Катерина Трифоненко

Про розпад німецької коаліції стало відомо наступного дня після президентських виборів у США. 6 листопада канцлер Олаф Шольц відправив у відставку міністра фінансів, представника партії Вільних демократів Крістіана Лінднера. Це звільнення Шольц супроводив закидом в егоїзмі та безвідповідальності. Як писали німецькі медіа, головним каменем спотикання став бюджет на наступний рік. Що буде далі, чи втримається Олаф Шольц в кріслі канцлера, які шанси в ультраправих та ультралівих критиків допомоги Україні посилити позиції на дочасних виборах, як німецька політична криза загалом може вплинути на підтримку Києва і загальноєвропейську безпеку — Sestry зібрали думки експертів.

«Світлофор» більше не працює

Ця так звана «світлофорна коаліція» (назва «світлофор» через партійні кольори учасників: зелений, жовтий і червоний. — Авт.) між лівоцентристськими соціал-демократами, зеленими та лібералами завжди була дуже неоднорідною. У них різні інтереси, різні програми: вони вкрай далекі одна від одної, каже директор представництва фонду Конрада Аденауера в Україні (Konrad-Adenauer-Stiftung) Томас Біррінгер (Thomas Birringer):

—  Ліберали — це ринкова маленька партія, в той час як дві інші — зелені і соціал-демократи — більші партії, орієнтовані на соціальний добробут. Це основна проблема, хоча проблеми виникали протягом останніх трьох років, коли є цей уряд. Зараз криза сталася через розбіжності в економічній і фінансовій політиці. Ліберали вимагали багато ринкових реформ, щоб зробити Німеччину знову більш конкурентоспроможною, тоді як соціал-демократи і зелені були дуже сильно проти цих ідей лібералів. Особливо в тому, що стосувалось ідеї бюджету без додаткового державного боргу. Були також деякі інші питання, з яких різні партії мали різні думки, що призвело до розпаду коаліції. Серед таких питань були міграція і допомога Україні, але насправді, порівняно з економічними і фінансовими проблемами та розбіжностями, ці питання не були визначальними. 

Ще місяць Бундестаг працюватиме в звичайному режимі. 16 грудня відбудеться голосування за довіру уряду. Якщо воно буде негативне, а в цьому сумнівів немає, то президент Німеччини має оголосити про розпуск уряду і дочасні вибори, на підготовку яких є 60 днів. Провідні політичні сили і президент Штайнмаєр вже погодили дату — 23 лютого. Власне, без цієї коаліційної кризи, планові парламентські вибори відбулися б на півроку пізніше — у вересні 2025-го.  

Коаліція «світлофора» завела Німеччину в глухий кут, тому її розпад був лише питанням часу, певен депутат Бундестагу, член опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

— На жаль, ми змарнували три роки на адаптацію безпекової політики Німеччини до нагальних геополітичних змін. Для нової урядової коаліції має відбутися абсолютна зміна напрямку політики безпеки. Нам потрібне інтегративне стримування і захист від CRINK — альянсу Китаю, Росії, Ірану та Північної Кореї — який загрожує і вже атакує наші суспільства.

І, звичайно, Німеччина повинна нарешті змінити мету і стратегію своєї підтримки України і нарешті підтримати план перемоги Зеленського

Німецька криза і підтримка України

Німеччина чимало допомогла Україні від початку повномасштабної війни, але, напевно, має потенціал відігравати ще більшу роль, наголошує директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик. А втім, на його думку, німецька криза зрештою може призвести до певних позитивних зрушень:

— Є негатив в тому, що криза лише затягує період, протягом якого Німеччина не може відігравати активнішу роль з точки зору допомоги Україні і з точки зору захисту європейської безпеки.

Але якщо дійсно швидко відбудеться цей виборчий процес і якщо нинішня влада ці вибори програє, а вдало виступлять християнські демократи, то для нас це добрі новини, бо лідер ХДС Фрідріх Мерц позиціонує себе як людина цілком проукраїнська

На жаль, Німеччина останніх років не була зразком лідерства в Європі і втратила багато довіри серед партнерів по НАТО, каже депутат Бундестагу, член опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

—  Я радий, що Польща, країни Балтії та Північної Європи, Данія і Чеська Республіка зараз є лідерами і стоять на захисті безпеки Європи, а також чітко виступають за все більш ефективну підтримку України. Я особливо вдячний Польщі, оскільки вона намагається заповнити вакуум, створений Німеччиною, а також вона може бути розумною точкою контакту для нової адміністрації США.

Підтримка України має бути посилена, продовжує Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

— Перш за все, я маю розвіяти міф про те, що Німеччина є другим за величиною донором. Це не так. Лише близько 20% нашої підтримки — це військова підтримка. Понад 60% нашої підтримки залишається в Німеччині, оскільки вона використовується для прийому біженців. Саме тому ми перебуваємо в кінці списку в Європі, коли йдеться про військову підтримку. Ми виділяємо 0,1% від ВВП, Данія — 1,6% від ВВП, Велика Британія — 0,3% від ВВП, Естонія — 1,5% і так далі.

Коаліція «Світлофор» оголосила про скорочення підтримки України вдвічі у 2025 році, заблокувала необхідні поставки, такі як «Таурус», і виступила проти запрошення до НАТО

Попри розпад коаліції, Німеччина виконає всі зобов’язання по допомозі України — надасть більшу частину з обіцяних 4 мільярдів євро, навіть якщо бюджет на наступний рік не буде ухвалений, запевняють в чинному уряді. 

Ініціативи Шольца і кандидати в канцлери

Деякі соціал-демократи, щоб не програти дочасні вибори, закликають Олафа Шольца більше не балотуватись на посаду канцлера. Натомість пропонують поступитись місцем значно популярнішому політику — чинному міністру оборони Борису Пісторіусу. Ймовірно, щоб продемонструвати своє лідерство, Олаф Шольц у розпал політичної кризи в Німеччині вирішив поговорити, вперше від початку повномасштабного вторгнення, з російським очільником Путіним.

Як повідомили у відомстві німецького канцлера, під час цієї розмови  він засудив російську агресивну війну проти України, закликав Путіна вивести війська та попередив бути готовим до переговорів задля справедливого миру, а також підкреслив «непохитну рішучість Німеччини». За повідомленнями з Кремля, Путін вкотре звинуватив НАТО у початку війни, сказав, що Росія готова до відновлення переговорів, «які перервав київський режим», але виходити пропонує з «нових територіальних реалій». І насамкінець кінець дорікнув Шольцу недружнім курсом, який призвів до безпрецедентної деградації російсько-німецьких взаємин.

Україну попередили про цю розмову, однак в українського МЗС це не викликало жодного ентузіазму. А Володимир Зеленський своєю чергою порівняв дзвінок Шольца Путіну з відкритою скринею Пандори, мовляв, це саме те, чого хотів російський керівник — послаблення його ізоляції та перемов з лідерами країн, які не матимуть жодного практичного змісту. «Мінська-3» не буде, додав Зеленський, Україні потрібен реальний мир.

Чи поліпшить зовнішньополітична активність на російському напрямку шанси Шольца втриматись в кріслі канцлера, покажуть результати дочасних виборів.

Зараз, за опитуваннями, найкращі шанси на перемогу має правоцентристська Християнсько-демократична партія, партія колишньої канцлерки Ангели Меркель, каже директор представництва фонду Конрада Аденауера в Україні (Konrad-Adenauer-Stiftung) Томас Біррінгер (Thomas Birringer): 

— За всіма опитуваннями, якби вибори відбулись зараз, то новий лідер правоцентристської Християнсько Демократичної партії Фрідріх Мерц, безумовно, став би канцлером. Це може змінитися до 23 лютого, але це те, що ми бачимо зараз. Пан Мерц і його партія виступають за значно більшу підтримку України, ніж нинішній уряд.

Саме вони кілька разів ініціювали в парламенті пропозицію, щоб змусити уряд поставити Україні ракети «Таурус». Пан Мерц також рішуче підтримує вступ України до НАТО

Проросійські сили і їхні шанси

Хто категорично проти вступу України до НАТО і всіляко агітує за припинення допомоги України, так це німецькі ультраліві — «Альянс Сари Вагенкнехт» та німецькі ультраправі — «Альтернатива для Німеччини». Обидві ці політичні сили виступають за поліпшення відносин з Росією і цього вересня на місцевих виборах в деяких німецьких землях показали непоганий результат.

Однак навіть збільшення кількості голосів за ту ж «Альтернативу» не призведе до проросійської політики в Німеччині, оскільки ця партія не увійде до складу уряду, певен Томас Біррінгер (Thomas Birringer). 

А втім, рейтинги обох проросійських партій продовжать зростати, каже депутат Бундестагу, член опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). На його думку, це відбувається з двох причин: розчарування в чинній владі і російський гібридний вплив:

— Ми щодня помічаємо, як дезінформація та пропаганда дедалі глибше проникають у німецьке суспільство і дають поштовх обом проросійським партіям. Представники партій демократичного центру не змогли зробити нашу демократію та суспільство більш стійкими до російського впливу і не змогли запропонувати громадянам чітку позицію. Навряд чи хтось пояснює, наприклад, що підтримка України не є благодійністю, а служить нашим власним інтересам безпеки, і що ми також перебуваємо під величезною загрозою з боку російського імперіалізму. Натомість партія канцлера, СДПН, протиставляє підтримку України пенсійному питанню і навмисно нагнітає соціальні страхи серед населення з електоральних міркувань — на тлі України.

Це не лише цинічно, але й посилює проросійські сили в Німеччині

Трамп, Європа і німецьке лідерство

Через призму того, що у Вашингтоні до влади заходить нова адміністрація, яка цілком може припинити підтримувати Україну, роль Європи, зокрема Німеччини лише зростає, каже директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик. Достеменно невідомо, що робитиме Трамп після того, як він прийде у Білий дім після 20 січня, але дуже ймовірно, що він змінить підходи з багатьох питань і адміністрація Трампа відсторониться від російсько-української війни чи займе таку позицію,що це справа європейців, хай вони і розбираються:

—  Європейцям треба навчитися самим ухвалювати рішення, причому консолідовано і скоординовано. Зрозуміло, що будуть якісь голоси «проти», скажімо, з Братислави чи з Будапешта, якщо Америка відсторониться, вони почнуть говорити, що ми самі, без американців, це не витягнемо. Але ті, хто розуміють, що заради європейської безпеки необхідно підтримувати Україну, вони повинні мати сильний голос. І тут роль Берліна буде дуже велика.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Верховна Рада закликає обраного президента Трампа і американський Конгрес допомогти закінчити війну для проведення парламентських виборів в Україні. Про це наступного дня після президентських виборів у США заявив віцеспікер Верховної ради Олександр Корнієнко. Наприкінці вересня Центральна виборча комісія повідомила, що почала оновлювати реєстр виборців, що підняло хвилю обговорень, а чи не готується українська влада до виборів. Чи можливі вибори в Україні в осяжній перспективі і що про це думають українці, як повномасштабна війна змінила політичні вподобання, чи буде в новому парламенті умовна партія Залужного і чи можливе повернення у політичне життя проросійських сил — про це Sestry запитали в генерального директора Комітету виборців України, політолога Олексія Кошеля.  

‍Катерина Трифоненко: Чи можливі в Україні вибори, скажімо, в наступному році? 

Олексій Кошель: Я не виключаю, що може бути ухвалене політико-правове рішення із порушенням норм  Конституції про проведення виборів. За останній рік з боку представників влади були сотні заяв про те, що для проведення виборів потрібно лише змінити закон. Ніхто, окрім колишнього представника президента у Верховній Раді, пана Веніславського не сказав, що проведення виборів забороняє Конституція. Всі говорять виключно про закон. А маючи більшість голосів в парламенті, закон можна змінити буквально сьогодні на завтра. Тому проведення саме такого рішення я не виключаю. Тим більше, коли ми отримали такий чіткий, прямий сигнал про тисячу гривень для кожного громадянина України. Знаєте, коли вибухають обуренням соціальні мережі — це одне, але є мільйони громадян, які не будуть обурюватися.

І для доведених до злиденного стану окремих категорій громадян ця тисяча, особливо якщо помножити на двоє, троє, четверо, п'ятеро членів сім’ї, може стати достатньо серйозною вигодою, за які вони можуть дякувати президенту Зеленському

 — Від чого може залежати ухвалення рішення про проведення виборів? 

— Для проведення виборів має бути рішення Верховної Ради України. Слуга народу має більшість голосів у парламенті, не самостійно, але за підтримки з боку трьох депутатських груп. Це депутатська група «Довіра» і дві групи, які раніше були проросійською фракцією Опозиційна платформа «За життя», яка нині заборонена рішенням судів. Зараз це фактично неформальна коаліція, яка може гарантувати голоси за будь-які рішення. Навіть ті, які виходять за межі здорового глузду, тому з голосами проблем не буде.

‍— Чи є ознаки того, що українські партії готуються до проведення виборів?   

— Чіткої системної роботи політичних партій по підготовці до виборів я не бачу. Єдине, що ми можемо сказати, це те, що з боку опозиційних партій, збільшився градус критики влади, але також варто відзначити, що збільшилась і кількість підстав для критики влади. Я бачу багато прикладів на місцях, коли міські голови активно вкладають кошти в проєкти, які ми можемо розцінювати виключно як безглузде витрачання коштів під час війни.

Тобто це і ремонти фасадів, і програми озеленення, і масове будівництво тротуарів та бульварів, навіть фонтан відкрили під час війни

Це витрачання грошей на вітер, але його варто оцінювати, в тому числі, в контексті підготовки до виборів. Разом з тим я бачу й окрему активність політичних сил, зокрема партія «Слуга народу» масово роздає рекламні газети в Києві і в інших регіонах. Ну, і, знову ж таки, рішення президента про виплату однієї тисячі гривень всім без винятку громадянам я розглядаю виключно як політичну технологію, жодної здорової економічної логіки я в цьому не бачу. 

‍— А українцям взагалі зараз потрібні вибори? Які настрої?

—  Якщо дивитися на кількісні показники роботи Верховної ради, на кількість розглянутих і ухвалених законопроєктів, вони, точно не гірші, ніж до воєнного стану.  Гостра реакція суспільства і недовіра до парламенту — це наслідок низки скандалів під час війни: і корупція, і проблеми з деклараціями, і неетична поведінка, і проросійський настрій серед частини народних депутатів. І тому ми бачимо, що на відміну від інших владних інституцій парламент сьогодні отримує найбільшу порцію критики. Також маємо підстави критикувати парламент за невміння розставляти пріоритети, за ухвалення законопроєктів, з якими, м'яко кажучи, можна було зачекати до завершення війни. Тобто часто парламент замість того, щоб розглядати важливі військові законопроєкти, може розглядати законопроєкти сумнівної актуальності. Але це питання не лише Верховної Ради. Це проблеми загалом глибокої кризи державного управління. І точно так само ми можемо критикувати Офіс Президента, Кабінет міністрів за ухвалення рішень низької якості або сумнівної актуальності.

Мене, до речі, дивує, чому довіра до уряду більша, ніж до парламенту. Остання абсурдна заява про те, що вони забули передбачити кошти в бюджеті для виплат військовим на 2024 рік і тому з'явилась дірка в 500 мільйонів гривень. Півмільярда. Це величезна цифра. В уряді пояснили так: що за рахунками Міжнародного валютного фонду війна мала закінчитись у 2024 році, тому далі виплати не передбачали. Це логіка людей, які не вміють ухвалювати управлінські рішення. 

Щодо бажання виборців переобрати органи влади, я зустрічав соціологічні опитування, які вказують, що переважна більшість проти проведення виборів в умовах війни

Це надзвичайно приємні результати соціології, тому що торік була дискусія про ймовірність проведення виборів, коли представники органів влади, в тому числі спікер парламенту, пан Стефанчук, прямо заявляли, що, мовляв, можна проводити вибори, для цього достатньо лише змінити закон, очевидно, мали на увазі закон про воєнний стан. Натомість провідні експерти з питань виборчого права, конституційного права, громадські діячі активно дотримувались абсолютно протилежної позиції про те, що Конституція забороняє проведення виборів в умовах воєнного стану. Принаймні парламентських, але, на думку експертів, точно така сама логіка поширюється і на президентські, і на місцеві вибори. І дуже приємно, що суспільство підтримало саме цю позицію і не підтримує станом на зараз проведення виборів. Я також думаю, що така позиція громадян сильно пов'язана із безпековим фактором.

‍— Як повномасштабна війна змінила політичне життя і політичні вподобання українців? 

— Після повномасштабного вторгнення в Україні фактично обнулилось політичне життя. Воно не зникло, політичні сили працюють, але до речі, до честі переважної більшості політичних сил вони працюють в форматі волонтерських штабів: в центральних офісах політичних партій в Києві складають дрони, збирають гуманітарну допомогу, партійці возять гуманітарні вантажі. Після повномасштабного вторгнення в Україні фактично змінився формат ухвалення рішень.

Тут і до масштабного вторгнення ключові рішення ухвалювалися в Офісі Президента, а уряд і парламент швидше виконували роль виконавців. Оскільки вперше в історії незалежної України одна політична сила отримала більшість місць у парламенті і  самостійно, без огляду на опозицію, сформувала виконавчу владу. Але після розв'язання масштабної війни у 2022 році у нас спостерігався надзвичайно цікавий процес: формат загальної єдності роботи в парламенті. Тут варто зауважити, що попри все, ключові рішення парламенту стосувалися питань безпеки і оборони, підтримки збройних сил і ці рішення не могли роз'єднувати парламент. І тому ми бачили період небувалої єдності. Я думаю, що вперше в історії українського парламентаризму ми побачили дуже великі показники підтримки законопроєктів, коли кожне третє, кожне четверте рішення, приблизно, ухвалювалось навіть конституційною більшістю.

Тобто парламент просто працював як годинник. Але разом з тим, з одного боку, бачили гідність, а з іншого — залишалась ревнивість прийняття опозиції як такої. І через ці ревнощі, через намагання створити звичний формат інформаційного поля саме для влади і не допускати до інформаційного поля опозицію, було нароблено дуже багато помилок.

Я не хочу зупинятися на дрібних питаннях, блокування опозиційних каналів і багато іншого. Ключове — що в парламенті не зуміли розставити пріоритети. З одного боку, вони працювали у форматі, озираючись на Банкову, і чекали постійних підказок в усіх питаннях і без Банкової намагались не діяти.

А з іншого боку — були помилки з ухваленням і законодавчих, і виконавчих рішень в уряді  щодо питання збройних сил

І тому ми отримали просто катастрофічні проблеми і наслідки цих проблем достатньо серйозні. Приклад, очевидний для всіх, що зміни до законодавства про мобілізацію уряд подав на розгляд парламенту лише восени 23-го року. І при тому ці зміни були настільки неякісно, нашвидкуруч розроблені, що парламент змушений був відправити їх уряду на доопрацювання. 

І далі ці зміни були ухвалені лише у квітні 24-го року. Тобто для мене, ці цифри просто катастрофічні: півроку в умовах жорсткої фази війни потрібно було на допрацювання і друга редакція теж була низької якості. Тобто запізнення в часі на півтора-два роки в умовах жорсткої фази війни. І, на жаль, точно те ж саме ми бачили по інших напрямках. 

‍— Якщо говорити про тенденції, що нині переважають в українській політиці, які б ви виокремили, як визначальні? 

— Головна тенденція, яку ми бачимо в політичному житті, — це переорієнтація виборців на військових. З цим пов'язаний феномен генерала Залужного, до якого сьогодні залишається найвищий відсоток довіри. Військові, як показують результати останніх соціологічних опитувань, мають довіру в районі 93-94% відсотків. Це рекордні показники довіри. Це більша довіра навіть, ніж до православної церкви. Далі за військовими йдуть волонтери і державна служба з надзвичайних ситуацій.

Це свідчення того, що люди довіряють навіть структурам, які не військові, але дотичні до військового питання. І тому зараз ми маємо всі підстави говорити, що майбутній парламент буде відсотків на 50% сформований з військових і волонтерів

Це була очевидна логічна тенденція, але зараз вона знаходить своє відображення в показниках соціологічних опитувань, які засвідчують, що лідером у перегонах може бути Валерій Залужний. Серед інших учасників перегонів, які покажуть значний результат, може бути Буданов, можуть бути партії, які будуть відображати назву відомих, популярних в Україні воєнних підрозділів. Власне військові стали тією політичною силою, яку бояться старі гравці і найбільше пропрезидентська партія. Тому, очевидно, була і залишається  дуже велика спокуса провести вибори без військових. Тобто навіть якщо вибори відбудуться за дуже короткий період часу після оголошення  миру чи перемир'я, очевидно, що цього дуже короткого часу може не вистачити для багатьох військових для того, щоб активно включитися у виборчий процес.

І більше того, я навіть спостерігав в інформаційній площині явно замовну хвилю заяв псевдоекспертів, які почали активно натякати на ризики того, коли військові приходять до влади. Але я вважаю, що із понад мільйонної української армії знайдеться кілька сотень достойних людей, які будуть мати досвід законодавчої роботи і бажання чесно працювати у парламенті. Власне, це була, є і буде ключова тенденція і ключова загроза для правлячої більшості. 

‍— Чи є ризик повернення до активного політичного життя проросійських сил?  

— У 22-му році, коли було ухвалене рішення РНБО про заборону проросійських партій, то багато хто перебував в такому форматі ейфорії і вважав, що все — ми поставили назавжди крапку в питанні руського міра. Якщо ми подивимося, наскільки болюче відбувається процес розлучення із церквою Московського патріархату, ми повинні розуміти, що приблизно такі ж ризики, що болюче розлучення буде і в політичній площині. Тому зараз, для того, щоб ми отримали принаймні часткові гарантії зменшення впливу руського міра після війни, нам потрібно ухвалювати низку законодавчих рішень. Ключове із них — це люстрація для тих осіб, які балотувалися від заборонених політичних партій впродовж останніх років: спочатку 14-го року і спочатку повномасштабної війни. При тому для всіх, хто балотувався: від сільського голови до президента включно. Це буде реальний актив цих проросійських політичних партій, якому потрібно заборонити брати участь у виборах принаймні на років 10. Мені дуже не подобається, коли я не бачу цієї дискусії і чомусь всі вважають, що немає жодних серйозних загроз. 

Хоча логіку монобільшості зрозуміти можна. Тому що дві депутатські групи з колишньої Опозиційної платформи «За життя» голосують в унісон із владною більшістю. Очевидно, можна пропускати, що ця підтримка, умовно кажучи, небезкоштовна. Я не виключаю, що вони отримали для себе певні гарантії за такі прояви лояльності. І саме тому парламент, я маю на увазі монобільшість, вже понад два роки не розглядає урядовий законопроєкт, який дозволяє забирати мандати депутатів місцевих рад від заборонених російських партій. Тобто у нас абсурд: партії заборонили, вони не існують, а їхні депутати в місцевих радах залишаються. І я припускаю, що їм може бути дозволена участь у нових трансформованих політичних проєктах. Я переконаний на 100%, що найближчі 10 років ми не побачимо в Україні виразні політичні проросійські проєкти.

Але ми можемо побачити, і це абсолютно реально, коли невдовзі проросійські сили братимуть участь у виборах під виглядом європопулістів та євроскептиків

Тобто, не потрібно прямо вигравати з Москвою. Достатньо доводити до абсурду всі ідеї євроінтеграції, євроатлантичної інтеграції. Ми можемо побачити політичні сили, які будуть спекулювати виключно на цих темах. Це те, що робить, наприклад, Грузинська Мрія. Вона ж не виступає з прапорами Путіна. Вона говорить про те, що потрібно дружити, потрібно запускати авіаперельоти, від цього виграє грузинський бізнес і так далі. Тож появу таких політичних сил в Україні вже в найближчому майбутньому я не виключаю. Тому потрібно проводити люстрацію, щоб хоча б частково зняти ризики для повернення до парламенту проросійських політичних сил.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

«Ми домовилися підтримувати тісний діалог і розвивати нашу співпрацю. Сильне й непохитне лідерство США є життєво важливим для світу і для справедливого миру», — написав 6 листопада 2024 року після розмови з Трампом Володимир Зеленський. З перемогою 47-го президента США у своїй манері, але все ж привітав і російський керманич, а міністр закордонних справ РФ заявив, якщо з Білого дому надійде ініціатива діалогу без односторонніх вимог, Москва буде готова її вислухати. Як адміністрація Трампа буде говорити з росіянами, що чекати Києву і чого побоюються в Європі — Sestry зібрали думки фахівців.

Перемога Трампа і його монобільшість  

Не те, що за 24 години, а за кілька місяців чи навіть й рік неможливо зупинити російську війну проти України, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара:

— Питання ж не лише в контролі за територіями, які захоплені Росією, не лише в бажанні росіян знищити українську державу, а головне питання, що Росія прагне встановити новий порядок в Європі. 

Говорити, роздавати обіцянки під час виборчої кампанії — це одна історія, продовжує Олександр Хара, а розробити реальний покроковий план — зовсім інша:

— Зрозуміло, що Трамп має передусім сформувати свою команду. Вже лунають певні прізвища, але це потребуватиме якогось часу. Потім буде певна консультаційна робота, потім, так би мовити, прощупуватимуть ґрунт, і лише далі будуть якісь предметні заяви.

Звичайно, що Трамп завжди може щось сказати публічно, але ж це ще не є стратегією і планом

Демократи програли через невдоволення американців ситуацією всередині країни, каже голова правління Академії польської кар'єри (President of the Board Academy of Polish Careers), радник з питань безпеки Александр Арабаджич (Aleksander Arabadźić):

— Занадто слабке економічне зростання. Відсутність безпеки та політичні помилки, такі, як скорочення фінансування поліції. Війна з наркотиками і занадто сильні спроби нав'язати інклюзивну політику, яка стає небезпечною навіть для лібералів.

Підхід Трампа — це політика «Америка понад усе», тож він зосередиться на економічних та безпекових інтересах США, а не на багатосторонніх зобов'язаннях, резюмує Александр Арабаджич.

Разом з президентом американці обирали Сенат та Палату представників. Через поразку демократів у Західній Вірджинії, Огайо та Монтані республіканці отримали більшість в Сенаті, раніше верхню палату Конгресу контролювала Демократична партія. Нині основна боротьба триває за Палату представників. Якщо республіканцям вдасться утримати за собою Палату представників, то вони матимуть величезну владу для реалізації свого порядку денного, пояснює доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America). А втім, цей порядок денний головним чином обертатиметься довкола внутрішньої політики:

— Трамп намагатиметься виконати свої обіцянки, такі, як підвищення тарифів, убезпечення кордону, збільшення кількості депортацій і зниження податків. Але деякі з них потребуватимуть більше часу і підтримки Конгресу, ніж інші. Податкова політика потребуватиме підтримки Конгресу. Впровадження тарифного режиму також потребуватиме часу.

Трамп, ймовірно, може вжити більш негайних заходів щодо імміграції та соціальних питань за допомогою виконавчого наказу

Адміністрація Байдена планує виділити залишок коштів — 6 мільярдів доларів допомоги Україні, і зробити це хочуть до січня 2025 року — до інавгурації Дональда Трампа. Ще до дня голосування Байден розпорядився виділити на військову допомогу Україні всі залишки коштів від пакета, який Конгрес схвалив у квітні. Тож питання виділення нового фінансування і продовження підтримки України буде проблемою вже нового Конгресу.

Батоги й пряники

Звісно, Україна залежить і дуже сильно від Сполучених Штатів, але навіть якщо Трамп насправді призупинить постачання допомоги Україні, це не значить, що Київ пристане на будь-які умови, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара:

—  Але, скоріше за все, в голові Трампа так є, він вважає, що в нього є якісь морковки, які він може згодувати. В нашому випадку це безпекова допомога, в тривалій перспективі, можливо, економічні. А з тої противної сторони залежить від того, якою буде реакція на пропозицію видобутку нафти. Це один з ключових моментів в баченні Трампа, як відновлювати економічну потугу Сполучених Штатів, зняти всі ці обмеження, які були запроваджені Байденом. І друге — однозначно буде спроба владнати відносини з Саудівською Аравією, що означатиме, що він може домовлятися там, скажімо, і збільшити видобуток нафти. Це, мені здається, дуже потужний, важливий тил. І плюс, звичайно, ідеї, що можна якісь там санкції зняти і таким чином заохочувати. А також пам’ятаємо про погрозу, якщо противна сторона не погодиться на пропозиції Трампа, допомога Україні буде суттєво збільшена.

Трамп навряд чи збільшить підтримку України, радше зменшить її, вважає доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America):

— Він, швидше за все, намагатиметься досягти швидкої угоди про припинення вогню, що призведе до втрати Україною територій, які натепер окуповані російськими військами. З огляду на таку динаміку, Росія може докласти значних зусиль протягом наступних тижнів, зважаючи на ймовірність того, що угода, підтримана Трампом, дозволить їй зберегти все, що вона зараз контролює.

Рішення Трампа важко спрогнозувати, а втім, очевидно одне, якою б не була його політика стосовно України, вона точно буде відмінною від політики Байдена, пише Wall Street Journal (WSJ). Журналісти видання поспілкувались з представниками команди обраного 47-го президента і описали два ймовірні сценарії.

Перший — США відмовляють Україні в допомозі, поки вона не погодиться на мирні перемови з Росією, а повернення окупованих територій — питання дипломатії.

Другий — замороження ситуації і зупинка бойових дій по лінії зіткнення, паралельно відкладається українська заявка на вступ до НАТО — за деякими пропозиціями як мінімум на 20 років. Натомість США допомагають Україні зброєю настільки, щоб вона могла протистояти наступному російському нападу. А втім, для реалізації такого плану треба, щоб і Україна, і Росія погодились з визначеною лінією фронту і створення демілітаризованої зони в понад 1300 кілометрів. При цьому WSJ цитує людину з оточення Трампа, яка категорично виключає, що американські військові поїдуть підтримувати мир в Україні, мовляв, залучіть до цього поляків, німців, англійців і французів. І платити за це США теж не збираються.  

Європейські плани

Лідери Євросоюзу обмірковують, як допомагати Україні у разі, якщо Трамп відмовиться це робити, пише Bloomberg. Це питання було на порядку денному саміту в Будапешті. Джерела агентства кажуть, що ЄС побоюється розвитку подій, за якого Трамп намагатиметься перекласти фінансові витрати на європейців.

Водночас міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський в інтерв’ю Rzeczpospolita спрогнозував більш прямолінійну політику США стосовно Європи: «Буде більш однозначна мова і більш тверда позиція з важливих питань».

Сікорський також зауважив, що хвалив Трампа за заклики, аби європейці більше витрачались на безпеку, мовляв, не до всіх європейців доходила мова дипломатії, а зміна тональності може піти на користь.

Дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара сподівається, що європейці все ж таки готувались до приходу Трампа:

— Буквально, коли була ця European Political Community, збирались лідери і  про це казав Макрон: з одного боку, про стратегічну автономію, не в тому сенсі, що він хоче позбутися Сполучених Штатів, але хоче зменшити негативний вплив від ймовірного зменшення зобов'язань США чи взагалі виходу Америки з Європи. У європейців свої ресурси є, але їхня реалізація потребуватиме непопулярних політичних кроків. Європі доведеться, можливо, скорочувати якісь соціальні речі, збільшувати податки, а це все дуже неприємні речі. Ви бачили, що в Німеччині відбувається, що фактично Україна стала причиною того, що розпалася коаліція, але, з іншого боку, не реагувати європейці не можуть.

І сукупність загроз має підштовхувати їх переглянути свої позиції по Україні в бік збільшення допомоги

Виходячи з першого президентства Трампа та його передвиборчої риторики, його друга каденція буде позначена напруженими відносинами з традиційними союзниками, зокрема, з європейськими, прогнозує доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America):

— Трамп продемонстрував зневагу до демократичної бюрократії і схильність до консервативного популізму. Це не обіцяє нічого доброго такому проекту, як Європейський Союз. До того ж він показував особливу і незрозумілу прихильність до таких диктаторів, як Владімір Путін, і це просочилося в загальний світогляд Республіканської партії, яка стала, в кращому випадку, підозрілою щодо допомоги Україні, а в гіршому — готовою заспокоїти аванси Путіна. 

Повернення Трампа в американську політику може перекроїти глобальні, зокрема трансатлантичні відносини. Європа ризикує зіткнутися зі зменшенням прихильності США до НАТО, що підштовхне країни Європейського Союзу до посилення власної оборони, каже голова правління Академії польської кар'єри (President of the Board. Academy of Polish Careers), радник з питань безпеки Александр Арабаджич (Aleksander Arabadźić):

— Європа може відреагувати на можливу торговельну напруженість диверсифікацією партнерств і зміцненням внутрішньої єдності. Загалом, лідерство Трампа може кинути виклик, але також і підштовхнути Європу до більшої незалежності у сфері оборони, торгівлі та дипломатії.

Аналогічно, його позиція щодо Китаю може стати більш жорсткою, що призведе до посилення глобального економічного відокремлення з потенційними хвильовими ефектами на світових ринках

Стосовно Росії адміністрація Трампа може шукати дипломатичніший підхід, продовжує Александр Арабаджич, це потенційно може розхитати єдину позицію Європи, зокрема, в питанні України:

—  Але з іншого боку, ми повинні пам'ятати, що адміністрація Трампа хоче бути більш жорсткою у протистоянні з Китаєм. Сьогодні Росія і Китай є союзниками. Я не думаю, що США зрештою залишать Україну. Це не в стилі Трампа, тим більше, що він захоче показати себе «крутим хлопцем».

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Дональд Трамп повертається до Білого дому. У першій промові після перемоги Трамп заявив, що завершить усі війни. Республіканці також повернули контроль над Сенатом та втримали контроль над Палатою представників. Інавгурацію 47-го президента призначили на 20 січня 2025 року. Володимир Зеленський у своєму привітанні назвав перемогою Трампа «вражаючою». Хто буде в команді Трампа, якими будуть його перші кроки на посаді президента і що його перемога означає для Європи та України — Sestry в режим бліц-інтерв’ю запитали у голови Інституту Американістики, аналітика Інтерньюз-Україна Владислава Фарапонова. 

Катерина Трифоненко: Чому демократи програли президентські вибори у США?
Владислав Фарапонов: Тут кілька причин. Але головна — це невизначеність. Спочатку Байден довго заперечував вихід з президентських перегонів, та  зрештою Камалла Гарріс стала кандидаткою. Потім ця ейфорія серед прихильників — начебто всі її підтримували. Мені здається, якби всі раніше включилися, якби Гарріс більше комунікувала свої позиції з різних питань, можливо, результат був би інший. Грубо кажучи, проблема була у відсутності єдиного голосу демократв з самого початку цих виборів.

— Результати виборів — це тріумф Трампа, адже не лише він у Білому домі, але й обидві палати Конгресу під контролем республіканців. З огляду на таку безмежну владу, які можуть бути перші кроки Трампа? І загалом, які б ви виділили пріоритети адміністрації нового президента?

—  Якщо говорити про внутрішню політику, то пріоритетом буде питання мігрантів, соціальні питання: система охорони здоров’я і освіта. Щодо пріоритетів загалом — це економіка і орієнтація на створення робочих місць в США. І його виборці, і американці загалом здебільшого орієнтовані саме на те, щоб економіка працювала і щоб все в країні функціонувало так, як треба.‍

— Хто може увійти до адміністрації Трампа, хто може бути держсекретарем, міністром оборони, радником з нацбезпеки? Власне, це те, що нас в Україні найбільше цікавить.

— З тих, чиї прізвища згадують, Роберт О’Брайан може бути радником безпеки (був радником з нацбезпеки і попередньої каденції Трампа. — Авт.). Річард Гренелл може бути державним секретарем (був послом США в Німеччина 2018-2020рр. — Авт.) На посаду міністра оборони розглядають кілька кандидатур, серед них Том Коттон (сенатор від Арканзасу. — Авт.) і Майк Вальц (колишній радник Трампа з нацбезпеки. — Авт.).

— Широкому загалу ці прізвища мало що скажуть. Такий склад команди 47-го президента на користь нам чи ні? 

—  Поки це зарано оцінювати. Бо одна справа, коли людина висловлюється про щось, коли не обіймає жодних посад, інша — коли це відбуватиметься в рамках адміністрації. Плюс я не виключаю, що Трамп буде знову змінювати людей в своїй адміністрації — це для нього нормальна історія. Він робив це раніше.

— Трамп у своїй першій промові заявив, що за його президентства воєн не буде. Для України повернення Трампа в Білий дім — це шлях до капітуляції чи можемо розраховувати на більшу підтримку США?

— Моя позиція ближча до того, що це — виклик, але водночас й можливість. Я не думаю, що все пропало, я не вважаю, що Трамп особисто ненавидить Україну. Якби це було так, він би не зустрічався у Нью Йорку з Зеленським. Але це серйозні виклики. Це трохи інше бачення світу. Тому це виклик, як налагодити правильну комунікацію. Треба постійно шукати аргументи, чому вони мають нас підтримувати. Потрібен потік конкретних історій успіху, на які можна спиратися, щоб сказати: ось, будемо тут більше посилювати.

— А для Європи, що означає повернення Трампа? Приміром, міністр закордонних справ Польщі після президентських виборів у США заявив, що Європа має негайно взяти на себе більшу відповідальність за свою безпеку. Чи є ризик, що Трамп послабить безпекову підтримку європейських союзників?

‍— Я не думаю, що Трамп буде знижувати рівень захисту союзників і дійсно буде говорити про те, що треба, щоб Європа розраховувала більше на свою безпеку. Я не сильний експерт у військових питаннях, але те, що будь-яка американська адміністрація — чи то демократична, чи то республіканська — хотіла би витрачати менше коштів безпосередньо на допомогу союзникам. Зараз їхня позиція така: ми вже багато допомагали деяким союзникам, і тепер вже їхня черга допомагати тим, кому ця допомога теж дуже важлива.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Крим та Донбас залишаються українськими — це не підлягає обговоренню. Україна проти заморожування війни і хоче її завершення, заявив керівник офісу президента Андрій Єрмак в інтерв’ю Corriere della Sera. А втім, щоб почати переговори, необхідно повернутися до ситуації, яка була «до першого пострілу російської гармати о четвертій годині ранку понад два роки тому». Україна і Росія вже певний час ведуть таємні переговори про припинення ударів по енергетичній інфраструктурі, написала 30 жовтня Financial Times, традиційно з покликанням на неназвані джерела. У публікації йдеться, що ці переговори нібито були близькі до угоди в серпні, але зірвалися через операцію на Курщині. Чотири українські посадовці розповіли FT, що восени минулого року Київ і Москва уклали «мовчазну угоду», що не завдаватимуть ударів по енергетичних об’єктах. Видання зауважує, така повноцінна угода ознаменувала б найбільш значну деескалацію від початку повномасштабного вторгнення.

Про «прагнення Путіна припинити вогонь в Україні» після поїздки на саміт БРІКС у Росію днями заговорив турецький президент Ердоган. Та в Кремлі заперечили будь-які перемовини, а статтю FT назвали вкидом. У Москві, як і раніше, вимагають, аби українська армія пішла з власних територій, які росіяни називають своїми. То чи можливі мирні переговори в осяжному майбутньому, до чого тут американські вибори, як Україні зміцнити свої позиції і про що генсек ООН говорив в Казані з Путіним?  

Передумови перемовин

Переговори можливі, але саме зараз незрозуміло, навіщо вони Росії, каже французький дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол, спеціальний геополітичний радник Інституту Монтеня (Institut Montaigne) Мішель Дюкло (Michel Duclos):  

— Для чого Владіміру Владіміровічу говорити про мир, він відчуває, що справи на землі йдуть краще для нього, його армія робить успіхи. У нього є відчуття, що Захід втрачає темп і що стає все слабшими й слабшими у своїй підтримці України.

А очільник Кремля завжди розраховував, що рано чи пізно Україна дасть тріщину

Постійно виринає гіпотеза, продовжує Мішель Дюкло, що економічна ситуація в Росії погіршиться. І багато людей говорять, що 2025 рік буде дуже важким для Путіна. Але, в основному, поки економічна стійкість Росії виявлялась дуже міцною.

Вірогіднійсть мирних перемовин украй низька, погоджується провідна експертка програми Безпекових студій «Української призми» Юлія Каздобіна:

—  Росіяни можуть висувати якісь ультиматуми, вони 100% будуть пробувати все ж таки примусити Україну до капітуляції, а не до мирних переговорів. Я б навіть не очікувала мирних переговорів у ситуації, якщо вони погодяться, тому що в нас є досвід Мінська, коли ми намагалися з ними до чогось домовитися, вони намагалися маніпулювати нашим бажанням домовитися і до бажаного результату ми так і не дійшли.

А втім, є певні ознаки, що розвиток подій на полі бою і за його межами чинять дедалі більший тиск на обидві сторони, каже керівник досліджень Міжнародного центру оборони та безпеки (ICDS) Томас Єрмалавічюс (Tomas Jermalavičius):

— Москва все ще впевнена, що вона бере гору, навіть незважаючи на те, що є ознаки — такі як «імпорт» тисяч північнокорейських солдатів — того, що вона досягла межі наявних стратегічних ресурсів для своїх наступальних операцій. Україна справедливо розглядає будь-який компроміс як винагороду Росії за її брутальну агресію, навіть попри те, що Україна змушена боротися за утримання лінії фронту і подекуди повільно відступати, хоча й завдаючи серйозних втрат російським військам.

Обидві сторони ризикують зазнати краху своїх військових зусиль, але, швидше за все, війна зайде в глухий кут цієї зими

Дуже важливо, продовжує Томас Єрмалавічюс, щоб Захід тримав себе в руках і не допустив поширення наративів поразки, які набагато краще відображають успіхи Росії в інформаційних операціях, ніж її реальні успіхи на полі бою.

Предметно говорити про перемовини і потенційні формати можна після 5 листопада, коли завершаться вибори в США, адже, як би там не було, Сполучені Штати залишаються головним геополітичним гравцем, каже політолог-міжнародник Максим Несвітайлов. Від того, хто переможе на американських виборах, залежатиме не лише формат переговорів, але й яку роль в ньому можуть потенційно відігравати, наприклад, Китай чи Індія:

— Чи можливі перемовини в 2025 році? Так. Чи велика вірогідність конструктивних переговорів? Тут дуже складно сказати. Якщо переможе Камала Гарріс, то, швидше за все, політика США не дуже сильно зміниться. А без належного примусу Російську Федерацію до переговорів буде надзвичайно складно схилити. Тому що, поки все, про що вони говорять, це схоже на капітуляцію для України і це не виглядає, як переговори, на які Україна може піти.

Якщо президентом стане Дональд Трамп, тут шанси 50 на 50 — як підкинути монетку. Ми не знаємо, що з цього може вийти

Як показує попередня практика переговорів Трампа з Північною Кореєю, а ще раніше з талібами, сюди ж можна віднести і торговельну війну з Китаєм, навряд чи можна сказати, що експрезидент США зміг когось примусити виконати свій план, зауважує Максим Несвітайлов. Звісно, є ймовірність, що політика його адміністрації буде більш рішучою, але незрозуміло, на чию користь зіграє ця рішучість.

Фінальний акорд президента Байдена

Джо Байден востаннє в статусі президента США відвідав Європу 18 жовтня, прощальною локацією став Берлін, там глава Білого дому зустрівся з канцлером Німеччини Олафом Шольцем, президентом Франції Еммануелем Макроном і прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Зустріч відбулась за зачиненими дверима, з офіційних повідомлень відомо, що говорили, зокрема про Україну і план перемоги Зеленського.

Французький дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол, спеціальний геополітичний радник Інституту Монтеня (Institut Montaigne) Мішель Дюкло (Michel Duclos) припускає, що лідери чотирьох країн піднімали питання інтеграції України в НАТО:

— Ви знаєте, що французи і британці виступають за це, а німці та американці неохоче ставляться до такої перспективи. Хоча з американського боку є певне пом'якшення, Байден продовжує сумніватись. Насамперед тому, що якщо ми вирішимо дозволити Україні вступити в НАТО, то це буде за умови, що буде встановлено мир. Отже, в той день, коли ми запросимо Україну, для росіян це стане стимулом продовжувати війну. Це одна з причин, чому американці вагаються. Інша причина полягає в тому, що ми не бачимо, як Конгрес США може ратифікувати продовження допомоги. Як ви знаєте, для цього потрібно дві третини голосів у Сенаті США. Я припускаю, що в плані Зеленського є питання, яке продовжує створювати проблеми для цих чотирьох, про яких ви згадали. 

Під час зустрічі Байден з європейськими лідерами, швидше за все, намагалися знайти якийсь спільний знаменник стосовно того, яких заходів вони можуть вживати щодо ситуації в Україні, зауважує провідна експертка програми Безпекових студій «Української призми» Юлія Каздобіна:

— З одного боку, вони заявили, що готові продовжувати підтримку України, з іншого — ті речі, яких вимагає Україна, а ми бачили певні зливи про вимоги Києва, вони, вочевидь, в розумінні західних лідерів є захмарними. Тому, власне, вони з одного боку розуміють ситуацію, з іншого, наскільки мені відомо, доволі давно вже йдеться про те, що Україна має робити свою частину. Тобто, всі розуміють, що зброя, дозволи і все таке інше — це одна частина рівняння, інша — здатність України виставити відповідну кількість солдат, живої сили і також здатність мобілізувати суспільство.

Партнери бачать, що в суспільстві настрої трошки змінюються, збільшується кількість тих, які готові до певних поступок і, власне, я думаю, що з цього приводу також ставлять Україні питання

У свою чергу керівник досліджень Міжнародного центру оборони та безпеки (ICDS) Томас Єрмалавічюс (Tomas Jermalavičius) каже, що дуже хотів би поспостерігати за динамікою відносин між двома надто обережними Байденом і Шольцем і двома значно більше просунутими і впевненими Макроном і Стармером, які готові вийти за межі самостійно встановлених червоних ліній і зробити більше для забезпечення військового успіху України:

— Байден і Шольц, як і раніше, побоюються робити будь-які радикальні кроки, які можуть поставити під загрозу електоральні перспективи їхніх партій на батьківщині або навіть теоретично поставити НАТО на шлях прямого зіткнення з Росією. Очікування щодо стратегічної хоробрості та лідерства від Шольца ніколи не були дуже високими, але Байден мав можливість піти зі сцени на високій ноті, згуртувавши колективний Захід для більш м'язової, сміливої та амбітної підтримки України у вирішальний момент. Натомість він піде, сповнений високопарної і доброзичливої риторики, але з послужним списком страху перед Росією.

Казанські гастролі ООН

Генсек ООН Антоніу Гутерріш несподівано взяв участь у БРІКС — саміті російських партнерів у Казані і зустрівся з Володимиром Путіним, на арешт якого Міжнародний кримінальний суд видав ордер 17 березня 2023 року. Зі слів  Гуттеріша, на зустрічі він говорив Путіну, що російське вторгнення в Україну  порушує Статут ООН і міжнародне право та закликав до миру.

Путінський режим з радістю скористався нагодою продемонструвати, що він далеко не ізольований на міжнародній арені і зробить все, щоб продовжувати маніпулювати ООН, наголошує Томас Єрмалавічюс (Tomas Jermalavičius).

Це величезна велика помилка з боку Генерального секретаря дати гарантію законності главі держави, який переслідується Міжнародним кримінальним судом і який вчинив злочин агресії проти сусідньої країни. Це створить прецедент, каже французький дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол, спеціальний геополітичний радник Інституту Монтеня (Institut Montaigne) Мішель Дюкло (Michel Duclos:

— Того ж дня подією була угода, яка дозволяє північним корейцям розгортати війська поряд з російськими збройними силами. Таким чином, Путін подвоїв ставки в своєму порушенні міжнародного права. Це те, на що ми повинні зважати. Я думаю, що відповідь Заходу на розгортання північнокорейських військ має полягати, як мінімум, у тому, щоб дати Києву зелене світло на використання західної зброї в глиб Росії. Не обов'язково робити це публічно.

Але якщо ми залишимо цю ескалацію без відповіді, то, вочевидь, Путін почуватиметься ще сильнішим і ще менш схильним до переговорів

Візит Гуттеріша в Росію і його рукостискання з Путіним — це, безумовно, дискредитація ООН і його особиста ганьба, каже провідна експертка програми Безпекових студій «Української призми» Юлія Каздобіна:

— Водночас є досвід зернового кордону, який працював протягом доволі тривалого часу. Там діяли дві домовленості: з одного боку ООН, Туреччина і Україна, з іншого — ООН, Туреччина і Росія. І, можливо, Гуттеріш хотів би себе бачити якимось посередником, але, з іншого боку, абсолютно очевидно, що він поїхав до Росії, не спитавши попередньо про згоду України, і тому після ми бачили, як він запросив візит в Україну і йому відмовили. Тож без нашої згоди тут нічого робитись не може.

Нічого без України

Цілі Кремля — підрив міжнародного права, статуту ООН та європейського безпекового порядку, забезпечення стабільності режиму та знищення або підрив українського суверенітету — залишаються незмінними, поки незмінним залишається режим Путіна. І навіть, у випадку досягнення якоїсь угоди, цілі залишаться незмінними: Путін грає в довгу гру, підкреслює у своєму аналізі заступниця директора Стокгольмського Центру східноєвропейських досліджень Шарлотта Роде. Попри це, ідея переговорів спокушає багатьох і набирає обертів. А це створює вкрай небезпечне підґрунтя, бо через брак західної військової підтримки або якісь рішення президента Трампа Європа може опинитись вже перед фактом переговорів. 

«Це означає, що інтереси та амбіції стійких прихильників України в Європі — таких як країни Балтії, Польща, Велика Британія та Чехія — можуть опинитися на узбіччі. Як тоді цим країнам, безпосередньо залученим у кризу, орієнтуватися в такому ландшафті?», — запитує шведська експертка.

Польща боротиметься за участь України у всіх переговорах про її майбутнє, заявив польський президент Анджей Дуда. Неможливо, з його слів, щоб якісь угоди стосовно майбутнього України були укладені без України. Дуда нагадав, що Польща має власний складний історичний досвід, зокрема, пов'язаний з угодами після Другої світової війни. І якщо Польща не боротиметься за те, щоб Україна була за столом переговорів сьогодні, подібні ситуації можуть повторитись у майбутньому.

Україну треба зміцнити перед тим, як переходити до будь-яких переговорів, наголошує Володимир Зеленський і саме в цьому полягає суть українського плану перемоги. Однак деякі партнери бояться навіть говорити про запрошення України в НАТО: «То на чиєму боці вони будуть під час переговорів. Я не бачу повної підтримки майбутнього України. І ми говоримо тільки про запрошення, а не про членство».

Посиленням українських позицій — запорука виживання України, політолог міжнародник Максим Несвітайлов виділяє кілька пріоритетів:

— Як один з елементів, окупація частини території Російської Федерації. Вони ж кажуть постійно, що перемовини мають враховувати реалії на землі. Ось вам — нові реалії на землі. Друге — посилення військової спроможності України США та іншими партнерами. Тобто пакет нестратегічного ядерного стримування, про який говорить президент Зеленський, тоді у Росії б розуміли, що перемовини на їхніх умовах неможливі, а домовленостей, досягнутих в ході перемов, треба буде дотримуватись.        

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

«Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО. У часи Будапештського меморандуму ми віддали ядерну зброю — і нам гарантували безпеку і територіальну цілісність України», — у такий спосіб Володимир Зеленський пояснював Дональду Трампу, чому Україна має бути членом Альянсу. Під час візиту на саміт ЄС в Брюссель 17 жовтня Зеленський повторив ці тези на пресконференцї з генсеком НАТО, мовляв, Україна не створює ядерну зброю, а йдеться виключно про те, що натепер немає сильніших гарантій безпеки, крім членства в Альянсі. А втім, попри те, що ані Володимир Зеленський, ані будь-хто інший з українських високопосадовців публічно жодного разу не говорив про можливість відновлення українського ядерного арсеналу, а якраз навпаки — заперечували таку можливість, ці слова українського президента раптом спровокували хвилю дискусій як всередині України, так і за кордоном на тему: може чи не може Україна зробити ядерну бомбу.

А заразом ця дискусія підняла питання, а чи достатньо захищені європейські країни та азійські союзники США від ядерної загрози. Особливо в контексті того, що наприкінці вересня Путін  демонстративно оголосив про зміну російської ядерної доктрини, ключовий пункт змін — якщо неядерна держава за підтримки ядерної здійснить напад в якомусь вигляді на Росію, то РФ може розцінити це як спільний напад і, відповідно, завдати удару у відповідь. Чи означає це, що російська ядерна загроза стала реальнішою для Європи? Чи втримають США ядерну парасольку над своїми європейськими союзниками? Чи гарантують безпеку військові альянси?       

Cognitive warfare — війна психологічного тиску

Натепер ймовірність ядерного удара Росії по Україні чи будь-якій країні Європи дуже низька. Російська риторика і зміни в ядерній доктрині радше бряцання зброєю і спроба залякати та стримати партнерів від надання більшої допомоги Україні. У цьому певна кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Росії набагато вигідніше весь час розігрувати цю карту, говорячи про можливість застосування ядерної зброї, ніж, власне, її застосовувати. По-друге, у США є абсолютна можливість удару у відповідь, який буде не меншим, а більшим, ніж той удар, який може завдати Росія. Хоча я не думаю, що до цього дійде, але теоретично така можливість існує. І, власне, на цьому побудована вся доктрина стримування, що наступний удар буде сильнішим за попередній і він відбудеться. І, в принципі, незважаючи на всю їхню риторику, політичні сигнали з Росії йдуть про те, що вона не хоче бачити, що відбудеться в разі, якщо вона застосує ядерну зброю. 

Водночас не варто забувати і про так званий Глобальний південь, де Росія автоматично перетворюється на failed state, на таку країну-вигнаницю, в разі застосування ядерної зброї. Адже, зрозуміло: що відбувається в Україні — це не лише про Україну, це про глобальну безпеку, продовжує Євгенія Габер:

— Ще одна причина, чому Росія весь час вдається до ядерної риторики: коли піднімається планка ескалації до застосування ядерної зброї, все, що відбувається в Україні, сприймається як умовно допустиме. Тобто використання КАБів, використання авіабомб, які руйнують все вщент, — це, нібито, нормально, бо це конвенційна зброя, а не ядерна.

Хоча, якщо подивитись на ефект тактичної ядерної зброї, то, по суті, все, що робить Росія в Україні, воно вже наближається до 80% ефекту тактичної ядерної зброї

Російська ядерна дубина

На даний момент існує дегуманізуюча риторика щодо українців і дуже вільні розмови про застосування ядерної зброї в російських ток-шоу, де говорять навіть про бомбардування Лондона, Парижа і Берліна. Це один з трьох порогів, які, на думку деяких експертів, необхідні для застосування ядерної зброї, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін):

— Другий — це використання систем доставки подвійного призначення — таких, як артилерія або авіація, які дозволяють закріпити ядерні боєголовки на снарядах (якщо це артилерійські снаряди), або скинути їх з певних літаків. І ми це теж бачимо. Третій, якого ми не бачимо, як вони вивозять зброю з 13-ти або близько того нестратегічних об'єктів ядерної зброї. Ми не зупинили дегуманізацію, ми не зупинили подвійне використання, але що ми могли б зробити — побачивши за допомогою супутників, як Росія заходить і вивозить зброю, ми могли, як це зробили США перед повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, заявити, що Росія збирається це зробити. Тут потрібна максимальна прозорість, і треба оприлюднити цей факт. 

Така тактика, пояснює Доктор Герд, називається пре-баттл. І може бути до певної міри ефективною. Інша річ, яку можна зробити у випадку, якщо Росія раптом хилитиметься в бік застосування ядерної зброї в якомусь вигляді, — прямі контакти з керівництвом російського силового блоку:

— Поговорити безпосередньо з Шойгу, нинішнім секретарем Ради Безпеки, або Бортніковим, головою ФСБ, або з Путіним і сказати: якщо ви застосуєте нестратегічну ядерну зброю, це матиме катастрофічні наслідки. 

Насправді неможливо виокремити одного, ніби слабшого, члена НАТО, хоча саме цей наратив лежить в основі ядерних погроз Путіна на адресу європейських держав. Однак він якраз добре знає, що такий сценарій безумовно враховуватиме ядерну відповідь, каже запрошений науковий співробітник Стенфордського університету/Гуверівського інституту (visiting fellow at Stanford University/Hoover Institution) Максиміліан Тергалле (Maximilian Terhalle). І те, що Путін зміг інструменталізувати страхи деяких європейських держав, зокрема Німеччини, щоб стримувати постачання конвенційної зброї України, жодним чином не скасовує того факту, що НАТО захищатиме країни НАТО:

—  Київ, на жаль, не має такої гарантії. Однак, як показав жовтень 2022 року, американські погрози можуть стримати Путіна від нападу на Україну з використанням тактичної ядерної зброї.

Очільник Кремля знає, що Байден налаштований дуже серйозно. Трамп — інша справа

Трамп і ядерна парасолька НАТО

Щоб бути справедливим щодо Трампа, він сказав: якщо Путін не піде на переговори, які потенційний наступний президент США вважатиме справедливими, тоді він дасть більше зброї Україні. Якщо Україна не піде на переговори, він припинить постачати їй зброю. Отже, каже  Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін), якби він був прихильником Трампа, то сказав би, що це пропозиція, зроблена обом сторонам зібратися разом і вести переговори:

— Але очевидно, що Росія контролює 18% української території, тож будь-який компроміс, по суті, залишає РФ переможцем. Водночас під час свого першого терміну Трамп говорив одне, а його адміністрація робила інше і насправді зробила більше, ніж адміністрація Обама — і для підтримки України, і для заміни військ у Польщі. 

Ніхто не знає, що насправді думає Трамп і що він зробить чи не зробить, у нього немає готового плану, продовжує Максиміліан Тергалле:

— Якщо і тільки якщо Трамп дійсно хоче явно відступити від 5-ї статті НАТО, ми вступаємо в нову еру, яка не обіцяє нічого доброго ні Україні, ні Європі, ні іншим.

Динаміка, що випливає з такого можливого сценарію, може призвести до швидкого розповсюдження ядерної зброї в Європі з непередбачуваними наслідками. Моя давня пропозиція полягала в тому, що в такому випадку Німеччина повинна за згодою зі своїми сусідами стати новою ядерною державою в Європі. Я переконаний, що й поляки думали б так само. Само собою зрозуміло, що й українці наслідуватимуть цей приклад.

За нинішніх обставин, з точки зору України, було б цілком логічно прагнути отримати засоби ядерного стримування, написав в мережі Х експерт норвезького Oslo Nuclear Project Фабіан Гоффманн. Ядерне стримування, на його думку, це очевидне вирішення найгостріших проблем України, що одночасно демонструє провал великої стратегії США щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

Основна теза Володимира Зеленського була не про те, що Київ хоче ядерну зброю, а про те, що Україна повинна бути захищена від російської агресії. І є тільки два способи захиститись: своя ядерна зброя чи членство в НАТО. І з цих двох способів, звичайно, Україна як країна, яка поважає міжнародний порядок і режим нерозповсюдження ядерної зброї, має і моральне право, і політичну волю, обирає НАТО. Тож це відповідальність партнерів, які гарантували за Будапештським меморандумом безпеку Києву, сприяти тому, щоб Україна, якщо і не вступила в НАТО прямо зараз, то принаймні отримала конкретне запрошення, що теж було б політичним сигналом для Росії, наголошує кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер. Альтернатив колективній безпеці, на її думку, немає :

— Стаття 5 працює, стримування працює, але важливо також вчасно реагувати. Давайте ми спробуємо одним дроном залетіти на територію Румунії, іншою ракетою залетіти на територію Польщі, ще якимось дроном в Хорватії політати, — і якщо реакції не буде, то Росія намагатиметься теж цю ситуацію розхитувати.

Але загалом я не бачу можливості зараз, щоб РФ напала на якусь країну НАТО

Військові альянси і ядерні арсенали

Якщо розглядати гіпотетичні сценарії, то найгірший — це розпад НАТО, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін). Це означає, що стаття 5 не працює, північноатлантична рада паралізована, американський SACEUR (Supreme Allied Commander Europe — Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. — Авт.), американські війська виводяться з Європи, критично важливі засоби —  супутники, розвідка, стратегічні літаки, виведені, розширене ядерне стримування — вилучено. Це абсолютний найгірший сценарій, наголошує Грем Герд:

— За таких умов, європейці розглядали б або створення загальноєвропейських ядерних сил на стратегічному і тактичному рівні, або використання 600 боєголовок, які є у Британії і Франції для європейського стратегічного стримування Росії.

А втім, на практиці це б викликало купу питань — від суто технічних виробничих  до правових. 

Європейські країни дотримуються норм міжнародного права і режиму нерозповсюдження ядерної зброї, тому про розширення ядерних арсеналів на континенті нині не йдеться — каже кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Але будуть дискусії, де можна розмістити американську ядерну зброю. Такі країни, як, скажімо, Польща, які безпосередньо вразливі до загрози Росії, будуть вимагати гарантій цієї ядерної парасольки. І очевидно, що РФ буде цим користуватись, щоб показати: от бачите, Сполученим Штатам довіряти не можна, тому що Україна віддала свою ядерну зброю, тепер вона незахищена.

Це дуже-дуже небезпечна тенденція — і це одна із причин, чому Україні потрібно допомагати вистояти і виграти, щоб не підірвати всю систему ядерного нерозповсюдження

Водночас варто зважати: якщо Росія теоретично матиме успіх на полі бою в Україні і Сполучені Штати будуть рухатись в сторону ізоляціонізму і відсторонення від Європи, РФ буде йти на подальшу ескалацію, підсумовує Євгенія Габер.

Доктор Євгенія Габер та доктор Грем Герд висловлюють особисту думку, їхні погляди не обов'язково збігаються з офіційною політикою Сполучених Штатів, Німеччини чи будь-яких інших урядів.

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

КНДР фактично вступила у війну проти України на боці Росії, у Києві чекають адекватної реакції від партнерів. «Зараз ми маємо чіткі дані про те, що в Росію постачають людей із Північної Кореї, і це вже не просто робітники для виробництва, а й військові», — заявив Володимир Зеленський. 8 жовтня міністр оборони Південної Кореї Кім Йонг Хен повідомив, що КНДР може відправити своїх військових на війну проти України. 17 жовтня під час візиту в Брюссель Президент України попередив, що росіяни планують підготувати 10 тисяч північнокорейських військових. 18 жовтня розвідка Південної Кореї підтвердила, що військові КНДР у Росії і готуються брати участь у бойових діях. 21 жовтня Міністерство закордонних справ Південної Кореї викликало посла Росії в Сеулі Георгія Зінов'єва на знак протесту проти відправки північнокорейських військ для розгортання в Україні. Російський посол заявив, що співпраця між Російською Федерацією та КНДР здійснюється в рамках міжнародного права. Навіщо Кім Чен Ину відправляти своїх солдатів на війну в Україну, що натомість йому пообіцяли в Москві, що про це думають в Пекіні, чи здатні військові КНДР вплинути на хід бойових дій і як реагують у Києві та на Заході? 

КНДР перекидає військових

Північна Корея — такий же режим, як і Росія, їх давно пов’язує геополітика. КНДР має багаторічну співпрацю з РФ, каже військовий експерт і волонтер, автор книги «Російсько-українська війна. Перша фаза» Міхал Брушевський (Michał Bruszewski):

— Росії не вистачало боєприпасів, у КНДР їх багато, тож вони уклали свого роду комерційну угоду ще коли Шойгу літав до Пхеньяна. Це такий злочинний обмін: Північна Корея дає боєприпаси та людей, а Росія в обхід міжнародних санкцій дає їй сировину і технології, наприклад, дрони. У цих двох один ворог — США і союзники Америки.

ЗМІ повідомляють, що Північна Корея направила до Росії понад 10 тисяч військових. У тому числі майже 2000 командос

Північна Корея вже розгортає свої сили у Росії, йдеться про чотири бригади загальною чисельністю близько 12 тисяч бійців, серед яких є спецпризначенці, повідомили південнокорейські медіа, покликаючись на розвідку країни. За цими даними, відправлення військових з КНДР почалось на початку жовтня: близько 1500 північнокорейських солдатів прибули на чотирьох десантних кораблях у супроводі трьох російських суден. Ці сили перекинуті з районів північних міст Чхонджин, Хамхунг і Мусудан. Зараз вони дислокуються у Владивостоку, Уссурійську, Хабаровську і Благовєщенську. За даними південнокорейської розвідки, їм уже видали російську військову форму, зброю, а також фальшиві посвідчення.

Ці дані й цифри підтвердив голова української розвідки. В інтерв’ю The War Zone Кирило Буданов сказав, що піхотинці з КНДР проходять підготовку і з 1 листопада будуть готові воювати в Україні. За його словами, північнокорейські війська використовуватимуть російську техніку та боєприпаси. Перший підрозділ у складі 2600 солдатів вирушить до Курська, де Україна встановила  свій плацдарм. Щодо інших військ точних даних поки що немає.

Буквально півроку назад, у червні, Північна Корея і Росія підписали договір про взаємну оборону, в цьому договорі йшлося про усі засоби допомоги: людські,  матеріальні і військові, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Вочевидь, що коли цей договір підписувався, були пропрацьовані усі аспекти такої взаємної підтримки:

— Відомо з джерел, що Путін давно намагався отримати додаткові військові сили на підтримку своїй армії. Як ми бачимо, в Росії всіляко поки що уникають мобілізації, і в минулому році вони знаходили різні способи.

Шукають за кордоном, вербують й африканців, й індусів, і представників різних національностей, а в Північній Кореї Путін давно говорив про те, що потребує їхньої людської сили

Очевидно, що росіяни в КНДР знайшли таке потрібне собі джерело людського ресурсу, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná):

— Цілком зрозуміло, що північнокорейські солдати можуть бути використані як гарматне м'ясо. Але, думаю, що це буде наступний крок. Найімовірніше, що спочатку вони мають замінити російські підрозділи, скажімо, в Курську або деінде, але так, щоб вивільнені російські військові могли бути направлені в Україну.

Потенціал армії Кіма 

У Пентагоні поки що не можуть підтвердити інформацію про те, що Північна Корея відправила війська до Росії для участі у війні проти України. Про це напередодні візиту в Київ заявив міністр оборони США Ллойд Остін. З його слів, цю інформацію перевіряють, але якщо вона виявиться достовірною, це викликало б занепокоєння.

Так само НАТО не може підтвердити активну участь північнокорейських солдат у військових діях в Україні. Водночас генсек Альянсу обговорив інформацію південнокорейської розвідки про перекидання бійців КНДР в Росію з президентом Південної Кореї. Потому застеріг КНДР від відправки військ у Росію. Такий крок «означатиме значну ескалацію», написав Рютте у соцмережі Х.

Тим часом, як повідомив японський портал NHK, розвідка Південної Кореї ідентифікувала північнокорейського інженера, який перебував на російських позиціях поблизу лінії фронту на Донбасі та спостерігав за запусками ракет по українських територіях.

Кім Чен Ин, за багатьма даними, довго утримувався від того, аби відправляти своїх  громадян за кордон, він може боятись того, що його військові будуть менш контрольовані в іншій країні, можуть потрапити в полон, втекти, здатись: це все ризики, пояснює експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. А втім, аргументи російського керівництва ймовірно беруть гору над страхами. Очевидний аргумент — фінансово-матеріальний, але він не єдиний:

— Не виключено, якщо Кім зважиться на цей крок, то через бажання, аби його армія отримала справжній бойовий досвід. Фактично Північна Корея перебуває в стані війни з Південною Кореєю, але безпосередній військовий досвід її армії закінчився у 1953 році. Їхня армія налічує  десь мільйон 400 тисяч — в них служба обов'язкова для всіх: і чоловіків, і жінок. Та попри це все, нинішня армія Північної Кореї займалася риттям підземних тунелів, подоланням наслідків негоди, прибиранням  вулиць, але військового досвіду в них немає.

Тому з точки зору Кіма, оці перші групи можуть бути пробною кулею, як виконати прохання Путіна і реалізувати свої цілі

Північнокорейська армія хоча й застаріла, але велика. Населення Північної Кореї становить приблизно 26 мільйонів людей. Мобілізаційний потенціал становить 9 мільйонів, каже військовий експерт і волонтер, автор книги «Російсько-українська війна. Перша фаза» Міхал Брушевський (Michał Bruszewski). Крім відправлення військових, КНДР і так неабияк допомогла росіянам:

— Пхеньян вже відправив до Росії 13 тисяч контейнерів артилерійських боєприпасів. Це величезні обсяги і суми, цьому сприяє те, що корейська система озброєння ідентична російській, скажімо, ракети типу «Град». У них великі склади боєприпасів і хай ці боєприпаси неякісні, але Росії байдуже.

Це все підтримує РФ, але так і не стало вирішальним фактором, зауважує науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). Відправлення північнокорейських військових в Україну, на її думку, не так небезпечне у військовому плані, скільки несе інші ризики:

— Мене більше турбує, що це може створити прецедент і нагромадити ескалацію в цілому. Знаєте, якщо північні корейці в Україні і немає ніякої міжнародної реакції на це, так хто буде наступним? Чи з’являться далі китайські добровольці? Тож вкрай важливе питання, як реагувати. Чи це вже червона лінія, наприклад, для НАТО, незважаючи на те, що Україна не є членом Альянсу.

Отже, це, безумовно, новий рівень у війні, який може змінити динаміку, може змінити контекст — і це може бути дуже небезпечним

Геополітична шахівниця

Дружба Путіна з Північною Кореєю, яка зараз оформлена у повноцінний військовий союз, це ще й тиск, зокрема, на Південну Корею, щоб та не давала зброї Україні, менше підтримувала Київ. Південна Корея входить в десятку світових експортерів зброї і надання південнокорейської зброї Україні — питання, яке безпосередньо пов'язане і з Росією, і з Північною Кореєю. І шантаж Путіна, що він може передавати технології КНДР для Сеула, вагомий стримуючий фактор, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Також Путін хоче показати Сполученим Штатам Америки, що він може розхитати ситуацію на Корейському півострові, де в американців є зобов'язання перед своїми партнерами, де стоїть американський контингент, і в разі чого, вони будуть змушені безпосередньо брати участь у військових діях.

На фоні війни в Україні, війни на Близькому Сході отримати ще один конфлікт, напевно, Сполучені Штати не хотіли б

Кім Чен Ин загалом розглядає війну проти України як велике вікно можливостей для себе. В тому сенсі, що він може показати світові, що у нього є ще один союзник, а Китаю, що він не так залежить від нього як раніше, і політично, і фінансово, і технологічно, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). Кім Чен Ин, припускає фахівчиня, швидше за все, отримає більше технологій, які він хоче. Йдеться про розвиток супутників, балістичні розробки, потенційно ядерні розробки:

— Хоча, думаю, що Росія хоче бути однією з небагатьох ядерних держав, вона не хоче, щоб Північна Корея була такою самою ядерною державою. Тому в цих технологіях, можливо, допомоги від Росії буде менше, але для Кіма це, безумовно, період можливостей. Зараз питання в тому, чи перейшов він межу? Яку відповідь він може отримати? Очевидно, що Південна Корея і НАТО тепер будуть ділитися розвідданими. 17 жовтня відбулася зустріч міністрів оборони країн НАТО, а також представників країн Індо-Тихоокеанського регіону. Це було вперше в історії. Тож те, що роками обговорювалось тепер буде прискорено матеріалізуватися. Як саме?

Ми всі чекаємо виборів в США через два тижні. Їхні підсумки дуже сильно вплинуть на всю ситуацію, як в Україні, так і, очевидно, в Північно-Східній Азії

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Станом на 14 жовтня мільйон дронів були закуплені за державний кошт та відправлені на фронт — і це, не враховуючи постачання від волонтерів, повідомив український президент. Натепер, за даними Міннцифри, понад дві сотні компаній в Україні займаються виробництвом БпЛА. Як технології впливають на хід війни, чи є в України паритет з росіянами у використанні дронів, які розробки найефективніші, Sestry зібрали думки фахівців з України та США.

Потужний потенціал

Безпілотники швидко трансформують війну, каже старша наукова співробітниця Центру Стімсона у Вашингтоні Келлі А. Гріко. Якщо раніше повітряною розвідкою, розвідкою спостереження і можливостями завдавати високоточні удари володіли лише великі держави, то сьогодні це вже не так. За допомогою квадрокоптера один боєць може вести спостереження за полем бою і завдавати ударів з неба. Така демократизація військово-повітряних сил трансформує поле бою, в тому числі і в Україні:

— Використання дронів має кілька важливих наслідків для сучасної війни. По-перше, безпілотники — це відеокамери в небі, і коли їх так багато в небі, сухопутним військам важко пересуватися і зосереджуватися, не будучи виявленими і атакованими. Як наслідок, на сучасне поле бою повертається позиційна війна — на кшталт тієї, що була характерна для Першої світової війни. По-друге, ми спостерігаємо поширення всіх типів безпілотників — квадрокоптерів, безпілотників односторонньої атаки, наземних роботів, морських безпілотників тощо. Безпілотники більше не призначені лише для ведення повітряних бойових дій, вони все частіше використовуються в морській і наземній війні. По-третє, оскільки безпілотники, як правило, дешевші за традиційні пілотовані засоби, їх можуть використовувати у великій кількості, це змушує противника нести високі втрати.

Ми бачимо, що масовість, перевага в чисельності повертається як вирішальний фактор на полі бою

Війна в Україні підкреслює важливість дронів. Невеликі комерційні дрони дозволяють проводити розвідку, яка забезпечує максимальну видимість позицій ворога та його пересувань на землі. Україна переобладнала комерційні дрони в ударні «камікадзе», каже фахівець з цифрових інновацій Центру аналізу європейської політики Генрік Ларсен (Henrik Larsen):

—  Дрони є дешевими та гнучкими. Вони не потребують мільярдних інвестицій і можуть легко модернізуватися. Україна переобладнує готові дрони, що дозволяє їм долати сотні кілометрів і вражати цілі глибоко всередині Росії.

Україна навчилася використовувати дрони проти морських цілей. Для захисту вона змогла створити електронні системи оборони, щоб зупиняти російські дрони

Про вдосконалені українські технології з захопленням пишуть світові медіа. Один з таких прикладів «дрони-дракони», які The New York Times називає яскравим прикладом імпровізації та адаптації під потреби на полі бою. 

За рахунок того, що на початку повномасштабного вторгнення Україна на державному рівні допустила до розробки і виробництва мілітарних технологій більше приватних компаній, з'явився потужний потенціал і можливості створення сучасних безпілотних систем, каже експерт з авіації Анатолій Храпчинський:

— Об'єднання великої кількості ініціатив і стало цією рушійною силою. Якщо на початку повномасштабного вторгнення ми бачили купу різних гаражних варіантів створення військової техніки, то зараз є велика кількість сталих компаній, які готові забезпечити високоякісним продуктом сили оборони. Більше того, за рахунок такої великої кількості компаній почалися активні розмови щодо імпорту, тому що більшість компаній недозавантажена державними контрактами.

І це дає їм можливість виробляти додатково деякі засоби для продажу за кордоном

Україна ще не використовує сто відсотків своїх можливостей, є резерви, але виробництво суттєво збільшилось. Цього року був план на виготовлення мільйона дронів, каже засновник БФ «Закриємо небо України», генерал-лейтенант запасу Ігор Романенко:

— Цей план вже скорегували, до кінця року буде вироблено півтора мільйона. Більше того, влада заявляє, якщо були б кошти, можна було за рік виробити чотири мільйони. Але це така перспектива. Дуже важливо, що ці всі плани реалізуються, але цього не вистачає. Росіяни, на жаль, у свій час запустили виробництво і вже в 22-му, на початок 23-го нас догнали.

Досягти паритету

Росіяни активно копіюють деякі українські вироби — через обмежений доступ до світових технологічних розробок, каже експерт з авіації Анатолій Храпчинський:

— Вони дуже активно моніторять інформаційний простір, і тому я постійно сварюся з деякими експертами, котрим кажу, що не треба багато розповідати. Бо потім за рахунок своїх нафтодоларів росіяни це все швидше вводять в експлуатацію, ніж ми. 

Відтак, продовжує Анатолій Храпчинський, Україна потребує фінансування, щоб не лише виробляти, але розробляти нові зразки. Тим більше, що технічні можливості для цього є:

— У нас велика кількість таких компаній, які насправді вже можуть, повірте, конкурувати навіть з Боїнгами і з іншими великими компаніями. Особливо по деяких напрямах: далекобійне ударне повітряне трендування і далекобійні ударні морські дрони. Більше того є низка програмного забезпечення, яке  Україна розробляє для вирішення задач на полі бою. Плюс є додаткові цікаві рішення по радіоелектронній розвідці.

І якщо на початку повномасштабного вторгнення ми створювали продукти, які закривали певні задачі, то зараз більшість компаній готує вже готовий комплекс на рішення для засування на полі бою

Однак Україна самотужки не зможе масштабувати виробництво. Європа повинна інвестувати в приватних новаторів у сфері дронів та співпрацювати з ними, вважає фахівець з цифрових інновацій Центру аналізу європейської політики Генрік Ларсен (Henrik Larsen):

— Це допоможе адаптувалися до найновіших і найефективніших технологій. Україна заявляє, що може подвоїти виробництво до двох мільйонів дронів щорічно за умови додаткової фінансової підтримки. ЄС має скористатися цією можливістю.

Український уряд на початку жовтня затвердив порядок реалізації експериментального проєкту зі створення сертифікованих шкіл операторів БпЛА та безпілотних авіаційних комплексів. Ці школи зможуть офіційно навчати операторів БпЛА, адже після початку повномасштабного вторгнення в Україні зʼявилися десятки приватних навчальних центрів, але єдиної системи обліку та регулювання їхньої діяльності досі не було. 

На операторів дронів навчаються і чоловіки, і жінки. А півроку тому командир роти ударних дронів «Орден Сантьяго» Ігор Луценко оголосив про ініціативу з формування жіночого підрозділу БпЛА, туди набирають доброволець, які займатимуться безпілотними авіаційними системами, у тісній інтеграції із Силами оборони України.  

Найкращі розробки 

Найбільше яскравих зразків в Україні — повітряних дронів, каже засновник БФ «Закриємо небо України», генерал-лейтенант запасу Ігор Романенко:

— Наприклад, «Баба Яга», яка була перероблена з господарського апарату в бойовий. Всілякі сучасні креативні перероблені FPV-дрони, які можуть знищувати розвідувальні дрони ворога, і навіть наносити удари по вертольотах, це там дуже потрібно, тому що таких засобів у нас мало.

Дрони, які називаються «Дракон» з термітними боєприпасами, це досить серйозно впливає. Окремі питання по морських дронах, ви бачили їхню ефективність. Окрім того, розвивається, але немає масштабування у наземних дронах, це питання мінування і розмінування.

А втім, одними безпілотниками війну не виграти, потрібно вирішити питання в комплексі, окрім ударних дронів, нам потрібно, щоб були боєприпаси до артилерії і ствольних систем залпового вогню, щоб були ракетні комплекси і в достатній кількості, резюмує Ігор Романенко.

Тим часом експерт з авіації Анатолій Храпчинський наголошує, що в України є прекрасний фундамент для створення не тільки безпілотних систем, а й ракетних програм:

— У нас є «Южмаш», у нас є «Івченко-Прогрес», у нас є «Мотор Січ», у нас є «Артем». Є основний кістяк, з якого можна розвинути найсучасніші технології. Зрозуміло, що Україна може забезпечити основні потреби щодо захисту себе і нанесення ударів по території Російської Федерації, але це все потребує часу і злагодженої роботи усіх секторів економіки, навіть напряму не пов’язаних з мілітаркою.

Треба розуміти, що навіть навчальна програма в Україні мусить бути заточена під те, щоб вже в школі заохочувати ставати інженером, а не блогером

Україна виявилась дуже інноваційною в розробці тактики застосування безпілотників. Ми бачили цикли української адаптації та російської контрадаптації, але Україна лідирувала в плані інновацій, тоді як Росія, як правило, наслідувала успішну українську тактику і намагалася знайти контрзаходи. Ці інновації дозволили Україні створити вікна переваги над Росією, каже старша наукова співробітниця Центру Стімсона у Вашингтоні, військова експертка Келлі А. Гріко:

— Цих переваг недостатньо для досягнення стратегічної перемоги, але вони допомогли Україні виграти битви і зміцнити свою оперативну оборону. Україна також продемонструвала переваги використання технологій подвійного призначення для досягнення успіху на полі бою. Наприклад, Україна перетворила комерційні гідроцикли на морські безпілотники, додавши до них вибухівку і керуючи ними за допомогою дистанційного керування. Ця інновація може бути низькотехнологічною і недорогою, але вона виявилася надзвичайно ефективною проти російського флоту.

Українська культура експериментів з безпілотниками та швидких інновацій — так само, як і сама технологія безпілотників — зробила Україну провідною державою у сфері безпілотників

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Концентрація цих повідомлень ставала тим більшою, чим ближчою була дата 12 жовтня. Тоді мало відбутись засідання в форматі Рамштайн на найвищому рівні за участю лідерів США, України, Франції та Німеччини. Утім через стихійне лихо в Америці президент Байден скасував поїздку в Європу, а заразом вирішили і відтермінувати саме засідання. Натомість український президент вирушив у європейське турне, під час якого зустрівся з очільниками Великої Британії, Франції, Італії та Німеччини. На момент початку поїздки Зеленського в Європу медіапростір настільки був заповнений повідомленнями про кулуарні мирні ініціативи, що коментувати цю історію довелось самому українському президенту: «Я бачив, що сьогодні у якихось ЗМІ було багато інформації про те, що нібито я приїхав до союзників говорити про припинення вогню. Але ж ні. Це не так». Звідки взялись повідомлення про можливе призупинення бойових дій, чи можлива на практиці формула «території в обмін на безпеку» і чи взагалі на часі дискусії про мирні перемови?   

Спокуса миром

Єдиний шлях до будь-яких перемов — винятково той, який обере Київ, наголошує науковий консультант з питань безпеки Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Всі інші обговорення без схвалення України просто безсенсові: 

— Будь-який сценарій має базуватися на українських умовах, а не на умовах, які обговорює іноземна преса. І тим більше тут аж ніяк не можна спекулювати темами на кшталт «територіальне замороження» тощо.

Такі умови — це не цукерки, якими можна обмінюватись

Першим, хто написав про ймовірність сценарію «території в обмін на безпеку» було видання Financial Times. У статті йдеться, шо така думка здобуває дедалі більше прихильників серед західних та українських дипломатів. Потенційна угода передбачатиме «мовчазне прийняття» факту, що окуповані території можна буде повернути дипломатичним шляхом у майбутньому. Автор статті визнає, що українці навряд чи готові сприйняти такий сценарій, відтак посилається на неназваного західного дипломата, за словами якого поступитися частиною території в обмін на членство у НАТО може бути єдиною можливою опцією. Та ж Financial Times на початку жовтня, покликаючись на власні джерела, знайомі з перебігом останніх перемов Зеленського з Байденом, повідомила нібито американський президент під час зустрічі у форматі Рамштайн 12 жовтня збирався підвищити статус української заявки на членство в НАТО. А втім, цю зустріч скасували — за офіційним повідомленням, через ураган у США. Чи відбудеться зібрання в такому форматі, питання наразі відкрите.

Україна не може виключати того, що розмови про якісь такі сценарії можуть мати місце, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр), дипломат Володимир Огризко. Київ,за його словами, не в тій ситуації, коли може комусь диктувати, що обговорювати, як обговорювати, з ким і так далі. Інше питання, чому це зараз подається саме в такому вигляді:

—  Чому ці останні кілька тижнів пішла така шалена атака на Україну? Я вважаю, для того, щоб запустити тезу про те, що хтось хоче миру, а хтось його не хоче. І цей хтось, хто не хоче, має бути, звичайно, Україна.

Кому це вигідно, не треба довго шукати і думати. Це вигідно Росії. І, думаю, за всіма цими публікаціями так чи інакше присутній якийсь хвіст Росії

На варто забувати, продовжує Володимир Огризко, на Заході так само є люди, яким набридла війна, які втрачають економічно, відтак, ймовірно, йдеться про певний тиск з двох боків:

— З одного боку, російський, щоб Україна погодилась на капітуляцію. З іншого — західний, який буде підштовхувати до того, щоб нарешті повернутися до звичного бізнесу в Росії. Нам на це треба дивитися дуже спокійно і дуже прагматично: пояснювати західним партнерам — якщо ви хочете вирішувати власні питання за наш рахунок, дуже вам дякуємо, але нам це не підходить. У нас свої національні інтереси, своя територія і свій суверенітет.

Гарантії безпеки

Такий інтенсивний потік меседжів про потенційні гарантії безпеки в обмін на якісь поступки України схоже на зондування з метою перевірити, як подібні кроки теоретично готові сприйняти як українська влада й українське суспільство, так і західні партнери, вважає кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Але бачимо, що такі комбінації не дуже ефективні. Наприклад, коли йдеться про перспективи українського членства в НАТО, в будь-якому форматі, бачимо, що попри заяви нібито у США з цього приводу є якийсь прогрес, у членів Альянсу немає ані консенсусу, ані рішучості, щоб взяти нас в НАТО.

В Європі не може бути довготривалої безпеки без сильної незалежної України, і члени НАТО повинні виконати свою частину зобов’язань, даних Україні на Вашингтонському саміті Альянсу. Про це в першій промові на посаді генсека НАТО заявив Марк Рютте, а потім повторив ці тези під час візиту до Києва — першого закордонного візиту на посаді очільника Альянсу. Мовляв, Україна ближче до НАТО, ніж будь-коли раніше, шлях до членства є незворотнім, а Росія в цьому питанні не має права ні голосу, ні вето.

Що стосується гарантій безпеки, то до рівня НАТО ще далеко, можливо, навіть далі, ніж два роки тому, вважає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison). Зараз діють угоди з багатьма країнами НАТО, але жодна з них не дає однозначної гарантії безпеки для українців. Подібні гарантії цілком можуть виходити від США, Франції чи, можливо, такої держави, як Польща, але це, звичайно, стане ще одним випробуванням європейської довіри до стримування чергового російського нападу, що не спрацювало минулого разу. Потенційне замороження лінії фронту як частина якогось торгу для України було б реальним ризиком, наголошує Девіс Еллісон (Davis Ellison):

— Росія, як і раніше, віддана довгостроковій меті захоплення України, і таке «перемир’я» лише створило б для неї плацдарм для наступної спроби. Це було б лише погіршенням ситуації порівняно з лютим 2022 року. Крім того, така ситуація  фактично створила б сильно мілітаризовану «залізну завісу» через всю Україну, ще більше розбалансувавши національну економіку і політику. Росія цілком може погодитися на такий сценарій, хоча, швидше за все, розглядатиме його лише як тимчасовий. Нинішня лінія розмежування залишить частини Донецької та Луганської областей поза їхнім контролем.

Для Путіна це може бути способом зменшити свої втрати, оголосити про перемогу і припинити бойові дії, але знову ж таки, це лише дасть Москві постійний важіль для тестування нової лінії фронту

Блискавичне турне 

Європейське турне Зеленського, яке фактично було вимушеним кроком після скасування зустрічі у форматі Рамштайн, почалося із саміту країн Південно-Східної Європи 9 жовтня у Хорватії і завершилось 11 жовтня у Берліні. За ці 36 годин український президент відвідав також Лондон, Париж і Рим. Володимир Зеленський  презентував колегам план перемоги та закликав діяти спільними зусиллями вже зараз — протягом найближчих місяців.

Під час цієї поїздки український президент адресував європейським лідерам 5 запитів, про це написали журналісти Politico і оцінили шанси на їхнє успішне виконання за шкалою від 1 до 5. Найменші шанси, за оцінкою видання, у тому, що Україна отримає запрошення до НАТО. Так само невисоко оцінюють перспективи застосування ППО українських сусідів, насамперед йдеться про Польщу та Румунію, для захисту української території від російських атак. Politico вказує, що західні партнери бояться прямої конфронтації з Росією. Україна також просить більше систем ППО, попри те, що влітку з різних столиць лунали обнадійливі обіцянки, постачання йде повільно. Навряд чи партнери готові надати Україні дозвіл бити вглиб російської території. З Шольцем Зеленський, ймовірно, піднімав питання про передачу Україні Taurus, а втім, позиція німецького канцлера залишається незмінною. Найперспективнішим запитом Politico вважає залучення європейських інвестицій в український оборонний сектор, низка країн, зокрема, Німеччина, Норвегія, Данія, Швеція, Литва та Канада вже співпрацюють з Україною в цьому напрямі. 

«Оборонні пакети для захисту, ППО, інвестиції у виробництво дронів та іншої зброї в Україні – це все результати візиту в Лондон, Париж, Рим і Берлін», — підсумував сам Зеленський.

Переговори українського президента з європейськими лідерами мали на меті мобілізувати союзників. Головне, що зараз потрібно Україні це позбавити російських терористів можливості продовжувати війну, а вже далі можна перейти до дипломатії, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Це переважно були зустрічі з керівниками ключових країн, які найбільше нам допомагають. Я впевнений, що обговорювали широке коло питань: від економічних і юридичних до військових акцентів. Думаю, в Німеччині йшлося про те, щоб отримати зелене світло на Taurus від канцлера Шольца.

Далі, якщо все зійдеться позитивно для нас, то ці домовленості трансформуються в якісь конкретні рішення на наступному Рамштайні

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

Візит Володимира Зеленського у США почався 22 вересня, український президент повіз у Вашингтон так званий План перемоги — стратегію подальших українських дій, щоб обговорити її з чинним президентом США і кандидатами на цю посаду. Аж раптом Зеленський опинився в епіцентрі політичного скандалу — топові республіканці, зокрема спікер Палати представників Майк Джонсон, звинуватили українську владу у втручанні в американські вибори. Що пішло не так під час візиту Зеленського, чому Україна стала центральною мішенню передвиборчої кампанії Трампа, чи мають Україна та Європа план на випадок його президентства і чи підтримають партнери План перемоги Зеленського? 

Несподіваний скандал

За дуже короткий час реакція на візит Зеленського у Сполучених Штатах змінилася кардинально. Ще на його початку й адміністрація Байдена, і передвиборчий штаб Камали Гарріс, і передвиборчий штаб Трампа в загальних рисах підтримували той план, який Президент України привіз до Америки, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв.

Однак візит Зеленського на завод в Скрантоні (Пенсильванія), який виробляє боєприпаси для України, спровокував демонстративне обурення Трампа і його ближнього кола. Дійшло до того, що спікер Палати представників Майк Джонсон написав листа з вимогою звільнити українського посла Оксану Маркарову, мовляв, разом з Зеленським завод в Скрантоні відвідали представники демократичної партії і жодного республіканця, а це, на думку Джонсона, вже підігрування Байдену та Гарріс і втручання в американські вибори. Очевидно, що це все елементи передвиборчої кампанії, однак це створює проблеми для України, адже ставить під питання голосування за пакет підтримки України у Палаті представників, зауважує Олександр Краєв:

— Не забуваємо, що бюджетний рік закінчується через декілька днів, і на початку жовтня мають початися бюджетні переговори. Вони, зазвичай, швидко не проходять, але, так чи інакше, в нас далі дуже і дуже складний та важливий період, який нам треба пройти, як кажуть англомовні, with flying colors [з блискучим результатом. — Ред.]. А в нас це явно не вийде в найближчій перспективі, тому що Палата представників не готова буде голосувати за будь-який проект, який стосується України. З абсолютно зрозумілих причин: тому що Джонсон після цієї заяви просто не буде ставити український законопроєкт на голосування. Бо, це точно не в його інтересах.

План перемоги

Цей план спрямований на зміцнення України, щоб змусити лідера Кремля Володимира Путіна сісти за стіл переговорів на справедливих умовах, заявив в інтерв’ю ABC News Володимир Зеленський. Водночас, з його слів, не йдеться про переговори з Росією: «Це міст до дипломатичного рішення для припинення війни. Тільки із сильною позицією, яку ми можемо просувати, зможемо підштовхнути Путіна до припинення війни дипломатичним шляхом».

Один з пунктів Плану перемоги — запрошення України до НАТО, заявив керівник Офісу президента Андрій Єрмак під час виступу в Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку. Загалом же в документі 4 ключові пункти: окрім запиту на гарантії безпеки, продовження вторгнення України в російську Курську область для забезпечення територіальних козирів для переговорів; список озброєнь та прохання про міжнародну фінансову допомогу — про це повідомило видання The Times, покликаючись на поінформовані джерела.

Cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank) має сумніви, що Зеленський отримав бажане:

—  Я маю на увазі, що США збираються продовжувати допомагати Україні грошима і так далі, але я не думаю, що Україна за підсумками цього візиту отримала дозвіл на використання зброї такий, який хотіла. І безумовно, Київ не отримає гарантій НАТО від Байдена. Все це прикро. Але, і я про неодноразово писав, ця адміністрація занадто боїться Путіна, щоб зробити те, що необхідно для перемоги. Що мало б статися в ідеалі: ви отримаєте зброю, яка вам потрібна, ви отримаєте фінансування, яке потрібно, і ви отримаєте енергоносії, які потрібні Україні, щоб підтримувати внутрішню економіку та військові зусилля і бути спроможними напасти на Росію, бо вона заслуговує нападу. Крім того, я весь цей час стверджував, що Україну потрібно було прийняти до НАТО одразу після вторгнення, і все ще потрібно це зробити.

Такий крок позбавив би нас ядерної загрози з боку Росії. Росія нізащо не нападе на НАТО з ядерною зброєю, хіба що захоче покінчити життя самогубством

Одним з основних принципів підтримки України з боку західних союзників було надання українцям можливості бути господарями власної долі. Цей принцип залишається незмінним, наголошує заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Залишається незрозумілим, чи дозволять західні союзники використовувати далекобійну зброю на території Росії. Дивлячись на останні 2,5 роки з моменту повномасштабного вторгнення в Україну, ми спостерігаємо повільну, але поступову еволюцію в типі озброєння, яке Захід надає Україні. Українці продемонстрували свою рішучість, мужність і швидке оволодіння новими типами озброєнь, тим самим переконавши деяких найбільш скептично налаштованих союзників у своїй спроможності і в тому, що російська ескалаційна риторика є блефом.

Президент США Байден оголосив про новий пакет допомоги Україні, який включає в себе далекобійні боєприпаси JSOW (Joint Standoff Weapons). Це ще одна поступова зміна

Дійсно, збільшення військової допомоги разом із домовленістю про використання систем дальнього радіусу дії для нападу на російську територію в поєднанні з сильними гарантіями безпеки може змістити стратегічний баланс на користь України. Вирішальне значення для реалізації цього плану має позиція Сполучених Штатів, які перебувають у своєрідному часовому проміжку, в чому Володимир Зеленський переконався під час свого візиту, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):

— Виборча кампанія означає, що рішення президента Джо Байдена будуть оцінюватися не лише з геостратегічної точки зору, а й у контексті електоральних шансів Камали Гарріс.Тому несхвалення використання американського озброєння для атак вглиб Росії може бути пов'язане як з реальним побоюванням ескалації війни і застосування ядерної зброї Росією, так і з тим, що таке рішення може бути використане в політичній боротьбі. Так само і з можливою політичною ініціативою щодо вступу України до НАТО. Ситуація може змінитися після виборів, коли буде відома особа нового президента, але Джо Байден все ще буде при владі.

Чи вирішить він використати цей час для зміцнення «спадщини Байдена» і виступити зі сміливими ініціативами, наприклад, щодо України і НАТО? Сьогодні неможливо передбачити

Америку не вразив план Зеленського, статтю під таким заголовком опублікувало видання The Wall Street Journal. Джерела видання кажуть, проблема в тому, що документу бракує комплексної стратегії, і він є не більш ніж перефразованим запитом на отримання додаткової зброї та зняття обмежень на застосування ракет великої дальності. 

Директора програми «Північна Америка» «Української призми» Олександра Краєва трохи здивувала реакція Білого дому, бо спочатку план Зеленського їм подобався (вони були в курсі цього плану, розуміли, як він розробляється і в яку сторону), а потім несподівано з’явилась заява, що вони не впевнені, чи воно спрацює і його треба доробляти:

— Тобто є певне розходження в думках, і ми не приділили цьому достатньо уваги, коли побачили, що є абсолютно різне трактування цього Плану перемоги зі сторони інсайдерів. Були інсайдери у Bloomberg, були інсайдери у The Times — і там йшлось про абсолютно різні плани перемоги, там навіть різний погляд на НАТО. Одна стаття каже, що там гарантії на рівні 5 статті НАТО, інша каже, що це повноцінний вступ в НАТО, причому в найближчій перспективі.

Це зовсім різні підходи і різне бачення цієї ситуації

Західні партнери України розуміють важливість нинішньої ситуації в Україні, і з часу останнього саміту НАТО було зроблено кілька кроків, спрямованих на зміцнення позицій України, зауважує  заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Деякі з цих кроків включають створення у Вісбадені місії НАТО з надання допомоги Україні, що є кроком в обхід дуже поляризованої політичної динаміки в США. Понад 20 країн-членів Альянсу підписали з Україною двосторонні угоди про безпеку. Нещодавно вони підтвердили свою відданість цим домовленостям на зустрічі у Вашингтоні. Іншим прикладом є європейська прихильність до розширення ЄС. Надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС є важливим кроком на шляху наближення країни до єдиного європейського ринку та європейської сім'ї. Польське головування в ЄС планує досягти прогресу в цьому питанні, відкривши перший блок переговорів про вступ.

Фактор Трампа

України вже немає, і в цьому винні Байден, Гарріс і Зеленський, який не хоче домовлятися з Путіним, таке заявив Дональд Трамп під час передвиборчого мітингу в Північній Кароліні:

— Президент України перебуває в нашій країні. Він робить брудні маленькі випади в бік вашого улюбленого президента – мене. І ми продовжуємо надавати мільярди доларів людині, яка відмовляється укладати угоду — Зеленському.

Трамп не уточнив, що таке «брудні маленькі випади». А втім, ймовірно, йдеться про реакцію Зеленського на деталі мирного плану Дональда Трампа для України, які озвучив Джей Ді Венс. У подкасті Shawn Ryan Show він сказав, що це виглядатиме приблизно як нинішня лінія розмежування між РФ та Україною: «Це буде демілітаризована зона, яку сильно укріплять, щоб росіяни не вторглися знову. Росія хоче, щоб ця війна закінчилася. Україна хоче, щоб ця війна закінчилась. Європа, яка недофінансувала цю війну, тоді як американські платники податків були щедрими до українців, теж хоче завершити війну, оскільки вона піднімає ціни на енергоносії».

Зеленський назвав це жахливою ідеєю, якщо меседж полягає в тому, що Україна повинна бути принесена в жертву. Це повертає нас до питання про ціну і про те, хто її заплатить. Ідея про те, що світ повинен закінчити цю війну коштом України, є неприйнятною, підкреслив український лідер. 

Це дуже важлива для України дилема, чи варто більше часу зараз приділити Трампу, сконцентруватися на тому, щоб відбудувати з ним певний формат відносин, а чи треба надалі працювати, як працювали, і сподіватися, що в якийсь момент буде знайдено з ним спільну думку і можна буде вийти на певний компроміс, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв:

—  Я, скоріше, є прихильником другої парадигми, що нам не потрібно окремо для Трампа старатися, нам не потрібно окремо для Трампа намагатися щось зробити, і нам точно не треба вестися на його провокації.

Трамп, окрім того, що абсолютно непередбачуваний, він ще й поняття не має, про що говорить, і це дуже небезпечно, вважає cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank):

— Він каже, що йому байдуже, що відбувається з Україною і якщо Трамп переможе, на Україну чекають дуже погані часи. Я думаю, що вони намагатимуться зменшити підтримку, і вони намагатимуться змусити Україну піти на поступки Путіну, що залишить Путіну контроль над Кримом і Донбасом.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66f6d51b2d20a9605a64f665_President%20Zelensky%20in%20USA.jpg">Павел Коваль: «Дипломатична бравада Зеленського має сенс»</span>

Коментарі Дональда Трампа стосовно України викликають занепокоєння і тривогу, зокрема й серед європейських лідерів, які активно готують плани на випадок, якщо Дональд Трамп знову стане президентом США, каже заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Розглядають кілька категорій наслідків: для допомоги Україні, для НАТО, для політики щодо Росії та російського вторгнення в Україну, для відносин з Китаєм, торгівлі з Європою та посилення неліберального інтернаціоналістичного руху. Польща та інші країни Східного флангу особливо стурбовані, тому що вони розуміють загрози і важливість допомоги Україні у перемозі у війні.

Водночас надзвичайно важливо, щоб був єдиний план і всі європейці повинні реагувати в унісон 

Щоб зустрітись з Трампом Зеленський на день продовжив візит у США. Трамп спершу демонстративно відмовлявся від зустрічі, але потім передумав. Зеленський запропонував Трампу обговорити план перемоги: «Я думаю, у нас є спільний погляд на те, що війна в Україні повинна бути зупинена, і Путін не може перемогти. Україна повинна перемогти». Трамп розповів, що в нього дуже гарні стосунки із Зеленським і з Путіним. Зеленський на це зауважив: «Сподіваюся, що зі мною такі кращі».

Після двох годин переговорів Трамп та Зеленський знову повторили тези про «спільне бажання справедливо закінчити війну». «Я хочу завершення війни, пан президент Зеленський хоче завершення війни, Володимир Путін хоче завершення війни — це гарне поєднання», — заявив Дональд Трамп.

Усі заяви Дональда Трампа про Україну, зроблені під час передвиборчої кампанії, мають виключно агітаційний характер і не варто робити поспішних,  надуманих висновків. Зовнішню політику Дональда Трампа як можливого президента важко передбачити, хоча варто бути готовим до будь-якого сценарію, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):

— Очевидно, що можливе скорочення або навіть припинення участі Сполучених Штатів у допомозі Україні стане викликом для Європи. У військовому плані країни Європейського Союзу не можуть замінити США. Однак відомо, що Україна стрімко нарощує виробничі потужності своєї оборонної промисловості, і все частіше постає проблема нестачі фінансових ресурсів для фінансування виробництва. Саме тут європейські країни можуть активізувати свою участь, хорошим прикладом чого є Данія, яка профінансувала виробництво 18 гаубиць «Богдана». Однак, навіть якщо це станеться, повністю замінити США не вдасться.

Крім того, в розрахунках європейських політиків може виникнути уявлення (яке, до речі, вже частково присутнє), що зміщення стратегічного балансу на користь України є неможливим

Така ситуація означала б тиск на початок мирних переговорів, незважаючи на несприятливу для України стартову позицію, продовжує Едвін Бендик (Edwin Bendyk). Зрештою, не можна говорити про європейський план, оскільки питання стратегічної безпеки аналізуються на рівні окремих держав і залежать, як і в США, як від геостратегічної оцінки, так і від внутрішнього контексту:

— Доброю ілюстрацією цього є послаблення ролі Франції на європейській та міжнародній арені після парламентських виборів, результати яких суттєво послабили позиції президента Еммануеля Макрона і не призвели до створення стабільної правлячої більшості. Польська позиція щодо підтримки України залишається незмінною, як і безпекове бачення. Вона ґрунтується на присутності в НАТО при збереженні якнайкращих відносин зі Сполученими Штатами, незалежно від нинішньої адміністрації, зміцненні регіональної співпраці у сфері безпеки та посиленні власного оборонного потенціалу. Найкращим вираженням цього є бюджет Польщі на 2025 рік, який виділяє 4,7% ВВП на оборону.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Counter Disinformation Network — платформа, яка об’єднує понад 130 фахівців з протидії дезінформації із 40 організацій. Свої висновки стосовно механізмів російської пропаганди в контексті операції «Двійник» («Doppelganger») вони виклали у спільному звіті. Цю операцію Росія почала у 2022 році, кампанія з дезінформації включала створення тисяч фейкових коментарів, відео, мемів та копіювання відомих медіа. Поширювали цей контент переважно через соціальні мережі, а коментували його переважно треновані боти.

Дослідити усі аспекти

Дослідження мало на меті не лише вивчити місцевий вимір російського впливу у соцмережах, а й зробити можливим порівняння між країнами, розповідає  аналітикиня польської фактчекінгової організації Demagog, яка спеціалізується на російській дезінформації та пропаганді, Катерина Савранська. Робота була цікавою, каже експертка, однак без несподіванок:

— Польща є однією з мішеней в інформаційній війні Росії проти Заходу. Використовуючи адаптований арсенал методів впливу, Росія маніпулює громадською думкою через різних агентів впливу та інформаційні канали, поширюючи наративи, які експлуатують місцеві вразливі місця.

Загалом, прямий російський вплив у Польщі залишається обмеженим, частково через негативне ставлення поляків до Росії та її зовнішньої політики, а також через блокування російських ЗМІ, наприклад, польської редакції «Спутника»

Як наслідок, продовжує Катерина Савранська, Росія змушена використовувати непрямі методи для просування своїх наративів. Зокрема, це соціальні мережі, блоги. Іноді відбуваються кібератаки націлені на польські ЗМІ та веб-сайти організацій, там вставляють статті, які потім ширяться соцмережами:

— Операція «Двійник» також викрила спроби поляризувати польське суспільство через соціальну мережу X (раніше Twitter), використовуючи посилання на фейкові сайти легітимних польських ЗМІ для поширення проросійського контенту. Ця тактика широко використовується Росією в різних регіонах. Коли кампанію викривають і ліквідують, незабаром з'являється нова, і цикл повторюється. Тут важливо пам'ятати, що Росія часто тестує реакцію громадськості на різні теми, оцінює ефективність своїх каналів комунікації та стежить за тим, як уряди, соціальні мережі, фактчекери, журналісти та інші медіа-професіонали реагують на її операції.

Українські дослідження й «кремлеграм»

В Україні для того, щоб легко і швидко зануритися в дезінформаційні повідомлення, можна обмежитись телеграмом, каже експерт Центру досліджень «Детектор медіа» Олексій Півторак:

— Це трохи розслабляє, тому що дезінформацію для спростування не треба шукати, а її можна просто взяти, як дари природи в лісі. Ми навіть назвали рубрику текстів, які виходять щотижня із аналізом дезінформаційних повідомлень щодо України у проросійських чи російських пропагандистських телеграм-каналах «кремлеграм». А у твіттері в Україні набагато менша аудиторія. Тому нам було цікаво мати можливість зазирнути в іншу соціальну мережу і порівняти повідомлення теми і акценти. 

У даних для звіту Counter Disinformation Network експерти помітили, що на відміну від Телеграму, де основне навантаження несе текст, у Твіттері широко використовуються візуальні засоби: карикатурні чи мультиплікаційні зображення або фотоколажі, пояснює Олексій Півторак. За його оцінкою, це свідчить про намагання пропагандистів «сподобатися» алгоритмам твіттера і аудиторії. Проте у цьому випадку тим, хто готував або поширював ці повідомлення не вдалося дістатись до української аудиторії, про що свідчать перегляди і реакції на повідомлення в мережі:

— Автори твітів часто не розуміли українського контексту. Наприклад, до повідомлення про нібито невиплату зарплат військовим додавали недоречну картинку про оголошення придатними до мобілізації цілої родини із дідусем, бабусею і внуками. Такі неузгодженості траплялися і в публікаціях іншими мовами. Крім того, було помітно, що автори погано володіли українською мовою.

Вони вигадували неіснуючі слова, як-от «безчувальні дії» замість «негуманні дії» тощо, що додатково підкреслювало їхню відірваність від реальної ситуації в Україні

Еволюція пропаганди

Російська пропаганда за час повномасштабної війни була дискредитована для багатьох західних аудиторій і тому росіяни зараз значно активніше почали використовувати місцеві голоси, зауважує редактор блогу Ukraine Alert Атлантичної Ради (Atlantic Council) Пітер Дікінсон. Він давно аналізує основні тези російської пропаганди на англомовних ресурсах. Дікінсон нагадує про нещодавній американський скандал з подкастами, коли росіяни платили великі суми американцям за просування наративів в Америці, замість того, щоб намагатися просувати їх самим. І ці меседжі не просувають позицію, наприклад, Росія має рацію, Росія права або Росія має розумну позицію. Це так не працює на заході зараз. Більшість людей не вірять, що Росія є розумною. Тому замість цього вони просувають тезу номер один — Росія небезпечна і війна повинна припинитися, адже Росія може піти далі:

— І тут ми маємо ядерні погрози Путіна, це просувається і посилюється російськими маріонетками, російськими союзниками на Заході, які використовують це, щоб спробувати налякати власну ж аудиторію і змусити її до бездіяльності, закликаючи західних парламентарів не вживати заходів проти Росії. Інший меседж полягає в тому, що, просувається теза: знаєте, Україна теж не ідеальна. В Кремлі розуміють, що позиція більшості західних країн: Росія погана, Росія неправа.

Тож їхня відповідь на це — не говорити, що Росія хороша, а говорити, що Україна погана, дуже корумпована, недемократична, що Зеленський недемократичний, що в Україні немає виборів, Україна пригнічує християн, росіян, російських православних, релігійні громади і так далі

У твітах українською, які вивчали українські дослідники для звіту Counter Disinformation Network, головним «антигероєм» серед представників держави теж був президент Зеленський.

А втім, до джерел поширення пропаганди в Україні варто додати телеграм із його неповагою до модерації інформації, діяльність проросійських блогерів на ютубі каже експерт Центру досліджень «Детектор медіа» Олексій Півторак. А ще на руку ворожим пропагандистам грають установки, вкорінені у частини суспільства, приміром недружнє або й вороже ставлення до вихідців з інших регіонів або упереджене ставлення до влади і будь яких її кроків:

—  Маніпулювання такими установками і полегшує роботу пропагандистів, що в твіттері, що в телеграмі, що в ютубі. І робить їх небезпечнішими за фейки, які хоч би можна спростувати фактами. Тому, як мені здається, методи поширення пропаганди останніми роками змінюються мало. Адже пропагандисти користуються одними і тими методами маніпуляцій і досить сталим набором тем. А от інструменти, якими готують пропаганду, змінюються. Замість поганих перекладів у онлайн-перекладачі приходять якісніші і більш творчі, хоч і кострубаті, повідомлення, створені із застосуванням великих мовних моделей. Замість мемів, які готуються за 5 хвилин, пропагандисти витрачають час на підготовку картинки, карикатури чи фабрикування фото або передовиці газети або обкладинки журналу. А придумані цитати начитують діпфейкові знаменитості із голосом, подібним на справжній. 

Реакція мереж

15 липня було надіслано попередження про 1236 оригінальних постів в Х з описом виявленої активності та надано інформацію для внутрішніх розслідувань. До того часу вже було видалено 529 із цих постів, але щонайменше 623 залишалися. Станом на 23 серпня 2024 року, майже через шість тижнів, лише один із цих 623 дописів було заблоковано, а Counter Disinformation Network на кінець серпня не отримав відповіді від платформи, повідомили автори звіту.

У ході дослідження фахівці з Франції, Німеччини, Польщі й Італії працювали також із 98 дописами в фейсбуку, розміщеними як рекламні. Аудиторія цих дописів становила близько півмільйона користувачів.

На момент написання звіту немає потреби сповіщати Meta про рекламу у фейсбуку, оскільки пов’язані сторінки, на яких розміщувалася реклама, були видалені або більше не використовуються, — йдеться у звіті.

Ефективність російського впливу

Помітною темою російської дезінформації у червні були маніпуляції Глобальним самітом миру. Щодо нього пропагандисти намагались створити враження марної ініціативи – в дописах українською, каже експерт Центру досліджень «Детектор медіа» Олексій Півторак. А в даних іншими мовами пропагандисти поширювали тези про необхідність запрошення Росії і спогадами про стару дружбу з росіянами. Також у масивах іншими мовами піднімали тему українських біженців, які, мовляв, менш культурні, забирають чужі гроші і робочі місця. Але впливовості цих повідомлень завадила все та ж кострубатість виконання: не точні чи дивні формулювання у повідомленнях і недоречні картинки, резюмує Олексій Півторак. 

З року в рік існують постійні теми, які включають спроби підірвати польсько-українські відносини, експлуатуючи емоції та історичні образи, підірвати довіру поляків до НАТО, ЄС та США, зображуючи західних союзників як шкідливих для Польщі, а також дискредитувати польську владу, зображуючи її маріонетками Заходу, ворожими до Росії та надмірно прихильними до України, каже аналітикиня польської фактчекінгової організації Demagog Катерина Савранська. З 2022 року з'явилися нові дезінформаційні наративи, пояснює експертка, зокрема неправдиві заяви про українських біженців, представлення війни як змови еліт, використання ядерного шантажу, висвітлення ризиків надання допомоги Україні та підштовхування до «мирного вирішення» конфлікту:

— У нещодавній кампанії «Двійник» у Польщі пости Х намагалися маніпулювати такими питаннями, як економіка, міграція, українські біженці, політика ЄС, історичні претензії до України та протести фермерів.

Примітно, що кампанія була зосереджена на критиці України, її лідерів і біженців, при цьому навмисно уникаючи будь-яких прямих згадок про Росію, як позитивних, так і негативних

Що стосується оцінки ефективності російського впливу на поляків, то вона є складною з різних причин, продовжує Катерина Савранська. Загалом вважається, що Польща має низьку сприйнятливість до російської пропаганди та дезінформації. Однак джерела, які постійно просувають ці наративи, можуть набирати від тисяч до десятків мільйонів переглядів щомісяця.

Найуспішнішим меседжем протягом всієї війни, з точки зору ефективності для західної аудиторії, є меседж про відповідальність НАТО, вважає редактор блогу Ukraine Alert Атлантичної Ради (Atlantic Council) Пітер Дікінсон:

— Ідея про те, що НАТО спровокувало війну, широко просувається в англомовному просторі. Звісно, багато людей скажуть, що Росія не повинна була вторгатися, Росія поводилася жахливо, Путін — диктатор.

Звичайно, ми не підтримуємо те, що зробила Росія. Але, і це «але» дуже часто виводить на тези — подивіться, що зробило НАТО

Це при тому, продовжує редактор блогу Ukraine Alert, що насправді Захід не давав і не дає Україні жодних реальних перспектив вступу в НАТО, а приєднання до Альянсу Швеції і Фінляндії навпаки не викликало в Росії особливої публічної реакції. Водночас, на думку Пітера Дікінсона, політика Заходу повинна полягати насамперед в тому, аби ефективно розповідати і поширювати свої власні наративи, а не намагатися постійно розвінчувати російські.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Міжнародний валютний фонд відклав заплановану місію в Москву на невизначений термін. Проти відновлення співпраці з росіянами раніше виступили 9 європейських країн. Як розповів російським медіа виконавчий директор від Росії в МВФ Олексій Можин, причина відтермінування місії — її технічна неготовність до проведення консультацій. Інформація про те, що МВФ збирається відвідати Росію для обговорення економічного розвитку з’явилась на початку вересня, а 16 вересня мали стартувати онлайн-консультації. Навіщо фонд спершу запланував, а потім відклав місію в Росію, про стан справ в російській економіці, співпрацю Києва з МВФ та що буде з курсом валют в Україні Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

Катерина Трифоненко: Чому МВФ скасував візит своєї місії в Москву? Дався взнаки протест низки європейських країн?

‍Олександр Савченко: У мене є три версії. Перша — дійсно багато країн Східної і Північної Європи висловили протест проти цього візиту. В МВФ рішення ухвалюються радою директорів, ключові пакети у США, Євросоюзу та Японії — разом більше 50%. У Китаю трішки менше п’яти, у Росії — менше трьох. А країни, які висловили протест, всі разом, думаю, дотягують десь до п'яти відсотків. Але, попри це, їхні голоси теж мають певний вплив, хоча традиційно всі стратегічні рішення в МВФ ухвалює Мінфін чи Держдеп Сполучених Штатів. Я припускаю, що були певні домовленості між США та Росією, але потім спрацював протест. Друга позиція — чи була гарантована безпека делегації зі Сполучених Штатів в Росії?

Я допускаю, що в останній момент розвідувальні структури США сказали, що вони не гарантують безпеку делегації МВФ. А ці питання — ключові

Я сам працював виконавчим директором в Європейському банку реконструкції і розвитку, і ми їздили у Вірменію та Грузію. І нас захопили — велику делегацію з восьми людей з Європи. Кілька діб ми просиділи на якійсь базі в оточенні озброєних людей, потім нас вивезли з Грузії, але так і не дали зустрітись з Шеварднадзе. Після цього інциденту питання безпеки у всіх міжнародних фінансових організаціях підняли на дуже-дуже високий рівень. І якщо є хоч якась мінімальна загроза, то, скасовувалися візити. Тому це може бути причина. Ситуація загострюється в Україні, А Путін цілком міг би захопити цю делегацію, а потім міняти на когось свого. І третя ймовірна причина, що щось не спрацювало між розвідувальними структурами Штатів і Росії, останнім часом було очевидне потепління, але можливо щось загострилося знову. Я більше схиляюсь до другої причини, що не була гарантована безпека.

‍— А навіщо це взагалі було потрібно МВФ, з якою метою ініціювали місію в Москву?

— Давайте скажемо, що політичне та й економічне керівництво цієї міжнародної організації здійснюють Сполучені Штати. Вони — найбільший акціонер Міжнародного валютного фонду. Отже, я думаю, що була політична узгодженість цього візиту з Вашингтоном. Це перший факт. Другий, щоб всі розуміли, — Росія також є акціонером цієї організації. І вона навіть має свого директора, який сидить у Вашингтоні, є також представництво Міжнародного валютного фонду в Москві. Вже давно — спочатку агресії 2014 року — було ухвалене рішення, що кредитування Росії припиняється. Загалом Москва і раніше не потребувала фінансового кредитування, тому що в неї був подвійний профіцит: і бюджету, і поточного рахунку. Однак Міжнародний валютний фонд, окрім кредитування країн, які потребують грошей, здійснює також інші функції: надає консультації і формує глобальну статистику щодо руху капіталів. Це основні функції Міжнародного валютного фонду.

Десь півтора роки, як Росія припинила публікувати економічні дані. Більшість інформації, яка мала би йти в Міжнародний валютний фонд, її просто припинили давати

Враховуючи всі ці факти, я думаю, що поїздка делегації Міжнародного валютного фонду могла мати на меті отримати більше інформації про стан економіки Росії: експорту, імпорту, дефіциту. Тому що зараз все в тумані.

‍— А навіщо МВФ взагалі аналізувати російську економіку?

— МВФ готує звіти: річні, квартальні, секторальні — для повноти картини по всьому світу. Для цього їм, звичайно, бажано було б мати цю інформацію. Це перше. Друге, маю таке припущення, що це міг бути сигнал від Сполучених Штатів, що в разі закінчення війни Вашингтон не буде проти відновлення повноцінних стосунків Росії з Міжнародним валютним фондом. Тобто буде бізнес as usual. І, окрім цього, мета місії — розвідувати як можна більше, що відбувається в Росії, дізнатись, який ВВП, бо вони там декларують 2 трильйони, а реально може бути 1,5. Чи, наприклад, яка інфляція там? Росія каже про 9% річних, а ставка рефінансування в них вже 19%. Згідно з усіма канонами, ставка рефінансування не може відриватися від інфляції аж так сильно, бути в два рази більшою, ніж інфляція. Це означає, що реальна інфляція в Росії не 9%, а десь на рівні 17-18%. Такі моменти, я думаю, теж підштовхували Міжнародний валютний фонд до цієї поїздки.

Але, підкреслюю — цю поїздку мали благословити США. Без рекомендації чи дозволу з Вашингтона вона б не з’явилась на порядку денному неможлива

‍— Мотивація МВФ зрозуміла, навіщо ця ревізія потрібна Росії? Навряд в Москві збираються показувати свої реальні економічні показники. 

— Перше, Росія могла б використовувати місію МВФ в політичних цілях, мовляв, дивіться, ми — не вигнанці, до нас приїхав цілий Міжнародний валютний фонд. Щодо доступу до інформації, вони б її не розкривали, навпаки робили б усе, щоб дезінформувати Міжнародний валютний фонд, але й там працюють гарні фахівці, експерти, які можуть за штрихами встановити реальну картину. 

Ще треба зважати, що в Міжнародному валютному фонді працює дуже багато людей з паспортом Росії. І 99% з них, а може й усі 100% працюють на російську розвідку. Тож Росія знає все, що відбувається в МВФ, а МВФ мало що знає про реальний стан російської економіки. І для них ця місія могла би бути можливістю десь заповнити прогалини. Тобто, це така гра. 

‍— Те, що місію відклали це добре чи погано для України?

— Це добре, тому що, якби цей візит відбувся, Росія використовувала б його як свідчення потепління відносин з Заходом. І це б сприяло росту рейтингу Путіна в очах певної частини населення Росії. Там же не всі такі твердолобі ідіоти, які, тотально його  підтримують. Є десь 10-15% більш-менш розумних людей, які проти війни і вони все розуміють. Але от саме такий візит міг би схилити їх до того, що не все так однозначно.

‍— 11 вересня місія фонду закінчила роботу в Україні. Як ви оцінюєте перемови МВФ з українським урядом, наскільки вони були результативними?

— Вони були результативними, адже нам пообіцяли виділити 1,1 мільярди доларів в рамках 4-річної програми зашальним обсягом 16 мільярдів доларів. Україна стала найбільшим реципієнтом Міжнародного валютного фонду. МВФ загалом позитивно оцінює українську економічну політику. Правда, на момент роботи місії ще було зазіхань на стабільність податкової системи. Ви знаєте, зараз Кабмін розробляє плани збільшення податків і для підприємців, і для людей, що може негативно вплинути на економіку.

А так економіка показує дуже хороші результати. За перший квартал вона зросла більше ніж на 6%. І оцінки, що за рік економіка зросте десь на 4%, досить реалістичні. Тому загалом Міжнародний валютний фонд задоволений економічною політикою, монетарною, фіскальною. Але треба чесно сказати, що підставою для цього задоволення є не лише професіоналізм українських урядовців, а допомога Європейського Союзу, Сполучених Штатів і того ж Міжнародного валютного фонду, які покривають величезні дефіцити бюджету України. Без цієї допомоги такого рівня стабільності і зростання не було б. 

‍— Якщо ситуація стабільна, чому відбуваються стрибки курсу валют в Україні і що буде далі?

— Це не стрибки курсу. Насправді, це незначна девальвація гривні, вона цілком логічна й правильна, бо дозволяє уряду збільшити надходження в бюджет. Серед головних джерел надходження — це ПДВ по імпорту.

Імпорт великий, і чим гривня дешевше, тим більше вони зберуть коштів до бюджету — і тому Мінфін зацікавлений в послабленні гривні

Національний банк проводить більш-менш незалежну політику, але все в рамках прогнозу. Десь 42 гривні за долар на кінець року, може навіть трошки більше — це, в принципі, нормально для економіки країни у стані війні. Фінансова допомога стримує значні коливання курсу і веде до того, що золотовалютні резерви скоро рекорд поб'ють в Україні. Вони зростають і це дуже добре, на випадок якихось форс-мажорів — наприклад, несприятливий результат виборів у Сполучених Штатах — це дозволить Україні протриматись більше року самостійно. Тобто макроекономічна ситуація в принципі стабільна і незначне послаблення гривні — це нормально.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Володимир Зеленський на початку вересня заявив, що Україні потрібен дозвіл на використання далекобійної зброї по військових об’єктах на території Росії від чотирьох країн: Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Німеччини. Вашингтон такого дозволу давати поки що не збирається, адже, зі слів очільника Пентагона, удари по військових цілях вглиб Росії не змінять хід подій. Жодної ескалації — фірмовий стиль адміністрації Байдена і до виборів у США Україні точно не варто розраховувати на принципову зміну курсу, зауважують опитані нами аналітики. А поки не зміниться позиція США, країни ЄС теж демонструватимуть максимально обережні підходи. Чи можуть стати удари вглиб Росії тим самим «game changer» війни, чого чекати від зміни влади у Білому домі, які аргументи має Київ, щоб переконати союзників нарешті розв’язати руки українським військовим, — про це Sestry розпитали фахівців у сфері безпеки й оборони.    

‍Дрібними кроками

Адміністрація Байдена має два завдання: перше — допомогти Україні якомога більше, але друге завдання — запобігти будь-якій ескалації з Росією. Протягом війни видно, наскільки ця друга мета для них важлива, каже аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič). Видається так, що американці вважають, що кожне надання західної зброї і дозвіл на використання цієї західної зброї проти Росії буде розглядатися як акт ескалації:

—  Протягом всієї війни адміністрація Байдена робила ці дрібні кроки з підвищення рівня допомоги, надаючи різні системи лише після тривалих вмовлянь з боку України та інших союзників, щоб випробувати ці системи на полі бою. Озброєння надавалося траншами, а не цілим комплексним пакетом і це, вочевидь, шкодить обороноздатності України. Я особисто вважаю, що дозвіл бити далекобійною зброєю по Росії сам по собі не буде тією срібною кулею і не вирішить усіх проблем.

Але якби загалом ці транші з надання озброєнь були більшими, від них був би накопичувальний ефект, і це б дозволило Україні воювати ефективніше

Сполучені Штати не дають дозвіл на застосування західної далекобійної зброї для ударів вглиб Росії з кількох причин, зокрема, запаси далекобійних ракет ATACMS не такі вже й великі. До того ж їхньої досяжності не вистачить для ударів по російських аеродромах, де базується авіація, яка завдає ударів по Україні. Про це заявила заступниця речника оборонного відомства США Сабріна Сінгх, мовляв, за оцінками американської розвідки, 90% російських літаків, які запускають керовані авіаційні бомби та ракети проти України, перебувають на аеродромах, що розташовані за 300 кілометрів від території, контрольованої Україною.

Білий дім завершує роботу над планом послаблення обмежень для України. Джерела Politico стверджують, що посадовці у Вашингтоні, Лондоні та Києві останніми днями обговорювали розширення території всередині Росії, яку Україна може атакувати зброєю американського та британського виробництва. І у США нібито погодилися дозволити Україні використовувати британські ракети дальнього радіуса дії, вочевидь йдеться про Storm Shadow, які містять американські компоненти, для завдання ударів по території Росії.

Володимир Путін 11 вересня заявив, якщо Україна почне завдавати удари західною далекобійною зброєю углиб території РФ, то в Росії це вважатимуться прямим втягненням країн НАТО у війну, мовляв це Альянс, США і Європа воюють з Росією, що матиме наслідки. Аналітики британського Інституту вивчення війни (ISW) назвали це типовою риторикою Путіна: «Кремль раніше багаторазово погрожував «військовою ескалацією», якщо Захід перетне його «червоні лінії», але ніколи суттєво не реагував на надання США або Заходом військової допомоги Україні».

Дозвіл Україні бити по території Росії — був одним з питань порядку денного зустрічі президента США Байдена з британським прем’єром Кіром Стармером. І це, як звертає увагу France 24, ймовірно, була остання зустріч перед президентськими виборами у США, яка могла змінити політику Вашингтона відносно України.

Не випадково зустрічі Байдена і Стармера передував спільний візит держсекретаря США Ентоні Блінкена й міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Леммі до Києва 11 вересня, вони мали обговорити з Зеленським українську стратегію ударів по Росії та подальший план дій. Про це повідомили, обізнані з ситуацією співрозмовники Bloomberg.

Джерела видання також припускають, яке б рішення не було ухвалене, його, швидше за все, оголосять на засіданні Генасамблеї ООН в Нью-Йорку, яка почне роботу 22 вересня. 

Про те, що рішення уже ухвалене, стверджує Guardian. За інформацією джерел британського видання, під час останньої зустрічі у Вашингтоні Байден і Стармер домовились дозволити Україні бити по цілях у Росії ракетами Storm Shadow. А втім, публічно про це рішення не оголошують. Офіційно речник Білого дому з питань нацбезпеки Джон Кірбі після зустрічі лідерів США та Великої Британії заявив, що не варто очікувати будь-яких повідомлень про зміну політики адміністрації Байдена щодо далекобійних ракет. А радник з національної безпеки США Джейк Салліван заявив, що Байден має намір особисто обговорити з Зеленським питання щодо дозволу бити їхньою зброєю вглиб РФ, інформує Sky News.

Не ATACMS-ами єдиними

‍Про перемови стосовно надання Україні крилатих ракет великої дальності відомо з середини серпня. Головком Олександр Сирський у розмові з генералом США Чарльзом Брауном назвав таке озброєння критичними потребами України. Це питання піднімали під час засідання Рамштайну 6 вересня. Очікується, що до одного з пакетів озброєнь, який США оголосять цієї осені, будуть включені ракети JASSM, про це повідомляє Reuters, покликаючись на три джерела, хоча й уточнює, що остаточне рішення ще не ухвалене.  

JASSM – американська високоточна крилата ракета класу «повітря-земля», розроблена корпорацією Lockheed Martin. Вона призначена для ураження як високозахищених стаціонарних цілей, так і цілей, що переміщуються, ефективна за будь-яких погодних умов і в будь-який час доби. Існує дві модифікації цих ракет — радіусом дії до 370 км і понад 800 кілометрів.

Якщо Вашингтон дасть Україні дозвіл на застосування цих ракет, вони, ймовірно, розширять нинішні можливості України з точки зору завдання ударів по стаціонарних цілях — авіабазах, логістичних центрах в Криму та на інших окупованих територіях, каже старший науковий співробітник відділу бойових авіаційних сил і технологій Королівського інституту об'єднаних служб (Лондон) Джастін Бронк (Justin Bronk) А втім, це озброєння не стане «game changer»:

— Ці ракети занадто дорогі і дефіцитні, щоб їх можна було використовувати для знищення об'єктів в тих обсягах, щоб це мало вирішальне значення на полі бою. Вони — допоміжний засіб.

Наскільки ефективним буде їхній вплив, залежатиме також від того, чи дозволить Вашингтон використовувати їх по цілях на території Росії, резюмує Джастін Бронк.

‍Червоні лінії Білого дому

‍Ще на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну адміністрація Байдена встановила собі стратегічну рамку: не дай Боже стати стороною конфлікту і спричинити Третю світову війну. І вони тримаються цієї рамки, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. І звісно, безпосереднє зіткнення НАТО і США з Росією нікому не потрібне, а втім багато речей — питання самообмежень:

— Удари по російській території є такими умовними чи ефемерними червоними лініями, які дуже вдало були намальовані Путіним в головах американців. І вони не можуть їх подолати. При тому, що ми спочатку широкомасштабного вторгнення не один раз показали — всі ці лінії нічого не варті. Нам не дозволяли американською зброєю бити по Криму, але ми почали це робити власними ракетами і дронами. Виявилося, що це не спричинило ядерну війну. Далі — були постачання танків, гаубиць, F-16, ми зайшли з контрнаступальною операцією в Курськ, а Третьої світової не сталося.

Так що питання цих фобій — нерозуміння, що таке Росія, як з нею можна поводитися

Чи змінить максимально обережні підходи стосовно Росії наступна американська адміністрація, говорити зарано, адже президентська кампанія у США в самому розпалі. Якщо переможе Гарріс, швидше за все, побачимо тою чи іншою мірою продовження політики Байдена, що втім не так і погано, якщо зважати на риторику і непередбачуваність Трампа, зауважує аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič).‍

Європейський погляд‍

Сили оборони України можуть бити по військових об'єктах на території Росії зброєю, яку отримують від Нідерландів, заявив тамтешній міністр оборони Рубен Брекельманс. З його слів, міжнародне право країни на самооборону не обмежується відстанню і не припиняє діяти за 100 кілометрів від кордону.  Нідерланди також закликають союзників зняти обмеження на використання зброї, яку вони надають Україні для оборони.

Аналогічну позицію висловив начальник генерального штабу Чехії Карел Ржегка, мовляв, українці повинні захищатися, навіть атакуючи територію Росії, бо не можна боксувати, коли одна рукою зв’язаною за спиною.

Серед країн, які категорично проти застосування своєї зброї по російських цілях — Італія. «Кожна країна сама вирішує, чи дозволяти Україні атакувати Росію переданою зброєю. Ми не воюємо з Росією, НАТО не воює з Росією. Тому для Італії позиція однозначна — використовувати нашу зброю виключно на українській території», цитує Corriere della serra італійського міністра закордонних справ.

Є європейські країни, наприклад, Польща, Румунія, країни Балтії, Фінляндія, Швеція, до певної міри, Данія, які також відіграють дуже важливу роль в європейському контексті і діють більш рішуче. Однак, очевидно, що на позицію європейських столиць впливають рішення американців, каже  аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič):

— Ми також повинні розуміти, що, можливо, для британців чи французів зброя, наприклад, Storm Shadow не видається настільки ескалаційною, як американська зброя. І для росіян це напевно теж так виглядає. Тож американці відіграють свого роду роль посередника. І ми бачили цю ганебну, абсолютно непотрібну дискусію стосовно передачі Україні німецьких танків два роки тому.

Це не потребувало такого довгого і болісного процесу, але ми бачили, як Берлін дуже вагався і тоді США довелося втрутитись і дати 31 «Абрамс», щоб переконати Німеччину дати свої танки

Головний тригер для Заходу — вбивства цивільних в Україні та знищена українська передусім енергетична інфраструктура, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. Він пригадує, як Україні передавали чергові засоби ППО після масованих ракетних атак. Але, звісно, Київ також має пояснювати, що розширення оборонної рамки не призведе до тієї ескалації, яку так бояться у Вашингтоні:

— Хоча, за великим рахунком, я сподіваюся, що зі зміною команди там будуть інші люди ухвалювати рішення. Я не кажу про президента, а про тих, хто формує рішення — це радник з національної безпеки, міністр оборони, що вони будуть виходити з інших позицій, більш притомних.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Вторгнення Росії в Україну у 2022 році допомогло перетворити Telegram із нішевої мережі на глобальне явище. Через цей застосунок мільйони людей стежать за розвитком подій на полі бою практично в режимі реального часу, пише The New York Times. Та затримання власника Telegram, за оцінкою співрозмовників видання, суттєво ускладнить збір коштів для компанії — і це викликає сумніви щодо її майбутньої фінансової життєздатності. А в контексті того, що французькі правоохоронці хочуть отримати доступ до баз даних приватних чатів мережі, це ставить питання, чи залишиться Telegram головним світовим ресурсом анонімних каналів. Чи обґрунтувані підозри, що Дуров і його мережа співпрацюють з російськими спецслужбами та чи лише вони, чим небезпечний Telegram та чи можливо регулювати подібні мережі — Sestry зібрали думки фахівців.    

Контроль над Telegram

Цікавим є те, що хоча сам Дуров заперечує будь-який зв'язок з російською владою, серед інвесторів Telegram є низка олігархів, близьких до президента Путіна, каже дослідниця кафедри ризиків бізнес-школи Сорбонни Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément). Вплив Telegram в Рунеті, виходячи з кількості користувачів і різноманітності його діяльності, настільки великий, що він став основним гравцем у російському кіберпросторі:

— Telegram зараз володіє значною силою, з якою доводиться рахуватися, — чи то в плані співпраці, чи то в плані переговорів. Залишається здогадуватись, що зробив би Дуров після підписаних цього літа Путіним указів, які мають бути введені в дію в листопаді та січні і які мають на меті на вимогу Роскомнадзору або ФСБ зобов'язати платформу надавати інформацію про своїх користувачів, закрити їхні канали або заборонити їм виробляти рекламу.

Павло Дуров — мільярдер російського походження, має одразу 4 громадянства: Росії, Франції, Обʼєднаних Арабських Еміратів і карибської острівної держави Сент-Кітс і Невіс. Його заарештували після того, як 24 серпня ввечері він прилетів власним літаком до Парижа. Французькі слідчі звинувачують його в співучасті в торгівлі наркотиками, злочинах проти дітей та шахрайстві через відсутність модерації контенту в телеграмі. Загалом мільярдеру висунуто обвинувачення за 12 статтями. 

Дуров заснував Telegram разом зі своїм братом Миколою у 2013 році. Як стверджує видання Politico, ордер на арешт обох братів був виданий ще в березні і цьому передувало тривале таємне слідство відділу кіберзлочинності паризької прокуратури. Французький адвокат Дурова називає усі звинувачення повним абсурдом. 

Що насправді стояло за арештом мільярдера у Франції, це питання більше для розвідувальних організацій, так само, як і питання його прямих чи непрямих контактів з з російським урядом, каже науковий співробітник Інституту міжнародних відносин та політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс (Nerijus Maliukevicius):

— Але нещодавно були дослідження і звіт про його регулярні поїздки до Росії. Тож навіть це ілюструє його участь у відносинах з російським урядом.

Їздити вільно туди-сюди було б абсолютно неможливо, якби він був опозиціонером, наприклад, як Навальний

У 2018 році в Росії намагались заблокувати доступ до Telegram, втім ця спроба провалилась, і зрештою соцмережа перетворилася на основний канал комунікації російських урядовців та пропагандистів. Того ж таки 2018-го, якщо вірити джерелам Wall Street Journal, соцмережею особисто зацікавився французький президент. Еммануель Макрон начебто за обідом пропонував Дурову перенести штаб-квартиру в Париж, але той відмовився.

Одразу після затримання Дурова у Франції російські силовики отримали вказівку видалити застосунок зі своїх телефонів, про що написав Telegram-канал Baza, який пов’язують з російськими спецслужбами. 

Аналогічну рекомендацію в своєму Telegram-канал видала і кремлівська пропагандистка Маргарита Симоньян, мовляв, хто звик використовувати мережу для конфіденційних повідомлень, більше такого не робіть.

Ознак того, що Дуров тісно пов’язаний з російською владною машиною більш ніж достатньо, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки  Максим Віхров:

— Для початку, погляньмо на гроші. Відомо, що серед інвесторів TON (криптовалюта Telegram) були Давід Якобашвілі та Роман Абрамович, які в Кремлі зовсім не чужі. Якобашвілі, до речі, перебуває під українськими санкціями, а Абрамович включений до санкційних списків Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Швейцарії, Канади, України та інших країн. Не менш цікавим є фінансовий слід, що веде в ОАЕ. Telegram присутній у портфоліо фонду Mubadala, який має довгу історію співробітництва з РФ — загальний пакет фонду в Росії оцінювався у $3 млрд. Тепер погляньмо на технологічні ланцюжки. Для передачі трафіку Telegram користується послугами компаній RETN та LLC GLOBALNET, причому обидві мають російське походження. Те саме з серверами — один з них ще рік тому розташовувався у Санкт-Петербурзі.

Якщо росіяни дозволяли користуватись соцмережею своїм чиновникам та військовим, значить, вони були впевнені, що їхній трафік — в надійних руках

Погодьтесь, це багато про що говорить. Як, зрештою, і масштаби роботи російських спецслужб на платформі Telegram. Якби платформа була цілком недружньою до подібної активності, її б не було. Наприклад, у Facebook росіянам працювати набагато складніше, зате в «телезі» вони почуваються, як удома.

Небезпечний телеграм

За даними VPN сервісів Surfshark и Netblocks з 2015 року Telegram був тимчасово або на постійній основі заборонений у 31 країні. Приміром на початку серпня у Великій Британії мережу використовували для планування і координації антиіммігрантських заворушень, про це заявили в британській поліції. У кількамісячному бані сервіс був в Іспанії, після того як чотири основні медіагрупи країни — Mediaset, Atresmedia, Movistar і Egeda — подали судовий позов через систематичне порушення їхніх авторських прав. У березні 2023 року Норвегія заборонила Telegram і TikTok для держслужбовців і політичних радників на робочих пристроях. Тамтешня розвідслужба вважає, що платформи співпрацюють з Росією та Китаєм, що становить загрози норвезькій безпеці. У 2022-му можливість заборонити Telegram розглядали у Німеччині після виявлення десятків антисемітських каналів. Але там обмежились штрафом у 5 мільйонів євро, а Telegram заявив про готовність співпрацювати з німецьким урядом.

Після арешту Дурова перевірку Telegram почала Єврокомісія. У Брюсселі припускають, що соцмережа спеціально занижує кількість користувачів, щоб уникнути регулювання. У лютому мережа звітувала про 41 мільйон активних користувачів на території Євросоюзу, що не дозволило віднести соцмережу до дуже великих онлайн-платформ (Very Large Online Platform (VLOP). — Авт.)

В Єврокомісії наголосили, якщо після перевірки з’ясується, що кількість користувачів більша, месенджер в односторонньому порядку внесуть до списку VLOP. Цей статус передбачає значно суворіші зобов'язань, зокрема щодо модерації контенту, а також передбачає обов'язковий обмін даними з Єврокомісією.

В Україні станом на 2023 рік Telegram був найпопулярнішим месенджером і джерелом інформації. Основна комунікація української влади також відбувається в цьому застосунку. Водночас у мережі практично не існує запобіжників від поширення дезінформації, за даними українських спецслужб через телеграм росіяни, приміром, вербують людей для виконання диверсій на території України. Час від часу піднімається питання про заборону мережі.

Жодна соціальна платформа не застрахована від того, що хтось зареєструється під фейковим ім’ям і почне поширювати брехню, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров. Утім той таки Facebook має механізми, які не дозволяють нескінченно плодити ботів і розбудовувати екосистеми поширення пропаганди. Ці механізми теж не досконалі, проте вони є:

—  Тимчасом Telegram абсолютно безборонний перед російськими спецслужбами, які створюють сотні каналів, які синхронно беруть участь в інформаційних операціях. Це насправді досить легко відстежується, проте вдіяти з цим щось складно. І тоді виникає питання, чи справді безборонність Telegram — це жертва, на яку йде Дуров заради ідеалів вільного інтернету? Чи може, це так і задумано? Більшість користувачів Telegram навіть не підозрює, скільки інформації про них збирає цей додаток, а тим більше не може перевірити, хто має до неї доступ. І є серйозні підстави сумніватися, наскільки добре Telegram дбає про персональні дані своїх користувачів. Власне, сам протокол шифрування MTProto, який використовує Telegram, є закритим — і жодний фахівець з кіберзахисту не може пересвідчитись, чи справді він надійний. Варто згадати й про те, що лише торік було зафіксовано більше 100 випадків технічного втручання у роботу телеграм-каналів. Наприклад, під час бунту Пригожина більшість вагнерівських телеграм-каналів працювала з перебоями або не функціонувала зовсім.

Також зафіксовані випадки видалення цілих українських каналів або окремого контенту, який був чутливим для окупантів

Використання Telegram для поширення дезінформації — один з інструментів, який широко використовується Москвою з початку вторгнення в Україну, але це не єдина його небезпека, каже дослідниця кафедри ризиків бізнес-школи Сорбонни Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément):

— Telegram також є величезним ринком збуту. Обмеживши модерацію до мінімуму і захистивши мережу, що, до речі, не є налаштуванням за замовчуванням, а має бути налаштоване вручну, платформа стала простором, на якому може базуватися злочинна діяльність, включно з шахрайством, торгівлею наркотиками всіх видів, фінансуванням тероризму та дитячою порнографією. Саме з цієї причини, а також через те, що платформа відмовляється співпрацювати з владою у справах такого роду, Дуров був заарештований в Ле Бурже.

Які в Telegram перспективи 

Можливо, ця історія не матиме яскравого фіналу, а може це лише пролог до шпигунського скандалу десятиліття. Але в будь-якому випадку, становище Telegram в інформаційному просторі стає все більш хитким, припускає Максим Віхров.

Структурно арешт Дурова не зупинить роботу машини. Питання в тому, які накази будуть надані платформі щодо її модерації, зауважує Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément):

— Telegram вже був оштрафований в минулому, звичайно, в Росії, але Дуров також потрапляв до рук SEC (Комісія США з цінних паперів і бірж. — Авт.), коли намагався запустити криптовалютні платформи TON і Gram, однак і це не зупинило розвиток цього важковаговика з мільярдом підписників. Не дивно, що в Росії та серед різних ультраправих груп вже лунають голоси, які закликають звільнити Дурова на підставі неповаги до свободи вираження поглядів, хоча це аж ніяк не було причиною його арешту.

Хештег — Free Pavel

Серед захисників Дурова зібралась дуже різнобарвна компанія: від одного зі стовпів путінського режиму — омбудсмена Тетяни Москалькової — до полум’яного російського опозиціонера Іллі Яшина та ще одного мільярдера і власника мережі Х Ілона Маска.

За кілька днів до арешту Дурова Маск розкрив список акціонерів X Holding Corp, які допомогли йому купити Twitter. Серед інвесторів платформи виявилися два російських олігархи — Пьотр Авен і Вадім Мошкович.

Тепер абсолютно очевидно, звідки в Маска така любов до Росії, написав голова Українського дому в США Роман Шеремета.

Пьотр Авен — російський мільярдер, засновник «Альфа-груп», яка вважається одним із гаманців Путіна. Його частку при купівлі Twitter представляє компанія, в якій працює його син Дєніс Авен. Вадім Мошкович — підсанкційний російський мільярдер, власник найбільшого агрохолдингу «Русагро». Його при купівлі Twitter також представляла компанія сина — Євгєнія.

Чи свідчить це про якісь зв'язки Маска і його мережі з Кремлем, можна лише здогадуватись, каже науковий співробітник Інституту міжнародних відносин та політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс (Nerijus Maliukevicius). Хоча й погоджується, що подібні припущення небезпідставні. Втім, за його оцінкою, не мережа Х пріоритет для російської влади:

— Найважливіше для російського уряду — це намагання керувати комунікацією, яка відбувається в Telegram. Це означає, що вони створюють своєрідну ілюзію «свободи», коли і опозиціонери, і кремлівські блогери про війну мають однакову платформу для дискусій.

Це те, що Путін намагається зробити особливо в середовищі Інтернету та альтернативних ЗМІ. Він намагається керувати інформаційною бульбашкою на свою користь

Кремль не займається благодійністю і не роздає гроші просто так, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки  Максим Віхров:

— Питання в тому, яка природа цих впливів. Можливо, інтереси Маска ситуативно збіглися з інтересами Путіна, а може Росія підібрала до ексцентричного олігарха інший ключик. Тут ми вже виходимо на поле здогадок і теорій. Але якщо подивитись на Х з суто прикладної точки зору, то запобіжні механізми на цій платформі практично повністю зруйновані в часи господарювання Маска. І це відкриває російським спецслужбам широкий оперативний простір для розгортання пропагандистських кампаній. На щастя, платформою Х користується порівняно небагато українців, проте Росія використовує її для роботи з іноземними аудиторіями.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Після зустрічі з Зеленським Моді запевнив, що його країна готова докласти зусиль для забезпечення справедливого й міцного миру в Україні та дотримання принципів міжнародного права щодо поваги до територіальної цілісності та суверенітету держав. А втім, прямого засудження російської агресії проти України індійський прем’єр воліє уникати. Чи готова Індія підтримати Україну у війні з Росією, як у Нью-Делі розуміють причини цієї війни, що думають про сценарії її завершення і звідки у Нарендри Моді підвищений інтерес до України, Sestry розпитали експертів з індійської політики. 

Імідж миротворця

Нарендра Моді — перший індійський прем’єр, який приїхав в незалежну Україну. Його візит прийшовся на День прапора й переддень Дня Незалежності. Анонсуючи подорож у Європу, Моді наголошував, що Індія прагне шукати можливості до діалогу. 

Візит у дні важливих національних свят України — свого роду дипломатичний і компліментарний жест, однак чекати від Моді рецепту миру — не варто, каже головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко:

— Для Моді важливо вирівняти баланс. Після того, як він побував у Москві, і його зустріч з Путіним збіглась із трагічним масованим обстрілом України і дитячого шпиталю Охматдит, через що Моді дуже сильно критикували в багатьох країнах — й експерти, і журналісти, і громадянське суспільство. Бо не можна просто так тиснути руки в той час, як обстрілюють дитячі лікарні. Але Моді, коли був в Москві, він так дуже дипломатично, лаконічно висловився, що його серце обливається кров'ю, коли гинуть невинні діти, не уточнюючи при цьому, які саме діти і від чого вони гинуть. І Росію він не розкритикував.

Тож зараз йому важливо підтвердити імідж і репутацію Індії як країни-миротвориці, яка пропагує виключно мирні інструменти, мирні шляхи розв'язання конфліктів

Відбілитись в очах заходу після обіймів з Путіним, безумовно, один з мотивів Моді особисто відвідати Київ, погоджується професор політології Університету Індіани Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):

— Головна ж мета цього візиту — налагодити стосунки із Заходом, створити враження, що Індія не повністю в кишені Путіна і не є російською маріонеткою, а має певний ступінь незалежності у своїй зовнішній політиці.

У Києві під час зустрічі з Володимиром Зеленським Нарендра Моді нагадав, що два роки тому під час зустрічі з Путіним в Самарканді на саміті ШОС (Шанхайської організації співпраці. — Авт.) сказав російському керманичу, що ера війн минула і єдиний шлях — це діалог і дипломатія. «Я хотів би відіграти роль у мирному врегулюванні», — додав індійський прем’єр.

Володимир Зеленський своєю чергою закликав Індію приєднатися до спільного комюніке, напрацьованого за підсумками саміту миру у Швейцарії. Індія взяла участь у роботі саміту, втім підсумковий документ так досі й не підписала.

Для Індії нині виглядає важливим продемонструвати світу можливості своєї дипломатії, продовжує головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко:

— І для Індії, і для Моді особисто потрібно підтвердити, що він один з небагатьох, а можливо і єдиний світовий лідер, який має таку пряму комунікацію з лідерами обох держав: Володимиром Зеленським і російським президентом. 

Індія радше бачить себе в ролі друга, аніж посередника, каже індійський дипломат, науковий співробітник аналітичного центру Gateway House Раджив Бхатія (Rajiv Bhatia):

— Я не думаю, що ми досягли стадії, коли настав час для посередництва. Підхід Індії зараз полягає в тому, що це прямий збройний конфлікт між двома країнами, тому нікуди не дітися від прямої розмови, дискусії між двома сторонами.

Але їм може знадобитися допомога, й Індія вважає, що разом з іншими дружніми країнами вона може посприяти обом країнам провести цю розмову і досягти певного дипломатичного врегулювання

Індійський інтерес

Індія зараз — найбільший покупець російської нафти у світі. І поки Індії це вигідно жодні аргументи, на кшталт ці гроші фінансують війну проти України, не переконають Нью-Делі відмовитись від цих контрактів. І це стосується усіх галузей: індійські інтереси для Індії в пріоритеті. До того варто зважати, що індійський істеблішмент загалом, і дипломатичний корпус зокрема, попри 2 роки війни досі має чимало сентиментів до росіян, каже професор політології Університету Індіани Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):

— Є сегмент індійського зовнішньополітичного істеблішменту, який визнає , що Росія вже не такий потужний гравець. І тому, можливо, Індії варто розглянути можливість дистанціювання від Росії.  Але це точно не є думкою більшості.

Більшість все ще має певну ностальгію, певну прихильність до ролі Росії в часи холодної війни, коли значна частина Заходу була ворожою або байдужою до Індії

І в України, направду, не так вже й багато інструментів, щоб якось змінити ці роками вкорінені погляди, продовжує Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):

— Київ небагато може зробити, окрім як висвітлити російські звірства та жахи війни, яку Росія розв'язала проти України і зробити моральний заклик до Індії засудити це. Що може змінити ставлення Індії в середньостроковій перспективі — це нездатність Росії продовжувати постачати Індії сучасне озброєння і нові військові технології. Росія вже не виконала низку зобов'язань щодо оборонних технологій. І якщо це продовжиться, індійці, які потребують цих технологій, можуть переглянути свої перспективи стосунків з Росією.

Чи могла б Україна найближчим часом замінити росіян на індійському ринку озброєнь, на думку Суміта Гангулі — загалом не виключено, однак це питання дуже довгострокової перспективи, адже нині Україна сама потребує величезної кількості озброєнь, технологій і фахівців.

Формула миру

Російсько-українська війна також є частиною більшого протистояння між Заходом і Росією. Точка зору Нью-Делі полягає в тому, що обидві сторони повинні знайти спосіб жити мирно одне з одним, пояснює індійський дипломат, науковий співробітник аналітичного центру Gateway House Раджив Бхатія (Rajiv Bhatia):

— Ця війна, яка триває вже два з половиною роки, яка так боляче вдарила по Україні, як жертві агресії з боку Росії, це також війна, яка зачепила інтереси глобального Півдня. З точки зору продовольчої безпеки, паливної безпеки. Ця проблема існує.

Але я можу чітко сказати, що для України спосіб заручитись більшою підтримкою — це більше обмінів і більше взаємодії між нашими двома країнами. Візит прем'єр-міністра Моді до України вже поклав цьому дуже сильний початок

Візит Моді знаменує  поворот у зовнішній політиці Індії стосовно України та може свідчити про намагання Індії зайняти сильнішу проукраїнську позицію, ніж раніше, попри тривалі тісні відносини Нью-Делі з Москвою, це висновок аналітиків Інституту вивчення війни (ISW).

Ефективна  співпраця з Індією для України — фактично ворота у так званий Глобальний південь, вважає головної консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко. На її думку, формула миру може бути однією з платформ співпраці.

Формула миру — це меню, з якого країни можуть обрати пункти, до реалізації яких вони готові долучитись. Таку заяву під час візиту в Індію навесні цього року зробив український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Індію українська формула миру може зацікавити двома аспектами, каже Аліна Гриценко:

— По-перше, в глобальному контексті: екологічна безпека, продовольча, ядерна і так далі. Тобто це все ширше, ніж просто контекст російсько-української війни. А плюс Індія може виступити посередником, наприклад, в пунктах, які стосуються повернення назад насильно депортованих українських дітей або обміну військовополоненими. Це той контекст, де Індія могла би себе проявити. Для них зараз в тому числі має сенс перехопити ініціативу в Китаю.

Пекін своїми прагненнями «конструктивної» ролі дійшов до того, що втратив будь-які можливі шанси, якими він міг би скористатися для посередництва у російсько-українській війні. То ж зараз в геополітичному плані для Індії відкривається вікно можливостей

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Остання статистика цього ж проєкту показує, що Гарріс трохи випереджає Трампа у шести з семи так званих swing states — штатах, що вагаються і за які відбувається основна боротьба претендентів на овальний кабінет. Йдеться про Аризону, Джорджію, Мічиган, Північну Кароліну, Пенсільванію і Вісконсин. Перевага Гарріс в цих штатах скромна — 48% проти 47% у Трампа, але прикметно те, що раніше в цих штатах здебільшого лідирував 45-й президент США.  

Американці українського походження становлять 1% населення Пенсильванії та 0,5% населення Мічигану. Голоси української громади теоретично можуть стати вирішальними у двобої Гарріс-Трамп. Що впливає на вподобання штатів, які вагаються, чому їхній вибір — найбільша інтрига президентських перегонів, за кого зазвичай голосують українці Америки і що останньої миті може змінити симпатії виборців?

‍Позитивний тренд Гарріс

Опитування останніх тижнів свідчать, що Гарріс здобуває декілька відсотків на тиждень, в той час, як Трамп залишається там само, де й був, коли ще Байден був кандидатом в президенти від демократів, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв:

—  Жодна з команд ще не показала нам повний кабінет — ані Харріс, ані Трамп чітко не вказали, хто в них буде міністром оборони, хто буде державним секретарем, хто буде радником з питання національної безпеки. Поки що це все перебуває на рівні наших здогадок. Ми також поки що не побачили повноцінної фінальної програми кожного з кандидатів, тобто, що і як буде робитися в зовнішній і внутрішній політиці.

То ж зараз ці опитування не вирішальні, а скоріше такі, що можуть вказати на певний тренд. Але тренд для Харріс дуже позитивний

Спершу основою цього тренду був хайп, продовжує Олександр Краєв, Гарріс почали підтримувати, бо вона просто молодший політик. Не треба забувати, що 66% американців, не зважаючи на політичні вподобання, підтримували те, щоб Байден знявся з перегонів, і вважали, що він застарий. Тут Гарріс абсолютно чисто зіграла на контрасті. Однак її рейтинги продовжують зростати і на це впливають вже інші чинники:

— Її ключовий наратив тримається на тому, що на відміну від хаотичного Трампа і на відміну від кризових часів Байдена — ковіду, війни і всього іншого, вона — більш стабільний і передбачуваний політик. Вона апелює до абсолютно базових речей для кожного американця: так, зараз дуже багато проблем, але наша основна ціль — не намагатися накинутися на якусь конкретну проблему і робити з цього величезний хайп, а наша задача — планомірно розвивати економіку, робити соціальну систему більш стабільною, більш інклюзивною, продовжувати вкладатися в інфраструктуру, в захист кордону, але в дуже людському форматі.

Оцей меседж стабільності, меседж прогнозованості власної політики — це те, що подобається незалежним виборцям

‍Штати, що вагаються

‍На відміну від України чи Польщі, де громадяни обирають президента прямим голосуванням і перемагає кандидат, який отримав більшість голосів, у США президента обирають штати, точніше їхні представники — колегія виборників. Кількість цих виборників різниться від штату до штату, всього їх 538 осіб. Щоб перемогти на виборах кандидату потрібно отримати 270 голосів виборників. 

У більшості штатів підтримка республіканців чи демократів — історично і традиційно зумовлена, пояснює професорка Шіппенбургського університету (штат Пенсильванія) Елісон Дагнес (Alison Dagnes):

— Візьмемо наприклад Каліфорнію, Нью-Йорк, Вермонт, Орегон, де переважають демократи, або Техас і більшість південних штатів — там виборці республіканців. Але існує близько 6 американських «штатів, що вагаються», де виборці почергово голосують за кандидатів і від демократів, і від республіканців.

З 50 штатів США 6 — це не так вже й багато, але їхні голоси важливі

Разом у цих штатах, що вагаються, близько 90 голосів виборників. І вони можуть стати вирішальними, продовжує Елісон Дагнес (Alison Dagnes):

— Ці штати називають хиткими, тому що в них (і я живу в одному з них – у Пенсильванії) приблизно однакова кількість зареєстрованих демократів і республіканців.

Тож перемога однієї зі сторін вимагає чималих зусиль і навичок

На президентських виборах 2024 року це також потребує енергії та ентузіазму. Коли балотувався президент Байден, цієї енергії та ентузіазму не вистачало. Тепер, коли віце-президент Гарріс зайняла його місце у верхній частині списку, новий подих запалу і очікування змістив імпульс на її користь. Саме тому Гарріс має вищі показники в штатах, що вагаються, ніж колишній президент Трамп. Але ще багато чого може статися до дня виборів. 

За оцінкою журналістів Newsweek, натепер як ключовий хиткий штат розглядають Мічиган, тамтешні голоси можуть визначити результати виборів загалом. Трамп із невеликою перевагою виграв у Мічигані у 2016 році (до цього в цьому штаті не підтримували республіканців із 1988 року), однак вже на виборах 2020 року Джо Байден повернув штат демократам.

Очевидно, що команда Трампа не буде так легко здаватися і вони ще поборються за ці штати, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв. Однак, виглядає так, що заміна в команді демократів сплутала Трампу попередні плани:

— Чудовий контент-аналіз нам дає зараз Fox News і One America Network, які чітко показують, що команда Трампа в пошуках. Вони не розуміють, за що хапатися. Бо в один день там Гарріс звинувачують в тому, що вона знищує американський капіталізм, тому що хоче заборонити пластикові трубочки для коктейлів. В інший день вони накопали, що її чоловік в часи коледжу був невірним своїй тодішній дівчині і ось це означає, за їхньою думкою, що Гарріс не вміє підбирати людей. Потім там була інформація про якісь її конфлікти всередині її прокурорської команди, мовляв, Гарріс дуже поганий бос.

І це все змінюється щодень. Вони зараз на етапі підбору аргументів і тем, якими зможуть боротися з Гарріс

‍Українська громада і її симпатії ‍

Коли ми говоримо про українців в Америці, це дуже різноманітна громада. І там є прихильники обидвох американських партій, зауважує керівник Українського конгресу Америки у Нью-Йорку Андрій Добрянський:

— Я думаю, що один з головних факторів — це є війна і це є в житті кожного українця. І ми багато чуємо від республіканців, які вже журяться, чи можуть вони голосувати за Трампа. Я можу сказати, що є республіканці українського походження, які відмовляються голосувати саме за Трампа. Але з іншого боку, є демократи, які б не голосували за Камалу Гарріс чи Тіма Волца — і це вже немає нічого спільного з війною, ці люди не вірять в їхню риторику і називають її комуністкою.

Для української громади, незалежно від штату проживання, важливо, які кроки на підтримку України пропонують кандидати в президенти США, продовжує Андрій Добрянський:

— Нещодавно вийшла платформа демократичної партії, там Україна згадана близько двадцяти разів. Нашого ворога згадали трохи менше, але вони згадали, що це ворог.

І я думаю, це те, що Камала Гарріс може показати українцям: слухайте, тут в нашому документі ви можете побачити, що ми підтримуємо Україну в таких і таких пунктах

Республіканці, на жаль, обмежили свою платформу. У них вона набагато коротша, ніж в демократів. І там Україна не згадана. Є згадка, що вони би хотіли бачити світовий мир, а не третю світову війну. Поза тим, декотрі українці мені показували, що вони знайшли в тім документі, де сказано, що республіканці будуть підтримувати збройні фірми тут в Америці і що це означає, що вони будуть підтримувати Україну. 

А втім, Андрій Добрянський вказує на ще одну деталь — Джей Ді Венс, потенційний віцепрезидент США в адміністрації Трампа, відмовився від зустрічей з українськими організаціями Огайо, його рідного штату, попри те, що там проживає доволі численна українська діаспора. Загалом же, резюмує Андрій Добрянський, не варто відділяти українців, що живуть у США від американського суспільства — їх хвилюють ті самі питання і симпатії, розділені як і по країні загалом — 50 на 50.  

Щодо цієї кампанії поки що немає статистики. Якщо аналізувати попередні вибори, то більше 63% українців, які проживають в США і мають можливість голосувати, проголосували за Трампа. Причому, що в 2016, що в 2020 цей показник був більше 60%, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв: 

— Я не думаю, що щось радикально зміниться. Більшість українців голосують за Трампа не тому, що він такий класний, а тому що вони, в принципі, більше консервативних політичних поглядів і скоріше будуть голосувати за республіканського кандидата, ніж за демократа. З мого особистого досвіду, як на статистику на це посилатися не можна, але з нашого з колегами спілкування з діаспорянами виглядає так, що приклад того, що Трамп перший дав зброю, для них це — Трамп значно рішучіший, ніж демократи. Посилаються на його заяву, що він готовий бомбити Москву і Пекін, що він навпаки дав Україні більше грошей, ніж Байден. Тобто Трамп, політизувавши максимально тему України, зміг на цій політизованості також привести на свою сторону і українську громаду. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Це безпрецедентна для України історія — вперше українські війська увійшли на російську територію. Курська операція цілком може вплинути на хід війни і закласти основу для перемовин Києва з наступником Путіна, припустив голова оборонного комітету Бундестагу Маркус Фабер. Несподівано до мирних переговорів в розмові з російськими журналістами кинувся закликати самопроголошений білоруський очільник Олександр Лукашенко, мовляв, треба сідати за стіл і закінчувати «драчку». Чи виявляться здобутки Курської операції вагомим аргументом України та чи є передумови, аби в осяжному майбутньому очікувати бодай якихось результативних переговорів, Sestry розпитали експертів та аналітиків.

‍Передумови перемов

«Російська сторона не демонструє жодної готовності до переговорів, але наполягає на завищених попередніх умовах», — наголошує посол Німеччини в Росії Александер Граф Ламбсдорф. Дипломат нагадав, як у червні Путін заявив, що для початку перемовин Україна має вивести свої війська з території Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей, в тому числі й з тих районів, які контролює Україна. Звісно, серйозно ці пропозиції не могли обговорювати ані в Києві, ані в колах українських союзників.

Курська операція стала неприємним сюрпризом для росіян і ймовірно стане поворотною точкою, що змінить хід війни, пише британське видання The Telegraf. І не воно одне — схожими тезами переповнені публікації більшості західних медіа.  

Нездатність Кремля передбачити цю українську атаку і подальша незграбна реакція, свідками якої стала не лише міжнародна спільнота, а й громадяни Росії, безумовно, змінять їхнє сприйняття можливостей російської армії, можливостей керівництва в Кремлі і, більше того, розуміння перебігу російського вторгнення в Україну, вважає керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv):

— Якщо обом сторонам є за що торгуватися, переговори, безумовно, йдуть легше. Досі Україна не мала в своїх руках російської території. Чи контролюватиме Україна цю території до початку переговорів — покаже час. Наразі кожна зі сторін займає діаметрально різні позиції, і для України неможливо прийняти вимогу Росії передати їй свою територію.

Натомість пропозиція України до Росії є надзвичайно справедливою — вивести свої війська з української території

Про операцію, яка має шанс переломити ситуацію у війні, заговорили і в американському Сенаті. Видання Politico цитує сенатора демократа Марка Келлі, який каже: «130 000 росіян були змушені покинути свої домівки, і на даному етапі цього конфлікту, я думаю, що українці зробили щось непередбачуване». Сенатор Келлі також зауважує, що на початку повномасштабної війни у 2022 році існували побоювання, якщо Україна та її союзники поширять війну на територію Росії, це викличе регіональний або глобальний конфлікт. А втім, нині бачимо, що навіть в очах російського населення Путін вже не виглядає таким аж неймовірним захисником. 

Курська операція стала важливим моральним стимулом насамперед для України, а також для всіх інших держав і суспільств, які підтримують Україну в цій війні і які вже давно сподіваються на успіх з українського боку, наголошує докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт. За її оцінкою, операція може вплинути на позицію України у війні: посилити і в подальшому додати ваги аргументам за столом переговорів:

— Водночас не варто думати, що Росія так просто здасться. Ми можемо очікувати актів помсти з боку Росії, найімовірніше, спрямованих на Київ, який, як видається, все ще залишається важливою ціллю. Тим не менш, Курська операція може змусити Росію перекинути частину сил і ресурсів, які використовуються на фронті на Донбасі, до Курська, що може послабити її позиції на лінії фронту.

Найкращим результатом цієї операції були б, звичайно, подальші успіхи українських сил на території Росії і, врешті-решт, перемоги України за столом переговорів 

Курський аргумент

Як видається, наступ в Курську область — доволі успішні зусилля України, спрямовані на те, щоб відвернути російські війська від їхнього наступу в Донецькій області. Схоже також, що Росія відтягує сили і з інших регіонів, в тому числі з гарнізону в Калінінграді. Для російської сторони це досить серйозний політичний і військовий удар, звертає увагу стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison). З політичної точки зору, вищі посадові особи і військові офіцери виглядають нездатними захистити власну територію. У військовому плані це лише ускладнює проблеми, з якими вже стикаються російські війська, і тепер їм доведеться витрачати значну кількість енергії, намагаючись протистояти українському наступу. Все це разом дійсно зараз працює на Україну:

— Ця операція, безумовно, може стати переговорною точкою для України в майбутньому, якщо Київ вирішить, що він готовий до переговорів за умови, що російські війська все ще окупують кілька значних ділянок східного фронту.

Не виключено, що ідея якраз полягає в тому, щоб обміняти ці російські території на українські, хоча на які саме, це вже поле для припущень

Україна довела, що ЗСУ спроможні на такі широкомасштабні операції, які проводяться не чисельністю армії, а вмінням, і тепер точно є розуміння, що наступу з російського боку на Суми не буде, каже генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун. Коли є певні позитивні результати – це позитивно сприймають і партнери, адже вони розуміють, що не скидають свої ресурси в умовну чорну діру, а дають озброєння і техніку перспективній армії. А втім, на думку Віктора Ягуна, це ніяк не наближає бодай якихось перемов:

— Путін вже сказав, що будемо говорити від реальної землі. От і будемо говорити від реальної землі. А це залежить, чи ми будемо закріплятися на тій землі, чи будемо відходити від неї. Бо й нам не дуже вигідно розтягувати фронт. Але, наприклад, контроль над тою ж самою атомною електростанцією Курською — не захоплення, а саме контроль території по периметру — це інша справа.

Ми могли б запросити МАГАТЕ: приїдьте, візьміть під контроль цю станцію, бо вона нам не потрібна зовсім. Тобто, показати, як насправді треба поводитись, якщо ти заходиш на чужу територію

Якщо Путін не піде на поступки і відмовиться від переговорів, в України не буде іншого вибору, як залишитися в Курській області та просуватися далі російською територією, пише The Times. Видання акцентує, що Україна немає планів постійно утримувати захоплену російську територію, однак в Києві сподіваються, що військова операція змусить Москву переключити увагу зі сходу України та зрештою схилить Путіна до переговорів.

До всього іншого успіх Курської операції може дати Україні перевагу не лише в потенційних переговорах з Росією, а також посилить її позицію серед союзників, звертає увагу докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт:

— Я зараз перебуваю в США і бачу, а також чую від людей, з якими спілкуюся, що після уповільнення висвітлення подій в Україні в засобах масової інформації, інтерес до цієї війни зріс після Курської операції. Американці особливо люблять підтримувати тих, хто може довести, що може перемогти. 

З ким і про що говорити

Україна та Росія планували у серпні провести непрямі переговори за посередництва Катару, щоб припинити взаємні удари по енергетичній інфраструктурі. Український наступ на Курщину призупинив підготовку перемов. Росіяни назвали атаку ескалацією, втім не вийшли з переговорів, а захотіли більше часу на узгодження своєї позиції. Про це в ексклюзивній статті з коментарями українських, російських та катарських посадовців і дипломатів написало видання The Washington Post. 

Власне, це повідомлення виглядає продовженням тез, які Володимир Зеленський раніше озвучив в інтерв’ю The Philadelphia Inquirer. Мовляв, мирні перемови з чинним керівництвом Росії можна було б здійснити за принципом, який застосовувався при погодженні зернової угоди, коли всі домовленості відбувались через посередників: ООН і Туреччину.

Тема мирних переговорів час від часу виринає в публічній площині, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison), однак тут варто зважати на те, чого можуть стосуватись ці перемови:

— Я не можу уявити, що в найближчій або навіть середньостроковій перспективі можливі якісь масштабні переговори, окрім як щодо обміну полоненими. Жодна зі сторін на даному етапі не отримає багато користі від тривалих переговорів. Я думаю, що в кращому випадку дипломати, коли говорять про такі перемови, мають на увазі припинення вогню, а не більш широкі переговори про «мирну угоду» як таку. 

Водночас, додає Девіс Еллісон, чимало європейських урядів насправді були б дуже зацікавлені в тому, щоб розпочалися якісь переговори:

— Незважаючи на те, що тут фактично немає війни, серед деяких західноєвропейських політичних лідерів існує певна «втома від війни», яка часом ставить під загрозу збереження підтримки України.

Тема переговорів зазвичай виникає у війнах, коли сторони тривалий час перебувають у глухому куті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv):

— У випадку з Росією суттєвий застій був фактом від початку війни. Територіально від початку вторгнення було здобуто не так багато. Росія також користується тим, що періодично в західних суспільствах переважає тренд на переговори. Останнім прикладом є обіцянка одного з кандидатів у президенти США запросити обидві сторони за стіл переговорів і припинити війну.

Росія посилює такі пропозиції, але, звісно, ніхто серйозно не ставиться до початку переговорів на російських умовах

Історія вчить нас, що всі війни рано чи пізно закінчуються за столом переговорів, незалежно від того на полі бою поразка чи перемога. Тож цілком логічно, що час від часу ми чуємо про переговори між Росією та Україною, каже докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт:

—  Не секрет, що деякі західні партнери очікують, що Україна розгляне можливість переговорів з Росією. Однак, якщо Україна хоче зберегти свій суверенітет, а це також є метою її західних союзників, її переговори з Росією повинні відбуватися на її власних умовах. Тобто перемови стануть можливими, коли Україна вирішить, що це правильно, і коли умови на місцях дозволять це зробити. Ми знаємо, що метою Росії на переговорах є збереження території, яку вона зараз окупує, що є неприйнятним для України.

А це означає, що будь-які переговори на даному етапі будуть складними, якщо тільки щось критично не зміниться на полі бою

Справа в тому, що позиція Росії, хай там що відбувається, не змінюється ні на йоту, зауважує генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун:

— Росіяни самі себе загнали в ідіотську ситуацію, змінивши Конституцію. І тепер, грубо кажучи, не знають, як дати задню. Бо якщо так, тоді треба систему влади міняти в Росії, міняти Конституцію і все решта. Тим більше, я не розумію, хто там що може підписувати. Росія ж заявила, що в нас влада нелегітимна. За їхньою логікою, єдиний легітимний орган — Верховна Рада, але ж і вона в жовтні фактично пройде термін своїх повноважень. І тоді що? Росія не буде взагалі з Україною контактувати, тому що для них тут немає легітимної влади? 

Вочевидь якісь контакти мають бути, продовжує Віктор Ягун. Він нагадує, що восени можливо відбудеться ще одна мирна конференція:

— Плюс-мінус в листопаді чи там з поправкою на вибори у США. Чи приїдуть туди росіяни, я не знаю. Це вже не наш клопіт, це напевно китайці нехай вирішують. Вони ж хочуть бачити там Росію, нехай запрошують. Але я абсолютно переконаний, зараз немає реального формату переговорів, який би щось міг вирішити.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Законопроєкти, зареєстровані у Верховній Раді, передбачають бронювання фахівців, яких важко або неможливо замінити. Документи різняться моделями оплати: в законопроєкті, що був зареєстрований першим —11 червня — пропонується встановити сплату підвищеного військового збору — по 20,4 тисяч гривень на місяць за кожного заброньованого. Також є пропозиція бронювати працівників із офіційною зарплатою понад 36 тисяч гривень. 

Ще один законопроєкт об'єднує ці пропозиції: бронювання за 36 336 гривень зарплати для найманого працівника або 20,4 тисяч гривень військового збору для ФОПів. Ще стосується бронювання для ФОП, серед вимог — ФОП має бути зареєстрований не пізніше, ніж за 6 місяців до набрання законом чинності, а дохід підприємця має перевищувати 61 тисячу гривень. 

Який формат економічного бронювання був би оптимальним та чи потрібне воно взагалі? А також як тримають баланс між потребами бізнесу та армії інші країни, що живуть в умовах перманентних військових дій, Sestry розпитали військових експертів та економістів.

Економічна доцільність

В умовах широкомасштабної війни потрібен баланс між мобілізацією та необхідністю підтримувати роботу цивільної економіки, тому що саме з податків цивільної економіки фінансується, зокрема, армія і все необхідне для оборони й ведення війни, каже економіст Андрій Новак. Економічне бронювання, на його думку, — доволі ефективний механізм за умови, що принципи цього бронювання будуть соціально справедливими і водночас не надто обтяжливими для суб'єктів господарювання:

— Якщо ці умови будуть виконані, тоді економічне бронювання зможе виконати подвійне завдання: з одного боку — забезпечення роботи підприємств і мінімально необхідних для цього спеціалістів на кожному підприємстві, а з іншого — додаткове поповнення для державного бюджету, зокрема для збільшення витрат на цілі оборони.

Зараз в Україні є можливість бронювання працівників за постановами Кабінету міністрів №45 та №76. Вони визначають критерії для претендентів на бронь. Про це в інтерв’ю українським ЗМІ розповів голова парламентського комітету з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха. З його слів, станом на червень 2024-го року заброньовано понад 800 тисяч людей.

За чинними правилами, під бронювання підпадають військовозобов'язані, які працюють на підприємствах, що виконують мобілізаційні завдання, забезпечують потреби ЗСУ або є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності. Забронювати можна 50 відсотків працівників, але в разі обґрунтованої потреби підприємство може забронювати більше людей. Енергетиків, працівників ВПК та електронних комунікаційних мереж і їхньої інфраструктури бронювати можна без обмежень.

У подальшому обговоренні моделей економічного бронювання варто дотримуватись двох ключових принципів, вважає економіст Андрій Новак:

—  Перший — це соціальна справедливість, тобто не може бути переваги за рахунок рівня оплати праці, регіону, місцезнаходження підприємства чи його виду діяльності. І другий принцип — суми бронювання і його формули не повинні бути надто обтяжливі для суб'єктів господарювання, щоб це не призводило до тінізації економіки — ще більшої, ніж ми маємо зараз. 

На думку Андрія Новака, логічно було б прив’язати розрахунки по бронюванню до мінімальної зарплати. Оптимально — на рівні двох мінімальних зарплат за критично необхідного спеціаліста.

Паралельно з економічним бронюванням у парламенті розробляють законопроєкт стосовно економічної мобілізації. Ідея в тому, що бізнес, який не має можливості платити за бронь, міг би надавати безкоштовно товари чи послуги на аналогічну суму.

В українському мінфіні ідею економічного бронювання вважають актуальною. А втім, керівник відомства не береться прогнозувати, коли така схема може запрацювати. Як зауважив Міністр фінансів Сергій Марченко, Україна спершу потребує грошей і достатньої кількості людей, здатних боронити країну, а вже потім можна переходити до вирішення інших завдань, з поміж яких економічне бронювання.

Іноземний досвід

Ізраїль — країна, що живе в умовах постійного військового протистояння різної інтенсивності. Строкова служба забезпечує кадровий резерв, пояснює старший лейтенант запасу сухопутних військ Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін:

— Призиваються строковики, тобто це підлітки, 18-річні хлопчики та дівчатка. Три роки для чоловіків, два роки для жінок. Після цього йдуть у резерв. І в разі ескалації бойових дій, великих воєн, великих операцій — мобілізуються. Але на короткий термін, приблизно від кількох тижнів до місяця, максимум кілька місяців. Тобто такої ситуації, як в Україні, коли люди мобілізовані роками, в Ізраїлі не відбувається. 

Навіть зараз ця велика операція в Секторі Газа проти ХАМАС — людей мобілізували, демобілізували, потім нових мобілізували і так далі. Але не було такого, щоб люди там перебували постійно, безперервно. І це робиться саме з тією метою, щоб працювала економіка

В Ізраїлі є можливість альтернативної служби, її правила і критерії час від часу переглядаються. А от питання економічного бронювання, продовжує Ігаль Левін, ніколи не з’являлось на порядку денному в Ізраїлі:

— Про бронь — неактуально. Тому що ізраїльська армія — це армія неконтрактна, непрофесійна. В Ізраїлі на контракті перебувають тільки офіцери і старшини. Усі солдати — це призовники або мобілізовані, а під призов потрапляють усі, крім арабів, які є громадянами Ізраїлю, наприклад. Вони вільні від обов'язкового призову. 

Або ультраортодоксальні євреї. До певного часу вони теж були звільнені. Зараз в Ізраїлі проходить серія реформ, що їх теж будуть мобілізовувати. Усі євреї потрапляють під це правило. 

Тому немає ніякого економічного бронювання і бути не може. 18-річні строковики ще не є виробничими одиницями для держави. У них ще немає бізнесу, вони ще не закінчили університет, вони ще не володіють жодними знаннями, щоб приносити державі гроші. Вони буквально тільки вчора сиділи на шиї у батьків. 

Потрібен справедливий підхід 

Економічне бронювання не виконує жодного функціоналу і за нинішніх умов абсолютно не потрібне, переконаний молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко:

— Насамперед воно несправедливе. Тому що це фактично історія про те, що можна відкупити від армії і себе, і своїх працівників. І це ніколи не було й не буде чесно. Крім того, те, що ми називаємо зараз економічним бронюванням, потім стане розсадником корупції.

Гудименко вважає, що має бути інший підхід — потрібно більше людей як мобілізувати, так і відпускати з армії:

— Як не дивно, в армії багато людей тих професій, яких зараз бракує в тилу. В армію пішли ті ж бізнесмени, менеджери. І це дуже неправильно і несправедливо — казати, що немобілізованими залишилися десять тисяч менеджерів, і давайте вони назавжди такими залишаться. А ті десять тисяч менеджерів, які вже пішли в армію — хай воюють до останнього.

Зараз у нас головна задача — виживання, і все, що заважає цьому виживанню, демотивує. І ця демонстрація, що війна тільки для бідних, дуже шкодить

20 червня Європейська комісія проти расизму і нетерпимості (ECRI) оприлюднила щорічний звіт, в якому схвально відгукнулась про зусилля європейських країн із захисту українців. А втім закликала надавати належний захист і підтримку всім шукачам притулку незалежно від етнічної приналежності. Чи дійсно у ЄС приймають українських переселенців охочіше за вихідців з інших країн? Чи змінюється ставлення до українців? Чи відправлятимуть додому українських чоловіків призовного віку та чому попри масштаби переселення в ЄС не вважають українських мігрантів проблемою? Sestry розпитали про це історика, юриста та фахівця з міграції

ЄС жодного разу не назвав це кризою

З точки зору мешканців ЄС, ситуація, що склалася після початку повномасштабної війни, мала абсолютно інший вимір порівняно з міграційною кризою 2015-го року, адже йшлося не про африканські чи близькосхідні країни, а про близьких сусідів, про громадян країни, яка мала статус асоційованої з ЄС країни, яка прямо заявляла про свої наміри інтегруватися до Європейського Союзу, пояснює польський історик та політолог Лукаш Адамський. Два головні чинники, з його слів, загалом склались у велике співчуття з боку європейців, і зокрема поляків, та бажання допомогти:

— Щось подібне, можливо, було в 90-х роках після війн на Балканах. 

Перший чинник — це те, що ця криза була з Європи до Європи, дуже важливою стала культурна близькість. Другий чинник  — відсутність суто географічних бар'єрів

Чимало українців виїхали до Польщі, Словаччини, Угорщини — ці країни мають спільні кордони з Україною. Якщо ми говоримо про попередні міграційні кризи, там завжди був фізичний бар'єр — Середземне море. І Туреччина — свого роду буфер, країна НАТО, яка відділяла Європу від країн, де точилась війна і звідки їхали біженці.

Коли українці з початком російського повномасштабного вторгнення масово поїхали до країн ЄС, в жодній з них це не навали кризою. Так само жодного разу подібне визначення не пролунало в широких колах Євросоюзу, звертає увагу Башак Явчан, керівниця досліджень Групи з питань міграційної політики (Migration Policy Group, Brussels):

— Причин для цього може бути багато. Політичні — активне залучення ЄС до конфлікту через російську загрозу, соціальні — сприйняття культурної схожості українських біженців, а також організаційні — негайне нарощування потенціалу та мереж солідарності для кращого розміщення біженців після прибуття. А ми бачимо, що дискурс кризи виникає тоді, коли насправді існує криза управління.

Також реакція країн, які приймали українців, показала, на що здатен ЄС, коли є бажання. Це також відбилося на просуванні інтеграційної політики країн-реципієнтів, особливо в Центральній та Східній Європі. Хоча ці країни раніше сильно неохоче приймали біженців, вони виявились гостинними до біженців з України. Це заслуговує на похвалу, але, очевидно, залишає бажати кращого. Якщо така політика поширюється лише на окремі групи, це суперечить принципу рівності і створює подвійні стандарти щодо інших груп.

Захоплення українцями, що помалу спадає

Одразу після російського вторгнення в Україну в лютому 2022 Європейська комісія запровадила для українців тимчасовий захист — унікальний правовий механізм, який надає українцям право на проживання та працевлаштування, соціальні послуги та дає свободу пересування в межах ЄС. Цей механізм європейці вперше відкрили для українців і це була дуже вдала ідея, каже адвокат з міграційного права, офіцер ЗСУ Олексій Скорбач:

—  Якщо ми говоримо про статус біженця або додатковий захист, який є в Європі, то це позиції індивідуального захисту. Тобто людина приїжджає в індивідуальному порядку, в неї перевіряють документи, її історію, її країну. І вона доводить самостійно, дуже довго й складно чиновникам з іншої країни, що її вдома переслідують або їй загрожує небезпека. 

Для тимчасового захисту це все непотрібно. Сама об'єктивна ситуація в країні, з якої виїхала людина, вже доводить небезпеку. І що важливо, тимчасовий захист надається масово, не потрібно доводити індивідуальну небезпеку. Такими чином відкидаєтся безліч формальностей, а за таких глобальних катастроф або окупації людина не має можливості зібрати необхідну кількість документів, часом не може зібрати навіть речі. Тому цей механізм — величезний плюс і дійсно показник демократії, адже розрахований на велику кількість людей, які змушені тікати від об'єктивних загроз.

Однак тимчасовий прихисток має свої особливості — насамперед він не передбачає подальшу легалізацію у країні перебування.

Водночас ЄС зацікавлений в якомога ефективнішій інтеграції українців. І тут теж є відмінність між сприйняттям українських громадян та вихідців з інших країн, каже Башак Явчан, керівниця досліджень Групи з питань міграційної політики (Migration Policy Group, Brussels) і посилається на дані досліджень свого центру:
‍

— Українців вважають більш інтегрованими, більше підтримують щодо них інтеграційну політику — та й загалом більше підтримують. А їхні стосунки з громадою, яка їх прийняла, оцінюють як кращі — порівняно з біженцями з країн, що не є членами ЄС

Хоча справа тут не лише в самих українцях, зауважує Башак Явчан і розповідає про цікавий висновок своїх досліджень: 

Шо ефективнішою є інтеграційна політика на місцях, то прихильніше люди ставляться до біженців у своїх громадах

Відтак ефективні механізми реагування на проблеми біженців формують краще ставлення до них в цілому.

На початку повномасштабної війни була величезна хвиля солідарності з Україною, її навіть можна назвати українофілією, вважає польський історик і політолог Лукаш Адамський. Кожен співчував, кожен хотів допомагати. Зараз залишилось розуміння, що люди мусили виїхати з України через злочинну війну Путіна і треба допомагати, але чим довше триває війна, і чим довше перебувають за кордоном українці, тим більше буденних проблем:

— У Польщі, наприклад, якщо запитати пересічних поляків (і це зафіксовано в різних опитуваннях громадської думки), то вони часто кажуть, що їм бракує вдячності від українців, не подобається позиція, мовляв, ви мусите щось для нас робити, ви мусите щось давати. Мені важко судити, наскільки ці претензії обґрунтовані, але така узагальнена думка видна з соціології.

Захист не має зворотної сили

Водночас Лукаш Адамський переконаний, що попри всю подібну соціологію і подекуди суспільне невдоволення, як ЄС взагалі, так і Польща зокрема мають ресурси і бажання допомагати українцям, якщо ситуація з безпекою чи енергетикою погіршиться і ЄС отримає нову хвилю мігрантів з України:

— Я намагаюсь не бути надмірним оптимістом, але мені здається, що саме тут є готовність допомагати. По-перше, ми всі розуміємо, що це не буде якась величезна хвиля, навіть якщо вона буде — на рівні одного, двох, трьох мільйони українців, а з цим і ЄС, і Польща можуть впоратись. Також є переконання, що українська держава вистоїть навіть у складних умовах, а українське населення зможе пережити зиму. Навіть більше:

‍Я б сказав, що українці — ідеальні мігранти і вони не створюють загроз

У цьому контексті, на думку Лукаша Адамського, загрози постають радше перед Україною, адже нова хвиля міграції може підважити внутрішню українську стійкість і збільшити проблеми всередині — адже хтось має працювати, щоб армія могла воювати.

Також Україна вже не перший місяць закликає країни ЄС розглянути шляхи повернення додому українських чоловіків. Консультації стосовно тих, хто виїхав незаконно, тривають, заявив наприкінці червня в інтерв’ю Радіо Свобода міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко.  

Україна може звертатися з будь-якими закликами і пропозиціями до Євросоюзу, пояснювати, що у нас не вистачає людей, але є міжнародне право, яке забороняє повертати людей в країни, де відбуваються події, що загрожують їхній безпеці, наголошує адвокат з міграційного права, офіцер ЗСУ Олексій Скорбач:

—  У чоловіків призовного віку є конституційний обов'язок захищати країну, але це обов’язок по відношенню до України. Коли йдеться про іншу країну, постає питання, чому вона має за них вирішувати, як вони повинні виконувати конституційний обов'язок стосовно України? 

Є таке правило, що ви можете не надавати захист від самого початку, але якщо ви вже його надали, то він не повинен мати зворотну силу. І скасування такого захисту може виявитись значно більшою проблемою

Бо всі ці люди, коли отримували тимчасовий захист, отримували його саме тому, що в нашій країни існує небезпека. Питання в тому, яким чином вирішити цю проблему, якщо небезпека не припинилася?

‍Фотографії Shutterstock

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Від початку повномасштабного вторгнення Росія знищила в Україні 214 медичних закладів і пошкодила понад 1600. 8 липня під час масованої ракетної атаки по Києву росіяни зруйнували найбільшу в Україні дитячу лікарню Охматдит. Як відновлювати знищені об’єкти, навіщо Росія цілить по українських лікарнях, скільки збитків росіяни вже завдали цивільній інфраструктурі і як її захистити — ці питання Sestry обговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍Катерина Трифоненко: Українці глибоко вражені жахливим російським обстрілом дитячої лікарні «Охматдит». Цю лікарню, яка зазнала серйозних руйнувань, так довго будували, нові корпуси, унікальне обладнання — що тепер робити? Як її відновлювати?

‍Олександр Савченко: Звичайно дитячу лікарню треба відновлювати. І це стосується не лише «Охматдиту». Того ж дня влучили і в іншу лікарню (8 липня росіяни ударили також по медичному центру ISIDA. — Авт.). Це такий знак Путіна і країнам НАТО, й Україні, що в нього немає сантиментів і він може бити по будь-яких цілях, в тому числі й дітях. До речі, я робив розрахунки: найбільше очільник Кремля зруйнував навіть не об'єктів інфраструктури, а саме дитячих садків, шкіл, вищих навчальних закладів та лікарень. Тобто в нього така, знаєте, тяга до смерті. Йому подобається все мертве, а молодість, дитинство — навпаки, це свято життя. І він намагається його знищити.

Торік я робив підрахунки, якщо війна триватиме три роки й інтенсивність руйнувань буде така, як зараз, а вона майже не змінюється, то Путін за три роки зруйнує приблизно процентів сорок соціальної інфраструктури. Країна за таких умов не зможе існувати

Тому єдиний шлях, якщо війна буде тривати довго, це відновлювати зруйновану соціальну, медичну інфраструктуру, не чекаючи закінчення війни. Це єдиний шанс країни вижити в цій війні, бо Путін веде війну на два фронти. Перший — це війна зі Збройними Силами України, а другий — війна з цивільним населенням і цивільною інфраструктурою. І тут він почувається досить добре, він виграє на другому фронті. І так буде, поки його не зупинять. То ж де тільки і якщо це можливо, все треба відновлювати. До речі, хочу сказати, що наша бізнес-школа теж постраждала від російської ракети і за півроку ми її відновили, вона зараз працює, створює додану вартість на зло агресору.

Звичайно, це легко сказати і важко зробити, але у випадку з «Охматдитом» та Ісідою, думаю, мають допомогти наші західні партнери, виділивши цільові фонди — і це не лише гроші, але й обладнання, яке дефіцитне. На жаль, що не відновити — це життя людей, багато загинуло: і лікарі, і пацієнти.

‍За понад два роки війни Росія зруйнувала і пошкодила сумарно майже більше 1800 медичних закладів, і щодня ця статистика зростає. Як Україні захистити ці об'єкти?

Захищати ми можемо двома способами. Перший — це засоби протиповітряної оборони. На жаль, навіть найкращі системи все одно допускають 10-15% влучань ворожих ракет чи інших засобів ураження. Тобто немає 100-відсоткової гарантії: 85-90% — це найкращий ККД цих систем. Хоча, звісно, чим їх буде більше, тим краще.

Другий спосіб — нищити системи, з яких ворог завдає удари. Це військові аеродроми, це пускові установки ракет, це навчальні заклади, де готують льотчиків-вбивць, їхні казарми. Тобто це все те, що, на жаль, Захід досі не наважується дати дозвіл вражати, а нам потрібно нищити всі військові об'єкти росіян, принаймні, в радіусі 300 кілометрів. Але якщо ми хочемо повністю позбутися ворожої інфраструктури, то мова має йти й про тисячу кілометрів. Їхні ракети можуть долати відстань тисячу і більше кілометрів, отже, треба нищити саме цю зброю, заводи, пускові установки, аеродроми, літаки — і це набагато ефективніший та швидший шлях для припинення війни. Я вважаю, що тільки так війну і можна припинити.

Російська логістика використовується як для ударів по збройних силах, так і для ударів по цивільному населенню. От коли ми знищимо логістику і їм не буде чим стріляти, тоді війна закінчиться, і Путін почне перемови на вигідних для України умовах

Закінчився саміт НАТО, всі ми чекаємо відповіді від наших партнерів стосовно дозволу і власне ракет для нанесення ударів по військових об'єктах на російській території. І це має бути не 50-60 кілометрів, а починаючи з 300 кілометрів, а краще й далі.

‍Якщо говорити про те, як захиститись всередині країни, які це можуть бути кроки? Говорять, наприклад, про перенесення частини соціальної інфраструктури, зокрема шкіл і частково лікарень, під землю. Наскільки це реально і раціонально? 

Треба бути реалістами — всю нашу медичну й освітню інфраструктуру, дитячі садки, школи, лікарні загнати під землю — нереально. Для цього потрібно 10-15 років. Я не вірю, що війна буде тривати так довго. Треба використовувати, що є. Тривога — всі, хто можуть, спускаються у підвал. Там, де тяжкі хворі і не можуть спуститись, це, звичайно, ризик. Але навчальні заклади можуть так працювати, моя дитина хоче ходити в дитячий садок, там є підвал, і він облаштований під таке потужне сховище. Тільки сирена — діти туди спускаються, там граються, сплять і їдять. Таке я би радив використовувати. Хай воно буде не на 100 відсотків, але це захист і може врятувати багато життів.

Найкраща наша відповідь — це все ж таки дотиснути Захід, щоб вони забрали у Путіна ліцензію на безкарне вбивство мирного населення зі своєї території

А самі вони ніби «в домике» і по них бити не можна. В усій історії війн ще не було такої ситуації, щоб одній стороні було заборонено бити по іншій адекватною зброєю. Одні наші дрони не можуть вирішити цю ситуацію.

‍Коли Ізраїль проводив операцію в Газі, увесь світ засудив атаку на лікарню, закликав Тель-Авів зупинитись, світом прокотились масові протести, звучали навіть голоси, щоб виключити Ізраїль з ООН. Чому не бачимо такого ж засудження Росії після спрямованих ударів по українських лікарнях? 

На жаль, наша країна ще не доросла до рівня глобальних протестів проти російської агресії. А повинна була б. На це треба виділяти бюджети, з цим треба працювати — і зараз є така можливість. Тому що всі зрозуміли звірячий оскал Путіна і яку він становить небезпеку, тож зараз є всі можливості, щоб, наприклад, в провідних американських університетах підписувались петиції не з закликом зрозуміти диктатора, а зупинити очільника Кремля шляхом надання якнайшвидше Україні найбільш сучасної зброї. Якщо коротко, то те, що відбулося у Газі, потрапило на вже існуючу антисемітську систему, а такі рухи, на жаль, є скрізь. І з ними погано боролися, і ці ідеї захоплюють ті ж університети, бо це по суті протестні організації. Вони завжди протестують — і професори, і студенти. А по-друге, це гарно фінансувалось — і Росія фінансувала, і Іран. Вони працюють. І це приклад, щоб і ми почали працювати та організовувати такі рухи проти рашизму й Путіна.

‍На вашу думку, чи впливають такі жорстокі російські атаки, як ми бачили у випадку «Охматдита» на готовність міжнародної спільноти, наших партнерів посилювати підтримку України, давати більше зброї?

Політики — дуже цинічні люди. І так в усіх країнах. На політиків впливають лише вибори. Отже треба доносити до виборців наших партнерів оці факти й зображення того, як Путіна вбиває, а також методи, якими можна зупинити російського диктатора. На мою думку, це важливо, і тут українська влада не допрацьовує. Вона насамперед працює з політиками, а треба звертатись до виборців — щоб це була їхня вимога надати нам зброю, надати нам кошти для якнайшвидшого відновлення зруйнованих медичних об'єктів.

‍Про які суми йдеться, коли ми говоримо про зруйновану медичну інфраструктуру і кошти для її відновлення?

Це дуже важко рахувати. Рік назад у нашій школі бізнесу ми робили розрахунки і прийшли до такого висновку, що кожен день війни коштує Україні приблизно мільярд доларів. І наші розрахунки збігаються з оцінками Світового банку. Мільярд доларів — це й втрати від ВВП, що в нас падає, податки, що ми не збираємо, руйнування і вбиті люди — як мирне населення, так і наші хлопці солдати. Коли я це розкладав, я окремо не виділяв медицину, а виділяв зруйнований енергетичний потенціал і соціальний потенціал. До соціального я відносив заклади освіти, культури і житло.

Так от з цього мільярду на день росіяни руйнують житла й лікарень десь приблизно на 50-50 мільйонів на день

Щоб відновити таку лікарню як «Охматдит», треба мільйонів 200. Ісіда — поменше, але теж мільйонів 10-15 це буде коштувати. От такі втрати ми несемо. А якщо брати маленькі міста і села, там медзаклади руйнуються щоденно. Звичайно, там менші об'єкти, але руйнування масові. Якщо говорити про наші втрати соціальної інфраструктури — вони в районі 50 мільйонів на день, якщо брати суто лікарні, то в день ми втрачаємо 10–15 мільйонів нашого медичного потенціалу.

‍Після того як росіяни ударили по «Охматдиту», в медіа середовищі активно обговорювали тезу, що медична інфраструктура — одна з таких неоголошених цілей російської армії. Чи поділяєте ви таку думку?  

Їхня ціль номер один — енергетика. Але енергетика — це теж медицина. Уявіть собі, що вдома немає гарячої води, тепла — це більше хвороб. Каналізація не працює, очищувальні системи не працюють — це епідеміологічна ситуація. Я так вважаю, що у них три першочергові цілі — енергетика, об'єкти освіти і медицини. У Ніцше є такий твір «По ту сторону добра і зла». Геніальний філософ передбачив, що в світі з'явиться порода людей, які отримують насолоду від приниження, насильства і вбивства слабших за себе. А хто слабший? Це діти, це хворі люди. Ніцше фактично передбачив появу Гітлера, Сталіна, Путіна. Оця трійка отримувала і отримує фізичне задоволення від знищення слабших. І також, на жаль, маємо країну, де отака людина керує цілою країною, а значить у нього є багато прихильників і масова підтримка.

Я дуже радив би перечитати цей геніальний твір, бо ми дійсно живемо в ситуації, коли з'явилися такі виродки терористи. І Путін один із них

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

«Якщо Путін вважає, що може пережити Україну чи будь-кого з нас, він помиляється. Наша допомога демонструє практичні результати, Україна може відбити російську агресію. Однак у майбутньому ми хочемо переконатися, що Україна досягла успіху, що вона міцно стоїть на ногах в економічному, військовому та демократичному аспектах. Саміт НАТО буде сприяти реалізації цих зусиль», — держсекретар США Ентоні Блінкен.

На саміт у Вашингтоні запросили Володимира Зеленського, у Білому домі анонсували його зустріч з американським президентом. Яку дорожню карту підготували для України у Вашингтоні, чи отримає Київ в осяжному майбутньому запрошення в НАТО і як зміна керівництва Альянсу може позначитись на відносинах з Україною, ці питання Sestry розібрали з українськими, європейськими та американськими експертами.  

Довгострокові зобов’язання

Більше систем ППО, зокрема Patriot, та підписання нових безпекових угод — такі очікування від саміту НАТО у Вашингтоні озвучив український президент. Щодо обох позицій Володимир Зеленський налаштований оптимістично, він анонсував і хороші новини про ППО і потужні домовленості: «Буде угода, яка дійсно підтримає всю нашу архітектуру безпекових угод. І це те, що гарантуватиме нашу безпеку до вступу України в НАТО. Рішення, яке незворотне».  

Головним пріоритетом саміту НАТО для України будуть дві речі: більше військової допомоги і більше довгострокової систематичної підтримки, каже  науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО прагнутимуть взяти на себе довготривалі зобов'язання — фінансові та військові, щоб переконатися, що Україна має довгострокову перспективу, щоб, знаєте, кожні шість місяців або щороку не думати, хто збирається що надати і звідки це буде надходити.

Одним з важливих підсумків саміту, зі слів Пітера Дікінсона, може стати суттєве системне зміцнення української ППО, зокрема, йдеться про постачання Україні винищувачів F-16, французьких літаків «Міраж», шведських літаків розвідників, а також, безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби

На саміті у Вашингтоні може відбутись, умовно кажучи, певне підвищення температури, коли йдеться про участь НАТО у війні проти Росії, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue):

— Я не говорю, що НАТО збирається вступити у війну проти Росії, але може бути ширша форма угоди між країнами Альянсу, щоб або прискорити надання військової допомоги, або збільшити вартість військової допомоги. Можливо, найважливіша частина обговорення — потенційна присутність військ в Україні. Не військ НАТО, тому що це було б формою оголошення війни для Кремля, але принаймні, у формі контингенту або навчання, яке могло б відбуватися під егідою провідних країн НАТО, хоча й не під прапором блоку. Я думаю, що це той крок, який ми ще не готові зробити, коли йдеться про участь НАТО у війні.

На саміті у Вашингтоні мають призначити відповідального за довгострокову допомогу Україні. За даними The Wall Street Journal, це буде цивільний посадовець високого рангу, який звітуватиме в Брюссель і новому командуванню у Вісбадені, яке створять для координації поставок військової техніки Україні та підготовки українських військ. Ці кроки допоможуть НАТО краще координувати свої дії та мають захистити довгострокову допомогу від правих сил в Європі, а також від Дональда Трампа, якщо той стане президентом США. 

Можливо, найбільш важливим результатом саміту стане те, що НАТО візьме на себе координацію і надання міжнародної допомоги, каже наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Досі цю координуючу роль відігравала адміністрація США через групу Рамштайн — контактну групу з питань оборони України. Таким чином, ми побачимо потужну політичну, військову, фінансову та матеріально-технічну підтримку України. Відповідно до запропонованого плану, НАТО координуватиме надання допомоги у вигляді тренувань та обладнання, сприятиме логістиці обладнання та підтримуватиме довгостроковий розвиток збройних сил України. Країни НАТО мають узгодити цей план у Вашингтоні.

Це значна зміна у ставленні Альянсу, оскільки раніше Угорщина перешкоджала тому, щоб НАТО запровадило структурні рамки військової та фінансової підтримки України

‍З «мостом», але без запрошення

Навряд чи Україні реалістично очікувати запрошення до членства в Альянсі, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Перший фактор — війна Росії проти України, друге — невідомо, якою буде внутрішня політична ситуація у США і, відповідно, якою буде взагалі розстановка сил на міжнародній арені.

Тут ще є дуже багато, скажімо так, похідних і змінних, які поки що унеможливлюють перспективу обіцянок для України

Україна якомога швидше має приєднатись до Альянсу, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). А втім, є багато обмежувальних факторів з обох сторін. З боку України — війна, що триває і не буде жодної фармалізованої форми вступу до НАТО, доки російський окупант не буде повністю вигнаний з української території. Це буде довго, особливо якщо говорити про міжнародно визнані кордони, включно з Кримом. З боку НАТО також існує ризик для членів Альянсу, якщо і коли Україна приєднається — це стане проблемою і з точки зору стримування Росії, і з точки зору військових дій. Водночас, припускає Матьє Булєг, під час Вашингтонського саміту може визначитись певний прогрес щодо треку плану дій:

— Навколо цього питання ще багато невизначеності, однак, це не означає, що не може бути шляху у вигляді плану дій щодо членства або розширеної форми плану, який би дав Україні можливість стати більш оперативно сумісною з НАТО, не називаючи це членством. І без членства ви могли б мати певну форму угоди, рамкової угоди або називайте її як хочете між країнами НАТО і  Україною, яку можна обговорювати.

Як у фінальній декларації сформулюють перспективи України щодо приєднання до НАТО — одна з інтриг майбутнього зібрання у Вашингтоні. Представники адміністрації Байдена не вважають, що визначення «незворотні» стосовно перспектив вступу України отримає підтримку всього Альянсу. У Вашингтоні говорять про «міст» до членства Києва в НАТО, який хочуть згадати в декларації. Однак на практиці це може стати формулюванням на рівні «відчинених дверей», що не наповнене предметним змістом. Існує багато супротиву українському вступу з боку ключових членів НАТО, зокрема, американців, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Ми бачили, як Джо Байден говорив дуже відкрито в інтерв'ю журналу Time, що не підтримує Україну в НАТО. Він підтримує співпрацю між НАТО і Україною, але він не виступає за членство Києва.Німці були скептично налаштовані протягом багатьох років і залишаються такими.

Чесно кажучи, я думаю, що дуже складно отримати запрошення в НАТО поки триває війна з Росією, але і після війни це буде непросто

Майбутнє України в Північноатлантичному Альянсі. І це — очевидний факт. Так вважає наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan). Всі політичні рішення, ухвалені на останніх самітах НАТО, вказують на посилення інтеграції, оперативної сумісності та співпраці між політичним і військовим керівництвом України та країн-членів Альянсу. У Вашингтоні, зокрема, можемо очікувати посилення Ради Україна–НАТО, яка є форматом, що займається політичною співпрацею, а також військовою синхронізацією та адаптацією українських збройних сил до стандартів НАТО. Тож, на думку Іонели Марії Чолан, Україна стане членом НАТО в осяжному майбутньому, хоча про дати поки і не йдеться:

— З одного боку, переговори про членство не можуть розпочатися, поки не закінчиться війна, оскільки країни-члени не мають достатньої політичної волі до дій, які можуть бути сприйняті Росією як ескалація конфлікту. З іншого — дискусія повинна буде торкнутися чутливого питання про те, як інтегрувати українські території в НАТО. І тут одним з варіантів може бути модель інтеграції до Альянсу Західної Німеччини.

‍Новий генсек

26 червня новим генсеком НАТО став експрем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Його кандидатуру Рютте, з огляду на 14-річний досвід  перебування на найвищих посадах, так само, як і його послідовну підтримку України, позитивно сприйняли у більшості країн НАТО, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Рютте швидко заручився підтримкою таких важливих країн НАТО, як США, Франція, Німеччина, Велика Британія, він також має підтримку країн Великої сімки. А ще важливим активом Марка Рютте є те, що він має добрі відносини із Дональдом Трампом і, здається, вміє з ним говорити. Це добре для нас.

Марк Рютте був рішучим прихильником України на своїй попередній посаді прем'єр-міністра Нідерландів. Але на чолі НАТО йому доведеться представляти всі 32 країни Альянсу, зауважує наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Попереду на Рютте чекає важкий і складний шлях, оскільки він зіткнеться зі зростанням ультраправих антиукраїнських наративів, можливістю посилення проросійських голосів у керівництві деяких країн НАТО і наслідками, які можливий другий мандат Трампа матиме для майбутнього НАТО і підтримки Альянсом України.

Рютте має бути чудовим переговірником, щоб об'єднати всі ці розбіжні голоси навколо спільної мети як для НАТО, так і для України

Єнс Столтенберг був генсеком НАТО з 2014 року, він мав залишити посаду ще 1 жовтня 2022-го року, однак у березні 2022-го лідери країн Альянсу ухвалили рішення про продовження його мандату до 30 вересня 2023 року, а потім — ще на рік. Повноваження Столтенберга  завершуються 1 жовтня 2024 року.

Виклики й загрози

Марк Рютте — сильна і дуже дружня до України фігурою, а втім, будь-який новий лідер НАТО матиме міцну проукраїнську позицію, адже навряд чи існує якийсь сценарій, за якого Альянс почав би менше підтримувати Україну, зауважує науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО все більше й більше усвідомлюють, що безпека в Європі фундаментально пов'язана з безпекою України. Якщо вона не буде в безпеці, Європа не може бути в безпеці.

Лідери НАТО розуміють, що поки Україна залишається в небезпеці, вона буде об'єктом російської агресії, навіть якщо нинішня війна буде якимось чином припинена чи заморожена, ця загроза залишиться, якщо Україна не буде в безпеці

Середовище загроз в Європі докорінно змінилося після повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році. Росію почали сприймати не як виклик, а як загрозу європейській безпеці і безпеці НАТО загалом, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Зокрема, й через це до Альянсу приєднались дві нові країни — Швеція і Фінляндія, це свого роду свідчення, що НАТО має стримувати Кремль:

— Я думаю, що серед країн НАТО існує свого роду згода переважної більшості щодо подальших дій проти Росії, однак завжди є кілька відстаючих і кілька країн, які відмовляються бачити реальність. Наприклад, Угорщина Орбана, який, наскільки мені відомо, є іноземним агентом Кремля і корисним ідіотом для Москви. Туреччина також відіграє цікаву роль, коли йдеться про Росію, перебуваючи в досить дивному становищі. З одного боку, вона розглядає її як загрозу та водночас співпрацює з Кремлем з метою забезпечення безпеки в регіоні, зокрема, у Чорному морі та за його межами. Та загалом переважна більшість розуміє, що Кремль є загрозою. Що з цим робити? Правильним буде продовження дискусії про те, як ми можемо чинити більший тиск на Росію, але це повільна, довгострокова робота, над якою ми повинні працювати послідовно, узгоджено і об'єднано. І я вважаю, що ми досягли значного прогресу на шляху стримування. Справа лише в тому, щоб продовжувати тиск.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Рекрутингові компанії працюють безпосередньо з підрозділами, тож по ідеї кандидати можуть обирати собі і посаду, і місце служби. Втім на практиці, кажуть наші співрозмовники, не все йде так гладко. Сама система рекрутингу доволі широко застосовується в арміях різних країн світу. Втім, в українських реаліях — в умовах повномасштабної війни з Росією — очевидно, що рекрутинг не може бути альтернативою мобілізації, а лише одним із шляхів поповнення лав Збройних Сил. 

Щомісяця — до 140 вакансій

Основна відмінність рекрутингу від загальної мобілізації в тому, що він передбачає можливість вибору, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:

— Це не лише почесна і дуже поважна служба в плані захисту своєї країни, але також робота, яка передбачає вимоги до вакансії: певний рівень знань, досвіду, освіти фізичної форми і також є певні умови, за якими військова служба здійснюється. Рекрутинг показує, що військова служба може бути цивілізованою, її можна обирати самостійно — так само, як і роботу в цивільному житті.

Можна обирати команду, з якою ти хочеш працювати, командира, якому ти можеш довіряти, і посаду, яка відповідає твоїм вподобанням і навичкам

Рекрутери мають супроводжувати весь процес: від звернення до призначення на відповідну посаду в армії. Ці центри не пов'язані з ТЦК, там працюють цивільні і не роздають повістки.

Нині найбільш затребувані вакансії на бойові посади, продовжує Ольга Бандрівська. З її слів, бракує операторів-безпілотників, механіків, інженерів, водіїв, стрільців:

— Якщо говорити про кількість закритих вакансій, то в середньому за місяць ми закриваємо близько 120 —140  вакансій. Отримуємо близько 12 тисяч відгуків на місяць. 

Щоб мобілізуватися онлайн, потрібно відправити своє резюме на бажану вакансію. Якщо ним зацікавились, рекрут проходить співбесіду та інші процедури залежно від специфіки підрозділу, після цього може доєднатися до нього або відмовитись. Щоб почати службу, потрібно, щоб командир підрозділу виписав відношення, з яким потрібно прийти до ТЦК, а потім, як і всім решта, пройти військово-лікарську комісію та підготовку в навчальному центрі. Інший варіант — прийти в рекрутинговий центр, їх більше 20 в різних містах України. Далі алгоритм такий самий. 

Підводні камені

«Я з самого початку шукав можливість обирати, куди йти, що робити», — розповідає Олександр, військовий, який прийшов в армію через онлайн платформу:

— Розумію, що треба зараз трошки відкласти всі свої плани і вирішити одну глобальну проблему, а потім вже повертатися до життя. Якщо зараз цього не зробити, то там два сценарії: чи ТЦК вирішить все за тебе чи ще гірше — наші сусіди. Знайшов цікаву посаду в одній з бригад, зв'язався з ними. Мені зробили доволі швидко фідбек. До речі, попались компетентні люди, тому що вони вникали в питання, дійсно читали, що я там їм написав в своєму CV.

Спочатку я їм не підійшов, потім через тиждень-два вони мені зателефонували і сказали, що детальніше познайомились з моєю справою і хочуть запропонувати іншу посаду

Олександр пройшов усі необхідні процедури і вже розраховував заступити на службу в обраному підрозділі, але й досі не там:

— По суті, я не можу до кінця стверджувати, що ця система працює нормально. Бо я вже протягом майже чотирьох місяців досі не перебуваю в тій бригаді, куди мав потрапити. Вона перейшла в інший рід військ — і саме через це великі проблеми з переведенням. Поки що чекаю наказу.

Ще один наш співрозмовник Sestry Сергій розповідає: доволі швидко знайшов підходящу вакансію, пройшов усі співбесіди, проблеми виникли на етапі ТЦК:

— Фактично, мені сказали, що потрапити на ту посаду, де я вже домовився, не зможу, і вони, можна так сказати, запропонували абсолютно іншу посаду. Я знову звернувся до своєї бригади, вони сказали, що будуть це вирішувати самі. Поки ні туди, ні сюди — чекаю.

Справа в тому, що добровільний рекрутинг практично не врегульований на законодавчому рівні, каже юрист міжнародної компанії Quantum Attorneys Дмитро Єфременко:

— Відверто кажучи, мене бентежить, яким чином в нас регулюються ці питання. Військові ейчари керуються трудовим правом і своєю внутрішньою посадовою інструкцією. Але якщо ми беремо військовий рекрутинг, то тут неминуче приходимо до закону про мобілізацію і до постанов Кабінету міністрів 487 і 506. Якщо ми говоримо про мобілізаційну підготовку в особливий період, то рекрутинг регулюється тими самими постановами. А якщо говорити про те, що відбувається загалом на цьому мобілізаційному напрямі, то багато відверто антизаконних, антиконституційних речей.

Основна проблема з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в тому, що ТЦК могли ігнорувати так звані відношення з військових частин. І не було жодних — ані юридичних, ані законодавчих — важелів впливу на ТЦК, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:

— Наприкінці лютого вийшла нова директива від Генерального штабу, яка зобов'язує ТЦК виконувати в обов'язковому порядку приписи військових підрозділів щодо рекомендаційних листів. Це означає, якщо кандидат пройшов процедуру рекрутингу, отримав відношення, тобто рекомендаційний лист від військової частини і прийшов з цим відношенням в ТЦК, то ТЦК зобов'язаний направити його у відповідну військову частину. У цьому напрямку, слава Богу, просуваємось в сторону цивілізації.

І якщо раніше на ТЦК не було ніякого впливу, то зараз, якщо таке трапляється, кандидати звертаються до нас — і ми напряму через Генштаб вирішуємо ці питання

‍U.S.Army — досвід військового рекрутингу‍

У США система військового рекрутингу працює вже понад півстоліття. Після завершення війни у В’єтнамі Сполучені Штати повністю перейшли на професійну армію і скасували призов, хоча за надзвичайних обставин його теоретично можуть повернути. Сам відбір відбувається у кілька етапів, розповідає військовий рекрутер Девід Юстіс (David Eustice):

— Кожен рід військ має різні вимоги як до фізичної форми, так й інших здібностей. І для флоту, військово-повітряних сил, морської піхоти ці вимоги будуть дещо відрізнятись. Загальний вік призовників — від 17 до 25 років. Хоча теоретично можна приєднатись до армії до 40 років.  Є чіткі фізичні та медичні вимоги. Якщо немає серйозних хронічних станів, ви можете пройти цей відбір. Для оцінки персональних здібностей у нас є спеціальний тест ASVAB (Armed Services Vocational Aptitude Battery — Батарея професійної придатності Збройних Сил. — Авт.) У звичайний час мінімальний бал на ASVAB — 31, але для деяких родів військ, наприклад ВПС треба набрати удвічі більше.

Громадяни, які пройшли службу в армії, в подальшому мають певні бонуси, наприклад, пільги для отримання освіти після завершення служби, армійський досвід часто розглядається як перевага при працевлаштуванні

Житло та медичне забезпечення є частиною соціального пакету. Останніми роками в армії США, зі слів Девіда Юстіса, з'явилося набагато більше можливостей для жінок служити на різних посадах у всіх родах військ. І натепер жінки становлять приблизно 20 відсотків армійців. 

‍Європейський погляд  ‍

За системою рекрутингу — через онлайн платформи або спеціальні центри — набирають військовослужбовців армії більшості країн Європи, зокрема, Великої Британії, Франції, Німеччини, Польщі.  Алгоритм загалом схожий — вікові обмеження в середньому 17-40 років, закінчена середня освіта, відповідна фізична форма.

Навесні у Німеччині заговорили про можливе повернення до обов’язкового призову. На тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну європейці переглянули свої підходи до безпеки й оборони і збільшили військові витрати, каже військовий експерт Варшавського інституту Бенджамін Бардос (Benjamin Bardos). Хоча, за його словами, у Західній Європі це відбувається повільніше, натомість армії великих східноєвропейських держав, наприклад як у Польщі, докладають значних зусиль для озброєння і модернізації. До польської армії упродовж 2022-го приєднались майже 14 тисяч солдатів, це найбільша кількість, відколи Польща скасувала обов’язковий призов у 2008 році:

— Популярність військової служби в Європі — різна. У той час, як такі країни, як Польща, мають намір значно збільшити кількість військовослужбовців, західноєвропейські країни, наприклад, Німеччина і Велика Британія, відчувають масштабний дефіцит кадрів, що зачіпає майже всі роди військ. У ширшому сенсі більшість європейців не розглядають військову службу як привабливе зобов'язання.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

F-16 — це багатофункціональний винищувач четвертого покоління, який стоїть на озброєнні багатьох країн НАТО. Він оснащений сучасними системами озброєння, радіоелектронної боротьби та навігації. Вперше про можливість передачі цих літаків Україні заговорили торік у травні на зустрічі G7 в Японії. Тоді Джо Байден заявив, що США підтримують підготовку українських пілотів на F-16. 13 червня Україна та США уклали безпекову угоду, зі слів Володимира Зеленського, в документі містяться  хороші позиції щодо зброї: «зокрема, про системи Patriot та про постачання Україні ескадрилей винищувачів, включно з, але не обмежуючись F-16». Коли і скільки західних винищувачів отримає Україна, якою буде стратегія застосування нового озброєння і як це вплине на хід війни — Sestry розпитали українських та європейських експертів.

Перша партія

«Ми наполегливо працюємо над тим, щоб надати Україні спроможності F-16 вже цього літа. Я оптимістично налаштований, що це станеться», — заявив голова Пентагону Ллойд Остін 14 червня після зустрічі міністрів оборони країн НАТО. Водночас, з його слів, для США важливо бути певними, що Україна має усе необхідне і для управління, і для захисту цих літаків.

Перші F–16 з Данії та Нідерландів мають бути доставлені протягом наступного місяця, а бельгійські та норвезькі — невдовзі після цього, прогнозує стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):

—  Однак після розгортання цих літаків з точки зору чисельності, Росія все ще матиме значну чисельну перевагу, бо в неї в розпорядженні сотні літаків Су.

Втім, F-16 нададуть важливий якісний імпульс українським ВПС завдяки своїй швидкості та маневреності

Перша партія складатиметься з 6-9 літаків, каже cтарший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel). Далі заплановано 24 літаки з Нідерландів, 19 — з Данії, 22 — з Норвегії та 30 — з Бельгії. Однак, зі слів Густава Гресселя, доставка розтягнеться до 2028 року — щонайменше через те, що літаки потрібно відремонтувати перед передачею Україні:

— Загалом йдеться про 95 корпусів. Теоретично, цього було б достатньо для України, оскільки їй потрібно мінімум 80 винищувачів для протиповітряної оборони. Однак, оскільки поставки відбуватимуться із запізненням і розтягнуті в часі, ми повинні враховувати, що багато літаків вже буде втрачено у війні на момент, коли останній з запланованих F-16 буде доставлений. Побачимо, скільки цих винищувачів буде експлуатуватися одночасно і чи буде цього достатньо.

Російські погрози

До передачі першої партії літаків все готово, залишились технічні нюанси, повідомив 7 червня в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил України Ілля Євлаш, мовляв, основні етапи: наземна підготовка і власне навчання пілотів завершені. Після того, як перша партія надійде на озброєння української армії, частину F-16 зберігатимуться на безпечних авіабазах, поза межами України, щоб вони не стали мішенями росіян і були резервом, розповів в інтерв’ю Радіо Свобода начальник авіації Командування Повітряних сил ЗСУ, бригадний генерал Сергій Голубцов.

Тим часом в країні-агресорці уже заявили: якщо винищувачі F-16 братимуть участь у бойових вильотах, то стануть цілями для російської армії, включно з аеродромами, на яких вони базуються — цитують російські медіа погрози тамтешніх посадовців.

Точна дата прибуття винищувачів в Україну тримається в секреті з дуже поважних причин, пояснює старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Російська погроза націлитись на F-16 на Заході за великим рахунком порожня, принаймні, якщо йдеться про військові удари. Вони будуть розцінені як удари по НАТО, а отже, означатимуть війну, яку РФ в її нинішньому стані програє. Однак диверсії та гібридні атаки — це дещо інше. Наприклад, запуск звичайного безпілотника з вибухівкою з сусіднього західного військового аеропорту і потрапляння його у винищувач. І коли така атака, здійснена «цивільним», ще краще — з білоруським або молдовським (придністровським) громадянством, звичайно тут будь-хто знатиме, що за цим стоїть Росія, але ж офіційно це буде не так.

Захід точно усвідомлює всі ризики, але російські погрози не вплинуть на плани допомоги Україні, каже  стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):

— Поки що я не бачу глибокого занепокоєння серед західних лідерів тим, що якщо українські літаки будуть базуватися на території НАТО, вони стануть мішенню для обстрілів.

Однак такий ризик, безумовно, існує, і це може призвести  до того, що країни Альянсу, які приймають ці винищувачі, будуть набагато більше й відкрито залучені у війну

Не F-16 єдиними

«Франція допомагає українцям чинити опір. Ми збираємося запустити нову програму співпраці і поставити Mirage 2000, і запропонувати навчання пілотів», — заявив 6 червня напередодні зустрічі з Володимиром Зеленським французький президент Еммануель Макрон. 

Влітку мають початися навчання наших пілотів користуватися цими літаками. Триватимуть вони мінімум 6 місяців за оптимістичними прогнозами, каже виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Вони мали б почати надходити в Україну з початку наступного року. Якщо говорити про кількість таких машин, то те, що вказують аналітики і дослідники, щоб не послаблювати обороноздатність французьких Збройних Сил, Париж може виділити 6 таких машин, але є ще інші країни, які використовують цей тип літака, зокрема Греція, Катар і Об'єднання Арабські Емірати.

Сумарно Київ може розраховувати на 12 таких винищувачів, але тут є і перспективи до розширення цієї допомоги, тому що французькі ВПС планують використовувати ці літаки до 2030 року, тому теоретично з часом ми зможемо отримувати більше таких машин

Стратегії застосування винищувачів

Це добре, що Україна отримає другу лінію постачання літаків — якщо Франція втримає надалі цю політичну волю. Однак, не варто сподіватись, що західні винищувачі кардинально змінять баланс, зауважує старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Поставлені F-16 будуть старішої моделі A/B MLU, їхні можливості кращі, ніж у нинішніх радянських винищувачів України, але не набагато. Однак в умовах тривалої війни буде набагато легше отримати запчастини та боєприпаси для західних літаків, ніж для радянських/російських, а отже, буде легше утримувати та озброювати ці винищувачі порівняно з Су-27 та МіГ-29. Більшість західних озброєнь сертифіковані для F-16, тому буде багато джерел для боєприпасів. Це дозволить Україні підтримувати свої військово-повітряні сили, завдання яких переважно зосереджені на протиповітряній обороні: не допускати російські ВПС і допомагати збивати російські безпілотники та крилаті ракети під час масованих атак. Наступальні ударні місії — доволі обмежені, але, звичайно, вони проводяться.

І чим більше Україна завдаватиме ударів по російським системам ППО, тим частіше українські пілоти зможуть знаходити прогалину на фронті, де вони зможуть діяти. Але оборонна протиповітряна оборона залишатиметься першочерговим пріоритетом

Якщо говорити про літаки Mirage, то вони є ефективними носіями далекобійних ракет повітряного базування класу «повітря-земля», це, зокрема, SCALP, Storm Shadow, Taurus, які можуть ефективно вражати цілі на сотні кілометрів, каже  виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Також можуть використовувати бомби, зокрема, крилату ракету АМ-39, це протикорабельна ракета, радіус ураження якої 180 кілометрів. Хоч розробка цієї ракети почалася ще в 70-х роках минулого століття, вона є доволі ефективною. Цікавим зразком, який, підходить до літаків F-16, є розробка компанії Lockheed Martin 2009 року — ракета AGM-158 JASSM, що має дальність ураження 370 кілометрів, а деякі зразки, які почали вироблятися в 2014 році, можуть досягати навіть 900 кілометрів. Підсумовуючи, західні винищувачі ми, скоріш за все, будемо використовувати для нанесення точкових ударів. Пам'ятаємо, яким було ефективним ураження штабу Чорноморського флоту минулого року ракетою Storm Shadow. Плюс, якщо брати лінійку ракет «повітря-повітря» для збиття повітряних цілей, то ці винищувачі, за моїми припущеннями, будуть застосовуватися для боротьби з російською авіацією, зокрема тією, яка тероризує лінію фронту і прикордонні міста КАБами, яких росіяни щомісяця скидають близько трьох тисяч.

З чотирьох країн — Бельгії, Данії, Норвегії та Нідерландів — які на нинішньому етапі постачатимуть Україні літаки F-16, три —Данія, Норвегія та Нідерланди —  дали дозвіл на застосування їхніх винищувачів в російському повітряному просторі.

Міністерка оборони Нідерландів Кайса Оллонгрен заявила в інтерв’ю Politico, що щойно її країна передасть зброю Україні, та сама вирішує, як її використовувати.

Україна має бити по логістичних маршрутах і базах росіян, продовжує директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Бо тільки тоді, внаслідок зламу цієї логістики, російська передова буде відчувати брак всього необхідного: озброєння, боєприпасів і елементарних продуктів харчування.

Якщо будуть порушені ці маршрути, ми зможемо говорити про стабілізацію нашої лінії оборони

Остаточно зняти запобіжники

Дозвіл Україні атакувати цілі в Росії був давно назрілим рішенням, що відповідає Статуту ООН і міжнародному праву, каже старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Навіщо взагалі вводити обмеження? Навіть якщо ми стурбовані ескалацією і де-факто обмежуємо українські удари (для чого були певні підстави на початку війни), ми ніколи не повинні були робити це публічно. Британці, наприклад, ніколи не заявляли про жодні обмеження, а на запитання відповідали, що їх немає, але за зачиненими дверима певний час не дозволяли українцям завдавати удари через кордон.

Публічно визначивши червоні лінії, ми приписали Москві право встановлювати обмеження на нашу поведінку, а ми ніколи не повинні були цього робити

Цілком можливо, що наступним кроком і зміщенням червоних ліній буде те, що західні війська можуть прибути на територію західної частини України для виконання завдань з протиповітряної оборони/логістики/медичної допомоги, вважає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison). Хоча й визнає, що французький президент, який був рушієм цієї дискусії, останнім часом знизив обороти:

— Також можливо, що західні військово-повітряні сили можуть почати збивати російські ракети і доповнити зусилля України з протиповітряної оборони. Однак досить важко сказати, чи може це статися і коли, оскільки навіть ті, хто найбільше підтримує Україну, послідовно виступають проти прямого залучення у війну.

Усі дипломатичні зусилля нині варто зосередити, щоб зняти усі запобіжники, щоб усю зброю, яку Україна має, могла застосовувати так, як їй необхідно по території РФ, наголошує директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло. Щоб в подальшому не допустити таких ситуацій, як було, наприклад, з наступом на Харківщині, коли Україна знала про плани ворога, але не могла застосовувати ефективно далекобійну зброю ще на підході по російській території:

— Від Берліна, наприклад, чекаємо вирішення питання надання Taurus і, головне, дозволу на їхнє застосування по території Російської Федерації. Якщо брати США, то це, звісно, дозвіл бити по Росії ракетами ATACMS від 165 до 300 кілометрів, і нам важливо отримати дозвіл на використання касетних боєприпасів, тому що в 300-кілометровій зоні від кордону РФ розташовано близько 184 військових частин і навчальних центрів усіх російських силових структур — це і армія, і ФСБ, і прикордонники, й інші силовики. Там близько 20 аеродромів, з яких постійно здійснюється підйом авіації, яка атакує територію України, зокрема інфраструктуру. Коли торік ми застосовували ці ракети по окупованих територіях, внаслідок серії таких атак ми змогли знищити до 10 гелікоптерів, що стало серйозним послабленням для росіян.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Катерина Трифоненко: Червень виявився насичений на дипломатичні події — Берлінська конференція з відновлення, зустріч G7, саміт миру — наскільки продуктивними були ці події з точки зору України? 

‍Олег Шамшур: Однозначно продуктивним був саміт «Великої сімки». Я хотів би насамперед виділити два моменти. По-перше, надання Україні кредиту на 50 мільярдів доларів. Важливо, що заставою для цього кредиту будуть відсотки від заморожених російських активів. Це перший практичний крок в напрямку використання цих коштів в інтересах України, а в кінцевому варіанті, я сподіваюсь, і їхньої конфіскації. Друге — це те, що члени «сімки» надіслали, на мій погляд, найбільш жорстке за весь час війни попередження Китаю, який назвали країною, яка сприяє російській агресії в Україні, і оголосили намір вжити заходи щодо китайських фірм і фінансових інституцій, які допомагають Росії обходити санкції. Крім цього, було окреслено заходи щодо посилення санкцій проти використання Москвою своїх енергетичних ресурсів. Як на мене, це абсолютний плюс.

‍Якщо детальніше зупинитись на підсумках Глобального саміту миру, чи виправдав він очікування, які покладали Україна та наші партнери?

Щодо саміту миру, то в мене особисто були мінімальні очікування щодо результатів. І в цілому, цей мінімалізм, на жаль, виправдався. Важливо, що вдалося зібрати 92 держави і 8 міжнародних організацій. І важливо, що деякі з них були представлені на найвищому рівні. Також важливо, що наші партнери, такі як Франція, Італія, Велика Британія, Німеччина, керівники європейських інституцій зробили абсолютно чіткі заяви на засудження Росії і підтримку України. Разом з тим, головним завдання цього форуму була робота з так званим Глобальним півднем. Серед тих, хто підписав комюніке, за моїми підрахунками, лише 24 країни з Глобального півдня. Серед тих, хто його не підписав, — важливі країни, які претендують на лідерство у Глобальному півдні, зокрема, Індія, ПАР, Бразилія, весь присутній на конференції БРІКС. Плюс для мене дуже поганим сигналом стала присутність серед «непідписантів» Мексики. І це вже за нової президентки.

На жаль, вимальовується така перспектива: до тих, хто прохолодно ставиться до нашої країни і до закінчення війни на наших умовах, додається ще й Мехіко

Сам підсумковий документ називається «Спільне комюніке щодо рамок миру». Однак, якщо звернутись до його змісту, то ми маємо констатувати, що він не відповідає цьому заголовку. Так, там згадано про війну Росії проти України, про те, що це призводить до страждань людей та руйнувань. У тексті ми знаходимо посилання на територіальну цілісність та інші фундаментальні принципи міжнародного права, але на їхній захист в контексті російської агресії проти України вже не один раз висловлювалась Генеральна асамблея ООН. В її резолюціях є набагато чіткіші, жорсткіші щодо Росії формулювання. Нічого нового, революційного я в комюніке конференції не бачу. Навіть там, де йдеться про три пункти з української формули миру, ми також маємо справу з достатньо загальними формулюваннями. Тож, якусь свою корисну роль цей саміт, мабуть, зіграв, але отриманий результат явно не відповідає тим інвестиціям політичного капіталу, тим зусиллям, що їх зробила задля організації саміту й Україна, й її партнери. 

‍Напередодні саміту в Швейцарії російський президент озвучив свої вимоги для переговорів: українські війська мають бути повністю виведені з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей в межах їхніх адміністративних кордонів, а Київ повинен офіційно відмовитися від планів вступити в НАТО. Яка була мета цієї заяви? 

Тут можливі два пояснення. Перше, ці заяви є  виявом його знервованості, невпевненості в своїх силах, які він намагається компенсувати через суперагресивність. Інший варіант, і я притримуюсь цієї позиції, — це був привіт від Путіна всім учасникам саміту. Він сказав, що мені абсолютно, вибачте за цей недипломатичний вислів, начхати на цей саміт, на ваші зусилля, ось мої умови, на яких я готовий вести перемовини. В принципі, це ті ж самі умови, які ми чули на початку широкомасштабної війни. Єдиний, умовно кажучи, конструктивний результат після супернахабних, суперагресивних заяв Путіна може полягати в тому, що політики, які сподіваються говорити з ним про мир, побачать нарешті, що це абсолютно безперспективно. Плани Путіна щодо України не змінились і не зміняться. 

‍14 червня Україна підписала 10-ти річну безпекову угоду зі Сполученими Штатами. Перед цим — з Японією. Загалом такі угоди підписані вже з 17-ма країнами. Наскільки це ефективний інструмент?

Всі ці угоди — не про гарантії, і це треба запам'ятати. Єдина гарантія безпеки, яку може мати Україна, це її повноцінне членство в НАТО, це по-перше. Друге — ці угоди є надзвичайно важливими, бо вони мають суттєво посилити військові спроможності України у боротьбі з російською агресією. Також ці договори важливі для післявоєнної відбудови країни.

Зрозуміло, що угода зі Сполученими Штатами є центральним елементом системи угод про безпекове співробітництво між Україною та її партнерами

Втім, всі вони не виходять за рамки головних положень, які сформульовані в заяві «великої сімки» на торішньому Вільнюському саміту НАТО. Якщо подивитися на останню угоду зі Сполученими Штатами, то там детально розписано, за якими напрямами Вашингтон буде нам допомагати. Зокрема, йдеться і про літаки, і про засоби протиповітряної оборони, але треба розуміти, що мова саме про безпекове співробітництво, а не про гарантії безпеки.

‍9 липня у Вашингтоні відбудеться ювілейний, 75-й саміт НАТО. Чого чекати Україні від цього зібрання? 

Це як з самітом миру — треба мати реалістичні очікування. Я можу вам сказати, чого ми точно не побачимо у Вашингтоні — це запрошення України до членства в НАТО. Я дуже хотів би помилитися, але думаю  можна сказати з упевненістю на 100%, що цього не відбудеться і Україна не стане членом Альянсу до закінчення війни. Щодо запрошення Україні до НАТО, то про відсутність наразі цієї перспективи сказав в своєму недавньому інтерв'ю часопису «Time» президент Байден. Ми в черговий раз бачимо, як на вирішенні екзистенційних для Києва питань негативно позначається відсутність у Заходу стратегічного бачення закінчення війни, включно з глибиною військової поразки Росії.

Разом з тим, я гадаю, що реалістично очікувати ухвалення на саміті у Вашингтоні того, що називається дорожньою картою для просування України до членства в НАТО

Вона може стати gamechanger (переломний момент. — Авт.), якщо в ній будуть конкретні заходи, конкретні часові рамки, а не просто загальні заяви на кшталт «колись Україна буде членом НАТО». У цьому плані, я вважаю, Вільнюський саміт був дуже глибоким розчаруванням. Також потрібно, щоби на саміті у Вашингтоні  були ухвалені рішення, які б дозволяли НАТО як організації надавати і координувати військову допомогу Україні. Це — те, на що ми в праві очікувати.

‍Генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Альянс веде переговори про розгортання більшої кількості ядерної зброї на тлі загроз з Росії та Китаю, ядерна безпека була одним з пунктів обговорень на глобальному саміті миру. Кремль доволі регулярно закидає в публічний простір погрози щодо можливого застосування ядерної зброї. Наскільки вони реальні?

Що стосується можливості використання стратегічної ядерної зброї (цього бояться найбільше), я вважаю це малоймовірним. Звичайно, враховуючи, що ми маємо справу з людиною з хворою психікою, я залишаю один-два відсотки на те, що це може трапитись, але загалом Путін — не самогубець, і ніколи не робитиме те, що може загрожувати знищенням йому особисто. Щодо використання тактичної ядерної зброї, тут у мене упевненість менша, але в цілому я також вважаю, що це, скоріше, невірогідно. Ступінь вірогідністі другого варіанту залежить насамперед від того, чи отримав вже Путін з боку країн Заходу переконливі попередження, що у відповідь на застосування ним  тактичної ядерної зброї він отримає нищівну відповідь, хай і з застосуванням звичайного озброєння. Наприклад, і про це згадувалось, — повне знищення Чорноморського флоту РФ. Я сподіваюся, такі повідомлення були надіслані, але їх треба посилювати. По-друге, до погроз Путіна треба ставитись уважно, але не можна формувати свої рішення під їхнім впливом. Бо він на це розраховує і дуже часто виграє завдяки блефу. Треба позбавити його можливості залякувати Україну, залякувати наших партнерів. Треба змінити парадигму, щоб не ми боялися Путіна і думали, як він там повернувся, що сказав, як махнув рукою, а щоб очільник Кремля почав боятися нас.

‍На початку червня відбулись вибори до Європарламенту, які неабияк струсонули кілька країн, зокрема Францію, де через тріумф правих партій президент Макрон був змушений оголосити дочасні парламентські вибори. Якою може бути нова владна конфігурація у Франції? 

Головним наслідком виборів до Європарламенту у Франції стала не лише беззаперечна перемога «Національного зібрання» Марін Ле Пен і Жордана Барделли, а й нищівна поразка правлячої пропрезидентської партії «Відродження». За цих умов, у президента Франції були різні варіанти дій: відставка прем'єр-міністра, зміна складу уряду. З усього він обрав варіант розпуску парламенту. Я вважаю, що він зробив вибір, виходячи зі свого психотипу, — конституційний монарх, який може змінити ситуацію, варто йому тільки захотіти. Головна мета — відновити в Національній Асамблеї абсолютну більшість пропрезидентської коаліції, яка на на відміну від першої каденції президента мала тільки відносну більшість — і то дуже не стійку.

Як зараз розвивається ситуація? Я б сказав, це гра в покер. Макрон вирішив вчергове ризикнути. Раніше це спрацьовувало, зараз не схоже, що спрацює

Якщо подивитися на те, що відбулося за тиждень після розпуску Асамблеї, «Національне зібрання» зберігає свої провідні позиції. Поза тим, трапилась  абсолютно несподівана для Макрона подія— об'єднання лівих сил. У лівій коаліції різні політичні сили: є ліві радикали, відомі несприятливою для України позицією, і соціал-демократи, і екологи. Всі вони створили «Новий Народний фронт». Зараз, згідно опитувань громадської думки, на першому місці перебуває «Національне зібрання», на другому — «Новий Народний фронт», і тільки на третьому місці, з дуже великим відставанням, — пропрезидентська партія  Результатом цієї кампанії може стати повне переформатування політичної картини, але зовсім не таке, на яке розраховував Макрон. 

‍Які це може мати наслідки для України?

Все залежить, який з варіантів за результатами виборів реалізується: найбільш вірогідним виглядає або отримання абсолютної  більшoсті «Національним зібранням», або жодна з партій не отримує стійкої, тим більше абсолютної більшості.  

Якщо брати перший варіант — це для нас це негативна історія. «Національне зібрання» завжди було пропутінською, проросійською партією, хоча після початку широкомасштабної агресії, під впливом того, що робить Путін, та  враховуючи підтримку французьким населенням допомоги Україні, політична сила була вимушена скоригувати свою позицію і засудити російську агресію, засудити Путіна. Марін Ле Пен також виступає за надання допомоги Україні, включно зі зброєю, хоча нелетальною. Але, і тут є одне але.

Вона очолює опозицію ініціативам Макрона і щодо винищувачів «Міраж», і щодо відправлення військових підрозділів в Україну, і щодо надання ЗСУ дозволу на ураження цілей на території Росії західною зброєю

Вона та її партія’ категорично проти членства України в ЄС і в НАТО, проти застосування санкцій проти Росії. Таким чином, в цьому плані для України існують серйозні ризики. Якщо взяти позицію «Нового Народного фронту», то основа цього об'єднання — партія «Непідкорена Франція», ліві радикали, які виступали на підтримку Путіна, на підтримку Росії. Після початку широкомасштабної війни вони також були змушені знизити тон. У програмі «Нового Народного фронту» навіть записано, що всі його учасники за підтримку України і її спротиву російській агресії. Разом з тим, у «Непідкореній Франції» залишаються люди, які, наприклад, ставлять на одну дошку Зеленського і Путіна. В партії Ле Пен також залишилось достатньо людей з відверто проросійською позицією. За будь-якого розвитку подій реалізація важливих для нас ініціатив Макрона після парламентських виборів буде набагато складнішою. Треба враховувати, що президент Франції має дуже широкі повноваження в галузі зовнішньої політики, оборони, але разом з тим зовнішня політика Франції в «інтерпретації» президента і уряду, який згідно з конституцією «визначає політику нації», не може суттєво відрізнятися. 

‍Пропоную поглянути на вибори за океаном — у світі дуже багато страхів стосовно президентських виборів у США. Ваш прогноз, чи повернеться Трамп в Білий дім і наскільки непрогнозовані його кроки?

Зараз ніхто не ризикує робити прогнози. За останніми даними, Трамп трохи випереджає Байдена, але на загал ця перевага становить близько одного відсотка. Суттєво те, що це випередження в так званих штатах, що коливаються, тобто там, де немає переваги ні у демократів, ні у республіканців. Фактично те, як проголосують виборці в цих штатах, і визначить переможця виборів. Плюс, відбувається ерозія коаліції на підтримку Байдена за рахунок того, що збільшується кількість темношкірих, іспаномовних і молодих виборців, які повертаються в бік Трампа. Це дуже серйозна проблема для нинішнього глави Білого дому. Також є фактор віку, який пов'язується насамперед з Байденом: поширені сумніви щодо його спроможності бути президентом в разі переобрання всі наступні чотири роки.

Щодо України, то, на мою думку, Трамп не має симпатії до нашої країни. Я б навіть сказав, що він має антипатію до України. Він не забув, що саме українське питання було в центрі процесу його першого імпічменту. Всі ми знаємо про його прихильність до авторитарних лідерів, він досі зберігає повагу і навіть пієтет до Путіна. Крім того, треба враховувати, що для нього на першому місці завжди є його персональні інтереси, симпатії чи антипатії і особисті розрахунки.  

Все ці фактори формуватимуть його ставлення до України. Додаткові ризики створює той факт, що навколо Трампа в цю каденцію буде дуже мало так званих дорослих, рейганівських республіканців, які були в його першу каденцію і які впливали на процес ухвалення рішень, зокрема, щодо поставки «Джавелінів» для України

Ми також знаємо про його плани зупинити війну за 24 години, але з того, що ми почули недавно, ясно, що головний тиск буде чинитися на Україну, навіть якщо Трамп намагатиметься  впливати на Путіна. Цілком ймовірно, що він буде наполягати на мирі за будь-яку ціну, в тому числі за рахунок поступок національними інтересами України. Для нас дуже важливо до кінця року отримати всю допомогу, на яку недавно виділено гроші.

‍А якщо Джо Байден залишиться президентом США, чи буде політика другої каденції стосовно України відрізнятись від того, що ми маємо зараз? Чи зміниться ця логіка контрольованої ескалації, яку сповідує адміністрація Байдена і чи можна розраховувати на чітку стратегію поразки Росії? 

Я б на це сказав — сподіваймося. Втім, стратегічної чіткості щодо закінчення війни у Вашингтоні, на мою думку,  все ще немає, як і немає розуміння, що глибокій військовій поразці Росії не може бути альтернативи. Чи прийде це розуміння, зараз передбачити дуже важко. Значною мірою це буде залежати від розвитку ситуації на полі битви. Чим ефективнішою буде Україна в боротьбі проти російської агресії, включно з переведенням всього життя країни на військові рейки, тим більше це впливатиме у позитивному плані на підтримку України американським суспільством і на політику адміністрації Байдена. Хотів би ще раз наголосити: без стратегічної визначеності щодо безальтернативності військової поразки Росії, оперативного здійснення надзусиль з допомоги Україні  неможливо наблизити закінчення війни на умовах, потрібних Києву та його партнерам і здатних забезпечити сталий мир і стабільність в Європі.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Рада ЄС визначила переговорні рамки для України та Молдови — 25 червня в Люксембурзі почнуться міжурядові конференції, які дадуть початок переговорам про вступ. Раніше президентка Єврокомісії заявила, що Україна виконала усі необхідні для цього вимоги. Що означає перший етап перемов, хто представлятиме Україну на конференції в Люксембурзі, з якими труднощами може зіткнутись Україні на шляху до євроінтеграції, як їх обійти та коли Україна стане повноправною членкинею Євросоюзу, ці питання Sestry поставили народній депутатці VIII та IX скликань, голові Комітету ВР з питань інтеграції України до ЄС, віцепрем’єрці з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у 2016-2019 роках Іванні Климпуш-Цинцадзе.

Катерина Трифоненко: Україна офіційно отримала зелене світло для початку перемовин про вступ до ЄС. Чим важливий цей етап?  

Іванна Климпуш-Цинцадзе: Це точно історична подія. Вона буде свідчити про формальний, якщо хочете, бюрократичний початок наших реальних перемов.

Тобто всі політичні рішення про те, що з Україною можна починати переговори, були ухвалені раніше, ще в грудні, але ми ще мали доробити частину нашого домашнього завдання (14 грудня 2023 року лідери ЄС ухвалили історичне рішення про початок переговорів з Україною щодо вступу до Європейського Союзу. — Авт.). Ми його доробили — відповідний висновок після проведеного аналізу зробила Європейська комісія, і вони надали свої пропозиції щодо початку. Зараз країнами-членами, тобто Європейською радою схвалюється цей формальний початок. 

Які наступні кроки?

Ми заходимо в процес, де підемо за всіма етапами цих перемовин. Почнемо відкривати кластери, домовлятися про перехідні періоди. Спочатку будемо оцінювати відповідність нашого законодавства до європейського, будемо виділяти пріоритети — на чому ми можемо спершу концентруватися, щоб пріоритезувати свої завдання — як законодавчі, так і виконавчі, і рухатися вже цим шляхом безпосередньо до мети.

Надзвичайно важливо, що цей процес запустила Бельгія, бельгійське головування, адже, на жаль, ми розуміємо, що угорське головування, яке почнеться з 1-го липня, не ставить для себе в пріоритет європейську інтеграцію ані України, ані Молдови

І точно під їхнім головуванням ніхто би не просував цей порядок денний, і ми би втратили додаткові півроку у своєму процесі, якби це не було затверджено зараз.

<add-big-frame>Володимир Зеленський 21 червня затвердив склад делегації для переговорів з ЄС. Її очолює віцепрем’єрка з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. До складу перемовників також увійшли голова ОП Андрій Єрмак та його заступники Ірина Мудра та Ігор Жовква, заступниця голови департаменту ОП з питань євроінтеграції Марія Марченко, перший заступник голови Верховної ради Олександр Корнієнко, торговельний представник України Тарас Качка, заступник голови МЗС Євген Перебийніс, посол України при ЄС Всеволод Ченцов, міністр довкілля та захисту природних ресурсів Руслан Стрілець, решта міністерств представлені на рівні заступників. До складу делегації також увійшли генеральний директор урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Олександр Ільков, голова Державної служби статистики Ігор Вернер, очільник Антимонопольного комітету Павло Кириленко, заступник голови Нацбанку Сергій Ніколайчук, член Нацкомісії з цінних паперів Максим Лібанов.<add-big-frame>

Володимир Зеленський затвердив склад української делегації, яка братиме участь у перемовинах. На чому їм варто сконцентруватись під час переговорів і які можуть виникнути складнощі?

Я насамперед хотіла би, щоб ми взагалі як Україна, як держава зрозуміли, що євроінтеграція — це є надзавдання, та його можливо виконати. Але це можливо тільки тоді, коли ти маєш інклюзивний процес вироблення свого бачення, своєї позиції і її реалізації всередині країни для того, щоб надалі тобі вдалося цю позицію відстояти в перемовах. Ми маємо розуміти, що на першому етапі це переговори не про те, що нам там подобається частина європейського законодавства і ми його будемо впроваджувати, а частина ні — і ми будемо шукати шляхи, як його в себе не впроваджувати. Це не про це.

Перемовини з ЄС будуть полягати в тому, що ми з’ясуємо, де нам потрібно зробити домашню роботу, в яких царинах. Та ми не підходимо до цієї штанги без досвіду

Ми виконували угоду про асоціацію, ми добивалися безвізу, ми маємо певні напрацювання і речі, які дозволили нам отримати кандидатський статус і відкрити переговори. Тепер ми маємо, по-перше, забезпечити інклюзивність процесу вироблення рішень і їхнього відстоювання. По-друге, основними чи навіть найпершими завданнями будуть якраз оці кілька дорожніх карт, які має виробити для себе Україна: дорожня карта з реформи державного управління, дорожня карта з верховенства права і дорожня карта щодо функціонування демократичних інституцій. Це базові речі. Коли ми це все зробимо, ми їх погодимо з Європейським Союзом і почнемо реалізовувати. Але, що варто розуміти — без сильного державного управління, без спроможності як міністерств, так і регіональних влад, так і громад, так і Верховної Ради України, нам не вдасться швидко рухатися цим шляхом. Без інклюзивності процесу, без великої роз'яснювальної роботи для суспільства України, — також. І, очевидно, величезним викликом для нас в цьому процесі є сама війна. Ми розуміємо, що ми єдина країна, яка буде проходити увесь цей шлях, починати цю безпосередню роботу під час гарячої фази брутальної війни, агресії, терористичної війни проти нас. Очевидно, це буде накладати на нас якісь додаткові виклики і свої певні обмеження.

‍За вашою оцінкою, як швидко Україна зможе пройти цей переговорний шлях? Коли ми зможемо стати повноправними членами Європейського Союзу?

Я ніколи не даю прогнозів, навіть тоді, коли я була віцепрем'єркою і мене питали, коли ми отримаємо безвіз, я жодного разу не назвала дату. І це була свідома позиція, попри те, що я перебувала всередині цих процесів. Щодо вступу в ЄС, я точно можу сказати, який прогноз не відповідає реаліям і який прогноз точно свідчить про те, що частина керівництва нашої країни взагалі не розуміє рівень завдань. У вересні 2022 року прем'єр-міністр України заявив про те, що Україна за два роки стане повноправним членом Європейського Союзу. У січні 2024 року той самий прем'єр-міністр України сказав, що за два роки ми будемо повністю готові стати членом Європейського Союзу. Ні той, ні інший прогноз не мають нічого спільного з реальністю.

Це не прогноз, це бажання: якщо ми всі врахуємо цю потребу і залучимо всіх спроможних гравців до внутрішніх перетворень, залучимо різні політичні сили і громадянське суспільство, і бізнес-асоціації, і регіональну владу, і місцеву владу, і створимо загальну спроможність, то мені би хотілося, щоб ми не вийшли за рамки середнього показника, протягом якого різним країнам вдавалося досягти цієї цілі.

Йдеться про сім років. Мені хотілося, щоб ми не вийшли за рамки семи років і пройшли увесь шлях протягом цього часу

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Росія знищила в Україні 80% теплової генерації та третину гідрогенерації. Від середини травня вся країна живе за графіками відключення світла. Енергетика — одна з основних цілей Росії, Путін розглядає енергоресурс та енергоспоживання як зброю, інструмент для впливу, заявив Володимир Зеленський. Українська влада закликає західних партнерів посилити систему ППО та допомогти з енергетичним обладнанням. Про стан справ в українській енергетиці, прогнози на зиму та перспективи відновлення знищених росіянами потужностей — в інтерв’ю з експертом з енергетики, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром.

Катерина Трифоненко: Як би ви визначили нинішній стан справ з українською енергетикою? В яких областях ситуація найскладніша?

Михайло Гончар: Українська енергетика, це передусім об'єднана енергетична система: вся електроенергія, яка виробляється на електростанціях, надходить в об'єднану енергосистему і далі через енергомережі обленерго потрапляє до кінцевих споживачів. Тому ситуація, де буде гірше, де буде краще, умовна — тут всім або добре, або всім погано. Звичайно, десь відключення трошки більш тривають, десь трохи менше, але в середньому, попри всі відключення, електроенергія є.

І те, що функціональність об'єднаної енергосистеми зберігається, попри дефіцит електроенергії, це є великою нашою перевагою

Ситуація, коли ми маємо цей дефіцит, але разом з тим ми маємо енергоспоживання, хай за певним графіком, з відключеннями і так далі, означає, що ситуація хоча й критична, але не закритична. Закритична матиме місце в тому випадку, якщо ще будуть ураження об'єктів і генерації енергосистеми — й вона не зможе працювати як цілісний організм. Тоді відбудеться колапс енергосистеми або блекаут. Бо блекаут — це не те, коли немає світла, а потім воно з'явилося. Блекаут — це тоді, коли енергосистема руйнується. Тому ситуація, яку ми зараз маємо, складна, тяжка, але забезпечує нам необхідний мінімум енергоживлення, який дозволяє нам, хай і з меншим комфортом, але проходити і літню спеку, і, сподіваюся, зимовий пік, хоча зимою буде дуже складно.

Якщо говорити про ситуацію взимку,  у ЗМІ дуже багато різноманітних прогнозів, що ледь не цілими днями будемо сидіти без тепла і світла. Як ви оцінюєте зимові перспективи? 

Я не беру участі в конкурсі апокаліптичних прогнозів. Функціональність енергосистеми дозволяє нам, хай і некомфортно, але пройти піки споживання, піки навантаження. Так само і взимку — попри дефіцит електроенергії. Але за ймовірного закритичного сценарію, якщо енергосистема виявиться нефункціональною, світла гіпотетично може не бути більшу частину доби. Але може бути й більш-менш прийнятно, як зараз.

Насправді те, що ми маємо зараз, це найкращий з найгірших сценаріїв

Але як воно буде, ніхто не знає, оскільки є дві невідомі величини. Перше, ми не знаємо, що ще може бути уражено. Друге, ми ніколи не знаємо, буде холодна чи тепла зима. І є ще одна величина, яку можна приблизно спрогнозувати, — що вдасться відновити чи поремонтувати. Тому коли ми зліпимо до купи всі ці речі, то зрозуміємо, що всі озвучені прогнози — це тицяння пальцем в небо і бажання справити ефект на аудиторію.

Дефіцит електроенергії в Україні — наслідок того, що Росія знищила 80% теплової генерації та третину гідрогенерації. Чи можуть українські АЕС компенсувати ці втрати?

Не можуть. Хоч у нас і потужна атомна генерація, але не для компенсації усього попиту. Як функціонує енергетика: скільки електроенергії вироблено, стільки має бути спожито. Це баланс. Електроенергія — це не той продукт, який, скажімо, як сосиски чи картоплю можна завантажити на якийсь склад, хай воно собі буде, колись може знадобитись. Хоча зараз вже є еnergy storage — енергонакопичувачі, грубо кажучи, велетенські павербенки, як ті, що ми користуємося в побуті. Але ми ще до цього етапу розвитку нашої системи не дійшли. Та й у кого вони є в Європі, це страшенно дорогі і доволі капризні речі. Наша атомна енергетика традиційно забезпечувала приблизно 56% виробництва електроенергії, тобто більше половини. Зараз, звичайно, ця частка зросла, — десь відсотків 70. Але зменшилась різко частка теплової і гідрогенерації внаслідок знищення або ураження електростанцій, і загалом нам електроенергії не вистачає.

Тому частково ми покриваємо цей дефіцит імпортом із сусідніх країн Центральної Європи з енергосистеми Європейського Союзу, з якою ми синхронізувалися в перші дні війни

І це нас виручає, але після травневих ударів по об'єктах енергосистеми і генерації уже й імпорту стало не вистачати. Постійно імпортувати ми теж не можемо, бо є обмеження, пов'язані з існуючими лініями електропередач. Грубо кажучи, ми можемо забезпечити не більше двох атомних енергоблоків. У нас працює дев'ять атомних енергоблоків, ще шість — Запорізька АЕС — на окупованій території. Ці дев'ять атомних енергоблоків не зможуть перекрити дефіцит навіть разом з імпортом. Тому звідси постійні ці відключення, які стали уже системними, оскільки та генерація, яка у нас є, передусім атомна, плюс залишки теплової, гідро, а також сонячної плюс імпорт — не може покрити наші пікові споживання. Так чи інакше відключення будуть тривати. Звісно, ситуація дещо може стабілізуватись в ранньоосінній період, коли ще буде відносно тепло, хоча світловий день менший, вже такого літнього піку не буде. Найскладніші місяці — липень і серпень. А потім піде листопад, грудень, січень. Атомка вручатиме нас, безперечно, але її замало за цих обставин.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666b55776c275206f0be8081_EN_01550742_1625.jpg">На Європу чекає нова хвиля біженців з України — «енергетичних», — Павел Коваль</span>

В України є план, як збудувати вже до кінця року до одного гігавата потужностей маневреної генерації. Про це Володимир Зеленський заявив під час берлінської конференції з відновлення. Деякі українські експерти одразу дуже скептично оцінили цю заяву. На вашу думку, наскільки це реальний план і наскільки ефективна у нашому випадку маневрена генерація?

Це один із таких магістральних напрямків виходу з ситуації, ніхто не заперечує, що ця розосереджена генерація має бути. Один гігават, я вам скажу, нас особливо не врятує. Не рятують навіть майже два гігавати, які ми беремо через імпорт. Коли ми говоримо про практичну площину, як це реалізувати, то тут виникають питання. Можна виготовити саму газотурбінну установку, це займе кілька місяців — і можна встигнути. Але ж в залежності від потужності їх має бути кілька десятків. Поставити газотурбінну станцію не так складно, але ж до неї треба підвести газопровід. Відповідно, її потрібно поставити там, де є газ, але тоді все одно треба прокладати якусь магістральну лінію електропередачі, кабель класти, щоб підвести всю електроенергію, яка буде вироблена на цій станції, до споживачів.

Треба вирішити питання інфраструктури, щоб цей газопровід підвести і поглянути, чи вистачить потужності газокомпресорної станції подати цей газ, прокласти лінію електропередач, щоб сполучитися з існуючою енергосистемою. Звідси й скепсис. По суті, на вирішення цих питань потрібно буде не кілька місяців, а півроку-рік. А це означає, що того гігавата потужностей до зими навряд чи вдасться зробити. Особливо, з урахуванням організаційних спроможностей нашого уряду. Якщо, наприклад, взяти ситуацію, пов'язану з ударами по нашій енергосистемі у 2022 році, коли теж було чимало уражень, потім замовили необхідне обладнання. І теж було багато різних запевнень, що на наступну зиму багато чого буде відремонтовано. Насправді цього зробити не вдалося, бо термін виготовлення нового обладнання обчислюється не місяцями, у кращому випадку потрібен рік, а то й півтора, два. Зараз приходить обладнання, замовлене після зими 2022-2023 року. 

Скільки треба часу на відновлення знищених Росією потужностей? Чи варто їх усі відновлювати? 

Відновлювати можна те, що технічно підлягає відновленню і в чому є економічний сенс відновлення. Наприклад, коли говоримо про уражені енергоблоки теплових електростанцій, то ми розуміємо, що це вугільні електростанції. І, певна річ, коли ми говоримо про повоєнний час, немає сенсу їх відновлювати. Тим більше, що ми вступили в еру декарбонізації. Що стосується поточного стану справ, то, звісно, якісь речі, якщо вони підлягають ремонту, можуть бути відновлені для тимчасового користування. Хоча б для того, щоб пройти цю зиму.

Зараз головні зусилля спрямовані на те, щоб захистити ще наявні засоби енергогенерації, відновити те, що підлягає відновленню бодай для короткотермінового користування

Треба опрацювати різні схеми перекомутації енергосистеми, щоб в період пікового споживання забезпечити більш-менш рівномірний розподіл з урахуванням пріоритетності потреб, різної критичної інфраструктури, транспорту, залізниці і, безперечно, пріоритет номер один — оборонно-промисловий комплекс. Якщо говорити про якісь інженерні заходи, наприклад, будівництво саркофагу над тепловою електростанцією, то це фантастика — і час потрібен, і гроші велетенські. І жоден саркофаг не врятує при потраплянні в нього балістичної ракети. Такі конструкції забезпечують певний захист, але не є 100% гарантією від ураження. Тому ми і просили, і просимо наших західних партнерів дати більше засобів протиповітряної оборони.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66676bb27d145013b2c921ca_EN_01622479_0624.webp">Економіст Павло Шеремета: Перед державою зараз дві основні задачі — перемога і відновлення енергетики</span>

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Вже до кінця 2024-го року для України будуть доступні 50 мільярдів доларів позики, які будуть відшкодовані за рахунок російських активів, заморожених у західних країнах. Про це йдеться у декларації Великої сімки. Зустріч лідерів групи відбулась 13-15 червня. Крім кредиту для України, там також обговорили посилення санкцій проти Росії. Про те, які обмеження можуть бути запроваджені і як посилити їхню ефективність, про умови кредиту для України і куди будуть витрачені ці гроші — Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍Катерина Трифоненко: Країни G7 домовилися надати Україні кредит у 50 мільярдів доларів. У чому суть угоди і що це означає для Києва?

Олександр Савченко: Було три варіанти, як використати ці активи. На першому наполягав Європейський Союз. Йшлось про те, щоб щорічно сплачувати Україні відсотки з заморожених російських активів — це сума приблизно на рівні 3-х мільярдів. Був варіант більш радикальний, на якому наполягала Республіканська партія і, очевидно, Україна — разом конфіскувати ці заморожені активи, і через різні механізми передавати Києву. І був ще третій варіант, його запропонувала Британія: на базі заморожених активів організувати кредит, а гасити його за рахунок відсотків.

Для всіх очевидно, і на Великій сімці про це заявили, що Росія має заплатити за всі ці руйнування, які вона  в Україні

Натепер, за оцінками Світового банку, йдеться про приблизно 500 мільярдів доларів. Цифра, очевидно, зростає з кожним днем. Так і прийшла Велика сімка до думки, що давайте почнемо з кредиту на 50 мільярдів, і як застава будуть оці проценти, а якщо їх не вистачить, тоді країни пропорційно їхньому ВВП будуть покривати цей кредит. Це означає, що з України вони вимагати ці гроші не будуть. 

‍Якою може бути реакція росіян на це рішення G7? 

Та не варто чекати нічого нового. Вони навіть Мєдвєдєва не випустили. Але це, насправді, дуже важливо, тому що, я впевнений на 100%, що ці кошти будуть гарантувати Україні сталість постачання зброї і фінансової допомоги на наступний рік. Питання допомоги Сполучених Штатів буде під знаком питання, невідомо, яку політику буде проводити Трамп. Якби цих коштів не було, то були б великі ризики, тому що грошей Європейського Союзу і на зброю, і на фінансування бюджетного дефіциту не вистачило б. А зараз, я вважаю, що наступний рік по фінансах, причому і на зброю, і на бюджет, буде точно не гіршим, а може і кращим за нинішній.

‍12 червня Сполучені Штати запровадили нові санкції проти Росії, у список внесли понад 300 фізичних та юридичних осіб. Виглядає це все доволі масштабно. Наскільки серйозні ці обмеження на практиці і як швидко відчує їх російська економіка?

Насправді, ці санкції проти одного підприємства — Московської валютної біржі. І ніякого реального впливу на економіку Росії ці санкції не матимуть. Але вони, звичайно, призвели до такої паніки через те, що люди не розуміли, що це за біржа. Це майданчик, де міняють долари і євро на рублі. Московська біржа покривала лише половину валютообмінних операцій, іншу брали на себе банки, міжбанківський валютний ринок. До речі, в Україні про біржі як архаїчний інструмент для валютно обмінних операцій забули років 20 назад. У нас існує лише міжбанк, і він працює ідеально: будь-хто, будь-коли на ринкових умовах може придбати долари або євро чи продати їх.

Як на мене, ці санкції в кращому вигляді — попередження Росії

Тому що там дійсно деякі банки злякалися, насамперед, Сбєрбанк і ВТБ-банк. Це дві найбільш впливові і великі фінансові інституції. Якби в них забрали ці функції, закрили коррахунки і заморозили євро і долари, які зберігаються на їхніх рахунках, це була би вже банківська криза. А біржа… Може вона втратила капіталізацію і буде торгувати тепер лише юанями або ще якимись екзотичними валютами, але реально це ніяк не впливає на економіку. Але я хотів би вірити, що це попередження реальним гравцям в банківській і фінансовій сфері Росії.

‍Разом із запровадженням пакету обмежень проти Росії, США також попередили про наслідки китайські та турецькі установи, які допомагають росіянам обходити західні санкції. Чи реалізує Вашингтон свої попередження і чи вплине це на тих же китайців?

Це вже досить потужне попередження. Федеральна Резервна Система, Європейський Центральний Банк можуть добратися до будь-якої фінансової установи, навіть якщо вона не проводить операції в євро і доларах. До так званих «малих банків» у Китаї, Туреччині, Казахстані, Узбекистані, які на повну допомагають Росії обходити санкції, вони можуть дотягнутися і реально привести їх до банкрутства, реально штрафувати. Механізми для цього всі. Штати свого часу, коли активно боролися з відмиваннями грошей, карали на мільярди доларів Дойче Банк, BNP Paribas, свої банки, швейцарські банки. Я весь час чекав, коли ж буде покараний принаймні один банк на реальну суму. Вони цього разу вибрали Московську біржу для останнього попередження.

Але це реальна загроза, і після якої китайські банки в принципі бояться проводити будь-які операції з Росією

А коли буде ще покараний хтось, не обов'язково китайський, може турецький чи казахський банк, то тоді, я так думаю, вони на 99% припинять обслуговування і операції не лише в доларах і євро, але й в інших валютах. Це реальний важіль впливу, який Штати ще не запустили, поки погрожують.

‍А чому не запустили, якщо це такий ефективний інструмент?

Бачите, крім обмеження цін на нафту, та й вони погано контролюються, реальних санкцій проти Росії ми не побачили. Я називаю це лагідні санкції. Вони не спрямовані на нанесення відчутного економічного удару по російській економіці і її військово-промисловому комплексу. Так, є технологічні обмеження, але вони діють в довгу, а щоб закінчити війну, потрібні шокові удари. Сполучені Штати поки не наважуються завдати бодай один. Наприклад, дуже простий і вигідний для всіх — зламати експорт з Росії: ввести 30% мита на весь російський експорт в цивілізовані країни. З цих 30% половину направляти, наприклад, в Україну. Це призведе до того, що товари з Росії будуть на 30% дорожчі за товари конкурентів — і це був би колосальний удар. Замість цього, які санкції застосовуються? На імпорт  — забороняють росіянам продавати лакшері-товари. Навіщо забороняють? Хай купують.

Більше куплять діамантів Картьє чи Роллс-Ройсів — менше залишиться грошей на зброю

Це треба розуміти, коли рахується ВВП, — те, що країна виробляє для себе, для того, щоб споживати і інвестувати. Плюс експорт, мінус імпорт. І нам треба цей мінус збільшувати. А санкції спрямовані на те, щоб працювати навпаки. Нам треба, щоб імпорт у РФ був великий, а експорт — мінімальний, щоб у Путіна не було грошей на війну. І от такі концептуальні помилки були здійснені собі на шкоду і на вигоду Китаю.

‍Під час останньої зустрічі країни Великої сімки домовились також боротися з тіньовим флотом, який використовує Росія, щоб обходити нафтові санкції. Чи можна зупинити цей флот і що для цього потрібно зробити?

Можна зробити, але треба йти на ризик того, що США називають ескалацією. Треба зупиняти і оглядати ці кораблі, вимагати всі документи, арештовувати їх, арештовувати команди, капітанів за незаконну діяльність, судна виставляти на аукціони й продавати. Але, бачите, поки не наважуються. Це мають робити північні країни Європи, але очевидно, що потрібна згода Сполучених Штатів.

Є також інструменти впливу — не допускати ці кораблі в будь-які порти. А якщо вони кудись заходять, мають бути застосовані вторинні санкції — і через цей механізм навіть без затримання суден можна досягти мети

Але це означає, що мають бути покарані індійські партнери, китайські. Треба діяти рішуче. Я не раз писав нашим партнерам, які ухвваюють рішення, зробіть три колонки: сама санкція, орган, який має контролювати і регулювати виконання санкцій, і третя колонка — покарання за невиконання на рівні організацій, підприємств, а далі — їхнього керівництва, на рівні країн, де зареєстровані кораблі. Отака система разом з вторинними санкціями може зробити цей процес набагато ефективнішим. Зараз я оцінюю коефіцієнт корисної дії санкцій не вище 25%, а можна довести до 80-90%. До 100% очевидно неможливо, завжди можна знайти якісь лазівки, але підняти його раза в три — цілком можливо.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

<add-big-frame>ЄС розпочне переговори про вступ із Молдовою та Україною 25 червня. Про це у своєму офіційному акаунті повідомило представництво Бельгії, яка нині головує в ЄС. Раніше, 7 червня, Єврокомісія оголосила, що обидві країни виконали необхідні вимоги. Єдині, хто сумнівався в оцінці комісії, були угорці. Як пояснив міністр закордонних справ Угорщини, зрештою вони погодились почати перемови з Україною, адже домоглись, щоб у переговорних рамках містились усі вимоги Будапешта щодо дотримання прав національних меншин. А втім, в Угорщини залишається чимало інструментів, аби за бажання неабияк ускладнити для Києва подальший переговорний процес. <add-big-frame> 

<add-big-frame>Як ЄС може вплинути на Будапешт, що відбуватиметься після старту перемовин і які в України шанси приєднатись до ЄС в осяжній перспективі — про це Sestry поговорили з дипломатами та експертами.<add-big-frame>

‍Зелене світло від Брюсселя VS червоне від Орбана

Європейська Комісія рекомендувала почати переговори про вступ з Україною до кінця червня. Якщо Рада з загальних питань (General Affairs Council) 25 червня дасть зелене світло, старт перемов видається дуже ймовірним і бажано їх почати до 1 липня — початку угорського головування в ЄС, каже науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Дванадцять країн-членів підписали лист на підтримку цієї мети, а Франція окремо заявила про свою підтримку. Більше того, старт перемов з Україною був би приємним успіхом для Урсули фон дер Ляєн, яка завершує свій нинішній мандат — адже вона особисто підтримувала України на вступ до ЄС навіть тоді, коли експерти вважали це малоймовірним через повільність процесу. 

Нині Україна налаштована рішуче перейти від заяв до справ. Всі передумови реалізовані, наголосив Володимир Зеленський під час Берлінської конференції з відновлення України:

— Цей червень має стати часом, коли буде затверджена переговорна рамка і розпочаті перемовини. Чому це потрібно?

Бо це виконання обіцянок, які дає Європа, і це доказ того, що Європу не зламати ані тиском, ані штучними сумнівами чи маніпуляціями

Єдиною країною ЄС, яка до останнього опиралась початку переговорів з Україною, була Угорщина, в підсумку вони поступились, як написав очільник тамтешнього МЗС Петер Сійярто — після запеклих дискусій, на вимогу Будапешта, ЄС зафіксував в переговорні рамці, що Україна повинна повернути угорцям Закарпаття права, відібрані у них за останні роки.

У нас є один великий «друг» в Європейському Союзі і в НАТО, його звуть Віктор Орбан, каже міністр закордонних справ України у 2007—2009 рр. Володимир Огризко:

— Але в НАТО начебто змогли знайти формулу, щоб він не заважав. Мені здається, що приблизно таку ж формулу знайдуть і в Європейському Союзі. Тому я залишаюся оптимістом.

Думаю, що в потрібний момент пан Орбан вийде помити руки і випити каву

Існує ризик, що угорське головування в ЄС може сповільнити процеси, пов'язані з Україною, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Але це мало що змінить у поточній ситуації, адже Угорщина вже здатна підірвати порядок денний розширення, коли вважає за потрібне, як своїми вето або погрозами вето в Раді ЄС, так і опосередковано через комісара з питань розширення Олівера Варгеї, близького соратника Віктора Орбана. Цілком ймовірно, що в наступному складі Комісії, який почне працювати цієї осені, за розширення відповідатиме комісар, який не є угорцем. Це може послабити угорські позиції.

Я думаю, що держави-члени добре усвідомлюють ризики угорського головування і діятимуть відповідно

‍Наступні кроки й виклики

‍Після виборів до Європарламенту, ймовірно, відновляться переговорів, які досі були призупинені, прогнозує професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz  Grzegorz Grosse). Однак спершу має бути сформований новий склад Єврокомісії, а це може тривати навіть кілька місяців. Щодо подальшого алгоритму переговорного процесу, він відбуватиметься у кілька етапів:

— Єврокомісія почне з найпростіших розділів, а найскладніші — наприклад, сільське господарство залишить на кінець.

Комісія надає великого значення верховенству права та боротьбі з корупцією в Україні, тому це, ймовірно, буде однією з перших тем для обговорення

Результати нещодавніх виборів до Європейського парламенту, попри деяке зростання підтримки ультраправих сил, все ж таки надихають оптимізмом стосовно проукраїнського характеру майбутнього складу комісії, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk). А втім, тут варто зосередитись на середньо- та довготермінових викликах, верховенство права та боротьба з корупцією з поміж них, але не єдині:

— В Європейському Союзі тривають дебати стосовно необхідності ухвалення змін, зокрема, ухвалення рішень кваліфікованою більшістю голосів у визначених сферах, наприклад, спільній зовнішній та безпековій політиці. Прихильники цієї ідеї стверджують, що це дозволить покращити механізм ухвалення рішень всередині організації та унеможливить деяким державам, як от Угорщині, одноосібно блокувати важливі рішення. Опоненти реформи у такому вигляді, серед яких знаходиться Польща, своєю чергою побоюються, що таким чином може бути обмежений їхній суверенітет у надзвичайно важливих для них справах.

Ще один чинник, продовжує Ігор Гаврилюк, який матиме вагомий вплив на членство України в ЄС — врегулювання існуючих і потенційних протиріч у двосторонніх стосунках з сусідами-членами євроспільноти. Дуже показовий приклад — конфлікт через експорт агропродукції з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, який продемонстрував, як держави з потужним сільськогосподарським сектором побоюються конкуренції з боку українських виробників. Це стосується не лише аграрного сектору, але й транспортної сфери, питання прав нацменшин. Без комплексного вирішення цих викликів просування України до ЄС буде дуже ускладненим, резюмує  експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):

— Останній, але не менш важливий фактор, це триваюча війна з Росією та невизначеність щодо майбутнього урегулювання збройного конфлікту. Для самих перемовин про вступ це, можливо, не становитиме перешкоди, але країни ЄС, чиї уряди знаходяться під сильним впливом РФ, наприклад Угорщина чи Австрія, можуть використати цей аргумент проти України.

До того ж щодня Росія завдає величезні збитки українській економіці, що неабияк бентежить ті держави ЄС, які до цього часу залишаються бенефіціарами коштів з Європейського Фонду Регіонального Розвитку, котрий у разі вступу України до ЄС дозволить Києву отримувати кошти на реалізацію різноманітних проєктів

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666806e424a5df3498371a31_EN_01622830_0011.webp">Тріумф ультраправих партій в Європарламенті та майбутнє підтримки України: чого чекати?</span>

‍Коли Україна приєднається до ЄС?

Міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко робить такий прогноз щодо вступу до ЄС:

— Мені чомусь здається, що на наступних виборах до Європейського парламенту ми будемо обирати від України відповідних європарламентарів, якщо все станеться позитивно. А я думаю, що ми повинні бути в цьому впевнені. 

Україна працює, щоб динаміка переговорного процесу з ЄС набирала обертів, заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. За його очікуваннями, після фактичного старту перемов уже на початку липні почнеться оцінка адаптації українського законодавства до європейського — йдеться про 33-ри переговорні глави, які розсортовані за 6-ма тематичними блоками. За підсумками цього скринінгу Єврокомісія надасть звіт, на основі якого Рада ЄС ухвалить рішення про відкриття наступного етапу переговорів.

Повномасштабна війна — серйозний фактор, який впливатиме на часові рамки української євроінтеграції, вважає професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz  Grzegorz Grosse):

— Перед вступом України до ЄС має відбутися принаймні призупинення війни з РФ або бути інше більш стале мирне рішення.

Але, звичайно, та частина, яка перебуває під контролем Москви, не приєднається до ЄС

Європейський Союз вже продемонстрував свою нерішучість щодо прийняття країн, які перебувають у стані війни, після досвіду Кіпру, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Водночас ЄС буде змушений вирішувати це питання не лише щодо країн, які перебувають в стані активної війни, але й щодо тих, чия територіальна цілісність оскаржується — чи то Грузія з де-факто окупованими Південною Осетією та Абхазією, Молдова з Придністров'ям, суперечка між Сербією і Косово або статус Боснії і Герцеговини. 

Варто брати до уваги ще й кілька чинників, які залежать не лише від України, але й від процесів в самому ЄС, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):

 — Будь-які заяви про швидкий вступ України до ЄС необхідно сприймати з обережністю, адже це процес, котрий може розтягнутися щонайменше на 5-10 років. Попри це, Україні важливо імплементувати acquis communautaire (європейське законодавство. — Авт.) для того, щоб покращити якість існуючих демократичних інститутів та привабити якомога більше іноземних інвестицій, необхідних для розвитку економіки. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Саміт має сформувати спільне визначення дорожньої карти залучення РФ та України до майбутнього мирного процесу — так сформулював ключове очікування від перемовин міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс. За кілька днів до заходу агентство Bloomberg, посилаючись на попередній проєкт підсумкового рішення, написало, що цей саміт привідкриває двері для певних переговорів з Росією в майбутньому. А поки що протягом 15-16 червня учасники зосередяться на трьох пунктах формули миру: ядерній і продовольчій безпеці та поверненні викрадених українських дітей. Політики та експерти, з якими поговорили Sestry, кажуть не плекати надмірних очікувань — саміт точно не покладе край війні, але все ж не варто недооцінювати цю платформу.

Консолідація вільного світу

Саміт важливий тим, що має консолідувати і підтримувати на певному рівні зусилля вільного світу, який надає Україні озброєння, економічну допомогу та накладає на Росію санкції, наголошує дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:

— Якщо ми цю підтримку будемо сприймати як даність, то за певний час ризикуємо її значно послабити. Питання підтримки України має бути постійно у фокусі уваги і ми маємо ініціювати ці питання. І друге — потрібно залучати так званий Глобальний південь. Дотепер вони здебільшого сиділи на паркані і дивилися, не бажаючи з різних причин втручатись. Зараз ми намагаємося їх залучити. Якщо хоч один з пунктів вони візьмуться підтримати, в нас буде моральне і дипломатичне право тиснути.

І тому для нас дуже важлива як кількість тих, хто приїде до Швейцарії, так і рівень представництва

Із зареєстрованих країн близько половини будуть представлені на найвищому рівні — главами держав та урядів. Свою участь підтвердили 90 держав і міжнародних організацій, повідомила на пресконференції 10 червня президентка Швейцарії Віола Амгерд.

Це хороший старт для України, адже багато партнерів запитують, що означає українська перемога, каже Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Якраз в українській формулі миру все прописано. Ключове — заручитися підтримкою і потім знайти механізми впливу на Росію.

Чим більш захищеною Україна буде у військовому плані, тим більше з’являтиметься шансів впливати на Кремль

Президент США Джо Байден замість саміту миру поїде в Каліфорнію — збирати гроші на свою передвиборчу кампанію разом з зірками Голлівуду, написало агентство Bloomberg. Сполучені Штати представлятиме Камала Гарріс, її супроводжуватиме радник з нацбезпеки Джейк Салліван. Особисто приїдуть в Бюргеншток президент Франції Еммануель Макрон, прем’єр-міністри Німеччини та Японії Олаф Шольц і Фуміо Кішіда.

Росія хотіла би зірвати цю зустріч і не можна давати їй таку можливість, наголосив український президент. Під час спільної пресконференції з Еммануелем Макроном Володимир Зеленський назвав швейцарський саміт першим кроком до закінчення війни і закликав світових лідерів посприяти цьому, мовляв, важливо, щоби ті, хто має великий політичний вплив, допомагали залученню інших, які все ще балансують між Україною і Росією. 

‍Без завищених очікувань‍

Україна пропонує принципово інший формат, щоб ніхто не міг маніпулювати та зірвати домовленості, як це неодноразово робила Росія, заявив Володимир Зеленський під час виступу на спеціальному засіданні Бундестагу:

— Мета у всіх спільна — почати крок за кроком відновлення безпеки та рух до справжнього, миру, крок за кроком повернути дієвість статуту ООН та базові норми міжнародного права, які гарантують суверенітет, територіальну цілісність держав, а також права людей.

Ми хочемо дати шанс дипломатії і зібрали для цього близько сотні держав. Україна ніколи не покладалася тільки на силу зброї

Свою формулу миру Україна оприлюднила ще в 2022 році. План складається з 10-ти пунктів, зокрема, йдеться про ядерну, продовольчу, енергетичну безпеку, звільнення всіх полонених, відновлення територіальної цілісності України, виведення російських військ. Тобто українська ініціатива передбачає встановлення стійкого і справедливого миру і в Україні, і в Європі на основі статуту ООН і міжнародного права, але цим усім постійно і демонстративно нехтує якраз Росія, яка є постійним членом Радбезу ООН, каже депутат Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер:

— Точно не варто очікувати, що ця конференція раптово призведе до виведення військ Росії з України і, таким чином, покладе початок конкретним переговорам. Пріоритетом є просування української ідеї та концепції справедливого миру. Ми маємо політично підтримати Україну та виступити проти альянсу CRINK (Китай, Росія, Іран, Північна Корея), який прагне ліквідувати всі основні міжнародні принципи та виступає за імперські підходи і створення зон впливу. Цю конференцію потрібно розглядати в контексті системного конфлікту. Важливо, що вона протистоїть фейковому миру або вимогам негайного припинення вогню чи замороженню конфлікту, до яких закликають праві та ліві популісти та актори близькі до Росії.

Це небезпечно, бо де-факто визнаються військові переміщення кордонів з порушенням міжнародного права та з застосуванням геноциду

З 10-ти українських пунктів темами саміту обрали три — ядерну і продовольчу безпеку та повернення депортованих українських дітей і військовополонених, по завершенню саміту учасники планують зафіксувати свої позиції в спільній угоді.

Обрали саме ці три позиції, оскільки під них легше отримати підтримку інших країн, пояснює Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Адже багато країн, як Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія допомагають Україні повертати незаконно вкрадених і вивезених Росією дітей. Ядерна і продовольча безпеки стосуються багатьох держав — тому там не має бути питань, щоб знайти консенсус. Ключове питання — як змусити Росію приймати та виконувати бодай щось після саміту миру. І тут найкращий перемовник — Сили Оборони України, які мають отримувати достатньо сил і засобів від партнерів, щоб не тільки тримати оборону, а й відвойовувати тимчасово окуповані українські території. 

Істерична атмосфера в Росії

Мета України — реалізація усіх пунктів формули миру, заявив в інтерв'ю Укрінформу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Втім нині нема необхідного консенсусу, і Київ потребує якомога ширшої підтримки світової більшості. На переконання голови українського МЗС, навіть така країна як Росія не зможе ігнорувати позицію більшості, а в перспективі Москві буде значно складніше грати в свої геополітичні ігри. Вже сама підготовка до саміту, каже Дмитро Кулеба, викликала в Росії істеричну атмосферу:  

— Вони розуміють, що на кону — російський міф про поділ світу на Європу й Америку, які підтримують Україну, та решта світу, що підтримує Росію. Насправді світова більшість підтримує Статут ООН і міжнародне право.

Адже ніхто не хоче жити у світі, в якому агресорам дозволено нападати на сусідів, здійснювати звірства й відхоплювати шматки чужої території. Саміт миру чітко зафіксує це

У Росії саміт назвали марною тратою часу і фактично відмовились брати участь у будь-яких перемовах, поки учасники переговорів не будуть враховувати ситуацію на полі бою і не визнаватимуть за Росією окуповані нею території України. 

Посилення дипломатичного тиску на Росію має стати одним з підсумків швейцарської конференції, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:

— Це буде означати, що в України є реальний план. Реальний до виконання, звісно, відносно, але в будь-якому випадку на папері він виписаний. Цей план для переважної кількості країн абсолютно прийнятий, бо там йдеться про норми і принципи міжнародного права.

Якщо Росія хоча б щось залишить під своїм контролем, якщо вона не буде покарана за злочини, це буде сигналом маленьким диктаторам в інших частинах світу почати агресію проти своїх сусідів

Втім рано чи пізно до переговорних платформ Росію треба буде запрошувати, певен міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс:

— Ми хотіли б, щоб в ідеалі Росія була залучена до цього процесу від самого початку. Це те, що ми хотіли б зробити. Але на це підуть тижні, місяці. І чи буде цей процес успішним зрештою, нам доведеться почекати й подивитися. І очевидно, що для того, щоб мирний процес просувався вперед, потрібна участь Росії.

Мирний саміт у Швейцарії — можливість обговорити принципи справедливого миру, і якщо Путін захоче брати участь у таких переговорах, він має спершу вивести війська з території України, заявив Олаф Шольц. Водночас німецький канцлер запевнив, що лише Україна вирішуватиме, коли прийде час для перемовин, а до того часу може розраховувати на партнерів:

— Поки Путін дотримуватиметься своїх цілей у цій війні, наш меседж буде таким — ми не послабимо нашу підтримку України, ми й далі стоїмо непохитно на боці українців.

Китайський фактор

‍Володимир Зеленський публічно запрошував на швейцарський саміт китайського очільника Сі Цзіньпіна, мовляв, не лишайтесь осторонь, проявіть лідерство у встановленні миру. Пекін тягнув з остаточною відповіддю, зрештою в китайському МЗС заявили, що не відправлятимуть делегацію на саміт миру, бо невиконані їхні умови — росіяни не запрошені.   

Як стверджують джерела Financial Times, під час свого візиту в Китай Володимир Путін з-поміж іншого просив Сі проігнорувати глобальний саміт миру.

Відмова китайців від участі у цій міжнародній платформі — максимально контрпродуктивна позиція, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná):

— Це контрпродуктивна позиція не тільки з української точки зору, але й з китайської. Їхній аргумент: там немає Росії тому й ми не збираємося, але так це не працює. Знаєте на конференціях часів Другої Світової не було Гітлера. Це те саме — немає жодного сенсу зараз запрошувати Росію. І так само немає сенсу використовувати відсутність РФ як виправдання своєї неучасті. Чому я думаю, що це контрпродуктивно також і з китайської точки зору, тому що Китай намагався зобразити себе незалежною стороною, яка прагне досягти миру.

У нього був шанс прийти і показати, як він хоче відігравати свою роль. Але Пекін відмовляється — і це лише посилить враження Заходу, що Піднебесна є союзником Росії

Китай не лише не їде сам, але й переконує інших не брати участь у саміті миру, обурювався Володимир Зеленський на азійському саміті з питань безпеки «Діалог Шангрі-Ла». Пекін фактично став інструментом в руках Путіна, заявив український президент:

— Можна не брати участь в саміті миру, можна не допомагати Україні та цивілізованому світу закінчити війну, але, мені здається, зривати саміт миру, робити кроки на те, щоби послаблення було рівня присутності лідерів, присутності країн, робити все, щоб деякі лідери не доїхали до саміту миру, тиснути на них — це вже точно не наближає мир.

У підсумку на швейцарському саміті не буде, зокрема, делегацій Бразилії, Саудівської Аравії, ПАР, Пакистану. Без зрозумілих пояснень відмовився брати участь генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш.

Китай дуже хоче повернення поділу світу на два табори як це було під час Холодної війни, продовжує науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). І дії Пекіна, в тому числі підтримка Росії, цілком вкладаються в цю логіку — з політичної точки зору Пекіну вигідно мати Москву не просто союзником, а слабшим союзником. Так само присутня й економічна складова, адже ситуація з китайською економікою не настільки хороша, як хотілося б китайському керівництву, і можливість мати слабшого, залежного партнера — добре для Китаю. Водночас останні місяці дуже чітко підсвітили проблеми, які існують між Пекіном та Брюсселем:

— Європейські лідери — і Макрон, і Шольц — дуже хотіли, щоб Китай брав участь у мирному саміті. Вони особисто намагалися переконати Сі Цзіньпіна приїхати до Швейцарії. Очевидно, що вони не досягли цього. Я думаю, що це також є ознакою того, що відносини між Європою і Китаєм погіршуються. Я думаю, що європейські лідери повинні чітко бачити, що Пекін не робить того, що хотіли б європейці, принаймні в тому, що стосується України.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

За тиждень до дня голосування різні опитування прогнозують значне збільшення голосів за правопопулістські та ультраправі партії групи ID (Ідентичність і демократія). Разом з ECR (Європейські консерватори та реформісти), до якої також входить Fratelli d'Italia (Брати Італії), вони можуть отримати щонайменше п'яту частину місць в майбутньому Європарламенті — 144 з 720. Це може послабити партії, які підтримують Україну, натомість — посилити позиції євроскептиків та прихильників Росії, яка теж готується до європейських виборів. Навесні у Бельгії та Чехії публічно заявили, що мають розвідувальні дані та докази активної діяльності мережі російських шпигунів і агентів, мета яких вплинути на європейські вибори. Польський прем’єр Дональд Туск попередив, що найбільша небезпека існує для країн Балтії та Польщі. Про які загрози йдеться, як їм протистояти, наскільки кардинально зміниться склад Європарламенту, хто може очолити ключові європейські структури і чого від цих змін чекати Україні — про це і не тільки Sestry розпитали дипломатів, політологів та експертів. 

‍Напрями російського впливу‍

Існує два основних рівні, де можливий російський вплив, пояснює виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Перший — це безпосередній вплив на процес голосування в деяких країнах, наприклад, російські кібератаки на системи, що використовуються для підрахунку/публікації голосів. І хоча не схоже, що росіяни спробують вплинути на саму процедуру голосування, однак країни ЄС мають бути готовими до такого потенційного зловмисного впливу.  Набагато більш імовірним є вплив в інформаційному просторі через прокремлівські ЗМІ, тролів та людей, які поширюють проросійські та/або створені Кремлем наративи.

Це йде пліч-о-пліч з прямою та непрямою підтримкою популістських та позасистемних кандидатів, які часто свідомо чи несвідомо поширюють ці наративів та підривають довіру громадян до традиційних демократичних партій, таким чином, безпосередньо впливаючи на результати виборів 

В ЄС приблизно 370 мільйонів виборців. За опитуваннями, на дільниці збираються прийти приблизно 70 відсотків громадян ЄС — і якщо так станеться, це буде рекордна виборча активність. Для порівняння — у 2019 році явка трохи не дотягнула до 51 відсотка.

Зменшення виборчої активності — один з основних інструментів впливу з точки зору Росії, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka):

— Якщо активність буде дуже низькою, то ті партії, які є антизахідними, можуть поліпшити шанси на проходження до Європарламенту.

Це причина, чому Росія напередодні виборів так намагається зруйнувати гарний імідж Європейського Союзу

На прикладі Польщі ми бачимо численні російські кібератаки, в тому числі поширення дезінформації за допомогою фальшивих фотографій, постів та акаунтів у соціальних мережах. Лише кілька днів тому російська атака на Польське агентство преси призвела до поширення в ЗМІ неправдивої інформації про військову мобілізацію. Це була очевидна спроба викликати інформаційний хаос, дестабілізацію і страх в суспільстві, що могло б вплинути на вибір деяких людей. Враховуючи той факт, що до голосування залишилися лічені дні, можна бути впевненим, що таких спроб буде ще багато, зауважує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):  

— Зазвичай дезінформаційні повідомлення спрямовані на те, щоб викликати сильні емоції, які відволікають від раціонального аналізу. Тоді ми повинні зважати на джерело інформації. Якщо ми бачили це повідомлення лише один раз, на одній платформі, в одному акаунті або в одному типі медіа, це вже має насторожити. Зрештою, ми завжди повинні намагатися урізноманітнити наші джерела інформації, перевіряти новини, які читаємо, перевіряти офіційні урядові сайти або сторінки ЗМІ та навіть обговорювати це з друзями, чи чули вони про ту чи іншу новину.

Ці дії не зупинять можливі атаки російської пропаганди, але зроблять нас більш стійкими до дестабілізуючих новин

Перевірені методи 

Нічого принципово нового росіяни не вигадали, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka). З її слів, з боку Росії були і залишаються три ключові цілі: послабити Європейський Союз, послабити Захід в цілому, обмежити підтримку Україні:

— Росіяни використовують діпфейки, фейкові новини і різні види антиреклами, щоб знищити імідж Урсули фон дер Ляєн та Жозепа Борреля. Під час цієї кампанії Росія зосереджується, наприклад, на «Зеленій угоді». Вона використовує протести фермерів по всій Європі саме для того, щоб підкреслити, наскільки європейські інституції погані для громадян. Водночас, і це дуже масштабований процес, вона намагається зруйнувати гарний імідж конкретних політиків. До прикладу — Еммануеля Макрона, який з точки зору Росії винен в тому, що хоче відправити військові підрозділи НАТО в Україну.

У Польщі, я б сказала, Росія не має такого впливу в наративі, але послідовно працює на ультраправий електорат, головним чином, щоб донести певні меседжі до сіл і провінцій

У великих містах антизахідні та антиукраїнські меседжі не такі популярні, а в селах і маленьких містечках вони працюють, якраз, коли йдеться про негативний імідж Євросоюзу.

‍У трендах — праві‍

Більшість прогнозів та очікувань вказують на посилення правих політичних партій, у тому числі ультраправих, націоналістів та популістських політиків, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Це призведе до посилення позицій радикальної політичної групи ID (Ідентичність і демократія), яка, однак, має дуже низький коаліційний потенціал, і все залежатиме від остаточних результатів виборів та остаточної коаліції. Особисто я не очікую великих змін в рамках нинішньої коаліції, але можливий сценарій, коли вона стане більш правоорієнтованою. Тоді існує ймовірність, що деякі консервативні і навіть націоналістичні голоси отримають більшу увагу, що може вплинути на позицію Європарламенту у таких сферах, як клімат, міграція та підтримка України.

Але поки більшість національних урядів ЄС підтримують Україну, а розкол всередині Європарламенту не буде суттєвим, я зберігаю надію на подальшу підтримку України з боку Європи

Європейська політика щодо України зараз є одним із ключових напрямків діяльності Європейського Союзу, тому радикального відступу в цьому питанні, швидше за все таки не буде, прогнозує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонжяк (Sonia Horonziak):  

— Однак у новому складі Європарламенту, ймовірно, буде більше депутатів, які прихильніше ставляться до Росії, що може зменшити масштаби майбутньої підтримки України. З іншого боку, ми також чуємо сильні національні голоси за розширення масштабів військової допомоги Україні та за посилення безпеки Союзу в цілому. Оскільки Європейський парламент зазвичай виражає сукупність національних поглядів, обрані політики прагнутимуть внести зміни, відповідаючи на національні запити.

Тому дуже важливо підтримувати серед громадськості переконання, що війна в Україні є також величезною загрозою для всього Європейського Союзу, і що підтримка у відбитті російської агресії має бути ключовою метою для Європи в найближчому майбутньому

На відміну від національних парламентів Європарламент немає законодавчої ініціативи, але має вирішальне слово в ухваленні законів, що стосуються ЄС загалом, контролює Європейську комісію — виконавчий орган ЄС і затверджує союзний бюджет. Що стосується зовнішньої політики, то вплив Європарламенту як інституції — мінімальний, його резолюції носять винятково рекомендаційний характер. Втім, як правило, вони відображають панівні в Брюсселі тенденції.

Навряд чи праві радикальні сили після виборів зможуть об’єднатись в єдину парламентську опозицію, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний, але додає — з того табору можна чекати неприємних сюрпризів:

— І суть їхня полягає не тільки в тому, що ці сили можуть вплинути на швидкість просування певних рішень, а в тому, що вони будуть багато чого говорити, і це буде використовуватися інформаційною машиною нашого ворога, Москви. Особливо останні два роки це підтвердили. Серед цих сил дуже багато осіб, які так чи інакше співпрацюють з Кремлем. Вони мають спільників. Десь, як показав скандал навколо Голосу Європи, вони піддаються корупційному впливу Москви. Десь, як показало блокування кордонів на польско-українському кордоні, вони піддаються організаційному тиску Москви, бізнесовому впливу і так далі.

‍Подальші перспективи ‍

До Європарламенту обирають 720 депутатів, які представляють усі країни ЄС. Чисельність цього представництва залежить від кількості населення. До прикладу від Німеччини в Брюсселі засідатимуть 96 євродепутатів, а від Люксембургу — 6. Особливістю коаліцій в Європарламенті є те, що вони об'єднуються у політичні групи не за національним, а за партійним принципом. У скликанні 2019-2024 років таких груп було сім. Найпотужнішою і найчисельнішою була Європейська народна партія (ЄНП), вона об’єднує, зокрема, німецьких християнських демократів і польську Громадянську платформу. За прогнозами, ЄНП збереже свої позиції — опитування показують, що у новому складі вони отримають приблизно 170 євродепутатів. Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D) претендує на друге місце — приблизно 140 депутатів. Решта груп можуть взяти від 30 до 80 місць. 

Нинішня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн хоче залишитись на посаді після виборів, це цілком реалістична перспектива, хоча не виключено, що в ЄНП з'явиться інша кандидатура. У ЗМІ, зокрема, фігурують імена колишнього голови Європейського центробанку Маріо Драґі та президента Румунії Клауса Йоганніса. Серед фаворитів на посаду президента Європейської Ради називають португальського експрем'єра Антоніу Кошту та керівницю данського уряду Метте Фредеріксен. Серед ймовірних претендентів на посаду голови європейської дипломатії — прем'єрка Естонії Кая Каллас.

Зрозуміло, що остаточно конфігурація майбутнього керівництва ЄС визначиться після голосування. Для Києва тут важливий ще й трек стосовно продовження переговорів по вступу України до ЄС. На думку українського політика і дипломата Романа Безсмертного, тут несподіванок не має бути:

— Якщо по великому рахунку говорити про якісь дуже серйозні бар'єри на шляху України до Європейської спільноти, то я таких перепон не бачу за наслідками цих виборів серйозних з точки зору політичної структури майбутнього Європарламенту.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Забезпечити безпольотну зону і закрити небо від російських ракет у Києві просять західних партнерів від перших годин повномасштабної війни, але що тоді, що зараз країни НАТО бояться ескалації з боку Росії. В інтерв’ю Reuters Володимир Зеленський зауважив — під час масованих атак Польща регулярно піднімає літаки, які, втім, не збивають російські ракети. «Чи можуть вони це робити? Я впевнений, що так. Чи це атака країн НАТО, їхня причетність? Ні», — заявив український президент. Хто з країн Північноатлантичного альянсу готовий захищати українське небо, а хто не проти й зброю давати, щоб вражати цілі на території Росії, і чому вагаються інші — про це Sestry розпитали політиків та експертів.

‍Коаліція «закритого» неба‍

Технічно Польща здатна закрити небо над західними регіонами України, оскільки має Patriot — системи протиповітряної оборони великого радіуса дії, Про це нещодавно сказав в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил Ілля Євлаш. Та, щоб реалізувати такий план, потрібна політична воля. І, певна річ, консенсус серед усіх членів Альянсу. Ініціатором обговорення, чи може НАТО закрити небо над частиною України, виступила Польща. Там розглядають можливість створення коаліції для реалізації ідеї — посилити українську ППО з територій країн Альянсу. Про це написав німецький Bild.

Реалізувати це — цілком реально, адже засоби протиповітряної оборони в східній Європі є. Разом з тим, питання полягає у тому, чи достатньо цих їх і для того, щоб захистити західну частину України, і для того, щоб стримати можливу атаку РФ на одну з країн-членів НАТО, каже старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Незважаючи на санкції, РФ зберегла можливість виробляти крилаті ракети високої дальності, і вони вже погрожують атакувати країни, що допомагають Україні. Через те, що є сумніви у здатності захиститися від такої атаки, політично таке рішення ухвалити буде складно.

Також є політика НАТО щодо уникнення прямої конфронтації з РФ. І вона, швидше за все, не зміниться, поки Альянс не почуватиметься достатньо захищеним

Усе залежить від того, що називати закритим небом, зауважує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). Західні країни поки що відкидають ідею безпольотної зони над Україною, однак інші варіанти можуть обмірковуватись:

— Було б доцільно технічно і політично можливо для сусідніх держав — Польщі чи Румунуії —  поширити свою протиповітряну оборону на Західну Україну в коаліції з іншими державами і перехоплювати ракети й безпілотники над територією України. Інші держави могли б надати системи ППО або придбати системи Patriot безпосередньо у США. Це могло б створити безпечний коридор від 60 до 100 км на заході України. Це розвантажило б українську протиповітряну оборону у західній частині країни і дозволило б збройним силам розмістити системи протиповітряної оборони далі на сході України. Це відповідає міжнародному праву, статті 51 Статуту ООН, і підвищило б військову ефективність. Є держави, які зараз думають про це.

Я дуже сподіваюся, що союзники знайдуть спосіб хоча б частково закрити небо над заходом України, розширивши власні системи протиповітряної оборони

Дуже обережну позицію в питаннях посилення допомоги Києву зазвичай займають Сполучені Штати. А втім, як стверджують джерела The Washington Post, Україна не має жодних обмежень на використання засобів ППО, наданих США, щоб збивати російські ракети або винищувачі над територією Росії, якщо вони становлять загрозу для України.

‍За червоними лініями оборони‍

Україна хоче отримати дозвіл бити по російських військових об’єктах з західної зброї. Бо це не наступ, а захист, заявив Володимир Зеленський, мовляв, це могло б стати попередженням для Росії. 

Цей заклик вартий підтримки, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Я рішуче підтримую цю ініціативу як очевидний спосіб тиску на Росію і стримування повітряних атак на Україну і, перш за все, як природну форму оборони.

Я вважаю, що з боку НАТО неминуча згода на використання західних озброєнь проти Росії

Нещодавно генеральний секретар НАТО заявив, що заборона на застосування західної зброї по території Росії ускладнює захист України і, ймовірно, час її переглянути. Цю думку поділяють лідери багатьох західних країн, зокрема Великої Британії, Данії, Чехії, Франції. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик заявив, що польська зброя, яку Варшава передає Києву, не має обмежень на удари по військових цілях на території Росії. Аналогічні заяви про відсутність заборон на застосування своєї зброї зробили у Фінляндії та Канаді. Франція також не обмежувала використання Україною крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow. Про це повідомляє BBC з посиланням на офіцера військової авіації.

Змінили свою позицію вже навіть у Берліні. Як повідомив речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт, для звільнення своїй території і захисту Україна може використовувати зброю, надану Німеччиною.

Поволі змінюється позиція й у Вашингтоні. Днями під час візиту в Молдову держсекретар США Ентоні Блінкен припустив, що Сполучені Штати можуть адаптувати та відкоригувати свою позицію щодо дозволу Україні завдавати ударів американською зброєю по цілях в Росії. А вже за кілька днів одразу кілька видань повідомили, що адміністрація Байдена непублічно дозволила Україні цілити по території Росії з використанням американської зброї, але тільки неподалік Харківської області.

А вже 31 травня під час пресконференції в Празі держсекретар США Ентоні Блінкен підтвердив, що президент Джо Байден надав дозвіл для України бити американською зброєю по території Росії:

— Упродовж останніх кількох тижнів Україна звернулася до нас і попросила дозволу використовувати зброю, яку ми надаємо для захисту від цієї агресії, включно по російських військах, які зосереджуються на російському боці кордону, а потім атакують Україну. Це — право до президента, і, як ви чули, він схвалив використання нашої зброї з цією метою.

Щоправда, Вашингтон досі не надав Україні дозволу використовувати на території Росії ракети більшої дальності ATACMS.

‍Пастка псевдоперемовин‍

Володимир Путін начебто готовий припинити військові дії і почати переговори за умови збереження за Росією загарбаних натепер українських територій. Про це написало агентство Reuters із посиланням на чотири джерела в Росії. Інакше, як сказали співрозмовники агенства, Путін може воювати стільки, скільки потрібно.

Це все частина гри з боку Росії, сьогодні вона не має справжнього інтересу до реальних переговорів, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Мета Путіна, принаймні на даному етапі, заморозити конфлікт, дочекатися, коли виникнуть умови для його відновлення вже за умов, що гарантують досягнення цілей, які дозволять йому вважати себе переможцем. 

Путін хворий, але не божевільний. Він небезпечний і не зупиниться, заявив в інтерв’ю The Guardian Володимир Зеленський. Розмови про мирні угоди чи перемовини, на переконання українського президента, це пастка, а дії Росії він порівняв з Другою світовою війною, мовляв, методологія Путіна є такою ж, як у нацистській Німеччині з її масовими стратами й насильством.

Росія перетворює переговори на зброю, як і багато інших суто мирних інструментів, наголошує старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Важливо не забувати, що Росія пропонує перемовини у той час, як проводить мобілізацію, нарощує виробництво зброї, шукає шляхи обходу санкцій, купує зброю у ворожих нам країн. Швидше за все, мета не мир — а змушення нас до капітуляції.

Якщо не вийде і будуть переговори, — то взяти паузу, щоб підготуватися до наступного етапу агресії. А якщо на переговори не підемо, то звинуватити нас у тому, що хочемо продовжувати війну

‍Союзницький Альянс ‍

Україна все ще може виграти війну з Росією, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, але за умови продовження активної підтримки з боку союзників з Альянсу. За словами генсека, на липневому саміті у Вашингтоні підтримка України отримає міцнішу основу зі збільшеною роллю НАТО в координації безпекової допомоги та багаторічними фінансовими зобов’язаннями.

Водночас, за даними джерел британського видання The Telegraph, Володимир Зеленський отримав попередження цього року не вимагати підтримки членства України в Альянсі. Якщо вірити джерелам The Telegraph, Німеччина й США дуже скептично ставляться до подальшого просування України по шляху до повноправного членства в НАТО цього року.

Найкращим рішенням і безпрограшним, win-win варіантом для НАТО і України було б офіційне запрошення України до вступу у військово-політичний союз на саміті в липні і узгодження конкретного графіку. І прикро, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), що німецький уряд проти такого рішення:

— Можна було б знайти формулювання на кшталт «прийом має відбутися, щойно дозволять умови безпеки». Це дало б Україні чітку перспективу, а НАТО вже могло б почати співпрацювати ще тісніше і вчитися в України, зокрема, у сфері захисту від гібридних засобів і сучасної війни.

Це було б дуже важливою політичною підтримкою, адже лише членство в НАТО є надійною гарантією безпеки для України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

На відзначення річниці Нормандії у Францію приїде Джо Байден, запрошення росіянам у Білому домі не схвалили, але Вашингтон, звісно, не буде втручатись в дипломатичні протоколи Єлисейського палацу. Тим більше, що загалом у США вітають зусилля Макрона підтримувати дипвідносини з Москвою. Та чи працює західна дипломатія, коли йдеться про росіян, навіщо французький посол ходив на інавгурацію Путіна, чому російських митців досі вітають в Каннах і чи усвідомлює Європа, що російська загроза не лише військова, — Sestry обговорили з українськими та європейськими експертами.

‍Режим — Путіна, росіяни — окремо

На дипломатичному рівні Франція разом з багатьма іншими європейськими країнами проводить чітке розмежування між протистоянням Путіну і його режиму та підтримкою відносин з російським народом, пояснює старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Як кажуть, Франція проти президента, а не проти російського народу. Звідси і запрошення російській делегації, але не президенту.

Звичайно, ці «високотехнологічні» дипломатичні конструкції можуть бути легко використані росіянами

Не в останню чергу це заслуга російської так званої ліберальної опозиції і певних культурних опозиційних діячів, які просувають наратив — так званих хороших росіян, які нібито й самі проти Путіна, мовляв, то все путінська армія, путінська агресія, путінські ракети і так далі. Таким чином вони намагаються відсторонитися від війни проти України і уникнути колективної відповідальності, каже політолог міжнародник Максим Несвітайлов:

— До певної міри це в них працює — і Росія це підживлює наративами про «великую русскую культуру». Десь тиснуть на почуття провини, як, наприклад, у Німеччині, де їм дуже ефективно вдалося нав'язати німцям провину ледь не за всю Другу світову війну чомусь виключно перед Росією.

Хоча, якщо брати Росію як країну, вона значно менше постраждала, ніж Україна від Другої світової війни

‍Висадка союзників 

6 червня 1944 року західні союзники почали масштабну висадку на півночі Франції — у Нормандії. Операція, також відома як Day D, вважається однією з переломних у Другій світовій війні і водночас однією з найкривавіших для західних союзників. Вшанування річниці Нормандії має неабияке символічне значення. І хоча радянські війська не брали участі в операції в Нормандії, на 60-ту і 70-ту річницю Франція запрошувала російську делегацію на чолі з президентом Путіним. На тлі агресивної війни, яку Росія веде проти України вже третій рік, запрошення росіян виглядає як блюзнірство, не приховує обурення французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер:

— Особисто я категорично проти присутності російської делегації. Можна було б це організувати інакше, було дві опції — або залишити порожнє крісло і сказати: коли Росія визнає свої злочини, скоєні в Україні, Сирії і тощо, вона зможе відновити своє місце поряд з іншими. Або, наприклад, дружина російського дисидента, Кара-Мурзи Євгенія могла б взяти участь, її чоловік Володимир Кара-Мурза завжди визнавав злочини, скоєні Росією, злочини, скоєні в Україні, їхня родина представляє, скажімо так, чесне, а не злочинне обличчя російської держави.

Але запрошувати когось з нинішньої влади — не є прийнятним

Так само неприйнятною, на думку Ніколя Тензера, була участь французького посла в інавгурації Путіна. Тоді у французькому МЗС це назвали дипломатичним жестом, покликаним не палити всі мости для комунікації. Водночас джерела Суспільного серед французьких дипломатів стверджують — це не означало, що Франція вважає обрання Путіна легітимним, хоча й не може не брати до уваги результати голосування. Ці дипломатичні ігри, що відбуваються на тлі доволі радикальних заяв Еммануеля Макрона щодо російської поразки як запоруки безпеки Франції і Європи в цілому та ймовірності відправлення в перспективі французьких військ в Україну, вказують на певну непослідовність на інституційному рівні, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Цей зсув — перехід Макрона до більш жорсткої позиції щодо Росії — не обов'язково повністю підтримується дипломатичним корпусом і військовим персоналом Міністерства оборони. Водночас заяви французького президента знаменують значну історичну зміну в позиції Франції щодо Росії — зміну, яку ми не повинні недооцінювати і повинні уважно спостерігати за її розвитком як у Франції, так і в усій Європі.

‍Український резонанс і російський шлейф

На 80-ту річницю висадки в Нормандії у Францію приїде український президент. Про плани Володимира Зеленського пише Politico, видання зауважує — Україна потребує підтримки і глобальної уваги, а ця поїздка відкриває можливості для спілкування зі світовими лідерами, зокрема з президентом США Джо Байденом.

Присутність українського президента на французьких урочистостях матиме величезний символічний резонанс, констатує Politico.

Тим часом на Каннському кінофестивалі 10 хвилин стоячи аплодували стрічці  російського режисера Кірілла Серебреннікова «Лімонов: Баллада про Едічку». Едуард Лімонов — російський політичний діяч і письменник, помер у 2020-му році, очолював рух «Інша Росія», відзначався українофобськими, шовіністичними і ксенофобними висловлюваннями, ще у 1999 році був визнаний персоною нон ґрата в Україні після  закликів передати Росії «русский город Севастополь». Самого Серебреннікова в Європі вважають дисидентом і митцем, який виступає проти Путіна. 

«Відірваний від реальності, пов’язаний з російськими грошима» — таким би був правильний девіз цього Каннського кінофестивалю», — так на російський показ відреагувала українська режисерка Марина Степанська.

‍Зміни в сприйнятті Росії — повільні, але відбуваються

Ті, хто не займається питаннями безпеки та оборони, часто не розуміють, як Росія веде когнітивну війну, намагаючись маніпулювати людьми, і їм здається, що нічого страшного не відбувається — і вони особисто в безпеці, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Окремий трек — люди, які роками вивчали російську культуру:

— Зміни у сприйнятті Росії відбулися, але ті, хто професійно займається вивченням російської культури в університетах або в російських культурних проєктах, як правило, мають консервативний рефлекс, стверджуючи, що соромно скасовувати російську культуру через війну, яку розв'язав Путін. З цим можна сперечатися, але вони живуть в ідеальному світі, де, на їхню думку, їх не експлуатує російський режим і їх не чіпають його психологічні операції.

Українська діаспора, до речі, допомагає поширювати ідею про те, що слов'янський світ не обмежується російською культурою

У дипломатії Україна багато в чому програє Російській Федерації і на це є низка — як об'єктивних, так і не дуже об'єктивних причин, зауважує політолог міжнародник Максим Несвітайлов. З одного боку, державні ресурси України й Росії неспівставні, з іншого — Київ часом гальмує там, де могла б просувати свої позиції:

— У тій же Великій Британії до призначення Залужного майже 8 місяців не було посла. І це не дуже добре. Або посол Росії у Ватикані, він дуже сильно впливає на думку Папи Римського. Вони друзі взагалі. А потім ми дивуємося, чому в Папи Римського така проросійська позиція. Тому що от Росія просуває свій наратив, а чим відповідаємо ми? Але насправді не все так погано. Головне, що ми бачимо зараз, що підтримка України не зменшується, а навпаки наростає.

Хто б там що не говорив, але якщо ми подивимося в цифрах, те, скільки грошей Україна отримує і зброї протягом 2024 року, це колосальна позитивна різниця

Хай і повільно, але трансформація поглядів відбувається і з'являється розуміння того, що Росія є загрозою, про це свідчать соціологічні дослідження, каже французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер. Водночас, продовжує він європейцям бракує усвідомлення масштабів цієї загрози:

— Я не впевнений, що більшість французів, німців, італійців, іспанців, жителів більшості країн Європейського Союзу, за винятком хіба що Центральної та Східної Європи, що вони усвідомлюють ці безмірні російські злочини — сотні тисяч жертв в Україні, а до цього в Сирії, Чечні і так далі. Я думаю, ми повинні більше говорити і показувати злочини, скоєні росіянами, не тільки режимом Путіна, а росіянами, більшість з яких підтримують режим Путіна, бо й досі ще немає того глибокого усвідомлення, що росіяни сьогодні є тими, ким були німці за часів Гітлера.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Від початку повномасштабного вторгнення Україна атакувала понад двадцять НПЗ у десяти російських регіонах. Їхня загальна переробна потужність — 192 мільйони тонн нафти на рік. Таким чином, з ладу виведено 14% нафтопереробних потужностей Росії, пише Bloomberg, посилаючись на оцінки Пентагону. Скільки збитків завдали російській економіці атаки по НПЗ, чому в США не в захваті від цієї української тактики і чому попри західні санкції Росія продовжує щомісяця заробляти на нафті мільярди доларів — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍‍Катерина Трифоненко: Наскільки ефективна українська тактика атакувати російські НПЗ? 

Олександр Савченко: Як на мене, вона найефективніша з усіх можливих. Руйнування російських нафтопереробних потужностей веде до дефіциту нафтопродуктів для сільського господарства, армії, промисловості і населення — з одного боку. З іншого — збільшує пропозицію сирої нафти на світових ринках, тому що те, що вони не можуть переробляти, мають продавати. Збільшення пропозиції веде до зменшення цін на нафту, і зараз ми спостерігаємо такий тренд, що майже три тижні йде тенденція до зменшення цін на нафту.

Якщо ми говоримо про збитки для російської економіки, про які цифри йдеться, наскільки вони відчутні для Росії?‍

Перше: переробка нафти на нафтопродукти і продаж нафтопродуктів – це набагато рентабельніша операція, ніж продаж сирої нафти. Тут важко виміряти в  абсолютних цифрах, тому що різні сорти нафти, різні продукти нафтопереробки: дизель, керосин, бензин різної якості. Якщо оцінювати в цифрах, можна сказати, що мова йде про 2-3 мільярди доларів. Ніби невелика сума, але все ж істотна.

Другий вид збитків — це дефіцит нафтопродуктів. Його важко оцінити, адже у РФ були запаси.

Росія — це країна, яка приділяє велику увагу запасам всього: харчів, зерна, нафти, нафтопродуктів. Якщо оцінювати в місяцях, десь 2 місяці РФ могла би жити без постачання нафтопродуктів

Але зараз запаси зменшуються. На жаль, тут спрацювала помилкова політика США, які дуже безапеляційно давали поради припинити бити по нафтопереробці. Ця політика дала російській нафтопромисловості десь місяць, щоб захистити свою нафтопереробку  засобами ПВО різної якості плюс вони механічно захищають ключові технологічні елементи, зокрема, сітками від дронів. Це більш-менш ефективно. Тому зараз коефіцієнт корисної дії наших ударів по нафтопереробці став меншим. І зараз така тактика — нищити запаси нафти і нафтопродуктів. Їх захистити значно важче. Це дуже великі резервуари. У принципі, їх можливо закрити тільки засобами ППО, а механічно це неможливо. Можна так сказати, що американці врятували нафтопереробку Росії — і це призвело до того, що обвал цін на нафту не такий стрімкий.

Таким чином ця наша правильна тактика не стала стовідсотково ефективною. Якщо США дозволять бити по російській нафтопереробці американськими ракетами, то виправити ситуацію можна досить швидко. Якщо ми зараз знищували 14% нафтопереробки, це не критично. Якщо б ми знищували більше 50%, війна б зупинилася. Тому що постачання нафтопродуктів по всіх критичних системах Росії стало б просто неможливим.

І от так американці врятували Росію від поразки в цій війні. Якийсь панічний страх перед крахом режиму Путіна все ж таки продовжує існувати у США

‍Звідки береться цей страх? Чому США не розглядають сценарій остаточної поразки Росії?

Важко сказати зі стовідсотковою впевненістю, але всім загальновідомі страхи Білого дому перед крахом путінського режиму. Мені здається, це відбувається не без участі російських агентів впливу і корисних ідіотів. Корисні ідіоти просуваються на якісь посади, а потім діють нерішуче, коли навпаки потрібна рішучість. Також я думаю, що вплив російських агентів в Америці хоч і менший, ніж в Україні, але присутній. І там працює досить професійна агентура — вона є в парламенті, в Білому домі, я допускаю, навіть і в Пентагоні. Вони дуже добре знають особливості бюрократичної машини, страхи, зокрема й Байдена, його фобії чи слабкі місця і туди б'ють. Потім Америка виправляє помилки, але час вже пішов. Зараз, скажімо, вже немає такої заборони бити українськими дронами по нафтопереробці, але росіяни встигли її захистити. Цей місяць мав вирішальне значення.

Якби інтенсивність знищення була така, як на початку наших атак, то допускаю, якщо не 50, то процентів 30 індустрії ми могли б знищити на певний час. Все це можна відновити, але на це треба час — десь півроку, а десь і рік

‍Чому США змінили публічну риторику і в інформаційному просторі відмовились від критики українських ударів по російських об’єктах?

Був вплив американського суспільства, науковців, були статті в солідних виданнях з роз’ясненнями. Я, наприклад, теж люблю писати. Пишу пости, пишу листи і там довожу математично, що з кожним процентом знищеної російської нафтопереробки ми збільшуємо постачання нафти на світовий ринок. Чим більше товару, тим менша на нього ціна. Це загальновідомий факт — і не треба бути великим економістом, щоб дійти до такого висновку. Тож впливові журнали, впливові think-tanks почали вказувати на помилки Білого Дому, що, навпаки, — знищення російської нафтопереробки веде до зменшення цін на нафту і це потрібно тому ж Байдену, щоб мати шанс бути обраним.

І тому вони визнали свою помилку, не публічно, але зняли це застереження. Чекаємо, щоб вони зняли ще й заборону на удари американською зброєю по російських військових й об'єктах критичної інфраструктури. Тоді це буде кінець війни. Її можна закінчити буквально за місяць. Рашистська логістика з плечем не як зараз 70-80 кілометрів, а 300 кілометрів, працювати не зможе. У них не вистачить машин, я скажу навіть — водіїв не вистачить, тому що одне за 70 кілометрів постачати наряди, живу силу, харчі на фронт і зовсім інше — 300 кілометрів. Це по суті крах.

І всього цього можна досягти навіть без збільшення додаткових озброєнь, а треба ухвалювати раціональні, правильні рішення, яких зараз у Штатів теж дефіцит

‍Попри західні санкції Росія продовжує заробляти на нафті: у лютому це було 10 мільярдів доларів, у квітні — 14 мільярдів. Виглядає так, що росіяни навчались обходити всі ці обмеження. Як цьому протидіяти?

Росія навчилася обходити санкції з двох причин. Перша — коли запроваджувалось те чи інше обмеження, не були чітко визначені органи влади ні в Євросоюзі, ні в США, які мали б відстежувати й контролювати ці процеси і протидіяти обходу санкцій. Це була величезна помилка, яка зробила з обмежень просто побажання. Тобто американці бажали би, щоб, наприклад, нафта продавалася дешевше за 60 доларів. Американці бажали би, щоб європейські структури не купували нафту. Але не було органа, який би чітко визначав би — працює санкція чи ні. А якщо не працює, то чому і що треба зробити, щоб вона запрацювала. В останні декілька місяців з’явились насамперед спонтанні рішення Штатів, які надсилають своїх представників в країни, які допомагають Росії обходити санкції, але системи все ще немає.

І найголовніше, чому санкції не працюють — мають бути чітко окреслені покарання для тих, хто сприяє обходу санкції чи їх порушує

В останні 2-3 місяці щось відбувається. Євросоюз дозволив притягати навіть до кримінальної відповідальності людей, які сприяють обходу санкції. У Штатів така можливість була і раніше, в них екстериторіальна дія американського права, вони можуть арештувати будь-кого на будь-якій території, хто порушує американські закони, а санкція — це як закон.

І покарання має бути не лише адміністративно-економічним, але й кримінальним — і така можливість вже є, але прецедентів ми не ще бачили. Так само я, наприклад, не знаю, як будуть карати банк чи компанію, яка допомагає обходити санкції або не виконує санкційні вимоги. Бо штраф дуже великий, у 100 разів більше, ніж операція. Провели операцію на мільйон, значить 100 мільйонів покарання цій організації чи тотальна заборона на обіг акцій — є багато методів. І третє, треба карати країни, які сприяють обходу санкцій: Казахстан, Туреччина, з Китаєм працюють середньоазійські республіки. Якби для них була розроблена система покарань, то обмеження працювали б набагато ефективніше. Якщо взяти санкційний тиск за 100 відсотків, то зараз його ККД (коефіцієнт корисної дії) — 10-15%. А якщо б санкції застосовувати правильно, то ККД був би десь на рівні 80-90%. Знову ж таки, все в руках американців і Євросоюзу.

І, очевидно, треба застосовувати нові й нові санкції, тому що російська економіка дуже адаптивна. Щойно вони адаптувалися до одних санкцій, відразу потрібні інші — це має бути безперервний процес

Якщо, скажімо, Штати захочуть закінчити війну, у них і в Європейського Союзу є всі можливості зробити це за 2-3 місяці. Також це була тотальна помилка Заходу, що вони боролись з імпортом російської продукції, а треба боротися з експортом. Скажімо, 30% мита на весь російський експорт, а країни, які не будуть дотримуватись, підпадають під вторинні санкції США. Америка може накласти мита на торгівлю з цими країнами. Так, як вони душать Китай, так можуть душити будь-яку іншу країну. Це вже може призвести до колапсу експорту з Росії. Чи можна просто потерпіти, закрити всі коррахунки і забрати всі залишки на цих коррахунках всіх російських банків та заборонити їм працювати з євро, доларом. Це був би тотальний крах банківської системи. Звісно, це ризики.

Треба збільшити запаси газу й нафти, розконсервувати свердловини в Сполучених Штатах. Тобто треба виключити Росію зі світової торгівлі

Чи заборонити всім російським кораблям, автомобілям, літакам заходити в порти за межами Росії  — це був би колапс зовнішньої торгівлі. За таких умов РФ проіснувала б місяці два — максимум. Є багато дуже дієвих інструментів для припинення війни і придушення Росії, але поки що Захід застосовує так би мовити вагітні санкції і системи покарання — дуже-дуже помірковано, потрошку. Нікого не арештували, нікого до в'язниці не посадили. Зовсім по-іншому вони працюють, як, наприклад, хтось посягає на американський фондовий ринок — там зразу ФБР, тюрма і на цьому все закінчується. А тут поки що все якось не так іде.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

У Франції Сі зустрічали президент Еммануель Макрон та президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. На порядку денному було два ключових питання: недоброчесна, на думку європейського керівництва, торговельна конкуренція китайських виробників і підтримка Пекіном росіян у війні проти України. З обох отримали вкрай обтічні відповіді, які, втім, чітко засвідчили: Китай тримається свого курсу — і він незмінний. Водночас, за оцінками експертів, з якими поговорили Sestry, своїм європейським турне Сі демонструє зацікавленість в європейських партнерах, хоча й на своїх специфічних умовах. Чи досяг китайський лідер своїх цілей під час європейського візиту, чому Пекін не допоможе зупинити Росію і як французький коньяк став фактором геополітики — читайте далі.

‍Ретельно прорахований маршрут‍

Вибір країн для візиту і конкретні дати були стратегічно прораховані Пекіном. Адже Сербія, Угорщина та Франція — одні з небагатьох держав на континенті, які все ще сповнені ентузіазму і готові робити подальші кроки у відносинах з Китаєм, насамперед в економічному співробітництві, пояснює політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Райгірдас Борута (Raigirdas Boruta):

—  Дві країни, які відвідав Сі Цзіньпін, є членами ЄС — і це дуже логічний вибір для продовження взаємодії з ними. Угорщина — через її готовність іноді виступати в ролі адвоката Китаю в Євросоюзі, а Франція — через те, що вона є великою державою в ЄС, яка активно просуває своє бачення стратегічної автономії Європейського союзу. Сербія — не входить до ЄС, але має значний вплив у своєму регіоні, і з усіх трьох найбільш готова до значного просування тісних зв'язків у різних сферах, не обмежуючись економікою. Ми також повинні брати до уваги важливість візиту Сі для внутрішньої аудиторії Китаю — теплий прийом на високому рівні допомагає комуністичній партії підвищити свій авторитет як великої держави, яка не є ізольованою, а має велике значення в сучасному геополітичному світі, тому її так тепло вітають в Європі.

‍Дипломатія з присмаком коньяку‍

Еммануель Макрон влаштував для китайського лідера прийом на гірському курорті в Піренеях і, так видається, що задіяв увесь свій дипломатичний шарм, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Намагання з обох боків врегулювати економічні питання, на її думку, було рушійною силою цього візиту:

— Зараз між Європейським Союзом і Китаєм напружені відносини і ця напруга насамперед пов’язана з економікою: антидемпінгове розслідування, яке проводить Китай щодо європейських алкогольних напоїв, спрямоване переважно проти французьких виробників коньяку. А це свого роду відповідь на рішення Євросоюзу почати кілька розслідувань проти Пекіна, бо європейці вважають, що він занадто субсидує своїх виробників. І це вже є проявом недобросовісної конкуренції, зокрема у виробництві електромобілів.

Французький президент подарував Сі дві пляшки коньяку — Hennessy XO та Louis XIII від Remy Martin, вартістю приблизно 3000 євро за пляшку. У відповідь Сі пообіцяв зняти мита на імпорт французького бренді. Тимчасово. Загалом за підсумками візиту Франція та Китай підписали 18 двосторонніх угод. Водночас Сі дав зрозуміти, якщо ЄС і надалі висувати надміру претензій, усі досягнуті угоди будуть спалені у вирі торговельної війни.

‍«Не ми почали цю кризу»‍

Розраховуємо, що Китай використає весь свій вплив на Росію, щоби припинити загарбницьку війну проти України, заявила за підсумками зустрічі з китайським лідером президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:

— Президент Сі відіграв важливу роль у деескалації безвідповідальної ядерної загрози з боку Москви, і я впевнена, що лідер Китаю робитиме це й надалі на тлі постійних ядерних загроз з боку Росії.

Сі Цзіньпін продовжує називати війну в Україні кризою. У Парижі за підсумками перемовин він закликав керівництво ЄС не сваритись з Китаєм через Україну:

— Ми проти того, щоб кризу в Україні використовували для звинувачення чи дискредитації третьої країни та розпалювання нової холодної війни. Китай не розпочинав цю кризу і участі в ній не бере.

Переконувати Китай не співпрацювати з Росією — марна справа, вважає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк:

— Президент Макрон згадав, що Сі його запевнив, що Китай не продаватиме зброю Росії і буде суворо контролювати експорт товарів подвійного призначення. Але це були французькі заяви. Нічого подібного від китайців ми не чули. І це ставить під сумнів достовірність цих заяв.

Від цього візиту я не бачу ніяких значних змін у позиції Китаю щодо війни в Україні або позиції Пекіну щодо співпраці з Росією

‍Вітрина китайських можливостей

Якщо під час перемовин у Франції йшлося про розбіжності, то під час зустрічей Сі з керівництвом Сербії та Угорщині говорили про інвестиції, спільні проєкти та максимально глибоку співпрацю. Угорщина цікава Китаю і як ключовий хаб китайських товарів на європейському ринку, і як країна, що невдовзі головуватиме у ЄС, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Китай розраховує, що Угорщина буде просувати його інтереси, зокрема, в тому, що стосується пом'якшення позиції європейських інституцій стосовно Піднебесної. Сербія — це країна, яка знаходиться в серці Балкан, яка дуже лояльна до Китаю.

Цього разу Пекін максимально намагався зробити ці дві країни вітриною своїх можливостей для інших, показати, що ті країни, які взаємодіють з Китаєм, отримують інвестиції і можливості доступу до китайського ринку

Є важливий символізм й у виборі дат візиту, який тривав з 5 до 10 травня, звертає увагу політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Раігірдас Борута:

— Сі відвідав Сербію, щоб відзначити 25-ту річницю бомбардувань НАТО в Белграді, — дуже символічне рішення, яке свідчить про зростання занепокоєння і недовіри Китаю до НАТО. Особливо в контексті внутрішніх дискусій серед країн-членів щодо присутності Альянсу в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, відкриття офісу зв'язку в Японії, хоча поки що цю тему і заморозили.

«25 років тому НАТО зловмисно розбомбило китайське посольство в Югославії. Ми ніколи не забудемо про це. Китайський народ цінує мир, але ми ніколи не допустимо повторення цієї трагічної історії», — написав Сі у статті для сербської газети перед візитом.

Після приїзду китайський очільник розсипався в люб’язностях до сербського президента Александра Вучича, Сербію назвав прекрасною і доброзичливою країною, територіальну цілісність якої в питанні Косова підтримує Китай. Своєю чергою Вучич заявив, що Тайвань — це Китай.

Кінцевий пункт європейського турне Сі — Угорщина. Китай пообіцяв Будапешту вкластись в реконструкцію залізниці, побудову швидкісного прикордонного переходу та продовження співпраці в ядерній сфері. А політика угорського прем’єра Віктора Орбана, за визначенням Сі Цзіньпіна, приклад того, як могли б виглядати взаємини всього ЄС з Китаєм.

‍Китай гратиме свою гру‍

Для Сі це був цілком успішний візит з різних точок зору, продовжує Райгірдас Борута. В економічному плані можна говорити і про двосторонні вигоди, втім ці ж підписані з Китаєм угоди в подальшому можуть призвести до більших розбіжностей всередині ЄС, що значно ускладнить тиск на Пекін. Адже у цьому питанні Європа має говорити в унісон:

— Президент Франції дуже любить переконувати Сі і Путіна зробити щось нереальне. Особисто я вважаю, що такі переговори не мають сенсу, і я дуже скептично ставлюся до заяв про те, що «нам потрібно тиснути на Китай, щоб він відмовився від надання зброї Росії». Я вважаю, що це занадто далеко заходить — ми хочемо сказати, що ЄС згоден з проросійською позицією Китаю, якщо вона не пов'язана з продажем озброєнь? Росія знайде способи озброїтися. Тому економічна підтримка Китаю та експорт технологій, на мою думку, є питанням, яке має бути червоною лінією ЄС. Ми не повинні задовольнятися розпливчастими заявам Китаю, що, нібито, він не надсилатиме зброю до Росії.

Цього недостатньо — ми повинні розірвати економічні зв'язки з Кремлем

Досі залишається інтригою, чи братиме Китай участь у саміті миру, який з ініціативи України відбудеться у Швейцарії в середині червня. Адже це дуже важлива подія і для Києва, і для партнерів: всі зацікавлені в присутності Піднебесної, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Поки що ми почули, що Китай виступає за проведення міжнародних конференцій за участю Росії і України, за їхньої рівної присутності і за мирні перемови. Нічого нового. Абсолютно ніяких прогнозів стосовно участі чи неучасті Китаю в цьому саміті. Ще буде  візит Путіна в Пекін і там теж, вочевидь, це будуть обговорювати. У будь-якому разі Китай гратиме свою гру, з якої матиме свою користь, іміджеву в тому числі.

Найголовніше — нам не слід очікувати, що Китай приб'ється на наш бік і буде відстоювати наші інтереси

‍Пекінський гість

Свій перший закордонний візит після чергової (вже п'ятої) інавгурації російський очільник Путін запланував до Китаю. Він відбудеться 16-17 травня. Між Москвою і Пекіном багаторічні контакти, Сі з росіянами регулярно зустрічався і до повномасштабного вторгнення в Україну. Для обох це нагода обмінятися думками, припускає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк. Та в чому точно немає сумнівів — це ще й публічна демонстрація:

— Це зустріч на високому рівні, тому вона матиме велике значення з точки зору наративу та іміджу. Це буде ще одним прикладом, наскільки хороші відносини, наскільки яскраві перспективи для майбутньої співпраці, як ці два лідери будують разом щось для їхньої спільної справи. 

Видання Financial Times пише, що це буде перша закордонна поїздка Путіна за шість років:

— Однією з його головних цілей буде пошук способів звести до мінімуму будь-які зриви економічного життєвого шляху, який Китай забезпечив його режиму, що перебуває в бойових умовах, після повномасштабного вторгнення в Україну.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

На найближчі кілька тижнів росіяни покладають неабиякі очікування. Кінець травня, за оцінкою заступника керівника ГУР Вадима Скібіцького, буде напруженим і на фронті, і на міжнародній арені. А за допомогою дезінформаційних кампаній росіяни намагатимуться посіяти паніку та поставити під сумнів легітимність української влади. 

‍Будуть розхитувати як тільки зможуть‍

Голос Скібіцького звучить стурбовано, коли він оцінює перспективи України на полі бою — так описує свої враження від інтерв’ю з заступником керівника Головного управління розвідки українського Міноборони журналіст британського видання The Economist. Представник ГУР наголошує, від початку повномасштабного вторгнення зараз найскладніша ситуація. І може погіршитися.

Травень, за оцінкою української розвідки, буде ключовим місяцем, коли Росія застосує тришаровий план дестабілізації. Головний фактор — військовий. Попри те, що американський Конгрес із запізненням дав добро на збільшення військової допомоги, пройдуть тижні, перш ніж вона дійде до лінії фронту. Навряд чи вона зможе зрівнятися з російськими запасами снарядів або забезпечити ефективний захист від керованих авіабомб. 

Другий фактор — російська дезінформаційна кампанія в Україні, спрямована на підрив української мобілізації та політичної легітимності Володимира Зеленського, чий президентський термін умовно закінчується 20 травня. Хоча Конституція чітко дозволяє його продовження на невизначений строк у воєнний час, опоненти вже наголошують на вразливості президента. 

Третім фактором, за словами Вадима Скібіцького, є кампанія Росії з міжнародної ізоляції України: «Вони будуть розхитувати ситуацію як тільки зможуть».

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6634e13d18564317b1779430_dscf8864_id96059_1300x867_a1797d6010093eda7651965e4ba11c81_650x410.jpg">У травні Росія застосує «тришаровий» план дестабілізації країни — ГУР</span>

Закрити вікно можливостей для Росії‍

Чи вдасться росіянам втілити свої плани, багато в чому залежить від того, чи зможе Україна мобілізувати свої спроможності, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун:

— Якщо ми отримаємо допомогу, але не проведемо мобілізацію, то гріш ціна тій допомозі. Вона просто не буде ніким використана. Знаєте, у нас зараз на деяких ділянках один до семи в особовому складі. Тому є питання і до нас, і до наших партнерів. До них — чому так пізно і повільно надають допомогу. Хоча зараз намагаються нормально передавати. А до нас — щоб ми провели якісну мобілізацію. Під «якісною» мається на увазі не гребти всіх підряд, а робити це розумно. Як, наприклад, Третя штурмова працює через рекрутингові центри, щоб люди розуміли, куди і як вони йдуть.

І якщо цей комплекс зусиль буде об’єднаний, то матимемо якийсь результат

Через те, що допомога Україні в останні місяці зменшилась, Росія, хоча й з великими втратами, змогла досягти певних успіхів на фронті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv). Новий пакет допомоги США, з його слів, не змінює баланс сил, і хоча  допомагає зменшити перевагу Росії, все ще не створює паритетних умов. Марек Кохв наголошує — Україні необхідно займатись мобілізацією і не лише задля ротації чинних військових, а також варто почати створювати нові підрозділи, щоб бути готовими до наступного року:

— Цього року основні зусилля України спрямовані на утримання лінії фронту та її закріплення. Росія, швидше за все, отримає більше території цього року. В принципі, можна сказати, що цей рік є вікном можливостей для РФ, використанню якого Україна повинна запобігти за будь-яку ціну. Росія спробує здійснити якийсь наступ влітку, але її підрозділи також суттєво постраждали. Росіяни мають проблему з якістю підготовки новобранців і значну втрату досвідчених офіцерів і сержантів на тактичному рівні. З наступного року ми можемо побачити проблеми Росії і з бойовою технікою, оскільки все було вивезено зі складів, а при таких темпах її знищення неможливо виробляти достатню кількість нових зразків.

Водночас з наступного року мають з'явитися перші результати оновлення європейської військової промисловості

Рішення про пакет допомоги Україні у США ухвалювали довго, однак великий плюс в тому, що до 2025 року допомога надходитиме регулярно і в необхідних обсягах, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Ця допомога не вплине на розстановку сил на полі бою, але зараз головне питання — забезпечити  українських військових озброєнням, яке їм необхідне для продовження війни:

— Але якщо ми хочемо, щоб Україна вигнала російських окупантів зі своєї суверенної території, то нам потрібно набагато більше. І саме тут ми досягаємо певної межі цієї допомоги, тому що ми всі розуміємо, щоб звільнитися від Росії потрібен набагато більший пакет, потрібно набагато більше систем озброєння. І в ідеалі потрібні війська, адже справа не лише в зброї, а й в людях, які з неї стріляють. І в якийсь момент виникне проблема, коли мова піде про людські ресурси в Україні, — через кількість жертв, через навчання, через те, що Росія постійно посилає більше військ на фронт. У кінцевому рахунку питання стоятиме безпосередньо про відправлення європейських чи  військ НАТО, щоб допомогти Україні. Але ми ще не дійшли до цього обговорення. 

‍Російська пропаганда в Україні і світі‍

Розгортання російської пропагандистської кампанії, спрямованої проти Президента України, почалося ще торік. Її центральна ідея полягає в тому, що 20 травня Зеленський буцімто втратить легітимність, тож із наближенням до цієї дати пропаганда стає все більш агресивною. Основні меседжі і наративні треки залишаються незмінними впродовж місяців, змінюється лише інтенсивність їхнього просування. Якщо у листопаді 2023-го вкидів на цю тему було порівняно небагато, то тепер російські ботоферми, балакучі голови і пропагандистські медіа генерують дуже щільний інформаційний шум, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Російська пропаганда атакує нас з різних напрямів. По-перше, вона маніпулює нашою відданістю демократії: мовляв, Зеленський — це узурпатор, який скористався воєнним станом, щоб заборонити вибори і встановити авторитарний режим, він перетворив Україну на Північну Корею тощо. По-друге, ворог маніпулює втомою від війни: мовляв, Зеленський воюватиме «до останнього українця», щоб чимдовше залишатись при владі. Як варіант, РФ буде заявляти, що український президент настільки некомпетентний, що під його керівництвом не виграти війну, що на нас насувається катастрофа тощо. По-третє, пропаганда апелює до емоцій, змальовуючи Зеленського бридкою особистістю, зрадником України, корупціонером, якого треба усунути від влади негайно, незважаючи на приписи законодавства чи обставини воєнного часу. 

Варіацій пропагандистських наративів безліч, продовжує Максим Віхров, ворог намагається залучити якомога більше аудиторій, сегментованих за політичними, культурними, соціальними ознаками. Але всі пропагандистські треки зводяться до одного гасла: «Зеленського геть!»:

—  Задача-максимум пропаганди — підбурити українців на бунт проти влади, спровокувати внутрішній хаос в нашій державі. Задача-мінімум — загострити невдоволення українців і сфокусувати його на президенті і центральній владі загалом — знову ж таки, в надії на бунт, який став би великим подарунком для російських генералів.

Останні, до речі, теж беруть опосередковану участь в інформаційній операції: тиск, який Росія чинить на фронті, створює відповідне тло для пропаганди

Не варто очікувати, що після 20 травня інтенсивність інформаційних атак піде на спад. Меседжі і наративи дещо змінюватимуться, але центральне керівництво України буде під прицілом ворожої пропаганди, поки триває війна, а можливо й по її завершенні.

Росія намагається дискредитувати імідж України своїми інформаційними кампаніями вже більше десяти років, зауважує керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв. І слід визнати, що РФ досягла певного успіху в регіонах, віддалених від Європи, де розігрувала карту колоніалізму, що є зрозумілою конструкцією в тамтешніх регіонах. Водночас Росія була колонізатором у самій Європі, але в тих регіонах про це не дуже добре знають:

—  На Заході зусилля Росії менш ефективні, хоча і тут їм вдалося нав'язати страх ескалації в деяких столицях за останні два роки. Але треба розуміти, що з кожним наступним формулюванням страху ескалації ми віддаємо шматок ментальної території і зрештою наближаємося до втрати території фізичної. Та загалом можна сказати, що російські наративи, призначені для споживання в західній спільноті, виглядають абсолютно смішно. «Денацифікація», наприклад, абсолютно незрозуміла в ситуації, коли президент України має єврейське походження і, власне, частина українського населення також є євреями.

Також не є особливо переконливими російські наративи про злочинність українського уряду і президентської адміністрації в ситуації, коли Росія вбиває українських жителів і руйнує міста і села. Лідери західних країн постійно відвідують Київ, щоб висловити свою підтримку

‍Європа вчиться на своїх прорахунках‍

Росія дуже хотіла б максимально ізолювати Україну, але подивимось, що буде відбуватись в Швейцарії, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун. Він нагадує, саміт миру, який збирається на швейцарському курорті з ініціативи України, може зібрати половину країн світу, тому говорити про ізоляцію Києва просто смішно. Так само, на думку Віктора Ягуна, спроби росіян впливати на українське суспільство не мають шансів на успіх:

—  Але росіяни дуже намагаються впливати на  людей — через просування наративів щодо зриву мобілізації, щодо підтримки умовного руху ухилянтів. Ще вони тероризують населення. Це має певний ефект на окремих громадян, але точно не підніме ту хвилю, на яку вони розраховували. Ви думаєте, просто так вони обстрілюють Одесу, Харків? Вони їх обстрілюють для того, щоб підняти там хвилю: давайте зупинимося, давайте проведемо перемови. Вони розраховують, що нібито це проросійські регіони, де людей можна зачепити тезою: а з ким ми воюємо?

Але насправді виходить все набагато складніше для них, бо люди, які там живуть, вони бачать що таке Росія, чого вона насправді прагне і як вона цього досягає

Від початку російського повномасштабного вторгнення Європа пережила трансформацію поглядів і підходів. Якщо два роки тому лідерами у підтримці Києва були насамперед країни, що межують з Україною, то нині великий внесок роблять Франція і Німеччина, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв:

— Європа усвідомила свої військові недоліки і зробила кроки на їхнє виправлення. На це потрібен час, але воно вже відбувається — і це незворотній процес. У військову промисловість було зроблено дуже хороші інвестиції. Для Європи те, що відбувається в Україні, є екзистенційним, хоча, можливо, в деяких столицях це ще не так чітко визначено, але ми рухаємося до цього.

Європейський парламент визнав президентські вибори в Росії нелегітимними, а Путіна відповідно нелегітимним президентом, нагадує Марек Кохв. А двосторонні безпекові угоди, які підписують з Україною європейські країни, свідчать про підтримку Європи — і цього не змінює навіть те, що деякі країни не демонструють особливої прихильності до Києва:

—   Росія також зробила свій внесок у це своїми різноманітними гібридними атаками проти європейських країн. Саме вони допомогли Європі зрозуміти, що РФ дійсно хоче зруйнувати існуючу архітектуру безпеки в Європі і готова атакувати життєво важливу інфраструктуру, вбивати людей, втручатися у вибори та організовувати інші звірства. У російських ЗМІ, які не є вільними, а повністю контролюються Кремлем, Заходу щодня погрожують застосуванням ядерної зброї. Телеведучі та експерти, які отримують свої тези прямо з Кремля, кидають вульгарні образи безпосередньо на адресу західних лідерів.

Це показує Заходу, яким є справжнє ставлення Росії до Європи 

Російські зусилля зі знищення України — марні, певен науковий консультант Chatham House Матьє Булєг. Найперше через відчайдушний спротив самих українців. Однак і Захід згуртувався:

— Ми бачимо російські зусилля і на дипломатичному рівні, і коли йдеться про пропаганду і залякування. З останнього — оголошення ядерних навчань. Але якщо подивитися з іншого боку, то НАТО тепер має ще двох членів — Фінляндію і Швецію. США щойно ухвалили новий пакет допомоги, щоб допомогти Україні з поставками зброї. Макрон і Кемерон оголосили про нові навчання для українських військових разом з Литвою. Тож, незалежно від того, що робить Путін, ми повинні більше зосереджуватися на тому, щоб допомогти Україні боротися проти окупантів, а не на російських зусиллях щодо створення розбрату. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Американські законодавці ухвалили закон, що надає президенту США повноваження конфіскувати заморожені російські активи на користь України. Тим часом у Європейському Союзі підготували план, як передати Києву прибутки від російських активів, які заблоковані в ЄС. Про які суми йдеться, коли Україна їх отримає, на що зможе витратити та чому різняться підходи до поводження з російськими коштами у США та Європі — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком. 

‍Катерина Трифоненко: Обидві палати Конгресу США підтримали конфіскацію російських активів на користь Україні. Про які саме активи йдеться і який механізм конфіскації?

Олександр Савченко: Була заарештована частина активів Центробанку Росії, включно з коштами її суверенного фонду на суму приблизно триста мільярдів доларів. Йдеться про кошти переважно в трьох валютах: в американських доларах — в американських банках, в євро — переважно в банках Євросоюзу (хоча там також були і доларові рахунки, але порівняно невеликі суми) і кошти в британських банках — в доларах, в євро і в британських фунтах. Рішення Сполучених Штатів про конфіскацію активів може стосуватися всіх активів в доларах — як в американських банках, так і в європейських (ЄС та Великої Британії). За різними оцінками, сума суверенних доларових активів, включно з коштами фонду національного добробуту, трошки більше п'яти мільярдів. От зараз про ці гроші йде мова. Механізм конфіскації в Сполучених Штатах дуже простий: ухвалюється рішення, скоріш за все Мін'юстом, і кошти списуються з рахунків банків, де лежать ці п'ять мільярдів, на користь уряду США.

А далі вже він різними каналами може передавати їх Україні — чи в бюджет, чи в спеціальні фонди на закупку зброї для України

‍Остаточне рішення про передачу активів залишається за американським урядом. Якщо до влади повернеться Дональд Трамп, чи зможе він скасувати це рішення?

Якщо Байден дасть вказівку Мін'юсту, а він може це робити, Мін'юст відразу накаже комерційним банкам Сполучених Штатів списати ці гроші на користь бюджету США. Тобто Байден підписав закон, за який вже проголосували дві палати Конгресу, і вже завтра ці кошти можуть бути конфісковані. Все, поїзд пішов. І ні Трамп, ні будь-хто інший не зможе вже нічого зробити. 

‍Куди можуть бути спрямовані ці конфісковані російські кошти?

Є два шляхи. Перший: у Сполучених Штатів є два фонди, через які фінансуються закупки зброї для України. Шлях номер два — кошти можуть бути передані на рахунок Кабінету міністрів в Національному банку України. У такому випадку кошти підуть на фінансування бюджетного дефіциту. Я думаю, що буде комбіноване рішення. Хоча, краще, звичайно, щоб ці кошти пішли на закупку зброї за заявками Збройних сил України.

Чи піде Європейський Союз, де заморожено значно більше російських активів, за цим американським прикладом?

Європейський Союз обрав іншу стратегію, тому що їм складніше. У Штатах уже були прецеденти списання грошей на користь інших набувачів цих коштів — це було в Іраку, у Венесуелі, в Ірані. У США діє прецедентне право — і для американського уряду вже немає жодних проблем списати ці гроші. І ніхто, наголошую, не зможе подавати жодні позови щодо неправомірності цього рішення. Це стовідсотково без шансів. І я би подивився на ту країну чи фірму, яка судитиметься зі Сполученими Штатами, бо там розмова дуже коротка: нові санкції чи арешти. 

Пам'ятаєте Лазаренка, нашого колишнього прем'єр міністра? Так от, з його рахунків в американських банках були списані гроші на користь бюджету США. Аналогічна ситуація була з грошима Коломойського. Гроші конфісковані і зараховані до американського бюджету. І, повірте, ніхто в суд не звернеться. Це американський кейс. 

Що стосується Європейського Союзу, там таких прецедентів ще не було. Крім того, я не впевнений, що законодавство Європейського Союзу стовідсотково буде на боці урядів, які заморозили ці кошти

Мені здається, що країни ЄС через національні парламенти або через Єврокомісію та нові директиви мають значно посилити свою позицію стосовно цих коштів. Тому в ЄС пішли іншим шляхом, а саме — оподаткувати прибутки від розміщення цих заморожених активів і передавати їх Україні. Але Сполучені Штати готуються тиснути на країни Євросоюзу, щоб вони йшли далі. І не лише націоналізували, а потім передали Україні прибутки від заморожених активів, але й пішли на повну конфіскацію. Такий тиск буде. 

У червні на саміті Великої сімки остаточно підіб’ють результати цього тиску. Але повторюю, що для європейців це набагато важче, ніж для американців. І їм потрібно пройти ще процесуальні процедури в національних парламентах і в Єврокомісії. 

І нарешті позиція Великої Британії. Їхня фінансова еліта й урядові структури вирішили й анонсували, що заморожені активи в британських банках, а там ці активи є і в фунтах, і в євро, і в доларах, будуть використані як застава, щоб під них організувати кредит Україні. Аргумент простий — рано чи пізно ці активи будуть в руках Києва, а тому можна без проблем їх використовувати як заставу — і вже зараз почати перераховувати гроші. Вони навіть хочуть відкрити кредитну лінію Україні або дуже схожу процедуру: випустити під ці активи цінні папери, де вони будуть гарантовані російськими замороженими активами, а кошти теж перенаправляти в Україну. 

Отже зараз є три варіанти, що робити з замороженими російськими активами: американці конфіскують, європейці передаватимуть прибутки від активів, а британці використовуватимуть їх як заставу для організації безвідсоткового кредитування України

Віцепрезидент Єврокомсії Жозеп Боррель повідомив, що в ЄС вже розробили план, як використовувати доходи від російських активів на користь України. Про які суми йдеться і коли ми зможем їх отримати? 

Сума в приблизно 200 мільярдів доларів зберігається в євро в депозитарії Euroclear. Це не всі кошти в євро, але поки що йдеться саме про них. Можливо, з ними легше мати справу, бо це один суб'єкт в Бельгії. Ці активи згенерували за рік приблизно лише три мільярди доларів активів. Це дуже мало, тому що зараз дохідність навіть в американських і єврооблігаціях десь на рівні чотирьох відсотків. Тобто теоретично ми мали би отримувати вісім мільярдів, але кошти десь просто лежать безпроцентно. Деякі — на транзитних рахунках, і тому мало генерують прибутків. 

Тобто йдеться про три-три з половиною мільярди з тенденцією до зменшення, тому що інфляція зменшується і доходи, відповідно, зменшуватися будуть в наступні роки, якщо чогось такого не трапиться. Уже два роки гроші заморожені і теоретично нам могли б передати шість мільярдів. Але зараз мова йде про те, що на початку літа хочуть передати один мільярд.

‍Видання Politico повідомило, що ЄС не віддасть Україні 5 мільярдів євро прибутку, отриманого від інвестування заморожених російських активів у 2022-2023 роках, ці гроші залишаться в Брюсселі як страховка на випадок судових позовів росіян. Це ж видання, посилаючись на джерела в уряді Бельгії, пише, що Росія вже подала 94 судових позови проти депозитарію Euroclear. Наскільки результативні можуть бути ці позови?

П’ять мільярдів застави таки забагато, це по-перше. По-друге, потрібно терміново йти на удосконалення законодавства Євросоюзу та національного законодавства країн ЄС стосовно передачі прибутків. А щодо позовів, то тут у країн Євросоюзу бездоганна позиція: російські активи згенерували прибутки, в ЄС ввели податок на ці доходи, наприклад, дев'яносто відсотків і все — це вже кошти ЄС, їх передали Україні.

Але, очевидно, в європейських країнах працюють лобісти з Росії, їх дуже багато серед аналітиків, юристів, юридичних компаній — і вони будуть судитись

Голова Європейського Центробанку Крістін Лагард заявила, що конфіскація заморожених російських активів порушить міжнародне законодавство. Крім того, в західних медіа часто фігурує думка, мовляв, конфіскація російських активів підірве довіру до європейських фінансових установ з боку інших великих клієнтів, наприклад, Китаю чи Саудівської Аравії, що може спровокувати кризу в єврозоні. Наскільки це серйозні аргументи?

‍Це основний аргумент російських аналітиків, що тепер небезпечно тримати гроші в євро, в доларах. У мене таке запитання до китайського центрального банку, до саудитів: а в чому тоді тримати гроші? У нас є резервні валюти: американські долари, євро, японські єни, фунти, швейцарські франки. Можна ще додати канадський долар. Це резервні валюти з дозволу і за лобіювання Америки. Приблизно десять років тому до резервних валют була зарахована китайська валюта юань. Але левова частка — відсотків 80 — резервів центральних банків всього світу — це долари і євро. І якщо щось Китай зробить не так, Сполучені Штати виключать юань із складу резервних валют. 

Тоді світова система просто буде виштовхувати країни-вигнанці, які не погодяться розміщувати свої резерви в дозволених валютах. Це перше. По–друге, рейтингові агенції не будуть вважати резервами кошти центральних банків у будь–яких інших валютах і їхні рейтинги полетять вниз. Це така замкнена система, з неї вийти неможливо і навіть підірвати неможливо. Хіба, ти можеш сам себе спалити, але Китай на це не піде. І Саудівська Аравія теж. Але що треба?

Очевидно посилити позиції країн ЄС, щоб їхні уряди були впевнені, що закони на їхньому боці на сто відсотків, не на дев'яносто дев'ять, а на всі сто відсотків. І я думаю, зараз над цим працюють законодавці і уряди цих країн

Наскільки помічні Україні будуть ці кошти від прибутків російських активів, які надійдуть у вигляді заморожених активів чи відсотків?

‍Якщо зараз розглядати такий не оптимістичний, але й не песимістичний варіант, то в цьому році Україна може отримати десь біля десяти мільярдів доларів. Уявіть собі, що на всю цю суму буде закуплена зброя. Це величезні кошти, це декілька батарей Patriot, це тисячі ракет ATACMS, які можуть бити на триста кілометрів, це сотня F-16 з повним екіпіруванням. Тож це дуже великі кошти і, якщо б на них вдалося купити зброю, яка потрібна Україні, причому наступальну, це могло б переломити хід війни. 

У мене вже давно була пропозиція, як красиво припинити війну. Я пропонував конфіскувати ці активи — триста мільярдів — і запропонувати таку формулу: оголосити Путіну і Кремлю, що за кожен день війни один мільярд буде перераховуватися Україні на закупівлю зброї за її вибором. Причому ця зброя може використовуватись ЗСУ на власний розсуд і українські військові можуть бити, в тому числі, по військових об'єктах на території Росії. А друге — за кожну запущену по Україні ракету теж забирати один мільярд доларів. Запустили десять ракет — забрали десять мільярдів. І тут можна було б сформувати умовний рефлекс у Путіна, як у собаки Павлова, який був видатним російським фізіологом, який ненавидів тодішню російську комуністичну владу, дуже критично ставився до глибинного російського народу і проводив досліди на собаках за допомогою лампочок і формував у них умовні рефлекси.

Путін, думаю, не дурніший за собаку

Зараз у Кремля і Росії є безумовний рефлекс — знищити Україну. Але цим методом: день війни —  мінус мільярд, запущена ракета — мінус ще один мільярд — за декілька тижнів ми могли б сформувати у Путіна і всієї Росії такий умовний рефлекс, що війна — це дуже погано, це дуже боляче, будуть удари у відповідь. Причому коштом самих росіян. Таким чином війна могла би припинитися досить скоро.

Обстановка на Східному фронті істотно загострилася від початку квітня, повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Бойові дії активізуються ще більше у травні-червні, прогнозує голова ГУР Кирило Буданов. А поки росіяни посилюють наступальні операції, українським військовим дуже бракує озброєння, про це йдеться вже у звіті Інституту вивчення війни. Як на хід бойових дій вплине американська допомога, чи стане сил у ЗСУ на ще один контрнаступ і де найперше готуються атакувати росіяни, Sestry проаналізували з українськими та європейськими експертами.

‍Час «Ч» 

«Росія хоче до 1 червня мобілізувати 300 тисяч бійців. Ми до цього готуємось. До 9 травня Росія розраховує на сході України зайняти Часів Яр. Я розраховую, що ми вистоїмо, що надійде зброя вчасно, і ми зможемо відбити ворога, а потім розбити плани РФ щодо повномасштабних контрнаступальних дій в червні», — сказав Володимир Зеленський в інтерв’ю NBC News.

Російська влада любить символічні дати, тож, аби Путіну було чим хизуватись в день своєї п’ятої інавгурації — 7 травня і в день перемоги — 9 травня, вони не рахуватимуться з жодними втратами, прогнозує аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд. Водночас він підкреслює, Росія і не припиняла атакувати:

—  Російський наступ триває. Я б не говорив про якесь нове раптове оголошення наступу. Росія, по суті, веде війну на виснаження, поступово просуваючись на кілометр тут, на півкілометра там, на 200 метрів тут — і так практично на більшості ділянок фронту. Але якщо говорити про наступ інших масштабів, на Донеччині, зокрема, там багато надзвичайно добре укріплених міст. До 9 травня залишається два тижні і просування там — дуже складне завдання з військової точки зору. Хоча з політичної — вони не зважають на величезні втрати.

І, скажімо, бажання ще раз спробувати захопити Харків — це теж політичний аспект, бо Путін вважає його російським містом і досі не може зрозуміти, чому він чинить опір ще з 2022-го року

Наприкінці березня Володимир Путін підписав указ про весняний призов, за яким до російської армії мають набрати 150 тисяч осіб. На початку квітня російське міноборони відрапортувало, що від початку року їхні лави поповнились понад сотнею тисяч нових контрактників.

Вже на початку літа росіяни можуть спробувати захопити нові території, зокрема, у межах Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області, — пише британська газета Financial Times. 

Російські збройні сили значною мірою відновили особовий склад за рахунок призову та військовий потенціал за допомогою іноземної підтримки, зокрема, з боку Північної Кореї і Китаю, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень у Гаазі Девіс Еллісон:

— Основні зусилля, схоже, зосереджені на сході, щоб захопити всю Луганську область і створити загрозу для Харкова. Допоміжні зусилля, схоже, зосереджені на півдні, поблизу Криму, з метою відволікти українські війська від головної осі.

Найскладніша ділянка є і буде Донецька область, каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Путін дуже принциповий у тих цілях, котрі він перед собою ставить. Ми вже тричі зірвали їм плани по захопленню Донецької області. Але для того, щоб наступ там був успішним, їм треба додати плюс сорок тисяч, це мінімум. Не замістити, а додати. Поки що не видно ознак, що ці сорок тисяч вже в них є. Плюс ці сорок тисяч потребують вісімсот танків, дві з половиною тисячі броньованих машин і тисячу артилерійських стволів.

Не Армагеддон, але проблеми будуть 

Міністр закордонних справ Сергій Лавров став першим російським високопосадовцем, який прямо назвав Харків ціллю наступу. Це відзначив у своєму звіті американський Інститут вивчення війни: «19 квітня 2024 року Лавров заявив під час радіоінтерв’ю з кількома відомими російськими державними пропагандистами, що Харків «відіграє важливу роль» в ідеї президента Росії Володимира Путіна про створення демілітаризованої «санітарної зони» в Україні для захисту російських прикордонних населених пунктів від українських ударів. Відповідаючи на запитання про те, куди підуть російські війська після створення «санітарної зони», Лавров заявив, що російська влада «повністю впевнена» в необхідності продовження війни проти України».

«Путін, звичайно, хотів забрати Харків, тому що місто був однією зі столиць України і має велике символічне значення», — сказав в інтерв’ю німецькому виданню Bild Володимир Зеленський. Водночас він наголосив: Україна зробить все можливе, щоб цього не сталось.

Зараз у росіян спроможностей наступати на Харків немає, пояснює військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник, але вони намагатимуться набрати достатню кількість ресурсу упродовж найближчих місяців:

—  Чи будуть піднімати коефіцієнти ракетних і шахедних ударів? Так. Але, щоб дійти до Харкова, треба ще пройти сорок кілометрів перетятої місцевості. Вони в районі Бахмута і Авдіївки за добу просуваються на кількадесят метрів. Щоб проходити більше, треба нарощувати сили, як мінімум корпус зі 150 тисяч.

Швидкими темпами вони його не нарощують, але на осінь будуть намагатися вийти на такі показники. Але планові показники в росіян і реальність в росіян — це не одне і те саме

Суто технічно Росія хоче захопити якомога більше територій у регіонах, які вона вже частково окупувала. Щоб оцінити ефективність цього наступу, треба дати відповідь на фундаментальне питання: яка його основна мета? Таке питання ставить колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

—  Швидше за все, Путін зацікавлений в тому, щоб поліпшити свою переговорну позицію за рахунок захоплення територій. Ці території, хай і в менших масштабах, ніж було в планах два роки тому, дозволять продемонструвати себе переможцем, який досяг певних цілей. Але ж, як ми знаємо, його політика спрямована не лише на захоплення якоїсь конкретної території України.

Натепер, за оцінкою Гжегожа Малецького, немає ефективних міжнародних важелів впливу, які б змусили Росію відмовитись від своїх військових планів. 

«Очевидно, що божевілля в Кремлі досі сильне, окупант спробує посилити штурмові дії, наступальні. Будемо відповідати», — заявив Володимир Зеленський після доповідей керівників зовнішньої та військової розвідок. Керівник ГУР Кирило Буданов  прогнозує ускладнення ситуації на фронті:

— Армагеддон не відбудеться, як багато хто зараз починає казати. Але проблеми від середини травня будуть.

Буданов наголошує, плани росіян пов’язані з американськими виборами і вони хочуть загарбати всього по максимуму до інавгурації президента США.

‍Довгоочікувана допомога

В останні місяці росіяни вистрілюють у 5-6 разів більше артилерійських снарядів, ніж українські військові, та вже за кілька тижнів ця диспропорція може становити 10 до 1 на користь Росії. Про це на комітетських слуханнях в Палаті представників попередив головнокомандувач Об'єднаних сил НАТО в Європі, генерал Крістофер Каволі: «Без подальшої американської підтримки в Україні досить швидко закінчаться артилерійські снаряди і ракети до ППО. Сторона, яка не може стріляти у відповідь — програє».

Про очікування американської допомоги в інтерв’ю телеканалу PBS говорив Володимир Зеленський: «Я кажу вам відверто, без цієї допомоги шансів у нас перемогти не буде».

20 квітня Палата представників після багатомісячного блокування схвалила законопроєкт про надання Україні допомоги на 60,8 мільярда доларів до кінця вересня 2025 року. Для Києва передбачено 13,8 мільярда доларів на закупівлю озброєнь та обладнання, ще 13,4 мільярда для заміни та ремонту вже переданого озброєння та навчання українських військових. Ще 23,2 мільярда доларів із цієї суми підуть на фінансування поповнення американських арсеналів. До того ж документ закликає президента США якнайшвидше передати Україні далекобійні ракети ATACMS.

Це великі гроші і потужна підтримка, каже аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— Це означає доставлення Україні необхідних озброєнь. На тактичному рівні це можуть бути артилерійські снаряди і більша вогнева міць, щоб послабити російську логістику. Можливо, високоточна далекобійна зброя, щоб атакувати командні пункти, склади боєприпасів і тому подібні речі. Таким чином, це погіршує тактичні можливості Росії.

І в оперативному плані, якщо 61 мільярд доларів піде на довгоочікувані F-16, озброєні високоточними бомбами і ракетами, то це завдасть ще глибших ударів по російських військах в Україні

«Це брехня, Еммануель це знає»

Оголосити всесвітнє перемир’я, в Україні зокрема, на час літньої Олімпіади в Парижі запропонував французький президент. І в цій ініціативі Еммануель Макрон сподівається на підтримку Китаю: «Лідер Китаю через кілька тижнів приїде до Парижа. Я його попросив допомогти. У 2022 році перед нами теж стояло таке завдання перед зимовими Олімпійськими іграми, які приймав Китай. Тож це може стати дипломатичним моментом задля миру».

Цього не буде, певен колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький:

— Можливо, тут ідея полягає і в тому, що Макрон має на меті спробувати запобігти цьому наступу, який Росія запланувала на травень і червень, апелюючи до певної традиції. Однак, пам'ятаючи про подібні ситуації в минулому, наприклад, війну в Грузії у 2008, мені це не видається реалістичним.

Крім того, я маю сумніви, чи буде це в інтересах України, бо де-факто перемир'я Росія може використати для свого зміцнення

Кремль ніколи не дотримується обіцянок про припинення вогню, наголосив Володимир Зеленський:

— Я не вірю в будь-який формат перемир’я з Росією. Це брехня, Еммануель це знає, він сам свідок цього. Ми разом були у Нормандському форматі, ми разом проходили Мінський процес. Франція, Німеччина, Україна — ми всі є живими свідками, що замороженого конфлікту з Росією не буває.

‍Український контрнаступ‍

Отримавши американську допомогу, Україна може продовжувати воювати до 2025 року. Головне питання для Києва — це людські ресурси, каже  аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— А для Росії питання полягає в тому, що, маючи населення в чотири рази більше, ніж в Україні, і економіку в десять разів більшу, ніж в Україні, вони можуть грати в довгу гру, у війну на виснаження, хоча й з величезним втратами. Це ситуація, коли програють обидва, і один втрачає більше, але кишені має глибші. Я думаю, це і є російський менталітет. З прагматичної військової довгострокової перспективи вони будуть продовжувати виснаження по всьому фронту і намагатимуться розтягнути українські сили так, щоб жодна позиція не могла бути дійсно добре захищеною, щоб забезпечити собі поступове просування вперед.

За низки сприятливих обставин Україна може в цьому році перейти в контрнаступ, це абсолютно реалістичний сценарій, вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Ми ж були в режимі контрнаступу минулого року — з травня по вересень ми наступали. Менша армія чисельно, менша по кількості зброї, але ми зуміли прорубати плацдарм на Запоріжжі — це факт. При тому, що ми не мали переваги у повітрі, а уявіть собі, що у нас буде перевагу у повітрі.

Ми показали, що ми все можемо робити, але за однієї умови — достатня кількість зброї

Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити? 

‍Шоу на всі гроші‍

Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:

— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.

А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території

Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post  брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.   

На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».

А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.  

Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:

— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.

У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться

‍Страх війни‍

Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:

— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.

У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:

—  Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.

Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну

‍Мир по-пекінськи‍

Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.  

Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:

— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.

Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених

В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну. 

Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський: 

— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.

‍Переговори не на часі ‍

Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:

— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.

Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд

Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді 

Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує  політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.

‍Саміт миру‍

Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:

— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.

Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.

Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на  досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.

А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Із тексту закону вилучили положення про демобілізацію військових через 36 місяців служби без додаткових рішень Ставки верховного головнокомандувача. Закон також запроваджує поняття базової військової служби та електронний кабінет призовника. Надається можливість служити засудженим за нетяжкими статтями, також уточнюється перелік осіб, які підпадають під бронювання від військової служби. Окремі зміни стосуються військовозобов’язаних українців, які перебувають за кордоном. Sestry зібрали думки експертів, військових та правозахисників про новації, переваги та прогалини ухваленого законопроєкту.

‍Багатостраждальний закон

Дебати стосовно закону про мобілізацію тривали від грудня минулого року. 7-го лютого його ухвалили в першому читанні, але без урахування пропозицій профільного комітету. Під час підготовки до другого читання депутати подали понад 4 тисячі поправок. Парламент розглядав їх майже 2 місяці. Напередодні голосування засідання Верховної ради затягнулось до глибокої ночі, втім за напівпорожньої сесійної зали.

Під час голосування 11 квітня у парламенті були головком Олександр Сирський та міністр оборони Рустем Умєров, але жодних заяв у сесійній залі вони не робили. Єдиний, хто взяв слово — командувач Об'єднаних сил генерал Юрій Содоль. Він заявив, що ситуація з особовим складом критична: «тримаємо оборону з останніх сил». Президента Володимира Зеленського та прем'єр-міністра Дениса Шмигаля не було у залі парламенту під час розгляду законопроєкту.

‍Що ухвалили — ключові новації:‍

• Чоловіки у віці 18-60 років зобов'язані протягом 60 днів оновити свої облікові дані у військкоматі, центрі надання адмінпослуг або в електронному кабінеті призовника;
  
  
• Громадяни, які перебувають на військовому обліку, можуть в добровільному порядку зареєструвати свій електронний кабінет, але повістки через цей кабінет не розсилатимуть;
  
  
• Військовозобов'язані повинні мати при собі військово-облікові документи та пред'являти їх на вимогу поліції чи працівників ТЦК;
  
  
• Без оновлених облікових даних з військкомату українці за кордоном не зможуть оформити паспорт чи отримати консульські послуги;
  
  
• Замість строкової служби закон вводить поняття базової військової підготовки. Її можна пройти під час навчання у вишах або в тренувальних центрах ЗСУ. Фактично така підготовка почнеться з 1 вересня 2025 року;
  
  
• Підняли штрафи — для фізичних осіб від 17 до 22 тисяч за ухиляння від мобілізації. ТЦК зможе звертатись в поліцію з проханням затримати ухилянта, а також надсилати рекомендований лист з вимогою з'явитись у військкомат. Такий лист вважається врученим, навіть якщо людина його не отримала персонально в руки. Якщо після цього вона добровільно протягом 10 календарних днів не з'явиться в ТЦК, то військком має право звернутись до суду з вимогою позбавити ухилянта водійських прав;

• Можлива мобілізація транспортних засобів, якщо у власності особи перебуває більше одного транспортного засобу;

• Громадяни, які не пройшли військову службу чи базову військову підготовку, не зможуть працювати на державній службі, в прокуратурі чи поліції;

• Надається можливість проходити військову службу ув’язненим за нетяжкими статтями. Засуджені за умисне вбивство, зґвалтування, злочини проти національної безпеки не можуть бути мобілізовані.

Треба бути свідомими того, що тема мобілізації в принципі не може бути популярною в суспільстві, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан, але добре те, що цей закон в принципі проголосований:

— Там є база, яку далі можна буде допрацьовувати. Це й облік, і права військовозобов’язаних, і сам процес мобілізації, і гарантії навчання військових — багато того, чого в нас раніше не було, і ці процеси відбувались фактично вручну.

Водночас, прогнозує Сергій Кузан, навряд чи цей закон безпосередньо вплине на кількість мобілізованих:

— Тому що у нас мобілізація не припиняється. І вона як здійснювалася, так і продовжує здійснюватися. І наші мобілізаційні спроможності вони такі, які є.

Але я дуже сподіваюся, що тепер держава матиме точніші показники і буде зрозумілий оцей наш мобілізаційний ресурс, тобто держава розумітиме, ким може воювати і протягом якого часу

‍Юридичні прогалини

З правової точки зору цей документ має величезну кількість положень, сумнівних з точки зору конституційності: починаючи від вилучення тієї самої норми про строки демобілізації, норми про перекомісії для інвалідів ІІ і ІІІ груп і завершуючи розширенням прав ТЦК та кричущою відсутністю захисту персональної інформації військовозобов’язаних при передачі її під час оновлення своїх даних. Це все проблеми, які ще дадуть про себе знати, ігнорувати їх не вийде, каже юрист міжнародної компанії Quantum Attorneys Дмитро Єфременко:

— Я, зі свого боку, взагалі не бачу нічого, щоб тут могло піти на користь країни і на користь перемоги. І що найголовніше, розумієте, зараз і так суспільна свідомість дуже перегріта. І вже назріває таке свого роду протистояння між військовими і цивільними. Депутати все це прекрасно знають і розуміють, але в силу обставин ухвалюють закон за принципом: я — художник, я так бачу.

Із правового погляду, на мою думку, тут немає позитивних механізмів, покликаних реально вирішити питання з мобілізацією

Відстрочка або бронь

Від мобілізації звільняються особи з інвалідністю, батьки трьох і більше неповнолітніх дітей, якщо вони не мають боргів зі сплаті аліментів, батьків, які самостійно виховують неповнолітню дитину. Також усиновлювачі, опікуни дітей з інвалідністю і недієздатних осіб, громадяни, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти.

Бронь, окрім працівників критичною інфраструктури, можуть отримати співробітники правоохоронних органів, депутати Верховної Ради та їхні помічники (не більше двох), керівники міністерств і їхні заступники, очільники судових органів і судді, представники місцевої влади.

Призову на військову службу не підлягають студенти вишів, які навчаються на денній формі, а також наукові працівники та викладачі.

Громадяни з інвалідністю, звільнені з полону та громадяни віком до 25 років, які пройшли базову військову підготовку, підлягають мобілізації виключно за власним бажанням.

Окремо в законі прописано, що всі мобілізовані мають пройти військовий вишкіл, а також мають право самостійно звернутись до рекрутингових центрів замість примусового призову через ТЦК.

‍Демобілізація — очікувана, але не ухвалена ‍

Найбільш дискусійним стало вилучення з тексту законопроєкту норми про демобілізацію військових, які під час воєнного стану відслужили 36 місяців. Водночас парламент підтримав постанову, яка зобов’язує уряд ухвалити надбавку у розмірі 70 тисяч для військових на передовій, які виконують бойові завдання та найближчим часом внести на розгляд парламенту законопроєкт про ротацію. Окремо протягом 8 місяців уряд має розробити й подати законопроєкт про демобілізацію.

Заміна і час на відпочинок однозначно потрібні, каже політолог в мирному житті, а з 2022-го доброволець військовий ЗСУ Кирило Сазонов. З його слів, військові загалом чекали ухвалення цього закону, мовляв, або голосуйте, або приїжджайте самі до нас. Тож, звісно, за відсутності унормування демобілізації не все влаштовує військових:

— На війні, в окопах насамперед, це дуже важливо, щоб люди мали змогу відпочити. І коли ми бачимо у Києві купу здорових молодиків, а до нас приходить поповнення віком 40+, це не дуже гарно. Чоловік призовного віку має обов'язки захищати права на життя інших людей. Цей обов'язок треба виконувати. Якщо людина не виконує своїх обов'язків, ні про які його права, мова вже не йде. Вибачте, таке життя, не буває прав без обов'язків. Я вважаю, що будь-які обмеження для ухилянтів мають сенс. Якщо ти хворий, якщо у тебе бронь, що завгодно, не так важко сходити до ТЦК та відновити дані.

А щодо демобілізації, ми всі чудово розуміємо, як би нам, тим, хто воює з самого початку, не хотілось би вже за рік бути вдома, нас не буде ким замінити. Бо якщо ми всі підемо додому, хтось у Київ, хтось в Одесу, хтось у Бучу, то завтра там вже будуть росіяни

Про те, що ухвалений закон посилить контроль за ухилянтами, заявив у Вільнюсі Володимир Зеленський:

—  Багато маніпуляцій, російського наративу щодо зриву мобілізації в Україні. Зверніть увагу на факти. Мобілізація постійно триває, як це і має бути, згідно з законодавством, у воєнний час, під час війни. Щодо закону або одного із законів, які стосуються змін у мобілізації, того, що було проголосовано 11 квітня, за запитом військового керівництва, є певні зміни в мобілізації. І є посилення контролю тих, хто ухиляється. Тут зафіксовані деякі зміни до деяких норм, які допоможуть військовому керівництву. Там питання не тільки щодо мобілізації людей, там важливі питання щодо підтримки війська, яке постійно на фронті — відпустки, поліпшення ротації тощо. 

Західні партнери повинні підтримувати удари по інфраструктурі країни-агресора у відповідь на російські атаки, заявив Володимир Зеленський. З його слів, росіяни розуміють лише мову сили — і жодне засудження російських атак не вплинуло на їхню інтенсивність. Наскільки ефективні українські удари по російських об’єктах, про їхні очевидні та неочевидні наслідки і чому не варто покладати на цю тактику суперочікування — Sestry зібрали думки експертів. 

‍Вразлива інфраструктура 

Українці знайшли таку, можна сказати, гібридну чи асиметричну відповідь на російські ракетні удари, щоб завдавати шкоди агресору, вважає ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер:

— Безглуздо обстрілювати житлові квартали Бєлгорода або Воронежа, там це нікого не хвилює. А ось удар по такому вразливому місцю, як нафтопереробка в Росії, яка зроду не вкладалась в потужності зі зберігання, а тільки в потужності з виробництва. Чому, власне, більшість заводів розташовані в європейській частині? Для того, щоб звідти було легше це все вивозити на Захід? Це ж усе була експортно орієнтована галузь.

І ось українці намацали цю вразливість і почали по ній бити

Важко точно сказати, скільки саме потужностей російських НПЗ було вражено, каже доктор Джеймс Гендерсон, провідний експерт Оксфордського інституту енергетичних досліджень. За його оцінкою, у 2024-му Україна, якщо порахувати збитки від усіх атак, зупинила переробку приблизно 2,5 мільйонів барелів нафти на добу. Загальні російські потужності переробки становлять 6 мільйонів барелів:

— Однак не всі потужності на кожному заводі були пошкоджені або зупинені. За моїми оцінками, було зупинено або виведено з ладу близько 16% від загальної потужності. Частина з них була первинною установкою для переробки сирої нафти, а частина — більш складним обладнанням, такими, як каталітичні крекери, гідрокрекери тощо, які виробляють такі продукти, як бензин, дизельне паливо та авіаційний керосин. На всіх заводах були різні терміни зупинки, тому важко точно сказати, що саме і коли буде зупинено.

Не лише українські удари, але й тамтешня стихія виводить з ладу російські НПЗ. В Оренбурзькій області через повінь, яку місцеві назвали найпотужнішою за весь період спостережень, зупинився «Орськнафтооргсинтез» — найбільший актив компанії «ФортеІнвест», річна потужність заводу складає 6 мільйонів тонн нафтопродуктів. Особливість цього НПЗ в тому, що він був орієнтований зокрема на випуск авіакеросину.

‍Бити можна і треба

Маємо повне право за всіма міжнародними законами атакувати військові об'єкти, з яких атакують нас, а також об'єкти, які пов'язані з військовою промисловістю чи мають зв'язки з Збройними силами Російської Федерації, наголошує військовий експерт, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман:

— Ми маємо право це робити і, звісно, будемо це робити. Єдине, що наші партнери з Європейського Союзу, з НАТО, зі Сполучених Штатів просили, бо вимагати вони цього не можуть, щоб ми не застосовували зброю, яку вони нам продають, по об'єктах, які розташовані на території Російської Федерації. Але по об'єктах, які розташовані на тимчасово окупованій території таких прохань немає, так само не йдеться про заборону атакувати об'єкти вглиб Російської Федерації зброєю нашого виробництва.

І тут нам ніхто не може вказувати, бо тільки ми маємо право це робити, мусимо робити, бо в інший спосіб у війні не перемогти 

Нафтопереробні заводи — це законна військова ціль для України, наголосила українська віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. Україна розуміє занепокоєння партнерів. Втім, Збройні сили застосовують усі можливі ресурси для опору Росії, зауважила Ольга Стефанішина і додала, що операції по російських заводах були успішними. 

Україну в цьому питанні підтримала Франція. Тамтешній міністр закордонних справ Стефан Сежурне під час спільної пресконференції з держсекретарем США Ентоні Блінкеном назвав українські атаки по російській нафтопереробці самозахистом. А президент Фінляндії Александр Стубб під час брифінгу з Володимиром Зеленським у Києві сказав, що війна завжди жорстока і тяжка, але Росія розуміє виключно силові методи.

‍Білий дім не схвалює

А втім, таку позицію поділяють не всі українські партнери. Наприкінці березня британське видання Financial Times, посилаючись на анонімні джерела, повідомило, нібито Сполучені Штати закликали Київ припинити атаки по російській нафтопереробці, мовляв, це може призвести до зростання світових цін на нафту, що матиме негативні наслідки, які не влаштовують адміністрацію Байдена.

Тим часом провідний експерт Оксфордського інституту енергетичних досліджень доктор Джеймс Гендерсон наголошує, що основний вплив був на внутрішній ринок Росії і припав на високооктановий бензин та дизельне паливо:

— Експорт бензину було зупинено 1 березня. Заборона на експорт дизельного палива поки що виключена, але можлива в майбутньому, якщо атаки триватимуть. З точки зору світового ринку, якщо експорт продуктів буде в дефіциті або якщо нафта не зможе перероблятися в Росії, то експорт сирої нафти може збільшитися, і це вже обговорювалося.

Це може означати, що Росії доведеться знову пропонувати більші знижки, щоб знайти ринки збуту для своєї сирої нафти

Офіційно в Білому домі на запит Голосу Америки відповіли: «Ми завжди заявляли, що не заохочуємо та не сприяємо нападам усередині Росії». А речник Держдепу США Метью Міллер наголосив: позиція Вашингтона полягає в тому, щоб не заохочувати українців завдавати удари поза українськими кордонами.

Подібна позиція американської влади вкрай цинічна, каже ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер:

— Ви нам типу не підвищуйте вартість палива на заправках, при тому, що Америка на сьогоднішній день найбільший експортер нафти і газу, до речі. Дуже цинічно і дуже неприємно звучить і показує, що американців, крім їхніх інтересів, нічого не хвилює. Але це було й так загалом зрозуміло. Просто це таке ще одне підтвердження. З іншого боку, нерозумно на них за це ображатися. Америка понад усе для них. Тобто їхні інтереси — це головне. Всі інші — це гарнір.

Ми в Ізраїлі теж із цим постійно стикаємося. Тобто нам постійно викручують руки щодо війни з ХАМАСом. Причому найбільше в цьому стараються, як не дивно, американці

Згодом Володимир Зеленський в інтерв’ю The Washington Post зауважив, що реакція США на українські удари по російських НПЗ не була позитивною, а втім, заборонити це робити Києву ніхто не може:

—  Якщо немає протиповітряної оборони для захисту нашої енергетичної системи, і росіяни атакують її, моє запитання: чому ми не можемо їм відповісти? Їхнє суспільство має навчитися жити без бензину, без дизеля, без електрики. Це чесно. 

Сполучені Штати не допомагають Києву в організації ударів по об’єктах на російській території. Про це сказав речник Пентагону Пет Райдер:

— Допомога, яку ми надаємо Україні, призначена для того, щоб вони захистили і повернули свою суверенну територію. Ми не надаємо жодної допомоги для використання за межами цього.

А глава Пентагону порадив Києву бити по тактичних і оперативних цілях, а не по НПЗ. Бо удари по російським нафтопереробним заводам, на думку глави Міноборони США,  можуть вплинути на світові енергетичні ринки:

— Ці атаки можуть мати наслідки для глобальної енергетичної ситуації. Україні краще бити по тактичних і оперативних цілях, які можуть безпосередньо вплинути на поточний бій. 

Без завищених очікувань

Аналітики американського Інституту вивчення війни назвали українські удари по російській військовій виробничій і нафтопереробній інфраструктурі в Татарстані (за понад 1200 кілометрів від українського кордону) переломним моментом у здатності України вражати цілі  у глибокому російському тилу.

У розмові з CNN керуюча директорка інвестиційного банку RBC Capital Markets Хеліма Крофт висловила думку, що атаки дронів по НПЗ можуть вплинути на російську економіку більше, ніж санкції, які значною мірою обходили стороною енергетичний сектор.

Водночас військовий експерт майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман закликає не плекати завищених очікувань і тверезо дивитись на ефективність українських ударів по російських заводах:

— Для того, щоби зрозуміти, наскільки це шкодить Російській Федерації, треба подивитись на цифри. Кажуть, що ми зменшили кількість переробленої нафти на сотні тисяч барелів на добу. І всім здається: нічого собі! Але є маленький нюанс — вони переробляли п'ять мільйонів сімсот тисяч барелів на добу. Зараз вони проробляють п'ять мільйонів сто тисяч барелів за добу. Багато нафтопереробних заводів розташовані поки що поза зоною ураження наших наших засобів. А санкції, які  багатьом з нас не подобаються, змусили росіян знизити переробку майже в два рази.

А ми знизили на десять відсотків. Це суттєво, але чи  примусить це росіян припинити заправляти свої танки, літаки чи кораблі. Звісно, ні

‍Завдання на майбутнє і неочевидні наслідки

Від українських ударів є принаймні два ефекти, які назагал мало обговорюють. А ця складова важлива, продовжує військовий експерт, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман:

— Такі атаки на нафтопереробний комплекс, на інші об'єкти Російської Федерації показують, що їхня протиповітряна оборона не здатна зупиняти наші безпілотники. І це суттєво впливає на міжнародний ринок озброєння. Там починають відмовлятись від контрактів з Російською Федерацією, і зменшується попит на все, що вони продають. І фінансова шкода від цього набагато більша, ніж від того, що вони стали менше переробляти нафти в пальне.

Ну, і до того ж це ще психологічна складова, дуже важлива для росіян всередині — коли вони бачать, що майже всі нафтопереробні заводи на європейській частині Російської Федерації ми вже підпалили

Удари по російських об’єктах доцільно масштабувати, впевнений ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер, і не потрібно обмежуватись нафтопереробною промисловістю:

— Звичайно, атакувати підприємства військово-промислового комплексу не так просто. Тому що, скажімо, якщо взяти якийсь Уралвагонзавод — це гігантська площа, він як невелике місто, і там потрібно точно знати, який цех атакувати, щоб поламати весь цей ланцюжок. На нафтопроводі все зрозуміло — найвищий об'єкт — це та сама ратифікаційна колона або установка первинної переробки. Виніс її — завод зупинився, уже працювати не зможе. А на військових підприємствах складніше. Але це вже робота української розвідки — вказати точний об'єкт для атаки. Плюс порти, плюс логістика, потужності зі зберігання палива, нафтобази. Коротше, треба атакувати.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍‍‍

Про строки отримання американської допомогу, доцільність бронювання за гроші, джерела фінансування оборони та відбудови, протести польських фермерів, ринок землі та повернення українців з-за кордону — про це Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком. 

‍Японія та Німеччина найбільше вкладаються в Україну

‍Катерина Трифоненко: В українському бюджеті дефіцит на десятки мільярдів доларів. Почасти витрати перекривають європейські партнери, втім досі не зрозуміло, коли і на яких умовах буде американська допомога. Відповідно, звідки уряду брати гроші — і на оборону, і на соцвиплати?

‍Олександр Савченко: Дійсно, поки що Сполучені Штати випадають. Вони мали би вкласти десять мільярдів доларів в бюджет для соціальних виплат, на заробітну плату всім державним чиновникам, а також вчителям і лікарям. Але на їхнє місце прийшла Японія з сумою приблизно одинадцять мільярдів доларів. І перші п'ять уже заходять в Україну. Європейський Союз хотів дати десять мільярдів, але дає більше. Ну, а решта коштів це — Міжнародний валютний фонд — на цей рік заплановано п'ять мільярдів. Світовий банк дав півтора мільярди і різні країни, хто скільки може, дає мільярд, півтора. І таким чином питання фінансування дефіциту бюджету цієї діри закрите

Друга складова — це фінансування зброї, там є європейські гроші. П'ять мільярдів — це гроші Європейського Союзу, які мають іти на фінансування закупок зброї і боєприпасів для України. Плюс кожна країна теж визначається, скільки вона може передати. Найбільше дають північні країни Європи: Швеція, Данія, Норвегія. Йдеться про мільярд чи трошки більше. Абсолютний чемпіон зараз Німеччина. Цифра змінюється, але німці профінансують зброї і боєприпасів десь на рівні шести з половиною мільярдів євро. Фінансують й інші країни тільки менше — Франція десь в два рази менше за Німеччину, потім Польща. Але всі дають, хто що може.

Таким чином є лише одна проблема: якщо в американців ця зброя на складах і вони можуть дати прямо тут і зараз, то в європейців на складах майже нічого немає

Правда, французи знайшли велику кількість списаних бронемашин та іншої техніки, яка для них списана, а для нас це нова техніка. Будемо вірити, що американці все ж таки 9-12 квітня проголосують за пакет допомоги, але я очікую там складності. Якщо внесуть зміни у закон, який був проголосований в Сенаті, то його потім треба переробляти і знову направляти в Сенат, перш ніж він набуде чинності. Та в мене все ж таки відчуття, що до першого травня з Америки ми теж можемо отримати фінансування, вірніше зброю. А от щодо фінансування дефіциту бюджету від США, то, думаю, чи сума буде зменшена, чи вона буде оформлена як кредит.

‍Російський слід на протестах польських фермерів

‍Вже кілька місяців поспіль не припиняються акції польських фермерів і блокада українського кордону. Яка причина таких запеклих протестів і скільки вони ще можуть тривати?   

Є декілька причин. На перше місце я ставлю активність російської розвідки і фінансування ними цих процесів. Вони просто підкуповують лідерів профспілок, лідерів партійних осередків і переслідують два типи інтересів. Перше — нашкодити Україні, а друге — прокласти шлях на європейський ринок своїм сільськогосподарським продуктами. Ми тут прямі конкуренти: чим менше ми продаємо, тим більше вони продають — і в такий спосіб фінансують війну. Російський слід тут очевидний. Але є й інші причини. Є рішення Європейського Союзу, які роблять дорожчим процес виробництва сільгосппродукції для польських фермерів. Нові стандарти стосуються добрив, вони мають бути дуже дорогими. Польські фермери протестують проти цього.

Також вони не хочуть, щоб українці мали право продавати у Польщі свої товари без мита, бо наші значно дешевше, а інколи й кращі за якістю. У сусідній країні продуктивність праці фермерських господарств дуже мала, тому що вони дуже дрібні. У нас же — масштабні, особливо зернові проєкти. Тому польські — неконкурентноздатні порівняно з українськими і дуже сильно програють. Є проблеми і з нашого боку — єЧерга на кордоні для водіїв, де за сто-двісті євро є можливість пройти без черги. Вони проти цього теж протестують. І останній момент: фермери — виборчий електорат партії ПіС, яка програла парламентські вибори. Зараз ідуть місцеві вибори. «Право і справедливість» підставляють Туска і його партію під удар. Це політична боротьба, соціальні процеси дуже складні, багатогранні. Я впевнений, що після того, як вибори закінчаться, а ми наведемо порядок з цими чергами, питання буде вирішене.

Найближчі 10 років — земля для українців

‍З 1-го січня 2024 в Україні відкрився ринок землі для юридичних осіб. Довкола цієї теми точилось і продовжується чимало дискусій. На вашу думку, відкритий земельний ринок під час війни це зрада чи перемога?

Це однозначно перемога. Чим більше приватної власності, чим більше земельних ділянок можуть купувати в першу чергу українці, тим вища продуктивність праці і багатства для України. Навіть в тій же лаптьовій Росії земля приватизована вже років 20-ть. У поляків теж приватна власність, але дрібні господарства. І бачите, до чого приводять дрібні господарства. Чим більші сільськогосподарські об'єднання — тим вища продуктивність праці, дешевша продукція, більший експорт.

В Європі історично склались дрібні господарства. Велика французька революція була за приватну власність, за землю. У нас про це мало кажуть. У результаті цієї революції селянство отримало один-два гектари, за сто років збільшили їх у два рази, потім за сто років ще у два рази, але це все дрібнота і тому воно все збиткове. І полякам держава за кожен гектар тисячу доларів дає. Вони більше чекають дотацій, ніж продукції. У нас господарство під шаленим тиском, але воно суперприбуткове. Я б пропонував, щоб після закінчення війни тільки українці мали право купувати землю з подальшим правом перепродавати її в країни, які вважаються дружніми. Земля має великий потенціал до зростання, а в нас вона найдешевша у світі, якщо не брати країни Африки. І тому тут право першої ночі має бути за українцями, а вже через 5-10 років хай перепродують і отримують надприбутки.

‍Забагато бажаючих бути в ЗСУ, але подалі від фронту

‍‍Питання, що регулярно виникає в публічному обговоренні — бронь від армії за гроші. До законопроєкту про мобілізацію ця норма наче не увійшла, але в комітеті з економічного розвитку 1 квітня презентували фінансову модель бронювання. На вашу думку, чи варто йти цим шляхом? 

Є два моменти дуже важливих для вирішення проблеми дефіциту людей на фронті, на передовій. У нас бажаючих бути в Збройних силах — чим подалі від фронту — дуже багато, бо і зарплати нормальні, і таке інше. Два десятки професійних рекрутингових компаній можуть вирішити цю проблему. У кожному суспільстві завжди є один-два проценти людей, які вміють, хочуть і будуть вбивати. То краще хай вони вбивають рашистів. Якщо їм зробити комфортні умови, можна вирішити проблему не на 100 відсотків, але на 50-60 — за рахунок людей, які добровільно підуть це робити. Крім того, ще й гроші великі за це отримуватимуть. Це перше. Друге — щодо бронювання.

Я категорично проти того, щоб це вирішували директори, бо всі державні підприємства будуть це робити за рахунок держави

Я виступаю за те, що будь-яка людина, яка може внести велику суму грошей — мільйон гривень мінімум — могла б отримати відтермінування від мобілізації на один рік. Я рахую від того, скільки платять солдатам на передовій за рік. Можна внести таку суму — і рекрутингові компанії зможуть знайти людину, яка без примусу піде у військо. І це будуть набагато кращі військові, ніж ми візьмемо якогось хілого айтішніка, який боїться власної тіні. Тобто не директор бронюватиме, а сама людина — вносить мільйон–мільйон двісті, щоб відтермінувати на один рік. Хоче ще один рік — вносить ще.

‍Заморожені російські кошти рано чи пізно будуть в руках України 

‍За оцінками Європейського інвестиційного банку, на відновлення України може знадобитись понад трильйон доларів, космічна сума, звідки брати такі кошти? 

Перше — Росія має компенсувати. Все, що ми зможемо забрати. Поки що можемо лише золотовалютні резерви через міжнародні суди. Потім можемо забирати надприбутки за рахунок спеціального механізму цін на нафту, газ, інший експорт. Можна зробити такий механізм, що фінансування відбуватиметься навіть без їхньої згоди. Стосовно відновлення, у мене такі розрахунки: якщо війна припиниться, нам треба десь 20 мільярдів доларів на рік для фінансування просто діри в бюджеті. Мінімум 20. 10 з них буде давати Європейський Союз, як він видає всім своїм членам. А решта, я думаю, буде йти через оці кошти, які ми будемо забирати у росіян. Плюс ще треба десь 10 мільярдів спочатку прямих інвестицій — це кошти приватних структур, і десь 10 мільярдів на рік для відновлення того, що зруйнували рашисти. Більше 20 мільярдів ми прийняти не зможемо, у нас недостатньо людей і техніки, щоб це використовувати. У майбутньому суми можуть подвоїтись.

Зараз, за моєю оцінкою, реальні збитки від Росії становлять десь 700-750 мільярдів доларів

‍У США та ЄС дуже багато розмов, що робити з замороженими російськими активами. Коли чекати реальних кроків?

Американці вже давно внесли зміни до законопроєкту щодо важливості направити ці кошти прямо зараз на потреби Збройних сил та на фінансування зброї. І для американців взагалі немає проблеми, бо вони робили так декілька разів в Ірані, в Іраку, у Венесуелі. Заморожували і потім передавали тому, кому потрібно. Я теж не розумію, чому американці тягнуть. Можливо, вони хочуть все ж таки цей закон про допомогу ухвалити, а потім розглядати, як додаткову можливість конфіскації активів. Стосовно європейців — там прийшли однозначно до думки, що будуть передавати доходи. Рішення ухвалене, конкретний механізм розробляють на наступний саміт лідерів, що буде через місяць. Йдеться десь про 3 мільярди на рік. Але добра новина, що хочуть направляти їх для закупівлі зброї. Це дуже важливо. Британці виступили з пропозицією, у них свої є заморожені активи в британських банках, щоб під них випустити цінні папери або видати кредит, де гарантією будуть виступати оці заморожені кошти, які рано чи пізно будуть в руках України. У мене таке передчуття, що до літа процес піде

‍В Україну прийдуть величезні інвестиції

Мільйони українців від початку повномасштабного вторгнення вимушено виїхали за кордон — це на додачу до трудових мігрантів, які поїхали ще раніше. Загалом йдеться про приблизно 9 мільйонів людей. Як їх повернути додому?

Перше — виграти цю війну. Досягти припинення вогню на вигідних для України умовах. Ніхто не каже, щоб відвоювати все до кордонів 91 року, але закінчити війну на вигідних для України кордонах. Далі — запропонувати ідеальну економічну модель для тих, хто тут працює, живе, відпочиває. Що це означає? Радикально знизити оподаткування, до нуля зменшити вплив корупціонерів і бюрократів. Якщо ми створимо такі економічні умови, будуть величезні інвестиції в країну. Дефіцит бюджету будуть покривати 20 мільярдів та інвестиційні кошти — теж десь 20 мільярдів доларів. Таким чином тут може бути найбільший в світі економічний бум. І якщо будуть малі податки, не буде великого числа дармоїдів, бюрократів і ідіотів, то будуть повертатись не тільки ті, хто виїхав, а будуть намагатися заїжджати сюди й громадяни інших країн. І ще англійська мова, це last but not the least (англійський вираз, що означає останній в переліку, але не останній за значенням. — Авт.). От економічне диво Сінгапуру.

Англійська мова — це найважливіша передумова для економічного буму, це відкриє шлях в Україну не біомасі з ворожої країни, а нормальним англомовним бізнесменам

Українці повернуться і ще будуть битися за місце під сонцем, але це сонце треба створити, бо у нас за 32 роки не виходило все це, на жаль. Але все можливо, одне диво зробили — зупинили рашистів, може й економічне диво вдасться зробити. Треба, щоб до влади прорвався хтось дуже розумний з командою реформаторів, як це було в Польщі, коли Бальцерович прийшов, чи в Чехії, коли Клаус прийшов, такі процеси були і в Чилі, і в Сінгапурі. Щось таке і нам потрібне, ми на це заслужили.        

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Глобальний Південь — умовний термін, який не пов'язаний з географією. Дві його найбільші країни — Китай та Індія — повністю розташовані в Північній півкулі. Цей термін скоріше використовують на позначення певних спільних політичних, геополітичних та економічних факторів. А втім, і країни, і регіони, яких зазвичай зараховують до Глобального Півдня, надзвичайно різні і мають чимало протиріч між собою. Що їх об'єднує — це доволі критичне ставлення до політики Сполучених Штатів та західного світу в цілому. Цим користується Росія, яка маніпулює історичними травмами і грає на антизахідних настроях. Останнім часом Україна і на рівні влади, і на рівні громадських контактів активізувала співпрацю з країнами Глобального півдня. Як Києву заручитись підтримкою цієї частини світу, які в нас козирі і які труднощі на цьому шляху — пояснюють Sestry.

‍Еволюція поглядів

Пішов третій рік війни Росії проти України — і її сприйняття пережило певну еволюцію, пояснює на прикладі країн Азії експертка програми Глобальні партнерства Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Якщо на початку більшість країн регіону проводили швидше відсторонену політику і, за винятком партнерів США, вважали, що це європейський локальний конфлікт, то згодом, коли почали відчувати на собі, зокрема, економічний вплив через порушені ланцюги постачання, почали конкретніше формулювати своє ставлення:

—  І ми пам'ятаємо хвилю закликів з боку країн Глобального Півдня до миру та переговорів, але не тому, що їм хотілося зупинити війну, а тому, що це відбивалося на їхній власній ситуації. Я б виділила таку тенденцію, що, на жаль, Росії з допомогою Китаю вдалося підняти декілька рівнів суспільного сприйняття в цих країнах. Перше — їхні сентименти і почуття вдячності до Радянського Союзу. Росія перетягнула на себе усі позитивні заслуги СРСР. Приміром, в Індонезії будували якісь заводи чи Лаосу допомагали з відбудовою. Хоча, якщо подивитись, то на багатьох цих великих проєктах працювали українці, в деяких місцях це була повна залученість українських інженерів. Але за 30 років Росія настільки захопила цей простір, що зараз нам треба піднімати кожен випадок, окремо про все це говорити. Також Росія «розпакувала» мусульманський фактор, який спрямований проти Сполучених Штатів.

Після виходу з Афганістану у багатьох країнах Глобального Півдня поширився такий наратив, що США провокують війни серед мусульман, — і тут же зазвичай пригадують Ірак, Лівію, Близький Схід. При цьому російська антимусульманська боротьба, наприклад, проти Чечні дуже технічно замовчується

Коли Україна пропонувала ідею глобального саміту миру, на першій зустрічі було 20 країн і переважно це були західні країни. Остання зустріч відбулась під час цьогорічного Всесвітнього економічного форуму в Давосі і там були представлені вже 80 країн та організацій. Очевидно, це говорить про те, що це питання знаходить розуміння в країнах Глобального Півдня, хоча процес дуже непростий, каже професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. До того ж, нагадує він, під час голосувань резолюцій ООН на підтримку територіальної цілісності України все ж більшість країн Глобального Півдня були на боці України: 143-144 країни — за і лише 4-5 — проти.

— Але, знаєте, тут питання. Ну, підтримали територіальну цілісність України. А що далі? І тут постають питання, які, власне, важливі для нас. Бо це має бути не лише засудження Росії в міжнародних організаціях, а й, скажімо, поставки до нас зброї, яка є в цих країнах, включно з радянськими зразками. Ідея полягає в тому, що, наприклад, вони отримують новішу зброю від Америки, а нам можуть передати старішу. Багато країн Глобального Півдня економічно слабкі та бідні, вони не будуть приєднуватися до економічних санкцій. Але, якщо говорити про потужні країни, як Бразилія чи Індія, то вони користуються тим, що Росія знижує ціни. І це одне з наших завдань переконати, що їм треба диверсифікувати свої зв'язки, шукати альтернативні джерела постачання або будувати власні.

Наприклад, у Бразилії зараз ухвалили рішення про будівництво власного заводу з добрив. Вони можуть отримувати і отримують ці добрива з Канади. Але водночас користуються тим, що в Росії це дешевше, і, відповідно, купують російські 

‍Фактор Китаю

З перших днів вторгнення російські наративи підхопив Китай. І це проблема, каже експертка «Української призми» Наталія Бутирська. Пекін — цілеспрямований і має великий вплив на азійський регіон, поза межами Китаю проживають понад 50 мільйонів людей китайських національностей — в Малайзії, Сінгапурі, Індонезії, Таїланді. Піднебесна, пояснює Наталія Бутирська, сприймає усю китайську спільноту у світі як єдиний культурний простір — і в своїй пресі, своїх соціальних мережах Китай дуже суттєво обмежував новини українського спрямування:

— Прикметно, що зараз китайська політика ґрунтується на двох речах, які протирічать одна одній. З одного боку — м’яка економічна сила. Китай практично для кожної країни в регіоні — торговельний партнер номер один. І це дуже вагомий стримуючий фактор стосовно будь-яких політичних заяв, бо Пекін може дуже серйозно економічно покарати.

З іншого боку — Китай поводиться в регіоні агресивно. Наприклад, зараз ми спостерігаємо, як в морі відбуваються баталії відносно філіппінських кораблів, і як Китай намагається посунути Філіппіни, з тих островів, які вони вважають своїми

Також Китай висловлює претензії на частину економічної зони В'єтнаму. І це стосується багатьох країн. Відповідно вони шукають альтернативу. Скажімо, безпекові домовленості зі США. Крім того, прагнуть домовлятись з регіональними державами — Японією, Австралією, Індією. Остання вже намагається у своєму регіоні стати лідером. Тобто, йдеться про багатошарові відносини між країнами, але в тому, що стосується Росії проти України, то Китай також зіграв вкрай негативну роль, бо серйозно підтримав Кремль. І це стало таким серйозним сигналом для країн, які розташовані поруч.

‍Дипломатичні виклики

«Ми домовилися відновити рівень співпраці між нашими країнами, який існував до повномасштабної війни Росії проти України, а також визначити нові перспективні проєкти, які виведуть наші відносини на наступний рівень», — так підсумував свій візит в Індію, який відбувся 28-29 березня, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Це був перший візит очільника українського МЗС в Нью-Делі за останні 7 років. Крім цього, впродовж минулого року Дмитро Кулеба здійснив три турне країнами Африки. 

Торік у грудні Володимир Зеленський відвідав інавгурацію президента Аргентини Хав’єра Мілея і також зустрівся з президентами Еквадору, Уругваю та Парагваю. Це був перший візит президента України в регіон Латинської Америки від 2011 року. Згодом, наприкінці лютого президент Аргентини заявив, що планує провести саміт латиноамериканських держав на підтримку України. 

Коли говоримо про Глобальний Південь, дуже важливо мати їх «на борту» Формули миру і мирного саміту, сказав під час пресконференції до другої річниці російського вторгнення Володимир Зеленський:

— Є держави у Латинській Америці, Африці, які досі балансують і трошки вагаються. Ми працюємо над тим, щоб вони обрали саме сторону миру. 

Україна суттєво активізувала роботу з країнами Глобального Півдня, водночас дуже важливим є розуміння того, що в нас немає таких ресурсів — ані людських, ані фінансових, які має Росія, зауважує керівниця Служби забезпечення діяльності Кримської платформи в структурі Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим Марія Томак:

— У середньому в російських диппредставництвах в 10 разів більше людей, ніж в українських. Звісно, Росія користується своїм потенціалом. Але наші підходи до роботи зовсім інші. На мій погляд, так, як працює Росія, це вого роду колоніалізм. У 90-х роках Жириновський казав про російського солдата, який буде мити чоботи в Індійському океані. Це не жарт, це їхнє бачення роботи з Глобальним півднем.

Зараз, за останньою інформацією, 17 тисяч громадян Непалу воюють в російській армії, їх фактично обманом туди заманили — в цю м’ясорубку. Це, по суті, схема торгівлі людьми. Оце російські підходи до роботи з Глобальним Півднем: зманіпулювати, запустити якісь токсичні наративи

Українські підходи зовсім інші. Ми кажемо про те, що у нас з вами є схожий досвід. Для вас він вже перейдений. Ми, на жаль, зіткнулись з необхідністю захисту своєї свободи й територіальної цілісності. Зрозуміло, що на цьому етапі у нас немає бути суперочікувань. Бо, чесно кажучи, багато хто не зможе Україну навіть на мапі знайти. Для когось не очевидно, що наша країна — не частина Росії. Але це вже наші виклики. Треба реалістично ставитися до того, які в нас можуть бути результати роботи. Нам не почнуть одразу давати зброю і голосувати в ООН, як нам треба. Але для нас стратегічне завдання, окрім розширення кола наших союзників, вибити у Росії цей ґрунт підтримки, який зараз існує серед країн Глобального Півдня.

‍Точки дотику

Якщо говорити про суто практичні речі, Україна може запропонувати Глобальному Півдню свої продовольчі програми, технології і фахівців сільського господарства та енергетики. Вона має унікальний військовий досвід в різних сферах, а, крім того, українські університети зацікавлені в іноземних студентах, каже професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. Що стосується налагодження діалогу з країнами Глобального Півдня, важливо наголошувати, що Україна послідовно підтримувала їхню боротьбу за незалежність, боротьбу з колоніалізмом, продовжує політолог, який торік у складі різних делегацій відвідав 13 країн Глобального Півдня:

—  Так склалася, що саме Українська РСР була заступником голови спецкомітету ООН з боротьби з апартеїдом. Ми маємо тут зняти московську тезу, мовляв, саме Росія завжди допомагала вам у боротьбі з імперіалізмом. Бо це повторюють в країнах Африки, що от, Москва завжди була їхнім союзником. Ну, вибачте, це була не Москва, а був Радянський Союз, а Радянський Союз — це не нинішня Росія. Далі нам треба наголошувати на тому, що ми — країна Східної Європи, не Західної, де були колоніальні імперії.

І в цьому плані нам дуже важливо проводити спільні заходи, скажімо, з Польщею і Литвою. Бо ми разом були в Російській імперії і знаємо, що це таке

Нещодавно в ПАР була проведена спільна конференція, яка була організована поляками, литовцями і українцями. Вона якраз була про наш досвід перебування в комуністичному таборі, про наших дисидентів, про боротьбу за незалежність — і вона знайшла дуже хороший відгук в Південній Африці. Щодо Гази: позиція України виважена, ми завжди підтримували принцип створення двох держав, Київ засуджує злочини, скоєні обома сторонами на Близькому Сході. До речі, нам варто наголошувати, що Україна має дипломатичні стосунки з Державою Палестина з 2001 року. Про це мало хто знає. 

У спілкуванні з іноземними журналістами, насамперед з країн Глобального Півдня, часто можна почути тезу, що рано чи пізно доведеться сідати за переговори, продовжує Олексій Гарань, іншими словами йдеться про те, на які компроміси могла би погодитись Україна:

— Очевидно, мається на увазі, що ми маємо щось віддати Росії. Але якщо ми напряму ставимо їм зворотне питання: а якщо колишня колоніальна імперія повертається до вас назад, якщо бомбить всю вашу країну і забирає частини вашої території, що ви будете робити? Вони всі кажуть — ми будемо боротися.

Теза про подібність колоніального досвіду, безперечно працює для Глобального Півдня, каже Марія Томак, але є нюанс:

— Деякі країни дещо з ревнощами на це реагують, мовляв, Україна зазіхає на їхній образ постколоніальності так, начебто, ми підважуємо цінність їхнього досвіду. Хоча, звісно, Україна так питання не ставить, ми навпаки намагаємося показати, що російські практики на території України протягом століть були власне колоніальними в класичному розумінні. Але оскільки Росія сформувала за собою такий образ борця з імперіалізмом, коли ми розказуємо про свій досвід, у багатьох це викликає когнітивний дисонанс.

У них абсолютно інша картинка реальності — і до цього теж треба ставитися з розумінням і пояснювати, яка наша історія відносин з Москвою і чому в нас така позиція

Загалом, окрім дискусій про колоніальний досвід, Марія Томак виділяє ще два універсальні меседжі, які чудово розуміють у різних країнах Глобального Півдня:

— Другий — це статут ООН. ООНівська система викликає багато критики не лише в Україні, всюди є нарікання на її неефективність. Але що нас об'єднує — невдоволення постійним складом з 5-ти членів Радбезу ООН. Особливо країни, які називають себе middle-power, такі, як Індія чи Індонезія, вони дуже незадоволені тим, що в рамках Радбезу не мають права голосу, а вони вважають, що мали би впливати на всі ці рішення. І третій момент, який на мою думку є універсальним, — формула миру, яку просуває зараз Україна. В першій частині там йдеться про ядерну безпеку. Це глобальні речі, бо ніхто взагалі не зацікавлений в ядерній війні, можливо, за винятком якихось росіян, патріарх Кирил, схоже, зацікавлений, але у світі загалом і Глобальний Південь точно не хотів би такого сценарію.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍‍‍

Спецоперацію під кодовою назвою «Майдан-3» російські спецслужби запустили ще торік. Її кульмінаційна фаза запланована на березень-травень. Мета росіян посіяти паніку всередині України, максимально деморалізувати людей, зірвати мобілізацію і вбити клин між військовими та цивільними. А на міжнародній арені — зменшити допомогу партнерів, а в ідеалі — взагалі розвалити коаліцію на підтримку України. Чи вдається Росії втілювати свій план, якими тезами росіяни маніпулюють в Україні та на Заході — пояснюють Sestry.

‍Мільярди доларів на дестабілізацію‍

Минулого листопада Володимир Зеленський заявив, що Кремль прагне максимально розколоти українське суспільство, спровокувавши хаос всередині країни, і для цього російські спецслужби почали втілювати план, який назвали «Майдан-3». «Майдан для них — це переворот, тому операція зрозуміла», — сказав тоді український президент.

Назва — справді важлива деталь, пояснює в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar:

— Для нашого ворога події, які відбувалися на Майдані Незалежності у 2004-му та 2013-2014 роках мають негативне значення і повʼязані зі зміною влади через суспільний тиск і боротьбу. Для українців же кожен із Майданів — складний, але водночас важливий період змін у країні, пробудження нації та формулювання чіткого курсу: якомога далі від Москви. Для реалізації своїх планів Росія використовує будь-які майданчики: соціальні мережі, медіа, у тому числі й західні, лідерів думок, яких росіяни повсякчас залучають до власних цілей.

Зважаючи на фінанси, які Кремль інвестував у цю спецоперацію, — кампанія з дезінформації буде масштабною. За даними ГУР МО, загальний бюджет операції сягнув 1,5 мільярди доларів

Впродовж минулих років російській пропаганді не вдалося переконати українців в тому, що вони — частина «русского міра», що їм не потрібна власна держава і що під владою Москви вони процвітатимуть, тож стратегія змінилась каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— З 2014 року ми всі спостерігали, як деградують окуповані Крим, Донецьк і Луганськ, а у 2022 році навіть найбільш наївні переконалися, що Росія несе з собою лише смерть і руїну.

Тому тепер Москва обрала іншу стратегію, спрямовану на те, щоб пересварити українців між собою, занурити Україну у внутрішній хаос, який підірве її опірність

Наприкінці лютого Головне управління розвідки повідомило, що Росія готується організувати масові протести в Україні, аби через дестабілізацію всередині країни завдати військової поразки на фронті.

«Протягом найближчих тижнів ворог кине максимум зусиль на розповсюдження деструктивних для світової безпеки наративів і спроб розпалювання конфліктів –– як усередині України, так і в інших точках світу, де є дієва підтримка України», — йшлося в заяві ГУР.

‍Гібридні засоби війни‍

Від початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно продукує та поширює безліч дезінформаційних повідомлень та фейкових наративів, спрямованих на дискредитацію української влади, армії та міжнародних партнерів. Науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс називає це конкуренцією прагнень, а у війні перемагає той, чия воля сильніша:

— Росія кидає виклик українському прагненню дати відсіч. І йдеться не лише про танки та військову техніку, але й усі можливі засоби гібридної війни, включно з пропагандою, дезінформацією, кіберзасобами. Також це стосується і самого бажання Заходу підтримати Україну, воно — є мішенню для всіх пропагандистських та дезінформаційних російських інструментів. Це важливо розуміти і в Україні, і за її межами, що Путін намагається зламати наше прагнення продовжувати підтримку України. Водночас Кремль демонструє прагнення кинути всі можливі ресурси на продовження своєї агресії. І тут вже ми зі свого боку повинні думати про те, як зупинити ці їхні прагнення.

Я розумію, що це складний виклик, але тиск на Кремль має бути посилений санкціями і всіма можливими засобами. Російське суспільство має бачити і відчувати ціну цієї військової агресії

‍(Не) легітимність влади та інші маніпуляції‍

За даними української розвідки, найактивніша фаза дестабілізаційного плану росіян припаде на травень, а ефект вони сподіваються отримати в першій половині червня.

Весняний період обраний не випадково, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Саме в цей час в Україні мали б відбутися чергові вибори президента, проте вони були відтерміновані з огляду на обставини воєнного часу. Росія намагається використати цей факт для того, щоб піддати сумнівам легітимність центральної влади, насамперед президента Зеленського. Впродовж декількох місяців, орієнтовно з листопада 2023 року, Росія намагається навіяти українському суспільству думку, що після 20 травня 2024-го (а саме в цей день спливає п’ять років з дня інавгурації Зеленського) він перетвориться на узурпатора, який цинічно використовує війну для продовження свого правління.

Ми в Центрі стратегічних комунікацій чітко бачимо, що ідея втрати Зеленським легітимності просувається в комплексі з іншими наративами, які покликані збурити невдоволення українців і налаштувати їх проти керівництва власної держави

Ці наративи стосуються таких тем, як мобілізація, економічне становище, корупція, біженці, військовополонені. Якщо привести їх до спільного знаменника, всі вони покликані занурити нас в химерну альтернативну дійсність, в якій головний ворог українця — це його власна держава і власна армія, і що опір агресору марний і невигідний. Той, хто потрапить в цю дезінформаційну пастку, не відчуватиме нічого, крім розпачу, гніву і обурення, спрямованих не так проти Москви, як проти Києва.

Від початку повномасштабного вторгнення у Росії українську владу називають «київським режимом». Тобто уже понад два роки російські медіа, підпорядковані Кремлю та диктатору Путіну, піддають сумніву легітимність української влади загалом, а не лише президента Зеленського, звертає увагу в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar: 

— У межах російської спецоперації «Майдан-3», вочевидь, цей меседж лунатиме ще гучніше. Меседжі покликані дискредитувати Україну серед партнерів, на міжнародних майданчиках, підірвати довіру до президента, української політичної верхівки вигідні виключно росіянам та кремлівському диктатору.

До переліку маніпуляцій можна додати, наприклад тему оголошення стану війни в Україні. Фактчекери з групи VoxCheck звернули увагу, як від початку року мережу буквально заполонила хвиля повідомлень, що українська влада уникає формального оголошення війни, спеціально аби не мобілізувати депутатів та держслужбовців. Або інший приклад — наприкінці січня масово ширились повідомлення, нібито Володимир Зеленський за наказом американської влади збирається тікати у США, бо термін його повноважень спливає.

Йдеться не лише про Україну, виборчий процес найближчими місяцями захопить й  Європу, зауважує науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, він переконаний, тезу про нелегітимність Зеленського після травня 2024 серед західних партнерів Києва ніхто серйозно не сприйме:

— По суті, Путін намагається використати цей контекст для своїх інформаційних операцій. І саме це робить наші суспільства особливо вразливими до цих атак. Тому маємо бути особливо уважними та стійкими до подібних маніпуляцій — це стосується і Європи, і Сполучених Штатів.

‍Інструменти пропаганди‍

Російська пропаганда прагне отруїти якомога більше груп українського суспільства. Ворог намагається визначити больові точки і таким чином зловити конкретну аудиторію на гачок, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров: 

— Наприклад, військовослужбовцям навіюють думку, що командування ЗСУ — це некомпетентні «м’ясники», які не цінують життя солдата, що перемогти Росію на полі бою неможливо і що Київ просто жене їх на марну смерть, виконуючи забаганки «англосаксів». Мешканців прифронтових територій запевняють, що вони страждають через наполеонівські амбіції Зеленського, який не бажає сідати за стіл переговорів. Родини військовополонених підштовхують до думки, що Київ нічого не робить для повернення їхніх родичів, що єдиний шлях порятувати близьких — це протестувати проти бездіяльності влади. Цей перелік дуже довгий — ми в Центрі стратегічних комунікацій ретельно вивчаємо наративну структуру російських інформаційних операцій і маємо бачення загальної картини. Повірте, це вельми сумне і навіть страшне видовище.

Свої меседжі Росія просуває всіма доступними засобами: від маленьких закритих груп у Viber до телеграм-каналів з мільйонною аудиторією; від ботоферм, котрі оперують у твіттері і фейсбуці, до використання авторитету різних медійних персонажів

Це далеко не вичерпний перелік, але суть зрозуміла: йдеться про довготривалу, комплексну і ресурсовитратну роботу проти України. Виглядає так, що тема 20 травня повинна стати детонатором, котрий — як очікує ворог — спричинить вибух невдоволення всіх груп, які російська пропаганда отруювала дезінформацією в попередній період. Це неводовлення мало б вилитись, наприклад, у протестні акції, внаслідок чого центральна влада похитнеться або буде тимчасово паралізована. Але не схоже, щоби ворог мав великі шанси на успіх. І мова не лише про ефективність наших контррозвідувальних заходів. Якщо подивитись на стан суспільної думки в Україні, то абсолютна більшість українців вважають, що Зеленський має працювати на посаді президента до кінця дії воєнного стану, а лише потім слід проводити вибори.

Це руйнує ключовий елемент російської операції, оскільки підняти українців на «Майдан проти Зеленського-узурпатора» не вийде‍

З прицілом на західну аудиторію‍

Основною ціллю російської пропаганди, безумовно, є американська аудиторія, особливо в тому, що стосується військової підтримки, і вони докладають значних зусиль у цьому напрямі, вважає науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, навіть в країнах Балтії, де підтримка України надзвичайно висока, росіяни теж намагаються впливати на суспільні настрої, хоч це й виявляється неефективним: 

— Вони намагаються використовувати так званий мирний порядок денний, знаходять деяких маргінальних політичних акторів, які намагаються розкрутити цей наратив, що, знаєте, мир за будь-яку ціну краще, ніж постійна військова підтримка України і так далі. Також вони використовують і більш агресивні засоби, щоб просто дестабілізувати ситуацію, підвищити напруженість, організувати хакерські атаки. У нас був шквал фейкових погроз про замінування шкіл, з якими постійно стикається й Україна. У нас були фізичні напади з фарбою на наші пам'ятники в Литві та Латвії, які вшановують наш партизанський рух, рух опору радянській владі.

Але вони розуміють, що це не змінить нашу волю підтримувати Україну, тож головна мета тут — змусити нас зануритись у власні проблеми, в той хаос, який вони створили і таким чином відвернути нашу увагу від України

Останні переговори в Берліні відбувались на тлі публічних розбіжностей між Францією та Німеччиною стосовно форматів подальшої допомоги Україні. Войовнича риторика Еммануеля Макрона про ймовірність направлення західних військових в Україну останнім часом йшла у розріз з обережними заявами Олафа Шольца. Він досі не погодився на передачу ракет Taurus, яких чекають ЗСУ. Після берлінської зустрічі Макрон утримався від різких заяв, зауваживши, що лідери Веймарського трикутника вирішили не ініціювати ескалацію. А втім, у ході перемов, ухвалили цілком практичні рішення. Зокрема, домовились про коаліцію далекобійного озброєння та погодили, що на закупівлю зброї для України можливо буде використовувати заморожені російські кошти. Коли зброя з Європи почне надходити в Україну і як це вплине на хід війни, Sestry зібрали думки фахівців.

‍Трикутник безпеки‍

«Європа і Веймарський трикутник несуть відповідальність за безпеку і майбутнє трансатлантичних відносин. Що сильніша і згуртованіша Європа, то більше можливостей в України», — сказав польський прем’єр Дональд Туск під час пресконференції 15 березня з німецьким канцлером Олафом Шольцом і президентом Франції Еммануелем Макроном. І додав:

— Ми говорили про безпеку нашого континенту і наших країн. У нас однакова думка щодо того, хто є агресором.

Відродження цього формату — сильний дипломатичний хід, що конвертується в  подальшу підтримку України, пояснює голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

—  Це приведе нас до успіху, як свого часу привело Польщу. Веймарський трикутник утворився у 1991-му році і був покликаний провідними континентальними країнами — Німеччиною і Францією затягнути Польщу в ключові інституції ЄС і НАТО.

Тепер ми маємо трьох таких лідерів — і вони ставлять собі те саме завдання стосовно України

Перша після кількарічної перерви зустріч у Веймарському форматі відбулась 12 лютого 2024 року на рівні міністрів закордонних справ. 

«Надзвичайні часи вимагають надзвичайних заходів. На цьому тлі наша мета — зробити Європейський Союз більш згуртованим, сильним і здатним реагувати на сучасні виклики безпеці, на шляху до союзу безпеки і оборони, що відповідає очікуванням наших громадян. Ми також віддані сильному і об'єднаному НАТО», — йшлося тоді в спільній заяві дипломатів. 

Вони також закликали влаштувати розширену зустріч Веймарський трикутник + Україна.

Цей формат повернувся у європейську політику завдяки двом основним факторам, зауважує експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation (Варшава, Польща) Ігор Гаврилюк:

— Перше, це зміна уряду у Варшаві після перемоги проєвропейських сил на парламентських виборах у жовтні 2023 року і, як наслідок, повернення Польщі до активної зовнішньої політики на рівні ЄС та інших форматів, у тому числі Веймарського. За часів правління партії «Право і Справедливість», котра будує свою підтримку серед виборців на євроскептичних і антинімецьких гаслах, координація спільних політик в рамках цього формату відбувалася дуже рідко.
Друге — на тлі неспроможності Сполучених Штатів продовжувати підтримку Україну у необхідному обсязі, зокрема через блокування відповідного законопроєкту на 60 мільярдів доларів США скептично налаштованими республіканцями у Палаті представників, та ймовірного повернення до Білого Дому екс-президента Дональда Трампа після президентських виборів у листопаді 2024, серед європейських держав-лідерів посилюється переконання, що Європа повинна взяти на себе основний фінансовий та військовий тягар підтримки України у найближчі місяці.

Веймарський трикутник — відносно вільний формат зовнішньополітичного діалогу Німеччини, Франції та Польщі. Разом вони можуть запустити багато процесів і вивільнити величезну силу, каже експерт Німецького інституту міжнародних справ і безпеки (SWP), підполковник Торбен Арнольд:

— Оборонна війна України проти російського агресора зараз перебуває у вирішальній точці. Навесні або найпізніше на початку літа з'явиться тенденція щодо того, хто намагатиметься отримати перевагу. Нестача матеріальних засобів і особового складу дуже ускладнює для України можливість розпочати новий великий наступ і завдати вирішальних втрат Росії. Тому європейські країни мають краще координувати свої дії.

Заяви про закупівлю зброї та боєприпасів за межами ЄС, а потім надання їх безпосередньо Україні — великий крок. Це дозволить швидко досягти результатів

Угода про коаліцію можливостей для далекобійної ракетної артилерії також є дуже важливим моментом. Ці види озброєнь можуть мати вирішальний вплив на можливості російських нападників в їхніх операціях. Є ще один момент, який не обговорювався на цьому рівні. Однак це щонайменше так само важливо, як і сама кількість боєприпасів або типи боєприпасів. Йдеться про підвищення ефективності українських військ у боротьбі з російськими військами. Це стосується як технічної переваги завдяки більш сучасним матеріалам, так і кращим процедурам і тактиці їхнього використання. Питання менталітету та лідерства також мають вирішальне значення — і їх не можна недооцінювати.

‍Яструби і голуби‍

У форматі Веймарського трикутника представлені різні точки зору європейських еліт на подальший розвиток війни в Україні. І полярні позиції в частині питань мають лідери Франції та Німеччини. Фундаментальна причина протиріч полягає у тому, що німецький канцлер за будь-яку ціну намагається довести, що ані Німеччина, ані НАТО не є стороною російсько-української війни, каже експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:

— Своєю чергою президент Франції останнім часом зробив низку заяв, які докорінно суперечать його ж позиції, яку він висловлював з часу перших місяців повномасштабного вторгнення. Французький лідер заявив, що не можна виключати відправлення західних військ в Україну, що викликало занепокоєння багатьох західних союзників, включаючи США, та навіть спростування зі сторони генерального секретаря НАТО. Зважаючи на скоріше негативну реакцію більшості союзників, заяви могли потенційно внести нові розбіжності поміж членів Альянсу.

Хоча варто також відзначити те, що Макрон в певному сенсі зняв табу на тему присутності західних військ в Україні, що неабияк змусило Кремль понервувати

У даний момент практично неможливо уявити зближення Франції та Німеччини стосовно цієї позиції, адже лідери двох держав представляють діаметрально відмінні бачення. Шольц, чия партія зараз не може похвалитись популярністю серед німецьких виборців, не стане ризикувати політичною кар’єрою канцлера, надаючи правим та лівим проросійським популістам додаткові підстави для критики політики підтримки України. 

А втім, зустріч на рівні лідерів у Берліні засвідчила дуже серйозні прагнення знайти спільну позицію. Приміром, французький президент змінив позицію щодо закупівлі зброї для України поза межами ЄС, хоча раніше Париж блокував усі подібні ініціативи, наполягаючи на фінансуванні закупівель виключно в рамках Євросоюзу. Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан також звертає увагу на заяви Макрона і Шольца після перемов у форматі Веймара — мовляв, президент Франції десь збавив свою войовничу риторику, а канцлер Німеччини натомість підтримав системність допомоги Україні. 

Олаф Шольц також зауважив, що для фінансової підтримки України ЄС зможе використовувати заморожені російські кошти. До того ж, зі слів німецького канцлера, Берлін, Париж та Варшава закуповуватимуть більше зброї та підтримуватимуть нарощування виробництва в середині Україні.

«Справжня солідарність з Україною? Менше слів, більше снарядів», — написав перед початком зустрічі лідерів Веймарського трикутника Дональд Туск.

Позиція польського прем’єра якраз і була спрямована на залагодження існуючих протиріч між Парижем та Берліном та демонстрацію єдності між союзниками, продовжує експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:

— Туск також мав на меті пожвавлення Веймарського трикутника та використання його як платформи, котра служитиме створенню нових ініціатив всередині Європейського Союзу, спрямованих на посилення безпеки в трансатлантичному регіоні. Він підкреслив, щоб ситуація на фронті покращилася у найближчі тижні та місяці, допомога для України повинна бути інтенсивною та миттєвою.

І до того ж Туск продовжує адвокаційну політику стосовно України, що підтверджує і його подорож до США, де питання підтримки Києва мало центральне місце

‍Taurus для України‍

Франція, Німеччина та Польща погодили створення коаліції далекобійної артилерії для України. Крім цього, Варшава та Берлін анонсували на 26 березня старт коаліції бронетехніки для потреб ЗСУ.

Це не вперше, коли західні країни об’єднують зусилля. Нідерланди, Данія і Румунія організували коаліцію винищувачів, Франція очолює артилерійську коаліцію, а Велика Британія і Латвія працюють над виробництвом бойових дронів. Є дуже конкретна програма, щоб забезпечити Україну зброєю, наголошує голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

— Тому я б навіть тут не концентрувався на Taurus, хоча, я думаю, ми їх отримаємо, так само, як і отримували усе раніше. Але, по перше, це станеться непублічно, а, по- друге, тоді, коли нарешті буде ухвалене рішення і у нас будуть організаційні спроможності для удару по Кримському мосту, щоб в потрібний момент перебити логістику воргу. От поки ми перебуваємо, умовно кажучи, в обороні, ми потребуємо забезпечення по лінії фронту. І поки ми не маємо спроможностей, щоб системно завдавати ударів по Кримському півострову. Там справа не лише в одному мосту. Але щойно у нас будуть спроможності провести таку операцію, як у 22-му році по Херсону, коли відрізали їхню логістику і виснажували це херсонське угрупування ворога, нам треба в кілька десятків разів потужнішу операцію проводити.

Все рухається правильно, і зараз вирішуються питання нагальні, а Taurus — це питання нашого завтра. А сьогодні треба боєприпаси, техніка, артилерія, в тому числі реактивна, щоб вирівнюватись з росіянами, тому що вони звичайно нас переважають по всьому цьому

‍Російська загроза          

Всі три країни Веймарського трикутника об'єднані, як ніколи, і сповнені рішучості підтримувати український народ, підсумував зустріч у Берліні Еммануель Макрон:

— Ми всі троє маємо одну чітку і послідовну волю, наповнену діями та рішеннями. Ми зробимо все необхідне, і будемо робити стільки, скільки буде потрібно, щоб Росія не змогла виграти цю війну.

Не таємниця, що Кремль хотів би повернути свою зону впливу в Центрально-Східній Європі, яка була втрачена внаслідок програшу у Холодній війні та демократичних змінах, які відбулись в регіоні. Війна проти України — це лише один з перших кроків, покликаних зруйнувати статус-кво, наголошує  експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:

— Останні ганебні дописи у соціальних мережах колишнього президента РФ Мєдвєдєва стосовно «неіснуючої держави Латвії» лише служать тому підтвердженням. Водночас ймовірність майбутньої атаки Росії на одну з держав-членів НАТО залежатиме від результату її загарбницької війни проти України. Якщо в умовах відсутності достатньої військової підтримки для України зі сторони західних держав, у тому числі США, відбудеться прорив фронту російськими військами, що дозволить розвинути наступ на Харків, Дніпро, Миколаїв та Одесу і, зрештою, Київ, то це тільки утвердить російське керівництво в правильності обраного курсу та зміцнить міф про «непереможність російської армії».

Саме тому держави-члени Веймарського трикутника активізувалися, щоб забезпечити нагальні воєнні потреби України та не дозволити найгіршим сценаріям реалізуватися

Найближчі півроку будуть вирішальними в контексті російської агресії, відтак треба зробити все можливе, щоб забезпечити Україну боєприпасами, а також підготувати захист Європи. Про це на пресконференції у Варшаві заявив польський прем’єр Дональд Туск:

— Ми не знаємо, на скільки відсотків ця загроза реальна, але вона точно реальна. Йдеться про 10 відсотків чи 80, але вона є. І жодна країна не може собі дозволити ігнорувати цю загрозу, особливо коли усі союзники лише про це говорять.

Військовий напад Росії на територію НАТО є відносно малоймовірним. Президент Путін знає, що він явно програє в прямій конфронтації з НАТО, певен експерт Німецького інституту міжнародних справ і безпеки (SWP), підполковник Торбен Арнольд. А втім, додає він, треба розуміти, що європейський погляд на світ може й не збігатись з поглядами Путіна:

— Зараз російське керівництво розуміє лише мову сили: і політичної, і військової. Я припускаю, що Росія намагатиметься діяти більш витончено і випробовуватиме свої сили потроху в тих сферах, де є підозра на слабкість. Найважливішим для нас, країн НАТО, є єдність.Після фіктивного переобрання президента Путіна Росія і надалі намагатиметься досягти переваги над Україною. Очільник Кремля усвідомлює, що весь світ спостерігає за тим, як маленький Давид бореться з великим Голіафом. Чисельно Росія повинна явно переважати меншу Україну. Але на війні все не так просто. Тим не менш, очевидно, що РФ вчиться маленькими кроками і намагається цілеспрямовано експлуатувати слабкості України та намагається перемогти, протримавшись довше. Вирішальну роль тут відіграє міжнародна підтримка та політична ситуація в країнах-донорах.

Зі свого боку, ми повинні припинити грати в гру президента Путіна і керуватись власним страхом, бо не варто плутати розсудливість і страх

Україна підписала так звані безпекові угоди з п'ятьма країнами «Великої сімки», а також Данією та Нідерландами. Аналогічну угоду з Києвом готують Сполучені Штати й Євросоюз. Активні переговори тривають з Японією, Польщею, Грецією, Іспанією та Норвегією. Sestry проаналізували, про що йдеться в цих документах, як вони наближають вступ України до НАТО та на яку допомогу Київ може розраховувати вже цього року. 

Підтримка — так, гарантії — ні‍

Україна підняла питання безпекових гарантій одразу після початку російського повномасштабного вторгнення. У практичну площину ці перемови перейшли торік на саміті НАТО у Вільнюсі. Тоді український президент пояснював: Україна потребує гарантій безпеки, поки не приєднається до Альянсу. Але ці домовленості мають бути не замість членства в НАТО, а одним із кроків на шляху до нього.

Така позиція є абсолютно правильною, певен міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко:

— Я думаю, що дехто на Заході дуже зрадів і потирає руки, що, мовляв, ну, от зараз підпишемо такі угоди, а тема НАТО, яка сильно дратує Москву, знову піде кудись у невідоме майбутнє. Це не так, і сподіваюсь, що це нарешті стане зрозумілим і для тих небагатьох поки що, скажімо так, опонентів нашого членства в НАТО, які бояться так званої ескалації конфронтації з Росією. Побоювання, що російський режим остаточно збожеволів і почне якісь повномасштабні дії вже проти Альянсу, вони, на превеликий жаль, мають місце.

Але, якщо ти політичний лідер, то, як недавно дуже правильно сказав Макрон, не треба бути боягузом

Торік у Вільнюсі Україна уклала спільну декларацію з країнами «Великої сімки». Вони, з-поміж іншого, пообіцяли постачати військову техніку та підтримати український оборонно-промисловий сектор. Документ, підписаний у литовський столиці — відкритий, тож до нього приєднались і країни, які не входять до G7.

«Натепер маємо спільноту з 32 держав, які приєдналися до декларації», — заявив Володимир Зеленський. 

Існують як практичні, так і солідарні причини для підписання угод у сфері безпеки з Україною. Ці документи обіцяють довгострокову підтримку, що є критично важливим аспектом цієї війни, пояснює стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон:

— Такі угоди дозволяють збільшити обмін інформацією, зокрема, розвідданими і організувати більш структурований підхід до забезпечення поставок, боєприпасів і озброєнь. Важливо, що в більшості європейських країн такі угоди затверджуються законодавчим органом, а це означає, що зміна уряду не загрожує раптовою зміною політики. А такий ризик існує, як бачимо, у випадку з більшістю поточної допомоги, що надходить зі Сполучених Штатів, яка, залежить від партійної політики Конгресу США.

Пакет безпекових пропозицій для України готує Євросоюз. У грудні 2023 в Києві представники ЄС та українського Міноборони визначили дев’ять пріоритетів: 

• допомогу військовою технікою і обладнанням;

• навчання українських військових;

• співпрацю з українською оборонною промисловістю;

• протистояння кібер- та гібридним загрозам;

• допомогу в розмінуванні;

• реалізацію реформ, пов'язаних з процесом вступу до ЄС;

• посилення здатності контролювати запаси зброї;

• підтримку зусиль з ядерної безпеки;

• обмін розвідданими, зокрема супутниковими знімками.

Документи насправді є дуже важливими, тому що вони говорять про практичну допомогу Україні у сфері оборони й безпеки та  дають можливість українській стороні прогнозувати, що Київ отримає від тієї чи іншої країни, коли, в якій якості і яким чином можна планувати співробітництво, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко:

— Це все дуже широкий і важливий спектр взаємодії, щоб мати впевненість, що це буде реалізовано для країни, яка перебуває в стані війни з російським агресором. Єдиний момент, на який я прошу звертати увагу, що це не безпекові угоди, бо їх продають чомусь у нас під таким виглядом. А це насправді угоди в сфері оборонного співробітництва.

Бо безпека — це коли країні дають гарантії, що на неї не нападуть. І це чому, власне, всі країни колишнього соцтабору, а також країни Балтії швиденько пройшли цей шлях і стали під натівську парасольку

Тому що саме натівська система гарантій безпеки і є тим, що потрібно кожній країні від оцього російського реактивного монстра. Ці угоди не відповідають таким параметрам, тому називати їх безпековими — це видавати бажане за дійсне. У нас уже був один безпековий меморандум — Будапештський, і ми бачимо його результативність.

‍Чудова сімка‍

Першу двосторонню угоду у сфері безпеки Україна підписала з Великою Британією під час січневого візиту в Київ британського прем’єра Ріші Сунака. Цей договір підняв високу планку і задав тон усім наступним, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:

—  Вочевидь, Британія хотіла показати своє лідерство. Те, що зафіксовано в цій угоді, найбільше відповідає всім інтересам, які хотіла би Україна мати і які  зафіксовані на папері. Якщо порівняти з угодами з іншими країнами, звичайно є різниця в стилі і трохи в структурі, хоча загальна структура подібна. Всюди є підтримка територіальної цілісності, суверенітету України — дуже важливий компонент. Також йдеться про пріоритети й зобов'язання у різних сферах оборони, хтось бере на себе протиповітряну оборону, хтось дрони, артилерію, бронетехніку. Це, як на мене, такий найголовніший момент, бо все, що вбиває ворогів і захищає українців, — це і є реальна допомога. Важлива складова — розвиток оборонно–промислового комплексу України.

Це все корисне не лише нам, але й нашим партнерам. Бо дуже добре, щоб Україна була в цій спільноті як рівноправний партнер, адже загроза у нас спільна

Наступними після Британії угоди з Україною підписали Франція та Німеччина. Німецький канцлер Олаф Шольц назвав це історичним кроком і запевнив: Берлін підтримуватиме Київ так довго, як це буде необхідно. До другої річниці російського вторгнення угоди з Україною підписали також Данія, Канада та Італія.

Підписання договорів у сфері безпеки — це про якісно новий рівень співпраці України та партнерів. Так пояснює на прикладі угоди з Італією керівник оборонних програм італійського Інституту Міжнародних Справ (IAI) Алессандро Марроне:

— Йдеться про взаємодію між збройними силами, промисловістю, розвідкою, про співпрацю в кіберпросторі, а також про своєчасні — протягом одного дня — консультації в разі подальшої агресії. Крім цього йдеться про довгострокове партнерство з будь-яким горизонтом планування плюс програми відновлення української інфраструктури.

Отже, це вже свого роду «парасолькова угода» для України, наповнена конкретними діями, бюджетом та інвестиціями

Водночас, підсумовує Алессандро Марроне, Італія гарантує всіляку допомогу, підтримку і захист від російської агресії, втім не бере на себе зобов’язань прямого військового втручання.

1 березня під час візиту у Харків підпис під двостороннім договором поставив й  прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. «Кожна така угода наближає нашу державу до більших можливостей, до більшої взаємодії зі світом, до більшої сили. І разом із цим кожна така угода додає більше сили міжнародному порядку, заснованому на правилах. Що більше ми взаємодіємо, то швидше російські терористи програють», — заявив Володимир Зеленський.‍

Партнерські зобов’язання й урок Бухареста‍

Загальна сума, яку за угодами партнери зобов’язались цього року надати Україні на військові потреби, — понад 20 мільярдів євро. Київ, у свою чергу, зобов'язується провести комплекс реформ, покликаних підвищити обороноздатність країни.

Термін дії двосторонніх договорів — 10 років. Що важливо, українські партнери фіксують в документах українську перспективу членства в НАТО. Тож підписання цих угод можна розглядати як свого роду компромісні домовленості, поки Україна не стане повноправним членом Альянсу, вважає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон:

— Це саме той випадок. Наприклад, перед вступом Швеції і Фінляндії до НАТО Велика Британія надала цим країнам гарантії безпеки, щоб гарантувати, що вони не будуть піддаватися ризику під час процесу вступу до НАТО. І це, безумовно, урок, винесений з Бухарестського меморандуму Альянсу 2008 року, який пообіцяв майбутнє членство в НАТО Україні і Грузії без жодних реальних гарантій безпеки.

‍Вступ України в НАТО‍

Членство України у Північноатлантичному Альянсі — це точно не питання найближчих років, прогнозує керівник оборонних програм італійського Інституту Міжнародних Справ (IAI) Алессандро Марроне:

— Cпочатку це рішення має бути одноголосно ухвалене 32 країнами-членами НАТО, а на прикладі Швеції та Фінляндії ми вже бачили труднощі через позицію Угорщини й Туреччини. Я думаю, у випадку України, буде ще більший опір серед нинішніх союзників. І на додачу до цього постає великий знак питання у вигляді президентських виборів у США.

Крім того, офіційні критерії розширення Альянсу, узгоджені в 1995 році, вимагають, щоб нові члени не мали активних зовнішніх територіальних суперечок, наголошує стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон. Отже, без фактичного припинення війни і повного формулювання миру, яке, звичайно, має бути прийнятним для українців, членство в НАТО є малоймовірним:

— Однак країни НАТО мають гнучкість у прийнятті будь-якого члена, який, на їхню думку, зробить внесок у безпеку Альянсу, яким, звичайно, є Україна. Тому вимоги та процедури можуть бути скасовані, як це було у випадку зі Швецією та Фінляндією.

Враховуючи, що Україна вже є партнером НАТО з розширеними можливостями, — це цілком можливо

Звичайно, Україна дуже хотіла б, щоб на Вашингтонському саміті НАТО в липні цього року ухвалили таке ж рішення, яке щодо членства ухвалив Європейський Союз, каже експерт Центру стратегічних досліджень Олександр Хара:

— Якщо ми почнемо технічні переговори про вступ — не якісь загальні формулювання, а буде запущений процес, навіть з відкритою датою, це буде сигнал для українського суспільства, що ми не залишимось в сірій зоні безпеки. Це сигнал єдності НАТО, що Україна важлива частина майбутньої європейської архітектури безпеки.

І це також Путіну сигнал, що навіть агресія з незаконною анексією українських територій, не зупинять український шлях в Альянс

Французький президент перший з західних високопосадовців закинув в публічний простір тезу, що не можна виключати відправлення військових з країн НАТО в Україну. Ця заява Макрона неабияк струсонула європейський політикум — одразу кілька держав, зокрема, Польща, Німеччина та Сполучені Штати заперечили таку можливість. Так само і генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що союзники надають Україні безпрецедентну допомогу, ще від 2014 року, але сухопутні війська Альянс в Україну не направлятиме. Натомість, скажімо, прем’єрка Естонії та міністр закордонних справ Литви наполягають, що Україна має отримати максимум підтримки від партнерів, то ж і ідею Макрона варто щонайменше обміркувати. Що стоїть за заявами французького президента і чи з’являться в Україні військові країн НАТО, Sestry розпитали європейських та українських фахівців.

‍Кожне слово зважене‍

Останніми тижнями французький президент зробив низку резонансних заяв. На зустрічі з союзниками в Єлисейському палаці Еммануель Макрон на загал визнав, що захід запізнюється з допомогою Україні на шість-дванадцять місяців і закликав Європу зробити стрибок з урахуванням змін військової та стратегічної загрози.
Згодом французький президент підтвердив, що не кидав слів на вітер, коли не виключив сценарію, за яким військові західних країн відправляться в Україну:

—  Це досить серйозні речі. Кожне слово, яке я говорю з цього питання, є зваженим, продуманим і виваженим.

Франція розглядає можливість дозволити спецназу та іншим військовим підрозділам перетинати кордон України, про це з посиланням на джерела написала французька газета Le Monde. Видання зазначає, що такий варіант не передбачає масованого розгортання військ, і припускає, що солдати з Франції або інших країн зможуть бути присутніми на об'єктах наземної протиповітряної оборони, що потенційно зробить деякі райони України безпечними і серйозно обмежить удари російської армії. Це також може знадобитись, коли в Україну прибудуть американські літаки F–16.

На сьогодні для Франції не є реалістичним відправлення французьких військ в Україну, крім тих небагатьох спеціалістів, які вже перебувають на місцях, щоб допомогти контролювати використання військового обладнання, переданого українцям, наприклад, ракет Scalp, вважає старший науковий співробітник французького інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IRIS) Гаспар Шніцлєр:

— У заявах французького президента йшлося насамперед про те, що всі варіанти лежать на столі і відкриті для обговорення західними країнами, хоча таке обговорення не передбачалося і/або не було предметом консенсусу.

Послання було спрямоване передусім до Росії: нічого не можна виключати. Це можна трактувати як форму стримування 

В інтерв’ю чеським ЗМІ Макрон уточнив, що в найближчому майбутньому розгортання французьких військ в Україні не буде. А втім, зі слів французького президента, його заяви означають, що починається дискусія, що можна зробити, щоб підтримати Україну, особливо на українській території. А під час зустрічі з французькою громадою в Чехії Макрон закликав союзників не бути боягузами:

— Війна знову триває на нашій землі, деякі держави, які стали нестримними, з кожним днем дедалі більше розширюють свою загрозу нападу на нас, і нам доведеться відповідати історії та мужності, якої вона вимагає.

А вже 7 березня під час зустрічі з лідерами парламентських партій Еммануель Макрон заявив, що в питанні підтримки України немає жодних обмежень або червоних ліній. Учасники зустрічі, яких цитують французькі журналісти, розповіли, що Макрон заявив про готовність втрутитись у випадку, якщо росіяни підуть на Київ чи Одесу.    

‍Французьке лідерство

Є кілька факторів, чому французький президент запустив у публічний простір тезу про можливість відправки в Україну західних військових, каже політолог-міжнародник Максим Несвітайлов. Перше — після того, як в американському Конгресі на невизначений час застрягла допомога Україні, європейці приходять до думки, що варто розраховувати більше на власні сили. І в цьому контексті велика відповідальність лягає на країни-лідери ЄС, насамперед Німеччину і Францію:

— І ось тут ми підходимо до питання, з якою метою Макрон взагалі ініціював цю історію. Тим більше, що Україна про це не просила. Ми, я думаю, були би не проти. Але на самому старті розуміли, що це майже неможлива історія. Тому ми говоримо про літаки, ми говоримо про артилерію, про снаряди. Про ракети, правда, поки що б’ємося об стіну нерозуміння з боку Німеччини, а конкретно Олафа Шольца. Введення в дискурс такої гучної і неоднозначної теми, як введення власне військ в Україну, по-перше мобілізує інших лідерів, а по-друге змушує виправдовуватись, мовляв, ні, ми не відправимо війська, але чимось іншим допоможемо. Самого ж Макрона такі заяви поки що ні до чого не зобов'язують.Так, це непопулярна думка на внутрішню аудиторію, але він вибори нещодавно пройшов, йому не доводиться настільки сильно перейматися через електоральні вподобання.

І зараз він таким чином може претендувати на певне неформальне лідерство, це його така серйозна заявка на те, щоб репрезентувати себе як лідера об'єднаної Європи    

В Україні не буде жодного солдата НАТО

‍Пропозиції Макрона подумати над варіантами відправленням військових в Україну, м'яко кажучи, не викликали ентузіазму серед більшості країн НАТО, заявив польський президент Анджей Дуда:

— Найпалкіша дискусія стосувалася питання відправлення солдатів в Україну, і тут не було абсолютно ніякої згоди. Думки відрізняються, але загалом жодних рішень немає.

Категорично проти ідей Макрона виступив німецький канцлер Олаф Шольц, мовляв, в Україні не буде не лише німецьких військ, а взагалі жодного європейського солдата чи солдата НАТО.

Дискусія, спровокована заявами Макрона, підсвітила і без того складні взаємини між лідерами Франції та Німеччини, на це звертає увагу Bloomberg. Агенція, посилаючись на анонімного французького чиновника, пише, нібито Макрон вважає Шольца лідером без сміливості та амбіцій, який не здатен думати на довгострокову перспективу. А близькі помічники канцлера розповідають, що в Берліні Макрона вважають монархістом, який краще вміє розповідати про грандіозні плани, але не втілювати їх.

Та найбільше Берлін розлютили слова Макрона про союзників, які на початку повномасштабної війни Росії запропонували Україні тільки шоломи і спальні мішки. Це був очевидний закид на адресу німців, але відтоді Німеччина стала другим найбільшим військовим донором України після США.

Реакція Білого дому і Кремля

Сполучені Штати не збираються відправляти свої війська в Україну, але подібні рішення кожна країна Альянсу може ухвалювати на свій розсуд, заявив радник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі:

— Що ж, це суверенне рішення, яке кожен член НАТО має ухвалювати сам. Ви чули, як генеральний секретар Столтенберг казав, що не має планів чи намірів розміщувати війська на місцях під егідою НАТО.

І президент Байден з самого початку цього конфлікту чітко заявив: на території України не буде військ США, які будуть виконувати бойові дії

Російський президент дістав свій улюблений козир — пригрозив країнам НАТО ядерним ударом у відповідь на можливе розміщення в Україні західних військових. Мовляв, західні країни мають розуміти, що Росія теж має зброю, здатну вражати цілі на їхній території: «І це реально загрожує конфліктом із використанням ядерної зброї, а отже, знищенням цивілізації».

Військові підрозділи НАТО точно не з'являться в Україні найближчим часом, але Альянс може піти іншим шляхом, каже політичний аналітик  Вільнюського університету Миколаса Ромеріса (Mykolas Romeris University) Альвідас Медалінскас:

— Я б дуже хотів бачити Україну в НАТО, але Україна не в НАТО і в цьому випадку стаття 5 не може бути застосована. Але є також інші можливості, які, на мою думку, більш реалістичні. Зокрема, європейські країни можуть надіслати обмежений військовий персонал, який би тренував українських військових, як це було ще до широкомасштабної війни. І деякі європейські країни вже заявили, що будуть готові це зробити, тому що Україна дійсно потребує допомоги у навчанні. Ще одним видом допомоги може бути направлення військовослужбовців, які допоможуть українцям з новим високотехнологічним озброєнням, яке невдовзі може з'явитися.

Можливо, деякі країни ЄС і НАТО вже розмістили такий персонал в Україні. Але тут це було б рішення принаймні кількох країн НАТО. Обидва ці варіанти не означають, що країни НАТО беруть участь у війні з Росією

‍Голоси «за»

Заява Макрона, що він може розглянути відправлення своїх військових до України змінила парадигму підтримки України, вважає міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна. І це, на його переконання, може підштовхнути деякі країни до надання негайної військової допомоги Україні, адже це, безумовно, простіше рішення, ніж пряме втручання. Раніше естонська прем’єрка Кая Каллас підтримала тезу Макрона і наголосила, що західні лідери за зачиненими дверима мають обговорити всі можливості допомоги України, включно з варіантом введення сухопутних військ країн НАТО.

Ініціатива Макрона варта уваги, впевнений міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс:

— Доля Європи вирішується на полі бою в Україні. Такі часи потребують політичного лідерства, амбіції та мужності мислити нестандартно.

Певну кількість військовослужбовців для тренування українських військ на території України готова відправити Канада, але за умови, що вони перебуватимуть далеко від лінії фронту війни з Росією і не матимуть бойових функцій, заявив міністр оборони Канади Білл Блер.

Президент Чехії Петр Павел певен, що Європа не має обмежувати свої можливості для підтримки України. І допомога Києву має бути розширена, в тому числі за рахунок можливої присутності іноземних військ в Україні:

— Я за те, щоб шукати нові шляхи, включаючи продовження дискусії про можливу присутність в Україні. Давайте не обмежувати себе там, де ми не повинні. 

Несподівано Еммануеля Макрона похвалив колишній керівник Мюнхенської безпекової конференції Вольфган Ішингер. «У ситуації такого конфлікту, в якій ми опинилися з Росією, є принципово правильним нічого не відкидати», — сказав політик, а втім, він вважає неправильним робити подібні заяви публічно, мовляв, не варто ділитися своїми навіть гіпотетичними планами з противниками.

Ішингер також висловив глибокий жаль через різні позиції Німеччини та Франції, коли йдеться про вирішення найсерйознішої стратегічної, військової та політичної кризи, в якій Європа перебуває вже багато років. На переконання німецького політика, ці суперечності може легко використати Росія. Також Ішинґер назвав політичним боргом західних країн зробити все можливе, щоб досягти єдиного підходу в підтримці України.

Україна має повне право захищатись, а західні країни їй допомагати, каже старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Ґрессель. Водночас, на його думку, дискусія довкола можливості відправлення західних військ в Україну, надміру роздута. Але у фокусі цілком можуть бути не бойові, а спеціалізовані задачі:

— Окремі фахівці повинні допомагати Україні в тих сферах, де немає замінників або цивільних підрядників, які могли б це зробити. Кілька прикладів: з'являється все більше повідомлень про застосування Росією хімічної зброї. Західні науково-дослідні інститути і персонал, знайомий з хімічною зброєю військового призначення, працюють виключно на військових, і якщо такі заяви будуть розслідуватися, в Україну необхідно направити фахівців. Українська військова медицина перевантажена великою кількістю поранених.

На фронті не вистачає медичних підрозділів. Тож у нагоді стане медичний персонал з досвідом лікування вогнепальних та осколкових поранень

Європейці підтримують відпочинок та реабілітацію, але для того, щоб відправити українських солдатів потягом за кордон, їх потрібно пролікувати, щоб вони були в достатньо стабільному стані. До того ж направлення європейських військових медиків в Україну суттєво б вивільнило українських медиків для посилення медичних бригад на фронті. Фахівці з військової підготовки — швидке розширення української армії і наступна хвиля мобілізації знову піднімуть на порядок денний питання підготовки, згуртованості підрозділів та переходу до сучасної тактики. Також обговорення стосується фахівців з розмінування, кібероперацій, протиповітряної оборони.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, на відміну від заяв Анджея Дуди, підтримав ініціативу президента Франції Еммануеля Макрона щодо відправки військових НАТО до України, назвавши це «винахідливим ходом», який порушить спланований сценарій Росії. Водночас головний польський дипломат шокував, заявивши, що військовослужбовці деяких країн-членів НАТО вже перебувають на території України. Однак не додав жодних деталей:

— Солдати з країн НАТО вже є в Україні. Я б хотів подякувати країнам, які йдуть на цей ризик. Вони самі знають, хто то є.

Заява французького президента Емманюеля Макрона — це те, що всі знають, але бояться сказати. Так відреагував на слова французького лідера очільник українського МЗС Дмитро Кулеба: 

— Макрон просто перший, хто почав відкрито говорити про те, що, на мою думку, має розуміти кожна розумна людина в Європі. Якщо Росію не зупинити в Україні, буде війна в Європі.

Дискусія, яку спровокувала ця заява з Парижа, заощадить Європі багато часу на усвідомлення того, що потрібно робити більше

‍Суспільна думка

Люди на Заході не готові до відправлення своїх військових в Україну. Наголошує старший науковий співробітник французького інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IRIS) Гаспар Шніцлєр: 

— Більшість західних суспільств не підтримує цього, побоюючись ескалації конфлікту і  відкритого конфлікту між Росією і НАТО і як наслідок — можливого застосування Росією ядерних сил стримування. Згідно з опитуванням, проведеним телеканалом Europe 1, 76% опитаних французів висловилися проти введення французьких військ в Україну.

Політичний аналітик Вільнюського університету Миколаса Ромеріса (Mykolas Romeris University) Альвідас Медалінскас наголошує — головне, аби західні партнери від політичних заяв перейшли до справді виконання обіцяного:

— Вже було багато безвідповідальних заяв з боку деяких західних партнерів. Пригадайте лише заяви про драконівські санкції, які знищать економіку Росії. Але в реальності виглядає інакше. Треба б забути на якийсь час про рейтинги і популярність в середині своїх країн, забути про виборчу кампанію.

Буде дуже прикро, якщо питання допомоги Україні стане політичним інструментом в контексті наближення європейських виборів 

«Увага фермере, руський у курнику» — з таким плакатом на протест у Варшаві прийшла польська фермерка Агата Вінська. Вона впевнена, що російська пропаганда хоче відвернути увагу від війни в Україні, використовуючи для цього фермерів. А після того, як на одній з акцій з’явився трактор із прапором Радянського союзу та плакатом із закликом до президента Росії навести лад з Україною та Брюсселем, на впливі російських агентів на польських протестувальників наголосили й в польському МЗС. Російська пропаганда у Польщі —  гнучка, шукає підходи до різних аудиторій. До того ж Росія проводить кампанії з дегуманізації українців, мовляв, вони жирують в Польщі, порушують місцеві порядки, а влада про них дбає більше, ніж про поляків. Як росіяни маніпулюють повсякденним життям у Польщі, чи відрізняють поляки правду від пропаганди і як змінились російські фейки за два роки великої війни в Україні Sestry поговорили з експерткою з запобігання дезінформації в NASK (Національний науково-дослідний інститут під керівництвом Канцелярії прем'єр-міністра Польщі), викладачкою Академії соціальної та медіа-культури в Торуні Клаудією Росінською.

Катерина Трифоненко: Як працює російська дезінформація у Польщі? На що насамперед варто звернути увагу?

Клаудія Росінська: На початку війни, наприклад, був момент, коли склалося враження, що буде нестача пального. У прикордонних регіонах Польщі люди кинулися на заправки, щоб наповнити контейнери пальним. І це, звичайно, на якийсь час вплинуло на реальний дефіцит пального на заправках і підживлювало ще більші емоції та страхи, створюючи ефект спіралі. На щастя, це вдалося зупинити завдяки інформаційній кампанії.

Пізніше ми мали подібну проблему з надмірним зняттям готівки в банкоматах, а згодом, влітку, з цукром. З'явилася інформація про те, що в магазинах не вистачає цукру, що викликало надмірні емоції, — і поляки кинулися його масово скуповувати. В якийсь момент у деяких магазинах справді виникла нестача цукру — люди фотографували порожні полиці, а це, своєю чергою, ще більше посилювало побоювання, що проблема серйозна. Тож ще більше людей кинулися робити запаси. Але, зрештою, і з цим вдалося впоратися. Такі види операцій мене турбують через швидкість їхнього впливу. Дуже легко таким чином провокувати соціальну паніку — і це дуже небезпечно.

‍КТ: На кого націлена російська пропаганда?

КР: Що стосується того, хто одержувачі російської дезінформації, це дуже складне питання. Росія прагне до радикалізації, тому часто спрямовує свої меседжі на протилежні групи, максимально підживлює негативні емоції та налаштовує їх одна проти одної. Це дуже помітно в політиці. Але є й інші специфічні сфери, де мета дезінформації — викликати широке занепокоєння.

Наприклад, коли Польща вирішила будувати атомні електростанції, дуже швидко з'явився контент, який нагадував людям про Чорнобиль і лякав їх подібними наслідками в Польщі. Таких прикладів можна навести безліч. Звісно, є й постійні групи, наприклад, антивакцинатори. Вони майже одразу стали антиукраїнськими після нападу на Україну. Але це радше винятки. 

У більшості випадків можна сказати, що Росія підлаштовує свої дезінформаційні кампанії під динаміку інтересів у тому чи іншому суспільстві. Тому її аудиторії є дуже гнучкими

‍КТ: Наскільки поляки критично ставляться до фейкових новин, які запускаються в медіапростір?

КР: Мушу зізнатися, що я ніколи не пишалась Польщею і поляками так, як у 2022 році. Тоді ми змогли відбити інформаційну атаку Росії і діяли саме так, як повинні були діяти. Росії не вдалося переконати поляків, що не варто підтримувати Україну і приймати біженців. Це великий успіх багатьох організацій, які борються з дезінформацією, а також доказ того, що поляки розуміють, наскільки небезпечною є Росія і можуть об'єднатися під час загрози. Але минуло два роки, і мені важко сказати, що поляки у виграшній позиції.

Коли справа доходить до розпізнавання фейкових новин, поляки слідують європейським тенденціям. Результати досліджень не показують високого рівня навичок у цій сфері

Зараз ми все частіше маємо справу не з фейковими новинами, а з маніпуляцією думкою, яку значно складніше розпізнати. Саме тому я вважаю, що пребанкінг (запобігання поширенню дезінформації. — Авт.) має вирішальне значення у боротьбі з дезінформацією. Він передбачає моніторинг соціальних мереж, щоб виявляти шкідливі наративи на дуже ранній стадії їхнього створення — ще до того, як вони стануть широко розповсюдженими і досягнуть більшості людей. Тоді їм можна протидіяти на інформаційному рівні, створюючи соціальні кампанії, інформаційні матеріали та викриваючи методи російських операцій впливу. Згідно з психологічними дослідженнями, ці методи є найефективнішими у превентивній діяльності.

Розвінчування фейків також важливе і потрібне, але з досвіду ми знаємо, що воно охоплює менше людей і є менш ефективним. Бо, коли хтось вирішив у щось повірити, його дуже важко потім переконати, що це неправда

‍КТ: Якщо порівнювати фейки, що поширюються у різних країнах Східної Європи, де їх найбільше і яка специфіка цього контенту?

КР: З точки зору ЄС і НАТО, Польща є прифронтовою країною. Тому її позиція щодо війни в Україні має вирішальне значення. Росія це добре розуміє. На початку повномасштабної війни у 2022 році поляки були наріжним каменем допомоги Україні як з точки зору надання зброї, так і з точки зору приймання біженців. Тож не дивно, що Польща одразу після України стала мішенню російських дезінформаційних кампаній та кібератак. Метою було відмовити поляків від допомоги. На щастя, це не вдалося, незважаючи на численні спроби. З іншого боку, 2023 рік був роком парламентських виборів у Польщі, а це завжди робить суспільство вразливішим до російських операцій впливу в країні.

Виборчі кампанії та внутрішня політична напруженість створюють найкращі умови для російських операцій — таких, як розпалювання соціальних заворушень, посилення поляризації та керування увагою громадськості

Минулого року ми спостерігали в Польщі два значні явища, пов'язані з дезінформацією. Перше — це створення антидержавних наративів, які підживлюють різні соціальні страхи та підбурюють поляків проти власної країни. Питання українських біженців або допомоги Україні часто експлуатується в цих наративах. Мета — створити враження, що якщо політики хочуть допомогти Україні або піклуватися про біженців, то вони діють проти інтересів Польщі. Це виключно прорахована і дуже небезпечна стратегія, спрямована на створення хаосу в Польщі. 

Другий феномен — це зміна парадигми створення дезінформаційного контенту. Росія швидко зрозуміла, що брехню можна розвінчати і видалити або заблокувати в соціальних мережах. Куди складніше протистояти думкам, узагальненням, теоріям змови та емоційним коментарям. Ми помітили, що зараз створюється дуже мало власне фейкових новин, а більшість контенту, що просуває російську дезінформацію, неможливо перевірити, оскільки він не містить фактів, натомість зосереджується на думках чи міркуваннях.

Ця зміна є дуже проблематичною, адже вкрай важко пояснити власникам соціальних медіаплатформ, чому варто блокувати контент, хай навіть відверто маніпулятивний, якщо в ньому немає конкретних прикладів брехні‍

КТ: Чи змінились російські кампанії з дезінформації у Польщі за майже два роки повномасштабної війни в Україні, з чого починали і що просувають зараз?

КР: Метою російської дезінформації в Польщі наразі є провокування хаосу та посилення соціальної поляризації. Це передбачає провокування конфліктів як між поляками — переважно на політичному ґрунті, так і між поляками та українцями. Це глибоко прорахована акція. Будемо сподіватися, що цього ніколи не станеться, але якщо Росія не зазнає поразки в Україні, вона, швидше за все, продовжить свої зусилля. Такі тенденції вже помітні, наприклад, в їхньому посиленому військовому виробництві та заявах російських політиків, включно з Путіним. З такої точки зору, країна, яка внутрішньо розділена і роздирається конфліктами, не стане перешкодою для Росії. Саме тому на Польщу посилено спрямовані дезінформаційні кампанії. Мета — підірвати моральний дух і змусити шукати ворогів всередині країни, а не зовні.

Вже зараз проводяться численні кампанії впливу, які переконують молодих поляків, що не варто воювати за свою батьківщину, якщо почнеться війна. Відсутність єдності — це, на мою думку, найбільш бажаний стан для Росії в Польщі

Але не менш важливими є наративи про Польщу, спрямовані на Європу. Напевно, ви пам'ятаєте, з перших днів війни у 2022 році потужну скоординовану атаку зі звинуваченнями поляків та українців у расизмі на кордоні. Кілька фотографій, відео із заявами окремих осіб — і одразу ж у суспільствах, віддалених від лінії фронту, виникло широке обурення. Це стало фундаментом для подальших дезінформаційних дій у цій сфері. Росії вкрай необхідно створити негативний імідж Польщі та України, оскільки тоді західні суспільства будуть вагатися з наданням негайної допомоги. У 2022 році це не вдалося, але зараз такі меседжі постійно повторюються. Невідомо, чи будуть вони ефективними через втому від війни.

‍КТ: Якщо говорити про Європу в цілому, яку головну мету зараз переслідує Росія своїми дезінформацйними операціями?

КР: Минулого року, безперечно, домінував антиукраїнський та антибіженський наратив. Це головний російський інструмент в інформаційній війні, спрямований, по суті, на послаблення готовності європейських суспільств підтримувати Україну, як шляхом надання зброї, так і шляхом збереження санкцій проти Росії. Хоча можна сказати, що перші два роки цієї війни були успішними в захисті від цих шкідливих наративів, майбутнє виглядає менш оптимістичним. Західні суспільства вже «втомилися» від війни в інформаційному плані. Професійні ЗМІ набагато менше говорять про Україну, зосереджуючись на поточних справах. Коли ці питання порушуються, то здебільшого це стосується фінансової допомоги чи санкцій. Це дуже чутливий момент, коли сприйнятливість до російської дезінформації зростає, особливо якщо вона пов'язана з економічною кризою.

Когнітивна втома послаблює нашу пильність і робить нас більш вразливими до впливу дезінформації як суспільства

Ще однією сферою, де можна спостерігати операції російського впливу, — розпалювання антиєвропейських настроїв. Ця довгостроковий проєкт і регулярний інструментом впливу. Росія прагне розділити європейську єдність — і це її стратегічна мета. Дезінформація потрапляє в суспільство різними каналами. Оцінити це в європейському масштабі може бути складно через відмінності між країнами. Однак основним інструментом, що стосується України, є Telegram. Через нього поширюється багато фейкових новин, маніпулятивного або шкідливого контенту, пов'язаного з війною і подіями в Україні. Дуже часто цей контент потім тиражується іншими месенджерами, поки не потрапляє в соціальні мережі. І це лише один із шляхів. Важливою видається також роль агентів впливу, сучасних розповсюджувачів дезінформації. Часто це особи зі значним охопленням у соціальних мережах, які формують «думки» про війну, які на диво часто збігаються з російськими наративами.

Наприклад, у Польщі виник «Антивоєнний рух», засновниками якого були популярні в соціальних мережах особи. Вони поширювали псевдомирний наратив про те, що слід уникати допомоги Україні, оскільки це затягує війну і втягує в неї Польщу. Вони публікували безліч своїх думок і псевдоаналізів. Більшість з них не були відвертою брехнею, тому їх не можна було спростувати чи розвінчати. Вони також створили популярний хештег у твіттері - #tonienaszawojna (#це не наша війна).

Хтось, хто не розуміє, як побудовані російські операції впливу, може подумати, що це невинний мирний активізм

Втім, історично це класичний маневр, який використовують російські спецслужби. І ось такі псевдомирні наративи, ймовірно, стануть популярними і в європейських країнах зараз, саме через втому від війни. Тому їх потрібно ретельно відстежувати і протидіяти їм.

Загалом, за даними Євростату, понад 4 мільйони вимушених мігрантів з України користуються тимчасовим захистом, наданим країнами ЄС. Він надається відповідно до Директиви Європейського союзу, яка була активована 4 березня 2022 року. Потім її дію продовжували тричі. Останній раз торік у вересні — до березня 2025 року.

За чинним законодавством ЄС, дія Директиви про тимчасовий захист не може перевищувати трьох років. Це означає, що в березні наступного року країни Євросоюзу мають визначитись: в якійсь формі продовжити українцям дозволи на проживання або повертати їх в Україну. Тож що робити українцям після дати «Х»? Sestry зібрали думки польських, німецьких та бельгійських експертів.

‍Особлива директива

‍Продовжити дію Директиви ще на рік теоретично можливо — шляхом внесення змін до законодавства в цілому. Але для цього потрібен консенсус між законодавцями та Єврокомісією, пояснює аналітикиня Європейської програми міграції Центру європейської політики (EPC) Анастасія Каратзас:

— Ми знаємо, що обговорення законодавчих текстів можуть тривати роками на рівні ЄС, я вже не кажу про те, що вони можуть зіткнутися з певною протидією з боку окремих держав-членів. У нас немає стільки часу. Якщо ми почнемо ставити питання про надання тимчасового захисту українським біженцям, то, можливо, нам також доведеться розглянути питання про надання тимчасового захисту іншим групам, які потребують тимчасового захисту. Тому малоймовірно, що на політичному рівні ми побачимо бажання продовжити дію Директиви або змінити законодавство.

Теоретично, ніщо не заважає повторному запуску механізму на підставі рішення Європейської ради та Єврокомісії. Що, по суті, означатиме повторний запуск тимчасового захисту ще на три роки. Але з багатьох причин політично це малоймовірний варіант

Директива, яка регулює правовий статус українців, вперше в історії Євросоюзу була застосована після російського повномасштабного вторгнення. Вона надає українцям доступ до прав, як раніше були доступні виключно громадянам та резидентам ЄС. Зокрема, йдеться про право на проживання на території країни ЄС, яка видала тимчасовий захист, необмежений доступ до ринку праці, доступ до початкової та середньо освіти, соціальні пільги, приміром, виплати на дітей, базова медстраховка.

Поки що незрозуміло, чи у Німеччині після 4 березня 2025 року буде спеціальний статус для українських біженців, каже професорка, керівниця відділу інтеграції DeZIM-Institut в Берліні Магдалена Новицька:

— Найімовірніше, якщо українці захочуть далі залишитися в Німеччині, їм потрібно буде подати заяву на отримання посвідки на проживання. Німеччина повинна буде вирішити, чи будуть продовжені положення щодо соціальної підтримки, і як це співвідноситься із заходами, що застосовуються до інших біженців, які подають документи на отримання посвідки на проживання в Німеччині.

Є багато неформальних повідомлень з боку політиків різних країн-членів ЄС про те, що вони шукають правове рішення для продовження тимчасового захисту для українців, — зауважує доцентка Центру міграційних досліджень (CMR) Варшавського університету Марта Ярошевич:

— Ми не знаємо деталей, наприклад, про тривалість статусу або доступ до соціальних виплат. Ще одним важливим фактором є консультації з українською владою, яка побоюється, що українські мігранти не повернуться на батьківщину.

‍Демографічна прірва

‍Про вибір «бути біженцем чи громадянином» сказав у новорічному зверненні президент Володимир Зеленський, який закликав українців повертатись і жити за принципом: або воюєш, або працюєш. Нещодавно глава України запропонував урядам європейських країн спрямувати виплати для біженців напряму в бюджет України. Хоча тут з ним не погодилась його дружина Олена Зеленська, яка публічно заявила, що змушувати людей повертатися — це неправильно.

Західні партнери усвідомлюють, яка серйозна небезпека постає перед Україною через великий відтік населення. За даними доповіді Єврокомісії «Майбутнє населення України після російського вторгнення», протягом наступних тридцяти років за найгіршого міграційного сценарію буде наступне: тривала війна і незначне повернення біженців, кількість мешканців України скоротиться на третину і становитиме менше 30 мільйонів.

Проте навіть за найсприятливішого розвитку подій, тобто швидкого завершення війни, масового повернення людей та сталого економічного розвитку, населення України не перевищить 35 мільйонів, прогнозують фахівці.

Читайте також: Елла Лібанова: «Захід зацікавлений у тому, щоб ми були розвиненою країною, тому що тільки успішна, демократична Україна буде бар'єром на воєнному шляху Росії до Європи»

Бажання України повернути з-за кордону якомога більше своїх людей, цілком зрозуміле, нещодавно заявила міністерка внутрішніх справ Фінляндії Марі Рантанен:

— Якби я була на місці української влади, я би просила людей повернутися, коли закінчиться війна. Але поки вона триває, ми всі в Європі повинні допомагати українцям, скільки буде потрібно.

Поки війна триває, навряд чи більшість українців, які перебувають у Польщі, можуть дати однозначну відповідь, збираються вони залишатись чи повертатись, каже доцентка Центру міграційних досліджень (CMR) Варшавського університету Марта Ярошевич:

—  Згідно з даними панельного опитування CMR «Між Польщею та Україною», проведеного навесні минулого року, до 40% біженців зазначили, що не знають, чи повернуться вони назад. Проте ми бачимо, чим довше триває війна, тим більше зростає кількість людей, які заявляють, що неодмінно залишаться в Польщі.

‍Робота й інтеграція

‍ЄС не збирається примусово виселяти українців після березня 2025, але формат допомоги може суттєво змінитись, — йдеться у доповіді спеціального радника Єврокомісії з питань України Людовіка Ашера. А оскільки й після завершення війни безпечне повернення в регіони, які зазнали найбільших руйнувань, буде неможливим, єврочиновник закликав ЄС продовжити тимчасовий захист для українців на строк, необхідний для відбудови країни, наприклад, на десять років.

Директива про тимчасовий захист, окрім доступу до низки прав, дає українцям можливість інтегруватися в країнах ЄС. Головним чином йдеться про роботу, адже для більшості українців — це на рівні з безпекою вирішальний фактор для подальшого перебування за кордоном.

У Німеччині навесні 2023 року були працевлаштовані близько 18% біженців, розповідає професорка, керівниця відділу інтеграції DeZIM-Institut в Берліні Магдалена Новицька:

— Інтеграція українців у німецький ринок праці з часом покращується, оскільки все більше людей отримують необхідні мовні навички та визнання їхніх дипломів. Країна зацікавлена в їхньому працевлаштуванні. Новостворена програма Jobturbo має допомогти біженцям швидко знайти роботу в Німеччині.

Найбільше безробітних — серед українок з малими дітьми, віком до трьох років, з них працевлаштовані лише 3%. Втім загальна тенденція — люди шукають можливості зачепитись і, відповідно, шукають роботу, каже експертка Нюрнбергського Інституту з досліджень ринку праці (IAB) Ксенія Гацкова:

— Серед безробітних біженців 93% заявили, що вони точно (69%) або скоріше (24%) хочуть отримати оплачувану роботу в Німеччині. Серед біженців, які мають намір працювати, 27% хочуть влаштуватися на роботу негайно, а ще 54% планують зробити це протягом наступного року. Близько 19% хотіли б працевлаштуватися в Німеччині через два-п'ять років або пізніше.

Якщо говорити про Польщу, продовжує доцентка Центру міграційних досліджень (CMR) Варшавського університету Марта Ярошевич, то
показники економічної інтеграції дуже хороші:

—  Згідно з даними опитування CMR «Між Польщею та Україною», вже через рік після початку повномасштабної російської агресії 70% українців були зареєстровані як такі, що працюють у Польщі. Однак проблема в тому, що більшість жінок-мігрантів працюють на умовах неповного робочого дня, а їхня середня заробітна плата коливається в межах польської мінімальної зарплати.

Експерти звертають увагу — європейському ринку праці дуже потрібні українські працівники. За словами професорки, керівниці відділу інтеграції DeZIM-Institut в Берліні Магдалени Новицької, список бажаних у Німеччині фахівців доволі широкий: від слюсарів та зварювальників до медиків та IT-спеціалістів.  

Так само і Польща зацікавлена в українських працівниках, каже доцентка Центру міграційних досліджень Варшавського університету Марта Ярошевич:

— Згідно зі звітом державної установи соціального страхування (ZUS) за 2022 рік, Польща повинна буде приймати понад 200000 нових іноземних працівників на рік протягом наступного десятиліття, якщо хоче врівноважити нинішні темпи скорочення працездатного населення. Бізнес-організації скаржаться уряду, що Польща програє «гонку за мігрантами», багато з яких вже виїхали до Німеччини.

З іншого боку, треба зважати на серйозні демографічні виклики, з якими стикається Україна, яка закликає своїх громадян брати участь у відновленні країни —  і це, безумовно, в національних інтересах Польщі сприяти стабільній і процвітаючій Україні

Читайте також: «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну», — Павел Коваль

‍Нові тенденції‍

Після того, як Рада ЄС ухвалила рішення про продовження тимчасового захисту для українців до березня 2025 року, низка країн, зокрема Німеччина, Данія, Болгарія, Чехія, Словаччина та Литва вже продовжили цей статус для українців ще на рік.

Втім, наприклад, Польща пішла іншим шляхом і продовжила тимчасовий захист для лише до 30 червня 2024 року. І в який спосіб тут регулюватиметься статус українців вже за чотири місяці — поки що відкрите питання.

На цьому тлі побільшало заявок від українців на оформлення посвідок на проживання (карти побиту). Це ті, хто хоче лишатися на довше. Карта побиту для них дає гарантії легального перебування в країні від 1 до 3 років, — зазначає директор міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик.

Також експерти цієї платформи констатують нову тенденцію: все більше українців виїжджають з Польщі до різних європейських країн, зокрема до Німеччини. У дослідженні EWL взяли участь 400 респондентів з різних регіонів України, різного віку і з різною освітою, які спочатку перебували у Польщі, а потім переїхали до Німеччини. Серед причин міграції українських біженців до ФРН є наявність друзів у Німеччині, які там влаштувалися і готові допомогти, вища заробітна плата та соціальні виплати для біженців і кращі медичні послуги, аніж у Польщі. ‍

Правовий статус після дати «Х»

‍Якщо розглядати питання про продовження перебування українців в ЄС після березня 2025 року, це повинно відбуватися на законних підставах, щоб люди могли продовжувати користуватися своїми правами, а також для того, щоб вони могли робити внесок в економіку країн-членів ЄС, які їх приймають, каже аналітикиня Європейської програми міграції Центру європейської політики (EPC) Анастасія Каратзас:

—  Якщо правова база буде нечіткою, ми можемо потрапити в ситуацію, коли мільйони людей опиняться в невизначеному стані. Вони, звичайно, можуть залишатися, оскільки повернення додому неможливе.

Але їм не гарантуватимуть доступ до тих самих прав і послуг, які вони мають зараз

Серед варіантів продовження легального перебування в ЄС, які можуть розглядати українські мігранти, експерти називають офіційну роботу чи навчання. Але недолік тут в тому, що обидва ці варіанти обмежені в часі і прив'язані до конкретної можливості. Якщо людина втрачає роботу або завершує навчання, одразу постає питання, чи залишає це її без доступу до прав? Чи буде в неї можливість знайти нову роботу або почати нову програму навчання?

Ще один шлях, яким може піти ЄС після завершення дії Директиви про тимчасовий захист, описаний у звіті Королівського інституту міжнародних відносин у Брюсселі. Йдеться про спрощення надання українцям статусу довготермінового резидента (LTR). Щоб його отримати, треба проживати в одній з країн ЄС не менше п’яти років.

Втім зараз українці не можуть розраховувати на довгострокове резидентство, адже проживання під тимчасовим захистом не враховується в оці необхідні 5 років. Бельгійські експерти вважають, що у випадку українських вимушених мігрантів, цей мінімально необхідний період перебування можна було б скоротити з п’яти до трьох років.

Протягом року, швидше за все, буде рішення на рівні ЄС, припускає аналітикиня Європейської програми міграції Центру європейської політики (EPC) Анастасія Каратзас:

— Це може бути захист на основі prima facie (групового статусу. — Авт.) та існуючих інструментів притулку. По суті, це дозволило б надавати повноцінний статус захисту українським біженцям, але на іншій основі, ніж тимчасовий захист.

Понад півтори сотні лідерів держав і урядів, міністрів оборони та закордонних справ, керівників міжнародних організацій, науковців та бізнесменів упродовж трьох днів — 16-18 лютого — в рамках міжнародної конференції у Мюнхені  обговорювали нагальні виклики світовій безпеці. Представників Ірану та Росії не запросили. Що прикметно до вторгнення в Україну російський міністр закордонних справ Сергій Лавров був незмінним учасником Мюнхенської конференції. І зазвичай його виступ планували на ранок другого — основного дня зібрання. Цього року цей час віддали китайському міністру закордонних справ Ван Ї. Україна очікувано була серед найбільш обговорюваних тем Мюнхена, втім далеко не єдиною. Ключові заяви, рішення, та настрої, що панували на ювілейній, 60-ій, безпековій конференції Sestry проаналізували з дипломатами, військовими та політичними експертами.

‍«Всі програють?»‍

Аналітики Мюнхенської конференції щороку перед початком зібрання публікують звіт, який окреслює стан безпеки у світі і задає тон дискусіям. Цьогорічний звіт вийшов напевне з найпесимістичнішим заголовком за останні роки: «Всі програють?».

Добре, що тут досі є знак питання, вважає британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні, адже все частіше національні інтереси ставлять вище загального блага — і це катастрофічний рецепт для світу:

— Путін — один з очевидних прикладів такої поведінки, як і Трамп, але по інший бік Атлантики — як людина, що є втіленням егоїзму, незалежно від того, чи ви говорите про Трампа як про особу, чи про Сполучені Штати як про націю. Тож, так, зараз справи йдуть не дуже добре. І коли ви бачите, що Європа опинилася між Путіним і можливістю того, що Трамп очолить Білий дім у січні наступного року, це не схоже на щасливий сценарій.

Цьогорічна Мюнхенська конференція відбулась на тлі безпрецедентно великої кількості криз, конфліктів і воєн в Європі — як по сусідству з нею, так і далеко за її межами: на Балканах, Близькому Сході, Кавказі, в Північній Африці і на Далекому Сході, що відбуваються одночасно і дедалі більше загострюються. Це тривожний сигнал, наголошує колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:

— Малі та великі автократи протистоять західним демократіям як в євроатлантичному, так і в індо-тихоокеанському регіонах. Вони прагнуть нового світового порядку, в якому авторитарні держави контролюють великі регіони. Жорстока і злочинна агресивна війна Путіна проти України є тому прикладом. Він хоче втягнути Україну всупереч її волі в нову велику Росію. Також він прагне контролювати східну частину Європи, тобто ті країни, які стали членами НАТО після 1997 року, і, можливо, має намір окупувати країни Балтії, Молдову та Грузію. До цього спектру регіональних і глобальних криз і конфліктів додаються зубожіння цілих регіонів на так званому Глобальному Півдні, численні наслідки зміни клімату, а також вплив нових підривних технологій, гібридних і кіберзагроз, а також загроз з космосу.

Втім, ми не повинні піддаватися страху перед усіма цими ризиками і загрозами, а повинні долати їх політично, економічно і військово

‍Винищувачі, артилерія, боєприпаси‍

Вже минуло майже два роки від початку російської повномасштабної агресії, а Україна перебуває в ситуації, коли відчайдушно потребує зброї, боєприпасів і літаків, каже двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс:

— Певна річ, що допомога Україні має бути суттєво посилена, вона має отримати все, що їй потрібно. Одних декларацій замало.

Якби словами підтримки можна було виграти війну, Україна б уже перемогла

Європейська допомога протягом цих двох років була кращою, ніж очікувалося, але цього недостатньо, і, тим більше недостатньо, якщо американці призупинять свою підтримку, зауважує британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні:

— Наприкінці лютого європейці розглядатимуть нову оборонно-промислову політику. Питання в тому, чи ухвалять вони її і чи визнають необхідність розширення потужностей з виробництва озброєнь.  

Та вже зараз в рамках Мюнхенської конференції одразу кілька європейських високопосадовців заявили про посилення військової допомоги Києву. Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте анонсував передачу Україні  довгоочікуваних винищувачів F-16, мовляв, навчання українських пілотів відбувається на високій швидкості: «Буде 24 винищувачі, можливо, більше, але — не менше».

Премʼєр-міністерка Данії Метте Фредеріксен закликала усі європейські країни передати українській армії боєприпаси та системи ППО, адже Україні вони потрібніші, а також зауважила — нестача виробництва, про яку так часто говорять європейські лідери, коли йдеться про затримки постачання озброєнь Україні, не основна перешкода:

— Україна в нас просить боєприпаси та артилерію зараз. Ми, Данія, вирішили передати Україні всю свою артилерію. Тому вибачте, друзі, в Європі є військове обладнання, це питання не лише виробництва.

А президент Чехії Петр Павел заявив, що його країна знайшла для України 800 тисяч артилерійських боєприпасів, йдеться про півмільйона снарядів калібру 155 міліметрів і 300 тисяч — калібру 122 міліметри. Зі слів Павела, українські військові зможуть їх отримати за лічені тижні, якщо з фінансуванням допоможуть партнери, зокрема, США та Німеччина.

Німеччина виділила 8 мільярдів євро у своєму бюджеті на 2024 рік на підтримку України, — розповідає колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:

— Президент Зеленський і канцлер Шольц, як і кілька інших європейських держав, щойно уклали угоду про безпеку, в якій Німеччина, наскільки мені відомо, взяла на себе зобов'язання, наприклад, щодо постійних поставок зброї та допомоги в підготовці українських солдатів. Також в Берліні будується новий завод з виробництва артилерійських боєприпасів, який планується завершити через рік і який зможе постачати близько 200000 снарядів на рік.
   
Також найбільший німецький виробник боєприпасів концерн Rheinmetall повідомив, що планує збудувати завод в Україні, угоду про співпрацю підписали на полях Мюнхенської конференції. Концерн анонсував виробництво шестизначної кількості снарядів на рік.

‍Смерть Навального

До початку конференції у Мюнхені залишалось менше години, коли новинними стрічками розлетілось екстрене повідомлення про смерть в тюрмі російського опозиціонера Олексія Навального. Ця новина стала справжнім шоком для західних політиків. Про Навального згадували у своїх промовах практично всі учасники конференції. Відбувся незапланований виступ вдови Навального, їй стоячи аплодувала переповнена зала. Юлія Навальна закликала притягнути Путіна і його оточення до відповідальності за усі жахливі речі, які вони зробили з країною і її родиною.

Знищенням Навального російська влада вчергове продемонструвала свій тоталітарний оскал і сталінські зуби, каже керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук:

— Дехто навіть припускає, що це був задум Путіна прибрати Навального саме в цей день і це був своєрідний меседж від кривавого кремлівського диктатора європейським лідерам. Але Європа продовжує боятися Путіна. І не тільки Європа. І саме через це більшість заяв про Навального в Мюнхені мають дуже обтічну форму. І пригадайте заяву Байдена, якщо Путін спробує вбити Навального, то його чекають страшні наслідки. Путін вбив Навального, продемонструвавши, що він це може. Які страшні наслідки можуть продемонструвати Штати і євроатлантична спільнота?

І таким чином, путінська компанія демонструє неспроможність євроатлантичних демократій до захисту. Їм нічого протиставити Путіну, окрім засудження і глибокого занепокоєння. І це така ситуація плачевна

‍Зеленський про Авдіївку, Путіна і Трампа‍

Після вбивства Навального було б абсурдно сприймати Путіна як легітимного лідера російської держави, заявив у Мюнхені український президент Володимир Зеленський:

— Він головоріз, який утримує владу через корупцію та насильство. Прибуття на його інавгурацію, потиск руки, сприйняття його як рівного — було б презирством до природи політичної влади.
 
«У Путіна є два варіанти: трибунал у Гаазі або бути вбитим одним із тих, хто зараз вбиває для нього», — додав Володимир Зеленський:

— Ми повинні робити не щось, а все можливе, щоб завдати поразки агресору. Будь ласка, пам'ятайте, що диктатори на канікули не йдуть.

У розпал безпекової конференції стало відомо, що українські війська  залишили Авдіївку, місто в Донецькій області, яке ЗСУ тримали 10 років. Під час промови Володимир Зеленський наголосив, що прорив росіян на цій ділянці фронту став можливим через недостатню підтримку України:

— Україна може перемогти. Наші дії обмежуються лише дальністю та достатністю засобів ураження. Але це залежить не лише від нас. І ситуація в Авдіївці це підтверджує. На жаль, утримання України у штучному дефіциті озброєння, зокрема у дефіциті артилерії та засобів дальнього ураження, дозволяє Путіну адаптуватися до інтенсивності бойових дій. Не питайте Україну, коли закінчиться війна, а питайте себе, чому Путін досі може її продовжувати.

Рішення про вихід з Авдіївки за обставин, що склались, зі слів Володимира Зеленського було правильним, професійним та справедливим:

— Ми бережемо наших людей, наших воїнів — бо це і є захист. Зброя від наших партнерів допомагає відновлювати мир на нашій території, але перш за все військовий захищає людей. Тому, щоб не потрапити в оточення, було ухвалене рішення відійти на інші рубежі.

А ще український президент хотів би показати справжню війну Дональду Трампу, мовляв, якщо той приїде в Україну, Зеленський готовий поїхати з ним на фронт, щоб, якщо буде розмова про те, як закінчити війну, люди, які ухвалюють такі рішення на власні очі побачили, що таке не війна в Instagram, а справжня війна.

Послання з Білого дому

Сполучені Штати на Мюнхенській конференції представляла віцепрезидентка США. Основне послання адміністрації Байдена Україні прозвучало під час зустрічі Камали Гарріс із Володимиром Зеленським — США і надалі підтримуватимуть Україну:

— Ми продовжуватимемо підтримувати ваші зусилля для здобуття миру на справедливих умовах. Ми дотримуємося принципу, що Росія заплатить за те, що вона зробила, за те, що вона скоїла. І ми побачимо Україну на виході з цієї війни як вільну, демократичну та незалежну країну.

Зустрічі в Мюнхені відбувались на тлі того, як 61 мільярд доларів допомоги, яку Білий дім хоче направити Україні застрягли в Конгресі, і жодних осяжних строків вирішення цього питання не видно. Україна дуже чекає позитивного рішення про цей пакет допомоги сказав Володимир Зеленський під час перемов із Камалою Гарріс, а крім грошей Київ сподівається отримати від США додаткові системи ППО: «Кожна система Patriot не лише рятує сотні й тисячі життів, а й дає змогу нормально працювати нашим містам, а отже — нашій економіці».

Вже з трибуни Мюнхена віцепрезидентка США заявила, що жодних альтернативних варіантів, окрім як ухвалення пакета фінансової допомоги Україні в Конгресі, у Білому домі не розглядають. Окремо Камала Гарріс зупинилась на американських зобов'язаннях з підтримки міжнародних норм і демократії і заперечила, що США входять в період ізоляціонізму:

— Північноатлантичний альянс сильніший, ніж будь-коли в історії, східний фланг НАТО в Європі значно посилений, зокрема, присутністю американських сил.

Ці месседжі вочевидь мали б заспокоїти європейців після заяв Дональда Трампа, який лякає тим, що у разі його повернення в Білий дім, США не допомагатимуть європейським союзникам. А втім, драматизувати можливе повернення Трампа не потрібно, вважає двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс:

— Саме Трамп збільшив військовий контингент і загалом військову присутність США у Європі, зокрема, в Східній Європі. За його президентства з Америки вислали найбільше російських агентів і шпигунів. Світ не чорно-білий, це стосується і можливого повернення Трампа.

Європа має самостійно дбати про власну безпеку, незалежно від того, що відбувається у США. Це один з висновків цьогорічної Мюнхенської конференції. Тим більше, що стратегічний центр тяжіння Америки переміщується в Індо-Тихоокеанський регіон, звертає увагу колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:

— Це означає, що американські збройні сили, які будуть розгорнуті в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, для захисту тамтешніх демократій від Китаю (наприклад, Тайваню, Південної Кореї, Японії, Австралії), не будуть доступні в Європі.

Європейцям доведеться заповнити цю прогалину самостійно

‍Довга війна і гарантії безпеки    

Європа почала готуватись до довгої війни — так чи інакше цю тезу можна була почути в багатьох виступах Мюнхена, втім найвідвертішим був міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який сказав, що в найближчі десятиліття доведеться жити з лініями поділу в Європі: вільна та демократична Європа — з одного боку, авторитарна та войовнича Росія — з іншого.

Європа просинається від тридцятирічного сну і заколиханості в партнерстві з авторитарним російським режимом. Європейські лідери все більше говорять про те, що Європу треба захищати, і це великий плюс, переконаний керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук:

— Це означає, що навіть за найгіршого сценарію наші європейські партнери не будуть дивитися на Росію, як кролик в очі удаву. Вони готуються захищатись. Так, ще є в Європі держави, які дивляться на безпекову ситуацію на континенті через бізнесову призму.

Але все більше тих, хто реально оцінює загрози і реально готується до них. І це вже не тільки наші сусіди поляки, держави Балтії, румуни, а й західноєвропейські держави

Реальний ризик для Європи полягає не стільки в тому, що російські танки перетнуть кордон і захоплять столиці. Справжній ризик — це залякування з боку Росії, управління страхами, каже британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні:

— Європейцям було б дуже легко відчути, що вони в певному сенсі вже перебувають у владі Путіна і що він є загрозою, якій вони не можуть протистояти. І я думаю, що це може призвести до того, що націоналістичні уряди все частіше намагатимуться діяти майже як агенти російського президента. Я думаю, що це основний ризик, а не обов'язково збройне вторгнення.

Якщо ще торік російська загроза Європі видавались чимось абстрактним і про неї говорили здебільшого в кулуарах, цьогоріч голова Мюнхенської конференції Крістоф Гойсген перед початком зібрання заявив, що не виключає нападу Росії на одну з країн НАТО, у випадку, якщо росіяни переможуть в Україні. Тож треба цього не допустити, а Україна має отримати гарантії безпеки. Очевидно, що найкращі гарантії безпеки для України — вступ в НАТО, каже колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус. Але вступ в Альянс, на його переконання, вимагає припинення війни:

— Україна ще ніколи не була так близько до членства. Однак я не впевнений, що на майбутньому саміті у Вашингтоні будуть прийняті подальші далекосяжні рішення, не в останню чергу через війну і той факт, що Росія окупувала частину України, а також через виборчу кампанію в США. Особисто я був би за те, щоб НАТО зробило ще один крок і оголосило, що направить Україні запрошення приєднатися до Альянсу, як тільки будуть виконані необхідні умови.

Незалежно від рішень саміту у Вашингтоні, Україна має готуватись до вступу в Альянс — радить двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс. Він нагадує досвід Литви, коли на початку 2000 років вона почала переговори з Альянсом:

— Україні кажуть: ваше майбутнє в НАТО. А нам казали — ви ніколи не будете членом, і на це знаходилось багато різних доводів. Важливо, що ми не здалися, коли знову чули «ні». І були готові, коли настав час для вступу. З військової точки зору звичайно Україна з її армією і військовим досвідом готова до членства в НАТО, але є інші обставини і це також політичне рішення. Та у мене немає сумнівів, що рано чи пізно це відбудеться.

Росія залишається одним з найбільших світових маніпуляторів інформацією на різноманітних платформах та каналах. Про це йдеться у звіті департаменту стратегічних комунікацій Європейської служби зовнішніх справ (EEAS). У період з грудня 2022 по листопад 2023 департамент перевірив 750 інцидентів маніпулювання. Серед цілей пропагандистів упродовж року був, зокрема, український президент Володимир Зеленський, а серед тем — війна проти України. Для дезінформації найчастіше використовувалися месенджер Telegram і мережа X, але стороннє втручання спостерігалося практично на всіх і великих, і нішевих платформах. Про тренди кремлівських наративів, їхній вплив та як протистояти машині російської пропаганди Sestry поговорили з докторкою політичних наук, професоркою Київського політехнічного Інститут імені Ігоря Сікорського Лідією Смолою.

‍Катерина Трифоненко: Які основні наративи російської пропаганди в європейських країнах?

Лідія Смола: Якщо ми говоримо про російсько-українську війну, то є два великих поля битви — безпосередньо воєнні дії, де українська армія бореться з російською навалою, і величезне поле інформаційної війни. Російська пропаганда, і про це треба говорити на кожному медійному майданчику, — це такий самий інструмент воєнної машини, як і танки. Це не просто допоміжна сила. Так було в часи російської імперії, так було в радянський час, коли Росія використовувала hard power (безпосередньо збройні сили) і soft power. До останньої, за визначенням Джозефа Ная (професор Гарвардського університету, який ввів в обіг поняття «м’якої сили». — Авт.), відноситься російська культура, «большой театр» і таке інше.

Якщо говорити безпосередньо про наративи, найдавніший, що активно використовується з 2014-го року, але і до анексії Криму теж був присутній, — це «Україна — не держава» і «ми — один народ», тобто немає українців як окремого етносу

А з початком повномасштабного вторгнення додався наративи «військова машина НАТО наближається до наших кордонів», «Росія невинна», «РФ здійснила превентивні заходи і була змушена почати спеціальну воєнну операцію, бо інакше напали б Україна з НАТО».

До цього я додала б наратив, який спрацював абсолютно в протилежному напрямі. Йдеться про те, що весь Європейський Союз замерзне без російського газу. Наприкінці минулого року були такі просто жахливі рекламні ролики, які показували європейські країни, зокрема Німеччину і Польщу, де люди сидять в темних квартирах без газу, без опалення і поїдають своїх домашніх улюбленців. Хоча під новий рік більше місяця якраз росіяни сиділи в темних квартрах і грілись біля вогнищ у дворах. І вони, здається, досі пишуть слізні листи Путіну, щоб він вплинув на місцевих губернаторів. До речі, прикро, що оцю реальну інформацію практично не висвітлювали європейські медіа.

Ще один популярний наратив — «санкції не працюють» і «через санкції Європа сама стає бідною». Я, в силу моєї дослідницької роботи, аналізую не лише медіа, а телеграм-канали тамтешньої публіки на предмет того, що відбувається в Росії. З тої інформації, що пробивається, — великі транспортні проблеми, в рази зросли аварійні ситуації в авіації, проблеми в медичній сфері з браком лікарських препаратів. Можливо, санкції не працюють так, як би хотіла Україна, як би хотіла Європа, але, враховуючи масштаби Росії, вони працюють. Також наратив про те, «якщо Росію викидають зі світової спільноти, якщо їй немає місця у світі, то й такого світу світу не потрібно». Тобто ядерний шантаж, який поєднувався з тим, що допомога Україні тільки напружує цю ситуацію.

КТ: Чим відрізняються фейки в різних країнах Європи?

ЛС: Тут я би хотіла послатися на дуже цікаве і дуже ґрунтовне дослідження VoxCheck, яке проводилося торік з лютого до жовтня. Дослідники виявили понад вісім тисяч російських фейків в Німеччині, Італії, Чехії, Словаччині, Угорщині та Польщі. І, якщо порівняти з 2022 роком, то їхня кількість подвоїлась. У 2023-му щомісяця з’являлось понад 900 повідомлень, які містили російську пропаганду. І вони, звісно, різнилися. Бо в Німеччині, яка має давню історію партнерських стосунків з Росією, якщо не рахувати Другу світову війну, там такими ключовими посилами було, що «Україна не хоче мирних перемов», «Україна деструктивна», «з Україною неможливо домовитися», «Україна маріонетка Сполучених Штатів». В Угорщині, наприклад, був інший меседж — там йшлося про те, що угорська меншина в Україні зазнає утисків, «угорці не можуть говорити своєю мовою», «санкції шкодять Угорщині».

Маємо розділяти фейки спрямовані на Східну і Західну Європу. Бо в поляків, у країнах Балтії, у чехів, румунів і навіть угорців, попри умовне проросійське лобі, збереглась колективна пам’ять про те, що робили росіяни

Стосовно Західної Європи для тих же французів і німців Росія виглядає більш привабливо. Вони її сприймали і частково сприймають як екзотичну країну величезних масштабів і ресурсів. І для багатьох вона все ще асоціюється з Большим театром, Достоєвським і всіма отими речами тривалої пропаганди. У багатьох мемуарах описується, що 1935 році в штаб-квартирі гітлерівської партії висів плакат: «Пропаганда нас привела до влади, пропаганда дозволить нам утриматися у владі, пропаганда дозволить нам завоювати світ». Світ їм не вдалося, на щастя, завоювати. Але це гасло було прийнято в такому ціннісному, ідеологічному плані як тодішньою радянською владою, яка була в партнерстві з нацистською владою, так і сучасною російською владою.

КТ: Як трансформуються пропагандистські меседжі? Що, так би мовити,  зараз в трендах?

ЛС: Дуже великий наратив спрямований на дискредитацію українських біженців, мовляв, вони невдячні, вони створюють велику напругу для місцевого населення. Ще один, який інтенсивно поширюють, — про неминучий програш України у війні. Попри те, що ми їх вигнали з-під Києва, з-під Харкова, з острова Зміїного, з Херсона. Вони це називають «жестом доброї волі», мовляв, от ми вийшли, щоб ми могли вести перемови. Тут, до речі, знову недопрацювання з протидії цим фейкам. Бо Росія б’ється два роки за невеликі містечка — Мар'їнку, Авдіївку. Після 2022 року РФ не вдалось захопити жодного великого міста. Але наратив про програш України продовжує поширюватись. Окремо треба звернути увагу на такі фейки, що «українці масово здаються в полон», а також «українські військові, тупі і неосвічені не можуть освоїти зброю, яку передає Захід українській армії».

Російська пропаганда ефективно застосовує гру на почуттях людей. Вона використовує таку річ, як очікування людей, бажання миру, бажання спокою людей, бажання припинити оці усі жахіття війни

Росія ефективно впливає на те, що в психології називається емоційним інтелектом людини.

КТ: За оцінками багатьох моніторингів, з усіх західних сусідів України саме на Польщу спрямована найбільше кількість російських фейків. Чому так?

ЛС: Так, Польща найбільше страждала і страждає від російської дезінформації про Україну. За дослідженням VoxCheck, торік у Польщі виявили 2242 кейси. Це зумовлено кількома причинами. Перша: російські стратеги розуміють, що спільні зусилля України, Польщі, Румунії і країн Балтії можуть створити потужний блок, здатний ефективно протистояти російській навалі. Другою причиною є те, що відповідальні польські політики розуміють, що за умови, скажімо так, поразки України Росія не зупиниться, вона піде далі. І ще одною вагомою причиною є те, що Польща, за визначенням і міжнародних, й українських експертів, є основним адвокатом України в Європейському Союзі. Тому росіяни б'ють по такому ключовому партнеру України. І йдеться не лише про поширення фейків. Я пригадую вислів заступника голови комісії у закордонних справах Ради Федерації Росії Владіміра Джабарова. Торік він з трибуни їхньої думи сказав, що Польща мала би задуматися, що з такою інтенсивною допомогою Україні вона нарветься на четвертий поділ. Тобто це така відкрита погроза. І говорить це не якийсь там пропагандист, шовініст, як Дугін чи нині ув'язнений Стрєлков-Гіркін, а людина, яка входить в державні структури.

КТ: Хто поширює російські фейки у Польщі і які були найпомітніші? 

ЛС: Серед найпомітніших ресурсів я виділила б Niezależny Dziennik Polityczny. Цей портал і його головний редактор Адам Камінський поширюють практично всі найвідоміші російські наративи. Зокрема, про українізацію Польщі. Я би тут послалася на дослідження доктора Кшиштофа Вінклера, який відмітив оцей наратив. Йдеться про те, що величезна кількість українців, українська спільнота не буде інтегруватися у Польщу, а буде проявляти свої націоналістичні позиції — і це провокує напругу між українцями і поляками. І більше того, вони примусять польський уряд зробити українську другою державно. Уявіть собі. От чому я кажу про вплив пропаганди на емоції. Коли людина в емоційному збудженні, вона вимикає свої когнітивні здібності і припиняє мислити логічно. І так це працює.

Що робить Росія? Вона грає на фобії, на болючих історичних образах, які є в будь-якій країні, фокусується на складних історичних моментах між Польщею та Україною, зокрема Волинській трагедії

Приклад фейку, який я хочу відмітити, — поширювалась новина, що українські біженці в Польщі хочуть у Варшаві назвати вулицю іменем Степана Бандери і це підтримує український міністр Дмитро Кулеба. Першим її опублікував сайт Правда.ру. Чистий фейк. Але його спростували й українські фактчекери, також про це писали польські ЗМІ.

У соціальних мережах, а це основний канал поширення пропаганди польською мовою, розповсюджувалась інформація про приєднання Львова до Польщі. І в фейсбуці викладались несправжні, звісно, документи про такий референдум. І ходили заяви про приєднання до Польщі Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської областей. Але, уявіть собі, що цей фейк на своїй сторінці в телеграм-каналі як правду поширив керівник Служби зовнішньої розвідки Росії Наришкін, мовляв, російська розвідка має інформацію про це приєднання. І тут про «хороших руських» можна згадати, тих які виступають проти війни, точніше, які виступають проти Путіна, ніби це один він винен у війні, а не російський народ. Оцей фейк про приєднання частини України до Польщі хороший руській мір обговорював на своїх форумах, на ютуб каналах. Вони казали: ну, війна несправедлива, але що поробиш. От ми точно знаємо, що Польща вже готує документи про приєднання українських земель.

Ще один приклад — про участь поляків у війні проти Росії. Російські сайти поширювали фейк, що група польських офіцерів приїхала в Марганець Дніпропетровської області з метою шукати російськомовних українців і виселяти їх з міста. Вони були одягнуті в українську військову форму — і ними керували натівські офіцери.

Дуже типовий кейс — фейкова новина, що хакери перехопили лист міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, адресований міністру закордонних справ Республіки Польща. У ньому очільник українського МЗС просить свого колегу депортувати з Польщі всіх чоловіків призовного віку, щоб їх всіх мобілізували.

У лютому 2022 доктором Лєшеком Сикульським був заснований так званий Польський антивоєнний рух. Основне його гасло — зупинити американізацію і українізацію Польщі. І наратив, який вони поширювали, —  «це не наша війна». Цей Сикульський відомий своїми проросійськими поглядами, товаришує і не приховує цього з російським шовіністом Олександром Дугіним. І хоч вебсайт його був заблокований, але він продовжує свої дії. Крім нього можна, наприклад, назвати польську журналістку Агнєшку Півар, яка публікується на «Sputnik Polska» та «Myśl Polska» з такими дуже проросійськими наративами: «біженці загрожують Польщі», «Росія — це партнер», «Польща, підтримуючи Україну, завдає собі непоправної шкоди». 

‍КТ: За допомогою яких інструментів поширюється російська дезінформації?

ЛС: Дуже ефективним інструментом, окрім емоцій, є синонімічні ряди. Їх використовувала ще радянська пропаганда часів Леніна: «говоримо партія, маємо на увазі Ленін» або «миру мир» і тому подібні. Так от, таким синонімічним рядом в російській пропаганді в Польщі є поєднання як синонімів бандерівців і нацистів або «Україна – країна корупції». Чи є в Україні корупція? Звісно, є, але корупція є в усіх країнах. Це радше питання роботи правоохоронних органів і судової системи. Але коли запускається такий синонімічний ряд про корумповану Україну, це вже означає, що Київ — ненадійний партнер, не варто йому допомагати.

Російські пропагандисти використовують закон повторення, бо коли постійно повторюється якась теза, людська свідомість сприймає її вже як свою власну

Також це постійне спрощення. Що потрібно для припинення війни? Російська пропаганда говорить: треба, щоб українці перестали боротися, і все буде добре. І для якоїсь частини людей воно працює.

КТ: Яка мета усіх цих вкидів і фейків?

ЛС: Знизити або ліквідувати підтримку України з боку країн Заходу, насамперед військову підтримку. А другою великою метою (і тут треба визнати, що Росія частково має успіх) — це спроба змінити електоральну карту в країнах Європи. Путіну не треба нічого пояснювати своєму народу, в них є суспільний сформований договір. Хоча й він якоюсь мірою має зважати на громадську думку, та всі знають, що 17 березня 2024 року на виборах переможе Путін. Хіба трапиться військовий переворот, до речі, така ймовірність теж є.
‍
А керівництво європейських країн не діє авторитарно, воно змушене рахуватися з людьми. Тому російська мета — вплинути на громадську думку. І тут їм в поміч приходить оцей популізм, який, як така ракова пухлина, складає велику проблему і для європейських країн, і для Сполучених Штатів. Наприклад, Фіцо прийшов до влади з абсолютно проросійськими настроями, Орбан чи інші представники угорського політикуму кажуть, що у разі падіння України, заберуть собі Закарпаття.

Ще одна ціль —  маніпулювання реальними проблемами і гіперболізація певних проблем, щоб здійснити те, про що ще двадцять років тому говорили кремлівські ідеологи — йдеться про контрольований хаос. Тобто це спроба оптимізації, яка буде послаблювати демократичні інститути, демократичні країни і посилювати Росію.

Російсько-українська війна — це ж не просто війна України за своє існування. Це війна між світом демократії і світом тиранії. Тоталітарних режимів в світі дуже багато. І вони дивляться на нашу війну з позиції, чи буде в них реванш? І демократичні країни мали би так дивитися на цю війну і допомагати, виходячи з того, що це допомога не тільки Україні, а допомога цивілізованому світу.

‍КТ: На кого насамперед орієнтовані російські фейки і як їм протидіяти?‍

‍ЛС: Якщо ми візьмемо такий тривалий проміжок часу від шістнадцятого і до двадцять першого століття, люди, які творили закони пропаганди, гарно розуміли інструменти впливу. Один з таких постулатів — немає пропаганди на всі аудиторії. Ми не можемо сказати, що впливаємо на еліти спочатку, а потім впливаємо на електоральні групи. Ні, воно здійснюється паралельно по різних напрямках. Перед повномасштабним вторгненням Росія займалася тим, про що, на жаль, мало говорять, — політичною корупцією. І я сподіваюся, що після поразки РФ до цього питання повернуться. Це і підкуп, і дискредитація тих, хто не йшов на співпрацю.

Другий напрям — вразливі європейські аудиторії. Російська пропагандистська машина як у 2014-му році, та й до того, витратила десятки мільярдів доларів, через всі Sputnik, Russia Today для формування порядку денного, для формування образу і Росії, і України. У 2015 році я відмітила вислів міністра оборони Росії, який сказав, що смартфон, мікрофон і камера — це така ж зброя, як автомат Калашнікова і навіть ефективніша.

Дуже інтенсивний вплив ведеться на молодіжну аудиторію. На кінець 2023 року було заблоковано понад дванадцять тисяч фейкових акаунтів, які управлялися з території Росії і поширювали російську пропаганду. І не російською мовою, а польською та українською. Польська науково-академічна комп'ютерна мережа виявила тисячу фейкових акаунтів в самій Польщі, які дуже доброю польською мовою поширювали проросійські наративи.

І оця російська пропаганда, ця брехня подається як альтернативна точка зору. Пропаганда так працює, що людина починає вірити в ту картину світу, яку їй доносять на емоційному рівні

І про «розп'ятого хлопчика», і «що українці знищили Маріуполь, а росіяни його відбудували». Ми повинні це висвітлювати, повинні спростовувати, потрібно заповнювати інформаційний простір правдивою інформацією. Є американське дослідження, яке засвідчує, що фейкові інформації поширюються в шість разів швидше за правду. Коли ви бачите заангажовану інформацію, яка викликає у вас хвилю емоцій, поставте собі питання, яке придумали понад дві тисячі років тому в Стародавньому Римі. Кому це вигідно?

8 лютого президент України оголосив про рішення змінити Головнокомандувача ЗСУ. Валерій Залужний пішов з цієї посади, яку обіймав понад два роки. Того ж дня Зеленський присвоїв генералу звання Героя України і заявив, що, попри звільнення, пропонує йому залишитись в команді. Новим українським головкомом призначено генерала Олександра Сирського. Як зміни військового керівництва вплинуть на хід війни, чи змінить відставка Залужного політичний контекст в Україні та що думають про це перезавантаження західні партнери — Sestry зібрали думки експертів.

‍Очікувана відставка  

Чутки про відставку Залужного не припинялись останні кілька місяців, про конфлікт між президентом та головкомом говорили й українські, й західні експерти. 

Ідея звільнення «залізного генерала» Залужного, щойно таки чутки з’явились, була вкрай непопулярна в українському суспільстві, каже британський експерт, співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:

— Популярність Залужного серед української громадськості, включно з військовими, схоже, була головною проблемою для президента Зеленського, який розглядав її як потенційну загрозу власній посаді. Останніми місяцями розкол між цими двома чоловіками ставав дедалі більш публічним, що зробило його врегулювання неможливим.

Торік у листопаді британський журнал The Economist опублікував інтерв’ю українського головкома, де він вперше публічно визнав, що український контрнаступ не виправдав очікувань. Ця публікація спричинила значний резонанс в Україні і додала олії у вогонь дискусій про неминучість зміни військового керівництва. Команда президента всіляко заперечувала існування конфлікту, сам Залужний публічно жодного разу не коментував це питання.

Суперечності військового і цивільного керівництва для демократичного суспільства скоріше норма, ніж виключення, каже український політолог, керуючий партнер «Національної антикризової групи» Тарас Загородній:

— Знаєте, якщо почитати спогади Черчилля під час Другої світової війни, там Маннергейма, ситуацію в Америці, то це нормально. Проблема в тому, що тоді не існувало соціальних мереж і не було цих сплесків назовні. Це право Зеленського змінити військове керівництво. Та чи створює це додаткові переваги для нього? Скоріш ні, ніж так. Чому? Тому що армія користується великою довірою серед народу. І Залужний вже фактично є частиною національного міфу, навіть фольклору. Подивіться, скільки пісень про нього складено, йому вірші присвячують. Він, мабуть, і не хотів цього, але так сталося. А тепер, коли він не є частиною команди чинної влади, може так статися, що будь-які проблеми, які виникатимуть на фронті чи в економіці, тепер безпосередньо будуть пов'язувати з Зеленським. А якщо буде щось добре траплятися, народ більше схилятиметься до того, що це спадок Залужного, бо  так побудована масова свідомість.

Чергове загострення між Офісом президента та головнокомандувачем сталось на тлі обговорення закону про мобілізацію. Залужний заявив, що це політичне питання, мовляв, армії потрібні люди, а в який спосіб їх мобілізувати, вирішувати не військовим. Втім команда президента не захотіла взяти на себе відповідальність за це непопулярне рішення. Закон, зрештою, віддали на розгляд парламенту. Він пройшов перше читання, втім коли буде ухвалений досі невідомо.

Читайте також: «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну», — Павел Коваль

8 лютого відбулась зустріч Зеленського з Залужним. Обидва за підсумками розмови виклали одне й те саме спільне фото — усміхнені, тиснуть одне одному руки.

Зеленський після зустрічі заявив, що подякував генералу за два роки захисту України:

— Обговорили, якого оновлення потребують Збройні Сили. Обговорили також, хто може бути в оновленому керівництві Збройних Сил України. Час для такого оновлення — саме зараз.

Прокоментував зустріч і Валерій Залужний. За його словами, відбулась важлива та серйозна розмова і ухвалене рішення про необхідність зміни підходів та стратегії:

— В перші найскладніші дні великої війни ми вистояли проти підлого та сильного ворога. Вистояли разом. Наша битва триває і щодня змінюється. Завдання 2022 року відрізняються від завдань 2024 року. Тому усі повинні змінитись та адаптуватись до нових реалій також.

Не варто шукати у відставці Залужного жодних прихованих підтекстів, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан. Причину заміни головкома у своїх заявах чітко обґрунтували і Зеленський, і сам Залужний:

—  Кожний етап війни потребує своєї стратегії. І, відповідно, під цю стратегію має бути відповідний виконавець. Це абсолютно нормальний процес ротації у військовому керівництві країни.

‍У чому полягає нова стратегія?

‍Говорячи про перезавантаження військового керівництва, Зеленський дав чітко зрозуміти, яких саме змін чекає від сил оборони. Насамперед — реалістичний, детальний план дій ЗСУ на 2024 рік. Має відбутись справедливий перерозподіл західної зброї на користь першої лінії фронту та вирішені проблеми з логістикою, головно, на Донецькому напрямі і, зокрема, в Авдіївці, про яку президент окремо згадав у своєму зверненні. Необхідно виправити надмірну чисельність військових у штабах, в ЗСУ, побудувати дієву систему ротацій та підвищити якість навчання військовослужбовців. Треба призначити першого командувача новостворених Сил безпілотних систем.

Головне завдання на найближчі місяці — втримати фронт, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

— Росіяни зараз на піку своїх можливостей. Лютий-березень — це їхній такий наступальний потенціал, коли вони тиснуть по всьому сходу від Куп'янська і аж углиб — до Вугледара. Наше завдання — виснажити сили противника. Вони є великими, вони потребують великих ресурсів. І от саме знищення їхніх ресурсів, техніки, живої сили це стане основним нашим завданням і основним завданням для головнокомандувача.

‍Новий головком‍

Новим Головнокомандувачем ЗСУ Зеленський призначив генерала Олександра Сирського, досі він командував Сухопутними військами. Йому 58 років. Народився в Російській РСФСР — в селі Новинки Володимирської області. Його батько також військовий. Одразу після призначення в російських медіа пішла хвиля публікацій, що родина Сирського досі живе в Росії.

Військовий закінчив Московське вище загальновійськове командне училище. Серед випускників цього вишу один з російських командувачів так званої спецоперації в Україні Олександр Дворніков та командувач Об'єднаних Сил Сергій Наєв. Згодом Сирський продовжив свою освіту в київській національній академії оборони. В українській армії він з 1986 року і пройшов усі кар'єрні сходи від командувача взводом до генерала.

У 2013 Олександр Сирський відповідав за співпрацю з НАТО в головному командному центрі ЗСУ. У лютому 2015 група «Барс» під його керівництвом прикривала вихід українських військових з Дебальцевого. Тоді близько 4,5 тисяч українських військових під його командуванням протистояли майже 20 тисячам росіян. За цю операцію Сирського нагородили орденом Богдана Хмельницького.

Це людина, яка звикла приймати виклик, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

— Сирський — це жорсткий хлопець для важких часів Він взяв на себе відповідальність бути керівником оборони Києва. Тоді мало хто хотів бути на його місці, тому що це було дуже ризиковано, не було ніякої певності, чи столиця взагалі вистоїть. Він провів успішну оборонну операцію, провів успішну наступальну харківську операцію, весь час перебував на найскладніших ділянках фронту. 

На порядку денному стоять нові завдання. Насамперед це чітке та детальне планування дій усіх органів військового управління — таку заяву зробив Олександр Сирський наступного дня після призначення. З його слів, пріоритет для штабів усіх рівнів — знання всіх потреб фронту, а також володіння ситуацією на кожній його ділянці. Серед векторів побудови перемоги Сирський називає запровадження нових технічних рішень, як приклад — застосування безпілотних систем та сучасних засобів радіоелектронної боротьби. Головна цінність української армії, за визначенням головкома ЗСУ, — це життя і здоров’я  військовослужбовців. Відтак, дотримання балансу між виконанням бойових завдань та відновленням частин і підрозділів залишається як ніколи актуальним.

Ці питання новий головком обговорив під час першої робочої наради з міністром оборони. «Ми очікуємо на нові рішення, узагальнення досвіду. І головне —  технічні завдання для розробки нових зразків. Тих, які створять нам стратегічну перевагу завтра», — заявив за підсумками зустрічі Рустем Умєров.

‍Реакція Заходу 

‍Зміни у військовому керівництві — внутрішня справа України. Зеленський є верховним головнокомандувачем. І він може вирішувати, хто керуватиме армією. Таку заяву зробив координатор Ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі. Водночас він заперечив, що заміна головкома свідчить про нестабільність ситуації в Україні.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг теж назвав звільнення Залужного суто українським рішенням. З його слів, в Альянсі не повинні це коментувати:

— Але я вітаю дуже чітку заяву міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, що жодні зміни не торкнуться відносин України з партнерами та з НАТО. Тож ми продовжуємо разом працювати і підтримувати Україну.

Про те, що у генерала Залужного хороша репутація на Заході, в інтерв'ю виданню Sestry заявив голова комітету закордонних справ польського Сейму Павел Коваль. Він підкреслив: Залужний був орієнтиром для партнерів у військових питаннях. Однак звільняти чи ні — це виключно українське рішення:

— Насправді справжня проблема сьогодні не в Залужному. Якщо ми шукаємо хороші сценарії для України, то питання в тому, чи зможе українська влада провести ефективну мобілізацію. І про це багато говорять зараз на Заході. Я чую це не лише в Польщі, експерти приділяють цьому питанню значну увагу.

— Підтримка Євросоюзом України непохитна. Ми зобов’язались підтримувати Україну так довго як буде необхідно і забезпечувати усім, незалежно від того, хто очолює збройні сили України, — заявила речниця зовнішньополітичної служби ЄС Набіла Массралі.

Британський експерт, співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон підкреслив, що західні партнери не будуть надмірно занепокоєні змінами у ЗСУ: — Замість Залужного призначено одного з його найближчих колег, генерала Сирського, тому навряд чи відбудеться якась радикальна зміна у військовій стратегії України. На фундаментальному рівні західна підтримка ґрунтується на інтересах власної безпеки Заходу — Захід знає, що повинен запобігти консолідації агресивної, експансіоністської Росії на своїх кордонах. Це ключова мотивація, що рухає західною підтримкою, і вона не залежить від того, хто командує українською армією.

‍Політичний контекст‍

Відставка Залужного буквально виштовхне його в політику — цю тезу в різних варіаціях упродовж тижнів обговорювали різні міжнародні медіа. Генерал — уже частина української політики, незалежно від того, вирішив він, що робитиме далі, чи ні. Так вважає український політолог, керуючий партнер «Національної антикризової групи» Тарас Загородній:

— Навіть якщо зараз Залужний буде просто мовчати, він однаково через свій вплив вже є, по суті, арбітром в нашій країні. Та чи піде він в політику? Це поки що відкрите питання. Армія вже давно перетворилася на окремий політичний інститут, і вихідці з армії будуть наповнювати державні органи. Небезпека Росії не зникне найближчі двадцять років — навіть після нашої перемоги. Я не вірю у розпад Російської Федерації. І тому це буде такий центр впливу через свій авторитет. Якщо ви спостерігали за Залужним, він достатньо відкрита і щира людина. І це приваблює багато людей — як військових, так і цивільних. Тому тут можуть бути різні варіанти.

1 лютого 2024 року відбувся спеціальний саміт Євросоюзу. Єдине питання порядку денного — фінансування для України. Напередодні саміту 26 з 27 країн ЄС не мали заперечень стосовно включення багатомільярдної допомоги Києву у довгострокові бюджетні плани до 2027 року. Рішення щодо української допомоги лідери ЄС планували ухвалити ще під час грудневого саміту, але тоді проти виступила Угорщина. До останньої хвилини у Брюсселі не було впевненості, що цього разу угорський прем’єр не накладе чергове вето.

‍Угорський шантаж‍

«Орбан піднявся по надто високій драбині, з якої йому важко буде граціозно спуститися. То ж він і далі періодично в той чи інший спосіб гратиме у свою цікаву гру», — прогнозує старший науковий співробітник провідного європейського аналітичного центру CEPS, професор College of Europe Стівен Блокманс:

— На противагу цьому є єднання і принципова позиція інших лідерів ЄС, які розуміють важливість фінансової підтримки України.

Напередодні саміту Віктор Орбан запропонував Брюсселю компромісну угоду стосовно української допомоги на чотири роки. Мовляв, не буде опиратись, якщо буде не єдине голосування, а щороку за це питання голосуватимуть наново.

«На жаль, ця позиція розуміється або інтерпретується деякими країнами як засіб щорічного шантажу… Наша позиція полягає в тому, що йдеться не про шантаж вето, а про відновлення і збереження єдності Європейського Союзу», — так пояснив своє бачення угорський прем'єр.

Оскільки фінансова допомога Україні — справа термінова, тож лідерам ЄС вочевидь довелось застосувати увесь дипломатичний арсенал. Це була титанічна робота, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

—  Ця проукраїнська коаліція у ЄС тримається і надалі. Відповідно кожний має свій підхід. Наскільки пам'ятаю, ще з минулого саміту йшлося про те, що ймовірно був тиск на Угорщину щодо її економіки та бізнесу.

За три дні до саміту британське видання Financial Times написало, що в ЄС готові буквально підірвати економіку Угорщини: поставити під загрозу її валюту і знищити довіру інвесторів, якщо Орбан і надалі блокуватиме допомогу Києву. Щоправда згодом у Брюсселі заявили, що ця інформація заснована на доповідній записці про стан угорської економіки, а не на реальних планах її підривати. На крайній випадок в ЄС був план «Б», каже старший науковий співробітник провідного європейського аналітичного центру CEPS, професор College of Europe Стівен Блокманс:

— 26 країн-членів ЄС недвозначно запевнили — знайдуть спосіб надати Україні 50 мільярдів євро допомоги. У найгіршому випадку на це їм знадобилося б на кілька тижнів більше, щоб провести всі рішення поза межами ЄС.

‍Втома від Орбана

Перед початком саміту польський прем’єр Дональд Туск заявив, що не розуміє егоїстичну гру Орбана, а в ЄС немає місця для компромісу щодо українського питання:

— Немає так званої проблеми втоми від України, а є проблема втоми від Віктора Орбана. Ми маємо вирішити стільки проблем, і звичайно, що нам потрібно зміцнити нашу єдність навколо України.

«Маємо угоду. Єдність, — так голова Європейської Ради Шарль Мішель повідомив про ухвалення рішення про 50 мільярдів євро для Києва. — Це забезпечує стабільне, довгострокове, передбачуване фінансування для України».

Цьому рішенню передували 11-ти годинні переговори керівництва ЄС та Віктора Орбана. В підсумку його дотисли. Як припускає кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський серед аргументів були погрози позбавити Угорщину права голосу в Раді ЄС. До того ж свою не останню роль зіграли перемови, які відбулись 29 січня в Ужгороді між угорським міністром закордонних справ Петером Сіярто і українським головою МЗС Дмитром Кулебою та керівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком:

— За допомогою тиску європейських партнерів Будапешт погодився на певні зрушення у відносинах з Києвом. Але, сподіваємося, що найбільший прогрес в цьому контексті буде після зустрічі Зеленського та Орбана. І дуже важливо було б, якби цей візит відбувся саме до України, до Києва, щоб можна було показати йому ті місця, де загинули українці, зруйновану інфраструктуру. Щоб він побачив, що це справжня війна. І можливо в перспективі, щоб наші відносини стали більш конструктивними, аніж вони були протягом останніх кількох років.

Британська газета Guardian опублікувала трохи подробиць про те, як лідерам ЄС вдалося отримати згоду Віктора Орбана на схвалення допомоги Україні. Вони не пішли на якісь суттєві поступки, але зробили кроки, які дозволили угорському прем'єру не виглядати так, наче він програв. Йдеться про рішення, що допомогу Києву за необхідності можна буде переглянути через два роки, але жодного голосування з цього питання не планується.

ЄС продемонстрував солідарність і це хороший день для Європи, заявила президентка Європарламенту Роберта Мецола:

—  Протягом багатьох тижнів ми тримали наших українських друзів у напрузі, чи вдасться нам досягти угоди. І те, що вона була досягнута і резолюцію підтримали усі 27 країн членів, це було важливо і для нас.

‍Реакція України

‍За одностайне рішення ЄС подякував Володимир Зеленський. Зауважив, що це вкотре доводить потужну єдність Євросоюзу:

— Продовження фінансової підтримки ЄС для України зміцнить нашу довгострокову економічну та фінансову стабільність, що не менш важливо, ніж військова допомога та санкційний тиск на Росію. Європа надсилає сигнал через Атлантику і по всьому світу, що міжнародний світовий порядок, заснований на правилах, витримає всі виклики. Європа задає тон у глобальних процесах своєю єдністю. Зараз це факт. І він має залишатися таким.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав виділення Україні 50 мільярдів євро кроком історичного масштабу:

— Це також чітке свідчення того, що сподівання Путіна «перечекати» рішучість України та світу марні. Я глибоко вдячний усім міністрам закордонних справ ЄС, які зробили внесок у цей успіх.

Вдячність за непохитну підтримку України висловив Денис Шмигаль. Європейська рада підтримала створення нового фінансового інструменту для України Ukraine Facility, написав прем’єр-міністр:

— Ukraine Facility — це чотирирічна програма загальним обсягом 50 млрд євро. Значна частина цих коштів буде спрямована до держбюджету й допоможе у фінансуванні бюджетного дефіциту.

‍Коли будуть гроші і як їх витрачатимуть?‍

50 мільярдів євро для України, які схвалила Рада ЄС, — це 17 мільярдів у вигляді грантів і 33 мільярди кредитів. Про це йдеться на сайті Ради ЄС. Фінальні умови програми і порядок її затвердження Європарламент проголосує під час найближчої сесії 26-29 лютого. Перший платіж обсягом 4,5 мільярди євро має надійти вже в березні. Загалом за цей рік Україна отримає 18 мільярдів. В інвестиційний фонд піде 8 мільярдів євро і ще 3 мільярди на технічну та адміністративну підтримку. 

Отримання цих коштів життєво необхідне для України, каже виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин:

— Ви відкриваєте бюджет на 24-й рік і там — 1,7 трильйони гривень доходів і 3,3 трильйони витрат. Тобто 1,6 трильйона — це кошти запозичень. Станом на кінець січня з тих 38 мільярдів доларів, які були потрібні, щоб закрити соціальні видатки і закрити весь дефіцит, в Україні було прописано 11 мільярдів. І в нас лишається відкритими в дійсності — 27 мільярдів. Без цих мільярдів, без всіх тих мікрофінансових надходжень у нас величезна діра, яку незрозуміло чим перекривати. Тому питання, наскільки допомога ЄС є важливо, — це життєво важливо. З макрофінансової допомоги фінансуються соціальні видатки. Якщо ви не маєте, звідки фінансувати соціальні видатки, ви вимушені будете зменшувати фінансування Збройних Сил України. А це неприпустимо в період війни.

Україні треба профінансувати величезний соціальний пакет: пенсійний фонд — це 350 мільярдів гривень, субсидії — ще 50 мільярдів, заробітні плати бюджетникам, держслужбовцям, видатки на малозабезпечених, пояснює Олег Пендзин. То ж навіть з урахуванням європейської допомоги грошей Україні все ще не вистачає.

Володимир Зеленський вніс на розгляд Верховної Ради зміни до закону «Про громадянство». Документ позначений, як невідкладний. Цим проєктом, зокрема, визначено список країн, чиї громадяни можуть отримати український паспорт у спрощеному режимі. Також на громадянство України можуть розраховувати іноземці, які воюють за нашу державу. Фактично все виглядає як шлях до легалізації подвійного громадянства. Такий крок Зеленського привітали у Світовому Конгресі Українців. А, втім, в українських правників є питання до президентської ініціативи.   

‍Три спроби

Це вже не вперше, коли Володимир Зеленський виступає ініціатором змін до закону про громадянство, каже юрист, експерт з конституційного права Олександр Москалюк:

— Чому саме зараз знову виникло це питання? Ймовірно, це пов’язано з великою кількістю громадян України, які опинились за кордоном і з бажанням України в якийсь спосіб зафіксувати їхній статус саме як своїх громадян. Щоб залишалась можливість не розривати зв’язки зі своєю первинною державою — і це такий собі компромісний варіант.

Перша спроба реформувати законодавство була у 2019 році — тоді пропонувалось спростити набуття громадянства українській діаспорі по всьому світу та нащадкам етнічних українців. Експертне управління Верховної Ради зробило висновок, що одних лише змін до закону не вистачить і потрібно вносити зміни в Конституцію. Проєкт відклали до кращих часів.

Вдруге Зеленський спробував змінити закон «Про громадянство» у грудні 2021 року. Він запропонував парламенту легалізувати подвійне громадянство для осіб, які його вже мають, та дозволити іноземцям набувати українське громадянство без відмови від паспорту іншої країни. Але за два місяці почалось повномасштабне російське вторгнення — і до розгляду документу не дійшло.

22 січня цього року, до Дня Соборності України, Володимир Зеленський втретє запропонував Верховній Раді зміни до закону«Про громадянство», а саме запровадження інституту множинного громадянства.

«Цей документ дозволить мати українське громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам з різних країн світу. Звісно, окрім громадян Росії», — сказав Зеленський.

Водночас, з його слів, ці зміни стосуються також і добровольців іноземців, які стали на захист України. Якщо зміни торкнуться білорусів та росіян, які воюють в лавах ЗСУ, це змотивує значно більше вихідців цих країн стати на бік України, каже соціолог Ігор Ейдман:

— Я вважаю, що це абсолютно правильний і, скажімо так, назрілий захід, тому що білоруси і росіяни у великій кількості воюють зараз у ЗСУ. І ще зараз, особливо серед росіян в еміграції, зростає популярність ідеї безпосередньої участі у військових діях на боці України проти путінського режиму — це зараз найважливіша, найактуальніша тема для російських опозиціонерів. Тому я думаю, що це було б цілком логічно. До речі, путінська Росія найактивнішим чином надає громадянство усім іноземцям, які воюють на її боці, і в такий спосіб залучає іноземців, поповнює свої збройні сили. То ж і Україні, було б логічно, з моєї точки зору, це робити.

‍Спрощена процедура

Законопроєкт пропонує новацію — декларацію про визнання себе громадянином України. Як ідеться у пояснювальній записці, це – документ, в якому іноземець засвідчує, що у випадку отримання українського громадянства він визнає себе лише громадянином України. Але при цьому декларація не зобов’язує його упродовж двох років підтвердити вихід з громадянства іншої країни.

Зараз отримати український паспорт без відмови від іншого громадянства за законом неможливо. Множинне громадянство — заборонене, пояснює народний депутат, учасник групи міжпарламентських зв’язків Україна-Польща Олександр Васюк:

— Етнічні українці, діаспора, ті, хто мають українське коріння зможуть отримати українське громадянство і не відмовлятися від громадянства рідної країни. Також отримати громадянство України зможуть іноземні добровольці, які воюють зараз за нашу країну.

Є список країн, громадяни яких зможуть набути українське громадянство у спрощеному порядку. Там понад 30 країн, серед них — США, Німеччина, Польща, Латвія, Литва

Законопроєкт також розширює перелік підстав для позбавлення громадянства. З-поміж іншого, це служба в лавах армії країни агресора та добровільне набуття громадянства країни-агресора, але це не стосується примусової роздачі російських паспортів на окупованих українських територіях. Також український паспорт можуть втрати особи, чия діяльність загрожує нацбезпеці або які скоїли злочини проти нацбезпеки України.‍

Множинне громадянство і мобілізація

‍Після того, як цей закон буде ухвалений, заборона на виїзд військовозобов’язаних збережеться. Паспорт іншої країни в даному випадку ролі не гратиме. Про це в ефірі єдиного телемарафону сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба:

— Ці питання також врегульовані. Людина має свій обов'язок служіння і захисту батьківщини, він передбачений Конституцією України. Все це теж регламентовано: і виконання військового обов'язку, і фінансові зобов'язання перед державою.

У цьому питанні додав Кулеба, Україна не вигадувала велосипед, інститути множинного громадянства існують в багатьох країнах.

Що каже українська діаспора?

Світовий конгрес українців в останні місяці дуже наполегливо працював, щоб в Україні виникла ініціатива запровадження множинного громадянства, розповідає віцепрезидент Світового конгресу українців і віцепрезидент об’єднання українців Франції Володимир Когутяк. За його словами, для української діаспори — йдеться про понад 25 мільйонів людей по всьому світу — можливість відновити або встановити такого роду зв'язки зі своєю історичною батьківщиною є надзвичайно важливими. Окреме питання, яке на думку Володимира Когутяка, варте врегулювання, — громадянство для іноземних добровольців:

—  Є дуже багато людей люди, які не є українцями, які приїхали в Україну воювати і які, можливо, після перемоги забажають залишитися в Україні. Я зараз думаю, наприклад, про деяких французів, які точно цього забажають. І було б досить корисно дати їм можливість жити в Україні і мати українське українське громадянство. Після того, як вони показали себе на полі бою, вони повністю заслужили на це. Це перша річ. Друге, я думаю зараз про таких людей, як, наприклад, Іван Пастернак, який є президентом Об'єднання українців Франції і який народився у Франції, його бабусі дідусі приїхали з України приблизно в двадцятих роках минулого століття. Ця людина вивчила українську мову, тільки коли йому було тридцять років, і сьогодні очолює асоціацію, яка презентує українську громаду у Франції. Якщо би одного дня Іван Пастернак забажав повернутися в Україну, там проживати і мати українське громадянство, я думаю, також було би корисно дати йому таку змогу.

Ця ініціатива, продовжує Володимир Когутяк, знакова і в контексті приєднання України до ЄС.

Будемо створювати таку одну велику європейську країну, європейську сім’ю і між нами в принципі не має виникати питання про громадянство

Правові питання

Помилково називати документ, внесений на розгляд парламенту, законом про множинне громадянство, каже юрист Андрій Трембіч. Адже по суті в цьому проєкті зберігається положення, що для України власник українського паспорту незалежно від того, громадянство яких країн ще в нього є, виключно громадянин України з усіма правами і обов’язками:

—  Як казав колись Коломойський, два паспорти не можна, а три ніхто не забороняв. Це, звісно, глузування, але й правда. У нас в законодавстві і зараз немає жодних санкцій за наявність паспорта іншої країн.

Що спрощено в цьому законі — це порядок набуття громадянства іноземцями, які боронять Україну і також це поширюється на членів їхніх сімей. Можливо, цей законопроєкт — пробна куля, і далі буде ще якийсь

Є дві головні позиції, які потребують уточнення, наголошує юрист, експерт з конституційного права Олександр Москалюк:

— Вся суть в нюансах. Якщо, наприклад, це особа, яка має два громадянства, то відповідно і обов’язки на неї покладаються подвійні. Тому все залежить від того, як будуть врегульовані питання оподаткування та військового обов’язку. 

Головне питання до цього законопроєкту, продовжує юрист Андрій Трембіч, чи відповідають ці зміни Конституції:

— Питання громадянства відноситься до фундаментальних положень Конституції, 4 стаття якої абсолютно чітко вказує, що в Україні можливе лише одне громадянство — українське. Ця стаття відноситься до першого розділу і просто так внести туди зміни — неможливо, «за» має бути кваліфікована більшість у парламенті, має бути висновок Конституційного суду.

Та найголовніше: під час воєнного стану заборонено вносити зміни в Конституцію. Тому я був здивований, з якого моменту у нас почали говорити про множинне громадянство

Певна річ, ці питання буде ретельно вивчати профільний комітет парламенту, каже народний депутат Олександр Васюк. Президент вніс його як невідкладний, втім поки що дати його розгляду невизначені:

— Це залежить він того, як буде вирішено на засіданні погоджувальної ради. Але я зазначу, що це буде лише перше читання. До того, як він буде голосуватися у другому, — будуть ще внесені зміни.

Всесвітній економічний форум у Давосі (WEF) — одна з головних подій року для світових політичних та бізнесових еліт. Цьогорічне зібрання відбулось 15-19 січня під гаслом «Відновлення довіри». Серед головних тем були кліматичні виклики, розвиток штучного інтелекту, загроза нової пандемії. А втім, більшість виступів і розмов в кулуарах так чи інакше стосувались війни в Україні. На форум особисто приїхав Володимир  Зеленський — європейські та американські посадовці запевнили українського президента у своїй непохитній підтримці в боротьбі проти російської агресії. Sestry разом з дипломатами та політологами підбили підсумки Давоського форуму.

Путін — хижак, який не задовольняється замороженим продуктом   

Трибуна Давосу, напевно, найкращий майданчик для звернення до світових еліт. Виступ Зеленського був одним з найемоційніших моментів усього форуму, ділиться враженнями українсько-американський політолог і директор міжнародної некомерційної організації «Євразійська демократична ініціатива» (Нью-Йорк) Пітер Залмаєв:

— Зал був абсолютно вщент забитий людьми, які, стоячи йому аплодували. І це була справді сильна промова. Й усі західні делегати запевнили нас, що підтримка є. Так, ще багато деталей потребують узгодження, але це лише питання часу.

Зеленський у своїй промові між тим дорікнув західним союзникам за слабкі санкції, які так і не змогли зупинити нарощування російського військового виробництва і не завдали нищівної шкоди російській економіці:

— Путін любить гроші понад усе, чим більш мільярдів він, його спільники та друзі втратять, тим більш ймовірно він пошкодує, що розпочав війну. Він повинен пошкодувати, потрібно щоб він програв.

Український президент закликав союзників відкинути сумніви і страхи ескалації та нарощувати підтримку України, мовляв, зміцнюйте нашу економіку, а ми зміцнимо вашу безпеку. І один з ключових посилів промови Зеленського: заморожування війни — неможливе:

— Путін є хижаком, який не задовольняється замороженим продуктом. А нам потрібно захищати себе, наших дітей, наші будинки, наші життя. І ми можемо це зробити.

Росія не має перемогти

Давоський форум, якщо зважати на реакцію західної преси, пройшов за сценарієм України, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний. А також Давос спростував тезу про втому від України, навпаки — європейські лідери почали краще розуміти загрозу не лише для України, але й для своїх країн:

— Заяви міністра оборони Великої Британії Шаппса, французького президента Макрона, президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, вони всі говорять про допомогу Україні. І це в той час, коли тезу про ймовірний напад (на країни НАТО, зокрема держави Балтії. — Авт.) озвучують вже і Bild, і Economist і навіть видання, такі як іспанський El Pais, які ніколи раніше на це не реагували. Це свідчить про те, що ситуація вирівнюється, і всі прекрасно розуміють, що слово «втома» не до діла. Бо як правильно у виступі сказав президент, якщо не хочете допомагати Україні, виставляйте тоді свої армії. Але ви покажіть хоч би одну армію в Європі, яка здатна сьогодні бути на рівних з українською. І стає очевидним, що розмова, яка, велася в Давосі, вона дуже важлива з точки зору викидання на смітник тези про втому.

Бо це лише українці могли втомитися за десять років війни. Але аж ніяк не європейці чи американці. І святість Різдва цього року європейцям забезпечив український солдат

Росія не досягає стратегічних цілей, її військові провали очевидні, а санкції відірвали російську економіку від сучасних технологій та інновацій і Росія тепер залежна від Китаю — це з трибуни Давоса заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:

— Звичайно, як і в усіх демократіях, наша свобода пов'язана з ризиками. Завжди знайдуться ті, хто спробує скористатися нашою відкритістю як всередині, так і зовні. Завжди будуть спроби зіштовхнути нас зі шляху. Наприклад, за допомогою дезінформації. І ніде цього не було більше, ніж в питанні України. І все це говорить нам про те, що Україна може перемогти в цій війні. Але ми повинні продовжувати підтримувати їхній опір. Українці потребують передбачуваного фінансування протягом 2024 року і далі. Вони потребують постійного постачання зброї для захисту і повернення законної території України. Їм потрібні можливості стримувати майбутні напади Росії.

Ще категоричнішим у Давосі був Еммануель Макрон. Французький президент напередодні швейцарського форуму пообіцяв Україні потужний пакет військової допомоги з крилатими дальнобійними ракетами SCALP і «сотнями бомб». А під час виступу на WEF Макрон прямо сказав – Росія не має перемогти:

— Ми зробимо все, щоб спробувати утримати світ разом і не піддатися ризику розколу, і спробувати мати ефективний порядок денний, який гарантуватиме, що Росія не може і не повинна перемогти в Україні, тому що на кону стоїть Україна, наші цінності, наша колективна безпека в Європі, на Кавказі і в усьому регіоні. Тому для цього 2024 рік буде ключовим для європейців. 

І це каже президент Франції, країни, яка традиційно доволі лояльно ставиться до росіян.

— У мене була можливість поставити питання Макрону після його промови, — розповідає українсько-американський політолог і директор міжнародної некомерційної організації «Євразійська демократична ініціатива» (Нью-Йорк) Пітер Залмаєв. —  Я запитав про перспективи членства України в НАТО, це важливо, адже всі сумніви і відтермінування тільки заохочують Путіна до подальшої агресії. Без прямої відповіді Макрон сказав, що має намір відвідати Київ і збирається підписати договір про гарантії безпеки. Ціла низка країн висловлюють намір підписати щось такого типу. Але, що є в договорі? Можна посперечатись про юридичний статус, але це небезпечно, бо лише вступ в НАТО може дати гарантії безпеки в сучасних реаліях.

‍Скинути Росію з неба

«Неважливо, наскільки ми будемо втомлені чи виснажені. Ми будемо продовжувати захищати нашу країну», — заявив у Швейцарії український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. То ж пріоритет України на цей рік — скинути Росію з неба. Бо, хто контролює небо, визначатиме, коли і як закінчиться війна:

— Україні будуть надані винищувачі F-16, ракети дальнього радіусу дії, безпілотники та засоби радіоелектронної боротьби. Якщо все це надійде, ми продовжимо перемагати і продовжимо звільняти. Але, знаєте, ми боремося з дуже великим ворогом, потужним ворогом, ворогом, який не спить. Тому потрібен час.

А в кулуарах Давосу відбулись зустрічі задля прискорення поставок далекобійних ракет в Україну, хоча публічно цю тему в Давосі ніде не піднімали, – про це Дмитро Кулеба розповів в ефірі єдиного телемарафону. Крім ракет, з його слів, порушували питання того, які кроки має зробити Європа, щоб істотно наростити можливості з виробництва зброї.

Сполучені Штати налаштовані підтримувати Україну, у цьому запевнив держсекретар США Ентоні Блінкен. Він зауважив, що мета полягає в тому, аби Україна в перспективі змогла самостійно себе захищати від зовнішніх загроз «без масивного безперервного припливу ресурсів ззовні».

Росія була ослаблена на багатьох фронтах після вторгнення в Україну, констатував Ентоні Блінкен, додавши, що Вашингтон завжди відкритий для довгострокового припинення вогню, а втім, висловив сумніви, що Росія готова до переговорів.

Агресор має заплатити за завдану шкоду

«Маємо донести до наших союзників, що ціна стримування Путіна, якщо він завоює Україну, буде набагато більшою, ніж ціна підтримки України, щоб вона могла ефективно захищатися від його акту агресії», — це з трибуни Давосу заявив польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський. Він наголосив: окрім безпосередньої підтримки України, міжнародна спільнота повинна згуртуватись, щоб зрештою змусити Росію відшкодувати завдані збитки:

— Агресор повинен заплатити за шкоду, завдану Україні. Голосування Генеральної Асамблеї ООН, яка переважною більшістю голосів засудила вторгнення Росії на початку війни, створює правову основу, фактично зобов'язує міжнародне співтовариство відшкодувати цей акт агресії, покарати і стягнути вартість з країни-порушника.

Фінансова складова цьогорічного Давосу дуже тісно переплелась з питаннями безпеки, каже Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Що видно вже зараз, це можливість для української делегації і керівництва країни довести свої меседжі. Зокрема про те, що кожен заморожений конфлікт призводить до нової війни, і які саме кроки допоможуть зупинити агресію. Це синхронизація з низкою політиків, від яких учасники форуму почули про те, що війна в Україні стосується не лише Європи, адже, якщо РФ переможе, це вплине на безпеку кожної країни у світі. Це можливість вкотре нагадати представникам інвесткомпаній і найбільших фондів світу про можливості розвитку в Україні і що кожен потрібний в Україні, щоб будувати, відбудовувати, відновлювати життя.

І чим більше компаній захочуть вкладати в економіку держави, не чекаючи закінчення агресії, тим більше можливості буде в України протистояти цій агресії і тримати економіку

Тема України після війни стала ключовою з точки зору глобального континентального бізнесу. І насправді зараз від нього й очікують реакції, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний:

— На це спрацювало декілька посилів. Перший —  розмови з приводу трьохсот мільярдного конфіскату російських заморожених активів і, принаймні, хоча би частину їх використання в процесі нинішньої відбудови економіки України. І зрозуміло, участі в цьому процесі. І оці речі вони звучать всупереч загальному дискурсу, бо навряд чи ми знайдемо політика, який не говорить про насування світової війни. А тут зненацька, як сюрприз для багатьох, на Давоському форумі заговорили про відновлення України після війни. І це з усіх сторін обнадійливе явище.

Звідси, з моєї точки зору, для України у дипломатичному міжнародному плані —  це один з найвдаліших форумів

Формула миру

14 січня в Давосі відбулась зустріч представників понад 80 країн та міжнародних організацій, які обговорювали українську формулу миру. Після консультацій голова Офісу президента Андрій Єрмак, який очолював українську делегацію, сказав, що Україна ніколи не погодиться і не прийме жодного заморожування конфлікту:

— Просте припинення вогню не стане кінцем російської агресії в Україні, а лише дасть агресору паузу для накопичення сил. Це точно не шлях до миру. Росіяни не хочуть миру. Вони хочуть панування. Отже, вибір простий: або ми програємо і зникаємо, або виграємо і живемо далі. І ми боремося.

Українська формула миру складається з 10 пунктів, зокрема йдеться про виведення російських військ зі всієї міжнародно визнаної території України, в тому числі з Криму, покарання військових злочинців і виплату компенсацій. У Давосі обговорювали п'ять пунктів цього плану: виведення російських військ, відновлення справедливості, екологічну безпеку, недопущення ескалації та повторення конфлікту, а також підтвердження закінчення війни.

Росія в обговоренні української формули участі не бере, бо заперечує проти всіх її пунктів. Давоські консультації проігнорували також представники китайської делегації. Це цілком очікувано, каже міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко:

— У нас в Україні виникла хвиля ейфорії, що, мовляв, ось там, в Саудівській Аравії відбулася зустріч, де Китай був представлений на якомусь там рівні. І це почали подавати як якусь принципову зміну позиції Китаю. Я вже тоді говорив, що це надто скоростиглі висновки. Тут треба виходити з дещо дещо інших підходів, а саме ідеологічної спорідненості Росії і Китаю. Це два тоталітарних режими, які будуть підтримувати одне одного до останнього. Тому я не бачу нічого надзвичайного в тому, що Китай відмовився брати участь в засіданні, яке було зараз в Давосі. І це, власне, ще раз демонструє, що між Росією і Китаєм є чіткі домовленості про те, що Пекін не буде цього робити більше. Можливо, це є якоюсь навіть допомогою Росії з боку Китаю, щоб це було сигналом для країн цього так званого глобального півдня. І ще раз говорить про те, що нам треба виходити з того, що вісь зла, яка сформувалася у нас, включає, на жаль, Китай. Якби ми не хотіли думати, що Пекін може змінити свою позицію, я думаю, що це відбудеться лише в тому випадку, коли путінський режим посиплеться. От тоді в Китаї справді почнуть думати, що робити далі. А поки він є, він їм потрібний, вони його перетворили в свій економічний додаток. Дуже зручний, для них корисний. Вони диктують свої умови. Тому для чого їм, власне, робити так, щоб Росія програла?

Навпаки, Китаю треба, щоб Росія залишалася, залишалася напівживою, напівдохлою. І фактично управляти тим, що відбувається в економіці. А той, хто управляє економікою, управляє політикою

Київ пропонує провести міжнародний саміт, на якому світові лідери затвердять запропоновані Україною загальні принципи врегулювання війни. Ймовірно, такий саміт відбудеться якраз у Швейцарії. Принаймні, цього не виключає тамтешній міністр закордонних справ Іньяціо Кассіс. Водночас він закликав знайти спосіб, як зробити Москву частиною дискусій про формулу миру:

— Нам потрібно буде знайти спосіб включити Росію в цей процес. Миру не буде, якщо Росія не скаже своє слово. Але це не означає, що ми повинні просто сидіти і чекати, поки Росія щось зробить зовсім навпаки. Щохвилини, поки ми чекаємо, десятки цивільних в Україні гинуть або зазнають поранень. Ми не маємо права просто чекати.

Навіть, якщо такий саміт відбудеться, його підсумком будуть загальні декларації, каже міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко:

— На превеликий жаль, жодного практичного значення вони не мають. Ми вже маємо безліч прикладів загальних декларацій у вигляді, скажімо, резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Вони дуже правильні, дуже гарні, за які голосують там по сто п'ятдесят країн. Але від того агресорові ні холодно, ні спекотно. А відносно участі Росії — як можна злочинця запрошувати за стіл, за яким сидять цивілізовані люди? Це нонсенс. І я думаю, що відповідь на це вже прозвучала з українського боку. І відповідь негативна.

Для України участь в міжнародних заходах — це в будь-якому разі можливість ще раз задекларувати свої позиції. І це той самий контекст, який впливає і на суспільну думку, і на політичні рішення. Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA) певна, що невдовзі ми побачимо якісь конкретні результати:

— Головні для України питання вирішуються не при світлі камер і софітів, а під час особистих або закритих зустрічей. Треба дати відповідальним представникам робочих груп певний час на опрацювання дій після цих зустрічей. Водночас я схильна дивитися на це, як на ще одну можливість. Серед майбутніх подій в найближчі місяці — де можна знову нагадати про важливе і скорегувати хід історії — це Мюнхенська конференція безпеки в лютому, потім саміт НАТО в Вашингтоні в липні. Тому Давос і його результати слід розглядати комплексно, з прив'язкою до інших подій.

Після дискусій у профільних комітетах український парламент вирішив не виносити на голосування закон про мобілізацію. Уряд, як ініціатор законопроєкту, його відкликав і тепер повинен доопрацювати найбільш суперечливі норми з урахуванням депутатських пропозицій. Потім документ знову надійде у Верховну Раду. Парламент зможе повернутись до його розгляду не раніше початку лютого — тоді запланований черговий сесійний тиждень. Закон про мобілізацію викликав вал дискусій в українському суспільстві, головним чином через суворість деяких положень, які, за оцінками правників, призвели б до серйозних порушень прав громадян. Яким, зрештою, має бути закон про мобілізацію — Sestry зібрали думки військових, експертів і юристів.

‍Армії потрібні люди 

19 грудня Володимир Зеленський заявив, що Генштаб пропонує мобілізувати додатково півмільйона людей. Згодом головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заперечив, що командування надавало запит на конкретну цифру мобілізованих, мовляв, для армії головне, щоб були люди, здатні виконувати визначені завдання.

«Система мобілізації досить складна. Як і будь яка система, яка базується на примусі, якщо називати речі своїми іменами», — каже молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко. На його переконання, закон про мобілізацію повинен містити не лише обов’язки, але й гарантувати права військовослужбовців:

— Наприклад, те, що держава зобов'язується навчати громадянина не менше, ніж якийсь певний термін. Те, що він як боєць Збройних сил України, вже після навчання буде підходити до фронту поступово. Це дуже важливо. Я знаю дуже багато історій, коли не вистачало людей — і цілі батальйони кидали одразу на першу лінію, коли вони раніше до фронту не наближалися навіть на сто кілометрів. І це призводило до дуже поганих наслідків і дуже великих втрат. Тобто мало би бути так, що новобранець за два тижні не наближається до лінії бойового зіткнення ближче, ніж на п'ятдесят кілометрів, потім на десять, потім на п'ять — і то тільки потім, вже зрозумівши, що літає, що не літає, що вибухає, як себе поводити, звикнувши до звуків війни, звикнувши до того, що його оточує, тільки потім він може виходити на першу лінію. Це набагато збільшує виживання солдат. І, звичайно, цей закон має виконувати свою головну задачу — зробити так, щоб до армії мобілізували більше мільйона людей. Зробити так, щоб ті люди, які воюють два, а то й більше років, якщо вони воювали ще за часів АТО, щоб вони могли перепочити або мобілізуватися. Це головна задача.

25 грудня Кабінет міністрів вніс до Верховної ради свій проєкт закону про мобілізацію — документ на 200 сторінок. Він викликав шквал критики і з боку влади, і з боку опозиції. А до того ж спровокував шалений резонанс у суспільстві. У парламенті після того зареєстрували ще чотири — альтернативні — законопроєкти.

«Суспільний опір виникає, коли люди відчувають брак прозорості і справедливості», — каже Віктор Ягун, заступник Голови СБУ (2014-2015 рр), генерал-майор запасу Служби безпеки України. Все починається з того, що немає прозорості, починають показувати якісь відеоролики, що когось там десь ловлять. Ягун наголошує: не треба ловити, треба системно підходити до цієї роботи:

— Мені здається, що всі ці законопроєкти — це така, знаєте, дуже хибна політика, тому що всі хочуть бути хорошими. А коли ти хочеш бути хорошим і коли ти не хочеш підбурювати, як вони говорять, суспільство, що залишається? Все це дуже погано. Тому що нам треба або чітко виконати ті вимоги, які поставили військові, і забезпечити їх мобілізаційним резервом, або ми будемо бавитися в хороших політиків, які дбають про певну категорію людей. Розумієте? Тобто я вважаю, якщо будуть компроміси, то вони будуть тільки на шкоду цьому законопроєкту. 

4 січня профільний комітет з питань безпеки і оборони почав розгляд урядових пропозицій в закритому режимі. На комітет приходили міністр оборони, начальник Генштабу і головком. Видання НВ, посилаючись на власні джерела в комітеті, повідомило, що Валерій Залужний, зокрема, виступав проти норми про мобілізацію ув'язнених і судимих і закликав депутатів якнайшвидше забезпечити армію новими людьми, а як ні, то, щоб самі ставали воювати.‍

Мобілізаційна лотерея і «бронь» для багатих

‍Поки в парламенті тривали обговорення законопроєкту про мобілізацію, в медіапросторі регулярно виникали різноманітні чутки стосовно положень, які можуть з’явитись в цьому документі. Приміром — «бронь» від мобілізації для чоловіків, які сплачують податків на 6 тисяч гривень і більше. Таке нібито пропонували в Офісі президента. Втім, згодом це спростував нардеп Ярослав Железняк, з його слів, від цієї ідеї в Офісі відмовились.

Екзотична ідея надійшла від колишнього міністра економіки, а нині позаштатного радника ОП Тимофія Милованова, який запропонував мобілізацію за лотереєю: випадковим чином визначати день та місяць і мобілізувати тих, хто народився в цю дату. Мовляв, такий спосіб і доволі успішно свого часу використовували в армії Сполучених Штатів. 

‍Мобілізація за кордоном

Наступного року Україна хоче призивати на військову службу чоловіків, які живуть за кордоном. Про це в інтерв’ю Welt TV, Bild і Politico заявив міністр оборони Рустем Умєров. З його слів, всі чоловіки призовного віку після отримання запрошення мають з’явитися до пунктів комплектування ЗСУ. Тим, хто відмовиться, пообіцяв санкції. Щоправда, не уточнив, які. Згодом пресслужбі міністерства оборони довелось уточнити, що міністр говорив в цілому про рекрутинг і необхідність донести до українців за кордоном важливість приєднання до лав ЗСУ, але механізми призову з-за кордону поки що не опрацьовують.

А, втім, ідея з інформаційного простору не зникла. Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк в інтерв’ю одному з українських телеканалів  розкритикував чоловіків, які ховаються від мобілізації за кордоном. На його думку, потрібно проводити консультації з іншими країнами, щоб українських чоловіків позбавляли посвідок на проживання та різних преференцій біженців.

Проблема з мобілізацією дійсно частково пов’язана з тим, що багато людей виїхали з України, каже депутат польського Сейму Павел Коваль:

— Зараз у вашій країні, за деякими даними, проживає вже менше 30 мільйонів. Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, які хочуть воювати, повернулися в Україну. І, на мій погляд, на це також повинні бути скеровані дії країн, де перебуває багато українців. Тобто треба дбати про те, щоб під час отримання дозволів на роботу, продовження терміну перебування, на партнерських засадах відбувалася перевірка, чи люди, які перебувають на території інших країн ЄС, могли б бути мобілізованими в Україні. Це також спустило б пару тим, хто каже, що українці виїхали, замість того, щоб йти і боронити свою країну.

Читайте також: «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну», — Павел Коваль

«Якщо ви за кордоном, і ви мобілізаційного віку, і ви не на фронті, і не сплачуєте податки, і виїжджали поза законом, то є питання», — так на питання про можливість повернення українських чоловіків з-за кордону відповів Володимир Зеленський на пресконференції під час візиту в Естонію.

Адвокат Андрій Трембіч наголошує: мобілізувати чоловіків за кордоном, якщо вони самі цього не захочуть, неможливо:

— Якщо б це було реально, це вже давно б відбулось. Насправді правового механізму не існує. Ти ж не можеш прийти до консула і спитати, де тут пройти комісію. У нас же немає Варшавського чи Празького ТЦК (Територіального центру комплектування). Якщо через суд, і чоловік скаже, що повернення в Україну загрожує його життю, то жоден європейський суд не візьме на себе таку відповідальність. Можливо, штрафи якісь будуть, але це максимум — і це адміністративна, а не кримінальна відповідальність.

Що пропонував уряд в законопроєкті про мобілізацію

Ось ключові моменти: 

• Знизити вік мобілізації з 27 до 25 років.
• Скасувати поняття «обмежено придатний» і дозволити мобілізацію інвалідів 3-ї групи.
• Ввести поняття «електронного кабінету призовника». Пропонувалось, щоб усі потенційні призовники і в Україні, і за кордоном упродовж 30 днів особисто чи онлайн уточнили свої дані в ТЦК.
• Вручати повістки через електронний кабінет чи електронну пошту. Особисто повістку можуть вручити як представники ТЦК, так і поліцейські, в тому числі в будь-якому громадському місці. Усі громадяни віком від 18 до 60 років завжди повинні мати при собі військово-обліковий документ та документ що посвідчує особу. І пред’являти цей пакет на вимогу працівника військкомату або поліцейського. Порушників можна затримати для складення протоколу та для встановлення особи.
• Обмежити право на відстрочку від мобілізації для студентів, держслужбовців та тих, хто опікується недієздатними особами та людьми з інвалідністю.
• Заборонити українцям за кордоном отримувати деякі консульські послуги (наприклад, оформлювати нові закордонні паспорти) без військово-облікових документів.
• Запровадити санкції для ухилянтів, дозволити ТЦК вносити їх до Єдиного реєстру боржників, що передбачає заборону на виїзд за кордон, операції з рухомим і нерухомим майном, обмеження прав на керування транспортним засобом.
• Скасувати строкову службу і замість неї запровадити базову військову службу для громадян віком від 18 до 25 років.
• Право на демобілізацію для звільнених з полону і військових, які мають 1-шу і 2-гу групу інвалідності.
• Право на демобілізацію для тих, хто безперервно прослужив у війську під час воєнного стану протягом останніх 36 місяців.

Повістки через електронну пошту та скасування відстрочки по інвалідності — були серед  дискусійних пропозицій, від яких вирішили відмовитись на етапі обговорення в комітеті нацбезпеки і оборони. Про це в ефірі єдиного телемарафону повідомив заступник голови комітету Єгор Чернєв:

— Ми почистили законопроєкт. Наприклад, повістки через електронну пошту не мають надсилатися. Тобто це неможливо контролювати, чи отримала її людина. Точно не має бути такої норми. Або питання вилучення з відстрочки по інвалідності. Ми наполягаємо, щоб все ж таки інвалідам 1-3 груп надавалася відстрочка або вони не підлягали взагалі мобілізації.

Неконституційні обмеження

Та найбільше нарікань в цьому законопроєкті викликали положення, що стосуються обмежень і санкцій для ухилянтів. «Це схоже на ті експерименти в Китаї про соціальний рейтинг. Тобто, як вони вважають, ухилення від мобілізації та призову — це пониження соціального рейтингу», — каже адвокат Андрій Трембіч. За його оцінкою, більшість цих заходів незаконні:

—  Ці розпорядження — це фактично обмеження людини в дієздатності. Тобто це заборона розпоряджатися власним майном —  й навіть користуватися ним. Це заборона вільного пересування. Добре, наприклад, заборона, до якої ми звикли про виїзд за кордон чоловіків — і вона вже сприймається нормально суспільством, хоча це теж сумнівно з точки зору Конституції. Але у воєнний час всі промовчали і змирились. Далі — обмеження на право керування транспортним засобом та отримання посвідчення водія. Для мене звучить неадекватно, виходить, що ДАІ може просто зупиняти чоловіків за кермом і казати: «Ми тебе перевіряємо, чи маєш право керувати автомобілем. А якщо маєш, то це наш недогляд». Обмеження права на користування, розпорядження коштами та іншими цінностями — це натяк на блокування рахунків. Це все не відповідає Конституції.

Антикорупційний комітет Верховної Ради після аналізу урядового законопроєкту подав висновок, що документ містить корупційні ризики. Крім того, рекомендував відмовитись від норми, що органи місцевого самоврядування мають забезпечувати прибуття військовозобов'язаних до ТЦК. Мовляв, такі функції поза їхньою компетенцією і можуть породжувати свавілля.

Нова редакція закону

11 січня Верховна Рада відмовилась виносити законопроєкт на голосування. У міноборони того ж дня повідомили, що вже готова нова редакція закону про мобілізацію. «Готові виносити його на погодження уряду в найближчий час. Попередню редакцію законопроєкту відкликали. Цей закон потрібен обороні нашої держави і кожному воїну, який зараз на фронті. Потрібен якнайшвидше», — написав у фейсбуці міністр оборони Рустем Умєров.

Закон потрібен, але досі дуже багато часу витратили на обговорення непотрібних деталей, каже молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко:

— Конкретно мобілізація має бути для всіх. Жодна кількість грошей, скільки ти не заробляв би, не має грати жодної суттєвої ролі, тому що це призводить до соціальних напружень. Жеребкування може бути й не бути — залежно від того, як це буде реалізовано. Це не найгірша історія насправді, і світовий досвід це показує, але не зрозуміла її логіка. Тобто ми зараз будемо говорити про те, що нам треба мобілізувати мільйон людей. Мільйон людей чинною системою мобілізації, коли задіяні всі триста шістдесят п'ять днів на рік, ми добитися не можемо. Тому ми ще й запропонуємо систему жеребкування за американським принципом, коли сьогодні мобілізуються тільки люди, які народилися, наприклад, тринадцятого квітня, а це ще зменшує базу для мобілізації. Є якісь абсолютно дивні речі. І вони всі мене й моїх друзів, які зараз на війні, заганяють в абсолютний катарсис, тому що це ми проводимо зараз. Замість того, щоб проговорювати цілий автомобіль, ми поговоримо окрему деталь, навіть не знаючи, як вона пов'язана з усіма іншими. Але рано чи пізно закон про мобілізацію все одно буде ухвалений. Це питання виживання держави. Я сподіваюсь, що він буде цілісним. А зараз ми, на жаль, спостерігаємо тільки те, що цей закон непопулярний. Політики й інституції намагаються перекидати його одне одному, як гарячу картоплю з рук в руки. І виглядає це в якийсь момент просто, якщо чесно, огидно.

Білий дім, за повідомленням The New York Times, тисне на Великобританію, Францію, Німеччину, Італію, Канаду та Японію, щоб вони підготували стратегію передачі росактивів до 24 лютого 2024 року. Політики мають вирішити, як будуть використані ці гроші — безпосередньо підуть в Україну чи будуть використані в інший спосіб на її користь. Чи зможе Київ і коли, якщо зможе, отримати російські кошти, журналісти видання Sestry запитали в українських та американських експертів.

‍Заморожені мільярди Центробанку РФ

Близько 260 мільярдів євро активів російського центробанку торік арештували в країнах «Великої сімки», ЄС та в Австралії. Це гроші, які Росія не може використовувати або брати під них позики, так само не може використовувати відсотки, які вони приносять.

Левова частка цих активів — приблизно 210 мільярдів євро готівки і державних облігацій зберігаються в ЄС. У США заморозили лише незначну частину — приблизно 5 мільярдів доларів.

У ЄС приблизно 191 мільярд євро зберігається в Euroclear — найбільшому у світі депозитарії цінних паперів зі штаб-квартирою в Бельгії. 19 мільярдів євро заморозила Франція і приблизно 210 мільйонів — Німеччина. При цьому у Парижі та Берліні досі вкрай обережно ставились до будь-яких ініціатив з конфіскації російських активів.
‍

20 грудня стало відомо, що в Німеччині можуть вперше конфіскувати російські гроші. Відповідний позов до Вищого регіонального суду Франкфурта-на-Майні подав федеральний генпрокурор Петер Франк. Прокуратура хоче перерахувати до державної скарбниці понад 720 мільйонів євро заморожених коштів дочірньої компанії Московської фондової біржі, які знаходяться в німецькій філії американського банку JPMorgan. Якщо суд дасть дозвіл на доступ до російських грошей, це означатиме новий вимір у застосуванні міжнародних санкцій проти Росії. Адже досі німецька держава заморожувала лише кошти та активи осіб та компаній, які потрапили під санкції.

‍Російські кошти у США

У США публічно ідею конфіскації російських активів взагалі не підтримують. А, втім, американські посадовці наполягають — такий крок може стати контрзаходом, який, до того ж, не суперечить міжнародному праву і спонукатиме Росію припинити свою агресію.

Є цілком практичний шлях, як передати Україні заморожені в Америці російські активи, пояснює Уріель Епштейн, виконавчий директор Renew Democracy Initiative, американської продемократичної організації, яка замовила комплексний звіт для дослідження правових, практичних і моральних аспектів передачі російських активів Україні:

— Основний підхід, який наш звіт вважає найбільш актуальним, полягає в тому, щоб президент використав повноваження, надані йому законом про міжнародні економічні надзвичайні повноваження, для того, щоб заарештувати російські активи, яких, за нашими оцінками, в американських банках близько 38 мільярдів, і передати їх Україні. Механіка самого переказу може залежати від угоди, до якої дійдуть американський та український уряди. Це буде чи міжнародний трастовий фонд, чи прямий переказ.

Дуже багато дискусій, продовжує Уріель Епштейн, відбуваються довкола того, що ці кошти варто спрямувати на відновлення зруйнованої української інфраструктури чи відбудову міст. Втім, на думку експерта, ці гроші могли би піти військову допомогу:

—  Відверто кажучи, особливо враховуючи неймовірну повільність Конгресу США і важливість перемоги України, я особисто вважаю за краще, щоб ці гроші були використані на військове озброєння та інші потреби української армії. Наша організація RDI вважає, що сама передача є цілком законною — як за конституційним правом США, так і за міжнародним правом. І що найважливіше — глава Білого дому має повноваження зробити це навіть без дозволу Конгресу.

Путін має заплатити

Передача Україні заморожених російських активів — це акт справедливості. Путін має заплатити за вторгнення. Про це в колонці для The Atlantic написала відома історикиня та публіцистка Енн Еплбом.

Чому ці активи повинні лежати без діла, поки країна руйнується? Таке питання ставить Епплбом. На її думку, ці заморожені активи допомогли б вирішити нагальні бюджетні та фінансові проблеми Києва. Що ще важливіше, 300 мільярдів доларів — це розумний перший внесок у репарації, які Росія має сплатити Україні, наголошує Еплбом.

Процес іде, але повільно — і на це є цілком резонні причини, каже український економіст і політолог Андрій Новак. Як би українцям не хотілось пришвидшити процедуру, вона все одно має пройти три обов’язкові етапи. Перший —  заморожування російських активів на Заході. Другий — відчуження арештованих активів: чи то в російської держави, чи то в приватних власників. І третій етап — власне, передача грошей Україні.

— У будь-якому випадку всі ці етапи треба проходити для того, щоб кінцевий результат не міг бути потім оскаржений жодною стороною. Найдовшим і найскладнішим буде етап вилучення цих активів від власників. Він повинен бути юридично дуже чітко аргументованим і відбуватись за рішенням міжнародних судів, — наголошує Новак.

Росія теоретично може оскаржувати будь-який з цих етапів. Саме тому, краще не доводити справу до судів, заявляє виконавчий директор Renew Democracy Initiative Уріель Епштейн. Однак у випадку грошей, заморожених у США, судової тяганини можна уникнути:

—  Якби це була юридична справа, тоді так, Росія могла б абсолютно точно її оскаржити. І, відверто кажучи, ймовірно, досягла б успіху, бо РФ має суверенний імунітет. Ми пропонуємо на рівні США це провести як виконавчу дію президента. Тобто рішення передачі російських активів може бути американським зовнішньополітичним рішенням Джо Байдена. І з цим Росія нічого не зможе вдіяти.‍

Європейський план

Єврокомісія розробила пропозицію з використання доходів від заморожених російських активів на користь України. Її відкладали з літа, оскільки кілька країн-членів ЄС та Європейський Центробанк сумнівались в її спроможності. Головним чином — через можливі юридичні наслідки, адже, скажімо, заморожені резерви російського Центробанку захищені міжнародним правом. Будь-які рішення щодо цих активах показали би партнерам ЄС, наприклад, Китаю чи Саудівській Аравії, що їхні активи в євро чи доларах не завжди можуть бути у безпеці.

Але, з огляду на затримку з виділенням допомоги Україні як у США, так і в ЄС, цю пропозицію зрештою винесли на розгляд саміту ЄС, який відбувся 14-15 грудня. Йдеться про 15 мільярдів євро відсотків із заморожених російських активів, які може отримати Київ. А, втім, і це рішення остаточно не ухвалене, лідери ЄС взяли рекомендації Єврокомісії до уваги — так було сказано в офіційних повідомленнях.‍

Стримуючі фактори 

Окрім суто процедурних моментів, західні країни побоюються ескалації з боку Росії після конфіскації її активів, припускає виконавчий директор Renew Democracy Initiative Уріель Епштейн, але, можлива, й інша мотивація:

— Я думаю, що західні країни хочуть зберегти російські активи замороженими, а не конфіскованими, щоб вони були розмінною монетою в остаточних переговорах з Москвою. На мою думку, це найбільш цинічний погляд на ситуацію.

Раніше в українському Мін'юсті заявили, що відсотків від заморожених активів буде недостатньо для компенсації втрат, завданих війною, і Київ розраховує отримати російські активи в повному обсязі. Та й тоді ця сума повністю не покриє всі завдані російською агресією збитки.

Натепер, за приблизними оцінками української влади, для відновлення країни потрібно 400 мільярдів доларів. І ця сума може подвоїтись, якщо взяти до уваги компенсацію жертвам війни.

‍Чи є альтернативний шлях?

Для того, щоб зрештою отримати ці кошти, необхідне спеціальне міжнародне законодавство, визнане усіма цивілізованими країнами, каже економіст і політолог Андрій Новак. Водночас є шлях двосторонніх механізмів, коли рішення про передачу російських активів Україні ухвалюється на рівні окремих держав:

— Але справа в тому, що поки що ті позитивні перші приклади деяких країн — це приклади невеликих країн, де порівняно небагато російських активів взагалі. Тобто це поки що незначні суми, які ніяк кардинально не змінять ситуацію для України в допомозі відбудови і відновлення після руйнувань російської армії. Основні країни, де росіяни розміщували гроші як на державному, так і на приватному рівні, — це Сполучені Штати Америки, країни Європейського Союзу, Швейцарія зі своїм дуже захищеним законодавством, яка гарантує банківській системі конфіденційність, і так далі. Тобто без міжнародного правового механізму лише на двосторонніх стосунках з Україною ми не досягнемо мети. 

‍Надії на «Велику сімку»

Зараз у західному світі ведеться робота за двома напрямками, каже політолог-міжнародник Руслан Осипенко. Одна дискусія — у рамках ЄС, інша —  на рівні «Велику сімки». До другої річниці російського вторгнення, на 24 лютого 2024 року, запланована зустріч лідерів G7, де будуть обговорювати питання заморожених російських активів:

— Ці обговорення на рівні «Великої сімки» більш радикальні. Передбачається, що почнуть виплати з цих суверенних активів як аванси репарації. З моєї точки зору, це означає, по-перше, що Росія визнається винною, і вона має сплатити репарації. Визнається, що Україна не програє, а програє Росія і змушена буде платити. Третій момент: ці репарації фактично говорять — буде законна відповідь на незаконне вторгнення.

Якщо лідери G7 дійдуть згоди про виплати Україні з суверенних російських активів, це означатиме, що Київ вже почне отримувати гроші, каже Руслан Осипенко. А з огляду на те, що наступний — рік виборів і в ЄС, і в США — ці кошти можуть почасти компенсувати Україні затримки західної допомоги.   

Перспективи членства в ЄС для України набувають конкретних обрисів. 14 грудня після багатогодинних переговорів лідери ЄС проголосували за старт діалогу з Україною. Угорський прем'єр Орбан не зміг заблокувати це рішення, хоча й емоційно його розкритикував та пообіцяв і надалі вставляти палки в колеса на всіх наступних етапах. Рішення почати перемови з Україною скоріше символічний жест, — кажуть опитані Sestry експерти, — який, втім, посилає світу потужний сигнал — Європейський Союз на боці України. Але попереду ще багато роботи і підводних каменів. 

‍Вийди, попий кави 

Вісім годин дискусій за зачиненими дверима — лідери ЄС намагались вмовити Віктора Орбана не блокувати початок переговорів з Україною. Коли розмови в чергове зайшли у глухий кут, німецький канцлер Олаф Шольц звернувся до угорського прем'єра, мовляв, якщо він не погоджується з рештою учасників саміту, йому краще ненадовго вийти з кімнати попити кави. Орбан вийшов, і поки його не було, лідери ЄС проголосували за початок діалогу з Україною. Про цей епізод розповіли одразу три джерела видання Politico. Стратегію німецького канцлера вони назвали чудовою і дуже незвичною. Оскільки рішення в ЄС ухвалюються одностайно, важливо, щоб ніхто не голосував проти, а те, що угорський прем’єр утримався — формально не порушує правил блоку. Ті ж самі джерела Politico уточнили — пропозиція Шольца не була спонтанною, її заздалегідь погодили з Орбаном.

Орбан побачив, що опинився в ізоляції, ніхто не став на його бік – пояснює віце-президент міжнародного аналітичного центру GLOBSEC Роланд Фройденштайн:

— Була також дуже чітка позиція з боку країн Балтії та Польщі. І коли Орбан вже вагався у своїй позиції, у нього фактично не залишилось аргументів. Бо для угорського прем'єр-міністра сьогодні заявляти, що Україна є корумпованою країною, просто смішно.