Візит Зеленського до США: політичний скандал, План перемоги та нові виклики

Що таке «феміністична зовнішня політика»? 

Вона походить зі Швеції. Швеція була і є світовим лідером у питаннях гендерної рівності в політичних інституціях. У їхньому парламенті жінки становлять 46%.  У 2014 році шведи вирішили, що настав час діяти ширше, і стали першою країною, яка заснувала свою міжнародну діяльність на феміністичних цінностях, тобто на прагненні до гендерної рівності та посилення прав жінок у всьому світі. Сьогодні цей термін набув набагато ширшого значення і означає представництво всіх соціальних груп, які піддаються ризику дискримінації за ознаками статі, віку, кольору шкіри, сексуальної орієнтації або інвалідності. Країни, які запроваджують таку зовнішню політику, вважають її необхідною умовою для досягнення тривалого миру та сталого розвитку на Землі.

‍А що конкретно це означає?

Наприклад, забезпечення дотримання прав громадян чоловічої та жіночої статі в тих країнах, де цього не відбувається. Ми мали чудовий приклад цього, коли в Польщі при владі була об'єднана правиця і були посилені закони про аборти. Тоді уряди Бельгії та Нідерландів вирішили підтримати польських жінок у їхній можливості зробити аборт, незважаючи на обмежувальну заборону, введену польською владою. Таким чином, вони керувалися інтересами громадян, а не інтересами польської держави чи партії при владі.

Так само ми підтримували дівчат в Афганістані, незважаючи на угоду Дональда Трампа з Талібаном чи жіночі протести в Ірані.

Оскільки ми є частиною західного, цивілізованого світу і віримо в його цінності, такі як демократія, верховенство права і права людини, ми повинні відчувати себе зобов'язаними і шукати способи допомогти цим переслідуваним групам, чи то жінки, діти або етнічні меншини.

І саме в цьому полягає феміністична зовнішня політика.

‍Минуло 10 років відтоді, як про це оголосила Швеція, до якої приєдналися Канада та Франція. Зовсім недавно до них приєдналася Німеччина. Дивно, як ця консервативна країна ламає кригу задля жінок.

Саме так, Ангела Меркель — перша жінка-канцлер і найдовше перебуває на цій посаді. Урсула фон дер Ляєн була першою жінкою-міністром оборони і стала першою жінкою-головою Європейської комісії.

Наразі Європа не в найкращій формі з точки зору сили прогресивних партій. У Швеції, незважаючи на те, що вона була країною-засновницею, новий правий уряд офіційно відмовився від цієї назви. І хоча колеги зі шведського посольства запевняють, що на практиці мало що змінилося, очевидно, що назва комусь заважала. Те ж саме відбувається і в Нідерландах, де новий правий уряд також намагається відмовитися від цієї політики. 

Вплив консервативних, правих партій можна побачити всюди. Вперше після десятиліть зростання ми спостерігаємо зменшення представництва жінок у Європейському парламенті: 39% у цьому скликанні проти 41% у попередньому. 

Це робить стратегію Європейського Союзу щодо гендерної рівності ще більш позитивною. Дуже довго ми асоціювали зовнішню політику переважно з джентльменами, які вирішують долю світу за сигарами та віскі.

Коли Ангела Меркель пішла з посади, німці повторювали анекдот, який добре ілюструє цю зміну: маленький хлопчик запитує маму: «Мамо, а чи може чоловік бути канцлером»?

Отже, ви бачите, наскільки приклади важливі для зміни уявлень про те, що «можуть» робити жінки і що можуть робити чоловіки. Дитина знала лише жінку-канцлера, і для нього це було природно. 

‍Так, але тих кількох імен, які ми самі собі наводимо як приклади, все одно недостатньо. Тому що реальність більше схожа на фото з Саміту G20: Ангела Меркель і море чоловічих костюмів. А в Польщі ми знаходимося в точці, де немає жодної жінки в списку кандидатів на посаду президента Польщі. 

По-перше, те, хто перебуває на самому верху, залежить і від того, хто перебуває в так званій «базі». Тобто, скільки жінок є на нижчих щаблях, з яких можна «вибирати» потенційних кандидатів. Ось чому так важливо, щоб ми прагнули до рівності в нашому повсякденному житті. Тому що, чи я на зустрічі з місцевими активістками, чи з політологами з Варшавського університету, спільним знаменником таких розмов завжди є питання рівного розподілу домашніх обов'язків, передусім догляду за дітьми.  

Досі так і є?

На жаль, так. За це ще треба боротися. Інакше, за прогнозами експертів, ці зміни відбудуться не раніше, ніж через 100 з гаком років. А це означає, що ніхто з нас і навіть жодна з дівчаток, народжених сьогодні, не доживе до цього часу. Ось чому ця база така важлива. Тобто те, як ми виховуємо дівчаток, а ще більше — як ми виховуємо хлопчиків.

Тому що, зрештою, поки ми не нав'язуємо стереотипних шаблонів, діти мислять категоріями рівності.

І коли йдеться про догляд за дитиною, окрім грудного вигодовування, немає жодних обмежень, щоб чоловік доглядав за дитиною так само, як і жінка. Це лише в наших головах, в культурних патернах, соціальних нормах.

Якщо ми цього не змінимо, то будемо постійно чути принизливі аргументи про те, що жінка не може бути президентом у прифронтовій країні. І чи може чоловік з медичною освітою бути міністром оборони, коли у нас вже третій рік йде війна по той бік кордону? І ми маємо такого міністра. [Міністр національної оборони Владислав Косіняк-Камиш є медиком]. 

І ніхто про це не думає. І жоден чоловік не мусить пояснювати іншому, що він лікар і що він міністр національної оборони у прифронтовій країні. 

Цитата Ребекки Солніт підходить якнайкраще: «Роман без жінок іноді вважають книжкою про все людство, а книжку з жінками на першому плані зараховують до жіночої літератури».

Система хибна, тому що її створили чоловіки і тільки для чоловіків. І зрозуміло, що ця зміна дається нелегко тим, хто отримує вигоду від такого устрою, хто встановлює правила. 

А жінка може полетіти в космос так само, як і чоловік. Вона може бути президенткою, прем'єр-міністеркою, ким завгодно, і вона може вирішувати за себе. Забезпечення рівного доступу до науки, влади, політики чи ринку праці. Створення таких умов, щоб вона могла паралельно стати матір'ю, якщо захоче.

Феміністична зовнішня політика — це не усунення чоловіків, навпаки, вона за те, щоб до всіх ставилися однаково. Саме тому одним із елементів змін є запровадження квот, паритетів, відповідно до місця та інституцій. Це шлях до нормалізації того, що ми сьогодні вважаємо революційним. 

У Польщі нам, безумовно, ще багато чого треба зробити. Жінки становлять лише 30% усіх парламентарів у нашій країні, і це один з найнижчих показників у Європі. Але незалежно від країни, за винятком, можливо, Швеції, жінки платять вищу особисту ціну за політичну кар'єру, ніж чоловіки. І їх постійно запитують, як вони поєднують кар'єру і материнство. 

І коли вони не мають власних дітей, як Камала Гарріс чи Ангела Меркель, це також стає звинуваченням. Жінки, які досягли вершин, платять високу ціну або вже заплатили її на цьому шляху. Прем'єр-міністр Нової Зеландії Джасінда Арндерн з особистих причин відійшла від активної політики. Урсула фон дер Ляєн розпочала свою політичну кар'єру в 40 років, після того, як «вигодувала» своїх дітей, і все одно зіткнулася з роками насмішок за те, що робить кар'єру за рахунок своїх дітей. Чоловікам у цьому не дорікають. Її критикували майже за все, «переслідували», як мало кого з політиків у Німеччині. 

А кричущий приклад депутатки Магдалени Філікс? Не випадково така масована кампанія «цькування», яка призвела до самогубства її сина-підлітка, спіткала розлучену жінку, матір-одиначку. Міністерка Йоанна Муха також зізналася, що була близька до того, щоб опустити руки, коли побачила, як цькування зачіпає її дітей. Таке трапляється з жінками в політиці набагато частіше, ніж з чоловіками.

Однак у нас немає іншого виходу, як пережити це. Щоб нарешті відбулися справжні зміни. Хоча будуть моменти, коли вони будуть робити злісні коментарі, дивитися на це з поблажливістю, поки зміни не відбудуться і система не пристосується. 

Створення асоціації FemGlobal — це ще один крок до збільшення присутності жінок у міжнародній політиці, а також у публічному просторі. 

Очевидно, що присутність жінок у публічному просторі в якості експерток на панельних дискусіях, коментаторок на телебаченні є надзвичайно важливою для того, щоб відбулися зміни у суспільній свідомості.

За останніми доступними даними, присутність жінок-експерток у польських ЗМІ становить лише 23%. Тому в нашій асоціації ми створили базу даних жінок-експерток у сфері міжнародної політики і докладаємо всіх зусиль для того, щоб вони були присутні в ЗМІ. Так було, наприклад, коли таліби захопили Афганістан, і я дивилася, мабуть, п'яту програму на одному з телеканалів на цю тему, в якій виступали лише чоловіки. Я написала видавцю і запропонувала наших жінок-експерток. І це спрацювало. Я уважно стежу за феноменом збільшення кількості запрошень жінок на телебачення. Двічі на рік. Перший раз на 8 березня, другий раз — 20 жовтня, щоб прокоментувати рішення Конституційного суду щодо абортів. А потім це згасає, і ми повертаємося до стандарту, за яким перший вибір часто робить чоловік. Нещодавно на зустрічі в мексиканському посольстві я пояснювала, чому в Польщі досі відбуваються дебати, в яких беруть участь лише чоловіки, адже в Мексиці таких дебатів більше немає.

У звіті, який ви разом з Івоною Райхардт опублікували у 2020 році: «Чи врятують жінки світ. Феміністична зовнішня політика», ви згадали війну як загрозу для розвитку феміністичної зовнішньої політики. Оборона та безпека все ще залишаються дуже маскулінізованими сферами.

Звичайно, безпека, що розуміється в такий традиційний спосіб, як збройна дія, збройна боротьба, зазвичай вимагає витривалості, сили і асоціюється в першу чергу з чоловіками. Але це також змінюється; в українських Збройних силах, наприклад, зараз служать понад 67 тисяч жінок. У світі немає жодної іншої армії з такою кількістю жінок.

 А в Ізраїлі?

В Україні на передовій воює більше активних жінок-солдатів, близько 5 тисяч жінок. Це дійсно унікальне явище, за яким спостерігає весь світ. І це досвід, з якого інші також будуть вчитися. Хоча, звичайно, це страшенно трагічно, як і будь-яка війна. Але ці жінки показують іншим жінкам, в інших місцях, в інших арміях, що це можливо. Іншим не потрібно чекати війни, щоб створити умови, кар'єрні шляхи, форму, бронежилети, які дозволять жінкам бути повноцінними військовослужбовицями. Існує порядок денний ООН «Жінки, мир і безпека», який також включає гендерну рівність у збройних силах.

Але ж питання безпеки — це не лише військові дії.

Саме так, я вважаю, що настав час розширити поняття національної безпеки і ввести феміністичну перспективу, тому що це ще більш чоловіча сфера, ніж зовнішня політика, де домінують чоловіки. І питання безпеки — це не лише купівля танків «Абрамс» чи літаків F-35. Феміністична перспектива передбачає участь жінок у прийнятті рішень, медіації, переговорах. 

Водночас у конфліктних ситуаціях феміністична перспектива набуває особливого значення, адже саме тоді жінки та діти потребують особливого захисту.

Важливість цього влучно підкреслила очільниця німецької дипломатії Анналена Бербок: «Питання полягає в тому, чи можуть сім'ї, діти в центрі Європи, в центрі нашої Європи, бути в безпеці і зростати в мирі. Тільки тоді, коли жінки будуть у безпеці, всі будуть у безпеці»

Для нашої безпеки також важливо, щоб ми знали, де знаходиться найближче сховище, які ліки приготувати, як діяти в разі надзвичайної ситуації. Держава повинна виділяти ресурси, щоб озброїти нас, жінок, цими знаннями та навичками

Питання безпеки — це також забезпечення доступу до швидкого, легального та безпечного аборту. Тому що ми знаємо, що зґвалтування сьогодні розглядається як метод ведення війни. 

Ти також є експерткою з міграційної політики. Це, мабуть, зараз, після війни в Україні, найбільший виклик, який стоїть перед Європейським Союзом. Я не знаю, чи феміністки врятують світ, але я боюся, що міграційна політика, а точніше її відсутність, доконає Європу.

По-перше, міграції були, є і будуть. 

Але останнім часом їх стало більше.

Ну, так, тому що людей у світі стало більше. І для деяких ми стали країною призначення. Але погляньмо на наші сім'ї, на наше найближче оточення. У кожного з нас є хтось, хто виїхав за кордон.

Отже, проблема не в самій міграції, а в тому, що про неї бракує розмови. Найбільшим гріхом є саме те, що політики від центру до лівих бояться про це говорити і таким чином залишають цей простір для правих і ультраправих політиків. І вони користуються цим мовчанням, незнанням і страхом

Люди мають право боятися, вони мають право відчувати дискомфорт. І якщо ми не будемо про це говорити, не будемо розряджати, це відчуття дискомфорту переросте у ворожість. 

Але що ми повинні говорити?

Перш за все, іноформувати. Показувати, що це явище, яке було, є і буде. І що ми, поляки, також виїхали і живемо в різних куточках світу. 

По-друге, я вважаю, що школа повинна стати місцем інтеграції. Це простір, де зустрічаються обидві сторони. Всі діти, які перебувають у Польщі, охоплені обов'язковою освітою. Тож це може бути місцем, де можна інтегрувати та навчати відкритості. І ще одне, це також має бути місією суспільного телебачення. Освіта, боротьба зі стереотипами, соціальні кампанії. Інакше ми стаємо жертвами популістів і дезінформації. 

У мене таке враження, що це вже сталося.

Можливо, все ще не так погано. Цю ворожість до незнайомців потрібно роззброювати через освіту і досвід. Тому що чим більше прямого контакту з іноземцями, тим менше ви їх боїтеся. Найбільше іммігрантів бояться у Східній Німеччині, де їх найменше. Тому що там найлегше працювати над сприйняттям, над упередженнями, підживлюваними дезінформацією. 

Також бізнес має бути місцем для позитивного наративу. Бізнес потребує іноземців через брак працівників на ринку праці

А в Польщі аж 62% українців влаштувалися на роботу протягом першого року після приїзду. Це феноменальний результат на міжнародному рівні.

А яка зазвичай ситуація?

В середньому вважається, що протягом першого року близько 30% мігрантів працевлаштовуються. Ще 30% виходять на ринок протягом двох-трьох років. Їм потрібен час, щоб перекваліфікуватися, вивчити мову, адаптуватися. Решта 30% ніколи не влаштуються на роботу або тому, що раніше не працювали в своїй країні, або тому, що вони похилого віку, хворі, травматизовані, непрацездатні. 

Як пояснити такий результат: відсутність соціальних програм, низькі виплати?

По-перше, раніше в Польщі була відносно велика українська громада, і вона допомагає новоприбулим вийти на ринок праці. По-друге, це питання соціальної групи. До Польщі приїхало багато людей з вищою освітою, середнього класу, із затребуваними професіями, такими як лікар чи ІТ-спеціаліст. І, звичайно, є питання мови, адже українцям, безумовно, легше вивчити польську мову, ніж німецьку чи французьку.

І саме цей наратив, про те, що українці працюють на наш ВВП, повинен прорватися до громадської думки, а не той, що вони живуть лише за рахунок пільг. 

Саме так. Просто людям треба допомогти звикнути до цього, тому що це новий досвід такого масштабу, і він має право бути складним.А потім найчастіше ми шукаємо ворога, того, хто стоїть нижче на соціальній драбині. А мігранти завжди нижчі. Нижче, ніж вихідці з Польщі «Б» (вираз Польща «А» символізує частину країни з вищим рівнем розвитку, а Польща «Б» — частину з нижчим рівнем розвитку, — прим. пер.), нижче, ніж вихідці з села. Тому потрібна мудра державна політика. 

Дбати про те, щоб поляки почувалися добре в Польщі, тому що це також допомагає полякам не мати проблем з тим, що хтось інший почувається добре в Польщі.

Це місце для феміністичної політики. Для рівності, інклюзивності та соціальної справедливості. 

‍

Переклад: Анастасія Канарська

Марія Гурська: Президент України Володимир Зеленський під час свого візиту до США представив союзникам План перемоги, який можна в загальних рисах описати так: більша кількість зброї та можливість здійснення ударів далекобійною зброєю вглиб Росії, здорожчення, у такий спосіб, війни для Кремля і паралельне запрошення України в НАТО. Що ви думаєте про реалістичність цього плану? Наскільки швидко його можна реалізувати?

‍Павел Коваль: Подивимося, що ще зможе зробити чинна адміністрація президента США. Кінець терміну повноважень Джо Байдена — це особливий момент. Чи зможе президент Зеленський чогось досягти за цей період фіналу виборчої кампанії? Це час, коли про американського президента кажуть «lame duck» або «кульгава качка» — звісно, у переносному сенсі. Йдеться про те, що Байден вже не в змозі ухвалювати довгострокові рішення, він не відчуває суспільної підтримки, але саме в цей момент він також і відкритий на певні рішення, тому що це вже не стосується виборів, він не є кандидатом. Глава Білого дому зараз може дозволити собі зробити більше, адже його рішення не матимуть такого впливу на громадську думку, якщо раптом виявляться суперечливими. Чи піде він на це? Я не знаю.

Я б хотів, щоб такі рішення були ухвалені передусім щодо можливості застосування далекобійної зброї — щоб українці не мали жодних штучних перешкод. Що стосується НАТО, позиція Польщі чітка: розширення — це добре для припинення війни

Росіяни розуміють лише цю мову. І, мабуть, одним із поштовхів для нинішньої війни стали події 2008 року, коли під час Бухарестського саміту лідери НАТО не ухвалили відповідного рішення [на саміті НАТО 2008 року у Бухаресті Німеччина та Франція заблокували надання Україні, а також Грузії плану дій щодо членства в НАТО, побоюючись ескалації з боку Росії. — Ред.] Тоді американський президент — Буш — також закінчував свій термін. Була зроблена історична помилка — не дати Україні план дій щодо членства в НАТО. Зараз схожа ситуація. Президент Байден завершує свій термін, Північноатлантичний альянс недостатньо рішуче розширюється. Польські ж інтереси полягають у розширенні НАТО. Побачимо, чи президент Зеленський зможе добре використати цей передвиборчий період. З точки зору безпеки Польщі, було б добре, якби все вдалося. 

‍Наразі серед важливих ухвалених рішень — виділення Україні майже 8 мільярдів на оборону. Та чи цього ми очікували? І чи вистачить коштів до наступної можливої допомоги?

Фінансова підтримка у  8 мільярдів доларів свідчить про те, що з боку американської адміністрації є воля продовжувати підтримку. З іншого боку, зустріч президента Зеленського та Трампа — це нелегка історія. Кандидат від республіканців може знову стати президентом. Їхня зустріч свідчить про те, що президент Зеленський намагається убезпечити безпекову політику США в Центральній Європі, яка стосується України, граючи на двох піаніно одночасно. Це не так легко. Трампу, а особливо Джей Ді Венсу, його потенційному заступникові... 

‍…їм не сподобалося інтерв'ю Володимира Зеленського для The New Yorker [український Президент заявив, що Трамп насправді не знає, як зупинити війну, а ідея Джей Ді Венса про припинення війну за рахунок України — неприйнятна. — Ред.]

Справа не в цьому. Інтерв'ю їм, звісно, не сподобалося, але їхній підхід до припинення війни, як зараз кажуть, просто небезпечний. У них відчувається схильність до принципу «земля за мир». У випадку з Росією цей принцип ніколи не спрацює — це лише стимул для чергової атаки. Якщо можна було б щось сказати експрезиденту Трампу і його потенційному заступнику Джей Ді Венсу, я б сказав, що «земля в обмін на мир» у випадку з Росією — це заохочення до чергового нападу, тому йти в цьому напрямку не варто. Є ще один аспект справи. Це те, як пані Гарріс, нинішня віцепрезидентка, кандидатка у президенти, апелює до поляків у цій кампанії, тому що вони є важливим елементом, важливою групою «польських» американців», ключовою групою виборців у Пенсильванії.

Долю виборів може вирішити цей штат, де також, до речі, є й виборці-українці

‍800 тисяч поляків і 150 тисяч українців — про них під час візиту згадував президент України Володимир Зеленський. Що відомо про політичні вподобання цих людей? Як вони можуть проголосувати і наскільки важливим є їхній голос і вплив? 

Можу більше сказати про польських виборців, адже бачу, як вони голосують на польських виборах. Є кілька аспектів цього питання, які дозволяють нам припустити, що справа варта свічок — наразі вподобання розділилися десь половина на половину, але в Пенсильванії вирішальним буде 1% або, можливо, пів відсотка, можливо, навіть декілька голосів, які змінять картину у всьому штаті. Тому ця битва за польські й українські голоси, на мою думку, має сенс, хоча це й дуже делікатна гра. Американці не люблять, коли в їхній політичній культурі — хтось проявляє надактивність і намагається вплинути на  внутрішню ситуацію. Тому робити це потрібно дуже обережно. Хоча багато експертів, з якими я зустрічався останніми днями і які добре знають Америку, Україну, Польщу, бо працюють на цьому перехресті світів, кажуть мені, що варто докласти зусиль. Однак потрібно робити це мудро. Може йтися про звернення впливових людей, моральних авторитетів — про такий собі м'який вплив. До виборів ще є трохи часу. На мою думку, це варто зробити.

‍Камала Гарріс після зустрічі з Володимиром Зеленським підтримала План перемоги України, її позиція є виразно проукраїнською. Наскільки це важливо зараз? 

Я б сказав, що ця війна навчила нас — незалежно від того, з ким ми маємо справу — демократами чи республіканцями — постійно підживлювати свою аргументацію і тиснути. Америка все ж далеко, тож певний тиск необхідний як на політиків-республіканців, так і на демократів. Бо часто траплялося так, що ті, хто спочатку здавався надзвичайно складним партнером, як-от спікер Джонсон, потім раптово змінювали свою позицію і приймали деякі аргументи. Мудра політика — апелювати і до республіканців, і до демократів, бути уважними до обох команд, тому що можуть виявитися найнесподіваніші речі. Тривають вибори.

Я сам політик і знаю, що слів у виборчій кампанії багато, утім, потім політиків потрібно пильнувати, щоб вони виконували обіцяне. Потрібно бути готовими до різних варіантів

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66f658fe333947048154f211_USA_2.jpg">Візит Зеленського до США: Байдену представили План перемоги</span>

‍У нещодавніх виступах перед своїми виборцями Дональд Трамп називав Україну — зруйнованою країною, в якій не залишилося жодного солдата, а президента Зеленського — найкращим продавцем в історії, який робить у бік улюбленого президента Америки, тобто, самого Трампа, «брудні маленькі випади». Звідки у Трампа такі суперечливі уявлення про Україну?

Він просто погано поінформований і надмірно зосереджений на собі. В усіх цих заявах, якщо ми вже взялися їх аналізувати, ховається дещо, чому президент Зеленський мав би радіти. Якщо хтось є бізнесменом, як Трамп, і він каже про когось «найкращий продавець в історії» — це майже комплімент. Значить, експрезидент цінує деякі таланти Зеленського. У нього просто немає реальної інформації про стан справ в Україні. Звісно, з одного боку, це погано. Але якщо це інтерпретувати позитивно — можливо, його позиція зміниться, коли він матиме доступ до реальних фактів і хтось пояснить йому, яка ситуація.

‍Під час візиту в США Президент України відвідав оборонний завод у Пенсильванії. Що ви думаєте про скандал, який розгорівся на тлі цієї події? Нагадаємо, спікер Палати представників Джонсон висловив вимогу звільнити посла України у Вашингтоні Оксану Маркарову через організацію події за участю представників Демократичної партії і без жодного республіканця. 

Це проблема для республіканців, бо що тут ховається на задньому плані? Можливо, ми зможемо це пояснити. Ви повинні зрозуміти Америку. Там це дуже важливо. Ідеться про робочі місця, про прибутки. Раптом виявилося, що підтримка України боєприпасами створює робочі місця в Пенсильванії. А цей штат, нагадаю, є надзвичайно важливим через вибори. Отже, що засмучує спікера Джонсона? Те, що президент Зеленський спритно їде до Пенсильванії і демонструє: «О, ви тут виробляєте зброю для України, то варто, мабуть, зберегти ці робочі місця!». Це потужний аргумент. Усі в США зараз дуже зосереджені на кількох штатах — Пенсильванії, в Північній Кароліні, Неваді, Аризоні, в Іржавому поясі — де буде вирішуватися доля виборів.

‍Деякі експерти називають помилкою візит Зеленського до США — через поїздку під час виборчої кампанії. Вона справді викликала справжній шторм, та, з іншого боку, Україна не має іншого вибору — вона повинна стукати в усі двері, і кожна мить є відповідною для захисту демократії в Україні та світі. Яким буде ефект?

Ми діємо в один спосіб у звичайний час й інакше під час війни, бо все поставлено на карту. Потрібно діяти більш нестандартно. Я зараз думаю про ситуацію, якби, наприклад, польський президент раптом поїхав і активніше включився в кампанію в США. Я б сказав, що це недоречно. Але значна частина українських територій тимчасово окуповані Росією, триває оборона у війні.

Для вас все поставлено на карту. Дипломатична бравада Зеленського має сенс

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66f07c2823123a9ca60e39ba_c2a951d63e88b8cedd7dd886687e83e8d74982d4-1920x1080.avif">Передвиборча риторика Трампа і Гарріс: чого Україні чекати від майбутнього президента США?</span>

‍Чого чекати від цього візиту? І чи вплине зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом на позицію останнього щодо України? Нагадаємо, Трамп сказав, що США повинні вийти з війни в Україні.

Ми надто дослухаємося до кожного слова Трампа. Ці заяви досить обтічні. Про все, що за межами США, Трамп говорить в дуже загальних рисах, його мова та спосіб спілкування надзвичайно прості — таке саме у внутрішніх американських питаннях. Немає сенсу аналізувати всі ці тези. Трамп просто мало знає про Україну. Він говорить, що закінчить війну, адже те, що війна закінчиться — добре для кожного виборця. Це кожному зрозуміло. Але за цими заявами немає стратегічних моментів. Вони розташовані в інших місцях. Справжню політику Трампа ми дізнаємося лише в тому випадку, якщо він виграє вибори, а до того просто потрібно сприймати це, як заяви на мітингах, в яких міжнародні питання відіграють мінімальну роль і мають значення лише на 5%.

‍На дискусію про далекобійні можливості для України Путін відреагував заявою про розширення умов застосування ядерних сил РФ. Що ви про це думаєте?

Путін лякає, але сприймати його потрібно серйозно, тому що в нього також є реальні інструменти. Ці погрози — не якийсь там жарт. Але Путіну потрібно завжди демонструвати рішучість і наслідки — тож сприймати його слід серйозно, але не боятися!