НАТО, зброя, санкції: три інструменти, які могли б забезпечити перевагу Україні. Підбиваємо підсумки 2024 року

Євросоюз готується ухвалити 16-й пакет антиросійських санкцій 24 лютого 2025 року — у день третьої річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну. За інформацією німецького видання Welt am Sonntag, цей крок має стати чітким сигналом для Москви. Покликаючись на джерела в дипломатичних колах Брюсселя, журналісти повідомляють, що нові санкції торкнуться секторів російської економіки, які досі або зовсім не були охоплені, або підпадали під обмеження недостатньою мірою. Наскільки ефективно працюють попередні обмеження, чому Росії вдається обходити санкції, як їх можна зробити результативнішими і як довго російська економіка зможе фінансувати війну проти України — Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.   

‍Катерина Трифоненко: У грудні Рада ЄС ухвалила 15-й пакет санкцій проти Росії. З поміж іншого, ці санкції спрямовані  проти тіньового танкерного флоту, який росіяни використовують для обходу санкцій. Чи вплинуть ці обмеження на спроможність Росії фінансувати війну проти України?

Олександр Савченко:  Там все прописано нечітко. І, знаєте, істина в деталях, а деталі невідомі. Хоча для всіх фахівців очевидно, що треба робити. Перше, це карати керівництво суден і берегові служби, які сприяють проходу цих суден по водах Балтійського та Чорного морів, якщо є порушення, карати, аж до арешту капіталів суден і всіх, хто сприяє діяльності цих суден. Нині тіньовий флот складає приблизно 70% від всіх суден, які перевозять нафту. І тому це момент істини.

Без покарання, причому показового і бажано масового, ці всі санкції будуть ігнорувати й далі

Могла би бути ставка і на страхові компанії, що не можна страхувати грузи, де ціна на нафту вище 60 доларів, і страхуються російські, китайські, індійські компанії, але це важко  контролювати. По суті, залишається єдина можливість — припинити фізичну можливість функціонування цих суден як перевізників російської нафти, і перевалку, і перевозку. За два роки нічого не робилося в цьому напрямку.

‍Росія доволі успішно обходить західні санкції. Чому Захід не закриває існуючі прогалини, якими користуються росіяни і не контролює ефективність своїх санкцій?

Я вважаю, що ці санкції — бутафорія від самого початку. Структури, які запроваджують санкції, виписують їх так, щоб вони не впливали на можливість Росії продавати нафту як в Китаї та Індії, так і в країни Європейського Союзу, шляхом перевалки її на інші судна. Тобто, санкції виписані так, щоб їх можна було не виконувати. 

Я давно радив: пишеться санкція, потім механізм впровадження цієї санкції, технологічна карта, яка розписує, хто що має робити, щоб ця санкція працювала

Такого нема. Далі — контроль. Хто контролює виконання цих санкцій? Ніхто. Такого механізму теж нема. Наступне — покарання для тих, хто обходить чи сприяє обходженню санкцій. Такого теж немає. І в таких умовах тільки дурень буде їх виконувати, якщо чесно. 

‍У січні Росія починає постачати нафту Індії за новим контрактом, який підписали наприкінці минулого року. За інформацією Reuters, індійська компанія Reliance Industries домовилась з Роснєфтью про 10-річний контракт на імпорт нафти з можливістю продовження ще на 10 років. Йдеться про постачання майже 500 000 барелів нафти на день, що становить половину морського експорту Роснєфті. Вартість контракту – близько $13 млрд на рік. Що, на вашу думку, може зробити Україна, щоб зупинити подібні угоди і чи можливо щось взагалі зробити? 

Можемо вплинути, заблокувавши транспортування нафти до тієї ж Індії. Україна може, якщо нам дадуть такий дозвіл, зруйнувати термінал на Чорному морі. А в Балтійському морі країни Північної Європи просто мають заблокувати діяльність цього тіньового і не лише тіньового, а флоту ЄС, які перевозять російську нафту. Таким чином можна цей контракт, в принципі, зруйнувати і примусити Росію виплачувати штрафні санкції Індії, яка буде позиватися, бо контракт не виконується через відсутність постачання нафти.

Інша альтернатива — покарати цю індійську компанію, яка купує нафту. До неї дістатися важко, але досить легко дістатися до банків, які обслуговують ці контракти. Це індійські банки. Поки що, скажу так, покарання індійських компаній було символічним, а значить теж немає політичної волі це зробити.
Може, це пов'язане з тим, що на авансцену не вийшли ще Сполучені Штати. Вони мають збільшити пропозицію нафти на ринку разом з Саудівською Аравією. Принаймні це те, що обіцяв Трамп.

Давайте сподіватися, що якщо ця домовленість і бажання новообраного президента США збільшити пропозицію нафти на світових ринках реалізується, тоді з цього ринку можна виключити досить великого гравця — Росію

‍В ЄС анонсували початок роботи над наступним пакетом санкцій. Його збираються прив’язати до третьої річниці російського вторгнення в Україну. А втім, Віктор Орбан вже заявив, що чекатиме інавгурації Трампа, щоб вирішити, чи варто продовжувати санкції проти Росії. Чи зможе Угорщина взагалі заблокувати європейські обмеження проти РФ?

Така вірогідність є. Пов'язана вона з тим, що 20 січня Трамп стає офіційно президентом, а Орбан — його посіпакою офіційним чи листоношею. Буде досить важко відсторонити угорського прем’єра від втручання в діяльність Європейського Союзу. 

Найкраще, що я можу собі уявити, на рік відсторонити Орбана від участі в діяльності ЄС. Така процедура є, але вона ще не була застосована. Це дало б принаймні рік спокійного життя, а потім навіть Трампу буде дуже важко повернути Орбана назад. Але, звичайно, небезпека є. Орбан весь час каже: почекайте, прийде Трамп і скаже, що робити, які санкції накладати. Тобто, фактично хоче позбавити Європейський Союз суб'єктності. Якщо Європейський Союз захоче далі принижуватися, то, може, так і буде. Звичайно, не хотілося б в це вірити, але ризик є.

‍Російський президент, підбиваючи підсумки року, заявив, що, попри всі санкції, російська економіка міцнішає. Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) вважають, що подібна риторика — це маніпуляція, покликана приховати справжній стан справ в російській економіці. Який він насправді? На чому базуються впевнені заяви президента РФ? 

Заяви Путіна — це блеф і суцільна брехня. Вона стосується базових показників розвитку економіки Росії. Давайте почнемо з інфляції, потім легко перейти до ВПП. Інфляція там не 9%. Згідно з офіційною статистикою, моїми розрахунками і розрахунками вже офіційних економічних центрів, інфляція в Росії десь біля 20%. І це дуже просто можна довести навіть макроекономічно. Як правило, інфляція має бути нижча, ніж облікова ставка на 1-2%. Коли це так, відсоткова ставка Центрального банку, а в Росії вона 21%, впливає на інфляцію. І навпаки. І саме тому Центральний банк весь час підвищує облікову ставку,  щоб намацати її правильний рівень. За моїми розрахунками, йдеться про десь 24%. А що це означає? Це означає, що заяви Путіна про те, що ВВП Росії за останні два роки зріс на 8% — це брехня. І в 2023-му, і торік є падіння ВВП. 

За рахунок маніпуляцій вони й рахують фіктивне зростання ВВП. Насправді, за моїми підрахунками, в цьому році десь буде мінус 3-3,5. Торік було мінус 2-2,5, в наступному — буде ще більше падати ВВП. Але однаково цього недостатньо для кризи в країні

‍Як довго російська економіка зможе підтримувати активну війну?

Єдине, що можу сказати, що в наступному році, які б завдання Путін не давав Мінфіну збільшити витрати на війну, а вони збільшуються на 22-23% номінально, реально буде падіння затрат на війну через інфляцію і девальвацію. Вони будуть з'їдати це номінальне збільшення витрат. Це добре. Але погана новина в тому, що народ РФ чи скоріше населення, бо звання народу ще треба заслужити, готове терпіти досить довго. Якщо економіка і життєвий рівень будуть падати на 2-3% щорічно, то ми можемо побачити через 10-15 років, що населення буде їсти лаптями і вихваляти Путіна. Тобто запас міцності цього суспільства для існування досить великий. За умови, якщо ми не побачимо дефіцит 2 з 5 ключових ресурсів. Перший ресурс — це їжа в великих містах, а карточки вже почали запроваджувати, а також нестача горілки і нестача наркотиків для російської еліти. Ще 2 ресурси — військова техніка і боєприпаси. Останній ресурс — це люди, які згодні за гроші йти і помирати в Україні і вбивати українців. Це 5 ресурсів. Треба реальний дефіцит двох з них — і тоді люди вийдуть на вулицю.

Саме за горілку і їжу в Росії у 1991-1992 році люди виходили на вулиці. На відміну від українців. Я персонально в Києві виходив за свободу, демократію і незалежність України

Тільки тоді оці люди, можливо, зрозуміють  чому все так погано в їхній країні. Раніше не зрозуміють і будуть помирати, вихваляти Путіна, кланятися йому. Таке цікаве суспільство.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Важкий 2024-й, тривожний 2025-й. Україна заходить у новий рік, наближаючись до третьої річниці повномасштабного вторгнення РФ. Ситуація на полі бою є невтішною. Сам Президент Володимир Зеленський визнає, що Україні зараз бракує сил, щоб повернути тимчасово окуповані території військовим шляхом. У цей час з усіх рупорів лунають заклики до миру. Але Росія не демонструє реальної зацікавленості у переговорах, а її бажання знищити Україну досі залишається пріоритетом Москви. Хто та як сприятиме миру? Чи вдасться досягти справедливих домовленостей? І чому Польща може відіграти ключову для України роль наступного року? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів естонський парламентар, голова комісії Рійгікогу в закордонних справах Марко Міхкельсон. 

Мир у 2025 році

‍Марина Степаненко: Після різдвяної атаки РФ на Україну Президент Джо Байден підтвердив готовність США постачати зброю Києву. Тим часом польський прем’єр Дональд Туск припустив, що переговори щодо війни Росії проти Україні можуть розпочатися цієї зими. Враховуючи обидві заяви, як західні країни можуть збалансувати військову підтримку України із зусиллями зі створення умов для тривалого миру?

Марко Міхкельсон: Як на мене, то все дуже просто. Якщо ми запитаємо себе, в першу чергу українці запитають у себе, що потрібно зробити, аби закінчити цю війну справедливим миром, який гарантуватиме, що Україна захистить свій суверенітет і територіальну цілісність і перебуватиме у безпеці від будь-яких подальших спроб агресії з боку Росії, то зараз я бачу лише один спосіб досягти цього: ми маємо забезпечити потужнішу військову допомогу Україні.

Зараз ситуація на полі бою не сприяє ані Україні, ані тим силам в Європі або на Заході, хто хотів би зупинити російську агресію і встановити тривалий мир. Але проблема в тому, що Росія взагалі не зацікавлена в переговорах.

Та й як ми можемо сідати за стіл переговорів з агресорами, які хотіли б знищити не тільки Україну, але й зруйнувати архітектуру безпеки щонайменше в Європі?

Тому я думаю, що слова президента Байдена та деяких наших лідерів у Європі були покликані донести наступну думку: аби досягти миру, ми повинні створити умови для цього миру, в першу чергу, в інтересах українців. Лише постачання необхідної зброї, зняття всіх обмежень на її використання проти ворога, допомога у відновленні балансу на фронті — ось, що є абсолютним пріоритетом, або має ним бути, коли йдеться про те, що робити далі.

І ми не повинні потрапляти в пастку переговорів, сподіваючись, що ці переговори створять якусь стабільність або мир, або навіть припинення вогню

Ми бачили з боку Росії протягом багатьох років, а не лише останнім часом, що вони не зацікавлені в дотриманні будь-яких домовленостей. І їхні стратегічні цілі не змінилися. І саме тому західні країни разом з Україною повинні чітко визначити, чого ми хочемо досягти і як ми можемо це зробити.

Президент Зеленський послідовно заявляв, що мирні переговори не можуть відбутися без повного виведення російських військ. Наскільки реалістичною є ця передумова у 2025 році, враховуючи поточну динаміку на місцях, і які альтернативні підходи могла б розглянути Україна, не ставлячи під загрозу свій суверенітет?

Я думаю, що президент Зеленський мав на увазі кінцеву мету України у цій війні. Очевидно, що ми не можемо просто погодитися з тим, як Росія фізично змінює кордони в Європі за допомогою агресії. Отже, передумова про виведення військ актуальна не лише для України — повна територіальна цілісність суверенної країни в Європі повинна поважатися.

Так чи інакше, сьогодні ми розуміємо, що реальність є дуже складною для України. І це тому, що західні партнери не поспішають надавати їй достатню підтримку. Ми повинні нарешті зрозуміти, що якщо ми боїмося Росії, то Україна її не боїться. 

Ця боротьба є екзистенціальною, але вона не лише про Україну. Вона також про європейську архітектуру безпеки і майбутнє безпеки в Європі. І ми повинні підтримати Київ, щоб Україна опинилася у сильнішій позиції, ніж вона є зараз, коди дійде справа до переговорів.

Командувач Сил оборони Естонії Андрус Мерило висловив думку, що у випадку замороження конфлікту в Україні Росія виглядатиме переможцем на міжнародній арені, надіславши світові сигнал про те, що окупація території іншої держави стала «нормою». Як перегляд кордонів іншими країнами та ініціювання нових конфліктів вплине на глобальну архітектуру безпеки? Та чи готовий світ до такого виклику?

Я повністю згоден з генералом Мерило. Такої ж думки всі, хто ухвалює рішення в цій частині світу — не тільки в Естонії, але й серед країн-однодумців, які розуміють, що стоїть на кону. Ми бачимо, що Росія воює не лише проти України. Ми бачимо, що відбувається в Грузії. Так, їхні методи відрізняються, це не відкрита агресія, але вона є політичною.

І ми бачимо масоване втручання Росії у політику в Молдові, Румунії, інших країнах, про які ми, можливо, ще не знаємо. Ми бачимо постійні гібридні атаки або саботажні теракти по всій Європі. Зовсім нещодавно ми стали свідками відключення ліній електропередач і телекомунікаційних кабелів, які з'єднують Фінляндію з Естонією. І це вже третій випадок за останні 14 місяців, коли судна, пов'язані з Росією, пошкоджують підводну інфраструктуру в Балтійському морі. Отже, ми маємо розуміти, що Росія, за великим рахунком, веде проти нас гібридну війну. І саме тому ми не можемо розглядати агресивну війну проти України як окрему подію.

Це набагато більший геополітичний виклик, який РФ та її прихильники — Китай, Північна Корея та Іран — кидають західному світу. І метою цього є не лише зміна архітектури європейської безпеки, де Росія матиме перевагу, але й зміна правил гри на світовій арені. І в цьому, очевидно, зацікавлений Китай.

Отже, зараз ми перебуваємо у глобальному конфлікті, а найкритичніша боротьба триває в Україні. І саме тому йти на переговори зараз, коли Росія має як ініціативу, так і бажання знищити Україну — це було б повторенням Мюнхену 1938 року (Мюнхенська угода — документ, який дозволив Німеччині анексувати Судетську область у Чехословаччини без війни. Рік потому, у 1939, Адольф Гітлер порушив домовленості і захопив всю Чехословаччину. — Авт.). ‍

Майбутнє Європи 

‍У 2025 році Польща обиратиме нового Президента. Серед головних претендентів на найвищу посаду країни чинний мер Варшави Рафал Тшасковський і голова Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький. Як може змінитися підтримка України Варшавою, а також чи очікувати Києву перезавантаження відносин зі своїм сусідом? ‍

Я думаю, що Польща відіграє надзвичайно важливу роль як у безпосередній допомозі Україні, так і у зміцненні східного флангу НАТО. І я не маю жодних сумнівів, що хто б не став президентом Польщі наступного року, зовнішньополітична й безпекова лінії не зміняться, а можливо, навіть посиляться. Польща, як і ми, розуміє, що стоїть на кону, обидві наші країни дуже добре розуміють історію і ворога.

‍Польща також головуватиме в Раді ЄС у 2025 році. Як Варшава формуватиме пріоритети Євросоюзу у цей час, зокрема щодо України та європейської безпеки? 

Головування в ЄС іноді переоцінюють, адже воно триває лише шість місяців. До того ж, перше півріччя 2025 року буде часом певної невизначеності — нова адміністрація прийде до влади у США, а наприкінці лютого очікуються дуже важливі вибори в Німеччині. Окрім того, нещодавно розпочав роботу новий склад Європейської комісії. 

Очевидно, що безпека стане одним з ключових пріоритетів як для Варшави, так і для всього ЄС. Сподіваюся, протягом наступних кількох тижнів ми почуємо від Єврокомісії пропозиції щодо того, як інвестувати більше в оборону. Польща у цьому питанні може бути прикладом для наслідування, адже вона є провідною країною у НАТО, яка витрачає понад 4% ВВП на оборону. Варшава також має глибоке розуміння поточної ситуації в Україні.

Окрім того, я сподіваюся, що після лютневих виборів у Німеччині відносини між Варшавою і Берліном однозначно зміцняться. І Польща, і Німеччина, і, можливо, також третя частина Веймарського трикутника, Франція, відіграватимуть у найближчі місяці чи навіть роки дуже важливу роль задля єдності Європи, яка має бути достатньо сильною, щоб стримати  будь-яку загрозу, яка може виникнути на наших кордонах.

Головування Польщі в Раді ЄС — це історичний момент у багатьох відношеннях. І саме тому воно може створити дуже цікаву і позитивну динаміку всередині ЄС

Ми також знаємо, що Польща, як і Естонія, є сильним прихильником розширення ЄС. Наступного року дуже важливо підтримати підготовку України на її шляху до зближення з Євросоюзом.

Володимир Зеленський вважає, що головування Польщі та Данії у 2025 році повинні стати історичними для України. Чи зможуть Варшава та Копенгаген забезпечити прорив у переговорах про вступ України до ЄС?

Це не залежить від Польщі, Данії чи когось іншого. Це залежить українського уряду, парламенту, але в першу чергу від українського народу. Вони мають переконатися, що виконані всі необхідні кроки, що досягнута відповідність усім критеріям. Але знову ж таки, я не бачу реальної можливості для України стати членом ЄС поки не завершиться агресивна війна з боку Росії.

Найважливішим для України є досягнення довгострокових гарантій безпеки

І тоді ваша країна буде здатна виконати усі умови, щоб стати членом ЄС. Шлях Естонії від подачі заявки до повноправного членства тривав 10 років. Україні може знадобитися щонайменше стільки ж часу. У будь-якому випадку, найважливіше, що ми повинні зараз зробити — це розставити пріоритети. І пріоритет номер один — це, звісно, забезпечити перемогу України в цій війні. Який би мир не був досягнутий, він повинен відповідати інтересам, суверенітету і територіальній цілісності України. І ключовим моментом тут є запрошення України до НАТО.

І я щиро сподіваюся, що Україна стане членом Альянсу до того, як стане членом ЄС, або це станеться одночасно. Але знову ж таки, ми не повинні забувати про цей подвійний шлях (вступ до НАТО та ЄС. — Авт.), тому що для України не існує третього варіанту для захисту свого суверенітету й європейського майбутнього, окрім як отримати найсильніші гарантії безпеки, які є у вільному світі. І це — НАТО.

‍Ви вже згадували про вибори у Німеччині у 2025-му. Лідер Фрідріх Мерц зауважив, що у разі перемоги — готовий висунути РФ ультиматум про припинення бойових дій в Україні. Якщо Москва не погодиться на це впродовж 24 годин, то Берлін поставить Києву крилаті ракети Taurus та дозволить бити ними вглиб російської території. Чи стане передача такої зброї реальним інструментом тиску на Росію?

Треба розуміти, що ці заяви лунають на тлі передвиборчої кампанії. Подивимося, що буде 23 лютого (день дострокових парламентських виборів у Німеччині. — Авт.). Безумовно, Мерц має всі шанси стати новим канцлером. Але є інше питання: хто увійде до парламентської коаліції? ХДС/ХСС не зможуть керувати Німеччиною самостійно. Вони повинні обрати партнерів.

Ми розуміємо, що Росія активно втручається у німецькі вибори, коли йдеться про ультраправі чи крайні ліві партії на кшталт Альтернативи для Німеччини чи Альянсу Сари Вагенкнехт. Ці політсили можуть отримати близько 20-25% місць у Бундестазі але їх не візьмуть до коаліції. Залишаються СДПН, або Зелені, або Вільна демократична партія.

Опісля постане питання, як ця коаліція сформулює свої пріоритети з точки зору допомоги Україні. Важливо також розуміти, який меседж ми почуємо з Вашингтона після 20 січня, коли президент Трамп вступить на посаду.

Хай би там що, я вірю, що зміна канцлера у Німеччині все ще може принести Україні хороші звістки

Глобальні наслідки інавгурації Трампа 

‍20 січня Дональд Трамп присягне на вірність Америці та її народу. Якими можуть бути потенційні наслідки плану новообраного президента Трампа виступити посередником миру між Україною та Росією і як це може вплинути на територіальну цілісність України та її прагнення до членства в НАТО? 

Існує багато спекуляцій щодо того, що може статися, коли Трамп стане президентом. Зараз важливо не вдаватися до спекуляцій, а дочекатися реальних дій. Генерал Кіт Келлог, якого Трамп номінував на посаду спеціального посланця з питань України, зараз працює над пропозиціями, які можуть надійти від Білого дому. Очевидно, що у Вашингтоні існують люди, які хочуть, щоб ця війна закінчилася якомога швидше. Але ми всі також знаємо, що Трамп любить бути переможцем.

Він не хотів би, щоб після закінчення цієї війни його вважали лузером або людиною, яка не принесла обіцяний мир

Є певні позитивні моменти. Після виборів низка західних лідерів говорили з Трампом і він налаштований дослухатися до їхньої думки, зокрема, що стосується способів закінчити війну в Україні.

І я сподіваюся, що у Вашингтоні зрозуміють, що перед будь-якими домовленостями, Україна має отримати набагато сильнішу військову підтримку, щоб переломити ситуацію на фронті, а потім рухатися далі до врегулювання. Моя особиста думка полягає в тому, що ця війна не може закінчитися нічиєю. Мінськ-3 або потенційний Мінськ-3 — це не вихід.

Ця війна закінчиться або перемогою України, або перемогою Росії. І я сумніваюся, що нова адміністрація у Вашингтоні захоче почати свій чотирирічний термін з тріумфу РФ. Отож, закликаю не спекулювати

Чи очікуєте ви, що у 2025 році Трамп може спробувати перекласти усю підтримку України на Європу, аргументуючи це тим, що війна в Україні ближча до Брюсселя, аніж до Вашингтона? Чи ЄС готується до такого сценарію, та що робитиме у такому разі?

Європейські країни мають зрозуміти, що час, коли вони мали розкіш захищатися, будучи частиною НАТО і перебуваючи за спиною США, добіг кінця.

Ми, наші партнери і союзники в Європі повинні зараз швидко і багато інвестувати в оборонний сектор. Часи «мирних дивідендів» закінчилися, я не кажу, що назавжди, але на багато років вперед. Тому цілком природно, що Європа має бути готовою інвестувати більше коштів у допомогу Україні.

Є кроки, які потрібно зробити, зокрема, вони стосуються конфіскації заморожених активів Росії. Це в першу чергу питання до наших бельгійських друзів і союзників

Є питання і до країн, які сьогодні витрачають менше 2% ВВП на оборону — це не ті суми, які сьогодні можуть усіх задовольнити. Естонія зараз витрачає 3,4% свого ВВП на оборону. Ми поступаємося лише Польщі. Вважаю, що від європейських країн потребуються більші зусилля — не через прихід Трампа до влади, а через війну, яка зараз триває в Європі.

Якою ви бачите роль європейських союзів на кшталт Нордично-Балтійської вісімки, до якої також приєдналася Польща, у формуванні європейської стратегії для забезпечення довгострокової військової підтримки України?

Країни Північної Балтії, Польща, а також низка інших держав-однодумців розуміють, що стоїть на кону і наскільки серйозною є російська агресія, яка загрожує не лише Україні чи її майбутньому, а й глобальному майбутньому. 

Ці європейські держави найбільше допомагають Україні, якщо говорити з точки зору ВВП на душу населення. Вони демонструють сильни політичний інтерес, а також тиснуть на інших, щоб Європа робила більше. Це стосується і санкцій проти РФ, і інвестицій в оборону. Вони також виступають за постачання Україні того, що їй дійсно потрібно, аби вижити в цій битві. 

Що є позитивним сьогодні, ми бачимо, що є загальне розуміння серед усіх країн-членів НАТО, в першу чергу в Європі, що загроза серйозна і ми повинні консолідувати наші зусилля, щоб бути готовими боротися за нашу спільну свободу і безпеку. І найкращий спосіб зробити це — підтримати стратегію перемоги України і переконатися, що, якщо є можливість укласти мир, то сідати за стіл переговорів треба тільки тоді, коли це може забезпечити справедливий мир для України і для всіх, хто хотів би жити у спокої найближчі роки і десятиліття. Отже, ведеться постійна робота серед союзників. І це бачать наші супротивники і вороги, які хотіли б, щоб Європа та США були розділеними.

Ми повинні розуміти, що і в європейських, і в американських інтересах триматися разом, бути здатними захищати ті правила і норми, які допомогли нам, як вільним націям, вижити в цьому турбулентному світі

Титульне фото: imago/Florian Schuh/EAST NEWS

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Запитала у себе, які у мене підсумки цього довбаного 2024 року. 

— Не зовсім йобнулась І це добре!

У 2022 році, наприклад я констатувала в собі настрій — я не йобнусь ніколи, я сильна і потужна жінка.  В 2023 році — я не йобнулась. В 2024 оце от — я не зовсім йобнулась. От і добренько. Це огого яка особиста перемога, зважаючи на умови життя в Україні. Моє «Не зовсім йобнулась» — означає те, що я все ще виходжу з дому, можу спокійно і аргументовано доводити свою думку (хвала психотерапевту і антидепресантам), я нікого не прибила у відповідь на агресію.

Ну і врешті, я це пишу не з ліжка у відділенні психіатрії, капаючи слиною на клавіатурі, а всього лише із зручного дивану за двома стінами, бо знову тривога волає, що загроза балістики

У 2024-му році в мене були поїздки за кордон і досвід спілкування з українцями, які вже кілька десятиліть живуть в європейських країнах, та й із самими іноземцями говорила, наскільки в мене вистачило емоційної суміші англійської і німецької. І отам я вперше побачила, що вже не варто про себе так самовпевнено говорити «Я не йобнулась», бо таки йобнулась… добре, що не зовсім, поки що.

От розповідаю я одну німцю, як живу в Києві, розказую особисту СМІШНУ історію, що якось влітку іду з кавою по вулиці на важливу зустріч. Раніше оголосили тривогу, але хто там вже звертає уваги на ті тривоги, зустріч ніхто не відміняє, треба працювати, бо ну а як інакше дітей прогодуєш, країні допоможеш, війську задонатиш. Якщо зважати на всі тривоги, то все стане і нічорта не заробиш і не зробиш. Тому от тривога… я йду, в руці моя улюблена кава з апельсиновим соком (тут німця чогось пересмикнуло), і раааптом як бабахне у мене над головою, у мене з рук випадає той паперовий стаканчик, кава розливається і я вголос «факін русня. Факін шіт. Моя кава!!!». А я на півдорозі від офісу до місця зустрічі… І кудись бігти це вже «нашо?». І тому я вирішую, що маю піти і взяти іще одну свою гірку і чорну каву.

Приходжу до вуличної кавʼярні, а там черга і всі з тими ж словами – «факін русня, аж каву випустила, зробіть мені іще, будь ласка». Десь далі в небі збивають чи то ракети, чи то шахеди

Ну скажіть же, кумедна історія про мої діряві руки.

І тут я помічаю, що пан німець стоїть в позиції «як що що я зможу швидко від неї утекти», поблажливо якось киває головою…. Я так робила коли спілкувалася з людиною із шизофренією, коли вона розказувала, що в підвалі садочку виводять рептилоїдів і годують їх манною кашею з грудочками.

Цікавий досвід. Більше про мене, аніж про того бідолагу німця, який тепер точно думатиме, що українці всі їбануті.

Раніше у нас із подругами був такий жарт. Забронювати собі палату в психіатричній клініці, добре її облаштувати, так, щоб коли вже край і гаєчки, можна було нам разом туди заїхати і лікуватися. Зараз це вже нічорта не жарт. Цілком собі план. Всі вже розуміють, що поправляти дах чи лікувати зозульку, чи як там люди іще звуть ментальне здоровʼя, доведеться усім. Принаймні тим, хто поки що не дуже йобнувся.

Якщо відсторонитися хоч трішки від нашого досвіду і вже звичних новин сьогодення, то і справді починаєш розуміти, що наша норма, те що ми називаємо «та все нормально», ще 10 років тому у нас була б ознакою тотального божевілля. Але ми не просто зараз живемо, ми виживаємо. І вижити нам дозволяє власне оця шалена пластичність психіки. Наша здатність сваритися, здригатися, матюкатися і купувати улюблену каву.

Наша здатність працювати і посеред цього всього будувати свої острівки нової нормальності, і до дупи те, що в усьому іншому світі наші острівки нормальності вважалися б осередками божевілля. Ми просто хочемо вижити

Що ж я запланую собі на наступний рік?

Як завжди… ВИЖИТИ і допомогти вижити якомога більшій кількості людей, до яких дотягнуся руками, розумом чи серцем. Цей план іноді здається нездійсненим, але на те і свята, щоб загадувати фантастичні бажання. Іноді вони навіть збуваються.

Не йобнутися остаточно. Принаймні так, щоб фахівці, змогли іще все полагодити і полікувати. Принаймні так, щоб я або близькі вловили оцю точку, коли вже все і пора здаватися.

Цікаво було б у наступному році поїхати знову за кордон і іноземцям розказувати веселі іронічні історії про свою буденність. Просто цікаво на якому моменті вони почнуть викликати швидку або тікати

А головне, хочеться щоб росіяни врешті відʼїбалися від нас, полізли в свої болота вирішувати свої проблеми, будувати там туалети біля багатоповерхівок, врешті проводити газ та електроенергію у свої села, вирішувати свої внутрішні проблеми, а не вбивати людей, стирати в попіл міста, кошмарити увесь світ ракетами і не брязкати на всі боки зброєю. А ще краще, хай би вже розвалилися на різні країни, які врешті дбатимуть про своїх громадян, може навіть каналізацію їм проведуть. А в тім… мені якось похрін що в них там буде, хай хоч бобрів там у себе в болотах грають, головне щоб від нас відʼїбалися, забралися з нашої землі і справедливо відплатили за кожен злочин на нашій землі, проти наших людей.