Ексклюзив
20
хв

Париж, Варшава і Берлін — основа безпеки ЄС

Війна в Україні відновила формат Веймарського трикутника — неформального союзу трьох найбільших країн ЄС: Польщі, Франції та Німеччини. 15 березня у Берліні відбулась зустріч лідерів об'єднання. Вона стала рушійною силою хорошого імпульсу в Європі — заявив по завершенню перемов польський прем’єр Дональд Туск

Катерина Трифоненко

Лідери Веймарського трикутника. Берлін, 15 березня 2024 року. Фото: KPRM

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Останні переговори в Берліні відбувались на тлі публічних розбіжностей між Францією та Німеччиною стосовно форматів подальшої допомоги Україні. Войовнича риторика Еммануеля Макрона про ймовірність направлення західних військових в Україну останнім часом йшла у розріз з обережними заявами Олафа Шольца. Він досі не погодився на передачу ракет Taurus, яких чекають ЗСУ. Після берлінської зустрічі Макрон утримався від різких заяв, зауваживши, що лідери Веймарського трикутника вирішили не ініціювати ескалацію. А втім, у ході перемов, ухвалили цілком практичні рішення. Зокрема, домовились про коаліцію далекобійного озброєння та погодили, що на закупівлю зброї для України можливо буде використовувати заморожені російські кошти. Коли зброя з Європи почне надходити в Україну і як це вплине на хід війни, Sestry зібрали думки фахівців.

Трикутник безпеки

«Європа і Веймарський трикутник несуть відповідальність за безпеку і майбутнє трансатлантичних відносин. Що сильніша і згуртованіша Європа, то більше можливостей в України», — сказав польський прем’єр Дональд Туск під час пресконференції 15 березня з німецьким канцлером Олафом Шольцом і президентом Франції Еммануелем Макроном. І додав:

— Ми говорили про безпеку нашого континенту і наших країн. У нас однакова думка щодо того, хто є агресором.

Відродження цього формату — сильний дипломатичний хід, що конвертується в  подальшу підтримку України, пояснює голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

—  Це приведе нас до успіху, як свого часу привело Польщу. Веймарський трикутник утворився у 1991-му році і був покликаний провідними континентальними країнами — Німеччиною і Францією затягнути Польщу в ключові інституції ЄС і НАТО.

Тепер ми маємо трьох таких лідерів — і вони ставлять собі те саме завдання стосовно України

Перша після кількарічної перерви зустріч у Веймарському форматі відбулась 12 лютого 2024 року на рівні міністрів закордонних справ. 

«Надзвичайні часи вимагають надзвичайних заходів. На цьому тлі наша мета — зробити Європейський Союз більш згуртованим, сильним і здатним реагувати на сучасні виклики безпеці, на шляху до союзу безпеки і оборони, що відповідає очікуванням наших громадян. Ми також віддані сильному і об'єднаному НАТО», — йшлося тоді в спільній заяві дипломатів. 

Вони також закликали влаштувати розширену зустріч Веймарський трикутник + Україна.

Міністри закордонних справ Франції, Німеччини та Польщі після зустрічі у форматі Веймарського трикутника. Париж, 12 лютого 2024 року. Фото: Х / France Diplomacy

Цей формат повернувся у європейську політику завдяки двом основним факторам, зауважує експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation (Варшава, Польща) Ігор Гаврилюк:

— Перше, це зміна уряду у Варшаві після перемоги проєвропейських сил на парламентських виборах у жовтні 2023 року і, як наслідок, повернення Польщі до активної зовнішньої політики на рівні ЄС та інших форматів, у тому числі Веймарського. За часів правління партії «Право і Справедливість», котра будує свою підтримку серед виборців на євроскептичних і антинімецьких гаслах, координація спільних політик в рамках цього формату відбувалася дуже рідко.
Друге — на тлі неспроможності Сполучених Штатів продовжувати підтримку Україну у необхідному обсязі, зокрема через блокування відповідного законопроєкту на 60 мільярдів доларів США скептично налаштованими республіканцями у Палаті представників, та ймовірного повернення до Білого Дому екс-президента Дональда Трампа після президентських виборів у листопаді 2024, серед європейських держав-лідерів посилюється переконання, що Європа повинна взяти на себе основний фінансовий та військовий тягар підтримки України у найближчі місяці.

Попри напруженість між Макроном та Шольцом, зустріч Веймарського трикутника на рівні лідерів стала продуктивною. Фото: KPRM

Веймарський трикутник — відносно вільний формат зовнішньополітичного діалогу Німеччини, Франції та Польщі. Разом вони можуть запустити багато процесів і вивільнити величезну силу, каже експерт Німецького інституту міжнародних справ і безпеки (SWP), підполковник Торбен Арнольд:

— Оборонна війна України проти російського агресора зараз перебуває у вирішальній точці. Навесні або найпізніше на початку літа з'явиться тенденція щодо того, хто намагатиметься отримати перевагу. Нестача матеріальних засобів і особового складу дуже ускладнює для України можливість розпочати новий великий наступ і завдати вирішальних втрат Росії. Тому європейські країни мають краще координувати свої дії.

Заяви про закупівлю зброї та боєприпасів за межами ЄС, а потім надання їх безпосередньо Україні — великий крок. Це дозволить швидко досягти результатів

Угода про коаліцію можливостей для далекобійної ракетної артилерії також є дуже важливим моментом. Ці види озброєнь можуть мати вирішальний вплив на можливості російських нападників в їхніх операціях. Є ще один момент, який не обговорювався на цьому рівні. Однак це щонайменше так само важливо, як і сама кількість боєприпасів або типи боєприпасів. Йдеться про підвищення ефективності українських військ у боротьбі з російськими військами. Це стосується як технічної переваги завдяки більш сучасним матеріалам, так і кращим процедурам і тактиці їхнього використання. Питання менталітету та лідерства також мають вирішальне значення — і їх не можна недооцінювати.

Яструби і голуби

У форматі Веймарського трикутника представлені різні точки зору європейських еліт на подальший розвиток війни в Україні. І полярні позиції в частині питань мають лідери Франції та Німеччини. Фундаментальна причина протиріч полягає у тому, що німецький канцлер за будь-яку ціну намагається довести, що ані Німеччина, ані НАТО не є стороною російсько-української війни, каже експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:

— Своєю чергою президент Франції останнім часом зробив низку заяв, які докорінно суперечать його ж позиції, яку він висловлював з часу перших місяців повномасштабного вторгнення. Французький лідер заявив, що не можна виключати відправлення західних військ в Україну, що викликало занепокоєння багатьох західних союзників, включаючи США, та навіть спростування зі сторони генерального секретаря НАТО. Зважаючи на скоріше негативну реакцію більшості союзників, заяви могли потенційно внести нові розбіжності поміж членів Альянсу.

Хоча варто також відзначити те, що Макрон в певному сенсі зняв табу на тему присутності західних військ в Україні, що неабияк змусило Кремль понервувати

У даний момент практично неможливо уявити зближення Франції та Німеччини стосовно цієї позиції, адже лідери двох держав представляють діаметрально відмінні бачення. Шольц, чия партія зараз не може похвалитись популярністю серед німецьких виборців, не стане ризикувати політичною кар’єрою канцлера, надаючи правим та лівим проросійським популістам додаткові підстави для критики політики підтримки України. 

«Наша єдність є нашою силою», — підсумував зустріч Веймарського трикутника Олаф Шольц. Фото: KPRM

А втім, зустріч на рівні лідерів у Берліні засвідчила дуже серйозні прагнення знайти спільну позицію. Приміром, французький президент змінив позицію щодо закупівлі зброї для України поза межами ЄС, хоча раніше Париж блокував усі подібні ініціативи, наполягаючи на фінансуванні закупівель виключно в рамках Євросоюзу. Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан також звертає увагу на заяви Макрона і Шольца після перемов у форматі Веймара — мовляв, президент Франції десь збавив свою войовничу риторику, а канцлер Німеччини натомість підтримав системність допомоги Україні. 

Олаф Шольц також зауважив, що для фінансової підтримки України ЄС зможе використовувати заморожені російські кошти. До того ж, зі слів німецького канцлера, Берлін, Париж та Варшава закуповуватимуть більше зброї та підтримуватимуть нарощування виробництва в середині Україні.

«Справжня солідарність з Україною? Менше слів, більше снарядів», — написав перед початком зустрічі лідерів Веймарського трикутника Дональд Туск.

Позиція польського прем’єра якраз і була спрямована на залагодження існуючих протиріч між Парижем та Берліном та демонстрацію єдності між союзниками, продовжує експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:

— Туск також мав на меті пожвавлення Веймарського трикутника та використання його як платформи, котра служитиме створенню нових ініціатив всередині Європейського Союзу, спрямованих на посилення безпеки в трансатлантичному регіоні. Він підкреслив, щоб ситуація на фронті покращилася у найближчі тижні та місяці, допомога для України повинна бути інтенсивною та миттєвою.

І до того ж Туск продовжує адвокаційну політику стосовно України, що підтверджує і його подорож до США, де питання підтримки Києва мало центральне місце

Taurus для України

Франція, Німеччина та Польща погодили створення коаліції далекобійної артилерії для України. Крім цього, Варшава та Берлін анонсували на 26 березня старт коаліції бронетехніки для потреб ЗСУ.

Це не вперше, коли західні країни об’єднують зусилля. Нідерланди, Данія і Румунія організували коаліцію винищувачів, Франція очолює артилерійську коаліцію, а Велика Британія і Латвія працюють над виробництвом бойових дронів. Є дуже конкретна програма, щоб забезпечити Україну зброєю, наголошує голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

— Тому я б навіть тут не концентрувався на Taurus, хоча, я думаю, ми їх отримаємо, так само, як і отримували усе раніше. Але, по перше, це станеться непублічно, а, по- друге, тоді, коли нарешті буде ухвалене рішення і у нас будуть організаційні спроможності для удару по Кримському мосту, щоб в потрібний момент перебити логістику воргу. От поки ми перебуваємо, умовно кажучи, в обороні, ми потребуємо забезпечення по лінії фронту. І поки ми не маємо спроможностей, щоб системно завдавати ударів по Кримському півострову. Там справа не лише в одному мосту. Але щойно у нас будуть спроможності провести таку операцію, як у 22-му році по Херсону, коли відрізали їхню логістику і виснажували це херсонське угрупування ворога, нам треба в кілька десятків разів потужнішу операцію проводити.

Все рухається правильно, і зараз вирішуються питання нагальні, а Taurus — це питання нашого завтра. А сьогодні треба боєприпаси, техніка, артилерія, в тому числі реактивна, щоб вирівнюватись з росіянами, тому що вони звичайно нас переважають по всьому цьому

Російська загроза          

Всі три країни Веймарського трикутника об'єднані, як ніколи, і сповнені рішучості підтримувати український народ, підсумував зустріч у Берліні Еммануель Макрон:

— Ми всі троє маємо одну чітку і послідовну волю, наповнену діями та рішеннями. Ми зробимо все необхідне, і будемо робити стільки, скільки буде потрібно, щоб Росія не змогла виграти цю війну.

Не таємниця, що Кремль хотів би повернути свою зону впливу в Центрально-Східній Європі, яка була втрачена внаслідок програшу у Холодній війні та демократичних змінах, які відбулись в регіоні. Війна проти України — це лише один з перших кроків, покликаних зруйнувати статус-кво, наголошує  експерт з питань безпеки та зовнішньої політики польського аналітичного центру Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк:

— Останні ганебні дописи у соціальних мережах колишнього президента РФ Мєдвєдєва стосовно «неіснуючої держави Латвії» лише служать тому підтвердженням. Водночас ймовірність майбутньої атаки Росії на одну з держав-членів НАТО залежатиме від результату її загарбницької війни проти України. Якщо в умовах відсутності достатньої військової підтримки для України зі сторони західних держав, у тому числі США, відбудеться прорив фронту російськими військами, що дозволить розвинути наступ на Харків, Дніпро, Миколаїв та Одесу і, зрештою, Київ, то це тільки утвердить російське керівництво в правильності обраного курсу та зміцнить міф про «непереможність російської армії».

Саме тому держави-члени Веймарського трикутника активізувалися, щоб забезпечити нагальні воєнні потреби України та не дозволити найгіршим сценаріям реалізуватися

Найближчі півроку будуть вирішальними в контексті російської агресії, відтак треба зробити все можливе, щоб забезпечити Україну боєприпасами, а також підготувати захист Європи. Про це на пресконференції у Варшаві заявив польський прем’єр Дональд Туск:

— Ми не знаємо, на скільки відсотків ця загроза реальна, але вона точно реальна. Йдеться про 10 відсотків чи 80, але вона є. І жодна країна не може собі дозволити ігнорувати цю загрозу, особливо коли усі союзники лише про це говорять.

Дональд Туск на брифінгу за результатами зустрічі Веймарського трикутника. Фото: KPRM

Військовий напад Росії на територію НАТО є відносно малоймовірним. Президент Путін знає, що він явно програє в прямій конфронтації з НАТО, певен експерт Німецького інституту міжнародних справ і безпеки (SWP), підполковник Торбен Арнольд. А втім, додає він, треба розуміти, що європейський погляд на світ може й не збігатись з поглядами Путіна:

— Зараз російське керівництво розуміє лише мову сили: і політичної, і військової. Я припускаю, що Росія намагатиметься діяти більш витончено і випробовуватиме свої сили потроху в тих сферах, де є підозра на слабкість. Найважливішим для нас, країн НАТО, є єдність.Після фіктивного переобрання президента Путіна Росія і надалі намагатиметься досягти переваги над Україною. Очільник Кремля усвідомлює, що весь світ спостерігає за тим, як маленький Давид бореться з великим Голіафом. Чисельно Росія повинна явно переважати меншу Україну. Але на війні все не так просто. Тим не менш, очевидно, що РФ вчиться маленькими кроками і намагається цілеспрямовано експлуатувати слабкості України та намагається перемогти, протримавшись довше. Вирішальну роль тут відіграє міжнародна підтримка та політична ситуація в країнах-донорах.

Зі свого боку, ми повинні припинити грати в гру президента Путіна і керуватись власним страхом, бо не варто плутати розсудливість і страх
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Позиція Києва в цьому питанні непорушна — Україна не визнає юридично окупацію Криму. Як наголошує український президент, це територія народу України: «Ми не маємо про що говорити на цю тему — це поза нашою Конституцією». 25 квітня агентство Reuters опублікувало повний текст американських пропозицій про припинення російсько-української війни, які представив спецпосланець Трампа Стів Віткофф у Парижі. У цьому проєкті, зокрема, йдеться про юридичне визнання США російського контролю над анексованим українським Кримом. Чи може Трамп одноосібно легалізувати російську окупацію Криму? Чим небезпечний такий крок? Які наслідки це рішення може мати для України та світу? Яка позиція Європи?

Злам доктрини

Визнання анексії Криму стало б сейсмічним зсувом у зовнішній політиці США, ознаменувавши розрив із десятиліттями правових принципів, покликаних захищати територіальну цілісність. Стратегічно — це вкрай небезпечний прецедент, йдеться в аналізі американського Інституту Роберта Лансінга, який досліджує глобальні загрози демократії. 

Для України це означало б відверту зраду, а в НАТО та Європейському Союзі, особливо серед країн Східної Європи, такий крок сприймався б як поступка агресору й фактична капітуляція перед російською експансією, вважають американські дослідники.

Здається малоймовірним, що президент США може просто ухвалити таке рішення, прийти і сказати: «Добре, я визнаю це». Ймовірно, йому все ж знадобиться схвалення Конгресу, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Навіть якби Америка в односторонньому порядку визнала Крим російським, я не думаю, що багато інших країн наслідували б її приклад, хіба що можливо якісь країни Африки. Я навіть не думаю, що це ж зроблять китайці або інші країни, дружні до Росії. Це дуже фундаментальне питання про недоторканність кордонів.

І я думаю, мало хто насправді готовий порушити міжнародну політику, міжнародне право — норму про те, щоб не змінювати кордони силою

Таким чином, моделює ситуацію Пітер Дікінсон, у випадку визнання де-юре російської окупації Криму, США ризикують опинитись у поганій компанії:

— Я думаю, це Північна Корея, Білорусь, Еритрея і ще пара країн-вигнанців. Але, звичайно, це Америка, тож їхні рішення мають вагу. І головне, до чого привів би такий крок — це до більш агресивних дій зі змін кордонів у світі. 

Проукраїнські активісти тримають плакати з написом «Крим+Україна = любов» під час мітингу перед будівлею кримського парламенту в Симферополі 26 лютого 2014 року. Фото: AFP/EAST NEWS

З юридичної точки зору, це була б складна ситуація, каже старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) Андраш Раць (András Rácz). Конгрес, безумовно, не підтримає такий крок — однак, технічно Трамп може видати президентський указ і оголосити Крим частиною Росії або перейменувати Крим на «російський Крим» чи щось подібне:

— Де-юре, схвалення Конгресу для цього не буде необхідним. Іншими словами, є речі, які Трамп може робити в односторонньому порядку плюс є багато сірих зон щодо того, що він може, а що не може робити президентськими указами.

Проблема в тому, що навіть якщо Трамп зробить юридично спірний крок, він може бути дуже добре використаний Росією в пропагандистських цілях

Водночас, вважає Андраш Раць, президент США навряд чи зважиться руйнувати міжнародний світопорядок встановлений після 1945 та заохочувати інші країни захоплювати території військовим шляхом, зокрема, провокувати Китай на напад на Тайвань.   

Крим і міжнародне право

Складно уявити, що США можуть визнати анексію Криму. У 2018 році тодішній державний секретар Майк Помпео зробив заяву, що США не визнають претензії Росії на Крим — і ця позиція досі має значення, зауважує дослідниця програми «Демократична стійкість» в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Еліна Бекетова:

— Це також порушило б Будапештський меморандум 1994 року, згідно з яким США зобов’язалися поважати кордони України в обмін на відмову України від ядерної зброї. Це порушило б Конституцію України — адже Крим є частиною України. І згідно з українським законодавством, жоден президент не може віддати Крим — для цього потрібні зміни до Конституції, які вимагають двох голосувань у парламенті і висновків Конституційного Суду на його відповідність Конституції.

Це навряд чи станеться, особливо під час воєнного стану, коли такі зміни взагалі не дозволені. Ну, і з політичної точки зору, це б було неприпустимо для будь-якого президента України і складу Верховної ради

Переважна більшість західних країн, зокрема ЄС, Канада, Велика Британія, Японія, ще з 2014 року чітко заявили, що анексія Криму є незаконною і не визнають його російським, наголошує Еліна Бекетова. Ця позиція закріплена в численних резолюціях ООН, відтак визнання Криму російським означало б, що світ погоджується з тим, що території можна анексувати силою.

Трамп заявив, що Крим «залишиться з Росією». Фото: ОПУ

Найімовірніше, Європейський Союз спробує запровадити санкції проти будь-яких країн, які визнають Крим російським, вважає старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) Андраш Раць:

— Я не впевнений, чи вплине це на США, але на будь-які інші країни — безумовно. Питання полягатиме в тому, чи вдасться досягти єдності всередині ЄС для запровадження таких санкцій, зважаючи на можливе вето Угорщини. У цьому конкретному випадку я не думаю, що Словаччина накладе вето на запровадження таких санкцій, зважаючи на власне неспокійне минуле та територіальні конфлікти. З тих же причин Братислава не визнала і Косово. Отже, в рамках ЄС я б очікував проблем лише від Угорщини.

Євросоюз ніколи не визнає Крим російським, заявила в інтерв’ю Financial Times головна дипломатка ЄС Кая Каллас: «Не можу говорити за США й передбачати їхні дії, але в Європі ми неодноразово заявляли, що Крим — це Україна». 

«Ніхто не просить Зеленського визнати Крим російською територією, — написав у мережі Truth Social Дональд Трамп, — але якщо він хоче Крим, то чому вони не боролися за нього одинадцять років тому, коли він був переданий Росії без жодного пострілу?». Трамп вважає, що непоступливість України в цьому питанні шкодить мирним зусиллям США. Відповідальність за окупацію українського півострова росіянами Трамп покладає на свого попередника — Обаму та водночас не бачить нині військового шляху деокупації Криму. 

Україна дійсно не має достатньо зброї, щоб повернути собі контроль над окупованим Кримом, а втім, світ має різні можливості тиску на Росію, щоб обговорювати територіальні питання, переконаний Володимир Зеленський.

Ризикований прецедент

Росія ніколи не допустить повернення України до кордонів 1991 року, таке 1 травня заявив Сергій Лавров. Мовляв, зусилля України і її західних союзників марні і безпідставні — цитує свого очільника пресслужба російського МЗС. 

Безумовно, Росія буде натхненна вірою в те, що вона зможе в кінцевому підсумку отримати визнання за усі акти агресії в Україні та інших країнах, міркує науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:

— Наприклад, кордони Росії з Казахстаном — це територія, на яку зазіхає Росія, російські пропагандисти часто говорять про можливе повернення частини цієї території. Це одна з областей. Також, можливо, вони дивитимуться на країни Балтії тощо. Але крім Росії, по всьому світу існує мільйон і одна прикордонна суперечка. Тож багато країн подумають: гаразд, може, нам теж трохи зачекати, а потім з часом отримаємо це світове визнання.

Це відкрило б скриньку Пандори

Якщо дозволити легалізувати анексію — з часом це може стати нормою, застерігає дослідниця програми «Демократична стійкість» в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Еліна Бекетова:

 — Що поставлено на карту для Європи та США?
На прикладі Криму видно: півострів було анексовано й перетворено на військову базу. Через вісім років з нього розпочали атаки на Україну. Тобто довготривале використання території Росією має ще серйозніші наслідки — сприяє мілітаризації й подальшій агресії. Коли Україна контролює власну територію — європейський континент стає безпечнішим. 

Коли Крим під контролем Росії — зростає ризик нових вторгнень, резюмує Еліна Бекетова. У 2022 році Україна не була близькою до вступу в НАТО, але Росія все одно напала — що доводить: нейтралітет не гарантує безпеки, а наслідки виходять далеко за межі України.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Кримський прецедент: як легалізація окупації може вплинути на міжнародне право та безпеку

Катерина Трифоненко

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Кримський прецедент: як легалізація окупації може вплинути на міжнародне право та безпеку

Ексклюзив
20
хв

На війні, як у спорті: треба боротися до кінця

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress