Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Аналітик Владислав Фарапонов: Перемога Трампа для України — виклик, але водночас і можливість
«Я не думаю, що все пропало. Я не вважаю, що Трамп особисто ненавидить Україну. Якби це було так, він би не зустрічався у Нью-Йорку з Зеленським. Але це серйозні виклики і трохи інше бачення світу», — голова Інституту Американістики, аналітик Інтерньюз-Україна Владислав Фарапонов
Фото: Francis Chung/POLITICO/Associated Press/East News
No items found.
Дональд Трамп повертається до Білого дому. У першій промові після перемоги Трамп заявив, що завершить усі війни. Республіканці також повернули контроль над Сенатом та втримали контроль над Палатою представників. Інавгурацію 47-го президента призначили на 20 січня 2025 року. Володимир Зеленський у своєму привітанні назвав перемогою Трампа «вражаючою». Хто буде в команді Трампа, якими будуть його перші кроки на посаді президента і що його перемога означає для Європи та України — Sestry в режим бліц-інтерв’ю запитали у голови Інституту Американістики, аналітика Інтерньюз-Україна Владислава Фарапонова.
Катерина Трифоненко: Чому демократи програли президентські вибори у США? Владислав Фарапонов: Тут кілька причин. Але головна — це невизначеність. Спочатку Байден довго заперечував вихід з президентських перегонів, та зрештою Камалла Гарріс стала кандидаткою. Потім ця ейфорія серед прихильників — начебто всі її підтримували. Мені здається, якби всі раніше включилися, якби Гарріс більше комунікувала свої позиції з різних питань, можливо, результат був би інший. Грубо кажучи, проблема була у відсутності єдиного голосу демократв з самого початку цих виборів.
— Результати виборів — це тріумф Трампа, адже не лише він у Білому домі, але й обидві палати Конгресу під контролем республіканців. З огляду на таку безмежну владу, які можуть бути перші кроки Трампа? І загалом, які б ви виділили пріоритети адміністрації нового президента?
— Якщо говорити про внутрішню політику, то пріоритетом буде питання мігрантів, соціальні питання: система охорони здоров’я і освіта. Щодо пріоритетів загалом — це економіка і орієнтація на створення робочих місць в США. І його виборці, і американці загалом здебільшого орієнтовані саме на те, щоб економіка працювала і щоб все в країні функціонувало так, як треба.
— Хто може увійти до адміністрації Трампа, хто може бути держсекретарем, міністром оборони, радником з нацбезпеки? Власне, це те, що нас в Україні найбільше цікавить.
— З тих, чиї прізвища згадують,Роберт О’Брайан може бути радником безпеки (був радником з нацбезпеки і попередньої каденції Трампа. — Авт.). Річард Гренелл може бути державним секретарем (був послом США в Німеччина 2018-2020рр. — Авт.) На посаду міністра оборони розглядають кілька кандидатур, серед них Том Коттон (сенатор від Арканзасу. — Авт.) і Майк Вальц (колишній радник Трампа з нацбезпеки. — Авт.).
— Широкому загалу ці прізвища мало що скажуть. Такий склад команди 47-го президента на користь нам чи ні?
— Поки це зарано оцінювати. Бо одна справа, коли людина висловлюється про щось, коли не обіймає жодних посад, інша — коли це відбуватиметься в рамках адміністрації. Плюс я не виключаю, що Трамп буде знову змінювати людей в своїй адміністрації — це для нього нормальна історія. Він робив це раніше.
— Трамп у своїй першій промові заявив, що за його президентства воєн не буде. Для України повернення Трампа в Білий дім — це шлях до капітуляції чи можемо розраховувати на більшу підтримку США?
— Моя позиція ближча до того, що це — виклик, але водночас й можливість. Я не думаю, що все пропало, я не вважаю, що Трамп особисто ненавидить Україну. Якби це було так, він би не зустрічався у Нью Йорку з Зеленським. Але це серйозні виклики. Це трохи інше бачення світу. Тому це виклик, як налагодити правильну комунікацію. Треба постійно шукати аргументи, чому вони мають нас підтримувати. Потрібен потік конкретних історій успіху, на які можна спиратися, щоб сказати: ось, будемо тут більше посилювати.
— А для Європи, що означає повернення Трампа? Приміром, міністр закордонних справ Польщі після президентських виборів у США заявив, що Європа має негайно взяти на себе більшу відповідальність за свою безпеку. Чи є ризик, що Трамп послабить безпекову підтримку європейських союзників?
— Я не думаю, що Трамп буде знижувати рівень захисту союзників і дійсно буде говорити про те, що треба, щоб Європа розраховувала більше на свою безпеку. Я не сильний експерт у військових питаннях, але те, що будь-яка американська адміністрація — чи то демократична, чи то республіканська — хотіла би витрачати менше коштів безпосередньо на допомогу союзникам. Зараз їхня позиція така: ми вже багато допомагали деяким союзникам, і тепер вже їхня черга допомагати тим, кому ця допомога теж дуже важлива.
Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
45-й президент США Дональд Трамп отримує 277 голосів виборників з необхідних для перемоги 270. Водночас у Камали Гарріс — 224 голосів.
— Ми змогли подолати всі перешкоди і подивіться, що сталося. Це політична перемога, якої ще не бачив народ Сполучених Штатів. Ось вам 45-й і 47-й президент США стоїть перед вами… Я дуже задоволений абсолютним результатом голосування. Ми ніколи не відчували стільки любові, а зараз ми відчуваємо, — кандидат від республіканців уже оголосив себе новим главою Білого дому, виступаючи у своєму штабі у штаті Флорида.
Трамп наголосив, що вилікує країну:
— Я буду боротися за ваші родини, за ваш добробут кожен день кожною клітиною свого тіла. Я хочу повернути процвітаючу Америку, на яку ви всі заслуговуєте. Цей світ потребує золотої ери США. Ця прекрасна перемога, фантастична перемога американського народу, яка дозволить зробити Америку великою знову.
Водночас у промові Дональда Трампа не пролунало ані слова про Україну. Камала Гарріс обійшлась без виступів перед своїми прихильниками у штабі у Вашингтоні.
Дональд Трамп отримав голоси у чотирьох штатах, що коливаються, — Джорджії, Північній Кароліні, Пенсильванії та Вісконсині.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан першим привітав республіканця Дональда Трампа із перемогою на президентських виборах, не чекаючи на офіційні результати. Отримав привітання й від інших лідерів — сербського президента Александра Вучича, французького лідера Еммануеля Макрона, премєр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, президент Польщі Анджей Дуда та інші.
Український лідер Володимир Зеленський привітав Дональда Трампа з вражаючою перемогою на виборах:
— Я ціную прихильність Президента Трампа до підходу «мир через силу» у глобальних справах. Саме цей принцип може реально наблизити справедливий мир в Україні. Сподіваюся, що ми разом втілимо його в життя. Ми очікуємо на епоху сильних Сполучених Штатів Америки під рішучим керівництвом Президента Трампа. Розраховуємо на подальшу потужну двопартійну підтримку України у Сполучених Штатах.
Congratulations to @realDonaldTrump on his impressive election victory!
I recall our great meeting with President Trump back in September, when we discussed in detail the Ukraine-U.S. strategic partnership, the Victory Plan, and ways to put an end to Russian aggression against…
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) November 6, 2024
Втомлена передвиборчою кампанією Америка розпочинає голосування, а стривожений світ слідкує за тим, хто очолить наймогутнішу країну світу. Ставки високі як ніколи: війна в Україні, загострення на Близькому Сході і посилення загроз від так званої «осі зла».
Хто вестиме США за собою — Дональд Трамп чи Камала Гарріс, та як їхня політика вплине на Україну та світ? На ці питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів Володимир Єльченко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (2019—2021), Постійний представник України при ООН (1997—2001, 2015—2019) та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії (2010—2015).
Марина Степаненко: Пане Володимире, ця президентська кампанія була вже третьою для Трампа і першою для Гарріс. І поки вона тривала, здається, ми разом з американцями пережили цілий спектр емоцій. А втім, найбільше пригадуються моменти пов’язані саме з кандидатом від Республіканської партії. Замахи на його життя, порівняння Трампа з Гітлером, та навіть одна з останніх його витівок зі сміттєвозом. Чи все це додало йому очок напередодні голосування?
Володимир Єльченко: Знаєте, як не дивно, так. Я знаю зі свого досвіду, що американцям подобаються такі собі ковбої, гарні хлопці. Тобто Трамп в очах багатьох американців, мабуть, і є уособленням цих якостей. Саме тому він і був обраний президентом минулого разу — бо він свій, зрозумілий, не говорить надто розумні речі. У нього все дуже просто — і це те, що подобається простому американцю.
Саме тому він має таку величезну підтримку серед звичайних людей, які не особливо занурюються в зовнішню політику чи в якісь серйозні питання. Їм потрібно все пояснювати дуже простою мовою. Саме це Трамп і робить. І це його база підтримки.
А як би ви пояснили феномен, що ця його база підтримки абсолютно не реагує на будь-які негативні речі, які спливають щодо їхнього обранця? Зрештою, Трамп — перший в історії кандидат у Президенти, за яким тягнеться шлейф кримінальних проваджень. Чому його прихильники непохитні у своєму виборі, хай би там що?
Це доволі важко пояснити. Мабуть, справа у розколі американського суспільства останніх років, який і почався з минулої президентської кампанії Трампа. Тобто маємо ображених людей нижчого класу, які не вірять владі. І, мабуть, їх легше переконати в тому, що всі ці переслідування Трампа є несправедливими, неправдивими тощо.
З іншого боку, мені здається, що середньостатистичний американець втомився від бюрократії, від, як вони кажуть, Вашингтона чи від «Вашингтонських боліт», як часто той же Трамп говорить. Тобто від влади, яка, на їхню думку, є корумпованою, яка начебто дбає тільки про себе, а не про простих людей. Такі ж процеси спостерігаємо і на європейському континенті. Саме тому і крайні праві, і крайні ліві час від часу завойовують якісь додаткові голоси у тій самій Німеччині чи Франції.
Мені здається, що це такий собі світовий тренд: народ не задоволений тим, як працює його влада. І це якраз те, що ми зараз бачимо в Америці
Хоча, знаєте, в цьому є своєрідний парадокс, тому що, відповідно до останньої інформації, яку я бачив, зараз, у четвертому кварталі 2024 року, спостерігається найбільше економічне зростання в США — до 3%. Це дуже серйозна цифра. З іншого боку, додалося набагато менше нових робочих місць, ніж очікувалося. Тобто адміністрація Байдена сподівалася на те, що, окрім економічного зростання, ще й буде зменшення безробіття, а воно не зменшується, можливо, навіть зростає. І саме тому деякі американці не задоволені внутрішньо-економічною політикою адміністрації Байдена. Це також додає прихильників тому самому Трампу.
Камала Гарріс від початку своєї кампанії наголошує, що вона — не Байден, намагаючись дистанціювати себе від адміністрації, в якій по факту працює досі. Які її сильні та слабкі сторони ви відзначаєте?
На це питання доволі важко відповісти. По-перше, я особисто з нею не знайомий. По-друге, не перебуваючи в США, важко робити такі висновки. Але зовнішнє враження, яке у мене складається, це те, що все-таки американці знають її недостатньо добре. Хоча вона є віцепрезиденткою США, а це дійсно посада №2 в Америці, вона була набагато менше помітною, скажімо, в ефірах, в соціальних мережах, у публічному просторі. Так мені здається ззовні.
Можливо, я помиляюсь, та, думаю, що дуже багато американців не зовсім чітко розуміють, яка вона, хто вона, що вона може зробити як президент
До речі, якщо порівняти її з тією ж Ніккі Гейлі, яка була одним із кандидатів від Республіканської партії, яку я особисто знаю з часів роботи в Організації об’єднаних націй, коли вона була постпредом США при ООН, то цю людину дуже добре знають багато американців, адже вона яскравіше заявляє про себе.
Саме цього, як мені здається, не вистачає пані Гарріс. І саме тому вона взяла всі ті відсотки підтримки, яких бракувало Байдену, після того, як він знявся з президентських перегонів але на цьому, в принципі, зростання її рейтингу зупинилося. Напевно, все ж таки вона не достукалася до сердець простих американців.
Доля виборів вирішуватиметься у семи штатах, які вагаються (Пенсильванія, Невада, Вісконсин, Мічиган, Північна Кароліна, Джорджія, Аризона). Опитування показують, що Трамп і Гарріс буквально дихають одне одному у потилицю, а розрив між ними подекуди складає менше одного відсотка. Що, на вашу думку, стане вирішальним під час голосування у цих регіонах?
В історії американських виборів питання зовнішньої політики ніколи не займали перше місце. Це завжди був другий десяток пріоритетів після тероризму, безробіття, економічної ситуації, реформ освіти й медицини, аборти, релігія, а вже потім йшли питання зовнішньої політики.
Зараз ситуація доволі цікава, тому що є два величезних проблемних питання. Перше — це війна Росії проти України. Друге — це ситуація на Близькому Сході, тобто підтримка Ізраїлю. І от тут починається парадокс
Він полягає в тому, що саме в тих 5-7 штатах, які ви маєте на увазі, там в обох таборах — і у республіканців, і у демократів — є люди, які не підтримують власного кандидата саме тому, що їм не подобається їхня позиція по Україні і по Ізраїлю.
Згідно з тими цифрами, які я чув і знаю, йдеться десь про 25%, а це — мільйони голосів, адже ми говоримо про густонаселені штати, в яких дуже багато виборців. Так от, ці 25%, якщо говорити про табір республіканців, це ті люди, які голосували (на праймеріз, передвиборчих внутрішньопартійних перегонах за право стати кандидатом від Республіканської чи Демократичної партії США. — Ред.) за Ніккі Гейлі. І голосували вони за неї тільки тому, що в неї була дуже проукраїнська і проізраїльська позиція. Ця група виборців вважає антиукраїнською риторику, яку вони чують від Трампа і особливо від його кандидата у віцепрезиденти, Джей Ді Венса.
До речі, у штатах, які вагаються, проживає дуже багато етнічних українців і поляків. Це, звичайно, не мільйони, але їх велика кількість. І ці люди будуть голосувати, звичайно, в першу чергу з огляду на позицію кандидата щодо України — як українці, так і поляки
Водночас там проживає дуже багато євреїв, яким не подобається, наприклад, те, що Байден займає не до кінця проізраїльську позицію. Є й такі, хто хотів би, більшої підтримки Палестини, не те, щоб вони за Хамас, але їм не подобається те, що Ізраїль робить у Секторі Гази.
Тобто в сухому залишку мільйони виборців, які можуть вплинути на результати виборів, хто мав би підтримати республіканського кандидата, на тлі його риторики можуть перейти до демократів.
З іншого боку, такі ж самі мільйони голосів можуть перейти від демократів до республіканців, тому що їм не подобається чинна політика демократів щодо України та Ізраїлю. І от в цьому, на мою думку, полягає парадокс. Адже ніколи до цього питання зовнішньої політики не вирішували результати президентських виборів в США. А тепер це може стати вирішальним фактором.
Пам’ятаємо, що у 2020 році Трамп намагався скасувати результати виборів у Джорджії — одному зі штатів, що вагається. Чи варто цьогоріч очікувати від нього масштабнішої спроби змінити результати волевиявлення?
Я абсолютно в цьому впевнений. Якщо Трамп програє, то цілком зрозуміло, що він буде повторювати той сценарій, який був 4 роки тому. Він буде оскаржувати результати. Вже є перші ознаки цього.
Наприклад, в Конгресі США активно обговорюють подання від республіканців в багатьох судах, у тому числі і в штаті Джорджія, про те, щоб вилучити зі списків виборців тих людей, які є сумнівними з точки зору права брати участь у голосуванні. Тобто це біженці, це нелегали, як вони вважають, а також величезна кількість людей, які не мають американського громадянства. У когось з них є Грін Карта, у когось є певний статус, який дозволяє їм голосувати в деяких штатах, зокрема й у Джорджії.
Республіканці вважають, що оскільки цих людей американська влада прийняла і дозволила їм залишитися у США, то вони будуть голосувати за демократів. І це їм не подобається. З точки зору «юридичної чистоти», можливо, це справедливо. Тобто надавати право голосувати людям, які не є громадянами США — це виглядає доволі сумнівно. Але, з іншого боку, все це прописано в американському законодавстві, так що тут немає нічого протизаконного. Так що тут є величезні питання, і все це може стати підставою для майбутніх судових позовів, оскаржень.
І тут хочу додати, що деякі прореспубліканські експерти вважають, що голосування поштою і передчасне голосування є підставою для певних порушень. Мовляв, що важко підрахувати ці голоси, що можливі вкидання бюлетенів і таке інше. Але, знаєте, американська судова система настільки розвинута, що я абсолютно впевнений в тому, що вони в усьому розберуться, хоча це й може затягнути оголошення остаточних результатів виборів президента США. Як це, до речі, і було минулого разу, 4 роки тому.
Наскільки ймовірні масштабні заворушення у Сполучених Штатах на тлі оголошення результатів виборів?
Я цього не виключаю, але на моє глибоке переконання, спецслужби США зробили свої висновки з подій 4-річної давнини і вони цього не допустять. Я прекрасно пам'ятаю час, коли все це почалося у Вашингтоні, де я працював послом. Поліція та інші силові відомства тоді дещо розгубилися. Багато років вони не стикалися з такою ситуацією, коли натовп людей йде штурмувати Конгрес США. А втім, я впевнений, що цього разу вони такого не допустять.
Пане Володимире, як виглядатиме зовнішня політика за президентства Трампа, а також за президентства Гарріс? Чи очікувати від кандидатів агресивніших кроків? І зараз я кажу не лише про спроби США долучитися до завершення війни, яку Росія розв’язала проти України.
Чесно кажучи, від президентства пані Гарріс я не очікую жодних змін. Тобто це буде продовження тієї політики, принаймні, зовнішньої політики, яка була при президентові Байдені. Якщо президентом стане Трамп, то тут можливі сюрпризи. З одного боку, українці дуже бояться того, що він почне якусь проросійську політику, силою змушуватиме Україну піти на мир з Росією, віддати їй певні території — це та теорія, яку ми чуємо вже декілька місяців. Та я в цьому не впевнений. Трамп — дуже експресивна і непередбачувана людина і саме тому Росія має очікувати від нього дуже неприємні сюрпризи.
І ці заяви, що Трамп може домовитися з Путіним за один день, я думаю, вони зійдуть нанівець після першої спроби сконтактувати з очільником Кремля
Що стосується Ізраїлю, Тайваню та інших питань, то тут у мене абсолютно немає ніякого сумніву, що для Китаю Трамп обернеться страшним сном. Я пригадую, минуле його президентство, він дійсно дуже серйозно закрутив гайки у політиці щодо Китаю. Зараз ми вже підзабули але сам Трамп нам нагадав про це у нещодавньому виступі на одному з мітингів, що саме він зупинив «Північний потік» — відомий всім російський проєкт, абсолютно корупційний, де були замішані багато політиків із Німеччини, із Франції та інших західноєвропейських країн.
Саме Трамп своїм указом, фактично, запровадив дуже жорсткі санкції проти тих компаній, які були причетні до «Північного потоку». І опісля проєкт вмер. Всі це забули. А от, до речі, Байден, коли став президентом, то він скасував оці всі обмеження і санкції. Проєкт так і не відродився, але менше з тим. Це про щось говорить. Отож у разі перемоги Трампа ми можемо побачити дуже несподівані з приємної точки зору, дуже жорсткі дії і проти Росії, і проти Китаю, і на тому ж Близькому Сході.
Так що я не применшував би ті позитивні речі, які світ може побачити в разі обрання Трампа президентом
З іншого боку, є і певні негативні речі, наприклад, його ставлення до НАТО, погрози вийти з Блоку тощо. Але під час свого президентства він таки змусив своїми жорсткими заявами найбільші європейські країни, членів НАТО, платити 2 і більше відсотки до бюджету Альянсу. Результатом цього і стала та військова допомога, яку ми отримуємо від цих держав, адже вони почали платити, а також відновили військове виробництво в рамках НАТО. І це збільшило їхні військові потенціали, що опосередковано допомогло і в контексті військової помочі Україні. Так що я не був би абсолютним песимістом як деякі, хто вважає, що обрання Трампа це буде катастрофою для України. Не знаю, як воно буде, але у мене є сподівання на те, що може бути абсолютно протилежний ефект.
Ви сказали, що зовнішня політика Гарріс, скоріше за все, нагадуватиме нам президентство Байдена. Та, чи варто сподіватися, що у разі перемоги вона вдасться до ухвали рішучіших рішень на нашу користь?
Я думаю так, що сподіватися ми на це можемо і мусимо, адже, що ще залишається. Знаєте, я б це питання поставив інакше. Тут питання не в політиці на користь України. Я дуже хотів би сподіватися, що політика або Гарріс, або Трампа — для нас це не має значення, тому що не ми будемо це вирішувати, а американці. Але я сподіваюся на те, що політика будь-кого з них буде набагато жорсткішою щодо Росії. От цього не вистачає як нинішній адміністрації, так і потенційний майбутній.
Тому що, якщо подивитися ретроспективно на президентство Трампа, то ми маємо бути йому вдячні за те, що саме за його часів Україна почала отримувати першу серйозну зброю — ще до початку повномасштабного вторгнення Росії. Тому що раніше, коли Обама був президентом, то крім наметів, якихось шоломів, ми взагалі нічого не отримували.
Водночас було багато речей, які міг зробити той же Трамп, той же Байден, щоб серйозно закрутити гайки Росії. Я маю на увазі серйозне підсилення санкційного режиму, серйозну ізоляцію Росії. Тобто те, що зробив президент Рональд Рейган щодо колишнього Радянського Союзу. От тоді дійсно була політика дуже жорстка, і це допомогло задушити той СРСР і отримати абсолютно іншу геополітичну ситуацію у світі.
Отож я сподіваюся, що хто б не став президентом США, він чи вона оберуть саме такий шлях, тобто набагато жорсткіший курс щодо Росії. А підтримка України, вона може бути меншою, більшою, але не це головне. Головне — це поставити Росію на те місце, де вона має бути
Доля українського членства у НАТО напряму залежить від волі США. Чи варто очікувати посилення роботи у цьому напрямку після виборів?
Думаю, що так. Але, якщо при владі залишиться демократ, то буде простіше на тлі відсутності кадрових змін. Чинна політика продовжуватиметься без зупинки. Водночас та політика, яку ми сьогодні бачимо від адміністрації Байдена щодо питання України-НАТО — це аж ніяк не можна назвати проактивною політикою. Якщо переможе Трамп, то варто очікувати довгу паузу, декілька місяців, а можливо більше, поки відбудуться кадрові зміни, всі люди сядуть на свої місця і тільки тоді зовнішня політика почне формуватися, зокрема і ставлення нової адміністрації до питання членства України в НАТО.
Швидких змін, на жаль, точно не буде, тому що протягом довгого часу тривають оці коливання: чи запрошувати Україну, чи не запрошувати; чи ми готові, чи не готові. І нічого нового не відбувається. Хоча треба визнати, що існують і наші внутрішні питання. Доки вони не будуть вирішені, ніхто, звичайно, не буде нас радий бачити у НАТО. Я маю на увазі, в першу чергу, питання корупції, внутрішніх реформ, які не відбуваються і не можна до безкінечності все списувати на війну.
Так що, підсумовуючи, протягом найближчого часу, я думаю, що ми ніяких ані негативних, ані позитивних змін не побачимо. Треба набратися терпіння і чекати, поки настане час для цього питання
Я думаю, що усіх нас зараз дуже бентежать і нагальніші воєнні питання, це, зокрема, дозвіл використовувати далекобійну американську зброю по території РФ. За якого президента ймовірніше отримати такий дозвіл?
Не знаю, скажу вам чесно. Я взагалі не розумію, чому цей дозвіл досі не був наданий. Маємо північно-корейських солдатів, які вже майже на фронті — я не знаю, які ще червоні лінії РФ має перейти, щоб нарешті на Заході зрозуміли, що не можна без кінця висловлювати глибоку занепокоєність і на цьому ставити крапку. Тут, я думаю, мало що буде залежати від зміни чи не зміни адміністрації. Треба, щоб відбулося, я не знаю, що ще… Хіба що використання ядерної зброї, яке вже докорінно змінить ставлення наших західних партнерів до цієї війни.
Так що я не можу відповісти на це запитання. Мені б дуже хотілося сподіватися на те, що будь-хто з майбутніх президентів США це питання нарешті вирішить, але час спливає, нічого не змінюється, а ми сидимо кожної ночі і дня під шахедами.
Інавгурація 47-го президента США відбудеться 20 січня, отож ми маємо ще майже три місяці президентства Джо Байдена. Чого, на вашу думку, Україні слід очікувати протягом цього часу?
Я б дуже хотів очікувати того, що президент Байден, оскільки йому вже не буде чого втрачати ані політично, ані електорально, що він нарешті схвалить рішення принаймні з двох питань. Перше — це запрошення України до НАТО, що абсолютно не означає членства через тиждень. Але тим не менше, це буде дуже потужний крок. Друге — це дозвіл на використання американської зброї для ударів вглиб території Росії. Якщо Джо Байден не схвалить відповідне рішення, то попри нашу вдячність за всю ту допомогу, яка була надана під час його президентства, він залишиться в серцях і думках українців як слабкий американський президент.
Якщо він це зробить, то щонайменше зрівняється з такими постатями, як Рейган, як той же Буш-молодший, за часів якого у 2008 році в Бухаресті було ухвалене рішення про надання Україні ПДЧ — програми дій членства в НАТО
Франція та Німеччина тоді заблокували це рішення, але принаймні американська позиція була зрозумілою. Цього всього поки що Байден не зробив, хоча міг би вже 15 разів. Я дуже сподіваюся, що в ті місяці, які у нього залишилися, він все-таки знайде в собі сміливість, знаєте, як популярно було колись говорити, зазирнути за горизонт і залишити про себе пам'ять, як дійсно видатного американського політика, і не лише стосовно України, а і в контексті глобального світу.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Є щось символічне в тому, що на екстрений саміт Євросоюзу, присвячений перемозі Дональда Трампа на президентських виборах у Сполучених Штатах, лідери країн ЄС збираються саме до Будапешта.
Ще вчора Віктор Орбан міг вважатися маргіналом, головування якого в ЄС треба було просто перечекати як застуду. Однак сьогодні «заразитися» від Орбана мріє майже кожний європейський лідер. Адже прем'єр Угорщини — чи не єдиний з них, хто регулярно приватно зустрічається із Трампом. І точно єдиний з них, про спілкування з яким Трамп захоплено розповідає на передвиборчих мітингах, — тому що в його уявленні про Європу вона має бути з обличчям Орбана.
Можна, звичайно, зневажливо проігнорувати цей образ, але ось тільки президентство Трампа не вдасться перечекати як застуду
На повернення колишнього очільника Сполучених Штатів до Білого дому доведеться реагувати ще й тому, що це повернення означає справжній тріумф «трампізму» як нової ідеології американських правих (або, якщо користуватися європейськими стандартами, все ж таки ультраправих).
І в цій ідеології євроатлантичній солідарності і спільним демократичним цінностям залишається не так вже й багато місця. Конфронтація демократій і диктатур, яка визначає наше майбутнє, 5 листопада набула нового виміру. Є демократії. Є диктатури.
І є Дональд Трамп, якого виборці найбільш сильної демократії світу обрали своїм президентом і який, очевидно, не вважає, що захист демократії є важливою місією Америки — як у внутрішній, так і у зовнішній політиці
В європейців у цій ситуації є два варіанти подій. Перший — усвідомити зменшення ролі США як головної держави демократичного світу й гаранта безпеки післявоєнної Європи й замислитися про свою самостійну роль. Про це вже зараз говорить багато політиків континенту.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав європейців взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Міністр з європейських справ Франції Бенджамін Хаддад закликав європейців визнати, що вони більше не можуть залежати від капризів американської політики й закликав до більш серйозного європейського співробітництва у сфері оборони. «Кінець історії» підійшов до фіналу — саркастично заявив французький міністр.
Але є і інший шлях виживання — стати «трампістами», щоб зберегти увагу й повагу Трампа. Ось чому ентузіазм з приводу перемоги колишнього і майбутнього президента США можна помітити саме у середовищі ультраправих партій Європи
І, зрозуміла річ, це не тільки Орбан. Достатньо просто подивитися записи лідерів ультраправих політичних партій у соціальних мережах, щоб зрозуміти яке свято, яке передчуття перемоги сьогодні на їхній вулиці. Ультраправі вже посилили свою роль і в Європарламенті, і у національних парламентах. Вони — як у Нідерландах, Австрії чи Італії — стають першими партіями на виборах, формують уряди, очолюють парламенти…
Ще до перемоги Трампа можна було говорити про зростання їхньої ролі, але тепер, коли один з них тріумфально — а це саме тріумфальна перемога — переміг на виборах у Сполучених Штатах — вони сподіваються, що наляканий розлученням з Америкою європейський виборець, сам занесе їх на руках до владних кабінетів. До того ж ультраправі політики можуть не тільки сподобатися Трампу, але й зробити те, на що вже не готові піти «традиційні» ліберали чи консерватори. Вони можуть домовитися із Володимиром Путіним.
Вибори президента США позаду. Це був виснажливий та емоційний день для Америки та світу. Перші шпальти світових ЗМІ вже не рясніють заголовками на кшталт «Феноменальний камбек Трампа». Журналісти намагаються розібратися, чому республіканці перемогли, а демократи зазнали «сейсмічної поразки» і чого чекати США та світу після інавгурації 47-го президента. Редакція Sestry проаналізувала найцікавіші матеріали.
TIME: Як Трамп переміг
Автор: Ерік Кортеллесса
«Про цей момент він мріяв 4 роки», — йдеться у статті американського журналу Time. Автор аналізує, як кандидатові від Республіканської партії, котрий покидав Білий дім у 2021-му році як вигнанець, вдалося виграти вибори та ще й перевагою, яка «перевершила очікування практично всіх»
Про те, як 78-річний Трамп здобув перемогу на виборах, напишуть у книжках з історії. Та вже зараз можна простежити вибір Америки за деякими ключовими рішеннями.
Кампанію Трампа можна було б підсумувати простим гаслом: «Максимально збільшити кількість чоловічих голосів і утримати жіночі»
І саме це старий-новий президент і зробив. Він акцентував увагу виборців на економіці та імміграції. Його кампанія грала на обуренні розчарованих громадян і капіталізувала культурні розломи.
Як йдеться у статті, Трамп також майстерно дистанціював увагу виборців від хаосу свого першого терміну, запроваджену ним заборону на аборти, а також підмінив наративи і використав свій наступ на американську демократію 4 роки тому (штурм Капітолію 6 січня 2021 року. — Авт.) на свою користь.
Як наслідок, Трамп збільшив свою базу підтримки серед латиноамериканських чоловіків та афроамериканських виборців загалом, став фаворитом громадян без вищої освіти, утримав увагу і голоси білих жінок, а також став вибором молоді, яка голосувала вперше.
Financial Times: «Вони не розуміють моє життя»: що демократи неправильно усвідомили про Америку
Авторки: Лорен Федор, Стефф Чавес
Дональд Трамп став першим кандидатом на посаду Президента США від Республіканської партії, кому вдалося перемогти на загальнонаціональних виборах. Цьогорічне волевиявлення також знаменує найгірші результати для Демократичної партії у цьому столітті, — йдеться у статті Financial Times.
Переконлива перемога Трампа ознаменувала відмову не лише від Гарріс, але й від прогресивного порядку денного її партії та нерозуміння нею проблем більшості американських виборців
Під час своєї кампанії Камала Гарріс обіцяла бути президентом для «всіх американців» і поставити «країну вище партії». Але спрацювали не ці гасла, а рекламні ролики кампанії Трампа, який успішно зобразив демократів крайніми лівими та «свідомими» (англ. woke) щодо соціальних питань.
Авторки статті стверджують, що демократам потрібно зробити висновки з цієї кампанії, а опитані ними експерти кажуть, що партії потрібна нова кров і нові лідери, адже після Обами у політсилі панує «геронтократія» і 80-річні більше не мають стояти біля керма.
The Hill: Америка пошкодує про своє рішення переобрати Дональда Трампа
Автор: Макс Бернс
«Найгірший для демократії сценарій розгортається в реальному часі», — йдеться у публікації The Hill, присвяченій перемозі Дональда Трампа на виборах президента США. Автор колонки Макс Бернс пише, що до того, що буде далі, не готові ані демократичні інституції, ані американський народ.
Трамп не приховує своїх високих цілей на другий термін: випотрошити державну службу, знищити незалежність Міністерства юстиції та прагнути політичного і юридичного реваншу над своїм довжелезним списком особистих ворогів.
Судячи з результатів виборів, більшість американців прагнуть, щоб новий глава Білого дому зробив саме це
На думку Бернса, людей, що вірять у верховенство права, чекають важкі чотири роки, адже Трамп під час своєї кампанії прямо вказував на свою відразу до цього фундаментально принципу, а також говорив про своє захоплення автократами. «Нам не доведеться довго чекати на наступну конституційну кризу. Наша країна зробила вибір піти темним шляхом образ і змов Трампа. Ми ще пошкодуємо про це», — резюмує автор.
Bloomberg: Америка заслуговує на Дональда Трампа. Світ — ні.
Автор: Андреас Клут
«У новообраного президента немає ані філософії, ані політики, а його непослідовність у питаннях глобальних відносин не є награною», — пише Андреас Клут у колонці для Bloomberg. Він каже, що США заслуговують на лідера, якого обрали. А втім, чи заслуговує на нього світ?
Автор цитує слова Джона Болтона, який працював радником Трампа з питань національної безпеки, і, на його думку, якнайкраще описав логіку зовнішньополітичних рішень 45-го Президента: «Рішення Трампа щодо національної безпеки є повністю трансакційними. Вони розкидані на карті, як архіпелаг точок, не пов'язаних між собою акордами логіки, значущості або результатів».
Що дали така політика і світогляд Трампа? Путін чудово знає, як лестити йому і маніпулювати ним
Китайський лідер Сі Цзіньпін взяв до уваги непослідовні заяви Трампа щодо Тайваню і готовий вести торговельну війну, яку той обіцяє розпочати. Свої плоди приніс і невдалий «флірт» з північнокорейський лідером Кім Чен Ином. Останній повним ходом почав створювати ядерну зброю і ракети, щоб погрожувати Південній Кореї, Японії та США. Мулли в Ірані, ймовірно, дійсно бояться Трампа, але тепер вони можуть наслідувати стратегію Північної Кореї щодо самозахисту за допомогою ядерної зброї. Тим часом союзники Америки не мають жодного уявлення про те, що буде, але побоюються найгіршого, — резюмує автор.
The Wall Street Journal: Трамп пообіцяв закінчити війну в Україні. Тепер він має вирішити, як саме
Автор: Александер Ворд
Обіцянка Дональда Трампа закінчити війну Росії проти України до інавгурації ставить його перед необхідністю обрати один із кількох планів, які пропонують його радники з питань зовнішньої політики, — йдеться у статті WSJ.
За усіма пропозиціями, майбутня адміністрація Трампа має відійти від підходу Байдена, який дозволяє Києву вирішувати, коли мають розпочатися мирні переговори.
У статті викладена також одна з ідей «завершення війни» (яка фактично є заморожуванням. — Авт.), про яку раніше не повідомлялося. Вона передбачає, що Київ відмовляється від вступу до НАТО у найближчі 20 років. В обмін на це США продовжують постачати українцям зброєю для стримування майбутньої російської атаки.
При цьому лінія фронту, по суті, буде зафіксована, і обидві сторони мають погодитися на демілітаризовану зону протяжністю майже 1200 кілометрів (800 миль). Хто охоронятиме цю територію — незрозуміло. Але це точно не будуть американці чи війська від організацій, які фінансуються США, наприклад, з ООН.
Водночас автор матеріалу підкреслює, що наразі Трамп не обрав конкретного підходу задля завершення війни в Україні
Хоча радники запропонували ідеї, лише новообраний президент після консультацій з ключовими партнерами вирішуватиме, як здійснювати делікатну дипломатію з високими ставками.
Судячи зі швидкості, з якою світові лідери побігли вітати переможця виборів у США, вони уже напружилися. І зробили головний висновок — з непередбачуваним Трампом краще мати гарні стосунки, аніж ніяких.
Прикметно, що президенти України та Польщі привітали переможця одними із перших у дуже приязному тоні. А чому так? Ще задовго до кульмінації виборів Трамп дав зрозуміти, що Європа має активніше вкладатись у власну безпеку своїми грошима — і безкоштовного сиру від Вашингтону уже не буде. Тож цілком логічно, що східний кордон НАТО та Україна змушені будуть звикати до нової геополітичної реальності. Це потенційно прифронтові території між Заходом та «віссю зла» — добре, що останнім часом лідери цих держав кажуть про це відкрито.
Трамп точно не є проросійським політиком, як про це собі думають експерти-самоучки із соцмереж. Він епатажний, непередбачуваний і егоїстичний, таких на європейському континенті уже не лишилось — вони вимерли, як мамонти після завершення Холодної війни
Виборча кампанія проти Камали Гарріс та демократів, які обиралися в Конгрес, добре показали, що Трамп рішучий і не зупиниться ні перед чим. У хід проти опонентів пішло смаження картоплі фрі, керування сміттєвозом і роздування історії білки-блогера, яку евтаназували через закони, які свого часу наухвалювали демократи. У Путіна і Сі Цзіньпіня, які позиціонують себе як альфа-самці, зʼявився реальний конкурент — і це справжній самець Дональд Трамп.
Найперше, що спадає на думку після підбиття результатів виборів, — новий-старий президент США точно не буде грати в тягучу ескалацію, як це робив попередник Джо Байден
Треба очікувати різких рішень й готуватись до них. Що точно Трамп не стане робити, то це свідомо сприяти затягуванню війни — він налаштований зайнятись внутрішніми проблемами, а не влаштовувати другий Афганістан, який обернувся для США іміджевою поразкою. Яка, до слова, надихнула Сі та Путіна готувати повномасштабне вторгнення до України.
Тому чи варто посипати голови попелом та кричати «я в траурі» та «все пропало»? Точно ні. Бо абсолютно невідомо, чи було би краще у разі перемоги Гарріс. Штаб кандидатки від Демократичної партії кілька тижнів тому оприлюднив розкладку людей, яких планують ставити на сектор безпеки та оборони. Левова частина з них — це епоха Барака Обами, чия геополітична робота і надихнула Путіна на ідею поділу світу на двох.
Також, якщо ми тверезо подивимось на пані Гарріс, у неї мало досвіду роботи щодо Східної Європи. Українською війною, яка триває одинадцятий рік, вона серйозно не цікавилась. Якісь змістовні речі про нашу боротьбу і перспективи вона почала говорити лише на дебатах із Трампом — і то складно відповісти, було це щиро чи просто заготовкою зграбних політтехнологів.
Ще на етапі партійних праймеріз у лютому 2024 року Трамп розповідав, як лякав у минулому країни НАТО тим, що на них нападе Росія, якщо вони не збільшать внески до Альянсу. Тоді Польща була чи не єдиною країною, яка відповіла, що почула все раніше і витрачає 8 останніх років 4% ВВП на власну армію.
Перемога Трампа у США — це дзвіночок, що епоха халяви та перекладання відповідальності на власні плечі завершилась
Тепер політикам будь-якої країни недалеко від кордонів Росії варто думати: куди витрачаємо кошти — на підтримку туалетів для трансгендерів чи на власну зброю. Тож коли ось-ось Польща на наступні півроку очолить Раду ЄС, вона має повне право спитати, а що там західні сусіди? Сподіваються на ядерну парасольку Вашингтона чи все-таки рахують, що лишилось на власних збройних складах.
Іронічно, але і Володимир Зеленський після офіційного оголошення результатів виборів може з іронією спитати Трампа, так а де звершення війни за 24 години. Обрання Трампа може прискорити заморозку нинішньої війни в Україні до кращих часів — коли ми підемо на вибори і оберемо кращу сильну команду складних часів. Ця нова влада уже точно має зважати на те, що доля України в наших руках. І що ніяка сучасна зброя не допоможе, якщо в тилу є криза управління.
Ці оцінки збігаються із думками премʼєр-міністра Польщі Дональда Туска. У 2025 році країна обиратиме нового президента — і він точно має мати відповіді на складне питання, що робити, коли Росія стукатиме у двері. І не просто ефектно посміхатись із бігбордів. Політик досить влучно висловився у соцмережі Х про політичне цунамі в США:
«Гарріс чи Трамп? Деякі стверджують, що майбутнє Європи залежить від американських виборів, тоді як в першу чергу воно залежить від нас. За умови, що Європа нарешті подорослішає і повірить у власні сили. Незалежно від результату, ера геополітичного аутсорсингу закінчилася».
З Трампом точно не буде нудно
І за іронією долі — ті, хто не захоче платити за власну безпеку та адаптуватись до нових реалій, будуть нагадувати маленького Кевіна Маккалістера у фільмі «Один удома-2». Коли ти можеш приязно поговорити в холі зі Трампом і навіть пожити в розкішних номерах. Утім — тебе урешті розкусять, що банківська карта не працює, — і рахунок будуть змушені платити батьки.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.