Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Плати або воюй: бути чи не бути економічному бронюванню
Можливість економічного бронювання від мобілізації активно обговорюється в суспільстві та в експертних колах від початку 2024 року. Прихильники цього формату зауважують: він дозволить бізнесу ефективно працювати і наповнювати бюджет. Водночас критики такого підходу наголошують, що можливість відкупитись від армії створює нерівні умови для громадян і в перспективі лише поглибить суспільні протиріччя
Законопроєкти, зареєстровані у Верховній Раді, передбачають бронювання фахівців, яких важко або неможливо замінити. Документи різняться моделями оплати: в законопроєкті, що був зареєстрований першим —11 червня — пропонується встановити сплату підвищеного військового збору — по 20,4 тисяч гривень на місяць за кожного заброньованого. Також є пропозиція бронювати працівників із офіційною зарплатою понад 36 тисяч гривень.
Ще один законопроєкт об'єднує ці пропозиції: бронювання за 36 336 гривень зарплати для найманого працівника або 20,4 тисяч гривень військового збору для ФОПів. Ще стосується бронювання для ФОП, серед вимог — ФОП має бути зареєстрований не пізніше, ніж за 6 місяців до набрання законом чинності, а дохід підприємця має перевищувати 61 тисячу гривень.
Який формат економічного бронювання був би оптимальним та чи потрібне воно взагалі? А також як тримають баланс між потребами бізнесу та армії інші країни, що живуть в умовах перманентних військових дій, Sestry розпитали військових експертів та економістів.
Економічна доцільність
В умовах широкомасштабної війни потрібен баланс між мобілізацією та необхідністю підтримувати роботу цивільної економіки, тому що саме з податків цивільної економіки фінансується, зокрема, армія і все необхідне для оборони й ведення війни, каже економіст Андрій Новак. Економічне бронювання, на його думку, — доволі ефективний механізм за умови, що принципи цього бронювання будуть соціально справедливими і водночас не надто обтяжливими для суб'єктів господарювання:
— Якщо ці умови будуть виконані, тоді економічне бронювання зможе виконати подвійне завдання: з одного боку — забезпечення роботи підприємств і мінімально необхідних для цього спеціалістів на кожному підприємстві, а з іншого — додаткове поповнення для державного бюджету, зокрема для збільшення витрат на цілі оборони.
Зараз в Україні є можливість бронювання працівників за постановами Кабінету міністрів №45 та №76. Вони визначають критерії для претендентів на бронь. Про це в інтерв’ю українським ЗМІ розповів голова парламентського комітету з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха. З його слів, станом на червень 2024-го року заброньовано понад 800 тисяч людей.
За чинними правилами, під бронювання підпадають військовозобов'язані, які працюють на підприємствах, що виконують мобілізаційні завдання, забезпечують потреби ЗСУ або є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності. Забронювати можна 50 відсотків працівників, але в разі обґрунтованої потреби підприємство може забронювати більше людей. Енергетиків, працівників ВПК та електронних комунікаційних мереж і їхньої інфраструктури бронювати можна без обмежень.
У подальшому обговоренні моделей економічного бронювання варто дотримуватись двох ключових принципів, вважає економіст Андрій Новак:
— Перший — це соціальна справедливість, тобто не може бути переваги за рахунок рівня оплати праці, регіону, місцезнаходження підприємства чи його виду діяльності. І другий принцип — суми бронювання і його формули не повинні бути надто обтяжливі для суб'єктів господарювання, щоб це не призводило до тінізації економіки — ще більшої, ніж ми маємо зараз.
На думку Андрія Новака, логічно було б прив’язати розрахунки по бронюванню до мінімальної зарплати. Оптимально — на рівні двох мінімальних зарплат за критично необхідного спеціаліста.
Паралельно з економічним бронюванням у парламенті розробляють законопроєкт стосовно економічної мобілізації. Ідея в тому, що бізнес, який не має можливості платити за бронь, міг би надавати безкоштовно товари чи послуги на аналогічну суму.
В українському мінфіні ідею економічного бронювання вважають актуальною. А втім, керівник відомства не береться прогнозувати, коли така схема може запрацювати. Як зауважив Міністр фінансів Сергій Марченко, Україна спершу потребує грошей і достатньої кількості людей, здатних боронити країну, а вже потім можна переходити до вирішення інших завдань, з поміж яких економічне бронювання.
Іноземний досвід
Ізраїль — країна, що живе в умовах постійного військового протистояння різної інтенсивності. Строкова служба забезпечує кадровий резерв, пояснює старший лейтенант запасу сухопутних військ Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін:
— Призиваються строковики, тобто це підлітки, 18-річні хлопчики та дівчатка. Три роки для чоловіків, два роки для жінок. Після цього йдуть у резерв. І в разі ескалації бойових дій, великих воєн, великих операцій — мобілізуються. Але на короткий термін, приблизно від кількох тижнів до місяця, максимум кілька місяців. Тобто такої ситуації, як в Україні, коли люди мобілізовані роками, в Ізраїлі не відбувається.
Навіть зараз ця велика операція в Секторі Газа проти ХАМАС — людей мобілізували, демобілізували, потім нових мобілізували і так далі. Але не було такого, щоб люди там перебували постійно, безперервно. І це робиться саме з тією метою, щоб працювала економіка
В Ізраїлі є можливість альтернативної служби, її правила і критерії час від часу переглядаються. А от питання економічного бронювання, продовжує Ігаль Левін, ніколи не з’являлось на порядку денному в Ізраїлі:
— Про бронь — неактуально. Тому що ізраїльська армія — це армія неконтрактна, непрофесійна. В Ізраїлі на контракті перебувають тільки офіцери і старшини. Усі солдати — це призовники або мобілізовані, а під призов потрапляють усі, крім арабів, які є громадянами Ізраїлю, наприклад. Вони вільні від обов'язкового призову.
Або ультраортодоксальні євреї. До певного часу вони теж були звільнені. Зараз в Ізраїлі проходить серія реформ, що їх теж будуть мобілізовувати. Усі євреї потрапляють під це правило.
Тому немає ніякого економічного бронювання і бути не може. 18-річні строковики ще не є виробничими одиницями для держави. У них ще немає бізнесу, вони ще не закінчили університет, вони ще не володіють жодними знаннями, щоб приносити державі гроші. Вони буквально тільки вчора сиділи на шиї у батьків.
Потрібен справедливий підхід
Економічне бронювання не виконує жодного функціоналу і за нинішніх умов абсолютно не потрібне, переконаний молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко:
— Насамперед воно несправедливе. Тому що це фактично історія про те, що можна відкупити від армії і себе, і своїх працівників. І це ніколи не було й не буде чесно. Крім того, те, що ми називаємо зараз економічним бронюванням, потім стане розсадником корупції.
Гудименко вважає, що має бути інший підхід — потрібно більше людей як мобілізувати, так і відпускати з армії:
— Як не дивно, в армії багато людей тих професій, яких зараз бракує в тилу. В армію пішли ті ж бізнесмени, менеджери. І це дуже неправильно і несправедливо — казати, що немобілізованими залишилися десять тисяч менеджерів, і давайте вони назавжди такими залишаться. А ті десять тисяч менеджерів, які вже пішли в армію — хай воюють до останнього.
Зараз у нас головна задача — виживання, і все, що заважає цьому виживанню, демотивує. І ця демонстрація, що війна тільки для бідних, дуже шкодить
Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Росія систематично і свідомо розстрілює і катує українських військовополонених, захоплює у полон цивільне населення, яке не підтримує так званий «руський мір». А ще — викрадає українських дітей, намагаючись перевиховати, згідно пропагандистських наративів, а деяких забирає у свої родини, змінюючи навіть імена. На дотримання прав людини у РФ не зважають. Sestry поспілкувалися із Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Дмитром Лубінцем про депортацію українських дітей до Росії, деталі обміну полоненими, злочини ворога щодо українських військовополонених і цивільних та недостатню реакцію міжнародної спільноти на ці випадки.
Повернення полонених
Наталія Жуковська: Про яку кількість полонених — як військових, так і цивільних — зараз йде мова?
Дмитро Лубінець: Насамперед зазначу, що ми не можемо оголошувати число військовополонених — як тих українських військових, яких у полон захопила РФ, так і тих російських військових, які потрапили у полон в Україні. Це питання безпеки. Щодо цивільних людей, то це не полонені. Це незаконно затримані громадяни, яких Росія взагалі не має права позбавляти волі. Станом на сьогодні нам відомо, що близько 14 тисяч осіб вважаються зниклими безвісти внаслідок російської агресії. Також верифіковано, що в Росії незаконно утримують майже 1700 цивільних. Це ті цифри, про які ми можемо говорити.
Ви як омбудсмен закликали російську владу надати списки військовополонених з України, кого Росія готова терміново повернути. Які найбільші труднощі із поверненням цієї категорії громадян?
Загалом найбільша трудність у тому, що РФ не дотримується норм міжнародного гуманітарного права та Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Водночас міжнародне гуманітарне право передбачає, що обміни полоненими мають проводитися після закінчення бойових дій. Виняток — тяжкопоранені або тяжкохворі, які підлягають репатріації навіть під час збройного конфлікту. Це прописано у Женевських конвенціях. Тому, зважаючи на це, хотів би зупинитися на двох моментах. По-перше, наразі ми проводимо обміни військовополоненими під час збройного конфлікту. Жодна країна світу цього не робила. Це вперше в історії. Те, що станом на сьогодні ми повернули 3767 наших громадян і провели 58 обмінів — це справді важливий результат. По-друге, на жаль, РФ мала б безумовно повернути всіх тяжкопоранених, тяжкохворих, а також українських жінок, але вона цього не робить. Хоча це прямо передбачають Женевські конвенції.
Щоб зрушити процес щодо цього Україна створила змішану медичну комісію — для того, щоб об’єктивно визначати стан здоров’я військовополонених. Цю норму Женевських конвенцій застосовували лише двічі з середини XX століття — під час війни у В’єтнамі та ірано-іракської війни. Змішані медичні комісії складаються із кількох експертів. Її члени повинні висувати пропозиції стосовно репатріації військовополонених, їхнього виключення з-поміж репатрійованих або стосовно відстрочки рішення до подальшого огляду. Ми сподіваємося, що це буде крок до того, щоб РФ створила аналогічну змішану комісію у своїй країні. Але станом на сьогодні Росія ще досі цього не зробила. Ще однією проблемою є те, що Кремль використовує емоції родичів українських військовополонених. Агресор свідомо робить ті чи інші маніпуляції, щоб впливати на настрої всередині нашого суспільства.
Зупинка обмінних процесів, пропаганда у соцмережах, списки людей, яких нібито Україна не хоче забирати, — це все навмисні дії Росії. РФ просто грається людьми, використовуючи їхній біль
Останній обмін відбувся 18 жовтня. Тоді вдалось повернути військовослужбовців, які, у тому числі, були засуджені РФ до довічного ув’язнення, а також бійців «Азову». Від чого залежать формування списків наших військових на обмін?
Ми працюємо над тим, щоб повернути всіх наших громадян, але щодо військовополонених, то перевага надається тяжкопораненим, тяжкохворим, а також жінкам. Ми подаємо російській стороні різні пропозиції та різні списки. Усі українські військовослужбовці, які є в реєстрах Національного інформаційного бюро, автоматично потрапляють у списки на обмін. Не залежно від їхнього статусу: чи це зниклий безвісти, чи підтверджений МКЧХ військовополонений. Україна ставиться до всіх однаково і працює над поверненням із полону кожного. Я завжди на цьому наголошую.
Також у нас є цифра, що серед усіх повернутих з російського полону, близько 40% тих, хто вважався зниклим безвісти. Тому постійна подача списків на обмін усіх захисників і захисниць — це один із шляхів пошуку людей. Україна завжди намагається шукати різні способи, щоб повернути своїх громадян. Як приклад, коли мусульмани світу відзначали закінчення посту Ораза-Байрам, а католики — Великдень, Україна стала ініціатором здійснення обміну військовополоненими, котрі сповідують іслам та є католиками. Однак запропоновані списки РФ проігнорувала. Чи можливо тут пояснити логіку Росії? Питання риторичне.
У чому найбільша складність із поверненням цивільних полонених?
Цивільні — найскладніша категорія для повернення. Особливо з огляду на те, що Росія не має законних підстав для їхнього затримання. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, цивільна людина мала б бути звільнена негайно. Однак РФ чхає на це, викрадає цивільних, катує їх, утримує у місцях позбавлення волі. Якщо дивитися на складність щодо повернення, то безумно найбільша проблема — верифікація даних про цивільних: коли й де викрали людину, де вона перебуває зараз. Росія не надає жодної інформації.
Станом на сьогодні верифіковано, що в місцях позбавлення волі у РФ перебуває близько 1700 цивільних. Але ми розуміємо, що ці цифри значно більші
Росія систематично і свідомо вчиняє злочини. На мою думку, за викрадення цивільних посадовці РФ мають отримати нові ордери на арешт від Міжнародного кримінального суду, оскільки даний вид злочину може бути кваліфікований як злочин проти людства.
За даними видання Associated Press, РФ планує до 2026 року створити 25 нових «виправних колоній» і шість інших центрів утримання під вартою цивільних на окупованих територіях України. Що загалом відомо про стан утримання українських полонених? Наскільки відомо їхнє місцерозташування?
Росія не надає жодної інформації про цивільних. У більшості випадків нам не відоме ані їхнє місце, ані стан, в якому вони зараз перебувають. Звісно, що є винятки, коли вдається отримати інформацію про людину через міжнародних партнерів або ж іншими способами. Однак це не дуже великий відсоток. Щодо стану утримання цивільних, то Росія катує і застосовує найжахливіші тортури щодо них. Усі цивільні перебувають у неналежних умовах утримання, без медичного забезпечення, належної кількості їжі та води. Їх місяцями можуть утримувати у катівнях та підвалах.
Нам усім відома історія українки Олени Пех. Нещодавно її вдалося звільнити з російської неволі. Жінка була змушена повернутися до тимчасово окупованої Донеччини, де доглядала хвору після інсульту маму. Після незаконного затримання українку катували електрострумом, душили пакетом, вкручували в коліна шурупи, імітували розстріл. Незаконно засудили. В Олени розвинулася низка хвороб. Це лише одна, з десятків тисяч історій того, що РФ робить із нашими людьми.
До того ж, ще з 2014 року на тимчасово окупованих територіях поширене «насильницьке зникнення» людей. У кожному окупованому населеному пункту РФ створює катівні.
Як Росія реагує на українські запити щодо місця перебування українських полонених? Як треті країни можуть допомогти із цим питанням?
РФ дуже рідко надає будь-яку інформацію. У більшості випадків ворог ігнорує наші запити, дає відписки. Щодо допомоги з поверненням цивільних ми вже публічного говорили про Катар і Ватикан.
З Катаром ми мали низку комунікацій щодо повернення українців додому, а завдяки Ватикану нам вдалося повернути 28 червня цього року 10 наших громадян в Україну
Також задля повернення українців активно працює робоча група пункту 4 Формули миру. На її засіданнях, яких відбулося вже 7, ми порушуємо питання повернення додому всіх громадян без виключення: дітей, цивільних, військовополонених. До засідань групи на постійній основі долучаються близько 50 країн світу та 7 міжнародних організацій: МКЧХ, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, ОБСЄ, ЮНІСЕФ, ЄС, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Координатор системи ООН в Україні.
Я завжди відзначаю зусилля Канади та Норвегії, які є співголовами робочої групи. Також нагадаю, що ми створили Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб. До першого її засідання доєдналися 52 країни світу і міжнародні організації. Проте навіть на тому, що в нас уже є, ми не зупиняємося. Наприкінці жовтня цього року в Монреалі відбулася Міністерська конференція з людського виміру Формули миру, в якій я брав участь у складі української делегації. Її учасники ухвалили спільне комюніке, головним аспектом якого стало узгодження Монреальського зобов’язання. Це ключові механізми для повернення наших людей додому. Сподіваюся, що це комюніке працюватиме й ми побачимо реальні результати. Також, як ще один результат, конференції — буде створена група країн, яка тісно співпрацюватиме з Україною для збору та пошуку детальної інформації про українських військовополонених, незаконно затриманих цивільних і викрадених дітей.
Росія дозволила головному омбудсмену Туреччини Шерефу Малкочу відвідати місця, де утримують українських військовополонених. Чого Київ чекає від цього візиту?
На мою думку, ще дуже рано говорити про будь-які результати. Насамперед варто дочекатися, щоб це справді відбулося. Ми можемо очікувати багато, але не забуваймо з яким підступним ворогом ми воюємо.
Знущання і розстріл росіянами українських полонених
Прокуратура Донецької області розпочала розслідування чергового воєнного злочину росіян. Йдеться про ймовірний розстріл шістьох полонених українських воїнів. Це вже не перший такий випадок. Щоразу за вказаними фактами ви звертаєтеся до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Якою є їхня реакція? Чи реагують вони взагалі на це?
На жаль, належної реакції ми не бачимо. ООН фіксує у своїх звітах такі страти, іноді озвучує публічно, але цього не достатньо. Потрібні конкретні кроки, щоб такі злочини зі сторони окупантів припинилися.
На мою думку, МКЧХ також публічно має заявити про порушення Росією норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Адже страти українських військовополонених — це свідома політика РФ
Такі воєнні злочини толеруються вищим керівництвом Росії. Водночас реакції міжнародної спільноти на ці події не бачимо. Ордерів на арешт для воєнних злочинців за страти військовополонених досі немає. Тому, я завжди після кожного відомого мені випадку страт, направляю листи до ООН та МКЧХ, аби вони фіксували ці порушення. Принаймні те, що ми можемо зробити сьогодні — продовжувати світовим організаціям відкривати очі на злочини Росії.
Генпрокуратура відкрила понад 450 кримінальних проваджень за фактами жорстокого поводження та катувань військовополонених та понад 2 100 за фактами катування цивільних. Про які саме катування йде мова? Як фіксуються ці катування і як їх можна використовувати у подальшому для міжнародного суду — як фіксацію здійснених РФ військових злочинів?
За даними ООН, понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії. Ідеться про побиття, катування електричним струмом. До того ж росіяни проти українців у полоні застосовують фізичне і психологічне насилля. Вони не тільки б’ють, катують, змушують стояти на морозі полонених, цькують на них собак. Вони й психологічно тиснуть: кажуть, що вдома на полонених ніхто не чекає, змушують вчити й співати кожного ранку гімн Росії. Навіть неналежні умови утримання — це вже своєрідні тортури. Лише уявіть, що відчуває людина, яку кожен день годують ложкою каші й майже не дають води. Або яку тримають у тісній камері, змушують стояти і не дозволяють присісти. Це жахливо. Повернуті з полону розповідають такі історії, від яких мороз йде шкірою.
Діти і їхня доля
Росія депортувала та примусово перемістила майже 20 тисяч українських дітей. Однак це лише приблизні цифри. Про яку кількість насправді може йти мова?
За різними даними, сама Росія підтверджує, що вивезла понад 700 тисяч українських дітей, але списків не надає. Насправді ми не знаємо реального числа викрадених дітей, але воно значно більше ніж 20 тисяч. Хоча навіть це дуже велике число. Якщо кожного дня з цих двадцяти тисяч повертати хоча б одну дитину — Україні знадобиться понад 55 років.
1001 дитину вдалося вже повернути Україні з окупованих територій та РФ. Де саме перебували ці діти? Який механізм повернення викрадених дітей?
Ми намагаємося зібрати інформацію про те, куди депортують українських дітей. Наразі за відомими даним, їх вивозять до Володимирської, Омської, Ростовської, Челябінської, Саратовської, Московської, Ленінградської областей, Краснодарського краю та на острів Сахалін. Тобто навіть у найвіддаленіші регіони. Водночас нам відомо, що дітей розміщують і на тимчасово окупованих територіях. Росіяни не надають інформацію про них, а максимально її приховують. Доволі часто переміщують їх у різні місця, регіони. Це для того, щоб нам було важче повертати наших дітей.
Мілітаризація та індоктринація викрадених українських дітей: наскільки це масштабне явище? В який спосіб РФ це робить? Яка фінальна ціль Росії — зробити українських дітей російськими громадянами чи є ще інші?
Депортуючи і примусово переміщуючи українських дітей Росія має конкретну ціль — знищити їхню ідентичність. Це явище дуже масштабне, бо кожна дитина, зазнає перевиховання.
Ще з 2014 року РФ проводить політику мілітаризації дітей: залучає їх до руху «Юнармія», кадетських шкіл. Також Росія просуває отруйні наративи, що їхня рідна Україна — це ворог, з яким треба боротися зі зброєю в руках
Змінюють уявлення дітей про історію та війну. Роблять це для того, щоб не просто змінити українську ідентичність. Для Росії наші діти — це нове покоління солдат. Саме тому є непоодинокі випадки, коли ще неповнолітнім дітям уже приносили повістки в російську армію. Зі системною російською політикою знищення української ідентичності дітей можна ознайомитися у спеціальній доповіді «Переопилені». Це вже друга спеціальна доповідь Офісу Омбудсмана. Перша мала назву «Нерозквітлі». У ній йшлося про депортацію та індоктринацію українських дітей. Представники РФ продовжують і відправляти українських дітей «на лікування».
Так, гуманітарний штаб «Єдиної Росії», повідомив, що з часу його заснування у квітні 2022 року до квітня 2024 року вони відправили 1500 дітей з окупованої території України та Бєлгородської області РФ до федеральних клінік «на лікування» і зупинятися у цій «допомозі» не планують. Також росіяни всиновлюють українських дітей з окупованих територій і часто відслідкувати їхні долі майже нереально. Так, у квітні 2024 року стало відомо про ще один випадок. Росіянка взяла під опіку хлопчика, якого з окупованої території Донецької області разом з братом та сестрою вивезли в Росію та помістили в інтернат у Підмосков’ї. Взяти брата та сестру дитини прийомна матір відмовилася. 16-річній сестрі хлопчика російський суд в опіці також відмовив. В результаті хлопчика усиновили, а його особисті дані — ім’я, прізвище, по батькові та місце народження — змінили, незважаючи на спротив самої дитини.
Режим Лукашенка з 2021 року до червня 2024 року перемістив щонайменше 2219 українських дітей з окупованих територій на територію Білорусі. Такі дані оприлюднили у своєму звіті українські та білоруські правозахисники. Відомі імена конкретних чиновників, причетних до депортації маленьких українців. Чому досі немає ордеру на арешт Лукашенка та його прибічників, як це є у випадку Путіна та Львової-Бєлової?
Це питання можна поставити у багатьох випадках. Чому немає ордерів на арешт за викрадення цивільних? Чому немає ордерів на арешт за катування й страти військовополонених?
Які санкції існують проти викрадачів українських дітей?
Насамперед — дипломатичні. Відразу зазначу, один із підсумків роботи на міністерській конференції у Монреалі — це те, що Канада готує новий пакет санкцій проти Росії через депортацію українських дітей та інших цивільних громадян. На мою думку, запровадження санкцій — це один із методів тиску на РФ. І він насправді дієвий.
Україна розширила переговорну групу, яка займається підготовкою обмінів військовополоненими. Як це впливає на ефективність, власне, обмінів?
Першочергово це питання Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Зі своєї сторони я можу говорити лише про мою комунікацію — це взаємодія між омбудсманами двох країн: України та РФ.
До речі, нещодавно бачився з Тетяною Москальковою, уповноваженою з прав людини в РФ. Зустріч відбулася на кордоні з Білоруссю за участі МКЧХ. Як її результат — ми домовилися про репатріацію тіл загиблих, обмін списками військовополонених, яких відвідали обидві сторони, і обмін листами. У тому числі започаткували новий формат — передали листи від родичів українським військовополоненим у РФ. Іноді у мене запитують, як мені спілкуватися з представницею РФ? Знаєте, я, роблю все можливе аби захистити інтереси українців і повернути їх із російської неволі додому.
Процедура підписання контрактів відбулася в рекрутинговому центрі. Його розгорнули при генеральному консульстві України в Любліні.
Після підписання контрактів група добровольців вирушила на військовий полігон Збройних Сил Республіки Польща для проходження базового військового вишколу, який триватиме 35 днів. Далі військовослужбовці зможуть продовжити навчання за обраними військово-обліковими спеціальностями на базах НАТО в Європі, розповів представник командування Українського легіону, підполковник Петро Горкуша:
— На сьогоднішній день до рекрутингового центру «Українського легіону» надійшло майже 700 заявок від громадян України, які проживають у Польщі, Чехії, Німеччині, Ірландії та інших країнах. Після проходження військово-лікарської комісії, відповідних перевірок і підписання контрактів вони також приєднаються до лав легіону.
— Це важливий крок, що демонструє рішучість українців, які, перебуваючи за кордоном, готові захищати свою Батьківщину. Наше консульство, разом з посольством та усіма українськими дипломатичними установами у світі підтримує Український легіон та надає всебічну підтримку всім охочим приєднатися до його лав, — наголосив Генеральний консул України в Любліні Олег Куць.
Рекрутинговий центр Українського легіону в Любліні продовжує прийом заявок від громадян України. Заявки можна подати через офіційний сайт Українського легіону або через українські консульства і посольства в Європі.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/670064b9371ecfa3749d7347_8f98b1a7b04779a144640363f279fdba2fe1e982.avif">Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців</span>
Син Марини Іваненко Сергій [імена змінені на прохання героїні. — Ред.] пішов у військо добровольцем. Хоча до призовного віку мав ще чотири роки.
— Його спонукала до цього смерть друга дитинства, 19-річного хлопця, добровольця, — згадує матір. — Я не була в захваті. Багато людей мене не розуміли, казали, що я маю якось «забирати його звідси». Але як я його кудись заберу? Він доросла людина!
Марина ділиться, що здивовані погляди і запитання деяких знайомих викликали в неї суперечливі думки:
Скільки я чула про те, що я матір-зозуля, як я могла його відпустити? Я відпустила. Хіба був вихід?
З одного боку, в неї були всі можливості не пустити сина війну. Могла зробити так, щоб він ніколи не пройшов військово-лікарську комісію, зманіпулювати. Але навіщо тоді були всі ці цінності, які вона йому прищеплювала?
— У нас дуже близькі стосунки. Я брала його в гори з 6 років. Я брала його з собою на Майдан. Звичайно, я не хотіла, щоб мій син воював. Але навіщо я тоді приводила його на барикади Революції гідності? Щоб потім сховати?, — розповідає жінка. — Деякі родичі досі не знають, що Сергій у війську.
Це приховують від дідуся, якому не можна хвилюватися через поважний вік і який до того ж має відмінні від Марини та Сергія погляди на війну. З літньою людиною намагаються зайвий раз не сперечатися:
— Наш дідусь каже: «Аби Зеленський не загріб Сергія!» Я його заспокоюю, кажу, що в сина вік не той. А ще дідусь дуже переживав, що у Сергія не було нормальної роботи. Так син зателефонував йому і сказав, що тепер є робота! Він ходить туди кожен день і його тричі на день годують. Так дідусь такий щасливий був! Каже: «І все ж, аби не загребли». «Не переживай, вже не загребуть», говорю йому.
Те, що син Марини воює, попри критику оточуючих, наповнює її гордістю
— Або ми виховуємо їх дорослими, або навіщо це все?
Історія друга. Мама Наталія
Наталія Муравйова, майстриня, вишивальниця
Мамо, ти тільки не переживай, ми у військкоматі!
У родині Саркісянів [прізвище чоловіка Наталії. — Ред.] воюють всі хлопці: двоє синів та племінник. На фронті опинилися в 2022 році:
— «Мамо, ти не хвилюйся, ми з батьком у військкоматі». За старшого я й не хвилювалась. Він служить і завжди любив зброю, він був готовий. А от молодший… Він ходив на початку до військкомату, але такого богатиря, зростом у 165 сантиметрів, одразу відправили додому. До того ж, в нього є проблеми зі здоров'ям. Але в грудні 2022 року таки дали повістку…
Молодший син Наталії став зв’язківцем в 65-ій окремій механізованій бригаді. Він регулярно висилає матері повідомлення з фронту. Наталія горда за сина, та не з усіма старими знайомими ділиться новинами від нього:
— У мене є сусідка, яка почала мені розповідати, як веліла сину брати будь-які гроші й тікати за кордон. Але я відразу сказала:
Так, Іро, таке в мене не пройде. Мої для війни? А ваші для чого?
Ні, мене це не ображає, мене це розлючує!
Обидва сини Наталії — айтівці. Свій перший комп'ютер самотужки зібрали у віці 12 і 10 років. Молодший брат ніжно говорить про старшого “Вовка, чортів геній”, бо той може глянути лише на проблему і відразу знайти рішення.
У хлопців, як і у всіх, є мрії, яким завадила війна. Зараз вони відкладені на мирний час.
— Старший мріє про будинок, басейн і маленький будиночок, де буде жити 36 котів. Що ж, двоє котів в нього вже є. І ще чотири у брата — на фронті.. “Піднакопичують” потроху.
Історія третя. Мама Оля
Ольга Боровець, журналістка, редакторка
Не треба мені дякувати за сина. Я його нікому не віддавала
Скоро минає три роки, як єдиний син Ольги Боровець Максим воює. У війську служить і чоловік Ольги. У 22 роки син пішов до війська на початку повномасштабного російського вторгнення. Був тричі поранений, але повернувся в стрій. Жінка розповідає, що найбільше в реакції оточуючих її дивують подяки за сина:
— Він же не якийсь предмет, який я комусь подарувала. Не треба мені дякувати. А на питання: «А як ти його відпустила?», я одразу відповідаю чітко та ясно: «Я виростила дорослого чоловіка». Якщо ви хочете подякувати, подякуйте за виховання сина.
Ольга згадує, що 6-7 років тому пережила з Максимом дуже складний підлітковий період. Психологічно, ділиться Ольга, вона уявляла собі тоді, ніби її син — це екзотична риба з колючками, яку викинуло на берег, а вона повинна її врятувати:
Твоє завдання донести цю красиву, унікальну рибу до води, але вона борсається
— І в тебе два варіанти: або обламати її колючки й кинути в море, де вона не виживе. Або подряпати руки, зранитись, але донести її до води цілою і неушкодженою. Розумієте, для мене відпустити — означає дати дихати.
Як в багатьох інших людей, чиї рідні пішли воювати, коло спілкування в Ольги зараз інше, ніж до війни. Передовсім, через щире нерозуміння деяких речей тими родинами, де ніхто не воює:
— Люди повертаються до свого життя. Ні, їм не байдуже, але і війною вони не живуть. Одного разу мені сказали: «Ну, не нервуйся так, він усього два дні не на зв'язку. Мій якось в Карпатах не дзвонив чотири дні». І як мені пояснити, що без зв'язку в Карпатах і без зв'язку на нулі — це зовсім різні речі?
Знайомі часто радять Ользі звернутися до психолога. Жінка визнає, що психологічна допомога важлива і потрібна, та пояснює — цього недостатньо:
— Розумієте, люди ніби вимагають від родин військових «пережити щось». А це неможливо пережити. Навіть дев’ять психологів не змінять моєї основної проблеми: моя дитина в небезпеці. Мій рід в небезпеці. Психолог лише може допомогти з цим жити. Але це усвідомлюють також не всі.
***
Відновити сили мамі Ользі допомагають візити до Львівського гарнізонного храму. Там жінка почувається серед своїх. Приходить не лише помолитися, але й посидіти, подумати. У храмі багато стендів із фотографіями полеглих воїнів. Багато облич на стендах — це знайомі Ольги.
Мама Марина Іваненко стверджує, що їй допомагає триматися «своя “бульбашка”» — зближення з волонтерським і ветеранським середовищем:
— Я зблизилась з людьми, з якими, певно, ніколи не зблизилася би через різні захоплення та стилі життя!
Мама Наталія Муравйова знаходить втіху в роботі:
— Немає нічого страшнішого за очікування повідомлення в чотирьох стінах.
Усім матерям, які чекають на синів, я раджу робити що завгодно, але поза межами дому: плести сітки, займатися спортом. Що завгодно, аби не звичні хатні справи
На думку всіх трьох мам, важливим є сьогодні питання підтримки матерів військових. Часто це жінки віком 40-50 років, які лишаються для суспільства «невидимими». Часто цим жінкам потрібна не лише психологічна, а й фізична підтримка.
— Я здорова людина. Я можу, наприклад, принести собі велику баклажку води. А у мене є знайома, якій 70 років і її син воює. Не завжди за першим кличем можуть прийти родичі. У когось є невістка, але вона виховує дітей і не може доглядати й за свекрухою. Я мрію про такий застосунок, де родини військових могли би знайти собі підтримку. І фізичну, і просто поговорити, — говорить мама Ольга.
Головне, що, на думку мам бійців, можуть зробити для них оточуючі, це участь суспільства в мобілізації
— Два з половиною роки тому не було ні тестових тижнів в третій штурмовій, ні двох місяців навчання в окремих бригадах. Не було рекрутингових центрів, не було цього всього. Зараз це все є. Зробіть свій вибір, — підсумовує Ольга Боровець.
З початком повномасштабної війни українці з другим іноземним громадянством могли вільно перетинати кордон. Але тепер Україна скасувала цей винятковий дозвіл виїжджати українським чоловікам у віці від 18 до 60 років з країни, якщо вони мають подвійне громадянство.
Згідно із законом, всі громадяни України залишаються її громадянами зі своїми правами та обов’язками, незважаючи на наявність паспортів іноземних держав.
З 1 червня 2024 чоловіки з подвійним громадянством більше не можуть виїхати з країни. І можуть бути мобілізованими до війська. Враховуючи, що вихід з українського громадянства — це тривала бюрократична процедура, до того ж таке рішення ухвалює виключно президент, то швидко вийти з українського громадянства не вийде.
Деякі посольства іноземних країн поквапилися зробити заяви для своїх громадян з подвійним громадянством. І пояснили їм, що осіб, які знаходяться на території України і мають громадянство ще якоїсь країни, Україна сприймає як своїх громадян з усіма наслідками.
Зокрема, посольство Сполучених Штатів Америки оприлюднило таку інформацію:
“Якщо ви перебуваєте в Україні і не можете покинути країну, сховайтеся на місці і виконуйте всі місцеві розпорядження. Якщо ви зараз не перебуваєте в Україні, ми наполегливо рекомендуємо громадянам США чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які також мають українське громадянство або претендують на отримання українського громадянства і не бажають залишатися в Україні на невизначений термін, утриматися від будь-яких поїздок до України. Існує надзвичайно високий ризик, що вам не дозволять виїхати навіть з паспортом США”.
Речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко пояснив підстави такої заборони тим, що навіть якщо громадяни України мають паспорт іншої країни, вони насамперед розглядаються як громадяни України і на них поширюються її національні права й обов’язки.
“Формулювання, що шириться на різних ресурсах про те, що українців з подвійним громадянством тепер не випускатимуть з країни, м’яко кажучи, некоректне. Вкотре можу зазначити, що в Україні заборонено подвійне громадянство”, — сказав Демченко.
За його словами, такі норми діяли й раніше. І на прикордонники неодноразово виявляли українців, які на паспортному контролі видавали себе за іноземців.
Заборонено виїжджати за кордон також громадянам України, які постійно проживають за межами України й мають у своїх документах відповідні відмітки про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання та штамп про взяття на постійний консульський облік у закордонній дипломатичній установі України.
Отже, відтепер — якщо ви маєте громадянство Польщі і України або відмітку в паспорті про постійне проживання за кордоном і поїдете до України — повернутися назад ви вже не зможете. І підпадатимете під загальну мобілізацію.
Що робити, якщо закордонний паспорт втратив чинність, чоловікам таких категорій:
1. Ті, хто незаконно перетнув кордон
Переплив Тису, проїхав на місці запасного колеса і так далі. У цієї категорії українців ситуація найгірша. Якщо ваш паспорт втратив чинність, і ви не маєте ані карти часового, ані сталого побиту, ані навіть песеля з позначкою UKR, ваше перебування в Польщі вважається нелегальним. І теоретично проти вас може бути розпочата процедура депортації. Будь-який поліціянт може попросити у вас документи, і ваша подальша доля залежатиме від того, чи зверне він увагу на те, що ваш паспорт протерміновано. Якщо так — закон зобов’язує його вас затримати.
2. Ті, хто приїхав до війни і має якийсь статус
Наприклад, карту сталого чи часового побиту. Для вас є хороші новини. Сам факт протермінованого паспорта не перетворює вас на нелегала, оскільки ви перебуваєте в Польщі на законних підставах. І факт війни в України буде обставиною, яка пояснює, чому у вас протермінований український паспорт.
3. Ті, хто приїхав до Польщі після 24.02.2022 і має статус UKR
Від цієї категорії чоловіків надходить більше всього запитань. Вони пов’язані з анонсованим польською владою законом, який обіцяє, що усі українці з безперервним статусом UKR незабаром зможуть подаватися на карту часового побиту за спрощеною процедурою. А щоб подати заяву, окрім песеля зі статусом UKR потрібен закордонний паспорт. От чоловіки з протермінованими паспортами і бояться, що у них не приймуть заяву. Так от, за словами польських адвокатів, протермінований паспорт не може завадити у поданні заяви на часовий побит. Адже польська влада враховує, що в Польщі новий паспорт отримати зараз неможливо.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.