Ексклюзив
20
хв

Генеральське перезавантаження

«Сирський — це жорсткий хлопець для важких часів»

Катерина Трифоненко

Колишній та чинний головкоми ЗСУ Залужний та Сирський. Фото: Офіс президента України

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

8 лютого президент України оголосив про рішення змінити Головнокомандувача ЗСУ. Валерій Залужний пішов з цієї посади, яку обіймав понад два роки. Того ж дня Зеленський присвоїв генералу звання Героя України і заявив, що, попри звільнення, пропонує йому залишитись в команді. Новим українським головкомом призначено генерала Олександра Сирського. Як зміни військового керівництва вплинуть на хід війни, чи змінить відставка Залужного політичний контекст в Україні та що думають про це перезавантаження західні партнери — Sestry зібрали думки експертів.

Очікувана відставка  

Чутки про відставку Залужного не припинялись останні кілька місяців, про конфлікт між президентом та головкомом говорили й українські, й західні експерти. 

Ідея звільнення «залізного генерала» Залужного, щойно таки чутки з’явились, була вкрай непопулярна в українському суспільстві, каже британський експерт, співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:

— Популярність Залужного серед української громадськості, включно з військовими, схоже, була головною проблемою для президента Зеленського, який розглядав її як потенційну загрозу власній посаді. Останніми місяцями розкол між цими двома чоловіками ставав дедалі більш публічним, що зробило його врегулювання неможливим.

Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України та вручив орден «Золота Зірка» Валерію Залужному. Київ, 9 лютого 2024 року. Фото: Офіс президента України

Торік у листопаді британський журнал The Economist опублікував інтерв’ю українського головкома, де він вперше публічно визнав, що український контрнаступ не виправдав очікувань. Ця публікація спричинила значний резонанс в Україні і додала олії у вогонь дискусій про неминучість зміни військового керівництва. Команда президента всіляко заперечувала існування конфлікту, сам Залужний публічно жодного разу не коментував це питання.

Суперечності військового і цивільного керівництва для демократичного суспільства скоріше норма, ніж виключення, каже український політолог, керуючий партнер «Національної антикризової групи» Тарас Загородній:

— Знаєте, якщо почитати спогади Черчилля під час Другої світової війни, там Маннергейма, ситуацію в Америці, то це нормально. Проблема в тому, що тоді не існувало соціальних мереж і не було цих сплесків назовні. Це право Зеленського змінити військове керівництво. Та чи створює це додаткові переваги для нього? Скоріш ні, ніж так. Чому? Тому що армія користується великою довірою серед народу. І Залужний вже фактично є частиною національного міфу, навіть фольклору. Подивіться, скільки пісень про нього складено, йому вірші присвячують. Він, мабуть, і не хотів цього, але так сталося. А тепер, коли він не є частиною команди чинної влади, може так статися, що будь-які проблеми, які виникатимуть на фронті чи в економіці, тепер безпосередньо будуть пов'язувати з Зеленським. А якщо буде щось добре траплятися, народ більше схилятиметься до того, що це спадок Залужного, бо  так побудована масова свідомість.

Чергове загострення між Офісом президента та головнокомандувачем сталось на тлі обговорення закону про мобілізацію. Залужний заявив, що це політичне питання, мовляв, армії потрібні люди, а в який спосіб їх мобілізувати, вирішувати не військовим. Втім команда президента не захотіла взяти на себе відповідальність за це непопулярне рішення. Закон, зрештою, віддали на розгляд парламенту. Він пройшов перше читання, втім коли буде ухвалений досі невідомо.

Читайте також: «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну», — Павел Коваль

8 лютого відбулась зустріч Зеленського з Залужним. Обидва за підсумками розмови виклали одне й те саме спільне фото — усміхнені, тиснуть одне одному руки.

Таке фото з'явилось і у Зеленського, й у Залужного. Київ, 8 лютого 2024 року. Фото: телеграм / Володимир Зеленський

Зеленський після зустрічі заявив, що подякував генералу за два роки захисту України:

— Обговорили, якого оновлення потребують Збройні Сили. Обговорили також, хто може бути в оновленому керівництві Збройних Сил України. Час для такого оновлення — саме зараз.

Прокоментував зустріч і Валерій Залужний. За його словами, відбулась важлива та серйозна розмова і ухвалене рішення про необхідність зміни підходів та стратегії:

— В перші найскладніші дні великої війни ми вистояли проти підлого та сильного ворога. Вистояли разом. Наша битва триває і щодня змінюється. Завдання 2022 року відрізняються від завдань 2024 року. Тому усі повинні змінитись та адаптуватись до нових реалій також.

Не варто шукати у відставці Залужного жодних прихованих підтекстів, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан. Причину заміни головкома у своїх заявах чітко обґрунтували і Зеленський, і сам Залужний:

—  Кожний етап війни потребує своєї стратегії. І, відповідно, під цю стратегію має бути відповідний виконавець. Це абсолютно нормальний процес ротації у військовому керівництві країни.

У чому полягає нова стратегія?

Говорячи про перезавантаження військового керівництва, Зеленський дав чітко зрозуміти, яких саме змін чекає від сил оборони. Насамперед — реалістичний, детальний план дій ЗСУ на 2024 рік. Має відбутись справедливий перерозподіл західної зброї на користь першої лінії фронту та вирішені проблеми з логістикою, головно, на Донецькому напрямі і, зокрема, в Авдіївці, про яку президент окремо згадав у своєму зверненні. Необхідно виправити надмірну чисельність військових у штабах, в ЗСУ, побудувати дієву систему ротацій та підвищити якість навчання військовослужбовців. Треба призначити першого командувача новостворених Сил безпілотних систем.

Реалістичний, детальний план дій ЗСУ на 2024 рік — одна із задач для головкома ЗСУ. Фото: фейсбук / Головнокомандувач ЗС України

Головне завдання на найближчі місяці — втримати фронт, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

— Росіяни зараз на піку своїх можливостей. Лютий-березень — це їхній такий наступальний потенціал, коли вони тиснуть по всьому сходу від Куп'янська і аж углиб — до Вугледара. Наше завдання — виснажити сили противника. Вони є великими, вони потребують великих ресурсів. І от саме знищення їхніх ресурсів, техніки, живої сили це стане основним нашим завданням і основним завданням для головнокомандувача.

Новий головком

Новим Головнокомандувачем ЗСУ Зеленський призначив генерала Олександра Сирського, досі він командував Сухопутними військами. Йому 58 років. Народився в Російській РСФСР — в селі Новинки Володимирської області. Його батько також військовий. Одразу після призначення в російських медіа пішла хвиля публікацій, що родина Сирського досі живе в Росії.

Військовий закінчив Московське вище загальновійськове командне училище. Серед випускників цього вишу один з російських командувачів так званої спецоперації в Україні Олександр Дворніков та командувач Об'єднаних Сил Сергій Наєв. Згодом Сирський продовжив свою освіту в київській національній академії оборони. В українській армії він з 1986 року і пройшов усі кар'єрні сходи від командувача взводом до генерала.

У 2013 Олександр Сирський відповідав за співпрацю з НАТО в головному командному центрі ЗСУ. У лютому 2015 група «Барс» під його керівництвом прикривала вихід українських військових з Дебальцевого. Тоді близько 4,5 тисяч українських військових під його командуванням протистояли майже 20 тисячам росіян. За цю операцію Сирського нагородили орденом Богдана Хмельницького.

Новий головком ЗСУ Олександр Сирський. Фото: телеграм / Сирський

Це людина, яка звикла приймати виклик, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан:

— Сирський — це жорсткий хлопець для важких часів Він взяв на себе відповідальність бути керівником оборони Києва. Тоді мало хто хотів бути на його місці, тому що це було дуже ризиковано, не було ніякої певності, чи столиця взагалі вистоїть. Він провів успішну оборонну операцію, провів успішну наступальну харківську операцію, весь час перебував на найскладніших ділянках фронту. 

На порядку денному стоять нові завдання. Насамперед це чітке та детальне планування дій усіх органів військового управління — таку заяву зробив Олександр Сирський наступного дня після призначення. З його слів, пріоритет для штабів усіх рівнів — знання всіх потреб фронту, а також володіння ситуацією на кожній його ділянці. Серед векторів побудови перемоги Сирський називає запровадження нових технічних рішень, як приклад — застосування безпілотних систем та сучасних засобів радіоелектронної боротьби. Головна цінність української армії, за визначенням головкома ЗСУ, — це життя і здоров’я  військовослужбовців. Відтак, дотримання балансу між виконанням бойових завдань та відновленням частин і підрозділів залишається як ніколи актуальним.

Ці питання новий головком обговорив під час першої робочої наради з міністром оборони. «Ми очікуємо на нові рішення, узагальнення досвіду. І головне —  технічні завдання для розробки нових зразків. Тих, які створять нам стратегічну перевагу завтра», — заявив за підсумками зустрічі Рустем Умєров.

Реакція Заходу 

Зміни у військовому керівництві — внутрішня справа України. Зеленський є верховним головнокомандувачем. І він може вирішувати, хто керуватиме армією. Таку заяву зробив координатор Ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі. Водночас він заперечив, що заміна головкома свідчить про нестабільність ситуації в Україні.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг теж назвав звільнення Залужного суто українським рішенням. З його слів, в Альянсі не повинні це коментувати:

— Але я вітаю дуже чітку заяву міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, що жодні зміни не торкнуться відносин України з партнерами та з НАТО. Тож ми продовжуємо разом працювати і підтримувати Україну.

Про те, що у генерала Залужного хороша репутація на Заході, в інтерв'ю виданню Sestry заявив голова комітету закордонних справ польського Сейму Павел Коваль. Він підкреслив: Залужний був орієнтиром для партнерів у військових питаннях. Однак звільняти чи ні — це виключно українське рішення:

— Насправді справжня проблема сьогодні не в Залужному. Якщо ми шукаємо хороші сценарії для України, то питання в тому, чи зможе українська влада провести ефективну мобілізацію. І про це багато говорять зараз на Заході. Я чую це не лише в Польщі, експерти приділяють цьому питанню значну увагу.

Міністр оборони Рустем Умєров із Олександром Сирським та Валерієм Залужним. Фото:  фейсбук / Валерій Залужний

— Підтримка Євросоюзом України непохитна. Ми зобов’язались підтримувати Україну так довго як буде необхідно і забезпечувати усім, незалежно від того, хто очолює збройні сили України, — заявила речниця зовнішньополітичної служби ЄС Набіла Массралі.

Британський експерт, співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон підкреслив, що західні партнери не будуть надмірно занепокоєні змінами у ЗСУ: — Замість Залужного призначено одного з його найближчих колег, генерала Сирського, тому навряд чи відбудеться якась радикальна зміна у військовій стратегії України. На фундаментальному рівні західна підтримка ґрунтується на інтересах власної безпеки Заходу — Захід знає, що повинен запобігти консолідації агресивної, експансіоністської Росії на своїх кордонах. Це ключова мотивація, що рухає західною підтримкою, і вона не залежить від того, хто командує українською армією.

Політичний контекст

Відставка Залужного буквально виштовхне його в політику — цю тезу в різних варіаціях упродовж тижнів обговорювали різні міжнародні медіа. Генерал — уже частина української політики, незалежно від того, вирішив він, що робитиме далі, чи ні. Так вважає український політолог, керуючий партнер «Національної антикризової групи» Тарас Загородній:

— Навіть якщо зараз Залужний буде просто мовчати, він однаково через свій вплив вже є, по суті, арбітром в нашій країні. Та чи піде він в політику? Це поки що відкрите питання. Армія вже давно перетворилася на окремий політичний інститут, і вихідці з армії будуть наповнювати державні органи. Небезпека Росії не зникне найближчі двадцять років — навіть після нашої перемоги. Я не вірю у розпад Російської Федерації. І тому це буде такий центр впливу через свій авторитет. Якщо ви спостерігали за Залужним, він достатньо відкрита і щира людина. І це приваблює багато людей — як військових, так і цивільних. Тому тут можуть бути різні варіанти.

No items found.
Р Е К Л А М А

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
сергій жадан арабески хартія

«Я став менш продуктивним у творчості, бо в армії дуже багато роботи»

До невеликої зали в підвалі харківського театрально-концертного центру починають сходитися черги глядачів. Всі квитки на виступ Сергія Жадана розпродані. Незважаючи на війну, люди прагнуть спілкування з культурою і мистецтвом, і Жадан знайшов спосіб поєднати реальність війни із цивільним життям.

Альдона Гартвінська: Скоро мине рік, як ви долучилися до лав Нацгвардії України в 13 бригаді «Хартія». За цей час ви провели чимало різних заходів, щоб допомогти бригаді. Один з них — зустріч з приводу вашої книги «Арабески». Розкажіть про це. 

Сергій Жадан: Попри те, що збірка «Арабески» вийшла минулоріч, ми вирішили ще раз її презентувати. Це 12 оповідань-історій, які були написані мною після 2022 року. Оповідання про Харків і про схід України у часи повномасштабного вторгнення. Зараз вони перекладаються в інших країнах. Мені цікаво буде подивитися на реакцію закордонних читачів. 

У нас зараз триває «Хартія Тур». Це така освітньо-інформаційна ініціатива нашої бригади. Ми їздимо містами, зустрічаємося з громадами, з керівництвом громад, з місцевою владою, студентами, молоддю. Збираємо донати. Розповідаємо про бригаду, її історію, цінності та філософію. До цього у нас було кілька музичних зустрічей, тепер ми вирішили зробити ще кілька суто літературних. 

Для нас дуже важливо тримати зв’язок з усіма, хто підтримує Сили оборони, з усіма, хто донатить на українське військо, хто вірить в «Хартію». Дуже радіємо, коли бачимо повний зал. Все, що ми збираємо, ми передаємо на потреби нашої бригади. Це невеличка, але суттєва підтримка — плюс це важливо для нас емоційно. Відчувати підтримку людей, яких захищають наші бійці.

Слухаючи Сергія Жадана, Харків 10.03.2025. Фото: Maciek Zygmunt

«Арабески» — це книга про людей, які змінюються разом з часом. Як ви сам змінились як митець ?

Від початку повномасштабного вторгнення я опублікував дві книги. До цього вийшла збірка віршів «Скрипниківка». Звісно, я став менш продуктивний, тому що зараз на службі, мобілізований. Попри те, що я не на бойовій посаді, роботи дуже багато. Але це служба, яка приносить користь нашій бригаді, і для мене це зараз головне.

З усіх подій, з якими ви виступаєте, 100% прибутку передаються на потреби бригади. Можете розказати більше, на що конкретно йдуть ці гроші?

Людей приходить завжди дуже багато, ми порахуємо, але, думаю, в межах цього туру ми вже зібрали близько двох мільйонів гривень. Ці гроші передаємо, зокрема, на патронатну службу бригади, яка підтримує поранених бійців та їхні родини. Також ми підтримуємо батальйон сил підтримки. «Хартія», думаю, одна з найбільш забезпечених і логістично унормованих бригад, але є якісь речі, які треба із сьогодні на сьогодні закрити. Десь там щось купити, десь щось привезти, десь щось відремонтувати. Відповідно, добре мати ось таку фінансову подушку, яку ми фактично збираємо. Всі роблять якісь збори, шукають донати. Ця війна зараз стосується всіх. Усі ми зараз на одній хвилі.

«Важливо не ділити нас усіх на світ війни і світ тилу»

А як було три роки тому? За вашими відчуттями, наскільки змінилася бригада? 

Коли «Хартія» утворилася, це був добровольчий підрозділ, ДФТГ (добровольче формування територіальної громади — Авт.). Кілька десятків добровольців, — як кадрових військових, так і людей цивільних, прийшли у військо й взяли до рук зброю. Тож, зрозуміло, що на початку новостворений підрозділ нічого не мав. 

Ми забезпечили його всім: купували взуття, спорядження, бронежилети, шоломи, перші автомобілі, мавіки… З того часу минуло три роки, ДФТГ розрослося до розмірів батальона, а потім було трансформовано в повноцінну бригаду. І хоча сама назва була вигадана таким чином, щоб у слові відлунював Харків як місто, в якому цей підрозділ був створений, зараз це кілька тисяч бійців — хлопців, дівчат з різних міст, не лише з Харкова, але також з Дніпра, Кривого Рогу, Запоріжжя, Полтави, Сум, міст західної України, Луганщини й Донеччини. Разом з тим ось така харківська прописка, вона для нас дуже важлива, і те, що сьогодні «Хартія» стоїть в окопах біля Харкова, захищає місто, насправді є великою мотивацією ще більше підтримувати бійців. 

Зрозуміло, що це зовсім інший масштаб, інші завдання, інший рівень комунікації всередині бригади і з бригадою назовні. Тому, власне, і цікаво спостерігати, що командування, засновники підрозділу, які створювали «Хартію» як підрозділ нового штибу, зразок нового українського війська, від цієї ідеї не відходять. Ми далі спираємося на стандарти НАТО, де в основі лежить захист бійця. Маємо справу з професійним та ретельним плануванням кожної операції, забезпечуємо воїна, його вишкіл і вмотивованість.

Але іноді ми стикаємось із психічним виснаженням. Військові часто говорять про паралельну реальність між нашим світом і світом в окопах. Хлопці часто кажуть, що в окопі їм комфортніше, ніж у галасливих містах України. Чи можна поєднати ці світи? Щоб ми підтримували військових, щоб їм було комфортно з нами?

Реальність окопу і реальність торговельної зали — вони дійсно різні. Я не збираюсь засуджувати цивільних жінок, дітей, людей старшого віку, які залишаються в тилу, не долучаються до сил оборони і живуть у мирних містах. Навпаки, мені здається, дуже важливо, щоб вони не западали в страх, відчай і тривогу, а жили нормальним життям, — пам'ятаючи, що триває війна, і що їхні близькі чи знайомі зараз знаходяться в силах оборони, і їх потрібно підтримувати. 

Сергій Жадан і кореспондентка Sestry Альдона Гартвінська

Країна має жити, жити чесно, по совісті, повинні працювати магазини, офіси, послуги, щоб сплачувати податки, підтримувати економіку на належному рівні. Зрозуміло, що це важкий момент для бійців, які повертаються з позиції. Так само важкий для тих, хто знаходиться в тилу і на позиціях ніколи не був. Це війна, це страшно, це драматично, це криваво, це дуже погано, у війні немає нічого хорошого взагалі. І зрозуміло, що ми з цією проблемою вже зіткнулися, вона є і буде, і нам її треба вирішувати. 

Дуже важливо не відокремлюватись, не роз'єднуватись і не ділити наш світ на світ війни і світ тилу. Розуміти, що запорука нашої можливої перемоги, успіху тільки в цьому поєднанні двох реальностей — кривавої реальності війни і реальності тилу, який є мотивованим, свідомим, готовим далі працювати й допомагати своєму війську

У мене є друг, який у мирному житті працював режисером. Він мені сказав, що якби не долучився до лав ЗСУ, то втратив би свій голос митця. Ви як митець з ним згодні?

Можливо. Ми з друзями — митцями зі світу музики, — коли дізналися, що буде прийнято закон про мобілізацію, відразу почали думати, що можемо зробити, щоб бути максимально ефективними і корисними для нашої країни. І ось ми в «Хартії» вже майже рік, і я особисто ніколи жодного разу не пошкодував, що долучився. З іншого боку, як можна було не долучитися? Якщо ти здоровий чоловік призовного віку, маєш мобілізуватися. Якщо ти свідомий, чесний громадянин — це єдиний правильний шлях. 

Фотографії з приватного архіву авторки

5
хв

Сергій Жадан: «Мені важливо відчувати підтримку людей, яких захищають наші бійці»

Альдона Гартвіньська
злочини росіян розстріл автоколони цивільної липівка

Під час обстрілу в машинах перебували близько 50 цивільних, зокрема, дев'ять дітей. Разом з людьми — їхні домашні тварини. Центр документування російських злочинів в Україні ім. Рафала Лемкіна в Інституті Пілецького зібрав свідчення тих, хто став очевидцями цього жахіття й вижив. І сьогодні можна впевнено сказати, що знищення мирних людей було черговим жорстоким перформансом окупантів, а їхня фраза «Мы мирное население не трогаем...» і наданий «зелений коридор» виявилися пасткою для цивільних. 

Sestry поспілкувалися з тими, хто вижив в Липівці, і з тими, хто збирав свідчення для рапорту про злочин росіян. Колись, сподіваємось, ця інформація допоможе притягнути злочинців до суду. 

Ірина Довгань, Наталія Гулак, Моніка Андрушевська, Тетяна Сичевська представляють результати звіту про російські злочини проти мирного населення України. Фото: Instytut Pileckiego

Інструктаж перед розстрілом

Ірина Довгань, голова ГО «СЕМА України», до якої входять жінки, які побували в полоні у росіян, приїхала в Київську область, щоб зібрати свідчення жінок, що пережили насильство. 

— Я їздила селами під Києвом, знаючи, что там є зґвалтовані окупантами жінки, — каже Ірина Довгань. — А потім з’явилась інформація про обстріл під час евакуації, і я стала збирати свідчення про це цивільних. Липивська колона — це  був жах: спалені автівки, мертві тіла навкруги. І взагалі незрозуміло, як це могло статися з цивільними, яким окупанти обіцяли безпечну евакуацію і до якої людей готували заздалегідь. Вже у процесі збору інформації я зрозуміла, що це була спланована акція.

Хоча вся моя сутність до останнього боролась з усвідомленням того, что це було зроблено навмисне. І людей, зокрема, дітей свідомо вели на смерть 

Росіяни збирали автівки з українськими цивільними для евакуації 3-4 доби. Люди в автівках — з дітьми, тваринами — змушені були чекати, поки росіяни дозволять рушати. Зрештою російський офіцер повідомив, що випускає людей. На виїзді із села Липівка цей офіцер зазирнув до кожної автівки з колони й сказав: «Їхати не більше 20км/годину, якщо почуєте постріли — одразу зупинитися, узбіччя і зустрічна смуга заміновані, їхати можна тільки одне за одним». Колона рушила, і десь за кілька сотень метрів до українського блокпоста доїхала до ділянки, де на узбіччі не росли дерева. І тут люди побачили декілька БМП, які ховалися і відкрили по ним вогонь. 

Перші автівки з колони прискорились і цим врятувались. П’ята автівка загорілась і заблокувала шлях тим, що були за нею. І всі 9 автівок були одна за одною розстріляні росіянами. По тих, хто виходив з палаючих машин, стріляв снайпер. Кілька дітей згоріли заживо. Дехто встиг вистрибнути з авто і відповзти.

Близько року тривав збір інформації, бо деякі свідки виїхали за кордон, потім — транскрибування і робота над рапортом. І ось перед нами досить товста книга зі свідченнями тих, хто став свідками злочину росіян проти цивільного населення. 

Ірина Довгань згадує ще один випадок, про який дізналась у процесі збору інформації на деокупованих територіях. Російський офіцер прийшов попередити родину в окупованому селі, щоб заховали свою дорослу красуню-доньку, бо планується її зґвалтування. Але не сказав, куди можна сховати дівчину, коли людям заборонили вийти з хати. Дівчина була зґвалтована нелюдами, а це попередження російського офіцера виявилося лицемірною грою на публіку. 

Один з автомобілів колони в Липівці, який обстріляли, але він не згорів. 2022. Фото: Моніка Андрушевська

Яскрава жіноча куртка лежала на узбіччі серед спалених машин…

«Однією з найстрашніших деталей цієї історії для мене стала яскрава жіноча куртка, яку я побачила на узбіччі дороги біля розстріляних автівок. Я думала: “А де сама жінка, на якій була ця куртка?”. Вона ж купила цю неймовірну яскраву річ для радощів і життя, але зараз куртка тут, у багнюці», — згадує пані Ірина процес збору свідчень і знайомить з Тетяною Сичевською, яка втратила чоловіка і невістку в евакуації і досі не може оговтатися від шоку, бо події відбувались на її очах. Чоловіку пані Тетяни бувально знесло пів голови.

«Окупанти погрожували, що буде зачистка території, прийдуть і всіх розстріляють. Ми просили нас випустити. І нас декілька днів, як ту козу, водили по селу, обіцяли «зелений коридор» і розповідали правила поведінки. Ми із сусідами зібрались і поїхали. І там, де дорога була порожня, між двох голих полів, де ми — як на долоні, я побачила, як піднявся солдат і дав команду стріляти… Це був найстрашніший день у моєму житті», — каже Тетяна Сичевська зі сльозами на очах.

Жінка згадує, як на її очах загинув чоловік, а невістка накрила своїм тілом 7-річного онука, і це врятувало хлопчику життя. Хоча він отримав поранення і потім лікувався за кордоном. 

«Я не знаю, скільки тривало це пекло, але летіло так, що ми всі прощалися з життям, — розповідає Тетяна Сичевська. — Дитину мама закрила собою, мов щитом. Онуку робили операцію, виймали осколки. Не можу вам зараз передати, як він сумує за нею, які то біль і сум, що навіки залишаться з нами. 

“Давай будемо думати, що мама поїхала за кордон і не повернеться”, — якось сказав мені онук. Але я бачу, що він усе розуміє. Деякий час ми жили за кордоном, потім повернулись в Україну. І, мабуть, ця тимчасова відсутність вдома дозволила нам не з’їхати з глузду. Хочу, щоб злочинці і їхні родини відчули те, що пережили ми, і понесли покарання».

Осколок з рани свідка розстрілу, село Липівка, 2022. Приватний архів свідка

Натиснув на газ і врятувався

Жителька села Макарів Наталія Гулак разом з родиною теж опинилися в цій колоні й вижила. Жінка згадує, як поводилися росіяни в окупованому селі: 

— До війни у нас була своя ферма, велике господарство, і росіяни дуже дивувалися, хто нам дав право так добре жити

Коли ми жили в окупації, то виходити з будинку можна було лише з піднятими догори руками, бо за нами постійно спостерігав снайпер. Але потрібно було виходити, щоб годувати тварин, вагітних свиноматок, що ось-ось мали народити. Росіяни, поки були в селі, брали у нас яйця й інші продукти, а потім заборонили чоловіку виходити до тварин, а самі вбили вагітних свинок. Залишатися в цьому пеклі було неможливо, ми дуже хотіли виїхати. Але у росіян наміру випустити нас живими не було.

Чоловік Наталії Гулак вів колону, коли вона потрапила під обстріл. І хоча у своєму інструктажі перед виїздом росіяни наказували зупинятися, якщо почнеться обстріл, чоловік навпаки прискорився і продовжив їхати — і це врятувало життя йому й багатьом іншим з тієї колони. Бо машини, що зупинилися, були геть знищені. Бігти людям було нікуди — поле навколо було заміноване. Невістка і син пані Наталії отримати важки поранення, у сина був вирваний шматок плеча, але їхні життя вдалося врятувати.

«Ще в окупації мій чоловік почав кашляти. Коли ми вибралися, в нього діагностували онкологію. За кілька місяців його не стало», — згадує жінка. 

Через пів року після закінчення документування Ірині Довгань також діагностували онкологію. Вона пролікувалася і повернулася до роботи, хоча і під час «хіміотерапії» брала участь у пресконференціях Інституту. Каже, що робить це для того, щоб вибороти для нащадків нормальне майбутнє і покарати військових злочинців: 

«Я маю дітей, онуків. Сподіваюсь, що моя 25-річна донька народить мені ще онуків, і я не хочу, щоб вони бачили те, що бачила я. Хочу, щоб вони жили в іншому світі. Що я можу для цього зробити? Я не маю зброї в руках і не можу стріляти, але після 2014 року, коли мене ґвалтували у підвалі росіяни, в мене є відчуття, що я можу трансформувати свою травму і травми інших людей в зростання. Ми маємо збирати свідчення, маємо все документувати, щоб допомогти покарати злочинців. Щоб навіть якщо нас не буде на суді, були ці свідчення».

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65d88f41566a6901523c07d4_zaharov5.avif">«Читайте також: Російські ґвалтівники з нахабною усмішкою запитували, чому жінка не поголена в інтимних місцях»</span>

6
хв

«Мама накрила сина тілом, мов щитом». Розслідування розстрілу військовими РФ автоколони з цивільними на Київщині

Юлія Ладнова

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
7
хв

Миротворча місія, санкційний тиск, перспективи військової підтримки: головні підсумки зустрічі в Парижі

Ексклюзив
4
хв

Путін — (не) злочинець. Невже США рятують російського диктатора від суду за воєнні злочини?

Ексклюзив
10
хв

Ексміністерка оборони Литви про підтримку та нові військові коаліції: «Польська безпека є нашою безпекою, так само як і безпека Латвії»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress