Бізнес

Під час відкриття першого бутика ANDRE TAN у Варшаві дизайнер організував ексклюзивний показ нової колекції Fenix, натхненної незламністю українських жінок.

І якщо для більшості українських бізнесів Польща — найчастіше перша закордонна локація й старт в Європу, то тут — навпаки. Колекції Андре Тана знають у Нью-Йорку, Парижі, Мілані — у визнаних містах моди, а також на екзотичних локаціях — як от Мальдіви, Кувейт чи Австралія. 

Повномасштабне вторгнення і нова візія 

Як «велика війна» змінила бізнес

До повномасштабного вторгнення ми мали 53 магазини, більш як 30 колаборацій із відомими людьми, випускали лінійку панчох, дитячого одягу, взуття, аксесуарів і навіть техніки під брендом ANDRE TAN. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, дуже багато наших магазинів постраждали, бо ми були дуже добре представлені у Харкові, Херсоні, Запоріжжі, Дніпрі. А менше — на заході України. 

Деякі магазини згоріли, а ті, що опинилися на окупованих територіях, — обікрали. Ми втратили склад, де розміщувалися наші тканини. 

Довелося повністю змінити підхід в бізнесі, закривати лінійки одягу, звільнити 30% працівників. А потім прийшла раніше замовлена фура 24 тонни тканини на суму 1 млн євро, розрахована на об’єми перед повномасштабним вторгненням. Ми два роки віддавали ці борги.

Ми вижили, бо я дуже хороший кризовий менеджер. Я двічі був банкротом і сказав собі, що третій раз — не переживу. 

Я закрив магазини, які були неприбуткові. У чотирьох бутиках в торговельних центрах ми навіть зробили ремонти, але вирішили не відкриватися. Новий магазин «розкручується» мінімум 3-4 місяці, а ми не розуміємо, що буде далі.

Першого тижня повномасштабного вторгнення ми почали безоплатно шити теплий одяг для наших військових. Уся країна була — як велика сім’я. Я просив тканину в Італії, у клієнтів, у наших мільйонерів. І її давали безкоштовно. І міг в Інстаграмі написати: «Хто може нам з Одеси у Вінницю передати блискавки? І ось уже хтось незнайомий пише: “Я можу”».

А в 2022 році ми запустили невеликі колекції і навіть вийшли в плюс.

Зараз в Україні у нас залишилось 20 магазинів, незабаром відкриваємо ще чотири. Маємо вісім міжнародних шоурумів: у Мілані, Парижі, Дюссельдорфі та інших містах.  Ми працюємо B2B, тобто з оптовиками, які закуповують наш товар і продають в мультибрендових магазинах. Бутик у Варшаві працює на умовах франшизи.

Про нову колаборацію

Коли всі почали пропонувати вишиванки «як у всіх», ми пошили піксельні вишиванки і організували колаборцію з Євгеном Клопотенком. Це людина, яка любить в кавун засунути курку і стверджувати, що це смачно.

Я сказав: «Я не хочу чогось стандартного». Для мене Україна — це дуже смачно, це крутий сервіс, круті люди. А що смакує мені? Завжди борщ. І тому ми вирішили зобразити на наших футболках борщ під рентгеном — велике фото рентгену борщу, цибульки та всіх інших складників. І це було дуже круто. 

Усі футболки продалися за три дні. Нам навіть вручили маркетингову премію і перше місце за нестандартне популяризування української культури.

У 2023 році всім уже набридли худі й штанці з витягнутими колінами. І захотілося краси. І це нормально. Навіть під час Другої світової війни дівчата хотіли фарбувати губи червоною помадою, взувати шпильки і бути жіночними. А ми усвідомили, що фішка ANDRE ТAN — це завжди красива і трішки нарядна сукня. У ній можна піти на роботу, а після цього — і на якийсь вихід. Тож коли усі пропонували дешевше, ми зрозуміли, що нам треба піднімати ціну і робити ексклюзивні колекції. 

Початок бізнесу у польській столиці 

Про локацію у Варшаві

Коли я приїхав до Польщі, то зрозумів, що це — мій дім. У Варшаві дуже схожа архітектура, знайомі широкі проспекти. Я сказав: «Ну це ж Харків, моє рідне місто! Ось тут вулиця Данилевського, ось — Сумська». Тож я відчув себе як удома. По-друге, менталітет поляків трошки схожий на наш, мені здається, навіть мови схожі.

Ми дуже ретельно підбирали ТЦ. Нас хотіли вісім торговельних центрів, а ми хотіли лише Westfield Mokotów. А він нас не хотів. І лише після того, як поляки дізналися, що в нас є покази в Парижі, шоуруми в Мілані, що ми на модних виставках в Америці, сказали: «О’кей, ви гідні цього».

Для Westfield Mokotów ми навіть змінили формат — втілили преміальний інтер’єр. Після Варшави відкрили ще магазин у Щециці, у планах — ще Краков, а потім уже Німеччина.

Про виклики, з якими стикнулися

В Україні, якщо ви підписали договір, — через місяць ваш магазин уже працює. У Польщі так не буде. Перемовини з торговельним центром велися щонайменше три-п'ять місяців. Угода з ТРЦ — це до 150 сторінок, де прописано все, навіть те, як заправлена сорочка у продавця. Ми узгоджували кожну деталь: фарбу, шпалери, штори, світло, техніку. Приміром, новий комп’ютер не проходив за вимогою. Ми кажемо — ось чек, ми купили його тут, у Польщі. Ні, виявляється, має бути особлива голограма, яка б засвідчувала, що він не шкодить довкіллю. І ми були змушені міняти комп’ютер. 

Виявилося, що у Варшаві дуже велика проблема з компаніями, які роблять ексклюзивні преміум-ремонти. А в нас був дуже складний проєкт — ми хотіли, щоб це був особливий магазин.

Нарешті, змінивши вісім ремонтних компаній у Польщі, ми знайшли українців, які давно тут працюють. Вони взяли у роботу наш проєкт, бо виявилися такі ж «крейзі», як і ми, а ще вони захотіли собі наш бутик як візитку. 

Через польських пожежників ми кілька разів переробляли проєкт, пройшли десяток затверджень, тричі перефарбовували стіни. Вони не поспішають зі своїми обов’язками.

Про покупців у Польщі

У Польщі живе дуже багато українців. Але якщо ви відкриваєте тут бізнес і розраховуєте виключно на українську аудиторію, це дуже велика помилка. Зараз у нас 50 на 50, але наша стратегія вийти на 20% покупців-українців, і 80% — польської аудиторії. 

Утім, з польськими покупцями працювати складніше. Польки (зрештою, як і француженки, й італійки) приходять, мацають і йдуть. Удруге приходять із подругами — і знову міряють. І лише на третій раз — купують. 

Це лише в Україні буває, що жінка йшла за батоном і купила вечірню сукню, взяла кредит, поміняла долари. В Європі немає «миттєвого натхнення», усі покупки ретельно сплановані за кілька місяців наперед.

Про особливості маркетингової стратегії   

В Україні з відкриттям магазину — все просто і зрозуміло. Ти скликаєш блогерів, публічних людей, робиш таргетинг. Ми подівалися, що прийдуть найвідоміші блогери і все понесеться. Але ні.

У Польщі так не працює. Для реклами магазину тут працює радіо, яке в Україні, здається, уже ніхто не слухає. Тут працюють бігборди, на які у нас уже ніхто не звертає уваги. 

Зате тут добре діє «сарафанне радіо», інформація передається із уст в уста. І якщо ти прийшов на польський ринок, то потрібно з цим змиритися. 

До речі, у тому ж Westfield Mokotów вбивають у Google «Хто такий Андре Тан?» і бачать багато публікацій. Ось про нас пише Vogue Скандинавія, Vogue Італія, корейський Elle. І вони кажуть — так, це бренд, оце ми розуміємо. 

Бо можна про себе кричати, як завгодно. Але якщо в інтернеті тебе нема — вибач. 

Про те, що принесуть на польський ринок

Завжди потрібно знаходити свою нішу — робити щось одне і вдосконалюватися у цьому. Ми прийшли на польський ринок із капсульними колекціями. Польські дизайнери працюють для жінок 30+, які виглядають на 45+. ANDRE TAN робить так, що ти в 40 років виглядаєш, як у тридцять. Це моє основне завдання як дизайнера. 

Зараз ми поставили на польський ринок колекцію корсетів, суконь із корсетами. У світі це зараз дуже модно, але чомусь місцеві дизайнери цього не пропонують. Корсетів немає на ринку, тож споживач купує у нас. 

Попри увесь наш досвід, у Польщі ми починаємо нову історію, бо ми тут стартапери, студенти. Так, у бренду ANDRE TAN є крутий бекграунд, але все одно тут починаємо з нуля. І як себе зарекомендуємо на ринку, так і буде.

Всі фото надані пресслужбою Андре Тана

З окупації їхали на свій страх і ризик

Чоловік Оксани Макарової з першого дня повномасштабного вторгнення був на війні, а жінка разом із сином залишались у Маріуполі. Ховались у підвалі, топили сніг, бо води вже не було. Як і зв’язку. Чи вистояв Київ — не знали. Що робиться за межами міста — теж. 

Оксана разом із сином мешкали неподалік драмтеатру. До того, як це приміщення розбомбили росіяни 16 березня 2022 року, вона ще сподівалась, що фортеця «Маріуполь» вистоїть. Та на вулицях почали з’явились російські танки. Сусідній будинок зруйнувала авіабомба. В їхньому — вибило вікна. Мусила з сином переїжджати до друзів. Але й там не було безпечно. Щодня дізнавались про смерть когось зі знайомих.

Та коли почула, що російські військові мають списки квартир, де живуть родини українських військових, і почали робити обхід, зрозуміла — треба виїжджати. В автівці — пів бака пального. На руках — маленький син і собака. Заклеїла всі герби, всю символіку. Проїхали 18 російських блокпостів на окупованій території. Коли виїжджали — не знали, де опиняться. Але у соціальних мережах на прохання про допомогу відгукнувся чоловік з Волині і запропонував сім’ї безплатно пожити в його будинку у селі Милуші під Луцьком, де прожили 7 місяців. Згодом родина переїхала до Луцька.

Все почалось з однієї швейної машинки

Ще до вторгнення Оксана у Маріуполі шила спорядження чоловікові, паралельно займаючись виробами з епоксидної смоли. А чоловік у вільний від служби час робив вироби зі шкіри — гаманці, портфелі. Коли жінка переїхала на Волинь, залишилось актуальним питання пошуку спорядження для чоловіка — Олега:

— Коли ми виїхали з Маріуполя, я вирішили залишатись в Україні. Чоловік на війні, я хочу бути поруч — якщо його поранять, мені треба буде швидко до нього дістатися. У Луцьку почала придивлятися до грантів, думала зробити свою майстерню, хотіла трошки майструвати, щось продавати. Але чоловік постійно  дзвонив, казав, що треба спорядження.

На той момент купити його було нереально. Я писала деяким волонтерам, однак вони відповідали, що нічого нема

Оксана подалась на програму для дружин військовослужбовців, ветеранів та ветеранок «Варто». На виграний грант купила швейну машинку і почала відшивати чоловікові та його побратимам спорядження. З цієї швейної машинки й почалась історія підприємства «Тетрапод». Назва — не випадкова. Тетраподи — хвилерізи, які у Маріуполі зберігали берегову лінію від руйнування водною стихією. З 2014 року тетраподи використовували для укріплення блокпостів Маріуполя.

—  Спочатку шила розвантажувальні жилети. Чоловік виїжджав з Маріуполя в зимовому спорядженні, а потрібен був весняний варіант. Я пошила і йому, і його друзям. Восени почала робити дощовики і зрозуміла, що одна вже не встигаю. 11 листопада 2022 року у мене з’явилась перша швачка. Зараз на підприємстві — 10 працівників, з яких 8 — швачки, — розповідає Оксана. 

Перші метри тканини для роботи подруга прислала з Польщі. Потім, коли підприємство розрослося, — довелося шукати постачальників тканини, ретельно обирати спеціальні нитки, міцну фурнітуру.

Обладнання для «Тетраподу» купували або за зароблені підприємством гроші, або за зарплату чоловіка. Бо гранти від міжнародних фондів на проєкти, де шиють амуніцію для військових, неможливо отримати: 

— «Тетрапод» виріс сам. Все, що ми заробляли, вкладали в підприємство. Зараз планую придбати машинку, на якій будемо вишивати наше лого, бо досі нам це роблять партнери, але щоразу все дорожчає: одна нашивка коштувала 3 грн, а тепер — 11. 

Нові моделі й держзамовлення

Починало підприємство у 2022 році з виготовлення 10 позицій, а нині в асортименті — більш як 50 видів спорядження. Генератор всіх ідей — чоловік Оксани. Як зізнається жінка, вона лише веде бізнес, поки він на війні:

— На фронті потреби стрімко змінюються. То були дуже потрібні розгрузки (розвантажувальні жилети), то переноски для дронів і окремі підсумки для пультів. Коли чоловік приїжджає у відпустку — на нашому підприємстві відбувається черговий ривок, з’являються нові продукти. Це його проєкт, я просто як менеджер виступаю. 

Тепер тут шиють штурмові пояси, чохли для зброї, підсумки для FPV-окулярів, дронів, пультів. Деякі замовлення були повністю індивідуальними:

— Багато моделей  ми розробили на основі відгуків від військових — вони розповідали, який їм треба функціонал. Наприклад, якісь додаткові кишені чи місце для карабіна. Ми також дуже відповідально обираємо фурнітуру. Липучки такі, що не псуються через постійне використання. Карабіни витримують велику вагу. Нитки — армовані. Маємо кілька видів сумок для перенесення амуніції.

Найбільшим попитом зараз користуються сумки під батареї для акумуляторів від дронів. Взимку їх треба тримати в теплі, ми розробили спеціальні термосумки з утеплювачем. Є менші — на 10 батарей, і більші — на 20

Оксана розповідає, що разом з військовими вигадують нові елементи для спорядження:

— Пам’ятаю, як ми почали робити переноски для FPV дронів. Хлопці нам їх принесли і сказали: «Нам треба торбинка, щоб їх носити». От і почали вигадувати, як зробити краще. І так постійно — вони щось приносять, ми розробляємо рішення ще до того, як щось подібне з’являється в інших. Часом просять підсумки для зарядних станцій, спеціальні чохли для дуже чутливих і крихких антен. Чого ми тільки не робимо. 

Цього року підприємство «Тетрапод» почало брати участь в держзамовленнях і виграло декілька тендерів. 

— Це новий рівень для нас, велика відповідальність. Але це й складно, бо в ситуації з держзамовленнями заплатити тобі можуть в кінці бюджетного року. Тобто я вкладаю гроші у сировину, зарплати — і чекаю. Але у мене немає стільки оборотних коштів. Цього разу нам пощастило, я поцікавилась перед тендером, скільки ми будемо чекати коштів, бо від цього залежало, чи будемо брати участь в тендері чи ні. Виграли, бо ставили мінімальну націнку: наприклад, один з тактичних поясів, який на ринку коштує мінімум 3900 грн, в «Тетраподі» продають за 1900 грн.

Мій чоловік все життя купував сам спорядження, тож я знаю, як це дорого, і якщо вдасться зекономити, то вони зможуть купити більше спорядження

Наразі на підприємстві спланували роботу так, що пів місяця будуть шити за держзамовленням, а пів місяця — на звичайні продажі, щоб затримки в оплаті  могли компенсувати поточними продажами. 

До слова, у подружжя є й плани, як переформатувати бізнес на мирний час. Наприклад, зможуть виготовляти туристичне спорядження. Тому, власне, й почали тут шити штани та убакси (тактичні сорочки. — Авт.), щоб за потреби можна було швидко переключитись на інші речі, розповідає Оксана: 

— Я мрію, коли настане той день, що ми закінчимо шити військове спорядження і будемо шити туристичне. Ось чому з'явився відділ одягу, бо ми поступово маємо почати шити футболки, шорти, щось актуальне на той момент, коли війна закінчиться.

Місце, де можна відпочити душею

Друга любов Оксани — її студія «Оранж». Тут вона робить вироби із епоксидної смоли: столики, картини, годинники на замовлення.  Тут — зовсім інша атмосфера, тут відчутний дух художника. Відродити справу, якою займалась до вторгнення, — це її велика мрія. Адже й попит на її роботи є, чимало людей хотіли б зробити замовлення, але багатьом доводиться відмовляти через брак часу. За цю роботу вона береться рідко. Зараз, каже Оксана, не той час, щоб повністю віддати себе творчості:

— Якби я могла приділяти увагу «Оранжу» стільки часу, скільки б я хотіла, я думаю, він би мав такий вже успіх як і «Тетрапод». Тут моє натхнення, тут я трохи розвантажую свою голову, бо по-іншому не змогла б. Щороку на день народження я виграю якийсь маленький грант для «Оранжу», бо всі бачать в ньому потенціал. Все, що є тут: крісла, стіл, обладнання — все придбане за грантові кошти. Але я не можу бути тут і там.

Сьогодні війна, сьогодні треба займатись тим, що треба для фронту. Тому я дуже мало часу приділяю творчості

Особлива її любов – картини з епоксидної смоли, присвячені Азовському морю, за яким дуже сумує. Багато з них вона віддала на благодійні аукціони. У грудні 2024 року одну картину розміром 1,35 м на 1 м разом з моделлю F-16 у смолі та українським прапором, підписаним військовими інструкторами-льотчиками, продали на аукціоні за 15 тисяч доларів. Усі кошти пішли на потреби військових підрозділів.

Жінка додає: для того, щоб справа мала успіх, мало мати просто бажання чи ідеї, треба вкладати весь свій час. Зараз пріоритет — пошиття військової амуніції. А «Оранж» допомагає їй відволіктися. Оксана мріє про час, коли нарешті вона зможе дати волю своєму натхненню і не житиме в постійній напрузі й хвилюванні за сина, чоловіка, друзів і країну.

Всі фото авторки

Українська мережа ISEI, яка спеціалізується на косметиці з Південної Кореї, Японії та європейських б’юті-брендах, нещодавно відкрила свій перший магазин у Варшаві. Для старту обрали ТЦ «Atrium Targówek». У відкриття нового торговельного майданчика інвестували $200 тисяч. Магазин площею 70 м² наразі найбільший у мережі.  На окупність планують вийти упродовж трьох років.

Відкриттю ISEI у Польщі передувала робота із вивчення місцевого ринку, потреб споживачів, адаптація пропозицій та маркетингових стратегій до культурних особливостей польських покупців. Хоча акцент робили також на українців. Довід є, і він чималий — ISEI як мережа дієвої косметики сегменту «середній+» має понад сотню магазинів в Україні.

До кінця 2025 року компанія планує відкриття ще декількох магазинів ISEI (орієнтовно – 2-3) в інших великих польських містах й утворення мережі. Першочергово кількість нових магазинів залежатиме від важливих для компанії показників: це мають бути просторі приміщення необхідної площі. Загалом же ISEI уже активно шукає нові приміщення під магазини у Варшаві, а також комерційне приміщення у Празі. У результаті торговельні площі з корейською косметикою відкриються у кожному великому місті Польщі.

Такими чином закладуть підвалини для майбутнього масштабування по всій Європі. А вже протягом двох років європейську мережу азійської косметики (на полицях магазинів якої, до слова, є й українські бренди) планують розширити до 50-ти магазинів. 

ISEI увійшли на польський ринок доволі впевнено і комфортно. Не останню роль у цьому зіграли консультації СЕО маркетингової компанії Unica 13 Макса Вельча. Українські ритейлери, які заходять на польський ринок, саме у нього отримують консультації з позиціонування й просування свого продукту на місцевому ринку. Відповідно до вимог і потреб ринку, ISEI довелося переглянути асортимент продукції, адже в Польщі існують обмеження на ввіз деяких косметичних товарів.

Перш, ніж заходити на ринок Польщі, його варто вивчити, кажуть в ISEI. Приміром, корейська і японська косметика з’явилася і стала популярною тут порівняно недавно. Польські жінки дуже традиційні й навіть патріотичні у виборі продукції. Для них засіб, на якому написано «виготовлено у Польщі», автоматично розміщений на кілька щаблів вище і його охочіше купуватимуть. 

Раніше глянцеві журнали, які у Польщі читають і до думки яких прислухаються, писали, що не всі корейські й азійські засоби відповідають стандартам, деякі не варто купувати й використовувати. Це спровокувало певну недовіру до корейської косметики загалом. Утім, свою справу зробив ТікТок. Модні блогери, які популяризували креми із равликового слизу, маски «з вугіллям» або патчі під очі «з бамбуком», підігріли інтерес до цієї косметики. І ось уже й польські жінки охоче купують засоби MISSHA, Cosrx, Beauty of Joseon, SKIN1004. Єдине, у Польщі поки не надто активно користуються кремами для відбілювання шкіри, дуже популярними у Кореї та Японії, бо не вважають відтінок шкіри за щось, що потребує виправлення. Або ж це поки що не у тренді.

Про вихід на польський ринок, баланс у бізнесі, а також жіноче лідерство говоримо із засновницею і власницею міжнародної косметичної компанії та мережі косметики ISEI Ануш Товмасян, експерткою із б’юті-ритейлу з 10-річним досвідом ведення бізнесу.

Про усвідомлення себе лідеркою

Лідерство — це вроджена якість. Є люди, які «ведуть». Це вони у студентські роки пишуть сценарії, грають у КВК, щось вигадують. А є — вроджені виконавці, й нічого поганого, якщо лідерських якостей у них немає.

Найкраще, якщо керівник одночасно є й лідером. Коли люди до тебе прислухаються, управляти компанією значно легше. Утім, може бути й так, що керівник — це лишень менеджер, який вміє ставити задачі, відстежувати їхнє виконання, а лідером у той час може бути хтось інший.

У жіночому лідерстві є багато викликів. Коли я була молодшою, то більше вірила у те, що казали інші, аніж у те, чого насправді хотіла – я так вихована, що мала б прислухатися. Потім це доводилося виправляти, втрачався час. Зараз я слухаю різні думки, але рішення ухвалюю самостійно. 

Для себе я придумала кілька власних правил: ухвалювати рішення лише на основі цифр, залишатися чесною із собою, уміти обмірковувати та робити крок назад, коли це необхідно, не боятися змін і довіряти своєму чуттю.

Про «своїх людей» у бізнесі

Не треба боятися брати в команду людей, які сильніші за тебе. Інакше це означатиме недовгостроковий курс. В якийсь момент ти зупинишся, бо не зможеш бути найрозумнішою. Якщо ти класна маркетологиня, бери в команду фінансиста, який буде рахувати, і слухай його. Це про масштабне мислення.

Інший момент: на співбесіду приходить кандидат із дуже хорошим резюме. І він тобі розповідає щось дуже розумне. Ти нічого не розумієш із того, що він розповідає, але думаєш: «Нехай він у мене працює». І ось він починає працювати — і так само, як незрозуміло розповідав на співбесіді, так само незрозуміло працює. І ти не знаєш, як із ним комунікувати. Ніколи не треба наймати за красивим резюме.

Важливо добирати в команду спеціалістів, яким можна довіряти

В ISEI є люди, які займаються закупками товару. Якщо їм не довіряти, я б робила багато роботи. От приходить людина, починає працювати. І ти одразу ж у перший місяць бачиш, чи вона розуміє, що треба робити. Все — відпускай, і дай можливість купувати, десь зробити помилку. Але помилок теж має бути певна кількість. 

Я ніколи не зможу поставити керівником компанії людину, на якій все зав’язано. Я ризикую, що після її звільнення команда розсиплеться і не буде, з ким працювати. Інший приклад: керівник підбирає спеціалістів, які можуть працювати і без нього. Але якщо він гратиме роль «весільного генерала», це теж недобре. Має бути баланс.

Про стереотипи щодо жіночого лідерства

Жінкам організовувати бізнес важче, бо в суспільстві навколо жіночого лідерства існує чимало стереотипів. Людям простіше сказати, що «в неї просто нема особистого життя, тому вона дзвонить і каже: робіть так і так».

Ключова порада тут — вірити у себе. Бо що б там хто не казав, якщо ти щось робиш, вчишся, розумієш — то в тебе виходить. А повага приходить до тих, в кого виходить.

В Україні є чимало стереотипів щодо жінок-керівників, віку, декретної відпустки і багато інших. Єдина формула, як із цим боротися, — працювати над собою

А також брати своїх людей — у команду, в партнерство, оточувати себе тими, хто тебе цінує. Найкраще робити те, що любиш, і любити те, що робиш. І це у висновку дасть результат.  

Про вихід на ринок Польщі

Ми називали ISEI міжнародною компанією ще в 2017 році. Спочатку це була моя мрія, яку підхопила команда. У 2022 році у нас з’явилася можливість зайнятися її втіленням. Я їздила містами Європи, заходила у торгові центри, дивилася, що там відбувається. Зважала, у яких країнах жінки більш доглянуті, в яких — менш. Спілкувалася з українцями, які живуть у тих країнах. Запитувала, чи місцеві цікавляться косметикою. Дивилися, чи є на ринку корейська косметика. 

Щоб відкрити успішний бізнес за кордоном, треба знати ринок, розуміти кінцевого споживача. Команда менеджменту певний час має досліджувати ринок

Що стало помічним у відкритті бізнесу в Польщі? Перш ніж робити якісь кроки і висновки, було вирішено укладати рішення лише на основі цифр. Адже українки можуть віддавати перевагу одним засобам, а польки — іншим. Наша схожість може ввести в оману, а статистика натомість не дасть помилитися.

Згодилося вміння рефлексувати та робити крок назад, коли це необхідно. Це стосувалося якихось наших швидких рішень, пов'язаних із відкриттям локації, які у Польщі відбуваються повільніше. 

Виходячи на ринок іншої держави, дуже важливо не боятись змін та довіряти своїм інстинктам

Для дослідження польського ринку на початку року ми почали запускати тестові онлайн-платформи — магазини із нашою продукцією. Це маркетинговий інструмент для вивчення попиту. Як це працює? Покупець може перейти на сторінку магазину, оглянути запропоновані засоби, сформувати кошик покупок, щось додати у вибране. Магазин працював у тестовому режимі, без можливості купити товар. Таким чином ми досліджували, яка саме косметика користується попитом у Польщі. 

Але ми могли бачити, чи є зацікавлення, чи узагалі хтось хоче купувати на цьому ринку. Ми витрачали на рекламу, контент-менеджмент і дивилися, чи є ліди (види звернень від потенційних клієнтів: дзвінки, заявки на сайті, у соцмережах чи месенджерах, листи. — Авт.). 

Польща виявилася тією країною, де зацікавленість нашою продукцією була найбільшою. Тож ми заснували логістичний центр, влітку відкрили інтернет-магазин і почали тут продавати. Коли ми відкрилися у Варшаві, я боялася, що в український магазин ніхто не буде заходити. Або ж заходитимуть, дивитимуться і виходитимуть. Зараз гарна новина у тому, що в ISEI купують — і показники хороші. Попит на косметику є, і це надихає. 

Про те, як почати бізнес

Коли започатковуєш власний бізнес, дуже важливо бути чесним із собою. Треба відверто відповісти на питання, чи подобається тобі те, що ти робиш? Чи є це метою життя? Чи це близьке до твого призначення? І чи виходить у тебе?

Якщо «так» — рухатися вперед. Якщо «ні» — рефлексувати і не боятися вчасно зупинитися, змінити траєкторію курсу

Дуже важливо спілкуватися з людьми, у яких усе вийшло, і в яких є амбітніші цілі. Порібно читати книжки і розвивати у собі helicopter view («вертолітний погляд» у бізнесі, бачення усієї картини. — Авт.).   

Важливо витрачати час на вартісні речі. Ми можемо годину витратити на щось, що дасть нам Х2 (стратегія подвоєння прибутку в бізнесі. — Авт.), або на те, що дасть лише +10%. І якщо ти чітко знаєш, яка у тебе ціль, фокусуєшся на ній, витрачаєш годину на перше, — досягнеш успіху. 

Про непопулярні рішення

Будувати роботу команди лише на схваленні не можна. Інакше ми постійно будемо залежати від схвалення, а відтак — не зможемо ухвалювати рішення. Але й відкидати його не можна. Керівника десь хвалить інший керівник, клієнт, який купує, твоя команда — і це теж частина схвалення. 

Була ситуація, коли я розуміла, що масштаби, до котрих ми ідемо, і готовність команди — непорівнянні. І тоді було ухвалене непопулярне рішення — залучити у компанію нових людей. Було багато некомфортних змін. Якась частина команди змогла рухатися далі, а якась — ні.  

Іноді ти ухвалюєш непопулярні рішення, які ніхто не схвалить, але які в довгостроковій перспективі принесуть результат

Про передавання відповідальності

Я психологічно рік готувалася до виходу з «операційки» (передача контролю бізнес-процесів, ведення звітів, розподілу командних ресурсів та інших функцій керівника від власника до найнятого СЕО. Рік тому СЕО компанії ISEI став Костянтин Доронін. — Авт.). 

Досі, коли стається кризова ситуація — чи то повномасштабне вторгнення, чи то відкриття магазину в Польщі, — мені одразу хочеться включитися. Оце робимо так, оце — отак, а потім біжимо туди.

Мій керівник слухає, погоджується, а наступного дня бачимо, що він все вирішив інакше — набагато легше і простіше. І я ловлю себе на тому, що треба вміти відпускати. Це психологічно важко, як і делегування, бо треба віддати контроль.

Але цьому треба вчитись і бути готовим до змін. Адже розміри компанії завжди залежать від масштабу мислення власника і керівника. Якщо ми розвиваємося і працюємо над собою, компанія теж буде розвиватися. 

Всі фото: приватний архів

За даними Польського економічного інституту, торік фактично кожна 10 компанія, створена у Польщі, була українською. Серед популярних галузей — будівництво (25%), інформаційні технології та зв'язок (20%), а також сфера послуг (15%). Чи легко українським підприємцям інтегруватись у польський ринок, яка в цьому роль української діаспори, які галузі розвиваються найшвидше, як цей досвід можна згодом використати в Україні і наскільки міцні нині українсько-польські економічні зв’язки — Sestry зібрали думки експертів.

Виклики й підтримка

Український бізнес у Польщі розвивається дуже динамічно і має величезний потенціал, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Анджей Дрозд (Andrzej Drozd):

— Звичайно, при створенні бізнесу слід враховувати, що існують відмінності між правовим полем, податками та культурні особливості. Існують приклади українських підприємців, які на початку не орієнтувалися в цих сферах, а зараз успішно ведуть свій бізнес. Існують інституції та ініціативи, які підтримують громадян України на польському ринку праці. Наприклад, при Польсько-українській господарчій палаті діє Український бізнес-центр, який надає підтримку і консультації українською українським підприємцям у Польщі.

Громадяни України, які легально перебувають у Польщі та отримали номер PESEL, можуть здійснювати підприємницьку діяльність на тих самих умовах, що й поляки, каже економіст з Університету Козьмінського Якуб Рибацький (Jakub Rybacki) 

— Підприємець повинен самостійно навчитися вибирати форму оподаткування, яка найбільше підходить, — це, очевидно, вимагає часу. Однак, такі виклики існують у кожній країні. Крім того, Польська агенція розвитку підприємництва (PARP) активно підтримує українських підприємців, проводячи тренінги з питань започаткування та ведення бізнесу в Польщі.

Підприємці-початківці також можуть звернутися до центру зайнятості за безповоротними грантами на відкриття власної справи. Ці кошти можна використати на придбання обладнання, рекламу або ремонт офісу, продовжує Якуб Рибацький:

— По-друге, Польська агенція інвестицій і торгівлі (PAIH) допомагає українським компаніям переїхати до Польщі, надаючи офісні приміщення, інфраструктуру та консультації щодо отримання державної підтримки, наприклад, грантів або податкових пільг. Нарешті, існують програми, співзасновником яких є ЄС, що надають фінансову підтримку для розвитку бізнесу, навчання та консультаційні послуги.

Прикладом може слугувати ініціатива «Seeds of Bravery», яка пропонує українським стартапам фінансування, а також підтримку у створенні мереж та залученні інвесторів

У Польщі загалом багато бізнес-консультацій та бухгалтерських офісів, які допомагають відкрити власний бізнес і допомагають з усіма необхідними документами, зауважує консультантка з бізнес стратегій Ізабела Анушевська (Izabela Anuszewska):

—  По-перше, польські законодавчі вимоги та правила оподаткування однакові для всіх. Тому, приїхавши до Польщі, варто проконсультуватися з професіоналами. Друге — Польща є членом Європейського Союзу, тому бізнес-культура в основному адаптована до правил ЄС, а саме вітаються високі стандарти якості продуктів, інгредієнтів та послуг, дотримання правил охорони здоров'я та безпеки і неприйняття корупції.

Саме юридично-правові аспекти є основним викликом для українських підприємців, які лише входять на польський ринок, пояснює керівниця Центру підтримки підприємців Дія.Бізнес у Варшаві  Марійка Небоженко. Центр надає безоплатні консультації, як визначитись з видом підприємницької діяльності, з чого почати, які є форми оподаткування:

— Після повномасштабного вторгнення Росії українці можуть відкривати та  вести підприємницьку діяльність у Польщі на рівних умовах з польськими громадянами. До прикладу, перед повномасштабним вторгненням громадяни України не могли відкривати JDG у Польщі (Jednoosobowa działalność gospodarcza, аналог українського ФОПу. — Авт.), зараз це можливо. 

Наступний крок, продовжує Марійка Небоженко, — адаптація свого бізнесу до локального ринку, і це займає час у підприємців:

— Більшість підприємців, які мають досвід ведення бізнесу в Україні, уже володіють власними бізнес-моделями та адаптують їх до нового ринку. Однак не всі планували масштабування на польський ринок, тому змушені поєднувати розробку стратегії розвитку на цьому ринку з поточним управлінням бізнесом в умовах війни.

У зв'язку з цим виникає потреба в адаптації продукту, в нових каналах його продажу, а також у встановлені нових партнерств та пошуку працівників

‍Made in UA

У світі є добре відомими бренди «made in Italy», що означають якісну продукцію, чи «made In China» — недорогі товари масового споживання. А щоб зробити «made in Ukraine» відомим брендом, потрібна цілісна загальнодержавна політика, яка турбується про репутацію загалом. Поки що переважає ситуація, що кожна компанія з України сама лобіює собі дорогу в ЄС, каже український економіст Зиновій Свереда. Що стосується польського ринку, то він має багато нюансів, щоб в них розібратись, не варто нехтувати юридичними консультаціями:

— У Польщі є вимоги законодавчі: реєстрація бізнесу, вибір юридичної форми, реєстрація у Державному судовому реєстрі (KRS), дозволи та ліцензії для деяких видів діяльності (наприклад, транспортних послуг, виробництва харчових продуктів). Польська податкова система має свої особливості, зокрема ставки ПДВ та корпоративний податок. Існує угода між Україною та Польщею про уникнення подвійного оподаткування, але її механізми можуть бути складними для розуміння без фахівця. Більшість офіційних документів ведеться польською мовою, і навіть базове знання мови важливе для ведення переговорів. Польські клієнти чи партнери можуть бути обережними у співпраці та споживанні нових продуктів та товарів, особливо, якщо вони юридично не є з країн ЄС.

Незважаючи на угоду про Зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, можуть виникати труднощі з оформленням товарів через бюрократію, квоти, обмеження. Сьогодні країни ЄС спрямовані захищати місцевий бізнес

Польща має добре розвинену логістичну інфраструктуру, продовжує Зиновій Свереда, але українському бізнесу потрібно враховувати додаткові витрати на транспортування та склади:

— Польський ринок є конкурентним, особливо у таких сферах, як роздрібна торгівля чи харчова промисловість. Чимало польських підприємців отримали пільгові кредити чи гранти від фінансування ЄС, тому можуть пропонувати дешевші послуги або товари, на відміну українських підприємців. Крім того, польські споживачі часто віддають перевагу місцевим брендам, що може стати викликом для українського бізнесу. Особливо сьогодні це ще й залежить від медіа і політики.

Тим часом економіст з Університету Козьмінського Якуб Рибацький (Jakub Rybacki) підкреслює, що українці відносно легко адаптувалися до польського ринку праці: 

— За даними Закладу соціального страхування (Zakład Ubezpieczeń Społecznych, ZUS), близько 770 000 українців працюють легально і сплачують внески до системи соціального забезпечення. Опитування, проведене ZUS, показує, що рівень їхньої активності на ринку праці є порівнянним з рівнем активності польських громадян. Крім того, спостерігається помітне зростання підприємницької активності. Польський економічний інститут повідомляє, що майже 60 000 підприємств було створено громадянами України.

Існує дуже широкий спектр галузей, в яких працює український бізнес. Підприємці з України пристосовуються до потреб ринку, пропонуючи свої послуги там, де вони найбільш потрібні. Таким чином, на ринку присутня велика частка будівництва, логістики, транспорту та послуг, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Анджей Дрозд:

— Це найпоширеніші сектори економіки, які, на відміну від інших, борються з нестачею робочих рук, але при цьому швидко розвиваються і мають своїх постійних клієнтів. Не варто також забувати про вузькоспеціалізовані сектори, такі як ІТ, де добре підготовлені українські фахівці керують компаніями, що пропонують новітні технологічні рішення. 

Підтримка діаспори 

Значною мірою на успіх українських підприємців у Польщі впливає українська діаспора каже керівниця центру підтримки підприємців Дія.Бізнес у Варшаві  Марійка Небоженко:

 — Українці та українки часто вибирають продукцію та послуги українських бізнесів. Щораз частіше ми чуємо від українських підприємців, що їхніми клієнтами є й поляки та інші іноземці, що проживають у Польщі. Це говорить про високу якість українських продуктів та послуг, і ми цим дуже пишаємося.

Велика кількість українських ФОПів перереєструвались в Польщі, бо звикли мати свою справу. З одного боку, це добре для польської економіки. Але це втрати економічно активного населення для України, звертає увагу український економіст Зиновій Свереда.

— Якщо аналізувати грошові перекази та використання коштів, то українці витратили десятки мільярдів гривень, а від програм допомоги ЄС у Польщі отримали мільйони. Тут не потрібно плутати поняття «мігрант» і «біженець». Трудовий мігрант — це особа, яка мала матеріальні труднощі в Україні, тому виїхала у Польщу чи ЄС на заробітки.

Біженець приїхав в ЄС не через матеріальну скруту (ці люди часто були заможними і мали хорошу роботу в Україні), а через воєнні дії та окупацію

Загалом в Польщі натепер приблизно 1,4 мільйони громадян України, каже Зиновій Свереда, і вони мають певну ностальгію за українськими продуктами — зростає популярність кафе, магазинів, міні-пекарень:

— Однак економічно і політично українська діаспора ще не сформувала потужні об’єднання, політичні партії, лобі. Все це в процесі. Що сильно змінює ринок — соціальні мережі. Українці продовжують часто користуватися групами мереж, які були створені ще в Україні. Часом діаспора вибирає українські бізнеси, навіть якщо вони дорожчі за місцеві аналоги, через бажання підтримати співвітчизників. 

Розбудова зв’язків

В українсько-польських економічних відносинах є багато роботи, яку потрібно зробити, і можливостей, якими можна скористатися, наголошує консультантка з бізнес стратегій Ізабела Анушевська. Звісно, війна в Україні накладає відбиток на всі процеси, водночас є багато бізнесів, неурядових організацій, благодійних фондів, які сприяють позитивним діловим відносинам між Польщею та Україною:

— Загалом, політики, суспільство, бізнесмени, зацікавлені сторони з обох країн повинні працювати разом для створення справедливої та двосторонньої співпраці. Саме так мають будуватися ділові відносини, щоб від них виграли всі. Я прихильниця принципу win-win.

Майже усі найкращі логістичні шляхи України до Європи проходять через Польщу. 

Український експорт до Польщі:

• <add-border>Агропродукція:  зернові, олійні культури, соняшникова олія, продукти харчування;<add-border>
• Метали та сировина: чавун, сталь, алюміній та інші ресурси для свого промислового виробництва.

Польський експорт до України:

• <add-border>Машини та обладнання;<add-border>
• Хімічна продукція, добрива, фармацевтична продукція;
• Одяг, меблі, продукти харчування.

Бізнес-співпраця — це основа економічних зв’язків між двома країнами та сприяння експорту/імпорту, каже український економіст Зиновій Свереда:

— Дуже важливим є реверсний потік газу: Польща постачає газ Україні, що зменшує залежність від Росії. Зараз є висока конкуренція щодо молоді — польські університети розширюють програми для українських студентів. Наприклад, Вроцлавський університет і Варшавська політехніка. Польські та українські бізнес-школи проводять семінари для розвитку підприємницьких навичок.

Є важливою співпраця в європейській інтеграції України. До того ж, польські підприємства вважаються основними для відбудови України після війни

Збільшення участі українських компаній у польській економіці пов'язане з їхньою часткою у вигляді податків та робочих місць — і це несе реальну вигоду для Польщі, певен віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Анджей Дрозд:

— Тому українські інвестиції, які часто мають масштабний характер, сприяють економічному зростанню нашої країни. Ми дуже сподіваємося, що після вступу України до Європейського Союзу ця співпраця багаторазово зросте і буде плідною для обох сторін. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Воєнні українські біженці у Польщі виявилися нетиповими, бо поводяться як мігранти з ретельним досвідом планування переїзду — замість покладатися на такі-сякі виплати чи випадкові заробітки, беруть ініціативу в свої руки і починають власну підприємницьку діяльність. Натомість уже відомі українські підприємства диверсифікують власний бізнес, взявши за стартовий майданчик географічно близьку й ментально зрозумілу Польщу. Бонусом іде можливість працювати з усією Європою. Про це заявили в Європейському офісі Спілки українських підприємців (СУП), яка об’єднала більш як 1200 українських підприємств, що представляють інтереси малого і середнього бізнесу, а також великих корпорацій. Підтримка підприємництва і розвиток сприятливого бізнес-середовища тепер уже і за межами України — одне із актуальних завдань СУП.

Спілка зараз працює на подолання необґрунтованого скепсису до українського бізнесу й розвіяння певних міфів, і може похвалитися приємними зрушеннями, розповідає виконавча директорка СУП Катерина Глазкова:

— Товарообіг між Україною та Польщею протягом кількох останніх років збільшується високими темпами, а польський експорт до України активно зростає.

Це свідчить лише про те, що Україна для Польщі є важливим торговельним партнером, так само, як і Польща — для України

За перше півріччя 2024 року з України експортували найбільше до Польщі — на $2 млрд. Натомість Польща імпортували товарів до України на $3,7 млрд, стверджують у Державній митній службі України. За даними Головного управління статистики Польщі, позитивне сальдо зовнішньоторговельного обігу в січні-серпні 2024 року для Польщі становило 10,7 млрд злотих.

Швидкому й спрощеному залученню українців до польського ринку підприємництва сприяла державна політика, спрямована на підтримку біженців. Ті, хто приїхав до Польщі після 24 лютого 2022 року й отримав номер PESEL, мають змогу створювати бізнес на тих же умовах, що й громадяни Польщі, у будь-якій організаційно-правовій формі. І українці вміло цим користуються. 

— Протягом останніх двох років українці зареєстрували у Польщі майже 60 тисяч одноосібних приватних підприємців, це аналог ФОП в Україні, — каже Олександр Пестриков, спеціаліст відділу адвокації «Українського дому».

Попри те, що більшість із цих компаній є мікробізнесами, бо лише 6% з них працевлаштували більш як десятьох осіб, їх складно назвати компаніями-одноденками. Аргумент — сплата податків до польського бюджету.

— Більшість біженців з України вже за півтора року перебування в Польщі утримували себе за рахунок власної праці — як працівники, так і підприємці, — зазначає доктор економічних наук, експерт «Deloitte» Александер Лашек.

Рівень економічної інтеграції був дуже швидким, а рівень кваліфікації цих осіб — доволі високим

Лашек наводить цифри, зафіксовані у звіті Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Так, українці, котрі з початком повномасштабної війни опинилися у Польщі, у 2023 році додали до місцевого ВВП 0,7–1,1%. У довгостроковій перспективі, коли економіка повністю адаптується, цей показник зросте до 0,9-1,35%. Це зафіксовано у дослідженні «Аналіз впливу біженців з України на економіку Польщі». Експерти підрахували прямі та непрямі надходження до державного бюджету коштом українців. Якщо у 2022 році вони складали 0,8-1,0%, то торік — уже 1,3-1,6%. У перерахунку це становить 10,1-13,7 млрд злотих у 2022-му та 14,7-19,9 млрд злотих — у 2023 році.

Попри позитивні цифри, виконавча директорка Спілки українських підприємців Катерина Глазкова виділяє щонайменше три міфи, що супроводжують український бізнес у Польщі.

МІФ 1. «Українська продукція неякісна»

Українська продукція, яка потрапляє на зовнішні європейські ринки, має європейські сертифікати якості, усі виробники проходять аудити і отримують сертифікати виробництв. Неможливо уявити, щоб на територію Євросоюзу приїхала українська продукція низької якості. 

Якщо ж йдеться про контрабандну продукцію, то це питання відповідальності польських митників або фітосанітарного контролю. Вони мають викривати і притягувати до відповідальності недобропорядних виробників чи експортерів. Кожна претензія має супроводжуватися фактами.   

МІФ 2. «Україна забере у Польщі аграрний ринок»

Кажуть, що Україна повністю забере у Польщі аграрний ринок. Мовляв, багаті українські олігархи зайдуть на цей майданчик і усе зруйнують. Натомість польські фермери не зможуть витримати такої конкуренції. 

Але варто розуміти, що 70% агровиробників в Україні — це фермери. Їх не дотують, тож вони змушені бути ефективними. Вони сумлінно працюють, щоб мати прибутковість із кожного гектару. Українські фермери ефективні й налаштовані на здорову конкуренцію. Тим паче, що агроринки Польщі й України — дуже відрізняються.

МІФ 3. «Український бізнес пересиджує війну»

Ще один стійкий міф — український бізнес у Польщі ненадовго, що він лишень пересиджує війну. Є думка, що немає сенсу укладати довгострокові контракти з українськими фірмами, співпрацювати з українськими бізнес-компаніями. Адже війна закінчиться і вони поїдуть. 

Утім, це нелогічно ані на рівні бізнесу, ані на рівні будь-якого здорового глузду. Більшість українських компаній залишаться працювати. Бо ринок Польщі — як логістично привабливий — це швидше про диверсифікацію ризиків, масштабування бізнесу, спроби в експорті продукції, робота на європейському ринку за європейськими правилами і високими стандартами. Це своєрідний хаб і шлях до ринків Євросоюзу. 

Тому навряд чи компанії після перемоги і завершення війни складуть речі і повернуться в Україну. Навпаки — будуть розвиватися ще більше

Досвід підприємництва за межами України зараз — це досвід безпрецедентної стійкості й адаптивності. У Спілці українських підприємців прогнозують, що після закінчення війни Україна зіштовхнеться з проблемою відновлення ринку праці, а це обов’язково призведе до конкуренції за кваліфікованих працівників. Утім, не виключено, що цим можна буде скористатися для ще більшого поглиблення економічної співпраці між країнами.

Згідно з даними дослідження освітньої лабораторії Projector, у 2023 році 20% зі 150 опитаних компаній інтегрували інструменти штучного інтелекту. Абсолютним фаворитом став чат GPT — текстовий АІ-продукт (тут і далі  АІ вживається на позначення штучного інтелекту, від англ. Artificial Intelligence. — Авт.). Його використовували компанії для роботи з текстами, покращення текстів та генерування ідей. На другому місці був сервіс Mindjornej — АІ-інструмент для генерації зображень. Але все більше компаній працюють над власними АІ-розробками

Покращення для клієнтів

Штучний інтелект допомагає підбирати квартири через  мобільний застосунок Bird. Його з 2018 року запустила компанія ЛУН (українська компанія, яка створює сервіси для покупки і оренди житла в Україні та за кордоном. — Авт.). Нейронки перевіряють оголошення про здачу квартири, видаляють дублікати оголошень. Додаток діє наразі для Києва, Львова, Харкова, Одеси та Дніпра. Щоб ним скористатися, користувач має показати на карті район, де хоче орендувати квартиру, за допомогою фільтрів можна відсортувати за площею, ремонтом, інтер’єром і навіть меблями. 

Переадресовувати посилки, обирати улюблене відділення чи поштомат, отримувати відповіді на запитання та дізнаватися вартість доставки зможуть клієнти Нової пошти завдяки цифровій помічниці Сенді. Її  наразі тестує власна in-house R&D команда (команда певної компанії, яка самостійно займається розробками та тестуванням технологічних продуктів. — Авт.) логістичної компанії «Нова пошта». Цифрову помічницю в майбутньому інтегрують у мобільний додаток, повідомили у компанії у відповідь на запит Sestry.eu:

— Тестуємо можливість створення накладної за допомогою голосових команд.

Також за допомогою АІ плануємо оптимізувати міжнародні відправлення: достатньо буде зробити фото товару, а система на основі АІ автоматично згенерує його опис, оцінить стан і створить код відправлення

Сканер їжі, який визначає, що гість замовив, скільки це коштує, працює у кафе «Кантін» в бізнес-центрі Silver Breeze у Києві. Цей АІ-інструмент, який має комп’ютерний зір на основі нейронних мереж від Fozzy Group, називається Kissa AI. Гість ставить тацю з їжею в «портал» з камерами, світловими індикаторами, екраном, сканером і платіжним терміналом, а Kissa AI розпізнає страви та формує чек. За звичайну касу цей сканер працює у 10 разів швидше. З жовтня 2024 року ця нейронка може розмовляти. 

Штучний інтелект пропонує персоналізовані рекомендації покупцям, спілкується з ними через чат-боти, генерує контент у мережі магазинів електроніки та побутової техніки Фокстрот, розповідає Head of SEO компанії Максим Федорук:

— Штучний інтелект генерує рекомендації товарів, які відповідають вподобанням кожного окремого клієнта і це збільшило ймовірність повторних покупок.

А завдяки чат-ботам ми змогли покращити швидкість обслуговування, надаючи миттєві відповіді на поширені запити

АІ позбавляє компанії від рутини

Штучний інтелект для підприємств може допомогти з рутинними процесами, пояснює керівник АІ Future Lab при Київській школі економіки Володимир Кулініч:

— Він може допомогти у швидкій комунікації з клієнтами, автоматично відповідати на запити. Якщо дати AI дані про ваш бізнес (ціну на товар, що входить у послугу, асортимент), він вам дасть рекомендацію, як працювати з запереченнями, пояснювати клієнтам, чому це треба купити.

Завдяки даним про ваших клієнтів, АІ може допомогти зробити рекламу, оптимізувати її під вашу цільову аудиторію. Або ж дати клієнту персоналізовану інформацію

Також нейронні мережі можуть покращити й внутрішні процеси в компанії. До прикладу, процес навчання нових працівників.

— Навчання проходить на інтегрованій платформі, працівник вчиться по відео, спілкується з АІ, а потім проходить співбесіду, щоб вже ставати до роботи, — наводить приклад однієї з компаній, яка звернулась до АІ-лабораторії КШЕ, Володимир Кулініч.

АІ автоматизує обробку документів, моніторить ринок й аналізує наукові дані у фармацевтичній компанії «Дарниця». Тут штучний інтелект використовують уже три роки, розповідає директор з корпоративних комунікацій Василь Губарець:

— На базі штучного інтелекту створені особисті помічники (боти) для кожного співробітника компанії. Зокрема, аналітичний бот для дослідження ринку, бот для роботи з корпоративною документацією, бот-перекладач.

Це вивільняє спеціалістів від рутини і дає змогу зосередитися на стратегічних завдання

У Фокстроті за допомогою АІ змогли швидко створювати описи для товарів, що зекономило час та ресурси співробітників. 

На Новій пошті тестують пристрої для підвищення безпеки водіїв, які аналізують дорожню ситуацію та поведінку водія, щоб запобігти аваріям.

— Пристрої, схожі на звичайні автомобільні відеореєстратори, мають розширені функції, що дозволяють визначати фізичний стан водія, наприклад, позіхання та відволікання, а також оцінювати стиль водіння, — повідомляють у   R&D команді Нової пошти.  

Штучний інтелект для створення контенту в соцмережах використовують і невеликі бізнеси, наприклад, для того, щоб збільшити базу клієнтів: зібрати ліди, проаналізувати їх, оптимізувати рекламу, допомогти з контентом. А ось великі компанії більше звертаються із запитом про оптимізацію процесів.

— Компанія стає більш продуктивною, починає заробляти більше, але виміряти економічний ефект конкретно від AI — складно. Штучний інтелект оптимізує певні процеси, полегшує рутинну роботу. Якщо у вас в роботі не дуже багато рутинних завдань, мало даних, то АІ вам мало стане у пригоді, – пояснює Володимир Кулініч.

Державне регулювання

У червні 2024 року Мінцифри опублікувало Білу книгу з регулювання штучного інтелекту в Україні — документ, покликаний дати старт обговоренню впровадження АІ продуктів у різних сферах, у тому числі й у бізнесі. Бо регулювати використання ШІ доведеться, адже Україна тримає курс на приєднання до ЄС, де діють суворі регламенти. 

У Білій книзі пропонується поступово впроваджувати регулювання у сфері штучного інтелекту. Зокрема, пропонується два етапи: підготовчий та етап впровадження закону — аналога Регламенту ЄС зі штучного інтелекту. 

— Ми на етапі рекомендацій для певних галузей. Пишуться рекомендації для юристів, для вищої освіти, вже випущені рекомендації для середньої освіти. Зараз фіналізуються документи щодо інтелектуальної власності: кому взагалі належить продукт, який згенерував АІ, – зазначає Володимир Кулініч, який також є секретарем підкомітету з регулювання АІ при Мінцифри. 

На підготовчому етапі пропонується створювати sandbox, або регуляторну пісочницю  (регуляторна пісочниця — формат взаємодії компаній та регулятора, що дозволяє безпечно, без ризику порушити законодавство, тестувати нові продукти. Наприклад у Австралії «пісочниця» дозволяє фізособам та компаніям тестувати інноваційні фінансові послуги без попереднього отримання ліцензії.  — Авт.). Бізнеси, своєю чергою, мають погодитися на декларацію саморегулювання.

— І допоки ми не в ЄС, у нас буде саморегулювання, з рекомендаціями, порадами, але без жорстких заборон. Тому що AI act (Artificial Intelligence Act, AI Act, регламент про штучний інтелект Євросоюзу, ухвалений 13 березня 2024 року Європейським парламентом, має забезпечити безпеку і дотримання прав громадян при застосуванні штучного інтелекту. — Авт.) ми колись маємо імплементувати, і частково робота нашого підкомітету — це підготувати український бізнес до імплементації цих документів, — пояснює Володимир Кулініч.

Які галузі перспективні для АІ

Ритейл, продажі, логістика — не межа застосування штучного інтелекту компаніями. АІ-інструменти можна застосовувати у сільському господарстві. За його допомогою можна аналізувати стан посівів, кліматичні умови, визначати, яку ділянку варто підживити за допомогою дрона. 

Банківська сфера теж може автоматизувати процеси завдяки АІ. Штучний інтелект може визначати, чи можна видавати певній особі кредит, зважаючи на її кредитну історію. Але тут необхідний баланс, якщо йдеться про якісь соціальні чи пільгові кредити: жоден банк не погодить студенту кредит, бо в нього ще немає доходу. 

АІ можна застосовувати й у фешн-індустрії. Наприклад, ви задаєте параметри про свій стиль одягу, як ви хочете виглядати, а штучний інтелект підбирає вам стиль на основі ваших попередніх фото. Також ШІ може застосовуватися для прогнозування, які тренди будуть популярними, щоб додати кольори чи фасони в колекцію

Персоналізованими можна зробити й освітні програми. У 2024 році анонсували старт освітнього державного додатка «Мрія». Як повідомив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, у застосунку буде бібліотека відеоматеріалів, які валідуватиме штучний інтелект: переглядатиме відео на предмет наявності некоректних жартів, забороненого контенту, а дітей навчатимуть, як ефективно використовувати штучний інтелект.

А у листопаді Google запустив платформу з безоплатними курсами для вивчення штучного інтелекту. Для спеціалістів, керівників та власників бізнесу, маркетологів, менеджерів з продажів, HR-фахівців, як оптимізувати буденні завдання та витрачати на них значно менше часу, розповідають на курсі ШІ для продуктивності.

Український бренд жіночого одягу VOVK — бізнес сміливий. Вони першими довели, що напис на бирці «Зроблено в Україні» звучить гідно, й ніколи не ховалися за примітивним «Мade in Italy», як це досі робили інші. В умовах повномасштабного вторгнення компанія змогла вивести бренд на міжнародний ринок і зробила його упізнаваним у Польщі. Нині вони мають амбітну мету — відкрити тут 100 магазинів одягу. 

Тетяна Вовк, співзасновниця бренду жіночого одягу VOVK, має хороше бізнес-чуття. Вона завиграшки могла б написати книгу про розвиток ритейлу в часи турбулентності із унікальними кейсами для бізнес-шкіл. VOVK існує на українському ринку уже 13 років, має упізнаваність до 80%. П’ятдесят українських офлайн-студій одягу VOVK нині успішно працюють, фабрики відшивають звичну «базу», а клієнтки зберігають вірність улюбленому бренду. І все це — попри військові загрози і щоденні обстріли. 

Україна: бізнес у війні

Серце нашого бренду — власне виробництво. Першу фабрику в Києві ми відкрили 10 років тому. Це серйозний фундамент, який унезалежнює нас від багатьох факторів, а також основа успіху. Власне виробництво дає можливість дотримуватися необхідної якості одягу і вчасно випускати колекції. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли, що чотирма фабриками у різних містах і локаціях ми неабияк перестраховуємо себе. Нині ми відшиваємо понад мільйон одиниць одягу на рік. Це приблизно два мільйони метрів тканини. Увесь одяг VOVK проходить п’ять етапів перевірки контролю якості — починаючи з тканини, фурнітури, якості крою, обробки кожного шва, випуску готової продукції

Маємо більше 600 співробітників. Зараз в Україні активно шиють військовий одяг, тож складно розміщувати замовлення — на швачок є велика конкуренція. Торік ми встигли набрати 150 швачок. Попит на одяг VOVK зберігається, тож восени ми були змушені звертатися до підрядника, бо не встигали усе відшивати.

Зараз — ідеальний час для розвитку. Бо в багатьох опускаються руки, хтось не вірить у майбутнє. А ми в цей момент заходимо на кращу локацію, домовляємося про вигідні умови оренди

Робимо те, що маємо робити, як бізнес — розвиватися, заробляти, давати робочі місця. Зараз запустити бізнес простіше, аніж це було до 2022 року. У майбутньому попит на нерухомість зросте, усе почне дорожчати і домовлятися буде набагато важче.

Нас називають «українською Zara». Приміром, якщо клієнтка хоче купити класичні штани — відомо, що вона зайде і в Zara, і у VOVK. Ми знаємо, що таке бути конкурентами із Zara, Н&М, Reserved. Коли з початком повномасштабної війни усі ці магазини зачинилися, приблизно п’ять українських брендів почали активно розвивати свої мережі. Коли великі ритейли повернулися, в українських виробників стався відтік клієнтів. Натомість на нас це ніяк не позначилося — ми так само розвиваємося, бо звикли до умов конкуренції. Цікаво, що коли в Україну повернулися Н&М, ми почали приростати ще більше. 

Ми — соціальний бренд, підсвічуємо важливі питання про Україну, про наших людей. Ми взяли в пріоритет говорити про людей, які нас захищають, і про те, що маємо дбати про їхнє життя після війни

До Дня незалежності України ми випустили ролик, у якому знялася військова з ампутацією. Неймовірний збіг, але перший магазин, до якого вона зайшла після лікування, була саме студія VOVK у Мукачевому. Торік ми на власний страх і ризик відкрили локацію у Сумах. Ми чекали на неї чотири чи п’ять років. І ось закривається російський мережевий магазин, і нам її пропонують. У нас був вибір? Вибору не було, бо така пропозиція може ніколи не статися. Але це на наш ризик, бо укриття у торговельному центрі немає, а Суми — близько до кордону з Росією. За місяць — відкриття нової локації у торговельному центрі Києва. Серед цілей — 20 нових локацій в Україні і 100 — у Польщі. 

Польща: шлях помилок

Перед виходом на польський ринок ми прокрастинували. Спостерігали, як відкриваються і закриваються українські бізнеси у Польщі, перестраховувалися і відтягували. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну прискорило процес. У 2022 році, коли я через воєнні дії опинилася у Варшаві, відвідала виставку ритейлу. Від початку перших консультацій до відкриття бізнесу у Польщі минуло більше року. Підготовка і безпосередньо відкриття зайняли ще п’ять місяців. 

Це були п’ять місяців маленького пекла. Я у жодному разі не негативлю. Але якщо бізнес в Україні працює добре, треба мати увазі, що в Європі його відкрити буде набагато складніше

Серед найбільших наших помилок на польському ринку — невдало підібрана локація, орієнтація на українського покупця замість місцевого польського, відкриття інтернет-магазину через рік та інші.

Невдало підібрана локація

Для відкриття першої магазину-студії ми обрали торговельно-розважальний центр «Blue City» у Варшаві. Орієнтувалися на доволі високий трафік українців (тут розміщується ДП «Документ», українська школа. — Авт.). Але, як показав досвід, потрібно було акцентуватися насамперед на польського покупця. 

Тож довелося пригадати український досвід, коли останні гроші з обороту віддаєш на оренду. Дванадцять років тому на нашій першій локації у Києві виторг першого місяця становив нуль — на усіх шести касах. За увесь період у «Blue City» каса з нулем була один раз або двічі. Тому це ще непоганий результат.

У Польщі дуже дорого облаштовувати вентиляцію, протипожежне обладнання. Тож якщо трапиться приміщення для бізнесу, в якому вже облаштовані готові комунікації, — ви виграли лотерею

Важливо подбати про пожежобезпечність, згідно з місцевими засадами. Для наших магазинів ми багато років замовляємо шпалери на німецькому заводі RASCH. Але для «Blue City» нам довелося друкувати спеціальні пожежостійкі шпалери. Моя найбільша помилка — я затверджувала цю локацію у телефонному режимі. А потрібно було приїхати і «відчути» енергетику: буде працювати чи ні? 

Акцент на українок, а не на польок

Однією з наших помилок було орієнтуватися на українського покупця у Польщі. Адже українки знають і розуміють наш бренд, а польки — ні. Ми ментально різні. Коли українка йде торговельним центром і бачить новий магазин, вона туди зайде, бо їй цікаво — помацати тканину, подивитися ціни. Полька — не зайде, бо їй не відомо, що це за виробник. Зате у польських споживачів добре діє система рекомендацій.

Наші польські клієнти в захваті, що ми в Україні виробляємо якісний і гарний одяг у часи війни. Але їм треба все це спробувати

Як буває у нас — українська клієнтка щось наміряла, а грошей немає. Тож вона дістає 200 доларів із потаємної кишеньки сумки. Тим часом польські покупці ретельно планують свої витрати, тут вони більше подібні до німців.

Звісно, у магазин у Варшаві ми почали одразу набирати наших українок. Але зрозуміли, що польським покупцям важливо, щоб вони чули свою мову без акценту. Коли вони вчувають акцент, починають ставитися інакше. Нам треба було трохи часу, щоб до цього дійти. Коли ми розпочинали бізнес у Варшаві, 80% наших покупців становили українки, 20% — польки. Зараз відсотки вирівнялися — 50% на 50%.

Відкриття інтернет-магазину лише через рік

Магазин ми відкрили 9 березня 2023 року, а інтернет-магазин — лише на початку серпня 2024 року. На «розкачку» цього магазину потрібно ще як мінімум пів року. Ми втратили час, коли клієнти просили посилання на нашу польську Інстаграм-сторінку, а її не було. Здавалося б, банальні речі — ведення соціальних сторінок бренду мовою ринку. Але нам знову знадобився час для усвідомлення цього.

Українки побачать фото, знайдуть ціну. Якщо треба — зайдуть на сайт. Але тут наш пріоритет — польський покупець. Спочатку потрібно було запустити онлайн, а лише потім виходити офлайн

Проблема з логістикою

Ми відкрилися пізніше від запланованого, бо поставки продукції затримали на кордоні. Українські митники не хотіли випускати товар через те, що пластикові тримачі для бирок їхали у коробці, що була підписана китайською мовою. Натомість польські митники неохоче нас впускали. Продукція приїхала через три тижні після того, як ми її відправили з України. Щодня ми сплачували за простій. А це дуже великі суми. Тим часом логістичні витрати закладені у 10% вартості речі. 

Торік ми розмірковували, чи будемо експортувати, а чи шукати виробництво у Польщі. Ми поїхали у Лодзь на швейні виробництва — відвідали одне, друге, третє. Зрозуміли, що це швидше цехи на 15-20 співробітників. Не всі зразки вони були готові відшивати. Кажуть: «Ось це зможемо, а ось це — ні». А нам такий підхід не можна, у нас же колекція! Там були великі питання щодо якості, а по вартості — просто космос.

На найбільшому виробництві у Лодзі, де якість нам підходила, нам озвучили ціни: крій і пошиття базового жакета без додаткових елементів — 80 zl, складнішого — 100-120 zl. А нам їх треба продавати по 300 zl. Зрозуміли, чому великі бренди фешн-групи Inditex (бренди Zara, Bershka, PULL&BEAR та інші. — Авт.) відшиваються у Бангладеш, Індії, Пакистані. Саме тому в Лодзі одне подібне виробництво — на це просто немає запиту. 

Звернення за консультаціями до польських компаній 

Темп руху людей, які живуть у Польщі, ментально не такий, як наш. Поляки — любителі не поспішати. Якщо в Україні ти приходиш на юридичну консультацію, то за кілька годин отримуєш величезний об’єм інформації. Тут інакше. Ми платили юристам 300 євро за годину, а отримували відповіді на 7-8 питань. Щодо решти 38-ми питань, нам казали: «Я на це відповідей не маю. Ідіть отуди». Як у нас в Україні? Якщо керівник юридичного відділу чогось не знає, то він розбереться. Тут так не працює. 

Така ж історія була з бухгалтерами, доки ми не знайшли українців, які відкрили у Польщі свої ліцензовані контори. Це спростило життя і одразу пришвидшило процес. Те саме — з будівельниками. Ми спочатку працювали з польською компанією, і нам дуже все затримували по строках. А для нас це — штрафи і зайві витрати. Згодом ми знайшли на ринку українську компанію і вони все нам швидко зробили. 

Наступне — платіжні системи, які нам не хотіли підключати. Місцеві компанії не пропускали нам це все, а відповідають вони один раз на день електронним листом. Через це відкриття локації затримали ще на більш як чотири місяці. 

І ось ми вже відкриваємося у суботу, а пожежний у четвер о 16.30 каже: «Я прийду в понеділок, бо в мене скоро закінчується робочий день». В Україні теж можуть не поспішати, але завжди можна пояснити і домовитися по-людськи.

На відкритті локації одна клієнтка, яка працює у банківській системі, сказала, що нам дуже пощастило, що ми встигли отримати платіжний термінал під відкриття. Зараз український компаніям видавати термінали не поспішають.

Недостатньо уваги до Польщі через перевантаженість роботою в Україні

Ми недостатньо часу займалися польським проєктом. По-хорошому, потрібно було переїхати до Польщі на 4-6 місяців. Люди і команда дуже надихаються тим, що власник бізнесу залучений у процес. Як показує український досвід, це дуже класно працює. Коли на початку повномасштабного вторгнення я виїхала у Варшаву, то за два місяці відчула, що маю повернутися. Важливо було показати, що я з людьми.

Коли я приїжджаю на фабрику, працівники дуже люблять, щоб ми всі зібралися, поговорили. Я можу бути і хорошим, і злим поліцейським, важливо — що поряд

Бек-офіс знаходиться в Україні, і з перших днів це стало проблемою. Люди в Києві розділились на два табори: хтось хотів розвиватися тут, а хтось ні — навіть із доплатою за новий напрямок. На залагодження цієї ситуації ми витратили більш як пів року. Внутрішньо це було дуже непросто. 

Я знаю, що подібне траплялося із командою Sister’s Aroma (український б’юті-бренд, присутній на польському ринку. — Авт.). Ми навіть консультувалися, як вони із цього виходили.

Робота над помилками

Я не бачу необхідності змінювати ДНК бренду для Польщі. Ми порівнювали себе із польськими брендами і оцінили наш ринок у 100 локацій. Зараз шукаємо нові приміщення для студій та плануємо відкриття стріт-локації.

Наше правило нині: нова країна — новий інтернет-магазин, а потім все інше

Зараз ми запустили інтернет-магазин і найняли підрядників з просування з досвідом роботи в Європі. Через три місяці після відкриття почали формувати команду маркетингу — нині працює четверо співробітників, усі українці, але троє з них дуже добре володіють польською мовою. 

Коли 13 років тому ми вийшли на ринок, то одразу позиціонували себе як український бренд і виробник. Тоді всі боялися заявити про себе як про український бізнес. Важко було це переломити в людях. Коли казали: «Це український бренд», люди вивертали річ і починали обдивлятися всі шви і виточки. Потім почалася Революція Гідності, й українського виробника почали підтримувати активніше. Далі ми вже активно розвивалися.

Основний момент на ринку — позиціонування. Ми спочатку заявили, що в своєму сегменті ми — бренд №1 в Україні, через 6-7 років досягли цього за фактом. Вкладали людям у голови, що ми — бренд. І останні кілька років показуємо його цінність

Наше завдання зараз — щоб про нас говорили якомога більше. Для цього ми почали активно залучати польських блогерів, менші й більші місцеві бізнеси. Я була налаштована оптимістично і планувала відкривати тут по 20 локацій на рік. Зараз розумію, що перші два-три роки треба поспостерігати. Ми й надалі розвиватимемо європейський напрямок, хочемо відкритися по всій Європі, але почнемо із Польщі.

Всі фото із соцмереж Vovk

Тетяна Виговська: Що таке «Women Leaders for Ukraine?» Чим займається організація?

Ольга Луць: Це міжнародна спільнота, об’єднання жінок з бізнесу, політики, а також тих, хто працює у соціальній сфері, тобто в ГО та благодійних фондах. Президенткою є Ірина Папуша, а членкинями — жінки з усього світу, ми зараз присутні в 19 країнах, в 32 містах. Зокрема в Японії, США, Іспанії, Австрії, Чехії, Польщі й, звичайно, Україні. Тобто це мережа жінок. Яка ґрунтується не лише на обміні інформацією, контактах і менторству, але й на розвитку лідерства з умінням впливати на соціальні й політичні зміни. Також це представництво жінок на різних аренах, форумах, конференціях, зокрема на конференції в Давосі, яку варто згадати як найвідомішу.

Ми організовуємо зустрічі, неформальні й формальні, у країнах, з яких походять наші учасниці. Працюємо над розвитком жінки й наданням їй сили, необхідних навичок, щоб вона знала, як і що робити для досягнення своїх цілей.

Звісно, чоловіки також важливі, вони є частиною цього ком'юніті, є підтримкою, або, як це красиво називають англійською, «allies» (союзниками). Але основний фокус — жінки й надання їм можливості висловлюватися, розвиватися та обраводитись важливими контактами, у такий спосіб будуючи майбутнє — своє й України. Бо внесок жінок важливий не тільки зараз — він буде дуже важливим для відбудови України, оскільки на жіночих плечах лежить дійсно чимало.

Зараз багато жінок виїхали з дітьми в інші країни, де дбають про сім'ю, а ще мусять вирішувати, де працювати, що робити: можливо, започаткувати власний бізнес або шукати новий шлях для розвитку. І ці навички будуть безцінними у майбутньому.

Якщо жінки захочуть повернутися в Україну і взяти участь у її відбудові, вони мають знати, як це робити

— Які цікаві й важливі ідеї вже вдалося втілити «Women Leaders for Ukraine»?

— Почну з двох проєктів, які особливо близькі мені завдяки своїй потужній силі. Перший реалізовано спільно з «The Kids of Ukraine Foundation». Це організація з Великої Британії та США, що підтримує ініціативи, які допомагають дітям та їхнім сім'ям подолати травми війни. Ми є партнерами цього фонду і підтримуємо діяльність у сфері надання гуманітарної допомоги, а також організації поїздок SviTY.

Ми зосереджуємося на психологічній підтримці дітей через спорт, гру й активність. Ми організували багато літніх таборів у Карпатах та інших місцях, де діти можуть не лише провести час на свіжому повітрі та відволіктися від складної реальності, а й отримати психологічну підтримку.

Другий проєкт ми реалізуємо циклічно разом з Міжнародною Федерацією Коучингу (International Coaching Federation). Це відома організація, що об’єднує сертифікованих коучів (тренерів із саморозвитку — Ред.) з усього світу. Вона створює простір для глибоких і чесних розмов, можливість побачити себе та свої здібності з іншої перспективи. Це чудова нагода не лише поспілкуватися з кимось з іншого регіону чи країни, а й відкрити нові шляхи втілення своїх цілей. Щоб допомогти жінкам впевнено рухатися вперед, глибше розуміти свої потреби та відкривати власний потенціал.

Взагалі, напрямки нашої діяльності різні. Наприклад, у нас є нагорода «Ukrainian Award of Inclusivity», якою ми відзначаємо лідерок, що несуть зміни для України. Плюс ми активно впливаємо на законодавчі процеси. Україна на шляху до ЄС, і всі ми віримо, що це станеться — але потрібен тиск з різних боків. І з нашої перспективи дуже важливо, щоб жінки були залучені, щоб це не були переговори без жінок, бо, як я вже казала, жінки будуть дуже важливою групою для майбутнього України, для підтримки всіх процесів — економічних, бізнесових, законодавчих.

Наша спільнота відкрита, і якщо хтось з читачів має ідею, хоче щось запропонувати, ми завжди раді новим учасникам.

— Участь у проєктах і подіях є безкоштовною?

— Так, всі витрати покриваються нашою організацією, спонсорами та партнерами. Тож якщо ви є членом нашої спільноти і хочете взяти участь, — після заповнення анкети та інших необхідних документів ви можете долучитися до проєктів «Women Leaders for Ukraine».

— Ви теж брали участь у «Coaching Project». Чим коучинг є важливим для лідерки? І що цей проєкт дав корисного саме вам?

— Коучинг має ключове значення для розвитку лідерських якостей. Він допомагає зазирнути вглиб власного потенціалу, відкриваючи доступ до тих граней особистості, які ми зазвичай не помічаємо або боїмося визнати. Це можливість зрозуміти свої страхи, таланти, сильні сторони, а також зізнатися у своїх обмеженнях. І цей процес важливий, бо лише тоді, коли ми приймаємо себе такими, якими ми є, ми можемо стати справжніми лідерами — тими, хто надихає інших, будує довіру і створює простір для розвитку в команді.

А ще коучинг дає нам сміливість бути вразливими, не ховати свої слабкості під масками і ролями. Це простір, де ми можемо дозволити собі бути собою — і в цьому знаходити силу, яка необхідна для лідерства. Справжній лідер — не той, хто знає всі відповіді, а той, хто вміє бути відкритим до навчання, розвитку і, що важливо, до визнання своїх слабких місць. Тільки тоді лідер може створювати середовище, де інші відчувають підтримку і можуть бути найкращими версіями себе.

У моєму випадку сесія з коучем дозволила впорядкувати сильні сторони, про які я раніше й не знала. І взагалі подивитися на коучинг по-іншому. Це не лише відкриття своїх компетенцій або того, що потребує вдосконалення, але й знаходження відповіді на питання, для чого я роблю те, що роблю, що є моєю мотивацією, адже саме це дає мені енергію на втілення задуманого.

— Ви втілюєте круті проєкти, але ж це волонтерська діяльність? Чим займаєтесь окрім «Women Leaders for Ukraine?» Можливо, маєте бізнес?

— Я працюю в американському банку Bank of New York Mellon у Вроцлаві. Моя посада — директорка з обслуговування в BNY (Investment Manager Relationships, тобто управління відносинами з інвестиційними менеджерами). У мене немає власного бізнесу, але я відкрита до теми women empowerment (розширення прав і можливостей) та лідерства жінок. Було б чудово створити щось своє, і Women Leaders for Ukraine надає мені знання, як це зробити.

Щодо банку — це також цікавий простір для жінок. Наразі це переважно чоловіча галузь: що вищі посади, то більше чоловіків. І я питаю себе: чому так? Що можна зробити, щоб це змінити, щоб дозволити жінкам також досягати певних кар'єрних вершин, якщо вони цього хочуть?

— На вашому сайті я знайшла анкету, яку потрібно заповнити для отримання підтримки своєї ідеї.  Це лише для ваших членів чи для всіх?

— Для всіх. Якщо у вас є ідея власного проєкту та його реалізації, ми з радістю вислухаємо та розглянемо її. Наступним кроком буде розмова, яка дозволить нам глибше зрозуміти вашу концепцію та її потенціал.

— Це має бути соціальний чи бізнеспроєкт? І які цікаві ідеї ви вже підтримали?

— Ми готові розглядати будь-які ідеї. Ми оцінюємо, як вони вплинуть на Україну і яким чином зможуть покращити ситуацію жінок

Проєкти не обов'язково мають зосереджуватися в Україні; вони можуть стосуватися жінок в усьому світі, і ми не накладаємо жодних обмежень щодо їхньої специфіки. Заохочуємо надсилати ідеї, пов’язані з жіночим розвитком, рівністю тощо. Це можуть бути соціальні чи бізнесові проєкти, ініціативи щодо змін у законодавстві — будь-що, що матиме позитивний вплив і стане двигуном змін.

А які цікаві проєкти підтримали? «Kids of Ukraine Charity Found!» Діти у війні найбільш вразливі. Варто також згадати про технологічні стартапи, нові продукти. Також різні конференції, локальні ініціативи. Нещодавно організували форум у Києві, де зібралися жінки-лідерки для обговорення теми розвитку жінок і їхнього впливу в політиці, суспільстві та бізнесі.

Як країна поза ЄС Україна отримує менше ресурсів від Європи. Тому важливо мислити творчо, використовувати потенціал, зокрема в Польщі й інших країнах з великою українською діаспорою.

— А культурні проєкти? Наприклад, я створила українську бібліотеку в Катовицях, зібрала близько 1000 книжок. Також маю в Україні видавництво й чимало ідей щодо видання творів українських письменників польською мовою та просування української літератури…

— Це чудовий проєкт. Культура є дійсно важливою у боротьбі. Війна зробила українську культуру більш видимою за кордоном, і це нагода показати її світу, запропонувати іншим познайомитися з нашими талановитими письменниками, як-от Ліна Костенко, наприклад.

Спалені твори мистецтва, пограбовані церкви та зруйновані пам'ятники — це наслідки актів варварства, які і досі скоюють російські війська в Україні. Умисне знищення культурних цінностей вважається військовим злочином і є шкодою, завданою спадщині не лише одного народу, а й всього світу.

— Що плануєте робити в майбутньому, якими є ваші амбіції?

— Головна мета — розширення, розбудова нашої спільноти з акцентом на більш глибоку співпрацю. Далі зосередимось на політико-соціальних проєктах, підтримці законодавства, питаннях гендерної рівності та різноманіття, братимемо участь у політичних обговореннях і конференціях, де голос жінок є важливим.

Зараз ми підбиваємо підсумки року, щоб зрозуміти, які проєкти мали найкращий відгук, стали реальною зміною, мали позитивний вплив і їх варто продовжувати. Так от «Kids of Ukraine Charity Found» та «Coaching Project» обов’язково продовжимо, адже вони мають великий масштаб і значення. Також «Resilience ship» — просування українського стійкого лідерства у світ.

Сподіваємося, що багато людей мають цікаві ідеї та хочуть діяти. Важливо зберегти зацікавленість Україною, бо, як відомо, цей інтерес трохи зменшився. Ми прагнемо, щоб Україна залишалась помітною в різних аспектах — політичних, соціальних тощо. Це і буде нашою місією.

Фотографії: FB Women Leaders for Ukraine

Лютий 2022 року, який ніяк не закінчується

Якщо для багатьох українців 24 лютого 2022 року — це день, коли все змінилось безповоротно, то для Анжели такий день настав раніше – 8 лютого. Того дня її коханий чоловік загинув в автокатастрофі. В одну мить жінка стала вдовою з двома доньками: старшій було 14 років, а молодшій — лише 8 місяців.

«І от як це сталось 8 лютого, то цей лютий 2022 року  для мене досі триває», — розповідає вона.

На початку травня 2022 року жінка наважилась виїхати. Все, що з собою захопили, вмістилось в невеликий багаж. Їхала тижнів на два — перечекати. Покинула будинок, власний бізнес, вивозила найдорожче — дітей.

Спершу поїхала в Дніпро, орендувала кімнату в готелі, але грошей було небагато, треба було шукати інший прихисток. Побачила оголошення, що один із санаторіїв на Волині приймає переселенців, тож приїхала сюди. 

Утім це не всі випробування, які випали на її долю. У Бахмуті стерегти будинок залишились батьки чоловіка. Та в липні 2022 року вони потрапили під обстріл. Свекор залишився без ніг, в свекрухи — теж поранення кінцівок. 

— Я просила, щоб їх перевезли до Луцька, щоб я могла за ними доглядати, бо ж куди мені їхати — молодша донька геть маленька. Один фонд мені на рік винайняв в місті будинок, тож ми змогли переїхати з прихистку в санаторії, — згадує Анжеліка.

Продовжила справу чоловіка

А життя тривало, діти підростали. Старша донька вступила на навчання до медичного коледжу. Молодшій виповнився рік. 

— Удома, в Бахмуті, в чоловіка була коптильня домашня. Для себе, для друзів і родичів часто коптив рибу, я теж йому допомагала. Коли приїхала до Луцька, я й згадала про це. З дозволу власників на подвір’ї поставила маленьку коптильню під накриттям, купила кілька скумбрій і запропонувала дівчатам-переселенкам спробувати. Їм сподобалось. Створила групу в соцмережах. А паралельно в Луцьку проводили курси з економічних можливостей для жінок, чий бізнес постраждав від війни, де вчили писати бізнес-план на грант. Було кілька наборів.

Мене кілька разів кликали взяти участь, але я все відмовлялась. Куди мені — батьки хворі, дитина маленька на руках. На третій набір таки погодилась, та й то збиралась лише повчитись, але не складати жодного бізнес-плану

Анжеліка взяла участь в курсах «Економічні можливості для жінок, які постраждали внаслідок війни» від громадської організації «Розвиток Волині», що проходили на початку 2023 року. Проєкт був спрямований на тих, хто прагнув відновити власний бізнес або хотів започаткувати нову справу на новому місці. Повчившись, бізнес-план Анжеліка таки написала. Вирішила протестувати ідею коптити рибу. 

Там же, на курсах, познайомилась з Ольгою Стоногою з Харкова, яка згодом стала її компаньйонкою. Ольга спершу хотіла продавати жіночий одяг, але потім вирішила підтримати ідею Анжели. Бо хоч і сама не надто мала справи з копченням риби, але її батьки раніше займалися копченням м’яса, тож приблизне уявлення точно було.

— Так ми з Олею другий рік і барахтаємось, — посміхається Анжеліка.

Анжеліка і Ольга перемогли у конкурсі бізнес-проєктів для жінок, організованого луцьким кар’єрним хабом «ВОНА» у 2023 році за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення. Цей конкурс давав жінкам, які опинилися у складних життєвих обставинах, шанс реалізувати свої підприємницькі ідеї. Завдяки гранту вдалось докупити обладнання: морозильну камеру, ваги тощо.

І закрутилося. Починали з кількох видів риб, а нині в асортименті Анжели та Ольги — більш як 30 найменувань. Це в’ялена, копчена, солена риба і морепродукти: креветки, мідії, кальмари, марлін, форель, тунець, лосось, горбуша, скумбрія. Завдяки ще одному гранту вдалось винайняти цех. 

Рибні зірки на ринку

Крафтову рибу тепер можна придбати на фермерських ринках і на виробництві. 

— Щосуботи ми приїжджаємо на фермерський ринок у Луцьку, а щочетверга — їдемо у Ківерці (невелике містечко за 20 км від обласного центру). Коли на ринок приїжджаємо, у нас завжди класний настрій, всі підходять, нас вже знають. Ми пропонуємо продегустувати, пропонуємо сети, нарізки з різних видів риби. Дзвонять, просять поради: «От нас 10 дівчат, збираємось в лазню, що порадите взяти?». Ми і нарізку зробимо, і креветки, мідії запропонуємо. В соцмережах постійно розказуємо, показуємо, що ось — щойно нова партія зготувалась — приїжджайте або приходьте на ринок. Маємо сторінки в соцмережах. Завжди маємо в наявності свіжу продукцію у себе на виробництві, якщо хтось хоче придбати самовивозом.

Анжеліка ділиться процесом — від сировини до готового продукту треба кілька днів роботи: рибу треба розморозити, зачистити, засолити, вона певний час ферментується, потім її треба промити, посушити, і тоді — коптіння. На виготовлення партії копченої скумбрії, наприклад, треба витратити 3 дні.

— Це розказувати зараз легко, а насправді нам було непросто: знайти обладнання, знайти гарну сировину, знайти постачальників. Коли починала свою справу — дзвонила до знайомих в Авдіївку (місто в Донецькій області, сильно постраждало від боїв, з лютого 2024 року окуповане росіянами. — Авт.), які мені дали номер їхніх конкурентів у Києві. Ті, своєю чергою, ще порадили звернутись до постачальників зі Львова.

Почула, що на Волині в Оконську (село за 80 км від Луцька) вирощують форель. Поїхала туди, купила живої форелі, щоб спробувати, чи вийде рибу приготувати. Отак по крихтах, по своїх каналах все шукала, збирала все

Потроху підсадили місцевих на свою рибу, каже Анжеліка:

— Бо тут, на Волині, люди більше їдять прісноводну — щуку, карася, товстолоба. А ми їм запропонували тунця, марлін, масляну, різні балики (просолені й пров’ялені спинні частини червоної риби), юколу (в’ялена риба тривалого зберігання за рецептами народів Півночі й Далекого Сходу).

Від старту проєкту, розповідає Анжеліка, їм з партнеркою вдалось вирости разів у п’ять. Доводиться постійно вчитися, імпровізувати, тестувати нові ідеї і рецепти. Звичайно, додає жінка, продукція, яку вони виготовляють, — дорожча, аніж магазинна. І річ навіть не в обмежених партіях чи крафтовості, а в тому, що продукт натуральний, без консервантів, які збільшують термін зберігання.

Анжеліка і Ольга мріють про власний стаціонарний магазин. Навіть написали проєкт:

— Цього літа виграли декілька грантів, писали бізнес-плани на свій фірмовий магазин. Планували, щоб у нас там було три відділи: охолоджена риба і заморожена, готова продукція (тарталетки з рибою, салати, шпажки, рибний фастфуд), і третій відділ — готова копчена риба, солена, в’ялена, вакуумована. Бо у Луцьку насправді немає таких магазинів з таким великим вибором, як ми собі запланували. Але, коли порахували, то зрозуміли, що ми ще до цього не доросли, це надто великі гроші. Нам треба мінімум у чотири рази вирости, щоб утримувати такий магазин: треба мати хороший склад, запустити хорошу рекламу, зробити гарну вивіску, навчити продавців.

Нам не хочеться мати якийсь маленький магазин, як на ринку, а мріємо про великий якісний магазин. Тому ми реалізацію цієї ідеї поки призупинили і докупили собі за виграні кошти на виробництво додаткове необхідне обладнання

Найбільший біль Анжели — відсутність житла. Серед руїн Бахмута залишився і її рідний дім. А у Луцьку вона мусить винаймати квартиру. Житло — дороге. Заощадити не виходить.

— Мене часто питають, чому я тут сиджу в Луцьку. Батьки зараз переїхали в Київську область, там їм надали житло, і мене кличуть. Колеги з інших міст розповідають, як їх там підтримують… Я й сама не знаю, що мене тримає. Ідей — багато, є куди рости, розвиватися, але оця відсутність свого житла дуже стримує. Все, що заробила, все і витратила. А ще ж діти, якщо молодша донька захворіє і не піде в садочок, то я не піду в цех. Не накоптила — не продала. Не продала — не заробила. І це дуже образливо: в мене був дім, але його просто в одну секунду не стало і тепер мушу все сама. Я пів життя працювала і в 40 років опинилась на вулиці з двома сумками — і треба починати все заново. Це ж скільки мені буде, коли я зароблю на нове житло? Соціальні виплати з мене зняли, бо я фізична особа-підприємець. Тому, коли мене часто запрошують на різні заходи, розповідають, як мною і моєю історією пишаються, — це трохи тригерить, — відверто каже підприємиця, однак, додає, здаватись не збирається.

Всі фото: з приватного архіву

Сімейна пасіка перетворилась у бізнес

Faina Bee — сімейний бізнес, який виріс на родинній справі, розповідає співзасновниця бізнесу Катерина Водолажська. Кілька поколінь родини її чоловіка мали пасіку. Зараз крім традиційного меду тут виготовляють та реалізовують вощину для свічок і медові десерти: крем-мед (мед з сублімованими фруктами та ягодами, кремований за спеціальною технологією) та горішки в меду. Зараз на сімейній пасіці 90 вуликів, але їхню кількість хочуть збільшити до 140, розповідає Катерина:

— Ми планували збільшити кількість вуликів ще у 2022 році. Тоді ми тільки мали пасіку і продавали мед заготівельникам, але гуртова ціна знизилась. Тож ми думали спробувати створювати медові десерти, які набирали популярності. Але замість цього були змушені через вторгнення тимчасово виїхати в Івано-Франківську область. 

Пасіку не перевозили — батьки залишились її доглядати, а Катерина з чоловіком в іншому місті міркували над планом розвитку своєї справи. На початку 2023 року подружжя повернулось у Харків і почало втілювати свій план виготовляти перші медові десерти:

— Восени 2023 року вже були непогані продажі. До цього часу ми вже отримали декілька грантів, і завдяки цим коштам отримали експлуатаційний дозвіл на харчове виробництво. Ці дозвільні документи було доволі складно зробити, бо чинне законодавство дуже суворо регламентує всі процеси. 

Наразі вся продукція Faina Bee виготовляється з дотриманням політик і процедур НАССР (система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок; наявність сертифікатів НАССР дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції. — Авт.).

Для чого це робили? По перше, щоб працювати у правовому полі, по-друге — щоб мати можливість вийти на більші ринки, великі торгові мережі, по-третє — це впевненість у собі і якості своєї продукції. І будь-який клієнт може ознайомитися з документами, які засвідчують якість продукції, розповідає Катерина:

— Для маленького виробника отримання таких дозволів — це максимально дорого. А ще — майже всю інформацію про те, що і як треба робити, коли і які документи подавати, доводилось шукати самотужки. 

Мед у десертах Faina Bee — власний, а бджільництво — ціла наука. Ситуація з обстрілами у прифронтових регіонах знову напружена, а бджоли дуже погано реагують на звук, тож розводити їх на Харківщині непросто. Комахи постійно намагаються кудись полетіти в пошуках тихішого місця, додає Катерина, Тому для збору меду пасіку возять по західній частині області, де менше прильотів і немає такого забруднення повітря. 

Утім це не всі виклики. Місто, яке постійно зазнає обстрілів, дуже потерпає через зруйновану енергетичну інфраструктуру. У Faina Bee є декілька виробничих приміщень: виробництво десертів та окремо — виробництво вощини, пояснює Катерина:

— Магазин з виробництвом десертів розташований поруч з медичним закладом і там світло майже не вимикають. А ось там, де розташоване виробництво вощини, електроенергія вимикається і спланувати взагалі нічого не можна, бо навіть встановлених графіків не дотримуються. Наприклад, світло мають вимикати з 9:00 до 16:00, а насправді його немає з 7:00 до 18:00. Якщо використовувати генератори, то собівартість продукції буде занадто високою.

Як крафтовим виробникам шукати клієнтів

З попитом на медову продукцію нині доволі складна ситуація, додає підприємиця. Faina Bee розраховує більше на роздрібного покупця, а людей у Харкові поменшало. Особливо медові десерти купували дітям, але багато сімей з дітьми виїхали. Крім того, купівельна спроможність людей дуже знизилась.

Щоб залучати нових покупців, вирішили розклеювали листівки на під’їздах, шукати інші точки збуту — розмістили свою продукцію в кількох невеликих магазинах, але через обстріли деякі з торгових точок або закрились, або там припинились продажі. А ось щоб крафтовому виробнику потрапити на полиці великих супермаркетів, крім цілої низки дозволів і сертифікатів, треба ще пройти тривалу процедуру погодження:

— У великих супермаркетах велика бюрократія. Ми зараз листуємося з однією такою мережею. Але це складно, попри те, що ми маємо всі сертифікати за системою НАССР.

Ще один варіант продажів — соцмережі. Та, зізнається Катерина, щоб правильно їх вести, треба наймати фахівця і вкладати гроші в рекламу:

— Ми зіткнулися з тим, що наша маржа не дозволяє просуватися в інстаграмі максимально ефективно. Ціна за клієнта виходить 3 долари, а в нас один продукт стільки коштує. СММ-агенції, таргетологи, які могли б допомогти, не дуже хочуть спрацювати з малим бізнесом, бо орієнтуються на більший бізнес і більші рекламні бюджети. Тому ми зараз розробляємо сайт і будемо запускати контекстну рекламу, щоб до нас йшли люди, які вже мають запит на нашу продукцію.

Наразі власники Faina Bee міркують над тим, щоб вивести свою продукцію на експорт, але для цього теж потрібно пройти ще низку дозвільних процедур (залежно від країни, в якій планують продавати). Щоб працювати на міжнародних маркетплейсах, треба ще й розбиратися в митних процедурах: знати, яка країна може не пропустити такий товар через кордон.

Анастасія Яремчук разом із чоловіком вже відкрили 8 перукарень на Донеччині. Подружжя медиків не побоялися розпочати бізнес за 20 кілометрів від лінії фронту. Щоб працевлаштувати місцевих, їм довелося перенавчати на барберів художників і слюсарів. Кадрове питання одне з найболючіших, бо через близькість до фронту люди виїжджають.

Життя на валізах

У 2014-му році, щойно почалася війна, я закінчувала інтернатуру у рідній Горлівці на Донеччині. Однак жити у місті через часті обстріли було складно. Одного дня ворог гатив по центру Горлівки. Тоді було дуже багато постраждалих і загиблих. Мені вдалося вижити. Той день, 27 липня, я запам’ятаю назавжди. Це мій другий день народження. Саме тоді наша невелика родина ухвалила рішення — виїжджати у більш безпечне місце. Так ми майже на два роки оселилися у селищі Адамівка — за 40 км від Краматорська. Весь цей час я їздила звідти на роботу до міста. Працювала асистенткою кафедри онкології та радіології Донецького національного медичного університету. Свого старшого сина Тимура бачила тільки на вихідні. Він жив разом з моїми батьками. Аби бути всім разом, ми вдруге ухвалили рішення про переїзд. Бо немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Цього разу переїхали до Дружківки на Донеччині. Тут я вдруге вийшла заміж.

З чоловіком познайомилися на роботі, він — лікар-травматолог.

У день, коли почалася повномасштабна війна, ми дізнались, що у нас буде дитина. Чоловік наполягав на переїзді, але я твердо сказала: «Нікуди не поїду»

Старшого сина і своїх батьків вмовили переїхати в Умань на Черкащину. А ми лишилися. Покинути місто не дозволяла й наша робота. Як лікарі ми повинні бути на своєму робочому місці і допомагати людям. Цей момент розлуки з сином і батьками був дуже тяжким. Тож згодом вони повернулись. У жовтні 2022-го я народила молодшого сина. Те, що ми пережили тут того року, коли не було газу, майже пів року води, були перебої з електропостачанням — це загартувало і вже сприймається як буденність. До цього, на жаль, звикаєш. Головне, що ми вистояли.

Перукарня для чоловіків

На той момент багато жінок з дітьми виїхали із міста, а їхні чоловіки  залишились. Я помітила, що був попит на чоловічу стрижку. Сама довго не могла записати свого чоловіка на неї. Це була дійсно проблема. І одного дня у мене виникла ідея відкрити перукарню із чоловічим залом. Хотілось зробити щось тематичне, незвичайне. Завжди перукарні називали «Олена», «Наталя», «Анастасія» тощо. У нас варіантів назв було багато —  «Кактус», «Бритва». Визначитися допоміг випадок. Мій чоловік родом із Чернігівщини. Одного разу ми гостювали у Ніжині. Там є педагогічний інститут імені Миколи Гоголя, однойменна вулиця і випадково зайшли до кав'ярні, яка теж називалася «У Гоголя». Всередині все було присвячено письменнику. Стильно і тематично. Тож, вийшовши, я сказала чоловікові, що назву перукарні слід прив’язати до якогось героя. І оскільки ми обоє прихильники детективних історій, то зупинилися на назві «Шерлок». Далі почали думати над атрибутами. Люлька для куріння, скрипка, плед, робочий стіл, друкарська машинка, лупа, мікроскоп. І саме з цього почали відтворювати англійський стиль у закладі.

Перший «Шерлок» — це дуже маленьке приміщення два на три метри. Там стоїть одне крісло й робоча зона з мийкою. Є банери «Англійська королева з жуйкою», фотографії Бітлз, постери Лондона. У зоні очікування — маленька під старовину шафа. На стіні — друкарська машинка. У нас вийшов затишний чоловічий зал, дизайн якого придумувала я.

Всі ці речі ми шукали, де тільки могли. Друкарську машинку і скрипку  придбали на OLX.  Картатий плед в англійському стилі подарувала моя колега. У нас є декілька книг про Шерлока Холмса, які презентував наш перукар Данило. Клієнти подарували стару машинку та ножиці

Ми з чоловіком працюємо як два ФОПи. Відкрити справу нам допоміг мікрогрант від «Є-підтримки». У чоловіка був на перукарські послуги, а я отримала грант на розвиток кав'ярні. Тому у нас є ще й кава від «Шерлока». Якщо перукарня працює понад рік, то каву продаємо майже 7-й місяць.

Найбільш затратною була купівля якісних машинок для стрижки, шейверів та тримерів. До того ж, треба розуміти, що це обладнання, яке виходить з ладу. Приміщення ми орендуємо, тож усюди робили незначний ремонт. Грантова підтримки дуже допомагає. Але її ми отримали на етапі розвитку.

Перші дві локації відкривали самостійно. Звісно, перед тим, як відкривати справу я все добре прорахувала. Чоловіча стрижка у нас коштує від ста гривень. Ми тримаємо дуже демократичні ціни.

Найбільша проблема — кадри

Першою проблемою став пошук майстрів. Їх майже не було, адже багато людей виїхало. Кадри шукали усюди. І зрештою вирішили навчати бажаючих працювати. Це можна було зробити у Дніпрі чи Києві. Першим опанувати нову професію зголосився наш майстер Данило. На той момент у нього народилась дитина, і грошей на утримання сім'ї не вистачало. Хлопець талановитий, мав незначний досвід стрижки, коли служив в армії. Професію барбершопера опанував швидко.

Згодом у нас забажали працювати два майстри з інших перукарень. Так ми почали розширюватись. У Дружківці вже маємо чотири заклади. Стільки ж було і у Костянтинівці. Однак, через збільшення обстрілів вимушені релокувати звідти бізнес до Краматорська. Поки що там лишається одна перукарня. Загалом у нас працює 16 перукарів на два міста.  

У нас є люди з інвалідністю. Є художник, який працює перукарем. У кав’ярні баристою є жінка, в якої шестеро дітей. Є також майстриня з шиття, яка перевчилася і тепер колористка і перукарка

Жінки у захваті від її талантів. Перукарів, які працювали за фахом, було лише двоє. Решту — ми навчили. Навчання організовували за власний рахунок. Це теж був ризик. Було й таке, що наші співробітники, вивчившись у нас, йшли до конкурентів. Але у кожного є право вибору. Якщо йде одна людина, то на її місце прийде дві. Ніколи не потрібно нікого утримувати.

Клієнтів вистачає. На сьогодні у нас є універсальні майстри. Окрім перукарських послуг, дівчата роблять вії, брови і нігті. Щодо перебоїв зі світлом і водою, то ми призвичаїлися. Тим більше на даний час у нас більш-менш стабільна ситуація. Крім того, ми працюємо на акумуляторних інструментах. Запас води також постійний. Її зберігаємо у накопичувальних баках. Тому, можемо помити людям голову чи бороду навіть, коли води у місті не буде.  

До лінії фронту 20 км

До Часового Яру, там де проходить лінія фронту, дуже близько — до 20 км. У мене іноді запитують, чи не страшно нам було відкривати справу так недалеко від бойових дій? Страшно, але якщо нічого не робити, то стає ще страшніше. У мене вже був досвід побудови життя з нуля у 14-му. Тому мені дуже не хотілось навіть вірити і думати про те, що у нас знову буде те саме і вкотре доведеться виїжджати. Я вірю до останнього. На даний час в мене немає жодного сумніву, що область вистоїть. Розумієте, навіть так близько від передової люди однаково думають про гарні зачіски.

Я не можу сказати, чи виїжджають люди  з міста.  Навпаки, є ті, хто повертаються. Дім є дім, і кожен тримається за свою оселю, за свій шанс бути вдома. Життя не зупиняється

У нас дуже чисті охайні вулиці. Бувають обстріли. Не менш боїшся, коли їх немає, бо є момент очікування. Це дуже давить на психіку. Але кожен пристосовується і намагається жити. Це живі міста. Так, понівечені, але однаково тут все працює. Дуже багато підприємців. Щодо того, як я психологічно все витримую, то просто спокійно до цього ставлюсь. Моя друга освіта — психолог. А ще — я знаходжу спокій у своїх дітях та справі.

Якщо я зайнята, то я не аналізую 24 на 7 все, що відбувається довкола. Мої очі не дивляться карту бойових дій. Я однаково не зможу обійняти весь світ і зробити так, щоб закінчилась війна. Тому ми повинні знайти щастя, рівновагу у тому, що є. Взяти себе у руки. Наразі я працюю у Дружківці рентгенологом у Центральній міській клінічній лікарні, а також за сумісництвом рентгенологом в онкологічному диспансері Краматорська. І, звісно, паралельно займаюся перукарнями.

У планах — розширення бізнесу і відкриття школи

На даний час ми на порозі відкриття п’ятої перукарні у місті Дружківка. Загалом їх вже буде 7. Коли ми купували дзеркало і маленький диванчик для очікування, мій чоловік сказав: «Всі вивозять речі, а ми купуємо і звозимо». Я сподіваюся, що цей диванчик прослужить нам багато років. 

У мріях і планах — відкриття школи перукарського мистецтва. Зокрема, ми могли б там і для себе кадри готувати, і для інших. Нормальна конкуренція повинна існувати, бо якщо її немає, то це розслабляє і ніяк не загартовує. Але це все у перспективі. Хотілося б розширитися по області. Відкрити заклади у Краматорську і Слов’янську. Також маю плани щодо кав'ярні. Дуже хотіла б, щоб вона існувала не як точка кави з собою, а як повноцінний заклад. 

Поєднувати роботу і бізнес не просто. Це дуже виснажує. До того ж, я ще мама двох дітей, які потребують уваги. Мені допомагають батьки. Інколи я можу забути, наприклад, завезти чисті рушники, забрати замовлення. Але в мене є бос, мій чоловік, який допомагає у всьому. Ми працюємо як єдиний організм. Те, що не встигаю я, встигає він.  І це дуже зручно, коли працюєте як партнери. Комфортно бути не тільки чоловіком і жінкою, а й друзями і партнерами по роботі.

Щодо майбутнього і перспективи говорити складно. Я дуже спокійно реагую на будь-яку ситуацію і намагаюсь вирішувати питання, як вони з’являтимуться. Потрібно дивитись за ситуацією на фронті і готувати якісь варіанти «б». Однак не забувати, що життя є тут і зараз. Продовжувати працювати і жити.

Війна навчила мене цінувати близьких і кожну прожиту хвилину

До речі, цьому навчила мене й моя робота в онкології. Коли я прийшла на роботу в онкодиспансер, мені було 25 років. І це страшно, коли ти бачиш, що не тільки через війну людина може втратити найдорожче, — життя. І тому цінуєш кожну хвилину, намагаєшся зробити щось добре для своєї родини. Для себе я не розглядаю на даний час переїзд, але якщо буде розруха й загроза життю моїх рідних, то я оберу безпеку для них. Незважаючи на війну, я вважаю, що у нас найкраща країна з потужною освітою, неймовірною природою і, звісно, що лікарями. Я думаю, що люди, які зараз живуть в Європі все це давно зрозуміли. Тому я б, мабуть, не змінювала в Україні нічого. Лише б якось стимулювала розвиток. Я мрію про закінчення війни, стабільність. А ще — після закінчення війни дуже хочу відправити дітей до своїх батьків, а з чоловіком поїхати до Венеції або Португалії. Дуже хочеться романтики. 

На новому місці Юрій Душенко вирішив знову запустити грибний цех. Справа пішла вдало: зараз чоловік продає продукцію по всій Україні, має замовлення від інших підприємців та навіть планує облаштувати власне виробництво з маринування грибів. Через які випробування пройшов переселенець за 2,5 роки війни, хто допоміг відкрити грибну ферму на Черкащині та як планує розширювати бізнес у найближчі роки — про все це підприємець Юрій Душенко розповів Sestry.  

Знайомство з грибами

29-річний Юрій Душенко родом з Луганщини, але 10 років тому переїхав до дружини у місто Лиман на Донеччині:

— У батьків жінки був свій бізнес. Вони продавали чай, каву, спеції. Ми допомагали їм декілька років.

З часом бізнес вдалося розшити: родина відкрила три продуктових мінімаркети, невеликий ресторанчик, декілька магазинчиків із одягом. Юрій з дружиною теж вирішили запустили власну торгову точку, яку назвали «Пан Амерікано», оскільки готували там чай та каву.

Коли розпочався ковід, бізнес занепав: людей приходило мало, а отримані доходи не покривали навіть вартість оренди. У результаті Душенку довелося закрити свій магазинчик. Далі виникло питання: чим займатися під час пандемії? Знайомий запропонував Юрію спробувати разом вирощувати гриби. Це була реалістична пропозиція, оскільки в ініціатора ідеї якраз був у власності колишній консервний завод, де стояли пусті підвальні приміщення. 

— Ідея сподобалась, але проблема полягала в тому, що в оточенні не було технологів, тож треба було досліджувати цю тему самостійно та з нуля, — розповідає підприємець. 

Юрій почав вивчати інформацію в інтернеті, придбав літературу, пройшов курси. Далі пішла робота:

— На старті купив три брикети, поклав в котельні і почав вирощувати гриби. Перший врожай вийшов непоганий — 12-14 кг грибів. Цей процес зайняв приблизно 2 місяці. 

Вирощувати гриби — це виклик

Коли підприємець зібрав перший врожай, він зрозумів, що знайшов справу для душі, адже дуже сподобалося спостерігати за процесом вирощування та збору грибів:

— Було неочікувано, але смак власних грибів був більш яскравий та цікавий ніж магазинних. У першому врожаї один гриб виріс вагою 350-400 г. Ми його порізали на слайси та посмажили в клярі. Смак грибів тоді не відрізнявся від м'яса, що дуже здивувало. Хотілося розібратися, чому смак шампіньйонів, що вирощуєш сам, може суттєво відрізнятися від магазинних.

Виявилося, що на якість та смак грибів впливає жорстке дотримування технології вирощування шампіньйонів. Зокрема, грибам треба давати більше часу на дозрівання, тоді вони набирають більше необхідних смакових якостей. Як результат, «дорослі» шампіньйони стають більш щільні за смаком, а не водянисті. 

Грибна ферма напередодні 24 лютого

Після перших врожаїв Юрій Душенко з партнером вирішили масштабувати процес вирощування грибів та запросили у співвласники ще одного інвестора. Підприємці втрьох готували нові підвальні приміщення, збирали полиці. Планувалося закласти в 4 підвалах по 10 тонн компосту. Такі об’єми надали б можливість вирощувати 8 тонн шампіньйонів протягом одного місяця. Але усі ці плани не вдалося реалізувати, оскільки розпочалося повномасштабне вторгнення Росії:

— Ми заклали брикети та підготувалися до вирощування грибів, але прийшлося терміново евакуюватись та залишити усе виробництво. В результаті загальні втрати бізнесу на той момент склали біля $6-8 тисяч.

Перша евакуація із Донеччини

Восени 2022 року подружжя Душенко вирішило виїхати на захід України. Із собою не брали речей — тільки тривожну валізу із документами:

— Фактично їхали внікуди: були у Дніпрі, Стриї Львівської області, на Закарпатті. Усюди виникали якісь проблеми, наприклад, із житлом. Знайомі запропонували пожити певний час у Чернівцях, ми поїхали в цей регіон. Врешті опинилися у селищі Сучевени, там прожили біля 3 місяців.

На новому місці Юрій із дружиною вирішили спробувати відновити бізнес. Душенко зідзвонився із партнерами, та почали діяти разом. Спочатку відкрили декілька магазинів з продажу чаю, кави, спецій, тому що такий бізнес швидше окупається. Пізніше було ухвалено рішення запустити грибну ферму:

— Орендували потрібний об’єкт, зробили ремонт. У двох приміщеннях заклали компосту по 5,5 тонн. Це б дозволило замкнути цикл виробництва та отримувати врожай щомісяця, адже на дозрівання та збір кожної партії грибів потрібно 2 місяця. Коли зібрали перший врожай, виявилося, що продавати шампіньйони нікому.

Провальний рестарт грибної ферми

Юрій Душенко розповідає, що на етапі перезапуску грибного бізнесу він домовився із партнерами, що займається саме вирощуванням шампіньйонів, а вони шукатимуть клієнтів. Домовленості не спрацювали:

— Партнери сказали, що попитали в Чернівцях та області, чи не зацікавлений хтось придбати гриби, але не знайшли клієнтів. Чи правда це — не знаю. 

У результаті врожай частково вдалося продати знайомим, друзям. Після проблеми зі збутом шампіньйонів в сторін посилились непорозуміння щодо бачення подальшого ведення бізнесу:

— Партнери почали вимагати повернути вкладені гроші, оскільки фінансування запуску грибної ферми йшло за їхній рахунок. Вони вважали, що я маю заплатити $4 тис., оскільки загалом у вирощування грибів було вкладено біля $12 тис.

Тоді Душенко запропонував партнерам забрати його долю в мережі чайних магазинів, що вони паралельно запустили на заході країни. На той момент таких магазинів було п’ять: три — в Чернівцях, один — на Вінниччині, один — на Хмельниччині. Пропозиція влаштувала усі сторони, тож питання було закрито.

‍Нова спроба запустити грибну ферму

Навесні 2023 року подружжя вирішили перебратися у Звенигородку на Черкащині, де проживали родичі дружини. Від звенигородських волонтерів Юрій дізнався, що є можливість написати бізнес-план для відкриття грибної ферми та отримати грант від одного із благодійних фондів, якщо ідея виявиться конкурентоспроможною. Підприємець вирішив ще раз спробувати отримати фінансування, тим більше, що на руках були готові розрахунки, які він підготував ще у Чернівцях. 

— Проєкт був розписаний на декілька мільйонів гривень. Я скоротив кошторис до 100 тисяч гривень, бо таке фінансування було реально отримати у межах гранту, та відправив заявку, — розповідає Юрій. 

За місяць стало відомо, що грантодавці погодили ідею. Ще через 20 днів було отримано фінансування. Грошей вистачило на часткове оздоблення одного підвального приміщення:

— Виникла проблема з пошуком об’єкту, де можна розмістити грибну ферму. Об’їхав усю Звенігородку — і все марно. Випадково побачив магазин на околиці міста. Знайшов господарів та спитав за оренду. Вони поцікавилися, під який саме бізнес потрібен об’єкт. І виявилося, що мають у власності саме напівпідвальні приміщення, які оптимально підходять під грибну ферму.

Додаткові гроші на бізнес-старт

Грантове фінансування пішло на купівлю кондиціонера (40 тис. грн), двох двигунів для подачі повітря (по 4 тис.), полиць (20 тис.), туманогенератора (10 тис.), компосту (10 тис.) тощо. Також за власні гроші — 220 тис. грн — Юрій придбав проводку, холодильну камеру, ще один кондиціонер, додатковий компост тощо. Тобто загалом витрати на запуск грибної ферми склали 320 тис. грн.

— Тоді в нашої родини та друзів зовсім не було грошей. Підтримали місцеві підприємці. Коли дізналися, що ми —переселенці та відкриваємо грибну ферму, допомагали, як могли. Наприклад, знайомі надавали матеріали безкоштовно, власник приміщення частково оплатив електроенергію на декілька тисяч гривень. Ми віддавали борги вже з врожаю. Наша родина реально була в приємному шоці від підтримки людей, які знали нас на той час лише 2-3 місяці. Це сильно мотивувало запускати власний бізнес, — каже підприємець. 

Перший грибний врожай у Звенигородці 

Наприкінці осені 2023 року Юрій з дружиною підготували приміщення під вирощування великих грибів. Перший врожай вагою 1,7 тонни вдалося зібрати напередодні Нового року. 

Питанням продажу грибів Юрій зайнявся заздалегідь. Він об’їхав сусідні містечка та розповів підприємцям про можливість придбати гриби. Також родина опублікувала оголошення про врожай у групах на Фейсбуці. А ще Душенки вирішили поставити полку з грибами у магазині батьків:

— Тільки в одному магазині вдалося продати понад 400 кг з першого врожаю. При цьому люди швидко звикли до великих грибів та не хотіли брати маленькі. Великі гриби брали для консервування, жарки, фарширування.

Соцмережі зробили грибну ферму відомою в Україні

Що цікаво, велику частину врожаю — біля 500 кг — родина Душенко продала десь за три дні, завдяки акаунту в ТікТоці. Справа в тому, що Юрій почав знімати процес вирощування грибів у соцмережі, як то кажуть, для себе. Але відеоблог швидко став популярним — за 3-4 місяця з’явилась понад 8000 підпісників. Тож коли підприємець записав відео із пропозицією купити гриби, в особисті посипалась безліч замовлень зі всієї України. У результаті довелося швидко обробляти заявки та надсилати гриби «Новою поштою» у Київ, Харків, Одесу, Миколаїв, Закарпаття. Люди залишились задоволені якістю продукції.

— Ми не встигали приймати та обробляти заявки. Дірект у ТікТоці та Вайбері був завалений. Дружина з ранку до вечора обробляла заявки. А потім ми з батьками зрізали гриби, упаковували їх та надсилали поштою, — розповідає чоловік. 

Коли ж перший врожай було розпродано, люди почали замовляти гриби у вигляді… броні. Так вдалося продати половину нового врожаю, якій тільки зрів на фермі. 

Як родина Душенко розвиватиме грибну ферму 

Підприємець каже, що зараз попит на його продукцію вище, ніж виробничі потужності бізнесу. Тому Юрій хоче розширювати ферму, щоб мати можливість отримувати великий врожай щомісяця. Такий підхід дозволить закрити запити не тільки з боку постійних роздрібних клієнтів, а й системного бізнесу:

— Нещодавно один зі столичних кулінарних центрів попросив відправляти їм по 3 тонни грибів щомісяця, це важливе замовлення.

Також Душенко хоче експериментувати з різними видами грибів: окрім печериць є план вирощувати королівські гриби та гливи. Якщо вдасться збирати великий врожай щомісяця, тоді надлишки продукції можна буде консервувати. А для цього вже потрібен власний цех з маринування. Для реалізації планів потрібно додаткове фінансування, тож Юрій буде знову подавати свою розрахунки на конкурс грантів:

— Люди активно розкуповують маленькі гриби на маринування. Такий товар цікавить власників продуктових магазинчиків. Замовляють для маринування гриби й з інших міст. Наприклад, дівчинка із Запоріжжя якось купила 90 кг грибів та замаринувала їх. Тепер планує ще замовляти. Тож коли запустим цех з маринування грибів, продукція звідти точно буде користуватися попитом.

Як зберегти грибну ферму у важку зиму

Наступна зима — серйозний виклик для бізнесу, адже під час довготривалих відключень світла можна втратити врожай грибів. Тому Юрій планує закупити котел та акумулятор для опалення цеху, що дозволить працювати навіть під час блекаутів:

— Ідей багато: наприклад, плануємо поставити відеокамери та датчики клімат-контролю, щоб стежити за безпекою та температурним режимом у приміщеннях під час дозрівання грибів. Важливо ретельно дотримуватися норм температури, вологості, освітлення в приміщення, інакше врожай може загинути.

Душенко впевнений: за 2-3 роки вдасться реалізувати основні плани з розвитку бізнесу, а тоді напевно з’являться й нові цікаві ідеї для автоматизації процесів вирощування грибів та збору врожаю:

— Технології постійно розвиваються. Цікаво стежити за тенденціями у вирощуванні грибів, експериментувати та впроваджувати нові проєкти. Дуже радий, що знайшов справу, яка мені подобається та якою я планую займатися усе життя. Тож, можливо, з часом наша родина буде створювати цікаві рецептури для приготування грибів під власним брендом. 

Чи складно відкрити побудувати грибний бізнес 

Загалом грибна ферма не вимагає великих коштів для запуску, але потребує багато часу та зусиль, каже Юрій Душенко. Іноді в цеху треба проводити по 2-4 години, а іноді й по 16-18 годин.

З однієї тонни компосту можна зібрати від 300 до 400 кг грибів. Цей процес триває два місяці: один місяць йде пророщення, другий місяць — плодоношення. Далі використані брикети потрібно вивезти та закласти новий компост. Потім 2-місячний цикл вирощування шампіньйонів повторюється.  

Щоб запустити грибний бізнес, на старті підприємець має зробити такі кроки:

• орендувати вдале приміщення; 
• заплатити зарплату співробітникам; 
• закупити сировину: компост, грибниці, добрива; 
• підготувати полиці для вирощування грибів; 
• придбати та змонтувати обладнання, зокрема, мова йде про освітлення, полив, систему кондиціонування, температурний режим.  

Такий бізнес сьогодні потребує інвестицій мінімум у 300-400 тис. грн. Витрати на запуск грибної ферми можуть окупитися через 9-12 місяців.