Майбутнє

Про розпад німецької коаліції стало відомо наступного дня після президентських виборів у США. 6 листопада канцлер Олаф Шольц відправив у відставку міністра фінансів, представника партії Вільних демократів Крістіана Лінднера. Це звільнення Шольц супроводив закидом в егоїзмі та безвідповідальності. Як писали німецькі медіа, головним каменем спотикання став бюджет на наступний рік. Що буде далі, чи втримається Олаф Шольц в кріслі канцлера, які шанси в ультраправих та ультралівих критиків допомоги Україні посилити позиції на дочасних виборах, як німецька політична криза загалом може вплинути на підтримку Києва і загальноєвропейську безпеку — Sestry зібрали думки експертів.

«Світлофор» більше не працює

Ця так звана «світлофорна коаліція» (назва «світлофор» через партійні кольори учасників: зелений, жовтий і червоний. — Авт.) між лівоцентристськими соціал-демократами, зеленими та лібералами завжди була дуже неоднорідною. У них різні інтереси, різні програми: вони вкрай далекі одна від одної, каже директор представництва фонду Конрада Аденауера в Україні (Konrad-Adenauer-Stiftung) Томас Біррінгер (Thomas Birringer):

—  Ліберали — це ринкова маленька партія, в той час як дві інші — зелені і соціал-демократи — більші партії, орієнтовані на соціальний добробут. Це основна проблема, хоча проблеми виникали протягом останніх трьох років, коли є цей уряд. Зараз криза сталася через розбіжності в економічній і фінансовій політиці. Ліберали вимагали багато ринкових реформ, щоб зробити Німеччину знову більш конкурентоспроможною, тоді як соціал-демократи і зелені були дуже сильно проти цих ідей лібералів. Особливо в тому, що стосувалось ідеї бюджету без додаткового державного боргу. Були також деякі інші питання, з яких різні партії мали різні думки, що призвело до розпаду коаліції. Серед таких питань були міграція і допомога Україні, але насправді, порівняно з економічними і фінансовими проблемами та розбіжностями, ці питання не були визначальними. 

Ще місяць Бундестаг працюватиме в звичайному режимі. 16 грудня відбудеться голосування за довіру уряду. Якщо воно буде негативне, а в цьому сумнівів немає, то президент Німеччини має оголосити про розпуск уряду і дочасні вибори, на підготовку яких є 60 днів. Провідні політичні сили і президент Штайнмаєр вже погодили дату — 23 лютого. Власне, без цієї коаліційної кризи, планові парламентські вибори відбулися б на півроку пізніше — у вересні 2025-го.  

Коаліція «світлофора» завела Німеччину в глухий кут, тому її розпад був лише питанням часу, певен депутат Бундестагу, член опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

— На жаль, ми змарнували три роки на адаптацію безпекової політики Німеччини до нагальних геополітичних змін. Для нової урядової коаліції має відбутися абсолютна зміна напрямку політики безпеки. Нам потрібне інтегративне стримування і захист від CRINK — альянсу Китаю, Росії, Ірану та Північної Кореї — який загрожує і вже атакує наші суспільства.

І, звичайно, Німеччина повинна нарешті змінити мету і стратегію своєї підтримки України і нарешті підтримати план перемоги Зеленського

Німецька криза і підтримка України

Німеччина чимало допомогла Україні від початку повномасштабної війни, але, напевно, має потенціал відігравати ще більшу роль, наголошує директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик. А втім, на його думку, німецька криза зрештою може призвести до певних позитивних зрушень:

— Є негатив в тому, що криза лише затягує період, протягом якого Німеччина не може відігравати активнішу роль з точки зору допомоги Україні і з точки зору захисту європейської безпеки.

Але якщо дійсно швидко відбудеться цей виборчий процес і якщо нинішня влада ці вибори програє, а вдало виступлять християнські демократи, то для нас це добрі новини, бо лідер ХДС Фрідріх Мерц позиціонує себе як людина цілком проукраїнська

На жаль, Німеччина останніх років не була зразком лідерства в Європі і втратила багато довіри серед партнерів по НАТО, каже депутат Бундестагу, член опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

—  Я радий, що Польща, країни Балтії та Північної Європи, Данія і Чеська Республіка зараз є лідерами і стоять на захисті безпеки Європи, а також чітко виступають за все більш ефективну підтримку України. Я особливо вдячний Польщі, оскільки вона намагається заповнити вакуум, створений Німеччиною, а також вона може бути розумною точкою контакту для нової адміністрації США.

Підтримка України має бути посилена, продовжує Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

— Перш за все, я маю розвіяти міф про те, що Німеччина є другим за величиною донором. Це не так. Лише близько 20% нашої підтримки — це військова підтримка. Понад 60% нашої підтримки залишається в Німеччині, оскільки вона використовується для прийому біженців. Саме тому ми перебуваємо в кінці списку в Європі, коли йдеться про військову підтримку. Ми виділяємо 0,1% від ВВП, Данія — 1,6% від ВВП, Велика Британія — 0,3% від ВВП, Естонія — 1,5% і так далі.

Коаліція «Світлофор» оголосила про скорочення підтримки України вдвічі у 2025 році, заблокувала необхідні поставки, такі як «Таурус», і виступила проти запрошення до НАТО

Попри розпад коаліції, Німеччина виконає всі зобов’язання по допомозі України — надасть більшу частину з обіцяних 4 мільярдів євро, навіть якщо бюджет на наступний рік не буде ухвалений, запевняють в чинному уряді. 

Ініціативи Шольца і кандидати в канцлери

Деякі соціал-демократи, щоб не програти дочасні вибори, закликають Олафа Шольца більше не балотуватись на посаду канцлера. Натомість пропонують поступитись місцем значно популярнішому політику — чинному міністру оборони Борису Пісторіусу. Ймовірно, щоб продемонструвати своє лідерство, Олаф Шольц у розпал політичної кризи в Німеччині вирішив поговорити, вперше від початку повномасштабного вторгнення, з російським очільником Путіним.

Як повідомили у відомстві німецького канцлера, під час цієї розмови  він засудив російську агресивну війну проти України, закликав Путіна вивести війська та попередив бути готовим до переговорів задля справедливого миру, а також підкреслив «непохитну рішучість Німеччини». За повідомленнями з Кремля, Путін вкотре звинуватив НАТО у початку війни, сказав, що Росія готова до відновлення переговорів, «які перервав київський режим», але виходити пропонує з «нових територіальних реалій». І насамкінець кінець дорікнув Шольцу недружнім курсом, який призвів до безпрецедентної деградації російсько-німецьких взаємин.

Україну попередили про цю розмову, однак в українського МЗС це не викликало жодного ентузіазму. А Володимир Зеленський своєю чергою порівняв дзвінок Шольца Путіну з відкритою скринею Пандори, мовляв, це саме те, чого хотів російський керівник — послаблення його ізоляції та перемов з лідерами країн, які не матимуть жодного практичного змісту. «Мінська-3» не буде, додав Зеленський, Україні потрібен реальний мир.

Чи поліпшить зовнішньополітична активність на російському напрямку шанси Шольца втриматись в кріслі канцлера, покажуть результати дочасних виборів.

Зараз, за опитуваннями, найкращі шанси на перемогу має правоцентристська Християнсько-демократична партія, партія колишньої канцлерки Ангели Меркель, каже директор представництва фонду Конрада Аденауера в Україні (Konrad-Adenauer-Stiftung) Томас Біррінгер (Thomas Birringer): 

— За всіма опитуваннями, якби вибори відбулись зараз, то новий лідер правоцентристської Християнсько Демократичної партії Фрідріх Мерц, безумовно, став би канцлером. Це може змінитися до 23 лютого, але це те, що ми бачимо зараз. Пан Мерц і його партія виступають за значно більшу підтримку України, ніж нинішній уряд.

Саме вони кілька разів ініціювали в парламенті пропозицію, щоб змусити уряд поставити Україні ракети «Таурус». Пан Мерц також рішуче підтримує вступ України до НАТО

Проросійські сили і їхні шанси

Хто категорично проти вступу України до НАТО і всіляко агітує за припинення допомоги України, так це німецькі ультраліві — «Альянс Сари Вагенкнехт» та німецькі ультраправі — «Альтернатива для Німеччини». Обидві ці політичні сили виступають за поліпшення відносин з Росією і цього вересня на місцевих виборах в деяких німецьких землях показали непоганий результат.

Однак навіть збільшення кількості голосів за ту ж «Альтернативу» не призведе до проросійської політики в Німеччині, оскільки ця партія не увійде до складу уряду, певен Томас Біррінгер (Thomas Birringer). 

А втім, рейтинги обох проросійських партій продовжать зростати, каже депутат Бундестагу, член опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). На його думку, це відбувається з двох причин: розчарування в чинній владі і російський гібридний вплив:

— Ми щодня помічаємо, як дезінформація та пропаганда дедалі глибше проникають у німецьке суспільство і дають поштовх обом проросійським партіям. Представники партій демократичного центру не змогли зробити нашу демократію та суспільство більш стійкими до російського впливу і не змогли запропонувати громадянам чітку позицію. Навряд чи хтось пояснює, наприклад, що підтримка України не є благодійністю, а служить нашим власним інтересам безпеки, і що ми також перебуваємо під величезною загрозою з боку російського імперіалізму. Натомість партія канцлера, СДПН, протиставляє підтримку України пенсійному питанню і навмисно нагнітає соціальні страхи серед населення з електоральних міркувань — на тлі України.

Це не лише цинічно, але й посилює проросійські сили в Німеччині

Трамп, Європа і німецьке лідерство

Через призму того, що у Вашингтоні до влади заходить нова адміністрація, яка цілком може припинити підтримувати Україну, роль Європи, зокрема Німеччини лише зростає, каже директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик. Достеменно невідомо, що робитиме Трамп після того, як він прийде у Білий дім після 20 січня, але дуже ймовірно, що він змінить підходи з багатьох питань і адміністрація Трампа відсторониться від російсько-української війни чи займе таку позицію,що це справа європейців, хай вони і розбираються:

—  Європейцям треба навчитися самим ухвалювати рішення, причому консолідовано і скоординовано. Зрозуміло, що будуть якісь голоси «проти», скажімо, з Братислави чи з Будапешта, якщо Америка відсторониться, вони почнуть говорити, що ми самі, без американців, це не витягнемо. Але ті, хто розуміють, що заради європейської безпеки необхідно підтримувати Україну, вони повинні мати сильний голос. І тут роль Берліна буде дуже велика.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Івона Райгардт: Ви були у США під час завершальних етапів президентської кампанії, а результати перегонів зустріли вже в Україні. Чи стали вони для вас сюрпризом?

‍Тамар Джейкобі: Я була здивована результатами, це був несподіваний і болісний удар. Тепер, коли я дивлюся на результати, я думаю, що ми всі мали це передбачити. Ми казали собі, що це буде 50 на 50, але це не було 50 на 50. Трамп переміг зі значним відривом. Я не звинувачую опитування, я не думаю, що це головна проблема. Я думаю, що люди просто не хотіли бачити перемогу Трампа. Я точно не хотіла цього бачити. Тепер нам потрібно визнати, що американці прийняли Дональда Трампа. І важко зрозуміти, чому саме. Невже виборці не вірять, що він зробить усі ті божевільні вчинки, про які каже? Або їм просто не подобається напрямок, в якому демократи вели країну? Навіщо ці щирі обійми? Я все ще намагаюся це зрозуміти. З цим вибором американців нам доведеться жити чотири роки.

‍Одна з обіцянок Трампа — закінчити війну в Україні за день. І це видається немислимим… 

Українські соціальні мережі висміяли це в перші дні після виборів: «Час іде. Дон, де мир?». Але якщо серйозно, не думаю, що він зможе завершити війну за день. Я вважаю, що він зрозуміє, що це виявиться складніше, ніж він думає.

Головне питання — яку угоду він запропонує? Мене дуже хвилюють деякі з варіантів, які пропонували його радники. Друге питання — як відреагує Путін? В останні дні реакція Росії не була особливо привітною. Третє питання — наскільки міцно Трамп буде дотримуватися своєї пропозиції? Якщо пригадуєте його переговори з Північною Кореєю під час першого терміну, він здався після кількох днів розмов.

Тож є багато питань щодо його обіцянки закінчити війну за 24 години. Також, коли він каже, що збирається піти з України, — насправді він цього прямо не говорив, але люди так зрозуміли його коментарі. Ми не знаємо, який він має намір. Він має на увазі відсутність нової зброї від США чи припинення будь-якої підтримки? Або він має на увазі, що США продовжуватимуть надавати розвіддані та дозволятимуть європейцям надавати військову допомогу, в тому числі, шляхом закупівлі американської зброї?

Найважливіше — існує багато версій того, що може статися зараз, і я думаю, що люди повинні зосередитися на наведенні аргументів, які могли б переконати Трампа вчинити правильно, а не відразу припускати, що він зробить найгірше

‍Що, на вашу думку, означатиме успіх для Трампа в питанні закінчення війни в Україні?

Ми поки не знаємо. Трамп — дуже реакційна  та емоційна особистість, тож багато що залежить від того, як усе розвиватиметься. Йому не сподобається, якщо Путін ігноруватиме його, — і це може піти на користь Україні. І йому не сподобається, якщо буде виглядати, що Америка чомусь зазнала невдачі та зрадила свого союзника. Тому нам треба почекати і подивитися. Є багато невідомих і багато речей, які можуть вплинути. Зараз важливо спробувати допомогти Трампу побачити Україну в позитивному ключі.

‍Це підводить нас до відносин Трамп-Путін. Хто для Трампа Путін — друг чи ворог?

Незрозуміло. Але Путін все ще однозначно ворог для України та решти Заходу. І ніщо не говорить про зміну ставлення серед простих росіян. Українські соцмережі дуже уважно стежать за російськими соцмережами, і останніми днями було багато розмов про те, що Америка все ще є і завжди буде ворогом Росії. Трамп для Кремля нічим не відрізняється від Байдена, і багато в чому таке ставлення підтримується Путіним та його союзниками.

Головне питання щодо переговорів полягає в тому, що Трамп покладе на стіл?

Якщо Путін піде, я можу уявити, що будуть наслідки, – я бачила, як Трамп тисне на нього. Питання в тому, навіщо йому йти? Якщо Трамп пропонує заморозити лінію фронту й обіцяє, що Україна не вступить до НАТО, для чого Путіну йти? Це мене найбільше хвилює. 

Також не забуваймо про четвертого великого гравця — Європу. У вас є Україна, у вас є США, у вас є Росія, але у вас також є Європа. І Європа повинна зібратися і активізуватися. Ми могли бачити сценарій, коли Трамп відступає, але каже: «Європо, це твоя відповідальність». Потім Європа має знайти гроші та зброю та втрутитися. Європейці говорять про ці зобов’язання з початку війни, але насправді вони не зробили багато для збільшення свого військового потенціалу. Польща витрачає більше, але Німеччина все ще майже нічого не витрачає, а німецький уряд щойно розвалився. Ось чому я так само стурбована тим, що відбувається в Європі, як і тим, що відбувається в США.

Чи вважаєте ви, що Європа, особливо країни на кшталт Польщі чи Балтії, мають зараз хвилюватися? Чи перемога Трампа означає, що ми ризикуємо побачити війну біля наших кордонів?

Суть полягає в тому, що Європа має активізуватися. Неважливо, хто президент Сполучених Штатів. Навіть якби Камала Гарріс перемогла, Європі потрібно було б рухатися. Недостатньо говорити: «Ми повинні витрачати більше». Європейці мають розподіляти гроші та співпрацювати одне з одним, щоб кожен долар пішов якомога далі. І вони повинні робити це ефективно. Було багато розмов, але потяг не рушив зі станції. Я розумію, що у Брюсселі все вимагає часу — і це складно. Але давайте пришвидшуйтесь. На сході України гинуть люди. І ця війна дійде до порогу Європи. Загрози вже на вашому порозі. І в цьому відношенні, думаю, що обрання Трампа може справді допомогти — може підштовхнути європейців діяти так, як навіть ситуація на передовій не підштовхнула їх.

‍Якщо говорити про лінію фронту та загалом про ситуацію в Україні, то всі прогнози не оптимістичні…

Вони не добрі. Росіяни все більше й більше покладаються на жорстоку тактику. Вони руйнують місце, яке намагаються захопити, а потім посилають людей. І ніхто не придумав, як протистояти цим атакам. Це старі крилаті авіабомби і вони величезні. При попаданні вони можуть зруйнувати цілі будівлі. І це те, що росіяни робили – руйнували місто за містом.

Тим часом боєприпасів в Україні стає все менше, а люди втомилися. Наскільки я розумію, цього літа мобілізація зійшла нанівець, і дезертирство почастішало. Українці все ще тримаються. Опитування громадської думки не показують великих змін у ставленні до війни за останні пів року.

Життя в Києві напрочуд нормальне. Але люди втомилися і, думаю, вони чекають, як обрання Трампа змінить динаміку

Українцям набридло воювати з однією рукою за спиною, отримувати якусь американську та європейську зброю, якої недостатньо, без дозволу використовувати її, як їм потрібно. Багато людей прагнуть чогось більш сміливого — і це може бути Трамп. Багато людей хвилюються через нього, але деякі люди сподіваються, що, можливо, Трамп щось зрушить з місця. 

‍Чи відчуваєте ви в Україні почуття покинутості? Чи почуваються українці покинутими Заходом, Польщею, США?

Не всі ці країни однакові. Я думаю, що більшість поляків розуміють, що відбувається в Україні — розуміють екзистенціальну російську загрозу. Більшість європейців це розуміють. Але більшість американців цього не розуміють. На жаль, вони не розуміють ні ставок, ні масштабу загрози. Для більшості американців ця війна дуже далека. І їхній погляд на ставки більш діловий, ніж екзистенціальний. Але навіть в Європі, будьмо чесними, більше розмов, ніж дій. Покинутість — велике слово, але, можливо, воно недалеко від істини. Це стає самотньою битвою для України.

‍Що Америка збирається робити зараз, у цей період, коли Джо Байден — кульгава качка, а Дональд Трамп — обраний президент?

Я не думаю, що буде інший додатковий пакет допомоги від Конгресу. Я просто не бачу цього. І Палата представників, і Сенат тепер є республіканськими та перебувають під владою Трампа. Тим не менш, деякі речі можуть статися від сьогодні до січня.

Ми не витратили всі гроші з останнього пакету допомоги і ми повинні поспішити це зробити

У сенатора Ліндсі Грема є цікава ідея: надати Україні такий самий статус, як Ізраїлю, відкривши шлях до набагато ширшого доступу до зброї США. Це не зовсім членство в НАТО, але це набагато краще, ніж те, що Україна має зараз. Ми також повинні розглянути правила, які регулюють ,як американські оборонні підрядники можуть співпрацювати з підрядниками в інших країнах.

Багато з них — дрібниці, але справа в тому, що здаватися занадто рано. Є речі, які можна зробити в США, речі, які можна зробити в Європі. Можливо, найважливішим є те, що роблять Зеленський та інші — думають про те, які аргументи будуть найбільш переконливими для команди Трампа. Усі ці кроки можуть змінити ситуацію, і ми маємо йти далі. Війна не закінчилася. Українці все ще воюють, а Росія виглядає як ніколи загрозливою для України та решти Європи.

Титульне фото: 24-та механізована бригада імені Короля Данила ЗСУ/AFP/East News

Верховна Рада закликає обраного президента Трампа і американський Конгрес допомогти закінчити війну для проведення парламентських виборів в Україні. Про це наступного дня після президентських виборів у США заявив віцеспікер Верховної ради Олександр Корнієнко. Наприкінці вересня Центральна виборча комісія повідомила, що почала оновлювати реєстр виборців, що підняло хвилю обговорень, а чи не готується українська влада до виборів. Чи можливі вибори в Україні в осяжній перспективі і що про це думають українці, як повномасштабна війна змінила політичні вподобання, чи буде в новому парламенті умовна партія Залужного і чи можливе повернення у політичне життя проросійських сил — про це Sestry запитали в генерального директора Комітету виборців України, політолога Олексія Кошеля.  

‍Катерина Трифоненко: Чи можливі в Україні вибори, скажімо, в наступному році? 

Олексій Кошель: Я не виключаю, що може бути ухвалене політико-правове рішення із порушенням норм  Конституції про проведення виборів. За останній рік з боку представників влади були сотні заяв про те, що для проведення виборів потрібно лише змінити закон. Ніхто, окрім колишнього представника президента у Верховній Раді, пана Веніславського не сказав, що проведення виборів забороняє Конституція. Всі говорять виключно про закон. А маючи більшість голосів в парламенті, закон можна змінити буквально сьогодні на завтра. Тому проведення саме такого рішення я не виключаю. Тим більше, коли ми отримали такий чіткий, прямий сигнал про тисячу гривень для кожного громадянина України. Знаєте, коли вибухають обуренням соціальні мережі — це одне, але є мільйони громадян, які не будуть обурюватися.

І для доведених до злиденного стану окремих категорій громадян ця тисяча, особливо якщо помножити на двоє, троє, четверо, п'ятеро членів сім’ї, може стати достатньо серйозною вигодою, за які вони можуть дякувати президенту Зеленському

 — Від чого може залежати ухвалення рішення про проведення виборів? 

— Для проведення виборів має бути рішення Верховної Ради України. Слуга народу має більшість голосів у парламенті, не самостійно, але за підтримки з боку трьох депутатських груп. Це депутатська група «Довіра» і дві групи, які раніше були проросійською фракцією Опозиційна платформа «За життя», яка нині заборонена рішенням судів. Зараз це фактично неформальна коаліція, яка може гарантувати голоси за будь-які рішення. Навіть ті, які виходять за межі здорового глузду, тому з голосами проблем не буде.

‍— Чи є ознаки того, що українські партії готуються до проведення виборів?   

— Чіткої системної роботи політичних партій по підготовці до виборів я не бачу. Єдине, що ми можемо сказати, це те, що з боку опозиційних партій, збільшився градус критики влади, але також варто відзначити, що збільшилась і кількість підстав для критики влади. Я бачу багато прикладів на місцях, коли міські голови активно вкладають кошти в проєкти, які ми можемо розцінювати виключно як безглузде витрачання коштів під час війни.

Тобто це і ремонти фасадів, і програми озеленення, і масове будівництво тротуарів та бульварів, навіть фонтан відкрили під час війни

Це витрачання грошей на вітер, але його варто оцінювати, в тому числі, в контексті підготовки до виборів. Разом з тим я бачу й окрему активність політичних сил, зокрема партія «Слуга народу» масово роздає рекламні газети в Києві і в інших регіонах. Ну, і, знову ж таки, рішення президента про виплату однієї тисячі гривень всім без винятку громадянам я розглядаю виключно як політичну технологію, жодної здорової економічної логіки я в цьому не бачу. 

‍— А українцям взагалі зараз потрібні вибори? Які настрої?

—  Якщо дивитися на кількісні показники роботи Верховної ради, на кількість розглянутих і ухвалених законопроєктів, вони, точно не гірші, ніж до воєнного стану.  Гостра реакція суспільства і недовіра до парламенту — це наслідок низки скандалів під час війни: і корупція, і проблеми з деклараціями, і неетична поведінка, і проросійський настрій серед частини народних депутатів. І тому ми бачимо, що на відміну від інших владних інституцій парламент сьогодні отримує найбільшу порцію критики. Також маємо підстави критикувати парламент за невміння розставляти пріоритети, за ухвалення законопроєктів, з якими, м'яко кажучи, можна було зачекати до завершення війни. Тобто часто парламент замість того, щоб розглядати важливі військові законопроєкти, може розглядати законопроєкти сумнівної актуальності. Але це питання не лише Верховної Ради. Це проблеми загалом глибокої кризи державного управління. І точно так само ми можемо критикувати Офіс Президента, Кабінет міністрів за ухвалення рішень низької якості або сумнівної актуальності.

Мене, до речі, дивує, чому довіра до уряду більша, ніж до парламенту. Остання абсурдна заява про те, що вони забули передбачити кошти в бюджеті для виплат військовим на 2024 рік і тому з'явилась дірка в 500 мільйонів гривень. Півмільярда. Це величезна цифра. В уряді пояснили так: що за рахунками Міжнародного валютного фонду війна мала закінчитись у 2024 році, тому далі виплати не передбачали. Це логіка людей, які не вміють ухвалювати управлінські рішення. 

Щодо бажання виборців переобрати органи влади, я зустрічав соціологічні опитування, які вказують, що переважна більшість проти проведення виборів в умовах війни

Це надзвичайно приємні результати соціології, тому що торік була дискусія про ймовірність проведення виборів, коли представники органів влади, в тому числі спікер парламенту, пан Стефанчук, прямо заявляли, що, мовляв, можна проводити вибори, для цього достатньо лише змінити закон, очевидно, мали на увазі закон про воєнний стан. Натомість провідні експерти з питань виборчого права, конституційного права, громадські діячі активно дотримувались абсолютно протилежної позиції про те, що Конституція забороняє проведення виборів в умовах воєнного стану. Принаймні парламентських, але, на думку експертів, точно така сама логіка поширюється і на президентські, і на місцеві вибори. І дуже приємно, що суспільство підтримало саме цю позицію і не підтримує станом на зараз проведення виборів. Я також думаю, що така позиція громадян сильно пов'язана із безпековим фактором.

‍— Як повномасштабна війна змінила політичне життя і політичні вподобання українців? 

— Після повномасштабного вторгнення в Україні фактично обнулилось політичне життя. Воно не зникло, політичні сили працюють, але до речі, до честі переважної більшості політичних сил вони працюють в форматі волонтерських штабів: в центральних офісах політичних партій в Києві складають дрони, збирають гуманітарну допомогу, партійці возять гуманітарні вантажі. Після повномасштабного вторгнення в Україні фактично змінився формат ухвалення рішень.

Тут і до масштабного вторгнення ключові рішення ухвалювалися в Офісі Президента, а уряд і парламент швидше виконували роль виконавців. Оскільки вперше в історії незалежної України одна політична сила отримала більшість місць у парламенті і  самостійно, без огляду на опозицію, сформувала виконавчу владу. Але після розв'язання масштабної війни у 2022 році у нас спостерігався надзвичайно цікавий процес: формат загальної єдності роботи в парламенті. Тут варто зауважити, що попри все, ключові рішення парламенту стосувалися питань безпеки і оборони, підтримки збройних сил і ці рішення не могли роз'єднувати парламент. І тому ми бачили період небувалої єдності. Я думаю, що вперше в історії українського парламентаризму ми побачили дуже великі показники підтримки законопроєктів, коли кожне третє, кожне четверте рішення, приблизно, ухвалювалось навіть конституційною більшістю.

Тобто парламент просто працював як годинник. Але разом з тим, з одного боку, бачили гідність, а з іншого — залишалась ревнивість прийняття опозиції як такої. І через ці ревнощі, через намагання створити звичний формат інформаційного поля саме для влади і не допускати до інформаційного поля опозицію, було нароблено дуже багато помилок.

Я не хочу зупинятися на дрібних питаннях, блокування опозиційних каналів і багато іншого. Ключове — що в парламенті не зуміли розставити пріоритети. З одного боку, вони працювали у форматі, озираючись на Банкову, і чекали постійних підказок в усіх питаннях і без Банкової намагались не діяти.

А з іншого боку — були помилки з ухваленням і законодавчих, і виконавчих рішень в уряді  щодо питання збройних сил

І тому ми отримали просто катастрофічні проблеми і наслідки цих проблем достатньо серйозні. Приклад, очевидний для всіх, що зміни до законодавства про мобілізацію уряд подав на розгляд парламенту лише восени 23-го року. І при тому ці зміни були настільки неякісно, нашвидкуруч розроблені, що парламент змушений був відправити їх уряду на доопрацювання. 

І далі ці зміни були ухвалені лише у квітні 24-го року. Тобто для мене, ці цифри просто катастрофічні: півроку в умовах жорсткої фази війни потрібно було на допрацювання і друга редакція теж була низької якості. Тобто запізнення в часі на півтора-два роки в умовах жорсткої фази війни. І, на жаль, точно те ж саме ми бачили по інших напрямках. 

‍— Якщо говорити про тенденції, що нині переважають в українській політиці, які б ви виокремили, як визначальні? 

— Головна тенденція, яку ми бачимо в політичному житті, — це переорієнтація виборців на військових. З цим пов'язаний феномен генерала Залужного, до якого сьогодні залишається найвищий відсоток довіри. Військові, як показують результати останніх соціологічних опитувань, мають довіру в районі 93-94% відсотків. Це рекордні показники довіри. Це більша довіра навіть, ніж до православної церкви. Далі за військовими йдуть волонтери і державна служба з надзвичайних ситуацій.

Це свідчення того, що люди довіряють навіть структурам, які не військові, але дотичні до військового питання. І тому зараз ми маємо всі підстави говорити, що майбутній парламент буде відсотків на 50% сформований з військових і волонтерів

Це була очевидна логічна тенденція, але зараз вона знаходить своє відображення в показниках соціологічних опитувань, які засвідчують, що лідером у перегонах може бути Валерій Залужний. Серед інших учасників перегонів, які покажуть значний результат, може бути Буданов, можуть бути партії, які будуть відображати назву відомих, популярних в Україні воєнних підрозділів. Власне військові стали тією політичною силою, яку бояться старі гравці і найбільше пропрезидентська партія. Тому, очевидно, була і залишається  дуже велика спокуса провести вибори без військових. Тобто навіть якщо вибори відбудуться за дуже короткий період часу після оголошення  миру чи перемир'я, очевидно, що цього дуже короткого часу може не вистачити для багатьох військових для того, щоб активно включитися у виборчий процес.

І більше того, я навіть спостерігав в інформаційній площині явно замовну хвилю заяв псевдоекспертів, які почали активно натякати на ризики того, коли військові приходять до влади. Але я вважаю, що із понад мільйонної української армії знайдеться кілька сотень достойних людей, які будуть мати досвід законодавчої роботи і бажання чесно працювати у парламенті. Власне, це була, є і буде ключова тенденція і ключова загроза для правлячої більшості. 

‍— Чи є ризик повернення до активного політичного життя проросійських сил?  

— У 22-му році, коли було ухвалене рішення РНБО про заборону проросійських партій, то багато хто перебував в такому форматі ейфорії і вважав, що все — ми поставили назавжди крапку в питанні руського міра. Якщо ми подивимося, наскільки болюче відбувається процес розлучення із церквою Московського патріархату, ми повинні розуміти, що приблизно такі ж ризики, що болюче розлучення буде і в політичній площині. Тому зараз, для того, щоб ми отримали принаймні часткові гарантії зменшення впливу руського міра після війни, нам потрібно ухвалювати низку законодавчих рішень. Ключове із них — це люстрація для тих осіб, які балотувалися від заборонених політичних партій впродовж останніх років: спочатку 14-го року і спочатку повномасштабної війни. При тому для всіх, хто балотувався: від сільського голови до президента включно. Це буде реальний актив цих проросійських політичних партій, якому потрібно заборонити брати участь у виборах принаймні на років 10. Мені дуже не подобається, коли я не бачу цієї дискусії і чомусь всі вважають, що немає жодних серйозних загроз. 

Хоча логіку монобільшості зрозуміти можна. Тому що дві депутатські групи з колишньої Опозиційної платформи «За життя» голосують в унісон із владною більшістю. Очевидно, можна пропускати, що ця підтримка, умовно кажучи, небезкоштовна. Я не виключаю, що вони отримали для себе певні гарантії за такі прояви лояльності. І саме тому парламент, я маю на увазі монобільшість, вже понад два роки не розглядає урядовий законопроєкт, який дозволяє забирати мандати депутатів місцевих рад від заборонених російських партій. Тобто у нас абсурд: партії заборонили, вони не існують, а їхні депутати в місцевих радах залишаються. І я припускаю, що їм може бути дозволена участь у нових трансформованих політичних проєктах. Я переконаний на 100%, що найближчі 10 років ми не побачимо в Україні виразні політичні проросійські проєкти.

Але ми можемо побачити, і це абсолютно реально, коли невдовзі проросійські сили братимуть участь у виборах під виглядом європопулістів та євроскептиків

Тобто, не потрібно прямо вигравати з Москвою. Достатньо доводити до абсурду всі ідеї євроінтеграції, євроатлантичної інтеграції. Ми можемо побачити політичні сили, які будуть спекулювати виключно на цих темах. Це те, що робить, наприклад, Грузинська Мрія. Вона ж не виступає з прапорами Путіна. Вона говорить про те, що потрібно дружити, потрібно запускати авіаперельоти, від цього виграє грузинський бізнес і так далі. Тож появу таких політичних сил в Україні вже в найближчому майбутньому я не виключаю. Тому потрібно проводити люстрацію, щоб хоча б частково зняти ризики для повернення до парламенту проросійських політичних сил.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

«Ми домовилися підтримувати тісний діалог і розвивати нашу співпрацю. Сильне й непохитне лідерство США є життєво важливим для світу і для справедливого миру», — написав 6 листопада 2024 року після розмови з Трампом Володимир Зеленський. З перемогою 47-го президента США у своїй манері, але все ж привітав і російський керманич, а міністр закордонних справ РФ заявив, якщо з Білого дому надійде ініціатива діалогу без односторонніх вимог, Москва буде готова її вислухати. Як адміністрація Трампа буде говорити з росіянами, що чекати Києву і чого побоюються в Європі — Sestry зібрали думки фахівців.

Перемога Трампа і його монобільшість  

Не те, що за 24 години, а за кілька місяців чи навіть й рік неможливо зупинити російську війну проти України, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара:

— Питання ж не лише в контролі за територіями, які захоплені Росією, не лише в бажанні росіян знищити українську державу, а головне питання, що Росія прагне встановити новий порядок в Європі. 

Говорити, роздавати обіцянки під час виборчої кампанії — це одна історія, продовжує Олександр Хара, а розробити реальний покроковий план — зовсім інша:

— Зрозуміло, що Трамп має передусім сформувати свою команду. Вже лунають певні прізвища, але це потребуватиме якогось часу. Потім буде певна консультаційна робота, потім, так би мовити, прощупуватимуть ґрунт, і лише далі будуть якісь предметні заяви.

Звичайно, що Трамп завжди може щось сказати публічно, але ж це ще не є стратегією і планом

Демократи програли через невдоволення американців ситуацією всередині країни, каже голова правління Академії польської кар'єри (President of the Board Academy of Polish Careers), радник з питань безпеки Александр Арабаджич (Aleksander Arabadźić):

— Занадто слабке економічне зростання. Відсутність безпеки та політичні помилки, такі, як скорочення фінансування поліції. Війна з наркотиками і занадто сильні спроби нав'язати інклюзивну політику, яка стає небезпечною навіть для лібералів.

Підхід Трампа — це політика «Америка понад усе», тож він зосередиться на економічних та безпекових інтересах США, а не на багатосторонніх зобов'язаннях, резюмує Александр Арабаджич.

Разом з президентом американці обирали Сенат та Палату представників. Через поразку демократів у Західній Вірджинії, Огайо та Монтані республіканці отримали більшість в Сенаті, раніше верхню палату Конгресу контролювала Демократична партія. Нині основна боротьба триває за Палату представників. Якщо республіканцям вдасться утримати за собою Палату представників, то вони матимуть величезну владу для реалізації свого порядку денного, пояснює доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America). А втім, цей порядок денний головним чином обертатиметься довкола внутрішньої політики:

— Трамп намагатиметься виконати свої обіцянки, такі, як підвищення тарифів, убезпечення кордону, збільшення кількості депортацій і зниження податків. Але деякі з них потребуватимуть більше часу і підтримки Конгресу, ніж інші. Податкова політика потребуватиме підтримки Конгресу. Впровадження тарифного режиму також потребуватиме часу.

Трамп, ймовірно, може вжити більш негайних заходів щодо імміграції та соціальних питань за допомогою виконавчого наказу

Адміністрація Байдена планує виділити залишок коштів — 6 мільярдів доларів допомоги Україні, і зробити це хочуть до січня 2025 року — до інавгурації Дональда Трампа. Ще до дня голосування Байден розпорядився виділити на військову допомогу Україні всі залишки коштів від пакета, який Конгрес схвалив у квітні. Тож питання виділення нового фінансування і продовження підтримки України буде проблемою вже нового Конгресу.

Батоги й пряники

Звісно, Україна залежить і дуже сильно від Сполучених Штатів, але навіть якщо Трамп насправді призупинить постачання допомоги Україні, це не значить, що Київ пристане на будь-які умови, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара:

—  Але, скоріше за все, в голові Трампа так є, він вважає, що в нього є якісь морковки, які він може згодувати. В нашому випадку це безпекова допомога, в тривалій перспективі, можливо, економічні. А з тої противної сторони залежить від того, якою буде реакція на пропозицію видобутку нафти. Це один з ключових моментів в баченні Трампа, як відновлювати економічну потугу Сполучених Штатів, зняти всі ці обмеження, які були запроваджені Байденом. І друге — однозначно буде спроба владнати відносини з Саудівською Аравією, що означатиме, що він може домовлятися там, скажімо, і збільшити видобуток нафти. Це, мені здається, дуже потужний, важливий тил. І плюс, звичайно, ідеї, що можна якісь там санкції зняти і таким чином заохочувати. А також пам’ятаємо про погрозу, якщо противна сторона не погодиться на пропозиції Трампа, допомога Україні буде суттєво збільшена.

Трамп навряд чи збільшить підтримку України, радше зменшить її, вважає доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America):

— Він, швидше за все, намагатиметься досягти швидкої угоди про припинення вогню, що призведе до втрати Україною територій, які натепер окуповані російськими військами. З огляду на таку динаміку, Росія може докласти значних зусиль протягом наступних тижнів, зважаючи на ймовірність того, що угода, підтримана Трампом, дозволить їй зберегти все, що вона зараз контролює.

Рішення Трампа важко спрогнозувати, а втім, очевидно одне, якою б не була його політика стосовно України, вона точно буде відмінною від політики Байдена, пише Wall Street Journal (WSJ). Журналісти видання поспілкувались з представниками команди обраного 47-го президента і описали два ймовірні сценарії.

Перший — США відмовляють Україні в допомозі, поки вона не погодиться на мирні перемови з Росією, а повернення окупованих територій — питання дипломатії.

Другий — замороження ситуації і зупинка бойових дій по лінії зіткнення, паралельно відкладається українська заявка на вступ до НАТО — за деякими пропозиціями як мінімум на 20 років. Натомість США допомагають Україні зброєю настільки, щоб вона могла протистояти наступному російському нападу. А втім, для реалізації такого плану треба, щоб і Україна, і Росія погодились з визначеною лінією фронту і створення демілітаризованої зони в понад 1300 кілометрів. При цьому WSJ цитує людину з оточення Трампа, яка категорично виключає, що американські військові поїдуть підтримувати мир в Україні, мовляв, залучіть до цього поляків, німців, англійців і французів. І платити за це США теж не збираються.  

Європейські плани

Лідери Євросоюзу обмірковують, як допомагати Україні у разі, якщо Трамп відмовиться це робити, пише Bloomberg. Це питання було на порядку денному саміту в Будапешті. Джерела агентства кажуть, що ЄС побоюється розвитку подій, за якого Трамп намагатиметься перекласти фінансові витрати на європейців.

Водночас міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський в інтерв’ю Rzeczpospolita спрогнозував більш прямолінійну політику США стосовно Європи: «Буде більш однозначна мова і більш тверда позиція з важливих питань».

Сікорський також зауважив, що хвалив Трампа за заклики, аби європейці більше витрачались на безпеку, мовляв, не до всіх європейців доходила мова дипломатії, а зміна тональності може піти на користь.

Дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара сподівається, що європейці все ж таки готувались до приходу Трампа:

— Буквально, коли була ця European Political Community, збирались лідери і  про це казав Макрон: з одного боку, про стратегічну автономію, не в тому сенсі, що він хоче позбутися Сполучених Штатів, але хоче зменшити негативний вплив від ймовірного зменшення зобов'язань США чи взагалі виходу Америки з Європи. У європейців свої ресурси є, але їхня реалізація потребуватиме непопулярних політичних кроків. Європі доведеться, можливо, скорочувати якісь соціальні речі, збільшувати податки, а це все дуже неприємні речі. Ви бачили, що в Німеччині відбувається, що фактично Україна стала причиною того, що розпалася коаліція, але, з іншого боку, не реагувати європейці не можуть.

І сукупність загроз має підштовхувати їх переглянути свої позиції по Україні в бік збільшення допомоги

Виходячи з першого президентства Трампа та його передвиборчої риторики, його друга каденція буде позначена напруженими відносинами з традиційними союзниками, зокрема, з європейськими, прогнозує доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America):

— Трамп продемонстрував зневагу до демократичної бюрократії і схильність до консервативного популізму. Це не обіцяє нічого доброго такому проекту, як Європейський Союз. До того ж він показував особливу і незрозумілу прихильність до таких диктаторів, як Владімір Путін, і це просочилося в загальний світогляд Республіканської партії, яка стала, в кращому випадку, підозрілою щодо допомоги Україні, а в гіршому — готовою заспокоїти аванси Путіна. 

Повернення Трампа в американську політику може перекроїти глобальні, зокрема трансатлантичні відносини. Європа ризикує зіткнутися зі зменшенням прихильності США до НАТО, що підштовхне країни Європейського Союзу до посилення власної оборони, каже голова правління Академії польської кар'єри (President of the Board. Academy of Polish Careers), радник з питань безпеки Александр Арабаджич (Aleksander Arabadźić):

— Європа може відреагувати на можливу торговельну напруженість диверсифікацією партнерств і зміцненням внутрішньої єдності. Загалом, лідерство Трампа може кинути виклик, але також і підштовхнути Європу до більшої незалежності у сфері оборони, торгівлі та дипломатії.

Аналогічно, його позиція щодо Китаю може стати більш жорсткою, що призведе до посилення глобального економічного відокремлення з потенційними хвильовими ефектами на світових ринках

Стосовно Росії адміністрація Трампа може шукати дипломатичніший підхід, продовжує Александр Арабаджич, це потенційно може розхитати єдину позицію Європи, зокрема, в питанні України:

—  Але з іншого боку, ми повинні пам'ятати, що адміністрація Трампа хоче бути більш жорсткою у протистоянні з Китаєм. Сьогодні Росія і Китай є союзниками. Я не думаю, що США зрештою залишать Україну. Це не в стилі Трампа, тим більше, що він захоче показати себе «крутим хлопцем».

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Марія Гурська: Дональд Трамп став 47-м президентом США. Це виклик для Польщі та України, а світ занурюється в атмосферу невизначеності та великої невідомості. Як ви вважаєте, чому американці зробили такий вибір і обрали Дональда Трампа? 

‍Павел Коваль: Люди в США втомилися від демократів. Лише 28% американців вірять, що справи в Америці йдуть у правильному напрямку. Це велика рідкість у США. Та ніхто в Польщі чи Україні не повинен думати, що це були вибори про Польщу, Україну чи Центральну Європу загалом. Таке мислення —  це просто наша мегаломанія, на жаль. 

Вибори завершилися з таким результатом через погане управління великими містами, знижений рівень безпеки і безглуздий ріст податків

Саме тому й стала можливою  перемога республіканців — не лише Трампа, але й усього табору — як в Сенаті, так і у Палаті представників. Республіканці всюди отримали перевагу — і так буде до наступних виборів.

‍У Пенсильванії обидва кандидати розраховували на голоси поляків і українців, які живуть у цьому штаті та інших штатах, які коливалися до останнього, зокрема, з так званого «Іржавого поясу». Чи відомо вам, як зрештою проголосували наші співвітчизники і наскільки це вплинуло на результат?

Точні цифри невідомі, але якщо ми говоримо про ці голоси, то це загалом 800 тисяч поляків, 100 тисяч українців, 80 тисяч литовців. Разом ці голоси могли б бути вирішальними. Та виявилося, що перевага республіканців була набагато більшою, і ці голоси меншості, скажімо так, не мали такого великого значення. У цих «плаваючих» штатах демократи практично ніде не перемогли. Це чудовий урок і великий холодний душ для американських демократів.

І все ж, це не пов'язано з війною в Україні. Звичайно, коли американці почули Трампа, який говорив: «я дам вам мир», вони відповіли: «так, ми хочемо миру», тому що на запитання «чи хочете ви миру?» кожна нормальна людина відповідає: «так, я хочу миру». Але це не значить, що американські сім’ї сидять у своїх будинках у передмістях Детройта чи Піттсбурга, їдять індичку та ведуть діалоги про те, як виглядатиме ситуація в Україні. На жаль, це не так.

‍Камала Гарріс разом зі командою до останнього ходила по домівках американців і агітувала за демократів. Разом з цим найвідоміший палкий прихильник Трампа Ілон Маск напередодні виборів організував лотерею, в якій можна було виграти мільйон доларів. За обох кандидатів агітували світові зірки кіно та шоу-бізнесу. Чи стали певні елементи шоу у виборчих кампаніях обох штабів вирішальними?

Президентські кампанії — це завжди шоу, і так завжди було. Просто воно було одним у 1920-х роках, іншим — у 1960-х, але це завжди так відбувалося. Які часи, така й Мерилін Монро. Немає нічого дивного. 

Зараз головне зрозуміти, що нам потрібно бути прагматичними в стратегічних питаннях і знаходити спільні рішення з адміністрацією Дональда Трампа

Перші заяви, які ми чуємо — чи то Помпео, чи то відомого в Україні Курта Волкера — є розумними заявами. Політики з республіканського табору дуже добре розуміють, що закінчення війни не може означати задовільнення Путіна, і я сподіваюся, справи йтимуть в цьому напрямку, коли мова йде про відносини з ЄС, з Європою. Політикою Трампа також буде вимога скерування більших коштів на оборону, і з цієї точки зору Польща є надійним партнером для переговорів. У нас понад 4% йде на озброєння та боєприпаси, тобто на військові витрати. Ми охороняємо кордон з Білоруссю і демонструємо, що питання, про які говорить Трамп, важливі для нас.

‍7 листопада європейські лідери збиралися на саміт у Будапешті, щоб екстрено обговорити безпеку Європи в умовах президентства Трампа. Які тут для нас новини?

Ця зустріч була запланована заздалегідь. Питання обговорювалися терміново, але збори були не терміновими, а плановими, як це й виглядає зазвичай у демократичному світі. Так, це була перша зустріч після обрання Трампа, а ще — гостьова зустріч із Віктором Орбаном, дуже специфічним європейським політиком.

‍І Орбан почувається тепер набагато впевненіше в ролі друга президента найпотужнішої держави світу…

Я б не сказав, що Орбан стає головним плеймейкером. Дональд Трамп є політиком, для якого сентименти і любов відіграють лише таку роль, що їх при нагоді можна включити у виступ. Однак реальна політика залишається реальною державною політикою. Партнерами Трампа будуть великі країни Європи. Значною мірою проблема республіканців полягає в тому, що вони просто не усвідомлюють, що ЄС також змінився і сьогодні багато витрачає і допомагає у війні майже так само, як США. Та це розуміння прийде з часом.

‍Орбан, Ле Пен, Сальвіні, Фіцо та інші представники правих сил в Європі потирають руки після перемоги Трампа. Що змінюється у внутрішній політиці країн ЄС з Трампом на чолі США?

Психологічний вплив цих виборів зараз можна спостерігати в контексті Німеччини, де падіння фактичної більшості, ймовірно, спричинить прискорення там виборів і прихід до влади християнських демократів.

І все ж може вийти, що після усіх побоювань Трамп проводитиме жорстку політику безпеки, дуже трансакційну й набагато менш емоційну, ніж демократи. Тож може вийти так, що в тих, хто зараз потирають руки, будуть проблеми, тому що вони раптом побачать, що діалог з Путіним є досить жорстким для їхнього друга.

Трамп, звісно, спробує налагодити контакт з очільником Кремля і легко та швидко добитися припинення бойових дій. Однак невідомо, чи зможе. І незрозуміло, на яких умовах це має бути

Та подивіться, що говорять люди навколо нього. Наприклад, Курт Волкер каже, що це може виявитися дуже важкою операцією для Путіна. Трамп представляє себе переможцем, любить бачити себе таким і захоче представити себе переможцем у грі з Путіним. Чи справді Сальвіні всерйоз думає, що Трамп схилиться перед Путіним? Це нісенітниця. Вихід буде! Можливо, президенту Зеленському зараз нелегко це уявити, але ті, хто думають, що, увійшовши в Білий Дім, Дональд Трамп повернеться до старих стосунків з Путіним, гарантовано прорахуються. Цього не станеться.

‍Під час виступу перед виборцями, в якому Дональд Трамп оголосив себе новим президентом, політик заявив, що має намір припинити всі війни, в тому числі, й в Україні. Як Трамп планує закінчити це зробити?

Наразі невідомо. З перших заяв виглядає, що Трамп зробить якусь пропозицію Путіну, яка полягатиме в тому, що якщо очільник Кремля не зупиниться, то він так озброїть Україну, що Путіну буде гірше, ніж зараз. Та давайте перед тим, як хвилюватися, скажемо собі чесно: політика щодо війни і стримування Путіна, яку проводили демократи на чолі з Байденом, критикувалася, як занадто лагідна, і не було зрозуміло, на яких умовах мала б закінчитися війна. Також не було зрозуміло, хто після Байдена буде проводити цю політику в деталях.

Навіть якщо б Гарріс виграла, ніхто не казав, що Блінкен залишиться Держсекретарем. Є вибори, у кожному випадку є новий президент, нова адміністрація, новий Державний секретар і нова політика. З цієї точки зору після перемоги Трампа невідомих не набагато більше, ніж могло б бути в іншому варіанті. Ми просто звикли думати, що політика Гарріс буде такою самою, як в Байдена. Але гарантій, що так буде, ніхто не давав. 

The Wall Street Journal публікує думки оточення Трампа щодо війни в Україні. Один зі сценаріїв, які звучать, — це замороження війни з відмовою України від шляху в НАТО на 20 років. Чи піде Трамп цим шляхом?

Я справді не знаю, який шлях він обере. Та мені здається, що заради власного ж іміджу він намагатиметься уникати створення враження, що він здався Путіну. І я думаю, що в першу чергу він захоче показати, що здатний бути переможцем. Побачимо, чи вдасться. Це великий знак питання.

‍Як ви вважаєте, чи отримає Україна допомогу і додаткові оборонні потужності, щоб збивати російські ракети? Чи стане ця зима, як висловилася б Енн Епплбом, сутінками демократії? 

Це буде зима, до якої Україна все одно добре підготовлена, але умови складні. Енергетична інфраструктура дуже пошкоджена, тому енергетичні проблеми України будуть незалежно від погодних умов. Якщо зима не буде жорсткою, однаково інфраструктура у гіршому стані, ніж два роки тому. Саме тому Польща підготувала пакет підтримки і знайшла кошти, щоб Україна могла купувати значну частину необхідної енергії приблизно на 8-10 відсотків своїх потреб. Крім того, ще й спеціальні системи для збільшення обсягів транспортування за  необхідності.

Багато європейських звітів говорять про те, що існує ймовірність виникнення нової хвилі енергетичних мігрантів, якщо виникне криза. Побачимо, чи так воно буде, але ми до цього готові, і в мене таке враження, що українці теж до цього добре підготовлені, а масштаб залежить від ситуації на фронті. 

‍Якого фінального акорду чекати від Джо Байдена і що далі з запрошенням України в НАТО, а також участю в Альянсі самих США?

Сполучені Штати будуть в НАТО. Чи буде Україна в Альянсі, коли і на яких умовах — це  вирішуватиметься на полях переговорів про припинення бойових дій. 

Я хотів би підкреслити, що йдеться про припинення бойових дій, а не про мир, тому що мир є результатом мирного договору

Наразі немає місця для миру. Я не можу уявити, щоб хтось погодився санкціонувати силові зміни кордону. Є ймовірність припинення вогню і перемир'я. Це інше. Бойових дій не буде, будуть можливості для відновлення. Це насправді можливо, і десь на задньому плані, в пакеті, фігуруватиме питання гарантій вступу України в НАТО.

‍Які завдання постають перед українським і польським лідерами через нове американське лідерство і де шукати надію для обох суспільств?

Після цих виборів всі кажуть, що вони чогось бояться, є така риторика. Та я вважаю, що потрібно діяти, замість того, щоб боятися і вважати, що на виборах в Пенсільванії чи Північній Кароліні зникла надія. Я думаю, нам потрібно прагматично ставитися до того, що пропонує Трамп. Спробувати знайти з ним синергію в важливих для нас питаннях. Це цілком можливо.

Дональд Трамп повертається до Білого дому. У першій промові після перемоги Трамп заявив, що завершить усі війни. Республіканці також повернули контроль над Сенатом та втримали контроль над Палатою представників. Інавгурацію 47-го президента призначили на 20 січня 2025 року. Володимир Зеленський у своєму привітанні назвав перемогою Трампа «вражаючою». Хто буде в команді Трампа, якими будуть його перші кроки на посаді президента і що його перемога означає для Європи та України — Sestry в режим бліц-інтерв’ю запитали у голови Інституту Американістики, аналітика Інтерньюз-Україна Владислава Фарапонова. 

Катерина Трифоненко: Чому демократи програли президентські вибори у США?
Владислав Фарапонов: Тут кілька причин. Але головна — це невизначеність. Спочатку Байден довго заперечував вихід з президентських перегонів, та  зрештою Камалла Гарріс стала кандидаткою. Потім ця ейфорія серед прихильників — начебто всі її підтримували. Мені здається, якби всі раніше включилися, якби Гарріс більше комунікувала свої позиції з різних питань, можливо, результат був би інший. Грубо кажучи, проблема була у відсутності єдиного голосу демократв з самого початку цих виборів.

— Результати виборів — це тріумф Трампа, адже не лише він у Білому домі, але й обидві палати Конгресу під контролем республіканців. З огляду на таку безмежну владу, які можуть бути перші кроки Трампа? І загалом, які б ви виділили пріоритети адміністрації нового президента?

—  Якщо говорити про внутрішню політику, то пріоритетом буде питання мігрантів, соціальні питання: система охорони здоров’я і освіта. Щодо пріоритетів загалом — це економіка і орієнтація на створення робочих місць в США. І його виборці, і американці загалом здебільшого орієнтовані саме на те, щоб економіка працювала і щоб все в країні функціонувало так, як треба.‍

— Хто може увійти до адміністрації Трампа, хто може бути держсекретарем, міністром оборони, радником з нацбезпеки? Власне, це те, що нас в Україні найбільше цікавить.

— З тих, чиї прізвища згадують, Роберт О’Брайан може бути радником безпеки (був радником з нацбезпеки і попередньої каденції Трампа. — Авт.). Річард Гренелл може бути державним секретарем (був послом США в Німеччина 2018-2020рр. — Авт.) На посаду міністра оборони розглядають кілька кандидатур, серед них Том Коттон (сенатор від Арканзасу. — Авт.) і Майк Вальц (колишній радник Трампа з нацбезпеки. — Авт.).

— Широкому загалу ці прізвища мало що скажуть. Такий склад команди 47-го президента на користь нам чи ні? 

—  Поки це зарано оцінювати. Бо одна справа, коли людина висловлюється про щось, коли не обіймає жодних посад, інша — коли це відбуватиметься в рамках адміністрації. Плюс я не виключаю, що Трамп буде знову змінювати людей в своїй адміністрації — це для нього нормальна історія. Він робив це раніше.

— Трамп у своїй першій промові заявив, що за його президентства воєн не буде. Для України повернення Трампа в Білий дім — це шлях до капітуляції чи можемо розраховувати на більшу підтримку США?

— Моя позиція ближча до того, що це — виклик, але водночас й можливість. Я не думаю, що все пропало, я не вважаю, що Трамп особисто ненавидить Україну. Якби це було так, він би не зустрічався у Нью Йорку з Зеленським. Але це серйозні виклики. Це трохи інше бачення світу. Тому це виклик, як налагодити правильну комунікацію. Треба постійно шукати аргументи, чому вони мають нас підтримувати. Потрібен потік конкретних історій успіху, на які можна спиратися, щоб сказати: ось, будемо тут більше посилювати.

— А для Європи, що означає повернення Трампа? Приміром, міністр закордонних справ Польщі після президентських виборів у США заявив, що Європа має негайно взяти на себе більшу відповідальність за свою безпеку. Чи є ризик, що Трамп послабить безпекову підтримку європейських союзників?

‍— Я не думаю, що Трамп буде знижувати рівень захисту союзників і дійсно буде говорити про те, що треба, щоб Європа розраховувала більше на свою безпеку. Я не сильний експерт у військових питаннях, але те, що будь-яка американська адміністрація — чи то демократична, чи то республіканська — хотіла би витрачати менше коштів безпосередньо на допомогу союзникам. Зараз їхня позиція така: ми вже багато допомагали деяким союзникам, і тепер вже їхня черга допомагати тим, кому ця допомога теж дуже важлива.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

45-й президент США Дональд Трамп отримує 277 голосів виборників з необхідних для перемоги 270. Водночас у Камали Гарріс — 224 голосів. 

— Ми змогли подолати всі перешкоди і подивіться, що сталося. Це політична перемога, якої ще не бачив народ Сполучених Штатів. Ось вам 45-й і 47-й президент  США стоїть перед вами… Я дуже задоволений абсолютним результатом  голосування. Ми ніколи не відчували стільки любові, а зараз ми відчуваємо, — кандидат від республіканців уже оголосив себе новим главою Білого дому, виступаючи у своєму штабі у штаті Флорида. 

Трамп наголосив, що вилікує країну:

— Я буду боротися за ваші родини, за ваш добробут кожен день кожною клітиною свого тіла. Я хочу повернути процвітаючу Америку, на яку ви всі заслуговуєте. Цей світ потребує золотої ери США. Ця прекрасна перемога, фантастична перемога американського народу, яка дозволить зробити Америку великою знову. 

Водночас у промові Дональда Трампа не пролунало ані слова про Україну. Камала Гарріс обійшлась без виступів перед своїми прихильниками у штабі у Вашингтоні. 

Дональд Трамп отримав голоси у чотирьох штатах, що коливаються, — Джорджії, Північній Кароліні, Пенсильванії та Вісконсині.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан першим привітав республіканця Дональда Трампа із перемогою на президентських виборах, не чекаючи на офіційні результати. Отримав привітання й від інших лідерів — сербського президента Александра Вучича, французького лідера Еммануеля Макрона, премєр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, президент Польщі Анджей Дуда та інші.

Український лідер Володимир Зеленський привітав Дональда Трампа з вражаючою перемогою на виборах:

— Я ціную прихильність Президента Трампа до підходу «мир через силу» у глобальних справах. Саме цей принцип може реально наблизити справедливий мир в Україні. Сподіваюся, що ми разом втілимо його в життя. Ми очікуємо на епоху сильних Сполучених Штатів Америки під рішучим керівництвом Президента Трампа. Розраховуємо на подальшу потужну двопартійну підтримку України у Сполучених Штатах.

Втомлена передвиборчою кампанією Америка розпочинає голосування, а стривожений світ слідкує за тим, хто очолить наймогутнішу країну світу. Ставки високі як ніколи: війна в Україні, загострення на Близькому Сході і посилення загроз від так званої «осі зла».

Хто вестиме США за собою — Дональд Трамп чи Камала Гарріс, та як їхня політика вплине на Україну та світ? На ці питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів Володимир Єльченко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (2019—2021), Постійний представник України при ООН (1997—2001, 2015—2019) та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії (2010—2015).

‍Марина Степаненко: Пане Володимире, ця президентська кампанія була вже третьою для Трампа і першою для Гарріс. І поки вона тривала, здається, ми разом з американцями пережили цілий спектр емоцій. А втім, найбільше пригадуються моменти пов’язані саме з кандидатом від Республіканської партії. Замахи на його життя, порівняння Трампа з Гітлером, та навіть одна з останніх його витівок зі сміттєвозом. Чи все це додало йому очок напередодні голосування? 

‍Володимир Єльченко: Знаєте, як не дивно, так. Я знаю зі свого досвіду, що американцям подобаються такі собі ковбої, гарні хлопці. Тобто Трамп в очах багатьох американців, мабуть, і є уособленням цих якостей. Саме тому він і був обраний президентом минулого разу — бо він свій, зрозумілий, не говорить надто розумні речі. У нього все дуже просто — і це те, що подобається простому американцю.

Саме тому він має таку величезну підтримку серед звичайних людей, які не особливо занурюються в зовнішню політику чи в якісь серйозні питання. Їм потрібно все пояснювати дуже простою мовою. Саме це Трамп і робить. І це його база підтримки. 

‍А як би ви пояснили феномен, що ця його база підтримки абсолютно не реагує на будь-які негативні речі, які спливають щодо їхнього обранця? Зрештою, Трамп — перший в історії кандидат у Президенти, за яким тягнеться шлейф кримінальних проваджень. Чому його прихильники непохитні у своєму виборі, хай би там що? 

Це доволі важко пояснити. Мабуть, справа у розколі американського суспільства останніх років, який і почався з минулої президентської кампанії Трампа. Тобто маємо ображених людей нижчого класу, які не вірять владі. І, мабуть, їх легше переконати в тому, що всі ці переслідування Трампа є несправедливими, неправдивими тощо. 

З іншого боку, мені здається, що середньостатистичний американець втомився від бюрократії, від, як вони кажуть, Вашингтона чи від «Вашингтонських боліт», як часто той же Трамп говорить. Тобто від влади, яка, на їхню думку, є корумпованою, яка начебто дбає тільки про себе, а не про простих людей. Такі ж процеси спостерігаємо і на європейському континенті. Саме тому і крайні праві, і крайні ліві час від часу завойовують якісь додаткові голоси у тій самій Німеччині чи Франції.

Мені здається, що це такий собі світовий тренд: народ не задоволений тим, як працює його влада. І це якраз те, що ми зараз бачимо в Америці

Хоча, знаєте, в цьому є своєрідний парадокс, тому що, відповідно до останньої інформації, яку я бачив, зараз, у четвертому кварталі 2024 року, спостерігається найбільше економічне зростання в США — до 3%. Це дуже серйозна цифра. З іншого боку, додалося набагато менше нових робочих місць, ніж очікувалося. Тобто адміністрація Байдена сподівалася на те, що, окрім економічного зростання, ще й буде зменшення безробіття, а воно не зменшується, можливо, навіть зростає. І саме тому деякі американці не задоволені внутрішньо-економічною політикою адміністрації Байдена. Це також додає прихильників тому самому Трампу.

Камала Гарріс від початку своєї кампанії наголошує, що вона — не Байден, намагаючись дистанціювати себе від адміністрації, в якій по факту працює досі. Які її сильні та слабкі сторони ви відзначаєте? 

На це питання доволі важко відповісти. По-перше, я особисто з нею не знайомий. По-друге, не перебуваючи в США, важко робити такі висновки. Але зовнішнє враження, яке у мене складається, це те, що все-таки американці знають її недостатньо добре. Хоча вона є віцепрезиденткою США, а це дійсно посада №2 в Америці, вона була набагато менше помітною, скажімо, в ефірах, в соціальних мережах, у публічному просторі. Так мені здається ззовні.

Можливо, я помиляюсь, та, думаю, що дуже багато американців не зовсім чітко розуміють, яка вона, хто вона, що вона може зробити як президент

До речі, якщо порівняти її з тією ж Ніккі Гейлі, яка була одним із кандидатів від Республіканської партії, яку я особисто знаю з часів роботи в Організації об’єднаних націй, коли вона була постпредом США при ООН, то цю людину дуже добре знають багато американців, адже вона яскравіше заявляє про себе.

Саме цього, як мені здається, не вистачає пані Гарріс. І саме тому вона взяла всі ті відсотки підтримки, яких бракувало Байдену, після того, як він знявся з президентських перегонів але на цьому, в принципі, зростання її рейтингу зупинилося. Напевно, все ж таки вона не достукалася до сердець простих американців. 

Доля виборів вирішуватиметься у семи штатах, які вагаються (Пенсильванія, Невада, Вісконсин, Мічиган, Північна Кароліна, Джорджія, Аризона). Опитування показують, що Трамп і Гарріс буквально дихають одне одному у потилицю, а розрив між ними подекуди складає менше одного відсотка. Що, на вашу думку, стане вирішальним під час голосування у цих регіонах? 

В історії американських виборів питання зовнішньої політики ніколи не займали перше місце. Це завжди був другий десяток пріоритетів після тероризму, безробіття, економічної ситуації, реформ освіти й медицини, аборти, релігія, а вже потім йшли питання зовнішньої політики. 

Зараз ситуація доволі цікава, тому що є два величезних проблемних питання. Перше — це війна Росії проти України. Друге — це ситуація на Близькому Сході, тобто підтримка Ізраїлю. І от тут починається парадокс

Він полягає в тому, що саме в тих 5-7 штатах, які ви маєте на увазі, там в обох таборах — і у республіканців, і у демократів — є люди, які не підтримують власного кандидата саме тому, що їм не подобається їхня позиція по Україні і по Ізраїлю. 

Згідно з тими цифрами, які я чув і знаю, йдеться десь про 25%, а це — мільйони голосів, адже ми говоримо про густонаселені штати, в яких дуже багато виборців. Так от, ці 25%, якщо говорити про табір республіканців, це ті люди, які голосували (на праймеріз, передвиборчих внутрішньопартійних перегонах за право стати кандидатом від Республіканської чи Демократичної партії США. — Ред.) за Ніккі Гейлі. І голосували вони за неї тільки тому, що в неї була дуже проукраїнська і проізраїльська позиція. Ця група виборців вважає антиукраїнською риторику, яку вони чують від Трампа і особливо від його кандидата у віцепрезиденти, Джей Ді Венса.

До речі, у штатах, які вагаються, проживає дуже багато етнічних українців і поляків. Це, звичайно, не мільйони, але їх велика кількість. І ці люди будуть голосувати, звичайно, в першу чергу з огляду на позицію кандидата щодо України — як українці, так і поляки

Водночас там проживає дуже багато євреїв, яким не подобається, наприклад, те, що Байден займає не до кінця проізраїльську позицію. Є й такі, хто хотів би, більшої підтримки Палестини, не те, щоб вони за Хамас, але їм не подобається те, що Ізраїль робить у Секторі Гази.

Тобто в сухому залишку мільйони виборців, які можуть вплинути на результати виборів, хто мав би підтримати республіканського кандидата, на тлі його риторики можуть перейти до демократів.

З іншого боку, такі ж самі мільйони голосів можуть перейти від демократів до республіканців, тому що їм не подобається чинна політика демократів щодо України та Ізраїлю. І от в цьому, на мою думку, полягає парадокс. Адже ніколи до цього питання зовнішньої політики не вирішували результати президентських виборів в США. А тепер це може стати вирішальним фактором.

‍Пам’ятаємо, що у 2020 році Трамп намагався скасувати результати виборів у Джорджії — одному зі штатів, що вагається. Чи варто цьогоріч очікувати від нього масштабнішої спроби змінити результати волевиявлення? 

Я абсолютно в цьому впевнений. Якщо Трамп програє, то цілком зрозуміло, що він буде повторювати той сценарій, який був 4 роки тому. Він буде оскаржувати результати. Вже є перші ознаки цього. 

Наприклад, в Конгресі США активно обговорюють подання від республіканців в багатьох судах, у тому числі і в штаті Джорджія, про те, щоб вилучити зі списків виборців тих людей, які є сумнівними з точки зору права брати участь у голосуванні. Тобто це біженці, це нелегали, як вони вважають, а також величезна кількість людей, які не мають американського громадянства. У когось з них є Грін Карта, у когось є певний статус, який дозволяє їм голосувати в деяких штатах, зокрема й у Джорджії. 

Республіканці вважають, що оскільки цих людей американська влада прийняла і дозволила їм залишитися у США, то вони будуть голосувати за демократів. І це їм не подобається. З точки зору «юридичної чистоти», можливо, це справедливо. Тобто надавати право голосувати людям, які не є громадянами США — це виглядає доволі сумнівно. Але, з іншого боку, все це прописано в американському законодавстві, так що тут немає нічого протизаконного. Так що тут є величезні питання, і все це може стати підставою для майбутніх судових позовів, оскаржень. 

І тут хочу додати, що деякі прореспубліканські експерти вважають, що голосування поштою і передчасне голосування є підставою для певних порушень. Мовляв, що важко підрахувати ці голоси, що можливі вкидання бюлетенів і таке інше. Але, знаєте, американська судова система настільки розвинута, що я абсолютно впевнений в тому, що вони в усьому розберуться, хоча це й може затягнути оголошення остаточних результатів виборів президента США. Як це, до речі, і було минулого разу, 4 роки тому.

Наскільки ймовірні масштабні заворушення у Сполучених Штатах на тлі оголошення результатів виборів? 

Я цього не виключаю, але на моє глибоке переконання, спецслужби США зробили свої висновки з подій 4-річної давнини і вони цього не допустять. Я прекрасно пам'ятаю час, коли все це почалося у Вашингтоні, де я працював послом. Поліція та інші силові відомства тоді дещо розгубилися. Багато років вони не стикалися з такою ситуацією, коли натовп людей йде штурмувати Конгрес США. А втім, я впевнений, що цього разу вони такого не допустять.

‍Пане Володимире, як виглядатиме зовнішня політика за президентства Трампа, а також за президентства Гарріс? Чи очікувати від кандидатів агресивніших кроків? І зараз я кажу не лише про спроби США долучитися до завершення війни, яку Росія розв’язала проти України. 

Чесно кажучи, від президентства пані Гарріс я не очікую жодних змін. Тобто це буде продовження тієї політики, принаймні, зовнішньої політики, яка була при президентові Байдені. Якщо президентом стане Трамп, то тут можливі сюрпризи. З одного боку, українці дуже бояться того, що він почне якусь проросійську політику, силою змушуватиме Україну піти на мир з Росією, віддати їй певні території — це та теорія, яку ми чуємо вже декілька місяців. Та я в цьому не впевнений. Трамп — дуже експресивна і непередбачувана людина і саме тому Росія має очікувати від нього дуже неприємні сюрпризи.

І ці заяви, що Трамп може домовитися з Путіним за один день, я думаю, вони зійдуть нанівець після першої спроби сконтактувати з очільником Кремля

Що стосується Ізраїлю, Тайваню та інших питань, то тут у мене абсолютно немає ніякого сумніву, що для Китаю Трамп обернеться страшним сном. Я пригадую, минуле його президентство, він дійсно дуже серйозно закрутив гайки у політиці щодо Китаю. Зараз ми вже підзабули але сам Трамп нам нагадав про це у нещодавньому виступі на одному з мітингів, що саме він зупинив «Північний потік» — відомий всім російський проєкт, абсолютно корупційний, де були замішані багато політиків із Німеччини, із Франції та інших західноєвропейських країн. 

Саме Трамп своїм указом, фактично, запровадив дуже жорсткі санкції проти тих компаній, які були причетні до «Північного потоку». І опісля проєкт вмер. Всі це забули. А от, до речі, Байден, коли став президентом, то він скасував оці всі обмеження і санкції. Проєкт так і не відродився, але менше з тим. Це про щось говорить. Отож у разі перемоги Трампа ми можемо побачити дуже несподівані з приємної точки зору, дуже жорсткі дії і проти Росії, і проти Китаю, і на тому ж Близькому Сході.

Так що я не применшував би ті позитивні речі, які світ може побачити в разі обрання Трампа президентом

З іншого боку, є і певні негативні речі, наприклад, його ставлення до НАТО, погрози вийти з Блоку тощо. Але під час свого президентства він таки змусив своїми жорсткими заявами найбільші європейські країни, членів НАТО, платити 2 і більше відсотки до бюджету Альянсу. Результатом цього і стала та військова допомога, яку ми отримуємо від цих держав, адже вони почали платити, а також відновили військове виробництво в рамках НАТО. І це збільшило їхні військові потенціали, що опосередковано допомогло і в контексті військової помочі Україні. Так що я не був би абсолютним песимістом як деякі, хто вважає, що обрання Трампа це буде катастрофою для України. Не знаю, як воно буде, але у мене є сподівання на те, що може бути абсолютно протилежний ефект.

‍Ви сказали, що зовнішня політика Гарріс, скоріше за все, нагадуватиме нам президентство Байдена. Та, чи варто сподіватися, що у разі перемоги вона вдасться до ухвали рішучіших рішень на нашу користь?

Я думаю так, що сподіватися ми на це можемо і мусимо, адже, що ще залишається. Знаєте, я б це питання поставив інакше. Тут питання не в політиці на користь України. Я дуже хотів би сподіватися, що політика або Гарріс, або Трампа — для нас це не має значення, тому що не ми будемо це вирішувати, а американці. Але я сподіваюся на те, що політика будь-кого з них буде набагато жорсткішою щодо Росії. От цього не вистачає як нинішній адміністрації, так і потенційний майбутній.

Тому що, якщо подивитися ретроспективно на президентство Трампа, то ми маємо бути йому вдячні за те, що саме за його часів Україна почала отримувати першу серйозну зброю — ще до початку повномасштабного вторгнення Росії. Тому що раніше, коли Обама був президентом, то крім наметів, якихось шоломів, ми взагалі нічого не отримували.

Водночас було багато речей, які міг зробити той же Трамп, той же Байден, щоб серйозно закрутити гайки Росії. Я маю на увазі серйозне підсилення санкційного режиму, серйозну ізоляцію Росії. Тобто те, що зробив президент Рональд Рейган щодо колишнього Радянського Союзу. От тоді дійсно була політика дуже жорстка, і це допомогло задушити той СРСР і отримати абсолютно іншу геополітичну ситуацію у світі.

Отож я сподіваюся, що хто б не став президентом США, він чи вона оберуть саме такий шлях, тобто набагато жорсткіший курс щодо Росії. А підтримка України, вона може бути меншою, більшою, але не це головне. Головне — це поставити Росію на те місце, де вона має бути

‍Доля українського членства у НАТО напряму залежить від волі США. Чи варто очікувати посилення роботи у цьому напрямку після виборів?

Думаю, що так. Але, якщо при владі залишиться демократ, то буде простіше на тлі відсутності кадрових змін. Чинна політика продовжуватиметься без зупинки. Водночас та політика, яку ми сьогодні бачимо від адміністрації Байдена щодо питання України-НАТО — це аж ніяк не можна назвати проактивною політикою. Якщо переможе Трамп, то варто очікувати довгу паузу, декілька місяців, а можливо більше, поки відбудуться кадрові зміни, всі люди сядуть на свої місця і тільки тоді зовнішня політика почне формуватися, зокрема і ставлення нової адміністрації до питання членства України в НАТО. 

Швидких змін, на жаль, точно не буде, тому що протягом довгого часу тривають оці коливання: чи запрошувати Україну, чи не запрошувати; чи ми готові, чи не готові. І нічого нового не відбувається. Хоча треба визнати, що існують і наші внутрішні питання. Доки вони не будуть вирішені, ніхто, звичайно, не буде нас радий бачити у НАТО. Я маю на увазі, в першу чергу, питання корупції, внутрішніх реформ, які не відбуваються і не можна до безкінечності все списувати на війну. 

Так що, підсумовуючи, протягом найближчого часу, я думаю, що ми ніяких ані негативних, ані позитивних змін не побачимо. Треба набратися терпіння і чекати, поки настане час для цього питання

‍Я думаю, що усіх нас зараз дуже бентежать і нагальніші воєнні питання, це, зокрема, дозвіл використовувати далекобійну американську зброю по території РФ. За якого президента ймовірніше отримати такий дозвіл? 

Не знаю, скажу вам чесно. Я взагалі не розумію, чому цей дозвіл досі не був наданий. Маємо північно-корейських солдатів, які вже майже на фронті — я не знаю, які ще червоні лінії РФ має перейти, щоб нарешті на Заході зрозуміли, що не можна без кінця висловлювати глибоку занепокоєність і на цьому ставити крапку. Тут, я думаю, мало що буде залежати від зміни чи не зміни адміністрації. Треба, щоб відбулося, я не знаю, що ще… Хіба що використання ядерної зброї, яке вже докорінно змінить ставлення наших західних партнерів до цієї війни.

Так що я не можу відповісти на це запитання. Мені б дуже хотілося сподіватися на те, що будь-хто з майбутніх президентів США це питання нарешті вирішить, але час спливає, нічого не змінюється, а ми сидимо кожної ночі і дня під шахедами.

‍Інавгурація 47-го президента США відбудеться 20 січня, отож ми маємо ще майже три місяці президентства Джо Байдена. Чого, на вашу думку, Україні слід очікувати протягом цього часу?

Я б дуже хотів очікувати того, що президент Байден, оскільки йому вже не буде чого втрачати ані політично, ані електорально, що він нарешті схвалить рішення принаймні з двох питань. Перше — це запрошення України до НАТО, що абсолютно не означає членства через тиждень. Але тим не менше, це буде дуже потужний крок. Друге — це дозвіл на використання американської зброї для ударів вглиб території Росії. Якщо Джо Байден не схвалить відповідне рішення, то попри нашу вдячність за всю ту допомогу, яка була надана під час його президентства, він залишиться в серцях і думках українців як слабкий американський президент. 

Якщо він це зробить, то щонайменше зрівняється з такими постатями, як Рейган, як той же Буш-молодший, за часів якого у 2008 році в Бухаресті було ухвалене рішення про надання Україні ПДЧ — програми дій членства в НАТО

Франція та Німеччина тоді заблокували це рішення, але принаймні американська позиція була зрозумілою. Цього всього поки що Байден не зробив, хоча міг би вже 15 разів. Я дуже сподіваюся, що в ті місяці, які у нього залишилися, він все-таки знайде в собі сміливість, знаєте, як популярно було колись говорити, зазирнути за горизонт і залишити про себе пам'ять, як дійсно видатного американського політика, і не лише стосовно України, а і в контексті глобального світу.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Крим та Донбас залишаються українськими — це не підлягає обговоренню. Україна проти заморожування війни і хоче її завершення, заявив керівник офісу президента Андрій Єрмак в інтерв’ю Corriere della Sera. А втім, щоб почати переговори, необхідно повернутися до ситуації, яка була «до першого пострілу російської гармати о четвертій годині ранку понад два роки тому». Україна і Росія вже певний час ведуть таємні переговори про припинення ударів по енергетичній інфраструктурі, написала 30 жовтня Financial Times, традиційно з покликанням на неназвані джерела. У публікації йдеться, що ці переговори нібито були близькі до угоди в серпні, але зірвалися через операцію на Курщині. Чотири українські посадовці розповіли FT, що восени минулого року Київ і Москва уклали «мовчазну угоду», що не завдаватимуть ударів по енергетичних об’єктах. Видання зауважує, така повноцінна угода ознаменувала б найбільш значну деескалацію від початку повномасштабного вторгнення.

Про «прагнення Путіна припинити вогонь в Україні» після поїздки на саміт БРІКС у Росію днями заговорив турецький президент Ердоган. Та в Кремлі заперечили будь-які перемовини, а статтю FT назвали вкидом. У Москві, як і раніше, вимагають, аби українська армія пішла з власних територій, які росіяни називають своїми. То чи можливі мирні переговори в осяжному майбутньому, до чого тут американські вибори, як Україні зміцнити свої позиції і про що генсек ООН говорив в Казані з Путіним?  

Передумови перемовин

Переговори можливі, але саме зараз незрозуміло, навіщо вони Росії, каже французький дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол, спеціальний геополітичний радник Інституту Монтеня (Institut Montaigne) Мішель Дюкло (Michel Duclos):  

— Для чого Владіміру Владіміровічу говорити про мир, він відчуває, що справи на землі йдуть краще для нього, його армія робить успіхи. У нього є відчуття, що Захід втрачає темп і що стає все слабшими й слабшими у своїй підтримці України.

А очільник Кремля завжди розраховував, що рано чи пізно Україна дасть тріщину

Постійно виринає гіпотеза, продовжує Мішель Дюкло, що економічна ситуація в Росії погіршиться. І багато людей говорять, що 2025 рік буде дуже важким для Путіна. Але, в основному, поки економічна стійкість Росії виявлялась дуже міцною.

Вірогіднійсть мирних перемовин украй низька, погоджується провідна експертка програми Безпекових студій «Української призми» Юлія Каздобіна:

—  Росіяни можуть висувати якісь ультиматуми, вони 100% будуть пробувати все ж таки примусити Україну до капітуляції, а не до мирних переговорів. Я б навіть не очікувала мирних переговорів у ситуації, якщо вони погодяться, тому що в нас є досвід Мінська, коли ми намагалися з ними до чогось домовитися, вони намагалися маніпулювати нашим бажанням домовитися і до бажаного результату ми так і не дійшли.

А втім, є певні ознаки, що розвиток подій на полі бою і за його межами чинять дедалі більший тиск на обидві сторони, каже керівник досліджень Міжнародного центру оборони та безпеки (ICDS) Томас Єрмалавічюс (Tomas Jermalavičius):

— Москва все ще впевнена, що вона бере гору, навіть незважаючи на те, що є ознаки — такі як «імпорт» тисяч північнокорейських солдатів — того, що вона досягла межі наявних стратегічних ресурсів для своїх наступальних операцій. Україна справедливо розглядає будь-який компроміс як винагороду Росії за її брутальну агресію, навіть попри те, що Україна змушена боротися за утримання лінії фронту і подекуди повільно відступати, хоча й завдаючи серйозних втрат російським військам.

Обидві сторони ризикують зазнати краху своїх військових зусиль, але, швидше за все, війна зайде в глухий кут цієї зими

Дуже важливо, продовжує Томас Єрмалавічюс, щоб Захід тримав себе в руках і не допустив поширення наративів поразки, які набагато краще відображають успіхи Росії в інформаційних операціях, ніж її реальні успіхи на полі бою.

Предметно говорити про перемовини і потенційні формати можна після 5 листопада, коли завершаться вибори в США, адже, як би там не було, Сполучені Штати залишаються головним геополітичним гравцем, каже політолог-міжнародник Максим Несвітайлов. Від того, хто переможе на американських виборах, залежатиме не лише формат переговорів, але й яку роль в ньому можуть потенційно відігравати, наприклад, Китай чи Індія:

— Чи можливі перемовини в 2025 році? Так. Чи велика вірогідність конструктивних переговорів? Тут дуже складно сказати. Якщо переможе Камала Гарріс, то, швидше за все, політика США не дуже сильно зміниться. А без належного примусу Російську Федерацію до переговорів буде надзвичайно складно схилити. Тому що, поки все, про що вони говорять, це схоже на капітуляцію для України і це не виглядає, як переговори, на які Україна може піти.

Якщо президентом стане Дональд Трамп, тут шанси 50 на 50 — як підкинути монетку. Ми не знаємо, що з цього може вийти

Як показує попередня практика переговорів Трампа з Північною Кореєю, а ще раніше з талібами, сюди ж можна віднести і торговельну війну з Китаєм, навряд чи можна сказати, що експрезидент США зміг когось примусити виконати свій план, зауважує Максим Несвітайлов. Звісно, є ймовірність, що політика його адміністрації буде більш рішучою, але незрозуміло, на чию користь зіграє ця рішучість.

Фінальний акорд президента Байдена

Джо Байден востаннє в статусі президента США відвідав Європу 18 жовтня, прощальною локацією став Берлін, там глава Білого дому зустрівся з канцлером Німеччини Олафом Шольцем, президентом Франції Еммануелем Макроном і прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Зустріч відбулась за зачиненими дверима, з офіційних повідомлень відомо, що говорили, зокрема про Україну і план перемоги Зеленського.

Французький дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол, спеціальний геополітичний радник Інституту Монтеня (Institut Montaigne) Мішель Дюкло (Michel Duclos) припускає, що лідери чотирьох країн піднімали питання інтеграції України в НАТО:

— Ви знаєте, що французи і британці виступають за це, а німці та американці неохоче ставляться до такої перспективи. Хоча з американського боку є певне пом'якшення, Байден продовжує сумніватись. Насамперед тому, що якщо ми вирішимо дозволити Україні вступити в НАТО, то це буде за умови, що буде встановлено мир. Отже, в той день, коли ми запросимо Україну, для росіян це стане стимулом продовжувати війну. Це одна з причин, чому американці вагаються. Інша причина полягає в тому, що ми не бачимо, як Конгрес США може ратифікувати продовження допомоги. Як ви знаєте, для цього потрібно дві третини голосів у Сенаті США. Я припускаю, що в плані Зеленського є питання, яке продовжує створювати проблеми для цих чотирьох, про яких ви згадали. 

Під час зустрічі Байден з європейськими лідерами, швидше за все, намагалися знайти якийсь спільний знаменник стосовно того, яких заходів вони можуть вживати щодо ситуації в Україні, зауважує провідна експертка програми Безпекових студій «Української призми» Юлія Каздобіна:

— З одного боку, вони заявили, що готові продовжувати підтримку України, з іншого — ті речі, яких вимагає Україна, а ми бачили певні зливи про вимоги Києва, вони, вочевидь, в розумінні західних лідерів є захмарними. Тому, власне, вони з одного боку розуміють ситуацію, з іншого, наскільки мені відомо, доволі давно вже йдеться про те, що Україна має робити свою частину. Тобто, всі розуміють, що зброя, дозволи і все таке інше — це одна частина рівняння, інша — здатність України виставити відповідну кількість солдат, живої сили і також здатність мобілізувати суспільство.

Партнери бачать, що в суспільстві настрої трошки змінюються, збільшується кількість тих, які готові до певних поступок і, власне, я думаю, що з цього приводу також ставлять Україні питання

У свою чергу керівник досліджень Міжнародного центру оборони та безпеки (ICDS) Томас Єрмалавічюс (Tomas Jermalavičius) каже, що дуже хотів би поспостерігати за динамікою відносин між двома надто обережними Байденом і Шольцем і двома значно більше просунутими і впевненими Макроном і Стармером, які готові вийти за межі самостійно встановлених червоних ліній і зробити більше для забезпечення військового успіху України:

— Байден і Шольц, як і раніше, побоюються робити будь-які радикальні кроки, які можуть поставити під загрозу електоральні перспективи їхніх партій на батьківщині або навіть теоретично поставити НАТО на шлях прямого зіткнення з Росією. Очікування щодо стратегічної хоробрості та лідерства від Шольца ніколи не були дуже високими, але Байден мав можливість піти зі сцени на високій ноті, згуртувавши колективний Захід для більш м'язової, сміливої та амбітної підтримки України у вирішальний момент. Натомість він піде, сповнений високопарної і доброзичливої риторики, але з послужним списком страху перед Росією.

Казанські гастролі ООН

Генсек ООН Антоніу Гутерріш несподівано взяв участь у БРІКС — саміті російських партнерів у Казані і зустрівся з Володимиром Путіним, на арешт якого Міжнародний кримінальний суд видав ордер 17 березня 2023 року. Зі слів  Гуттеріша, на зустрічі він говорив Путіну, що російське вторгнення в Україну  порушує Статут ООН і міжнародне право та закликав до миру.

Путінський режим з радістю скористався нагодою продемонструвати, що він далеко не ізольований на міжнародній арені і зробить все, щоб продовжувати маніпулювати ООН, наголошує Томас Єрмалавічюс (Tomas Jermalavičius).

Це величезна велика помилка з боку Генерального секретаря дати гарантію законності главі держави, який переслідується Міжнародним кримінальним судом і який вчинив злочин агресії проти сусідньої країни. Це створить прецедент, каже французький дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол, спеціальний геополітичний радник Інституту Монтеня (Institut Montaigne) Мішель Дюкло (Michel Duclos:

— Того ж дня подією була угода, яка дозволяє північним корейцям розгортати війська поряд з російськими збройними силами. Таким чином, Путін подвоїв ставки в своєму порушенні міжнародного права. Це те, на що ми повинні зважати. Я думаю, що відповідь Заходу на розгортання північнокорейських військ має полягати, як мінімум, у тому, щоб дати Києву зелене світло на використання західної зброї в глиб Росії. Не обов'язково робити це публічно.

Але якщо ми залишимо цю ескалацію без відповіді, то, вочевидь, Путін почуватиметься ще сильнішим і ще менш схильним до переговорів

Візит Гуттеріша в Росію і його рукостискання з Путіним — це, безумовно, дискредитація ООН і його особиста ганьба, каже провідна експертка програми Безпекових студій «Української призми» Юлія Каздобіна:

— Водночас є досвід зернового кордону, який працював протягом доволі тривалого часу. Там діяли дві домовленості: з одного боку ООН, Туреччина і Україна, з іншого — ООН, Туреччина і Росія. І, можливо, Гуттеріш хотів би себе бачити якимось посередником, але, з іншого боку, абсолютно очевидно, що він поїхав до Росії, не спитавши попередньо про згоду України, і тому після ми бачили, як він запросив візит в Україну і йому відмовили. Тож без нашої згоди тут нічого робитись не може.

Нічого без України

Цілі Кремля — підрив міжнародного права, статуту ООН та європейського безпекового порядку, забезпечення стабільності режиму та знищення або підрив українського суверенітету — залишаються незмінними, поки незмінним залишається режим Путіна. І навіть, у випадку досягнення якоїсь угоди, цілі залишаться незмінними: Путін грає в довгу гру, підкреслює у своєму аналізі заступниця директора Стокгольмського Центру східноєвропейських досліджень Шарлотта Роде. Попри це, ідея переговорів спокушає багатьох і набирає обертів. А це створює вкрай небезпечне підґрунтя, бо через брак західної військової підтримки або якісь рішення президента Трампа Європа може опинитись вже перед фактом переговорів. 

«Це означає, що інтереси та амбіції стійких прихильників України в Європі — таких як країни Балтії, Польща, Велика Британія та Чехія — можуть опинитися на узбіччі. Як тоді цим країнам, безпосередньо залученим у кризу, орієнтуватися в такому ландшафті?», — запитує шведська експертка.

Польща боротиметься за участь України у всіх переговорах про її майбутнє, заявив польський президент Анджей Дуда. Неможливо, з його слів, щоб якісь угоди стосовно майбутнього України були укладені без України. Дуда нагадав, що Польща має власний складний історичний досвід, зокрема, пов'язаний з угодами після Другої світової війни. І якщо Польща не боротиметься за те, щоб Україна була за столом переговорів сьогодні, подібні ситуації можуть повторитись у майбутньому.

Україну треба зміцнити перед тим, як переходити до будь-яких переговорів, наголошує Володимир Зеленський і саме в цьому полягає суть українського плану перемоги. Однак деякі партнери бояться навіть говорити про запрошення України в НАТО: «То на чиєму боці вони будуть під час переговорів. Я не бачу повної підтримки майбутнього України. І ми говоримо тільки про запрошення, а не про членство».

Посиленням українських позицій — запорука виживання України, політолог міжнародник Максим Несвітайлов виділяє кілька пріоритетів:

— Як один з елементів, окупація частини території Російської Федерації. Вони ж кажуть постійно, що перемовини мають враховувати реалії на землі. Ось вам — нові реалії на землі. Друге — посилення військової спроможності України США та іншими партнерами. Тобто пакет нестратегічного ядерного стримування, про який говорить президент Зеленський, тоді у Росії б розуміли, що перемовини на їхніх умовах неможливі, а домовленостей, досягнутих в ході перемов, треба буде дотримуватись.        

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Марія Гурська: Вибори у Молдові та Грузії демонструють світові безпрецедентний вплив Росії та небачений рівень втручання її в демократичні процеси в нашій частині світу. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі заявила, цитую, «ми стали свідками і жертвами російської спецоперації». Що ви думаєте про це втручання Росії у вибори і про момент, який зараз переживають Грузія і Молдова?

‍Павел Коваль: Разом з американськими вибори у Грузії і Молдові складають чарівну трійку виборів, про які зараз говорить весь світ. Від результатів цих виборів залежатимуть майбутні політичні події у нашому регіоні. Росія присутня всюди — ми  переживаємо період гострої російської реакції на єднання світу навколо України. 

Байден зумів побудувати сильну, цілісну, антипутінську  глобальну коаліцію, яка трохи нагадує антигітлерівську коаліцію під час Другої світової війни. Але Росія явно відновлюється, тому що зустріч БРІКС у Казані завершилася відносним успіхом. Путін виступив господарем великої міжнародної зустрічі. Він повинен показати своїм однодумцям, а також зовнішньому світу, що виходить із ізоляції. Результати виборів у Грузії та Молдові також вигідні Путіну. І все ж, було б неправдою, якби ми сказали, що в Грузії та Молдові все йде через один фактор — Росію. Якщо ми поставимо такий діагноз, ми взагалі нічого не змінимо. Цих факторів більше. 

У Молдові президентка Майя Санду, яку я знаю її особисто і дуже вболіваю за неї, пішла на дуже ризиковану операцію, поєднавши вибори з європейським референдумом. Все вийшло, але ситуація висіла на волосині. Проєвропейська більшість у Молдові набрала не 60-65%, а 50% з невеличким плюсом. Це дуже розпливчаста більшість. 

Звісно, в Молдови сьогодні відкритий шлях до Європейського Союзу, але вона як молодша сестра України в цьому питанні, бо сама вона не змогла б відкрити цей шлях до ЄС

Важливо не втратити момент. Зараз іде скринінг — перегляд усього законодавства Молдови, і, можливо, переговори будуть відкриті вже в першій половині наступного року — перший кластер і перша група тем. Додавання референдуму до виборів на цьому етапі було помилкою, тому що було стресовим і додало сили противникам євроінтеграції. Але, на щастя, все спрацювало. Майї Санду вдалося. Але це було небезпечно. 

‍А як виглядає ситуація у Грузії, на ваш погляд? 

Не можна говорити лише про фактор Росії у Грузії. Опозиційна кампанія була слабкою, опозиція розділилася. Це не мало фатального значення, тому що вибори були пропорційними, голоси через це не втрачалися. Опозиція поділилася на чотири блоки, кожен з яких отримав непоганий результат — десь по 10%. Однак виборча кампанія за межами центрів Грузії була млявою. Я був у Грузії кілька разів останнім часом і бачив, що кампанія зосереджена лише на Тбілісі та околицях. «Грузинська мрія» отримала значну підтримку. Ніхто не сперечається, що це було близько 40%, а в провінції могло бути і більше.

Що дивує у грузинських виборах, так це значна розбіжність між екзит-полами і кінцевим результатом. Це загадково. Можливо, людям було соромно зізнаватися, що вони голосують за «Грузинську мрію». Але, з іншого боку, ми уважно читаємо міжнародні звіти, і там досить багато даних щодо пропаганди, способу ведення кампанії, певного тиску під час голосування. Водночас у міжнародних звітах немає чітких ознак того, що вибори були сфальсифікованими під час підрахунку голосів.

‍Хоча спостерігачі, зокрема, з Transparency International Georgia й наголошували на різноманітних маніпуляціях, які мали місце — від роздачі по кілька бюлетенів до повернення втрачених за порушення прав в обмін на голос.

Але головним фактором, на мою думку, став, все ж страх.

‍Чому після 20 років шляху Грузії в ЄС, після російської війни в Грузії, люди далі голосують за проросійські сили? Які тут уроки для України та Польщі? 

Виборча кампанія «Грузинської мрії» була дуже насиченою і базувалася на дуже гострому посилі: якщо Грузія змінить уряд, то буде війна. 

Грузини мають травму війни після 2008 року, і це видно. Практично на кожній вулиці були банери, білборди, на яких були зображені зруйновані українські міста і не зруйновані грузинські. Цією грою однозначно керував Путін

І якщо ми говоримо про спецоперацію, то це була переважно інформаційна операція, де головний актор — це страх війни. «Грузинська мрія» зіграла на ньому, а для тих, для кого важливим є шлях в Європу, лідер провладної партії Іванішвілі сказав: «Ми йдемо в Європу». Він повернувся до цього гасла на останньому етапі кампанії, коли шукав додаткові голоси. 

Та одночасно з заявами про шлях до ЄС лідер «Грузинської мрії» Іванішвілі заявляв, що якщо після виборів його партія отримає конституційну більшість у новому парламенті, він заборонить опозицію. Чи зануриться Грузія в авторитаризм і що далі з її шляхом в ЄС?

Давайте не мати з цього приводу жодних ілюзій і не перекладати цю відповідальність на грузинське суспільство, яким просто зманіпулювали, налякали його. Це відповідальність Путіна, росіян, які його підтримують і глибоких історичних зв’язків, базованих на агресії, на насильстві. І це теж наслідки 2008-го року. Так я на це дивлюся зараз. Результат опозиції насправді непоганий, разом вони мають близько 40% підтримки. Молоде покоління вже прийшло. Потрібно дати молоді шанс. Важливо, щоб вони не опускали руки. Вони творитимуть грузинську політику. Цим результатом виборів справа не завершується. Буде ще аналіз виборчих правопорушень, тому що вони були, згідно зі звітами. Особисто я покладаюся на звіти. Не опускаймо рук. Важливо не дати відчути цьому поколінню молодих грузинських політиків, що щось закінчилося, не говорити їм про це. Для багатьох із них, хто вивів своі партії на вибори, це непоганий результат — для кожної з чотирьох опозиційних партій. Кожен отримав по 10%. Вони зробили все можливе для перемоги. Це не кінець світу. Вони повинні працювати вдома і там, де їм можна допомогти. Треба допомагати грузинам.

Одразу після виборів до Тбілісі прилетів вітати «Грузинську мрію» прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, якого державні телеканали представили як прем'єр-міністра країни, яка головує в Євросоюзі. Що це за історія?

Справді могло скластися враження, що він приїхав з вітаннями від усього ЄС. Звичайно, це було не так. Орбан не представляв ЄС у цій поїздці. Оцінка грузинських виборів в Євросоюзі дуже критична. Орбан приїхав, щоб запобігти можливим післявиборчим протестам в Грузії, у цьому була його роль. Але, з іншого боку, угорський прем’єр робить класичну ведмежу послугу грузинській владі, яка якщо хоче серйозно підходити до відносин з ЄС, повинна налагодити контакт із тими країнами, які ухвалюють рішення, а не з одним Орбаном. Дуже неоднозначна історія.

‍Експрезидент Грузії Міхеіл Саакашвілі звернувся до грузинів з-за грат через Facebook і закликав виходити на протести. Якою ви бачите роль Саакашвілі? 

У мене тут подвійні відчуття. З одного боку, Саакашвілі — це людина, яка увійде в історію Грузії завдяки своїм реформам і тому, що він зробив після 2004 року. Потужне десятиліття реформ і змін показало грузинам, що все можливо і що вони насправді є частиною Європи. Але потім були дуже бурхливі політичні події, і сьогодні хочеться сказати, що Саакашвілі заслуговує на свободу, він не повинен сидіти у в’язниці.

Але я вважаю, що опозиційна політика в Грузії вже перейшла в руки наступного покоління

Коли я дивився на лідерів грузинської опозиції, я думав, що, можливо, зараз вони не досягли успіху, але вони чекатимуть свого часу, коли зміниться влада в Кремлі, коли зміниться контекст, а наразі вестимуть наполегливу роботу — не тільки в центрі, а й далеко за межами столиці. Кахетія, Сванетія, Аджарія — усі ці провінційні регіони потребують розмови і праці.

‍Чому, на вашу думку, Саакашвілі повернувся в Грузію свого часу і якою може бути його подальша політична доля? 

Я не спілкувався з ним після цього, тож не було можливості спитати. Але він  вірив як кожен харизматичний лідер, що коли повернеться, люди підуть за ним. І навіть біля тюрми стоятимуть — й якась революція почнеться. У Грузії ще багато чого може змінитися, але я вже не бачу роль Саакашвілі як лідера революції. Хоча в політиці іноді трапляються дивовижні повороти. 

‍Чи буде ЄС домагатися звільнення та виїзду Саакашвілі на лікування? 

Такі спроби були, однак поки вони не принесли жодного результату.

‍Що далі з європейським майбутнім Грузії? 

Ми будемо прагматично дивитися на нову владу Грузії та жорстко реагувати на все, що вони робитимуть неправильно. Важливо також позитивно оцінювати реальні реформи. Але передусім важливе грузинське суспільство.

Ми не залишимо його, громадських активістів, які мобілізувалися, які хочуть європейської Грузії

Грузія є однією з найбільш проєвропейських країн з точки зору громадської думки. Так було завжди. Для грузинів ця європейськість є суттю ідентичності. У них є дві речі — європейськість і вино. І грузини знайдуть свій європейський шлях. Справжня грузинська мрія — це бути в Європі.

«Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО. У часи Будапештського меморандуму ми віддали ядерну зброю — і нам гарантували безпеку і територіальну цілісність України», — у такий спосіб Володимир Зеленський пояснював Дональду Трампу, чому Україна має бути членом Альянсу. Під час візиту на саміт ЄС в Брюссель 17 жовтня Зеленський повторив ці тези на пресконференцї з генсеком НАТО, мовляв, Україна не створює ядерну зброю, а йдеться виключно про те, що натепер немає сильніших гарантій безпеки, крім членства в Альянсі. А втім, попри те, що ані Володимир Зеленський, ані будь-хто інший з українських високопосадовців публічно жодного разу не говорив про можливість відновлення українського ядерного арсеналу, а якраз навпаки — заперечували таку можливість, ці слова українського президента раптом спровокували хвилю дискусій як всередині України, так і за кордоном на тему: може чи не може Україна зробити ядерну бомбу.

А заразом ця дискусія підняла питання, а чи достатньо захищені європейські країни та азійські союзники США від ядерної загрози. Особливо в контексті того, що наприкінці вересня Путін  демонстративно оголосив про зміну російської ядерної доктрини, ключовий пункт змін — якщо неядерна держава за підтримки ядерної здійснить напад в якомусь вигляді на Росію, то РФ може розцінити це як спільний напад і, відповідно, завдати удару у відповідь. Чи означає це, що російська ядерна загроза стала реальнішою для Європи? Чи втримають США ядерну парасольку над своїми європейськими союзниками? Чи гарантують безпеку військові альянси?       

Cognitive warfare — війна психологічного тиску

Натепер ймовірність ядерного удара Росії по Україні чи будь-якій країні Європи дуже низька. Російська риторика і зміни в ядерній доктрині радше бряцання зброєю і спроба залякати та стримати партнерів від надання більшої допомоги Україні. У цьому певна кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Росії набагато вигідніше весь час розігрувати цю карту, говорячи про можливість застосування ядерної зброї, ніж, власне, її застосовувати. По-друге, у США є абсолютна можливість удару у відповідь, який буде не меншим, а більшим, ніж той удар, який може завдати Росія. Хоча я не думаю, що до цього дійде, але теоретично така можливість існує. І, власне, на цьому побудована вся доктрина стримування, що наступний удар буде сильнішим за попередній і він відбудеться. І, в принципі, незважаючи на всю їхню риторику, політичні сигнали з Росії йдуть про те, що вона не хоче бачити, що відбудеться в разі, якщо вона застосує ядерну зброю. 

Водночас не варто забувати і про так званий Глобальний південь, де Росія автоматично перетворюється на failed state, на таку країну-вигнаницю, в разі застосування ядерної зброї. Адже, зрозуміло: що відбувається в Україні — це не лише про Україну, це про глобальну безпеку, продовжує Євгенія Габер:

— Ще одна причина, чому Росія весь час вдається до ядерної риторики: коли піднімається планка ескалації до застосування ядерної зброї, все, що відбувається в Україні, сприймається як умовно допустиме. Тобто використання КАБів, використання авіабомб, які руйнують все вщент, — це, нібито, нормально, бо це конвенційна зброя, а не ядерна.

Хоча, якщо подивитись на ефект тактичної ядерної зброї, то, по суті, все, що робить Росія в Україні, воно вже наближається до 80% ефекту тактичної ядерної зброї

Російська ядерна дубина

На даний момент існує дегуманізуюча риторика щодо українців і дуже вільні розмови про застосування ядерної зброї в російських ток-шоу, де говорять навіть про бомбардування Лондона, Парижа і Берліна. Це один з трьох порогів, які, на думку деяких експертів, необхідні для застосування ядерної зброї, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін):

— Другий — це використання систем доставки подвійного призначення — таких, як артилерія або авіація, які дозволяють закріпити ядерні боєголовки на снарядах (якщо це артилерійські снаряди), або скинути їх з певних літаків. І ми це теж бачимо. Третій, якого ми не бачимо, як вони вивозять зброю з 13-ти або близько того нестратегічних об'єктів ядерної зброї. Ми не зупинили дегуманізацію, ми не зупинили подвійне використання, але що ми могли б зробити — побачивши за допомогою супутників, як Росія заходить і вивозить зброю, ми могли, як це зробили США перед повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, заявити, що Росія збирається це зробити. Тут потрібна максимальна прозорість, і треба оприлюднити цей факт. 

Така тактика, пояснює Доктор Герд, називається пре-баттл. І може бути до певної міри ефективною. Інша річ, яку можна зробити у випадку, якщо Росія раптом хилитиметься в бік застосування ядерної зброї в якомусь вигляді, — прямі контакти з керівництвом російського силового блоку:

— Поговорити безпосередньо з Шойгу, нинішнім секретарем Ради Безпеки, або Бортніковим, головою ФСБ, або з Путіним і сказати: якщо ви застосуєте нестратегічну ядерну зброю, це матиме катастрофічні наслідки. 

Насправді неможливо виокремити одного, ніби слабшого, члена НАТО, хоча саме цей наратив лежить в основі ядерних погроз Путіна на адресу європейських держав. Однак він якраз добре знає, що такий сценарій безумовно враховуватиме ядерну відповідь, каже запрошений науковий співробітник Стенфордського університету/Гуверівського інституту (visiting fellow at Stanford University/Hoover Institution) Максиміліан Тергалле (Maximilian Terhalle). І те, що Путін зміг інструменталізувати страхи деяких європейських держав, зокрема Німеччини, щоб стримувати постачання конвенційної зброї України, жодним чином не скасовує того факту, що НАТО захищатиме країни НАТО:

—  Київ, на жаль, не має такої гарантії. Однак, як показав жовтень 2022 року, американські погрози можуть стримати Путіна від нападу на Україну з використанням тактичної ядерної зброї.

Очільник Кремля знає, що Байден налаштований дуже серйозно. Трамп — інша справа

Трамп і ядерна парасолька НАТО

Щоб бути справедливим щодо Трампа, він сказав: якщо Путін не піде на переговори, які потенційний наступний президент США вважатиме справедливими, тоді він дасть більше зброї Україні. Якщо Україна не піде на переговори, він припинить постачати їй зброю. Отже, каже  Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін), якби він був прихильником Трампа, то сказав би, що це пропозиція, зроблена обом сторонам зібратися разом і вести переговори:

— Але очевидно, що Росія контролює 18% української території, тож будь-який компроміс, по суті, залишає РФ переможцем. Водночас під час свого першого терміну Трамп говорив одне, а його адміністрація робила інше і насправді зробила більше, ніж адміністрація Обама — і для підтримки України, і для заміни військ у Польщі. 

Ніхто не знає, що насправді думає Трамп і що він зробить чи не зробить, у нього немає готового плану, продовжує Максиміліан Тергалле:

— Якщо і тільки якщо Трамп дійсно хоче явно відступити від 5-ї статті НАТО, ми вступаємо в нову еру, яка не обіцяє нічого доброго ні Україні, ні Європі, ні іншим.

Динаміка, що випливає з такого можливого сценарію, може призвести до швидкого розповсюдження ядерної зброї в Європі з непередбачуваними наслідками. Моя давня пропозиція полягала в тому, що в такому випадку Німеччина повинна за згодою зі своїми сусідами стати новою ядерною державою в Європі. Я переконаний, що й поляки думали б так само. Само собою зрозуміло, що й українці наслідуватимуть цей приклад.

За нинішніх обставин, з точки зору України, було б цілком логічно прагнути отримати засоби ядерного стримування, написав в мережі Х експерт норвезького Oslo Nuclear Project Фабіан Гоффманн. Ядерне стримування, на його думку, це очевидне вирішення найгостріших проблем України, що одночасно демонструє провал великої стратегії США щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

Основна теза Володимира Зеленського була не про те, що Київ хоче ядерну зброю, а про те, що Україна повинна бути захищена від російської агресії. І є тільки два способи захиститись: своя ядерна зброя чи членство в НАТО. І з цих двох способів, звичайно, Україна як країна, яка поважає міжнародний порядок і режим нерозповсюдження ядерної зброї, має і моральне право, і політичну волю, обирає НАТО. Тож це відповідальність партнерів, які гарантували за Будапештським меморандумом безпеку Києву, сприяти тому, щоб Україна, якщо і не вступила в НАТО прямо зараз, то принаймні отримала конкретне запрошення, що теж було б політичним сигналом для Росії, наголошує кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер. Альтернатив колективній безпеці, на її думку, немає :

— Стаття 5 працює, стримування працює, але важливо також вчасно реагувати. Давайте ми спробуємо одним дроном залетіти на територію Румунії, іншою ракетою залетіти на територію Польщі, ще якимось дроном в Хорватії політати, — і якщо реакції не буде, то Росія намагатиметься теж цю ситуацію розхитувати.

Але загалом я не бачу можливості зараз, щоб РФ напала на якусь країну НАТО

Військові альянси і ядерні арсенали

Якщо розглядати гіпотетичні сценарії, то найгірший — це розпад НАТО, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін). Це означає, що стаття 5 не працює, північноатлантична рада паралізована, американський SACEUR (Supreme Allied Commander Europe — Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. — Авт.), американські війська виводяться з Європи, критично важливі засоби —  супутники, розвідка, стратегічні літаки, виведені, розширене ядерне стримування — вилучено. Це абсолютний найгірший сценарій, наголошує Грем Герд:

— За таких умов, європейці розглядали б або створення загальноєвропейських ядерних сил на стратегічному і тактичному рівні, або використання 600 боєголовок, які є у Британії і Франції для європейського стратегічного стримування Росії.

А втім, на практиці це б викликало купу питань — від суто технічних виробничих  до правових. 

Європейські країни дотримуються норм міжнародного права і режиму нерозповсюдження ядерної зброї, тому про розширення ядерних арсеналів на континенті нині не йдеться — каже кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Але будуть дискусії, де можна розмістити американську ядерну зброю. Такі країни, як, скажімо, Польща, які безпосередньо вразливі до загрози Росії, будуть вимагати гарантій цієї ядерної парасольки. І очевидно, що РФ буде цим користуватись, щоб показати: от бачите, Сполученим Штатам довіряти не можна, тому що Україна віддала свою ядерну зброю, тепер вона незахищена.

Це дуже-дуже небезпечна тенденція — і це одна із причин, чому Україні потрібно допомагати вистояти і виграти, щоб не підірвати всю систему ядерного нерозповсюдження

Водночас варто зважати: якщо Росія теоретично матиме успіх на полі бою в Україні і Сполучені Штати будуть рухатись в сторону ізоляціонізму і відсторонення від Європи, РФ буде йти на подальшу ескалацію, підсумовує Євгенія Габер.

Доктор Євгенія Габер та доктор Грем Герд висловлюють особисту думку, їхні погляди не обов'язково збігаються з офіційною політикою Сполучених Штатів, Німеччини чи будь-яких інших урядів.

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

КНДР фактично вступила у війну проти України на боці Росії, у Києві чекають адекватної реакції від партнерів. «Зараз ми маємо чіткі дані про те, що в Росію постачають людей із Північної Кореї, і це вже не просто робітники для виробництва, а й військові», — заявив Володимир Зеленський. 8 жовтня міністр оборони Південної Кореї Кім Йонг Хен повідомив, що КНДР може відправити своїх військових на війну проти України. 17 жовтня під час візиту в Брюссель Президент України попередив, що росіяни планують підготувати 10 тисяч північнокорейських військових. 18 жовтня розвідка Південної Кореї підтвердила, що військові КНДР у Росії і готуються брати участь у бойових діях. 21 жовтня Міністерство закордонних справ Південної Кореї викликало посла Росії в Сеулі Георгія Зінов'єва на знак протесту проти відправки північнокорейських військ для розгортання в Україні. Російський посол заявив, що співпраця між Російською Федерацією та КНДР здійснюється в рамках міжнародного права. Навіщо Кім Чен Ину відправляти своїх солдатів на війну в Україну, що натомість йому пообіцяли в Москві, що про це думають в Пекіні, чи здатні військові КНДР вплинути на хід бойових дій і як реагують у Києві та на Заході? 

КНДР перекидає військових

Північна Корея — такий же режим, як і Росія, їх давно пов’язує геополітика. КНДР має багаторічну співпрацю з РФ, каже військовий експерт і волонтер, автор книги «Російсько-українська війна. Перша фаза» Міхал Брушевський (Michał Bruszewski):

— Росії не вистачало боєприпасів, у КНДР їх багато, тож вони уклали свого роду комерційну угоду ще коли Шойгу літав до Пхеньяна. Це такий злочинний обмін: Північна Корея дає боєприпаси та людей, а Росія в обхід міжнародних санкцій дає їй сировину і технології, наприклад, дрони. У цих двох один ворог — США і союзники Америки.

ЗМІ повідомляють, що Північна Корея направила до Росії понад 10 тисяч військових. У тому числі майже 2000 командос

Північна Корея вже розгортає свої сили у Росії, йдеться про чотири бригади загальною чисельністю близько 12 тисяч бійців, серед яких є спецпризначенці, повідомили південнокорейські медіа, покликаючись на розвідку країни. За цими даними, відправлення військових з КНДР почалось на початку жовтня: близько 1500 північнокорейських солдатів прибули на чотирьох десантних кораблях у супроводі трьох російських суден. Ці сили перекинуті з районів північних міст Чхонджин, Хамхунг і Мусудан. Зараз вони дислокуються у Владивостоку, Уссурійську, Хабаровську і Благовєщенську. За даними південнокорейської розвідки, їм уже видали російську військову форму, зброю, а також фальшиві посвідчення.

Ці дані й цифри підтвердив голова української розвідки. В інтерв’ю The War Zone Кирило Буданов сказав, що піхотинці з КНДР проходять підготовку і з 1 листопада будуть готові воювати в Україні. За його словами, північнокорейські війська використовуватимуть російську техніку та боєприпаси. Перший підрозділ у складі 2600 солдатів вирушить до Курська, де Україна встановила  свій плацдарм. Щодо інших військ точних даних поки що немає.

Буквально півроку назад, у червні, Північна Корея і Росія підписали договір про взаємну оборону, в цьому договорі йшлося про усі засоби допомоги: людські,  матеріальні і військові, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Вочевидь, що коли цей договір підписувався, були пропрацьовані усі аспекти такої взаємної підтримки:

— Відомо з джерел, що Путін давно намагався отримати додаткові військові сили на підтримку своїй армії. Як ми бачимо, в Росії всіляко поки що уникають мобілізації, і в минулому році вони знаходили різні способи.

Шукають за кордоном, вербують й африканців, й індусів, і представників різних національностей, а в Північній Кореї Путін давно говорив про те, що потребує їхньої людської сили

Очевидно, що росіяни в КНДР знайшли таке потрібне собі джерело людського ресурсу, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná):

— Цілком зрозуміло, що північнокорейські солдати можуть бути використані як гарматне м'ясо. Але, думаю, що це буде наступний крок. Найімовірніше, що спочатку вони мають замінити російські підрозділи, скажімо, в Курську або деінде, але так, щоб вивільнені російські військові могли бути направлені в Україну.

Потенціал армії Кіма 

У Пентагоні поки що не можуть підтвердити інформацію про те, що Північна Корея відправила війська до Росії для участі у війні проти України. Про це напередодні візиту в Київ заявив міністр оборони США Ллойд Остін. З його слів, цю інформацію перевіряють, але якщо вона виявиться достовірною, це викликало б занепокоєння.

Так само НАТО не може підтвердити активну участь північнокорейських солдат у військових діях в Україні. Водночас генсек Альянсу обговорив інформацію південнокорейської розвідки про перекидання бійців КНДР в Росію з президентом Південної Кореї. Потому застеріг КНДР від відправки військ у Росію. Такий крок «означатиме значну ескалацію», написав Рютте у соцмережі Х.

Тим часом, як повідомив японський портал NHK, розвідка Південної Кореї ідентифікувала північнокорейського інженера, який перебував на російських позиціях поблизу лінії фронту на Донбасі та спостерігав за запусками ракет по українських територіях.

Кім Чен Ин, за багатьма даними, довго утримувався від того, аби відправляти своїх  громадян за кордон, він може боятись того, що його військові будуть менш контрольовані в іншій країні, можуть потрапити в полон, втекти, здатись: це все ризики, пояснює експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. А втім, аргументи російського керівництва ймовірно беруть гору над страхами. Очевидний аргумент — фінансово-матеріальний, але він не єдиний:

— Не виключено, якщо Кім зважиться на цей крок, то через бажання, аби його армія отримала справжній бойовий досвід. Фактично Північна Корея перебуває в стані війни з Південною Кореєю, але безпосередній військовий досвід її армії закінчився у 1953 році. Їхня армія налічує  десь мільйон 400 тисяч — в них служба обов'язкова для всіх: і чоловіків, і жінок. Та попри це все, нинішня армія Північної Кореї займалася риттям підземних тунелів, подоланням наслідків негоди, прибиранням  вулиць, але військового досвіду в них немає.

Тому з точки зору Кіма, оці перші групи можуть бути пробною кулею, як виконати прохання Путіна і реалізувати свої цілі

Північнокорейська армія хоча й застаріла, але велика. Населення Північної Кореї становить приблизно 26 мільйонів людей. Мобілізаційний потенціал становить 9 мільйонів, каже військовий експерт і волонтер, автор книги «Російсько-українська війна. Перша фаза» Міхал Брушевський (Michał Bruszewski). Крім відправлення військових, КНДР і так неабияк допомогла росіянам:

— Пхеньян вже відправив до Росії 13 тисяч контейнерів артилерійських боєприпасів. Це величезні обсяги і суми, цьому сприяє те, що корейська система озброєння ідентична російській, скажімо, ракети типу «Град». У них великі склади боєприпасів і хай ці боєприпаси неякісні, але Росії байдуже.

Це все підтримує РФ, але так і не стало вирішальним фактором, зауважує науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). Відправлення північнокорейських військових в Україну, на її думку, не так небезпечне у військовому плані, скільки несе інші ризики:

— Мене більше турбує, що це може створити прецедент і нагромадити ескалацію в цілому. Знаєте, якщо північні корейці в Україні і немає ніякої міжнародної реакції на це, так хто буде наступним? Чи з’являться далі китайські добровольці? Тож вкрай важливе питання, як реагувати. Чи це вже червона лінія, наприклад, для НАТО, незважаючи на те, що Україна не є членом Альянсу.

Отже, це, безумовно, новий рівень у війні, який може змінити динаміку, може змінити контекст — і це може бути дуже небезпечним

Геополітична шахівниця

Дружба Путіна з Північною Кореєю, яка зараз оформлена у повноцінний військовий союз, це ще й тиск, зокрема, на Південну Корею, щоб та не давала зброї Україні, менше підтримувала Київ. Південна Корея входить в десятку світових експортерів зброї і надання південнокорейської зброї Україні — питання, яке безпосередньо пов'язане і з Росією, і з Північною Кореєю. І шантаж Путіна, що він може передавати технології КНДР для Сеула, вагомий стримуючий фактор, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Також Путін хоче показати Сполученим Штатам Америки, що він може розхитати ситуацію на Корейському півострові, де в американців є зобов'язання перед своїми партнерами, де стоїть американський контингент, і в разі чого, вони будуть змушені безпосередньо брати участь у військових діях.

На фоні війни в Україні, війни на Близькому Сході отримати ще один конфлікт, напевно, Сполучені Штати не хотіли б

Кім Чен Ин загалом розглядає війну проти України як велике вікно можливостей для себе. В тому сенсі, що він може показати світові, що у нього є ще один союзник, а Китаю, що він не так залежить від нього як раніше, і політично, і фінансово, і технологічно, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). Кім Чен Ин, припускає фахівчиня, швидше за все, отримає більше технологій, які він хоче. Йдеться про розвиток супутників, балістичні розробки, потенційно ядерні розробки:

— Хоча, думаю, що Росія хоче бути однією з небагатьох ядерних держав, вона не хоче, щоб Північна Корея була такою самою ядерною державою. Тому в цих технологіях, можливо, допомоги від Росії буде менше, але для Кіма це, безумовно, період можливостей. Зараз питання в тому, чи перейшов він межу? Яку відповідь він може отримати? Очевидно, що Південна Корея і НАТО тепер будуть ділитися розвідданими. 17 жовтня відбулася зустріч міністрів оборони країн НАТО, а також представників країн Індо-Тихоокеанського регіону. Це було вперше в історії. Тож те, що роками обговорювалось тепер буде прискорено матеріалізуватися. Як саме?

Ми всі чекаємо виборів в США через два тижні. Їхні підсумки дуже сильно вплинуть на всю ситуацію, як в Україні, так і, очевидно, в Північно-Східній Азії

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍