Здоров'я

Як їмо — так і виглядаємо

Здорове харчування — основний профілактичний засіб від різних хвороб. У наш час стало дуже популярним експериментувати з типами харчуваннями, дієтами, голодуванням. Однак на фоні хронічного стресу найімовірніше це лише поглибить проблеми, може призвести до збоїв у гормональній системі.

Якість продуктів харчування впливає не лише на здоров’я людини, а й на її зовнішній вигляд. Ні для кого не секрет, що на зовнішньому вигляді жінки, на жаль, більш чітко позначається вплив «нездорових» речей, в тому числі — паління та алкоголю. Варто врахувати, що у наш час дуже змінилася й агресивність впливу:  якщо раніше цигарка чи келих вина були відносно безпечними, то зараз  слід не забувати, що це лише крапля в морі, якщо  взяти всі інші фактори, які на нас впливають. Наприклад, кількість захворювань, пов’язаних з порушенням гормональної та репродуктивної системи зростає вже з підліткового віку. 

Їжте смачно, ситно і тепло 

Ваша тарілка має  складатися з тих продуктів, які ви можете чітко ідентифікувати. Це — картопля, капуста, огірок, курятина. Важливо споживати жири: вони потрібні мозку, судинам, нервовій системі. Вуглеводи, про які зараз поширено чимало міфів, — це простий, «доступний» вид палива для організму, яке інколи дуже необхідне для оперативної роботи нервової та захисної системи організму. Тут йдеться не про здобні булочки, солодощі, однак якщо ви хочете з’їсти домашній пиріг з ягодами чи доповнити основну страву іншим домашнім десертом — навряд чи це зашкодить організму. Тому що ви чітко знаєте, які інгредієнти ви поклали у вашу домашню випічку: хорошу сметану, натуральний йогурт, яйце, якісне вершкове масло.  

Дуже простий приклад. У багатьох з нас були дні, коли раптом вранці стали і вирішили, що треба трохи схуднути. Перед робочим днем швидко з'їдаєте вівсяну кашу, випиваєте чашку кави. Поки їдете на роботу — через годину знову  відчуваєте голод. Заїжджаєте на пекарню чи забігаєте в супермаркет — і купуєте все, що заманеться, аби вгамувати голод. Але в кінцевому результаті кожен такий день призводить до додаткового набору ваги та додаткового роздратування. Тож сніданок повинен бути смачним, ситним и збалансованим: яйця, риба чи м’ясо, шматочок сиру, овочі, сирники з ягодами. Їжте смачно, сито і тепло, і вам не потрібні будуть перекуси.

Не вживайте слово «дієта»

Збалансуйте як їжу у своїй тарілці, так і свій графік харчування. Важливо: не вживайте слово «дієта».  Це слово — для людей, що хворіють, яким критично необхідні обмеження в харчуванні. Серед них, зокрема, люди інтенсивної терапії, після важких операцій, з онкологічними захворюваннями. «Дієта» підсвідомо сприймається як щось негативне. Вживайте термін «правильне харчування». Просто скажіть собі: «Сьогодні я буду харчуватися смачно». Їжа має бути смачною, а процес її споживання — приносити задоволення. 

Голодування — це не для всіх

Кожен організм по-різному реагує на експерименти з голодуванням. Чимало людей регулярно практикують голодування один раз на тиждень, і результатом задоволені. Однак врахуйте: якщо ви переживаєте постійний стрес, маєте хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, то навіть двадцять чотири години  без їжі — ризик для організму. 

Щоб практикувати голодування, організм людини повинен бути або цілком здоровий, або пройти попередню підготовку. У цьому допоможуть спеціальні відвари льону та трав. Комусь голодування підходить, комусь – ні. Я не є ані противником, ані прихильником голодування,  я за розумний підхід з урахуванням особливостей кожної людини.

Режим харчування підбирається також індивідуально. Тобто якщо людина їсть двічі на день і при цьому себе чудово почуває, то їй такий режим підходить. Багато українців зараз знаходяться в стані постійного стресу, «заїдають» цей стрес чотири рази на день, і більше — так організм захищається від гормональних гойдалок. Нормою вважається триразове харчування, або ж дворазове і хороший перекус.

Необхідно встановити режим харчування, організм має працювати як годинник. 

Їжа, що найбільше шкодить організму

Хороші жири —  це синтез гормонів. Правильна робота гормональної системи —  це теж якісна робота нервової системи. А здорова людина — це красива людина. Це і блиск в очах, і красива шкіра, і енергія. Якщо говорити про якість, тургор шкіри [щільність і пружність. — Ред.] та хорошу роботу  опорно-рухової, сполучної тканин — то в раціоні має бути присутній якісний білок. Продукти, які точно не підходять організму — це ті, структура яких змінена. Наприклад, коли беруть оливкову, пальмову чи соняшникову олії та піддають їх процесу гідрогенізації, зміні хімічної структури. І цей жир стає напівтвердий чи твердий. Такі продукти дуже вигідні промисловості та ринку, однак людський організм їх не сприймає, в довгостроковій перспективі їх вживання призводить до великих проблем зі здоров'ям: порушень серцево-судинної системи, розвитку атеросклерозу, інфаркту, інсульту.

Найбільше зло — генетично модифіковані продукти, агресивні продукти. Це напівфабрикати або ж те, що готується у фритюрі з використанням гідрогенізованих жирів. Звертайте увагу на склад товарів і не купуйте ті, у складі яких є трансжири. Найчастіше — це кондитерські вироби: торти, тістечка, пиріжки, млинці, печиво, вафлі, цукерки тощо.

Здоровий сон — якісне харчування

Від якості сну залежить робота імунної системи людини. Навіть ідеальний режим харчування, здорові харчові звички чи спорт — не принесуть достатньо користі організму, якщо людина хронічно не висипається. 

В умовах хронічного стресу будь-який грамотний лікар почне роботу з нормалізації сну. З власного досвіду — я чергувала в лікарнях та у відділенні інтенсивної терапії,  бувало, що не спала по сорок вісім годин. А після — постійно хотіла їсти, мені весь час було холодно, шукала, що би мене втішило. Рука тягнулася до чогось смачненького. Це типова реакція організму на порушення режиму. Здоровий сон рятує від переїдань та тяги до солодкого.

Піклуйтесь про себе. Здоров’я усім!

‍

‍Які причини виникнення серцево-судинних захворювань? 

Серцево-судинні захворювання — найчастіша причина передчасної смертності в Україні. На розвиток захворювань цього типу впливає багато чинників, їх треба розглядати комплексно. Передусім — це спосіб життя, на другому місці — генетика. А далі — інші чинники, які мають вплив у довгостроковій перспективі, наприклад: високий рівень холестерину, глюкози, перепади артеріального тиску. 

Не можна недооцінювати також вплив нездорової їжі: трансжири, цукор, велика кількість продуктів тваринного походження у раціоні, зловживання сіллю, — усе це діє як бомба уповільненої дії. Якщо до того ж людина палить, не займається спортом, вживає алкоголь, — ризики зростають в рази.  

‍Які найбільш поширені хвороби серця?

Найчастіше люди страждають на гіпертонічну хворобу серця [стійке підвищення артеріального тиску, що має хронічний перебіг без очевидної причини його виникнення. — Ред.]. Гіпертонію після 40 років мають 60% українців. На другому місці — атеросклероз, коли внаслідок відкладання холестеролу у внутрішній шар артеріальної стінки утворюються атеросклеротичні бляшки. Якщо ці бляшки знаходяться  в коронарній судині — це ішемічна хвороба серця, якщо в шиї головного мозку — це інсульт, якщо в ниркових артеріях — ниркова недостатність. Решта захворювань серця трапляються дещо рідше: аритмії, серцева недостатність, запальні процеси, пов'язані з вірусами тощо.

Які перші симптоми захворювань серця, на які треба звертати увагу? 

Якщо ви вже помітили перші симптоми  — біль в серці, перепади тиску — значить, вже запізнились. Після 30-35 років рекомендоване регулярне обстеження організму в цілому і особливо серця, щоб лікар оцінив індивідуальні фактори ризику. Навіть в такому молодому віці можуть профілактично призначити медикаментозне лікування. Окрім того, як свідчить статистика, якщо раніше з такими захворюваннями раніше стикались люди літнього віку, то зараз — це молоді люди. У мене був випадок, коли з серцево-судинним захворюванням звернувся хлопець 28 років.

У активному темпі життя людина може не звертати уваги на певні «тривожні дзвіночки»: незначне підвищення тиску, цукру, глюкози. Особливо уважними до власного здоров’я потрібно потрібно бути тим, у яких у родині є люди, що хворіють на цукровий діабет, мають надмірну вагу, низький рівень стресостійкості тощо.

Часто люди мислять стереотипно: йти до лікаря — небезпечно, бо під час обстеження обов'язково «щось знайдуть». Такий підхід нераціональний. Спілкування з лікарем означає піклування про себе і про тих, кого  ми любимо. Якщо лікар побачить ранні ознаки виникнення серцево-судинних захворювань, то зможе призначити лікування або надати відповідні поради, аби уникнути розвиток тієї чи іншої хвороби в майбутньому.  Профілактика дешевше, ніж лікування.

Чи є в Україні культура профілактичних звернень? 

Коли в 2017 році я лише починала вести свій блог, то  таких звернень було мало. Я виступала на радіо, телебаченні, щоб донести до населення важливість профілактичних звернень. З часом таких людей стало значно більше. Якщо  раніше, скажімо, це був 1 відсоток, то зараз — 20 відсотків. Радію, коли запитую пацієнта що його турбує, а мені відповідають — нічого. Натомість коли привозять важко хвору людину і ми докладаємо зусиль, аби її врятувати, то я розумію, що якби 10-20 років тому ця людина звернулась з профілактичним обстеженням, то, можливо, багато проблем можна було б уникнути. 

В Україні ця проблема стосується не лише пацієнтів, а й лікарів. На жаль, є лікарі, які неохоче вислуховують пацієнта, що звернувся для профілактичного обстеження. Якщо ви прийдете на прийом до лікаря, який має дуже щільний графік і всього 15 хвилин часу аби вас вислухати, і скажете, що вас нічого не болить — з високою ймовірністю почуєте запитання: а чому ви тоді прийшли? Тож краще знайти лікарів, які спеціалізуються саме на профілактичному обстеженні. Перше обстеження повинно бути ретельним і тривати близько години. Потрібно уважно вислухати пацієнта, ознайомитись з результатами аналізів, виявити можливі проблеми, зробити висновок, провести з пацієнтом розмову. Правильний підхід до профілактичної медицини — це те, що ми мусимо розвивати в Україні. Це можна порівняти з пожежею: краще не допустити до неї, аніж гасити. 

З іншого боку, українці, які через війну виїхали за кордон, мали можливість на власному досвіді пересвідчитися, що українська медицина багато в чому краща за Європейську. Це треба цінувати.  

Як визначити, що маєш серцево-судинне захворювання?

Головне — не ставити самому собі діагнози. Банально, але єдиний шлях — звернутись до кваліфікованого спеціаліста. Як правило, на першу консультацію до мене приходять люди з аналізами, які я рекомендую: це і печінкові проби, і аналіз рівня цукру, глюкози, аналіз гормонів щитовидної залози, аналіз на рівень вітаміну Д тощо. Окрім того, раджу щонайменше протягом тижня вести щоденник показників свого тиску та пульсу. Звісно, при первинному зверненні я призначаю УЗД серця, кардіограму, доплерографію судин голови та шиї (УЗДГ). Лише на основі повних даних обстежень можна робити якісь висновки.

Чи правда, що чоловіки частіше страждають на хвороби серця?

Це відбувається лише до певного віку. Жіночі гормони захищають організм до того, як настане менопауза. І, як правило, після цього жіноча статистика дуже швидко наздоганяє чоловічу.

Який зв'язок між вагою людини і серцево-судинними захворюваннями?

Жирова тканина — це гормонально активний «орган», особливо в районі живота. Наявність зайвої ваги може призвести до підвищення в крові цукру, холестерину, виникнення метаболічного синдрому. Це, у свою чергу, збільшує ризик винекнення захворювань, пов'язаних з обміном речовин: від цукрового діабету до серйозних серцево-судинних захворювань. В ідеалі, у жінок талія має бути менше 80 сантиметрів, у чоловіків — менше 94 сантиметрів. 

‍Чи вплинула війна на збільшення хвороб серця в українців?

Війна — це хронічний стрес. Тобто у організмі людини постійно у великих кількостях відбувається викид гормону стресу — кортизолу. Підвищується тиск, пульс. Звісно, це дуже негативно позначається на роботі серця, та й здоров’ї в цілому. Один з найбільш дієвих методів понизити рівень кортизолу в організмі — регулярно займатись спортом. Але будьте уважні — фізичне навантаження може також й підвищити рівень кортизолу. Усе залежить від тривалості та інтенсивності вправ.

Загалом, дані досліджень щодо збільшення кількості серцево-судинних захворювань в українців через війну — дуже неточні. Адже частина громадян виїхала, а частина — та, що проживає на окупованих територіях, у прифронтовій чи сірій — елементарно не має доступу до державної медичної допомоги. 

Як запобігти розвитку хвороб серця?

Відмова від шкідливих звичок, відмова від солі, регулярні фізичні навантаження, контроль ваги свого тіла, регулярні профілактичні обстеження і за необхідності — вчасна корекція показників здоров’я. Коректний стрес-менеджмент, правильний режим дня, здорові звички. В сучасному світі неможливо уникнути стресів, однак можна випрацювати таку власну стратегію роботи з ними, щоб мінімізувати їхній негативний вплив на здоров’я. Заохочую до регулярної роботи з психологом, це дуже допомагає.

Регулярний спорт, якісне харчування, профілактичне лікування — давно норма у Європі. Україна лише починає переймати «моду» на здоровий спосіб життя. Окрім того, варто врахувати, що українська кухня важка, жирна, ми їмо багато тіста і продуктів тваринного походження. Але, як показує досвід, українці якщо беруться за щось — то беруться серйозно. Вірю, що у нас буде «модно» жити здорово, тоді у нас зменшиться кількість серцево-судинних захворювань.

‍

У січні 2021 року в Польщі набула чинності майже повна заборона проводити штучне переривання вагітності. Такі дії дозволені лише у двох випадках: якщо вагітність настала внаслідок зґвалтування та у випадку загрози життю або здоров’ю жінки. Навіть якщо на етапі вагітності у плода виявлено серйозні відхилення від норми — аборт все одно заборонений. Жінка мусить народити хворого малюка. Усі польські закони поширюються й на українок, які перебувають на території Польщі.

Вимушені переселенки з України, які пережили  зґвалтування під час окупації, також мають труднощі з тим, аби перервати небажану вагітність. Польський уряд вимагає, щоб факт зґвалтування був офіційно підтверджений в рамках кримінального розслідування. А це зробити під час війни — непросто. Як польські, так і українські жінки у Польщі з різних життєвих обставин шукають шляхи та способи перервати небажану вагітність.

«Не приводь у світ дитину, якої не хочеш»

Ми зустрілися  з Олесею в офісі у Варшаві, ще до початку робочого дня: вікна щільно закриті ролетами, двері — на замок. На столі – букет свіжих троянд і дві чашки ароматної кави з домашніми пряниками. Вона не любить про це  говорити. Не хоче переживати все заново. Погодилася дати інтерв’ю лише анонімно. Це та історія, яку вона не розповідає нікому, навіть найближчим. 

Олеся народила двох дітей і вирішила на цьому зупинитись. Коли завагітніла втретє, запанікувала: вони з чоловіком не були готові фінансово. Жінка гнівалася на чоловіка, звинувачувала його в тому, що трапилося. Щоночі плакала. 

«Я була не готова народжувати знову. Через це почалась депресія. Я вважала, що не можна приводити у світ дитину, якщо ти її не хочеш. Мої перші пологи були дуже важкими. Друга вагітність — не запланована, теж проходила складно. Але на той час ми жили вдома, в Україні, і все одно було легше, аніж зараз. У Польщі я розуміла, що весь вибір замість жінки робить держава. А кожна ситуація — індивідуальна, випадки бувають різні», — розповідає жінка. 

Чоловік був проти аборту, намагався заспокоїти дружину. Але Олеся почувала себе дуже погано і фізично, і психічно. І, врешті-решт, відшукала служби допомоги жінкам, що опинились в Польщі в таких ситуаціях. «Добровільний внесок» становив 70 євро — і з Голландії пообіцяли вислати таблетки для медикаментозного аборту. Перед тим з жінкою провели консультацію, розпитали про наявні захворювання та можливі протипоказання, а також дали інструкцію для застосування препарату. 

Жахливо, коли ти позбавлена права вибору

«Закон стосується всіх громадян, але ж у кожного — індивідуальні обставини життя, різні фінансові можливості. Є жінки, які пережили насильство, у когось може народитись неповноцінне немовля через якісь патології, хтось просто не готовий стати мамою. Чому хтось інший має право вирішувати твою долю?», — вважає Олеся.

Довгі дні очікування на таблетки Олесі здавалися вічністю. Були навіть суїцидальні думки, зверталася до психологів. Коли до крайнього терміну, в який можна штучно перервати вагітність, залишився всього тиждень — таблеток все ще не доставили, і Олеся забронювала квиток на автобус в Україну. Посилка з Голландії прийшла у день виїзду на Батьківщину. «Я вибирала: прийняти таблетки чи поїхати в Україну, бо вже мала оплачений квиток. Обрала другий варіант», — каже Олеся. Після аборту жінка почувалася добре, жодних ускладнень не виникло, і вона повернулася до сім’ї в Польщу. Але, як зізнається, це був дуже важкий період в її житті.

Аборт у Польщі: в яких випадках дозволений?

Як пояснює польський адвокат Лукаш Ямшол, згідно з законом від 7 січня 1993 року «Про планування сім'ї, захист людського плоду та умови допустимості переривання вагітності» та змінами, внесеними двома рішеннями Конституційного трибуналу: рішенням від 28 травня 1997 року та рішенням від 22 жовтня 2020 року, аборт наразі дозволений лише у двох випадках: 

1. Якщо вагітність становить загрозу життю або здоров'ю вагітної (без обмежень за віком плода);

2. Якщо є обґрунтована підозра, що вагітність настала внаслідок заборонених дій (до 12 тижнів від початку вагітності).

Стан загрози життю або здоров'ю жінки повинен діагностувати лікар, який не проводитиме процедуру штучного переривання вагітності, за винятком випадків, коли вагітність становить пряму загрозу життю жінки. Обґрунтована підозра, що вагітність є наслідком заборонених дій, висувається прокурором. У випадках, коли йдеться про неповнолітню або повністю недієздатну жінку, для проведення аборту необхідна згода її батьків або законних опікунів, а якщо вони не можуть прийняти рішення або вагітній ще не виповнилося 13 років, — рішення приймає суд.

Закони про аборти в Польщі та світі

Згідно з даними опитування, проведеного у листопаді 2020 року інститутом IPSOS, лише 8% громадян Польщі підтримали повну заборону абортів. Більшість респондентів переконані, що право приймати рішення чи народжувати дитину — має належати жінці. 

Законодавчі зміни у Польщі викликали значну хвилю обурення та протестів у країні та за її межами. Демонстрації відбувалися в багатьох містах, а учасники акцій висловлювали свою незгоду із забороною абортів та вимагали зберегти право свободи вибору жінки. У цьому контексті суспільство також гостро реагувало на втручання держави в особисті справи громадян та обмеження свобод. Багато міжнародних організацій висловили занепокоєння щодо таких рішень.

На думку правозахисників, заборона абортів обмежує права жінок на власне репродуктивне здоров'я та свободу вибору, порушує принципи рівності, що, в результаті, може призвести до негативних соціальних наслідків. Окрім того, жінки будуть змушені шукати нелегальні шляхи для штучного переривання вагітності, що може становити загрозу їхньому здоров'ю та життю. Також повна заборона абортів акцентує на релігійних та консервативних цінностях і, таким чином, обмежує свободу віросповідання та вираження особистих переконань. У травні 2022 року представники ООН, посилаючись на повідомлення про сексуальне насильство в Україні, закликали уряд Польщі дозволити проведення абортів українським вимушеним переселенкам. Однак наразі зустрічних кроків в цьому питанні не було зроблено.

За словами адвоката Лукаша Ямшола,  Польща має одне з найбільш суворих законодавств щодо переривання вагітності.

Юридично польське законодавство дозволяє аборти після сексуального насильства або коли життю чи здоров’ю жінки загрожує небезпека. Однак на практиці — це важко зробити навіть у зазначених випадках

«У деяких європейських країнах аборти дозволені, але лише за визначених умов. Зокрема, у Греції, Норвегії, Словаччині, Швеції та Великобританії ця процедура проводиться до певного терміну вагітності без пояснення причини. Законодавство деяких європейських країн дозволяє робити аборти у випадку важкого матеріального та соціального становища вагітної жінки. Однак, є країни, де аборти повністю заборонені законом, наприклад, на Мальті чи у Ватикані», — додає Ямшол.

У результаті рішення, винесеного 22 жовтня 2020 року Конституційним трибуналом, законодавство щодо абортів в Польщі стало суворішим. Положення про можливість вилучення ембріона або плоду, якщо пренатальні аналізи або медичні причини вказують на серйозне, незворотне порушення розвитку плода або невиліковну хворобу, було вилучено з каталогу винятків, коли аборт дозволений законом. На практиці це означає, що аборт заборонений законодавством у разі важких вад плоду.‍

Дослідження відмов

Юлія Онухова — гештальт-терапевтка, членкиня Спілки психологів та психотерапевтів України, — зазначає, що згідно  з дослідженнями Turnaway study [«Дослідження відмов» щодо довгострокових наслідків аборту. — Ред.], проведених Каліфорнійським університетом у Сан-Франциско, жінки, яким відмовили у допомозі зробити аборт, з більшою ймовірністю будуть відчувати вищий рівень тривоги та незадоволеність життям порівняно з тими, у кого така можливість є. Людина, у якої відібрали право вибору, потрапляє у залежність від рішень інших. А це, своєю чергою, може призвести до відчуття безвиході, тривоги, спустошеності чи навіть депресії, як це сталося з Олесею. 

«Часто ззовні може бути не помітно, як сильно обтяжує вагітність жінку і з якими психологічними труднощами вона стикається. Через додатковий тиск соціуму та відсутність підтримки вагітна може відчувати абсолютну самотність, можуть з’являтись думки про суїцид. Слід зазначити, що на нервову систему вагітної мають суттєвий вплив і гормональні чинники. З психологічної точки зору, для людини вкрай важливо відчувати себе господарем власної долі, особливо у ситуаціях, коли треба прийняти життєво важливе рішення», — пояснює психологиня Юлія Онухова.

Олександр Кузьмич, лікар акушер-гінеколог з 20-річним стажем роботи переконаний, що рішення щодо аборту — особиста справа кожної жінки. За його спостереженнями, основна причина — неготовність стати мамою саме у даний період життя. Лікар зазначає, що до війни багато польок приїздило в Україну, щоб зробити аборт [в Україні немає такої суворої заборони на аборти, як у Польщі. — Ред.] з різних причин. З іншого боку, для українок, які живуть в Польщі, головною перешкодою для материнства є відсутність стабільності, матеріальні труднощі, невизначеність. Нерідко трапляються й випадки, коли жінка стала жертвою насильства. 

Куди звернутись за допомогою в Польщі

У Польщі діє кілька організацій, які  надають допомогу та підтримку жінкам, що хочуть перервати вагітність. Зокрема, найбільш популярні — Kobiety W Sieci та Abortion Dream Team. Обидві організації є частиною великої мережі «Аборти без кордонів» (Abortion Without Borders). Це спільна ініціатива шести організацій з різних країн, яка має на меті зробити так, аби у людей був доступ до абортів – медикаментозних вдома або закордоном в клініках.

Організації надають консультації щодо варіантів дій у випадку небажаної вагітності, об’єктивну та обґрунтовану інформацію, назви перевірених організацій, що надсилають таблетки. Також можуть надавати додаткову фінансову допомогу та покрити витрати на дорогу в іншу країну. 

Покарання за небажану вагітність

У Польщі за нелегальне виконання абортів передбачена кримінальна відповідальність. За словами адвоката Лукаша Ямшола, це питання регулює стаття 152 Кримінального кодексу. Якщо за згодою жінки інша особа перериває вагітність з порушенням положень закону, їй загрожує позбавлення волі на строк до 3 років. Те ж саме буде застосовано до будь-кого, хто допомагає або спонукає вагітну жінку перервати вагітність з порушенням положень Закону. Якщо, з іншого боку, дана особа зробить аборт за згодою жінки, то коли зачата дитина досягне 12-го тижня внутрішньоутробного життя, їй загрожує тюремне ув'язнення на строк від 6 місяців до 8 років.

Зокрема, у 2022 році районний суд у Варшаві засудив активістку організації «Abortion Dream Team» Юстину Віджиньську, яка понад 15 років допомагає жінкам у Польщі з доступом до абортів. Віджинська передала медикаменти для переривання вагітності жінці, що стала жертвою домашнього насильства. Віджиньскій загрожувало до трьох років в’язниці. Десятки депутатів Європарламенту, Міжнародна федерація акушерів-гінекологів, правозахисна організація Amnesty International закликали владу Польщі зняти з неї звинувачення. Суд у підсумку покарав  Віджинську вісьмома місяцями обмеження волі шляхом виконання неоплачуваних громадських робіт по 30 годин на місяць.

Поточна ситуація

Зміна влади у Польщі дала суспільству надію на зміну законодавства щодо заборони переривання вагітності. Зокрема, правляча Громадянська коаліція планує представити законопроєкт,  який дозволить виконання безпечного для здоров’я жінки аборту до 12-го тижня вагітності. Також обіцяють надати доступ до засобів екстреної контрацепції, які можна буде купити без рецепта. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск допустив ймовірність проведення референдуму щодо цього питання, якщо інші шляхи лібералізації аборційного законодавства виявляться неможливими. Водночас він зазначив, що таке рішення повинно враховувати передусім думки жінок.

Згідно з даними CRR, станом на липень 2023 року наразі повна заборона на аборти діє у 22 країнах або залежних територіях. Серед них: Андорра, Конго, Домініканська Республіка, Єгипет, Філіппіни, Гаїті, Гондурас, Ірак, Ямайка, Лаос, Мадагаскар, Мавританія, Нікарагуа, Палау, Сальвадор, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Сурінам, Тонга. У країнах, де заборонене штучне переривання вагітності, загалом проживає близько 91 мільйона жінок репродуктивного віку. 

‍

Оксана Щирба: Серед ночі мені подзвонила сестра. «Приїжджай. Рятуй мене…» — тихо прозвучав голос в телефоні. Я злякалась. Вже за кілька хвилин мчалась до неї на таксі з другого кінця Варшави. Застала сестру саму, налякану і бліду. Їй здавалось, що вона помирає: тіло трясло, боліло в грудях. Зовні було схоже на серцевий напад. Я викликала швидку. Виявилось — приступ панічної атаки. Сестрі вкололи заспокійливе і порадили звернутися до психотерапевта…

Що таке панічна атака? Які її основні симптоми?

Марина Усенко: Панічна атака або синдром панічного стану (СПС) — це незрозумілий та надзвичайно потужний приступ тривоги, який супроводжується страхом. Серед основних симптомів — прискорене серцебиття, пітливість, тремтіння, задишка, біль або дискомфорт в грудях, запаморочення, оніміння або поколювання у різних ділянках тіла.

ОЩ: Які причини панічних атак? Як відрізнити їх від інших тривожних розладів?  

МУ: Причини панічних атак можуть бути різноманітними: генетичні фактори, різкі зміни у житті, сильні стресові ситуації, деякі захворювання. Ось декілька ключових аспектів, як відрізнити їх від інших тривожних розладів:

• Панічні атаки зазвичай стаються раптово і досягають піку інтенсивності протягом декількох хвилин. Це відрізняє їх від більш тривалих та стійких станів занепокоєння та неврозу, характерних для генералізованих тривожних розладів.

• Під час панічної атаки людина може відчувати інтенсивні симптоми, такі як прискорене серцебиття, задишка, тремтіння, пітливість, запаморочення, що може сприйматись як симптоми серйозного захворювання.

• Часто під час панічної атаки люди відчувають страх смерті або втрату самоконтролю, що не притаманне іншим тривожним розладам.

• Люди, які пережили панічну атаку, часто починають уникати ситуацій або місць, де вона сталася. Це може призвести до розвитку агорафобії.

• Напади тривоги часто пов'язані з певними ситуаціями або об'єктами, натомість панічні атаки можуть виникати неочікувано і без видимої на це причини.

• Інші тривожні розлади, як правило, мають зовнішні тригери або конкретні страхи (наприклад, соціальна фобія, страх перед певними об'єктами або ситуаціями), тоді як панічні атаки можуть виникати без явного зовнішнього подразника.

ОЩ: Чим небезпечні панічні атаки? Які можливі ускладнення?

МУ: Людина, схильна до панічних атак, живе в постійному хвилюванні й очікуванні приступу, це сильно виснажує фізично та емоційно. Такі переживання провокують різні соматичні захворювання:  спазмують м’язи, затискаються судини, — це також впливає і на внутрішні органи. Також панічні атаки можуть призвести до розвитку фобій, асоціальної поведінки та депресій.

ОЩ: Яким чином панічні атаки впливають на щоденне життя та робочу діяльність людини?

МУ: Думаю, кожен з нас знає, як складно буває спілкуватися з емоційно нестабільними або депресивними людьми. Для людини, схильної до панічних атак, депресія може стати частиною життя. Через це, зокрема, знижується продуктивність на роботі, втрачається мотивація. Людина може часто впадати в істерики, або ж навпаки - замкнутися в собі. Усе це погіршує якість спілкування з друзями та колегами.

‍ОЩ: Хто найбільш схильний до панічних атак?

МУ: До групи ризику входять люди з високим рівнем тривожності і негативним мисленням, люди з низькою самооцінкою, не стресостійкі. Частіш до тривог схильні жінки, оскільки вони, як правило, більш емоційні.

ОЩ: Як зупинити панічну атаку? Особливо, якщо людина сама?

МУ: Панічна атака є певним поведінковим патерном, який потрібно спрямувати на щось інше одразу, як тільки почався приступ. Ось декілька дієвих вправ:

• Концентрація на диханні. Можна дихати за принципом «квадрату»: спочатку вдих на рахунок до 4 та видих на рахунок до 4, а потім поступово збільшувати такий «квадрат» до 6 рахунків. Добре працює також практика з йоги — Наді Шодхана пранаяма [також відома як анулома вілома або дихання черговими ніздрями. — Ред.].

• Увага на реальності, а не на емоціях. Задіяти всі аналізатори: слуховий, зоровий, тактильний. Для виконання цієї вправи необхідно детально роздивитись усе, що оточує в цей момент, прислухатись до всіх звуків, торкатися предметів і говорити: тут і зараз я бачу цей годинник, тут і зараз я стукаю по столу, тут і зараз я відчуваю м’якість цієї ковдри і т.д. Важливо починати кожну фразу зі слів «тут і зараз». Під час кожного нового приступу мозок пригадує досвід з попередніх, і людині здається, що відбувається щось більше, ніж це є насправді. Саме тому потрібно активно перемикати увагу.

• Кінетичні вправи. Наприклад: Сісти на стіл. Покласти долоню на стегно. Потирати стегно, зосередити увагу на відчутті під долонею. Іншу долоню — покласти на сідницю чи на коліно, також зосередитись на відчуттях. Паралельно частину уваги направити на потилицю. Тобто, людині потрібно одночасно утримувати увагу: під правою долонею, під лівою, на сідниці, на потилиці. Такий незвичний розподіл уваги гальмує панічну атаку і людина концентрується на тому, що відчуває зовні.

ОЩ: Як лікуються панічні атаки?

МУ: Лікування панічних атак може включати як психотерапію, так і медикаментозне лікування. Інколи необхідно змінити спосіб життя: гуляти на свіжому повітрі, забезпечити собі здоровий сон, займатись фізичними навантаженнями, слідкувати за біоритмами. У воєнний час це зробити складніше, але теж реально. А ще — важливо поставити собі ціль, бажано велику і незвичайну.

Наявність цілі завжди зміщує фокус уваги людини з тривоги на те, що для неї справді важливе в житті.

ОЩ: Як можна запобігти атакам паніки та як підтримувати своє психічне здоровʼя?

МУ: Психічне здоровʼя потрібно підтримувати кожній людини, якщо вона хоче прожити це життя щасливо. Ключовим є здоровий сон. Лягати потрібно не пізніше десятої вечора, а прокидатись — близько шостої ранку, коли активується кортизол і організм готується до продуктивного дня. Далі — здорове та збалансоване харчування. Люди часто недооцінюють вплив їжі, яку споживають. Це ніби пальне, яке заливають в автомобіль: воно повинно бути якісним, якщо ви хочете, щоб машина (читаємо: тіло) служила вам довго.

Ранкові вправи, йога — просто внести у свій календар і виконувати регулярно: це допоможе зміцнити імунітет та стабілізувати нервову систему. Щодня виконувати вправи на розвиток саморегуляції та самоконтролю, про які я говорила вище. Звичайно ж додаємо щоденні прогулянки швидким кроком, гуляти бажано щонайменше по дві години.

Важливо пам’ятати: людська психіка любить режим і систему, тому у вашій рутині повинні бути щоденні ритуали, серед яких панічним атакам просто не буде місця. 

Наше життя — це вибір шляхів, якими йти, і цей вибір робимо саме ми.

Як і у кожній країні Європи, у Польщі до вагітності ставляться особливо серйозно. В залежності від виду трудового договору, згідно з польським законодавством, жінка має право на декретну відпустку та декретні виплати. Медична допомога у державних клініках  вагітним жінкам надається безплатно, є можливість обирати лікаря або клініку для пологів самостійно. Громадянки України, які перетнули кордон після 24 лютого 2022 року, у Польщі мають право на безкоштовне ведення вагітності та спостереження лікаря, пологи, а також догляд на новонародженим.

Отримати такі послуги можна, якщо укласти контракт з Національним фондом охорони здоров’я (NFZ) і стати на облік у відділення акушерства та гінекології. У Польщі жінки мають можливість обирати лікарню та пологовий будинок, в якому будуть народжувати свою дитину. Більшість закладів — обладнані сучасною технікою, мають висококваліфікований персонал та пропонують комфортні умови для вагітних жінок і їхніх партнерів.

Супровід молодих мам після пологів є важливою частиною системи охорони здоров'я. Після народження дитини вагітні жінки можуть розраховувати на підтримку з боку медичного персоналу: лікарі слідкують за здоров'ям новонародженої дитини та матері, надають рекомендації щодо годування, догляду та розвитку немовля.

Вагітність в Польщі та в Україні: основні відмінності

Вікторія Данилів, яка переїхала з України до Польщі понад два роки тому,  поділилась із виданням Sestry своїм досвідом пологів у цій країні.

«Для того, щоб стати на Польщі на облік для ведення вагітності — передусім потрібно звернутись до гінеколога-акушера (ginekologa położnika) або просто гінеколога, який обслуговує вагітних. Лікар визначить термін вагітності та візьме мазки на цитологію. Після цього майбутніх мам у польських лікарнях записують до окремих черг, інакше очікування було би надто довгим», — пояснила Вікторія. За її спостереженнями, у Польщі, порівняно з Україною, жінкам роблять більшу кількість УЗД, але є теж й інші відмінності. «Також  потрібно зробити кілька тестів на генетичні хвороби чи інші ймовірні патології у плода. Такі аналізи платні та обов'язкові, однак їх можна не робити, якщо написати відповідну відмову», — додала жінка.

Особливо Вікторії у Польщі сподобалось відношення персоналу та лікарів до пацієнтів: дуже уважне та емпатичне. А що не сподобалось, то це —  відсутність опції персональної палати і якість їжі у шпиталі. «Помітила також, що у Польщі не квапляться пришвидшувати пологи, навіть якщо для цього є показання. У моєму випадку такі показання були. Як на мене, ведення вагітності у Польщі одночасно краще. А ось самі пологи, мабуть, таки в Україні — через можливість обрати сімейну палату. Мої пологи були безкоштовними завдяки страхуванню NFZ. На післяпологовий огляд довелося чекати аж два місяці, бо не вагітні жінки вже йдуть згідно з загальною чергою», — зауважує співрозмовниця.

У свою чергу Катерині, яка готується вдруге стати мамою, з лікарями не дуже «щастить»: нарікає на байдуже ставлення. Народжувати жінка планує в маленькому польському містечку, в державному шпиталі. Каже — платні лише приватні скринінги. А ось в Україні — потрібно за все «домовлятися». «Три роки тому народжувала в Україні, в пологовий приїхала сама. З лікарем особисто не домовлялась, тож за 5 днів до мене ніхто навіть не підійшов. А коли я попросила покликати лікаря, мені сказали, що мої пологи не «за домовленістю», а всі лікарі — зайняті. У Польщі ж, якщо маєш страховку або статус (status UKR. — Авт.),  то пологи безкоштовні. Загалом мені все подобається, окрім відношення лікарів. Медсестри трапляються хороші. Тут як пощастить». ‍

Піклуватись про власне здоров'я — відповідальність пацієнта

Акушер-гінеколог Олена Малініна запевняє, що неважливо, на якому терміні гестації перебуває українка, яка хоче пройти обстеження у Польщі: до лікаря, який її огляне, завжди можна потрапити майже без черги. Звісно, у приватній клініці це зробити легше, оскільки у державних — лікарів мало, а пацієнтів багато. Вагітність може вести один лікар, а можуть і різні — за бажанням пацієнтки. Важливо пам’ятати, що, на відміну від України, в Польщі лікар не несе жодної відповідальності за пацієнтку, якщо вона не виконує його рекомендації.

«Тут кожна пацієнтка несе  сама відповідальність за себе та дитину. Єдине, що має зробити лікар — це надати рекомендації згідно з протоколами, які є рекомендовані Польським товариством  гінекологів та акушерів (PTGiP). У Польщі  дуже гарно написані протоколи, мені вони подобаються більше, ніж українські. Тут неможливо помилитися, коли надаєш ту чи іншу рекомендацію», — підкреслила Олена Малініна.

Водночас, як зауважила Малініна, якщо пацієнтка терміново потребує допомоги, то може звернутися в будь-яку акушерсько-гінекологічну лікарню, і її завжди приймуть та обстежать.

«Мені також дуже подобається у Польщі патронаж новонародженої дитини — на високому рівні. Через 6 тижнів після народження дитини жінка обов’язково має звернутися до лікаря, який її спостерігав, або ж до гінеколога. Можлива опція, коли акушерка сама кілька разів відвідує пацієнтку після пологів, допомагає прикласти до грудей дитину, вчить пеленати. В Україні такий патронаж існує хіба що на аркуші паперу, на практиці акушерки до пацієнток не ходять», — додає співрозмовниця видання Sestry. Окрім того, за словами лікарки, у Польщі є школи материнства, де проводять навчання українською мовою. Там працюють акушерки та сертифіковані спеціалісти з грудного вигодовування.

Скільки коштують пологи в Польщі?

Якщо пацієнтка має державне страхування, зареєстрована в NFZ — за пологи у Польщі платити не доведеться.  Натомість якщо жінка приїхала до Польщі до 24 лютого 2022 року, не застрахована, офіційно не працевлаштована і її медичні послуги не покриває страхування чоловіка — у такому випадку доведеться оплатити всі послуги, які надає заклад. Зокрема, ціна за пологи в Польщі стартує від 7,5 тисяч злотих (офіційна інформація, зазначена на сайтах пологових будинків. — Авт.), а у приватних закладах — від 10 тисяч злотих. У державній клініці пацієнтка не може обирати лікаря, який прийматиме пологи, а у приватних закладах така можливість є.

До яких складнощів треба підготуватись

Акушер-гінеколог Олена Малініна попереджає, що українкам, які планують народжувати дитину на території Польщі, потрібно пам’ятати кілька важливих речей.

По-перше, потрібно бути готовою до того, що у цій країні лікар не буде на зв’язку з пацієнткою 24/7, як це буває в Україні. По-друге, є чітка черга і регламентовані правила. Наприклад, польські лікарі не будуть робити додаткові УЗД за бажанням пацієнтки. Якщо все добре протікає, жінка отримає всього три УЗД за період вагітності. Також бувають ситуації, коли пацієнтка приходить на прийом у державну лікарню, а її лікар може у цей час недоступний. У такому випадку її прийме інший лікар. Окрім того, може статись ситуація, коли вагітна приїжджає у попередньо обраний пологовий будинок народжувати, а їй кажуть, що вільних місць на даний момент немає. У такому випадку майбутню маму перенаправлять в  інший пологовий будинок і забезпечать їй перевезення. В Україні такої практики немає.

‍Не забудьте взяти з собою у пологовий будинок:

• посвідчення особи;
• облікова карта вагітної;
• результат аналізу на визначення групи крові;
• результати обстежень (USG, HIV, HBS, HCV, WR, GBS)
• направлення в пологовий будинок (за необхідності).

‍

Польща на восьмому місці в Європі за кількістю хворих на коронавірус станом на 6 грудня. Найбільше ж захворювань зафіксовано у Франції. У польському Міністерстві охорони здоров’я наголошують, що хворих насправді може бути більше, ніж говорить офіційна статистика, бо не всі люди повідомляють у медичні заклади про результати тестування.

— За моїми підрахунками, у нас в Польщі щодня може з'являтися 20-30 тисяч нових пацієнтів з Covid. Я щоденно роблю близько 20 тестів і кожен третій — позитивний. Сказати, що офіційні результати занижені, — це нічого не сказати, — розповідає сімейний лікар Міхал Матящик з Лодзі газеті Wyborcza. 

У Польщі, як і в інших країнах Європи, фіксують новий штам Covid — «Пірола» —  відомого як JN.1. Лікарі та експерти застерігають — він є більш заразним, має безліч мутацій і може викликати важкі форми захворювання.

— Цей вид коронавірусу має найбільше мутацій спайкового білка серед усіх його попередників. Учені спостерігають за патогенами, аби переконатися, чи становить він більшу загрозу для людей за інші штами. Найбільша проблема у тому, що ви не можете контролювати те, що є настільки заразним, — заявив професор Клер Брайант в інтерв'ю Sky News.

Лікарі також наголошують, що відновлення після інфікування новим штамом Covid може зайняти більше часу, ніж раніше. І попереджають про можливе збільшення кількості хворих саме у різдвяний період. Найпоширенішими симптомами інфікування є нежить, головний біль, втома, чхання та біль у горлі, рідше — подразнення очей і висипи на тілі.

Вакцинуватися від Covid у Польщі можна від 6 грудня. Щеплення є добровільними та безкоштовними.

А що в Україні?

Зростає кількість хворих і в Україні. Через перевищення епідпорогу карантинні обмеження можуть запровадити у Тернопільській, Житомирській та Чернівецькій областях. Загалом від початку епідеміологічного сезону на коронавірусну інфекцію та грип вже  перехворіло понад мільйон українців.

«Захворюваність в Україні зростає, як і було прогнозовано. Хоча пік очікували на  листопад місяць. Два тижні тому у нас кількість підтверджених випадків була понад 10000 щотижня. Кілька десятків людей померло — це переважно випадки серед госпіталізованих», — розповідає імунолог Федір Лапій.

Нині  в Україні циркулює понад 13 штамів Covid. Усі виявлені мутації — це відхилення від штаму «Омікрон». Йдеться, зокрема й про його підвиди — «Еріс» та «Піролу». Зросла кількість хворих серед дітей, наголошує Федір Лапій: 

— Тут є раціональне пояснення — діти   вчаться у школах, ходять до  садочків і, звичайно, контактують між собою. І тут йдеться не лише про захворюваність на Covid, а й грип та ГРВІ. І саме через дітей вірус найчастіше  потрапляє у родини. 

Поради щодо профілактики захворювання: 

1) Дотримуйтесь так званого «кашльового етикету»

При кашлі або чханні прикривайте ніс і рот одноразовою серветкою. У разі її відсутності — кашляйте або чхайте у лікоть або ж прикриваючись частиною свого одягу.

2) Тримайте руки у чистоті

Чимало респіраторних вірусних інфекцій передаються саме через брудні поверхні. Тож часто мийте руки з милом чи обробляйте антисептиками із вмістом спирту не менше 60%. А ще — не торкайтеся до своїх очей, носа або рота брудними руками.

3) Правильне використання медичних масок

Пам’ятайте, що  медична маска захищає від вас, а респіратор захищає вас. Тобто якщо у вас є симптоми  хвороби, то, аби уберегти інших людей від зараження, одягайте на себе маску. Якщо ж ви є здоровими, а поруч хворі — носіть респіратор. 

— Це важливо розуміти, бо іноді одягають медичну маску на  здорову людину.  І це неправильно. Аби простіше зрозуміти, наведу приклад: коли хірург йде на операцію, він одягає маску, аби не заразити хірургічну рану, — роз'яснює імунолог Федір Лапій. 

4) Уникайте людних місць та дотримуйтеся дистанції

Уникайте місць великого скупчення людей — концерти, спортивні заходи. Насамперед це стосується тих, хто належить до так званих груп ризику.  

5) Очищуйте поверхні та предмети, до яких часто торкаєтесь

Йдеться, наприклад, про пульти телевізорів, мобільні телефони, дверні ручки. Їх бажано  часто і ретельно чистити

6) Вакцинація

Медики радять не нехтувати вакцинацією.  Щеплення насамперед рекомендують зробити людям, які мають ослаблений імунітет чи супутні захворювання, а також старшим людям — кому за 60. До того ж, вакцинуватися слід і від грипу. Дві вакцини можна вводити одночасно. Новий пік захворювань на Covid та грип лікарі прогнозують вже наприкінці зими–початку весни.

Травмоване суспільство. Так все частіше говорять про Україну. Травмовані ті, котрі виїхали, і ті, котрі залишились. Травмовані ті, котрі втратили, і ті, котрі вберегли своїх близьких. Травмованість стає неминучою. І хоча лікарі визнають це, та все ж дають надію, що людська психіка еластична і з багатьма стресовими ситуаціями може собі дати раду. Лікарка-психіатр, докторка медичних наук, професорка, президентка Польського психіатричного товариства Домініка Дудек пояснює, як розвивається та змінюється в сучасному світі посттравматичний стресовий розлад, як його лікувати і до яких фахівців звертатись по допомогу.  

Ольга Пакош: Майже два роки тому, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну і сотні тисяч українців перетнули кордон з Польщею, про психоемоційний стан цих людей не говорили. Тоді першу психологічну допомогу їм надавали прикордонники, поліцейські або звичайні поляки, які зустрічали їх на польській території. Оці перші обійми в безпеці і були тією першою допомогою, якої так потребували тоді українські громадяни. Що було далі? 

Домініка Дудек: Спочатку треба було забезпечити людей харчуванням, теплом, дахом над головою та почуттям безпеки. Як не банально — спочатку піраміда Маслоу, основні потреби життєдіяльності людини, і тільки потім, в залежності від ситуації, можна вже було думати про якісь терапевтичні заходи. 

Те, що виникне проблема, і ПТСР буде проявлятися у втікачів від війни, було зрозуміло відразу. Тому, наскільки було можливо, ми навіть в нашій інституції залучали фахівців, які розмовляли українською або російською мовами, щоб допомагати біженцям. Трохи згодом в Польщі з'явилися місця, де надавали психологічну допомогу не лише дорослим, але й дітям. Втеча від війни змусила до переїзду багатьох фахівців, зокрема, й психологів. Після того, як минув перший шок, спеціалісти почали об'єднуватися і надавати допомогу своїм співвітчизникам. І тоді, і зараз є дуже багато програм психологічної допомоги біженцям, які фінансуються з різних джерел.

ОП: Що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)? Які він має прояви? 

ДД: Це одне з психічних порушень тривожного характеру, яке виникає як реакція на стрес. Треба розуміти, що адаптація після змін у житті, через проблеми на роботі, через перевтому теж викликає легкі порушення. Однак посттравматичний стресовий розлад — це гостра реакція на стрес, а потім розвивається сам розлад. Це відповідь організму та психіки на травматичні ситуації, які виходять за рамки звичайного людського досвіду. Звісно, це можуть бути ситуації прямої загрози життю, ситуації, коли ви стаєте свідком смерті інших, свідком насильства, жертвою насильства чи зґвалтування, а також будь-які травматичні ситуації, що безпосередньо загрожують існуванню. Це можуть бути травми як спричинені людиною, так і внаслідок природних катастроф, наприклад, пожежі чи повеней. Звісно, не у кожної людини, яка переживає травму, розвивається посттравматичний стресовий розлад. Однак у частини людей стається саме так. Як виявилося, більш вразливими є ті, хто переживає травму, пов'язану з діяльністю певної людини. 

Наслідки травми — це не лише посттравматичний стресовий розлад, але і зростання ризику розвитку депресивних, тривожних розладів, різних психосоматичних порушень. ПТСР збільшує ризик самогубств та штовхає людей до агресивних вчинків. Як ще це може проявлятись? З одного боку, емоційні проблеми, а з іншого — намагання всіляко уникати будь-яких ситуацій, які можуть викликати спогади про травму. Пацієнти скаржаться на нічні кошмари та загальні порушення сну. 

Тепер Міжнародна класифікація хвороб (ICD-11 — International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems. —  Авт.) розрізняє так званий комплексний ПТСР. Раніше в ICD-10 (ця класифікація діяла до січня 2022 року. —  Авт.) виділяли постійні зміни особистості під впливом травми. Зазвичай це стосується осіб, які в молодому віці переживали тривалу і повторювану травму. Наприклад, діти, які піддавались сексуальному насильству, або діти, які пережили фізичне насилля. Часто, крім розвитку ПТСР, у них також розвивалось порушення особистості. Тепер це об'єднали в так званий комплексний ПТСР, коли ми маємо елементи чистого ПТСР, а також додаються постійні зміни особистості. І тоді ми маємо справу з неправильним розвитком людини, схожим на прикордонний розлад особистості [це психопатичний стан, який характеризуються підвищеною чутливістю, порушенням самооцінки, стрибками настрою, імпульсивністю, низьким самоконтролем, високою тривожністю. — Ред.].  

ОП: Чи лікується ПТСР? Яка допомога потрібна людині, яка помітила у себе ці симптоми? 

ДД: Щодо лікування ПТСР, то слід виокремити дві речі. Перша — це гостра реакція на стрес. Друга —  розвиток цих  стресових порушень вже протягом місяців після травми. У біженців, які пережили велику травму, немає показань до того, аби починати яку-небудь психотерапію. Найважливіше — забезпечити почуття безпеки та основні потреби життя. 

Звісно, у лікуванні ПТСР застосовують фармакологічну підтримку, але це залежить від клінічного зображення хвороби. Йдеться про безсоння і депресивні симптоми, тому часто призначають антидепресанти. При важкому ПТСР може бути виражене порушення мислення. Тоді лікарі можуть навіть призначати антипсихотичні препарати на короткий термін або тимчасові заспокійливі засоби. 

ОП: Чи відрізняється ПТСР у людей, постраждалих від війни, від травмованих у звичайному житті?

ДД: Це все дуже суб'єктивне. Якщо одна людина дуже важко проживає травму, то інша — навпаки. Досвід війни пов'язаний із значно більшим ризиком розвитку подальших психічних порушень у вигляді ПТСР ніж, наприклад, природні катастрофи. Різниця також полягає в суті переживань, того, що їх викликає чи як людина лікується. Пригадуєте, торік у Польщі була дискусія, чи запускати феєрверки на Новий рік? Я сама схилялась до думки, що краще відмовитися від цього, бо для людей, які тікали від бомб, такий звук не буде асоціюватися з чимось радісним, а може нагадати травму та, власне, поновити її. Так що різниця не стільки у діагностичних критеріях чи психопатології, а радше у ризиках та сенсах, які можуть викликати такі флешбеки та травматичні спогади. 

ОП: А як діти проживають ПТСР? Серед моїх знайомих багато хто має підлітків, котрі не розуміють, що з ними відбуваються. Їхні мами не знають, це криза підліткового віку чи сигнал, що треба звертатись за допомогою до психотерапевта? 

ДД: З одного боку, підлітковий період — це складний час, і багато дітей можуть бути «важкими», агресивними, непокірними — незалежно від ситуації. З іншого боку, пережиті травми, якщо вони не були належним чином пропрацьовані, можуть залишити серйозні сліди. З третього боку, є ще один фактор, який впливає на підлітків: травматизуючі ситуації не припиняються — і діти не завжди розуміють цього, не можуть змиритись із таким станом речей. Наприклад, коли близькі родичі чи друзі залишилися у зоні війни й можуть отримати поранення чи загинути. Розділення сімей теж має вплив на психічний стан. Найчастіше з України виїжджали жінки з дітьми, а татусі залишалися там і не могли приїхати. Тож тільки уявіть, вже майже два роки ці підлітки живуть без батьків, щоденно бояться за них, а в когось загинув батько. Це також вносить свої корективи. Тому не можна розглядати стан підлітків виключно крізь призму травми, треба дивитись ширше і глибше. Лише травматичний розлад не може бути причиною підліткової агресії. Тож слід враховувати усі складові їхнього стану і життя. 

ОП: ПТСР і агресія — чи обов'язково вони йдуть у парі?

ДД: Можливо. Я зараз не займаюсь пацієнтами з такими проявами, але була на цікавій лекції психологині, яка приїхала з України і працює з військовими із ПТСР. Вона розповідала, що на будь-яку дрібницю вони можуть реагувати великою агресією. Моя українська колега описала дуже драматичний випадок: поруч із військовим зі зброєю була дитина, в якої на підлогу з рук впала іграшка. Реакцією на шум був постріл. Військовий застрелив власну дитину. Не тому, що він свідомо хотів завдати їй шкоди, це була миттєва оборонна реакція. Тому агресія може бути результатом якихось важких переживань. 

ОП: Які існують профілактичні заходи, аби допомогти зменшити ризик розвитку ПТСР? 

ДД: ПТСР розвивається протягом кількох місяців після травми. Якщо є можливість, то травмованій особі потрібно відразу забезпечити «середовище без стресу» — безпечне місцеперебування, де є все необхідне для нормального життя і не має подразників травми. Якщо говорити про українських громадян, які тікали від війни два роки тому, то тепер вони потребують лише психологічної або психотерапевтичної допомоги у вигляді консультацій. Щодо ліків, їх не призначають наперед. Жодні медикаменти як профілактика від травми не діють. 

ОП: Як саме можна було б допомагати українцям, які переїхали до Польщі і мають психологічгі проблеми? 

ДД: Тут можуть бути дуже корисними психологи з України. Адже допомога польських фахівців часто є обмеженою через мовний бар’єр. Ми в клініці залучали осіб, які є знають інші мови, крім польської. Окрім цього, ми організовуємо різні навчальні заходи, наприклад, спільно з Всесвітньою організацією психіатрії. У серпні Польське психіатричне товариство організувало у Кракові школу молодих психіатрів. Приїхали чудові лектори з різних країн, були запрошені і психіатри з України. Ми повинні думати про майбутнє, в якому не буде війни, але нам доведеться долати її наслідки. Система охорони здоров'я в Польщі не є ідеальною, але, принаймні, психіатрія починає реформуватися — і не стільки через війну, скільки через наближенням до європейських стандартів.

Титульне фото: LIBKOS/East News

«Усі хвороби від нервів» – цей вислів відомий кожному. Науково доведений факт, що сильні нервові перенапруження викликають порушення у роботі організму. Від страху та хвилювання  пересихає в  роті, образа викликає клубок у горлі, сором змушує червоніти, сильні стреси можуть спровокувати серцевий напад. Усе це прояви психосоматики. 

Sestry поспілкувалися з Оксаною Волошиною, психологинею, спеціалісткою з невідкладної допомоги в психології, першою сомнотерапевткою в Україні, гіпнотерапевткою, травмафокусованою терапевткою.

Оксана Щирба: Що таке психосоматика і як вона виникає?

Оксана Волошина: Це напрям в медицині, який займається вивченням впливу психологічних факторів на виникнення захворювань. Психосоматика – це страждання тіла через стрес, поява хвороб, виникненню яких немає фізіологічного пояснення. У нашого мозку немає минулого чи майбутнього, і йому байдуже: чи ви все уявляєте, чи маєте це відбувається в реальності. Те, про що ми думаємо, залишає відбиток на тілі, формує тілесну та розумову пам’ять. Позитивні емоції можуть сприяти зміцненню імунної системи і зниженню ризику захворювань. Тривала депресія, тривожність і гнів  підвищують ризик розвитку різних хронічних захворювань.

ОЩ: Як зрозуміти, що це психосоматика?

ОВ: Лікарі проводять обстеження людини, а органічних порушень не виявляють. Але  людина погано себе почуває. Тоді можна говорити, що це психосоматика. Якщо ми тривалий час перебуваємо у пригінченому чи депресивному стані, живемо з почуттям провини, то хвороба може  проявитися фізіологічно. Хвороби серця виникають внаслідок нестачі любові та безпеки, або від емоційної замкнутості. Людина забороняє виявляти собі любов до себе та інших. Гіпертонія виникає тоді, коли людина намагається взяти на себе навантаження, які їй не під силу. Наприклад, працює без відпочинку, на повне виснаження. Тобто, хвороба з’являється від напруги.

Проблеми з нирками  можуть бути викликані розчаруванням, критикою, осудом; коли особа має недовіру до світу, їй здається, що її весь час обманюють та зневажають. Астма – небажання жити самостійно. Запори – це надлишок накопичених почуттів, уявлень, переживань. Печія – свідчення витісненої агресивності. Проблеми із зором – небажання когось бачити. Безсоння – втеча від життя, небажання визнавати  його тіньові сторони. 

У мене була  успішна і в професійному, і в особистому житті клієнтка. Звернулась з проблемою порушення сну. Під час терапії розповіла, що в неї падає зір настільки сильно, що вона майже не бачить. Офтальмологи не могли виявити причини.  Зʼясувалося, що  кожного дня вона їхала на роботу і говорила: «Щоб мої очі тебе не бачили». Це стосувалося колеги, якого звільнити не могла, а працювати з ним було некомфортно. Вона сформувала установку і через це почала втрачати зір. Коли ми пропрацювали це питання, зір відновився. 

Тобто, ми формуємо собі установки. Набуті протягом життя установки керують нами, але їх можна змінювати. Часто люди кажуть: «Я завжди восени і  навесні хворію простудними захворюваннями», або: «Мене завжди восени та навесні  болить голова». І вони хворіють, але не тому, що прийшла осінь, бо так би всі люди у світі хворіли восени. Коли ми постійно очікуємо чогось, а ще повторюємо це регулярно, то формуємо установку, або травматичну пам’ять. 

ОЩ: Як психологічне здоров'я може позитивно впливати на запобігання психосоматичним хворобам?

ОВ: Людина є цілісним організмом, наш мозок та психіка не працюють окремо від тіла. Органи не функціонують окремо від психіки. Коли я відчуваю страх чи тривогу, реагує насамперед нервова система. Є загальна нервова система (симпатикус і парасимпатикус). Симпатикус активний протягом дня, під час неспання, а парасимпатикус активується, коли засинаємо. Парасимпатична нервова система відповідає за рівень зниження стресу. Норма напруги для людини – 4-5 балів (по шкалі до 10). Коли ми живемо  в стресі – це 7-10 балів. У спортсменів та наших військових – це завжди 8-10 балів. Коли ми живемо в постійній напрузі або стресі, то маємо вищий рівень напруги. Як це працює? Ми пережили стрес і за деякий час маємо відновитися (до місяця). Якщо відчуття напруги або тривоги триває довше ніж місяць – з цим потрібно щось робити. Бо людина почне хворіти. Відзначається порушення сну, пітливість, головний біль. Є 5 базових емоцій: страх, гнів, сум, здивування, радість.

Щоб ми почувалися здоровими, організму  треба давати якомога більше радості. Особливо зараз, в період війни. Важливо робити те, що приносить щастя: танцювати, кохатися, малювати. І тоді ми зможемо між  страхом і здивуванням відновити гармонію і бути здоровими.

ОЩ: Чи важливо враховувати психосоматичний аспект при діагностиці та лікуванні пацієнтів?

ОВ: Весь час важливо враховувати психосоматичний аспект. Коли ми захворіли, то маємо пройти обстеження у вузькопрофільних лікарів і звернутися до психолога. Якщо ми маємо всі заключення та обстеження, то можемо визначити: чи це психосоматика (тоді потрібна лише психотерапія), чи  є органічні порушення (тоді потрібно працювати з лікарями та психологами). На жаль, Україна на відміну від Європи, тільки наближається до такого лікування. В Україні немає інформації в протоколах лікування, що треба звертатися за допомогою до психотерапевтів та психологів. Ситуація почала змінюватися на краще, і багато клінік знають та розуміють, наскільки важливо, щоб лікар та психолог працювали разом. 

Французькі психотерапевти провели цікаве дослідження. Взяли дві групи людей, які мали однаковий діагноз в онкології, були приблизно однакового віку і їм призначили однакове лікування. Одну групу супроводжували психотерапевти, іншу – ні. В групі, з якою працювали психотерапевти, і яку навчали правильно спати,  пацієнти одужували швидше, 90% пацієнтів одужали. В іншій групі відзначили значно гірший результат. Це науковий факт, що психологічна підтримка важлива і потрібна за будь-яких обставин і при будь-яких захворюваннях. 

ОЩ: Чи характерна психосоматика для дітей?

ОВ: Так,і дуже часто психосоматичні розлади у діток є причиною того, що відбувається навколо: непорузміння між батьками, перевтома. Якщо дитина часто хворіє, то це є відображенням проблем у батьків, які спостерігає чадо. Наприклад, діти адаптуються до школи. Їм потрібна підтримка, натомість батьки навантажують малечу різними гуртками. Коли батьки чинять насильство над дітьми чи понаднормово навантажують, то це точно не про любов і не про безпеку. Як наслідок дитина починає хворіти. Батьки ж нарікають:  моя дитина так часто хворіє, я не розумію, що відбувається. А організм подає сигнали і захищає дитину, рятує від переживань. Ще один приклад: коли дитині бракує уваги, теж погіршується здоров’я. Якщо дитині під час хвороби дають чаї і щось смачненьке, дарують багато ніжності та любові, то дитина, коли їй бракуватиме любові в майбутньому, почне хворіти. В такий спосіб вона отримує увагу і турботу. 

ОЩ: Хто лікує психосоматичні хвороби?

ОВ: Психотерапевт, який спеціалізується на цьому питанні. Якщо психолог не має відповідних знань, досвіду, то він не зможе допомогти пацієнтові. Треба обирати високваліфікованого спеціаліста – психосоматика, сомнотерапевта. 

Проте щоразу як ми хворіємо  не потрібно думати, що це психосоматика. Бо це можуть бути органічні порушення. Необхідно пройти відповідні обстеження, звернувшись до кваліфікованого спеціаліста; у жодному разі не ігноруйте симптоми. 

ОЩ: Як зберегти психічне та фізичне здоров'я?

ОВ: Єдиного рецепту немає, але є базові потреби, які потрібно задовольнити. 

Добре їсти (особливо в період війни). Нашому мозку потрібна їжа. Він не матиме енергії  занурити нас в сон, якщо  не отримає достатньо їжі. Має бути денний і нічний режим (добре їсти і добре спати). 

Додавати собі багато радості. Це дозволить відрегулювати наш баланс і допоможе  «не розвалюватися», залишатися в нормі.

Якщо є серйозні проблеми-звертатися до спеціалістів. 

Вчитися позитивно мислити. Позитивне мислення формує  добру пам’ять. Чим більше ми маємо приємних моментів, тим легше будемо приймати реальність і залишатися здоровим. 

Психосоматика навчає нас важливості гармонії між розумом і тілом. Наші думки, почуття, поведінка  сильно впливають на наше фізичне здоров'я. Розуміння цієї взаємодії допоможе дбати про себе та своє благополуччя.

Уявіть, що можна взагалі не хворіти. Прикладів чимало. Це довгожителі деяких блакитних зон у світі. Це люди, які мешкають у сільській місцевості, самі вирощують продукти, добре харчуються, наприклад, споживають багато  свіжих овочів, небагато м'яса. А ще біля них немає жодних фаст-фудів. 

Здорові люди багато рухаються. Найбільша концентрація довгожителів – на острові Сардинія, зокрема серед пастухів. Вони ходять в середньому по 8 км щоденно, по пагорбах, що дає додаткове навантаження. Цікаво, що вони живуть довше від селян, які знаходяться поруч, але не мають такої фізичної активності. Їжа, рух та екологія – основні фактори відмінного здоров’я. Також важливий соціальний фактор – позитивна соціальна активність, спілкування з рідними.

Важливу роль відіграє генетика. Але якщо люди їдять фаст-фуд і постійно сидять за кермом авто, то вони не проживуть довго, якою б хорошою не була генетика.

Нещодавно спілкувався з фахівцями з Фінляндії. Вони перевели націю з жирних продуктів на знежирену їжу. Почали вирощувати овочі й фрукти. Стали більше вживати рибу, почали масово кидати курити. Як наслідок продовжили життя нації на 12-14 років. 

‍Перше: висипайтеся в темноті

Не менш важливим є здоровий сон. У людини, яка недосипає, перебуває в постійному стресі, виробляється багато кортизолу, може підвищитися рівень холестерину.

Потрібно спати в темний період часу. Якщо людина відпочиває у світлу пору часу,  то варто, аби в кімнаті було темно, використовуйте щільні штори. Вночі важливо стежити, щоб не світили ліхтарі, і не було зайвого освітлення у приміщенні. Повна темрява дозволяє організму виробляти мелатонін, який регулює сон та підтримує внутрішній годинник організму. Добовий режим повинен бути сталим. Вранці важливо, щоб на нас потрапляло  ранкове світло, що стимулює активацію мозку.

Ранок найкраще розпочинати не з телефону, а вийти на вулицю і подивитися на небо. Ввечері в нашому організмі виробляються гормони втоми, і  якщо ми відганяємо сон  тим, що п’ємо міцну каву, то зупиняємо проникнення гормонів втоми до мозку. Нам  тоді здається, що ми ще бадьорі і можемо працювати. Але це штучна затримка. Коли закінчується дія кофеїну, ми дуже виснажено почуваємось. Тому після 15 00  я рекомендую не вживати міцні напої.

Друге: їжте овочі та фрукти

Сьогодні є чимало прибічників сироїдіння та вегетаріанства. Звісно, можна спробувати їсти більше сирих овочів, але якщо повністю перейти на сиру їжу, це трохи важко, бо організм складніше перетравлює сирі овочі, ніж варені чи тушковані. Дуже корисно їсти бобові. Але, скажімо, квасолю в сирому вигляді не з’їси. І не забувайте про ферментовану їжу – це квашена капуста, квашені огірки та помідори. Вони допомагають створювати мікрофлору в кишечнику. Можливо, вегани, сироїди за рахунок того, що отримують багато клітковини, підтримують нормальну мікрофлору. Принцип здорового харчування – це різноманітність. Потрібно їсти різні овочі та фрукти. Я вважаю, що деякі люди ускладнюють собі життя сироїдінням. 

Третє: ходіть, бігайте, займайтесь йогою

Перша універсальна вправа – це ходьба. Бажано починати ходити півгодини на свіжому повітрі, поступово збільшувати або тривалість,  або інтенсивність. Чим інтенсивніше ми ходимо, тим краще. Можна замінити ходьбу на біг. Переважна більшість людей бігають півгодини-годину, решту час сидять. Фізичну активність бажано розтягувати протягом дня. Наприклад, вранці бігати, а протягом дня ходити. Можна чергувати – кілька хвилин бігти, кілька хвилин йти пішки. Нормальне фізичне навантаження для людини – не менш ніж 10 000 кроків на день (приблизно 7 кілометрів). Підключайте ще зарядку,  присідання, вправи на турніках. Чудово їздити велосипедом, наприклад, на роботу, чи на прогулянки на вихідних. Чим різноманітніші рухи – тим краще. 

Якщо людина займається йогою – це ще краще, особливо для гармонійного розвитку. Люди літнього віку мають не забувати контролювати навантаження і реагувати на втому, не перевантажувати організм.

Є спорт на виснаження організму. Це не про здоров’я, а про можливості організму, на скільки він здатен подолати перевантаження. Коли спортсмен виходить на пенсію (а подекуди це буває 35-40 років),  то найчастіше перестає тренуватися. І що відбувається? Виникають ожиріння та  хвороби, які характерні при низькій фізичній активності. Якщо людина зберігає помірну фізичну активність, то їй вдасться уникнути  серцево-судинних захворювань. До речі, є статистика, що жінки, які активніші, менш схильні до захворювань на рак молочної залози. 

Четверте: букет зелені замість бокалу вина

Зауважте: навіть якщо людина фізично активна, але курить, вона дуже собі шкодить, вкорочуючи віку. І, звісно, не забувайте про алкоголь. Чим менше вживаєте – тим краще. Немає дози, на які варто орієнтуватися. Так, червоне вино в невеликих кількостях корисне – у ньому міститься антиоксидант. Але останній є і в винограді, чи в зелені. Пучок зелені замінює бокал вина. 

Пʼяте: робіть профілактичні щеплення

Імунітет, який розвивається після вакцинації, надасть надійніший захист від інфекції. Щеплення потрібно робити і дітям, і дорослим. Скажімо, щеплення від грипу допомагає уникнути захворювання, або легше перехворіти, уникнути ускладнень. У жовтні уже з’являються вакцини від грипу, запитайте у сімейного лікаря. Не забувайте про вакцини від коронавірусу. Він нікуди не зник, буде циркулювати разом з грипом. Людям, які схильні до пневмонії, раджу щеплення від пневмонії. Є вакцина ВПЛ, яку радять робити дівчаткам до початку статевого життя – вакцина від папіломо-вірусної інфекції. Але я раджу робити і жінкам в дорослому віці також. Це профілактика раку шийки матки.

Коли ми їдемо в незнайомі країни, то потрібно порадитися з сімейним лікарем, які щеплення доцільні. 

 Шосте: ходіть до лікарів, коли здорові

Раджу ходити до лікарів тоді, коли ви здорові. Раз на рік бажано проходити обстеження. Здайте  загальний аналіз крові, визначте рівень холестерину. Зробіть кардіограму, УЗД органів черевної порожнини. Обов’язково   виміряйте очний тиск – якщо вище норми, є небезпека розвитку глаукоми. Не забувайте відвідати уролога, гінеколога, зробити  рентгенографію. Бо рак легенів ніколи не болить, а потім може бути надто пізно. 

Також в організмі може бути дефіцит вітамінів, тому лікарі рекомендують з середини жовтня до середини квітня профілактично пити вітамін D. Виправдана мода на покращення мікробіому кишківника. Ми звикли, що після антибіотиків  пропиваємо курс пробіотиків. Нині дієтологи рекомендують курс пробіотиків для профілактики, тому що нездоровою їжею ми псуємо свій мікробіом, і треба заселяти корисні бактерії. 

Жодна рекомендація не гарантує 100% захисту від хвороб, але дотримання цих простих порад значно знижує ризик захворювань і допомагає підтримувати здоров'я.

Чому антидепресанти зненацька знадобилися тим, хто ніколи не вважав себе схильним до депресивних станів, тим, хто до війни роздавав енергію, як вай-фай, тим, хто раніше виходив із найважчих моментів життя з посмішкою?

Я — українська журналістка в Вельсі. Я тут півтора роки і вперше забрала в аптеці свої антидепресанти.

Ми всі давно прочитали десятки матеріалів про стадії адаптації емігрантів. І хоч ми не є емігрантами, ми — біженці. Та з точки зору психології людини, яка опинилась в чужій країні, різниці немає.

Я рік працювала в місцевій адміністрації на посаді ментора з працевлаштування для українців. На перший погляд це — структура, яка має допомогти знайти людям роботу.

Так думала я. І так думали ті українці, які звертались до нас за допомогою. Насправді ж організація надає консультації, допомагає з резюме, тренує, як пройти співбесіду, але не шукає роботу. Українці одне за одним отримували свою дозу розчарування. Тож вийшло так, що ті самі «стадії адаптації» я проходила десятки разів — з кожним з підопічних окремо.

Перша стадія — «Медовий місяць». З тих, хто доїхав до Британії, переважна більшість — люди, які доклали трошки більше зусиль, ніж просто виїхати до Польщі чи Німеччини, наприклад. Бо потрібна була віза. Також власноруч треба було знайти місцевих, які були згодні прийняти вашу родину до себе в дім. Пройшовши цей шлях і зустрівши безпрецедентну підтримку від місцевих, ми переважно впадали в ейфорію. Важкий шлях подолано, зараз діти спокійно підуть до школи, а ми ледь не завтра підемо працювати. Як звикли в Україні. 

Десятки разів я бачила, як люди, які багато чого досягли на батьківщині, але не володіли англійською, щиро вірили, що за кілька місяців рівень мови буде на достатньому рівні, і вони зможуть повернутися до своєї діяльності. З одного боку — віра в себе, а з іншого — інфантильна віра в те, що всі навколо допомагають.

На другій стадії — «відході від ейфорії» — ми починаємо помічати, що гостинність місцевих британців «заточена» на первинну допомогу. Тобто нагодувати і привезти одяг. Інтегруватися, щоб працювати на рівних, доведеться вже самостійно.

Починається дауншіфтінг, багато кого це ламає. На цьому етапі люди починають шукати своїх і намагатися разом вигребти на поверхню. Тим самим віддаляючи інтеграцію і покращення мови. Це купкування грає не на нашу користь — ми починаємо ділитися своїм емоціями, отримуємо від інших підтвердження загального розчарування і топимо себе в переконанні, що перспективи немає.

Ми зараз тут. Це точка, де переважній більшості біженців стають потрібні антидепресанти. Мій пік трапився в момент остаточного визнання факту, що моя робота не приносить того результату, на який розраховую і на який, головно, розраховують люди, що звертаються до мене. А найстрашніше, що ця робота за замовчуванням не передбачає цього. 

Я пів року не могла повірити, що мене може наздогнати депресія. Коли ти сонна 24 години на добу, коли немає енергії і бажання щось робити, коли ніякі ідеї не викликають ентузіазму. Я їла вітаміни жменями, тому що думала це — акліматизація. Я намагалася розібратися з гормональним фоном, тому що підозрювала збій через переїзд і стреси. І лише за кілька місяців, коли нічого з того не спрацювало, допустила думку, що це вона — депресія. За всіма пунктами. Крім суїцидальних настроїв. 

До ментального здоров’я в Британії дуже багато уваги. Я потрапила до лікаря буквально за дві години після звернення. Для місцевої системи охорони здоров’я — це просто фантастика. За 10 хвилин мені виписали антидепресанти, за 5 — безкоштовно отримала їх в аптеці.

Звісно, ми не можемо змінити ані ситуацію, в якій опинилися, ані британський ринок праці, але ми можемо допомогти собі. Як в літаку — спочатку дихальну маску на себе. Психіатр або фахівець з ментального здоров’я (в Британії за антидепресантами не обов’язково йти саме до психіатра) — це ваша фея. Попелюшка не може їхати на бал, не привівши себе до ладу. 

Отже, якщо етап фрустрації затягнувся, якщо не вистачає сил вгамувати розпач, нехтувати допомогою точно не варто. Тільки так можна перейти на стадію прийняття і розпочати переписування своєї реальності. Це дивне відчуття повернення собі себе важко переоцінити. І висновок для самої себе — ніколи не приймати за данність кількість і якість власної енергії до життя.

З вересня 2023 року змінилися деякі правила отримання безкоштовних ліків для людей похилого віку у Польщі в рамках державної програми «Leki dla seniorów 75+». Тепер ця програма поширюється також на інші категорії громадян, а саме на пенсіонерів від 65 років та дітей до 18 років.

Значно розширився і перелік найменувань безкоштовних медикаментів: було близько 2 тисяч, а тепер майже 4 тисячі. Серед них знеболювальні, протигрибкові, антибактеріальні, гормональні та багато інших засобів.

Sestry розкажуть, чи доступні вони для українців і як їх отримати.

Хто може безкоштовно отримати ліки у Польщі

Раніше програмою безкоштовних ліків могли скористатися лише люди віком понад 75 років, вагітні і породіллі. Тепер безоплатні ліки доступні також для людей, яким виповнилось 65 років та дітям до 18. Щоб отримати їх, особа повинна відповідати критеріям програми: мати діагностоване захворювання, зазначене в показаннях даного препарату; отримати рецепт від лікаря і мати державне медичне страхування. Претендувати на отримання безоплатних ліків можуть і українці, які мають тимчасовий захист у Польщі (PESEL UKR), бо у них є державне медичне страхування. 

До переліку безкоштовних ліків входять медикаменти проти алергії, антибіотики, вітаміни, противірусні препарати, лікарські засоби для лікування діабету 2-го типу, препарати від гіпертонії тощо. Втім, варто враховувати, що перелік ліків, які можна придбати на пільгових умовах, змінюється щомісяця. Актуальний список станом на вересень 2023 року доступний на сайті Міністерства охорони здоров’я Польщі.

І запам’ятайте: безкоштовні медикаменти у Польщі видають лише за рецептом лікаря!

Як отримати рецепт на ліки у Польщі?

Отримати рецепт можна у лікаря, медсестри, фельдшера або ліцензованого фармацевта, які працюють за контрактом з Національним фондом здоров’я (NFZ).

Звертатися можна лише до тих аптек, що мають підписаний контракт з Національним фондом охорони здоров’я (NFZ). Такі заклади мають відповідну табличку із логотипом NFZ.

Пацієнт повинен мати при собі такі документи:

• паспорт або PESEL, в якому зазначено вік пацієнта на момент видачі рецепта;
• рецепт, паперовий або електронний, із зазначеним номером PESEL пацієнта, на рецепті має бути позначена літера «S» у полі «додатковий код авторизації»;
• медикаменти повинні входити до списку безкоштовних ліків.

Чи можна придбати ліки на пільгових умовах

Решта пацієнтів, які не потрапляють під державну програму, можуть отримати часткове відшкодування вартості медпрепаратів, за наявності відповідного рецепта від лікаря. Це стосується і українців, які мають тимчасовий захист у Польщі. Для цього їм треба мати номер PESEL та документ, що підтверджує перетин кордону після 24 лютого 2022 року. Розмір знижки може сягати до 70%.

Також для українців, які мають PESEL UKR, існує програма Health4Ukraine, вона передбачає можливість отримати 500 злотих на ліки для біженців з України. Для цього треба зареєструватися на сайті програми. На сьогодні реєстрація припинена, проте на сайті можна залишити заявку, організатори обіцяють повідомити про відновлення реєстрації.

Кожен, чию заявку до Програми буде схвалено, отримає індивідуальний код учасника. Він дозволить купувати ліки та інші продукти, доступні в аптеці, на суму до 500 злотих. Програма дозволяє отримати 350 злотих на покриття ліків за рецептом і 150 злотих на ліки без рецепту.

З питань фінансування ліків або інших медичних послуг, ви можете звертатися на україномовну гарячу лінію для пацієнтів від NFZ: 800 190 590.

Пригадуєте цю фразу: «Ти не один. Нас 52 мільйони»? Так оптимістично проголошував у 90-х роках минулого століття ролик популярного телеканалу. Насправді уже тоді нас було менше. У 2001 році українські соціологи відзначали найнижчий рівень народжуваності в Європі. Фактично всі 30 років нашої незалежності триває безперервна демографічна криза, яка після початку повномасштабного вторгнення може перерости у катастрофу. 

За прогнозом директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук України, академіка Елли Лібанової, показник народжуваності в Україні у 2023 році впаде до позначки 0,8. І це правдоподібно найнижчий показник не тільки в Європі, але й у світі.  

Скільки українців житиме в Україні після перемоги? Як війна впливає на жіноче та чоловіче здоров’я? Чому захисниками і захисницям  вже зараз варто подбати про збереження свого генетичного матеріалу? Про все в інтерв'ю зі Стефаном Хмілем — доктором медичних наук, професором кафедри Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського.

‍Леся Вакулюк: За даними Центру економічної стратегії, близько 6 мільйонів українців, переважно жінки і діти, через війну досі перебувають за кордоном. Назовсім там може залишитись від 1,3 до 3,3 млн людей. На початку серпня 2023 керівник Українського інституту майбутнього, ексрадник міністра внутрішніх справ Вадим Денисенко запропонував на три роки заборонити виїзд чоловіків за кордон після війни — щоб не було ще більшого відтоку людей. Його пропозиція обурила українське суспільство. Тим часом уряд мудрує, яким чином українців можна повернути на батьківщину і яким чином збільшити народжуваність. А що про це кажуть медики?

Стефан Хміль: Зараз Україна на межі демографічної катастрофи. Про це все частіше говорять соціологи. Демографічна криза, що триває вже 30 років, особливо загострилась із початком повномасштабного вторгнення. Станом на 4 травня 2023 року населення України складає близько 29 млн осіб. Для мене як лікаря-репродуктолога чути такі страшні прогнози дуже непросто. Про відновлення генофонду нації складно говорити в умовах війни — тим паче, коли проблема безпліддя щороку стає більш поширеною у світі. 

Моя позиція у цьому питанні досить чітка: «Розвивайтеся тут, в Україні».

Це моє життєве кредо і та фраза, яку я найчастіше повторюю у різних ситуаціях. Особливо актуальною для мене вона стала у період війни.

Я не шукаю причин, щоб виїхати за кордон, втекти від небезпеки тощо. Так, на початку повномасштабного вторгнення я вивіз сім’ю у безпечне місце, продовжуючи при цьому свою роботу тут, в Україні. Але зараз вони зі мною, і ми розуміємо, що попереду на нашу країну чекає глобальна демографічна криза. Тож варто шукати способи, щоб наші люди жили і працювали тут.

Наведу власний приклад: 1996 року я, тоді ще молодий професор, отримав унікальну можливість пройти стажування у кращому медичному закладі Франції — у Парижі. З професором Жан-Люком Мергі працював в університетській лікарні, в операційних залах, побував в його приватній клініці. Мені там дуже сподобалось. Тоді й вирішив відкрити приватний кабінет у Тернополі. Очолював кафедру, а після основної роботи працював у приватному кабінеті, запозичивши чимало методів обстеження та лікування пацієнтів у своїх іноземних колег. Я завжди щиро вірив, що Україна піде європейським шляхом. Щоб відкрити клініку європейського рівня, взяв кредит в одному банку, в іншому. Придбав приміщення, а також необхідне для клініки репродуктивної медицини дороговартісне обладнання. А потім настала економічна криза. Щоб віддавати кредити, доводилось дуже багато працювати. Кількість медичних послуг зростала. У мене була чудова команда однодумців, справжніх професіоналів. Ми завзято працювали — і саме натхненна праця допомогла мені в той нелегкий час вистояти й досягти успіху.

Я розумію, що в країні повинні бути створені умови для розвитку тої чи іншої галузі. Мають бути державні та регіональні програми розвитку, залучення фондів, грантів, донорських коштів для підтримки малого та середнього бізнесу, для економічного зростання та стабілізації ситуації країни.

Я підняв це питання в медицині, але це стосується усіх сфер нашого життя. Жодним законом ви не втримаєте людей, має бути комплексний підхід для створення потрібних умов для розвитку та процвітання усієї нації.

ЛВ: Як війни впливають на народжуваність, на фертильність жінок і чоловіків? Як саме ми можемо скористатися досвідом попередніх воєн?

СХ: Будь-які війни стають причиною глобального зниження рівня народжуваності. Міграційні процеси посилюються, кількість населення скорочується. Порушуються процеси його відтворення. Незважаючи на нетривалі періоди післявоєнних «бебі-бумів», загальна тенденція незмінна: смертність переважає над народжуваністю, знижується дітородна активність, погіршується стан фізичного та психологічного здоров’я населення.

Загострює ці факти і таке поняття як коефіцієнт фертильності. За словами директорки Інституту демографії Елли Лібанової, про можливе скорочення населення нашої країни заговорили ще в середині 1960-х років, коли пересічна українська жінка стала менше народжувати. У 2022 році також спостерігали зниження народжуваності, але не настільки стрімке, бо багато дітей народилися в першій половині року. Водночас для відновлення поколінь необхідно, щоб одна жінка за життя народила 2,13–2,15 дитини.

У 2021 році цей показник в Україні становив 1,1, тобто вдвічі менше. Цього року, за прогнозами, він впаде до 0,8 або й нижче.

Разом із цим спостерігається поступове «старіння», тобто зростання частки людей літнього віку.

ЛВ: Що відбувається з жіночим і чоловічим організмом під впливом постійного стресу, яким є війна? 

СХ: Хронічний стрес знижує фертильність, спричиняє гормональні порушення, посилений викид гормонів стресу і порушення вироблення гормонів-регуляторів репродуктивної системи, які необхідні для настання вагітності. У зв’язку з повномасштабним вторгненням до нас все частіше звертаються жінки і чоловіки, в яких спостерігаються ендокринні порушення, гормональні збої, емоційна лабільність та різні порушення психологічного стану. Якщо говорити про це в контексті планування вагітності, то стрес може сприяти розвитку психогенної форми безпліддя.

ЛВ: А що таке психогенна форма безпліддя, якщо простими словами?

СХ: Стресові ситуації можуть призводити до нейроендокринних порушень, і, як наслідок, до безпліддя. Жінка довго не може завагітніти, деколи може собі навіювати, що вона не завагітніє, що в неї є якісь приховані проблеми, які вона ніколи не хоче озвучувати. Але це буває в рідкісних випадках.

ЛВ: Тобто коли війна закінчиться, а з нею зменшиться рівень стресу, така жінка може завагітніти?

СХ: Так. Але все-таки краще обстежитися в лікарів і з’ясувати, чи це дійсно психогенна форма безпліддя або ж все-таки є якийсь причинний фактор — і цій жінці треба допомогти. Бо інакше вона чекатиме закінчення війни, а потім може додатися віковий фактор. Не треба займатись самолікуванням, краще звертатися до фахівців.

ЛВ: Але ніхто не може сказати, скільки ця війна ще триватиме. Як довго можна відкладати народження дитини?

СХ: Моя вам порада — не відкладайте мрію про батьківство! У сучасному світі жінка може виглядати молодою і бути доглянутою, але її репродуктивний вік обмежений. Зважаючи на хронічний стрес через війну, несприятливу екологію та інші соціальні фактори репродуктивний потенціал виснажується швидше.

ЛВ: Усі знають фразу про «годинник тікає». І завжди з неї підсміюються. Але чи справді цей годинник тікає і коли може зупинитися?

СХ: Насправді у цій фразі закладений важливий сенс. Чоловіча та жіноча фертильність має різні вікові рамки. Пік фертильності припадає на 20-35 років. Внутрішньоутробно природа наділила жінок репродуктивним потенціалом. Яєчники жінки — це «сховища» яйцеклітин, їхня кількість індивідуальна та генетично обумовлена. Після 27 років оваріальний резерв жінки поступово починає знижуватися. Існують додаткові фактори, які зменшують цей резерв: оперативні втручання на органах малого тазу, ендометріоз, новоутворення на яєчниках, шкідливі умови праці, шкідливі звички — куріння, вживання алкоголю, наркотиків. Після 36 років оваріальний резерв жінки починає різко зменшуватись. У чоловіків цикл розвитку сперматозоїдів триває до 2,5-3 місяців, отже їхній біологічний матеріал оновлюється майже через кожні 3 місяці. Проте якість генетичного матеріалу з віком також погіршується.

ЛВ: Дуже часто читаємо в пресі про те, що чергова голлівудська зірка народила первістка у 42, 44, 46 чи навіть у більш пізньому віці…

СХ: У більшості випадків — це донорські яйцеклітини. Ось що каже медицина: у 40-річної жінки здорових яйцеклітин лише 20%, а 80% — генетично пошкоджені. При цьому немає різниці, де вона живе, — у США чи в Україні. У 42-річної жінки здорових яйцеклітин вже 10%. У 43 роки — 3%. У 44 роки — вже десь 0,1%. Звісно, бувають винятки. Якось до моєї клініки у Тернополі прийшла жінка 46-ти років із запитанням: «Що робити? У доньки весілля, а я завагітніла. І всі кажуть переривати вагітність». Вона завагітніла самостійно. Ми обстежили її та плід. Виявилося, все добре. Я кажу: «Народжуйте, звісно». Народила. За кілька років зустрічаю її випадково, а вона з маленькою дівчинкою на руках, каже: «Ось це маленьке чудо, яке ви зберегли колись». Тобто бувають випадки і в 46 років, і в 48, але вони дуже рідкісні. Закордонні зірки у такому віці використовують донорські яйцеклітини, у чому вони здебільшого не зізнаються. Буває, що використовують власні. Але це яйцеклітини, які вони заморозили у молодому віці, чи заморожені ембріони, створені з їхніх яйцеклітин раніше. У такому випадку можна відкладати материнство на потім.

ЛВ: Як багато жінок звертаються до вас для замороження свого біологічного матеріалу?

СХ: Такі жінки є. Але чоловіків більше.

ЛВ: А чому так відбувається? Обізнаність мала?

СХ: Так. Про це мало інформації. Потрібна більша популяризація, більше висвітлення у засобах масової інформації. Повинні бути програми на телебаченні, на радіо, де б говорили про це. Мав пацієнтку з Америки, яка народилась у Києві. Має високооплачувану роботу в США. Вік — 40 років. Я її обстежив і кажу: «А як щодо планування вагітності?». «Ой, ні, ще не на часі, — відповідає, — у мене контракт, робота… Я ще встигну!». І коли я пояснив їй перспективи у цьому віці, вона, розумна й успішна жінка, каже мені: «Професоре, я не знала! Що мені зробити у цій ситуації?». Я запропонував заморозити яйцеклітини. Вона відразу погодилася, хоча до того навіть не планувала, думала, що в неї ще багато років фертильності попереду.

ЛВ: Але зберігання яйцеклітин — то, напевно, коштовний процес?

СХ: Це не є чимось дуже дорогим — близько тисячі гривень за рік.

ЛВ: А сама процедура?

СХ: Так, звичайно, це трохи коштує. Препарати для стимуляції суперовуляції досить дорогі, як і сам забір яйцеклітин. Це високі технології, вся апаратура, комплектування виробляються в Японії, США, Німеччині та інших країнах Європи. Йдеться про створення людини. Відтак всі технології, всі середовища, витратні матеріали мають бути високоякісними. В Україні, до прикладу, нічого з того не виробляють. І, відповідно, воно коштує дорого. Але у порівнянні з європейськими країнами чи з Америкою, у нас ці послуги набагато дешевші. Однак у тих країнах є багато державних програм, які частково або повністю покривають вартість лікування. На мою думку, доцільно це запроваджувати й в Україні. Це дасть можливість ще більшій кількості пар відчути радість батьківства.

‍ЛВ: Що б ви порадили жінкам, які вимушено опинилися за кордоном і не завжди мають доступ до гінеколога чи мамолога? На які зміни в організмі треба зважати у першу чергу? Що мало б насторожити?

СХ: Наші пацієнти, які побували певний час за кордоном і звертались там до лікарів, мали можливість порівняти медицину різних країн світу з вітчизняною. За кордоном вона не така доступна, як в Україні. Очікування візиту до вузькопрофільного спеціаліста може зайняти кілька місяців, а потрапити на консультацію до експертних фахівців, професорів ще важче. Тому жінки за кордоном не завжди мають доступ до гінеколога, мамолога, ендокринолога та інших спеціалістів. Кожен організм індивідуальний — і навіть на стрес реагує по-різному. У жінок можуть виникати порушення менструального циклу, поява патологічних виділень зі статевих органів, больові відчуття в ділянці малого тазу і в молочних залозах. Це найчастіші скарги, при появі яких треба звертатися до лікаря. Якщо хтось не може прийти фізично, можна скористатись онлайн-консультаціями з лікарями нашої клініки.

ЛВ: Жінки та чоловіки на передовій перебувають у вічному стресі, під постійними обстрілами, з важкою амуніцією, в окопах, потерпаючи від палючого сонця, проливних дощів, тріскучих морозів. Як ці умови впливають на їхнє репродуктивне здоров’я?

СХ: Травми репродуктивної системи становлять до 10% усіх поранень військовослужбовців. У 96-98% випадків таких травм зазнають чоловіки, але є й жінки, військові травми яких стосуються репродуктивної системи, не кажучи вже про аменорею військового часу [це припинення менструацій через порушення утворення гонадотропних гормонів на фоні стресу, недостатнього харчування і фізичного виснаження в умовах війни. — Ред.]. Серед цих травм до 36% таких, які дуже серйозно чи незворотно впливають на репродуктивний потенціал.

Стрес, перевантаження, переохолодження, порушення харчування — все це провокує порушення сперматогенезу у чоловіків, а в жінок, відповідно, впливає на якість яйцеклітин.

Наведу вам такий приклад. Приїжджає до мене пацієнт, з 2014 року на війні. Він — військовий майор, дружина — капітан. Виявилося, що якість його сперматозоїдів погана. Він каже: «А яка вона може бути? От іде обстріл уночі, ллє дощ, а я лежу в калюжі в окопі і навіть голови не можу підняти, бо кулі свистять». Такі умови призводять до запальних процесів в яєчках і до низки змін в організмі. І тоді ми стараємося покращити якість сперми, а за допомогою репродуктивних технологій відбираємо найбільш якісні сперматозоїди для запліднення.

Окрім того, є багато травм репродуктивної системи, травм статевих органів, які в подальшому унеможливлюють нормальне вироблення та дозрівання ні яйцеклітини, ні сперматозоїдів. І тому для наших захисників і захисниць дуже важливо заморозити біологічний матеріал.

ЛВ: У багатьох країнах світу є закон, за яким військовослужбовці мають право на зберігання свого генетичного матеріалу безкоштовно. Рік тому група народних депутатів зареєструвала відповідний законопроєкт, щоб і наші захисники і захисниці мали таку можливість. Чи став він врешті законом?

СХ: У сьогоднішніх умовах війни питання зберігання і використання кріоконсервованого біологічного матеріалу набуло нового сенсу. 21 березня цього року у Верховній раді більшістю голосів було підтримано законопроєкт №8011 — про внесення змін та доповнень до деяких законів України з метою забезпечення прав учасників війни на біологічне посттравматичне батьківство/материнство. Якщо документ пройде друге читання і його підпише президент України, то військові зможуть заморозити біологічний матеріал — і у разі поранень, що впливають на репродуктивні функції, зберегти можливість біологічного батьківства або материнства. 

Наскільки я знаю, законопроєкт ще не став законом. Але вже більше року наші клініки у Тернополі та у Львові проводять кріоконсервацію для воїнів ЗСУ безкоштовно. Свого часу до реалізації цього проєкту долучався керівник благодійної американської організації «Eye Care for Ukraine» Браян Тру та ректор Тернопільського національного медичного університету Михайло Корда. Зараз ми також шукаємо меценатів та міжнародні фонди. 

Але я вирішив, що цього не досить. У той час, як наші безстрашні захисники та захисниці виборюють нашу свободу та незалежність, ми мусимо допомагати їм тут, у тилу. Тому я запровадив соціальний проєкт на підтримку родин наших військових, що передбачає 100-відсоткову знижку на програми лікування безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологіях.

За період дії проєкту, а розпочали ми його торік у червні, до нас звернулося більше пів тисячі родин військових, з них три сотні розпочали лікування або вже й завершили програму ЕКЗ. Щодня отримуємо нові звернення. Наші можливості є обмеженими, а допомагати потрібно постійно, тому я прошу усіх зацікавлених, меценатів, керівників благодійних фондів, бізнесменів та депутатів звернути увагу на таку проблему і долучитися фінансово, оплатити програми екстракорпорального запліднення для українських військових.

ЛВ: А що каже наше законодавство про можливість розпоряджатися генетичним матеріалом людини, коли її не стало? 

СХ: Законодавством це не відрегульовано. Законопроєкт №8011 закріплює за здоровою людиною можливість здати свій репродуктивний матеріал і потім його використати. Але цей документ не вирішує проблеми кріоконсервації й використання репродуктивних клітин  чоловіка чи жінки після їхньої смерті. У даному законопроєкті немає слова «смерть».

ЛВ: Тобто якщо захисник загинув, залишилися заморожені сперматозоїди, і його дружина хотіла б таки народити їхню спільну дитину…

СХ: На жаль, нема такої можливості. Але законодавство удосконалюється, і, можливо, Верховна рада ухвалить закон, який дозволить вдовам захисників користуватися їхнім біологічним матеріалом. Консультувались із цього питання з юристами — жінка може подати до суду, мовляв, є дозвіл від чоловіка. І тільки після судового рішення ми, репродуктологи, можемо братись до роботи.

ЛВ: А були у вас випадки, щоб зверталися родичі загиблого бійця, який залишив по собі біологічний матеріал, і вони хотіли б, аби на світ з’явилася його дитина?

СХ: Такого ще не було. Якось до нашої клініки зателефонувала жінка. Її син загинув на війні. І з того часу минуло 4 дні. Вона запитувала, чи можна посмертно взяти в нього біологічний матеріал. Але таке, на жаль, неможливо…

ЛВ: Скільки коштує заморозити біологічний матеріал?

СХ: Для жінок — це дуже індивідуально. Залежить від того, які препарати і скільки їх потрібно для стимуляції овуляції. Потім уже відбувається забір яйцеклітин і їхня вітрифікація, так зване замороження. В однієї жінки може бути одна яйцеклітина, в іншої — 30 чи навіть 60. Відтак у кожному конкретному випадку ціна буде різною. А от замороження сперми — це дешевше. Але також залежить від того, чи є в пацієнта всі необхідні аналізи і обстеження. Якщо є, сума буде меншою. Якщо ні, то треба провести спермограму, фрагментацію ДНК-сперматозоїдів, плюс всі «критичні» аналізи, які треба здати, щоб виключити наявність різних інфекцій. Саме екстракорпоральне запліднення, наприклад, у нашій клініці коштує 40400 гривень. Сюди входить підготовка пацієнтів, їхнє спостереження, пункція фолікулів та забір яйцеклітин, наркоз, процес запліднення ICSI, культивація ембріонів і спостереження до 5-го дня розвитку, вітрифікація ембріонів. Ось цей пакет у нашій клініці є безкоштовним для родин захисників.

ЛВ: А навіщо вам це? Ви б могли на цьому заробити?

СХ: Це мій поклик душі. Треба відроджувати націю. Кожен на своєму місці повинен щось робити. Мені це питання ставили колеги з інших клінік.

Маю універсальну відповідь: «Я — українець. І я хочу брати участь у відродженні української нації».

Якщо я можу якось допомогти тим, хто нас із вами захищає, то чому б ні?

Колись прийшла до мене пара. Він на передовій з 2014 року. Вона втратила на війні сина від першого шлюбу. Тож разом мріяли про малюка. Чоловік аж заплакав, просив допомогти їм з дружиною, бо мав повертатися на передову і не знав, коли повернеться і чи повернеться взагалі. 

— Я хочу, щоб після мене залишились мої діти, — казав він. 

Почали лікування, заморозили його біологічний матеріал. Чоловік повернувся на фронт. А дружині, тим часом, ми перенесли ембріони. І у нас вийшло. Коли ми побачили результати аналізів, були щасливі.

За кілька днів до того, як ми підтвердили, що переніс був вдалий, ембріони прижились і настала вагітність, від чоловікових побратимів жінка отримала шокуючу звістку про його загибель. Ми в клініці дуже переживали, як вона це переживе, чи не спровокує це втрату вагітності. На щастя, нині вона вже на амбулаторному обліку, чекає на двійню.

У сучасних реаліях важко планувати майбутнє, адже ніхто з нас не впевнений у тому, що буде завтра. Проте навіть війна не може стати на заваді нового життя. Вірю у це усім серцем! Цією вірою живе кожен у нашій команді!

‍

‍