Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Проблеми з розладами сну через війну має більша частина населення України. Недосипання має згубний вплив на людський організм, сприяє розвитку різних серйозних захворювань. Як навчитись спати в умовах воєнного стану, постійних нічних тривог і обстрілів? Розповідає Оксана Волошина, психологиня, експертка в лікуванні розладів сну і кошмарів, а також засновниця першого в Україні Центру сомнотерапії
Сон — це життєво необхідний процес. Без нього людина здатна прожити менше, аніж без їжі. Під час сну відбуваються всі важливі процеси для людини — регуляція та відновлення всіх систем організму: нервової, м’язової, ендокринної, серцево-судинної, кровоносної, репродуктивної, дихальної, регулятивної, імунної, травної.
Найпростіший спосіб подавити волю людини — позбавити її сну. Цей метод навіть використовується при катуваннях. І навпаки — сон нерідко стає лікувальним засобом при психологічних та фізіологічних захворюваннях. Фахівці з розладів сну працюють, наприклад, при Інституті раку в Парижі. Були проведені дослідження, в рамках яких пацієнтів, які проходили інтенсивне лікування променевою чи хімієтерапія, поділили на дві групи: одну групу людей сомнотерапевти вчили спати, а іншу групу — ні. В результаті — швидше одужали ті, хто добре висипався.
Науковці стверджують, що для повного відновлення організму людина потрібна спати 7-8 годин на добу. Система «виспатися наперед», чи «відіспатись потім» — не працює. Важливо дотримуватись режиму, засинати та прокидатись в один і той самий час щодня, найкраще — у проміжку з 20.00 до 6.00 ранку.
Однак люди використовували таку систему сну не завжди. Відомо, що до XX сторіччя було заведено спати «двофазним» сном: 3-4 години тривав перший сон, і 3-4 — другий. Такий сон обирали з причин безпеки, адже звідусіль існували постійні загрози людському життю. Можливість спати монофазним сном — буває, що аж по 9-10 годин — це велика розкіш нашого часу.
Оксана Волошина, психологиня, експертка в лікуванні розладів сну. Фото з приватного архіву
Хронотипи «сова» та «жайворонок»
Як відомо, за хронотипом люди поділяються на «сов» та «жайворонків». Ще є «голуби» — щось середнє між цими двома типами. Згідно з новими дослідженнями, «совами» не народжуються, а стають. Зазвичай це відбувається в молодому віці, особливо у студентські роки, коли молодь використовує нічний час для тусовок і для навчання. Через такий «нічний» спосіб життя можна, в результаті, отримати хронічний розлад сну. Однак мало кому відомо, що хронотип за бажанням можна змінити — для цього потрібні зусилля і час, аби організм звикнув.
Якщо ваш режим життя передбачає роботу в нічні години, то варто лягати спати ввечері на 90 хвилин і близько третьої ночі ще на 30 хвилин. Нові дослідження доводять, що така система допоможе відновити сили та зберегти організм в бадьорому стані.
Пам’ятаймо, що о 6 годині ранку активізується природний стероїдний гормон кортизол, а рівень гормону сну — мелатоніну — знижується, тому під час сну у ці години людський організм вже не відновлюється так активно. Але для денного сну є також сприятливі години. Зокрема, сон протягом 30-90 хвилин принесе користь з 14 до 16 години. А короткотривалий сон, по 10-15 хвилин, можна практикувати протягом усього дня.
Такі рекомендації поліфазного сну особливо актуальні для нас під час війни: і на фронті під час виконання бойових завдань, і у житті цивільного населення, коли через сирени та ракетні обстріли ми постійно недосипаємо.
Порушення сну
Безсоння — це наслідок розладів нервової системи. Сам термін «безсоння» в наш час вважається не зовсім коректним, тож науковці рекомендують вживати «інсомнія» — тобто розлад, що характеризується порушенням процесу засинання, тривалості та якості сну.
Коли людина прокидається 1-2 рази на ніч (а ми зараз часто прокидаємось через постійні сирени), але потім швидко засинає — це можна вважати нормою. Однак якщо людина прокидається з якоїсь причини, а потім не може заснути, і така ситуація повторюється регулярно — це може свідчити про порушення сну. Серед інших тривожних симптомів — коли людина пізно лягає спати; прокидається частіше, аніж двічі за ніч без вагомих причин; якщо попри довгий монофазний сон вранці все одно прокидається втомленою; коли є страх сну, сняться кошмари; розмови уві сні, лунатизм.
Хронічна інсомнія призводить до захворювань головного мозку, онкології, діабету II типу, проблем серцево-судинного характеру тощо. Окрім того, можуть з’явитись психологічні та психіатричні захворювання, депресивні розлади, тривожність і навіть думки суїцидального характеру.
Фото: Shutterstock
Через довготривалі недосипання у період війни населення України згодом матиме додаткові проблеми зі здоров’ям. Тому вже зараз дуже важливо проводити серед українців так звану «сомноедукацію» — це нове поняття в медицині та психології сну, яке запропонував у 2023 році професор Малік Аіт-Аудіа (Париж, Франція), тобто навчання з правильного сну. Важливо, щоб цю тему підіймати й у засобах масової інформації, аби ці знання отримала якомога більша кількість людей.
Нашим захисникам і захисницям на фронті важко радити «добре висипатись». Однак можна порадити обирати двофазний сон, щоб за добу за можливості все ж досипати 7-8 годин. Також ефективним буде короткотривалий сон (поліфазний), тобто спати по 10-15 хвилин, чи по 30 хвилин протягом доби.
Як налагодити сон в умовах війни
Навіть (і особливо) під час війни важливо навчитись ставитися до сну і місця для сну — з повагою. Дотримуватись психогігієни сну та режиму сну відповідно до обраної системи: монофазного, двофазного чи поліфазного сну.
Почніть вести щоденник, щоб контролювати динаміку сну та стан свого організму. Необхідно подбати про максимально комфортні у вашій ситуації умови сну — підібрати зручні подушки, ковдри, постільну білизну, щоб тіло почувалося комфортно. Важливо провітрювати кімнату щовечора, контролювати температуру та вологість повітря у приміщенні. За три години до сну їсти не рекомендовано, але й на голодний шлунок лягати спати не можна. Не забувайте про фізичні навантаження. За годину до сну допомагаємо організму заспокоїтись: гасимо світло у приміщенні, розмовляємо тихо, ґаджети відкладаємо.
Якщо рекомендації не допомагають та не вирішують ваших проблем з розладами сну, то варто звернутись за допомогою до сертифікованих фахівців. Наприклад, до сомнотерапевта або ж до консультанта з порушень сну.
Правильний сон — це здоров’я, а здорова нація — непереможна.
Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Програма безкоштовної вакцинації від ВПЛ стартувала 1 червня 2024 року. Вона спрямована на дітей та підлітків віком від 9 до 14 років (для дітей, яким ще не виповнилося 14 років). Чому саме цей вік? Експерти підкреслюють, що вакцини найбільш ефективні до того, як дитина мала контакт з вірусом, а отже, до початку статевого життя — вірус передається статевим шляхом.
«Відтепер дівчатка та хлопчики можуть вакцинуватися після дев'яти років до 14 років, але ми хочемо розширити цю програму. Вакцинація є добровільною і безкоштовною, але остаточне рішення залишається за батьками», — заявила на прес-конференції міністр охорони здоров'я Ізабела Лещина. «Ми розпочинаємо програму вакцинації від ВПЛ у початкових школах. Це важлива медична та освітня акція», — додала міністр освіти Барбара Новацька. Вона також підкреслила роль батьків і директорів шкіл у реалізації цієї програми: «Ми звертаємося до батьків із закликом записати своїх дітей на безкоштовну і безпечну вакцинацію, яка буде проводитися в школах».
Вірус папіломи людини (ВПЛ) — один із найпоширеніших вірусів у світі. Існує понад 150 типів ВПЛ, і десяток з них є особливо небезпечними, оскільки мають високу онкогенність. Тобто: вони можуть викликати рак. Усім випадкам раку шийки матки передує хронічна ВПЛ-інфекція, але це не єдина злоякісна пухлина, пов'язана з цим вірусом. Він також може викликати рак ануса, піхви, вульви, статевого члена, ротоглотки, голови та шиї. Вісімдесят відсотків сексуально активних людей, як чоловіків, так і жінок, контактують з ним. Довгий час вважалося — помилково — що щеплення від ВПЛ є вакциною для дівчат і жінок, і це тому, що вірус в першу чергу асоціюється з раком шийки матки. Це четверте за поширеністю злоякісне онкологічне захворювання у жінок у всьому світі. Щороку у світі діагноз ставлять понад 600 тисяч жінок, і більше половини з них помирають. У Польщі щороку помирає понад 340 тисяч жінок, а кількість нових випадків оцінюється в понад 600 тисяч. Понад 80% усіх випадків захворювання припадає на країни, що розвиваються.
У Польщі рак шийки матки щороку діагностують майже у 3 тисячі жінок. Однак хлопчики також потребують вакцинації, оскільки метою є не лише захист окремих осіб, але й зупинення поширення вірусу серед населення
Фото: Shutterstock
Педіатриня д-р Катажина Зих-Крекора: З 2024 року в Польщі діє універсальна програма вакцинації проти ВПЛ, яка охоплює також дітей. Діти у віці від 9 до 14 років можуть отримати вакцину абсолютно безкоштовно в рамках шкільної кампанії. Для дітей старшого віку програма дозволяє безкоштовну вакцинацію з вересня минулого року вакцинами Cervarix (бівалентною) або Gardasil 9 (9-валентною). Ці вакцини ефективно захищають насамперед від раку шийки матки, а також від інших видів раку, пов'язаних з ВПЛ, таких як рак анального отвору, вульви та піхви.
Лікар додає, що вакцини проти ВПЛ вважаються безпечними, а побічні ефекти в основному обмежуються місцевими реакціями в місці ін'єкції. — Серйозні побічні ефекти трапляються рідко. Дослідження показали, що вакцина найбільш ефективна при введенні в молодому віці, з ефективністю від 74% до 93% у групі 9-14 років і від 12% до 90% у групі 15-18 років, — пояснює вона. Досвід країн з довготривалими програмами вакцинації проти ВПЛ показує, що ефективність профілактики персистуючої ВПЛ-інфекції, передракових станів шийки матки, піхви і вульви та кондилом у жінок перевищує 90%, а у чоловіків — передракових станів статевого члена, ануса і кондилом.
Фото: Shutterstock
Станом на 2014 рік 64 країни впровадили програми вакцинації проти ВПЛ, але рівень охоплення вакцинацією залишається низьким: лише 1,4% жінок у світі отримали повну дозу вакцини. Важливо, що програма також передбачає 50% відшкодування вартості вакцини для дорослих. Доктор Зих-Крекора: Програма вакцинації проти ВПЛ поширюється і на дорослих жінок, але для них вакцинація є платною. Міністерство охорони здоров'я рекомендує людям у віці від 9 до 26 років, які раніше не були належним чином вакциновані, розглянути можливість вакцинації. Для тих, хто молодше 45 років, вакцинація може бути розглянута після консультації з лікарем. Для жінок, які вже інфіковані ВПЛ, вакцина може бути корисною, захищаючи від інших типів вірусу, з якими вони раніше не контактували. Однак важливо зазначити, що вакцина не виліковує наявні інфекції, але запобігає подальшому інфікуванню іншими типами вірусу. Експертка підкреслює, що жінкам, які були раніше вакциновані, немає необхідності повторно вакцинуватися після народження дитини.
Вона додає, що вакцина може бути корисною навіть у випадку вже наявної інфекції, оскільки вона може допомогти імунній системі боротися з вірусом, сприяючи швидшій ремісії інфекції
Універсальна програма вакцинації проти ВПЛ реалізує цілі та завдання Національної стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями на 2020-2030 рр. Вона доповнює програму безкоштовних щеплень для дітей та підлітків щепленням, яке захищає від захворювань, що викликаються ВПЛ.
Як записати дитину на вакцинацію? Інформацію можна отримати в поліклініці (POZ — Відділення первинної медико-санітарної допомоги) та школі.
Навколо вакцинації українських дітей у Польщі існує багато міфів, які занадто часто використовуються в антивакцинаторських та антиіммігрантських дискусіях. Варто поглянути на факти.
Д-р Катажина Зих-Крекора, спеціалістка з педіатрії, зазначає, що хоча програми вакцинації в Польщі та Україні відрізняються в певних аспектах, вони багато в чому схожі. Існують відмінності в частині обов'язкових щеплень: пневмококова вакцинація, яка є обов'язковою в Польщі для дітей, народжених після 31 грудня 2016 року, не є обов'язковою в Україні. Аналогічно, вакцинація проти ротавірусу в Польщі запроваджена як обов'язкова і безкоштовна з 2021 року, тоді як в Україні вона не є обов'язковою.
Вакцинація в Україні
Як відбувається вакцинація в Україні? Існує Програма обов'язкової імунізації, згідно з якою діти отримують щеплення від десяти інфекційних захворювань. Це туберкульоз, гепатит В (вірусний гепатит В), дифтерія, правець, кашлюк, інфекції, спричинені гемофільною паличкою типу b, поліомієліт, кір, паротит та краснуха. Вакцинація проводиться до досягнення дітьми та юнацтвом 16-річного віку і є безкоштовною.
Ще одне питання, яке піднімалося та аналізувалося в різних контекстах, — це рівень вакцинації населення в Україні. Фактом є те, що Україна зіткнулася з труднощами, пов'язаними з розвалом системи вакцинації. Цифри говорять самі за себе: у випадку кору лише 31-57% населення було вакциновано в період з 2010 по 2016 рік, що призвело до величезної захворюваності на цю хворобу в 2017-2019 роках. З 2020 року ситуація почала покращуватися і, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, в 2020 році вакцинація проти кору становила вже 81,9% в Україні та 91,9% в Польщі. Від поліомієліту в Україні було вакциновано 84,2% дітей, а в Польщі — 99,6%. У свою чергу, 81,3% дітей в Україні та 85,4% у Польщі були щеплені від кашлюку, а від гепатиту В — 80,9% в Україні та 85,4% у Польщі відповідно.
Фото: Shutterstock
Колективна імунізація
Д-р Зих-Крекора: Наразі немає даних про рівень вакцинації українських дітей у Польщі. Однак для того, щоб підтримувати поріг колективного імунітету, необхідно розуміти, що це означає. Цей поріг визначається як відсоток імунізованих людей у популяції, після якого кількість нових інфікованих починає зменшуватися. Зазвичай для цього потрібно, щоб 90-95% населення мали імунітет. Однак відсоток людей, які отримали імунітет за допомогою вакцинації, варіюється від хвороби до хвороби. Наприклад, для кору такий «поріг безпеки» становить 95%, для кашлюку — 92-94%, для дифтерії та краснухи — 83-86%, а для епідемічного паротиту — 75-86%. Це означає, що стільки людей серед населення повинні мати імунітет до відповідної хвороби, щоб запобігти інфікуванню в більших масштабах.
Лікарка підкреслює, що Україна є країною з високим рівнем захворюваності на туберкульоз, в тому числі на туберкульоз з множинною лікарською стійкістю. Це одна з головних причин, чому особливо важливо стежити за станом здоров'я дітей, які мігрують до Польщі. За останніми даними, у 2021 році в Польщі було зареєстровано 3704 випадки туберкульозу, що на 8,53% більше, ніж у попередньому році. У 2022 році кількість випадків становила 4020, а в 2023 році — 4231 випадок. Це на 14,23% більше, ніж у 2021 році, що ще раз підкреслює необхідність пильності та профілактичних заходів, особливо в контексті захворювань з множинною лікарською стійкістю, які становлять серйозну загрозу для здоров'я.
Вакцинуватися незалежно від паспорта
Експерти погоджуються, що питання вакцинації також не можна недооцінювати в контексті кількості українських дітей, які зараз перебувають у Польщі. Кількість українських дітей шкільного віку становить близько 342 тисяч, з них близько 185 тисяч навчаються в польських школах. Ці цифри є значними, особливо в контексті загальної кількості дітей у Польщі, яка становить близько 6 мільйонів. Зих-Крекора: Такий приплив учнів з України може мати безпосередній вплив на стійкість населення Польщі. Ось чому так важливо, щоб усі діти, незалежно від національності, були належним чином вакциновані відповідно до Програми імунізації.
Вакцинація є ключовим елементом захисту громадського здоров'я, який допомагає запобігти поширенню небезпечних інфекційних захворювань і захищає не тільки дітей, але й усе суспільство
Сучасну епідеміологічну ситуацію в Польщі, особливо в контексті появи нового населення, можна зрозуміти як результат накопичення великої кількості людей, сприйнятливих до вірусних інфекцій. Останніми роками через зниження рівня поведінки, що запобігає поширенню вірусів, наприклад, соціальної ізоляції або носіння масок, спостерігається зростання кількості інфекцій серед дітей, підлітків і людей похилого віку, які мають ослаблений імунітет. Таке явище можна розглядати як своєрідну відповідь природи на зменшення жорсткості епідемії — віруси, які раніше були обмежені у своїй здатності поширюватися, тепер надолужують згаяний час.
Як зробити щеплення?
У Польщі обов'язкові щеплення для біженців є безкоштовними в поліклініках первинної медичної допомоги. Це стосується також тих пацієнтів, які не мають медичного страхування. Важливо, що переклад присяжним перекладачем документації про щеплення не є обов'язковим, і якщо батьки або опікуни дитини не мають картки щеплень, але мають медичну книжку дитини, щеплення виконуються відповідно до чинного календаря щеплень.
Обов'язок вакцинації випливає із Закону «Про запобігання та боротьбу з інфекціями та інфекційними захворюваннями у людей» і стосується дітей, які проживають у Польщі понад 3 місяці, а також тих, чиє перебування має довгостроковий або постійний характер.
Новонароджені в Польщі підлягають обов'язковій вакцинації проти туберкульозу (БЦЖ) та гепатиту В за загальними правилами. Обов'язковою є також постконтактна вакцинація (від правця, від сказу), в цьому випадку тривалість проживання в Польщі не має значення.
Щеплення є безкоштовними
Важливо також зазначити, що іноземці, які перебувають у Польщі понад 3 місяці, можуть бути звільнені від обов'язкових щеплень, якщо вони отримали їх за кордоном в обсязі, визначеному Розпорядженням Міністра охорони здоров'я від 18 серпня 2011 року про обов'язкові захисні щеплення, мають про це документальне підтвердження і якщо з моменту проведення цих щеплень минуло не більше періоду імунітету. Звільнення також поширюється на осіб, які мають медичні протипоказання до вакцинації.
Фото: Shutterstock
Не маєте картки щеплень? Ось що робити
Ті, хто не має записів про щеплення, вважаються невакцинованими, а усна інформація від батьків або опікунів не є обов'язковою для лікаря у випадку дитини.
Українські діти, які не мають при собі карти щеплень, не відмовляються від вакцинації в Польщі з цієї причини. Лікар розглядає таких дітей як нещеплених і скеровує їх на вакцинацію згідно з Індивідуальним календарем щеплень (IKSz). Введення додаткових доз планових вакцин не пов'язане з додатковими ризиками для дитини.
Д-р Зих-Крекора: Якщо дитина з України вже розпочала цикл щеплень у своїй країні, вона може продовжити його в Польщі. Рішення про продовження чи доповнення щеплень приймає сімейний лікар під час індивідуального візиту, і вони проводяться відповідно до розробленого індивідуального календаря щеплень. Слід також зазначити, що якщо мати принесе з собою карту щеплень, зроблену в Україні, немає необхідності перекладати її присяжним перекладачем.
Лікарка наголошує, що обов'язок вакцинації поширюється на всіх дітей, які проживають у Польщі, а ухилення від нього може призвести до серйозних наслідків, як для здоров'я, так і юридичних. У ситуації, коли батьки не реєструють дитину для вакцинації, поліклініка зобов'язана повідомити про це Санітарну інспекцію, що може призвести до штрафу або судового розгляду ситуації в сім'ї.
У повсякденному житті відсутність щеплень також може стати перешкодою, наприклад, при вступі до дитячого садка, де можуть вимагати довідку про щеплення
Будьте пильними
В останні роки ситуація з вакцинацією в Польщі погіршилася через зростаючий вплив антивакцинаторських рухів. У деяких захворюваннях, таких як кір або кашлюк, ми вже починаємо втрачати популяційний імунітет. Д-р Зих-Крекора: Тому ще більш важливо бути пильними і забезпечувати охоплення щепленнями в контексті вакцинації проти туберкульозу, кору та щеплень, які зазвичай не входять до українського календаря обов'язкових щеплень (проти пневмокока та ротавірусу). Захист громадського здоров'я є спільною відповідальністю, і вакцинація відіграє ключову роль у запобіганні поширенню небезпечних захворювань.
Не вакцинуєтесь? Будьте готові до наслідків
Уникнення або відкладання вакцинації може мати різні причини. Основною з них є мовний бар'єр, який, у свою чергу, сприяє недостатній обізнаності через брак інформації. Є також батьки, які цілком свідомо відмовляються від вакцинації. Однак усім їм доводиться стикатися з наслідками. Якщо батьки не приходять з дитиною на щеплення, поліклініка зобов'язана передати цю інформацію в санітарно-епідеміологічну станцію (повітову санітарно-епідеміологічну станцію). Потім з батьками проводять бесіду, і якщо це не дає бажаного результату, на батьків чекає штраф. У такій ситуації можна також очікувати судового розгляду ситуації в сім'ї.
Йдеться не лише про захист дітей від хвороби, а й про їхнє соціальне функціонування. Багато дитячих садків вимагають пред'явлення актуальних щеплень, і ненадання такого документа, наприклад, у садочку, може стати причиною відмови у прийомі дитини. Що далі? Перешкоди для інтеграції не тільки дитини, але й батьків, труднощі з поверненням на ринок праці.
Що потрібно знати?
— Щеплення є обов'язковими і безкоштовними
— Дитина може продовжувати цикл вакцинації, отримання додаткових доз не має жодних наслідків для здоров'я
Ну ви ж в курсі, що у нас тут всьо піздєц, всьо пропало, всьо несеться. Нєрви в людей і так ні к чорту за 10 років війни і скоро вже 3 роки великої такої повсюдної капітальної війни. А тут ще й оце от усе. Звісно, ще на першому році горизонт планування змістився до 1 місяця і то з обмовкою «якщо доживем».
Зараз от я думаю, чи міняти в квартирі кран, бо буде обідно, якщо поміняю, а хату з новим краном шахед роз’їбашить. А зараз і поготів
Фейсбук знущається, пропонує мені тренчі на наступну весну. Альоу, дурачок ти електронний, ти кому і шо пропонуєш. Пише він мені англійською «що ти одягнеш наступної весни?». А я йому кажу: «Слухай сюди мене, електронна хрінь, у мене на весну можуть бути варіанти — гамівна сорочка, прикольна домовина або костюм хімзахисту — і то в кращому випадку. Про що ти шепчеш? Яка весна? Тут би до суботи дожити — і бажано не в божевільні».
Я от нещодавно була в Німеччині, й одна німкеня каже мені: «Через 2 роки ми поїдемо відпочивати…. За 3 роки переїдемо…». Я на неї дивлюсь, як на інопланетянку. Я вже не памʼятаю тих часів, коли планувала щось на рік вперед. В Україні це і за кращих часів було шаленою розкішшю. «Ця родина володіє цим замком вже 3 століття», — каже екскурсовод. Я подумки регочу, мені в спадок від бабусі дісталися лише радянські простирадла, які в 2015 пішли на маскувальні сітки.
Своїм дітям я, мабуть, не лишу нічого, окрім психотравм і книжок, які встигла написати ще у відносно спокійні часи
Мою подругу на співбесіді в іноземній компанії запитали, ким вона хоче бути за 5 років. Вона задумалась крепко, а тоді сказала: «Ну, якщо не здохну до того часу від ядерки або шахеда, то хотілось би бути психічно здоровою людиною з усіма кінцівками». Її не взяли, настрої занадто песимістичні і фаталістичні.
Зараз от мене питають, з огляду на вибори в США і політичні настрої Європи, що буде з нами в майбутньому. Я теж крепко задумуюсь. Ні, не прораховую прогнози, не вираховую вірогідності, у мене в принципі з математикою так собі. Я просто підбираю влучну відповідь, щось типу «за теорією Бризмана-Шпільгауза (абсолютно вигадана теорія мною щойно) у нас є вірогідність вижити, десь відсотків 50, ну, або не вижити, теж із таким відсотком». Це буде найточніший прогноз нашого майбутнього. І це не я така. Життя таке, розумієте?!
Вранці я прокидаюся, пʼю свою чорну каву, яка радше нагадує бітум на вигляд і на смак, і дивлюся у вікно. За вікном вже голі дерева, сіра дійсність, сірі будинки. І я думаю, ну от, пощастило, цієї ночі ні ракета, ні шахед не порушили оцю мою сіру завіконну дійсність. Пощастило
Плануючи поїздку за кордон, я до останнього тягну з бронюванням готелю. Бо я забронюю, оплачу, а тоді — хоба — і всьо. Нікуди не поїду. Грошей жалко. Хоча, очевидно, що якщо всьо, то і на гроші вже пофіг.
«Чому ти така спокійна?» — питає подруга. Я кажу, що написала заповіт. За ним, усі, хто виживе і переживе мене на той час, мають вибрати мої найвсратіші фотки і заставити ними прощальну залу. А ще ця подруга має прийти з батогом, щоб шмагати кожного, хто схоче сказати, що я була пророчицею. Я, звісно, ще та пророчиця, але звучить це крінжово, погодьтесь.
«Ти що, вмирати зібралася?», — питає вона. І я кажу цілком щиро, що я вже вмерла, просто поки що ще жива. Тому дивлюся на все це довкола і мене вже нічого не лякає, в принципі. Прожила день — пощастило
І от в цьому всьому я якось парадоксально, відчайдушно і шалено насолоджуюсь життям. За першої можливості зустрічаюся з друзями, іноді можу зупинитися посеред тротуару і довго роздивлятися хмарку, бо вона красива. На кожне «а давай…» я погоджуюсь, бо це прекрасно — щось зробити, щось встигнути зробити.
Із Мюнхена я привезла в кармані каштанчик, бо він торохнув мене по голові і мені від нього так радісно стало, що я так і ношу його в кармані куртки. Іноді я знаходжу якийсь вірш і він такий прекрасний, що я вчу його напамʼять, як в школі, просто так. Мені стало не страшно. Мені стало важливо лиш встигнути. Бо хочеться все ж до свого останнього дня ухайдохать якомога більше ворогів — прямо чи опосередковано. Для цього оце все. Тільки для цього.
Чому Ти там, чому Ти поїхала з мирної Польщі на війну?
До війни у мене була стабільна робота в банку, я займалася фінансовими розслідуваннями. Я двічі була в Україні, але як туристка і не наважувалася подорожувати вглиб країни. Була у Львові, звідки попрямувала автостопом до Румунії. Вдруге я поїхала в Україну на власному автомобілі, подорожуючи південною частиною країни до Молдови. Ніколи в мої плани не входило залишатися тут довше. І я й гадки не мала, що повернуся в Україну військовослужбовицею.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я поїхала на прикордонний пункт перетину в Медиці і протягом кількох місяців пробула там волонтеркою. Під впливом усіх цих людей, всіх цих історій, я вирішила рушити на Схід. Десь під час відпустки поїхала до Харкова. Мала пробути там два тижні, але залишилася на шість. Розвозила гуманітарну допомогу потребуючим і армії. Також займалася евакуацією цивільного населення з окупованих територій.
Маєш на увазі райони, де вже були російські війська?
Так, з окупованих територій. Це було десь влітку 2022 року. Деякий час щопонеділка відкривалися гуманітарні коридори. Ми під'їжджали мікроавтобусами до самої набережної, до так званої сірої зони, або землі, до тих земель, куди вже не наважувалися заходити навіть українські солдати. Там був міст, «шлях до життя», як його називали українські волонтери. Одна половина мосту була російська, інша — українська. Ці люди — з багажем, з дітьми на руках, з собаками — перейшли міст пішки, і ми змогли їх перехопити вже на українському боці, де майорів жовто-блакитний прапор. Ми пакували їх в машини і вивозили в безпечне місце, звідки перевозили в інші місця, інші міста, де були їхні сім'ї. Бували випадки, коли я робила шість таких поїздок за один день. Зазвичай у мікроавтобусі дев'ять осіб, я ж брала сімнадцять. І кожна з цих осіб мала один невеликий багаж.
Місцеві мешканці перетинають зруйнований міст у Бахмуті, 7 жовтня 2022 року. Фото: Yasuyoshi CHIBA / AFP
Після цих шести тижнів Ти повернулася до Польщі.
Коли я повернулася, я взагалі не планувала їхати в Україну. Але через те, що мене так довго не було, мені довелося пройти через так зване «перезавантаження системи» на роботі: зміна паролів, логінів, карток. Це зайняло деякий час, протягом якого я продовжувала думати про людей, які залишилися в Україні, про те, як я можу ще допомогти. Одного разу я розмовляла з колегою, який служив в ЗСУ. Я сказала йому, що подумую про те, щоб кинути все і поїхати в Україну назавжди, що хотіла би знайти там роботу і волонтерити на вихідних та кожного вільного дня. «Почекай хвилинку, я тобі передзвоню», — сказав він. Коли він зателефонував знову, то сказав, що все розповів командиру, і той сказав, що моя допомога буде дуже корисною для їхнього підрозділу. Вони знали, що я поїду куди завгодно, що я маю добрі стосунки з волонтерами, і що я можу багато чого зробити, організувати. Вони запропонували робити все це для їхньої групи — не для всього батальйону, а для їхнього підрозділу.
Я довго не роздумувала. Поїхала в Україну, пішла у штаб і підписала контракт. Так я опинилася в армії.
Але Ти не потрапила туди як солдат строкової служби? Спочатку в Тебе не було бойових завдань?
На самому початку я відповідала за логістику, зв'язувалася з волонтерами, організовувала роботу свого підрозділу. Згодом я опинилася в іншому батальйоні, але там я мала робити те ж саме: дбати про свій підрозділ і забезпечити його всім необхідним на той час. Я жила з солдатами у прифронтовому селі, тож була у курсі всіх подій. Однак незабаром я почала займатися абсолютно всім, починаючи від оформлення документів чи контрактів (я допомагала призовникам у процесі підписання і навіть розірвання контракту). Командир все більше і більше довіряв мені, поки врешті-решт не зробив мене такою собі помічницею. Він делегував мені різні менш важливі завдання, щоб сам міг зосередитися на більш важливих речах, таких як планування місії. Часто траплялося, що я відвозила хлопців до місць збору, забирала їх звідти, а бували випадки, коли я займалася медичною евакуацією. Щодня я стежила за тим, щоб моя група виходила на бойове завдання підготовленою: щоб були заряджені рації або мали додаткові батарейки до прицілу нічного бачення.
Але потім нас передислокували під Бахмут, і мій підрозділ припинив своє існування.
Новобранці 3-ї десантно-штурмової бригади на тренуванні в Київській області, Україна, вівторок, 9 квітня 2024 року. Фото: AP Photo/Vadim Ghirda
Ви всіх втратили?
Ні, хоча на одному завданні загинув мій колега. Наш командир роти не хотів щоб ми залишалися в Бахмуті, він хотів позбавити нас всього цього, тому що там була різанина. Скрізь були розчленовані тіла, наші хлопці навіть по них ходили, їх було дуже багато, і не було кому їх збирати — або це було просто небезпечно. Командир намагався за будь-яку ціну розформувати нашу групу: окрім мене і одного мого колеги, всім іншим було наказано розірвати контракти. Вони хотіли позбутися нас, але з добрими намірами. Командир не хотів брати на себе відповідальність за те, що відправляв людей на смерть.
Він кинув перед нами мішок для трупів і сказав, що якщо ми хочемо залишитися в Бахмуті, то повинні залізти в мішок, тому що тільки так ми зможемо повернутися звідти
Після цього я не знала, що з собою робити. Але була переконаною, що не хочу сидіти в штабі й займатися тим, що мені доручать. У мене було відчуття, що я маю бути більш корисною, що я хочу робити щось серйозне. Я знала, що мене не візьмуть на штурми, бо я не була до цього готовою — хоча я багато практикувалася, пройшла майже всі тренінги. Можна сказати, що в цій групі я пройшла військову підготовку з нуля за дуже короткий час, тому я мала певне уявлення. Тільки цього, звісно, було замало для того, щоб йти з групою на штурм. Я почала думати, що зараз найбільше потрібно на фронті... Оператор безпілотника!
За той короткий час, поки я була в штабі, я знайшла курси операторів безпілотників, які проводилися в іншому місті. Я пішла до штабу, сказала, що знайшла для себе такі курси і дуже хочу, щоб вони підготували мені документи, щоб я могла пройти це навчання. Вони погодилися. Я поїхала, пройшла, повернулася і... моєї групи вже не було. Але вони дали мені шанс — призначили мене в загін безпілотників. Мені сказали, що якщо я покажу себе і мене візьмуть, то я зможу залишитися з ними. Я почала літати з ними, тренуватися, вчитися. І я залишилася. Я думаю, що протягом усієї моєї подорожі мені дуже допомогло те, що я почала добре спілкуватися українською мовою.
Пам'ятаєш своє перше бойове завдання?
Я працювала на різних ділянках фронту, переважно в районі Куп'янська та Бахмута. Я провела пів року на Донбасі і рік в районі Куп'янська. Моє перше бойове завдання було саме там — пам'ятаю, що було мирно. Коли я починала працювати пілоткою безпілотника, безпілотна війна ще не виглядала так як сьогодні. У певному сенсі, це був лише початок, тому що не було так багато дронів, пілотів не глушили сигналами з усіх боків, і не було так багато дронів-камікадзе. Безумовно, було простіше. Сьогодні всім важче, і пілотам дронів теж. Технології розвиваються, з'являється все нове і нове обладнання, а росіяни використовують різні частоти, що дозволяє їм все легше і легше глушити сигнал. Ми мусимо встигати за всім цим, і нам доводиться постійно купувати нове обладнання, вчитися новому. На першому завданні командир вказав нам місце, де ми скидали вибухівку. Ми сиділи в окопі, все спокійно підготувалися, ніяких проблем не було.
А потім?
Чим довше ми працюємо на одному місці, тим більше росіяни про нього знають.
На третьому чи четвертому виїзді біля бойових позицій у нас заглохла машина. Ми не змогли її завести, тож довелося залишити її там, а нас евакуювали. Під час наступної місії нашу позицію росіяни накрили ракетами. Спочатку був один вибух, далеко. Потім другий — вже ближче. Третій снаряд розірвався біля нашого окопу, і ударна хвиля висипала землю нам нам на голови. Це був фактично перший раз, коли я мала безпосередній контакт з артилерією. Ніхто з нас не панікував, хоча снаряди падали все ближче і ближче. Якось нам вдалося вибратися звідти.
Коли повернулися, всі вже знали, що сталося. Приїхав командир батальйону. Він мені сказав, що через це він не хоче відпускати мене на бойові завдання. Вони дуже оберігають жінок, намагаються тримати їх у тилу. Вони бояться за нас. А на той час я була чи не єдиною жінкою, яка виїжджала на бойові позиції. Командир запропонував мені, що, можливо, цього достатньо, і мені варто повернутися до адміністративних справ. Я відповіла, що, зрештою, ми були командою, і не може бути так, що вони їдуть, а я ні.
Як Ти живеш щодня у чоловічому світі? Чи складно бути жінкою на війні? Як це виглядає в контексті, наприклад, «жіночих справ»?
На війні всі межі стираються. Ми настільки звикли одне до одного, що стать для нас більше не має значення, ми всі просто люди. Іноді ми живемо в одній кімнаті з п'ятьма, а то й шістьма людьми. У кожного з нас є своє розкладне ліжко, всі наші особисті речі під ліжком, якась техніка — і так ми всі живемо «в купі». На початку завжди буває так, що хлопці хочуть зробити для мене абсолютно все — чи то перевезти щось, чи якось допомогти. Я одразу проводжу межу: те, що я жінка, не означає, що я інвалід, у мене дві руки і дві ноги. Бо хто мені потім буде носити речі на позиціях? Там кожен мусить давати собі раду сам, і я теж.
Чим довше ми перебуваємо в групі, тим менше уваги приділяється гендеру. І через те, що ми весь час разом, бачимося безперервно, чоловіки розуміють, що у мене «такі дні». Іноді вони випадають, коли я на місії. Можливо, складно уявити, що ти міняєш тампон в окопі під обстрілом, але таке буває. Якби я не була настільки близькою з цими людьми, мені було б важко.
І коли настає момент, коли мені потрібно подбати про таку інтимну гігієну, а я не можу вилізти з окопу, я їм прямо кажу: «Мені треба змінити тампон»
А ще буває таке, що ми довго сидимо на позиціях і виникає потреба підмитися. Зрозуміло, що там немає душу. Але я хочу хоча б скористатися вологими серветками, змінити білизну. Тоді немає сміху, жартів, жодної незручної атмосфери. Вони відвертаються, а я роблю своє. Я взагалі дуже швидко адаптуюся, не знаю, чи інші жінки так роблять. Для мене ця свобода і комфорт дуже важливі, і я рада, що в моїй групі ці «жіночі питання» є цілком природними, які нікого не хвилюють.
Новобранці 3-ї окремої десантно-штурмової бригади беруть участь у військових навчаннях на одному з полігонів у Києві, 18 червня 2024 року. Фото: Anatolii STEPANOV / AFP
Жінок в армії стає все більше і більше, в тому числі на передовій — це танкістки, снайперки. Що Ти думаєш про жіночу мобілізацію, про яку дедалі більше говорять в Україні?
Варто зазначити, що мобілізація є примусовою. Я вважаю, що чоловік не буде хорошим солдатом, якщо його до чогось примушуватимуть. Думаю, що якщо жінка сама зголоситься в армію і захоче піти на бойові позиції, то це піде на користь армії, якщо вона замінить того, хто не хоче там бути. Нема чого себе обманювати: ми, жінки, трохи слабші фізично. Однак це не означає, що фізичну силу не можна тренувати.
Взагалі, роль жінки протягом століть змінилася. Ми перестали бути просто дружинами та домогосподарками. Є жінки, які хотіли б служити в армії. Тим більше вони повинні мати рівні права
Жінці на цій війні трохи важче. Не тому, що її якось особливо дискримінують, а тому, що нас оточує певний патріархат. Як жінці, мені доводиться постійно доводити, що я щось вмію. Тому що навіть якщо я на одному рівні з чоловіком у польотах або навіть краще, я завжди мушу показувати, на що я здатна. І в мене таке враження, що коли хлопець заявляє, що він щось вміє, йому просто вірять. Що стосується солдатських навичок жінок — є така недовіра, дистанція. Це не через дискримінацію, це від того, що чоловіки ще не звикли до присутності жінок на війні. Зі мною ніколи не траплялося нічого неприємного від побратимів, але в мене склалося враження, що на бойових завданнях мені завжди доводилося показувати себе з найкращого боку і доводити свою цінність як військослужбовиці. Тому що це все ж таки ще трохи такий чоловічий світ.
Повертаючись до питання про мобілізацію жінок: Україна в стані війни. Я вважаю (але це моя суб'єктивна думка), що жіноча допомога, жіноча підтримка була б не гіршою, ніж чоловіча. А щодо аргументу, що жінки повинні зосередитися на народженні наступного покоління — це складне питання. Зрозуміло, що чоловік не народить дитину. Однак це не означає, що жінка не може служити, завагітніти — а потім піти у відпустку. Військова служба не виключає можливості материнства, хоча, можливо, варіанти дещо обмежені. Але це не є неможливим, тому що військовослужбовці народжують дітей на цій війні.
Я навіть трохи сміюся з того, що примусова мобілізація може змінити демографічну ситуацію в Україні, адже жінки, щоб уникнути служби або захистити своїх чоловіків від неї, почнуть народжувати дітей (адже чоловік, який має трьох дітей, може бути звільнений зі служби). Однак, я думаю, що переважна більшість жінок не захоче йти на війну. Але це не змінює того факту, що ми повинні відходити від стереотипного мислення.
Росія систематично і свідомо розстрілює і катує українських військовополонених, захоплює у полон цивільне населення, яке не підтримує так званий «руський мір». А ще — викрадає українських дітей, намагаючись перевиховати, згідно пропагандистських наративів, а деяких забирає у свої родини, змінюючи навіть імена. На дотримання прав людини у РФ не зважають. Sestry поспілкувалися із Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Дмитром Лубінцем про депортацію українських дітей до Росії, деталі обміну полоненими, злочини ворога щодо українських військовополонених і цивільних та недостатню реакцію міжнародної спільноти на ці випадки.
Повернення полонених
Наталія Жуковська: Про яку кількість полонених — як військових, так і цивільних — зараз йде мова?
Дмитро Лубінець: Насамперед зазначу, що ми не можемо оголошувати число військовополонених — як тих українських військових, яких у полон захопила РФ, так і тих російських військових, які потрапили у полон в Україні. Це питання безпеки. Щодо цивільних людей, то це не полонені. Це незаконно затримані громадяни, яких Росія взагалі не має права позбавляти волі. Станом на сьогодні нам відомо, що близько 14 тисяч осіб вважаються зниклими безвісти внаслідок російської агресії. Також верифіковано, що в Росії незаконно утримують майже 1700 цивільних. Це ті цифри, про які ми можемо говорити.
Ви як омбудсмен закликали російську владу надати списки військовополонених з України, кого Росія готова терміново повернути. Які найбільші труднощі із поверненням цієї категорії громадян?
Загалом найбільша трудність у тому, що РФ не дотримується норм міжнародного гуманітарного права та Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Водночас міжнародне гуманітарне право передбачає, що обміни полоненими мають проводитися після закінчення бойових дій. Виняток — тяжкопоранені або тяжкохворі, які підлягають репатріації навіть під час збройного конфлікту. Це прописано у Женевських конвенціях. Тому, зважаючи на це, хотів би зупинитися на двох моментах. По-перше, наразі ми проводимо обміни військовополоненими під час збройного конфлікту. Жодна країна світу цього не робила. Це вперше в історії. Те, що станом на сьогодні ми повернули 3767 наших громадян і провели 58 обмінів — це справді важливий результат. По-друге, на жаль, РФ мала б безумовно повернути всіх тяжкопоранених, тяжкохворих, а також українських жінок, але вона цього не робить. Хоча це прямо передбачають Женевські конвенції.
Перший жіночий обмін. 17 жовтня 2022 року. Фото: STR/AFP/East News
Щоб зрушити процес щодо цього Україна створила змішану медичну комісію — для того, щоб об’єктивно визначати стан здоров’я військовополонених. Цю норму Женевських конвенцій застосовували лише двічі з середини XX століття — під час війни у В’єтнамі та ірано-іракської війни. Змішані медичні комісії складаються із кількох експертів. Її члени повинні висувати пропозиції стосовно репатріації військовополонених, їхнього виключення з-поміж репатрійованих або стосовно відстрочки рішення до подальшого огляду. Ми сподіваємося, що це буде крок до того, щоб РФ створила аналогічну змішану комісію у своїй країні. Але станом на сьогодні Росія ще досі цього не зробила. Ще однією проблемою є те, що Кремль використовує емоції родичів українських військовополонених. Агресор свідомо робить ті чи інші маніпуляції, щоб впливати на настрої всередині нашого суспільства.
Зупинка обмінних процесів, пропаганда у соцмережах, списки людей, яких нібито Україна не хоче забирати, — це все навмисні дії Росії. РФ просто грається людьми, використовуючи їхній біль
Останній обмін відбувся 18 жовтня. Тоді вдалось повернути військовослужбовців, які, у тому числі, були засуджені РФ до довічного ув’язнення, а також бійців «Азову». Від чого залежать формування списків наших військових на обмін?
Ми працюємо над тим, щоб повернути всіх наших громадян, але щодо військовополонених, то перевага надається тяжкопораненим, тяжкохворим, а також жінкам. Ми подаємо російській стороні різні пропозиції та різні списки. Усі українські військовослужбовці, які є в реєстрах Національного інформаційного бюро, автоматично потрапляють у списки на обмін. Не залежно від їхнього статусу: чи це зниклий безвісти, чи підтверджений МКЧХ військовополонений. Україна ставиться до всіх однаково і працює над поверненням із полону кожного. Я завжди на цьому наголошую.
Також у нас є цифра, що серед усіх повернутих з російського полону, близько 40% тих, хто вважався зниклим безвісти. Тому постійна подача списків на обмін усіх захисників і захисниць — це один із шляхів пошуку людей. Україна завжди намагається шукати різні способи, щоб повернути своїх громадян. Як приклад, коли мусульмани світу відзначали закінчення посту Ораза-Байрам, а католики — Великдень, Україна стала ініціатором здійснення обміну військовополоненими, котрі сповідують іслам та є католиками. Однак запропоновані списки РФ проігнорувала. Чи можливо тут пояснити логіку Росії? Питання риторичне.
Повернені українські військові із російського полону. Фото: Офіс Омбудсмана
У чому найбільша складність із поверненням цивільних полонених?
Цивільні — найскладніша категорія для повернення. Особливо з огляду на те, що Росія не має законних підстав для їхнього затримання. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, цивільна людина мала б бути звільнена негайно. Однак РФ чхає на це, викрадає цивільних, катує їх, утримує у місцях позбавлення волі. Якщо дивитися на складність щодо повернення, то безумно найбільша проблема — верифікація даних про цивільних: коли й де викрали людину, де вона перебуває зараз. Росія не надає жодної інформації.
Станом на сьогодні верифіковано, що в місцях позбавлення волі у РФ перебуває близько 1700 цивільних. Але ми розуміємо, що ці цифри значно більші
Росія систематично і свідомо вчиняє злочини. На мою думку, за викрадення цивільних посадовці РФ мають отримати нові ордери на арешт від Міжнародного кримінального суду, оскільки даний вид злочину може бути кваліфікований як злочин проти людства.
За даними видання Associated Press, РФ планує до 2026 року створити 25 нових «виправних колоній» і шість інших центрів утримання під вартою цивільних на окупованих територіях України. Що загалом відомо про стан утримання українських полонених? Наскільки відомо їхнє місцерозташування?
Росія не надає жодної інформації про цивільних. У більшості випадків нам не відоме ані їхнє місце, ані стан, в якому вони зараз перебувають. Звісно, що є винятки, коли вдається отримати інформацію про людину через міжнародних партнерів або ж іншими способами. Однак це не дуже великий відсоток. Щодо стану утримання цивільних, то Росія катує і застосовує найжахливіші тортури щодо них. Усі цивільні перебувають у неналежних умовах утримання, без медичного забезпечення, належної кількості їжі та води. Їх місяцями можуть утримувати у катівнях та підвалах.
Нам усім відома історія українки Олени Пех. Нещодавно її вдалося звільнити з російської неволі. Жінка була змушена повернутися до тимчасово окупованої Донеччини, де доглядала хвору після інсульту маму. Після незаконного затримання українку катували електрострумом, душили пакетом, вкручували в коліна шурупи, імітували розстріл. Незаконно засудили. В Олени розвинулася низка хвороб. Це лише одна, з десятків тисяч історій того, що РФ робить із нашими людьми.
Олена Пех після звільнення з полону. Фото: HANDOUT/AFP/East News
До того ж, ще з 2014 року на тимчасово окупованих територіях поширене «насильницьке зникнення» людей. У кожному окупованому населеному пункту РФ створює катівні.
Як Росія реагує на українські запити щодо місця перебування українських полонених? Як треті країни можуть допомогти із цим питанням?
РФ дуже рідко надає будь-яку інформацію. У більшості випадків ворог ігнорує наші запити, дає відписки. Щодо допомоги з поверненням цивільних ми вже публічного говорили про Катар і Ватикан.
З Катаром ми мали низку комунікацій щодо повернення українців додому, а завдяки Ватикану нам вдалося повернути 28 червня цього року 10 наших громадян в Україну
Також задля повернення українців активно працює робоча група пункту 4 Формули миру. На її засіданнях, яких відбулося вже 7, ми порушуємо питання повернення додому всіх громадян без виключення: дітей, цивільних, військовополонених. До засідань групи на постійній основі долучаються близько 50 країн світу та 7 міжнародних організацій: МКЧХ, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, ОБСЄ, ЮНІСЕФ, ЄС, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Координатор системи ООН в Україні.
Я завжди відзначаю зусилля Канади та Норвегії, які є співголовами робочої групи. Також нагадаю, що ми створили Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб. До першого її засідання доєдналися 52 країни світу і міжнародні організації. Проте навіть на тому, що в нас уже є, ми не зупиняємося. Наприкінці жовтня цього року в Монреалі відбулася Міністерська конференція з людського виміру Формули миру, в якій я брав участь у складі української делегації. Її учасники ухвалили спільне комюніке, головним аспектом якого стало узгодження Монреальського зобов’язання. Це ключові механізми для повернення наших людей додому. Сподіваюся, що це комюніке працюватиме й ми побачимо реальні результати. Також, як ще один результат, конференції — буде створена група країн, яка тісно співпрацюватиме з Україною для збору та пошуку детальної інформації про українських військовополонених, незаконно затриманих цивільних і викрадених дітей.
Дмитро Лубінець: «Ми створили Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб»
Росія дозволила головному омбудсмену Туреччини Шерефу Малкочу відвідати місця, де утримують українських військовополонених. Чого Київ чекає від цього візиту?
На мою думку, ще дуже рано говорити про будь-які результати. Насамперед варто дочекатися, щоб це справді відбулося. Ми можемо очікувати багато, але не забуваймо з яким підступним ворогом ми воюємо.
Знущання і розстріл росіянами українських полонених
Прокуратура Донецької області розпочала розслідування чергового воєнного злочину росіян. Йдеться про ймовірний розстріл шістьох полонених українських воїнів. Це вже не перший такий випадок. Щоразу за вказаними фактами ви звертаєтеся до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Якою є їхня реакція? Чи реагують вони взагалі на це?
На жаль, належної реакції ми не бачимо. ООН фіксує у своїх звітах такі страти, іноді озвучує публічно, але цього не достатньо. Потрібні конкретні кроки, щоб такі злочини зі сторони окупантів припинилися.
На мою думку, МКЧХ також публічно має заявити про порушення Росією норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Адже страти українських військовополонених — це свідома політика РФ
Такі воєнні злочини толеруються вищим керівництвом Росії. Водночас реакції міжнародної спільноти на ці події не бачимо. Ордерів на арешт для воєнних злочинців за страти військовополонених досі немає. Тому, я завжди після кожного відомого мені випадку страт, направляю листи до ООН та МКЧХ, аби вони фіксували ці порушення. Принаймні те, що ми можемо зробити сьогодні — продовжувати світовим організаціям відкривати очі на злочини Росії.
Генпрокуратура відкрила понад 450 кримінальних проваджень за фактами жорстокого поводження та катувань військовополонених та понад 2 100 за фактами катування цивільних. Про які саме катування йде мова? Як фіксуються ці катування і як їх можна використовувати у подальшому для міжнародного суду — як фіксацію здійснених РФ військових злочинів?
За даними ООН, понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії. Ідеться про побиття, катування електричним струмом. До того ж росіяни проти українців у полоні застосовують фізичне і психологічне насилля. Вони не тільки б’ють, катують, змушують стояти на морозі полонених, цькують на них собак. Вони й психологічно тиснуть: кажуть, що вдома на полонених ніхто не чекає, змушують вчити й співати кожного ранку гімн Росії. Навіть неналежні умови утримання — це вже своєрідні тортури. Лише уявіть, що відчуває людина, яку кожен день годують ложкою каші й майже не дають води. Або яку тримають у тісній камері, змушують стояти і не дозволяють присісти. Це жахливо. Повернуті з полону розповідають такі історії, від яких мороз йде шкірою.
Діти і їхня доля
Росія депортувала та примусово перемістила майже 20 тисяч українських дітей. Однак це лише приблизні цифри. Про яку кількість насправді може йти мова?
За різними даними, сама Росія підтверджує, що вивезла понад 700 тисяч українських дітей, але списків не надає. Насправді ми не знаємо реального числа викрадених дітей, але воно значно більше ніж 20 тисяч. Хоча навіть це дуже велике число. Якщо кожного дня з цих двадцяти тисяч повертати хоча б одну дитину — Україні знадобиться понад 55 років.
Під час повернення українців додому. Фото: Офіс Омбудсмана
1001 дитину вдалося вже повернути Україні з окупованих територій та РФ. Де саме перебували ці діти? Який механізм повернення викрадених дітей?
Ми намагаємося зібрати інформацію про те, куди депортують українських дітей. Наразі за відомими даним, їх вивозять до Володимирської, Омської, Ростовської, Челябінської, Саратовської, Московської, Ленінградської областей, Краснодарського краю та на острів Сахалін. Тобто навіть у найвіддаленіші регіони. Водночас нам відомо, що дітей розміщують і на тимчасово окупованих територіях. Росіяни не надають інформацію про них, а максимально її приховують. Доволі часто переміщують їх у різні місця, регіони. Це для того, щоб нам було важче повертати наших дітей.
Мілітаризація та індоктринація викрадених українських дітей: наскільки це масштабне явище? В який спосіб РФ це робить? Яка фінальна ціль Росії — зробити українських дітей російськими громадянами чи є ще інші?
Депортуючи і примусово переміщуючи українських дітей Росія має конкретну ціль — знищити їхню ідентичність. Це явище дуже масштабне, бо кожна дитина, зазнає перевиховання.
Ще з 2014 року РФ проводить політику мілітаризації дітей: залучає їх до руху «Юнармія», кадетських шкіл. Також Росія просуває отруйні наративи, що їхня рідна Україна — це ворог, з яким треба боротися зі зброєю в руках
Змінюють уявлення дітей про історію та війну. Роблять це для того, щоб не просто змінити українську ідентичність. Для Росії наші діти — це нове покоління солдат. Саме тому є непоодинокі випадки, коли ще неповнолітнім дітям уже приносили повістки в російську армію. Зі системною російською політикою знищення української ідентичності дітей можна ознайомитися у спеціальній доповіді «Переопилені». Це вже друга спеціальна доповідь Офісу Омбудсмана. Перша мала назву «Нерозквітлі». У ній йшлося про депортацію та індоктринацію українських дітей. Представники РФ продовжують і відправляти українських дітей «на лікування».
Так, гуманітарний штаб «Єдиної Росії», повідомив, що з часу його заснування у квітні 2022 року до квітня 2024 року вони відправили 1500 дітей з окупованої території України та Бєлгородської області РФ до федеральних клінік «на лікування» і зупинятися у цій «допомозі» не планують. Також росіяни всиновлюють українських дітей з окупованих територій і часто відслідкувати їхні долі майже нереально. Так, у квітні 2024 року стало відомо про ще один випадок. Росіянка взяла під опіку хлопчика, якого з окупованої території Донецької області разом з братом та сестрою вивезли в Росію та помістили в інтернат у Підмосков’ї. Взяти брата та сестру дитини прийомна матір відмовилася. 16-річній сестрі хлопчика російський суд в опіці також відмовив. В результаті хлопчика усиновили, а його особисті дані — ім’я, прізвище, по батькові та місце народження — змінили, незважаючи на спротив самої дитини.
Чоловік зустрічає своїх дітей, вивезених до підконтрольної Росії території. Фото: SERGEI CHUZAVKOV/AFP/East News
Режим Лукашенка з 2021 року до червня 2024 року перемістив щонайменше 2219 українських дітей з окупованих територій на територію Білорусі. Такі дані оприлюднили у своєму звіті українські та білоруські правозахисники. Відомі імена конкретних чиновників, причетних до депортації маленьких українців. Чому досі немає ордеру на арешт Лукашенка та його прибічників, як це є у випадку Путіна та Львової-Бєлової?
Це питання можна поставити у багатьох випадках. Чому немає ордерів на арешт за викрадення цивільних? Чому немає ордерів на арешт за катування й страти військовополонених?
Які санкції існують проти викрадачів українських дітей?
Насамперед — дипломатичні. Відразу зазначу, один із підсумків роботи на міністерській конференції у Монреалі — це те, що Канада готує новий пакет санкцій проти Росії через депортацію українських дітей та інших цивільних громадян. На мою думку, запровадження санкцій — це один із методів тиску на РФ. І він насправді дієвий.
Україна розширила переговорну групу, яка займається підготовкою обмінів військовополоненими. Як це впливає на ефективність, власне, обмінів?
Першочергово це питання Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Зі своєї сторони я можу говорити лише про мою комунікацію — це взаємодія між омбудсманами двох країн: України та РФ.
Під час зустрічі з уповноваженою з прав людини у РФ. Фото: Офіс Омбудсмана
До речі, нещодавно бачився з Тетяною Москальковою, уповноваженою з прав людини в РФ. Зустріч відбулася на кордоні з Білоруссю за участі МКЧХ. Як її результат — ми домовилися про репатріацію тіл загиблих, обмін списками військовополонених, яких відвідали обидві сторони, і обмін листами. У тому числі започаткували новий формат — передали листи від родичів українським військовополоненим у РФ. Іноді у мене запитують, як мені спілкуватися з представницею РФ? Знаєте, я, роблю все можливе аби захистити інтереси українців і повернути їх із російської неволі додому.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.jpg)
