Травмоване суспільство. Так все частіше говорять про Україну. Травмовані ті, котрі виїхали, і ті, котрі залишились. Травмовані ті, котрі втратили, і ті, котрі вберегли своїх близьких. Травмованість стає неминучою. І хоча лікарі визнають це, та все ж дають надію, що людська психіка еластична і з багатьма стресовими ситуаціями може собі дати раду. Лікарка-психіатр, докторка медичних наук, професорка, президентка Польського психіатричного товариства Домініка Дудек пояснює, як розвивається та змінюється в сучасному світі посттравматичний стресовий розлад, як його лікувати і до яких фахівців звертатись по допомогу.
Ольга Пакош: Майже два роки тому, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну і сотні тисяч українців перетнули кордон з Польщею, про психоемоційний стан цих людей не говорили. Тоді першу психологічну допомогу їм надавали прикордонники, поліцейські або звичайні поляки, які зустрічали їх на польській території. Оці перші обійми в безпеці і були тією першою допомогою, якої так потребували тоді українські громадяни. Що було далі?
Домініка Дудек: Спочатку треба було забезпечити людей харчуванням, теплом, дахом над головою та почуттям безпеки. Як не банально — спочатку піраміда Маслоу, основні потреби життєдіяльності людини, і тільки потім, в залежності від ситуації, можна вже було думати про якісь терапевтичні заходи.
Те, що виникне проблема, і ПТСР буде проявлятися у втікачів від війни, було зрозуміло відразу. Тому, наскільки було можливо, ми навіть в нашій інституції залучали фахівців, які розмовляли українською або російською мовами, щоб допомагати біженцям. Трохи згодом в Польщі з'явилися місця, де надавали психологічну допомогу не лише дорослим, але й дітям. Втеча від війни змусила до переїзду багатьох фахівців, зокрема, й психологів. Після того, як минув перший шок, спеціалісти почали об'єднуватися і надавати допомогу своїм співвітчизникам. І тоді, і зараз є дуже багато програм психологічної допомоги біженцям, які фінансуються з різних джерел.
ОП: Що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)? Які він має прояви?
ДД: Це одне з психічних порушень тривожного характеру, яке виникає як реакція на стрес. Треба розуміти, що адаптація після змін у житті, через проблеми на роботі, через перевтому теж викликає легкі порушення. Однак посттравматичний стресовий розлад — це гостра реакція на стрес, а потім розвивається сам розлад. Це відповідь організму та психіки на травматичні ситуації, які виходять за рамки звичайного людського досвіду. Звісно, це можуть бути ситуації прямої загрози життю, ситуації, коли ви стаєте свідком смерті інших, свідком насильства, жертвою насильства чи зґвалтування, а також будь-які травматичні ситуації, що безпосередньо загрожують існуванню. Це можуть бути травми як спричинені людиною, так і внаслідок природних катастроф, наприклад, пожежі чи повеней. Звісно, не у кожної людини, яка переживає травму, розвивається посттравматичний стресовий розлад. Однак у частини людей стається саме так. Як виявилося, більш вразливими є ті, хто переживає травму, пов'язану з діяльністю певної людини.
Наслідки травми — це не лише посттравматичний стресовий розлад, але і зростання ризику розвитку депресивних, тривожних розладів, різних психосоматичних порушень. ПТСР збільшує ризик самогубств та штовхає людей до агресивних вчинків. Як ще це може проявлятись? З одного боку, емоційні проблеми, а з іншого — намагання всіляко уникати будь-яких ситуацій, які можуть викликати спогади про травму. Пацієнти скаржаться на нічні кошмари та загальні порушення сну.
Тепер Міжнародна класифікація хвороб (ICD-11 — International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems. — Авт.) розрізняє так званий комплексний ПТСР. Раніше в ICD-10 (ця класифікація діяла до січня 2022 року. — Авт.) виділяли постійні зміни особистості під впливом травми. Зазвичай це стосується осіб, які в молодому віці переживали тривалу і повторювану травму. Наприклад, діти, які піддавались сексуальному насильству, або діти, які пережили фізичне насилля. Часто, крім розвитку ПТСР, у них також розвивалось порушення особистості. Тепер це об'єднали в так званий комплексний ПТСР, коли ми маємо елементи чистого ПТСР, а також додаються постійні зміни особистості. І тоді ми маємо справу з неправильним розвитком людини, схожим на прикордонний розлад особистості [це психопатичний стан, який характеризуються підвищеною чутливістю, порушенням самооцінки, стрибками настрою, імпульсивністю, низьким самоконтролем, високою тривожністю. — Ред.].
ОП: Чи лікується ПТСР? Яка допомога потрібна людині, яка помітила у себе ці симптоми?
ДД: Щодо лікування ПТСР, то слід виокремити дві речі. Перша — це гостра реакція на стрес. Друга — розвиток цих стресових порушень вже протягом місяців після травми. У біженців, які пережили велику травму, немає показань до того, аби починати яку-небудь психотерапію. Найважливіше — забезпечити почуття безпеки та основні потреби життя.
Звісно, у лікуванні ПТСР застосовують фармакологічну підтримку, але це залежить від клінічного зображення хвороби. Йдеться про безсоння і депресивні симптоми, тому часто призначають антидепресанти. При важкому ПТСР може бути виражене порушення мислення. Тоді лікарі можуть навіть призначати антипсихотичні препарати на короткий термін або тимчасові заспокійливі засоби.
ОП: Чи відрізняється ПТСР у людей, постраждалих від війни, від травмованих у звичайному житті?
ДД: Це все дуже суб'єктивне. Якщо одна людина дуже важко проживає травму, то інша — навпаки. Досвід війни пов'язаний із значно більшим ризиком розвитку подальших психічних порушень у вигляді ПТСР ніж, наприклад, природні катастрофи. Різниця також полягає в суті переживань, того, що їх викликає чи як людина лікується. Пригадуєте, торік у Польщі була дискусія, чи запускати феєрверки на Новий рік? Я сама схилялась до думки, що краще відмовитися від цього, бо для людей, які тікали від бомб, такий звук не буде асоціюватися з чимось радісним, а може нагадати травму та, власне, поновити її. Так що різниця не стільки у діагностичних критеріях чи психопатології, а радше у ризиках та сенсах, які можуть викликати такі флешбеки та травматичні спогади.
ОП: А як діти проживають ПТСР? Серед моїх знайомих багато хто має підлітків, котрі не розуміють, що з ними відбуваються. Їхні мами не знають, це криза підліткового віку чи сигнал, що треба звертатись за допомогою до психотерапевта?
ДД: З одного боку, підлітковий період — це складний час, і багато дітей можуть бути «важкими», агресивними, непокірними — незалежно від ситуації. З іншого боку, пережиті травми, якщо вони не були належним чином пропрацьовані, можуть залишити серйозні сліди. З третього боку, є ще один фактор, який впливає на підлітків: травматизуючі ситуації не припиняються — і діти не завжди розуміють цього, не можуть змиритись із таким станом речей. Наприклад, коли близькі родичі чи друзі залишилися у зоні війни й можуть отримати поранення чи загинути. Розділення сімей теж має вплив на психічний стан. Найчастіше з України виїжджали жінки з дітьми, а татусі залишалися там і не могли приїхати. Тож тільки уявіть, вже майже два роки ці підлітки живуть без батьків, щоденно бояться за них, а в когось загинув батько. Це також вносить свої корективи. Тому не можна розглядати стан підлітків виключно крізь призму травми, треба дивитись ширше і глибше. Лише травматичний розлад не може бути причиною підліткової агресії. Тож слід враховувати усі складові їхнього стану і життя.
ОП: ПТСР і агресія — чи обов'язково вони йдуть у парі?
ДД: Можливо. Я зараз не займаюсь пацієнтами з такими проявами, але була на цікавій лекції психологині, яка приїхала з України і працює з військовими із ПТСР. Вона розповідала, що на будь-яку дрібницю вони можуть реагувати великою агресією. Моя українська колега описала дуже драматичний випадок: поруч із військовим зі зброєю була дитина, в якої на підлогу з рук впала іграшка. Реакцією на шум був постріл. Військовий застрелив власну дитину. Не тому, що він свідомо хотів завдати їй шкоди, це була миттєва оборонна реакція. Тому агресія може бути результатом якихось важких переживань.
ОП: Які існують профілактичні заходи, аби допомогти зменшити ризик розвитку ПТСР?
ДД: ПТСР розвивається протягом кількох місяців після травми. Якщо є можливість, то травмованій особі потрібно відразу забезпечити «середовище без стресу» — безпечне місцеперебування, де є все необхідне для нормального життя і не має подразників травми. Якщо говорити про українських громадян, які тікали від війни два роки тому, то тепер вони потребують лише психологічної або психотерапевтичної допомоги у вигляді консультацій. Щодо ліків, їх не призначають наперед. Жодні медикаменти як профілактика від травми не діють.
ОП: Як саме можна було б допомагати українцям, які переїхали до Польщі і мають психологічгі проблеми?
ДД: Тут можуть бути дуже корисними психологи з України. Адже допомога польських фахівців часто є обмеженою через мовний бар’єр. Ми в клініці залучали осіб, які є знають інші мови, крім польської. Окрім цього, ми організовуємо різні навчальні заходи, наприклад, спільно з Всесвітньою організацією психіатрії. У серпні Польське психіатричне товариство організувало у Кракові школу молодих психіатрів. Приїхали чудові лектори з різних країн, були запрошені і психіатри з України. Ми повинні думати про майбутнє, в якому не буде війни, але нам доведеться долати її наслідки. Система охорони здоров'я в Польщі не є ідеальною, але, принаймні, психіатрія починає реформуватися — і не стільки через війну, скільки через наближенням до європейських стандартів.
Титульне фото: LIBKOS/East News
Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!