Майбутнє

Загальноєвропейські вибори добігли кінця. Голоси майже усюди підраховані, а результати виявилися доволі прогнозованими. Понад 360 мільйонів людей мали право голосу в 27 країнах ЄС. Європейські ультраправі партії досягли значних успіхів, посівши перші місця в Італії, Бельгії, Австрії, Угорщині та Франції. Політсила Еммануеля Макрона настільки відстала від переможців перегонів, що французький президент був змушений розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Що далі буде з французькою допомогою та як тепер ухвалюватимуться рішення щодо України? Про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю молодшої наукової співробітниці Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS) у Парижі Луїзи Сувербі, яка є учасницею оборонної програми цього аналітичного центру.

‍Марина Степаненко: Президент Франції Еммануель Макрон оголосив про розпуск Національної асамблеї після перемоги ультраправої партії Марін Ле Пен на виборах до Європарламенту. Які зміни прогнозуєте у самій Франції?

‍Луїза Сувербі: Рішення Макрона — це був свого роду шок. Усе залежатиме від результатів дострокових виборів, які відбудуться наприкінці червня. У Франції зовнішня політика і особливо оборонна політика в основному провадиться президентом. Внутрішній ризик полягає в тому, що, звичайно, уряд буде дуже стурбований майбутніми виборами і зосередиться на них.

Риторика Макрона щодо України протягом останніх тижнів і місяців змінилася — і це також має певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію. Він хотів провести межу між своєю партією та крайніми лівими і правими партіями, які були, м'яко кажучи, більш неохоче налаштовані на підтримку України. Тож французький президент хотів зіграти на цьому розмежуванні.

Тепер про результати виборів. Я не знаю, чи матимуть вони великий вплив на позицію Франції щодо України, тому що, як ми бачили, досі її визначав переважно президент Республіки, і він залишиться президентом, незалежно від того, що станеться на наступних виборах. 

Ультраправі партії перемогли не лише у Франції. Їхній тріумф спостерігаємо також в Австрії та Бельгії. Що це може означати для подальшої підтримки України Європою?

В Європарламенті Європейська народна партія (The European People's Party (EPP) Урсули фон дер Ляєн залишиться головною політичною силою, друге місце займуть соціал-демократи, а третє — «Оновлення Європи». Отже, ці найбільші партії все ще виступають за підтримку України. Але, звичайно, ультраправі отримали дуже багато місць.

Існує різниця між двома основними ультраправими партіями в Європарламенті. Є Європейські консерватори і реформісти (ECR) — це партія Джорджі Мелоні, і, наприклад, польська «Право і справедливість» (PiS). Так, є ультраправі партії, які є небезпечними для консенсусу і демократії в Європі. Але якщо говорити суто про Україну, то вони виступають за її підтримку, на відміну від групи «Ідентичність і демократія» (ID) — іншої великої ультраправої групи в парламенті. 

Щодо оборонної політики, я не впевнена, що це матиме значний вплив, але щодо розширення ЄС, зокрема, за рахунок України, це справді може все ускладнити

Політичний ландшафт у Брюсселі та Страсбурзі змінився. І майбутні коаліції будуть іншими. Кілька тижнів тому Урсула фон дер Ляєн заявила, що готова створити коаліцію з ECR. Тож можливий і такий варіант. Я не впевнена, що це правильний крок — створювати коаліцію з ультраправими, але Урсула фон дер Ляєн поставила це питання на обговорення.

За результатами останньої зустрічі з українським президентом у Парижі Еммануель Макрон оголосив про постачання Києву винищувачів Mirage 2000-5. Враховуючи, що Франція має лише 26 таких літаків на своєму озброєнні, на яку кількість може розраховувати Україна?  ‍

Це одне з головних питань. Не було оголошено жодних цифр. Макрон нічого про це не сказав. Він заявив, що наразі створює коаліцію, тому хоче почекати, поки вона сформується. Ще одна країна, яка використовує цей тип літаків, це — Греція. У них подібна кількість Mirage 2000-5.

Що стосується Франції, то деякі експерти з питань ВПС прогнозують передачу від 6 до 12 літаків, тому що менша кількість була б несуттєвою для України. Але не більше 12, бо це занадто послабить французькі повітряні сили Франції

На 2035 рік запланований повний перехід Франції на винищувачі Rafale, тому від Mirage 2000-5 рано чи пізно мали б позбутися, але не зараз. А розрив між сьогоднішнім днем і 2030 роком (очікується, що процес модернізації французького флоту винищувачів фактично завершиться до початку 2030 року. — Авт.) досить великий, і це призведе до відповідної прогалини у французьких збройних силах.

Експерти вважають, що Франція передасть суттєву кількість винищувачів, аби це виглядало достатньо масштабно. Тому Макрон створює коаліцію, але в Європі, як я вже підкреслила, є лише Греція, яка має Mirage 2000-5.

У світі є й інші країни, які їх використовують, але я не бачу, як вони можуть доєднатися до коаліції з Францією. Наприклад, Тайвань навряд відмовиться від частини своїх літаків. Катар також має кілька одиниць і врешті може продати їх назад Франції.

Існує також питання, хто оплатить рахунки. Якщо буде створена коаліція з Грецією, то літаки віддаватимуть чи продаватимуть? Наразі відповіді на це питання немає

‍Якщо тільки Франція готова передати 6-12 літаків, чи цього достатньо, щоб вплинути на ситуацію на фронті? І наскільки ефективним є використання винищувачів Mirage в тандемі з F-16?

Так, Франція може передати 6-12 винищувачів Mirage 2000-5. Греція має приблизно 24, невідомо, скільки вони захочуть продати. Можливо, теж з десяток. Але це лише гіпотеза. Для того, щоб змінити правила гри, кількість літаків має бути відповідною.

Mirage 2000-5 не схожий на F-16, це літак-перехоплювач. Він добре підходить для протиповітряної оборони. Французи використовують цей літак для захисту неба ракетами класу «повітря-повітря», а не бомбами класу «повітря-земля».

Перевага полягає в тому, що він мобільніший, ніж ППО класу «земля-повітря». Отже, він мав би використовуватися на додаток до F-16

Літаки Mirage 2000-5 використовуються, наприклад, на східному фланзі НАТО. Їх розгорнули в країнах Балтії для посилених місій повітряної поліції. Отже, вони зараз в строю. Вони також використовуються Францією в Джібуті.

Як я вже сказала, французька версія літака не несе бомби класу «повітря-земля». При цьому, грецькі літаки Mirage обладнані ракетами SCALP-EG/Storm Shadow (англо-французька малопомітна крилата ракета великої дальності повітряного базування. — Авт.). Тож треба подивитися, як вони будуть використовуватися на полі бою в Україні. Але можна припустити, що вони були б дуже корисними для захисту F-16, а також для перехоплення балістичних ракет, безпілотників і для захисту неба загалом.

Необхідно також враховувати, що для обслуговування цих літаків знадобиться «логістичний ланцюжок». Адже ще кілька місяців тому міністр збройних сил Франції виключив можливість постачання винищувачів Mirage в Україну на тій підставі, що їхнє обслуговування буде надто складним. Тож ця проблема нікуди не зникла — і її потрібно буде вирішувати.

‍Еммануель Макрон також заявив, що Франція планує створити коаліцію з відрядження в Україну західних інструкторів, які навчатимуть українських військових. За словами французького президента багато партнерів уже дали свою згоду. А втім, є і такі, що категорично проти, наприклад, Німеччина і США. Чому так? Що може допомогти переконати партнерів, які наразі незгодні з ініціативою Парижа? ‍

‍Макрон заявив, що потреба України у проведенні вишколів на українській землі є «законним проханням». Він вважає, що це не є ескалацією — і наголосив на цьому, бо розгортання інструкторів не відбуватиметься на лінії фронту. Це будуть лише тренувальні та/або допоміжні місії.

І Макрон сказав, що українська земля є суверенною і не йдеться про те, щоб їхати тренуватися в зону бойових дій. Звичайно, для деяких країн це свого роду «червоні лінії». 

Насправді, можливість направлення інструкторів в Україну обговорювалася ще під час дискусій про європейську тренувальну місію, але вона виявилася неможливою через відсутність консенсусу з цього питання. Цю ініціативу відкинули багато держав, зокрема, Німеччина, Італія, Іспанія, нейтральні країни тощо. Отже, її треба реалізовувати на двосторонній основі та/або в рамках коаліції, але не в рамках ЄС. 

Звичайно, є побоювання ескалації з боку країн, які не хочуть відправляти інструкторів в Україну і вважають за краще проводити навчання на території ЄС

Адже виникає питання, що буде, якщо один з інструкторів загине. Це має потягнути за собою реальні роздуми в штабах, наприклад, доктринальні роздуми про те, як не допустити ескалації. Країни Європейського Союзу не хочуть бути втягнутими у війну. При цьому, вони дійсно хочуть зберегти статус таких країн, які підтримують Україну.

Тому я не знаю, чи вдасться переконати Німеччину. Берлін вважає, що вже робить свою частину роботи. І це правда. Допомога, яка надходить від Німеччини, має свої результати. Це вже досить велика зміна в оборонній та зовнішній політиці країни. Відправка інструкторів може бути для них надмірним кроком. 

Для США принцип «жодної військової присутності в Україні» від самого початку був «червоною лінією». І вони вже роблять свій внесок у захист східного флангу НАТО. І їхня військова присутність на місцях, вочевидь, на цьому і закінчиться, а Франції доведеться будувати коаліцію з іншими партнерами.

‍Під час візиту Зеленського до Парижа французько-німецька оборонна компанія KNDS підписала договір щодо відкриття свого філіалу в Україні. Цей холдинг виробляє, зокрема, артилерійські системи, бойові танки і самохідні артилерійські установки Caesar, які Франція постачає ЗСУ. На вашу думку, коли можна очікувати запуск виробництва та що у першу чергу буде виробляти KNDS на території України? 

Оборонно-промислова кооперація зараз є важливою частиною європейської підтримки України. Між KNDS та українськими компаніями підписані три різні документи. KNDS об'єднує німецьке та французьке підприємства. А щодо часових рамок, чесно кажучи, я не можу сказати, адже зазвичай такі проєкти займають дуже багато часу. Але ми бачили, як в умовах війни в Україні державам вдається щось зробити у коротші терміни. Підписано контракт не на будівництво заводу, а на виробництво 155-міліметрових снарядів в Україні на українському заводі.

І також є контракт між KNDS та іншою українською компанією на відкриття майданчика з технічного обслуговування і ремонту гаубиць CAESAR, щоб полегшити обслуговування цієї техніки. І це буде включати в себе виробництво запчастин, наприклад. 

І, нарешті, договір про наміри щодо створення дочірнього підприємства KNDS в Україні — це третій документ. Зрештою, він буде спрямований на виробництво запасних частин, боєприпасів, а з часом, можливо, і всієї військової техніки, але в більш віддаленій перспективі. Ця мета була заявлена навіть у двосторонній безпековій угоді, щоб посилити промислову кооперацію. І є зацікавленість європейських оборонно-промислових компаній у відкритті заводів і виробничих ліній в Україні.

Франція, звичайно, не перша, хто це робитиме. Чехи мають відповідні домовленості, німці теж. І багато компаній з різних країн проявили інтерес до цього.

‍Міністерство оборони України замовило у французької компанії Thales другу радарну систему Control Master 200 для посилення протиповітряної оборони. Одну таку ми вже маємо на своєму озброєнні. Чим вона особлива? Та скільки таких систем треба, щоб прикрити усю лінію кордону з РФ та Білоруссю?  

Це дуже потужне обладнання, яке регулярно замовляють різні країни. Однак важко сказати, скільки таких систем знадобиться, щоб охопити весь кордон.

У Парижі Макрон також зустрівся в американським президентом Джо Байденом,  вони підтримали використання прибутку від заморожених російських активів для допомоги Україні. Основний власник заморожених російських активів, бельгійський інвестиційний фонд Euroclear, виступає проти. Там посилаються на ризики для фінансової системи Європи. Що саме мається на увазі?

‍‍Я думаю, що це питання довіри з боку інших інвесторів. Якщо ви надішлете сигнал, що ЄС може фактично взяти під контроль заморожені активи, це може сполохати інвесторів з інших країн і негативно вплинути на репутацію європейських фінансових ринків.

Між європейськими країнами немає консенсусу щодо використання прибутку від заморожених російських активів. Зокрема, щодо фінансування європейської оборони, тут теж не можуть досягнути консенсусу. Була пропозиція збільшити спільний борг для цього. Наразі, я думаю, таке підтримують лише Франція та Естонія.

Тож так, питання фінансування — чи то підтримки України, чи то загалом європейської оборони — це одне з головних питань, яке доведеться піднімати, зокрема, і за наступного скликання Європарламенту‍

15-16 червня в Швейцарії відбудеться український саміт миру. Макрон заявив, що Франція підтримує дипломатичні ініціативи України. Чого особисто ви очікуєте від саміту та який вплив матиме відсутність там американського лідера?  

Не буде кількох важливих учасників. Не буде російського представництва, не буде китайського представництва, а втім, це нормально. Звісно, це не переговори, тому важко сказати, чи матиме цей саміт дуже великий вплив.

Думаю, Путін порадіє, що Байдена там не буде, тому що це применшує символічне значення саміту. Що стосується позиції Франції, то у двосторонній угоді про безпеку зазначено, що Париж підтримує суверенітет України в межах її кордонів. Макрон заявив, що очікує побудови справедливого миру відповідно до міжнародного права.

Йдеться також про відновлення та модернізацію України. Тож, можливо, може бути прогрес у виконанні зобов'язань щодо допомоги у відновленні України — і можуть бути домовленості в цій сфері. Але великі потрясіння, в будь-якому випадку, малоймовірні.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що нещодавно Україна схвалила план реформ, проведення яких є умовою для надання багатомільярдної макрофінансової допомоги ЄС на найближчі роки.

І підкреслила, що Україна заслуговує на те, щоб держави ЄС почали з нею переговори про вступ.

«Україна виконала всі кроки, які ми визначили. І саме тому ми вважаємо, що ЄС повинен розпочати переговори про вступ з Україною вже до кінця цього місяця», — заявила фон дер Ляєн.

Одним з аспектів, який потребував значного законодавчого доопрацювання, пише Zmina.info, був захист прав національних меншин. Після отримання статусу кандидата на членство в ЄС Україна оновила законодавчу базу щодо національних меншин, і тепер вона відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини.

За останній рік Верховна Рада ухвалила три закони в галузі політики щодо національних меншин, а також схвалила 10 підзаконних актів для імплементації цих законів. Також була створена Рада громадських обʼєднань національних спільнот України, яка стала «голосом» 18 національних меншин, що проживають в Україні.

Але питання дотримання рівних прав нацменшин не єдине, доопрацювання якого було умовою євроінтеграції. Європейська комісія також наполягатиме на забезпеченні рівності ЛГБТ-спільноти в політичному діалозі та підтримуватиме заходи, спрямовані на боротьбу з насильством, ненавистю та дискримінацією в країнах-кандидатах на вступ до Євросоюзу.

7 червня Єврокомісія підтвердила, що надала позитивну усну оцінку щодо прогресу євроінтеграційних реформ України та Молдови, викладених у листопадовому звіті про розширення ЄС, пише видання «Європейська правда».

Водночас постійні представники країн-членів Європейського Союзу знову не змогли на останній зустрічі ухвалити рішення щодо рекомендацій Європейської комісії розпочати переговори про вступ до ЄС з Україною, оскільки Угорщина виступила із запереченнями.

Юлія Малєєва: Для відбудови України потрібно 486 мільярдів доларів. . Такі результати третьої оцінки збитків і потреб (RDNA3), яку український уряд провів спільно зі Світовим банком. Ця сума більш ніж удвічі перевищує розмір довоєнної економіки України у 2021 році. Тому логічно, що виникає питання: з яких джерел Україні брати гроші на відбудову? 

Павло Шеремета: Є два головні джерела: внутрішні заощадження і допомога світу. Україна зараз обрала другий шлях: просити гроші у світу, що вона й робить завдяки щедрості демократичної частини світу і завдяки українській наполегливості та вмінню просити. Натомість внутрішні заощадження — джерело, яке не виплекане достатньо, але до цього рано чи пізно треба буде йти. 

Якщо подивитися економічну статистику, то світ заощаджує близько 25-27% ВВП. Китай, наприклад, заощаджує 45%. Тож, коли мені розповідають про індустріальну політику, про промислові парки, як секрет успіху Китаю і стабільність, то я лише усміхаюсь. Тому що такий успіх можливий, коли в тебе є трильйони. А в них рівень заощаджень сягає 42-45%.

Українські дані інші: до війни у нас було 13% заощаджень і 12% інвестицій. Останній показник торік дещо виріс внаслідок інвестицій в оборонну промисловість і того, що іноземним компаніям не можна виводити з України дивіденди. Але однаково йдеться про 16%. Це набагато нижче середнього у світі й втричі менше, ніж в Китаї.

Ми заощаджуємо мало, треба, як мінімум, удвічі збільшити обсяг заощаджень, щоб досягти середнього світового показника. Чому ми мало заощаджуємо? Моя відповідь буде непопулярною. Більша частина країни все ще очікує пенсії від держави. Коли я кажу, що треба заощаджувати на власні пенсії, — починається великий шум в країні з персональними атаками на мене: «Як так, ми працювали все життя, чому держава нам не дасть державну пенсію?». Я ж пояснюю: «Ви ж не працювали на державу, ви працювали на себе». 

Ми досі маємо наслідки соціалістичної травми: українського очікування державної пенсії,  очікування безплатної освіти, очікування безплатної охорони здоров'я. Усе це призводить до того, що українці вважають, що їм заощаджувати не потрібно. І в результаті ми втрачаємо величезну частину ресурсу. 

Нам треба подвоїти наш рівень заощаджень, щоб принаймні вийти на середній світовий показник. Наприклад, у тій же Польщі він складає близько  23%, тобто на 10% більше, ніж в Україні

Мій друг і колега, колишній віцепрем'єр-міністр Словаччини Іван Міклош сказав, що, здійснивши реальну пенсійну реформу, перейшовши від солідарної системи на приватні пенсійні рахунки, рівень заощаджень в країні був подвоєний. Ми ж це не зробили. І навіть молоді люди мене досі сварять за те, що я так можу говорити про особисті пенсії.

Якою має бути роль підприємництва у відбудові? І де наша «точка росту»? 

На мій погляд, у підприємництва первинна роль. Ми живемо у приватній капіталістичній економіці. І всі пересвідчилися, що державна комуністична економіка приносить гірші результати. Достатньо подивитися на Північну Корею, Кубу, Венесуелу, щоб це зрозуміти. Отже, нам потрібне приватне підприємництво. Саме приватні підприємці залучають найбільше грошей у світі. Не держава, не уряд, а саме вони. Бо в нас очікування, що Зеленський і міністри фінансів поїдуть на Велику Сімку і там отримують гроші. Але, як дуже влучно сказала Маргарет Тетчер, немає такої речі, як державний бюджет, є гроші приватних платників податків.

У нас чомусь якесь таке уявлення, що Шольц, Макрон, Байден, Урсула фон дер Ляйєн мають якийсь мішок державних грошей і, якщо їх добре попросити, то вони їх нададуть Україні

Але це гроші Джона, Стівена, Анни — приватних платників податків, які не купили своїм дітям додаткову іграшку, а заплатили податки й допомогли Україні. 

Відповідно, саме приватні підприємці, залучаючи кошти на свої бізнес-плани, у всьому світі притягують значно більшу кількість грошей, ніж це робить уряд. Але ця сила в Україні знову ж таки недорозвинута.  

Українська держава далі має такий хижацький настрій до підприємництва, який можна схарактеризувати фразою «обсмикувати гусей» (ідеться про одіозну фразу з інтерв’ю «Бабелю» голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева: «Що таке правильне оподаткування? Це мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав». — Авт.).  

Повторюсь, що підприємство має величезну роль у відбудові та в залученні коштів,  бо заощадження — це не тільки приватні заощадження, а й корпоративні також. Тому що ти купуєш не «Лексус» і не «Mерседес», а, як у Польщі, купуєш «Опель», а решту інвестуєш у свій бізнес.

Економіці також потрібні інвестиції. Як Україні залучити іноземні інвестиції? І чи може Україна дати сьогодні якісь гарантії інвесторам? 

Немає гарантій поки що. І їх не може бути, поки не виграна війна. І це, звичайно, дуже ускладнює інвестиційний клімат. Але я ще раз повертаюся до своєї тези, що найбільше у світі інвестицій залучає приватне підприємництво, яке в Україні затиснене давно. Ще до війни наша держава була найменш економічно вільною. З війною ця ситуація ще погіршилась — нас навіть не рейтингують зараз. Зрозуміло, що під час війни не може бути економічної свободи, але до війни вона мала бути, та її не було. Тому що підприємців розглядали, як гусей, яких можна общипати, а їх, навпаки, треба розвивати.

Як це змінити? Які реформи нам потрібні?

Ми все ще парламентська демократія. Я працював в уряді, тож маю достатньо чітке розуміння, як працює ця система. У нас має бути проринкова коаліція в парламенті, як, між іншим, це відбувається протягом 30 років у Польщі. Зі зміною партій там змінювалися акценти, але всі були однаково проринкові, а не антиринкові.  

Я не чув жодного голову фінансового комітету польського сейму, який би сказав що нам треба «обсмикувати підприємців як гусей», натомість там завжди говорять про розвиток підприємництва — і немає значення, яка партія в коаліції.

Перше, що потрібно вітчизняним підприємцям, — це організуватися і привести сили, що складуть правлячу коаліцію в Україні, яка буде проринкова і яка буде за підприємців, за їхній розвиток

Без цього я не вірю, що можна будь-що зробити. Якщо немає сталої проринкової коаліції, то відбуваються відкати назад в авторитаризм, феодалізм — постійний тиск, а не розвиток. Друге завдання — забезпечити українцям економічну свободу, таку, як, наприклад, в Естонії, яка в десятці найвільніших економік у світі. У нас є й інші приклади: Малайзія, яка була в десятці, зараз у двадцятці, Сингапур — №1 у світі з економічної свободи.Тобто абсолютно відомо, що треба робити. Але для цього треба зовсім інший погляд держави на підприємництво: що це є двигун економічного зростання, що це основний магніт залучення інвестицій, і їм потрібно допомагати на всіх рівнях — від уряду до району і громади.

У квітні в Польщі створили Раду з питань співпраці з Україною, яка серед іншого має займатися питанням відбудови. Що очікуємо від Варшави? 

Коли мене питали ще у 2014 році, що ми очікуємо від Європи, від світу, то мої співрозмовники думали, що я скажу: «Дайте 10 мільярдів». Утім, я сказав інше на здивування залу — потім до мене підійшов сенатор Джон Маккейн і подякував. Я сказав: «Будь ласка, дотримуйтесь своїх цінностей». І зараз я повторюся: якщо ви стали на шлях євроінтеграції та спільного вільного ринку, сказали, що Україна — асоційований член, тоді, будь ласка, дотримуйтеся цих цінностей і дотримуйтесь цих зобов’язань. Нам більше не треба. Ми повинні самі заробити на себе, але якщо нам різні країни будуть ставити перепони всупереч нашим домовленостями, всупереч своїм цінностям вільної торгівлі, то нам буде складно що-небудь зробити, як і Польщі це було б складно зробити на початку 90-х, якби Європа не сказала Польщі: «Приєднуйтесь до нас, ми вам гарантуємо спільний ринок і вільну торгівлю». 

Всі ж мали можливість побачити, який був сплеск підприємництва, експорту в Польщі. Але це вдалось тому, що німецькі фермери не стояли на кордоні. Вони сказали: «Нам важко конкурувати, але ми будемо конкурувати, а що робити».

Підприємництво, конкуренція, інновації — це двигун економічного зростання. Якщо польські фермери займуть нішу дешевого збіжжя, тоді ми будемо робити інновації. Ми це маємо робити, а не закривати кордони. Бо перекриття кордонів повністю суперечить духу і букві наших домовленостей.

Зараз за кордоном перебувають мільйони українців. Наскільки Україні важливо їх повернути додому, як це зробити та чи реально взагалі? 

Тут питання не стоїть «повернути» — ми ж не диктатура, а демократія з вільною ринковою економікою. Україна конкурує за цих людей — і нам треба створити умови для їхнього повернення. Звичайно, фактор патріотизму є, він, наприклад, був важливим для моєї дружини і молодшої доньки, які повернулися з Польщі до Києва. Принагідно, хочу подякувати Польщі за безпеку і допомогу, де близько року була моя сім’я. 

Цей фактор патріотизму важливий і для багатьох інших мільйонів українців, але він не єдиний. Інший — звичайно, безпека

Очевидно, що тут буде ще багато тяжкої праці, крові, сліз і поту. Друге, що потрібно, — це, власне кажучи, оця економічна свобода для підприємництва, сприятливі умови, які є в інших державах світу. І нам цьому ще потрібно вчитися. Бо в нас травма — 100 років соціалізму і комунізму, причому воєнного комунізму. І нам треба впоратися з цим. Нам гарантували стабільність від пологового до місця на цвинтарі. А ринковий світ якраз-таки базується на нестабільності, й ти ніколи не знаєш, який дохід у тебе буде через декілька місяців чи років. Це провокує зростання рівня стресу і тривоги. Багато українців не звикли ще до такого, вони ще вчаться з цим жити. Це така внутрішня робота, яку нам треба зробити. Плюс — заощадження, про які я говорив, щоб мати інвестиції, потрібні для розвитку України, для того, щоб перетворити її на магніт для своїх же громадян, які виїхали.

Загалом з чого потрібно починати відбудову? І, власне, коли починати: зараз чи чекати перемоги? 

Триває війна. Найперше — нам треба перемогти у війні або хоча б вистояти, що, власне кажучи, буде нашою перемогою.Тому що проти нас — величезний, набагато більший ворог, який хоче нашого зникнення і нашої поразки. Якщо ми просто вистоїмо, я буду вважати це перемогою. 

Одночасно, якщо йде мова про відновлення, то треба відновлювати енергетику і захищати її

Тому що вже в травні у нас відключення світла, і мені страшно подумати, що буде в лютому. Цих двох задач уже і так достатньо на порядку денному держави. І говорити про розвиток підприємництва, економічну свободу у час війни — це вже вишуканий десерт. Ми поки що у військовому таборі, нам би виконати перше і друге — і цього вже буде достатньо.

Яким має бути наш суспільний договір? 

У мене є ціла стаття з цього приводу, яку я писав для «Аспен Інститут Київ». Якщо коротко, то вона зводиться до того, що роль держави — організувати оборону України. Причому як і з боку Збройних сил, так і з боку міжнародної коаліції, бо ми все-таки відносно невелика економіка, нам своїх ресурсів не вистачить проти значно більшої економіки. 

Роль держави також у тому, щоб забезпечити економічну свободу і забезпечити конкуренцію

Це те, що змушує підприємців бути продуктивними, заробляти більше, бути інноваційнішими й таким чином наповнювати економіку країни,  держбюджет і фінансувати воєнні витрати. При тому, що громадяни повинні подбати про свою пенсію, бо це не роль держави. Держава може подбати про підтримку неповносправних — ось це її роль. 

А далі — пенсія, освіта протягом всього життя, охорона здоров’я — це роль приватних громадян, за умови, коли держава забезпечує оборону та економічну свободу.

Європейський вибір

Марія Гурська: 6-9 червня в Європі проходять вибори до Європарламенту, в яких бере участь і Польща. Наступний склад Європарламенту зіштовхнеться з найважчими випробуваннями з часів Другої світової війни. Це і кліматичні, й енергетичні виклики, і вибори в США (політична турбулентність у світі), і небезпека прямого вторгнення Росії в одну з країн ЄС. І, передусім, це війна Путіна в Україні, якій наразі не видно кінця. Якою буде ця каденція Європарламенту?

Павел Коваль: Ці вибори в Європі є найважливішими після Другої світової війни. Історія виборів до Європарламенту налічує лише 40 років. І це фактично найсерйозніше волевиявлення у сучасній історії. Головне, що вперше ми назвали ворога, і це — Путін. Це означає, що люди, які йдуть і голосують, повинні відповісти на запитання: як ми реагуємо на політику Путіна? Є ЄС, Захід і Путін. Ніколи раніше це не було так ясно. Немає сірого кольору. Друге питання — це кліматичне, де ЄС має дуже амбітний план. Воно також відіграє важливу роль і є платформою для популістів, які критикують кліматичну політику Євросоюзу, зокрема, у питанні скорочення викидів вуглекислого газу. Це все йде пліч-о-пліч з мовчазною або більш відкритою підтримкою Путіна.

Отже, на цих виборах все ходить на вістрі ножа. Справа стоїть гостро. З одного боку, ми, Захід, з іншого — Путін. Для мене це абсолютно очевидно

Якими будуть наступні 5 років для Європи? І чи не опиниться новий Європарламент під владою популістів?

Ні, я переконаний, що все буде добре. Європейська народна партія, ліберали і соціалісти отримають досить хороші результати. Не може бути такого, щоб популісти були в мейнстрімі і керували. Але ключове інше. Якщо вже президент США Джо Байден каже, що якщо ми зараз не допоможемо Україні, якщо вона не отримає всієї належної підтримки, то Путін спочатку забере Україну, потім Польщу, а далі й інші країни аж до Балкан — включно з ними самими. «Зебере» — у сенсі відновить свій вплив. Справа дійсно дуже серйозна.

Ці вибори — це не просто вибори до Європарламенту, ставки тут величезні. Йдеться про те, яку політику щодо Путіна провадитиме весь ЄС

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665f3681f2e09a1742ccbeda_EN_01622120_1285.jpg">Вибори до Європарламенту: прогнози, загрози, очікування</span>

НАТОвізація України

Хотілося б згадати також інші нещодавні заяви Президента США Джо Байдена. Неприємною несподіванкою для українців став фрагмент інтерв’ю для Time, де президент США сказав, що ніколи не був прихильником ідеї НАТОвізації України, а мир в Україні не означає, що країна повинна приєднатися до НАТО. Чи згодні ви з цим твердженням і чи можливий у сучасному світі мир поза Альянсом?

Я дивлюся на це реалістично — з нашої точки зору, з Варшави. Ситуація динамічна. Президент Сполучених Штатів так вважає, бо сьогодні це здається неможливим. Але, знаєте, вся ця війна є історією про те, як речі, які колись були нереальними, стають можливими. Я за те, щоб Україна була в НАТО. Загалом, я є прихильником такого американського мислителя і політика з демократичного табору Рона Асмуса, який написав моє улюблене есе під назвою «НАТО аж до Кавказу». У 2003-2004 роках він був першим, хто виступав за розширення Північноатлантичного альянсу до Грузії та України. Усе своє життя я стикався з імперською політикою Росії й абсолютно впевнений, що немає іншого способу досягти миру в цьому регіоні, крім НАТО, розширеного за рахунок України, Грузії, Молдови та інших країн регіону.

Для того, щоб Росія змінила свою політику, вона має відчути силу Заходу 

З нетерпінням чекаємо запрошення України до НАТО.

Я контактую з головами комітетів із закордонних справах інших західних країн. 11-12 червня в Берліні відбудеться конференція з питань відновлення України. Під час спілкування з багатьма своїми співрозмовниками я бачу, що потрібно тиснути. Сьогодні Україна в НАТО — це неможливо. Бо так говорять найважливіші політики тут і зараз. Ми додаємо цьому динаміки. Говоримо, що потрібно і яка наша мета. А мета — це Україна в НАТО і Росія без імперії. Тобто Росія як демократичний партнер вільного світу. Це можливо. І в цьому полягає суть цієї політики — постановка цілей, які сьогодні здаються далекосяжними, але є можливими.

Бити чи не бити?

У розпалі дискусія про те, щоб Україна могла атакувати далекобійною зброєю, особливо американською, цілі на території Росії. Президент США Джо Байден дав Україні дозвіл на удари, але лише для захисту Харківської та Сумської областей. На додачу навіть для цього українські війська не можуть використовувати ATACMS. Виглядає, як дуже часткове рішення. Що ви про це думаєте?

Саме про це ми й говоримо! Адже це було неможливо буквально кілька тижнів тому. І напевно було нереально кілька місяців тому. А два роки тому це взагалі неможливо було уявити. А воно є!

Так, але тільки на 50%!

Але є! І це в ключовому місці, тому що сьогодні ключовим місцем є Харків. Я абсолютно впевнений, що доля цієї війни буде вирішуватися у цьому місті. Якщо ми зможемо захистити Харків, ми зможемо протистояти росіянам. Питання не тільки в тому, чи захопить Путін це місто. Йдеться ще й про те, щоб очільник Кремля не наблизився до Харкова і не налякав людей восени. З близької відстані він спробує обстріляти артилерію та викликати хвилю біженців. І ми повинні не дати цьому статися.

У це важко повірити, але спікер Палати представників Конгресу США Майк Джонсон, який ще вчора був проти надання допомоги Україні, сьогодні заявляє, що допомога є замалою, а рішення про можливість використання далекобійної зброї є неповним. Й обіцяє особисто порушити у Білому домі питання мікроменеджменту війни в Україні. Чого очікувати? Як з часом може змінитись рішення щодо про застосування Києвом ATACMS? 

Спікер Джонсон, для якого все було неможливим, раптом опиняється в авангарді оборонців України і розуміє важливість цієї війни. Я все ж тут орієнтуюся на останню цитату Байдена, яка залишилася трохи непоміченою: «Якщо ми дозволимо Україні впасти, ми побачимо, як Польща і всі країни вздовж російського кордону підуть за нею». Якщо ми бачимо масштаби гібридної війни Росії також проти Польщі та країн Заходу, то про що ми думаємо? Чого ми чекаємо? Якщо президент США так говорить, це означає, що він орієнтується на дані звітів і посилає сигнал. Політично це має призвести до розширення НАТО та ЄС. Й у військовому плані має бути реальне право українців наносити удари по стратегічних цілях у Росії. Бо вони захищаються.

Кожне твердження на цю тему завжди має починатися з базового факту: росіяни напали на українців, а не навпаки

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665cc0cdd91f8ccf81b38bbf_EN_01615008_1993.jpg">Нові рівні оборони — від обговорень до рішень</span>

Відновлення вже зараз

Конференція з відновлення України відбудеться в Берліні 11-12 червня за участю лідерів України, ЄС та Польщі. Як говорити про відновлення сьогодні, коли Росія атакує інфраструктуру, атакує Харків та інші міста, а, за прогнозами Київської школи економіки, аварійні відключення електроенергії цієї зими можуть сягнути 20-22 годин на добу?

Потрібно їхати на міжнародні майданчики з гаслом «Recovery now». Recovery — це щось більше, ніж просто реконструкція. Це те, що я назвав би польською rekonwalescencja (з польською означає «одужання». — Авт.). Ми не можемо чекати, поки припиняться всі бойові дії. Є певні речі, які ми маємо робити і над якими повинні працювати вже зараз. Якщо Україна отримає сучасну військову техніку, це також означатиме, що територія України буде безпечнішою.

Тому зараз потрібно працювати над відновленням інфраструктури заводів

Але мій меседж в Берліні буде іншим. Це не лише питання фізичної реконструкції. Це питання великих програм для українського суспільства. На Заході, як на мене, замало думають про українське суспільство після війни. Давайте подумаємо, яким воно буде. Буде менше людей Суспільство буде травмоване. Багато людей буде на Заході. Майже в кожній родині в могилі буде кохана людина — від найближчих до далеких родичів чи друзів. Буде набагато гірший доступ до медичної допомоги. Будуть усі ті явища, які пов’язані з війною — наприклад, більша схильність до корупції. Це завжди так. Тому ми повинні думати про суспільство. І з цим я їду до Берліна. Багато хто говорить про бізнес, а я кажу: подумайте про суспільство, про освіту, про місцеву владу. Потрібно піднімати ці теми — чекати немає сенсу.

Саміт G7: Україна у центрі уваги

13-15 червня в Італії відбудеться саміт лідерів країн Великої сімки. Речниця Білого дому Карін Жан-П’єр заявила, що головною темою буде підтримка України та притягнення Росії до відповідальності за розв’язану агресію. Як сьогодні можна притягнути Кремль до відповідальності? Про що можуть домовитися лідери G7?

Коли ви запитуєте про сьогодні, хай це аналізують політологи. Політик повинен думати про завтрашній день. Притягнення Росії до відповідальності сьогодні виглядає неможливим. Великі країни не хочуть створювати спеціальний трибунал під егідою ООН. Вони думають, що це може бути використаним країнами Півдня проти інших. Але так виглядає ситуація сьогодні. Питання — якою буде креативність політиків? Ми очікуємо, що російських лідерів засудять за цю війну. Я кажу це всюди. Більше того, я вважаю, наприклад, скандальною дискусію про те, чи можна використовувати російські заморожені активи для захисту України. Бо що ми маємо?

Ми купуємо зброю, щоб Україна могла захищатися, за це платять, наприклад, французькі, португальські чи іспанські платники податків, але гроші російських платників для цього не можуть використовуватися. Це абсурд. Очевидно, що так бути не повинно

Після війни мають бути репарації, а зараз — використання заморожених російських активів. Вірно?

Для мене це було очевидно з перших днів війни. Я знаю, що це також обговорюватиметься на саміті G7 в Італії. У майбутньому це має бути елементом міжнародного права. Якщо хтось атакує, ви можете використовувати їхні ресурси для захисту.

В Італії має бути ухвалений план Великої сімки щодо використання заморожених активів. Чи можна очікувати реальних рішень і кроків?

Політичних — так. Природа G7 полягає в тому, що вони домовляються політично, а потім це трансформується в адміністративні рішення, пов’язані з діями в окремих країнах, де розташовані ці активи, тобто, у Бельгії, Франції та меншою мірою в США.

Мирний саміт: на чиїх умовах мир?

15-16 червня у Швейцарії відбудеться глобальний саміт миру. Там будуть присутні представники 107 країн і організацій. Але не буде Китаю, Джо Байдена і, звичайно, без Путіна. Що ви думаєте про перспективи цього саміту? Чи може його резолюція хоча б на щось вплинути?

Добре, що українцям і українському уряду вдалося мобілізувати так багато країн для участі в цих розмовах. Це не будуть мирні переговори в тому сенсі, що дві сторони сядуть за стіл. Це будуть розмови про те, яким може бути мир у майбутньому і на яких принципах він може ґрунтуватися. Ідея хороша. Вона полягає в тому, щоб досить детально обговорити різні дуже конкретні економічні та енергетичні питання на майбутнє. Добре, що в України є ініціатива. Я розумію, що наступного року ця конференція буде продовжена, тому я б не говорив про те, кого там не буде, але сприймав це так, що зареєструвалося багато делегацій і це буде успішний захід!

Яким є план Польщі на цьому глобальному мирному саміті?

Коли йдеться про закінчення війни, то Польща має чітку позицію: миру не може бути ціною порушення міжнародного права. Суть політики Путіна — ревізіонізм. До нього приєдналися деякі політики в нашій частині світу, наприклад Орбан. Ми не хочемо ревізіонізму, тому що він стосується кордонів й інших елементів міжнародного устрою, шкодить польським інтересам і є дуже поганим для Польщі.

І наш план полягає в тому, щоб показати, що мир можливий без зміни кордонів силою. Потрібен справжній мир, а не той, який викликаний насильством

У світових ЗМІ говорять про ризики того, що в документах мирного саміту може йтись про те, що припинення війни має відбуватись за участю всіх сторін. Тобто Росії теж. Яка ваша думка з цього приводу і до чого можуть призвести такі переговори за участю Путіна?

Колись Росія у будь-якому випадку братиме участь у перемовинах, але не на її умовах і не як переможець. Вона має брати участь у переговорах, але можливо, це вже буде Росія без Путіна. Тому не потрібно боятися, що хтось напише, що Москва колись у цьому візьме участь, бо це очевидно. Наша задача — підтримати Україну, щоб вона виграла цю війну на своїх умовах.

Протести на кордоні

4 червня польські протестувальники відновили блокування руху вантажівок у пункті пропуску «Рава-Руська–Гребенне». Вони не пропускали фури на виїзд з України, а на в’їзд — по одній на годину. Організатори протесту говорять, що виступають проти «Зеленого курсу» Брюсселя та напливу неякісних продуктів з-поза меж ЄС — не лише українського, а й білоруського і російського виробництва. Однак протест відбувається саме на польсько-українському кордоні. Чому так?

Це частина протесту, який проходить по всій Європі. Більше того, такий самий протест, тільки інше його відгалуження, відбувся останніми днями в Брюсселі. Я хотів би сказати польським фермерам, усім, хто хвилюється: Польща обов’язково намагатиметься компенсувати будь-які втрати в певному секторі сільськогосподарського виробництва.

А українським фермерам я хотів би сказати наступне: вже скоро, я сподіваюся, ви також будете в ЄС, у вас будуть подібні проблеми, й українська держава обов’язково компенсує вам ваші збитки

Сама акція не є масштабною, в Брюсселі вона фактично закінчилася провалом. Я думаю, це тому, що вимоги цих протестів надто загальні. Через те мені важко навіть їх коментувати, бо я не впевнений, чи хтось зможе їх виконати на даному етапі. Тут, напевно, є й політика, оскільки лідер польської опозиції зустрічався з групою фермерів у контексті того ж протесту в Брюсселі. Треба потерпіти ще кілька днів — до закінчення виборів до Європарламенту.

Питання також у тому, наскільки протести на кордоні законні. Нагадаємо, у лютому прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що кордон і прикордонні пункти вважатимуться критичною інфраструктурою. Тож протести там мали б бути неможливими.

Я думаю, що ці протести відбуваються так, що ті, хто їх організовує, знають, що можна, а що не можна робити. Це також призводить до меншого масштабу цих протестів, до того, що вони повинні триматися на належній відстані від критичної інфраструктури тощо. Я думаю, що вони дотримуються всіх цих правил, тому масштаб цього протесту інший. Крім того, на даний момент ведеться багато польових робіт. Ті, хто цікавиться темою, вже побачили, що польський уряд серйозно ставиться до фермерів і розв'язує всі їхні проблеми, тож в організації блокад немає потреби.

«Берклі – Україна: Інноваційний стартап хаб». Під такою назвою в Каліфорнійському університеті США відбулась експертна конференція на тему розвитку інноваційних технологій в Україні.

Технологій, які будуть корисними під час війни, а також після її закінчення. Подібного досвіду побудови спеціального хабу, де науковці та підприємці об’єдналися задля створення нових технологій на території країни, де триває війна, не мала жодна держава. Україна завдяки співпраці Каліфорнійського університету, Bakar BioEnginuity Hub (ВВН) з науковцями та економістами Києво-Могилянської академії отримала таку можливість.

Одна з ініціаторок цього масштабного проєкту — доцентка кафедри фінансів у бізнес-школі Haas при Каліфорнійському університеті в Берклі, головна економістка Фонду AI for Good, співзасновниця благодійного фонду Economists for Ukraine Анастасія Федик розповіла Sestry, коли інноваційний хаб з’явиться в Україні і який він матиме вплив на розвиток науки та сучасних технологій.

Співпраця науковців і бізнесменів

— Ця ініціатива виникла минулоріч, коли Києво-Могилянська академія підписала угоду про співпрацю з Каліфорнійським університетом для реалізації спільних проєктів. На цьогорічній зустрічі до ініціативи приєднались інші науковці та підприємці з України, — розповідає Анастасія Федик.

— Крім президента НУКМА Сергія Квіта, у зустрічі взяв участь також президент Київської школи економіки Тимофій Милованов. Каліфорнійський університет представляли новообраний ректор Річард Лайонс, професор економіки Юрій Городніченко і я. Також з американського боку була присутня Джанет Наполітано — колишня президентка Каліфорнійського університету в Берклі, а тепер членкиня Консультативної ради з питань розвідки при президентові США.

Серед гостей були засновники різних стартапів та діючих бізнесів. Наприклад, британський підприємець, який веде в США розробку та виробництво глайдерів (різновид гіперзвукової зброї), а це цікаво і важливо для України.

Ми хочемо, щоб таких ноу-хау, як глайдери, в Україні з’явилось якнайбільше

— Чим буде цей хаб? Місцем співпраці науковців з різних країн? Науковою лабораторією? Технологічним новаторським центром?

— Йдеться про співпрацю науковців і бізнесу. Недаремно наша конференція почалась з ознайомчої екскурсії до BBH, адже саме цей центр діє за принципом такої співпраці.

У нас науковці розробляють якусь ідею, необхідну бізнесу, комерціалізують її, і на виході вона не просто готова до втілення, а практично втілена. У ВВН це працює таким чином: професор з групою науковців розробляють технологію, для чого отримує фінансування від приватної компанії. Це не суперечить його діяльності, адже він одразу бачить, як його технологія буде використовуватись. І це надбання вже є не лише наукою (яка без практичного застосування не має особливого сенсу), але й технологією.

Звичайно, прописується інтелектуальна власність цієї технології — яка частина належить університету, яка компанії.

У нас у BBH ця колаборація бізнесу і науки виглядає так. В Україні — з огляду на обставини — вона може виглядати трохи інакше, але зацікавлення створити інноваційний центр саме з таким принципом роботи дуже велике. У ВВН діяльність зосереджена навколо біотехнологій, ліків, нейротехнологій.

В Україні діяльність може бути спрямована на розробку мілітарних або цифрових технологій

— Інноваційний хаб, який планується створити в Україні, буде вести тільки науково-бізнесову діяльність? Чи можливі ще якісь варіанти розвитку науки та технологій?

— На конференції була панель, на якій я, Юрій Городніченко та засновник фонду AI for Good Джеймс Хадсон розповідали, як може виглядати діяльність Інноваційного хабу і умовно розділили її на три напрями.

Перший — це те, що ми згадували вище: співпраця науковців та бізнесменів для створення й втілення нових технологій, на які є запит у країні. Така співпраця можлива у центрі, який буде створено в Києві, а в перспективі, можливо, також у Львові й Харкові.

Другий — програми: курси, навчання, семінари, тренінги, а також заходи, на яких люди зможуть знайти одне одного. Ми практикуємо це в Берклі: зустрічі науковців різних університетів з представниками бізнесу.

Третій напрям — діяльність, орієнтована на бізнес. Це інвестиції в українські стартапи, які будуть присутні в цьому хабі. Якщо, скажімо, американські інвестори хочуть інвестувати в розмінування (в Україні зараз це дуже актуальна тема), то інновація полягатиме в розробці нових методів розмінування, приміром, за допомогою роботів. У перспективі це може зацікавити й інші країни.

— Чи іноземні інвестори хочуть мати справу з українськими стартапами?

— Ми вже маємо готові рішення такої співпраці і можемо виступати менеджерами цих процесів. У нас є репутація, яка дозволить заохочувати і залучати іноземних інвесторів в Україну. Можливо, деякі інвестори хотіли б інвестувати в українські компанії чи ідеї, але не знають, як це зробити, з чого почати.

А якщо ми робитимемо це централізовано і, припустимо, вони інвестують в нас як в Берклі, а ми, маючи досвід співпраці з Україною, запропонуємо інвестиції у спільному хабі — для них це буде і полегшення, і зацікавлення.

— До речі, а є інтерес, власне, американських інвесторів до України?

— Так.

На нашій конференції був інвестор, який зізнався, що зацікавлений відкрити фонд і вкладати кошти в Україну

Повертаючись до третього напряму діяльності хабу, хотіла б згадати, що ідеально працюють хаби для кооперації тепер вже інвестицій і бізнесу.

Як це було з ВВН? Спочатку відкрили хаб. Отримали донат, приміщення. На сьогодні там міститься 35 компаній (оскільки це нейро- і біотехнології, то це переважно лабораторії). І вже є інтерес інвесторів вкладати саме в ці компанії. Бо вони вже пройшли спецвідбір, співпрацюють з ученими, і бізнесмени хочуть інвестувати саме в них.

Як на мене, така комбінація працює найкраще: мати інфраструктуру, програми, які допомагають бізнесу розширюватись і розвиватися, можливість інвестувати в цей бізнес — так це працює найкраще, бо одне одного підтримує.

Щодо інвесторів, то ми плануємо залучити до інвестування в цей хаб International Monetary Fund, USAID, European Bank of Reconstruction and Development, Centre for Private Enterprise, оскільки отримали сигнал від представників цих організацій, що вони готові вкладати в розвиток цієї ініціативи.

«Наша мета — дати Україні якнайбільше ресурсів. Різних»

— Коли ми говоримо про ці інвестиції, ми маємо на увазі період під час чи вже після війни?

— Скільки чекати того закінчення? Інновації потрібні вже. Наприклад, розмінування. Те, що думають стартапери тут, в США, вже неактуально. Бо у Миколаєві в цей час хтось придумав щось краще. Інновації по дронам, розмінуванню найкраще вдаються зазвичай на сході України. Думаю, що вже за рік такий хаб з’явиться у Києві.

— Ви вже не перший рік займаєтесь дослідженням цієї галузі, чи вистачає зараз науковців, щоб такі інновації розробляти, впроваджувати, чи все ж війна знекровила і цей напрям науки?

— Ми намагаємось підтримувати українських науковців. Під час конференції розповідали учасникам про наукові стипендії, які отримували українські вчені. Думаю, запрошувати українських вчених у США на рік чи більше — не дуже ефективна практика. По-перше, вони випадають зі свого середовища, по-друге, часто вирішують залишитись працювати і жити тут, а це не та мета, яку ми собі ставимо. Нам важливо допомагати українським вченим розвиватись в Україні і робити наукові відкриття для України. Наша мета — дати вашій країні якнайбільше ресурсів. Різних.

Багато вчених виїхали з України: знайшли роботу віддалено чи переїхали зі своїх вузів навіть у межах країни: з Харкова до Києва чи до Львова. Але ті, хто залишився, працюють дуже ефективно. Якщо порівняти з тим, як зазвичай працює система — не під час війни, а коли всім комфортно, спокійно і стимулу робити щось нове не так багато — зараз стимулів більше.

Наприклад, знищення енергетичної системи в Україні. Це ж не лише про «відбудувати» — це потенційно призведе до появи нових кліматичних технологій, найсучасніших, енергозберігаючих, екологічних.

І такі люди в Україні є — небагато, але їхня діяльність ефективна і несподівана

— Якщо українці хочуть виграти цю війну, вони мусять почати робити те, чого вони ніколи не робили…

— Ми побачили це вже з перших місяців війни, коли кожен робив щось і в кожного було безліч ідей.

— Так виник Фонд Economists for Ukraine, який за два роки зібрав 1 млн 600 тисяч доларів на різні програми допомоги Україні?

— Так. Ми з  подругами, а також мій чоловік  не могли просто читати новини про те, що відбувається в Україні, — ми маємо там родичів, знайомих, друзів, тому мусили започаткувати цю ініціативу, яка тепер розширюється. До нашої діяльності додаються нові напрями.

— Ваш фонд займається дуже різними напрямами...

— Ми не могли вибрати щось одне, адже за кожним напрямом стоять люди, які потребують допомоги.

Скажімо, платформа LifeForce, яка об’єднала зусилля різних людей з різними можливостями для пошуку потреб у реальному часі: їжа, житло, ліки, транспорт. Люди втікали від бомбардувань, приїжджали в міста, де вони нікого не мали, ніколи раніше не були і мусили налагодити свій побут, забезпечити свої основні потреби. А хтось, хто живе в цьому місті, знає, де можна винайняти кімнату чи квартиру, знайти спеціальне дитяче харчування чи навіть готовий сам привезти ліки — і на нашій платформі ці люди зустрічались, обмінювались необхідним, допомагали одне одному.

Потім з’явилися фінансові донори, які оплачували доставку ліків старшим або неповносправним людям, самотнім мамам, купували необхідне і передавали через волонтерів.

Інша програма — Svidok.org. Це живі спогади українців про війну. Кожен може зайти і залишити свою історію проживання цієї війни — анонімно або ні. Важливо зберегти ці історії для майбутнього, для істориків, психологів, вчених, які будуть працювати з матеріалами цієї війни. Особливо вражають історії людей з окупованих територій. Це біль, жах і водночас сміливість про це розповідати.

Це унікальний досвід. Ті ж мемуари учасників і тих, хто пережив, наприклад, Другу світову війну, писались після війни. А на Svidok.org написати може будь-хто в реальному часі. Наші відчуття і спогади змінюються. З роками вони або притупляються, або прикрашаються, або взагалі стираються. А ми хочемо зберегти такі враження, якими вони є зараз.

Фотографії Тетяни Редко

Комісія розслідуватиме російські і білоруські впливів за останні 20 років — з 2004 по 2024 рік. Туск наголосив, що найближчим часом треба бути особливо пильними щодо впливу іноземних країн, головно, Росії та Білорусі, які прагнуть дестабілізувати ситуацію в Польщі та на всьому континенті:

— Майбутні вибори та наступні тижні та місяці будуть вирішальними на наступні кілька років, якщо не десятиліть, у контексті безпеки, в тому числі, нашої країни. Головним завданням урядів західного світу, співпраці політиків, компаній і дослідницьких центрів буде протидіяти впливу ворогуючих держав за допомогою всіх доступних методів і технологій.

Очолив комісію голова Служби військової розвідки, генерал Ярослав Стружик. Серед 11 її членів, делегованих прем'єром та міністрами, — науковці, які досліджують дезінформацію, колишні дипломати, прокурори та силовики.

— Дуже важливо, щоб ця комісія була вільна від будь-яких спокус, політичних чи партійних намірів і щоб вона надала нам достовірну інформацію про те, як виглядали в минулому і як виглядають сьогодні реальні загрози з боку Росії та Білорусі. Ми знаємо точно, що ці дві держави і їхні служби найактивніші в Польщі, — наголосив Туск.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6659f9d9a7d861d773479eb8_Poland-border-Belarus-sestry.jpg">«Східний щит»: Польща зводить масштабні фортифікації на кордоні</span>

Прем'єр-міністр додав, що особисто стежитиме, щоб робота комісії не була використана на наступних президентських виборах у Польщі:

— У мене також є особисті причини та досвід, щоб контролювати та попереджати всіх, хто хоче використовувати такі речі, як інструмент політичної боротьби. Для нас головне отримати корисні знання для держави, щоб протистояти російському та білоруському впливу на нашу внутрішню безпеку.

Перший звіт комісія має оприлюднити через 60 днів.

Попередній уряд, очолюваний Матеушем Моравецьким, теж створював комісію з розслідування російського впливу. Вона мала аналізувати офіційні документи, випадки передання інформації третім особам, ухвалення «шкідливих» рішень з 2007 по 2022 рік. На той момент опозиційна партія «Громадянська платформа» та її лідер Дональд Туск заявляли, що ініціатива ПіС спрямована проти них. Після приходу до влади Туска комісію розпустили.

За тиждень до дня голосування різні опитування прогнозують значне збільшення голосів за правопопулістські та ультраправі партії групи ID (Ідентичність і демократія). Разом з ECR (Європейські консерватори та реформісти), до якої також входить Fratelli d'Italia (Брати Італії), вони можуть отримати щонайменше п'яту частину місць в майбутньому Європарламенті — 144 з 720. Це може послабити партії, які підтримують Україну, натомість — посилити позиції євроскептиків та прихильників Росії, яка теж готується до європейських виборів. Навесні у Бельгії та Чехії публічно заявили, що мають розвідувальні дані та докази активної діяльності мережі російських шпигунів і агентів, мета яких вплинути на європейські вибори. Польський прем’єр Дональд Туск попередив, що найбільша небезпека існує для країн Балтії та Польщі. Про які загрози йдеться, як їм протистояти, наскільки кардинально зміниться склад Європарламенту, хто може очолити ключові європейські структури і чого від цих змін чекати Україні — про це і не тільки Sestry розпитали дипломатів, політологів та експертів. 

‍Напрями російського впливу‍

Існує два основних рівні, де можливий російський вплив, пояснює виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Перший — це безпосередній вплив на процес голосування в деяких країнах, наприклад, російські кібератаки на системи, що використовуються для підрахунку/публікації голосів. І хоча не схоже, що росіяни спробують вплинути на саму процедуру голосування, однак країни ЄС мають бути готовими до такого потенційного зловмисного впливу.  Набагато більш імовірним є вплив в інформаційному просторі через прокремлівські ЗМІ, тролів та людей, які поширюють проросійські та/або створені Кремлем наративи.

Це йде пліч-о-пліч з прямою та непрямою підтримкою популістських та позасистемних кандидатів, які часто свідомо чи несвідомо поширюють ці наративів та підривають довіру громадян до традиційних демократичних партій, таким чином, безпосередньо впливаючи на результати виборів 

В ЄС приблизно 370 мільйонів виборців. За опитуваннями, на дільниці збираються прийти приблизно 70 відсотків громадян ЄС — і якщо так станеться, це буде рекордна виборча активність. Для порівняння — у 2019 році явка трохи не дотягнула до 51 відсотка.

Зменшення виборчої активності — один з основних інструментів впливу з точки зору Росії, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka):

— Якщо активність буде дуже низькою, то ті партії, які є антизахідними, можуть поліпшити шанси на проходження до Європарламенту.

Це причина, чому Росія напередодні виборів так намагається зруйнувати гарний імідж Європейського Союзу

На прикладі Польщі ми бачимо численні російські кібератаки, в тому числі поширення дезінформації за допомогою фальшивих фотографій, постів та акаунтів у соціальних мережах. Лише кілька днів тому російська атака на Польське агентство преси призвела до поширення в ЗМІ неправдивої інформації про військову мобілізацію. Це була очевидна спроба викликати інформаційний хаос, дестабілізацію і страх в суспільстві, що могло б вплинути на вибір деяких людей. Враховуючи той факт, що до голосування залишилися лічені дні, можна бути впевненим, що таких спроб буде ще багато, зауважує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):  

— Зазвичай дезінформаційні повідомлення спрямовані на те, щоб викликати сильні емоції, які відволікають від раціонального аналізу. Тоді ми повинні зважати на джерело інформації. Якщо ми бачили це повідомлення лише один раз, на одній платформі, в одному акаунті або в одному типі медіа, це вже має насторожити. Зрештою, ми завжди повинні намагатися урізноманітнити наші джерела інформації, перевіряти новини, які читаємо, перевіряти офіційні урядові сайти або сторінки ЗМІ та навіть обговорювати це з друзями, чи чули вони про ту чи іншу новину.

Ці дії не зупинять можливі атаки російської пропаганди, але зроблять нас більш стійкими до дестабілізуючих новин

Перевірені методи 

Нічого принципово нового росіяни не вигадали, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka). З її слів, з боку Росії були і залишаються три ключові цілі: послабити Європейський Союз, послабити Захід в цілому, обмежити підтримку Україні:

— Росіяни використовують діпфейки, фейкові новини і різні види антиреклами, щоб знищити імідж Урсули фон дер Ляєн та Жозепа Борреля. Під час цієї кампанії Росія зосереджується, наприклад, на «Зеленій угоді». Вона використовує протести фермерів по всій Європі саме для того, щоб підкреслити, наскільки європейські інституції погані для громадян. Водночас, і це дуже масштабований процес, вона намагається зруйнувати гарний імідж конкретних політиків. До прикладу — Еммануеля Макрона, який з точки зору Росії винен в тому, що хоче відправити військові підрозділи НАТО в Україну.

У Польщі, я б сказала, Росія не має такого впливу в наративі, але послідовно працює на ультраправий електорат, головним чином, щоб донести певні меседжі до сіл і провінцій

У великих містах антизахідні та антиукраїнські меседжі не такі популярні, а в селах і маленьких містечках вони працюють, якраз, коли йдеться про негативний імідж Євросоюзу.

‍У трендах — праві‍

Більшість прогнозів та очікувань вказують на посилення правих політичних партій, у тому числі ультраправих, націоналістів та популістських політиків, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Це призведе до посилення позицій радикальної політичної групи ID (Ідентичність і демократія), яка, однак, має дуже низький коаліційний потенціал, і все залежатиме від остаточних результатів виборів та остаточної коаліції. Особисто я не очікую великих змін в рамках нинішньої коаліції, але можливий сценарій, коли вона стане більш правоорієнтованою. Тоді існує ймовірність, що деякі консервативні і навіть націоналістичні голоси отримають більшу увагу, що може вплинути на позицію Європарламенту у таких сферах, як клімат, міграція та підтримка України.

Але поки більшість національних урядів ЄС підтримують Україну, а розкол всередині Європарламенту не буде суттєвим, я зберігаю надію на подальшу підтримку України з боку Європи

Європейська політика щодо України зараз є одним із ключових напрямків діяльності Європейського Союзу, тому радикального відступу в цьому питанні, швидше за все таки не буде, прогнозує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонжяк (Sonia Horonziak):  

— Однак у новому складі Європарламенту, ймовірно, буде більше депутатів, які прихильніше ставляться до Росії, що може зменшити масштаби майбутньої підтримки України. З іншого боку, ми також чуємо сильні національні голоси за розширення масштабів військової допомоги Україні та за посилення безпеки Союзу в цілому. Оскільки Європейський парламент зазвичай виражає сукупність національних поглядів, обрані політики прагнутимуть внести зміни, відповідаючи на національні запити.

Тому дуже важливо підтримувати серед громадськості переконання, що війна в Україні є також величезною загрозою для всього Європейського Союзу, і що підтримка у відбитті російської агресії має бути ключовою метою для Європи в найближчому майбутньому

На відміну від національних парламентів Європарламент немає законодавчої ініціативи, але має вирішальне слово в ухваленні законів, що стосуються ЄС загалом, контролює Європейську комісію — виконавчий орган ЄС і затверджує союзний бюджет. Що стосується зовнішньої політики, то вплив Європарламенту як інституції — мінімальний, його резолюції носять винятково рекомендаційний характер. Втім, як правило, вони відображають панівні в Брюсселі тенденції.

Навряд чи праві радикальні сили після виборів зможуть об’єднатись в єдину парламентську опозицію, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний, але додає — з того табору можна чекати неприємних сюрпризів:

— І суть їхня полягає не тільки в тому, що ці сили можуть вплинути на швидкість просування певних рішень, а в тому, що вони будуть багато чого говорити, і це буде використовуватися інформаційною машиною нашого ворога, Москви. Особливо останні два роки це підтвердили. Серед цих сил дуже багато осіб, які так чи інакше співпрацюють з Кремлем. Вони мають спільників. Десь, як показав скандал навколо Голосу Європи, вони піддаються корупційному впливу Москви. Десь, як показало блокування кордонів на польско-українському кордоні, вони піддаються організаційному тиску Москви, бізнесовому впливу і так далі.

‍Подальші перспективи ‍

До Європарламенту обирають 720 депутатів, які представляють усі країни ЄС. Чисельність цього представництва залежить від кількості населення. До прикладу від Німеччини в Брюсселі засідатимуть 96 євродепутатів, а від Люксембургу — 6. Особливістю коаліцій в Європарламенті є те, що вони об'єднуються у політичні групи не за національним, а за партійним принципом. У скликанні 2019-2024 років таких груп було сім. Найпотужнішою і найчисельнішою була Європейська народна партія (ЄНП), вона об’єднує, зокрема, німецьких християнських демократів і польську Громадянську платформу. За прогнозами, ЄНП збереже свої позиції — опитування показують, що у новому складі вони отримають приблизно 170 євродепутатів. Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D) претендує на друге місце — приблизно 140 депутатів. Решта груп можуть взяти від 30 до 80 місць. 

Нинішня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн хоче залишитись на посаді після виборів, це цілком реалістична перспектива, хоча не виключено, що в ЄНП з'явиться інша кандидатура. У ЗМІ, зокрема, фігурують імена колишнього голови Європейського центробанку Маріо Драґі та президента Румунії Клауса Йоганніса. Серед фаворитів на посаду президента Європейської Ради називають португальського експрем'єра Антоніу Кошту та керівницю данського уряду Метте Фредеріксен. Серед ймовірних претендентів на посаду голови європейської дипломатії — прем'єрка Естонії Кая Каллас.

Зрозуміло, що остаточно конфігурація майбутнього керівництва ЄС визначиться після голосування. Для Києва тут важливий ще й трек стосовно продовження переговорів по вступу України до ЄС. На думку українського політика і дипломата Романа Безсмертного, тут несподіванок не має бути:

— Якщо по великому рахунку говорити про якісь дуже серйозні бар'єри на шляху України до Європейської спільноти, то я таких перепон не бачу за наслідками цих виборів серйозних з точки зору політичної структури майбутнього Європарламенту.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Згідно з опитуваннями, ультраправі переможуть у Франції, Італії, Австрії, Нідерландах та Бельгії, а також значно посиляться в Португалії та Румунії. Однак, праві угруповання не створять єдиної групи в Європарламенті і, попри явну перевагу в багатьох країнах, не мають шансів на більшість у Страсбурзі.

Європейський Парламент є єдиною у світі наднаціональною асамблеєю, що обирається прямим голосуванням. Хоча організація цих виборів та їх проведення часто вважається надзвичайно складною, ключові принципи можна пояснити в кількох абзацах.

Голосування на виборах триває до чотирьох днів. Першими проголосують виборці в Нідерландах — 6 червня. Згідно з правилами ЄС, країни-члени не можуть оприлюднювати офіційні результати виборів, зокрема часткові, доки не проголосують усі країни ЄС, а це означає, що, попри голосування у четвер, нідерландці чекатимуть на результати разом з усіма до неділі.

Мінімальний вік для голосування та балотування на європейських виборах встановлюється національним законодавством. У більшості держав-членів право голосу на виборах до Європарламенту набувається з 18 років. Виняток становлять Греція, де голосувати можуть 17-річні, а також Австрія, Мальта та Німеччина, де голосувати можуть вже 16-річні. Мінімальний вік, з якого можна бути кандидатом на європейських виборах, — від 18 до 25 років. У Польщі він становить 21 рік.

Кожна країна має фіксовану кількість депутатів Європарламенту, яка залежить від кількості населення: від 6 для Мальти, Люксембургу та Кіпру до 96 для Німеччини.

Законодавство ЄС дозволяє державам-членам встановлювати пороги до 5% від загальної кількості поданих голосів як умову для того, щоб комітет отримав місця в Європарламенті. Такі офіційні пороги існують у 14 державах-членах, зокрема в Польщі. Однак, вони не скрізь мають максимальне значення 5%, як у Польщі.

Тоді як у більшості держав-членів національна територія становить єдиний виборчий округ на європейських виборах, деякі держави-члени розділені на кілька виборчих округів. До них належать Бельгія, Ірландія, Італія та Польща.

За даними Державної виборчої комісії Польщі, загалом за місце депутата Європарламенту боротимуться 1020 кандидатів. У середньому на одне місце претендують 19 кандидатів.

Виборчий кодекс вимагає від виборчих комісій включити до своїх списків щонайменше 35% жінок і щонайменше 35% чоловіків. На цьогорічних виборах до Європарламенту 47% всіх кандидатів — жінки та 53% — чоловіки, загалом 476 жінок і 544 чоловіки.

Найбільше жінок — 68 — у списках Лівої партії, і це єдиний комітет, який висунув більше кандидатів-жінок, ніж кандидатів-чоловіків — у списках 62 чоловіки. Майже порівну між статями розподілив місця у списках Безпартійний комітет місцевого самоврядування. У їхніх списках балотуються 64 жінки та 65 чоловіків. По 61 жінці балотуватиметься у списках партій "Громадянської коаліції" (KO) та Polexit, при цьому КО має 69 чоловіків у своїх списках, а Polexit — 66 чоловіків. У списках "Конфедерації" — 59 жінок і 71 чоловік, у списках "Третього шляху" — 57 жінок і 73 чоловіки, у списках "Партії і Справедливості" — 53 жінки та 77 чоловіків.

Процедура розподілу місць на євровиборах суттєво відрізняється від процедури розподілу місць на виборах до Сейму. На виборах до Сейму Польща поділяється на 41 практично рівний округ, і кожному округу виділяється певна кількість місць. На цих виборах місця спочатку розподіляються між округами, а вже потім між партіями. На виборах до Європарламенту все навпаки.

У розмові з PAP професор Ягеллонського університету Ярослав Фліс підкреслив непередбачуваність закону про Європарламент.

"Ми ніколи до кінця не знаємо, скільки саме місць буде виділено тому чи іншому округу", — зазначив він. Він додав, що "у найбільших округах це може бути 8, 9 місць, у менших округах — зазвичай 2 місця".

"Ключова відмінність полягає в тому, що на виборах до Європарламенту, після складання результатів усіх кандидатів по всій країні, ми ділимо місця між партіями в одному великому виборчому окрузі, яким є вся Польща", — сказав професор.

На виборах до Європарламенту п'ять років тому найменше місць отримав округ №2 (Куявсько-Поморське воєводство), де було обрано двох євродепутатів, а найбільше — округ №11 (Сілезьке воєводство), де було отримано сім місць.

На виборах до Європарламенту, що відбулися у 2019 році, було обрано 52 депутати, що на одного менше, ніж цього року. Тоді загальна кількість кандидатів становила 866, з них 404 жінки. В середньому на одне місце претендувало 17 кандидатів.

Вибори до Європарламенту виграла партія "Право і Справедливість" (ПіС), яка отримала 45,38% підтримки й здобула 27 місць. Європейська коаліція посіла друге місце з 38,47% голосів і отримала 22 депутати Європарламенту. "Весна" Роберта Бєдроня також подолала виборчий бар'єр з 6,06% голосів, отримавши 3 місця.

Європейський парламент, згідно з Лісабонським договором, складається з 751 депутата. Депутати Європарламенту об'єднані в групи за схожістю політичних поглядів, а не за національністю. Для того, щоб сформувати політичну групу, потрібно 25 депутатів, які представляють щонайменше чверть держав-членів.

В інституційній структурі Європейського Союзу органами, що приймають рішення щодо майбутнього спільноти, є Європейська Рада, Європейський Парламент та Європейська Комісія, які тісно співпрацюють на різних етапах законотворчості ЄС. Депутати Європарламенту здійснюють нагляд за роботою інституцій ЄС, особливо Європейської Комісії, яка є виконавчим органом Європейського Союзу.

Єврокомісія є політично незалежним виконавчим органом ЄС. Вона несе повну відповідальність за розробку законодавчих пропозицій щодо нового європейського законодавства та імплементує рішення Європейського Парламенту та Ради ЄС.

Роботою ЄК керує команда з 27 членів Комісії, так звана Колегія. Разом вони приймають рішення, які визначають політичний напрям діяльності Єврокомісії.

Новий склад Колегії призначається кожні п'ять років.

Згідно з передвиборчим опитуванням громадської думки в ЄС, опублікованим у квітні, 7 з 10 європейців заявили, що мають намір голосувати на червневих виборах до Європарламенту. 8 з 10 вважають, що ці вибори є особливо важливими з огляду на триваючу війну Росії проти України та конфлікт на Близькому Сході.

На європейських виборах 2019 року явка в Польщі склала 45,68%. Згідно з останнім опитуванням IBRiS для Polsat, 55,5% поляків хочуть прийти на виборчі дільниці.

‍Джерела даних: Державна виборча комісія, Європейський парламент, Європейська комісія, Євростат, Головне управління статистики.

Автори: Karol Kostrzewa, Agata Gutowska, Maciej Zieliński, Adam Ziemienowicz

Забезпечити безпольотну зону і закрити небо від російських ракет у Києві просять західних партнерів від перших годин повномасштабної війни, але що тоді, що зараз країни НАТО бояться ескалації з боку Росії. В інтерв’ю Reuters Володимир Зеленський зауважив — під час масованих атак Польща регулярно піднімає літаки, які, втім, не збивають російські ракети. «Чи можуть вони це робити? Я впевнений, що так. Чи це атака країн НАТО, їхня причетність? Ні», — заявив український президент. Хто з країн Північноатлантичного альянсу готовий захищати українське небо, а хто не проти й зброю давати, щоб вражати цілі на території Росії, і чому вагаються інші — про це Sestry розпитали політиків та експертів.

‍Коаліція «закритого» неба‍

Технічно Польща здатна закрити небо над західними регіонами України, оскільки має Patriot — системи протиповітряної оборони великого радіуса дії, Про це нещодавно сказав в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил Ілля Євлаш. Та, щоб реалізувати такий план, потрібна політична воля. І, певна річ, консенсус серед усіх членів Альянсу. Ініціатором обговорення, чи може НАТО закрити небо над частиною України, виступила Польща. Там розглядають можливість створення коаліції для реалізації ідеї — посилити українську ППО з територій країн Альянсу. Про це написав німецький Bild.

Реалізувати це — цілком реально, адже засоби протиповітряної оборони в східній Європі є. Разом з тим, питання полягає у тому, чи достатньо цих їх і для того, щоб захистити західну частину України, і для того, щоб стримати можливу атаку РФ на одну з країн-членів НАТО, каже старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Незважаючи на санкції, РФ зберегла можливість виробляти крилаті ракети високої дальності, і вони вже погрожують атакувати країни, що допомагають Україні. Через те, що є сумніви у здатності захиститися від такої атаки, політично таке рішення ухвалити буде складно.

Також є політика НАТО щодо уникнення прямої конфронтації з РФ. І вона, швидше за все, не зміниться, поки Альянс не почуватиметься достатньо захищеним

Усе залежить від того, що називати закритим небом, зауважує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). Західні країни поки що відкидають ідею безпольотної зони над Україною, однак інші варіанти можуть обмірковуватись:

— Було б доцільно технічно і політично можливо для сусідніх держав — Польщі чи Румунуії —  поширити свою протиповітряну оборону на Західну Україну в коаліції з іншими державами і перехоплювати ракети й безпілотники над територією України. Інші держави могли б надати системи ППО або придбати системи Patriot безпосередньо у США. Це могло б створити безпечний коридор від 60 до 100 км на заході України. Це розвантажило б українську протиповітряну оборону у західній частині країни і дозволило б збройним силам розмістити системи протиповітряної оборони далі на сході України. Це відповідає міжнародному праву, статті 51 Статуту ООН, і підвищило б військову ефективність. Є держави, які зараз думають про це.

Я дуже сподіваюся, що союзники знайдуть спосіб хоча б частково закрити небо над заходом України, розширивши власні системи протиповітряної оборони

Дуже обережну позицію в питаннях посилення допомоги Києву зазвичай займають Сполучені Штати. А втім, як стверджують джерела The Washington Post, Україна не має жодних обмежень на використання засобів ППО, наданих США, щоб збивати російські ракети або винищувачі над територією Росії, якщо вони становлять загрозу для України.

‍За червоними лініями оборони‍

Україна хоче отримати дозвіл бити по російських військових об’єктах з західної зброї. Бо це не наступ, а захист, заявив Володимир Зеленський, мовляв, це могло б стати попередженням для Росії. 

Цей заклик вартий підтримки, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Я рішуче підтримую цю ініціативу як очевидний спосіб тиску на Росію і стримування повітряних атак на Україну і, перш за все, як природну форму оборони.

Я вважаю, що з боку НАТО неминуча згода на використання західних озброєнь проти Росії

Нещодавно генеральний секретар НАТО заявив, що заборона на застосування західної зброї по території Росії ускладнює захист України і, ймовірно, час її переглянути. Цю думку поділяють лідери багатьох західних країн, зокрема Великої Британії, Данії, Чехії, Франції. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик заявив, що польська зброя, яку Варшава передає Києву, не має обмежень на удари по військових цілях на території Росії. Аналогічні заяви про відсутність заборон на застосування своєї зброї зробили у Фінляндії та Канаді. Франція також не обмежувала використання Україною крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow. Про це повідомляє BBC з посиланням на офіцера військової авіації.

Змінили свою позицію вже навіть у Берліні. Як повідомив речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт, для звільнення своїй території і захисту Україна може використовувати зброю, надану Німеччиною.

Поволі змінюється позиція й у Вашингтоні. Днями під час візиту в Молдову держсекретар США Ентоні Блінкен припустив, що Сполучені Штати можуть адаптувати та відкоригувати свою позицію щодо дозволу Україні завдавати ударів американською зброєю по цілях в Росії. А вже за кілька днів одразу кілька видань повідомили, що адміністрація Байдена непублічно дозволила Україні цілити по території Росії з використанням американської зброї, але тільки неподалік Харківської області.

А вже 31 травня під час пресконференції в Празі держсекретар США Ентоні Блінкен підтвердив, що президент Джо Байден надав дозвіл для України бити американською зброєю по території Росії:

— Упродовж останніх кількох тижнів Україна звернулася до нас і попросила дозволу використовувати зброю, яку ми надаємо для захисту від цієї агресії, включно по російських військах, які зосереджуються на російському боці кордону, а потім атакують Україну. Це — право до президента, і, як ви чули, він схвалив використання нашої зброї з цією метою.

Щоправда, Вашингтон досі не надав Україні дозволу використовувати на території Росії ракети більшої дальності ATACMS.

‍Пастка псевдоперемовин‍

Володимир Путін начебто готовий припинити військові дії і почати переговори за умови збереження за Росією загарбаних натепер українських територій. Про це написало агентство Reuters із посиланням на чотири джерела в Росії. Інакше, як сказали співрозмовники агенства, Путін може воювати стільки, скільки потрібно.

Це все частина гри з боку Росії, сьогодні вона не має справжнього інтересу до реальних переговорів, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Мета Путіна, принаймні на даному етапі, заморозити конфлікт, дочекатися, коли виникнуть умови для його відновлення вже за умов, що гарантують досягнення цілей, які дозволять йому вважати себе переможцем. 

Путін хворий, але не божевільний. Він небезпечний і не зупиниться, заявив в інтерв’ю The Guardian Володимир Зеленський. Розмови про мирні угоди чи перемовини, на переконання українського президента, це пастка, а дії Росії він порівняв з Другою світовою війною, мовляв, методологія Путіна є такою ж, як у нацистській Німеччині з її масовими стратами й насильством.

Росія перетворює переговори на зброю, як і багато інших суто мирних інструментів, наголошує старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Важливо не забувати, що Росія пропонує перемовини у той час, як проводить мобілізацію, нарощує виробництво зброї, шукає шляхи обходу санкцій, купує зброю у ворожих нам країн. Швидше за все, мета не мир — а змушення нас до капітуляції.

Якщо не вийде і будуть переговори, — то взяти паузу, щоб підготуватися до наступного етапу агресії. А якщо на переговори не підемо, то звинуватити нас у тому, що хочемо продовжувати війну

‍Союзницький Альянс ‍

Україна все ще може виграти війну з Росією, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, але за умови продовження активної підтримки з боку союзників з Альянсу. За словами генсека, на липневому саміті у Вашингтоні підтримка України отримає міцнішу основу зі збільшеною роллю НАТО в координації безпекової допомоги та багаторічними фінансовими зобов’язаннями.

Водночас, за даними джерел британського видання The Telegraph, Володимир Зеленський отримав попередження цього року не вимагати підтримки членства України в Альянсі. Якщо вірити джерелам The Telegraph, Німеччина й США дуже скептично ставляться до подальшого просування України по шляху до повноправного членства в НАТО цього року.

Найкращим рішенням і безпрограшним, win-win варіантом для НАТО і України було б офіційне запрошення України до вступу у військово-політичний союз на саміті в липні і узгодження конкретного графіку. І прикро, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), що німецький уряд проти такого рішення:

— Можна було б знайти формулювання на кшталт «прийом має відбутися, щойно дозволять умови безпеки». Це дало б Україні чітку перспективу, а НАТО вже могло б почати співпрацювати ще тісніше і вчитися в України, зокрема, у сфері захисту від гібридних засобів і сучасної війни.

Це було б дуже важливою політичною підтримкою, адже лише членство в НАТО є надійною гарантією безпеки для України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

Марія Гурська: 27 травня у Міністерстві національної оборони Польщі представили деталі запуску державної оборонної програми «Східний Щит» — найбільшої операції зі зміцнення східного флангу НАТО з 1945 року. Які її ключові цілі та до чого готується Польща?

Павел Коваль: Передусім це охорона кордону. Білорусь зараз фактично функціонує як частина Росії, використовує біженців як специфічну зброю у гібридній війні з Польщею. Вона зіштовхує людей, формує відчуття загрози та потенційно провокує різноманітні конфлікти. Ми повинні захистити наш кордон, але і бути готовими до подій майбутнього — на випадок потенційного нападу, про який насправді йдеться.

«Східний Щит» виник на випадок розгортання конфлікту. Головне, чого чекають від нас громадяни сьогодні, — це безпека

Тож, з одного боку, ми дбаємо про Україну, надаємо їй усю можливу підтримку, коли йдеться про оборону, але, з іншого боку, треба зміцнити кордон з Білоруссю та Росією, сконцентрувати наші сили, щоб люди в Польщі відчували себе в безпеці.

Програма вартістю у 10 мільярдів злотих, з кількома смугами оборони протяжністю у 700 кілометрів, залізобетонними їжаками, мінними полями, криївками, бункерами, болотами та лісами вже названа сучасною польською лінією Мажино, хоча насправді є чимось більшим, адже вона включає й електронне обладнання, і системи безпілотників тощо.

Кордони потрібно захищати відповідно до того, що диктує нам конкретна ситуація. Рік тому я їздив у відпустку в Фінляндію, щоб побачити, як вони захищають кордони. Фіни вдало поєднують природні і технічні бар’єри. Важливим є використання фізичних бар’єрів — того, що дає сама природа. Болота в цьому плані ідеальні, але на додачу до них потрібні найсучасніші та дієві електронні засоби. Все разом дає ефект. Для нас це ключ.

Міністерка внутрішніх справ Литви після зустрічі представників країн Балтії, Польщі, Фінляндії та Норвегії оголосила про створення проєкту стіни дронів. Це означає, що «Східний Щит», ця польська лінія оборони, співвідноситься і вписується в європейську систему оборони, яку будують інші країни. 

Я думаю, що всі ці елементи будуть елементом захисту східного кордону НАТО і Євросоюзу найближчим часом.

«Східний Щит» буде повністю готовий до 2028 року, тобто протягом наступних 3 років, чи не так?

Вірно. Але старт проєкту — це вже чіткий сигнал нашим «колегам» у Росії. Вони повинні почути, що ми готові виготовляти зброю і захищатися. Для того, щоб це відбулося, як не парадоксально, не потрібно жодного нападу. Це спрацює превентивно. Бо вони використовують страх, а ми його мінімізуємо — люди почуватимуться в безпеці. Подивіться, що сьогодні відбувається в Інтернеті. У зв’язку з операцією в Харкові ми маємо справу з безпрецедентною онлайн-атакою — російські тролі пояснюють людям, що Захід не впорається.

Наша відповідь така: ми здатні виробляти зброю, ми здатні захистити кордон, ми можемо це зробити. Ми не дамо залякати наших громадян

Нещодавно Харків зазнав страшних російських ракетних атак. Внаслідок нападу на будівельний магазин «Епіцентр» загинули 19 людей, 54 особи отримали поранення. Тим часом в Європі обговорюють закриття неба над Україною — над Західною на 70-100 км. Це має розвантажити українське військо і дати змогу покращити протиповітряну оборону на сході країни. Наскільки реальним є ухвалення цього рішення найближчим часом?

Найближчими тижнями будуть розглядатися різні варіанти. Я щойно повернувся з Берліна. Є усвідомлення, що події в Харкові можуть вплинути на долю всієї війни і потрібно використовувати нові заходи, нові методи захисту України, підтримки. Чи можливо сьогодні закрити небо з технічної та політичної точки зору? Не знаю. Але на цій війні так буває, що багато відповідей, які ми шукали, здавалися неможливими спочатку, а вже за два-три місяці виявлялися цілком реальними.

Я ставлюся до цього, як до рішення військових. Саме вони мають вирішити, які кроки сьогодні є реальними і як втілити їх у життя

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський оголосив про введення обмежень на пересування російських дипломатів всередині країни та пояснив, що уряд має докази причетності Росії до диверсій. Про низку диверсій по всій Європі пише The New York Times, наголошуючи, що разом з серією підпалів у Польщі, вони складають елементи складної спецоперації ГРУ, метою якої є залякування європейських громадян і зменшення підтримки України. Що про це відомо?

Ключова російська операція цього року — спроба зломити Харків. Ця атака прикривається величезною інформаційною кампанією, основаною на страхові. Для реалізації цієї мети застосовуються диверсії. Російське посольство в Польщі є надзвичайно токсичним. Я давно наголошую на тому, що вони нічого доброго не роблять у дипломатії і лише роздмухують пристрасті. Рішення міністра Сікорського очевидне. Я не хотів би його коментувати глибше. Якщо ухвалюються такі безпрецедентні рішення, значить, для них є вагомі підстави.

Що говорить слідство щодо серії підпалів у Польщі, які, за даними The New York Times, є частиною російської кампанії залякування Європи?

Більше нічого сказати з цього приводу не можу. Це не та тема, яку я готовий детально коментувати. 

Що ж, чекаємо на результати розслідування.

До цих підпалів й інших подібних речей Польща ставиться надзвичайно серйозно. Ми живемо в новому світі, де немає відчуття безпеки, як було ще кілька років тому. Сьогодні спецслужби сприймають це все дуже серйозно. Кожен із цих випадків є предметом розслідування, ретельного дослідження та перевірки. Особисто я переконаний, що ми маємо високу інтенсивність пропагандистських і пропагандистсько-підривних дій з боку Росії, тому що Москва хотіла б отримати таку перевагу, щоб цього року підкорити Україну у ході певних мирних переговорів, але на російських умовах. Наш інтерес полягає в досягненні миру, але відповідно до справедливих принципів.

Це означає, що Україна повинна мати чітку, хорошу позицію на фронті, вона повинна могти захищатися — і наш обов’язок цьому допомогти

Як ця російська кампанія залякування впливає на простих поляків? Чи має це ефект? Чи справді люди в Польщі налякані? 

Я думаю, що потрібно розрізняти два явища. Страх і тривога. Страх — це насправді добре, тому що це наші емоційні почуття, але засновані на раціональних, реальних передумовах та досвіді історії. Ми бачимо, що роблять росіяни, і знаємо, що вони можуть зробити далі, тому що маємо історичний досвід. Тривога ж — це емоційне почуття, яке, мабуть, є менш усвідомленим, тобто базується більше на певному вигляді безпорадності. А тепер давайте розберемося зі страхом. Що можна з ним зробити? Страх можна перетворити на щось позитивне. Наприклад, розвивати цивільну оборону в Польщі. Скажімо чесно, навряд чи хтось про це думав за останні 30 років. Також страх також є основою для інформування суспільства про те, де розташоване найближче укриття, поштовху до будівництва сховищ і підготовки людей до евакуації. Не тому, що вона буде, а щоб усі знали, що робити. Таке практикується в усьому світі, в країнах, які перебувають у такій ситуації, як Польща.

Ми повинні прокинутися. Ми вже багато років перебуваємо в ситуації, схожій на ізраїльську. Ми є і довго будемо останнім опорним пунктом на Сході, особливо, на кордоні з Білоруссю та з колишньою Калінінградською, а зараз Крулевецькою областю

Нещодавно в рамках заняття з студентами я провів опитування, чи варто, на їхню думку, проінструктувати дітей, що класти в рюкзак у разі евакуації. Я був переконаний, що в групі студентів більшість скаже «ні», бо моє питання налякає їх. Та сталось навпаки. Більшість сказала «так». Можна просто тривожитися, а можна реально робити щось позитивне. Ми на початку серйозних роздумів про безпеку. Це також наслідки цієї війни. Я прихильник навчання питанням безпеки та підготовки людей до реагування на екстремальні ситуації. Частково це має відбуватися у навчальному процесі. Якби від мене залежало, то це відбувалося б щороку. Для того, щоб люди правильно реагували, наприклад, на вибухи, їх просто потрібно цьому навчити, щоб це стало їхньою буденністю, щоб вони не дивувалися, не боялися, а просто знали: «Я повинен зробити те, те і те». 

Неймовірно, наскільки ситуація, яку ви описуєте, нагадує мені дискусії, які точилися в Україні перед війною, наприкінці 21-го і на початку 22-го років. Частина людей думала: «Навіщо ця медійна кампанія? Навіщо взагалі говорити про це по телевізору?». Я вела ці програми тоді на Еспресо. Ми сиділи в студії, і деякі експерти казали: «Не треба лякати людей, у них і так достатньо проблем. Дайте їм зосередитися на чомусь більш приємному, ніж думки про те, що скласти в тривожну валізку». І все ж, як швидко ці валізки нам знадобилися! 

Знаєте, якщо людей своєчасно навчити пакувати тривожні валізки, можливо, це зможе віддалити перспективу того, що ці валізки їм взагалі знадобляться. Треба визнати, що часи змінилися. Потрібно навчитися відрізняти тривогу від страху. Не боятися страху і використовувати його, щоб перемогти. Бо росіяни на цьому обов'язково гратимуть.

Польські військові та їхні колеги з країн Балтії можуть з'явитися в Україні, якщо Росія прорве фронт. Цю інформацію повідомляють німецькі ЗМІ. Spiegel наводить заяви, зроблені під час конференції з безпеки в Естонії. За даними видання, якщо росіянам вдасться здійснити стратегічний прорив на сході України, то країни Балтії та Польща не чекатимуть появи росіян на своїх кордонах, і самі надішлють в Україну свої армії. Що можна сказати про цей новий вимір в дискусії щодо введення в Україну військ європейських країн, країн НАТО?

Можливо, це просто неофіційна інформація, яку ніхто не підтвердив, і, можливо, в деталях вона не зовсім така. Однак це показує, як змінилася атмосфера. Бо як би не було, вже офіційно оголошено, що Франція надішле в Україну своїх інструкторів. Отже, ця інформація не підтверджена, але свідчить про контекст. Польща не планує сьогодні вводити війська в Україну, і прем'єр-міністр про це чітко заявив. Однак, це не змінює способу мислення і те, як ми сьогодні говоримо про це в Європі. Чому іде мова про ці війська? Бо нарешті всі еліти помітили, що безпека України не окрема, а спільна з нашою.

Якщо ми не подбаємо про безпеку України, то самі матимемо проблеми. Цей аспект, як на мене, дуже хороший. Всі починають думати, що справа не тільки в Україні. Справа в нас

Міністр закордонних справ Радослав Сікорський заявив у Лондоні, що Україна має право атакувати стратегічні цілі у Росії. 27 травня цю думку повторив секретар НАТО Йенс Столтенберг у Болгарії. Але проти висловилися прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні та канцлер Німеччини Олаф Шольц. Чому так розходяться позиції з цього приводу і які перспективи порозуміння?

Я багато місяців говорив німецьким політикам, що цю війну не можна вести без можливості вражати стратегічні цілі, без захисту українського неба, без бойової авіації з українського боку. Це очевидно. Не обов’язково закінчувати військово-морську академію чи інший військовий виш. Для цього потрібно просто почати думати. Якщо ми хочемо зменшити витрати на цю війну, ми повинні допомогти Україні. Ця допомога може бути переведена в конкретику, тобто забезпечення хорошими боєприпасами, але також надання літаків, ракет, які можуть вражати цілі в Росії.

Знаєте, я часто нагадую німецьким політикам, що це не Україна окупувала Росію, а навпаки

Якщо ми кажемо українцям: «будь ласка, вперед, боріться!», то не може бути, як у 2023-му, коли українці билися і захоплювали шматки території, а потім виявилося, що хтось забув надати достатньо засобів для розмінування. Я думаю, що це очевидні речі. І якщо федеральний канцлер сьогодні до цього не готовий — добре. Обговорюємо, боремося, постачаємо. І, можливо, він буде готовий вже за кілька місяців.

Росія погрожує ядерною зброєю у відповідь на цю дискусію. Як при цьому очікувати зрушень?

Тут немає нічого нового. Ми повинні навчитися жити з ядерними погрозами Росії. Єдиний їхній парадокс полягає в тому, що вони можуть реалізувати свої погрози лише один раз. Бо шантажувати можна лише, якщо безкінечно погрожувати, і тому вони грозитимуться далі, знов і знов. Вони лякають, коли бояться, коли відчувають, що кінець близький.

Це означає, що їхні агенти з різних куточків Західної Європи знають, що європейські політики почали серйозно замислюватися: «немає сенсу безкінечно постачати боєприпаси для фронту, якщо в ворога є можливість їх виготовляти. Треба вдарити по місцях виробництва»

І виглядає так, що Росія потихеньку починає розуміти, що на Заході відбувається прорив. Тому вони і починають погрожувати, адже якщо починаються погрози, то це ознака не сили, а слабкості. Вони роблять це, відколи у них з'явилася ядерна зброя. Так робили совєти, так робить путінська Росія.

Наскільки швидко може бути ухвалено рішення на Заході?

Трагічна сторона цієї медалі полягає в тому, що Україна отримала танки, отримає літаки і інші речі, про які ми раніше і не мріяли, але час завжди грає свою роль. Прем'єр-міністр Туск, міністр закордонних справ Сікорський, я, інші дипломати, постійно тиснуть і говорять: це потрібно  робити, тут і зараз. Постійно щось не вдається. Але врешті вийде.

6-9 червня відбуватимуться вибори до Європарламенту. Марін Ле Пен, Маттео Сальвіні, Сара Вагенкнехт та інші праві політики з усієї Європи чекають на можливість реваншу ультраправих сил. Згідно з опитуваннями, вони можуть отримати близько 25% місць у наступному Європарламенті. Що б це означало для Європи, Польщі та України? 

Такої загрози немає. Вони не отримають більшості в Європарламенті. Буде трохи більше голосів ультраправих, але це не буде вирішальним. Думаю, що я добре знаю європейську політику, я був депутатом Європарламенту, приїздив в Україну до протестувальників на Майдані. Я добре знаю ці механізми. ЄНП, трошки лівих, трохи лібералів — виграють ті партії, які раціонально ставляться до безпеки. Путін-терн не переможе. Вони сьогодні борються, хочуть показати, що вони сильні. Та слабший пес гарчить голосніше - вони тільки демонструють загрозу.

Це частина російської кампанії, про яку ми говорили. Але це не спрацює

— Якби інші брали з нас приклад, Україна могла б перейти в наступ, — наголосив Сікорський. І нагадав, що кожен з попередніх пакетів допомоги коштував близько 100 мільйонів євро.

Голова польської дипломатії бере участь у неформальній зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в Празі. Радослав Сікорський наголосив, що Польща вже надала Україні близько 4 мільярдів євро лише військової допомоги.

Очільник польського зовнішньополітичного відомства рішуче виступив за можливість українців використовувати зброю без жодних обмежень:

— Ми бажаємо Україні перемоги. Ми бажаємо їй повного повернення всіх окупованих територій

Сікорський додав, що закони війни визначають цілі, які українська армія може атакувати. Він наголосив, що Польща, на відміну від багатьох інших держав, від початку повномасштабного вторгнення не забороняла Україні здійснювати удари по території РФ.

Також очільник МЗС Польщі нагадав про спільну польсько-грецьку ініціативу щодо створення загальноєвропейської системи протиповітряної оборони. Варшава також підтримала ідею створення європейських сил швидкого реагування:

— Стримування Путіна — це завдання НАТО, а Європа повинна бути здатна самостійно справлятися із загрозами з боку урядів нижчого рівня

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

На відзначення річниці Нормандії у Францію приїде Джо Байден, запрошення росіянам у Білому домі не схвалили, але Вашингтон, звісно, не буде втручатись в дипломатичні протоколи Єлисейського палацу. Тим більше, що загалом у США вітають зусилля Макрона підтримувати дипвідносини з Москвою. Та чи працює західна дипломатія, коли йдеться про росіян, навіщо французький посол ходив на інавгурацію Путіна, чому російських митців досі вітають в Каннах і чи усвідомлює Європа, що російська загроза не лише військова, — Sestry обговорили з українськими та європейськими експертами.

‍Режим — Путіна, росіяни — окремо

На дипломатичному рівні Франція разом з багатьма іншими європейськими країнами проводить чітке розмежування між протистоянням Путіну і його режиму та підтримкою відносин з російським народом, пояснює старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Як кажуть, Франція проти президента, а не проти російського народу. Звідси і запрошення російській делегації, але не президенту.

Звичайно, ці «високотехнологічні» дипломатичні конструкції можуть бути легко використані росіянами

Не в останню чергу це заслуга російської так званої ліберальної опозиції і певних культурних опозиційних діячів, які просувають наратив — так званих хороших росіян, які нібито й самі проти Путіна, мовляв, то все путінська армія, путінська агресія, путінські ракети і так далі. Таким чином вони намагаються відсторонитися від війни проти України і уникнути колективної відповідальності, каже політолог міжнародник Максим Несвітайлов:

— До певної міри це в них працює — і Росія це підживлює наративами про «великую русскую культуру». Десь тиснуть на почуття провини, як, наприклад, у Німеччині, де їм дуже ефективно вдалося нав'язати німцям провину ледь не за всю Другу світову війну чомусь виключно перед Росією.

Хоча, якщо брати Росію як країну, вона значно менше постраждала, ніж Україна від Другої світової війни

‍Висадка союзників 

6 червня 1944 року західні союзники почали масштабну висадку на півночі Франції — у Нормандії. Операція, також відома як Day D, вважається однією з переломних у Другій світовій війні і водночас однією з найкривавіших для західних союзників. Вшанування річниці Нормандії має неабияке символічне значення. І хоча радянські війська не брали участі в операції в Нормандії, на 60-ту і 70-ту річницю Франція запрошувала російську делегацію на чолі з президентом Путіним. На тлі агресивної війни, яку Росія веде проти України вже третій рік, запрошення росіян виглядає як блюзнірство, не приховує обурення французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер:

— Особисто я категорично проти присутності російської делегації. Можна було б це організувати інакше, було дві опції — або залишити порожнє крісло і сказати: коли Росія визнає свої злочини, скоєні в Україні, Сирії і тощо, вона зможе відновити своє місце поряд з іншими. Або, наприклад, дружина російського дисидента, Кара-Мурзи Євгенія могла б взяти участь, її чоловік Володимир Кара-Мурза завжди визнавав злочини, скоєні Росією, злочини, скоєні в Україні, їхня родина представляє, скажімо так, чесне, а не злочинне обличчя російської держави.

Але запрошувати когось з нинішньої влади — не є прийнятним

Так само неприйнятною, на думку Ніколя Тензера, була участь французького посла в інавгурації Путіна. Тоді у французькому МЗС це назвали дипломатичним жестом, покликаним не палити всі мости для комунікації. Водночас джерела Суспільного серед французьких дипломатів стверджують — це не означало, що Франція вважає обрання Путіна легітимним, хоча й не може не брати до уваги результати голосування. Ці дипломатичні ігри, що відбуваються на тлі доволі радикальних заяв Еммануеля Макрона щодо російської поразки як запоруки безпеки Франції і Європи в цілому та ймовірності відправлення в перспективі французьких військ в Україну, вказують на певну непослідовність на інституційному рівні, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Цей зсув — перехід Макрона до більш жорсткої позиції щодо Росії — не обов'язково повністю підтримується дипломатичним корпусом і військовим персоналом Міністерства оборони. Водночас заяви французького президента знаменують значну історичну зміну в позиції Франції щодо Росії — зміну, яку ми не повинні недооцінювати і повинні уважно спостерігати за її розвитком як у Франції, так і в усій Європі.

‍Український резонанс і російський шлейф

На 80-ту річницю висадки в Нормандії у Францію приїде український президент. Про плани Володимира Зеленського пише Politico, видання зауважує — Україна потребує підтримки і глобальної уваги, а ця поїздка відкриває можливості для спілкування зі світовими лідерами, зокрема з президентом США Джо Байденом.

Присутність українського президента на французьких урочистостях матиме величезний символічний резонанс, констатує Politico.

Тим часом на Каннському кінофестивалі 10 хвилин стоячи аплодували стрічці  російського режисера Кірілла Серебреннікова «Лімонов: Баллада про Едічку». Едуард Лімонов — російський політичний діяч і письменник, помер у 2020-му році, очолював рух «Інша Росія», відзначався українофобськими, шовіністичними і ксенофобними висловлюваннями, ще у 1999 році був визнаний персоною нон ґрата в Україні після  закликів передати Росії «русский город Севастополь». Самого Серебреннікова в Європі вважають дисидентом і митцем, який виступає проти Путіна. 

«Відірваний від реальності, пов’язаний з російськими грошима» — таким би був правильний девіз цього Каннського кінофестивалю», — так на російський показ відреагувала українська режисерка Марина Степанська.

‍Зміни в сприйнятті Росії — повільні, але відбуваються

Ті, хто не займається питаннями безпеки та оборони, часто не розуміють, як Росія веде когнітивну війну, намагаючись маніпулювати людьми, і їм здається, що нічого страшного не відбувається — і вони особисто в безпеці, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Окремий трек — люди, які роками вивчали російську культуру:

— Зміни у сприйнятті Росії відбулися, але ті, хто професійно займається вивченням російської культури в університетах або в російських культурних проєктах, як правило, мають консервативний рефлекс, стверджуючи, що соромно скасовувати російську культуру через війну, яку розв'язав Путін. З цим можна сперечатися, але вони живуть в ідеальному світі, де, на їхню думку, їх не експлуатує російський режим і їх не чіпають його психологічні операції.

Українська діаспора, до речі, допомагає поширювати ідею про те, що слов'янський світ не обмежується російською культурою

У дипломатії Україна багато в чому програє Російській Федерації і на це є низка — як об'єктивних, так і не дуже об'єктивних причин, зауважує політолог міжнародник Максим Несвітайлов. З одного боку, державні ресурси України й Росії неспівставні, з іншого — Київ часом гальмує там, де могла б просувати свої позиції:

— У тій же Великій Британії до призначення Залужного майже 8 місяців не було посла. І це не дуже добре. Або посол Росії у Ватикані, він дуже сильно впливає на думку Папи Римського. Вони друзі взагалі. А потім ми дивуємося, чому в Папи Римського така проросійська позиція. Тому що от Росія просуває свій наратив, а чим відповідаємо ми? Але насправді не все так погано. Головне, що ми бачимо зараз, що підтримка України не зменшується, а навпаки наростає.

Хто б там що не говорив, але якщо ми подивимося в цифрах, те, скільки грошей Україна отримує і зброї протягом 2024 року, це колосальна позитивна різниця

Хай і повільно, але трансформація поглядів відбувається і з'являється розуміння того, що Росія є загрозою, про це свідчать соціологічні дослідження, каже французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер. Водночас, продовжує він європейцям бракує усвідомлення масштабів цієї загрози:

— Я не впевнений, що більшість французів, німців, італійців, іспанців, жителів більшості країн Європейського Союзу, за винятком хіба що Центральної та Східної Європи, що вони усвідомлюють ці безмірні російські злочини — сотні тисяч жертв в Україні, а до цього в Сирії, Чечні і так далі. Я думаю, ми повинні більше говорити і показувати злочини, скоєні росіянами, не тільки режимом Путіна, а росіянами, більшість з яких підтримують режим Путіна, бо й досі ще немає того глибокого усвідомлення, що росіяни сьогодні є тими, ким були німці за часів Гітлера.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍