Економіст Павло Шеремета: Перед державою зараз дві основні задачі — перемога і відновлення енергетики

Захід мав усі інструменти, щоб передбачити війну Росії проти України, — і проігнорував їх. Ще до 2014 року аналітика надходила до найвищих кабінетів НАТО: анексія Криму, загроза Маріуполю, домінування РФ у Чорному морі. Прогнози були точними, але більшість країн-членів обрали ілюзію партнерства з Кремлем.

Чи ще можливі зміни? Що для цього потрібно? І чи зможе НАТО залишитися ефективним безпековим союзом у нову епоху загроз? На ці та інші питання в інтерв’ю Sestry відповіла докторка Штефані Бабст — одна з найвпливовіших стратегів у сфері безпеки в Європі, яка понад 20 років працювала в апараті НАТО, зокрема очолюючи команду стратегічного прогнозування. Сьогодні вона — незалежна аналітикиня, авторка книжки про «сліпі зони» Заходу у стратегії щодо Росії та активна учасниця міжнародних дискусій про війну, мир і безпеку.

Україна, Росія, і стратегічні прорахунки Заходу

‍Марина Степаненко: Ви очолювали команду стратегічного прогнозування в НАТО. Як ви оцінюєте здатність Заходу передбачити повномасштабне вторгнення Росії в Україну? Чи були сигнали, які просто не почули чи, можливо, не захотіли почути?

Штефані Бабст: Було багато попереджень, до яких не прислухалися. Дозвольте мені пояснити. У міжнародних відносинах дуже важливо точно оцінити мислення, можливості і наміри іншого актора. НАТО не змогла цього зробити з Росією. Як керівниця відділу стратегічного передбачення Альянсу, я зробила перше серйозне попередження в 2013 році — за кілька місяців до анексії Криму. Я представила аналіз, в якому виклала злісні наміри Росії і її військові підготовчі заходи проти України.

Він був розглянутий генеральним секретарем і обговорений з державами-членами, але жодних дій не було вжито

Деякі країни — країни Балтії і Польща — сприйняли цей аналіз серйозно. Інші — зокрема Німеччина, США і Велика Британія — вважали за краще зберегти партнерство між НАТО і Росією. Починаючи з 2014 року, ми посилили наш аналіз, передбачаючи такі дії, як захоплення Маріуполя, домінування в Чорному морі і використання Донбасу як плацдарму. Ці прогнози були оприлюднені на найвищому рівні, в тому числі в Раді НАТО, але зрештою були відкинуті.

У 2015 і 2016 роках ми розширили наш фокус, включивши Китай і його зв'язки з Росією, пропонуючи сценарії майбутнього і передбачення та званих «чорних лебедів» — події з високим рівнем впливу, які важко передбачити, здаються малоймовірними, але можуть мати серйозні наслідки, якщо вони стануться. Знову ж таки, багато хто сприйняв це лише як «інтелектуальні вправи». Так, НАТО мала інструменти передбачення і проігнорувала їх. І це має дуже високу ціну.

‍У своїх роботах ви закликаєте до перегляду західної стратегії щодо Росії. На вашу думку, які «сліпі зони» досі залишаються у підходах Заходу — особливо в контексті підтримки України?

Три роки тому я закликала до потужної, багатогранної стратегії стримування, щоб допомогти Україні не просто заморозити війну, але й перемогти в ній. Я покликалась на підхід Джорджа Кеннана часів холодної війни, закликаючи використовувати весь інструментарій — економічний, дипломатичний, військовий, щоб витіснити Росію з України. Але, за винятком деяких країн Балтії та Північної Європи, ніхто не сприйняв це всерйоз.

НАТО і ЄС досі не мають визначеної кінцевої мети. Якби метою була перемога України, була б розроблена відповідна стратегія

Натомість західні лідери недооцінили стійкість України і не змогли діяти рішуче навіть після того, як Росія перетнула незліченну кількість червоних ліній. Президент Байден, будучи відданим Україні, сформулював свій підхід навколо того, чого США не робитимуть: ми не будемо провокувати Росію, ми не будемо давати українцям далекобійну зброю, ми не будемо робити те і се. Це не стратегія. І зараз, з поверненням Трампа, багато європейських урядів пасивно сподіваються на американо-російську угоду, яка просто заморозить війну, — те, що я вважаю небезпечним як для України, так і для Європи.

Моя основна критика — це брак політичної волі Заходу. Занадто багато хто все ще вважає, що це війна Росії проти українців. Але це і наша війна також

‍Штефані, як ви вважаєте, чому Європа не змогла ефективно підготуватися до президентства Трампа?

Планування в НАТО і європейських урядах часто є складним завданням, оскільки політики, як правило, зосереджуються на короткострокових цілях — зазвичай лише на місяць вперед. В умовах надзвичайної ситуації, особливо через непередбачуваність з боку Вашингтона, Європа повинна відійти від режиму кризового управління і припинити реагувати на кожну подію — таку як новий твіт. 

Європа повинна бути твердою зі США, чітко повідомляючи, що їхні дії, включаючи погрози таким країнам, як Канада і Данія, приховування розвідданих від України і припинення кібероперацій проти Росії, є неприйнятними. Ці рішення мали смертельні наслідки, і держави-члени не повинні боятися притягнути США до відповідальності за порушення базових принципів Вашингтонського договору.

Марк Рютте, генеральний секретар НАТО, нещодавно відвідав Флориду, щоб зустрітися з президентом Трампом, сподіваючись вразити його цифрами оборонних витрат. Він похвалив лідерство Трампа і навіть заявив, що той «вийшов з глухого кута» у відносинах з Росією. Однак це відірвано від реальності безперервних російських атак. 

Якщо генеральний секретар НАТО не має чіткого меседжу, найкращим підходом є мовчання — зосередження на підтримці країн-членів і захисті їх від будь-якої загрози. У нас немає часу на порожні слова і політичні ігри.

Європейці повинні залишатися поза впливом американського політичного театру, зосередившись на зміцненні обороноздатності і підтримці оборонної промисловості України, щоб вона могла протистояти російській агресії

Міграція і війна 

Німеччина більше не є лідером ЄС за кількістю клопотань про надання притулку, якщо говорити про біженців з Південної Америки та Близького Сходу. Водночас у першому кварталі 2025 року кількість звернень від українців зросла на 84%. Про що це свідчить? 

Цілком зрозуміло, що багато українців з особистих та професійних причин вирішили покинути свою країну — це природно, і нікого не можна в цьому звинувачувати. Але ця міграція має політичні наслідки в Німеччині, особливо коли ультраправі партії використовують її, зображуючи українських біженців як тягар для соціальної системи, незалежно від їхніх навичок чи мотивації. Ці настрої особливо сильні на сході Німеччини, де такі партії, як AfD та деякі ліві популістські рухи отримали підтримку.

Що мене турбує, так це відсутність сильної протидії з боку федерального уряду в Берліні — мають бути більш чіткі меседжі та політичне лідерство

Якщо приїде більше українців, я сподіваюся, що наступний уряд позитивно поставиться до цього, визнавши, що багато хто з них може зробити значний внесок у німецьку робочу силу. Це означатиме скорочення бюрократії, прискорення інтеграції та полегшення їхньої роботи. Чи станеться це, ще належить з'ясувати.

‍Продовжуючи цю тему, в останні тижні деякі округи в Німеччині публічно заявили, що більше не можуть приймати українських біженців через перенавантаження соціальних систем. Як ви оцінюєте ці настрої?

Це правда, що місцеві громади по всій Німеччині все ще стикаються з труднощами у прийнятті біженців — проблема, яка виникла після рішення канцлерки Меркель відкрити кордони, що призвело до появи великої кількості біженців з Сирії, Афганістану та інших країн. Багато муніципалітетів залишаються перевантаженими питаннями надання житла, мовної та інтеграційної підтримки. Але українські біженці не створюють таких проблем. 

Українці, як правило, добре інтегруються, приносять з собою сильні навички та освіту і не сприяють соціальній напруженості

На відміну від них, деякі біженці з Близького Сходу важко адаптуються до ліберально-демократичних норм, що підживлює ультраправі наративи — особливо на сході Німеччини. Партії на кшталт AfD і такі діячі, як Сара Вагенкнехт, використовують це, просуваючи антиукраїнську, проконцесійну риторику, яка ігнорує реальність російської окупації. 

На жаль, основні демократичні партії не роблять достатньо для того, щоб дати відсіч. Зі зростанням підтримки з боку американських правих популістів, як-от тих, що пов'язані з Трампом чи Маском, ця поляризація може ще більше поглибитися, створюючи серйозну загрозу для демократичної згуртованості в Європі.

Європа на порозі війни

‍На тлі повномасштабної війни в Україні, у Польщі та Німеччині звучать ініціативи щодо підготовки школярів до надзвичайних ситуацій. Чи свідчить це про глибший злам у безпековій культурі Європи — коли оборона вже не лише справа армії, а всього суспільства?

Хоча в Німеччині розпочалися деякі курси, пов'язані з обороною, їх все ще не вистачає, і широка громадськість залишається в основному непідготовленою — як ментально, так і фізично — до виконання оборонної ролі. 

Зараз розгортаються серйозні дебати навколо відновлення призову до армії, але опитування показують, що дві третини 20-30-річних відмовляються служити, а багато хто каже, що радше емігрує, аніж захищатиме країну.

Це відображає глибшу проблему: десятиліттями політичної пропаганди німців привчали до того, що вони живуть у мирі, в оточенні союзників, і їм не потрібно готуватися до конфлікту

Як наслідок, у Німеччині також бракує бункерів на випадок кризових ситуацій, тренінгів з цивільної оборони, а базові заходи з підвищення стійкості населення практично відсутні. Зміна такого мислення вимагатиме сильного політичного лідерства. Без цього Бундесвер залишатиметься недоукомплектованим і не зможе зробити значний внесок у зусилля, подібні до потенційної коаліції в Україні.

Ми бачимо, як цивільна оборона стає частиною публічної політики — від навчання дітей до перевірки систем тривоги. Чи не запізно Європа починає серйозно думати про власну стійкість у разі ескалації за межами України?

Безумовно. Деякі країни, такі як Фінляндія, Швеція, Польща та країни Балтії, в останні роки надавали пріоритет як військовому потенціалу, так і стійкості суспільства. У таких містах, як Рига і Варшава, добре розуміють російську загрозу. Однак такі країни, як Німеччина, Бельгія, Португалія, Франція та інші, все ще розглядають війну Росії проти України як регіональну проблему. 

На щастя, такі лідери як Кайя Калас наполягають на довгостроковій стратегії проти Росії. З самого початку повномасштабного вторгнення Росії я стверджувала, що нам потрібно готуватися до тривалого конфлікту, адже поки режим Путіна залишається при владі, Росія продовжуватиме становити загрозу для України і всієї Європи.

Стратегічне бачення

‍Враховуючи ваші погляди на еволюцію НАТО та необхідність нової коаліції, якою може стати так звана «коаліція охочих», як ви уявляєте собі її структуру? Які стратегічні або інституційні рамки будуть важливими для ефективної протидії російській агресії, враховуючи виклики всередині НАТО, зокрема через вплив популістських лідерів, зокрема Трампа?

Під час моєї роботи в НАТО я пишалася здатністю моєї команди передбачати виклики ще до того, як вони виникали, особливо коли йшлося про розширення НАТО. Я брала активну участь у прийнятті нових членів, зокрема, країн Балтії, Словенії та Словаччини. 

Одним з моментів, на який я сподівалася, було побачити прапор України в штаб-квартирі НАТО, але я більше не вірю, що це реалістична мета 

Натомість я вважаю, що Україна повинна зосередитися на створенні нової коаліції з країнами-однодумцями, а не на прагненні до членства в НАТО. Альянс, особливо під впливом деструктивних політик, дедалі більше розділяється. 

Якби я консультувала президента Зеленського, я б рекомендувала не витрачати енергію на вступ до НАТО, а натомість зосередитися на зміцненні ширшого, гнучкішого альянсу для протидії російській агресії. Це дозволило б нам вийти за рамки статус-кво і підготуватися до майбутнього.

‍Зважаючи на нинішню динаміку в НАТО, як довго, на вашу думку, Альянс зможе зберігати свою нинішню структуру, перш ніж серйозні зміни стануть неминучими? Чи є у вас на прикметі часові рамки?

Коли був обраний президент Трамп, я передбачала, що він підірве порядок, заснований на правилах, і ми вже бачимо значну шкоду, завдану НАТО, особливо в плані зобов'язань США. Європейські країни почали обговорювати посилення європейської складової в НАТО, плануючи підготуватись до можливого виведення американських сил і засобів протягом п'яти-десяти років. Проте я вважаю, що ці терміни є надто оптимістичними — у нас може бути лише п'ять-десять місяців до того, як ми побачимо нові зриви.

Озираючись назад, можна сказати, що НАТО втратила можливість підготуватись до цих викликів. У 2016 році я підготувала документ для генерального секретаря Альянсу з описом потенційної шкоди, яку може завдати Трамп, але тоді він був відхилений. Зараз підняті мною питання все ще актуальні, а бюрократія НАТО надто не схильна до ризику, щоб планувати сценарії на випадок непередбачуваних ситуацій.

Якщо Альянс не діятиме, то ризикує залишитися реактивною організацією, яка постійно реагуватиме на твіти Трампа замість того, щоб проактивно працювати на перспективу

Я сподіваюсь, що такі країни, як Франція, Велика Британія і країни Північної Європи, співпрацюватимуть з Україною для створення нового спільного об'єднання, яке зможе краще протистояти майбутнім викликам.

Титульне фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Перемовини між Україною та США про співпрацю у сфері корисних копалин тривають від лютого. Спершу планувалося підписання рамкової угоди, яка передбачала, зокрема, створення інвестиційного фонду, куди Україна мала спрямовувати кошти, отримані від продажу власних мінеральних ресурсів. Наприкінці березня у США запропонували нову редакцію угоди — офіційно її текст не поширювали, однак Зеленський заявив, що цей документ потребуватиме ратифікації Верховною Радою. А витік деталей нової редакції угоди спричинив неабиякий резонанс — адже, якщо вірити цій інформації, США фактично хочуть позбавити Україну контролю над власними ресурсами та інфраструктурою.

‍Проєкт угоди, позиція України, червоні лінії

Майбутня угода має врахувати інтереси обох сторін, і ніщо в цьому документі не може підірвати чинні зобов'язання, які має Україна, зокрема фінансові, в рамках Європейської програми макрофінансової допомоги Україні з боку МВФ, наголошує віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. Раніше міністр закордонних справ України Андрій Сибіга підкреслив, що принципова позиція України — майбутня угода не має суперечити курсу України на вступ до ЄС. 

Поточна версія угоди про надра, яку США представили Україні, виходить далеко за межі корисних копалин і гірничодобувної промисловості, якщо 55-сторінковий проєкт, що потрапив до FT, є достовірною версією, зауважує старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер (Patrick Schröder):

— Як на це вказували багато коментаторів, проєкт ставить чимало вимог і зобов'язань перед Україною, в той час як США тільки виграють, не беручи на себе обов'язкових зобов'язань. Це видається досить незбалансованим.

Проєкт угоди передбачає створення американсько-українського фонду з наглядовою радою у складі п’ятьох осіб, троє з них від США з повним правом вето, такі подробиці американської пропозиції оприлюднив народний депутат Ярослав Железняк.

За його даними, угода також нібито стосується не лише рідкісноземельних металів, а всіх копалин, зокрема нафти та газу по всій території України. США пропонують вважати своїм внеском у фонд — допомогу, надану Україні з 2022 року. Дональд Трамп називає різні суми, однак найчастіше фігурує 350 мільярдів доларів. До того ж американці хочуть, щоб це була безстрокова угода. Змінити чи розірвати її можуть теж лише Сполучені Штати.

Складно серйозно оцінювати подібні пропозиції, каже доктор економічних наук, професор Олександр Савченко:

— Якщо чесно, те, що я прочитав, то спочатку сміявся, потім думаю, що це хтось навмисно з адміністрації Сполучених Штатів написав такий абсурд, що весь світ має сміятися чи плакати.

Це сигнал Україні — біжіть як найдалі від цього

Перемови в стилі Трампа

Будь-хто, хто підписує угоду з Трампом, повинен бути дуже обережним, тому що немає значення, про що йдеться в угоді — американський президент може просто вирішити не виконувати її. Також, можливо, він забуде, що саме підписав і до чого зобов'язався, бо Трамп не дуже добре розуміє основні факти, наголошує старший науковий співробітник Демократичної стратегічної ініціативи (Берлін) Аарон Барнетт (Aaron Burnett). Показовий приклад — Трамп наполягає, що США найбільше витратили на допомогу Україні, хоча в абсолютних цифрах — перше місце посідає Європа. І загалом безглуздо говорити в цьому контексті про те, що Україна якимось чином щось винна:

— Але реальні факти не мають значення для Трампа. У нього в голові з'являється якась ідея, і він буде з нею працювати. Трамп така людина і такий лідер, що якщо він вирішить, що небо зелене, хоча насправді воно блакитне, то небо буде зеленим. І вам доведеться сперечатися з ним про це.

Це і є найбільший ризик — йому не можна довіряти

Нині перед Україною постає питання, як захистити свої національні інтереси в перемовинах з адміністрацією Трампа. У нинішньому варіанті угоди для України більше ризиків, ніж переваг, каже старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер:

— Але Україна перебуває у складній ситуації, адже нездатність домовитися про угоду може означати, що США припинять військову підтримку — як це сталося після зустрічі в Білому домі Зеленського і Трампа кілька тижнів тому. Виділення правових рамок у переговорах є ключовим, оскільки таким чином Україна зможе захистити свої національні інтереси. Важливо також додати положення, що цю угоду з часом, скажімо через 5 років, коли у США буде новий президент, можна буде переглянути. У разі зміни умов, угоду потрібно буде оновити.

Перспективи підписання

Хоча Сполучені Штати офіційно заявляють про повну готовність до укладення угоди з Україною у сфері корисних копалин, останні тижні засвідчили суттєве напруження в риториці американської сторони. Кульмінацією стала заява Дональда Трампа — 31 березня він звинуватив Володимира Зеленського у намаганнях відмовитися від угоди про рідкісноземельні метали і попередив, що в такому разі на Україну чекатимуть великі проблеми. Трамп також сказав, що нібито чув про наміри Зеленського підписати угоду виключно з розрахунку на просування України до вступу в НАТО.

Зеленський публічно заперечив, що тема НАТО будь-яким чином фігурує в угоді про надра. Проте на цьому критика з боку США не завершилася. 5 квітня міністр фінансів США Скот Бессент в інтерв’ю Такеру Карлсону звинуватив Україну, мовляв, Зеленський тричі давав згоду на укладення угоди, однак жодного разу не виконав своїх обіцянок. Бессент пригадав інцидент у Білому домі, коли, за його словами, всі документи були готові до підписання, але українська сторона зруйнувала те, що мало бути найлегшою справою у світі. Та водночас американський міністр сподівається, що угода все ж буде підписана найближчим часом. 

Україні потрібно буде продовжувати переговори з адміністрацією Трампа, не поспішаючи, вважає старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер (Patrick Schröder):

— Українському уряду та учасникам переговорів потрібно буде виокремити та вилучити з угоди ті пункти, які прямо суперечать українському законодавству. Важливою частиною буде зосередитися на довгостроковому інвестиційному механізмі та забезпечити інвестиції з США в український гірничодобувний та переробний сектор.

Очевидно, в адміністрації Трампа є політичний стимул спробувати і побачити, чи є спосіб використати цю угоду, щоб забезпечити реалізацію якоїсь мирної угоди з Путіним, припускає старший науковий співробітник Демократичної стратегічної ініціативи (Берлін) Аарон Барнетт (Aaron Burnett):

— Я думаю, що це дуже хибний підхід, але в адміністрації є люди, які вважають, що це надійний спосіб. Ще одна деталь — Трамп не розглядає переговори з точки зору безпрограшного сценарію. Я маю на увазі, що Трамп — тип переговірника, дуже схожий на Путіна.

Для того, щоб він відчував, що виграв, людина, з якою він веде переговори, має програти

До того ж, продовжує Аарон Барнетт, адміністрація Трампа повинна показати якийсь результат своїм виборцям:

— Сказати їм: агов, ми отримали щось з того, що підтримали Україну. Тоді вони зможуть обертати це так, як захочуть, і вони будуть це робити. І багато затятих прихильників MAGA купляться, але поки немає угоди, немає можливості розкрутити це.

Україні було б непогано виставити посередника для перемовин із США, каже доктор економічних наук, професор Олександр Савченко: 

— Зеленський має прямо сказати, вибачаюся, але ми втратили досвід створення подібних фондів, давайте звернемося, скажімо, до Європейського банку реконструкції розвитку, хай нам допоможуть. І цей банк буде працювати десь півроку чи рік, і я гарантую видасть дуже гарний продукт. 

А Трамп міг би аналогічну угоду запропонувати російському керівнику, міркує Олександр Савченко:

— Путін же, разом з Дмитрієвим, керівником фонду прямих інвестицій, каже, що ми хочемо створювати спільні фонди для видобутку земельних елементів і всього чого завгодно.

От, хай, Трамп замість України в тій угоді напише «Раша» і запропонує укласти їм таку угоду і побачимо реакцію

Потенційні партнери і дипломатична підтримка

До переговорів Києва з Вашингтоном безумовно повинен бути залучений ЄС, каже старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер (Patrick Schröder):

—  Це було б корисно не лише для України, щоб уникнути підписання поганої угоди. Юристи ЄС зможуть вказати на проблемні елементи, які можуть поставити під загрозу членство України в ЄС. Навіть якщо не у формальний спосіб, українському уряду слід звернутися до ЄС за юридичною консультацією щодо поточної пропозиції.

Українцям має сенс продовжувати говорити і вести переговори з США, не лише з адміністрацією Трампа, але й з усіма потенційними зацікавленими сторонами — з колегами в Конгресі тощо, а також підтримувати дуже добрий контакт з рештою союзників і дійсно опрацьовувати всі можливі альтернативи, бо те, що зараз —  це експлуататорська пропозиція, наголошує старший науковий співробітник Демократичної стратегічної ініціативи (Берлін) Аарон Барнетт (Aaron Burnett):

—  Я думаю, що український уряд також повинен особливо наполегливо лобіювати європейські уряди, щоб, по суті, сказати — це європейська безпека, це ваша сфера відповідальності, і є багато інших речей, які ви можете зробити, ви не безсилі. Одна з найважливіших речей — це підштовхнути європейські уряди до того, щоб вони підтримали ідею конфіскації російських активів — 300 мільярдів доларів заморожених коштів, що дійсно забезпечило б Україну тим рятівним кругом, якого вона потребує. Україна повинна мати можливість звернутися до своїх європейських партнерів і сказати, якщо ви не можете допомогти нам з життєздатною альтернативою, ми можемо бути змушені підписати це.

І, зрештою, немає жодних гарантій, що навіть якщо нам доведеться це підписати, американці під керівництвом Трампа будуть дотримуватимуться якихось угод

В історії людства ще не було пропозицій подібних фондів, навіть при капітуляції Німеччини чи інших країн, наголошує Олександр Савченко:

— Тим більше неможливо капіталізувати віртуальні українські борги, які в голові у Трампа, там чи у Венса, чи в Маска. З цих придуманих боргів не можна розпочати підприємство, бо треба наймати людей, закуповувати техніку, робити проєкти. З економічної точки зору — це мертва угода, яка не має жодного шансу бути реалізованою.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Минуло трохи більше 90 днів із початку нового президентства Дональда Трампа — і цього часу вистачило для ухвалення рішень, які вже вплинули на глобальні ринки. Нові мита США стали викликом для європейських економік і викликали турбулентність на біржах. На цьому тлі постає питання: як тарифна політика може позначитися на оборонній співпраці та технологічній взаємозалежності між США та Європою — зокрема в контексті роботи військово-промислового комплексу? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв'ю виданню Sestry.eu відповів Мееліс Кіілі, член Комітету національної оборони Рійгікогу та генерал-майор запасу.

Європейський ВПК: чи вдарить тарифна політика США по обороноздатності Європи?

‍Марина Степаненко: Наскільки, на вашу думку, сьогодні європейський військово-промисловий комплекс є технологічно залежним від США — зокрема в таких сферах, як ППО, бойова авіація, зв'язок, програмне забезпечення чи мікроелектроніка? Чи не створює така залежність уразливість, особливо в контексті тарифної політики адміністрації Трампа, яка може торкнутися не лише споживчих, а й оборонних товарів і технологій?

Мееліс Кіілі: У короткостроковій перспективі, так, це безумовно так, тому що американські технології глибоко інтегровані і вже давно є домінуючим і кращим вибором у військових системах. Але в той же час ми повинні розглядати це як дуже позитивний розвиток подій. Це може здатися суперечливим, але адміністрації Трампа вдалося виштовхнути європейських політиків із зони комфорту. Багато з них усвідомили, що ми повинні мати здатність розвивати власні можливості.

Тому в довгостроковій перспективі, я вважаю, що цей зсув стимулюватиме і прискорить розвиток оборонних спроможностей Європи. І я також вірю, що американська адміністрація візьме це до уваги.

Американські технології залишатимуться важливими — і, ймовірно, все ще домінуючими — тому що розумно припустити, що нинішня політика врешті-решт буде переглянута або скасована

Зрештою, якщо ви платите більше, ви очікуєте більше привілеїв, більше доступу до інформації тощо. Зрештою, все стабілізується.

‍Який формат діалогу або політичного механізму ви вважаєте найбільш ефективним для вирішення тарифних розбіжностей між адміністрацією Трампа та ЄС? Чи має ЄС відповідати симетрично, чи шукати компроміс?

Знаєте, це гра інтересів. ЄС повинен чітко визначити і відстоювати свої інтереси — ми все ще живемо у світі, заснованому на інтересах. Ми повинні бути прагматичними і реалістичними щодо цього. І хоча ЄС повинен твердо стояти за своїми власними пріоритетами, у більшості випадків ми все ще шукаємо взаємовигідні компроміси. 

Незважаючи на нинішню турбулентність, я вірю в силу трансатлантичної спільноти. Історія її співпраці довга і міцна, і, на мою думку, ми врешті-решт знайдемо спосіб врегулювати ситуацію з найкращим можливим результатом для обох сторін.

«Від ілюзій до боєготовності»: переосмислення оборонного планування Естонії

Генерале Кіілі, нещодавно ви опублікували статтю про те, що національне оборонне планування Естонії постраждало від багаторічних помилок, бюрократичного дрейфу і неправильно визначених пріоритетів. Як це вплинуло на здатність Естонії адаптуватися до сучасної війни — особливо з огляду на уроки, які дає Україна?

Завжди є вплив, якщо ви будуєте своє планування на неправильному фундаменті — це зрозуміло. Але зараз ми це переглядаємо і будемо адаптуватися, виходячи з реальної загрози.

А якою є ця загроза? Це поєднання намірів, спроможностей і можливостей ворога. Це те, що нам потрібно переоцінити. І правда в тому, що ця загроза існує з часів розпаду Радянського Союзу. Будемо чесними — наш сусід не змінився, і, швидше за все, не зміниться.

Саме тому ми повинні серйозно ставитися до його намірів і працювати над тим, щоб зменшити його потенціал, щоб обмежити його амбіції і позбавити його можливостей

Для цього нам також потрібно зрозуміти їхній спосіб дій. Ухвалювати рішення, спираючись лише на нашу власну логіку або припущення щодо їхнього способу ухвалення рішень, є хибним. Нам потрібно зрозуміти їхній спосіб мислення — їхній прагматичний підхід. Я критично ставився до того, як розвивалася оборона, тому що вона часто базувалася на наявних ресурсах, а не на можливостях, необхідних для перемоги над ворогом. Саме тому ми змінюємо наш підхід — повертаємось до стратегії, що базується на силах і засобах.

Ви критикуєте публічне обговорення проблем із боєприпасами, зокрема коли це роблять представники компаній-озброювачів. Як, на вашу думку, поєднати демократичний нагляд і прозорість із потребою в секретності в умовах високої загрози?

По суті, ми повинні говорити в загальних рисах. Ми повинні окреслити, які саме можливості нам потрібні, але не вдаватися в деталі того, що саме ми купуємо, скільки, або що ми можемо постачати деінде. Громадськість повинна мати доступ до загальної інформації — достатньої для розуміння напрямку, в якому ми рухаємося.

Що стосується детальних аспектів, то ними займаються спеціальні відомства, відповідальні за командування і контроль. Ми повинні довіряти цим інституціям. Парламент також відіграє наглядову роль.

Це саме те, що ми робимо. Громадськість повинна знати, що у нас є надійні плани, що виділені ресурси, і що ми працюємо відповідно до нашої національної оборонної стратегії і концепції НАТО.

Балтійський фронт безпеки: як Естонія реагує на нові загрози?

‍Естонія демонструє сміливу ініціативу, прагнучи надати Силам оборони та Військово-морським силам право застосовувати силу проти торговельних суден, які можуть становити загрозу для підводної інфраструктури. На вашу думку, наскільки цей крок стане дієвим у протистоянні тіньовому флоту РФ? 

Це крок вперед, але він не вирішує всіх проблем. Що нам дійсно потрібно, так це перегляд міжнародного законодавства — чинне морське право потребує переоцінки. Цей крок допоможе нашим збройним силам і військово-морським силам запобігати проникненню підозрілих суден у наші територіальні води та економічну зону, але це не «срібна куля».

На що саме слід звернути увагу в міжнародному морському законодавстві?

Правила застосування сили — вони мають стати жорсткішими. Повинні бути чіткіші повноваження щодо перевірки підозрілих суден і, за необхідності, їхнього затримання. Це стосується не лише військових дій. Усі морські перевезення повинні відповідати екологічним нормам і дотримуватися належної практики мореплавства.

Коли ці правила порушуються, ми повинні мати можливість адекватно реагувати

‍Паралельно, Естонія та Литва не отримали від ЄС фінансування на проєкт «стіни дронів» для захисту своїх кордонів. З огляду на нові технологічні та гібридні загрози з боку Росії та Білорусі, чи варто країнам Балтії вже зараз розглядати створення окремого регіонального оборонного фонду або шукати альтернативні механізми фінансування для реалізації критично важливих ініціатив без оглядки на Брюссель?

Я б звернув увагу на Договір НАТО — ми часто говоримо про статтю 5, але стаття 3 не менш важлива. У ній чітко сказано, що кожна країна несе відповідальність за власну оборону. Тому так, ми не повинні покладатися на єдине джерело фінансування. Ми повинні реагувати на реальну загрозу, з якою стикаємося, і диверсифіковане фінансування завжди краще. В Естонії ми збільшуємо наші витрати на оборону, і це залишиться пріоритетом в осяжному майбутньому, адже наш сусід нікуди не подінеться.

Переговори і майбутнє європейської безпеки

‍Трамп спершу говорив про перемир’я до Великодня, а нині українські високопосадовці не виключають, що відбуваються певні зусилля задля досягнення певних домовленостей до травня. З меседжів, які зараз надходять з Москви, та зважаючи на щоденні масовані атаки України, наскільки реальний режим припинення вогню у найближчі тижні?

Перш за все, ми можемо говорити про припинення вогню, точніше, про те, що я б назвав оперативною паузою. РФ ніколи не дотримувалася домовленостей, тож чому ми повинні вважати, що зараз вона змінилися? З іншого боку, росіяни теж виснажені і, ймовірно, потребують паузи.

Але давайте будемо відвертими: припинення вогню саме по собі не покладе край війні. Це має бути щось набагато суттєвіше

Нам потрібно зламати Росію економічно. Мета проста — ми повинні зробити так, щоб Росія стала слабкою. Тільки тоді вона дійсно може розглянути можливість навіть тимчасового миру.

‍Ви згадали, що Європа повинна зламати Росію економічно. Як ви пропонуєте це зробити?

Це має бути не лише Європа, це мають бути глобальні зусилля. Ми повинні тиснути на Росію з усіх боків. Однак ми не можемо очікувати, що це обійдеться без певних витрат. Це глобальний конфлікт. Так, бойові дії відбуваються між Україною та Росією, але ширший конфлікт — це конфлікт між демократичними державами та автократичними. Якщо ми віримо, що зможемо досягти своєї мети без болю — ми помиляємося.

Якщо ми подивимося на силу і потенціал Європи, то ми можемо замінити товари, які колись купували в Росії. Нам просто потрібно адаптувати наш спосіб життя, не відмовляючись від наших демократичних принципів. Так, ціни можуть зрости, але не суттєво. Реальність така, що до війни російська економіка становила лише 3% світового ВВП, тоді як західна спільнота — 50%.

Подолати ці 3%, маючи з їхнього боку близько 140 мільйонів населення проти мільярда з нашої сторони — не повинно бути проблемою

Складність полягала в тому, що деякі великі індустріальні країни залежали від російських енергоносіїв. Однак цей час минув. Російська економіка зараз працює як економіка воєнного часу, і вона не є стійкою. Російський народ буде страждати, але, зрештою, це його власний вибір. Ми повинні продовжувати посилювати санкції і змусити Росію поступитися міжнародному порядку.

‍На вашу думку, що ще не було піддане санкціям або було санкціоновано недостатньо задля найбільшого впливу на Москву? 

Енергетика є ключовим питанням. Навколо російського експорту енергоресурсів все ще існує тіньова гра. Ми повинні знайти способи зменшити глобальний ринок для російських енергоносіїв. У світі є багато газу і нафти, тому диверсифікація є ключовим фактором. Росія залишається класичною нафтовою державою; коли ціни на нафту високі, вони використовують ресурси для переозброєння. Але коли ціни падають, вони все одно стикаються з базовими потребами свого суспільства. Все зводиться до енергетики — саме тут ми повинні чинити більший тиск.

‍Генерале, повертаючись до теми переговорів, якщо адміністрація Трампа спробує нав’язати Україні власну формулу миру, яка буде вигідна США в короткостроковій перспективі, але залишить Росії стратегічний простір для реваншу — яку позицію в такій ситуації, на вашу думку, має зайняти Європа?

Якщо ми говоримо про суспільство, засноване на цінностях, то Європа повинна сказати, що всі мирні переговори мають відбуватися на українських умовах. А це територіальна цілісність, суверенітет, а також те, що всі завдані збитки мають бути компенсовані Росією. Це мова, яку вони розуміють.

Ми не можемо поступитися ані сантиметром української території на користь агресора

‍Чи вважаєте ви, що мир, запропонований за американським сценарієм, може створити ілюзію стабільності, яка лише заморозить конфлікт і дозволить Росії відновити сили? Як у такому разі країнам Балтії, Польщі, Румунії варто планувати свою оборонну та дипломатичну стратегію?

Ризик того, що нинішня реальність може змінитися, дійсно існує. Але саме до цього має бути готова наша дипломатія — чітко пояснювати сусідам і стратегічним партнерам наступне: нова реальність не буде тривати вічно, і ми не можемо до неї звикнути. Ми повинні залишатися відданими ціннісному світовому порядку, який є легітимним і ґрунтується на правах людини.

Звичайно, завжди будуть спокуси піти на компроміс. Але, повертаючись до визначення загрози, ми не повинні створювати можливості для агресора

Тому ми повинні залишатися твердими і рішучими. Як багато хто говорив, незважаючи на час і ціну, ми повинні залишатися зосередженими на кінцевій меті. Цією метою має бути вільна, демократична і суверенна Україна в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Це дуже просто. Якщо ми зможемо покласти це на стіл переговорів, а ми повинні це зробити, то це єдиний шлях вперед. Це має бути об'єднана європейська позиція.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍