«Американські інвестори готові вкладатися в розробку нових технологій в Україні», — професорка фінансів Анастасія Федик

«Війна — це економічна дія. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка»

‍Ольга Пакош: Чому ваша організація та ви особисто виявляєте такий інтерес до підтримки та навіть розвитку економіки України? Знаю, що ваш фонд підтримує благодійну організацію «Економісти для України», яка об’єднала експертів з різних країн світу  для допомоги Україні саме в цій галузі.

Джеймс Ходсон: Війна — це економічна дія. Що це означає? Ви маєте ресурси, які потрібно ефективно розподіляти, щоб перевершити ворога. Той, хто використовує свої ресурси найефективніше, переможе. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка. Люди повинні бути продуктивними, виробничий потенціал має бути високим, а суспільство функціонувати.

Тому ми шукаємо способи розвивати економіку України навіть під час війни, зберігати зайнятість населення. Один із способів це зробити — створити екосистеми, де люди бачитимуть проблеми, які потрібно вирішити, і працюватимуть над ними без великих капіталовкладень або інфраструктури. Ми надаємо лабораторії, обладнання, академічну експертизу, наукових експертів, венчурний капітал та фінансування.

Економіка України залежить від зовнішньої допомоги, але оборона фінансується саме з бюджету України. Тому якщо економіка зростає, то і на фронті більше грошей. А якщо слабшає — слабшає й фронт

Це простий і прямий взаємозв’язок. Тому якщо Міністерство економіки звернеться до нас із запитанням, наприклад, як ми можемо підвищити податкові надходження в 2025 році або як зменшити боргове навантаження, ми допоможемо знайти розв'язання цих задач, бо маємо мережу економістів та ідеї, які можемо реалізувати.

Ми ведемо роботу в економічній сфері: працюємо над санкціями, політикою. Дуже важливо мати правильні процеси в суспільстві. Не тільки впроваджувати правильні технології, але й створювати відповідні інституції та структури для цієї діяльності.

‍— На яких галузях економіки в Україні ви зосередили сьогодні свою допомогу?

— Я був в Україні чотири рази від початку повномасштабного вторгнення. Двічі цього року, один раз минулоріч і ще один у 2022. Тож я спостерігав, як ситуація розвивалася, як змінювалися потреби, динаміка.

На початку люди масово переїжджали з одного міста в інше. Ситуація була непевна і ми не знали, чого очікувати далі. У 2023 році ситуація значно стабілізувалася. Ми змогли краще зрозуміти, де і як люди можуть жити, працювати, а також будувати своє життя у реаліях війни. А у 2024 році, мені здається, ми спостерігаємо серйозні потрясіння на геополітичному рівні. Невизначеність Сполучених Штатів, деяких європейських союзників, напруга між Китаєм і Тайванем, участь Північної Кореї — все це додає нестабільності з геополітичної точки зору, а Україна продовжує триматися.

Все це спонукає нас допомагати Україні в тих сферах, де є найбільші потреби. І це стосується не лише економіки. Sestry вже писали про нашу співпрацю з Києво-Могилянською Академією та Київською школою економіки.

Моя остання поїздка охопила Київ, Суми, Харків, Вінницю, Миколаїв і Одесу — у нас є команди в усіх цих регаонах. Намагаюсь приїжджати кожні кілька місяців, щоб зустрічатися з командами особисто, аби вони відчували, що ми не просто сидимо на іншому кінці світу, а дійсно піклуємося і хочемо побачити, як працюють програми. Що працює, що ні, що треба змінити, над чим подумати, чи є нові можливості.

У Києві ми відкриваємо хаб, присвячений науці відновлення. Вона охоплює всі інновації, необхідні для перемоги у війні та побудови сильної країни після. Це інфраструктура, чиста енергія, розмінування, відновлення лікарень, інституцій тощо. Але це також може стосуватися оборони, наприклад, дронів, приладів спостереження або інших речей, необхідних під час війни.

Друга частина моєї поїздки була пов’язана з новими ініціативами. Одна з таких ініціатив стосується нашої співпраці з міськрадою Сум: ми працюємо над створенням стійкої інтернет-інфраструктури.

Через авіанальоти, відключення електроенергії, переривання навчального процесу людям у Сумах доводиться дедалі частіше ховатися в укриттях. Якщо у Києві рідко хто виходить з дому серед ночі, то в Сумах це досі необхідність. Через це життя, робота та навчання у місті стають набагато складнішими. Інтернет зараз є одним з основних інструментів, який забезпечує зв’язок, передачу інформації та розуміння, що відбувається. У Сумах виникли серйозні проблеми із забезпеченням доступу до інтернету під час війни. Ми співпрацюємо з Cisco, щоб привезти нове радіообладнання в місто, розширити кількість точок доступу Wi-Fi і забезпечити безкоштовний доступ до інтернету.

У Вінниці ми працюємо над агротехнологіями, створюючи агротехнічний хаб. Технології від міжнародних партнерів будуть зібрані в одному науковому просторі в регіоні, який вже має експертні знання в цій галузі. Вінниця — це аграрне місто. Тут одні з найбільш родючих ґрунтів у світі — чорноземи. Тому логічно реагувати на сільськогосподарські виклики України саме тут. Ідея полягає в тому, щоб зібрати ресурси, які для цього потрібні, у цьому місті, залучити громаду, молодих науковців, бізнеси й університети. У Вінниці є шість університетів, і це в місті з населенням 300 тисяч осіб!

Ми створюємо наукові і розробні центри, де люди можуть об’єднуватися, генерувати нові ідеї, відкривати бізнеси й отримувати необхідні структури для реалізації цих ідей. Часто, коли хочеш побудувати бізнес, важко знайти інструменти, працівників і капітал, необхідні для цього. Ми намагаємося зробити ці процеси максимально простими, щоб люди могли експериментувати, швидко тестувати ідеї та виводити їх на ринок.

У нас вже є понад сто міжнародних партнерів у сфері технологій, які хочуть приїхати до Вінниці, щоб тестувати свої розробки та ділитися досвідом. Університетські партнери також зацікавлені співпрацювати з аграрними дослідниками Вінниці. Ми сподіваємося створити живу і продуктивну спільноту.

Вирощувати овочі в танках чи поруч з ними дуже небезпечно

‍— Коли очікуєте перші результати вашої діяльності?

— У червні 2025 року буде розпочато кілька проєктів, а хаби у Вінниці відкриються і почнуть працювати з тестовими фермами навколо міста. Уже зараз ми впроваджуємо три нові технології в аграрний сектор України. Одна з них є особливо цікавою.

— Водорость, яка очищає ґрунти після вибухів?

—Так, це технологія, яка дозволяє швидко відновлювати ґрунт, забруднений вибухами. На сільськогосподарських землях вибухи призводять до кількох проблем. По-перше, високі температури створюють випалені зони, непридатні для вирощування. По-друге, вибухові речовини містять токсичні хімікати, небезпечні для людини, зокрема ртуть, кадмій чи навіть радіоактивні матеріали. Через це поля можуть залишатися непридатними для вирощування продовольчих культур понад 10 років.

Іноді можна побачити фото, де люди вирощують капусту чи буряк у залишених танках чи поблизу них. Це надзвичайно небезпечно, адже такі овочі можуть накопичувати токсини, спричиняючи довготривалу шкоду здоров’ю

Один з наших партнерів, залучених до співпраці у Вінниці, розробив технологію вирощування спеціальних водоростей. Ці водорості, подібні до морських, швидко ростуть у промислових резервуарах шляхом ферментації, що дозволяє отримувати великі обсяги продукту.

Ця технологія сприяє очищенню ґрунту, розщеплюючи важкі метали та токсини. Завдяки їй процес відновлення земель скорочується з десятків років до трьох. Після цього ґрунт стає придатним для вирощування сільськогосподарських культур.

В Україні зараз існує чимало викликів. Наприклад, на полях фермерів усе ще є активні міни. Плюс є проблеми з логістикою, безпечним зберіганням зерна тощо.

Бути фермером в Україні дуже важко — це не та робота, де можна швидко збагатитися

Тому потрібно знаходити баланс і створювати рішення, які допомагають фермерам, оздоровлюють аграрну систему і прискорюють відновлення після забруднення ґрунтів та війни в цілому. Ідея полягає в тому, щоб привнести якомога більше інновацій і технологій у сільське господарство.

Крім відкритих проєктів у Києві та Вінниці, наша кінцева мета — створення таких центрів і в інших регіонах, наприклад, у Запоріжжі, Миколаєві, Харкові. Це досить легко реалізувати.

«Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування»

‍— До речі, про Харків. Хочу запитати про освітній проєкт, який ви реалізуєте в цьому місті. На сторінці вашого фонду я побачила заклик підтримати ініціативу: лише 35 доларів — стільки коштує можливість безпечного навчання дітей у Харкові на добу.

— У Харкові ми реалізуємо спільний проєкт з Міністерством освіти, спрямований на підтримку шкіл і створення центрів допомоги дітям. Ідея полягає в модернізації освітньої системи, яка в Україні залишилася майже незмінною протягом століття. Війна та пандемія COVID-19 підкреслили потребу адаптувати навчання до сучасних викликів.

Багато дітей відстають у навчанні, особливо в таких базових дисциплінах, як читання, письмо та математика. Освітній рівень сильно знизився — у середньому на два-три роки порівняно з довоєнним часом. В Україні діє чимало освітніх центрів, проте більшість з них нагадує радше місця для догляду за дітьми. Вони пропонують кілька годин занять, ігор чи вивчення англійської, що є корисним для громади. Проте ми прагнемо піти далі — запровадити нові, дієві підходи до освіти.

У співпраці з Міністерством освіти ми відкрили освітні центри в Харкові, Сумах, Охтирці, Миколаєві й Одесі. Це майданчики для експериментів із сучасними методиками навчання. Ми залучили міжнародних фахівців з раннього розвитку, психологів та інших експертів, щоб створювати нові підходи. ‍

Наприклад, мій син у США відвідував дошкільний заклад, що працював за реджіо-педагогікою — італійським методом, який навчає дітей вирішувати проблеми через співпрацю в колективі, без прямої участі вчителя. Цей підхід орієнтований на розвиток командної роботи та колективного навчання.

Крім цього, ми працюємо з дітьми, які мають інвалідність або зазнали значних травм.

Є діти, які мовчали протягом шести місяців після втрати одного з батьків на фронті

Проте вже через кілька місяців роботи з психологами й іншими фахівцями вони починають відкриватися й знову говорити. Ми поступово залучаємо їх до спільної гри з іншими дітьми, допомагаючи ділитися досвідом і брати участь у навчанні. Це також важливий урок для інших дітей: розуміння, що кожен член суспільства унікальний і однаково важливий, незалежно від життєвих обставин.

Наші центри відходять від традиційної моделі, де діти просто сидять за партами й слухають вчителя, який говорить годину, — ми прагнемо створювати середовище, яке сприяє активному навчанню й розвитку.

Крім того, працюємо над створенням навчальних матеріалів для міністерства освіти, щоб нові підходи стали доступними для підготовки вчителів по всій країні. Усе, що показує ефективність у наших центрах, ми формалізуємо в методичні рекомендації, пояснюємо, які ресурси потрібні, і проводимо тренінги. Зараз  будуємо співпрацю з педагогічними університетами, щоб їхні студенти могли долучатися до роботи в центрах, здобуваючи практичний досвід і нові знання.

З часом зміни потраплять до кожної школи, тому що я дуже підтримую ідею публічної освіти. Я хочу створити системи, що працюють для всіх. Легко відкрити приватну школу з новою методологією, але тоді лише маленька кількість дітей буде мати доступ до неї. 

Але справжня зміна відбудеться, якщо ми зможемо змінити систему на національному рівні, а це потребує терпіння й часу. Я не претендую на те, що ми зможемо зробити великий вплив одразу, але важливо, щоб ми мали механізм для змін в усій системі освіти.

‍— Географія ваших проектів вражає. Від економіки, через розмінування та очищення ґрунтів, до нових методів освіти. Ви працюєте і з міськими радами, і з міністерствами, і з комерційними підприємствами?

— Ми уклали партнерські угоди та меморандуми про співпрацю майже з усіма ключовими міністерствами України: Міністерством культури, Міністерством захисту довкілля, Міністерством у справах ветеранів, Міністерством економіки, Міністерством освіти і науки, Міністерством цифрової трансформації. Крім того, ми маємо угоду з Меджлісом кримськотатарського народу.

Український уряд відрізняється тим, що з ним легше працювати, ніж з урядами багатьох інших країн

Часто взаємодія з державними органами нагадує спілкування з дідусем — процес тривалий і інертний. А в Україні відчувається інший підхід: багато енергії та готовності до змін. Це зумовлено потребою виживання. Ми не маємо іншого вибору, окрім як шукати нові рішення, пробувати нові ідеї та впроваджувати їх.

Хоча наша організація невелика, ми прагнемо будувати якомога ширші зв’язки з різними міністерствами та людьми, щоб вони могли звертатися до нас із запитами чи ідеями, де ми можемо бути корисними. Наша мета — реагувати на потреби й допомагати їх вирішувати. Великі організації займаються глобальними завданнями: постачають сотні генераторів чи мільйони батарейок, фінансують школи й університети. Ми не можемо працювати в такому масштабі — наш підхід інший.

Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування. Ми допомагаємо, не витрачаючи на це мільйонні бюджети. Наша цінність полягає в тому, щоб поєднувати зусилля, сприяти інноваціям і шукати ефективні рішення.

— Чи плануєте ви продовжити надавати таку чималу допомогу Україні до її перемоги?

— О, я впевнений, що ми будемо активно допомагати Україні ще довго після перемоги. Питання не лише у військовій перемозі. Після закінчення війни знадобиться величезний обсяг роботи, щоб повернути країну до повноцінного функціонування, чи не так? Потрібно буде сприяти поверненню українців, які виїхали за кордон. За різними оцінками, за межами України зараз перебуває від п’яти до десяти мільйонів людей. Я очікую, що принаймні 10–30% з них повернуться, тобто йдеться про два-три мільйони осіб. Це значна кількість людей, яких доведеться реінтегрувати.

Крім цього, потрібно буде відновлювати інфраструктуру. Важливим завданням стане також збереження сильної демократії після війни. У такі перехідні періоди багато що може піти не так, тому, на мою думку, наша діяльність в Україні триватиме ще довго.

Особисто я також займаюся проєктами, пов’язаними з обороною. Інвестую та співпрацюю з компаніями, що розробляють військові технології. Якщо бути відвертим, я вірю лише в один кінець цієї війни: повна військова поразка Росії. Без цього, а також політичних змін у Росії, я не бачу реального завершення війни. У кращому випадку ми матимемо заморожений конфлікт, а, ймовірно, — активну гарячу фазу, в якій роль Китаю, Ірану та Північної Кореї лише зростатиме.

Без повної поразки Росії важко уявити щасливий фінал для світу. Незважаючи на заяви Трампа, я не бачу, як йому вдасться завершити війну до 2025 року, як він обіцяє. Тому, на жаль, це буде довга боротьба. Багато ресурсів майбутньої України вже витрачено на те, щоб захистити сьогодення.

Сподіваюся лише, що ми не продамо це майбутнє за безцінь, шукаючи короткострокове вирішення війни. Вважаю, що Європа та США мають серйозно інвестувати в Україну: забезпечити належний захист міст і створити можливості для наступу на фронті. Буде цікаво подивитися, що відбудеться в найближчі два-три місяці.

Україна стала першою країною у світі, де закохані можуть одружитися онлайн, без особистої присутності у спецустанові. Це нововведення дозволяє парам укладати шлюб на відстані — незалежно від того, чи їх розділяють міста, чи цілі материки. Особливо важливою ця можливість є для військових. Тепер захисники і захисниці можуть брати шлюб, навіть перебуваючи на позиціях. Для цього достатньо просто натиснути кнопку в мобільному застосунку «Дія».

Можливість одружитися онлайн стає важливою моральною та правовою підтримкою військових і їхніх родин. І в цьому плані держава дійсно гнучко реагує на потреби захисників: за два з половиною роки війни система реєстрації шлюбів еволюціонувала в сервіс, аналогів якого не існує.

Пропозицію зробив під звуки тривоги, але одружитися виявилось непросто

Першим кроком еволюційного ланцюжка стала можливість подати заяву на реєстрацію шлюбу онлайн. Вона з'явилась у лютому 2023 року в державному сервісі «Дія», українському відповіднику польської програми mObywatel.

«Формальність», як часто казали про шлюб до війни, набула нового значення. Офіційний шлюб під час війни виконує одразу декілька важливих функцій: з одного боку зміцнює зв’язок і довіру, з іншого — надає партнеру правовий статус на випадок поранення чи загибелі військового, який дозволяє жінці бути поруч з чоловіком у реанімації, ухвалювати рішення щодо його лікування, претендувати на спадщину. А ще — стає символом надії на продовження нормального життя навіть у найскладніших обставинах.

Ірина та Даниїл з міста Первомайськ Миколаївської області подали заяву через сервіс «Дія». «З нашої першої зустрічі Даниїл казав, що я буду його дружиною, — розповідає Sestry Ірина. — І коли я їхала до нього до Покровського, маленького містечка у Дніпропетровській області, відчувала, що він зробить мені пропозицію. Ми гуляли з ним тією частиною міста, яка збереглася, бо його постійно атакують росіяни, дійшли до парку — і Даня став на коліно й попросив стати його дружиною. Раптом пролунав сигнал повітряної тривоги, але ми його вже майже не чули, захоплені одне одним і радістю бути разом».

Ірина відповіла «так», але одруження довелось зачекати. Даниїла рідко відпускали з фронту. За 2,5 роки війни закохані бачилися всього п'ять разів — під час коротких відпусток військового, або ж Ірина їздила до нього у найближче прифронтове місто

Було прийняте рішення подати заяву на шлюб онлайн — така можливість саме з'явилась на сайті «Дія». Ірина заповнила бланк, а Данило, тільки-но з'явився доступ до інтернету, підтвердив заявку через електронну пошту.

Пара обрала дату церемонії в РАЦСі, заплатила 1100 гривень (близько 25 доларів) держзбору за церемонію. З-за кордону спеціально приїхала сестра нареченого. Але весілля не відбулося. Нареченого не відпустив командир. Складна ситуація на ділянці фронту, кожна людина на рахунку…

— Даниїл обіймає офіцерську посаду, має у підпорядкуванні солдатів, тож він не сперечався, — каже Ірина. — І наша перша дата «згоріла», хоча ми до останнього сподівались на диво. Тому ми подали заяву вдруге. Обрали нову дату і стали чекати. Втім — нашого шлюбу ми чекали набагато довше.

Ірина розповідає історію кохання з Даниїлом. Вони познайомились, коли їм було по 16 років (зараз — 30). І це їхня третя спроба бути разом.

— Перший раз ми були молодими й наївними, — згадує Ірина. — Потім знову зустрілися, але знову не склалося. Я була у тривалих стосунках, які не приносили мені щастя, часто згадувала Даниїла. Втретє ми побачилися два роки тому. З перших днів повномасштабної війни чоловік захищає Україну. Війна дуже його змінила. Він став таким мужнім, відповідальним, серйозним і компетентним. Він завжди був «коханням мого життя».

Відпустити Даниїла одружитися з другої спроби просив весь взвод. І зрештою йому таки дали 10-денну відпустку. Ірина каже: «У нас не було гучного святкування. Ми поїхали до Одеси, зробили там гарну весільну фотосесію, далі повернулися до Первомайська й урочисто побралися. З гостей були тільки батьки нареченого, мій брат і мама, адже мій тато також захищає Україну».

Історія Ірини й Даниїла підсвітила слабкі місця системи: стало ясно, що відпускати військових на церемонію незручно. Так у застосунку «Дія» з'явилась можливість дистанційного одруження через відеозв’язок.

Півтори тисячі шлюбів через телефон

Достатньо відправити через застосунок «Дія» заяву, партнерові — прийняти її, обрати дату церемонії — і вона відбудеться по відеозвʼязку. Співробітник РАЦСу засвідчить згоду, а наречені підпишуть актовий запис про шлюб за допомогою електронно-цифрового підпису.

За перші три місяці після запуску послугою дистанційного шлюбу скористалися майже 1500 пар, повідомила заступниця міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Валерія Коломієць. Серед них — пара з Калуша, Івано-Франківської області.

У Калуському відділі державної реєстрації актів цивільного стану розповідають: «Щоб вона не розплакалася, я м'яко обійняла її за плечі — молоду і красиву жінку, яка тримала в руках телефон і не могла відвести очей від екрана. Вона виходила заміж. Її коханий, кремезний чоловік у військовій формі, з екрана телефону говорив, що кохає її та ніколи б не подумав, що одружуватиметься через телефон».

«Під час відеореєстрації шлюбу виникають різні питання, — розповідають у пресслужбі. — Наприклад, одна з подруг нареченої запитала, чи може наречена сама надягнути каблучку, яку для неї раніше придбав коханий. Наречені дуже хочуть, щоб коханий був поруч, щоб він сам надягнув каблучку, обійняв і поцілував. Але навіть через відеозв'язок вони щасливі, що — попри обставини — все ж змогли створити сім'ю».

Часто чоловіки наважуються на такий крок, коли розуміють, що попереду на них чекає важкий бій чи складне завдання. Вони не хочуть, щоб у разі невдачі їхня кохана залишилась беззахисною і безправною. Це прояв великої любові — думати про неї, про спільних дітей у такі важкі й доленосні моменти.

Але виявилось, що в деяких випадках військовий, поліцейський, медик чи рятувальник не можуть бути присутніми на церемонії навіть по відеозв’язку. Є місця, де користуватися мобільними телефонами суворо заборонено. Тож від 9 вересня 2024 року з'явилась можливість провести онлайн всю процедуру реєстрації шлюбу через «Дію».

Ти вийдеш за мене? Де б ти не була…

Весь процес — від подання заяви до самого одруження — відбувається онлайн. Партнер чи партнерка отримують сповіщення, на яке потрібно відповісти протягом 14 днів. Ця функція доступна для всіх повнолітніх громадян України, за умови, що:

• ви маєте верифікований податковий номер;
• використовуєте ID-картку або закордонний паспорт у «Дії»;
• не перебуваєте в іншому шлюбі (або маєте запис про розлучення в реєстрі ДРАЦС).

Немає прив’язки до системи Резерв+ і оновлення даних. Але варіант не підходить для пар, в яких щонайменше одна особа є громадянином не тільки України, але й іншої держави.

У перші дні роботи нової функції в застосунку «Дія» користувачі вирішили її протестувати і виявили чимало технічних помилок. Так, деякі люди, які вже давно перебували у шлюбі, могли знову надсилати одне одному пропозиції. Один користувач відправив 19 пропозицій різним жінкам і отримав кілька позитивних відповідей. На відміну від вимушених дистанційних шлюбів для військових, цивільні поставилися до цього сервісу зі скептицизмом.

Українська правознавиця, доктор юридичних наук Наталія Савінова, навіть поділилася в Facebook цікавою історією. Її клієнтка, яка перебуває в процесі розірвання шлюбу, знайшла пропозицію свого чоловіка до іншої жінки, яку він надіслав через застосунок «Дія». Вона зробила скріншот своєї знахідки і сподівається, що він стане аргументом для суду, який якомога швидше їх розлучить і не буде давати час на примирення.

У перші дні українці подали 416 тисяч заяв на шлюб. При цьому позитивних відповідей виявилось — 49 282.

Лише за перші 24 години українці забронювали дати шлюбів на 2 місяці вперед

Ось чому застосунок «підвисав», не приймав електронно-цифрові підписи і не підвантажував документи.  

Однак наполегливі пари знайшли для себе «віконечко». Одна з таких пар — Олена та Юрій з Києва, які хотіли одружитися ще навесні, але хлопцеві не давали відпустки. Пропозицію він зробив під час розмови відеозв'язком, обручку замовив та відправив кур'єром, а одружитися довелося через «Дію».

Олена пояснює: «Наш формат одруження — логічне продовження нашого знайомства. Яке почалося з того, що Юрій підписався на мій кулінарний блог в Instagram, ставив вподобайки всім моїм рецептам, і лише згодом наважився запросити мене на побачення».

Незважаючи на технічні проблеми, певну недовіру до цифрових інновацій і страх за збереження цифрових даних, новий сервіс показує, що навіть у найскладніших умовах українці знаходять спосіб бути разом, створювати й захищати сім'ї. І зараз, пояснюючи своє рішення формалізувати стосунки, пари кажуть: «Війна навчила нас цінувати кожну мить разом і бути як ніколи рішучими».

<frame>У перший рік повномасштабної війни в Україні спостерігався сплеск одружень — їхня кількість зросла в порівнянні з довоєнною на 4%. Однак у 2023 році тенденція пішла на спад — зафіксовано на 16% укладених шлюбів менше. Левова частка одружень відбувається у регіонах, що знаходяться в епіцентрі бойових дій, зокрема на Харківщині. Натомість на заході України шлюби укладали на 20% рідше, ніж в інших регіонах.<frame>

Ярина Матвіїв: Простими словами — чим займається Brave1?

Наталія Кушнерська: Однією з наших місій у цій війні є мінімізація участі людини на полі бою через застосування сучасних технологій. Перевага наземних роботизованих комплексів у тому, що вони можуть взяти на себе дуже багато функцій, які наразі вимушені виконувати виключно люди. Це бойові місії, розвідка, евакуація поранених, перевезення провіанту та боєприпасів. Для прикладу, один з мед-евакуаційних роботів від українського розробника протягом одного тижня боїв зумів евакуювати 20 поранених військових. Раніше для цього потрібно було наражати на ризик евакуаційну групу з декількох військовослужбовців. 

Повністю замінити людей технологіями неможливо, та робимо все можливе, щоб технології максимально захистили військових, а там, де це можливо, замінили їх

Чим конкретно зараз займаєтеся та що в пріоритеті?

Brave1 надає організаційну, інформаційну, фінансову підтримку розробкам, які пройшли оборонну експертизу, аби ті якнайшвидше отримали код НАТО та були законтрактовані державою.

Кожен український розробник, який прагне, аби держава закуповувала його рішення для потреб Сил безпеки та оборони, має пройти кодифікацію згідно зі стандартами НАТО. У рамках цього процесу розробники повинні підготувати необхідні документи, провести тестування своїх рішень, пройти оборонну експертизу фахівцями Генштабу, які визначать, наскільки така розробка потрібна військовим. Тобто це цілий комплекс бюрократичних, технічних, процедурних механізмів, які повинен пройти розробник, щоб мати змогу контрактуватися державою. Місія Brave1 — допомогти їм пройти цей шлях якнайшвидше та з мінімальними труднощами. 

Компанії-учасники Brave1 працюють в рамках 12 технологічних вертикалей, визначених Генштабом. Це засоби ураження, розвідки, навігації, роботи, засоби радіоелектронної боротьби та зв’язку тощо. Все те, чого потребують наші військові, тут і зараз.

Як визначаєте, що саме важливо, які розробки і технології потрібні фронту? 

Базовий запит на технологічні рішення формують військові. Саме від нього відштовхуються в роботі українські розробники та безпосередньо ми у Brave1. Окрім цього, фахівці Генштабу проводять оборонну експертизу усіх розробок, зареєстрованих на платформі Brave1. Саме ця експертиза визначає, наскільки потрібним для військових є те чи інше рішення. На цей рік для Brave1 пріоритетними напрямками роботи є 4 сфери: БПЛА, засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), роботи та штучний інтелект.

Сучасна війна — це війна дронів

Вони виконують ударні функції, здійснюють розвідку, виступають ретрансляторами зв’язку. Тому розвиток БПЛА є безальтернативним. Важливість безпілотників розуміє і ворог, тому наш наступний пріоритет — розвиток засобів РЕБ, які здатні позбавляти ворожі дрони зв’язку з оператором. Особливо важливо розвивати так званий «окопний» РЕБ, який захищає безпосередньо військових на позиціях. Не менш важливі наземні роботизовані комплекси. Їхня головна цінність — можливість замінити людину при виконанні цілої низки функції, як от штурм, оборона позиції, розвідка, евакуація поранених. Чим більше роботів на фронті, тим більше збережених життів. Завдяки ШІ ми можемо підвищити ефективність ураження дронів, а також набагато краще працювати з великими обсягами інформації, яку збирає наша розвідка.

Які суперсучасні роботи, створені під час повномасштабної війни, працюють сьогодні на полі бою?

Це дуже широкий спектр роботів, і їхня кількість постійно зростає. Зокрема, це логістичні платформи, за допомогою яких можна доставляти боєприпаси та провізію на передову. Активно працюють мед-евакуаційні роботи. Для прикладу на одному з напрямків робот Воля-Е від українського виробника евакуював понад 100 поранених та полеглих військових з поля бою.

Також маємо ударні дистанційні модулі, на кшталт турелі ШаБля, яка відбивала атаки росіян на Авдіївському напрямку  (турель — установка для кріплення та застосування у бойових умовах кулемета, малокаліберної гармати або ракет, — ред.).

Україна — найбільша замінована країна світу. Як можна розмінувати таку величезну територію без людських втрат?

Наша відповідь — технології. Ми вже маємо рішення на платформі, які демонструють, що це не тільки можливо, але й цілком реально. Наприклад, на платформі зареєстрований дрон для детекції мін та інших вибухонебезпечних предметів. Він дозволяє пришвидшити процес сканування великих площ. Для прикладу, та площа, яку раніше сканувало 4 сапери, тепер може бути просканована одним дроном за той самий час. І таких розробок чимало.

Завдяки Brave1 українські розробники отримують гранти на проєкти, а бізнес та міжнародні партнери — інвестиційні можливості в українські передові оборонні розробки. Які масштаби роботи, яку ви ведете?

На нашій платформі зареєстровано понад 2400 унікальних технологічних рішень від понад 1100 українських розробників різних рівнів. Маємо надзвичайно позитивну динаміку — якщо минулого року щомісяця реєструвалося близько 100 розробок, то уже цьогоріч цей показник стабільно перевищує 200 рішень на місяць. Це свідчить про те, наскільки потужно включився український приватний сектор — інженери, інноватори, бізнес — в створення технологічних рішень для наших військових. Як результат, ми вже маємо понад 30 кодифікованих виробів, тобто, комплексів, які вже контрактуються державою, або можуть бути законтрактовані. 

На думку ряду експертів, Україна за час війни стала одним з лідерів серед держав у світі за виробництвом зброї. Чи дійсно це так?

За час повномасштабної війни Україна однозначно стала одним з головних defense tech хабів світу. Українські розробники створюють рішення в практично всіх технологічних нішах: БПЛА, наземні роботизовані комплекси, РЕБ, штучний інтелект, військова медицина, навігація тощо. Окремі рішення є унікальними не тільки для України, але й для світу.

Багато наших міжнародних партнерів приємно вражені, наскільки потужного прогресу досягла українська defense tech індустрія за такий короткий проміжок часу

І ми тільки набираємо обертів — щомісяця фіксуємо збільшення кількості виробників, самі розробки постійно вдосконалюються. Тому перспективи колосальні. Впевнені, що після завершення війни українські розробники зможуть постачати свою продукцію й ми маємо втілити їх у реальність, щоб зберегти та наростити технологічну перевагу над ворогом. 

Чи можливо завдяки вашим розробкам дійти до того, щоб вести технологічну війну без людських втрат?

Не слід очікувати появи унікальної вундерваффе. Зброя майбутнього — це не щось одне. Це комплекс технологічних рішень, які працюючи разом, створюють перевагу на полі бою. Саме тому ми не концентруємось на одному чи двох напрямках, а прагнемо максимально охопити усі сфери defense tech. Єдині вимоги, які ми ставимо перед усіма розробками і які, на нашу думку, визначають ключові характеристики зброї майбутнього — це ефективність і людиноцентричність. Усі рішення мають бути спрямовані не тільки на те, щоб завдавати шкоди ворогу, але й щоб зберігати життя та здоров’я наших військових. На жаль, вести війну без втрат — неможливо. Але у наших силах їх максимально мінімізувати, аби ця війна стала війною технологій, а українці могли жити і будувати успішну державу.