Майбутнє

На відзначення річниці Нормандії у Францію приїде Джо Байден, запрошення росіянам у Білому домі не схвалили, але Вашингтон, звісно, не буде втручатись в дипломатичні протоколи Єлисейського палацу. Тим більше, що загалом у США вітають зусилля Макрона підтримувати дипвідносини з Москвою. Та чи працює західна дипломатія, коли йдеться про росіян, навіщо французький посол ходив на інавгурацію Путіна, чому російських митців досі вітають в Каннах і чи усвідомлює Європа, що російська загроза не лише військова, — Sestry обговорили з українськими та європейськими експертами.

‍Режим — Путіна, росіяни — окремо

На дипломатичному рівні Франція разом з багатьма іншими європейськими країнами проводить чітке розмежування між протистоянням Путіну і його режиму та підтримкою відносин з російським народом, пояснює старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Як кажуть, Франція проти президента, а не проти російського народу. Звідси і запрошення російській делегації, але не президенту.

Звичайно, ці «високотехнологічні» дипломатичні конструкції можуть бути легко використані росіянами

Не в останню чергу це заслуга російської так званої ліберальної опозиції і певних культурних опозиційних діячів, які просувають наратив — так званих хороших росіян, які нібито й самі проти Путіна, мовляв, то все путінська армія, путінська агресія, путінські ракети і так далі. Таким чином вони намагаються відсторонитися від війни проти України і уникнути колективної відповідальності, каже політолог міжнародник Максим Несвітайлов:

— До певної міри це в них працює — і Росія це підживлює наративами про «великую русскую культуру». Десь тиснуть на почуття провини, як, наприклад, у Німеччині, де їм дуже ефективно вдалося нав'язати німцям провину ледь не за всю Другу світову війну чомусь виключно перед Росією.

Хоча, якщо брати Росію як країну, вона значно менше постраждала, ніж Україна від Другої світової війни

‍Висадка союзників 

6 червня 1944 року західні союзники почали масштабну висадку на півночі Франції — у Нормандії. Операція, також відома як Day D, вважається однією з переломних у Другій світовій війні і водночас однією з найкривавіших для західних союзників. Вшанування річниці Нормандії має неабияке символічне значення. І хоча радянські війська не брали участі в операції в Нормандії, на 60-ту і 70-ту річницю Франція запрошувала російську делегацію на чолі з президентом Путіним. На тлі агресивної війни, яку Росія веде проти України вже третій рік, запрошення росіян виглядає як блюзнірство, не приховує обурення французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер:

— Особисто я категорично проти присутності російської делегації. Можна було б це організувати інакше, було дві опції — або залишити порожнє крісло і сказати: коли Росія визнає свої злочини, скоєні в Україні, Сирії і тощо, вона зможе відновити своє місце поряд з іншими. Або, наприклад, дружина російського дисидента, Кара-Мурзи Євгенія могла б взяти участь, її чоловік Володимир Кара-Мурза завжди визнавав злочини, скоєні Росією, злочини, скоєні в Україні, їхня родина представляє, скажімо так, чесне, а не злочинне обличчя російської держави.

Але запрошувати когось з нинішньої влади — не є прийнятним

Так само неприйнятною, на думку Ніколя Тензера, була участь французького посла в інавгурації Путіна. Тоді у французькому МЗС це назвали дипломатичним жестом, покликаним не палити всі мости для комунікації. Водночас джерела Суспільного серед французьких дипломатів стверджують — це не означало, що Франція вважає обрання Путіна легітимним, хоча й не може не брати до уваги результати голосування. Ці дипломатичні ігри, що відбуваються на тлі доволі радикальних заяв Еммануеля Макрона щодо російської поразки як запоруки безпеки Франції і Європи в цілому та ймовірності відправлення в перспективі французьких військ в Україну, вказують на певну непослідовність на інституційному рівні, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Цей зсув — перехід Макрона до більш жорсткої позиції щодо Росії — не обов'язково повністю підтримується дипломатичним корпусом і військовим персоналом Міністерства оборони. Водночас заяви французького президента знаменують значну історичну зміну в позиції Франції щодо Росії — зміну, яку ми не повинні недооцінювати і повинні уважно спостерігати за її розвитком як у Франції, так і в усій Європі.

‍Український резонанс і російський шлейф

На 80-ту річницю висадки в Нормандії у Францію приїде український президент. Про плани Володимира Зеленського пише Politico, видання зауважує — Україна потребує підтримки і глобальної уваги, а ця поїздка відкриває можливості для спілкування зі світовими лідерами, зокрема з президентом США Джо Байденом.

Присутність українського президента на французьких урочистостях матиме величезний символічний резонанс, констатує Politico.

Тим часом на Каннському кінофестивалі 10 хвилин стоячи аплодували стрічці  російського режисера Кірілла Серебреннікова «Лімонов: Баллада про Едічку». Едуард Лімонов — російський політичний діяч і письменник, помер у 2020-му році, очолював рух «Інша Росія», відзначався українофобськими, шовіністичними і ксенофобними висловлюваннями, ще у 1999 році був визнаний персоною нон ґрата в Україні після  закликів передати Росії «русский город Севастополь». Самого Серебреннікова в Європі вважають дисидентом і митцем, який виступає проти Путіна. 

«Відірваний від реальності, пов’язаний з російськими грошима» — таким би був правильний девіз цього Каннського кінофестивалю», — так на російський показ відреагувала українська режисерка Марина Степанська.

‍Зміни в сприйнятті Росії — повільні, але відбуваються

Ті, хто не займається питаннями безпеки та оборони, часто не розуміють, як Росія веде когнітивну війну, намагаючись маніпулювати людьми, і їм здається, що нічого страшного не відбувається — і вони особисто в безпеці, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Окремий трек — люди, які роками вивчали російську культуру:

— Зміни у сприйнятті Росії відбулися, але ті, хто професійно займається вивченням російської культури в університетах або в російських культурних проєктах, як правило, мають консервативний рефлекс, стверджуючи, що соромно скасовувати російську культуру через війну, яку розв'язав Путін. З цим можна сперечатися, але вони живуть в ідеальному світі, де, на їхню думку, їх не експлуатує російський режим і їх не чіпають його психологічні операції.

Українська діаспора, до речі, допомагає поширювати ідею про те, що слов'янський світ не обмежується російською культурою

У дипломатії Україна багато в чому програє Російській Федерації і на це є низка — як об'єктивних, так і не дуже об'єктивних причин, зауважує політолог міжнародник Максим Несвітайлов. З одного боку, державні ресурси України й Росії неспівставні, з іншого — Київ часом гальмує там, де могла б просувати свої позиції:

— У тій же Великій Британії до призначення Залужного майже 8 місяців не було посла. І це не дуже добре. Або посол Росії у Ватикані, він дуже сильно впливає на думку Папи Римського. Вони друзі взагалі. А потім ми дивуємося, чому в Папи Римського така проросійська позиція. Тому що от Росія просуває свій наратив, а чим відповідаємо ми? Але насправді не все так погано. Головне, що ми бачимо зараз, що підтримка України не зменшується, а навпаки наростає.

Хто б там що не говорив, але якщо ми подивимося в цифрах, те, скільки грошей Україна отримує і зброї протягом 2024 року, це колосальна позитивна різниця

Хай і повільно, але трансформація поглядів відбувається і з'являється розуміння того, що Росія є загрозою, про це свідчать соціологічні дослідження, каже французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер. Водночас, продовжує він європейцям бракує усвідомлення масштабів цієї загрози:

— Я не впевнений, що більшість французів, німців, італійців, іспанців, жителів більшості країн Європейського Союзу, за винятком хіба що Центральної та Східної Європи, що вони усвідомлюють ці безмірні російські злочини — сотні тисяч жертв в Україні, а до цього в Сирії, Чечні і так далі. Я думаю, ми повинні більше говорити і показувати злочини, скоєні росіянами, не тільки режимом Путіна, а росіянами, більшість з яких підтримують режим Путіна, бо й досі ще немає того глибокого усвідомлення, що росіяни сьогодні є тими, ким були німці за часів Гітлера.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Марія Гурська: Рада ЄС схвалила використання доходів від заморожених активів Центрального банку Росії на користь України. Наразі йдеться про 2,5-3 млрд євро. Наскільки ця новина важлива для України?

‍Павел Коваль: Це ключова новина, тому що вона відкриває шлях для того, щоб, по-перше, Росія не могла користуватись цими коштами, а по-друге, щоб ці гроші були використані не тільки на відбудову, але й на оборону — вони зараз вкрай необхідні.

Головне, щоб росіяни отримали сигнал, що гроші скеровуються на ведення війни, й українці можуть ними користуватись

Але тут йдеться не лише про кошти, які надходять від відсотків, а й про базові фінансові ресурси, які російський банк зберігає за кордоном. 

‍Bloomberg пише, що зараз активно обговорюється пропозиція США перевести в Україну 280 мільярдів доларів активів російського Центробанку, які розміщені в бельгійському депозитаруімі EuroClear. Це буде домінуючою темою під час зустрічі G7, яка незабаром відбудеться в Італії. Які перспективи?

Ланцюжок такий: американське рішення як додаток до голосування про допомогу Україні, яке надихнуло ЄС ухвалити відповідне рішення. Поки що це стосується лише відсотків, але згодом, сподіваюся, стосуватиметься і базових коштів. М’яч зараз на полі уряду Бельгії. Просто потрібно зробити крок, який досі західні політики вважали неможливим. Але я думаю, що настав час дати цій історії нове юридичне визначення: якщо держава поводиться настільки агресивно і так явно порушує міжнародне право, як Росія, то вона повинна зіткнутися з санкціями такого типу. Це серйозне обмеження, яке раніше не застосовувалося в такому масштабі, але, на мій погляд, його цілком можливо реалізувати. 

‍Одна з центральних тем в українських та світових медіа ЗМІ — початок перемовин про вступ України до ЄС. Брюссельські посадовці, яких цитує POLITICO, розповідають: дипломати з ЄС та Києва працюють над тим, щоб переконати угорський уряд дати згоду на початок переговорів. Чого очікувати?

Треба очікувати початку переговорів. Буде формальний запуск переговорного процесу. Потрібна добра воля з боку Угорщини. Наступне головування у Раді ЄС — саме угорське, і тут можуть бути певні  затримки, але, на щастя, друга частина року завжди коротша, там йдуть канікули, а тоді наступним буде польське головування. Я сподіваюся, що саме тоді відбудеться початок й українських, і молдовських переговорів. Важливо, щоб бельгійці це почали.

Польща — єдина велика країна в ЄС, яка фактично підтримує розширення

Оскільки я маю уявлення, що говорять наші партнери на Заході, то лише Варшава каже: «Так, переговори і розширення!». Інші зазвичай кажуть: «Так, переговори і розширення», але додають ще щось. Згадують, наприклад, як додаткові умови, внесення змін до договору ЄС. Це, начебто, така дрібниця, несуттєва умова, але насправді внести зміни в договір Євросоюзу — це питання кількох років. І сьогодні це насправді неможливо, тому що для цього немає політичних умов. В інтересах Польщі — розширення. Але є країни, які кажуть, що вони підтримують переговори, та насправді часто сповільнюють їх. Багато західних країн сподіваються, що насправді це триватиме довше. Сьогодні вони цього сказати не можуть, але я десь тихенько чую, як вони кажуть: «До речі, користуючись нагодою, змінимо договір ЄС». Плюс, є позиція окремих країн, зокрема, Угорщини, але не тільки.

Під час переговорів з Євросоюзом вони додаватимуть різні двосторонні питання з Україною, тому що побачать, що для того, щоб пройти на наступну стадію переговорів, Київ готов посунутися в певних питаннях далі. Інколи держава може мати якісь старі претензії. Наприклад, угорці уявлять, що хочуть вирішити якесь питання меншин. Це не стосується переговорів з ЄС, але коли закриватимуть черговий розділ перемовин, скажуть: «Ми погодимося на закриття, але натомість ви маєте зробити оце». Отже, переговорний процес ітиме за цим формальним трендом, який є найважливішим і вирішальним, але також буде обтяжений багатьма зовнішніми тисками. І до цього треба бути готовим.

‍Наскільки цей план зараз реалістично виглядає і чим може завершитися в умовах війни?

Я дивлюся на план входження України до ЄС так само, як на магдебурзьке право в Середньовіччі. Якщо країна отримувала магдебурзьке право, вона отримувала всю правову систему і спосіб мислення. Що це означає у випадку України? По-перше, я вважаю, що сам переговорний процес буде супер.

Він буде важким, дратуватиме українців, але водночас адаптуватиме кожне питання до західних стандартів, зокрема, через початок переговорів трохи поліпшить питання корупції

Коли мені на Заході говорять про корупцію в Україні, я їм кажу: «Відкрийте двері в ЄС! Переговори з Євросоюзом — найкращий спосіб боротьби з корупцією». Є відомі способи, всі їх знають, — додаткове антикорупційне бюро і так далі. Все це добре, Але найкращими є переговори, тому що Україна неминуче перейме ту систему, яка вже діє на Заході, і це саме по собі змінить країну, дасть простір для змін українцям, особливо середньому класу.

‍Навіть під час війни?

Під час війни це також політично важливо. Війна — це й психологічне питання. Важливо, щоб люди, в яких, наприклад, рідні воюють, постійно отримували сигнал, що кінець уже близький — і ми будемо у спільній європейській родині. І це має глибокий сенс.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Чи може йтися про те, що нас приймуть в ЄС за пришвидшеною процедурою, якщо Україна погодиться на певні поступки щодо територій?

Я беру участь у багатьох розмовах такого типу і ніколи не чув, щоб це питання так ставилося. Я б розділив ваше запитання на дві частини. І я хочу, щоб це було зрозумілим. Україна вже має швидкий шлях до ЄС, бо має угоду про асоціацію. Про це мало хто знає або забуває — навіть люди, які займаються політикою. Але ця угода про асоціацію — це вже часткове членство. У багатьох сферах. Угода про асоціацію доповнюється угодою про розширену зону вільної торгівлі. Це означає, що, з точки зору торгівлі, Україна вже кілька років частково в ЄС. До цього додаємо безвізовий режим, тобто вона вже трохи є ніби у Шенгені. А до цього додаємо ще ширше відкриття європейського ринку через війну — тобто і законодавство, і регулюючі документи ЄС, пов’язані з початком повномасштабного нападу Росії на Україну у 2022 році. Отже, у багатьох сферах ваша країна сьогодні повною мірою використовує весь європейський ринок.

Я завжди пояснюю це так — і галичани мене зрозуміють: уявімо, що біля Кальварії Зебжидовської, під Краковом, хтось виготовляє взуття. Коли він був у складі Австро-Угорщини, то міг виготовити невідомо скільки цього взуття, тому що там був такий великий ринок, що кожен міг купити його, без мита і без проблем. І сьогодні, якщо хтось щось виробляє в Україні, він має доступ до великої, як колись би сказали, імперії. Що ж, Європейський Союз не є імперією в політичному сенсі, але він охоплює велику територію. Я думаю, що не всі розуміють, що відбулося.

Україна має набагато швидший, ніж у Польщі, шлях в ЄС — і це навіть не враховуючи війни, розпочатої у 2022-му році

Київ і раніше мав кращі умови, ніж колись Варшава, коли приєднувалася до ЄС. По-друге, Україна має дружнього сусіда, який може ознайомити її з усіма цими проблемами, навчати, проводити тренінги. Наприклад, Німеччина не вступала в ЄС, вона завжди там була, вона взагалі не знає цього процесу. Люди не звертають на це уваги.

‍Пам'ятаєте слова голови канцелярії НАТО Єнсена про те, що можлива процедура вступу України в НАТО, але на тій частині території, де немає російської армії? Чи може щось подібне бути запропоноване під час входження в ЄС?

Певні тимчасові розв'язання — це трохи інша історія. У випадку з ЄС ідеться про питання митних рішень і надходження товарів. І все ж, немає жодних причин для того, щоб Україна відчувала себе якоюсь особливою в цьому питанні. Подібна проблема буде, наприклад, у Молдови, тому що потрібно буде ретельно продумати рішення щодо Придністров’я, але все це жодним чином не означатиме, що хтось визнає російські зазіхання на територію України. Можливо, будуть якісь кроки, принаймні з торговельних міркувань, які, для того, щоб торгові рішення працювали особливо добре, враховуватимуть тимчасовий стан на деякий час — Україна сама може цього хотіти, бо це буде в її інтересах. Але абсолютно точно не буде юридичного визнання будь-яких російських претензій, і змішувати це взагалі не варто. Знаєте, чого ми не розуміли, коли вступали до ЄС?

На Європейський союз потрібно дивитися, як на бізнес-можливість для людей

І тоді ми побачимо це по-іншому. Тому що ЄС дасть українському середньому класу, який страшенно постраждав після війни, можливість зосередитися на створенні особистого успіху, у вигляді фінансового оздоровлення та виходу на ринки. Це матиме величезний психологічний вплив. Сьогодні це може для декого прозвучати якось незручно, але за якийсь час закінчиться війна, а угоди вже будуть укладені. От тоді і відкриється ЄС. Війна ж триватиме не більше 5-6 років. Це буде неймовірно для тих людей, які пережили її і будуть шукати якісь нормальні шляхи розвитку. Як і кожне суспільство після війни.

‍Це цікаве твердження, що війна триватиме не більше 5-6 років. Тобто, ще 2-3 роки? Чому ви так думаєте?

Потрібно було б більше часу, щоб презентувати серйозний політичний прогноз.  Але ми маємо час на те, щоб розглянути  два-три існуючі сценарії. Перший — і давайте не забувати про нього — що Путін помре.

У сучасній міжнародній системі відхід очільника Кремля майже автоматично означає початок переговорів. Якихось. Тому що якісь переговори точно будуть. Є другий варіант, який є найбільш негативним, крайнім варіантом у цій війні — так званий харківський момент (це ситуація, яка може визначити подальшу долю війни: або Путіну вдасться прорвати фронт, де-факто відкрити новий фронт десь між Харковом і Сумами, або українці покажуть, на що вони здатні і захистять цей черговий шматок своєї землі. — Авт.). Це станеться, якщо росіянам вдасться зайти в Україну глибше — тобто зламати лінію фронту і зміцнити її. Політичні наслідки цього насправді важко уявити як для самої України, так і для…

‍...Європи і США. 

Так. Але є і позитивний сценарій. І він полягає у тому, що Україна цьогоріч, як і торік, захищатиме свою територію, яка сьогодні повністю під її адміністративним контролем. Вона зможе частково відновлювати контроль над своєю територією за лінією оборони, а також зможе захищатися з повітря, тому що буде мати перші літаки, які будуть останнього покоління. І на додачу, вона зможе атакувати цілі на території Росії, оскільки матиме ракети. Плюс, проведе ефективну мобілізацію. Тобто буде виконано те, що мають зробити західні союзники, і те, що має зробити сама Україна. Якщо ці умови, про які я зараз сказав, будуть виконані, це означатиме дуже хороший сценарій для України. Зовсім добре вже і так не буде, бо щось погане вже сталося. Потрібно не забувати, що є величезні втрати населення, його переміщення через напад Росії, виїзд людей на Захід, руйнування інфраструктури. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/664778933eb24da26959b702_Ukraine-Kharkiv-war-Sestry.jpg">Павел Коваль: «”Харківський момент”: ситуація на Харківщині визначить долю цієї війни»</span>

‍Ви сказали, що один із сценаріїв припинення війни — смерть Путіна. Якщо він помре або буде вбитий найближчим часом, чи висловлять співчуття західні лідери російському народу, як це було у випадку з аварією гелікоптера іранського лідера Ібрагіма Раїсі цього тижня?

Знаєте, я мабуть вже залишу Іран у спокої, але нещодавно ми бачили майже те саме під час присяги Путіна. Після цих фальшивих виборів дехто таки взяв участь в урочистостях.

‍Наприклад, Франція.

Комусь важко зрозуміти, що історія відбувається на наших очах, що Путін такий самий, як Гітлер. Нам не потрібно 30, 40, 50 років, як після тієї війни, щоб зрозуміти, що після певного моменту вже не можна подавати руки диктатору. Якщо хтось цього не усвідомлює, то нічого серйозного вже не зробить.

‍А такі теж були — зокрема, Ірландія у 1945 році висловила співчуття з приводу смерті Гітлера.

Завжди є хтось такий. Мабуть, це урок історії. 

‍Міжнародний кримінальний суд запросив ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Нетаньяху та міністра оборони Галанта за ймовірні військові злочини в секторі Газа. А також трьох лідерів палестинського руху ХАМАС. Що ви думаєте про це?

Польща підтримує рішення про розв’язання проблем двох держав, тобто Ізраїлю і Палестини, Палестинської автономії. Ми можемо будувати спосіб мислення, орієнтований і на Ізраїль, і на Палестину, але ми ніколи не поставимо Ізраїль і ХАМАС на одному рівні. Тель-Авів є нашим принциповим союзником у питаннях безпеки та важливим союзником історично.

Ізраїль органічно пов'язаний з історією Польщі та України

Багато людей з наших територій, наших громадян, євреїв чи осіб єврейського походження, колись заснували Ізраїль. Він є частиною нашого політичного горизонту. Водночас, ми залишаємо за собою право критикувати окремі дії ізраїльського уряду, наприклад, жорстокість чи порушення міжнародного права під час війни. Однак, ми ніколи не намагатимемося будь-яким чином зрівняти позицію Ізраїлю, міжнародно визнаної держави, та ХАМАСу, який є терористичною організацією. Це суперечило б справедливості, здоровому глузду та нашим інтересам.

Радослав Сікорський підкреслив, що Польща і Велика Британія збігаються в оцінці ситуації від початку війни:

— Після російського вторгнення я умовно поділив країни на дві групи: ті, яким треба все пояснювати, і ті, з якими можна обговорювати, що робити. Велика Британія від самого початку належала до останніх.

Сікорський нагадав, що британський уряд нещодавно оголосив про збільшення оборонних витрат до 2,5% ВВП, але зробив це не в Лондоні, а у Варшаві, під час візиту прем'єр-міністра Ріші Сунака. У Великій Британії існує міжпартійний консенсус щодо необхідності допомоги Україні, оскільки політики з опозиційної Лейбористської партії заявляють, що продовжать зусилля нинішнього уряду.

— Люди у Великій Британії, здається, розуміють, що російська агресія проти України — це не локальна сутичка, а жорстока колоніальна війна з далекосяжними наслідками. Цілі Росії очевидні: відтворити свою сферу впливу в Центральній Європі всупереч волі народів, які 35 років тому зруйнували залізну завісу; замінити систему суверенних держав, які дотримуються правил, концертом авантюрних держав, які мають намір нормалізувати застосування сили як засобу зміни кордонів, — сказав Сікорський.

Очільник МЗС Польщі наголосив: наслідки цих дій будуть відчутні не лише в Європі, але й в усьому світі. Мільйони українців, за словами Сікорського, можуть опинитися під владою Кремля і будуть або зведені до громадян другого сорту, або переселені вглиб Росії; мільйони українців шукатимуть притулку від нового російського порядку в ЄС або по той бік Атлантики, що спровокує чергову міграційну кризу; перемога Росії підбадьорить інші країни, які прагнуть відновити контроль над тим, що вони вважають бунтівними колоніями або сферами впливу; довіра інших країн до гарантій безпеки, якими вони користуються зараз, буде підірвана, що може спонукати їх шукати кращого захисту, включаючи ядерне стримування; міжнародні інституції, включаючи ООН, втратять залишки довіри:

— Якщо Росія переможе, хронічна нестабільність пошириться не лише в Європі, але й по всьому світу, надаючи додаткове паливо для глобальної коаліції диктаторських режимів. Ми вже бачимо, як вони повстають і співпрацюють, але Росія не виграє цю війну. Хіба що ми їй не дозволимо. Ціна її зупинки буде відносно невеликою.

Нам не потрібно воювати власними військами. Нам просто потрібно надати фінансування та зброю українцям, які будуть виконувати цю роботу

Мотивації у них, безумовно, не бракуватиме, адже на кону доля їхньої власної країни. З нашою допомогою Україна зможе втримати оборону і підвищити ціну російської агресії. Вона також матиме шанс звести нанівець переговори з позиції відносної сили щоразу, коли з’являтиметься хоч якийсь простір для переговорів.

Сікорський підкреслив, що українські солдати не просто захищають країну, вони дають Європі збільшити свій військовий потенціал:

— Я сподіваюся, що приклад Польщі, яка зараз витрачає 4% ВВП на оборону, стане натхненням для інших

Очільник МЗС Польщі підкреслив, що боротьба з агресором може дорого коштувати, але набагато менше, ніж війна на власній території, і краще витратити гроші зараз на допомогу Україні, ніж набагато більше потім на її відбудову. Однак важливо, наголосив Сікорський,  щоб, збільшуючи витрати на оборону, гроші витрачалися з розумом:

— Європейська стратегія оборонної промисловості наразі є одним із найважливіших проектів у цій сфері. Її реалізація принесе значні зміни та має стати пріоритетом для нової Європейської комісії. І коли я кажу, що вона має бути пріоритетом, я маю на увазі, що вона повинна отримати дійсно щедре фінансування.

Якщо фінансування недостатнє, це означає, що ми ще не налаштовані серйозно

Сікорський підкреслив, що покращення європейської оборони не повинно відбуватися коштом взаємодії з НАТО та унікальної ролі, яку вона відіграє в системі європейської безпеки:

— Тому замість того, щоб виступати за стратегічну автономію Європи, на мою думку, краще назвати це стратегічною гармонією між Європейським Союзом і НАТО.

Міністр підкреслив, що Польща послідовно виступає за якомога глибшу інтеграцію Великої Британії в спільні з ЄС структури безпеки й оборони, що має включати структурований діалог про євроатлантичний вимір розвиток військових можливостей в частині сил швидкого реагування, стійкість до гібридних, кібернетичних та дезінформаційних атак, а також співпрацю європейської оборонної промисловості:

— Велика Британія є незамінною частиною глобальної і, перш за все, європейської архітектури безпеки.

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

Як могла б виглядати ефективна стратегія? Передусім, західним урядам треба визначити спільні цілі. Україна зобов'язана вигнати російські війська та повернути всі території, які вона втратила після 2014 року; також Росію потрібно змусити виплатити військові репарації, як компенсацію Україні (Світовий банк оцінює вартість відновлення країни протягом найближчих десяти років приблизно у 500 млрд) доларів; тисячам українців, які були депортовані до Росії, потрібно надати можливість повернутися; десятки тисяч ймовірних військових злочинів, скоєних російськими військами, слід розслідувати, а винних покарати.

Захід більше не може обмежувати себе обіцянками допомагати Україні «стільки часу, скільки буде потрібно». Замість стримання Києва від атак на російські стратегічні та військові об'єкти, Захід має вітати такі удари

Програш у цій війні — це найкраще, що може статися з Росією. Як показує історія, військові поразки зазвичай призводили до реформ та зміни керівництва в країні: так сталося після Кримської війни (1853-1856 роки), Російсько-японської війни (1904-1905) та війни в Афганістані (1979-1988). Володимир Путін повернув у Росію сталінські репресії та зробив вибір на користь нескінченної війни. Цей проєкт, ймовірно, завершиться крахом та загибеллю кремлівського очільника. Хоча зміна режиму, звичайно, є справою росіян, Захід повинен вітати подібну перспективу.

Багато хто вважає, що у затяжній війні Росія має перевагу — хоча б тому, що має більшу за Україну чисельність населення та розміри економіки (хоча США програли у В'єтнамі та Афганістані після тривалих воєн). Як би там не було, тривала війна, безперечно, обійдеться кожному набагато дорожче. Саме тому для наближення української перемоги Заходу слід вдатися до тактики «шок і тремтіння», яку колишній держсекретар США Колін Павелл використав під час війни у ​​Перській затоці.

Це означає, що потрібно якнайшвидше відправити в Україну найкращі види існуючих озброєнь, а не продовжувати потроху постачати стару зброю, як це робиться зараз. Ніхто не зможе використати цю зброю краще, ніж досвідчені українські солдати. Якщо Україна програє, російські війська підуть маршем на Європу, щоб реалізувати неоцаристські амбіції Путіна, який прагне відновити Російську імперію. Народ України бореться та вмирає, щоб захистити Європу, тому найменше, що може зробити Захід, це дати українцям все необхідне для перемоги. Данія і країни Балтії вже подали приклад, який має наслідувати решта.

Захід має забезпечити Україну потужною зброєю дальнього радіусу дії (наприклад, ракетами ATACMS та Taurus), а також військово-повітряними силами, щоб українці могли здобути перевагу у небі. Оскільки тисячі добровольців із Заходу вже вирушили боротися за Україну на лінії фронту, чому б до них не долучитись і західним пілотам? Україні потрібна належна протиповітряна оборона. Абсурдно, що Захід оголосив Росію, а не Україну безпольотною зоною.

Видатні американські генерали у відставці — Бен Годжес та Філіп Брідлав — вже давно кажуть, що Крим у найближчому майбутньому, ймовірно, відіграє вирішальну роль

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65a4b3fca32e72424999b017_Portrait%20Ben%20Hogdes%201%20hochaufgel%C3%B6st_page-0001-p-800.jpg">Бен Годжес: «Треба дати Україні все необхідне для перемоги і послати чіткий сигнал КНДР і Китаю, що ми можемо впоратися і з ними»</span>

Ще в середині XIX століття адмірал російського імператорського флоту Павєл Нахімов зазначав, що той, хто контролює Севастополь (найбільший порт у Криму), той контролює Чорне море. Очевидно, що контроль України над цим містом має стати однією з найважливіших стратегічних цілей. Щоб відрізати Росію від анексованого півострова, Україні потрібно буде зруйнувати мости через Керченську протоку, які ведуть до Криму. 

Щоб змусити РФ виплатити воєнні репарації Україні, Заходу слід конфіскувати заморожені резерви російського центрального банку в розмірі 300 мільярдів доларів. Канада та США вже ухвалили закони, що дозволяють зробити такий крок, а Євросоюзу треба наслідувати їхній приклад. У голові не вкладається, що Росія може безкарно порушувати міжнародне право, але при цьому її власність на Заході залишається під захистом. Поки триває війна, Захід повинен буде щороку надавати Україні 100 млрд доларів: щонайменше 50 — на військову допомогу, 40 — на фінансування цивільного уряду та 10 — на гуманітарну допомогу.

Хоча західні санкції проти Росії завдали їй певної шкоди, їх обов'язково необхідно посилити

Через запроваджені обмеження російська економіка не росте з 2014 року, а її експортні доходи минулого року знизилися на 26%. З метою подальшого посилення санкцій усі західні уряди мають запровадити заборонні мита на весь імпорт із Росії — саме цим зараз займається ЄС щодо російської аграрної продукції. Західні країни вже позбавили РФ статусу найбільшого сприяння торгівлі, а максимальні мита, дозволені Світовою організацією торгівлі, дуже високі. Оскільки західні країни зараз дуже мало торгують з Росією, підвищення мит вже не матиме істотного впливу на інфляцію на Заході. А враховуючи, що їхня митна система добре функціонує, проблеми з дотриманням нових правил будуть мінімальними.

Під час Холодної війни західні уряди співпрацювали в рамках Координаційного комітету з експортного контролю, штаб-квартира якого розміщувалася у Парижі. Цей орган слід відновити задля більш ефективного контролю за експортом Росією продукції подвійного призначення. Крім того, слід скоординувати, посилити та спростити персональні санкції. Усі юрисдикції, які запроваджують обмеження, повинні домовитися про однакові правила, вводити однакові санкції та обмінюватися конфіденційною інформацією про причини їхнього запровадження. 

Тим часом росіян, які засуджують війну та їдуть із Росії, слід виключити із санкційних списків у всіх юрисдикціях

І треба припинити терпимо ставитись до того, що олігархи, які перебувають під санкціями, секретно володіють активами на Заході. Варто також подумати про те, як можна покарати західні компанії, які продовжують працювати в Росії, підтримуючи російський уряд податками та іншими способами. Одна розумна ідея вже є: ці компанія повинні будуть заплатити штрафи у розмірі, що відповідає їхнім платежам Росії.

Нарешті Євросоюзу слід розпочати переговори з Україною щодо вступу до союзу, а НАТО має скористатися своїм ювілейним, 75-м, самітом у Вашингтоні у липні та зробити Україні офіційне запрошення про вступ. Торік у Вільнюсі більшість країн Альянсу вже підтримували такий крок. Немає жодних причин не зробити його цьогоріч у рамках загальної та єдиної західної стратегії.

Андерс Ослунд — старший науковий співробітник Стокгольмського форуму вільного світу, співавтор (спільно з Андрюсом Кубілюсом) книги «Реконструкція, реформи та вступ до ЄС для України» (Видавництво Frivärld, 2023 рік).

Copyright: Project Syndicate, 2024

Рада Європейського Союзу схвалила використання доходів від заморожених активів Центрального банку Росії на користь України. Про це йдеться на сайті Ради ЄС та на сторінці соцмережі X (Twitter) міністра закордонних справ Чеської Республіки Яна Ліпавського.

«Росія має заплатити за свою військову шкоду», — написав чеський урядовець.

Більшість коштів піде на військову підтримку України.

«Рада ЄС підтвердила свою згоду на використання надходжень від знерухомлених активів Центрального банку Російської Федерації на користь України.

Передбачається, що щорічні надходження становитимуть приблизно 2,5-3 мільярди євро. 90% очікуваних надходжень буде використано на військові цілі для підтримки оборони України», — йдеться у повідомленні.

Менша частка — 10% — піде на відновлення та реконструкцію України.

Від початку повномасштабного вторгнення Україна атакувала понад двадцять НПЗ у десяти російських регіонах. Їхня загальна переробна потужність — 192 мільйони тонн нафти на рік. Таким чином, з ладу виведено 14% нафтопереробних потужностей Росії, пише Bloomberg, посилаючись на оцінки Пентагону. Скільки збитків завдали російській економіці атаки по НПЗ, чому в США не в захваті від цієї української тактики і чому попри західні санкції Росія продовжує щомісяця заробляти на нафті мільярди доларів — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍‍Катерина Трифоненко: Наскільки ефективна українська тактика атакувати російські НПЗ? 

Олександр Савченко: Як на мене, вона найефективніша з усіх можливих. Руйнування російських нафтопереробних потужностей веде до дефіциту нафтопродуктів для сільського господарства, армії, промисловості і населення — з одного боку. З іншого — збільшує пропозицію сирої нафти на світових ринках, тому що те, що вони не можуть переробляти, мають продавати. Збільшення пропозиції веде до зменшення цін на нафту, і зараз ми спостерігаємо такий тренд, що майже три тижні йде тенденція до зменшення цін на нафту.

Якщо ми говоримо про збитки для російської економіки, про які цифри йдеться, наскільки вони відчутні для Росії?‍

Перше: переробка нафти на нафтопродукти і продаж нафтопродуктів – це набагато рентабельніша операція, ніж продаж сирої нафти. Тут важко виміряти в  абсолютних цифрах, тому що різні сорти нафти, різні продукти нафтопереробки: дизель, керосин, бензин різної якості. Якщо оцінювати в цифрах, можна сказати, що мова йде про 2-3 мільярди доларів. Ніби невелика сума, але все ж істотна.

Другий вид збитків — це дефіцит нафтопродуктів. Його важко оцінити, адже у РФ були запаси.

Росія — це країна, яка приділяє велику увагу запасам всього: харчів, зерна, нафти, нафтопродуктів. Якщо оцінювати в місяцях, десь 2 місяці РФ могла би жити без постачання нафтопродуктів

Але зараз запаси зменшуються. На жаль, тут спрацювала помилкова політика США, які дуже безапеляційно давали поради припинити бити по нафтопереробці. Ця політика дала російській нафтопромисловості десь місяць, щоб захистити свою нафтопереробку  засобами ПВО різної якості плюс вони механічно захищають ключові технологічні елементи, зокрема, сітками від дронів. Це більш-менш ефективно. Тому зараз коефіцієнт корисної дії наших ударів по нафтопереробці став меншим. І зараз така тактика — нищити запаси нафти і нафтопродуктів. Їх захистити значно важче. Це дуже великі резервуари. У принципі, їх можливо закрити тільки засобами ППО, а механічно це неможливо. Можна так сказати, що американці врятували нафтопереробку Росії — і це призвело до того, що обвал цін на нафту не такий стрімкий.

Таким чином ця наша правильна тактика не стала стовідсотково ефективною. Якщо США дозволять бити по російській нафтопереробці американськими ракетами, то виправити ситуацію можна досить швидко. Якщо ми зараз знищували 14% нафтопереробки, це не критично. Якщо б ми знищували більше 50%, війна б зупинилася. Тому що постачання нафтопродуктів по всіх критичних системах Росії стало б просто неможливим.

І от так американці врятували Росію від поразки в цій війні. Якийсь панічний страх перед крахом режиму Путіна все ж таки продовжує існувати у США

‍Звідки береться цей страх? Чому США не розглядають сценарій остаточної поразки Росії?

Важко сказати зі стовідсотковою впевненістю, але всім загальновідомі страхи Білого дому перед крахом путінського режиму. Мені здається, це відбувається не без участі російських агентів впливу і корисних ідіотів. Корисні ідіоти просуваються на якісь посади, а потім діють нерішуче, коли навпаки потрібна рішучість. Також я думаю, що вплив російських агентів в Америці хоч і менший, ніж в Україні, але присутній. І там працює досить професійна агентура — вона є в парламенті, в Білому домі, я допускаю, навіть і в Пентагоні. Вони дуже добре знають особливості бюрократичної машини, страхи, зокрема й Байдена, його фобії чи слабкі місця і туди б'ють. Потім Америка виправляє помилки, але час вже пішов. Зараз, скажімо, вже немає такої заборони бити українськими дронами по нафтопереробці, але росіяни встигли її захистити. Цей місяць мав вирішальне значення.

Якби інтенсивність знищення була така, як на початку наших атак, то допускаю, якщо не 50, то процентів 30 індустрії ми могли б знищити на певний час. Все це можна відновити, але на це треба час — десь півроку, а десь і рік

‍Чому США змінили публічну риторику і в інформаційному просторі відмовились від критики українських ударів по російських об’єктах?

Був вплив американського суспільства, науковців, були статті в солідних виданнях з роз’ясненнями. Я, наприклад, теж люблю писати. Пишу пости, пишу листи і там довожу математично, що з кожним процентом знищеної російської нафтопереробки ми збільшуємо постачання нафти на світовий ринок. Чим більше товару, тим менша на нього ціна. Це загальновідомий факт — і не треба бути великим економістом, щоб дійти до такого висновку. Тож впливові журнали, впливові think-tanks почали вказувати на помилки Білого Дому, що, навпаки, — знищення російської нафтопереробки веде до зменшення цін на нафту і це потрібно тому ж Байдену, щоб мати шанс бути обраним.

І тому вони визнали свою помилку, не публічно, але зняли це застереження. Чекаємо, щоб вони зняли ще й заборону на удари американською зброєю по російських військових й об'єктах критичної інфраструктури. Тоді це буде кінець війни. Її можна закінчити буквально за місяць. Рашистська логістика з плечем не як зараз 70-80 кілометрів, а 300 кілометрів, працювати не зможе. У них не вистачить машин, я скажу навіть — водіїв не вистачить, тому що одне за 70 кілометрів постачати наряди, живу силу, харчі на фронт і зовсім інше — 300 кілометрів. Це по суті крах.

І всього цього можна досягти навіть без збільшення додаткових озброєнь, а треба ухвалювати раціональні, правильні рішення, яких зараз у Штатів теж дефіцит

‍Попри західні санкції Росія продовжує заробляти на нафті: у лютому це було 10 мільярдів доларів, у квітні — 14 мільярдів. Виглядає так, що росіяни навчались обходити всі ці обмеження. Як цьому протидіяти?

Росія навчилася обходити санкції з двох причин. Перша — коли запроваджувалось те чи інше обмеження, не були чітко визначені органи влади ні в Євросоюзі, ні в США, які мали б відстежувати й контролювати ці процеси і протидіяти обходу санкцій. Це була величезна помилка, яка зробила з обмежень просто побажання. Тобто американці бажали би, щоб, наприклад, нафта продавалася дешевше за 60 доларів. Американці бажали би, щоб європейські структури не купували нафту. Але не було органа, який би чітко визначав би — працює санкція чи ні. А якщо не працює, то чому і що треба зробити, щоб вона запрацювала. В останні декілька місяців з’явились насамперед спонтанні рішення Штатів, які надсилають своїх представників в країни, які допомагають Росії обходити санкції, але системи все ще немає.

І найголовніше, чому санкції не працюють — мають бути чітко окреслені покарання для тих, хто сприяє обходу санкції чи їх порушує

В останні 2-3 місяці щось відбувається. Євросоюз дозволив притягати навіть до кримінальної відповідальності людей, які сприяють обходу санкції. У Штатів така можливість була і раніше, в них екстериторіальна дія американського права, вони можуть арештувати будь-кого на будь-якій території, хто порушує американські закони, а санкція — це як закон.

І покарання має бути не лише адміністративно-економічним, але й кримінальним — і така можливість вже є, але прецедентів ми не ще бачили. Так само я, наприклад, не знаю, як будуть карати банк чи компанію, яка допомагає обходити санкції або не виконує санкційні вимоги. Бо штраф дуже великий, у 100 разів більше, ніж операція. Провели операцію на мільйон, значить 100 мільйонів покарання цій організації чи тотальна заборона на обіг акцій — є багато методів. І третє, треба карати країни, які сприяють обходу санкцій: Казахстан, Туреччина, з Китаєм працюють середньоазійські республіки. Якби для них була розроблена система покарань, то обмеження працювали б набагато ефективніше. Якщо взяти санкційний тиск за 100 відсотків, то зараз його ККД (коефіцієнт корисної дії) — 10-15%. А якщо б санкції застосовувати правильно, то ККД був би десь на рівні 80-90%. Знову ж таки, все в руках американців і Євросоюзу.

І, очевидно, треба застосовувати нові й нові санкції, тому що російська економіка дуже адаптивна. Щойно вони адаптувалися до одних санкцій, відразу потрібні інші — це має бути безперервний процес

Якщо, скажімо, Штати захочуть закінчити війну, у них і в Європейського Союзу є всі можливості зробити це за 2-3 місяці. Також це була тотальна помилка Заходу, що вони боролись з імпортом російської продукції, а треба боротися з експортом. Скажімо, 30% мита на весь російський експорт, а країни, які не будуть дотримуватись, підпадають під вторинні санкції США. Америка може накласти мита на торгівлю з цими країнами. Так, як вони душать Китай, так можуть душити будь-яку іншу країну. Це вже може призвести до колапсу експорту з Росії. Чи можна просто потерпіти, закрити всі коррахунки і забрати всі залишки на цих коррахунках всіх російських банків та заборонити їм працювати з євро, доларом. Це був би тотальний крах банківської системи. Звісно, це ризики.

Треба збільшити запаси газу й нафти, розконсервувати свердловини в Сполучених Штатах. Тобто треба виключити Росію зі світової торгівлі

Чи заборонити всім російським кораблям, автомобілям, літакам заходити в порти за межами Росії  — це був би колапс зовнішньої торгівлі. За таких умов РФ проіснувала б місяці два — максимум. Є багато дуже дієвих інструментів для припинення війни і придушення Росії, але поки що Захід застосовує так би мовити вагітні санкції і системи покарання — дуже-дуже помірковано, потрошку. Нікого не арештували, нікого до в'язниці не посадили. Зовсім по-іншому вони працюють, як, наприклад, хтось посягає на американський фондовий ринок — там зразу ФБР, тюрма і на цьому все закінчується. А тут поки що все якось не так іде.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Наталія Ряба: Містере Снайдере, найперше моє питання — чому ви так любите Україну?

Тімоті Снайдер: Найперше, мені важливо правильно розуміти речі. Україна — це місце, де багато людей мають багато непорозумінь. І я вважаю, що можу виправити деякі з них. Це не означає, що українці люблять мене за все, що я кажу. І це другий момент.  Безумовно, були моменти, коли я говорив речі, які деяким українцям дуже не подобались. Але, що стосується війни, у мене є певне її історичне бачення, яке включає розуміння військової історії.

Війни виграються або програються — і є певні об'єктивні фактори, які треба враховувати

Я думаю, що мова допомагає Україні, тому що на Заході ми часто живемо у психологічному світі, де все залежить від наших почуттів або почуттів Путіна. Але це не спосіб виграти війну. Війни виграються завдяки розумінню об'єктивних умов. Крім того, є ще одна причина, чому я цікавлюся Україною — це найцікавіша країна в Європі. Я почав як сучасний історик, що досліджував Східну Європу, і зрозумів, що всі проблеми, які мене цікавили, привели мене до України. Чим більше я вивчаю історію, тим більше я розумію, наскільки центральне місце займає Україна в інших питаннях. Ваша країна принесла мені багато знань і чудових колег.

‍Дональд Туск, премєр-міністр Польщі, заявив, що Європа перебуває у передвоєнній ері. Наскільки можлива військова конфронтація між країнами НАТО та Росією?

Давайте уявимо, що Чехословаччина б воювала у 1938 році (згідно з Мюнхенським договором, Німеччина анексувала Судетську область, територія Чехословаччини скоротилася на 38%. — Авт.), її французькі та британські союзники побачили, що вона бореться, й почали б їй допомагати. Це світ, в якому ми живемо. Для мене це правильна історична аналогія, тому що чехи могли б воювати з німцями, але не вірили, що можуть. Різниця в тому, що Україна боролась проти росіян. І деякі союзники почали допомагати, хоча й дуже повільно.

Чи буде ще більша війна, залежить від того, чи виграє Україна. Якщо вона це зробить, я не думаю, що будуть ще війни такого типу

Це знеохотить не лише Росію, але й Китай. Але якщо Україна програє, це буде виглядати як успішний спосіб вести у такий спосіб зовнішню політику. І, що найважче для українців, якщо Росія виграє, вона скористається українськими ресурсами, землею, людьми. І це змінить те, що Росія зможе зробити з рештою Східної Європи.

‍У середині червня відбудеться Глобальний саміт миру у Швейцарії. Чого можна очікувати від мирного плану?

Мирний план — це українська ініціатива. Важливо не стільки сама частина про мир, скільки умови для миру. Основна мета мирного плану — нагадати всім, що Україна є суверенною державою, що вона має свої кордони і що є певні елементарні умови міжнародного права. Це ідея мирного плану. І ще один момент — коли Росія програє, вже буде прецедент, буде ланцюг подій і конференцій, які можуть продовжуватися. Але, звісно, мирний план не є заміною перемоги у війні.

‍Як ви вважаєте, чи можливо повернути всі наші території? Президент Зеленський каже, що нам потрібно повернутися до кордонів 1991 року. Чи можливо це в умовах, які ми маємо зараз?

Зараз це неможливо. І це очевидно. Але це цілком можливий результат війни. Було б дивно, якби українці боролися за щось інше. Є також стратегічне питання. Щоб виграти цю війну, українцям потрібно контролювати певні території, включаючи Азовське море та Крим. Незалежно від того, законно це чи ні, Україна повинна мати більше контролю на півдні, якщо вона хоче перемогти.

‍Зеленський каже, що нам потрібно більше й більше зброї. І ми розуміємо, що у нас зараз дуже складна ситуація в Харківській області. Як ми можемо залучити західні країни до ще більшої допомоги у захисті України?

Усі повинні зрозуміти, що це довготривалий процес. Спочатку Захід думав, що Україна швидко програє, тому не було сенсу надавати важке озброєння. А потім на наступному етапі ми вирішили надавати зброю, щоб показати, що ми на правильному боці. Але потрібно думати про те, як виграти в довгій війні, і не тільки постачати, але й виробляти зброю.

Ми зробили велику помилку у 2022 році, не думаючи, що це буде довга війна. Ми повинні були почати виробляти такі речі, як артилерійські снаряди

Українцям потрібно говорити Заходу, що ця війна — поворотний момент історії, і що в кінцевому підсумку ми виграємо, але це довготривалий процес. Ми повинні організувати виробничу лінію, заводи, щоб дати Україні все, що вона потребує. Смішно боротись у війні за графіком. Якщо повернутись до аналогії, якби Чехословаччина чинила опір у 1938 році і боролася з нацистами в 1940 році самостійно, чи казали б ми, чому ви ще не перемогли? Ні, ми б казали, що ми їх забезпечимо необхідними речами. Ми маємо дуже короткий часовий горизонт і нереалістичні уявлення про те, як відбуваються війни. Потрібно продовжувати чинити тиск на інші сторони, поки щось не піде не так у їхній політиці. І саме так ми повинні про це думати.

‍Ми очікуємо на ще один саміт цього року — саміт НАТО у Вашингтоні. Група Єрмака-Рассмусена висловила сподівання, що Україна може вже найближчим часом отримати запрошення приєднатися до Альянсу. Наскільки це реалістичний сценарій?

Моє особисте бачення — Україна повинна бути в НАТО. І ми могли б просто активувати статтю 5 для допомоги Україні. Це було б найпростішим рішенням, бо стаття 5 не вимагає від американських військ йти в Україну. Це означає, що всі допомагають. Це моє персональне бачення. Так, як це було після терактів 11 вересня 2001 року у США. Тоді була активована стаття 5, але це не означає, що кожна країна НАТО вторглась до Афганістану. Це моя особиста думка. Але я не американський президент.

Дуже важливо слухати те, що сказав Блінкен у Києві. Він сказав, що шлях України — у НАТО. Але він не сказав, що вас приймуть за два місяці

Було б помилкою, якби українці очікували те, що не станеться. Я б дуже обережно ставився б до того, щоб очікувати те, що не станеться. Я б фокусувався на тому, що можна отримати. Україно-американські відносини й так достатньо складні. На місці української влади я би не казав, що Україна приєднається до НАТО у липні 2024 року. Це було б помилкою. Бо наступний крок — сказати, що Америка вас зрадила, а вона вас не зрадить. Так, є помилки, Штати дуже повільні, але вони вас не зрадять. Америка робить усе можливе у свій власний спосіб. 

‍Давайте поговоримо про цьогорічні вибори в США. Запекла боротьба розгортатиметься між Джо Байденом і Дональдом Трампом. Якщо останній переможе, що буде з демократичним світом? Чого чекати Україні? 

Найпростіша річ: якщо Трамп переможе, Америка просто зникне. Ви будете бачити, як ми робимо речі, схожі на Тбілісі у Канзас-Сіті, Майдан в Остіні у штаті Техас. У нас не буде зовнішньої політики, буде хаос протягом тривалого часу. Прагнення Трампа — це те, чого не потерпить значна частина американського суспільства. Якщо він переможе, то намагатиметься робити дивні речі. І у цьому випадку майже не має значення, що він думає про Україну. Ми зникнемо з екранів. Європа повинна буде взяти на себе ініціативу. Йдеться про німецьке виробництво зброї, французьких солдатів — має бути європейський сценарій. Якщо не для перемоги, то принаймні для того, щоб протриматися ще рік. 

‍Цьогоріч ми очікуємо ще одні вибори — до Європарламенту. Ми бачимо, що праві партії набирають обертів. Що у випадку їхньої перемоги чекає на Європу й Україну? Чи можна говорити про скорочення допомоги? 

Я не думаю, що Європа припинить допомогу Україні. Від початку війни минуло більше 2-х років, в Європі відбулось багато виборів. Деякі відбулись так, як Україна хотіла, деякі — ні. Я думаю, що в Європі думка еліти стає все більш прихильною до України. І я думаю, що громадська думка є досить постійною. Я не думаю, що настане момент, коли вся допомога зупиниться. 

‍Яким ви бачите сценарій перемоги України? Які сьогодні є варіанти закінчення війни?

Найперше, треба мати терпіння. Україна не переможе цьогоріч. Росія не переможе цього року. Ніхто не переможе цього року. По-друге, логістика. І це те, в чому українці були праві, що війни виграються фундаментально на логістиці. Тому не може бути мосту в Керченській протоці. Українці повинні мати можливість знищити російську логістику в радіусі 100, 200 км від своїх власних кордонів. І, по-третє, треба мати очікування, що зміниться російська політична система, що вона зазнає поразки.  Це не питання фізичного вигнання українцями кожного російського солдата.

Йдеться про те, щоб не дати Росії перемогти. Це питання унеможливлення її перемоги, а потім і змін всередині неї

Тому що коли вони зміняться, вони забудуть про цю війну прямо зараз. Ця війна — екзистенційна, але для них вона необов'язкова. Це як відпочинок. Ніби вони самі вирішили це робити. Їм це подобається, розумієте? Але коли в Москві виникне серйозна політична проблема, вони забудуть про цю війну, тому що вона необов'язкова. І вони почнуть турбуватися про Кремль. І не буде сенсу тримати війська в Україні, бо вони знадобляться де-інде, вони стануть частиною чиєїсь боротьби за владу. Треба триматися міцно, не витрачати занадто багато українських життів на речі, які не мають сенсу, треба знищувати російську логістику, набратися терпіння і дожити до наступного року.

Марія Гурська: У Росії призначили новий уряд, в якому всі міністри залишились на своїх місцях, окрім очільника Міністерства оборони РФ. Але ротації відбулись і в уряді Польщі. Чи впливають вони на безпеку країни і на відносини з Україною?

Павел Коваль: Ці зміни стосуються європейських виборів. У Польщі довгий-предовгий виборчий марафон. Почалося восени з парламентських виборів, потім два тури місцевих виборів, а тепер — до Європейського парламенту. Деякі політики, які були в уряді, стартували з кампаніями на цих виборах. Прем’єр-міністр попросив їх піти у відставку і зосередитися на виборчій кампанії. У цьому і є суть змін.

10 травня у Варшаві відбувся черговий фермерський протест. Фермери знову протестували проти української агропродукції на європейському ринку — і це після такого складного розблокування кордону. Наскільки велика загроза поновлення протестів на кордоні?

Протест не був дуже масштабним. Не бачу підстав розглядати польсько-українські відносини через призму цих подій. Не знаю чому, але висвітлювати протести фермерів стало модним. Польща є єдиною великою країною в ЄС, яка так чітко і твердо бачить свою зацікавленість у вступі України до Європейського Союзу. В країнах ЄС протести фермерів відбуваються практично щомісяця — це європейська нормальність. 25 червня починаються переговори про вступ України до ЄС. І це найважливіший факт.

Україна вже на прямому шляху до Європейського Союзу. Це станеться ще під час головування Бельгії

Це важливо, бо далі черга Угорщини, з ними ніколи не знаєш, що буде. Пізніше буде головувати Польща. І я сподіваюся, що тоді переговори з Україною будуть добре розвиватися. Словом, через 5-7 років ви будете в Євросоюзі, а тоді, cкажу вам чесно, в Україні також постійно будуть фермерські протести, бо так відбувається в ЄС. Внутрішній ринок тут дуже зарегульований, існує багато різних зобов’язань, тому фермери в ЄС виробляють агропродукцію за високою ціною. В Україні вони також вироблятимуть товари за вищою ціною, ніж зовні. Тому як тільки з’явиться будь-який сільськогосподарський продукт ззовні, то негайно почнуться протести. І це парадокс, але оскільки я хотів би, щоб Україна якнайшвидше вступила до Європейського Союзу, то в якомусь сенсі я бажаю, щоб у вас якомога швидше почалися протести фермерів, які просто є частиною політичного ландшафту ЄС.

16 травня Володимир Зеленський обговорив з польським прем'єром Дональдом Туском загострення ситуації на Харківщини. Президент України скасував усі міжнародні візити через спроби російської армії прорвати фронт. Чого очікувати, на вашу думку, і що зараз мають робити світ і Польща?

Ми маємо справу з тим, що я назвав би «харківським моментом»цієї війни. Це означає, що відбувається ситуація, яка може визначити подальшу долю цієї війни і вирішити її надовго. Або Путіну вдасться прорвати фронт, не дай Боже, чи де-факто відкрити новий фронт десь між Харковом і Сумами, або українці покажуть, на що вони здатні і захистять цей черговий шматок своєї землі. Це те, що ми будемо спостерігати в найближчі тижні. І в цьому суть цього харківського моменту. Якщо росіяни прорвуть фронт, то використають це як пропаганду проти української влади та суспільства, демонструючи їхню слабкість. Найближчі тижні означатимуть неспокій на харківській ділянці  фронту, а також масштабні інформаційні операції проти України та Заходу, суть яких полягатиме в тому, що росіяни намагатимуться продемонструвати, ніби Україна не здатна впоратися у цій війні.

Вони бачать, що українці чудово дають раду, що є лінії оборони, що все побудовано — окопи та інше. Але пропаганда буде весь час тиснути і пробувати послабити позиції України

Що ми можемо і повинні зробити зараз?

Найголовніше — це забезпечення зброєю. Наразі важко оцінити, наскільки дорого коштувало зволікання з ухваленням рішення з боку спікера Палати представників США Джонсона. Якщо боєприпаси встигнуть доставити, то основні речі будуть зроблені. Але важливим, як на мене, є те, що люди досі вважають, що інформаційна сфера відірвана від військової, а тим часом там з боку Росії зараз починається найбільша канонада проти України, Польщі та Заходу.

Росіяни намагатимуться інформаційно прикрити свій план захоплення Харкова, витіснення України з міста. І також з цієї причини найближчі тижні є ключовим моментом

Держсекретар США Блінкен під час візиту до Києва наголосив, що американська зброя вже в дорозі.

Сподіваюся, що встигнемо.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66433572b9467d0d5363981e_14_05_2024_01_09687.jpg">Американська військова допомога вже скоро прибуде в Україну — Блінкен у Києві</span>

14 травня президент Дуда заявив, що Польща не віддасть Україні свою систему Patriot, втім, українські політичні експерти обговорюють можливість закриття неба над Західною Україною польською системою протиповітряної оборони. Чи можливо це, чи ведуться такі переговори?

Не можу розкрити вам деталей дипломатичних переговорів, тому що вони не призначені для публічного обговорення, але на Заході зараз багато говорять про те, щоб знайти спосіб хоча б частково захистити повітряний простір Польщі. Кращий захист польського повітряного простору на сході також означатиме захист на кілька десятків кілометрів вглиб українського неба. Але це технічні рішення. На Заході розмірковують, як трохи покращити ситуацію.

‍13 травня з’явилась інформація, що Естонія буцімто  озглядає можливість відправки своїх військ в Україну. Після подібної ініціативи з боку президента Франції Еммануеля Макрона це виглядає, як сценарій певного плану. Що ви думаєте про це?

Це наразі не сформулювалося в конкретний план. Зараз найважливішою справою є підписання наступних оборонних угод для України. Угода з Польщею буде, мабуть, черговою, тому що вона вже активно готується. Ключовою є також підготовка до саміту НАТО. Потрібно оцінити, що ще можна зробити напередодні його проведення, тому що зараз виглядає, що пропозиція для України буде слабкою, незважаючи на зусилля Польщі.

Важливим є  зосередження на переговорах з ЄС. Вони також будуть чинником безпеки для України

Я думаю, що це ті напрямки, на яких зараз варто зосередитися, а також на тому, що боєприпаси повині бути негайно доставлені на фронт.

У Словаччині 15 травня стався замах на прем'єр-міністра Роберта Фіцо. Що ця подія означає для безпеки Європи?

‍Перш за все, ми засуджуємо терор — політичний терор, політичні замахи, які призводять до смерті та ескалації ненависті. Обов'язком кожного політика, незалежно від того, хто став жертвою, є засудити напад і чітко заявити, що ми не сприймаємо таких способів політичної діяльності. По-друге, замах на Роберта Фіцо є сигналом того, що відбувається сьогодні з Європою і Заходом. Словаччина — це лакмусовий папірець, який показує, що відбувається в більшості західних країн, починаючи від США. Це такий політичний поділ, коли ви навіть не можете собі уявити, що хтось може перейти з одного боку на інший. Фіцо в цьому контексті також був різким політиком, але я хотів би сказати просто: за нього потрібно молитися, тримати кулаки. І терор треба засуджувати.

Це правда. У Росії недавно відбулися зміни в оборонці та в найближчому оточенні Володимира Путіна. Аналітики Американського Інституту Дослідження війни наголосили, що за призначенням нового міністра оборони стоїть підготовка до тривалої війни з можливим зіткненням з країнами НАТО. Що ви про це думаєте?

Зміни в Кремлі, на мій погляд, дійсно означають підготовку до більш затяжної війни. Шойгу явно втрачає вплив. Інші люди приходять на його місце. Що в цьому добре, так це принцип: чим більше в Росії великоросів і націоналістів, російських шовіністів у верхівці влади, тим слабша Росія. Є така залежність, тому цікаво, що на місце Шойгу, який не є етнічним росіянином, а тувинцем, приходить росіянин. Отже, це означає, що російський націоналізм консолідується всередині Російської Федерації, відштовхуючи і ще раз посилаючи сигнал, що всі інші нації є націями другого сорту.

‍У цій самій ситуації опинився вже колишній віце-прем'єр Росії В'ячеслав Сурков, який є чеченцем за походженням.

Це давнє правило в Російській імперії.

Чим більше російського шовінізму в керівництві, тим немічніша Росія. Це завжди було ознакою слабкості

Добре видно, що росіяни у цій війні захищені, тому що навіть структура призову така, щоб захищати етнічно російський елемент і намагатися втиснути якомога більше представників інших націй Російської Федерації. Але це завжди послаблює Росію, яка є імперією за сутністю. Недостатньо, що ці народи і так у поганому становищі на периферії — вони бідніші, не мають можливості розвиватися — то в разі війни їх усіх ще й вербують і відправляють на фронт. Без будь-якої підготовки, часто на вірну смерть. Вони це бачать — і це дуже послаблює Росію.

Хіба що в довгостроковій перспективі, тому що найближчим часом ми не бачимо чогось, що вказувало б на можливість внутрішнього бунту.

Однак санкції спрацювали. Однак Путіну необхідно здійснювати зміни у верхівці влади. І, все ж, він усе слабший. І слабшає позиція тих осіб, які були архітекторами цієї війни. Особливо це стосується Шойгу. Військова економіка протримається ще два-три роки. Не довше. Жодна воєнна економіка не протрималася довше. Хтозна, можливо, негативних сигналів для Путіна більше, ніж здається на перший погляд.

‍Цей шматок пирога може виявитися завеликим для нього.

Може виявитися, що Путін ним вдавиться.

11 травня Дональд Туск на Підляшші оголосив про початок робіт з будівництва сучасних фортифікаційних споруд на суму приблизно 375 мільйонів доларів. Чому це важливо і як виглядає зараз ситуація на польсько-білоруському кордоні? ‍

Провокацій більшає. Цей кордон набагато менш безпечний сьогодні. Не секрет, що Лукашенко є надзвичайно близьким до Путіна, і для мене сьогодні він виглядає, як міністр в уряді Путіна, а не як президент окремої країни. З ним ще буде багато проблем. Взяти хоча б скандал із суддею Шмідтом, який виявився агентом самопроголошеного очільника Білорусі. Але основним інструментом, який Лукашенко скеровує проти Польщі, є гібридна війна. Він намагається звозити і проштовхувати мігрантів з різних куточків світу, подає їм неправдиву інформацію. Це може створювати низку різних небезпек. Ці люди мають внести плутанину, влаштовувати провокації і будь-якою ціною потрапити до Польщі. Можливо, серед них також мають проникати агенти, які діятимуть проти Варшави. Усе це створює сценарій запеклої гібридної сутички. Але ми будемо захищатися і ми впораємося.

Виступаючи нещодавно у Сеймі, Дональд Туск заявив, що Росія втручатиметься у вибори до Європарламенту. В Європі оголосили про створення Агентства для боротьби з дезінформацією, а в Польщі цього тижня зявився новий уповноважений з питань міжнародної дезинформації. До чого готуються Європа і Польща?

‍Ми з вами говорили про так званий харківський момент. Під час очікування того, що буде, як вдарить Путін, чи точно українці отримають зброю вчасно, будується таке шкідливе інформаційне тло. Я бачу це на конкретних прикладах. Знаю багатьох публічних діячів, яких методично атакують в Інтернеті, і це передбачає провокування інших нападів на них, адже потім це переходить в реальне життя. Спочатку іде послідовна дискредитація когось в мережі, потім це перетікає до класичних медіа, і, нарешті, часто веде за собою реальну трагедію, завершується насильством. Це план Путіна для прикриття в такий спосіб його наступу.

‍Журналістка і письменниця Енн Епплбом  цього тижня на конференції Impact сказала: «Проблема сучасного світу полягає в тому, що люди роблять висновки не з реальності, а з того, що бачать на екранах своїх мобільних телефонів». Як з цим боротися?

На цьому власне і полягає проблема — масова дезінформація в Інтернеті, яка потім стає реальною і часто є джерелом додаткової агресії, емоцій тощо. Ми в нашій Раді з питань співпраці з Україною вже плануємо і зараз створюємо невеличку команду для моніторингу того, як Росія намагається впливати на польсько-українські відносини в рамках інформаційної війни. І це не завжди лише фабрики тролів. Часто це більш складні проєкти, в яких, як це не парадоксально, задіяно менше людей.

Але вже зрозуміло, що росіяни ціляться у людей, середовища, групи, які займаються побудовою польсько-українських стосунків, обороною цих відносин, донесенням правди про ці стосунки

Це правда, але також, нам потрібно більше працювати з нашою молоддю — як польською, так і українською — щоб вони отримували інформацію з надійних джерел, які заслуговують на довіру, а не лише з соціальних мереж.

І вчилися критичному мисленню! Це має вирішальне значення. Якби сьогодні мене спитали, що б я хотів сказати людям, чого обов'язково потрібно навчитися, я б сказав: критичного мислення. Щоб люди не вірили один в один тому, що бачать на екрані свого мобільного.

Тімоті Снайдер у роботі «Про тиранію. 20 уроків ХХ століття» говорить про найкоротший шлях розвитку критичного мислення — читання книг!

Читання важливе. Заохочуймо читати і, перш за все, критично аналізувати кожен текст, кожну передачу, кожну зустріч. Освіта в наш час є надмасовою. Вона впливає на цілі суспільства. Світ ніколи не буде ідеальним, тому що це дуже великі групи людей, але кожного можна навчити критично мислити, щоб він сам шукав правду.

‍У Грузії на наших очах відбувається транзит від демократії в обійми Кремля, в обійми Росії. Чи зможе проголосований диктаторський закон про іноагентів знищити європейське майбутнє Грузії?

Ми бачимо, що в Грузії триває революція — і це велика річ. Побачимо, куди все піде. Я дуже уважно за цим стежу. На жаль, зараз більшість мого часу присвячена Україні та польсько-українським відносинам. Але в Грузії ставки насправді величезні, тому що на кону безпека всієї Європи. Грузію завжди трохи недооцінюють, тому що люди десь на Заході думають, що вона далеко. А Грузія не так вже й далеко. Тому я сподіваюся, що, по-перше, буде мирне вирішення, а по-друге, що уряд відступить. На щастя, ще є президент. Ймовірно, вона накладе вето на документ — і закон повернеться до парламенту. І я раджу грузинській владі схаменутися і не заходити занадто далеко, тому що історія України детально демонструє, що відбувається, коли влада не може зупинитися, коли вона йде супроти усіх попереджень, і тоді від цього в неї починаються серйозні проблеми.

Грузія, Україна та Молдова на шляху в Європу!

Першими Україна та Молдова починають переговори у червні, але Грузія також має статус кандидата, тому на неї також чекає момент, коли буде натиснуто кнопку «старт».

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6644a2495d56f4379222d0d8_%D0%97%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20WhatsApp%2C%20%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B0_%202024-05-15%20%D0%BE%2013.47.46_f2dd80bf.jpg">«Закон про “іноагентів” — це лише початок», — грузинський незалежний журналіст Темур Кігурадзе про узурпацію влади у Грузії</span>

Росіяни наступають на українські позиції на півночі Харківської області з 10 травня. Цей регіон безпосередньо межує з Росією. Ірина Верещук, яка взяла участь у зустрічі з Економічною місією Польської агенції інвестицій і торгівлі (PAIH) в посольстві Польщі в Києві в четвер, розповідає, що лишень щойно повернулася з Харкова.

«Ситуація в місті залишається складною, але люди мене вразили. Харків доглянутий, чистий, люди зосереджені й всі розуміють завдання, які стоять перед ними. Муніципальна, обласна та військова влада в Харкові працює, і всі усвідомлюють виклики та відповідальність, які стоять перед ними», — повідомила вона.

За даними української влади, самому мегаполісу, розташованому приблизно за 40 км від кордону з Росією, наразі не загрожує захоплення. Віцепрем'єр-міністр оцінила, що росіяни, які атакують поблизу кордону, мають на меті створити паніку серед населення.

У розмові з PAP Верещук подякувала польському народу за підтримку з перших днів відкритого вторгнення Росії в її країну і сказала, що ця солідарність досі жива.

«Ми дякуємо польському народу за те, що ми досі відчуваємо вашу підтримку. Водночас ми розраховуємо на те, що польський уряд матиме резерви на випадок, якщо потрібні будуть швидкі дії на харківській ділянці», — сказала Верещук.

Урядовиця нагадала про польську допомогу на початку вторгнення російських військ в Україну та діяльність неурядових організацій і волонтерів, які тоді долучилися до забезпечення потреб українців, зокрема в Харкові.

«Я прошу, щоб польський уряд відчув, як тоді, наскільки серйозною є нинішня ситуація. Попереду нас чекає важка зима, адже ворог зруйнував наші електростанції та теплоцентралі. Харків та інші міста потребують енергетичної підтримки та інших видів допомоги, а це місто-мільйонник з 500 тисячами потенційних біженців», — підкреслила вона.

Віцепрем'єр-міністр повідомила, що кількість біженців, які прямують до Харкова, збільшується через російські атаки, які відбуваються протягом останніх кількох днів.

«Ці люди втратили все. Вони виїхали з-під обстрілів з Вовчанська, з інших місць, де вони втратили свої будинки, де була зруйнована інфраструктура. Вовчанськ майже повністю зруйнований. А це означає нову хвилю біженців, тобто, ще більше жінок з дітьми. І я буду вдячна, якщо Польща подивиться на ситуацію саме так», — наголосила Ірина Верещук в інтерв'ю PAP.

В останні місяці основними темами дезінформації, поширюваної в Польщі, були парламентські вибори, післявиборчі переговори та вибори до Європейського парламенту. За даними Єврокомісії, ще до парламентських виборів більша частина поляків були переконані, що під час виборчого процесу можливе іноземне втручання і що інформаційна війна неминуча. Одним із популярних дезінформаційних наративів був про те, що ЄС доклав руку до польських виборів і посіяв побоювання, що новий польський уряд перейме практику «тоталітарних держав».

Звіт дослідницької агенції ЄС European Digital Media Observatory (CEDMO) показує, що і поляки, і словаки не мають достатнього соціального імунітету до дезінформації.

Особливо у передвиборчий період це робить їх легкою мішенню для різноманітних іноземних пропагандистських операцій, дезінформаційних кампаній, поширення фейкових новин та підриву довіри до демократичних процесів

Як зазначила віцепрезидентка Єврокомісії Вера Йоурова, активізація російських дезінформаційних кампаній особливо помітна напередодні майбутніх європейських виборів, які відбудуться в ЄС 6-9 червня:

— Росія має спеціальну стратегію для кожної країни-члена. Вона інвестує особливо в ті країни, де знає, що зможе легко впливати на велику аудиторію.

Йоурова наголосила, що особливо небезпечними є так звані діпфейки, тобто контент, наприклад, аудіо- чи відеозаписи, які глибоко маніпульовані штучним інтелектом. Наприклад, напередодні торішніх парламентських виборів у Словаччині соціальною мережею поширився голосовий запис, в якому головний кандидат від опозиції Міхал Сімечка нібито переконував журналістку, що він не хвилюється за результат виборів, оскільки його партія купила голоси виборців. Відео було створено повністю за допомогою штучного інтелекту.

«Ми знаємо, що діпфейки використовувалися на всіх останніх виборах у країнах ЄС», — зазначила Йоурова

У Польщі найпопулярніші дезінформаційні повідомлення стосуються того, як різні політичні групи будуть маніпулювати виборами до Європарламенту. За даними Єврокомісії ефективність таких меседжів, відображається у зниженні підтримки поляками Європейського Союзу, зростанні скептицизму щодо планів і політики ЄС, наприклад, щодо Зеленого курсу, імпорту товарів з України, цін на енергоносії або потенційних реформ договорів ЄС.

Поляків лякають тим, що ЄС заборонить опалення газом і вугіллям і що Польща буде втягнута у війну Росії з Україною. Ще одним поширеним наративом є те, що ЄС хоче стати «тоталітарною наддержавою» і що політики ЄС навмисно поширюють неправдиву інформацію про те, що сільське господарство сприяє глобальному потеплінню.

За даними ЄК, з січня по квітень цього року в польському публічному просторі найчастіше поширювалася така брехня:

• Зелений курс заборонить вирощування овочів;
• ЄС заборонить туалетний папір (така інформація поширювалася, зокрема, у Facebook та TikTok), а Директива про будівлі призведе до експропріації орендодавців;
• Європейськими виборами будуть маніпулювати, якщо не Росія, то Німеччина.

Як і в інших країнах-членах ЄС, у Польщі також поширюється дезінформація про міграцію, особливо про те, що нові закони про міграцію та притулок змусять Польщу приймати мігрантів з Німеччини

З іншого боку, коли йдеться про фейкові новини щодо зміни клімату, поляків лякають зростанням цін на енергоносії, особливо з огляду на той факт, що польська економіка все ще значною мірою залежить від вугілля.

Згідно з доповідною запискою ЄК, за останні місяці Facebook та Instagram видалили понад 650 тисяч фейкових оголошень, Youtube видалив понад 2 тисячі відео, і лише Facebook переглянув або перевірив на достовірність понад 6,6 мільйона одиниць контенту, а Tiktok видалив понад 7 мільйонів фейкових акаунтів.

На сторінці PAP текст доступний українською мов

Понеділкова відставка Шойгу з посади міністра оборони Росії і заміна його на економіста і першого прем'єр-міністра (з 2020 року) Андрія Бєлоусова розкриває нинішнє ставлення Путіна до війни з Україною. Це пов'язано з тим, що російський диктатор хоче виграти війну за допомогою виснажливої стратегії і тривалої гонки озброєнь, робить висновок Єва Хартог на Politico.eu, посилаючись на думку експертів.

Марафон на знищення

На підтвердження цієї тези колумністка наводить, зокрема, думку Олександри Прокопієнко, колишньої радниці російського центрального банку: «Пріоритетом Путіна є війна; війну на виснаження виграє економіка».

Костянтин Сонін, професор Чиказького університету, в свою чергу зазначає: «Путін думає, що може виграти війну, скоригувавши деякі дрібниці, такі як озброєння, економіка, дисципліна і, можливо, ще одна мобілізаційна кампанія».

Єва Хартог пише, що причин для відставки Шойгу (він очолив Раду національної безпеки Росії, замінивши Миколу Патрушева, який був звільнений в той же час) було кілька. По-перше, фіаско бліцкригу 2022 року. Другою причиною став минулорічний заколот Євгена Пригожина, через який керівник групи Вагнера не лише висміяв Шойгу як командувача армією, а й голосно заявив про корупцію міністра та його відповідальність за безгосподарність у війську. Звинувачення в корупції, крім того, схоже, були підтверджені арештом минулого місяця за хабарництво Тимура Іванова, заступника Шойгу, також відомого як його «гаманець».

Вірна людина, яка розуміється на даних

Вирішальними для долі міністра оборони, однак, стали погляди Бєлоусова.

По-перше, політичні: як і Путін, Бєлоусов вважає, що Росія оточена ворогами і що анексія Криму в 2014 році була правильною

При цьому він безжально відданий Путіну і беззаперечно виконує те, що йому наказує бос.

Друге і більш важливе: його погляди на економіку, які збігаються з новою ідеєю Путіна про ведення війни, є важливими. Адже Бєлоусов був прихильником державного контролю в економіці ще з 1990-х років. Хоча Бєлоусов є прихильником кейнсіанської школи макроекономіки, він компетентний у своїй галузі і «розуміє дані». Принаймні так вважає Костянтин Сонін.

Для країни, яка має намір все більше переводити свою економіку на військові рейки, збільшуючи виробництво танків і ракет за рахунок холодильників і пральних машин, такий підхід до економіки має вирішальне значення. 

Лідер один

Водночас Путін не має наміру ставити Бєлоусова на чолі війни. Він відповідає за неї сам, і йому більш-менш успішно допомагає генерал Валерій Герасимов (доля якого на посаді начальника Генштабу також невизначена). Війна ведеться Путіним, і єдина робота Бєлоусова — стежити за тим, щоб економічна машина держави адекватно її живила. Сьогодні Росія витрачає на своє вторгнення 6,7% ВВП. Бєлоусов, швидше за все, забезпечить постійне зростання цієї цифри, що, як очікується, призведе до більшого виробництва військової техніки, ніж на Заході та в Україні. Решту розставить час. Путін «готується до ще багатьох років війни», пише з Києва аналітик з питань безпеки Джиммі Раштон у X.

Чи точні розрахунки кремлівського диктатора? Чи допоможе йому виграти війну економіст, здатний вичавити з економіки все, що можна, для війни?

Ілюзорні розрахунки

У цьому сумнівається не лише Костянтин Сонін, а й Олег Іцхокі, професор економіки Каліфорнійського університету. На його думку, набагато більший вплив на долю війни, ніж економічна акробатика Бєлоусова чи командування тією чи іншою особою російською армією, матиме ціна нафти на світових біржах, адже від неї залежить російський бюджет. А ще є військова допомога Заходу Україні. 

І Сполучені Штати мають вплив і на те, і на інше.

‍

Запросити Україну до НАТО та розглянути конкретні умови членства нашої країни в Альянсі рекомендує Міжнародна робоча група з питань безпеки та євроатлантичної інтеграції України.

Звіт робочої групи з аргументами зачитали в межах дискусійної панелі «Безпека та євроатлантична інтеграція України» під час Копенгагенського саміту за демократію керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак та колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен.

Насамперед у документі йдеться про те, що на саміті НАТО, який відбудеться в липні у Вашингтоні, Альянс має надати Україні запрошення розпочати переговори про вступ та запросити Раду Україна — НАТО визначити конкретні умови членства, повідомляє пресслужба ОПУ.

«Надійна перспектива членства в НАТО є способом переконати Росію, що вона не виграє від ведення війни. Запрошення України зараз розпочати переговори про вступ — це спосіб дати чіткий сигнал Росії про необхідність припинити війну та дати Україні шанс на справедливий мир», — наголошується у звіті.

Міжнародна група Єрмака-Расмуссена пропонує встановити чіткі часові межі вступу України до Північноатлантичного альянсу — не пізніше липня 2028 року за виконання конкретних умов.

Також запропоновано інтенсифікувати зусилля України та її союзників, спрямовані на перешкоджання оперативному успіхові Росії в повітрі, на морі та на землі, зняти всі застереження щодо типів звичайних озброєнь, які постачаються в Україну, і, що важливо, щодо способів їхнього використання проти військових цілей у РФ.

Міжнародна робоча група наголошує на необхідності об’єднання мережі двосторонніх угод із безпеки між Україною та її партнерами в межах міжнародного договору (компакту). Зокрема, його мета – розбудова Збройних Сил України, щоб вони могли до кінця десятиліття досягти розміру та структури, достатньо міцної для захисту від можливого нападу Росії в майбутньому та посилення колективної оборони НАТО.

Запропоновано, щоб члени Альянсу зобов’язалися витрачати 0,25% свого ВВП на військову допомогу Україні, а також розблокування заморожених російських активів на 300 мільярдів доларів і використання їх для підтримки України.

До складу Міжнародної робочої групи з питань безпеки та євроатлантичної інтеграції України входять: колишні президенти Литви Даля Грибаускайте і Польщі Александр Квасневський, екс-держсекретарка США Гілларі Клінтон,  колишні прем’єр-міністри Британії Борис Джонсон, Польщі Марек Белька, Фінляндії Санна Марін, Словаччини Мікулаш Дзурінда, Швеції Карл Більдт тощо. А також колишні міністри закордонних справ Канади, Франції, екс-помічники генсека НАТО Хайнер Браусс і Гідрімас Єглінскас та інші колишні високопосадовці.