Майбутнє
Sestry говорять з політиками і лідерами думок про європейську Україну, вільну Європу і безпечну демократичну Польщу
Україна на шляху до ЄС: початок переговорів про членство
<add-big-frame>ЄС розпочне переговори про вступ із Молдовою та Україною 25 червня. Про це у своєму офіційному акаунті повідомило представництво Бельгії, яка нині головує в ЄС. Раніше, 7 червня, Єврокомісія оголосила, що обидві країни виконали необхідні вимоги. Єдині, хто сумнівався в оцінці комісії, були угорці. Як пояснив міністр закордонних справ Угорщини, зрештою вони погодились почати перемови з Україною, адже домоглись, щоб у переговорних рамках містились усі вимоги Будапешта щодо дотримання прав національних меншин. А втім, в Угорщини залишається чимало інструментів, аби за бажання неабияк ускладнити для Києва подальший переговорний процес. <add-big-frame>
<add-big-frame>Як ЄС може вплинути на Будапешт, що відбуватиметься після старту перемовин і які в України шанси приєднатись до ЄС в осяжній перспективі — про це Sestry поговорили з дипломатами та експертами.<add-big-frame>
Зелене світло від Брюсселя VS червоне від Орбана
Європейська Комісія рекомендувала почати переговори про вступ з Україною до кінця червня. Якщо Рада з загальних питань (General Affairs Council) 25 червня дасть зелене світло, старт перемов видається дуже ймовірним і бажано їх почати до 1 липня — початку угорського головування в ЄС, каже науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):
— Дванадцять країн-членів підписали лист на підтримку цієї мети, а Франція окремо заявила про свою підтримку. Більше того, старт перемов з Україною був би приємним успіхом для Урсули фон дер Ляєн, яка завершує свій нинішній мандат — адже вона особисто підтримувала України на вступ до ЄС навіть тоді, коли експерти вважали це малоймовірним через повільність процесу.
Нині Україна налаштована рішуче перейти від заяв до справ. Всі передумови реалізовані, наголосив Володимир Зеленський під час Берлінської конференції з відновлення України:
— Цей червень має стати часом, коли буде затверджена переговорна рамка і розпочаті перемовини. Чому це потрібно?
Бо це виконання обіцянок, які дає Європа, і це доказ того, що Європу не зламати ані тиском, ані штучними сумнівами чи маніпуляціями
Єдиною країною ЄС, яка до останнього опиралась початку переговорів з Україною, була Угорщина, в підсумку вони поступились, як написав очільник тамтешнього МЗС Петер Сійярто — після запеклих дискусій, на вимогу Будапешта, ЄС зафіксував в переговорні рамці, що Україна повинна повернути угорцям Закарпаття права, відібрані у них за останні роки.
У нас є один великий «друг» в Європейському Союзі і в НАТО, його звуть Віктор Орбан, каже міністр закордонних справ України у 2007—2009 рр. Володимир Огризко:
— Але в НАТО начебто змогли знайти формулу, щоб він не заважав. Мені здається, що приблизно таку ж формулу знайдуть і в Європейському Союзі. Тому я залишаюся оптимістом.
Думаю, що в потрібний момент пан Орбан вийде помити руки і випити каву
Існує ризик, що угорське головування в ЄС може сповільнити процеси, пов'язані з Україною, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):
— Але це мало що змінить у поточній ситуації, адже Угорщина вже здатна підірвати порядок денний розширення, коли вважає за потрібне, як своїми вето або погрозами вето в Раді ЄС, так і опосередковано через комісара з питань розширення Олівера Варгеї, близького соратника Віктора Орбана. Цілком ймовірно, що в наступному складі Комісії, який почне працювати цієї осені, за розширення відповідатиме комісар, який не є угорцем. Це може послабити угорські позиції.
Я думаю, що держави-члени добре усвідомлюють ризики угорського головування і діятимуть відповідно
Наступні кроки й виклики
Після виборів до Європарламенту, ймовірно, відновляться переговорів, які досі були призупинені, прогнозує професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz Grzegorz Grosse). Однак спершу має бути сформований новий склад Єврокомісії, а це може тривати навіть кілька місяців. Щодо подальшого алгоритму переговорного процесу, він відбуватиметься у кілька етапів:
— Єврокомісія почне з найпростіших розділів, а найскладніші — наприклад, сільське господарство залишить на кінець.
Комісія надає великого значення верховенству права та боротьбі з корупцією в Україні, тому це, ймовірно, буде однією з перших тем для обговорення
Результати нещодавніх виборів до Європейського парламенту, попри деяке зростання підтримки ультраправих сил, все ж таки надихають оптимізмом стосовно проукраїнського характеру майбутнього складу комісії, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk). А втім, тут варто зосередитись на середньо- та довготермінових викликах, верховенство права та боротьба з корупцією з поміж них, але не єдині:
— В Європейському Союзі тривають дебати стосовно необхідності ухвалення змін, зокрема, ухвалення рішень кваліфікованою більшістю голосів у визначених сферах, наприклад, спільній зовнішній та безпековій політиці. Прихильники цієї ідеї стверджують, що це дозволить покращити механізм ухвалення рішень всередині організації та унеможливить деяким державам, як от Угорщині, одноосібно блокувати важливі рішення. Опоненти реформи у такому вигляді, серед яких знаходиться Польща, своєю чергою побоюються, що таким чином може бути обмежений їхній суверенітет у надзвичайно важливих для них справах.
Ще один чинник, продовжує Ігор Гаврилюк, який матиме вагомий вплив на членство України в ЄС — врегулювання існуючих і потенційних протиріч у двосторонніх стосунках з сусідами-членами євроспільноти. Дуже показовий приклад — конфлікт через експорт агропродукції з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, який продемонстрував, як держави з потужним сільськогосподарським сектором побоюються конкуренції з боку українських виробників. Це стосується не лише аграрного сектору, але й транспортної сфери, питання прав нацменшин. Без комплексного вирішення цих викликів просування України до ЄС буде дуже ускладненим, резюмує експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):
— Останній, але не менш важливий фактор, це триваюча війна з Росією та невизначеність щодо майбутнього урегулювання збройного конфлікту. Для самих перемовин про вступ це, можливо, не становитиме перешкоди, але країни ЄС, чиї уряди знаходяться під сильним впливом РФ, наприклад Угорщина чи Австрія, можуть використати цей аргумент проти України.
До того ж щодня Росія завдає величезні збитки українській економіці, що неабияк бентежить ті держави ЄС, які до цього часу залишаються бенефіціарами коштів з Європейського Фонду Регіонального Розвитку, котрий у разі вступу України до ЄС дозволить Києву отримувати кошти на реалізацію різноманітних проєктів
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666806e424a5df3498371a31_EN_01622830_0011.webp">Тріумф ультраправих партій в Європарламенті та майбутнє підтримки України: чого чекати?</span>
Коли Україна приєднається до ЄС?
Міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко робить такий прогноз щодо вступу до ЄС:
— Мені чомусь здається, що на наступних виборах до Європейського парламенту ми будемо обирати від України відповідних європарламентарів, якщо все станеться позитивно. А я думаю, що ми повинні бути в цьому впевнені.
Україна працює, щоб динаміка переговорного процесу з ЄС набирала обертів, заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. За його очікуваннями, після фактичного старту перемов уже на початку липні почнеться оцінка адаптації українського законодавства до європейського — йдеться про 33-ри переговорні глави, які розсортовані за 6-ма тематичними блоками. За підсумками цього скринінгу Єврокомісія надасть звіт, на основі якого Рада ЄС ухвалить рішення про відкриття наступного етапу переговорів.
Повномасштабна війна — серйозний фактор, який впливатиме на часові рамки української євроінтеграції, вважає професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz Grzegorz Grosse):
— Перед вступом України до ЄС має відбутися принаймні призупинення війни з РФ або бути інше більш стале мирне рішення.
Але, звичайно, та частина, яка перебуває під контролем Москви, не приєднається до ЄС
Європейський Союз вже продемонстрував свою нерішучість щодо прийняття країн, які перебувають у стані війни, після досвіду Кіпру, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):
— Водночас ЄС буде змушений вирішувати це питання не лише щодо країн, які перебувають в стані активної війни, але й щодо тих, чия територіальна цілісність оскаржується — чи то Грузія з де-факто окупованими Південною Осетією та Абхазією, Молдова з Придністров'ям, суперечка між Сербією і Косово або статус Боснії і Герцеговини.
Варто брати до уваги ще й кілька чинників, які залежать не лише від України, але й від процесів в самому ЄС, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):
— Будь-які заяви про швидкий вступ України до ЄС необхідно сприймати з обережністю, адже це процес, котрий може розтягнутися щонайменше на 5-10 років. Попри це, Україні важливо імплементувати acquis communautaire (європейське законодавство. — Авт.) для того, щоб покращити якість існуючих демократичних інститутів та привабити якомога більше іноземних інвестицій, необхідних для розвитку економіки.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
На Європу чекає нова хвиля біженців з України — «енергетичних», — Павел Коваль
Марія Гурська: Ми з вами зустрічаємося на Конференції з відновлення в Берліні — міжнародній події, надзвичайно важливій для України, Польщі і для всього світу.
Павел Коваль: Часом я замислююся, як президент Зеленський фізично все це витримує — вшанування в Нормандії, потім одразу конференція у Берліні, великий форум, на якому Президент Зеленський відігравав ключову роль. А тоді поїздка до Саудівської Аравії, зустріч Великої сімки і, врешті, Швейцарія, Глобальний саміт миру. Якщо існує у політиці термін «дипломатичний наступ», то саме так він виглядатиме в підручниках.
Метою щорічної Конференції з відновлення є пошук коштів, можливостей та інвестицій для усунення наслідків війни в Україні, спричинених російськими ракетами. Наскільки можливе відновлення під час війни?
Це дуже велика щорічна конференція — продовження попередніх таких заходів в Лугано, а потім у Лондоні. Зараз це був Берлін, наступного року буде Італія. Це найважливіша конференція з питань відбудови України за участю головних політиків і осіб, які ухвалюють рішення, а також бізнесу, органів місцевого самоврядування тощо. Вона пройшла успішно. Це перше. Україна продемонструвала свою заангажованість, прозвучали важливі заяви. Друге — це політичні результати конференції, сконцентровані, зокрема, у виступі Урсули фон дер Ляєн, глави Європейської комісії.
Російські гроші будуть використані для відновлення України, для озброєння України — тобто не лише на відновлення колись у майбутньому, а й зараз
А ще 25 червня почнуться переговори про вступ України в ЄС — тепер це прокомунікований факт, попри попередні перешкоди з боку Угорщини. Отже, на конференції був потужний політичний заряд, велику роль у цьому відіграла присутність значної за кількістю польської делегації, яка продемонструвала високу заангажованість Польщі. Як голова Ради з питань співпраці з Україною я, зі свого боку, діяв від імені Прем’єр-міністра Дональда Туска і намагався організувати якомога більше заходів паралельно з офіційною програмою. Це і польсько-французький сніданок для допомоги Україні, де задекларували наші спільні кроки, і польсько-словацька зустріч із віцепрем’єром Словаччини, і польсько-німецька зустріч місцевого самоврядування, і дуже солідні переговори з американською стороною. Відбулося також кілька пленарних переговорів з японською стороною — сильний політичний десант з нашого боку.
Одна з найважливіших тем конференції в Берліні 11-12 червня 2024 року — енергетичне відновлення. Атака Путіна на українську інфраструктуру викликала кризу в енергетиці. Наразі невідомо, наскільки ситуація може виявитися критичною взимку і як країна взагалі переживе цю зиму. У Берліні прозвучали головні тези: Україні потрібні інвестори, кредити Заходу і страхові гарантії. Наскільки швидко це можливо втілити?
Всі вже зрозуміли — може виявитися, що Україна цієї зими матиме серйозні проблеми з енергопостачанням. Росіяни знову зосередилися на атаках на енергетику, на джерела виробництва енергії. Може повторитися ситуація дворічної давнини, але у більшому ступені. Ідеться про проблеми з постачанням тепла в українські оселі. І питання в тому, що зараз ми можемо з цим зробити в тактичному сенсі? Захід бачить, що цю проблему потрібно вирішувати, бо якщо ні, то нам загрожуватиме рух мігрантів, які просто поїдуть на Захід за теплом чи електроенергією. Ніхто цього не хоче.
Це було б катастрофічно, ще більше послабило б Україну, а також Захід. Бо нам просто довелося б приймати наступні групи біженців, яких можна назвати «енергетичними» через війну — така от специфічна група
Кожна країна ЄС, звісно ж, хоче цього уникнути. Напередодні конференції в Берліні була ще одна — внутрішня конференція країн G7 та їхніх партнерів щодо відновлення України. Я виступав від імені Польщі, поінформував, що ми можемо додатково доінвестувати в Європейське енергетичне співтовариство. Воно здатне якісно та швидко залагоджувати справи — купити відповідні генератори та обладнання. По-друге, ми збираємо ще трохи грошей від польських компаній, які могли б підтримати Україну в енергетичній кризі. І по-третє, ми готуємо план підтримки Харкова, якщо ситуація у місті погіршиться, особливо в контексті енергетики та тепла. Це тактичне питання, але кожна країна щось пообіцяла. В енергетичному контексті важливо дивитися також на перспективу. Ідеться про те, що Україна перебудовує свою енергосистему на іншу. Це не просто повторення того, що було до бомбардування. На мій погляд, Україна в кінцевому підсумку буде дуже сучасною країною в енергетичному плані, тому що все, що сьогодні відбувається, базується на сучасних технологіях і зеленій енергетиці. Я знаю, що це трошки дивно звучить сьогодні, тому що йде війна, але країна йде в цьому напрямку — і після війни це буде така додаткова вартість. Звісно, це слабка втіха під час ракетних атак, але це цікавий аспект — і це буде вигідно Україні.
Чи значить це, що на цю зиму є конкретний план?
У Берліні йшла мова про конкретний план на цю зиму. Я часто критикую міжнародні інституції, але я побачив міжнародні інституції, які розуміють, що ми близькі до кризи, потрібно мати план — і він є.
Захищена інфраструктура — це також про захист українського неба. Канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив у Берліні, що Німеччина найближчим часом передасть Україні третю систему ППО Patriot, установки IRIS-T, Gepard, ракети та боєприпаси. А коли, на вашу думку, можливе отримання Україною ракет Taurus? І що потрібно робити, щоб Путін не виганяв українців з їхньої землі ракетними ударами?
Один політичний факт, який здається мені дуже важливим, — це результат європейських виборів у Франції. Може здатися, що це мало пов’язано з Україною, але це не так. Вибори продемонстрували велику підтримку Ле Пен і партії, як я це називаю, Путінтерну. У результаті президент Макрон оголосив вибори. Ми побачимо, хто врешті-решт переможе, — центральна лівиця чи партії, пов’язані з Ле Пен. Затамувавши подих, ми будемо стежити за тим, що відбувається у Франції. Це тісно пов’язане із загальною ситуацією в Європі, адже нещодавно президент Франції Макрон тиснув на федерального канцлера Шольца, як і на весь Захід, щоб Україна отримала далекобійну зброю. Федеральний канцлер отримав дуже поганий результат на європейських виборах, але він досі не вирішив передати ракети Taurus.
Але я вірю, що це станеться, тому що він перебуває під міжнародним тиском і врешті зробить правильний вибір
13-14 червня триває саміт G7 в Італії. Головна тема — агресивна війна в Україні та нові санкції проти Росії, а також рішення щодо заморожених російських активів. Наскільки болючі новини для Росії?
Росія зараз заслуговує тільки на погані новини. Захід мобілізований, як ніколи. Чи достатньо рішучий Захід? Погляньмо на послідовність подій. Нормандія відбулася без Путіна. Ми ще пам’ятаємо, як після 2013-2014 років Путін бував у Нормандії на подібних вшануваннях. Конференція в Берліні — з політичної сторони — великий успіх. Сильні політичні заяви, які показують, що Путін не має підтримки в Європі. Наступний крок — G7 в Італії. Рішення надати Україні 50 мільярдів доларів за рахунок заморожених активів Росії — знову погані новини для Путіна. І нарешті, Глобальний саміт миру у Швейцарії. Це теж погана новина для Путіна. Підводячи підсумок, в очільника Кремля дипломатичний тиждень вийшов невдалим. Підтверджено, що він перебуває в ізоляції, не має впливу на рішення.
Також в нього не вистачає сил на те, щоб завоювати Харків, наступати так, як йому хочеться. Звичайно, росіяни тиснуть, але далеко не в тих масштабах, в яких хотілося б Путіну
Скільки ще може тривати війна?
Найгірше в цій історії те, що кожного дня все залежить від конкретної ситуації на фронті, а це залежить від того, наскільки росіяни здатні атакувати, а Захід — підтримувати Україну військово-політично. Я взагалі вважаю, що це єдине ціле. Військова підтримка також означає політичну, а політична, якщо серйозно, теж означає військову підтримку. І ця підтримка в України є.
Європейська комісія пропонує продовжити тимчасовий захист для українських біженців в ЄС до 4 березня 2026 року. Ідеться про те, що через атаки Путіна на українську інфраструктуру Європа визнає, що наразі українським жінкам з дітьми, які мають тимчасовий прихисток в Європі, повертатися додому не час. Коли цей час може настати?
У великих містах України щоденні проблеми з енергопостачанням, а взимку буває холодно. Якби сьогодні була зима, будинки б не опалювалися. Якби сьогодні була зима, у багатьох містах не було б можливості кип’ятити воду протягом багатьох годин, не кажучи вже про якісь більші витрати енергії. Це реальний стан справ. Тому, очевидно, що наразі ті, хто виїхав на Захід, однозначно повинні мати можливість залишитися. Інших варіантів немає.
15−16 червня у Швейцарії відбудеться історичний Глобальний саміт миру. Зі 160 запрошених країн свою участь підтвердили у захлді близько 90, відсутні кілька ключових політичних гравців, а сам саміт миру миром не завершиться. У чому сенс цієї події?
Цей саміт лише називається мирним, адже він стосується того, на яких умовах буде встановлений мир, коли він буде можливим і справедливим. Однак, це не мирні переговори. І все ж, як на мене, дуже добре, що Україна, по-перше, дискутує про мир, по-друге, залучає до цієї дискусії інших, по-третє, до цих інших належать також ті країни, які є складними партнерами в цій дискусії, тому що не є ворогами України, але часто просто не відчувають цих проблем. Ідеться про країни так званого Глобального півдня. Україні потрібні — адже так працює дипломатія, міжнародний порядок та дипломатичні традиції — і нові заходи, які привертають увагу до існуючих проблем.
Важливою є дискусія з країнами, які мають іншу перспективу, тобто, не підтримують Росію. Але водночас вони напряму не підтримують Україну, адже або не знають, що робити, або ведуть подвійну гру
Ми можемо говорити з Індією, з деякими африканськими країнами, з країнами Близького Сходу, Південною Африкою і так далі. Є країни, які потребують аргументів, вони щодня повинні отримувати від нас переконливі сигнали. Наша роль полягає в тому, щоб сказати: ми проти політики Росії — й активно це продемонструвати, подати причини. З цієї точки зору, переконаний, цей саміт має великий сенс.
Україна та США підписали 10-річну безпекову угоду
13 червня президент України Володимир Зеленський та глава Білого дому Джо Байден підписали двосторонню угоду про безпеку строком на 10 років. Це сталось на полях саміту G7, який 13-14 червня проходить в Італії.
Цим документом США беруть на себе довгострокові безпекові зобов'язання, спрямовані на підтримку зусиль України для перемоги у війні та стримування можливої російської військової агресії в майбутньому.
США мають намір звертатися до Конгресу з проханням про виділення коштів для підтримання оборонних спроможностей України під час війни та миру
У разі збройного нападу або загрози такого нападу на Україну вищі посадові особи США та України зустрінуться протягом 24 годин, щоб визначити подальші кроки:
— У разі майбутнього збройного нападу або загрози збройного нападу на Україну США, на прохання будь-якої зі сторін та згідно з їхнім відповідним законодавством, негайно проводять зустрічі, за можливості протягом 24 годин, на найвищому рівні для визначення відповідних подальших кроків та додаткових потреб у сфері оборони. Сторони можуть за взаємною згодою ухвалити рішення про розробку та впровадження додаткових відповідних заходів у сфері оборони та стримування, зокрема в економічній, військовій та/або політичній сферах.
Сполучені Штати підтверджують свою непохитну підтримку України в захисті її суверенітету й територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних кордонів, йдеться в угоді:
— Сполучені Штати мають намір надавати довгострокову матеріально-технічну, тренувальну, консультативну, розвідувальну, оборонно-промислову, інституційну та іншу підтримку для розвитку українських Збройних Сил, здатних захищати суверенну, незалежну, демократичну Україну та стримувати майбутню агресію.
США підтримуватимуть оборонну силу України, а також розвиток військових спроможностей завдяки наданню зброї, обладнання, проведенню тренувань та іншій допомозі у співпраці з партнерами. Крім того, Вашингтон підтримуватиме Київ у розбудові багаторівневої та інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони, зокрема спираючись на системи Patriot:
— Сполучені Штати зобов'язуються підтримувати Україну в розбудові багаторівневої, інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони. Обидві сторони мають намір здійснити подальші кроки для переходу до сучасної архітектури протиповітряної оборони України з відповідними радарами, перехоплювачами та допоміжним обладнанням по всьому спектру можливостей від тактичного до стратегічного рівнів.
Крім того, буде координуватися у співпраці з союзниками модернізація Повітряних сил України та закупівля ескадрилей сучасних винищувачів четвертого покоління: йдеться не лише про F-16, а й про інші літаки.
США також допомагатимуть у розвитку інших спроможностей, зокрема БПЛА
Документ також чітко фіксує підтримку з боку Сполучених Штатів майбутнього членства України в НАТО та визнання того, що ця угода є ланкою на шляху до членства України в Альянсі.
США стали 17-ю країною, із якою Україна уклала двосторонню безпекову угоду. Раніше Україна підписала такі документи з Великою Британією, Німеччиною, Францією, Данією, Канадою, Італією, Нідерландами, Фінляндією, Латвією, Іспанією, Бельгією, Португалією, Швецією, Ісландією, Норвегією та Японією.
«Зміни в цьому болоті дають якусь надію», — Ігор Семиволос про вибори в Ірані та майбутнє головного військового партнера Росії
Рекордні 80 кандидатів зареєструвалися на участь у позачергових виборах президента Ірану. А втім, імен у бюлетенях буде значно менше — Рада вартових конституції затвердила усього шість прізвищ. Волевиявлення відбудеться 28-го червня. Вибори відбудуться за півтора місяця після трощі гелікоптера, в якій загинув попередній іранський президент Ібрагім Раїсі. Кому була вигідна його смерть, що вона означатиме для майбутнього Ірану та для співпраці країни з Росією? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
Марина Степаненко: 28 червня в Ірані відбудуться позачергові президентські вибори. Чого ви очікуєте від цього волевиявлення?
Ігор Семиволос: Нічого екстраординарного. Скоріше за все, пройде хтось із консерваторів і немає значення, хто саме. Хіба що ми побачимо певні розлади саме в консервативному таборі щодо наступника верховного лідера Алі Хаменеї після його смерті. Але оскільки це станеться не завтра, то, як ви розумієте, перед новообраним президентом постають ті самі проблеми, які залишив Раїсі, — це і інфляція, і безробіття, і посуха, і складна ситуація довкола Ірану. Тобто загалом мало що зміниться, особисто я жодних надій на зміни не покладаю.
Може, звісно, прийти і «чорний лебідь», але я не знаю, з якого боку він може прилетіти після загибелі Раїсі і міністра закордонних справ в гелікоптері. Тобто, всі «лебеді», які могли прилетіти, вже прилетіли
Про наміри узяти участь у виборах заявили 80 кандидатів, зокрема Махмуд Ахмадінежад, який вже обіймав цю посаду з 2005-го по 2013-й роки. Він чи не єдиний з усіх іранських політиків, хто відкрито засудив війну Росії проти України, назвавши Путіна «нарцисичним тираном», а втім, його прізвище у бюлетені не потрапить. Чому?
Алі Хаменеї його не пропустив. Вони мають складні відносини. Наскільки я знаю, Хаменеї його недолюблює. Ахмадінежад намагався балотуватися у 21-му році — його не пропустила ця Рада вартових конституції. Так що там шансів немає.
З одного боку, на початку війни він дійсно писав твіти у підтримку України. З іншого боку, він належить до іранських антизахідних політиків, і він також має місіанські уявлення про світ і про свою місію.
Ахмадінежад недолюблює Москву, бо в перській історії Росія разом з Великою Британією тривалий час просто ділила Іран і вела проти нього загарбницькі війни
Існує значна частина іранців, іранських політиків, які не люблять Росію і не вірять їй саме через це. Ахмадінежад — серед цих політиків. А втім, він є антиамериканським, можливо, навіть більше, ніж Раїсі.
Зважаючи на те, абсолютна влада в Ірані належить Верховному лідеру Алі Хаменеї та Корпусу вартових ісламської революції. Демократичний шлях для цієї країни фікція чи реальна можливість?
Проблема в тому, що форма правління Ірану практично унеможливлює прямі вибори президента. Президент, скоріше, є виконавчою владою, а ключові і базові рішення все-таки ухвалює Верховний лідер.
Можна собі уявити, що це певна форма релігійної монархії, де монарх обирається і залишається на посаді до кінця свого життя. Тобто там відсутня спадковість. Але монарх визначає ключові принципи. І таким чином він демонструє сталість державної конструкції.
Президент та інші політики обираються прямим голосуванням із тих кандидатів, які пройшли через дуже «дрібне сито». Там не просто якісь кваліфікаційні вимоги, а ідеологічні вимоги. І в цьому сенсі іранське «сито» дуже нагадує «сито» Комуністичної партії Радянського Союзу.
До 2009 року волевиявлення в Ірані ще мали якийсь певний сенс. Тобто люди ходили на ці вибори, намагалися щось змінити. Того ж 2009 року Махмуд Ахмадінежад прийшов до влади завдяки серйозним порушенням виборчих правил, фальсифікаціям, махінаціям. І народ здебільшого розчарувався. Ми бачили, що останні вибори були найменш репрезентативними.
Люди взагалі розчаровуються в цьому інструменті і менше голосують. Отож навряд чи можна говорити, що завдяки цим виборам можна реально змінити ситуацію. Щонайменше станом на зараз
Раїсі загинув 19 травня. Офіційно було спростовано, що трощу гелікоптера спровокував умисний підрив. А втім, кому була вигідна смерть іранського президента?
З одного боку дестабілізація ситуації і зміни в цьому болоті дають якусь надію, створюють певні нові можливості. В цьому сенсі смерть Раїсі напевно вигідна всім, хто очікує змін в Ірані. З іншого боку, невідомо, хто стане його наступником. Можливо прийде ще відбитіший політик — і тоді Раїсі здаватиметься добрим дядьком.
Загиблий президент був зручним для Хаменеї. Про це всі пишуть. Я тут, як-то кажуть, свічку не тримав але, думаю, якщо спиратися на декілька незалежних джерел, то можна стверджувати, що це дійсно було так.
Ясно, що Хаменеї шукатиме президента, який також буде слухняним. І це ще одна причина, чому він не пропустить тих, у кого є власна думка, своя місія, візія, відмінна від Верховного лідера
Є традиційна думка, що смерть Раїсі вигідна Ізраїлю та США. Але я не впевнений. Іран та Ізраїль — прямі вороги і, ясна річ, будь-яка дестабілізація в Тегерані їм на користь. Але, якщо говорити про американців, то в них вже був психологічний портрет Раїсі, вони знали, як з ним працювати. Вони вже напрацювали якісь певні підходи, а тепер їм треба все починати з нуля.
Коротше, це ускладнює життя багатьом, не смертельно, але створює проблеми.
Вже після смерті Раїсі стало відомо, що Іран вперше надіслав Росії свої новітні керовані бомби Qaem-5, прийняті на озброєння Тегераном 2019 року. Які ваші прогнози подальшої військової співпраці між Іраном та РФ?
Нічого не зміниться, тому що ці рішення ухвалював не Раїсі, а Хаменеї, Верховний лідер. Це не компетенція президента. Він може лише реалізовувати, виконувати завдання.
Що смерть Раїсі означає для так званої «осі зла», куди також входять Росія, Китай та Північна Корея?
От якби ви запитали про смерть Хаменеї, то я б сказав, що так, це може бути потрясінням. А так… Один високопосадовець помер — прийде новий. Яка різниця? Я не бачу зараз передумов, які б могли говорити про те, що всередині політичного класу визрівають якісь серйозні суперечки.
Можливо, на тлі цих виборів, на тлі зростання претензій одне до одного, а там претензії є, ми врешті-решт побачимо якісь зміни. Точніше, ми їх не побачимо, ми їх відчуємо. Але це в кращому випадку буде не зараз.
Китайський лідер нещодавно підтримав претензії Об’єднаних Арабських Еміратів на три острови у Перській затоці, які Іран вважає своїми. За це Тегеран висловив протест китайському послу, посилаючись на територіальну цілісність та суверенітет. Чи не здаються вам такі доводи особливо цинічними, враховуючи, як Тегеран зараз підтримує агресію Росії проти України?
Ці острови — це вічна історія і великий геморой. Тому що їхня приналежність тягнеться ще з часів протистояння Британській імперії. Це ж політичне питання, яке вирулюється в рамках відносин між країнами Перської затоки і тою країною, яка хоче з ними мати справи.
Китайці зараз намагаються більше тиснути на країни Перської затоки для того, щоб посилити свій вплив на цей регіон на противагу Америці, от вони про це й говорять
А ще, ви ж чули заяву Зеленського? Він же сказав про те, що Китай намагається тиснути на інші країни, щоб вони не брали участь в українській мирній конференції у Швейцарії. Натякається саме на Саудівську Аравію та Об’єднані Арабські Емірати.
Міжнародна агенція з атомної енергії намагається отримати ширший доступ до ядерних об'єктів в Ірані, який збільшує свої запаси збагаченого урану. Чи вдасться домовитися про це з майбутнім іранським керівництвом?
Якщо виходити з ідеї, що Хаменеї, принаймні, публічно заявляє про те, що Іран не хоче створювати ядерної зброї, то можливо вдасться домовитися. Тегерану важливо торгуватися довкола цього питання, щоб вичавити з американців певні поступки.
Адже, якщо іранці створять ядерну зброю, то що далі? Вони опиняться в ситуації, коли вони порушують чинну угоду (Спільний всеосяжний план дій або Іранська ядерна угода була досягнута у 2015 році між Іраном, Великою Британією, Китаєм, Францією, Німеччиною, Росією та США щодо обмеження іранської ядерної програми в обмін на послаблення санкцій. — Авт.). Вона скасована тільки американцями (США вийшли з угоди у 2018 році за часів президента Дональда Трампа і ведуть переговори про її повернення, але поки що не досягли жодних домовленостей. — Авт.), а всі інші партнери цієї угоди залишилися.
Тобто створення ядерної зброї буде серйозним порушенням угоди. І я не думаю, що Іран піде на це. Ніхто не хоче доводити цю ситуацію до прямої очевидної загрози
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Глобальний саміт миру: очікування і реальність
Саміт має сформувати спільне визначення дорожньої карти залучення РФ та України до майбутнього мирного процесу — так сформулював ключове очікування від перемовин міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс. За кілька днів до заходу агентство Bloomberg, посилаючись на попередній проєкт підсумкового рішення, написало, що цей саміт привідкриває двері для певних переговорів з Росією в майбутньому. А поки що протягом 15-16 червня учасники зосередяться на трьох пунктах формули миру: ядерній і продовольчій безпеці та поверненні викрадених українських дітей. Політики та експерти, з якими поговорили Sestry, кажуть не плекати надмірних очікувань — саміт точно не покладе край війні, але все ж не варто недооцінювати цю платформу.
Консолідація вільного світу
Саміт важливий тим, що має консолідувати і підтримувати на певному рівні зусилля вільного світу, який надає Україні озброєння, економічну допомогу та накладає на Росію санкції, наголошує дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:
— Якщо ми цю підтримку будемо сприймати як даність, то за певний час ризикуємо її значно послабити. Питання підтримки України має бути постійно у фокусі уваги і ми маємо ініціювати ці питання. І друге — потрібно залучати так званий Глобальний південь. Дотепер вони здебільшого сиділи на паркані і дивилися, не бажаючи з різних причин втручатись. Зараз ми намагаємося їх залучити. Якщо хоч один з пунктів вони візьмуться підтримати, в нас буде моральне і дипломатичне право тиснути.
І тому для нас дуже важлива як кількість тих, хто приїде до Швейцарії, так і рівень представництва
Із зареєстрованих країн близько половини будуть представлені на найвищому рівні — главами держав та урядів. Свою участь підтвердили 90 держав і міжнародних організацій, повідомила на пресконференції 10 червня президентка Швейцарії Віола Амгерд.
Це хороший старт для України, адже багато партнерів запитують, що означає українська перемога, каже Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):
— Якраз в українській формулі миру все прописано. Ключове — заручитися підтримкою і потім знайти механізми впливу на Росію.
Чим більш захищеною Україна буде у військовому плані, тим більше з’являтиметься шансів впливати на Кремль
Президент США Джо Байден замість саміту миру поїде в Каліфорнію — збирати гроші на свою передвиборчу кампанію разом з зірками Голлівуду, написало агентство Bloomberg. Сполучені Штати представлятиме Камала Гарріс, її супроводжуватиме радник з нацбезпеки Джейк Салліван. Особисто приїдуть в Бюргеншток президент Франції Еммануель Макрон, прем’єр-міністри Німеччини та Японії Олаф Шольц і Фуміо Кішіда.
Росія хотіла би зірвати цю зустріч і не можна давати їй таку можливість, наголосив український президент. Під час спільної пресконференції з Еммануелем Макроном Володимир Зеленський назвав швейцарський саміт першим кроком до закінчення війни і закликав світових лідерів посприяти цьому, мовляв, важливо, щоби ті, хто має великий політичний вплив, допомагали залученню інших, які все ще балансують між Україною і Росією.
Без завищених очікувань
Україна пропонує принципово інший формат, щоб ніхто не міг маніпулювати та зірвати домовленості, як це неодноразово робила Росія, заявив Володимир Зеленський під час виступу на спеціальному засіданні Бундестагу:
— Мета у всіх спільна — почати крок за кроком відновлення безпеки та рух до справжнього, миру, крок за кроком повернути дієвість статуту ООН та базові норми міжнародного права, які гарантують суверенітет, територіальну цілісність держав, а також права людей.
Ми хочемо дати шанс дипломатії і зібрали для цього близько сотні держав. Україна ніколи не покладалася тільки на силу зброї
Свою формулу миру Україна оприлюднила ще в 2022 році. План складається з 10-ти пунктів, зокрема, йдеться про ядерну, продовольчу, енергетичну безпеку, звільнення всіх полонених, відновлення територіальної цілісності України, виведення російських військ. Тобто українська ініціатива передбачає встановлення стійкого і справедливого миру і в Україні, і в Європі на основі статуту ООН і міжнародного права, але цим усім постійно і демонстративно нехтує якраз Росія, яка є постійним членом Радбезу ООН, каже депутат Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер:
— Точно не варто очікувати, що ця конференція раптово призведе до виведення військ Росії з України і, таким чином, покладе початок конкретним переговорам. Пріоритетом є просування української ідеї та концепції справедливого миру. Ми маємо політично підтримати Україну та виступити проти альянсу CRINK (Китай, Росія, Іран, Північна Корея), який прагне ліквідувати всі основні міжнародні принципи та виступає за імперські підходи і створення зон впливу. Цю конференцію потрібно розглядати в контексті системного конфлікту. Важливо, що вона протистоїть фейковому миру або вимогам негайного припинення вогню чи замороженню конфлікту, до яких закликають праві та ліві популісти та актори близькі до Росії.
Це небезпечно, бо де-факто визнаються військові переміщення кордонів з порушенням міжнародного права та з застосуванням геноциду
З 10-ти українських пунктів темами саміту обрали три — ядерну і продовольчу безпеку та повернення депортованих українських дітей і військовополонених, по завершенню саміту учасники планують зафіксувати свої позиції в спільній угоді.
Обрали саме ці три позиції, оскільки під них легше отримати підтримку інших країн, пояснює Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):
— Адже багато країн, як Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія допомагають Україні повертати незаконно вкрадених і вивезених Росією дітей. Ядерна і продовольча безпеки стосуються багатьох держав — тому там не має бути питань, щоб знайти консенсус. Ключове питання — як змусити Росію приймати та виконувати бодай щось після саміту миру. І тут найкращий перемовник — Сили Оборони України, які мають отримувати достатньо сил і засобів від партнерів, щоб не тільки тримати оборону, а й відвойовувати тимчасово окуповані українські території.
Істерична атмосфера в Росії
Мета України — реалізація усіх пунктів формули миру, заявив в інтерв'ю Укрінформу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Втім нині нема необхідного консенсусу, і Київ потребує якомога ширшої підтримки світової більшості. На переконання голови українського МЗС, навіть така країна як Росія не зможе ігнорувати позицію більшості, а в перспективі Москві буде значно складніше грати в свої геополітичні ігри. Вже сама підготовка до саміту, каже Дмитро Кулеба, викликала в Росії істеричну атмосферу:
— Вони розуміють, що на кону — російський міф про поділ світу на Європу й Америку, які підтримують Україну, та решта світу, що підтримує Росію. Насправді світова більшість підтримує Статут ООН і міжнародне право.
Адже ніхто не хоче жити у світі, в якому агресорам дозволено нападати на сусідів, здійснювати звірства й відхоплювати шматки чужої території. Саміт миру чітко зафіксує це
У Росії саміт назвали марною тратою часу і фактично відмовились брати участь у будь-яких перемовах, поки учасники переговорів не будуть враховувати ситуацію на полі бою і не визнаватимуть за Росією окуповані нею території України.
Посилення дипломатичного тиску на Росію має стати одним з підсумків швейцарської конференції, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:
— Це буде означати, що в України є реальний план. Реальний до виконання, звісно, відносно, але в будь-якому випадку на папері він виписаний. Цей план для переважної кількості країн абсолютно прийнятий, бо там йдеться про норми і принципи міжнародного права.
Якщо Росія хоча б щось залишить під своїм контролем, якщо вона не буде покарана за злочини, це буде сигналом маленьким диктаторам в інших частинах світу почати агресію проти своїх сусідів
Втім рано чи пізно до переговорних платформ Росію треба буде запрошувати, певен міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс:
— Ми хотіли б, щоб в ідеалі Росія була залучена до цього процесу від самого початку. Це те, що ми хотіли б зробити. Але на це підуть тижні, місяці. І чи буде цей процес успішним зрештою, нам доведеться почекати й подивитися. І очевидно, що для того, щоб мирний процес просувався вперед, потрібна участь Росії.
Мирний саміт у Швейцарії — можливість обговорити принципи справедливого миру, і якщо Путін захоче брати участь у таких переговорах, він має спершу вивести війська з території України, заявив Олаф Шольц. Водночас німецький канцлер запевнив, що лише Україна вирішуватиме, коли прийде час для перемовин, а до того часу може розраховувати на партнерів:
— Поки Путін дотримуватиметься своїх цілей у цій війні, наш меседж буде таким — ми не послабимо нашу підтримку України, ми й далі стоїмо непохитно на боці українців.
Китайський фактор
Володимир Зеленський публічно запрошував на швейцарський саміт китайського очільника Сі Цзіньпіна, мовляв, не лишайтесь осторонь, проявіть лідерство у встановленні миру. Пекін тягнув з остаточною відповіддю, зрештою в китайському МЗС заявили, що не відправлятимуть делегацію на саміт миру, бо невиконані їхні умови — росіяни не запрошені.
Як стверджують джерела Financial Times, під час свого візиту в Китай Володимир Путін з-поміж іншого просив Сі проігнорувати глобальний саміт миру.
Відмова китайців від участі у цій міжнародній платформі — максимально контрпродуктивна позиція, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná):
— Це контрпродуктивна позиція не тільки з української точки зору, але й з китайської. Їхній аргумент: там немає Росії тому й ми не збираємося, але так це не працює. Знаєте на конференціях часів Другої Світової не було Гітлера. Це те саме — немає жодного сенсу зараз запрошувати Росію. І так само немає сенсу використовувати відсутність РФ як виправдання своєї неучасті. Чому я думаю, що це контрпродуктивно також і з китайської точки зору, тому що Китай намагався зобразити себе незалежною стороною, яка прагне досягти миру.
У нього був шанс прийти і показати, як він хоче відігравати свою роль. Але Пекін відмовляється — і це лише посилить враження Заходу, що Піднебесна є союзником Росії
Китай не лише не їде сам, але й переконує інших не брати участь у саміті миру, обурювався Володимир Зеленський на азійському саміті з питань безпеки «Діалог Шангрі-Ла». Пекін фактично став інструментом в руках Путіна, заявив український президент:
— Можна не брати участь в саміті миру, можна не допомагати Україні та цивілізованому світу закінчити війну, але, мені здається, зривати саміт миру, робити кроки на те, щоби послаблення було рівня присутності лідерів, присутності країн, робити все, щоб деякі лідери не доїхали до саміту миру, тиснути на них — це вже точно не наближає мир.
У підсумку на швейцарському саміті не буде, зокрема, делегацій Бразилії, Саудівської Аравії, ПАР, Пакистану. Без зрозумілих пояснень відмовився брати участь генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш.
Китай дуже хоче повернення поділу світу на два табори як це було під час Холодної війни, продовжує науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). І дії Пекіна, в тому числі підтримка Росії, цілком вкладаються в цю логіку — з політичної точки зору Пекіну вигідно мати Москву не просто союзником, а слабшим союзником. Так само присутня й економічна складова, адже ситуація з китайською економікою не настільки хороша, як хотілося б китайському керівництву, і можливість мати слабшого, залежного партнера — добре для Китаю. Водночас останні місяці дуже чітко підсвітили проблеми, які існують між Пекіном та Брюсселем:
— Європейські лідери — і Макрон, і Шольц — дуже хотіли, щоб Китай брав участь у мирному саміті. Вони особисто намагалися переконати Сі Цзіньпіна приїхати до Швейцарії. Очевидно, що вони не досягли цього. Я думаю, що це також є ознакою того, що відносини між Європою і Китаєм погіршуються. Я думаю, що європейські лідери повинні чітко бачити, що Пекін не робить того, що хотіли б європейці, принаймні в тому, що стосується України.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Тріумф ультраправих партій в Європарламенті та майбутнє підтримки України: чого чекати?
Загальноєвропейські вибори добігли кінця. Голоси майже усюди підраховані, а результати виявилися доволі прогнозованими. Понад 360 мільйонів людей мали право голосу в 27 країнах ЄС. Європейські ультраправі партії досягли значних успіхів, посівши перші місця в Італії, Бельгії, Австрії, Угорщині та Франції. Політсила Еммануеля Макрона настільки відстала від переможців перегонів, що французький президент був змушений розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Що далі буде з французькою допомогою та як тепер ухвалюватимуться рішення щодо України? Про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю молодшої наукової співробітниці Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS) у Парижі Луїзи Сувербі, яка є учасницею оборонної програми цього аналітичного центру.
Марина Степаненко: Президент Франції Еммануель Макрон оголосив про розпуск Національної асамблеї після перемоги ультраправої партії Марін Ле Пен на виборах до Європарламенту. Які зміни прогнозуєте у самій Франції?
Луїза Сувербі: Рішення Макрона — це був свого роду шок. Усе залежатиме від результатів дострокових виборів, які відбудуться наприкінці червня. У Франції зовнішня політика і особливо оборонна політика в основному провадиться президентом. Внутрішній ризик полягає в тому, що, звичайно, уряд буде дуже стурбований майбутніми виборами і зосередиться на них.
Риторика Макрона щодо України протягом останніх тижнів і місяців змінилася — і це також має певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію. Він хотів провести межу між своєю партією та крайніми лівими і правими партіями, які були, м'яко кажучи, більш неохоче налаштовані на підтримку України. Тож французький президент хотів зіграти на цьому розмежуванні.
Тепер про результати виборів. Я не знаю, чи матимуть вони великий вплив на позицію Франції щодо України, тому що, як ми бачили, досі її визначав переважно президент Республіки, і він залишиться президентом, незалежно від того, що станеться на наступних виборах.
Ультраправі партії перемогли не лише у Франції. Їхній тріумф спостерігаємо також в Австрії та Бельгії. Що це може означати для подальшої підтримки України Європою?
В Європарламенті Європейська народна партія (The European People's Party (EPP) Урсули фон дер Ляєн залишиться головною політичною силою, друге місце займуть соціал-демократи, а третє — «Оновлення Європи». Отже, ці найбільші партії все ще виступають за підтримку України. Але, звичайно, ультраправі отримали дуже багато місць.
Існує різниця між двома основними ультраправими партіями в Європарламенті. Є Європейські консерватори і реформісти (ECR) — це партія Джорджі Мелоні, і, наприклад, польська «Право і справедливість» (PiS). Так, є ультраправі партії, які є небезпечними для консенсусу і демократії в Європі. Але якщо говорити суто про Україну, то вони виступають за її підтримку, на відміну від групи «Ідентичність і демократія» (ID) — іншої великої ультраправої групи в парламенті.
Щодо оборонної політики, я не впевнена, що це матиме значний вплив, але щодо розширення ЄС, зокрема, за рахунок України, це справді може все ускладнити
Політичний ландшафт у Брюсселі та Страсбурзі змінився. І майбутні коаліції будуть іншими. Кілька тижнів тому Урсула фон дер Ляєн заявила, що готова створити коаліцію з ECR. Тож можливий і такий варіант. Я не впевнена, що це правильний крок — створювати коаліцію з ультраправими, але Урсула фон дер Ляєн поставила це питання на обговорення.
За результатами останньої зустрічі з українським президентом у Парижі Еммануель Макрон оголосив про постачання Києву винищувачів Mirage 2000-5. Враховуючи, що Франція має лише 26 таких літаків на своєму озброєнні, на яку кількість може розраховувати Україна?
Це одне з головних питань. Не було оголошено жодних цифр. Макрон нічого про це не сказав. Він заявив, що наразі створює коаліцію, тому хоче почекати, поки вона сформується. Ще одна країна, яка використовує цей тип літаків, це — Греція. У них подібна кількість Mirage 2000-5.
Що стосується Франції, то деякі експерти з питань ВПС прогнозують передачу від 6 до 12 літаків, тому що менша кількість була б несуттєвою для України. Але не більше 12, бо це занадто послабить французькі повітряні сили Франції
На 2035 рік запланований повний перехід Франції на винищувачі Rafale, тому від Mirage 2000-5 рано чи пізно мали б позбутися, але не зараз. А розрив між сьогоднішнім днем і 2030 роком (очікується, що процес модернізації французького флоту винищувачів фактично завершиться до початку 2030 року. — Авт.) досить великий, і це призведе до відповідної прогалини у французьких збройних силах.
Експерти вважають, що Франція передасть суттєву кількість винищувачів, аби це виглядало достатньо масштабно. Тому Макрон створює коаліцію, але в Європі, як я вже підкреслила, є лише Греція, яка має Mirage 2000-5.
У світі є й інші країни, які їх використовують, але я не бачу, як вони можуть доєднатися до коаліції з Францією. Наприклад, Тайвань навряд відмовиться від частини своїх літаків. Катар також має кілька одиниць і врешті може продати їх назад Франції.
Існує також питання, хто оплатить рахунки. Якщо буде створена коаліція з Грецією, то літаки віддаватимуть чи продаватимуть? Наразі відповіді на це питання немає
Якщо тільки Франція готова передати 6-12 літаків, чи цього достатньо, щоб вплинути на ситуацію на фронті? І наскільки ефективним є використання винищувачів Mirage в тандемі з F-16?
Так, Франція може передати 6-12 винищувачів Mirage 2000-5. Греція має приблизно 24, невідомо, скільки вони захочуть продати. Можливо, теж з десяток. Але це лише гіпотеза. Для того, щоб змінити правила гри, кількість літаків має бути відповідною.
Mirage 2000-5 не схожий на F-16, це літак-перехоплювач. Він добре підходить для протиповітряної оборони. Французи використовують цей літак для захисту неба ракетами класу «повітря-повітря», а не бомбами класу «повітря-земля».
Перевага полягає в тому, що він мобільніший, ніж ППО класу «земля-повітря». Отже, він мав би використовуватися на додаток до F-16
Літаки Mirage 2000-5 використовуються, наприклад, на східному фланзі НАТО. Їх розгорнули в країнах Балтії для посилених місій повітряної поліції. Отже, вони зараз в строю. Вони також використовуються Францією в Джібуті.
Як я вже сказала, французька версія літака не несе бомби класу «повітря-земля». При цьому, грецькі літаки Mirage обладнані ракетами SCALP-EG/Storm Shadow (англо-французька малопомітна крилата ракета великої дальності повітряного базування. — Авт.). Тож треба подивитися, як вони будуть використовуватися на полі бою в Україні. Але можна припустити, що вони були б дуже корисними для захисту F-16, а також для перехоплення балістичних ракет, безпілотників і для захисту неба загалом.
Необхідно також враховувати, що для обслуговування цих літаків знадобиться «логістичний ланцюжок». Адже ще кілька місяців тому міністр збройних сил Франції виключив можливість постачання винищувачів Mirage в Україну на тій підставі, що їхнє обслуговування буде надто складним. Тож ця проблема нікуди не зникла — і її потрібно буде вирішувати.
Еммануель Макрон також заявив, що Франція планує створити коаліцію з відрядження в Україну західних інструкторів, які навчатимуть українських військових. За словами французького президента багато партнерів уже дали свою згоду. А втім, є і такі, що категорично проти, наприклад, Німеччина і США. Чому так? Що може допомогти переконати партнерів, які наразі незгодні з ініціативою Парижа?
Макрон заявив, що потреба України у проведенні вишколів на українській землі є «законним проханням». Він вважає, що це не є ескалацією — і наголосив на цьому, бо розгортання інструкторів не відбуватиметься на лінії фронту. Це будуть лише тренувальні та/або допоміжні місії.
І Макрон сказав, що українська земля є суверенною і не йдеться про те, щоб їхати тренуватися в зону бойових дій. Звичайно, для деяких країн це свого роду «червоні лінії».
Насправді, можливість направлення інструкторів в Україну обговорювалася ще під час дискусій про європейську тренувальну місію, але вона виявилася неможливою через відсутність консенсусу з цього питання. Цю ініціативу відкинули багато держав, зокрема, Німеччина, Італія, Іспанія, нейтральні країни тощо. Отже, її треба реалізовувати на двосторонній основі та/або в рамках коаліції, але не в рамках ЄС.
Звичайно, є побоювання ескалації з боку країн, які не хочуть відправляти інструкторів в Україну і вважають за краще проводити навчання на території ЄС
Адже виникає питання, що буде, якщо один з інструкторів загине. Це має потягнути за собою реальні роздуми в штабах, наприклад, доктринальні роздуми про те, як не допустити ескалації. Країни Європейського Союзу не хочуть бути втягнутими у війну. При цьому, вони дійсно хочуть зберегти статус таких країн, які підтримують Україну.
Тому я не знаю, чи вдасться переконати Німеччину. Берлін вважає, що вже робить свою частину роботи. І це правда. Допомога, яка надходить від Німеччини, має свої результати. Це вже досить велика зміна в оборонній та зовнішній політиці країни. Відправка інструкторів може бути для них надмірним кроком.
Для США принцип «жодної військової присутності в Україні» від самого початку був «червоною лінією». І вони вже роблять свій внесок у захист східного флангу НАТО. І їхня військова присутність на місцях, вочевидь, на цьому і закінчиться, а Франції доведеться будувати коаліцію з іншими партнерами.
Під час візиту Зеленського до Парижа французько-німецька оборонна компанія KNDS підписала договір щодо відкриття свого філіалу в Україні. Цей холдинг виробляє, зокрема, артилерійські системи, бойові танки і самохідні артилерійські установки Caesar, які Франція постачає ЗСУ. На вашу думку, коли можна очікувати запуск виробництва та що у першу чергу буде виробляти KNDS на території України?
Оборонно-промислова кооперація зараз є важливою частиною європейської підтримки України. Між KNDS та українськими компаніями підписані три різні документи. KNDS об'єднує німецьке та французьке підприємства. А щодо часових рамок, чесно кажучи, я не можу сказати, адже зазвичай такі проєкти займають дуже багато часу. Але ми бачили, як в умовах війни в Україні державам вдається щось зробити у коротші терміни. Підписано контракт не на будівництво заводу, а на виробництво 155-міліметрових снарядів в Україні на українському заводі.
І також є контракт між KNDS та іншою українською компанією на відкриття майданчика з технічного обслуговування і ремонту гаубиць CAESAR, щоб полегшити обслуговування цієї техніки. І це буде включати в себе виробництво запчастин, наприклад.
І, нарешті, договір про наміри щодо створення дочірнього підприємства KNDS в Україні — це третій документ. Зрештою, він буде спрямований на виробництво запасних частин, боєприпасів, а з часом, можливо, і всієї військової техніки, але в більш віддаленій перспективі. Ця мета була заявлена навіть у двосторонній безпековій угоді, щоб посилити промислову кооперацію. І є зацікавленість європейських оборонно-промислових компаній у відкритті заводів і виробничих ліній в Україні.
Франція, звичайно, не перша, хто це робитиме. Чехи мають відповідні домовленості, німці теж. І багато компаній з різних країн проявили інтерес до цього.
Міністерство оборони України замовило у французької компанії Thales другу радарну систему Control Master 200 для посилення протиповітряної оборони. Одну таку ми вже маємо на своєму озброєнні. Чим вона особлива? Та скільки таких систем треба, щоб прикрити усю лінію кордону з РФ та Білоруссю?
Це дуже потужне обладнання, яке регулярно замовляють різні країни. Однак важко сказати, скільки таких систем знадобиться, щоб охопити весь кордон.
У Парижі Макрон також зустрівся в американським президентом Джо Байденом, вони підтримали використання прибутку від заморожених російських активів для допомоги Україні. Основний власник заморожених російських активів, бельгійський інвестиційний фонд Euroclear, виступає проти. Там посилаються на ризики для фінансової системи Європи. Що саме мається на увазі?
Я думаю, що це питання довіри з боку інших інвесторів. Якщо ви надішлете сигнал, що ЄС може фактично взяти під контроль заморожені активи, це може сполохати інвесторів з інших країн і негативно вплинути на репутацію європейських фінансових ринків.
Між європейськими країнами немає консенсусу щодо використання прибутку від заморожених російських активів. Зокрема, щодо фінансування європейської оборони, тут теж не можуть досягнути консенсусу. Була пропозиція збільшити спільний борг для цього. Наразі, я думаю, таке підтримують лише Франція та Естонія.
Тож так, питання фінансування — чи то підтримки України, чи то загалом європейської оборони — це одне з головних питань, яке доведеться піднімати, зокрема, і за наступного скликання Європарламенту
15-16 червня в Швейцарії відбудеться український саміт миру. Макрон заявив, що Франція підтримує дипломатичні ініціативи України. Чого особисто ви очікуєте від саміту та який вплив матиме відсутність там американського лідера?
Не буде кількох важливих учасників. Не буде російського представництва, не буде китайського представництва, а втім, це нормально. Звісно, це не переговори, тому важко сказати, чи матиме цей саміт дуже великий вплив.
Думаю, Путін порадіє, що Байдена там не буде, тому що це применшує символічне значення саміту. Що стосується позиції Франції, то у двосторонній угоді про безпеку зазначено, що Париж підтримує суверенітет України в межах її кордонів. Макрон заявив, що очікує побудови справедливого миру відповідно до міжнародного права.
Йдеться також про відновлення та модернізацію України. Тож, можливо, може бути прогрес у виконанні зобов'язань щодо допомоги у відновленні України — і можуть бути домовленості в цій сфері. Але великі потрясіння, в будь-якому випадку, малоймовірні.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Економіст Павло Шеремета: Перед державою зараз дві основні задачі — перемога і відновлення енергетики
Юлія Малєєва: Для відбудови України потрібно 486 мільярдів доларів. . Такі результати третьої оцінки збитків і потреб (RDNA3), яку український уряд провів спільно зі Світовим банком. Ця сума більш ніж удвічі перевищує розмір довоєнної економіки України у 2021 році. Тому логічно, що виникає питання: з яких джерел Україні брати гроші на відбудову?
Павло Шеремета: Є два головні джерела: внутрішні заощадження і допомога світу. Україна зараз обрала другий шлях: просити гроші у світу, що вона й робить завдяки щедрості демократичної частини світу і завдяки українській наполегливості та вмінню просити. Натомість внутрішні заощадження — джерело, яке не виплекане достатньо, але до цього рано чи пізно треба буде йти.
Якщо подивитися економічну статистику, то світ заощаджує близько 25-27% ВВП. Китай, наприклад, заощаджує 45%. Тож, коли мені розповідають про індустріальну політику, про промислові парки, як секрет успіху Китаю і стабільність, то я лише усміхаюсь. Тому що такий успіх можливий, коли в тебе є трильйони. А в них рівень заощаджень сягає 42-45%.
Українські дані інші: до війни у нас було 13% заощаджень і 12% інвестицій. Останній показник торік дещо виріс внаслідок інвестицій в оборонну промисловість і того, що іноземним компаніям не можна виводити з України дивіденди. Але однаково йдеться про 16%. Це набагато нижче середнього у світі й втричі менше, ніж в Китаї.
Ми заощаджуємо мало, треба, як мінімум, удвічі збільшити обсяг заощаджень, щоб досягти середнього світового показника. Чому ми мало заощаджуємо? Моя відповідь буде непопулярною. Більша частина країни все ще очікує пенсії від держави. Коли я кажу, що треба заощаджувати на власні пенсії, — починається великий шум в країні з персональними атаками на мене: «Як так, ми працювали все життя, чому держава нам не дасть державну пенсію?». Я ж пояснюю: «Ви ж не працювали на державу, ви працювали на себе».
Ми досі маємо наслідки соціалістичної травми: українського очікування державної пенсії, очікування безплатної освіти, очікування безплатної охорони здоров'я. Усе це призводить до того, що українці вважають, що їм заощаджувати не потрібно. І в результаті ми втрачаємо величезну частину ресурсу.
Нам треба подвоїти наш рівень заощаджень, щоб принаймні вийти на середній світовий показник. Наприклад, у тій же Польщі він складає близько 23%, тобто на 10% більше, ніж в Україні
Мій друг і колега, колишній віцепрем'єр-міністр Словаччини Іван Міклош сказав, що, здійснивши реальну пенсійну реформу, перейшовши від солідарної системи на приватні пенсійні рахунки, рівень заощаджень в країні був подвоєний. Ми ж це не зробили. І навіть молоді люди мене досі сварять за те, що я так можу говорити про особисті пенсії.
Якою має бути роль підприємництва у відбудові? І де наша «точка росту»?
На мій погляд, у підприємництва первинна роль. Ми живемо у приватній капіталістичній економіці. І всі пересвідчилися, що державна комуністична економіка приносить гірші результати. Достатньо подивитися на Північну Корею, Кубу, Венесуелу, щоб це зрозуміти. Отже, нам потрібне приватне підприємництво. Саме приватні підприємці залучають найбільше грошей у світі. Не держава, не уряд, а саме вони. Бо в нас очікування, що Зеленський і міністри фінансів поїдуть на Велику Сімку і там отримують гроші. Але, як дуже влучно сказала Маргарет Тетчер, немає такої речі, як державний бюджет, є гроші приватних платників податків.
У нас чомусь якесь таке уявлення, що Шольц, Макрон, Байден, Урсула фон дер Ляйєн мають якийсь мішок державних грошей і, якщо їх добре попросити, то вони їх нададуть Україні
Але це гроші Джона, Стівена, Анни — приватних платників податків, які не купили своїм дітям додаткову іграшку, а заплатили податки й допомогли Україні.
Відповідно, саме приватні підприємці, залучаючи кошти на свої бізнес-плани, у всьому світі притягують значно більшу кількість грошей, ніж це робить уряд. Але ця сила в Україні знову ж таки недорозвинута.
Українська держава далі має такий хижацький настрій до підприємництва, який можна схарактеризувати фразою «обсмикувати гусей» (ідеться про одіозну фразу з інтерв’ю «Бабелю» голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева: «Що таке правильне оподаткування? Це мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав». — Авт.).
Повторюсь, що підприємство має величезну роль у відбудові та в залученні коштів, бо заощадження — це не тільки приватні заощадження, а й корпоративні також. Тому що ти купуєш не «Лексус» і не «Mерседес», а, як у Польщі, купуєш «Опель», а решту інвестуєш у свій бізнес.
Економіці також потрібні інвестиції. Як Україні залучити іноземні інвестиції? І чи може Україна дати сьогодні якісь гарантії інвесторам?
Немає гарантій поки що. І їх не може бути, поки не виграна війна. І це, звичайно, дуже ускладнює інвестиційний клімат. Але я ще раз повертаюся до своєї тези, що найбільше у світі інвестицій залучає приватне підприємництво, яке в Україні затиснене давно. Ще до війни наша держава була найменш економічно вільною. З війною ця ситуація ще погіршилась — нас навіть не рейтингують зараз. Зрозуміло, що під час війни не може бути економічної свободи, але до війни вона мала бути, та її не було. Тому що підприємців розглядали, як гусей, яких можна общипати, а їх, навпаки, треба розвивати.
Як це змінити? Які реформи нам потрібні?
Ми все ще парламентська демократія. Я працював в уряді, тож маю достатньо чітке розуміння, як працює ця система. У нас має бути проринкова коаліція в парламенті, як, між іншим, це відбувається протягом 30 років у Польщі. Зі зміною партій там змінювалися акценти, але всі були однаково проринкові, а не антиринкові.
Я не чув жодного голову фінансового комітету польського сейму, який би сказав що нам треба «обсмикувати підприємців як гусей», натомість там завжди говорять про розвиток підприємництва — і немає значення, яка партія в коаліції.
Перше, що потрібно вітчизняним підприємцям, — це організуватися і привести сили, що складуть правлячу коаліцію в Україні, яка буде проринкова і яка буде за підприємців, за їхній розвиток
Без цього я не вірю, що можна будь-що зробити. Якщо немає сталої проринкової коаліції, то відбуваються відкати назад в авторитаризм, феодалізм — постійний тиск, а не розвиток. Друге завдання — забезпечити українцям економічну свободу, таку, як, наприклад, в Естонії, яка в десятці найвільніших економік у світі. У нас є й інші приклади: Малайзія, яка була в десятці, зараз у двадцятці, Сингапур — №1 у світі з економічної свободи.Тобто абсолютно відомо, що треба робити. Але для цього треба зовсім інший погляд держави на підприємництво: що це є двигун економічного зростання, що це основний магніт залучення інвестицій, і їм потрібно допомагати на всіх рівнях — від уряду до району і громади.
У квітні в Польщі створили Раду з питань співпраці з Україною, яка серед іншого має займатися питанням відбудови. Що очікуємо від Варшави?
Коли мене питали ще у 2014 році, що ми очікуємо від Європи, від світу, то мої співрозмовники думали, що я скажу: «Дайте 10 мільярдів». Утім, я сказав інше на здивування залу — потім до мене підійшов сенатор Джон Маккейн і подякував. Я сказав: «Будь ласка, дотримуйтесь своїх цінностей». І зараз я повторюся: якщо ви стали на шлях євроінтеграції та спільного вільного ринку, сказали, що Україна — асоційований член, тоді, будь ласка, дотримуйтеся цих цінностей і дотримуйтесь цих зобов’язань. Нам більше не треба. Ми повинні самі заробити на себе, але якщо нам різні країни будуть ставити перепони всупереч нашим домовленостями, всупереч своїм цінностям вільної торгівлі, то нам буде складно що-небудь зробити, як і Польщі це було б складно зробити на початку 90-х, якби Європа не сказала Польщі: «Приєднуйтесь до нас, ми вам гарантуємо спільний ринок і вільну торгівлю».
Всі ж мали можливість побачити, який був сплеск підприємництва, експорту в Польщі. Але це вдалось тому, що німецькі фермери не стояли на кордоні. Вони сказали: «Нам важко конкурувати, але ми будемо конкурувати, а що робити».
Підприємництво, конкуренція, інновації — це двигун економічного зростання. Якщо польські фермери займуть нішу дешевого збіжжя, тоді ми будемо робити інновації. Ми це маємо робити, а не закривати кордони. Бо перекриття кордонів повністю суперечить духу і букві наших домовленостей.
Зараз за кордоном перебувають мільйони українців. Наскільки Україні важливо їх повернути додому, як це зробити та чи реально взагалі?
Тут питання не стоїть «повернути» — ми ж не диктатура, а демократія з вільною ринковою економікою. Україна конкурує за цих людей — і нам треба створити умови для їхнього повернення. Звичайно, фактор патріотизму є, він, наприклад, був важливим для моєї дружини і молодшої доньки, які повернулися з Польщі до Києва. Принагідно, хочу подякувати Польщі за безпеку і допомогу, де близько року була моя сім’я.
Цей фактор патріотизму важливий і для багатьох інших мільйонів українців, але він не єдиний. Інший — звичайно, безпека
Очевидно, що тут буде ще багато тяжкої праці, крові, сліз і поту. Друге, що потрібно, — це, власне кажучи, оця економічна свобода для підприємництва, сприятливі умови, які є в інших державах світу. І нам цьому ще потрібно вчитися. Бо в нас травма — 100 років соціалізму і комунізму, причому воєнного комунізму. І нам треба впоратися з цим. Нам гарантували стабільність від пологового до місця на цвинтарі. А ринковий світ якраз-таки базується на нестабільності, й ти ніколи не знаєш, який дохід у тебе буде через декілька місяців чи років. Це провокує зростання рівня стресу і тривоги. Багато українців не звикли ще до такого, вони ще вчаться з цим жити. Це така внутрішня робота, яку нам треба зробити. Плюс — заощадження, про які я говорив, щоб мати інвестиції, потрібні для розвитку України, для того, щоб перетворити її на магніт для своїх же громадян, які виїхали.
Загалом з чого потрібно починати відбудову? І, власне, коли починати: зараз чи чекати перемоги?
Триває війна. Найперше — нам треба перемогти у війні або хоча б вистояти, що, власне кажучи, буде нашою перемогою.Тому що проти нас — величезний, набагато більший ворог, який хоче нашого зникнення і нашої поразки. Якщо ми просто вистоїмо, я буду вважати це перемогою.
Одночасно, якщо йде мова про відновлення, то треба відновлювати енергетику і захищати її
Тому що вже в травні у нас відключення світла, і мені страшно подумати, що буде в лютому. Цих двох задач уже і так достатньо на порядку денному держави. І говорити про розвиток підприємництва, економічну свободу у час війни — це вже вишуканий десерт. Ми поки що у військовому таборі, нам би виконати перше і друге — і цього вже буде достатньо.
Яким має бути наш суспільний договір?
У мене є ціла стаття з цього приводу, яку я писав для «Аспен Інститут Київ». Якщо коротко, то вона зводиться до того, що роль держави — організувати оборону України. Причому як і з боку Збройних сил, так і з боку міжнародної коаліції, бо ми все-таки відносно невелика економіка, нам своїх ресурсів не вистачить проти значно більшої економіки.
Роль держави також у тому, щоб забезпечити економічну свободу і забезпечити конкуренцію
Це те, що змушує підприємців бути продуктивними, заробляти більше, бути інноваційнішими й таким чином наповнювати економіку країни, держбюджет і фінансувати воєнні витрати. При тому, що громадяни повинні подбати про свою пенсію, бо це не роль держави. Держава може подбати про підтримку неповносправних — ось це її роль.
А далі — пенсія, освіта протягом всього життя, охорона здоров’я — це роль приватних громадян, за умови, коли держава забезпечує оборону та економічну свободу.
«Україна виконала всі вимоги і готова до переговорів про вступ в ЄС», — Урсула фон дер Ляєн
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що нещодавно Україна схвалила план реформ, проведення яких є умовою для надання багатомільярдної макрофінансової допомоги ЄС на найближчі роки.
І підкреслила, що Україна заслуговує на те, щоб держави ЄС почали з нею переговори про вступ.
«Україна виконала всі кроки, які ми визначили. І саме тому ми вважаємо, що ЄС повинен розпочати переговори про вступ з Україною вже до кінця цього місяця», — заявила фон дер Ляєн.
Одним з аспектів, який потребував значного законодавчого доопрацювання, пише Zmina.info, був захист прав національних меншин. Після отримання статусу кандидата на членство в ЄС Україна оновила законодавчу базу щодо національних меншин, і тепер вона відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини.
За останній рік Верховна Рада ухвалила три закони в галузі політики щодо національних меншин, а також схвалила 10 підзаконних актів для імплементації цих законів. Також була створена Рада громадських обʼєднань національних спільнот України, яка стала «голосом» 18 національних меншин, що проживають в Україні.
Але питання дотримання рівних прав нацменшин не єдине, доопрацювання якого було умовою євроінтеграції. Європейська комісія також наполягатиме на забезпеченні рівності ЛГБТ-спільноти в політичному діалозі та підтримуватиме заходи, спрямовані на боротьбу з насильством, ненавистю та дискримінацією в країнах-кандидатах на вступ до Євросоюзу.
7 червня Єврокомісія підтвердила, що надала позитивну усну оцінку щодо прогресу євроінтеграційних реформ України та Молдови, викладених у листопадовому звіті про розширення ЄС, пише видання «Європейська правда».
Водночас постійні представники країн-членів Європейського Союзу знову не змогли на останній зустрічі ухвалити рішення щодо рекомендацій Європейської комісії розпочати переговори про вступ до ЄС з Україною, оскільки Угорщина виступила із запереченнями.
Захід проти Путіна
Європейський вибір
Марія Гурська: 6-9 червня в Європі проходять вибори до Європарламенту, в яких бере участь і Польща. Наступний склад Європарламенту зіштовхнеться з найважчими випробуваннями з часів Другої світової війни. Це і кліматичні, й енергетичні виклики, і вибори в США (політична турбулентність у світі), і небезпека прямого вторгнення Росії в одну з країн ЄС. І, передусім, це війна Путіна в Україні, якій наразі не видно кінця. Якою буде ця каденція Європарламенту?
Павел Коваль: Ці вибори в Європі є найважливішими після Другої світової війни. Історія виборів до Європарламенту налічує лише 40 років. І це фактично найсерйозніше волевиявлення у сучасній історії. Головне, що вперше ми назвали ворога, і це — Путін. Це означає, що люди, які йдуть і голосують, повинні відповісти на запитання: як ми реагуємо на політику Путіна? Є ЄС, Захід і Путін. Ніколи раніше це не було так ясно. Немає сірого кольору. Друге питання — це кліматичне, де ЄС має дуже амбітний план. Воно також відіграє важливу роль і є платформою для популістів, які критикують кліматичну політику Євросоюзу, зокрема, у питанні скорочення викидів вуглекислого газу. Це все йде пліч-о-пліч з мовчазною або більш відкритою підтримкою Путіна.
Отже, на цих виборах все ходить на вістрі ножа. Справа стоїть гостро. З одного боку, ми, Захід, з іншого — Путін. Для мене це абсолютно очевидно
Якими будуть наступні 5 років для Європи? І чи не опиниться новий Європарламент під владою популістів?
Ні, я переконаний, що все буде добре. Європейська народна партія, ліберали і соціалісти отримають досить хороші результати. Не може бути такого, щоб популісти були в мейнстрімі і керували. Але ключове інше. Якщо вже президент США Джо Байден каже, що якщо ми зараз не допоможемо Україні, якщо вона не отримає всієї належної підтримки, то Путін спочатку забере Україну, потім Польщу, а далі й інші країни аж до Балкан — включно з ними самими. «Зебере» — у сенсі відновить свій вплив. Справа дійсно дуже серйозна.
Ці вибори — це не просто вибори до Європарламенту, ставки тут величезні. Йдеться про те, яку політику щодо Путіна провадитиме весь ЄС
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665f3681f2e09a1742ccbeda_EN_01622120_1285.jpg">Вибори до Європарламенту: прогнози, загрози, очікування</span>
НАТОвізація України
Хотілося б згадати також інші нещодавні заяви Президента США Джо Байдена. Неприємною несподіванкою для українців став фрагмент інтерв’ю для Time, де президент США сказав, що ніколи не був прихильником ідеї НАТОвізації України, а мир в Україні не означає, що країна повинна приєднатися до НАТО. Чи згодні ви з цим твердженням і чи можливий у сучасному світі мир поза Альянсом?
Я дивлюся на це реалістично — з нашої точки зору, з Варшави. Ситуація динамічна. Президент Сполучених Штатів так вважає, бо сьогодні це здається неможливим. Але, знаєте, вся ця війна є історією про те, як речі, які колись були нереальними, стають можливими. Я за те, щоб Україна була в НАТО. Загалом, я є прихильником такого американського мислителя і політика з демократичного табору Рона Асмуса, який написав моє улюблене есе під назвою «НАТО аж до Кавказу». У 2003-2004 роках він був першим, хто виступав за розширення Північноатлантичного альянсу до Грузії та України. Усе своє життя я стикався з імперською політикою Росії й абсолютно впевнений, що немає іншого способу досягти миру в цьому регіоні, крім НАТО, розширеного за рахунок України, Грузії, Молдови та інших країн регіону.
Для того, щоб Росія змінила свою політику, вона має відчути силу Заходу
З нетерпінням чекаємо запрошення України до НАТО.
Я контактую з головами комітетів із закордонних справах інших західних країн. 11-12 червня в Берліні відбудеться конференція з питань відновлення України. Під час спілкування з багатьма своїми співрозмовниками я бачу, що потрібно тиснути. Сьогодні Україна в НАТО — це неможливо. Бо так говорять найважливіші політики тут і зараз. Ми додаємо цьому динаміки. Говоримо, що потрібно і яка наша мета. А мета — це Україна в НАТО і Росія без імперії. Тобто Росія як демократичний партнер вільного світу. Це можливо. І в цьому полягає суть цієї політики — постановка цілей, які сьогодні здаються далекосяжними, але є можливими.
Бити чи не бити?
У розпалі дискусія про те, щоб Україна могла атакувати далекобійною зброєю, особливо американською, цілі на території Росії. Президент США Джо Байден дав Україні дозвіл на удари, але лише для захисту Харківської та Сумської областей. На додачу навіть для цього українські війська не можуть використовувати ATACMS. Виглядає, як дуже часткове рішення. Що ви про це думаєте?
Саме про це ми й говоримо! Адже це було неможливо буквально кілька тижнів тому. І напевно було нереально кілька місяців тому. А два роки тому це взагалі неможливо було уявити. А воно є!
Так, але тільки на 50%!
Але є! І це в ключовому місці, тому що сьогодні ключовим місцем є Харків. Я абсолютно впевнений, що доля цієї війни буде вирішуватися у цьому місті. Якщо ми зможемо захистити Харків, ми зможемо протистояти росіянам. Питання не тільки в тому, чи захопить Путін це місто. Йдеться ще й про те, щоб очільник Кремля не наблизився до Харкова і не налякав людей восени. З близької відстані він спробує обстріляти артилерію та викликати хвилю біженців. І ми повинні не дати цьому статися.
У це важко повірити, але спікер Палати представників Конгресу США Майк Джонсон, який ще вчора був проти надання допомоги Україні, сьогодні заявляє, що допомога є замалою, а рішення про можливість використання далекобійної зброї є неповним. Й обіцяє особисто порушити у Білому домі питання мікроменеджменту війни в Україні. Чого очікувати? Як з часом може змінитись рішення щодо про застосування Києвом ATACMS?
Спікер Джонсон, для якого все було неможливим, раптом опиняється в авангарді оборонців України і розуміє важливість цієї війни. Я все ж тут орієнтуюся на останню цитату Байдена, яка залишилася трохи непоміченою: «Якщо ми дозволимо Україні впасти, ми побачимо, як Польща і всі країни вздовж російського кордону підуть за нею». Якщо ми бачимо масштаби гібридної війни Росії також проти Польщі та країн Заходу, то про що ми думаємо? Чого ми чекаємо? Якщо президент США так говорить, це означає, що він орієнтується на дані звітів і посилає сигнал. Політично це має призвести до розширення НАТО та ЄС. Й у військовому плані має бути реальне право українців наносити удари по стратегічних цілях у Росії. Бо вони захищаються.
Кожне твердження на цю тему завжди має починатися з базового факту: росіяни напали на українців, а не навпаки
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665cc0cdd91f8ccf81b38bbf_EN_01615008_1993.jpg">Нові рівні оборони — від обговорень до рішень</span>
Відновлення вже зараз
Конференція з відновлення України відбудеться в Берліні 11-12 червня за участю лідерів України, ЄС та Польщі. Як говорити про відновлення сьогодні, коли Росія атакує інфраструктуру, атакує Харків та інші міста, а, за прогнозами Київської школи економіки, аварійні відключення електроенергії цієї зими можуть сягнути 20-22 годин на добу?
Потрібно їхати на міжнародні майданчики з гаслом «Recovery now». Recovery — це щось більше, ніж просто реконструкція. Це те, що я назвав би польською rekonwalescencja (з польською означає «одужання». — Авт.). Ми не можемо чекати, поки припиняться всі бойові дії. Є певні речі, які ми маємо робити і над якими повинні працювати вже зараз. Якщо Україна отримає сучасну військову техніку, це також означатиме, що територія України буде безпечнішою.
Тому зараз потрібно працювати над відновленням інфраструктури заводів
Але мій меседж в Берліні буде іншим. Це не лише питання фізичної реконструкції. Це питання великих програм для українського суспільства. На Заході, як на мене, замало думають про українське суспільство після війни. Давайте подумаємо, яким воно буде. Буде менше людей Суспільство буде травмоване. Багато людей буде на Заході. Майже в кожній родині в могилі буде кохана людина — від найближчих до далеких родичів чи друзів. Буде набагато гірший доступ до медичної допомоги. Будуть усі ті явища, які пов’язані з війною — наприклад, більша схильність до корупції. Це завжди так. Тому ми повинні думати про суспільство. І з цим я їду до Берліна. Багато хто говорить про бізнес, а я кажу: подумайте про суспільство, про освіту, про місцеву владу. Потрібно піднімати ці теми — чекати немає сенсу.
Саміт G7: Україна у центрі уваги
13-15 червня в Італії відбудеться саміт лідерів країн Великої сімки. Речниця Білого дому Карін Жан-П’єр заявила, що головною темою буде підтримка України та притягнення Росії до відповідальності за розв’язану агресію. Як сьогодні можна притягнути Кремль до відповідальності? Про що можуть домовитися лідери G7?
Коли ви запитуєте про сьогодні, хай це аналізують політологи. Політик повинен думати про завтрашній день. Притягнення Росії до відповідальності сьогодні виглядає неможливим. Великі країни не хочуть створювати спеціальний трибунал під егідою ООН. Вони думають, що це може бути використаним країнами Півдня проти інших. Але так виглядає ситуація сьогодні. Питання — якою буде креативність політиків? Ми очікуємо, що російських лідерів засудять за цю війну. Я кажу це всюди. Більше того, я вважаю, наприклад, скандальною дискусію про те, чи можна використовувати російські заморожені активи для захисту України. Бо що ми маємо?
Ми купуємо зброю, щоб Україна могла захищатися, за це платять, наприклад, французькі, португальські чи іспанські платники податків, але гроші російських платників для цього не можуть використовуватися. Це абсурд. Очевидно, що так бути не повинно
Після війни мають бути репарації, а зараз — використання заморожених російських активів. Вірно?
Для мене це було очевидно з перших днів війни. Я знаю, що це також обговорюватиметься на саміті G7 в Італії. У майбутньому це має бути елементом міжнародного права. Якщо хтось атакує, ви можете використовувати їхні ресурси для захисту.
В Італії має бути ухвалений план Великої сімки щодо використання заморожених активів. Чи можна очікувати реальних рішень і кроків?
Політичних — так. Природа G7 полягає в тому, що вони домовляються політично, а потім це трансформується в адміністративні рішення, пов’язані з діями в окремих країнах, де розташовані ці активи, тобто, у Бельгії, Франції та меншою мірою в США.
Мирний саміт: на чиїх умовах мир?
15-16 червня у Швейцарії відбудеться глобальний саміт миру. Там будуть присутні представники 107 країн і організацій. Але не буде Китаю, Джо Байдена і, звичайно, без Путіна. Що ви думаєте про перспективи цього саміту? Чи може його резолюція хоча б на щось вплинути?
Добре, що українцям і українському уряду вдалося мобілізувати так багато країн для участі в цих розмовах. Це не будуть мирні переговори в тому сенсі, що дві сторони сядуть за стіл. Це будуть розмови про те, яким може бути мир у майбутньому і на яких принципах він може ґрунтуватися. Ідея хороша. Вона полягає в тому, щоб досить детально обговорити різні дуже конкретні економічні та енергетичні питання на майбутнє. Добре, що в України є ініціатива. Я розумію, що наступного року ця конференція буде продовжена, тому я б не говорив про те, кого там не буде, але сприймав це так, що зареєструвалося багато делегацій і це буде успішний захід!
Яким є план Польщі на цьому глобальному мирному саміті?
Коли йдеться про закінчення війни, то Польща має чітку позицію: миру не може бути ціною порушення міжнародного права. Суть політики Путіна — ревізіонізм. До нього приєдналися деякі політики в нашій частині світу, наприклад Орбан. Ми не хочемо ревізіонізму, тому що він стосується кордонів й інших елементів міжнародного устрою, шкодить польським інтересам і є дуже поганим для Польщі.
І наш план полягає в тому, щоб показати, що мир можливий без зміни кордонів силою. Потрібен справжній мир, а не той, який викликаний насильством
У світових ЗМІ говорять про ризики того, що в документах мирного саміту може йтись про те, що припинення війни має відбуватись за участю всіх сторін. Тобто Росії теж. Яка ваша думка з цього приводу і до чого можуть призвести такі переговори за участю Путіна?
Колись Росія у будь-якому випадку братиме участь у перемовинах, але не на її умовах і не як переможець. Вона має брати участь у переговорах, але можливо, це вже буде Росія без Путіна. Тому не потрібно боятися, що хтось напише, що Москва колись у цьому візьме участь, бо це очевидно. Наша задача — підтримати Україну, щоб вона виграла цю війну на своїх умовах.
Протести на кордоні
4 червня польські протестувальники відновили блокування руху вантажівок у пункті пропуску «Рава-Руська–Гребенне». Вони не пропускали фури на виїзд з України, а на в’їзд — по одній на годину. Організатори протесту говорять, що виступають проти «Зеленого курсу» Брюсселя та напливу неякісних продуктів з-поза меж ЄС — не лише українського, а й білоруського і російського виробництва. Однак протест відбувається саме на польсько-українському кордоні. Чому так?
Це частина протесту, який проходить по всій Європі. Більше того, такий самий протест, тільки інше його відгалуження, відбувся останніми днями в Брюсселі. Я хотів би сказати польським фермерам, усім, хто хвилюється: Польща обов’язково намагатиметься компенсувати будь-які втрати в певному секторі сільськогосподарського виробництва.
А українським фермерам я хотів би сказати наступне: вже скоро, я сподіваюся, ви також будете в ЄС, у вас будуть подібні проблеми, й українська держава обов’язково компенсує вам ваші збитки
Сама акція не є масштабною, в Брюсселі вона фактично закінчилася провалом. Я думаю, це тому, що вимоги цих протестів надто загальні. Через те мені важко навіть їх коментувати, бо я не впевнений, чи хтось зможе їх виконати на даному етапі. Тут, напевно, є й політика, оскільки лідер польської опозиції зустрічався з групою фермерів у контексті того ж протесту в Брюсселі. Треба потерпіти ще кілька днів — до закінчення виборів до Європарламенту.
Питання також у тому, наскільки протести на кордоні законні. Нагадаємо, у лютому прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що кордон і прикордонні пункти вважатимуться критичною інфраструктурою. Тож протести там мали б бути неможливими.
Я думаю, що ці протести відбуваються так, що ті, хто їх організовує, знають, що можна, а що не можна робити. Це також призводить до меншого масштабу цих протестів, до того, що вони повинні триматися на належній відстані від критичної інфраструктури тощо. Я думаю, що вони дотримуються всіх цих правил, тому масштаб цього протесту інший. Крім того, на даний момент ведеться багато польових робіт. Ті, хто цікавиться темою, вже побачили, що польський уряд серйозно ставиться до фермерів і розв'язує всі їхні проблеми, тож в організації блокад немає потреби.
«Американські інвестори готові вкладатися в розробку нових технологій в Україні», — професорка фінансів Анастасія Федик
«Берклі – Україна: Інноваційний стартап хаб». Під такою назвою в Каліфорнійському університеті США відбулась експертна конференція на тему розвитку інноваційних технологій в Україні.
Технологій, які будуть корисними під час війни, а також після її закінчення. Подібного досвіду побудови спеціального хабу, де науковці та підприємці об’єдналися задля створення нових технологій на території країни, де триває війна, не мала жодна держава. Україна завдяки співпраці Каліфорнійського університету, Bakar BioEnginuity Hub (ВВН) з науковцями та економістами Києво-Могилянської академії отримала таку можливість.
Одна з ініціаторок цього масштабного проєкту — доцентка кафедри фінансів у бізнес-школі Haas при Каліфорнійському університеті в Берклі, головна економістка Фонду AI for Good, співзасновниця благодійного фонду Economists for Ukraine Анастасія Федик розповіла Sestry, коли інноваційний хаб з’явиться в Україні і який він матиме вплив на розвиток науки та сучасних технологій.
Співпраця науковців і бізнесменів
— Ця ініціатива виникла минулоріч, коли Києво-Могилянська академія підписала угоду про співпрацю з Каліфорнійським університетом для реалізації спільних проєктів. На цьогорічній зустрічі до ініціативи приєднались інші науковці та підприємці з України, — розповідає Анастасія Федик.
— Крім президента НУКМА Сергія Квіта, у зустрічі взяв участь також президент Київської школи економіки Тимофій Милованов. Каліфорнійський університет представляли новообраний ректор Річард Лайонс, професор економіки Юрій Городніченко і я. Також з американського боку була присутня Джанет Наполітано — колишня президентка Каліфорнійського університету в Берклі, а тепер членкиня Консультативної ради з питань розвідки при президентові США.
Серед гостей були засновники різних стартапів та діючих бізнесів. Наприклад, британський підприємець, який веде в США розробку та виробництво глайдерів (різновид гіперзвукової зброї), а це цікаво і важливо для України.
Ми хочемо, щоб таких ноу-хау, як глайдери, в Україні з’явилось якнайбільше
— Чим буде цей хаб? Місцем співпраці науковців з різних країн? Науковою лабораторією? Технологічним новаторським центром?
— Йдеться про співпрацю науковців і бізнесу. Недаремно наша конференція почалась з ознайомчої екскурсії до BBH, адже саме цей центр діє за принципом такої співпраці.
У нас науковці розробляють якусь ідею, необхідну бізнесу, комерціалізують її, і на виході вона не просто готова до втілення, а практично втілена. У ВВН це працює таким чином: професор з групою науковців розробляють технологію, для чого отримує фінансування від приватної компанії. Це не суперечить його діяльності, адже він одразу бачить, як його технологія буде використовуватись. І це надбання вже є не лише наукою (яка без практичного застосування не має особливого сенсу), але й технологією.
Звичайно, прописується інтелектуальна власність цієї технології — яка частина належить університету, яка компанії.
У нас у BBH ця колаборація бізнесу і науки виглядає так. В Україні — з огляду на обставини — вона може виглядати трохи інакше, але зацікавлення створити інноваційний центр саме з таким принципом роботи дуже велике. У ВВН діяльність зосереджена навколо біотехнологій, ліків, нейротехнологій.
В Україні діяльність може бути спрямована на розробку мілітарних або цифрових технологій
— Інноваційний хаб, який планується створити в Україні, буде вести тільки науково-бізнесову діяльність? Чи можливі ще якісь варіанти розвитку науки та технологій?
— На конференції була панель, на якій я, Юрій Городніченко та засновник фонду AI for Good Джеймс Хадсон розповідали, як може виглядати діяльність Інноваційного хабу і умовно розділили її на три напрями.
Перший — це те, що ми згадували вище: співпраця науковців та бізнесменів для створення й втілення нових технологій, на які є запит у країні. Така співпраця можлива у центрі, який буде створено в Києві, а в перспективі, можливо, також у Львові й Харкові.
Другий — програми: курси, навчання, семінари, тренінги, а також заходи, на яких люди зможуть знайти одне одного. Ми практикуємо це в Берклі: зустрічі науковців різних університетів з представниками бізнесу.
Третій напрям — діяльність, орієнтована на бізнес. Це інвестиції в українські стартапи, які будуть присутні в цьому хабі. Якщо, скажімо, американські інвестори хочуть інвестувати в розмінування (в Україні зараз це дуже актуальна тема), то інновація полягатиме в розробці нових методів розмінування, приміром, за допомогою роботів. У перспективі це може зацікавити й інші країни.
— Чи іноземні інвестори хочуть мати справу з українськими стартапами?
— Ми вже маємо готові рішення такої співпраці і можемо виступати менеджерами цих процесів. У нас є репутація, яка дозволить заохочувати і залучати іноземних інвесторів в Україну. Можливо, деякі інвестори хотіли б інвестувати в українські компанії чи ідеї, але не знають, як це зробити, з чого почати.
А якщо ми робитимемо це централізовано і, припустимо, вони інвестують в нас як в Берклі, а ми, маючи досвід співпраці з Україною, запропонуємо інвестиції у спільному хабі — для них це буде і полегшення, і зацікавлення.
— До речі, а є інтерес, власне, американських інвесторів до України?
— Так.
На нашій конференції був інвестор, який зізнався, що зацікавлений відкрити фонд і вкладати кошти в Україну
Повертаючись до третього напряму діяльності хабу, хотіла б згадати, що ідеально працюють хаби для кооперації тепер вже інвестицій і бізнесу.
Як це було з ВВН? Спочатку відкрили хаб. Отримали донат, приміщення. На сьогодні там міститься 35 компаній (оскільки це нейро- і біотехнології, то це переважно лабораторії). І вже є інтерес інвесторів вкладати саме в ці компанії. Бо вони вже пройшли спецвідбір, співпрацюють з ученими, і бізнесмени хочуть інвестувати саме в них.
Як на мене, така комбінація працює найкраще: мати інфраструктуру, програми, які допомагають бізнесу розширюватись і розвиватися, можливість інвестувати в цей бізнес — так це працює найкраще, бо одне одного підтримує.
Щодо інвесторів, то ми плануємо залучити до інвестування в цей хаб International Monetary Fund, USAID, European Bank of Reconstruction and Development, Centre for Private Enterprise, оскільки отримали сигнал від представників цих організацій, що вони готові вкладати в розвиток цієї ініціативи.
«Наша мета — дати Україні якнайбільше ресурсів. Різних»
— Коли ми говоримо про ці інвестиції, ми маємо на увазі період під час чи вже після війни?
— Скільки чекати того закінчення? Інновації потрібні вже. Наприклад, розмінування. Те, що думають стартапери тут, в США, вже неактуально. Бо у Миколаєві в цей час хтось придумав щось краще. Інновації по дронам, розмінуванню найкраще вдаються зазвичай на сході України. Думаю, що вже за рік такий хаб з’явиться у Києві.
— Ви вже не перший рік займаєтесь дослідженням цієї галузі, чи вистачає зараз науковців, щоб такі інновації розробляти, впроваджувати, чи все ж війна знекровила і цей напрям науки?
— Ми намагаємось підтримувати українських науковців. Під час конференції розповідали учасникам про наукові стипендії, які отримували українські вчені. Думаю, запрошувати українських вчених у США на рік чи більше — не дуже ефективна практика. По-перше, вони випадають зі свого середовища, по-друге, часто вирішують залишитись працювати і жити тут, а це не та мета, яку ми собі ставимо. Нам важливо допомагати українським вченим розвиватись в Україні і робити наукові відкриття для України. Наша мета — дати вашій країні якнайбільше ресурсів. Різних.
Багато вчених виїхали з України: знайшли роботу віддалено чи переїхали зі своїх вузів навіть у межах країни: з Харкова до Києва чи до Львова. Але ті, хто залишився, працюють дуже ефективно. Якщо порівняти з тим, як зазвичай працює система — не під час війни, а коли всім комфортно, спокійно і стимулу робити щось нове не так багато — зараз стимулів більше.
Наприклад, знищення енергетичної системи в Україні. Це ж не лише про «відбудувати» — це потенційно призведе до появи нових кліматичних технологій, найсучасніших, енергозберігаючих, екологічних.
І такі люди в Україні є — небагато, але їхня діяльність ефективна і несподівана
— Якщо українці хочуть виграти цю війну, вони мусять почати робити те, чого вони ніколи не робили…
— Ми побачили це вже з перших місяців війни, коли кожен робив щось і в кожного було безліч ідей.
— Так виник Фонд Economists for Ukraine, який за два роки зібрав 1 млн 600 тисяч доларів на різні програми допомоги Україні?
— Так. Ми з подругами, а також мій чоловік не могли просто читати новини про те, що відбувається в Україні, — ми маємо там родичів, знайомих, друзів, тому мусили започаткувати цю ініціативу, яка тепер розширюється. До нашої діяльності додаються нові напрями.
— Ваш фонд займається дуже різними напрямами...
— Ми не могли вибрати щось одне, адже за кожним напрямом стоять люди, які потребують допомоги.
Скажімо, платформа LifeForce, яка об’єднала зусилля різних людей з різними можливостями для пошуку потреб у реальному часі: їжа, житло, ліки, транспорт. Люди втікали від бомбардувань, приїжджали в міста, де вони нікого не мали, ніколи раніше не були і мусили налагодити свій побут, забезпечити свої основні потреби. А хтось, хто живе в цьому місті, знає, де можна винайняти кімнату чи квартиру, знайти спеціальне дитяче харчування чи навіть готовий сам привезти ліки — і на нашій платформі ці люди зустрічались, обмінювались необхідним, допомагали одне одному.
Потім з’явилися фінансові донори, які оплачували доставку ліків старшим або неповносправним людям, самотнім мамам, купували необхідне і передавали через волонтерів.
Інша програма — Svidok.org. Це живі спогади українців про війну. Кожен може зайти і залишити свою історію проживання цієї війни — анонімно або ні. Важливо зберегти ці історії для майбутнього, для істориків, психологів, вчених, які будуть працювати з матеріалами цієї війни. Особливо вражають історії людей з окупованих територій. Це біль, жах і водночас сміливість про це розповідати.
Це унікальний досвід. Ті ж мемуари учасників і тих, хто пережив, наприклад, Другу світову війну, писались після війни. А на Svidok.org написати може будь-хто в реальному часі. Наші відчуття і спогади змінюються. З роками вони або притупляються, або прикрашаються, або взагалі стираються. А ми хочемо зберегти такі враження, якими вони є зараз.
Фотографії Тетяни Редко
У Польщі розпочала роботу комісія з розслідування впливів Росії та Білорусі
Комісія розслідуватиме російські і білоруські впливів за останні 20 років — з 2004 по 2024 рік. Туск наголосив, що найближчим часом треба бути особливо пильними щодо впливу іноземних країн, головно, Росії та Білорусі, які прагнуть дестабілізувати ситуацію в Польщі та на всьому континенті:
— Майбутні вибори та наступні тижні та місяці будуть вирішальними на наступні кілька років, якщо не десятиліть, у контексті безпеки, в тому числі, нашої країни. Головним завданням урядів західного світу, співпраці політиків, компаній і дослідницьких центрів буде протидіяти впливу ворогуючих держав за допомогою всіх доступних методів і технологій.
Очолив комісію голова Служби військової розвідки, генерал Ярослав Стружик. Серед 11 її членів, делегованих прем'єром та міністрами, — науковці, які досліджують дезінформацію, колишні дипломати, прокурори та силовики.
— Дуже важливо, щоб ця комісія була вільна від будь-яких спокус, політичних чи партійних намірів і щоб вона надала нам достовірну інформацію про те, як виглядали в минулому і як виглядають сьогодні реальні загрози з боку Росії та Білорусі. Ми знаємо точно, що ці дві держави і їхні служби найактивніші в Польщі, — наголосив Туск.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6659f9d9a7d861d773479eb8_Poland-border-Belarus-sestry.jpg">«Східний щит»: Польща зводить масштабні фортифікації на кордоні</span>
Прем'єр-міністр додав, що особисто стежитиме, щоб робота комісії не була використана на наступних президентських виборах у Польщі:
— У мене також є особисті причини та досвід, щоб контролювати та попереджати всіх, хто хоче використовувати такі речі, як інструмент політичної боротьби. Для нас головне отримати корисні знання для держави, щоб протистояти російському та білоруському впливу на нашу внутрішню безпеку.
Перший звіт комісія має оприлюднити через 60 днів.
Попередній уряд, очолюваний Матеушем Моравецьким, теж створював комісію з розслідування російського впливу. Вона мала аналізувати офіційні документи, випадки передання інформації третім особам, ухвалення «шкідливих» рішень з 2007 по 2022 рік. На той момент опозиційна партія «Громадянська платформа» та її лідер Дональд Туск заявляли, що ініціатива ПіС спрямована проти них. Після приходу до влади Туска комісію розпустили.
Вибори до Європарламенту: прогнози, загрози, очікування
За тиждень до дня голосування різні опитування прогнозують значне збільшення голосів за правопопулістські та ультраправі партії групи ID (Ідентичність і демократія). Разом з ECR (Європейські консерватори та реформісти), до якої також входить Fratelli d'Italia (Брати Італії), вони можуть отримати щонайменше п'яту частину місць в майбутньому Європарламенті — 144 з 720. Це може послабити партії, які підтримують Україну, натомість — посилити позиції євроскептиків та прихильників Росії, яка теж готується до європейських виборів. Навесні у Бельгії та Чехії публічно заявили, що мають розвідувальні дані та докази активної діяльності мережі російських шпигунів і агентів, мета яких вплинути на європейські вибори. Польський прем’єр Дональд Туск попередив, що найбільша небезпека існує для країн Балтії та Польщі. Про які загрози йдеться, як їм протистояти, наскільки кардинально зміниться склад Європарламенту, хто може очолити ключові європейські структури і чого від цих змін чекати Україні — про це і не тільки Sestry розпитали дипломатів, політологів та експертів.
Напрями російського впливу
Існує два основних рівні, де можливий російський вплив, пояснює виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):
— Перший — це безпосередній вплив на процес голосування в деяких країнах, наприклад, російські кібератаки на системи, що використовуються для підрахунку/публікації голосів. І хоча не схоже, що росіяни спробують вплинути на саму процедуру голосування, однак країни ЄС мають бути готовими до такого потенційного зловмисного впливу. Набагато більш імовірним є вплив в інформаційному просторі через прокремлівські ЗМІ, тролів та людей, які поширюють проросійські та/або створені Кремлем наративи.
Це йде пліч-о-пліч з прямою та непрямою підтримкою популістських та позасистемних кандидатів, які часто свідомо чи несвідомо поширюють ці наративів та підривають довіру громадян до традиційних демократичних партій, таким чином, безпосередньо впливаючи на результати виборів
В ЄС приблизно 370 мільйонів виборців. За опитуваннями, на дільниці збираються прийти приблизно 70 відсотків громадян ЄС — і якщо так станеться, це буде рекордна виборча активність. Для порівняння — у 2019 році явка трохи не дотягнула до 51 відсотка.
Зменшення виборчої активності — один з основних інструментів впливу з точки зору Росії, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka):
— Якщо активність буде дуже низькою, то ті партії, які є антизахідними, можуть поліпшити шанси на проходження до Європарламенту.
Це причина, чому Росія напередодні виборів так намагається зруйнувати гарний імідж Європейського Союзу
На прикладі Польщі ми бачимо численні російські кібератаки, в тому числі поширення дезінформації за допомогою фальшивих фотографій, постів та акаунтів у соціальних мережах. Лише кілька днів тому російська атака на Польське агентство преси призвела до поширення в ЗМІ неправдивої інформації про військову мобілізацію. Це була очевидна спроба викликати інформаційний хаос, дестабілізацію і страх в суспільстві, що могло б вплинути на вибір деяких людей. Враховуючи той факт, що до голосування залишилися лічені дні, можна бути впевненим, що таких спроб буде ще багато, зауважує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):
— Зазвичай дезінформаційні повідомлення спрямовані на те, щоб викликати сильні емоції, які відволікають від раціонального аналізу. Тоді ми повинні зважати на джерело інформації. Якщо ми бачили це повідомлення лише один раз, на одній платформі, в одному акаунті або в одному типі медіа, це вже має насторожити. Зрештою, ми завжди повинні намагатися урізноманітнити наші джерела інформації, перевіряти новини, які читаємо, перевіряти офіційні урядові сайти або сторінки ЗМІ та навіть обговорювати це з друзями, чи чули вони про ту чи іншу новину.
Ці дії не зупинять можливі атаки російської пропаганди, але зроблять нас більш стійкими до дестабілізуючих новин
Перевірені методи
Нічого принципово нового росіяни не вигадали, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka). З її слів, з боку Росії були і залишаються три ключові цілі: послабити Європейський Союз, послабити Захід в цілому, обмежити підтримку Україні:
— Росіяни використовують діпфейки, фейкові новини і різні види антиреклами, щоб знищити імідж Урсули фон дер Ляєн та Жозепа Борреля. Під час цієї кампанії Росія зосереджується, наприклад, на «Зеленій угоді». Вона використовує протести фермерів по всій Європі саме для того, щоб підкреслити, наскільки європейські інституції погані для громадян. Водночас, і це дуже масштабований процес, вона намагається зруйнувати гарний імідж конкретних політиків. До прикладу — Еммануеля Макрона, який з точки зору Росії винен в тому, що хоче відправити військові підрозділи НАТО в Україну.
У Польщі, я б сказала, Росія не має такого впливу в наративі, але послідовно працює на ультраправий електорат, головним чином, щоб донести певні меседжі до сіл і провінцій
У великих містах антизахідні та антиукраїнські меседжі не такі популярні, а в селах і маленьких містечках вони працюють, якраз, коли йдеться про негативний імідж Євросоюзу.
У трендах — праві
Більшість прогнозів та очікувань вказують на посилення правих політичних партій, у тому числі ультраправих, націоналістів та популістських політиків, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):
— Це призведе до посилення позицій радикальної політичної групи ID (Ідентичність і демократія), яка, однак, має дуже низький коаліційний потенціал, і все залежатиме від остаточних результатів виборів та остаточної коаліції. Особисто я не очікую великих змін в рамках нинішньої коаліції, але можливий сценарій, коли вона стане більш правоорієнтованою. Тоді існує ймовірність, що деякі консервативні і навіть націоналістичні голоси отримають більшу увагу, що може вплинути на позицію Європарламенту у таких сферах, як клімат, міграція та підтримка України.
Але поки більшість національних урядів ЄС підтримують Україну, а розкол всередині Європарламенту не буде суттєвим, я зберігаю надію на подальшу підтримку України з боку Європи
Європейська політика щодо України зараз є одним із ключових напрямків діяльності Європейського Союзу, тому радикального відступу в цьому питанні, швидше за все таки не буде, прогнозує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонжяк (Sonia Horonziak):
— Однак у новому складі Європарламенту, ймовірно, буде більше депутатів, які прихильніше ставляться до Росії, що може зменшити масштаби майбутньої підтримки України. З іншого боку, ми також чуємо сильні національні голоси за розширення масштабів військової допомоги Україні та за посилення безпеки Союзу в цілому. Оскільки Європейський парламент зазвичай виражає сукупність національних поглядів, обрані політики прагнутимуть внести зміни, відповідаючи на національні запити.
Тому дуже важливо підтримувати серед громадськості переконання, що війна в Україні є також величезною загрозою для всього Європейського Союзу, і що підтримка у відбитті російської агресії має бути ключовою метою для Європи в найближчому майбутньому
На відміну від національних парламентів Європарламент немає законодавчої ініціативи, але має вирішальне слово в ухваленні законів, що стосуються ЄС загалом, контролює Європейську комісію — виконавчий орган ЄС і затверджує союзний бюджет. Що стосується зовнішньої політики, то вплив Європарламенту як інституції — мінімальний, його резолюції носять винятково рекомендаційний характер. Втім, як правило, вони відображають панівні в Брюсселі тенденції.
Навряд чи праві радикальні сили після виборів зможуть об’єднатись в єдину парламентську опозицію, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний, але додає — з того табору можна чекати неприємних сюрпризів:
— І суть їхня полягає не тільки в тому, що ці сили можуть вплинути на швидкість просування певних рішень, а в тому, що вони будуть багато чого говорити, і це буде використовуватися інформаційною машиною нашого ворога, Москви. Особливо останні два роки це підтвердили. Серед цих сил дуже багато осіб, які так чи інакше співпрацюють з Кремлем. Вони мають спільників. Десь, як показав скандал навколо Голосу Європи, вони піддаються корупційному впливу Москви. Десь, як показало блокування кордонів на польско-українському кордоні, вони піддаються організаційному тиску Москви, бізнесовому впливу і так далі.
Подальші перспективи
До Європарламенту обирають 720 депутатів, які представляють усі країни ЄС. Чисельність цього представництва залежить від кількості населення. До прикладу від Німеччини в Брюсселі засідатимуть 96 євродепутатів, а від Люксембургу — 6. Особливістю коаліцій в Європарламенті є те, що вони об'єднуються у політичні групи не за національним, а за партійним принципом. У скликанні 2019-2024 років таких груп було сім. Найпотужнішою і найчисельнішою була Європейська народна партія (ЄНП), вона об’єднує, зокрема, німецьких християнських демократів і польську Громадянську платформу. За прогнозами, ЄНП збереже свої позиції — опитування показують, що у новому складі вони отримають приблизно 170 євродепутатів. Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D) претендує на друге місце — приблизно 140 депутатів. Решта груп можуть взяти від 30 до 80 місць.
Нинішня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн хоче залишитись на посаді після виборів, це цілком реалістична перспектива, хоча не виключено, що в ЄНП з'явиться інша кандидатура. У ЗМІ, зокрема, фігурують імена колишнього голови Європейського центробанку Маріо Драґі та президента Румунії Клауса Йоганніса. Серед фаворитів на посаду президента Європейської Ради називають португальського експрем'єра Антоніу Кошту та керівницю данського уряду Метте Фредеріксен. Серед ймовірних претендентів на посаду голови європейської дипломатії — прем'єрка Естонії Кая Каллас.
Зрозуміло, що остаточно конфігурація майбутнього керівництва ЄС визначиться після голосування. Для Києва тут важливий ще й трек стосовно продовження переговорів по вступу України до ЄС. На думку українського політика і дипломата Романа Безсмертного, тут несподіванок не має бути:
— Якщо по великому рахунку говорити про якісь дуже серйозні бар'єри на шляху України до Європейської спільноти, то я таких перепон не бачу за наслідками цих виборів серйозних з точки зору політичної структури майбутнього Європарламенту.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»