Полтава, Львів, Кривий Ріг — перелік міст, які в останні дні та тижні ставали мішенню окупантів невпинно розширюється. Що вже казати про Харків, Суми та Херсон, які щодня потерпають від російських атак.
Для України можливість відповідати на смертельну агресію РФ — питання безпеки. Про це нещодавно повідомив Президент Володимир Зеленський. Він закликає партнерів надати довгоочікуваний дозвіл бити по об’єктах всередині Росії західною зброєю. Чи буде відповідне рішення та як далі розвиватиметься ситуація на полі бою в Україні та РФ? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю відповів Яніс Кажоціньш, директор зовнішньої розвідки Латвії (2003-2013 рр.) та колишній радник латвійського президента з питань національної безпеки, а нині почесний науковий співробітник Ризького центру геополітичних досліджень.
Марина Степаненко: Протягом 26 серпня — 1 вересня РФ випустила по Україні 160 ракет, 780 КАБів і 400 дронів. Київ же, в свою чергу, досі не може одержати дозвіл на використання ракет Storm Shadow по території РФ — рішення блокує США. Вашингтон також не дозволяє застосовувати ATACMS по цілям вглиб Росії. Як можливо зрушитись з мертвої точки у цьому питанні?
Яніс Кажоціньш: Я думаю, що Україна вже почала рухатися вперед, відправивши делегацію до Вашингтона, щоб пояснити, які цілі вона вважає за необхідне вражати, і запевнити адміністрацію Сполучених Штатів, що це суто військові цілі — і це жодним чином не буде схожими на ті варварські дії, які Росія вчиняє проти України.
Але щойно ви починаєте пояснювати і відкривати інформацію третім сторонам, завжди існує можливість витоку цієї інформації. Цілі, які потрібно вразити, можуть бути або переміщені, або краще захищені — а, отже, ефект від удару може бути зведений нанівець.
Операція в Курську, схоже, застала західні уряди, зокрема Сполучені Штати, зненацька. Це не дивує, адже чіткі повідомлення про те, що буде наступ минулого літа-восени значно ускладнили його успіх. За останні майже два з половиною роки ми бачили, що західна підтримка рухалася повільно, з довгими паузами, але врешті-решт ми її отримали.
А втім, трагедія полягає у тому, що всі ці довгі паузи коштували життя українців, і це просто несправедливо, нерозумно, і Захід мав би рухатися швидше
Водночас існує занепокоєння щодо ескалації, яка може чинити такий тиск на Кремль, що сам Путін може відчути, що він або його система перебуває під прямою загрозою не тільки з боку України, але і з боку НАТО. На цьому тлі він може вжити радикальних заходів, і, звичайно, тут ми говоримо про уникнення ядерної ескалації.
Пане Кажоціньш, на вашу думку, що здатен змінити Курський рейд, особливо у довгостроковій перспективі?
Повномасштабна війна, розпочата Росією на початку 2022 року, ведеться на багатьох фронтах. І одним з найважливіших фронтів є інформаційний, де Росія фактично перемагає.
До Курської наступальної операції на Заході, зокрема в Європі і в Північній Америці, було загальне відчуття, що Росія виграє, Україна відступає, що НАТО і Європейський Союз розколоті, нерішучі, не можуть ухвалити рішення про використання далекобійної зброї в Росії. Водночас, союзники РФ — Китай, Іран, Північна Корея — дуже надійні.
Існує також спроба Росії показати, що вона воює на довгострокову перспективу. І оскільки це така велика країна, яка перебуває у стані війни, то вона начебто неодмінно переможе. Бо, мовляв, Захід не має достатньої сили, як ми це бачили в Іраку, Сирії, Афганістані. Усі ці твердження просто неправильні.
Якщо подивитися на це з об'єктивної точки зору — російські війська були вибиті з півночі України. Вони вийшли з Харківщини, невеликий клаптик землі все ще залишається окупованим, але спроба повернути Харків провалилася
Росіяни несуть величезні втрати, щоб завоювати маленькі населені пункти на сході України, перетворені на руїни. Ці втрати від початку травня становлять приблизно від 1 000 до 1 200 солдатів на день. І хоча ми чуємо, що росіянам доводиться платити все більше і більше за вербування нових солдатів — вони здатні наймати не більше 30 тисяч бійців на місяць.
Отож, вони втрачають більше солдатів, ніж можуть завербувати, і тому у них є проблема. Звичайно, проблеми є і в України, але є різниця між тим, щоб воювати, захищаючи існування своєї нації, і воювати за якийсь сліпий наказ, який надійшов з Кремля.
Росіяни можуть кинути на захоплення Покровська щонайменше 60 тисяч солдатів, — пише видання Forbes. Україна ж має в цьому районі, за найоптимістичніших прогнозів, не більше 12 тисяч захисників. Розташування сил 5:1. Ви служили у Збройних силах Великої Британії та пішли у відставку в званні бригадира (звання старше за полковника, але нижче за майора-генерала. — Авт.). Який розвиток подій можете спрогнозувати на цьому напрямку?
Зазвичай, просте практичне правило полягає в тому, що для перемоги в штурмі вам потрібна перевага 3 до 1. Цифри, які ви щойно навели, я не знаю, чи вони є точними, чи ні. Ми не знаємо, які резерви є в України. Але втрата Покровська порушила б логістику Сил оборони, тому що це залізничний і автомобільний вузол.
Це не означає, що контратака ЗСУ не буде успішною. Крім того, є вірогідність того, що українські сили можуть бути відрізані в Курську. Так само цілком можливо, що російські війська, які атакують Покровськ, також можуть бути відрізані, якщо їх не підтримають з флангів.
Взявши Покровськ, Росія отримає можливість захопити всю Донецьку область та погрожувати Дніпропетровській. Про це пише The Times. Про загрозу наступу на Дніпропетровщину повідомляла і газета The Telegraph. Наскільки реалістичний такий сценарій?
Я б сказав, що є ознаки того, що Росія на останньому диханні, на останніх можливостях намагається зайти так далеко, як тільки може. І я не впевнений, що вони зможуть підтримувати такий рівень атак ще довго. Втрати перевищують кількість новобранців. Втрачається зброя, в тому числі артилерія і бронетехніка. Тому бронетехніка використовується все менше і менше. І солдатів невеликими групами відправляють на майже самогубні місії.
Отже, напевно, росіянам потрібна більша перевага, ніж троє до одного
Звичайно, не виключено, що вони можуть протриматися ще кілька тижнів. Але я думаю, що український генеральний штаб розумів це і що означатиме для їхніх можливостей наступ на Курськ.
І тому я б очікував, що у ваших Сил оборони є резерви, які вони все ще можуть використати і розгорнути. І, звичайно, є нова партія артилерійських боєприпасів, яка вже надходить, чому сприяв чеський президент. І, незважаючи на втрату одного F-16, є можливість використовувати і літаки на території України.
А ми знаємо, що Росія не любить використовувати свої військово-повітряні сили, тому що вони також мають втрати в результаті хорошої протиповітряної оборони з українського боку.
Однією з найбільших проблем на фронті зараз є брак людей. Україна розвиває виробництво безпілотників усіх мастей: літальні апарати, наземні, морські. Існують думки, що майбутнє за цим. А що робити сьогодні?
Я думаю, що ви на правильному шляху. І я можу сказати з латвійською гордістю, що Латвія та Велика Британія також долучилася до постачання безпілотників Україні в рамках коаліції дронів. Щодня на латвійському телебаченні під час випуску новин на екрані розташований маленький банер, який закликає телефонувати за таким-то номером, щоб допомогти зібрати кошти на купівлю латвійських безпілотників для України. І вони, власне, зараз використовуються.
Чому я кажу, що це правильно? Десь 10 років тому було висловлено припущення, що людство пройшло через чотири фази ведення бойових дій. Спочатку був ближній бій, потім використовувалися атаки масами, потім ми навчилися маневрувати, а тепер ми використовуємо рої військових дронів. Зараз я поясню, що це означає.
Ближній бій — це коли, наприклад, у часи доблесних вікінгів кожен витягав свою бойову сокиру чи меч і кидався на ворога. Перемагав той, хто вистояв. Пізніше розумні люди, як, наприклад, римляни, зрозуміли, що якщо організувати війська в масу, то вони можуть бути набагато ефективнішими, у порівнянні з хаотичним ближнім боєм. І це досягло свого апогею під час Першої світової війни.
Солдатам тоді доводилося вилазити з окопів і йти під кулеметний вогонь, що, звичайно, добре, якщо ти стріляєш з кулемета, але не дуже добре, якщо ти один з тих, хто повинен покінчити життя самогубством. І тому ідея непрямого підходу, тобто обходу збоку, атаки ззаду, атаки з флангу, які ми називаємо маневром, були розроблені й використовувалися в основному всіма сторонами під час Другої світової війни.
А тепер ми переходимо до того, що називається роєм військових дронів. Україна почала їх використовувати в тисячі разів швидше, ніж це коли-небудь зможе зробити дуже добре навчений штаб дивізії будь-якої іншої держави. І я говорю це як колишній начальник штабу одного з британських підрозділів. Це те, куди ми рухаємося.
І що швидше Україна зможе розвивати ці нові технології, то більше шансів, що вона зможе заощадити людські ресурси
Ви вже згадали про коаліцію дронів. Латвія передала Україні тисячі безпілотників власного виробництва. У цьому контексті, як війна в Україні змінює латвійський ВПК?
Вперше в історії нашої незалежності ми починаємо виробляти власні БТРи під назвою «Патрія». Ми почнемо виробляти 155-міліметрові снаряди для артилерії. Ми знову запровадили обов'язковий призов на військову службу.
З цього місяця, оскільки діти щойно повернулися до латвійських шкіл, ми запровадили обов'язкову підготовку з оборони і безпеки — понад 100 годин на рік. Це означає, що молодь знатиме, що робити, якщо виникне надзвичайна ситуація. Але, звичайно, це навчання також має відношення до можливості нападу на нашу країну.
Ми вже кілька років працюємо над створенням комплексної системи оборони, що означає, що оборона — це не лише збройні сили чи навіть внутрішні війська, а й використання промисловості, залучення місцевої влади тощо. Вже цього року ми витрачаємо на оборону понад 3% нашого ВВП.
Окрім того, ми взяли на себе зобов'язання витрачати на Україну 0,25% нашого ВВП. І якби кожна країна НАТО так робила, то вам не бракувало б ні боєприпасів, ні чогось іншого
У нас також є певна співпраця з Естонією, Литвою та Польщею. І саме тому ми дуже наполегливо працюємо на тим, як стримувати Росію, але не шляхом покарання після їхнього потенційного вторгнення, а шляхом позбавлення їх самої можливості зайти на нашу територію.
Ми відчуваємо, що це наш обов'язок робити все можливе, щоб підтримати Україну, тому що Україна фактично захищає Європу в цей самий момент.
В одному з інтерв’ю ви говорили, що Україна вступить до НАТО раніше за ЄС. Що на це вказує, на вашу думку?
Коли війна закінчиться, українські збройні сили стануть найсильнішими збройними силами в Європі, без жодних сумнівів. Ніхто більше не матиме таких великих, добре оснащених, добре навчених, досвідчених сил.
Тому в інтересах НАТО буде дуже важливо, щоб Україна була частиною Альянсу, тому що це зробить його набагато сильнішим. І, звичайно, це дасть Україні безпеку і впевненість у тому, що якщо станеться ще один напад, то ви не залишитеся наодинці, а увесь Альянс буде формально задіяний в обороні.
Я думаю, що НАТО буде продовжувати ходити навшпиньки довкола цього питання так довго, як тільки зможе, тому що отримання Україною членства, поки РФ веде війну проти неї, поставило б Альянс в абсолютно неможливе становище, тому що тоді, якщо Україна почне програвати, НАТО буде зобов'язаний прийти на допомогу, а це може бути занадто для багатьох союзників.
З Європейським Союзом це займе більше часу, тому що є певні вимоги, але вступ до ЄС, можливо, навіть важливіший але в іншому контексті. Пам'ятаємо, що Майдан був не за те, щоб вступати до НАТО, а за те, щоб вступити до Європейського Союзу, або наблизитися до Європейського Союзу.
А як щодо гібридних загроз? Які найбільші виклики для Європи та країн Балтії зокрема? Наскільки дієві російські ІПСО та дезінформація у країнах Балтії?
Я б сказав, що інформаційні операції не настільки ефективні, як могли б бути, тому що вони розгорнуті в різних напрямках, і ми до певної міри набули імунітету щодо «руського міра» і всієї цієї російської пропаганди. Окрім того, російські канали більше не дозволені в країнах Балтії.
Що стосується гібридних загроз, я думаю, що ми повинні ставитися до них дуже серйозно. Путін вже показав, що він готовий використовувати вбивства в країнах Європейського Союзу
Потім ми бачили пожежі та вибухи на складах, де зберігається зброя та боєприпаси, що прямують в Україну. Саботаж набагато легше здійснити. У Латвії ми вже бачили, що в Музеї окупації російське керівництво за гроші переконало деяких місцевих жителів розбити вікно і кинути всередину пляшку із запалювальною сумішшю.
Це не завдало великої шкоди, але це тільки початок. Тому я вважаю, що нашою першою лінією оборони має бути прикордонна служба, державна поліція та пожежно-рятувальні служби. Ми приділяємо багато уваги розбудові сильних збройних сил, але не менш важливо мати сильні та дієздатні внутрішні війська, а також населення, яке розуміє загрози. Це ті речі, над якими ми зараз працюємо, і нинішній уряд прагне цього.
В усій Європі викривають російських шпигунів. І тут йдеться не лише про хорошу роботу спецслужб, а про те, що російських шпигунів досі багато в ЄС. Більше того The Wall Street Journal писало, що Росія використовує Австрію як «базу» для роботи своїх дипломатів у Європі, при цьому співробітники дипмісій виконують не завжди дипломатичні функції. Яка ситуація у Латвії і загалом країнах Балтії?
Я б сказав, що ми знали про це протягом певного часу. В усіх трьох країнах Балтії ми дуже сильно контролюємо посольства Російської Федерації, і з цієї причини шпигувати та проводити зустрічі кураторів з агентами ефективніше на території РФ — робити це в Латвії надто небезпечно.
Досвід Германа Сімма, який був високопоставленим співробітником служби безпеки Естонії і виявився російським шпигуном, — є гарним прикладом. Зрештою він відсидів, здається, дванадцять років у в'язниці (Германа Сімма засудили до 12,5 років в'язниці, але випустили на волю достроково, на 16 місяців раніше. — Авт.), але упіймати його було дуже цікаво, бо він зустрівся зі своїм куратором саме у Ризі. Ми змогли простежити за ним, з'ясувати і передали відповідну інформацію нашим естонським партнерам. В результаті Германа Сімма затримали і засудили. Тож ми усвідомлюємо, що люди, які готові працювати в інтересах Російської Федерації, є і, на жаль, будуть завжди. Просто так влаштовані люди.
А втім, значна частина тих, кого я б назвав «нашими росіянами», або навіть затятими балтійськими націоналістами, цінують свободи, які дає їм паспорт Європейського Союзу. Вони особливо цінують верховенство права і те, що у них не можуть вкрасти те, що належить їм, і вони можуть передати це своїм дітям.
Титульна фотографія: HANDOUT/AFP/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
