Виникне чимало проблем, і політики це знають, тому не прагнуть повного розвалу, в тому числі через озброєння України та надпотужний санкційний тиск. Росія була, є і буде терористичною країною — це треба враховувати за будь-яких сценаріїв чи бажань. І для мінімізації її впливу та деструктивних дій потрібні ґрунтовні плани, масштабні коаліції та час (так, якого немає). Цією статтею наш партнер «Заборона» спробує пояснити ризики та наслідки дефедералізації.
Розпад РФ: за яких обставин це може відбутися
Війна Росії з Україною і безпрецедентні санкції заходу чинять тиск на російську реальність. На Заході сподіваються, що диктатура впаде, а на її місце прийдуть демократичні сили — на транзит влади без стресів як для самої Росії, так і для світу. Тобто, щоб не було таких наслідків як розпад, повний занепад, а була Росія, з якою можна буде домовлятися і співпрацювати.
«Але ми бачимо, що в Росії може так не бути. Наприклад, повстання Пригожина, який керував “Групою Вагнера”, показало, що кардинальні зміни можуть статися будь-коли, і навіть сам режим не може гарантувати собі довгого існування», — зазначає кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський.
Він припускає, що в результаті одні еліти можуть замінити інші — з такою ж парадигмою або трохи іншими поглядами: наприклад, забажають припинити активні бойові дії, домовитися із Заходом, шукати якихось компромісів. Але, на його думку, треба усвідомити, що в цілому вертикаль може зберегтися і навіть посилитися.
«На зміну Путіну не прийде Томас Джефферсон, — вважає старший науковий співробітник Центру Європи та Євразії Люк Коффі. — Одразу після режиму президента Путіна той, хто його замінить, буде таким же націоналістичним і авторитарним. Західним політикам слід припинити сподіватися на поміркованого російського лідера, який хоче миру зі своїми сусідами та реформ вдома».
Розпад Росії був би можливим за дуже серйозних санкцій або за причин, що підривали б її зсередини — й тоді б сталася розконцентрація влади та всієї державної вертикалі. Тоді кожен із суб’єктів Російської Федерації міг би мати окремий розвиток.
«Більш вірогідно це після поразки РФ у війні [в Україні]. Тоді дійсно Путіну було б важко пояснити і втрати людей на фронті, і економічні фактори, — міркує Станіслав Желіховський. — І ці б фактори зійшлися в одній точці й була б загроза як із середини, так і на рівні народностей, які там проживають. Тоді можна було б говорити про розпад Росії».
<frame>Московія стала Росією наприкінці XVII століття після того, як заволоділа територіями на лівому березі Дніпра. Далі було знищення Запорізької Січі з каральними операціями. 22 жовтня 1721 року Пьотр I проголосив Московське царство «Российской империей», а москвинів — «россиянами».<frame>
Заступник директора українського Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло пропонує розглядати поміркований сценарій, який виглядає як криза і руйнування центральної влади Росії, але водночас існування суб’єктів, які можуть організовувати діяльність на цих територіях.
«Річ у тім, що якщо йдеться про щось руйнівне і початок повного хаосу, то для глобальної політики і економіки це буде шоком. І можливе виникнення дуже потужних ризиків, пов’язаних із біженцями, безпекою кордонів сусідніх країн, гуманітарними проблемами. Глобальна спільнота буде намагатися уникнути цього варіанту», — припускає економіст.
Відділення природним шляхом
Російська Федерація є найбільшою за площею країною світу, проте, 60% поверхні вкриває вічна мерзлота. Тобто населення розподілено нерівномірно. Офіційні дані про кількість жителів датовані 2015 роком (142 млн), реальні дані станом на зараз невідомі.
Нині РФ складається з 83 суб’єктів, в багатьох живуть громадяни зі спільною культурою, історією та мовою, що відрізняються від слов’янського населення Росії.
19 з цих суб’єктів з них є республіками. На відміну від країв і областей, вони є формою державності того або іншого народу (народів) у складі Росії й приймають власні конституції, мають право визначати свої державні мови.
На які частини розпадеться Російська Федерація, ніхто достеменно не знає, підкреслює аналітик українського Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров. Найперші кандидати на вихід — національні республіки, ті ж Чечня або Бурятія.
«Національні республіки можуть стати новими державами зі своїми титульними етносами. Очевидно, що державотворчий потенціал цих республік неоднаковий: десь мала територія, десь незручне географічне розташування, десь занадто велика частина “нетитульного” етносу в населені — насамперед, росіян. Хто зможе дати цьому раду, той має шанси на незалежність», — вважає експерт.
<frame>Є нюанс: території національних республік та чисельність їх населення складає лише порівняно невелику частку теперішньої Російської Федерації. Їх відділення, на думку Майорова, не буде виглядати як повний розпад, на зразок СРСР або Австро-Угорщини.<frame>
«Але не варто скидати з рахунків і регіоналізм — території, де формально російська етнічна більшість, але в силу історичних, географічних, культурних особливостей є великий потяг до суверенітету, — зазначає аналітик. — Це та ж Сибір, Урал, Калінінградська область (колишня Східна Пруссія). Вони теж за певних умов можуть стати окремими державами, і це вже підвищує шанси отримати результат, який ми могли б назвати розпадом».
Зазначимо, що західні експерти з обережністю ставляться до коментування подій, які не мають наукового підґрунтя або ще не відбулися. Тому у відкритих джерелах є лише кілька припущень щодо ймовірних окремих держав, що можуть сформуватися в результаті розпаду РФ. Втім, базуючись на етнічних та історичних даних, а також думках опитаних експертів, дозволимо собі візуалізувати уявну мапу відділення деяких суб’єктів.
Найбільш гарячою точкою, на думку Станіслава Желіховського, може бути Північний Кавказ, бо там живе чимало народів.
«Були спроби народу Ічкерії вирватися з Російської Федерації. З поваленням режиму Путіна повалиться і місцевий режим Кадирова, почнуться рухи до незалежності. Важко сказати, чи зможуть її вибороти ці невеликі народи, хоча вони найбільше зберегли свої національні риси з усіх народів Росії: мову, релігію, традиції. Це усе лягло б в основу державності», — аргументує експерт-міжнародник.
На його думку, наступним після Ічкерії може стати Татарстан в якого є ресурси (нафта) та досить велика територія. Державною мовою республіки є татарська, друга за розповсюдженням у РФ (офіційно 5 млн користувачів). Вона належить до тюрських мов, до яких також входять турецька, кримськотатарська, казахська, азербайджанська, узбецька, тувинська, туркменська.
У вересні 2024 року учасники Організації тюркських держав домовилися перейти на 34-літерний спільний латинковий алфавіт. За основу взяли турецький, до якого додали характерні для інших мов літери. Поки до уніфікації долучилися Азербайджан, Киргизія, Казахстан, Узбекистан та Туреччина, власне, ініціаторка зближення тюркських держав. В Татарстані цю новину сприйняли із заздрістю, а місцевий сходознавець Азат Ахунов назвав питання історичною травмою: ще в 1990-ті національні рухи добилися переходу на латинку, але федеральна влада через Конституційний суд заборонила це робити.
«Останні десятиріччя в Татарстані була дуже поширена русифікація, багато людей не знають татарської — і це проблема. Те саме стосується республіки Саха та інших — є колосальні за площею території, але невідомо, чи зможуть вони самостійно сформувати державу», — вказує на підстави сумніватися Желіховський.
Наслідки та ризики
Глобальна спільнота намагатиметься уникнути варіанту хаотичного розпаду РФ, адже для світової економіки та політики це стане вибуховим шоком.
Заступник директора українського Національного інституту стратегічних досліджень, економіст Ярослав Жаліло пропонує розглядати поміркований сценарій. Тобто виникнення кризи і руйнування центральної влади Росії, але водночас існування суб’єктів, які можуть організовувати діяльність на цих територіях.
«Розпад повинен генерувати мінімум ризиків глобального характеру. Перш за все, з використання ядерної зброї. Він не матиме прямого економічного впливу. Але може мати негативний вплив із точки зору занепокоєння, погіршення споживчих та інвестиційних настроїв, різку активізацію витрат на оборону у сусідніх із Росією країнах і тих, що належать до блоку НАТО», — каже експерт.
Продовольча безпека
Другий момент — економічний. Росія є постачальником природного газу і нафти на ринки енергоресурсів, і навіть країни ЄС продовжують імпортувати газ. «Якщо деструктивні процеси призведуть до того, що це постачання припиниться, шукатимуть альтернативні варіанти постачання, — пояснює Жаліло. — Те, що знизилася залежність Європи від російського газу, означає, що ці ризики будуть все меншими».
Росія суттєво присутня на глобальному ринку продовольства, залучається на нього попри санкції. Це і про постачання зерна в Африку, Азію та на Близький Схід.
Цікаво, що тільки шість економічних регіонів постачають майже всю російську пшеницю, причому половина з них є наближеними до зони, де армія РФ проводить жорсткі бойові дії. Північний Кавказ, Чорнозем’я, Поволжя, Урал і Західний Сибір є регіонами з надлишком пшениці, тоді як Центральний регіон з Москвою мають дефіцит.
«Можуть утворитися суттєві ризики щодо постачання продовольства. Тому потрібно буде шукати альтернативних постачальників. Україна може взяти на себе таку роль», — вважає Ярослав Жаліло.
Політика та біженці
Експерт з протидії російській дезінформації у Польщі (Варшава), сценарист Домінік Гоншьоровскі з великою обережністю ставить до питання розвалу. Він каже, що можна лише здогадуватися, що це може бути можливістю для інших держав втрутитися в європейську чи світову політику.
«Можливо, Китай чи Іран спробують скористатися ситуацією, і це призведе до конфронтації зі Сполученими Штатами або Європою. Також є питання, як ставитимуться до біженців із країн Російської Федерації, — зазначає він. — Після війни в Україні Польща дуже неохоче прийматиме корінних етнічних росіян, навіть у разі гуманітарної катастрофи. Ситуацію можна порівняти лише з тим, що було в Іраку та Сирії. Сполучені Штати боялися того, що станеться після падіння режиму Саддама Хусейна».
А от автор ініціативи будівництва «Музею перемоги над деспотизмом» у Польщі (Варшава) Михайло Стрельников вважає, що не варто очікувати завеликої еміграційної хвилі. Адже 90% росіян малоактивні.
«Розпад Росії не буде настільки позначений міграцією, як розпад СРСР, коли із появою самодостатніх республік відбувалася міграція до Європи, США. Декілька мільйонів тих, хто хотів виїхати з Росії, уже виїхали, — перед початком війни, з початком повномасштабного вторгнення, з мобілізацією. Це не викликало ніякого хаосу в Європі», — зазначає експерт.
Говорячи про можливі системи управління після нових утворень, все ж наводить приклад СРСР, американський політолог Януш Буґайський, автор книги «Неспроможна держава. Інструкція з розшматування Росії». «[після розпаду Союзу] країни Балтії побудували демократію, Білорусь, Казахстан і Узбекистан побудували авторитарні країни, а Україні знадобився певний час, щоб прийти до демократії. І з Росії так само виникнуть різноманітні держави з різними системами», — вважає він.
Ядерна зброя: небезпека не зникне
Припинення державності створює вакуум влади, який хтось може захотіти заповнити. Найчастіше — сусідні держави. «Як показала війна в Сирії, таких сил може бути багато, і ситуація нестабільності триватиме нескінченно довго. У випадку з Росією також потрібно пам’ятати про її ядерний арсенал», — попереджає Домінік Гоншьоровскі.
Ядерна проблема є великим ризиком. Але, можливо, не буде такою серйозною, як у випадку з Радянським Союзом. На той час майже 7000 одиниць зброї було розміщено за межами Росії. У 1970-х роках Радянський Союз описували як «Верхню Вольту з ракетами», у 2010-х Росію — «заправка з ядерною зброєю». Чи стане це Сомалі з ядерною зброєю? «Сьогодні, за винятком військово-морських баз, ядерні сили країни здебільшого розташовані в центрі Федерації, на півдні та вздовж основних шляхів сполучення, — зазначає старший науковий співробітник Institute Montaigne Бруно Тертрайс. — Останні добре контролюються центральним урядом. Хоча іноді занадто близько до кордонів, щоб не викликати серйозних занепокоєнь щодо їхньої долі у разі серйозних порушень».
<frame>Сучасна Росія регулярно погрожує ядеркою — з офіційних даних, в них 4380 боєголовок, з них розгорнуто 1710. І є побоювання, що ця зброя може потрапити до інших країн або до тих, які виникнуть на її території.<frame>
«Невідомо, які режими будуть в цих республіках, чи не будуть вони воювати між собою? Можливо, буде створена міжнародна контрольна місія, і такі організації як ООН, МАГАТЕ із великими державами будуть залучені до контролю за ядерним арсеналом», — припускає експерт-міжнародник Станіслав Желіховський.
Також питання: чи можна буде із цими країнами підписати договори про відмову від ядерної зброї або про її нерозповсюдження. Удруге це може не пройти. У 1994 році були підписані меморандуми із Україною, Білорусією і Казахстаном, коли ці країни відмовилися від ядерного арсеналу нібито з гарантіями безпеки. «І всі знають, до чого це призвело», — підкреслює експерт.
Михайло Стрельников нагадує, що до 2014 року обслуговування російського ядерного арсеналу проводили працівники Південного машинобудівного заводу з українського Дніпра. «Останні десять років ми не знаємо, хто і як обслуговував ці ракети й запаси; професійно чи ні? Ми бачимо, у якому плачевному стані знаходиться російська інфраструктура — дамби, каналізації, десь затопило, десь рвонуло. Вони не можуть справитися із цим, то що вже казати про обслуговування ракет, — нагалошує він. — Коли Путін погрожує натиснути ядерну кнопку при перетині ‘червоних ліній’, ніхто насправді не знає, скільки ракет полетить, а скільки вибухне у сховищах».
Самостійні постросійські республіки чи в складі інших держав
Нові постросійські держави можуть об’єднуватися між собою, або вступати у федеративні та конфедеративні зв’язки. Але приєднання територій Російської Федерації до теперішніх сусідів є менш вірогідним сценарієм, вважає аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров. Адже міжнародне право більш поблажливо ставиться до сепаратизму, ніж до анексій. Утім, цю червону лінію Росія порушила першою. «Тому за певних обставин, прирощення території того ж Китаю, Японії, чи навіть України за рахунок Російської Федерації повністю виключати не можна», — каже він.
Так, Японія може претендувати на Курильські острови та Сахалін, а Пекін накласти оком на Урал, бо зацікавлений у додаткових площах для розселення та в шляху до Арктики.
<frame>Опитані Забороною експерти погоджуються, що Росія може стати полем конкуренції між різними державами Заходу, Китаєм, Туреччиною — за нафту, газ, інші природні ресурси та вплив на країни Центральної Азії, які залежать від низки постачань з РФ.<frame>
Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло закликає не припускати, що на місці Росії нічого не буде. Щось на тій території таки відбуватиметься, і це щось буде об’єктом інтересу глобального капіталу. «Китай на сьогодні уже приймає лідерську роль у цих стосунках. Тобто, уже він визначає, що йому конкретно потрібно, — акцентує економіст. — І якщо Росія вийде із постачальників до країн Центральної Азії, він її замінить. Експансія китайського капіталу в Росії відбувається досить давно, а зараз вона розширюється. Це може стати організуючим чинником, спроможним зберегти контроль над відчутною частиною російських ресурсів навіть у разі кризи центральної влади РФ».
Не розпад: Росія після поразки у війні
Якщо проводити аналогію із Другою світовою війною, і агресори, і переможці були залучені до Плану Маршалла. Завдяки йому в Європі було вибудувано цілісну систему, яка стала основою миру на континенті упродовж майже 80 років.
Був і інший план щодо Німеччини, нагадує Ярослав Жаліло, — так званий «План Моргентау». Він передбачав зруйнування економічного потенціалу країни, не дозволяв розвиток промисловості. Це призвело б до негативних наслідків і було б калькою із Першої світової війни — Німеччина, яка зазнала поразки, через 10-15 років уже сформувала майбутній нацистський режим і широке підґрунтя для розвитку соціал-націоналізму в масштабах майже усього населення.
«Щоб цього не відбулося із РФ, потрібна буде політика, яка б будувала нову економіку, основу для нового суспільства в рамках глобального світового порядку на цій території. Йдеться про десятки мільйонів населення, потенційні проблеми, необхідність забезпечити розвиток цій території, — пояснює економіст. — Зрозуміло, що тут мають бути побудовані певні програми і стратегії на зразок того ж Плану Маршалла, які б перезавантажили економіку. Реалізація програм могла б стати потужним поштовхом для глобальної економіки, створити для неї новий простір і нову сторінку для її розвитку. У цьому перезавантаженні Україна могла б відіграти активну роль».
Не варто сподіватися, що після капітуляції та роззброєння росіяни раптово прозріють й погодяться, що були не праві. Навпаки, образа за приниження «народу-переможця» вкоріниться й вони будуть шукати помсти. Тому на майбутнє військовим альянсам знадобляться заходи, які б тримали жителів РФ якомога далі від думки напасти на сусідів. Вкрай важлива й заміна пропаганди на ідеологічну роботу з визнанням історичної правди: про війну в Україні та Грузії, про Другу світову війну, депортації, голодомори, геноциди. Можливо, тоді наступні покоління більше піклуватимуться про мир у всьому світі.
Матеріал створено за підтримки Media Lifeline Ukraine
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
