Війна в Україні

Про переговори з РФ не йдеться

— План перемоги — зміцнення України. Ось чому ми просимо наших друзів, наших союзників, зміцнити нас. Це дуже важливо. Я гадаю, що ми ближче до миру, ніж ми думаємо. Ми ближче до кінця війни. Нам просто потрібно бути дуже сильними, дуже сильними, — заявив Зеленський в інтерв'ю ABC News. 

Президент України разом з першою леді перебуває з офіційним візитом у США. До середи він перебуває у Нью-Йорку, де візьме участь у засіданні Генасамблеї ООН високого рівня. А 26 вересня у Вашингтоні планує презентувати президенту США Джо Байдену План перемоги. Глава держави наголосив, що у ньому не йдеться про переговори з РФ:

— Мова не йде про переговори з РФ. Це місток до дипломатичного виходу, щоб зупинити війну.

Лише за допомогою сильної позиції, яку ми можемо просувати, ми зможемо підштовхнути Путіна до зупинення війни, дипломатичним шляхом

Президент Зеленський також розповів, що Путін боїться Курської операції, яку здійснює українська армія:

— Це правда. Він дуже боїться. Чому? Тому що його люди побачили, що він не може захистити — що він не може захистити всю свою територію. 

Шлях до НАТО 

Запрошення України до НАТО є частиною Плану перемоги Володимира Зеленського. Про це, виступаючи у Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку, заявив керівник ОПУ Андрій Єрмак і закликав партнерів не зважати на погрози щодо ескалації з боку Росії. Він наголосив, що План перемоги України містить чітке бачення кроків, які необхідно зробити для забезпечення справедливого й тривалого миру, і складається з військової та дипломатичної частин:

— Ми повинні мати перевагу на полі бою, щоб змусити Путіна припинити бойові дії. Ми дуже стараємося. Без кораблів ми знищили Чорноморський флот.

Не маючи переваги в повітрі, ми зупинили російське просування на більшості напрямків, включно з Харковом. Без страху ми повернули війну в Росію

Проти блокування вступу до ЄС

Крім НАТО, говорили у США і про вступ України до ЄС. Зокрема, цю тему підняв президент Польщі Анджей Дуда. Він наголосив, що спроби блокувати вступ України до Європейського Союзу грають на руку політиці Путіна. Так глава Польщі прокоментував заяву міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша про те, що Україна не може вступити в ЄС без вирішення Волинського питання:

— Я намагався діяти так, щоб максимально уникати створення напруженості між Варшавою і Києвом. Це було нелегко, тому що між нами є складні теми. Але я також говорив на ці теми з президентом Зеленським, і найкращим прикладом цього була присутність президента в Луцьку в річницю Волинської трагедії. Знайти з нами порозуміння з усіх складних питань, зокрема історичних, також в інтересах України. Будь ласка, пам'ятайте, що в українців багато проблем із минулим з часів Другої світової війни. 

Дуда зауважив, що Путін напав на Україну у тому числі, щоб зупинити її інтеграцію в ЄС:

Якщо хтось говорить щодо цього, що вони заблокують доступ України до Євросоюзу, то вони, таким чином, відповідають політиці Володимира Путіна

Впродовж останніх днів, завдяки співпраці спецслужб, було успішно знешкоджено групу диверсантів, метою яких було вимагання інформації, індивідуальний та інституційний шантаж і фактична кібервійна. Про це заявив 9 вересня міністр цифровізації Польщі Кшиштоф Гавковський. Він пояснив, що йдеться про компанії, пов'язані зі сферою безпеки:

— Це почалося з «Полади» (польське антидопінгове агентство. — Авт.), яка була частиною ширшої оперативної гри служб, перед якими стояло завдання розробити вектори проникнення в інші польські установи — на рівні місцевого самоврядування та на рівні державних компаній, які пов'язані зі сферою безпеки. Всі ці установи були поінформовані службами. Вони включені в оперативне провадження, але оперативна мета, яку ставили перед собою супротивники, тобто проникнути, вимагати дані, а потім шантажувати — була зупинена.

Гавковський пояснив, що метою атак був намір паралізувати політичну, військову та економічну сфери держави.

Міністр заявив, що лише за перші шість місяців 2024 року було зареєстровано понад 400 тисяч інцидентів, пов'язаних з кібератаками. Спецслужби вжили близько 100 тисяч дій, щоб виявити, хто стояв за цим.

Опрацював Roman Havryshchak

Атака на Львів

Потужної атаки Львів зазнав у ніч проти середи. Ворог атакував ударними дронами та ракетами. За даними ДСНС, загинуло семеро людей, серед них двоє дітей — 7 та 14 років. 64 людини постраждали, з них восьмеро — діти. Їхній стан, за словами медиків, стабільний. Рятувально-пошукові роботи зупинені. Працівники ДСНС врятували 12 людей. До ліквідації наслідків подій залучалося понад 150 рятувальників та 38 одиниць спецтехніки.

За словами мера Львова Андрія Садового, понад 50 будинків пошкоджено або знищено. Польща готова допомогти у відновленні історичної забудови Львова, заявив прем'єр-міністр Дональд Туск:

— Львів потребує допомоги! Метою атаки росіян був центр міста. Пошкоджено багато історичних будівель. Польща готова допомогти в їх відбудові.

— Кожен наш партнер у світі, який допомагає Україні з ППО, є справжнім захисником життя. І кожен, хто переконує партнерів дати Україні більше далекобійності, щоб відповідати на терор справедливо, працює для недопущення саме таких російських терористичних ударів по українських містах. Терор потрібно зупинити, — наголосив Президент Володимир Зеленський, коментуючи чергову атаку РФ.

— Працюють психологи, розгорнутий оперативний штаб. Поліція приймає заяви від постраждалих мешканців, перевіряє, чи немає потерпілих у сусідніх будинках. У разі необхідності будуть розгорнуті Пункти Незламності, — заявив очільник МВС України Ігор Клименко.

Через атаку на Львів польські військові вранці підняли свої винищувачі біля східного кордону.

— Це ще одна дуже напружена ніч для всієї системи протиповітряної оборони Польщі через спостережувану активність дальньої авіації Російської Федерації, яка завдає ударів по об'єктах, розташованих, зокрема, на західній території України, — повідомили в Оперативному командуванні Збройних сил Польщі (DORSZ).

5 вересня у Львові оголошено Днем жалоби у пам'ять про загиблих внаслідок ракетної атаки.

Атака на Кривий Ріг

Внаслідок російського обстрілу пошкоджено готель, багатоповерхівки, заклади освіти, автомобілі, аптеку, магазини. «Будівля готелю зруйнована з першого по третій поверхи. Терор цивільних не припиняється», — повідомив голова Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак.

Загалом постраждали шестеро людей, серед них — 10-річна дівчинка.

— У лікарні перебувають троє постраждалих, одна з яких дитина. Вони у стані середньої тяжкості, медики надають їм усю необхідну допомогу, — наголосив голова Ради оборони міста Олександр Вілкул.

За процесуального керівництва Дніпропетровської обласної прокуратури розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України).

Під завалами у Полтаві залишаються люди, наголосив Президент Володимир Зеленський у вечірньому зверненні:

— Я вдячний усім рятувальникам, лікарям, медичним сестрам, усім полтавчанам, хто долучився до допомоги, здавав кров, хто підтримує. Відомо, що під завалами зруйнованої будівлі є люди. Робиться все, щоб урятувати якнайбільше життів.

За даними Міністерства оборони, РФ використала дві балістичні ракети. Часовий проміжок між тривогою і прильотом смертельних ракет був настільки коротким, що застав людей в момент евакуації до бомбосховища. Удар прийшовся по навчальному закладу в Полтаві, по Інституту зв'язку та по сусідній лікарні. Частково зруйнована одна з будівель інституту, багато людей опинились під завалами.

Сухопутні війська проводять розслідування щодо удару по військовому навчальному закладу Полтави. Про це заявив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський:

— Командування Сухопутних військ проводить розслідування, щоб виявити, чи було зроблено достатньо, аби убезпечити життя і здоровʼя військовослужбовців на об'єкті. І щоб з'ясувати, чи належно здійснювалося керівництво закладом в умовах постійної ракетної загрози противника.

В Офісі генпрокурора заявили, що розпочато розслідування атаки РФ на Полтаву. Досудове розслідування веде Головне управління СБУ в Полтавській області:

— За процесуального керівництва Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони розпочато досудове розслідування за фактом посягання на територіальну цілісність і недоторканність України ( ст. 110 КК України). За даними слідства, 3 вересня 2024 року збройні сили РФ здійснили повітряну атаку по м. Полтава, попередньо двома балістичними ракетами «Іскандер- М».

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба закликав партнерів прискорити постачання систем протиповітряної оборони. Про це очільник МЗС заявив в інтерв'ю CNN:

— Єдиний спосіб перехопити балістичні ракети — це системи Patriot, SAMP-T, тому що тільки вони здатні перехоплювати балістичні ракети. Я не знаю, скільки ще має статися таких трагедій, щоб усі обіцянки були виконані і були взяті нові зобов’язання.

Президент Латвії Едгарс Рінкевичс після удару по Полтаві закликав скасувати усі обмеження на застосування Україною західної зброї:

— Обмеження для України на застосування усієї зброї проти Росії мають бути скасовані. Це не про ескалацію, а про життя невинних людей.

Посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова також закликала надати Україні необхідну зброю:

— Україна потребує більше систем протиповітряної оборони, дальніх ударів, щоб захистити свій народ — більше ніяких зволікань! Росія має бути зупинена.

Генеральна секретарка Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич засудила російський удар по Полтаві. «Ці варварські дії не залишаться безкарними», — наголосила вона.

Від 4 вересня на Полтавщині оголошена триденна жалоба.

Російські війська завдали 30 серпня ударів КАБами (керованими авіабомбами) по Харкову. Як повідомив начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов, зафіксовано декілька влучань, зокрема по 12-поверховому житловому будинку.

В Офісі генпрокурора уточнили інформацію про наслідки атаки РФ на Харків: 6 загиблих, серед них 14-річна дівчинка і 18-річна художниця. 97 людей постраждали, зокрема 22 дітей у віці від 5 років. Одна людина вважається зниклою безвісти.

• В Індустріальному районі внаслідок прямого влучання авіабомби в 12-поверховий будинок загинули троє людей, одна зникла безвісти. 34 людини постраждали, серед них троє дітей;
• у Немишлянському районі внаслідок удару по парку загинули жінка та 14-річна дівчинка, ще 18 людей постраждали, зокрема семеро дітей;
• у Слобідському районі пошкоджено понад десять житлових будинків, господарські споруди, машини. Поранені семеро людей, серед них 16-річний підліток.

Загибла 18-річна Вероніка Кожушко — представниця активної молоді, харківська мисткиня, волонтерка.

Поет і письменник Сергій Жадан написав усебе на FB: «Сьогодні під час обстрілу в Харкові загинула Ніка Кожушко — дуже юна, щира і обдарована. За годину до смерті вона надіслала свій новий малюнок. Себто, свій останній малюнок.

Росіяни продовжують нищити наше майбутнє

Цьому немає пояснення. І прощення теж немає».

Прокоментував трагедію і президент України Володимир Зеленський:

«Цей удар — російської керованої авіабомби. Удар, якого не було б, якби в наших Сил оборони була здатність знищувати російську військову авіацію там, де вона базується. Нам потрібні сильні рішення партнерів, щоб зупинити цей терор. Це абсолютно справедлива потреба. І немає жодної раціональної причини обмежувати Україну в захисті. Нам потрібні далекобійні можливості. Нам потрібне виконання домовленостей щодо ППО для України. Це порятунок життів».

Фотографії: ДСНС України, Олег Синєгубов

Велика Британія поставила Україні високотехнологічних роботів у вигляді собак, які вже допомагають українським військовим на передовій. Російські солдати, які мали можливість познайомитися з роботами, жахаються.

В «Metalhead», одному з найстрашніших епізодів британського серіалу «Чорне дзеркало», роботизовані собаки вистежують і вбивають людей. Від них немає порятунку, вони невтомні, невблаганні та вбивчо ефективні.

Ця картина починає втілюватися в життя на полях боїв в Україні, де нещодавно з'явилися тридцять BAD2 (Brit Alliance Dog, Series 2), роботизованих «собак війни», виготовлених британською компанією Brit Alliance. Вони унікально мобільні та маневрені, що має вирішальне значення у складних та ворожих умовах. Серед завалів чи інших перешкод вони можуть пересуватися так само ефективно, як і на відкритій місцевості. 

Робопси поки що не вбивають росіян, хоча в кінцевому підсумку компанія хоче перетворити їх на наземних дронів-камікадзе, які будуть боротися з ворожими солдатами і технікою

Поки що вони виконують різні бойові завдання для українців, наприклад, доставляють спорядження або ведуть розвідку (завдяки дистанційному зондуванню та тепловізійній камері). 

Роботи можуть рухатися зі швидкістю 15 кілометрів на годину, долаючи відстань понад 3 кілометри на одному заряді. Вартість виробництва одного такого пристрою становить приблизно 9 тисяч доларів США. Британський Альянс буде вдосконалювати свої машини на основі рекомендацій українських військовослужбовців. 

— Ціллю російських терористів знову стала енергетична інфраструктура. На жаль, є пошкодження в низці регіонів. «Укренерго» вимушене застосувати екстрені відключення електроенергії, щоби стабілізувати систему, — заявив прем'єр-міністр України Денис Шмигаль.

Це був один з найбільших ударів — комбінований — більше сотні ракет різних типів та близько сотні «шахедів». І як більшість попередніх російських ударів, цей такий же підлий, націлений на критичну цивільну інфраструктуру, наголосив Президент Володимир Зеленський.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба після масованої атаки росіян 26 серпня заявив, що партнери України можуть допомогти покласти край російському терору, ухваливши два рішення:

— По-перше, підтвердити право України на далекобійні удари по всіх легітимних військових цілях на території Росії. По-друге, згода на використання можливостей ППО партнерів для збиття ракет і безпілотників, що наближаються до їхнього повітряного простору.

Що відомо про атаку?

Київ та Київщина

На Київщині в результаті атаки є пошкодження інфраструктурних об'єктів. Про це повідомив очільник Київської ОВА Руслан Кравченко. Через падіння уламків пошкоджено приватні будинки у чотирьох районах. За даними поліції, загалом 22 приватні будинки зазнали пошкоджень, один зруйнований вщент. Крім того, пошкоджені два автомобілі, гараж, господарське приміщення та паркан. Також сталось загоряння трав`яного настилу. Поліцейські проводять огляди та фіксують наслідки атаки. Троє людей отримали травми, серед них п'ятимісячна дитина. ‍

На Київщині за розпорядженням Укренерго введені екстрені відключення світла.

У кількох районах Києва спостерігаються перебої з енергопостачанням. Як зазначають фахівці, це повʼязано з проблемами в загальноукраїнській енергетичній мережі.

Дніпропетровщина

Внаслідок масованої атаки на Дніпропетровщині одна людина загинула. Чоловіка, який перебував під завалами, вдалося врятувати.

У Дніпровському районі сталося влучання по дачному кооперативу. Зруйновано 2 дачні будинки, пошкоджено 4 будинки та господарча споруда. Також сталася пожежа. Горів дачний будинок та трава на площі 50 кв.м.

Волинь

У Луцьку близько 8:30 ранку сталося влучання у багатоквартирний житловий будинок. Є загиблий та п'ять постраждалийх, повідомили в ОВА. Внаслідок удару було пошкоджено будівлю і майно громадян. Рятувальники оперативно ліквідували наслідки горіння та руйнувань конструкцій у квартирі. Крім цього, надано допомогу мешканцям для евакуації у безпечне місце.

Миколаївщина

У Миколаївській області внаслідок масованого ракетного обстрілу поранення отримали три людини. Про це повідомив очільник ОВА Віталій Кім.

Рівненщина

У Рівненській області ціллю російської армії став об'єкт енергетичної інфраструктури. Крім того, постраждав житловий будинок, у ньому вибито вікна. Обійшлось без людських жертв, повідомив очільник області Олександр Коваль. Знеструмлені населені пункти у Рівненському районі. Відповідні служби працюють над ліквідацією наслідків удару.

Житомирщина

На Житомирщині під масованої ракетної атаки постраждали житлові будинки та об'єкти критичної інфраструктури. Внаслідок обстрілів загинула жінка.Через складну ситуацію в енергосистемі введено аварійні відключення світла. Працюють рятувальники та ремонтні бригади.

Запоріжжя

У Запорізькій області армія РФ поцілила по об'єкту енергетичної інфраструктури. Там здійнялася пожежа. Крім того, за словами очільника ОВА Івана Федорова, ворог наніс удар поряд з приватним будинком у Запорізькому районі. Загинув чоловік.

Одеса

Внаслідок атаки на Одеську область постраждали чотири людини, у тому числі 10-річний хлопчик. Внаслідок падіння уламків ракет пошкоджено приватні будинки та велика кількість автотранспорту. Також в Одеському районі є збої в роботі електроенергії.

Львівщина

У Львівській області ворог атакував енергетичні об'єкти. Через це у Львові та регіоні частково виникли перебої з електропостачанням. Про це повідомив очільник ОВА Максим Козицький.

Сумщина

У Сумській області є влучання в об'єкт залізничної інфраструктури. Пошкоджено контактну мережу та будівлі, поранено помічника машиніста. Про це повідомляє Укрзалізниця.

«Ми разом!» — під таким гаслом відбулось цьогорічне святкування Дня Незалежності України у Варшаві.

— Коли кожен день від рук Росії гинуть люди за волю України, важко святкувати і радіти, але цю дату, безумовно, треба відзначати і відзначати. День Незалежності, безсумнівно, є найважливішим днем у році для кожного українця, включно з тим, хто живе у Варшаві, — наголосили організатори — «Євромайдан -Варшава».

Незмінними ведучими заходу уже третій рік поспіль були Наталка Панченко, лідерка «Євромайдан-Варшава», та Євген Клімакін, головний редактор порталу «Нова Польща».

— Для нас це нагода нагадати світові і тут у Польщі, що війна триває, що українці гинуть, що ворог атакує, забирає у полон, катує і ґвалтує. Тож для нас це не розважальний захід, а передусім вшанування героїв, які віддали своє життя, — наголосив Євген Клімакін. Ведучі закликали всіх присутніх підняти догори таблички з іменами загиблих від рук росіян.

— Ви чудові у своєму прагненні жити і бути вільними, чудові у своїй єдності, у тому, що далеко від України однаково рідна земля у серці кожного з вас. Саме тому ви сьогодні тут. Кожного з нас має переповнювати гордість за те, що ми з вами є частинкою сміливого волелюбного українського народу, нескореного незламного народу, який не дозволить себе поневолити і який дає гідну відсіч ворогу, — звернулась до українців у Варшаві тимчасово повірений у справах України в Республіці Польща Олена Цибух.

Другий рік поспіль відбулось вручення відзнаки «Stand With Ukraine Awards» — нагороди громадянського суспільства України для поляків, які підтримують українців у боротьбі проти Росії.

Кожен охочий міг подавати свого кандидата на високу відзнаку. А далі почесна Капітула, у складі якої, зокрема, були Наталка Панченко, експосол України у Польщі Андрій Дещиця, актриса Римма Зюбіна, капелан Сергій Дмитрієв, обрали шістьох лауреатів — дружину колишнього президента Польщі Іоланту Квасневську, режисерку Ельвіру Нєвєру, воєнну кореспондентку Моніку Андрушевську, волонтер Матеуш Водзінський, польський письменник Щепан Твардох та мільярдер Єжи Кшановський (посмертно).

— Завдяки тому, що маємо приятелів в Україні, допомога надходила туди, куди було потрібно. Завдяки тому, що мали контакти з пожежною службою, допомога надходила на лінію фронту. Та війна рано чи пізно закінчиться, добре, якби вона закінчилась якнайшвидше, — наголосила Іоланта Квасневська, лауреатка відзнаки «Stand With Ukraine Awards».

— Кожен дрон має значення, кожна наша допомога має значення. Кожен з нас у рамках своїх можливостей повинен допомагати. І благаю робити це щоденно, — наголосила Ельвіра Нєвєра, лауреатка відзнаки «Stand With Ukraine Awards».

З України до Варшави приїхала Олена Пех, бранка Кремля, яка пробула у російському полоні 6 років:

— Війна поділила моє життя на до і після. Ця війна розтрощила вщент мою родину, забрала моїх друзів, розлучила мене з моєю дитиною на 6 років. У 2018-му мене засудили на 18 років за любов до Україну, але я витримала тортури, побиття, торгівлю людьми, мародерство, сексуальне насильство. Це все, що вони вміють.

Закінчилось святкування Дня Незалежності у Варшаві концертом, під час якого виступив польсько-український гурт DagaDana й Jamala.

— Це не просто свято, це акт боротьби за те, що ми існуємо, за те, що ми боремось, за право жити на нашій землі. Ми не просимо нічого чужого, ми просимо тільки своє, — наголосила Jamala.

Фотографії: Наталія Ряба

Антоніна Кумка — засновниця і президентка Protez Hub. Цей проєкт спрямований на покращення послуг протезування та реабілітації в Україні, а також на обмін досвідом між протезистами з усього світу. Впродовж трьох років команда фахівців з протезування та реабілітації із США, Канади, Великобританії та Австралії приїжджала в Україну, щоб на волонтерських засадах поділитися досвідом з українськими колегами. 40 фахівців пройшли практичні курси навчання, понад пів тисячі відвідали одноденні семінари. Сьогодні Анастасія Кумка — радниця міністра соціальної політики (на громадських засадах), і вона продовжує розвивати галузь протезування в Україні, живучи на дві держави — Канаду й Україну.

Наталія Жуковська: Антоніно, як на сьогодні виглядає ситуація з протезуванням військових в Україні?

Антоніна Кумка: За даними міністерства соціальної політики і Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, торік протезами було забезпечено майже 20 тисяч людей. Із них 15,5 тисяч — нижні кінцівки й понад 500 — верхні. Йдеться не лише про військових, а й про людей, яким виготовляли протези планово. З метою безпеки ми не можемо називати чітку кількість військових з ампутаціями, але якщо ви чуєте цифри, мовляв, 100 тисяч людей втратили кінцівки внаслідок війни — це перебільшено щонайменше уп’ятеро. Немає такої цифри, це забагато.

Чи є складнощі з отриманням протезів? Якими є черги?

Черг насправді немає. Є проблема скерування пацієнтів на протезування, яка не вирішується. Ми неодноразово підіймали це питання. Наприклад, за нашими спостереженнями, найбільшу кількість людей чомусь скеровують до Львова. І немає різниці, з якого регіону пацієнт. Це можна було зрозуміти на початку військових дій. Але сьогодні майже в усіх областях налагоджена реабілітація і допомога.

Тож якщо ви чуєте, що якийсь центр з протезування каже, що у них немає місць, то це штучно створені черги. Загалом час очікування від моменту подачі документів до протезування займає до двох місяців. Щодо верхніх кінцівок, то може бути трішки довше. Тому що протезистів рук менше.

Яким має бути алгоритм отримання протезів? Чи може військовий, перебуваючи, наприклад, у шпиталі, сам обирати, де він протезуватиметься?

Так мало би бути в ідеалі. Коли у Мінсоцполітики вносились зміни до певних постанов, то йшлося про те, що заклади охорони здоров'я зобов'язані надавати пацієнтам вибір обирати підприємства з протезування. Але проблема в тому, що іноді пацієнти перебувають у дуже крихкому емоційному стані. Відтак чіпляються за речі, які на той момент їм здаватимуться більш вигідними. Іноді до них приходить лікар, дає ненайкращі поради, яким вони сліпо довіряють.

Важливо враховувати, що протезування краще робити ближче до місця постійного проживання. Бо протези ламаються, потребують обслуговування

І якщо людина, приміром, з Дніпра чи Харкова, то їздити до Львова їй буде не дуже зручно.  

Чи борються за пацієнтів представники протезних підприємств? Чи ходять по шпиталях із пропозиціями?

Так, ця проблема також існує, тому що не всі мають однаковий доступ до пацієнтів. Іноді лікарні будують протезне підприємство як частину медичного закладу. І, звісно, що вони переконуватимуть людину там протезуватись. Або пацієнт сам думає: «Раз я вже тут, то піду сюди на протезування». Але це не завжди добре, тому що у тому центрі можуть не надавати необхідних якісних послуг.

Як обрати заклад і протезиста? На що звертати увагу?

Насамперед потрібно звертати увагу на досвід. Не можна обирати установу за критерієм того, що у них найбільше реклами або ви про них часто чуєте.

З нашого досвіду, найкращі й найдосвідченіші протезисти працюють у невеликих, маловідомих закладах. У них і так достатньо пацієнтів, вони не потребують реклами

Навіть якщо підприємство розміщене у підвалі, але у ньому працює досвідчений фахівець, то це краще, ніж реабілітаційний центр на три поверхи, де працюють протезисти з дев’ятимісячним досвідом. На жаль, протезування — це бізнес.

Бувають випадки, коли пацієнтам кажуть: «Ідіть, збирайте 5-10 мільйонів гривень». І не тому, що це буде найкращий протез для пацієнта, а тому, що він буде найдорожчим, який протезист може продати і, відповідно, більше заробити. Тому на це теж треба зважати. Важливо завжди спілкуватися з декількома фахівцями, шукати додаткову думку. Якщо вже семеро, наприклад, фахівців опитали, вони всі сказали, що ні, у вас зависока ампутація і ви не зможете ходити на протезах, то напевно, це вже досить вагомий аргумент, аби зрозуміти, що це правда. Багато хлопців не можуть з цим змиритись і, на жаль, знаходяться люди, які цим можуть скористатися і їх обманути.

Радниця міністерки соціальної політики Олена Кульчицька цього року розповідала, що протезування в Україні оплачується коштом державного бюджету. І ніби немає потреби збирати гроші для тих, хто потребує протезування. Йдеться навіть про біонічні протези. Наскільки це відповідає дійсності?

На протезування однієї кінцівки держава виділяє до 50 тисяч доларів. Сума залежить від рівня мобільності та потреб пацієнта. Держава не фінансує експериментальні протези. Тобто якщо людина хоче отримати за державною програмою протез, то він має бути зареєстрований держлікслужбою як сертифікований медичний виріб. А якщо людині хтось із благодійників пропонує 3D протез, то такі не відносяться до медичних виробів, є експериментальними і не оплачуватимуться державою.

Функціональний протез коштує від 10 до 40 тисяч доларів. І грошей, які виділяє держава, на це вистачає

Багато хто думає, що, наприклад, біонічний протез — це найкраще, що може бути. Однак це міф, який створюють самі пацієнти. Іноді такі протези їм пропонують протезисти, бо їм це вигідно, вони можуть більше заробити.

Але як ми бачимо навіть по наших американських колегах і пацієнтах, багато хто користується саме тяговими протезами, механічними, і лише у деяких випадках використовують біонічні. Тому що вони мають складніший, ніж тягові, механізм. Частіше ламаються, вони тендітніші, їх не можна мочити, бруднити, потрібно захищати від пилу. Їх використовують переважно для офісної роботи. Якщо ж військовий хоче повернутися назад в армію і продовжити службу, то біонічний протез буде абсолютно недоречним.

Гроші держава дає, протези є, але чому час від часу у соцмережах можна зустріти пости про збори на протези?

Мені теж це цікаво. Ми вже втомилися людям говорити: «Перестаньте збирати гроші на протези. Для чого ви це робите?». По-перше, це роблять благодійні фонди, тому що вони з цього живуть. Збирають гроші на протези і частина коштів залишається у них. Другий момент — коли людям кажуть: «От вам такий протез не підійде, який можна отримати у межах державної програми. Вам потрібна ось така кисть, яка коштує 50 тисяч євро. Однак згори ще треба заплатити за роботу фахівця, витратні матеріали і так далі». Тобто грошей не вистачає. Людина оголошує збір.

Були випадки, коли ми пропонували дофінансувати протези, то нам казали: «Не лізьте не у свою справу». На жаль, є багато недоброчесних моментів. Ті ж, хто їздили протезуватися закордон, сьогодні говорять, що іноземці іноді відстають від того, що вміють робити наші спеціалісти. Вони не мали такого досвіду з подібними травмами. 98% пацієнтів все-таки протезуються  в Україні.

В Україні є майже сотня протезно-ортопедичних підприємств — як приватної, так і державної форм власності, які виробляють протези. Protez Hub співпрацює з усіма?

Ми переважно співпрацюємо не з підприємствами, а з фахівцями. Збираємо інформацію про те, які у них є потреби щодо професійного розвитку. На основі цього формуємо навчальні програми. От, наприклад, ми організовували велику подію, присвячену пацієнтам з обома ампутованими верхніми кінцівками. Це люди, які потребують особливого підходу, а їхня реабілітація займає довше часу. Ми скооперувалися з однією організацією в США. Її діяльність присвячена саме роботі з такими людьми. Двоє ерготерапевтів, протезист і четверо американців, які живуть з такими травмами вже понад 10 років, приїжджали в Україну для обміну досвідом.

В Україні досі неможливо здобути вищу освіту в галузі протезування. Яка ситуація з кадрами, зокрема, з протезистами? 

Це мій біль. Насправді, рух у цьому напрямку йде і я з цим живу 24/7. Ми як організація, яка займається й навчанням спеціалістів з протезування, хотіли це зробити ще у 2016-му. Але тоді, на жаль, у нас не вийшло. У чому полягає зміна? Перше, що ми зробили зараз, — за кілька місяців розробили й затвердили професійний стандарт «протезист-ортезист». Це кваліфікація, яка відповідає міжнародному стандарту Міжнародної спілки протезистів і ВООЗ, вони є фахівцями першої категорії в усьому світі. Це люди, які безпосередньо мають право працювати з пацієнтами. Інші категорії цього позбавлені.

Тобто якщо ти технік, протезист-ортезист, то ти можеш працювати з машинами, але не з людиною. Ти маєш мати клінічну освіту для того, щоб працювати з пацієнтом. У нас є певна кількість фахівців, які можуть відповідати цій професії, бо вже протезують понад 10 років та пройшли досить багато різноманітних курсів. І зараз проходять курс спеціалізації, який ми створили у межах цього прискореного процесу кваліфікації фахівців разом з Харківським національним медичним університетом. І ось по завершенню ми матимемо перших 13 фахівців, які вже будуть вважатися протезистами-ортезистами відповідно до європейських вимог.

Чи достатньо цієї кількості протезистів-ортезистів?

Нам не потрібні тисячі протезистів. Поки вистачить до ста на всю країну

Техніків потрібно втричі більше. Це люди, які будуть безпосередньо за верстатами працювати, виконувати завдання протезиста-ортезиста. Ми зараз працюємо над тим, щоб створити освітній стандарт магістра протезування-ортезування. І це вже буде офіційна програма, яка відповідає тому, що є в Європі та США. Основною вимогою для того, щоб людина могла бути протезистом-ортезистом в Україні, буде проходження ось цієї магістратури. Навчання триватиме 2 роки. 

Антоніно, ви розвиваєте галузь протезування в Україні від початку російсько-української війни, з 2014. Є керівником проєкту та президентом організації Protez Hub. З чого все починалося? 

З однієї людини. Це був військовий, який втратив обидві кінцівки вище коліна, по стегно, і на той момент для нього єдиним виходом було їхати протезуватися за кордон. Таких технологій, які він хотів, тоді Україна ще не мала. Не було й фінансування. Коли я почула його історію, стало зрозуміло, що таких хлопців буде багато, бо війна тільки розпочиналась. І потрібно вже починати щось робити, аби підтримка таким людям була системною і щоб ми могли це робити в Україні. Бо протезування за кордоном коштуватиме вдвічі дорожче.

Йшлося на той час про 70-100 тисяч доларів на людину. І мені прийшла думка, що ми маємо це змінити. Першочергово я почала шукати тих, хто міг би навчати наших фахівців, вдосконалювати їхні навички і підвищувати знання в Україні. Так я познайомилася з американцем Джоном Батздорфом, який є президентом благодійної організації Prosthetika та одним з екзаменаторів сертифікаційної ради США, які підтверджують кваліфікації протезистів і ортезистів.

Він погодився допомогти і з того часу ми працюємо разом, аби все це далі розвивати.

Який протез на сьогодні є найфункціональнішим?

Це індивідуально. Залежить від діяльності людини. Тому спочатку фахівець запитує: «Що ви хочете робити цим протезом?» Комусь підходить електричне коліно, а хтось хоче простіший протез, тому що його можна мастити, бігати і стрибати з танків і не потрібно заряджати. Бо, наприклад, якщо хлопець повертається на передову на протезі з гідравлічним коліном, то йому не треба перейматися, що десь немає блоку живлення, щоб його підзарядити. А електричне коліно треба заряджати. Відповідно, його не можна мочити. Воно важче, тому що в нього складніший механізм. Це все треба враховувати.  ‍

Чи очікували ви, що Росія наважиться на повномасштабне вторгнення? Де вас застала велика війна?

Звісно, не очікувала. Я була в Канаді. Перші пів року ми спали по дві години на добу. Все було, немов у тумані. Це був нескінченний потік роботи. Ми шукали все, що можна було дістати, і відправляли до України.

Вже у травні 2022 я поїхала до України. У мене були дві валізи, забиті тепловізорами й дронами

Як давно ви проживаєте у Канаді, чим займаєтеся, окрім волонтерства?

Моя перша вища освіта — викладач, магістр германської філології і літератури. Я навчалась у Чернівецькому національному університеті і одного разу поїхала подивитися на англомовну країну, до Канади. У мене ніколи не було думок кудись виїжджати. Але так сталося, що саме там я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Спочатку приїжджала до нього, а згодом залишилася. Здобула другу вищу освіту економіста. Час від часу викладаю математику. Однак це буває рідко, бо багато часу забирає все, що пов’язане з Україною.

Інколи буває так, що два тижні живу у Канаді, а потім місяць в Україні. Деколи пів року у Канаді, потім знову декілька місяців в Україні. Все залежить від того, що і де відбувається та чи потрібна моя присутність. Багато чого я роблю дистанційно. У Канаді на мене чекає чоловік та двоє дітей. Старшому сину 16 років. Молодшому — 7. Вони вже звикли до моєї відсутності. Деколи важкувато, але що поробиш.

Розумію, що роблю потрібні для країни речі. І поки є така можливість, я допомагатиму

Якою б ви хотіли бачити Україну після війни?

Такою, якою вона, на жаль, не буде за нашого життя. Звісно, що ми все для того робимо, але у мене дедалі більше сумнівів, що це відбудеться скоро.

На жаль, деякі люди досі не розуміють, чому треба жити по совісті і не думати лише про те, як набити грошима власні кишені

Кожен на своєму місці повинен розуміти, для чого мають існувати якісні і добре сформовані державні інституції. І це усвідомлення має бути від Києва і до будь-якої сільської ради. Хочу, аби було більше відповідальності у людей за свої дії. І це має бути однаковим для всіх, незалежно від того, хто чий кум, брат чи сват. Лише за таких умов ми зможемо побудувати міцний фундамент. Поки його не збудуємо — все буде сипатися. Це буде бутафорія. Ми маємо це зробити. І головне, що нам це під силу. 

Фотографії з приватного архіву

З 2008 року Люба Шипович проживала у Сполучених штатах, будувала успішну IT-кар’єру, але з початком повномасштабної війни повернулась до України. Люба — співзасновниця громадської організації «Razom for Ukraine». А з 2023-го — засновниця благодійного фонду «Dignitas», який опікується військовими та ветеранськими проєктами, зокрема — постачанням армії БПЛА та навчанням операторів дронів. За версією журналу Forbes, торік Шипович увійшла до рейтингу «50 лідерок України».

Наталія Жуковська: Любо, основний напрям вашої роботи — безпілотні технології: розвідувальні та ударні дрони. Яка реальна ситуація із забезпеченням підрозділів БПЛА на сьогодні?  

Люба Шипович:  Ми говоримо загалом про технології. Окрім безпілотників, йдеться також про програмне забезпечення, ситуаційну обізнаність, систему управління боєм тощо. Якщо говорити про забезпечення дронами, то держава вже їх купує. Так, ще у недостатній кількості, але вони з'явилися. Однак нам дуже бракує інфраструктури навколо цих безпілотників. Йдеться про антени, станції наземного керування, портативні електростанції, планшети, 3D принтери для друку контейнерів під вибухову частину системи скидів. Уся ця інфраструктура, на жаль, зараз взагалі ніяк не покривається державою. Забезпечення йде або через фонди, або самі підрозділи збирають на це гроші.

Сам по собі дрон не летить. Мають бути ще окуляри, пульт, антени, зарядний пристрій, планшети, ретранслятор 

Що потрібно зробити, щоб дронів на фронті було достатньо?

Якщо порівнювати 2022 рік, коли дронів взагалі не було, і зараз, то нині ситуація значно краща. Цього року, за словами прем’єра, виділено 40 мільярдів гривень на закупівлю безпілотних систем. Це вже прогрес. Але цього недостатньо. Коли президент говорить про мільйон дронів, то це лише звучить як багато. А насправді ми рахували, що такої кількості при теперішній лінії фронту та інтенсивності бойових дій вистачить лише на три місяці. Тобто мільйон — це, по суті, четверта частина від потреби на рік.

У нас інтенсивна війна, найбільша в світі війна дронів за все існування людства. До того ж часто через відсутність боєприпасів дрони замінюють артилерію. Західні країни не готувалися до великої сухопутної війни. Доктрина НАТО — отримати перевагу у повітрі. Ми ж ведемо велику сухопутну війну. Забезпечити її боєприпасами не в силах навіть об’єднані країни НАТО. З одного боку, у них не вистачає потужності, з іншого — заважають політичні та бюрократичні процеси. Ми не можемо розраховувати суто на допомогу західних союзників.

Ми повинні вкладатися у своє виробництво. І те, що у нас виходить досить непогано, — це насамперед виробництво безпілотних технологій

Відомо, що Україна досі залежить від Китаю щодо деяких компонентів, необхідних для виробництва дронів. І торік китайці вже ввели певні обмеження на експорт. Як ви оцінюєте ризики того, що в якийсь момент вони зовсім закрутять «гайки»?

Ми повинні шукати альтернативи. Китай — найдешевший, найбільший виробник, але, на щастя, не монополіст. У країнах Середньої Азії є й інші виробництва. Також будуються заводи в Європі та США. І, звичайно, нам треба величезну увагу приділяти локалізації виробництва саме комплектуючих. Те, що ми можемо робити в Україні, треба робити тут, навіть якщо це дорожче. Тому що під час війни вартість не оцінюється суто економічною складовою. Є ще компонент національної безпеки. Зараз в Україні є кілька сотень стабільних виробництв. Однак дуже мало з них масштабують виробничі потужності, тому що не мають гарантій, що замовлення будуть постійними.

Держава має заключати з виробниками середньо-довгострокові контракти на закупівлю. Якщо він буде хоча б на три роки, виробнику буде цікаво інвестувати у свій бізнес

І це, напевно, найбільша проблема. А якщо ми говоримо про виробників в європейських країнах, то вони взагалі хочуть 8-10-річні контракти. Адже це капітальні інвестиції у виробничі лінії, розширення виробництв і так далі.  

Любо, ви займаєтеся волонтерством із 2014 року. Саме тоді у США був створений благодійний фонд «Razom for Ukraine». Ви є його співзасновницею. З 24 лютого впродовж року ви змогли зібрати 68 мільйонів доларів. Як це вдалося зробити?    

Понад 60% — це були невеликі донати від людей, переважно американців та канадців. На допомогу українській армії вони давали по 10, 20, 100 доларів. Були також корпоративні донати. До десяти корпорацій виділили по мільйону доларів. Це були досить відомі у світі компанії, які часто бажали лишатися анонімами. Таку активність іноземців я пояснюю тим, що на той момент Україна була у топі всіх новин. І це був нормальний порив — допомогти у боротьбі проти несправедливості.

Слід розуміти ще й саму культуру американців, де волонтерство виховується змалечку. Це невід'ємна частина життя. Є навіть спеціальні дні у році, так званий Giving Tuesday, що об’єднує людей заради допомоги одне одному. Зараз ця допомога є значно меншою, зокрема й тому, що Україна зникла з новин. Торік у грудні я їздила до США, де американці мене запитували: «У вас ще досі йде війна?» Тобто якщо в новинах це не показують, то, здається, що вже все закінчилося. Але це так само, як українці не знають, що відбувається в інших державах. Наприклад, у грудні важливою новиною була Венесуела. А запитайте в українців, що там відбувалося? Чимало людей скажуть: «А де це?» Коли чогось немає у новинах, цього ніби не існує.

Торік команда, яка працювала над військовими та ветеранськими проєктами в «Razom for Ukraine», виокремилася в окремий фонд Dignitas. Чому так сталося?

Із 68 мільйонів доларів, які нам вдалося зібрати під час першого року повномасштабної війни, 45 мільйонів пішли на підтримку військових. А саме — на закупівлю тактичної медицини, дронів, рацій, електростанції тощо. Поза тим в організації існували гуманітарні напрямки. І наприкінці 2022 року почалися розмови, що військову допомогу потрібно зменшувати, а більше грошей спрямовувати на підтримку та розбудову. На той момент я була єдиним членом ради директорів, хто був в Україні, всі інші — у Сполучених Штатах.

Я намагалася донести людям, що в Україні ще зарано щось розбудовувати, що потрібно вкладатися у захист. Тому що якщо ми не знищимо російський танк, він продовжуватиме стирати з землі наші міста. Відтак відбудова стане безперервною

І, власне, на цьому етапі у нас розпочалися певні розходження. Ставало дедалі важче адвокатувати за те, що гроші потрібні саме військовим. І порадившись зі своєю командою, ми вирішили відділитися в окремий фонд, де у статуті чітко прописано, що ми є фондом технологічної допомоги силам безпеки і оборони та ветеранам. Ми знову почали з нулем доларів на рахунку. 

‍Хто є «кістяком» вашої команди?

Всі ті, хто працювали разом з нами над військовими і ветеранськими проєктами ще з 2014 року. Найбільший напрям «Victory Drones» очолює Марія Берлінська. Це екосистема навчання військових технологіям. А саме — операторів безпілотників для ЗСУ, ДСНС і медслужб у співпраці з Генштабом. Є також проєкт «Люті пташки» — забезпечення фронту ударними дронами. Його очолює Катя Нестеренко, яка до цього багато років працювала в проєкті «Ізоляція», яка дуже добре знає і розуміє Донецький регіон.

Є проєкт «Тисяча дронів». Йдеться насамперед про розвідувальні безпілотники. Бо, наприклад, у Сполучених Штатах ми не маємо права збирати гроші на ударні дрони. Тому ми збір грошей розділили. На ударні безпілотники збираємо в Україні, а на розвідувальні — за кордоном.

Ще є проєкт «Літай», у межах якого військових у реабілітаційних відділеннях навчають керувати FPV-дронами. Цей проєкт очолює Дана Юрович, яка до того багато років працювала у команді МОЗ з Уляною Супрун (в.о. міністра охорони здоров'я України з 2016-2019 рр. — Авт.) та на різноманітних міжнародних проєктах. На десятий рік війни волонтерство має бути професійним. Так, були періоди, коли всі займалися всім, коли без розбору і розуміння купувалися турнікети, дрони. Але насправді такий підхід є неефективним використанням фінансового ресурсу, який і так досить обмежений. Кожен має займатися своєю сферою.

От, наприклад, всі знають, що треба купувати дрон Mavic. Однак те, що їх є ціла лінійка з різними характеристиками і прошивками, не всі розуміють. І виходить, що люди витрачають гроші на Mavic 3 Classiс, який в умовах фронту є часто непридатним до застосування. Але якщо б додати трішки грошей, то можна купити інший дрон, який точно принесе користь. Були навіть випадки, коли куплені і не перепрошиті дрони одразу передавались військовим, і без анонімінізованої прошивки вони розкривали позиції. Тому це інколи не просто марнотратство, це може принести шкоду військовим. Ось тому ми не ліземо в інші сфери. Наше — це технології.

Тривалий час ви займалися адвокацією питання зброї для України. Що було найскладнішим і чи завжди вас чули західні політики?

Я і зараз продовжую це робити. Наша американська частина команди регулярно спілкується з конгресменами, їздить на зустрічі. Ця робота не припиняється. У 2022 році було складно взагалі переконати американських політиків, що Україна вистоїть. Якщо згадати той період, то яку зброю Україні давали? То були Джавеліни та Стінгери — не для ведення війни, а для партизанщини. І тільки у травні 2022, коли стало зрозуміло, що Україна дійсно готова воювати, почали давати більш важке озброєння саме для ведення війни регулярними військами. Тобто до середини 22-го року треба було просто переконувати, що ми зможемо, вистоїмо, що нам не потрібно по Дніпру здавати Україну та погоджуватись на будь-які мирні угоди.

Ми показали, що готові воювати. В нас повірили західні політики й західні виборці

Що ми  маємо робити, аби не допустити ослаблення підтримки з боку Європи та США?

Мені здається, що в США Україна зникла з новин. Ми не діємо проактивно. Подивитися на ту ж Росію, яка вже понад 20 років розвиває мережу телеканалів по світу. У них є мовлення різними мовами — арабською, іспанською, англійською, французькою, німецькою та іншими. Тобто вони генерують свій контент. Крім того, у них є ціла серія розважальних передач. Вони підтягують цим увагу глядача. Між цими розважальними передачами запускають новини. А які новини йдуть від росіян про Україну? Ті, які їм вигідні.

Звідки західний споживач бере інформацію про Україну? Або з тих нечастих новин західних медіа, або з російських телеканалів. Нам потрібно більше уваги приділяти інформаційному простору і розуміти, що іноземний споживач споживає інформацію своєю мовою. Не українською, не завжди англійською. Є величезний іспаномовний світ, якому ми не приділяємо уваги, арабський світ, де теж у нас дуже мало інформації. І для того щоб отримати підтримку в тих країнах від політиків, треба отримати її насамперед від їхніх виборців.

Чому в Америці зараз ідуть політичні торги? Україна — розмінна монета, бо у виборця немає однозначної думки про нас. Якщо б усі виборці хотіли підтримувати Україну, то можна точно гарантувати, що політики б теж це робили. Бо вони дивляться на свого виборця, особливо в Америці, де вибори до Конгресу відбуваються щодва роки. Це досить короткий виборчий період. А тому виборця слухають постійно. До того ж часто наші політики використовують західні медіа для боротьби між собою. І тут варто розуміти, що це теж йде нам не на користь.

Коли західний споживач бачить наші внутрішні політичні ігри, він думає, що війни вже немає, бо між собою змагаються місцеві політики

Велика ціль держави — вступ України в НАТО. Це те, що буде найбільшою безпековою гарантією для країни. Чи вірите ви у НАТО, коли кожен захищає кожного?

Я досить багато спілкувалася з поляками на цю тему. Вони впевнені, що будуть наступною ціллю РФ. Але коли їх питаєш, а чи підете ви захищати країну, то у відповідь чуєш: «А для чого? Ми ж в НАТО, американці приїдуть нас захищати». Це така класична відповідь. Вони не розуміють, що насамперед треба самим захищати свою країну. І цей колективний договір НАТО — не про те, що я посиджу, а хтось приїде воювати замість мене. Це означає, що ми разом всі захищаємось.

На мою думку, Росія далі піде не в Польщу, а в країни Балтії. І мені здається, що естонці, латвійці, литовці дуже добре це теж розуміють. Як і те, що покладатися треба на власні сили. Тому вони активно готуються

Зокрема, проводять навчання населення. Якщо говорити про країни НАТО, то нам здається, що це сильна, потужна армія. Але досвіду ведення сухопутної війни в Альянсу немає. Зараз дуже багато наших військових проходять навчання за кордоном і навіть натівські генерали визнають, що більше знань можуть взяти від українців, ніж навпаки. Бо зараз в світі існує тільки одна країна, яка може протистояти Росії  — це Україна. Тільки у нас є досвід протистояння такому потужному агресору. Тож якщо НАТО розглядає Росію як ворога, то там точно зацікавлені мати Україну, якщо не в складі, то принаймні хорошим союзником.

Фотографії з приватного архіву

Один із найвідоміших американських генералів, який з 2022 року обіймає посаду старшого радника американської правозахисної організації Human Rights First, в інтерв'ю радіо Times Radio під час нещодавнього саміту НАТО поставив діагноз ситуації Заходу, Росії та України в контексті війни, яка триває вже два з половиною роки. 

‍Що можуть зробити росіяни

Годжес вважає, що у Росії вже залишилося мало простору для маневру, оскільки вона більше не має можливості вивести Україну з війни. Російські командири і політики на чолі з Путіним, не дбаючи про своїх солдатів, будуть продовжувати прирікати тисячі інших на смерть і інвалідність день за днем.

«Однак я не думаю, що це триватиме нескінченно, — оцінює військовий. — Їхні людські ресурси не є невичерпними. Навіть якщо ми не будемо серйозно ставитися до санкцій і обмеження їхньої здатності транспортувати нафту, я не знаю, чи зможуть вони протриматися ще два роки — також з огляду на нестачу живої сили і необхідних їм компонентів».

На думку генерала, Захід відіграватиме ключову роль у прискоренні розпаду Росії, якщо серйозно поставиться до потужних економічних інструментів, які вже давно є в його розпорядженні

Наразі Росія «робить, що може, чекає, коли ми її відпустимо, і сподівається, що потенційна адміністрація Трампа полегшить їй життя». І це приблизно все, що вона може собі зараз дозволити.

‍Путін: розрахунки поганої людини

В очах Годжеса Путін — високоінтелектуальна людина, але водночас зла, безжальна і така, що не дбає ні про що, окрім збереження влади. Його сподівання на можливу перемогу Трампа добре відомі: він сподівається, що США припинять підтримувати Україну і змусять її укласти мир на російських умовах. З іншого боку, якщо переможе Байден [читай: кандидат від Демократичної партії, оскільки інтерв'ю було взято до того, як президент США зійшов з виборчих перегонів — ред.], Путін керуватиметься вже знайомим розрахунком: подальші диверсійні дії в західних країнах і посилення дезінформації, яка, як очікується, підірве довіру громадян вільних країн до їхніх лідерів і демократичних інституцій. 

Політика Байдена: «ловити стріли»

Годжес високо цінує нещодавні обіцянки президента Байдена надіслати Україні більше зенітного обладнання: це важлива допомога, яка відповідає реальним потребам українців, що захищають себе. Але це вирішує лише частину проблеми. «Набагато ефективніше вбити лучника, ніж намагатися перехопити всі стріли, які він випускає, — зазначає генерал. — Цей пакет допомоги допомагає перехопити більше стріл, але він жодним чином не допоможе вбити стрілка».

За словами військового, адміністрація президента Байдена продовжує проводити «жахливу політику», згідно з якою Україна не може атакувати російські бази всередині Росії, використовуючи, наприклад, американські системи ATACMS. На практиці така політика дає Росії захист для здійснення атак на українські міста. Так, генерал радий бачити більше «Патріотів» і ПТРК, але цього все ще недостатньо. «Я не знаю, що ще має статися, щоб Білий дім серйозно поставився до допомоги Україні у перемозі над Росією. Путін бачить, що ми не робимо всього, що потрібно. У нього все ще є великий покупець його газу, Індія, тому поки ми не почнемо серйозно допомагати Україні перемогти Росію, росіяни продовжуватимуть бомбити Україну», — попереджає він.

‍Надмірний страх і віртуальні гарантії

Годжесу хотілося б вірити, що, як заявляють союзники і сам президент Зеленський, шлях України до НАТО справді незворотній. «Проблема в тому, що на цьому шляху немає ніякого руху», — каже він. На саміті у Швейцарії багато політиків довго розмірковували про те, що вони можуть зробити з цим, але ніщо в цій балаканині, здається, не веде до неминучих і незворотних рішень. Хто саме так вважає? США і особливо Німеччина, які продовжують блокувати це питання, керуючись надмірним страхом, що Росія може застосувати ядерну зброю. «Поки цей надмірний страх не буде подолано, нічого не зміниться на краще», — каже генерал.

— Які гарантії НАТО може надати Україні і який дипломатичний удар може завдати Росії, якщо вона зараз не може запропонувати українцям членство?, — запитує журналіст.

Хоча Годжес не говорить про це прямо, з його слів зрозуміло, що в цій ситуації — жодних. Бо немає 100-відсоткової впевненості, що Україна вступить до НАТО. Враховуючи, що Будапештський меморандум 1994 року. [в якому США, Великобританія і Росія в обмін на відмову України від ядерного арсеналу гарантували її суверенітет і територіальну цілісність — ред.] виявився порожнім зобов'язанням — Годжес не впевнений, що наступні подібні зобов'язання будуть більш наповненими змістом. 

Якщо Захід знову зазнає поразки

Генерал покладає всю свою надію на розуміння багатьма країнами того, що Україна не може зазнати поразки, що вона повинна перемогти, адже її поразка стала б катастрофою для всієї Європи, а отже, і для світу. Бо якби це сталося, наступні мільйони українських біженців потрапили б до Польщі та Німеччини, а десятки тисяч українських солдатів були б примусово призвані до російської армії, посилюючи її потенціал. 

Якщо США зазнають невдачі — через прихід до влади нової команди (команди Трампа) або з будь-якої іншої причини, зазнають невдачі, не зробивши того, що потрібно, — загроза для Європи не зменшиться, а збільшиться

У будь-якому випадку, не буде нічого дивного в тому, що США, і ширше — так званий колективний Захід, не виправдає очікувань. За останнє десятиліття і ті, і інші вже не раз зазнавали невдач. «У 2008 році, коли Росія вторглася до Грузії, ми нічого не зробили. Так само, коли росіяни перетнули червоні лінії, накреслені президентом Обамою в Сирії, і коли вони вторглися в Україну в 2014 році», — зазначає Годжес. Не дивно, що в 2021 році, готуючи вторгнення, а в 2022 році здійснюючи його, Путін припускав, що гнів Заходу і цього разу закінчиться нічим. 

Реанімувати стримування

Американець також перераховує інші вражаючі ознаки слабкості Заходу, які переконали Путіна в його правоті: трампістська атака на Капітолійський пагорб 6 січня 2021 року, безладне виведення американських військ з Афганістану, нездатність Німеччини зупинити, незважаючи на російську анексію Криму і значної частини Донецької та Луганської областей, будівництво «Північного потоку-2», слова президента Макрона про «смерть мозку НАТО». 

«Можна собі уявити, що на тлі всього цього в Кремлі подумали: «Нумо закінчимо це діло», — коментує Годжес. 

Війна в Україні спалахнула через те, що стримування провалилося. Отже, стримування необхідно відновити, тому що світ є взаємопов'язаною системою. Економічне процвітання США, зазначає радник президента США з прав людини, залежить від процвітання Європи, а це неможливо, якщо на Старому континенті бракуватиме стабільності та безпеки. 

«Якщо ми допоможемо Україні перемогти Росію, це допоможе ізолювати Іран, а потім і Північну Корею, що, в свою чергу, стримуватиме Китай. Тому що китайці побачать, що Захід має політичну волю, промисловий потенціал і військові можливості», — стверджує Годжес. Поразка Росії також є єдиним серйозним захистом Заходу від приходу до влади ізоляціоніста Трампа.

Якщо ж Україна програє, ризик прийняття Китаєм «страшних рішень»⁽ різко зросте.

Коли Путін впаде зі скелі

Як швидко росіяни досягнуть переломного моменту в цій війні та як довго Путін утримуватиме владу, залежить від людей із найближчого оточення диктатора. Тому що він відповідає тільки перед ними —  олігархами і найближчим оточенням Кремля, а не перед парламентом, виборцями або журналістами, які ставлять незручні запитання від імені цих виборців, як це відбувається в будь-якій нормальній країні. Тож коли ці люди зрозуміють, що шансів на перемогу Росії більше немає, вони «зіштовхнуть Путіна з обриву і позбудуться його». 

Так, поки що у кремлівського диктатора ще немає вагомих підстав вважати, що він програє. Але день, коли він це зрозуміє, стане початком його кінця 

‍

Переклад: Анастасія Канарська

Бойовий медик Даміан Дуда на фронті в Україні від 2014 року. За цей час разом зі свою командою медиків-добровольців він врятував чимало життів українських військових. І команда продовжує це робити. Аби легше було отримувати гуманітарну та фінансову допомогу, було створено офіційний фонд «W międzyczasie» (українською «Тим часом»). І щоразу, повертаючись з Польщі до України, ці люди везуть необхідні ліки та обладнання для порятунку українців.

Наталія Жуковська: Даміане, з 2014 року ви рятуєте українців на фронті. Що мотивує вас продовжувати це робити?

Даміан Дуда: Мені було цікаво побачити на власні очі, що відбувається в Україні. На початку 2014 у Польщі було багато російської пропаганди, яка з екранів телебачення вперто розповідала про те, що це не Росія почала війну, що в Україні так звані бандерівці і нацисти здійснюють державні перевороти. Вперше я приїхав у Маріуполь як міжнародний спостерігач і там зрозумів, якою страшною зброєю є пропаганда.

Замість нацистів і бандерівців я побачив нормальних людей, які боронили свій край. Я переконався, що все, про що говорили росіяни, — повна маячня. В Україні вже на той момент тривала реальна війна, а не антитерористична операція. Люди потребували допомоги. У Польщі є закон, за яким без спеціального дозволу держави заборонено воювати в іншій країні, можна піти лише бойовим медиком, а не, наприклад, штурмовиком. Тож я вирішив їхати до України як бойовий медик. Майже опанував цю справу, хоча вчитися треба постійно. Найскладніше дається фармакологія. Важко запам’ятати, які ліки від чого і коли їх слід давати пораненому.

Найбільшою мотивацією мого перебування на фронті є те, що багато моїх друзів воюють за свою країну. Я маю їм допомогти, тож це і моя війна також

Які трансформації відбулися впродовж останніх двох років? Що змінилося на фронті, зокрема у медичному забезпеченні?

Змін відбулося багато. Можна сказати, що кожні три місяці ти бачиш іншу війну. З’являється чимало нової зброї, технологій, змінюється тактика ведення бою. Та й тактична медицина стала більш спеціалізованою. Наприклад, є кейсеваки — повнопривідні джипи, переобладнані для евакуації поранених бійців бойовими медиками, які здатні долати важкопроїздні дороги через ліса і болота. Це дає можливість оперативніше рятувати бійців.

Кейсеваки є майже у всіх підрозділах, але, на жаль, поки що не всі оснащені ШВЛ, респіратором і концентратором кисню. Щодо потреб, то, наприклад, на стабілізаційних пунктах завжди бракує крові. Загалом все залежить від підрозділу. Є більш укомплектовані, є — навпаки.

Найважливіше, аби у всіх бійців були якісні бойові аптечки із сертифікованими турнікетами й ліками. З цим є проблема

Наприклад, тих же китайських турнікетів не має бути в аптечках військових. Але це залежить насамперед від начмеду та бойового медика. Якщо начмед свідомий, то такого не буде. Коли наша команда їде на передову, ми маємо все необхідне. Донати для нашого фонду «W międzyczasie» нам дуже допомагають. Ми можемо закуповувати потрібні ліки чи обладнання. 

Як виглядає війна зсередини? 

Тут немає нічого романтичного. Війна дуже сильно смердить. Тут запах поту, крові та болотяного бруду. Він переслідує навіть після того, як повернувся із завдання. Війна викликає чимало поганих думок та образів. Це дуже негарний світ. 

Якою є ваша команда? Хто ці люди?

Ми зараз на «нулі». Щомісяця у нас ротація. Міняємося по троє. Особисто я їду до України на місяць, потім два місяці перебуваю в Польщі. Від нас завжди є медичний екіпаж на місці. Більшість колективу — поляки. Є дві українки й одна медикиня з Німеччини. Дехто з них з медичною освітою. Хто її не має, працюють водіями або ж на інших посадах. Всі вони добровольці.

Перед тим, як потрапити до нас у команду, люди проходять спеціальну підготовку, яку не всі витримують. Спочатку — співбесіда з нашими психологами. Вони бачать, хто зможе поїхати на війну, а хто — ні. Далі — підготовка на полігоні. Аби її пройти, треба бути сильним фізично. У програмі також психологічна підготовка. Ми навчаємо, як витримати стрес, справлятися з емоціями. І наостанок — медичне тренування у Польщі. Загалом підготовка займає до трьох місяців. І лише після цього ми пропонуємо людині роботу у нашій команді.

Що для вас найскладніше під час евакуації пораненого?

Найскладніше і найважливіше, аби поранений вижив. Також важливим моментом є наша безпека. Зазвичай ми більше думаємо про життя пораненого, ніж про себе. Але це не правильно. Навіть на навчанні нас вчать — спершу подбай про свою безпеку. Однак на практиці виходить навпаки.

Даміане, а чи рахували, скільки життів українських військових ви врятували?

Не рахував. Це були люди з різними пораненнями — кульовими, ампутаціями, контузіями. Траплялися моменти, коли поранених було дуже багато. Так було у Соледарі, Бахмуті, згодом на Запоріжжі. Були дні, коли лише наш автомобіль вивозив пів сотні поранених військових. Тому загальну кількість поранених, з якими доводиться працювати, оцінити важко.

Як справляєтеся, коли не вдається врятувати військових? 

Перша річ, якій ми навчаємо бойового медика, — думка, що ти не допоможеш усім. Ти маєш усвідомити, що це неможливо. Якщо ти зробив все можливе — не звинувачуй себе. Звісно, кожен по-своєму переживає втрату бійця. Комусь психологічно складно впоратися з таким болючим моментом. Тож у нашому фонді працюють три психологи, які допомагають всім, хто цього потребує. До них звертаюся й я. Це нормально, бо іноді ти можеш думати, що все ок, проблеми немає, а вона є. Тому не треба нехтувати цим. Кожен, хто на ротації в Польщі, йде до психолога.

Кожна мить на війні — ризик. Однак ми не думаємо про смерть, ми шукаємо можливості, аби врятувати військового

Особисто я завжди дуже сконцентрований на своїй роботі. 

Були моменти, які запам'ятаються на все життя? 

За цей тривалий час таких історій назбиралося чимало. Торік ми працювали із силами спеціального призначення на одному з гарячих напрямків фронту. Пішли із хлопцями на штурм, у нас було багато поранених. Одного хлопця ми несли на руках 10 кілометрів. Медична евакуація не могла приїхати за нами, противник гатив з протитанкової зброї. Весь цей час ми надавали допомогу військовому. Слава Богу, він вижив. Під час цього штурму загинув наш командир. Через п’ять днів ми повернулись у сіру зону за його тілом. Ми пам'ятатимемо це до кінця свого життя.

Попри ризик, у нас є правило: всіх повернути додому.

Чи є якісь воєнні забобони у вашого екіпажу? 

Особливих немає. Але не можна казати «пока», бо можеш накликати смерть. Тому коли хтось йде, то кажемо «будемо на зв’язку» або «побачимось пізніше».  

У вас позивний «Лектор». Чому так?

Коли я вивозив поранених із Соледару, то росіяни, зокрема вагнерівці, розповідали у соцмережах, що я вивозив їх частинами. Нібито різав тіла і продавав органи до Німеччини. Тому й виник позивний «Лектор» — від Ганнібала Лектера (серійний вбивця і канібал — вигаданий персонаж тетралогії американського письменника Томаса Гарріса — Авт.). 

Ви розширюєте свою медичну місію. Зокрема, у Варшаві безкоштовно навчаєте охочих медичній справі. Розкажіть про це.

На сьогодні у Варшаві ми навчаємо польських медиків. На жаль, немає часу для інших. Час від часу ми працюємо з польською армією, поліцією і ділимося власним досвідом, здобутим на війні. У центрі працює 46 людей. 

Як рідні реагують на ваші поїздки на передову? Відмовляють чи підтримують?

По-різному. Більшість моїх рідних мене підтримують. А ось багато моїх знайомих, бойових медиків, кажуть своїм родинам, що вони у Львові на навчаннях. Приховують, що перебувають на «нулі». Все заради того, аби ті не хвилювалися.

Чи змінила війна ваші життєві цінності? Що зараз найважливіше?

Для мене найважливіше, аби більшість військових вижило у цій страшній, кровопролитній війні. Думаю, що сьогодні немає людини, котру не змінила війна. Я перестав звертати увагу на дріб’язкові проблеми у житті. Зараз ти розумієш, що воно є крихким, ти легко можеш його втратити. Решта думок буде після війни. Зараз є час на роботу, донати і захист країни.

Сьогодні закінчився час волонтерства. Чоловіки не повинні прикриватися тим, що «я доначу гроші, тому воювати не піду». Наразі час боротьби, бо якщо не буде військових на «нулі», то не буде України

Як за ці роки повномасштабної війни змінився ворог?

Він пішов вперед, значно зменшилася кількість «м'ясних» штурмів. У них з’явилося більше тактики, є гарна зброя, різноманітні дрони і, звісно, люди. Коли кажуть, що то дурна орда — це неправда. Це дуже серйозний противник. І вони роблять висновки. Вчаться на своїх помилках. Ми, на жаль, жодних висновків поки що не робимо. 

Чи не відчуваєте ви, що Захід втомився від війни в Україні?

Війна може тривати роками. Багато людей зрозуміли, що одного дня війна може прийти до Європи. І для цього не потрібно, щоб росіяни йшли до Польщі. Вони можуть зайти до Балтики, яку захищатиме НАТО і таким чином Польща буде втягнута у війну.

Свідомі прості поляки й політики це добре розуміють і знають, що росіян треба зупинити в Україні. Особисто я допомагатиму стільки, скільки зможу, допоки триватиме ця війна

Що зробите щонайперше, як закінчиться війна?

У мене є знайомі на Закарпатті. Я дуже люблю гори і точно туди поїду. Там для мене ідеальний спокійний світ.

Україна — моя друга країна. Я — поляк, але половина мого серця — українська. Відчуваю, що є частиною вашої держави. Це і моя війна. Я воюю за Україну. Після завершення війни дуже хотів би бачити вас в ЄС і НАТО. Знаю, що це непроста справа. І проблема не лише у війні. Є багато внутрішніх проблем всередині країни. Втім вірю, що попри все Україна стане сильною і незалежною частиною нашого європейського дому. 

Фотографії з приватного архіву‍