Ексклюзив
20
хв

Перші добровольці Українського легіону підписали контракти із ЗСУ

Перша група добровольців розпочала базову підготовку

Sestry
No items found.

Процедура підписання контрактів відбулася в рекрутинговому центрі. Його розгорнули при генеральному консульстві України в Любліні.

Після підписання контрактів група добровольців вирушила на військовий полігон Збройних Сил Республіки Польща для проходження базового військового вишколу, який триватиме 35 днів. Далі військовослужбовці зможуть продовжити навчання за обраними військово-обліковими спеціальностями на базах НАТО в Європі, розповів представник командування Українського легіону, підполковник Петро Горкуша:

— На сьогоднішній день до рекрутингового центру «Українського легіону» надійшло майже 700  заявок від громадян України, які проживають у Польщі, Чехії, Німеччині, Ірландії та інших країнах. Після проходження військово-лікарської комісії, відповідних перевірок і підписання контрактів вони також приєднаються до лав легіону.

— Це важливий крок, що демонструє рішучість українців, які, перебуваючи за кордоном, готові захищати свою Батьківщину. Наше консульство, разом з посольством та усіма українськими дипломатичними установами у світі підтримує Український легіон та надає всебічну підтримку всім охочим приєднатися до його лав, — наголосив Генеральний консул України в Любліні Олег Куць.

Рекрутинговий центр Українського легіону в Любліні продовжує прийом заявок від громадян України. Заявки можна подати через офіційний сайт Українського легіону або через українські консульства і посольства в Європі.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/670064b9371ecfa3749d7347_8f98b1a7b04779a144640363f279fdba2fe1e982.avif">Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців</span>

Усі фото: Міністерство оборони України

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
визволення Херсона

Перші повідомлення про звільнення Херсона з’явились напередодні

За словами херсонців, інформація про звільнення міста почала ширитись 10 листопада. Як розповіла жителька міста Інна (імена героїв змінено з міркувань безпеки), вона натрапила на новини про звільнення прилеглих сіл: «Вже тоді було ясно, що Херсон — наступний. Читаючи і розуміючи це, я не могла стримати сліз».

Інша очевидиця Наталія розповідає, що напередодні чула, як росіяни тікають: «10 листопада 2022 року з 22:00 було чутно техніку, цілу ніч вони (росіяни — Ред.) її перекидали. Зранку наступного дня ми пішли ловити зв'язок та обміняти гроші. І десь о 10:30 був останній сильний вибух. Це вони підірвали Антонівський міст. О 12.00  ми дізналися, що наші рідненькі ЗСУ вже в Таврійському районі. Святкували ми 3 дні».

Антонівський міст після відступу росіян

Інша користувачка онлайн-платформи Svidok.org Ольга пригадує, що спершу ніхто не вірив у швидке звільнення Херсона. Люди облаштовували підвали, готувались до того, що зимувати доведеться під обстрілами. Але, за її словами, 10 листопада можна було спостерігати, як росіяни перегруповуються, готуються до відступу:

«Ходять чутки про перегрупування, а не відведення. Військ у місті стало більше. Вони крадуть все, що можна винести: пожежні авто, швидкі допомоги, промисловий старий принтер, катери, човни, навіть папір з відділення «Укрпошти», бо все цінне з музеїв вивозили вже 2 тижні. З'явились «кадирівці» у суперобмундируванні, «вскрили» відділення банку, яке вже до цього було обкрадене. Щось крутяться біля  електрощитка, думаю, замінували».

Незадовго до відходу російські війська підірвали об’єкти інфраструктури, зокрема, ТЕЦ, телевежу з центрами мовлення, розподільчу станцію тощо. Жителька Херсона додала, що були заклики про евакуацію людей. Містяни, які вже 5 днів жили без світла, зв’язку та інтернету, перебували в інформаційному вакуумі.

Зруйнована телевежа в Херсоні

День визволення Херсона: яким він був

Звільнення міста почалося в ніч на 11 листопада. Херсонці розповідають, що чули вибухи та авіацію. Почалась наступальна операція Збройних Сил України.

«Настала ніч. Повний треш: вибухи повсюди, літаки, артилерія, «Хаймарси», підриви. Ночуємо у ванній всією сім'єю», — згадує Ольга.

Зранку українці не одразу змогли зрозуміти, що саме сталось. За словами Ольги, люди перешіптувались на вулиці, але ще не усвідомлювали, що окупанти відступили, а місто вже під контролем українських військових:

«Сонячний ранок 11.11.2022 — у місті з'явилось більше авто, людей. Пропала телевізійна вежа. Всі шушукаються, висувають здогадки, що рашисти покинули місто. Але ми думаємо, що втекла лише еліта військ, а мобілізованих дурачків, яких бачили напередодні, нагнали на фронт до Снігурівки, і битва буде ще довго. Продовжили життя-існування. Але раптом після обіду дізнаємось, що на площі Свободи наші люди з прапорами вже святкують. Це шок і недовіра в перемішку з радістю та захопленням! Виїхали на вулицю Перекопську, і тут було неймовірне: люди радіють, махають, всі авто сигналять, український прапор побачили за стільки часу! Перехоплює подих від щастя! Трепет, що це правда, що скоро побачимо наших Героїв! Сльози на очах рікою! Ми вижили! Ми дочекалися!»

«Свято вселенського масштабу! Всі люди, хоч і незнайомі, ніби фанати однієї команди — обіймаються, цілуються, фотографуються! Відчуття, що ми перемогли в Чемпіонаті світу чи вийшли з полону!» — додає вона.

Інші жителі Херсона також зазначили, що спершу не зрозуміли, що сталось. Через відсутність зв’язку люди не могли прочитати чи переглянути новини, що заполонили всю мережу.

«11 числа, коли ЗСУ зайшли в Херсон, ми навіть не знали, що сталося: не було ні інтернету, ні зв'язку… Пішла вигулювати собаку, дивлюсь, люди з прапорами рідненькими стоять на вулиці, радіють. Спочатку злякалася, думала: «От дурні, їх же за це зараз кацапи на підвал відправлять». Від когось почула, що наші зайшли… Не вірила, доки 12 числа не поїхала у центр міста та не побачила власними очима. То була ейфорія, сльози щастя… Я ридала і питала у військових: «Ви ж нас тепер не покинете?» Окупація — то страшне», — поділилась Христина.

«11 листопада я йшла на базар. Біля поліклініки Водників на проспекті Ушакова побачила авто з нашими хлопцями і синьо-жовтим прапором. Я і жіночка з поліклініки просто одночасно заплакали від щастя, ми чекали, але не знали, що так раптово. Не обіймались, просто плакали від радощів, стиснувши кулаки. А наші саме їхали до поліції на Лютеранській закріпити прапори», — ділиться жителька Херсона Юлія.

Вона розповідала всім перехожим, що місто вже під контролем ЗСУ, однак їй не вірили. Люди думали, що це чергова провокація росіян.

«Всю дорогу на базар і назад я казала перехожим, що ми вільні, але ніхто не вірив. Повернулася додому, мама не повірила, бо це може бути провокація. Ми взяли собаку, дуже обережно пішли до управління поліції, побачили наші прапори. Так, це правда, дочекалися, ми вільні, щасливі, можна видихати! Повернулися додому, сусіди не повірили, нам байдуже, у нас ейфорія. Це відчуття щастя і свободи неможливо передати словами. По обіді почали святкувати в місті, але відчуття, що ти один із перших відчув свободу — неймовірні», — згадує Юлія.

Ейфорія тривала недовго

Містяни дйсно з недовірою сприймали інформацію про звільнення Херсона.

«11 листопада, десь о 12 годині дня, я сидів у кав’ярні та пив смачну каву. Заходить чолов’яга і вітається: «Слава Україні!» Тоді я йому сказав: «Дуже сміливий вчинок!» На що він мені: «Ви що, ще не знаєте? Нас звільнили, на майдані наш прапор!», — згадує Дмитро. — Не повірив, подумав, що це черговий провокатор. Піднявся, розрахувався і пішов до центрального майдану Свободи. На моє здивування там побачив синьо-жовтий прапор. Було багато людей, усі раділи, співали гімн України, обіймалися. Отже, я помилився, що так подумав про того чолов’ягу. Він був не провокатором, а вісником добрих новин. Мешканці міста, які виїхали з окупації, поприїжджали з Одеси, Миколаєва. Не вірилось, але мене розпирало від радості. Наших військ і техніки ніде не бачив, але повз мене мчали пікапи з військовими. Мабуть, то були спецпризначенці. Їх зустрічали херсонці добрими оваціями, вигуками «Слава ЗСУ, Слава Україні!», а коли вони зупинилися, всі побігли до них з обіймами».

Фото: Центр національного спротиву

«11 вересня 2022 року по одній з вулиць міста проїхалась машина з прапором України, і всі спочатку подумали, що це провокація (адже всім відомо, як Росія це любить). Тоді я направився до Чорнобаївки, а коли нічого не побачив, пішов до міста. А вже потім побачив їх, наших титанічних «котиків» ЗСУ з українським прапором, і просто впав на землю, почав плакати, бо знав, що цей страх нарешті закінчився», — розповідає Ігор.

Під час окупації херсонці неодноразово виходили на вулицю з українським прапором. Дехто беріг стяг до дня звільнення. Тому 11 листопада вулиці міста були блакитно-жовтими.

На жаль, після звільнення Херсон перебуває під постійними обстрілами. Росіяни застосовують по місту різні види озброєння, тому щодня є новини про нові прильоти.

«Знаєте, після деокупації міста-героя Херсона всі були від щастя на сьомому небі. Відчуття радості літало у повітрі. Всі були сп'янілі від цих почуттів... Але це тривало недовго. Ці нелюді почали обстрілювати наше місто», — зазначає жителька міста Олена.

Фотографії — приватнй архів
Джерело — Svidok.org

20
хв

«Не вірила, доки не побачила на власні очі. Далі були ейфорія і сльози щастя». Спогади про те, як визволили Херсон

Sestry
дрон, безпілотник, зброя

Дорога до маленького села, де базується Макс, український солдат однієї з механізованих бригад, пронизана ямами. Слаломна їзда не надто допомагає, бо в асфальті так багато вибоїн, що колесо щоразу врізається в одну з них.

Щоразу мені здається, що ми залишаємо в цих ямах шматки машини. Але ми не можемо сповільнитися. Треба їхати швидко, пробиратися цими вузькими дорогами непоміченими.

Солдати, покинувши бойові позиції, мають час на відпочинок. Вони переводять подих у будинках у прифронтових селах. Але дуже часто ці будинки знаходяться в зоні досяжності російської артилерії. Щодня тут також можна почути, як падають ФАБ-и — старі авіаційні бомби з крилами, які росіяни скидають зі своїх літаків. Їх так багато, що бували дні, коли вздовж усієї лінії фронту вони скидали до п'ятисот бомб на день. Вони знають, що в прифронтових містах живуть солдати, тому обстрілюють їх безперервно. Тому ми їдемо по вибоїстій дорозі, щоб не привертати увагу російських безпілотників, які спостерігають за місцевістю і шукають цілі. А мішенями стають не лише військовий транспорт, а й волонтери, які везуть допомогу, або люди, які намагаються евакуювати цивільне населення з місць, що перебувають під загрозою російської окупації.

Металевий шершень

Ми зупиняємося перед білим цегляним будинком, схованим за синім бляшаним парканом. Ми ставимо машину під деревом, щоб її не було видно. Я дивлюся на екран телефону і бачу, що перебуваю поза мережею. Тут абсолютно не ловить, а я говорила з Максом понад годину тому. Він знає, що ми їдемо, але я не додумалась набрати перед самим приїздом. Я могла здогадатися, що не зможу подзвонити на місці. Ми деякий час сидимо в машині, сподіваючись, що солдати побачать нас у вікно. На вулиці тихо і спокійно, лише вдалині чути гуркіт і дзижчання — це працює артилерія, яка доноситься з передової. Через деякий час ми вирішуємо вийти.

З багажника машини дістаємо портативну електростанцію та ящик з інструментами, який я привезла для Макса. Без такої станції життя і бойові дії на передовій практично неможливі. Поїздка на бойові позиції означає відсутність електрики на кілька днів, якщо тільки у нас немає генератора. Але він досить шумний і не скрізь може бути використаний —  особливо, якщо підрозділ дислокується близько до ворожих позицій. Звук генератора може видати, де вони ховаються, і це наражає їх на обстріл. Тому солдати намагаються не шуміти.

Така станція —  це гігантський безшумний павербанк, який здатний живити всю необхідну техніку, заряджати телефони, ноутбуки, акумулятори для безпілотників. Наразі бійці найчастіше просять волонтерів саме про неї

Я чую, як грюкають двері —  хтось іде до нас. Хвіртка пронизливо скрипить, коли Макс виходить на вулицю. Його обличчя осяює широка посмішка. Раптом моє вухо вловлює тривожний шелест десь вдалині, приглушений вітром. Цей звук асоціюється з американськими фільмами жахів, коли ти знаєш, що головному герою загрожує небезпека. Макс дозволяє собі бігти до нас.

—  Швидше, в кущі!, —  кричить він і смикає мене за капюшон.

Макс —  сильний чоловік, втричі важчий за мене. Він не хоче завдати мені болю, але смикає мене за куртку з такою силою, що я падаю на землю. Я чую крик: ефпевешка!

Мені потрібна мить, щоб усвідомити, що відбувається. На нас летить дрон FPV —  вид від першої особи. Десь далеко хтось керує ним за допомогою камери з прямим оглядом... і шукає нас.

Вибиті вікна після того, як 10 вересня 2023 року Росія запустила 33 безпілотники в напрямку Київської області. Фото: Danylo Antoniuk / Anadolu Agency/ABACAPRESS.COM/East News

Вони могли бачити нас, коли ми лазили між дірками в асфальті. Вони помітили нас тільки зараз, коли ми припаркували машину під деревом.

Вони знають, що ми тут. Здалеку летить злий металевий шершень, дрон-камікадзе або той, що скидає цукерки, як його жартома називають солдати. Але в цих солодощах немає нічого приємного. Це вибухові заряди, які при зіткненні з землею розривають все на шматки. Вони рухаються досить швидко, тому ми не встигаємо. Ми кидаємося до вузької смужки дерев і кущів на іншому боці вулиці. Падаємо між деревами, ламаючи гілки. Падаємо на землю, майже один на одного, і замовкаємо. Адреналін зашкалює так сильно, що вся моя голова пульсує, і я відчуваю стукіт серця в скронях. Ми прислухаємося. Тепер ми чуємо його набагато чіткіше. Пропелери важко крутяться через вагу дрона, і він опускається все нижче і нижче. Він прямо над нашими головами. Робить коло, потім ще одне.

Макс пошепки лається собі під ніс, а я заплющую очі, ніби це зробить мене невидимою. Схоже, нам це вдалося, бо він нас не помітив. Звук стає все тихішим і тихішим, поки дрон мляво піднімається все вище і вище. Він відлітає.

Як дрон полює

Я лежу, наче паралізована, не в змозі поворухнутися, не те що піднятися. Макс вибухає сміхом. Цього разу ми зробили це знову.

— Почекаймо ще кілька хвилин, бо він може повернутися. А потім швидко підемо додому. Вип'ємо кави.

Абсурдна реальність фронту, де ти можеш звикнути до того, що тебе хотіли вбити, а потім, як ні в чому не бувало, йдеш і п'єш каву. Але до цього треба звикнути, інакше можна збожеволіти

Озираюся і бачу, що картонна коробка з зарядною станцією, яку ми привезли, лежить у землі, посеред дороги. Тікаючи, ми просто випустили її з рук. Встаємо, обтрушуємо куртки від піску і швидко йдемо додому.

Реальність поблизу лінії фронту за півтора року кардинально змінилася. Ще зовсім недавно нашим найбільшим ворогом була артилерія. Коли ми їхали кудись, то аналізували, за скільки кілометрів від лінії фронту знаходиться дорога, якою ми їдемо, щоб знати, що нам загрожує: чи то ГРАД-и, чи, можливо, міномети, бо вони мають різну дальність польоту.

Коли починався обстріл, водій зазвичай знав, що робити. Зміна швидкості, газ в підлогу, повне гальмування — все, що завгодно, аби змінити координати своєї позиції так, щоб розрахунки більше не збігалися. Крихітний безпілотник FVP важко помітити.

Як тільки ми його бачимо, часу на роздуми: а чи бачить він нас теж? Треба негайно тікати від машини, в кущі. Тому набагато простіше, коли ми на природі. Можна почути дрон і швидше зреагувати — як сьогодні. Нам дуже пощастило. 

Дрони-смертники

FPV-безпілотники, тобто безпілотники з камерою в реальному часі, за останній рік поступово набули не лише популярності, але й важливості з обох сторін. Обидві армії усвідомили економічну ефективність цього рішення — створити такий дрон набагато дешевше, ніж використовувати артилерію.

З обох сторін формуються підрозділи, що спеціалізуються лише на цьому типі безпілотників — ударні підрозділи, що спеціалізуються на безпілотниках-камікадзе або багатогвинтових безпілотниках, так званих бомбардувальниках, які скидають «скиди».

Наразі тисячі таких дронів разом з усім необхідним обладнанням, таким як акумулятори, антени, підсилювачі або регенератори сигналу, доставляються на фронт. Обидва типи безпілотників використовуються для забезпечення штурмів або спеціальних дій, а також для оборони під час ворожих наступальних операцій.

22-річний український солдат Богдан з підрозділу територіальної оборони (ТРО) 62-го батальйону 103-ї бригади керує безпілотником, використовуючи гугл, під час військових навчань поблизу Гуляйполя в Запорізькій області 23 серпня 2023 року. Фото: Andre Alves / Anadolu Agency/ABACAPRESS.COM/East News

Сьогодні безпілотники спричиняють величезну кількість втрат — вражають бойові позиції, транспортні засоби, врізаються в будівлі та сліпі зони — укриття в окопах. Невеликі дрони використовуються для знищення менших цілей, часто навіть піхоти. Найпоширеніші дрони — це дрони-камікадзе, тобто ті, що використовуються для одноразової, самогубної атаки. Скидання гранат або боєприпасів з безпілотників FVP відбувається набагато рідше. Існують також безпілотні дрони, часто у вигляді невеликих літаків, які займаються розвідкою і коригуванням артилерійського вогню. Під час розвідувальних польотів вони шукають військову техніку і передають своє поточне місцезнаходження артилерійським позиціям, які ведуть вогонь.

Розвідувальні дрони виконують роботу, яку мала б виконувати піхота — завдяки їм гине менше солдатів.

Погляд у небо

Для волонтерів, які працюють у прифронтовій зоні, теж все змінилося: планування маршруту, обладнання, яке потрібно мати в машині, під'їхати близько до лінії фронту — це вже сьогодні дуже складно.

Донедавна волонтерів, які не їздили поблизу зони бойових дій безпілотники FVP не зачіпали. Однак, як і всі технології, все розвивається, тому радіус дії безпілотників збільшився. 

Спочатку вони «літали» на відстані семи кілометрів, сьогодні — до двадцяти кілометрів. Наразі безпечно пересуватися поблизу зони бойових дій без систем глушіння безпілотників неможливо. Озирніться навколо — більшість військової техніки їздить з характерними антенами на даху, завдання яких — порушити зв'язок між безпілотником і оператором, щоб вибухівка впала на землю і вибухнула за десяток метрів до цілі, в яку вона мала влучити. Однак системи РЕБ коштують дорого, і звичайному волонтеру вони не по кишені. Ми змушені шукати інші рішення для забезпечення своєї безпеки.

Тому на зворотному шляху від Макса ми їдемо зовсім іншим маршрутом, намагаючись триматися якомога далі від лінії фронту, щоб не ризикувати знову потрапити в об'єктив камери безпілотника. Ми їдемо швидко, ретельно контролюючи всі дзеркала, дивлячись на небо, поки не опинимося на безпечній відстані.

Але яка насправді ця безпечна відстань? Коли ми в'їжджаємо в Краматорськ, я дізнаюся, що двома годинами раніше російська ракета влучила в житловий будинок, вбивши чотирьох людей на місці, вибивши шибки у всіх сусідніх будинках і паралізувавши все місто страхом до кінця дня.

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Війна дронів

Альдона Гартвіньська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Гендиректор Комітету виборців України: майбутній парламент на 50% буде сформований з військових і волонтерів

Ексклюзив
20
хв

Американські гірки: чого чекати від перемоги Трампа

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Трамп схилиться перед Путіним? Це нісенітниця

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress