Перші повідомлення про звільнення Херсона з’явились напередодні
За словами херсонців, інформація про звільнення міста почала ширитись 10 листопада. Як розповіла жителька міста Інна (імена героїв змінено з міркувань безпеки), вона натрапила на новини про звільнення прилеглих сіл: «Вже тоді було ясно, що Херсон — наступний. Читаючи і розуміючи це, я не могла стримати сліз».
Інша очевидиця Наталія розповідає, що напередодні чула, як росіяни тікають: «10 листопада 2022 року з 22:00 було чутно техніку, цілу ніч вони (росіяни — Ред.) її перекидали. Зранку наступного дня ми пішли ловити зв'язок та обміняти гроші. І десь о 10:30 був останній сильний вибух. Це вони підірвали Антонівський міст. О 12.00 ми дізналися, що наші рідненькі ЗСУ вже в Таврійському районі. Святкували ми 3 дні».
Інша користувачка онлайн-платформи Svidok.org Ольга пригадує, що спершу ніхто не вірив у швидке звільнення Херсона. Люди облаштовували підвали, готувались до того, що зимувати доведеться під обстрілами. Але, за її словами, 10 листопада можна було спостерігати, як росіяни перегруповуються, готуються до відступу:
«Ходять чутки про перегрупування, а не відведення. Військ у місті стало більше. Вони крадуть все, що можна винести: пожежні авто, швидкі допомоги, промисловий старий принтер, катери, човни, навіть папір з відділення «Укрпошти», бо все цінне з музеїв вивозили вже 2 тижні. З'явились «кадирівці» у суперобмундируванні, «вскрили» відділення банку, яке вже до цього було обкрадене. Щось крутяться біля електрощитка, думаю, замінували».
Незадовго до відходу російські війська підірвали об’єкти інфраструктури, зокрема, ТЕЦ, телевежу з центрами мовлення, розподільчу станцію тощо. Жителька Херсона додала, що були заклики про евакуацію людей. Містяни, які вже 5 днів жили без світла, зв’язку та інтернету, перебували в інформаційному вакуумі.
День визволення Херсона: яким він був
Звільнення міста почалося в ніч на 11 листопада. Херсонці розповідають, що чули вибухи та авіацію. Почалась наступальна операція Збройних Сил України.
«Настала ніч. Повний треш: вибухи повсюди, літаки, артилерія, «Хаймарси», підриви. Ночуємо у ванній всією сім'єю», — згадує Ольга.
Зранку українці не одразу змогли зрозуміти, що саме сталось. За словами Ольги, люди перешіптувались на вулиці, але ще не усвідомлювали, що окупанти відступили, а місто вже під контролем українських військових:
«Сонячний ранок 11.11.2022 — у місті з'явилось більше авто, людей. Пропала телевізійна вежа. Всі шушукаються, висувають здогадки, що рашисти покинули місто. Але ми думаємо, що втекла лише еліта військ, а мобілізованих дурачків, яких бачили напередодні, нагнали на фронт до Снігурівки, і битва буде ще довго. Продовжили життя-існування. Але раптом після обіду дізнаємось, що на площі Свободи наші люди з прапорами вже святкують. Це шок і недовіра в перемішку з радістю та захопленням! Виїхали на вулицю Перекопську, і тут було неймовірне: люди радіють, махають, всі авто сигналять, український прапор побачили за стільки часу! Перехоплює подих від щастя! Трепет, що це правда, що скоро побачимо наших Героїв! Сльози на очах рікою! Ми вижили! Ми дочекалися!»
«Свято вселенського масштабу! Всі люди, хоч і незнайомі, ніби фанати однієї команди — обіймаються, цілуються, фотографуються! Відчуття, що ми перемогли в Чемпіонаті світу чи вийшли з полону!» — додає вона.
Інші жителі Херсона також зазначили, що спершу не зрозуміли, що сталось. Через відсутність зв’язку люди не могли прочитати чи переглянути новини, що заполонили всю мережу.
«11 числа, коли ЗСУ зайшли в Херсон, ми навіть не знали, що сталося: не було ні інтернету, ні зв'язку… Пішла вигулювати собаку, дивлюсь, люди з прапорами рідненькими стоять на вулиці, радіють. Спочатку злякалася, думала: «От дурні, їх же за це зараз кацапи на підвал відправлять». Від когось почула, що наші зайшли… Не вірила, доки 12 числа не поїхала у центр міста та не побачила власними очима. То була ейфорія, сльози щастя… Я ридала і питала у військових: «Ви ж нас тепер не покинете?» Окупація — то страшне», — поділилась Христина.
«11 листопада я йшла на базар. Біля поліклініки Водників на проспекті Ушакова побачила авто з нашими хлопцями і синьо-жовтим прапором. Я і жіночка з поліклініки просто одночасно заплакали від щастя, ми чекали, але не знали, що так раптово. Не обіймались, просто плакали від радощів, стиснувши кулаки. А наші саме їхали до поліції на Лютеранській закріпити прапори», — ділиться жителька Херсона Юлія.
Вона розповідала всім перехожим, що місто вже під контролем ЗСУ, однак їй не вірили. Люди думали, що це чергова провокація росіян.
«Всю дорогу на базар і назад я казала перехожим, що ми вільні, але ніхто не вірив. Повернулася додому, мама не повірила, бо це може бути провокація. Ми взяли собаку, дуже обережно пішли до управління поліції, побачили наші прапори. Так, це правда, дочекалися, ми вільні, щасливі, можна видихати! Повернулися додому, сусіди не повірили, нам байдуже, у нас ейфорія. Це відчуття щастя і свободи неможливо передати словами. По обіді почали святкувати в місті, але відчуття, що ти один із перших відчув свободу — неймовірні», — згадує Юлія.
Ейфорія тривала недовго
Містяни дйсно з недовірою сприймали інформацію про звільнення Херсона.
«11 листопада, десь о 12 годині дня, я сидів у кав’ярні та пив смачну каву. Заходить чолов’яга і вітається: «Слава Україні!» Тоді я йому сказав: «Дуже сміливий вчинок!» На що він мені: «Ви що, ще не знаєте? Нас звільнили, на майдані наш прапор!», — згадує Дмитро. — Не повірив, подумав, що це черговий провокатор. Піднявся, розрахувався і пішов до центрального майдану Свободи. На моє здивування там побачив синьо-жовтий прапор. Було багато людей, усі раділи, співали гімн України, обіймалися. Отже, я помилився, що так подумав про того чолов’ягу. Він був не провокатором, а вісником добрих новин. Мешканці міста, які виїхали з окупації, поприїжджали з Одеси, Миколаєва. Не вірилось, але мене розпирало від радості. Наших військ і техніки ніде не бачив, але повз мене мчали пікапи з військовими. Мабуть, то були спецпризначенці. Їх зустрічали херсонці добрими оваціями, вигуками «Слава ЗСУ, Слава Україні!», а коли вони зупинилися, всі побігли до них з обіймами».
«11 вересня 2022 року по одній з вулиць міста проїхалась машина з прапором України, і всі спочатку подумали, що це провокація (адже всім відомо, як Росія це любить). Тоді я направився до Чорнобаївки, а коли нічого не побачив, пішов до міста. А вже потім побачив їх, наших титанічних «котиків» ЗСУ з українським прапором, і просто впав на землю, почав плакати, бо знав, що цей страх нарешті закінчився», — розповідає Ігор.
Під час окупації херсонці неодноразово виходили на вулицю з українським прапором. Дехто беріг стяг до дня звільнення. Тому 11 листопада вулиці міста були блакитно-жовтими.
На жаль, після звільнення Херсон перебуває під постійними обстрілами. Росіяни застосовують по місту різні види озброєння, тому щодня є новини про нові прильоти.
«Знаєте, після деокупації міста-героя Херсона всі були від щастя на сьомому небі. Відчуття радості літало у повітрі. Всі були сп'янілі від цих почуттів... Але це тривало недовго. Ці нелюді почали обстрілювати наше місто», — зазначає жителька міста Олена.
Фотографії — приватнй архів
Джерело — Svidok.org
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!