Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців
Близько 200 добровольців подали заявки до Українського легіону у перші дні набору. Рекрутинговий центр відкрився у Любліні при консульстві України. Як він працює, розповів Sestry Олег Куць, Генеральний консул України в Любліні
Олена Клепа: Кого чекаєте в лавах Українського легіону?
Олег Куць: Ми запрошуємо всіх придатних до військової служби громадян України віком від 18 до 60 років, які зараз перебувають за кордоном. Йдеться не лише про чоловіків, а й про жінок. Можна приїхати до Любліна, поспілкуватись, подивитись на роботу рекрутингового центру, дізнатись умови та вимоги, а вже тоді вирішувати, підписувати контракт чи ні.
Таким чином ми боремося з дезінформацією ворога в інформаційному просторі України і за кордоном. Ніхто і нікого без підготовки чи без належного обмундирування на фронт не відправляє.
Все прозоро, все на добровільній основі і згідно з підписаним контрактом
Спочатку будуть навчання, тренування на полігоні, які забезпечують польські партнери. Вони ж надають надають озброєння, техніку. З українського боку забезпечується форма і тилове забезпечення
Яким чином працює рекрутинговий центр?
Рекрутинговий центр при консульстві в Любліні допомагає організаційно. Цей проєкт — як перша ластівка. Ми вдячні польській стороні за можливість його реалізувати. Ми розраховуємо і очікуємо, що наші іноземні партнери теж долучаться до цієї ініціативи і за нашим прикладом будуть робити подібне в інших країнах. Більше інформації з цього приводу повідомить Міністерство оборони.
З першого жовтня йде повноцінна робота центру рекрутингу — співбесіди, медичні огляди, перевірка документів, щоб все було оформлено, згідно з чинним законодавством. Потім визначається дата, коли прибувають добровольці підписувати контракт і розпочинають навчання.
Чи можна вибрати війська, в яких хочеш служити чи конкретну бригаду?
У даному випадку в Польщі Український легіон формується як один злагоджений підрозділ — тому ні. Цим цей рекрутинг і відрізняється від того, що відбувається в Україні. Добровольці разом починають навчання як сформований один підрозділ — разом тренуються, їдуть на фронт і так само разом повертаються на ротацію до Польщі до своїх родин.
Набагато легше і спокійніше, коли знаєш і довіряєш одне одному
Якщо чоловік отримав повістку, перебуваючи за кордоном, і вчасно не повернувся, а зараз хоче підписати контракт, чи може він це зробити і не боятися, що його потім не випустять до родини за межі України?
Коли людина підписує контракт, то вона вже стає військовослужбовцем. Потім всі добровольці разом повертаються до Польщі на тренування і відпочинок.
Чи може іноземець записатися до Українському легіону?
Цей проєкт передбачений виключно для громадян України. Такою була безпекова угода, підписана під час візиту Президента України до Республіки Польща — між Володимиром Зеленським і Дональдом Туском.
Що, окрім патріотизму, може спонукати підписати контракт?
Хтось, наприклад, не може за кордоном знайти гарну роботу, щоб оплатити житло, дати гарну освіту дітям чи просто переживає за своє майбутнє. Коли чоловік чи жінка записуються до легіону і йдуть служити, то отримують достойне грошове забезпечення, їхні родини мають гарантію того, що потім ті повернуться у Польщу у відпустку чи на ротацію.
А є громадяни, які просто бояться, не знають, як повернутися, бо, наприклад, та ж повістка прострочена. І для них це досить хороша опція: і свій обов'язок виконати, і бажання здійснити.
Яку фінансову винагороду можуть отримати бажаючі вступити до легіону?
Фінансові умови для захисників України однакові. Є загальний стандартний контракт. Суми для тих, хто підписав контракт вдома, і для тих, то підпише за кордоном, подібні. У тилу менше, на передовій, де ведуться активні бойові дії, — більше. Залежно від складності бойового завдання — до 190 тисяч гривень на місяць для рядового складу. Ми не могли допустити, щоб фінансування було різне для тих наших захисників, хто в Україні записується, і хто тут. Але цього цілком достатньо, щоб забезпечувати проживання сімей навіть за кордоном.
Бонус — відпустку можна провести в будь-якій країні за вибором військовослужбовця
Для вступу до Українського легіону досвід служби у війську не обов'язковий. Ми гарантуємо навчання на базах НАТО за вашою посадою в підрозділі. Кожен доброволець обов'язково проходить 35 днів базового військового вишколу, а також злагодження у складі підрозділу. Також добровольці можуть бути ще направлені на підвищення навичок на одну з європейських баз. Це ще кілька місяців навчать.
Як долучитися до Українського легіону?
Можна подати заявку на сайті або завітати безпосередньо до Центру рекрутингу за адресоб: м. Люблін, вул. Спокойна, 2 (ul. Spokojna, 2, 20-074 Lublin, Polska).
Можна зателефонувати і запитати все, що цікавить, прийти на співбесіду. Все відбувається, згідно зі стандартами НАТО. Це можливість стати частиною чогось більшого, того, що надихає весь світ. Разом боремося за майбутнє наших дітей. Це все веде нас до тої великої перемоги, яка дозволить нам жити в кращому майбутньому для нас і наших дітей.
Кореспондентка Миколаївської філії Національної суспільної телерадіокомпанії. За 7 років роботи в медіа встигла побувати ведучею, редакторкою, авторкою художніх програм. Зараз віддає перевагу роботі за кадром: «Відеозйомка і відеомонтаж - моя пристрасть»
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Агресивна війна президента Росії Володимира Путіна проти України триває вже третій рік, і дедалі частіше виникає питання, а чи можливий тут узагалі якийсь мир або перемога. Багато що, звісно, залежить від визначення цих термінів. Для Путіна відкрито заявленою метою є ліквідація України як незалежної національної держави та її підпорядкування Росії. Але витративши два з половиною роки і провівши масштабну мобілізацію військових і людських ресурсів, Кремль контролює лише близько 18% території України, причому основна частина була захоплена ще 2014 року.
Якщо порівнювати з поставленими Путіним цілями війни, це вторгнення виглядає жалюгідним провалом
Чи може ситуація змінитися? Перемога Росії стане хоча б віддалено можливою, якщо Захід зупинить усі форми підтримки (фінансової та військової) України, а українці втратять волю до опору. Без виконання однієї з цих умов (а, найімовірніше, відразу двох) військові цілі Путіна виглядають недосяжними.
Немає жодних ознак втрати волі українцями. В опитуваннях лише меншість респондентів кажуть, що згодні на певні територіальні поступки в обмін на припинення війни, але такі втрати жодним чином не дадуть змоги стерти Україну з карти світу.
Мільярди доларів, які надходять в Україну з Європи, США та інших країн, вкрай важливі, і є питання, чи збережеться ця підтримка, якщо колишній президент США Дональд Трамп у листопаді повернеться до Білого дому. Утім, варто нагадати, що з Євросоюзу в Україну надходять більші суми, ніж із США, при цьому вони відповідають у середньому лише близько 0,3% ВВП кожної країни ЄС.
Оскільки жодних ознак ослаблення політичної волі в європейців не спостерігається, цю допомогу, можливо, буде навіть збільшено за потреби
Крім того, розширюється виробництво боєприпасів в Європі: очікується, що наступного року обсяги випуску досягнуть двох мільйонів артилерійських снарядів. Тим часом Росії явно важко зі збільшенням виробництва, тому посилюється її залежність від поставок боєприпасів із КНДР.
Це частина ширшої тенденції. Після перших тижнів війни армія Росії вперто не може організувати бодай якусь успішну масштабну наступальну операцію. Вона, звісно, намагається (наприклад, поклавши око на Харків цього літа), але знову і знову зазнає невдачі. Здебільшого російське просування досягається шляхом повного знищення невеликих міст.
Так, в української армії теж є свої проблеми. Їй вдалося відкинути Росію від Херсона і Харкова у 2022 році, але довгоочікуваний контрнаступ влітку 2023-го року повністю провалився. Проте раптовий серпневий наступ на Курську область у Росії продемонстрував новий вражаючий потенціал українських сил, нагадавши світові про їхню тверду рішучість і здатність адаптуватися.
Проте в ситуації, що склалася, українська армія має недостатньо шансів повернути території, окуповані Росією. Вона цілком могла б повторити успіх курської операції на лінії фронту (і це матиме важливі політичні наслідки), але, крім цього, досягти тривалих результатів буде складно
Поки Путін і його ближнє коло вірять, що їм вдасться зламати волю українців та їхніх прихильників на Заході, вони продовжуватимуть цю війну. Але ситуація зміниться, коли до них дійде, що цього ніколи не станеться, і що Росія стала на шлях швидкого занепаду. Хоча нинішнього року цього, напевно, не станеться, у 2025-му такий сценарій не буде нездійсненим. У цей момент, можливо, з'явиться якась тимчасова угода про припинення бойових дій, яка не принесе «перемогу» жодній зі сторін.
Довгостроковий мир — це складніше завдання. Я не думаю, що він буде можливий, поки не буде виконано дві умови. По-перше, Путін має втратити владу. Він залізною хваткою контролює Кремль і російське суспільство, і він занадто одержимий своїми імперськими ідеями, щоб коли-небудь погодитися на справжній мир. По-друге, майбутнє України має бути переконливо захищене членством в Євросоюзі та надійними західними механізмами безпеки.
Тоді — і тільки тоді — стане можливий мир. І такий результат став би перемогою не тільки для України, а й для Росії. Звільнившись від самовбивчих імперських проєктів, РФ нарешті змогла б почати перетворення на нормальну, процвітаючу національну державу XXI століття.
Карл Більдт — колишній прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції
Глава Української держави подякував Джо Байдену за рішучу підтримку та рішення, які допомагають захищати Україну та українців:
— Ми глибоко цінуємо те, що Україна й Америка стояли пліч-о-пліч із перших митей цього жахливого російського вторгнення. Ваша рішучість неймовірно важлива для нашої перемоги.
Зеленський представив Президенту США План перемоги. Лідери обговорили дипломатичні, економічні та військові його аспекти й доручили своїм командам провести консультації щодо наступних кроків.
Джо Байден запевнив, що надасть Україні всю необхідну для перемоги підтримку. Білий дім виділив Україні нову військову допомогу на суму 7,9 млрд доларів. ЗСУ отримають додткову систему ППО Patriot. Також президент США Джо Байден запровадив нові санкції проти Росії.
During the meeting with @POTUS, I presented the Victory Plan to him. We discussed details to strengthen the Plan, coordinated our positions, views, and approaches, and tasked our teams with holding consultations on the next steps.
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) September 26, 2024
Володимир Зеленський подякував за новий пакет допомоги:
— Я хочу подякувати вам за всі роки підтримки України, нашої незалежності. Я пам'ятаю, яким важливим був ваш телефонний дзвінок до Києва в перший день російського вторгнення. І я також пам’ятаю ваш візит в Україну у критичний момент у лютому 2023 року – це було хоробре рішення.
Зустріч із Гарріс
«Моя підтримка народу України непохитна», — заявила кандидатка у президенти США і віцепрезидентка Камала Гарріс під час зустрічі із Володимиром Зеленським. Вона наголосила, що США продовсжуватимуть підтримувати Україну:
— Моя підтримка народу України непохитна. Я пишаюся тим, що стою пліч-о-пліч з Україною. Я продовжуватиму підтримувати Україну і працюватиму над тим, щоб Україна перемогла у цій війні.
Гарріс наголосила: якщо агресію Путіна не зупинити, наступними його жертвами можуть стати країни НАТО:
— Агресія Путіна — це не лише напад на народ України, це також атака на фундаментальні принципи, такі як суверенітет і територіальна цілісність. Міжнародні правила та норми не є якимось абстрактним поняттям. Вони забезпечують порядок і стабільність у нашому світі. Вони підтримують американську безпеку та американське процвітання, і коли їм загрожують десь — їм загрожують скрізь.
Володимир Зеленський, у свою чергу, представив віцепрезидентці План перемоги:
— Для нас це дуже важливо — бути повністю зрозумілими й працювати в цілковитій координації зі Сполученими Штатами. Я говорив із конгресменами обох палат, обох партій. І я вдячний за двопартійну підтримку. Ми віримо, що цю війну можна виграти і що справедливий мир може бути ближчим лише зі Сполученими Штатами.
Президент України закликав зміцнити протиповітряну оборону України й посилити тиск на РФ:
— Ми повинні зберігати жорсткість санкцій проти Росії та використовувати доходи від заморожених російських активів, щоб захистити Україну, наших людей, наші міста, нашу лінію фронту від російського зла. І, звичайно, ми повинні наполегливо працювати над притягненням до відповідальності всіх російських воєнних злочинців.
Поділився деталями Плану перемоги з віцепрезиденткою Камалою Гарріс. Для нас це дуже важливо – бути повністю зрозумілими й працювати в повній координації зі Сполученими Штатами.
Ми повинні закінчити цю війну, нам потрібен справедливий мир. Ми повинні захистити наших людей –… pic.twitter.com/hbDzGvto22
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) September 26, 2024
Зустріч із Трампом
Дональд Трамп таки зустрінеться із Володимиром Зеленським. Кандидат у президенти США підтвердив цю зустріч, повідомляє Голос Америки. Трамп зустрінеться з Зеленським у Нью-Йорку у п'ятницю вранці, близько 9:45 (о 16:45 за Києвом) у Trump Tower.
Раніше у штабі експрезидента США заявляли, що не планують жодних контактів із українським президентом. Дональд Трамп розкритикував візит Володимира Зеленського до Сполучених Штатів, назвавши останнього людиною, яка «відмовляється домовлятись».
Анастасія Яремчук разом із чоловіком вже відкрили 8 перукарень на Донеччині. Подружжя медиків не побоялися розпочати бізнес за 20 кілометрів від лінії фронту. Щоб працевлаштувати місцевих, їм довелося перенавчати на барберів художників і слюсарів. Кадрове питання одне з найболючіших, бо через близькість до фронту люди виїжджають.
Життя на валізах
У 2014-му році, щойно почалася війна, я закінчувала інтернатуру у рідній Горлівці на Донеччині. Однак жити у місті через часті обстріли було складно. Одного дня ворог гатив по центру Горлівки. Тоді було дуже багато постраждалих і загиблих. Мені вдалося вижити. Той день, 27 липня, я запам’ятаю назавжди. Це мій другий день народження. Саме тоді наша невелика родина ухвалила рішення — виїжджати у більш безпечне місце. Так ми майже на два роки оселилися у селищі Адамівка — за 40 км від Краматорська. Весь цей час я їздила звідти на роботу до міста. Працювала асистенткою кафедри онкології та радіології Донецького національного медичного університету. Свого старшого сина Тимура бачила тільки на вихідні. Він жив разом з моїми батьками. Аби бути всім разом, ми вдруге ухвалили рішення про переїзд. Бо немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Цього разу переїхали до Дружківки на Донеччині. Тут я вдруге вийшла заміж.
З чоловіком познайомилися на роботі, він — лікар-травматолог.
У день, коли почалася повномасштабна війна, ми дізнались, що у нас буде дитина. Чоловік наполягав на переїзді, але я твердо сказала: «Нікуди не поїду»
Старшого сина і своїх батьків вмовили переїхати в Умань на Черкащину. А ми лишилися. Покинути місто не дозволяла й наша робота. Як лікарі ми повинні бути на своєму робочому місці і допомагати людям. Цей момент розлуки з сином і батьками був дуже тяжким. Тож згодом вони повернулись. У жовтні 2022-го я народила молодшого сина. Те, що ми пережили тут того року, коли не було газу, майже пів року води, були перебої з електропостачанням — це загартувало і вже сприймається як буденність. До цього, на жаль, звикаєш. Головне, що ми вистояли.
Перукарня для чоловіків
На той момент багато жінок з дітьми виїхали із міста, а їхні чоловіки залишились. Я помітила, що був попит на чоловічу стрижку. Сама довго не могла записати свого чоловіка на неї. Це була дійсно проблема. І одного дня у мене виникла ідея відкрити перукарню із чоловічим залом. Хотілось зробити щось тематичне, незвичайне. Завжди перукарні називали «Олена», «Наталя», «Анастасія» тощо. У нас варіантів назв було багато — «Кактус», «Бритва». Визначитися допоміг випадок. Мій чоловік родом із Чернігівщини. Одного разу ми гостювали у Ніжині. Там є педагогічний інститут імені Миколи Гоголя, однойменна вулиця і випадково зайшли до кав'ярні, яка теж називалася «У Гоголя». Всередині все було присвячено письменнику. Стильно і тематично. Тож, вийшовши, я сказала чоловікові, що назву перукарні слід прив’язати до якогось героя. І оскільки ми обоє прихильники детективних історій, то зупинилися на назві «Шерлок». Далі почали думати над атрибутами. Люлька для куріння, скрипка, плед, робочий стіл, друкарська машинка, лупа, мікроскоп. І саме з цього почали відтворювати англійський стиль у закладі.
Перший «Шерлок» — це дуже маленьке приміщення два на три метри. Там стоїть одне крісло й робоча зона з мийкою. Є банери «Англійська королева з жуйкою», фотографії Бітлз, постери Лондона. У зоні очікування — маленька під старовину шафа. На стіні — друкарська машинка. У нас вийшов затишний чоловічий зал, дизайн якого придумувала я.
Всі ці речі ми шукали, де тільки могли. Друкарську машинку і скрипку придбали на OLX. Картатий плед в англійському стилі подарувала моя колега. У нас є декілька книг про Шерлока Холмса, які презентував наш перукар Данило. Клієнти подарували стару машинку та ножиці
Ми з чоловіком працюємо як два ФОПи. Відкрити справу нам допоміг мікрогрант від «Є-підтримки». У чоловіка був на перукарські послуги, а я отримала грант на розвиток кав'ярні. Тому у нас є ще й кава від «Шерлока». Якщо перукарня працює понад рік, то каву продаємо майже 7-й місяць.
Найбільш затратною була купівля якісних машинок для стрижки, шейверів та тримерів. До того ж, треба розуміти, що це обладнання, яке виходить з ладу. Приміщення ми орендуємо, тож усюди робили незначний ремонт. Грантова підтримки дуже допомагає. Але її ми отримали на етапі розвитку.
Перші дві локації відкривали самостійно. Звісно, перед тим, як відкривати справу я все добре прорахувала. Чоловіча стрижка у нас коштує від ста гривень. Ми тримаємо дуже демократичні ціни.
Найбільша проблема — кадри
Першою проблемою став пошук майстрів. Їх майже не було, адже багато людей виїхало. Кадри шукали усюди. І зрештою вирішили навчати бажаючих працювати. Це можна було зробити у Дніпрі чи Києві. Першим опанувати нову професію зголосився наш майстер Данило. На той момент у нього народилась дитина, і грошей на утримання сім'ї не вистачало. Хлопець талановитий, мав незначний досвід стрижки, коли служив в армії. Професію барбершопера опанував швидко.
Згодом у нас забажали працювати два майстри з інших перукарень. Так ми почали розширюватись. У Дружківці вже маємо чотири заклади. Стільки ж було і у Костянтинівці. Однак, через збільшення обстрілів вимушені релокувати звідти бізнес до Краматорська. Поки що там лишається одна перукарня. Загалом у нас працює 16 перукарів на два міста.
У нас є люди з інвалідністю. Є художник, який працює перукарем. У кав’ярні баристою є жінка, в якої шестеро дітей. Є також майстриня з шиття, яка перевчилася і тепер колористка і перукарка
Жінки у захваті від її талантів. Перукарів, які працювали за фахом, було лише двоє. Решту — ми навчили. Навчання організовували за власний рахунок. Це теж був ризик. Було й таке, що наші співробітники, вивчившись у нас, йшли до конкурентів. Але у кожного є право вибору. Якщо йде одна людина, то на її місце прийде дві. Ніколи не потрібно нікого утримувати.
Клієнтів вистачає. На сьогодні у нас є універсальні майстри. Окрім перукарських послуг, дівчата роблять вії, брови і нігті. Щодо перебоїв зі світлом і водою, то ми призвичаїлися. Тим більше на даний час у нас більш-менш стабільна ситуація. Крім того, ми працюємо на акумуляторних інструментах. Запас води також постійний. Її зберігаємо у накопичувальних баках. Тому, можемо помити людям голову чи бороду навіть, коли води у місті не буде.
До лінії фронту 20 км
До Часового Яру, там де проходить лінія фронту, дуже близько — до 20 км. У мене іноді запитують, чи не страшно нам було відкривати справу так недалеко від бойових дій? Страшно, але якщо нічого не робити, то стає ще страшніше. У мене вже був досвід побудови життя з нуля у 14-му. Тому мені дуже не хотілось навіть вірити і думати про те, що у нас знову буде те саме і вкотре доведеться виїжджати. Я вірю до останнього. На даний час в мене немає жодного сумніву, що область вистоїть. Розумієте, навіть так близько від передової люди однаково думають про гарні зачіски.
Я не можу сказати, чи виїжджають люди з міста. Навпаки, є ті, хто повертаються. Дім є дім, і кожен тримається за свою оселю, за свій шанс бути вдома. Життя не зупиняється
У нас дуже чисті охайні вулиці. Бувають обстріли. Не менш боїшся, коли їх немає, бо є момент очікування. Це дуже давить на психіку. Але кожен пристосовується і намагається жити. Це живі міста. Так, понівечені, але однаково тут все працює. Дуже багато підприємців. Щодо того, як я психологічно все витримую, то просто спокійно до цього ставлюсь. Моя друга освіта — психолог. А ще — я знаходжу спокій у своїх дітях та справі.
Якщо я зайнята, то я не аналізую 24 на 7 все, що відбувається довкола. Мої очі не дивляться карту бойових дій. Я однаково не зможу обійняти весь світ і зробити так, щоб закінчилась війна. Тому ми повинні знайти щастя, рівновагу у тому, що є. Взяти себе у руки. Наразі я працюю у Дружківці рентгенологом у Центральній міській клінічній лікарні, а також за сумісництвом рентгенологом в онкологічному диспансері Краматорська. І, звісно, паралельно займаюся перукарнями.
У планах — розширення бізнесу і відкриття школи
На даний час ми на порозі відкриття п’ятої перукарні у місті Дружківка. Загалом їх вже буде 7. Коли ми купували дзеркало і маленький диванчик для очікування, мій чоловік сказав: «Всі вивозять речі, а ми купуємо і звозимо». Я сподіваюся, що цей диванчик прослужить нам багато років.
У мріях і планах — відкриття школи перукарського мистецтва. Зокрема, ми могли б там і для себе кадри готувати, і для інших. Нормальна конкуренція повинна існувати, бо якщо її немає, то це розслабляє і ніяк не загартовує. Але це все у перспективі. Хотілося б розширитися по області. Відкрити заклади у Краматорську і Слов’янську. Також маю плани щодо кав'ярні. Дуже хотіла б, щоб вона існувала не як точка кави з собою, а як повноцінний заклад.
Поєднувати роботу і бізнес не просто. Це дуже виснажує. До того ж, я ще мама двох дітей, які потребують уваги. Мені допомагають батьки. Інколи я можу забути, наприклад, завезти чисті рушники, забрати замовлення. Але в мене є бос, мій чоловік, який допомагає у всьому. Ми працюємо як єдиний організм. Те, що не встигаю я, встигає він. І це дуже зручно, коли працюєте як партнери. Комфортно бути не тільки чоловіком і жінкою, а й друзями і партнерами по роботі.
Щодо майбутнього і перспективи говорити складно. Я дуже спокійно реагую на будь-яку ситуацію і намагаюсь вирішувати питання, як вони з’являтимуться. Потрібно дивитись за ситуацією на фронті і готувати якісь варіанти «б». Однак не забувати, що життя є тут і зараз. Продовжувати працювати і жити.
Війна навчила мене цінувати близьких і кожну прожиту хвилину
До речі, цьому навчила мене й моя робота в онкології. Коли я прийшла на роботу в онкодиспансер, мені було 25 років. І це страшно, коли ти бачиш, що не тільки через війну людина може втратити найдорожче, — життя. І тому цінуєш кожну хвилину, намагаєшся зробити щось добре для своєї родини. Для себе я не розглядаю на даний час переїзд, але якщо буде розруха й загроза життю моїх рідних, то я оберу безпеку для них. Незважаючи на війну, я вважаю, що у нас найкраща країна з потужною освітою, неймовірною природою і, звісно, що лікарями. Я думаю, що люди, які зараз живуть в Європі все це давно зрозуміли. Тому я б, мабуть, не змінювала в Україні нічого. Лише б якось стимулювала розвиток. Я мрію про закінчення війни, стабільність. А ще — після закінчення війни дуже хочу відправити дітей до своїх батьків, а з чоловіком поїхати до Венеції або Португалії. Дуже хочеться романтики.
Дослідницька ініціатива «Українська історія: глобальна ініціатива», яка була презентована у Києві наприкінці вересня, назріла уже давно. Адже західним інтелектуалам та політичній еліті варто нарешті зрозуміти відмінності між Україною та Росією — що це не один народ, не одна російська мова і точно не єдиний мобілізаційний ресурс для подальших загарбницьких війн.
У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від того, коли тут уперше зʼявились ознаки цивілізації, та до днів нинішніх.
«Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі амбітного проєкту.
Через низку причин — політичних, фінансованих, ідеологічних — правлячі еліти в Україні ніколи не займались переосмисленням власної історичної спадщини
Жодного разу не збирали талановитих українських істориків з важливим завданням — пояснити тисячолітню спадщину тутешніх територій і чітко укріпити розуміння західних колег, що тут окремий народ, який має неймовірну історію державотворення та військової справи.
Поки українцям було «не на часі» копатися в собі — російська пропаганда просувала свої наративи. То ж не дивно, що в промовах Джо Байдена часом лунали слова про «тісні родинні звʼязки росіян та українців». Поважне видання The Economist у програмній статті бідкається з приводу зростання націоналізму в Україні. А ще пише, що українські російськомовні громадяни можуть стати бойовиками Путіна — тобто немає жодного розуміння, звідки взялись ці російськомовні. І чому це предмет серйозного вивчення імперської політики часів царської Росії та сталінських репресій.
Пошук відповідей на питання «Що таке Україна?» активізувався після вилазки російського диктатора Владіміра Путіна на інтервʼю до трампіста та конспіролога Такера Карлсона в лютому 2024 року. Там кремлівський агресор за задумкою сценаристів мав показати себе рятівником християнства і новим лідером східних словʼян. Утім уже зі старту щось пішло не по плану — і самому цинічному ведучому було ніяково. Бо на інтервʼю Путін приніс роздруківки, які буцімто «підтверджують прохання Богдана Хмельницького забрати південні території російських земель під сильну руку московського царя».
При чому це були не фотографії секретних документів, а роздруківки Microsoft World
Тож новий проєкт групи дослідників цілком на часі. Особливо, якщо врахувати, як працює російська пропаганда із нинішніми підлітками, де дітям зі старту говорять, що ніякої людської цивілізації та культури на окупованих територіях України до приходу Росії не було.
Як влучно зауважує відомий український OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко, «на зміну нинішньому поколінню орків виросте ще більш кончене покоління».
Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту дав кілька коментарів стосовно того, що в першу чергу цікавить його колег.
Пан Снайдер вважає, що повномасштабна війна за два з половиною роки багатьом відкрила той факт, що Україна взагалі є. Утім тепер група науковців пропонує розширити цей факт — поясненням, чому вона важлива. Що тут робили давні греки, який слід тут лишили скіфи? Як це врешті вплинуло на обличчя нинішньої Європи — на традиції торгівлі, дипломатії та міждержавних союзів.
«Увесь метод, як ми викладаємо історію Східної Європи, базується на російському імперському конструкті. Тож від Каліфорнії до Німеччини, по суті, ми викладали історію згідно з поняттям: те, що сталося в Києві та Русі 1000 років тому — це нібито чомусь сьогоднішня Росія. А ми повинні звільнитися від цього», — пояснив Снайдер головну біду західних університетів в інтервʼю Liga.net.
Тож мета ініціативи «Українська історія: глобальна ініціатива» — показати, що українська історія насправді набагато ширша за Україну, набагато ширша за Росію, і що вона пов’язана практично з усім важливим в європейській і світовій історії, — і так залучати людей
Так би мовити, зробити кращу альтернативу історії від Путіна та Мєдвєдєва, які уже кожному світовому політику розказали, що тут все російське було і буде. На виході західні фахівці обіцяють роботу на 3 мільйонів слів, тобто майже 8,5 тисяч сторінок книжки великого формату.
Утім є маленька проблема — це буде історія України від західних спеціалістів і як вони бачать нас у своєму історичному контексті. Для того, аби ця праця була об'єктивна, — українцям теж варто переосмислити свою спадщину. Як самостійному народу — як людей, які разом з поляками та литовцями збудували дві сильні держави на ряду з Францією — Велике князівство литовське та Річ Посполиту.
Важливо осмислити своє місце на карті, аби не бути населенням поза політикою, якому неважливо під яким прапором жити
Українцям так довго втовкмачували в голови, що вони пасивна нація, яка начебто ніколи не воювала до Другої світової війни, що багато хто забув традицію армії, історію артилерії, досвіди походів на Азов та Москву, тривалу війну проти більшовиків і підпільний рух опору двадцятого століття. Все це призвело до того, що наші політики інфантильно ставились до спадщини державотворення, а наше населення, а не народ — боялось дати зайву гривню на розвиток власної армії.
Багатотомник української історії від західних науковців може бути у майбутньому розкритикований. В основному за те, що там більше в центрі уваги не український народ, а більше українська територія як арена європейських подій.
Утім варто сприймати це як поштовх до тверезих дебатів і натхнення для інших авторів написати свою історію України. Щось піде у смітник, а щось обовʼязково вийде з перекладами на англійську.
І врешті це змінить сумну ситуацію, коли донині у дитячих енциклопедіях Великої Британії назви Київ та Харків пишуть у російській транскрипції. А ще «Kievan Russia» замінила правильну Kievan Rus. Коли українські матері уперше помітили таку підміну і фальсифікацію, вони звернулись до видавництва, яке випускає такі енциклопедії. Утім тамтешні бізнесмени тривалий час ігнорували скарги. І пішли на контакт лише після звернення українського посольства у 2024 році. Тепер видавництво обіцяє випустити покращену книгу, але осад лишився.
Тому історія від Тімоті Снайдера, Сергія Плохія та Енн Еплбаум точно не зніме усіх проблем стосовно історичної спадщини, за яку Росія веде геноцидальну війну із її творцями — українцями.
Утім є шанси, що українських дітей закордоном менше насичуватимуть фейками про «російську королеву Франції Анну» та «тільки росіяни перемогли у Другій світовій війні», а аналітики поважних західних видань не будуть всує розкидатися словами «український націоналізм»
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Нещодавно довелося працювати з фактажем про стереотипи щодо українських біженців, якими повняться не лише закордонні медіа і Твітер, а й європейські кухні, затишні курилки, закордонні соцмережі тощо. Окрім класичного «українці сидять на допомозі» й «забирають наші робочі місця», що їх вдається цілком аргументовано розвінчати, трапляються й інші — неочікувані, дивні. А часом навіть такі, що не налазять на голову.
— В Європі часом доходить до смішного, — розповідає Анастасія. — Я почала колекціонувати судження, з якими стикнулася дорогою з Польщі до Австрії. Часом це крайнощі й взаємозаперечувані судження — як от «українці — неосвічений народ, але більшість із них закінчили університети».
Анастасія — біженка з України — відгукнулася на мій запит розповісти, із якими стереотипами щодо нас стикнулася в Європі. Спілкуємося у групі Фейсбуку, яка об’єднала українців за кордоном. Тут біженці, які опинилися в різних країнах, діляться найдивнішим, що чули про себе з уст європейських обивателів.
До слова, стереотипне мислення властиве нам усім. Його мета цілком благородна: розвантажити наш мозок через спрощення, виявити дрібні закономірності, обробити і узагальнити їх. Таким чином мозок намагається пришвидшити реакцію на те чи інше явище і зекономити життєву енергію
Утім, соціальні стереотипи й твердження, що їх ми приписуємо іншим на основі їхнього походження, соціального статусу, статі, зовнішнього вигляду і віку є неявним проявом прихованого упередження. Ми часто формуємо собі список аргументів під уже заготовлений висновок і тішимося, що маємо рацію.
— У Польщі застосунок для знайомств оновив мою локацію, — продовжує Анастасія. — Знайомитися ні з ким не планувала, але уже перший співрозмовник, з котрим стався метч, розсмішив тим, що чимало знає про українок. Я дізналася, що ми дуже домашні, любимо готувати й сидимо вдома, не намагаємося перебрати на себе чоловічі ролі. Доводити, що я не така, було зайве — далі був монолог про те, що мені просто ще не трапився справжній чоловік. Тому я просто скасувала пару.
Стереотипи про українців в Європі можна умовно розділити щонайменше на три групи. Перша — судження, що формуються на основі власного досвіду взаємодії з українцями. Тривалість цього досвіду може бути зовсім несуттєвою. Іншими словами — якщо перший-ліпший українець, що його зустрів сферичний житель Європи, має пофарбоване у кольори прапора волосся й дірку в носі, то схожий типаж йому теж видасться українцем.
— Якось італійський лікар, до якого раніше зверталася, і який щиро підтримує українців, запропонував чудове безплатне житло з видом на Колізей у Римі, — розповідає Валентина. — Нічого платити не потрібно було: лише підтримувати чистоту у чотирьох кімнатах і спілкуватися з господарями — літньою італійською парою. Лікар дуже дивувався, що нікому з українців не припала до душі така пропозиція.
Напевне, він і досі вважає, що це так типово для українки — прибирати і бути компаньйонкою
Бо хіба ж за природне українське «”прибери-розкажи” треба платити?».
— «Поляк робить, щоб робити, українець — щоб зробити», — таке я почула в Польщі, — продовжує Анастасія. — А потім ще у котрійсь європейській країні дізналася, що ми дуже працьовиті й відповідальні. Це звучить приємно і зобов’язує «тримати марку», але ж це — теж стереотип.
Друга група європейських стереотипів про нас виникла, здається, через обмежений кругозір і брак освіти. Ми надто довго ідеалізували Європу з її найкращими університетами, аж раптом на практиці виявилося, що у декого шкутильгає початкова школа. Звісно, із початком повномасштабного вторгнення в Європі уже й не почуєш, що Україна — це десь у Росії, але дехто часом досі дає у штангу.
— Менеджерка відпочинкового комплексу для дітей в іспанській Коста-Дораді, куди нас поселили у квітні 2022 року, увесь час казала, що нарешті ми нагріємося, — каже Надія. — Коли ми порозумілися, то мусили спростувати її уявлення про Київ як про вічно засніжене місто. Здається, вона колись була у зимовій Москві й плутала нас зі східним сусідом.
Це звучить смішно, але деколи хочеться кричати: ти, молодий бельгієць або француз, який бував у Малайзії і відпочивав на Філіппінах, мав би мати ширший кругозір, аніж у твоєї бабусі, яка нікуди не виїжджала!
Ольга, яка опинилася у Бельгії, розповідає про свій досвід:
— На прийомі в мерії одного великого міста, який закінчувався невеликим частуванням, нас вчили користуватися ножем і виделкою. Коли ми роздуплилися, чому за столом досі немає «приймаючої сторони» і навіщо біля нас товчеться чоловічок із помічників мера, стало незручно і йому, і нам.
— У нас була цікавіша історія, — коментує у Фейсбуці ще одна Надія, теж переселенка до Іспанії. — У дорогому мережевому готелі десь у Барселоні, куди нас розселили тимчасово на одну ніч, музикант за фортепіано у холі урочисто привітав нас мелодією «Калінка-малінка». Пробачте, ми нечемні біженці, ми трималися, а ось наші діти фукали.
Утім, тут варто внести пояснення. Донедавна українці й самі не надто прагнули, аби їх ідентифікували інакше, ніж росіян. Моя френдеса, яка проводить екскурсії в італійському Римі, каже: «Українці жодного разу не вимагали і не просили провести екскурсію українською, хоч ми напередодні знайомилися і вони знали, що я родом із Тернопільської області, розмовляю українською. Якось навіть була група із заходу України. На екскурсію вони усі сумирно зібралися під таблицею з написом RUS. Тож чому дивуватися, якщо інші теж нас інакше не ідентифікують?».
Третя група стереотипів про українців — з розділу вільної творчості. Сюди можна віднести все фантазійне, що не налазить на голову.
— За 16 років життя у Німеччині я ні разу не чула про те, що забираю чиєсь робоче місце, зате дивувалася іншому. Ти з України, значить, добре граєш в шахи? Ти з України, то твій тато інженер? Це, здається, найдивніше, із чим доводилося стикатися, — розповідає Ганна.
— У мене першого тижня роботи в австрійському офісі стався дивний конфуз, — каже координаторка міжнародних проєктів Настя. — Коли я знімала пальто в офісі, то зауважила, що спідницю дивним чином забула вдягнути. Тонкі колготки потім вдалося прикрити мало не до колін, добряче розтягнувши светра. Але колега встигла оцінити колір білизни на мені. Вона анітрохи не здивувалася, стенула плечами: «Ну, ти ж українка» і запропонувала випити кави. Що це означало з її вуст — я не наважилася запитати й досі.
Коли я думаю про стереотипну українку в Європі, мій мозок теж намагається спростити, тож чомусь мені бачиться Настя в одних колготах. Така собі домогосподарка з борщем із засніженого Києва, яка вибила твого ферзя, бо в неї тато — інженер. Може, навіть з кольоровим волоссям, бо тут — суцільне поле для експериментів. І не ясно, що і як вистрілить, коли ти — українка.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.