Освіта

Діти поза школою

Уже з 1 вересня 2024 року українські діти будуть зобов’язані увійти до польської системи освіти. Про таке рішення заявила заступниця міністра освіти Йоанна Муха. Наприкінці квітня відповідний законопроєкт Міністерства освіти Польщі ще перебував на фінальній стадії підготовки. Очікується, що українські діти у польській школі матимуть й «український компонент» — змогу вивчати рідну мову. Разом із тим навчальні заклади Польщі збираються працевлаштувати українських вчителів. 

Такому рішенню передували соціальні дослідження залучення українських дітей-біженців до навчального процесу. Приміром, згідно зі звітом «Поза школою. Оцінка перешкод для навчання у школі для українських дітей та підлітків-біженців у Польщі», проведеним міжнародними гуманітарними організаціями Care International, IRC та Save the Children International, лише 49% українських дітей, які через війну опинилися у Польщі, відвідують школи. Тим часом країна прихистила більш як 300 тисяч українських дітей шкільного віку.

Утім, за словами заступниці міністра освіти Йоанни Мухи, цифра у більш як 100 тисяч, якою оперують громадські організації, може бути завищена. Після консультацій з українськими колегами, у міністерстві освіти Польщі зупинилися на цифрі 50-60 тисяч українських учнів у Польщі, не охоплених навчанням. 

Мінус 800+

30 квітня Рада Міністрів Польщі затвердила проєкт змін до спецзакону про допомогу громадянам України у зв'язку з війною. Він передбачає продовження тимчасового захисту українських біженців до 30 вересня 2025 року. Серед нового, зокрема, обмеження допомоги за програмою 800+ — вона буде лише для тих дітей-біженців, які відвідують польські дитсадки та школи. Таким чином уряд начебто хоче убезпечитися від «поїздок за соціалкою», коли українська родина уже повернулася в Україну, але за виплатами раз на місяць відвідує Польщу.  

Це ж саме стосується і програми «Добрий старт». На фінансову допомогу можуть розраховувати ті громадян України, котрі легально перебувають на території Польщі разом з дитиною, яка зарахована до польської школи або дитячого садка.

Зміни до спецзакону затверджені Сеймом та Сенатом й підписані президентом Анджеєм Дудою. Попри очікування, що зміни до спецзакону наберуть чинності лише з 1 липня 20214 року, українці у Польщі, чиї діти не відвідують польських шкіл, отримали привід для хвилювання. І йдеться тут не лише про фінансову допомогу 800+.

Український компонент

Під час презентації уже згадуваного дослідження, йшлося про те, що серед основних труднощів, з якими стикаються українські діти у польських школах і через які не хочуть ходити до місцевих класів, 72% назвали мовний бар’єр. Ще 24% опитаних не розуміли польської системи освіти, 46% було важко призвичаїтися до навчання, а 10-м відсоткам — дуже важко.

Допомогти із вирішенням цих проблем мали б міжнародні міжкультурні асистенти, найоптимальніше — такі ж біженці. Ці помічники добре зарекомендували себе під час навчального процесу. 

— Ще перед повномасштабним вторгненням наша фундація мала досвід праці з міжнародними міжкультурними асистентами, — каже лідерка команди міжкультурних асистентів Анна Ковальчук із фундації «Україна» у Вроцлаві. — Ми мали кількох асистентів, котрі підтримували дітей у вроцлавських школах, тепер їхня кількість на Дольному Шльонску зросла до 41 особи. Зараз специфіка праці міжкультурних асистентів у школах змінюється відповідно до викликів. Якщо раніше ми більше говорили про мовний бар’єр, то зараз більше кажемо про інтеграцію. Адже ми часто чуємо про цю проблему — діти не хочуть іти до школи, не інтегруються. 

Окрім супроводу учня, міжкультурні асистенти, а також українські вчителі, яких планують залучити до навчального процесу в Польщі, зможуть внести важливий «український компонент» до процесу навчання. Йдеться про вивчення таких предметів як українська мова, література, історія України тощо. 

Про важливість «українського компоненту» йдеться у Спільній заяві Міністра освіти Республіки Польща, Міністра науки Республіки Польща та Міністра освіти і науки України. Очільник українського освітнього відомства Оксен Лісовий зустрівся із своїми польськими колегами 28 березня 2024 року. 

Що на це українські школи? 

В українських школах у Польщі, які працюють за українськими програмами, уже відреагували на анонсований проєкт змін до спецзакону про допомогу громадянам України.

Зокрема, у Першій українській школі Фундації «Незламна Україна» почали паралельно зараховувати учнів до польських шкіл-партнерів. До початку навчального року до польських шкіл обіцяють зарахувати всіх учнів, які навчаються у Варшаві, Кракові та Вроцлаві. 

— Діти навчатимуться за інтегрованою програмою, що об’єднує польську та українську системи освіти, частково буде збільшено навчальне навантаження, — пояснює Марина Юсин, керівниця відділу комунікацій фундації «Незламна Україна». — Учні отримуватимуть як польські, так і українські документи про освіту державного зразка. А з наступного навчального року дітей наших шкіл додатково готуватимуть до складання іспиту у 8-му класі та матури. До того ж, батьки матимуть легальні підстави для перебування в Польщі та отримання фінансової допомоги «Добрий старт» і 800+.

Варшавська українська школа ВШколУ — освітній проєкт, створений Клубом католицької інтелігенції та Українським домом у Варшаві — відома тим, що її учні із самого початку офіційно перебувають у двох системах освіти: українській і польській. ВШколУ співпрацює з приватною львівською школою «МрійДій» і польською школою Монтессорі ім. Св. Уршулі Ледуховської. За свій інноваційний підхід до освіти дітей-біженців ВШколУ отримала престижну нагороду CEB Award for Social Cohesion 2024.

— Завдяки тому, що наші діти і так у двох системах освіти, то ми можемо продовжувати навчання. Але чекаємо на зміни, що будуть у постанові стосовно біженців, і на зміни в освітньому праві, щоб точно спланувати вектор своєї діяльності, — каже директорка школи ВШколУ Оксана Колесник.

У школі «Материнка» ім. Дмитра Павличка, яка почала працювати у Варшаві за українською освітньою програмою задовго до повномасштабного вторгнення, нові зміни теж не викликали надмірного хвилювання.

— Попри те, що «Материнка» є виключно в українській системі освіти, міністр освіти України запевнив, що нашу школу зміни до спецзакону не торкнуться, — каже директорка школи Наталія Кравець. — Школа тривалий час працює у Польщі, на основі документів про навчання наші учні робили карти побиту — дозволи на тимчасове або постійне проживання. Ми співпрацюємо з іншими міжнародними школами, маємо уроки польської. Працюємо із розумінням, що в українській школі нашим дітям соціалізуватися найкраще.

<frame>Менше половини українських школярів, які через війну живуть зараз у Польщі, відвідують польські школи. Але незабаром всі діти мусять піти до них, щоб не мати прогалин у навчальній програмі та інтегруватися в польське суспільство. Для багатьох українських дітей це означає неабиякий стрес, адже чимало з них недостатньо знають польську, мають психологічні травми й іноді зазнають булінгу. Редакція Sestry.eu знає, що це одна з найважливіших проблем біженців. Тому ми починаємо цикл «Школа без дому», в якому описуємо те, що турбує наших дітей, шукаємо хороших прикладів для наслідування, спілкуємося з психологами, вчителями та чиновниками. Тож якщо ви мати, вчителька, волонтер, психолог, чиновник — пишіть нам на redakcja@sestry.eu. Ми тут — для вас.<frame>

Малгожата Пілецька — докторка педагогічних наук, академічна викладачка, професорка Академії ATENEUM у Ґданську, педагогиня-методистка. У своїй науковій роботі займається педагогікою раннього дитинства, дошкільною ранньою мовною освітою, дитячою літературою, загальною дидактикою.

У вашій академічній роботі ви маєте справу з мовою. У контексті дітей з України це здається мені особливо важливим у ситуації, в якій вони опинилися в Польщі. Чим для них є мова? Чому для них так важливо мати можливість вільно користуватись рідною мовою?

‍Мова — це фундаментальний інструмент для спілкування зі світом, для самовираження, для побудови стосунків з іншими. Особливо ця перша мова, рідна мова, є найбезпечнішим інструментом для розвитку, для входження в структуру світу, реальності в цілому. Зауважимо, що дитина вчиться рідної мови роками, спочатку простому спілкуванню, самовираженню, а потім граматиці, правопису. Це тривалий процес. Повне оволодіння дитиною польською мовою — якщо ми говоримо про польську мову, яку вивчають ті українські діти, які приїхали сюди через війну, — польськими дітьми відбувається в підлітковому віці, тому не можна очікувати, що діти, які її тільки вивчають, будуть розмовляти виключно нею.

Однак у школах трапляються випадки, зовсім не поодинокі, коли українським дітям забороняють спілкуватися між собою українською мовою. Що відбувається з дитиною в такій ситуації?

Діти, які приїхали сюди, відчули на собі реальність війни. Вони залишили свої домівки, друзів, школу, родину. Мова — це їхній дім, де вони почуваються в безпеці, тому забороняти їм — неофіційно, звісно — розмовляти рідною мовою — це чистісіньке насильство і порушення прав дитини. Чомусь декому здається, що безпека — це коли не падають бомби. Можна говорити про різні ступені цього відчуття безпеки, це також усвідомлення того, що мене приймають таким, яким я є, і що оточуючі ставляться до мене доброзичливо. Позбавлення дитини можливості спілкуватися рідною мовою з однолітками одночасно позбавляє її можливості самовиражатися, спілкуватися.

Подумаймо про це: очевидно, що дитина, яка опинилася в чужому місці, буде шукати людину, яка чимось схожа на неї.

Спільна мова — це очевидний вибір, тому що їм легше йти на контакт. Для формування почуття безпеки дуже важлива свобода спілкування

Якщо дитина відчуває себе в безпеці в якійсь ситуації і довіряє стороннім людям, у неї також є відчуття власної гідності, впевненості, вона буде робити ці спроби спілкуватися. Тут треба бути дуже чутливим. 

Саме так, здається, що цієї чутливості трохи бракує, тому що польська школа робить ставку на коректність.

Це дуже важливе питання, тому що дійсно в школі, в польській освіті загалом, дуже сильний акцент на первинності мовної правильності. І дуже часто можна почути такі настанови від педагогів, від вчителів: «скажи це повним реченням», «скажи це ще раз», «скажи це правильно». Це треба перефразувати: не «скажи правильно», а «скажи ефективно». Це особливо важливо для дітей, для яких польська мова не є рідною. Змушувати їх говорити правильно або не говорити взагалі — це гнітюче і контрпродуктивно. Ми просто хочемо, щоб діти говорили взагалі: спілкувалися так, щоб ми могли їх розуміти, з'ясувати, що вони мають на увазі, які їхні потреби. 

Комунікувати можна не тільки вербально. 

Саме так! Ось чому я говорю про необхідність бути чутливими до дітей, адже вони також говорять жестами, малюнками, дотиками, рухами, мімікою. Я думаю, що відповідь полягає в тому, щоб змістити акценти  комунікації в освіті від лінгвістичної коректності, використання польської мови, яка є іноземною для цих дітей, до ініціювання різних типів комунікації, підтримуючого, мультимодального, мультисенсорного спілкування. Завдяки цьому українські діти, які приходять до нас, не матимуть жодних проблем з польською мовою, почуватимуться впевнено, адже вони знають ту саму «мову», що й інші діти, можуть робити те саме, що й вони.

Малювати, танцювати, плескати, сміятися. І вони почуватимуться впевнено і безпечно, коли зможуть самовиражатися таким чином

Альтернативою є створення атмосфери страху: або висловлюйся правильно, або сиди тихо. Таким чином ми підштовхуємо цих дітей до культури мовчання. І пам'ятаймо, що чим більший примус, тим більший опір. 

Не примушувати, а заохочувати?

Абсолютно так. Стимулювати дітей до самовираження, для чого у нас є багато різних інструментів.

Наприклад?

У нас є всілякі такі заняття, спрямовані на полісенсорність, на дотик, на смак, на нюх. У нас є чудові дитячі книжки, до речі, один із предметів, який я викладаю, — це дитяча література. Є чудові книжки, які дозволяють доторкнутися, відкрити щось, поворушити, запросити до руху, запросити до співу, запросити до декламації, до плескання в долоні. Це перший крок до вивчення себе. І не граматичних правил, і не якихось одразу складних, важких текстів.

Однак я уявляю, що для такої вчительки або вчителя з маленького села, в маленькій школі, яку після вторгнення почали відвідувати діти з України, ймовірно, пригнічені ситуацією, непідготовлені, без інституційної підтримки, це може бути не так очевидно. З одного боку, він або вона має дотримуватися основної навчальної програми, поспішати з програмою, дбати про те, щоб діти йшли далі у своїй освіті. Всі діти. Це складне завдання.

Вчителі залишилися наодинці. Вони опинилися в ситуації, до якої їх ніхто не готував — з одного боку, свій клас, який треба вести і готувати, з іншого — нові учні, з іншої країни, в жахливо складній ситуації. Він хоче, щоб усі почувалися комфортно, безпечно, але не знає, як це зробити. І він несе відповідальність за результати.

Як ми можемо підтримати таких вчителів?

Перш ніж говорити про можливі рішення, дозвольте мені розповісти вам анекдот. У групу дитячого садка прийшла чотирирічна дитина, фактично з фронту. Вона приїхала з розбомбленого міста в дитячий садок у Польщі. Вихователька хотіла запросити її до спортивних занять, допомогти одягнутися. Вона сказала йому: «Руки вгору». 

Це був настільки травматичний досвід для дитини, що його не могли заспокоїти кілька годин. Жахливо, чи не так? І все ж ця вчителька не мала на увазі нічого поганого, вона просто не продумала свої абсолютно нейтральні слова. Почуття самотності вчителя — це те, з чим ми, освітяни, маємо справу, це почалося не з приїздом з України, а триває вже багато років. Присутність дітей-біженців лише загострила цю проблему.

Тож які рішення ви пропонуєте?

Я великий такий ентузіаст ідеї проводити супервізії вчителів замість того, щоб їх оцінювати, атестувати і контролювати. Супервізії, яка насправді є стандартом у всіх професіях, де люди працюють з іншими людьми: психологи, терапевти, тренери. У нас же переважає таке мислення: «Якщо ти не справляєшся, зміни роботу. Ти явно не справляєшся».

Нам потрібно це змінити. Я хотіла би пояснити, що освітня програма і навчальна програма — це дві різні речі

Вчителі думають, що вони повинні слідувати освітній програмі, яку їм хтось нав'язує, що це і є базовий навчальний план. Однак базовий навчальний план — це щось набагато більш загальне, це лише своєрідний план змісту, який має бути реалізований в даному році, в даній групі. З іншого боку, програма може і повинна нести на собі відбиток авторської програми. Це означає, що спосіб, у який ми реалізуємо вимоги, що містяться в базовій навчальній програмі, значною мірою залежить від учителя.

У школах можна працювати з методом навчального проекту, який, безумовно, є саме таким методом, в якому дитина є активною. Давайте використовувати такі активізуючі методи, адже це неправда, що всі вчителі повинні працювати абсолютно однаковими методами для досягнення абсолютно однакової мети.

Можна навести приклади?

Це, наприклад, організація зустрічей з експертами, виїздів на природу, відвідування культурних закладів, майстер-класів не як релаксації, а як освітніх можливостей, під час яких учні часто проявляють ініціативу і мають можливість самостійно користуватися доступними їм джерелами. Це використання дитячих книжок, інтернет-джерел, опора на навчальні відео. Дуже важливо, щоб дитину не «вчили», а вона вчилася, щоб вона активно здобувала навички і знання, щоб потім мала можливість активно їх конструювати. Щоб вона була не просто реципієнтом, завданням якого є переробляти і відтворювати, а співтворцем. І найголовніше: освіта — це не короткострокове рішення, а довгостроковий проєкт. Нам потрібно почати думати про неї саме так.

Чи перекладається це на ситуацію українських дітей, які перебувають у польських школах?

‍Звичайно, так. Я думаю, що ми не вживаємо різних заходів для українських дітей, тому що вважаємо, що їхня присутність тут —  це тимчасова ситуація. Тому багато хто може думати: «Я не піду на курси», «не буду вчитися», «вдосконалювати свої навички, здобувати нові», «нічого не буду змінювати», тому що, врешті-решт, ці діти поїдуть через деякий час. Адже війна закінчиться. Таке мислення веде в нікуди, ще й тому, що Польща ніколи не була, не є і не буде культурно і мовно однорідною. Ситуація у світі напружена, і цілком реально, що люди з інших країн будуть приїжджати до нас ще багато років. І це те, до чого ми маємо бути готовими. І саме тому нам потрібно думати про освіту як про проєкт на довгострокову перспективу, а не як про щось ситуативне, моментальне. 

‍

Переклад: Анастасія Канарська

<frame>Менше половини українських школярів, які через війну живуть зараз у Польщі, відвідують польські школи. Але незабаром всі діти мусять піти до них, щоб не мати прогалин у навчальній програмі та інтегруватися в польське суспільство. Для багатьох українських дітей це означає неабиякий стрес, адже чимало з них недостатньо знають польську, мають психологічні травми й іноді зазнають булінгу. Редакція Sestry.eu знає, що це одна з найважливіших проблем біженців. Тому ми починаємо цикл «Школа без дому», в якому описуємо те, що турбує наших дітей, шукаємо хороших прикладів для наслідування, спілкуємося з психологами, вчителями та чиновниками. Тож якщо ви мати, вчителька, волонтер, психолог, чиновник — пишіть нам на redakcja@sestry.eu. Ми тут — для вас.<frame>

Вітаю, дорога редакціє журналу Sestry!

Бачу, що у вас з’явилася нова рубрика про освіту українських дітей в Польщі.

Хочу розповісти про проблему, з якою ми зіткнулись у польській школі. І, щиро кажучи, не знаємо, як на неї реагувати. Можливо, ви і ваші експерти підкажете, як нам бути.

У Польщі ми з кінця 2022 року. Ми мали тут родичів і часто їздили до них перед війною, тому польська мова не була новою і незнайомою для моєї дитини. Дочка одразу пішла до другого класу і легко порозумілася з однолітками. Але попри те, що досить швидко увійшла в робочий ритм у новій школі, все одно до кінця першого року навчання почувалася самотньою. Всі у класі були знайомі другий рік, і пари найкращих друзів, як і компанії, давно склалися.

Доньці весь час бракувало товаришки, щоб стати з нею в парі під час шкільних екскурсій або поїздок в басейн.

За партою вона сиділа одна, її не запрошували на дні народження і позашкільні зустрічі

Та — о, щастя! — на другий рік до нашого класу прийшла новенька з Білорусі. Дівчата одразу потоваришували, проблему з самотністю було вирішено. 

Спочатку я переживала, що нова подруга моєї дочки говорить російською. Якось ми навіть поспілкувалися про це з її мамою, коли чекали дітей з гуртка малювання. Мама дівчинки сама почала розпитувати мене, як сталося, що ми говоримо українською, тоді як вони — російською. Я пояснила, що це наша рідна мова і через дії російського окупанта ми, українці, російської мови знати і чути не хочемо. 

Моя співрозмовниця зізналася, що вони з чоловіком, на жаль, не знають рідної мови — білоруську їм викладали лише в молодших класах школи. І все ж родина виявилася свідомою, брала участь у вуличних акціях, хотіла жити у вільній Білорусі і виїхала з Мінська через політику нелегітимного диктатора Лукашенка і ризик репресій.

Щиро сподіваюся, що білоруси згадають власну мову і таким чином зроблять великий крок до своєї свободи

А поки ми з донькою домовилися, що якщо дівчата так здружилися, нехай кожна говорить по-своєму. Так і зробили, і, щиро кажучи, почали дуже радіти цій дружбі. Подруга дочки значно краще вчиться, займається спортом, показує гарний приклад, а головне — дівчатка стали найближчими подругами!

Але наше мовне рішення зазнало атаки з несподіваного боку. Одного разу дочка прийшла зі школи засмучена. Виявилося, під час перерви до неї і подруги підійшла вчителька і зробила зауваження — заборонила спілкуватися іноземними мовами. Наполегливо попросила перейти на польську. 

Я не сприйняла це серйозно, подумала, що це якась випадкова історія — заспокоїла дитину і попросила її про це забути. Однак невдовзі випадок повторився з іншим вчителем на групі продовженого дня. 

Ось як описала його моя дитина: «Нам сказали намалювати весну. Ми з О. сиділи за однією партою, малювали і тихенько перемовлялися. Підійшла вчителька і сказала мені: "Не говори українською!" Я відповіла: "Але ж ми говоримо про наші справи!" Вчителька: "Можливо, ви обговорюєте мене, і мені це не подобається! Я ж не говорю іспанською про вас!" Ми відповіли: "Але ми не говоримо про вас". Однак вона дуже суворо зауважила: "Говоріть польською! Коли я вам кажу, що ви маєте говорити польською, так і робіть!"

За деякий час я знову сказала українською щось на вушко подрузі — дуже тихо.

Вчителька почула і стала на нас кричати. Це було нестерпно

Деякі діти почали підтримувати вчительку і вигукувати, що ми постійно говоримо між собою по-своєму, і що це їм також не подобається. А декілька дітей підтримали нас. Але ж це несправедливо! Вони не можуть нам забороняти говорити по-нашому!»

Зізнаюся, я шокована. Адже по-перше, це приватне спілкування дітей. По-друге, рідна мова — опора для кожної людини, особливо, дитини, яка приїхала з України, де йде війна. Хто може заборонити моїй дитині говорити українською? У чому сенс? Я не розумію, і не знаю, як підняти це питання, щоб не нашкодити дитині. 

Нам не хотілося б змінювати школу, тим паче, я чула від знайомих, що таке відбувається і в інших навчальних закладах Польщі. Можливо, публікація цього листа допоможе щось змінити або принаймні розпочати дискусію в суспільстві.

Заздалегідь вдячна,

Н.Л., Львів-Варшава.

За даними Центру Економічної Стратегії, станом на початок 2024 року через війну близько 5 мільйонів українців опинились за кордоном. Майже 2 мільйони з них — діти, перед якими стоять чималі виклики: вони  мусять якнайшвидше інтегруватись у середовище, в якому опинилися, опанувати нову мову, культуру та стратегію поведінки іноземного суспільства.

Нещодавні дослідження також свідчать про те, що 52% українців планують повернутись на батьківщину, однак порівняно із минулим роком виріс й загальний рівень адаптації: все більше українців зазначає, що їм більше подобається за кордоном, аніж вдома.

Спостереження психологів і досвід українців останніх двох років свідчить про те, що чим молодша дитина, тим швидше вона адаптується.

І тим швидше забуває рідне.

Ділимося з вами підбіркою корисних безкоштовних ресурсів, яка допоможе зберегти у своїх дітей знання української мови, історії та культури рідного краю. Для тих діток, що залишаться жити за кордоном — щоб пам’ятати свої витоки, а для тих, хто повернеться — щоб пом'якшити реінтеграцію до українських шкіл.

Серія воркбуків, які залюблюють в Україну

Матеріали для скачування у форматі PDF

Вік: 2-4; 4-6; 7-9; 10-13 років

Українознавчі воркбуки «Глина» — це тематично згруповані матеріали у формі різноманітних активностей: тут і вирізки, і розмальовки, і  завдання для міркувань. Дуже якісні не лише методично, а й естетично — містять роботи знаних українських художників.

Теми підібрані так, що дозволяють вивчати різні аспекти українства — від традиційної їжі до сучасного мистецтва.

З ними можна «зварити борщ», дослідивши принагідно кулінарні уподобання українських письменників, написати листа українським скорописом і створити власний герб, роздивитися мозаїки Києва і спробувати себе в ролі мера ідеального міста — тематика воркбуків дуже широка і охоплює вікову аудиторію від 2 до 13 років.

‍

‍Збірка матеріалів для проведення тематичних занять з дітьми

Матеріали для майстрування у форматі PDF

Вік:  6-12 років

‍Меморі крафт від ГО «Валентність. Переосмислення» — авторка розробок, Валентина Мержиєвська, опинившись у Польщі в перші місяці війни, організовувала творчі заняття для українських дітей в одному з музеїв Кракова. Після повернення в Україну, з командою вона створила серію матеріалів, що допомагають не забувати і більше дізнаватись про українські свята чи пам’ятні дати.

Часто при роботі з дітьми нам, дорослим, складно говорити на важкі теми. Водночас обійти їх не можемо, бо вони важливі для розуміння нашої ідентичності. Тоді звертаємося до творчості, мови символів, майструємо.

Тематичні поробки з паперу допомагають переосмислити складні теми, як от вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні чи жертв Голодомору, або ж відсвяткувати День вишиванки, День Незалежності України чи День Соборності.

‍Подкаст-розмова з дітьми про традиції, історію та культуру сучасної України

Формат: аудіо

Вік: 6-12 років

Подкаст «Кльове слово» — 20-хвилинні аудіо-епізоди про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за одним єдиним словом

Подкаст створено силами трьох українських мам, яким бракувало якісного україномовного контенту для власних дітей. Перший сезон містить 10 епізодів, кожен з яких присвячений тлумаченню понять чи історичних явищ на території України, як от: вечорниці, жорна, літопис тощо.

Гості подкасту — це діти, які разом із  ведучою досліджують походження цікавих слів та відкривають історичні події, що стоять за ними. Діалоги доповнені піснями, загадками та прислів'ями, це додає неформальності та легкості розмові, незважаючи на досить глибоке розкриття кожної теми.

Граматика української мови: весело і цікаво

Формат: пісні, казки, ігри для дітей

Вік: 6-9 років

Ютуб-канал Марічки Лисенко створений в часі карантину, але матеріали на ньому актуальні і досі.

Марічка вчить молодших школярів української мови за допомогою пісень, а не нудних правил. Вона має песика Рексика, який весь час потрапляє у різні цікаві пригоди, про які авторка начитала вже 17 епізодів.

А ще, Марічка — пластова виховниця, тож знає силу-силенну цікавих ігор, найкращими з яких теж ділиться в себе на каналі.

Сучасні та класичні казки українською мовою

Вік: 3+ років

На ютуб-каналі Тося читає казки зібрано безліч казок на будь-який вік та смак.

Тут і величезна збірка «Читання для реготання» поруч із актуальною зараз «Дітям про війну», і цілий «стос» книжок видавництва «Веселка» різних років поруч із сучасним польським бестселлером «Тато Олі» — Тося обирає книги різними мовами, але начитані вони всі лише українською. 

Для дорослих тут знайдуться книги їхнього дитинства із щемно ностальгійними ілюстраціями. Багато з цих видань зараз вже не купити, зате можна послухати разом із своїми дітьми — ану ж, чи розділять вони сьогодні ваш захват від улюблених колись книг?

Скарби для наймолодших

Україномовна література різних жанрів

Вік: 0+ років

Мала сторінка — підбірка творів українських письменників, відсортованих за тематикою та авторами. Вірші, прислів'я та приказки, лічилки і мирилки — в цій «скрині скарбів» знайдеться все, щоб доповнити ваші заняття з дітьми.

Дизайн порталу, можливо, не надто сучасний, зате пошук по ньому працює відмінно.

Для всіх, хто хоче покращити знання української мови

Мова — ДНК нації — цікавий і впізнаваний освітній проєкт, ви точно зустрічали ці графічні зображення в Інтернеті. Творять цей проєкт троє небайдужих ентузіастів, які закохані в рідну мову і мріють про те, що колись в Україні буде модно знати декілька мов, однак говорити — рідною українською.

Більшість інформації подається у форматі зображень, що сприяє кращому запам’ятовуванню.

Вступна кампанія в польських державних вузах ще не закінчилась, а чимало українських абітурієнтів вже шукають запасні варіанти на випадок, якщо вступити не вийде. Цей страх опирається не лише на низьку самооцінку, часто — це реальні перспективи українських підлітків, котрі через війну, часті переїзди, подвійне навантаження за умов навчання у двох країнах або непростий психологічний стан не могли повноцінно здобувати знання у випускних класах. Що ж робити тим, хто прагне вчитись і здобувати вищу освіту, але має усі підстави сумніватись у своїх шансах на вступ до державного польського вузу?

Інша система вступу

Є хороша новина: вступати у Польщі можна двічі й тричі, а інколи навіть посеред навчального року. Є варіянти шукати омріяний факультет в іншому, менш престижному університеті. Або вступати у приватний вуз, але це вже — за гроші.

У державних університетах є другий, а іноді і третій тур вступу, але реєстрація буде відкрита лише на ті напрямки, де залишаться вільні місця. Найчастіше на інформатику, управління, психологію, англійську філологію місця займають ще в першому турі.

Українці звикли, що другий шанс — це вступ у той самий виш, але на платну форму навчання. Але в Польщі система геть інша.

«В Україні після оголошення результатів вступу на бюджет абітурієнти, які не пройшли, можуть подати заяву на контракт. У Польщі так зробити не можна, — пояснює Анастасія Хованяк, освітня консультантка та власниця Centrum Edukacyjne Chowaniak в Кракові. — Комісії польських ВНЗ оцінюють вступника один раз, після чого оголошують результат: рекомендований або не рекомендований до зарахування. Якщо так, абітурієнт подає оригінали документів і може приступити до навчання або безкоштовно (якщо є документ, який звільняє його від оплати на навчання), або платно (якщо такого документу немає)».

Згідно зі ст. 324, п.2 Закону про вищу освіту і науку РП оплату за навчання польською мовою на денній формі не вносять іноземці, які мають наступні документи: карта поляка, довідка на постійне перебування в Польщі, карта резидента, іноземці, які користуються тимчасовим захистом (статус UKR), власники сертифікату знання польської мови на рівні С1 і вище тощо. Інші категорії вступників, які не прописані в законі (за рідкісними винятками), можуть навчатися платно.

Власна стратегія вступної кампанії

Щодо самого вступу, варто розробити стратегію рекрутації. Це сплановані кроки під час вступу, які допоможуть не лише передбачити, але й розрахувати шанси на вступ. Фахівці радять, зокрема, ретельно перевіряти правила вступу до конкретного вузу. Обирати більше, ніж одну спеціальність, або більше, ніж один університет. Це важливо ще й тому, що під час реєстрації на навчання ми ще не знаємо результатів іспитів. Можна орієнтовно передбачити свої шанси, керуючись прохідними балами з попередніх років, але цей спосіб не дає гарантії й може підвести.

Інколи, якщо не вдалось вступити на обрану спеціальність до омріяного вузу, варто пошукати або споріднену спеціальність у цьому виші, або ж подивитись інші вузи, які пропонують такі самі спеціальності.

Марта Скородзієвська, студентка першого курсу Університету імені Адама Міцкевича в Познані, обрала когнітивістику, але вступила не з першого разу: «Документи на перший набір на цю спеціальність до Ягеллонського Університету я подавала дуже рано — на початку березня минулого року, а в квітні вже проходила співбесіду. На жаль, я не вступила до Ягеллонки, і вже у червні склала документи на когнітивістику у Познань, в Унівесрситет Адама Міцкевича. До речі, і там, і там — це були перші набори на цю спеціальність, тільки в Кракові на три місяці раніше. Про успішний результат мені повідомили у липні. Якби не вступила, обов’язково б вступала знову на додатковий набір вже у серпні-вересні».

Анастасія Хованяк радить знайти відповіді на ці запитання, аби оцінити свої шанси на вступ:

1. Скільки місць є для іноземців на даному напрямку? Як перераховують наші бали? І чи вступаємо ми окремо, чи в межах ліміту місць з поляками? Якщо вступ разом з поляками, то треба дізнатись: чи максимальна оцінка, яку може мати український вступник, дорівнює максимальній оцінці, яку може принести польський абітурієнт?

Наведу приклад: якщо університет не бере до уваги НМТ (ЗНО) та приймає іноземців разом з поляками, треба запитати, чи українське свідоцтво буде перераховуватися як розширена польська матура? Бо якщо ні, то польський вступник буде мати максимально 150 або 200 балів при вступі, а український — маючи 12 балів в атестаті, лише 100 балів. В таких випадках немає сенсу реєструватися в даний університет.

2. Чи потрібно мати НМТ (Національний мультипредметний тест)? Які профільні предмети беруться до уваги?

3. Обов'язково перевірити вимоги до рівня знань польської мови.

4. Перевірити дати не тільки реєстрації, але і подання документів, і повний список документів, щоб встигнути їх підготувати.

5. Перевіряти інформацію на сайті ВНЗ, але дивитися на рік. Є чимало неоновлених сторінок університетів. А інформація з 2022-2023 років може вже бути неактуальною. Краще уточнювати в університеті.

6. Не чекати, контактувати з ВНЗ по кожному питанню, яке незрозуміле.

Одним із суттєвих моментів вступу до обраного вузу є його престижність. Здебільшого йдеться про столичні виші — Варшавський Університет, Варшавську Політехніку, або вузи з давньою традицією — Ягеллонський Університет в Кракові, Вроцлавський Університет, Гданська Політехніка. На більшість спеціальностей в цих вузах дуже високий прохідний бал і обмежена кількість місць.

А що приватні вузи? Чи подання документів у приватний вуз завжди гарантує вступ?

Анастасія Хованюк пояснює, що деякі приватні університети звертають увагу на оцінки, але найчастіше, якщо вступник має підтверджені знання мови навчання, подає повний комплект документів, він вступає.

«Важливо памʼятати, що на деяких напрямках місця навіть в приватних вищих школах швидко закінчуються. Так, наприклад, в минулому році у частині приватних університетів на психології вже в середині липня не було місць», — розповідає освітня консультантка.

Рятівний другий набір

Коли він починається і що про нього слід знати?

Додатковий набір — це ще один шанс потрапити на навчання для осіб, які не склали іспити або не були прийняті на обрану спеціальність за кількістю балів під час першого набору. Це також ще одна можливість для тих, хто не визначився куди вступати і яку спеціальність обрати. Коли перший набір вже тривав.

Додатковий набір на навчання у державних та приватних вищих навчальних закладах Польщі проводиться онлайн у період з 11 липня до 31 жовтня 2024 року. Він проводиться після завершення основної хвилі набору, тому взяти в ньому участь можуть як ті, хто повторно складає документи чи іспити, так і ті, хто не подавався на навчання під час основного набору.

Другий набір (або додатковий, або доповнюючий) — це можливість заповнити вільні місця у вищих навчальних закладах. Для абітурієнтів це означає ще одну можливість потрапити на навчання, а для самих вузів — гарантію подальшої присутності в освітніх пропозиціях. Якщо виш не набере певну кількість студентів і не відкриє спеціальність, то його привабливість на тлі інших вищих навчальних закладів спаде, а за кілька років він може взагалі втратити право навчати цим спеціальностям.

Додатковий набір проводиться майже в усіх університетах, навіть у найпрестижніших. Ба більше, додатковий набір можливий навіть на популярні спеціальності.

Звідки ж беруться ці місця? Під час кожного набору частина кандидатів, зарахованих на навчання, не подає вчасно необхідних документів або заяв.

Це трапляється з різних причин. Іноді абітурієнти обирають іншу спеціальність, на яку також подавали документи (чимало кандидатів під час набору обирають кілька спеціальностей у різних університетах, у різних містах, аби збільшити свої шанси). Іноді відмови трапляються навіть після подання документів.

Не будемо обнадіювати і скажемо відверто, що в додатковому наборі найбільше місць залишається на малопопулярних спеціальностях. Але трапляються і місця на популярних — тож варто слідкувати за наявними місцями.

Добре також вибрати кілька університетів, де відкрито набір на обрану спеціальність. Це може бути пов'язане з певними незручностями, якщо, наприклад, родичі живуть у Вроцлаві, а така ж спеціальність є в Університеті Миколи Коперніка в Торуні або в Університеті Казиміра Великого в Бидгощі. І тоді постає інше питання — де шукати житло і чи усіх приїжджих вуз забезпечує гуртожитком.

Ще додатковий набір дозволяє не втрачати рік і розпочати навчання, наприклад, на суміжній спеціальності або обрати іншу форму навчання.

Суміжні спеціальності стосуються тієї ж галузі науки, тільки  навчальні плани кожної з них акцентують увагу на різних аспектах. Часто предмети на споріднених спеціальностях схожі або навіть однакові. Завдяки навчанню на спорідненій спеціальності можна отримати статус студента, а після успішного закінчення першого року спробувати перевестися на омріяну спеціальність (доведеться закрити лише різницю у програмі, тоді як основна частина предметів буде зарахована як пройдена).

Ще один шанс вчитись на обраній спеціальності — заочна форма навчання.

У Польщі заочне навчання завжди платне. Набір на заочну форму зазвичай триває довше, ніж на денну, а вимоги менш суворі. Подаючи документи на заочну форму, можна почати вчитись у запланований термін, не втрачаючи рік.

Хороша новина для наполегливих полягає в тому, що в деяких університетах після першого року найкращі студенти мають можливість перевестись на денну форму навчання.

Заочне навчання має певну перевагу: воно дозволяє працювати і на етапі навчання здобути досвід, завдяки якому після завершення навчання можна швидше отримати омріяну роботу.

P.S. Моя донька вступала у польські вузи 10 років тому. Вона обрала спеціальністю «управління». На жаль, в усі три університети їй не вдалось потрапити. У додатковий набір Ярина обрала спеціальність «медітераністика» і вступила. Вона каже: «Це був прекрасний вибір. Ми вчили культуру та історію країн Середземного моря: історію кухні та вина, давні рукописи та сучасну літературу, історію та проблеми Середземноморських країн, іноземні мови — давньогрецьку, арамейську, італійську, латину. Я дуже рада, що все склалось саме так. І після бакалаврату на медітераністиці я вже з першого разу вступила на магістерскі студії з культорології».

З 1 квітня в польських школах скасовано домашні завдання. 

Міністерка освіти Польщі, Барбара Новацька, зазначає, що це лише частина запланованої великої освітньої реформи, яка охопить усе шкільне середовище і триватиме кілька найближчих років. Дізнайтеся, як ця зміна вплине на дітей, батьків і вчителів, та чому це лише перший крок масштабної освітньої реформи.

‍Зміни в польських школах: відміна домашніх завдань у початкових класах

Дати дітям більше вільного часу та розвантажити батьків — саме цим мотивувалися в міністерстві освіти Польщі, приймаючи рішення про відміну домашніх завдань в 1–3 класах.

Попри побоювання освітніх експертів, цілковитої відміни домашніх завдань не відбулося, насправді їх скасовано лише у 1–3 класах, та й то не повністю

Вчителі і надалі задаватимуть вправи для розвитку дрібної моторики учням початкової школи. Це можуть бути як прописи, так й інші активності на розсуд вчителя. Наприклад, домашнім завданням з математики може бути «намалюй фігури заданої форми» або ж «розфарбуй за схемою». 

«Такі вправи займають зовсім небагато часу, син навіть не сприймає це як повноцінну домашню роботу», — ділиться враженнями від нововведень українка Наталія, мама третьокласника Сергія, який ходить в одну із шкіл Ґданська. — Мені ж трохи незвично, що немає «справжніх» завдань — задач чи прикладів. З іншого боку, бачу що вже за ці три тижні квітня син став спокійніший, бо все встигає. Та і у мене стало більше вільного часу — дитина справляється самостійно».

‍Досвід інших країн: як організовано навчання без домашніх завдань у Канаді та Швеції

«Оскільки школа у нас з 9.00 до 15.00, то вдома дитина повинна відпочивати» — сказала мені вчителька доньки, коли вона приєдналася до першого класу», — розповідає Олена-Катерина Гарбарук про досвід навчання в державній англомовній канадській школі (public school). 

Родина приїхала до Оттави у листопаді 2022 року, коли навчальний рік уже тривав, але вчителька запевнила маму, що дівчинка дожене клас без жодних додаткових занять, навіть незважаючи на те, що вона не володіла англійською на той момент.   

В першому класі домашнього завдання тут не задають зовсім. «У школі є група продовженого дня, але діти там не вчаться, лише граються або разом із вчителями роблять щось цікаве, як от доглядають за рослинами чи тваринами», — ділиться Олена-Катерина

В другому класі донька Олени-Катерини перейшла до французької католицької школи. [У Канаді існує чотири типи шкіл: англійські звичайні та католицькі або ж французькі звичайні та католицькі. — Ред.] 

«Чи то через те, що діти підросли і стали посидючіші, чи то це особливість саме такого типу шкіл, але у другому класі стали з'являтися домашні роботи», — розповідає жінка. Це виглядає як два аркуші А4 формату із завданнями на тиждень — мінімальні вправи на вивчення нових слів з французької мови чи математики, які дитина цілком здатна виконати сама, без допомоги мами.

‍

Наша читачка Катерина разом із 11-річним сином та 16-річною донькою від початку повномасштабної війни мешкає у комуні Стаффансторп у Швеції. 

«Єдиний предмет, з якого діти регулярно отримують домашні завдання, — це шведська мова, яку вони посилено вчать як іноземці», — розповідає жінка. 

Час від часу дітей просять закінчити те, що не встигли зробити на уроках, але здебільшого такі завдання поодинокі і не потребують залученості мами. Учні також мають командні або самостійні проєктні роботи, але для них є спеціально виділений час у школі.

Дочка Катерини зараз готується до вступних іспитів у гімназію, які в Швеції відбуваються після 9 класу, і тому вчиться інтенсивніше, ніж минулоріч: «Це більше нагадує повторення вивченого у середній школі. Всі активно готуються, увесь клас —  і в школі, і вдома. Такий загальний настрій посилює мотивацію. Дочка дає собі раду без додаткової допомоги — моєї чи репетиторів».

‍Домашня робота в середній школі Польщі: нові правила та виклики

Для учнів 4–8 класів подставових шкіл в Польщі домашні завдання не скасовують, їх роблять необов’язковими та неоцінюваними. Вчитель може задати домашню роботу, але тепер, якщо учень її не виконує,  «нуль» за неприготування він не отримує. Якщо ж роботу виконано, але не зовсім правильно — від вчителя очікують, що він пояснить, в чому саме полягають помилки та як їх уникнути наступного разу. Такий підхід, як сподіваються прихильники реформи, сприятиме розвитку критичного мислення та підвищуватиме заангажованість учнів освітнім процесом.

Разом з тим, залишаються контрольні та самостійні роботи (sprawdziany та kartkówki), і вони оцінюватимуться так, як і раніше. Тепер підготовка до цих робіт вимагатиме від дітей значно більшої організованості та самостійності: регулярні обов'язкові домашні роботи працювали на закріплення отриманих в школі знань і самі по собі вже служили приготуванням до контрольних. Зараз же, виглядає так, що  учням доведеться дбати про підготовку самостійно або ж школі доведеться відводити на це додатковий час. 

Наскільки успішно вдасться реалізувати задумане — стане зрозуміло не раніше вересня 2024 року, адже саме тоді, за словами міністра освіти Барбари Новацької планують вповні розгорнути велику освітню реформу, направлену на зменшення негативного впливу на психічне, соціальне та навіть фізичне благополуччя учнів. 

‍Вплив освітньої реформи на українських школярів у Польщі

Як раніше вже  писали Sestry, з вересня 2024 року усі діти із статусом UKR будуть зобов’язані відвідувати польські школи. Для новачків менша кількість домашніх завдань сприятиме процесу швидшої адаптації в колективах. 

Для багатьох українських дітей в Польщі досі важливо ще й мати достатньо часу на паралельне навчання в українських дистанційних школах, і відміна домашок в польських спростить цю задачу.

До того ж, вивільниться час на позаурочні активності, і тут уже справа батьків — допомогти дітям вибрати щось цікаве

В Міністерстві освіти говорять про впровадження з вересня нової, переглянутої, осучасненої та спрощеної програми, щоб вчителі мали час та  можливість опрацювати увесь необхідний матеріал в школі, залучаючи дітей радше до бесід та дискусій, аніж начитки матеріалу і звичних вправ. Відмова від обов'язкових домашніх завдань та формального їх оцінювання — лише один із перших кроків у цьому напрямку. 

Лише за перший рік великої війни Росія зруйнувала або суттєво пошкодила понад 1500 українських шкіл. Кожна десята школа стала ціллю атак росіян. Приміром, у Чернігові — місті, яке росіяни понад місяць тримали в облозі та обстрілювали, були пошкоджені 25 із 34 загальних середніх шкіл (дві з них були знесені авіабомбами до фундаменту).

Найбільші ж руйнування закладів освіти зафіксовано на Харківщині, яку, за недавньою інформацією "The Economist", Владімір Путін хоче перетворити на зону непридатну для життя. Лише за перший рік збройного конфлікту там була знищена або пошкоджена кожна друга школа. Тепер цей показник є ще вищим.

Для того, аби повернути дітям право навчатись, соціалізуватись та розвиватись, задля свого успішного майбутнього, в Україні було започатковано одразу декілька ініціатив. Найбільшим та найефективнішим наразі є SavED — міжнародний благодійний фонд, який намагається відновити доступ до освіти в громадах, які найбільше постраждали від війни. Його у липні 2022 року заснувала міністерка освіти і науки України (2019-2020) Анна Новосад спільно з освітньою фундацією GoGlobal.

За словами колишньої урядовиці, а нині стратегічної директорки фонду, ідея щодо виникнення організації була пов'язана на початку з можливістю співпраці з фінським посольством, яке профінансувало проєкт зі здійснення технічної оцінки втрат та потреб щодо відновлення закладів освіти Чернігова, міста на Півночі України.

«Відповідно до українського законодавства перш ніж щось реконструювати треба отримати інженерно-архітектурну оцінку стану будівель та розробити проєктну документацію. Отримавши кошти, ми разом з партнерами почали роботу над технічною оцінкою ушкоджень, завданих садочкам, школам та закладам середньої освіти. Вартість експертизи одного такого об'єкта складала суму від 3 до 5 тисяч євро залежно від складності руйнувань. Виконавши цю справу, ми одразу постали перед питанням, що робити далі?», — розповідає Анна Новосад.

За її словами очевидним було те, що такі ж самі страхітливі наслідки окупації або бойових дій були й в інших громадах, тому необхідним було започаткувати фандрейзингову платформу, зібрані кошти з якої йшли б на відновлення закладів освіти.

На думку, Новосад привертати увагу до освіти – це загалом досить непросте завдання. В Україні — зі зрозумілих та поважних причин, адже українці віддають перевагу віддавати кошти на підтримку Сил оборони своєї країни. У світі люди куди більш емпатичні до тварин, аніж до ідеї реконструкції зруйнованих шкіл (найбільшою благодійницькою ініціативою з порятунку тварин в Україні є "UAnimals" — PAP).

Проте, це аж ніяк не має бути приводом відмовлятися від експериментів зі способами притягнення засобів та підтримки задля відновлення закладів освіти та повернення учнів за шкільні парти.

За словами колишньої урядовиці, до своїх зборів SavED залучав міжнародні організації, дипломатичні місії, медіа, інфлюенсерів, засновників відомих брендів, популярних коміків та навіть комунікував з голлівудськими акторами. Так, приміром, з особливою вдячністю Новосад згадує американського актора та великого симпатика України Шона Пенна, фонд якого закрив один зі зборів, передавши половину суми, що була необхідна для побудови великого укриття одного з ліцеїв м. Миколаєва. Проєкт вартістю близько 200 тисяч євро дозволив відновити навчання для 1300 дітей (відповідно до вимог української влади навчання офлайн є можливим лише за наявності в закладах освіти спеціалізованих укриттів, що відповідають вимогам законодавства, та справності системи оповіщення — PAP).

«Минулого року нам вдалося зібрати понад 6,5 мільйонів євро. Десь 80 відсотків коштів – це кошти великих донорів. Ми працюємо з такими інституціями як Європейська Комісія, ЮНІСЕФ, Plan International, а також деякими міжнародним фондами. Крім того, велику допомогу надає бізнес. Нам допомагають IT компанії (Epam, Squad, MacPaw) та регіональні представництва великих корпорацій як-то Adobe чи Lenovo Ukraine, які перераховували по 1000 грн (100 злотих – PAP) з кожного продажу свого нового ноутбуку», — зауважує ексміністерка.

«Меседж, який ми намагаємося донести нашим партнерами, пояснюючи чому варто допомагати саме освіті, полягає в тому, що ми показуємо наскільки цілеспрямованою та свідомою є політика росіян зі зниження рівня людського капіталу. Це проблема, яка є логічним продовженням практик зі знищення української культури, русифікації дітей та їхнього викрадення до Росії», — каже Анна Новосад.

«Росіяни не можуть не розуміти того, що вони отримують своїми злочинними зусиллями, адже у вересні піде вже п’ятий рік включно (з огляду в тому числі на пандемію Covid-19 — PAP), коли два мільйони українських школярів вимушені переважно сидіти вдома. Все це матиме свої негативні наслідки для якості освіти в країні, рівня людського капіталу та майбутнього ринку праці. Ми намагаємося пояснити партнерам, що це системна політика агресора, якій треба протидіяти, навіть якщо це відбуватиметься в асиметричний спосіб", – зазначає співзасновниця SavED.

Ще один фактор, на якому наголошують представники фонду, стосується усвідомлення того, що доступ до освіти та присутність належної інфраструктури є важливим чинником, який не в останню чергу впливає на рішення людей залишатися за кордоном чи повертатися.

«Погодьтеся, відсутність чи наявність школи, чи садочку, де навчатиметься дитина, є важливим фактор для матері, яка розмірковує чи залишитися їй в європейській країні, чи повернутися додому», — зазначає вона.

Новосад підкреслює, що SavED не просить у дарчинців мільйони на відновлення будівель. Вона відзначає, що місія фонду — це не тільки та не стільки про ремонт шкільних приміщень та будинків, скільки про відновлення доступу дітей до освіти.

«В нинішніх умовах це дуже різні завдання. Фонд шукає різних рішень, аби допомогти учням здобувати освіту в у 70 громадах в 5 областях України», — каже ексміністерка. За її словами, у різних регіонах України склалася різна ситуація з доступом до освіти та збитками від війни, а отже шляхи надання допомоги місцевим громадам теж є різними.

«Наприклад на Миколаївщині, де вже не має артобстрілів, можна відновлювати школи в інших приміщеннях, скажімо в будинках культури, або ж будувати модульні школи. Натомість на Харківщині, де наразі взагалі не йдеться про наземне навчання ми будуємо підземні укриття. Укриття від SavED — це повноцінні освітні простори: з вентиляцією, хорошим освітленням та вбиральнями», — зазначає директорка фонду.

«Один такий великий простір, виконаний відповідно стандартів, вартує космічні 300 тисяч євро», — каже Новосад і додає: «Якщо «підземна освіта» з українцями надовго, то треба принаймні зробити її якомога комфортнішою для учнів».

«В інших регіонах ми будуємо так звані вулики. Так ми називаємо цифрові освітні центри, в яких є україномовні книги, дидактика, гаджети, а головне – там є найняті нами тьютори, які працюють з дітьми. Це наша швидка освітня допомога для міст і сіл, що пережили окупацію», — розповідає вона.

Співзасновниця SavED додає, що фонд робив й деякі речі, які не є очевидними в контексті налагодження системи освіти, зокрема відновлював доступ до води, оскільки російські війська сильно зруйнували водогони на Миколаївщині.

«Ми пробурили біля шкіл 12 артезіанських свердловин та налагодили системи очищування води. Нагадаю, наявність води є обов'язковою умовою для функціонування стаціонарних навчальних закладів. У нас є й ціла низка інших проєктів, спрямованих на дофінансування вчителів задля надолуження учнями пропущеного матеріалу, розвиток громадянського мислення у підлітків (програма UActive), та розвиток донатної культури в Україні», — перелічує Новосад.

«Усі ці кейси вкотре переконують у важливості спільної дії та необхідності надолужувати втрачене. Відновлювати українську освіту варто вже зараз, адже дітям просто зараз потрібні навчання, живе спілкування з однолітками та вчителями», — підсумовує ексочільниця українського міністерства освіти, співзасновниця благодійного фонду SavED.

На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.

‍

Виявляється, у польській освіті студентів з України, як і інших іноземців, найбільше цікавить можливість навчитися управлінню бізнес-процесами. Про це свідчать результати дослідження «Навчання іноземних студентів в польських вузах», проведеного минулоріч Польським державним дослідницьким інститутом.

Управління — це діяльність, що потребує практики

Найбільшою популярністю серед студентів з України у минулому році користувалася Академія прикладних наук — Вища школі управління та Адміністрування у місті Ополе. На управлінському напрямку тут навчається понад тисяча українців. На другому місці з популярності — Вища школа внутрішньої безпеки у Лодзі, на третьому — приватна Академія ВСБ.

Христина Носенко з Вінниці закінчила магістерську програму з управління у Краківській Академії імені Анджея Фрича Моджевського два роки тому. Раніше у тому самому виші Христина захистила бакалаврський диплом з логістики. «Навчання на логістиці справді було цікавим і корисним, — розповідає Sestry дівчина. — Я з родини  будівельників, мені легко дається усе пов’язане з точними науками і виконанням конкретних завдань. Але, на жаль, вивчення основ управління мене розчарувало.

Окрім того, що я відверто нудилась на лекціях, я не могла зрозуміти, яким чином зможу застосувати отримані знання на практиці. Нас вчили багатьом речам, але, щиро кажучи, для отримання цих знань вистачило б кілька місяців курсів».

Христина не працює за спеціальністю і шкодує, що не знайшла свого часу роботу як менеджер з логістики. На моє питання, чому обрала саме управління для магістерської програми, Христина відповіла:. «Після отримання диплому менеджера у логістиці я відчувала потребу узагальнити і поглибити свої знання. Сподівалась, що курс управління допоможе створити загальну картину моєї майбутньої роботи, але так не сталось».

Давід Конєчни захистив диплом  бакалавра зі спеціальності управління спортом  в Академії фізичного виховання імені Єжи Кукучки в Катовицях і переконаний, що це був невдалий для нього вибір. «Я дуже мало пам'ятаю з того, що вчив в академії. Хіба що лекції з маркетингу, але це була виключно заслуга викладача, який зумів зацікавити своїм предметом і мотивував його вчити. Решта — дивні предмети, які навіть не запам'яталися, — розповідає Давід. — Зараз я закінчую другий рік навчання на спеціальності психологія у Краківській академії імені Анджея Фрича Моджевського, і це неймовірно цікаво».

На думку Давіда Конєчни, очікування щодо навчання управлінню дещо завищені, а в реальному світі все настільки швидко змінюється, і існує чимало курсів, які допомагають отримати знання без «зайвої води». Давід радить:

«Управління — це та спеціальність, яка потребує практики, і лише в процесі діяльності приходить розуміння, що саме потрібно, аби бути хорошим менеджером чи керівником проєкту. Тому я б радив спершу знайти роботу менеджера і зрозуміти, яких саме знань бракує для її виконання».  

«Після зауваження студента мені довелось заглиблюватись у тонкощі сучасних моделей управління»

Те, що програма навчання на «менеджменті» змінюється дуже часто, підтверджують і самі викладачі, коли розповідають, наприклад, що програми для студентів, так звані силабуси, які затверджуються під кожен курс, доводиться оновлювати щороку.

Як розповідає на умовах анонімності один з викладачів менеджменту краківського вишу, «управління проєктами в сфері ІT тривалий час використовувало так звану водоспадну модель розвитку програмного забезпечення (Waterfall), коли проєкт будується з певних етапів, і наступний не запускається, доки не завершено попередній. А тепер є інша суцільна гнучка модель розробки програмного забезпечення (Agile), завдяки якій результат показують замовнику десь за два тижні після отримання замовлення. І відразу розробляють кілька етапів продукту, а недоліки швидко усуваються. І дізнався я про це… від студента під час лекції. Він сказав, що Waterfall вже кілька років не використовується в ІТ, після чого мені довелося заглибитись у тонкощі сучасних моделей управління проєктами».

Чим є польська система навчання на спеціальності менеджмент? Якщо ви вирішили обрати «управління» своєю майбутньою спеціальністю, на вас чекають бакалаврські, магістерські студії (денна та заочна форма), а також післядипломна освіта. Форма навчання може бути стаціонарною, заочною або дистанційною.

Польські виші активно розвивають інноваційні методи навчання: до стандартної програми додають нові елементи, наприклад, бізнес-аналітику, цифровізацію та управління даними в бізнесі, управління інноваціями.

Насправді, можна  вчитись управлінню в будь-якій сфері, яка цікавить майбутнього спеціаліста.

так, управління  медичними процесами — це  створення, відкриття та управління новими сучасними медичними закладами, проведення медичних івентів або перепрофілювання медзакладів нижчого рівня у заклади  вищої спеціалізації. Можна проявити себе і в  створенні нових медичних проєктів та кампаній (скажімо, щеплення), у страховій  медицині, профілактиці хвороб у дітей і дорослих. Всі ці напрямки відкривають нові і цікаві можливості перед тими, хто хоче пов’язати свою професію з  медичною допомогою людям, але не є при цьому лікарем.

Управління в сфері інформаційних технологій — галузь, що  змінюється стрімко і щоразу вимагає для розвитку  нових спеціалістів. Тепер це не лише проєкт-менеджери, але й аналітики, розробники продукту тощо. Тут замало лише знань у сфері управління чи маркетингу, такий спеціаліст потребує чітких вмінь і навичок у роботі з людьми — замовниками та виконавцями, креативності, ретельності та гострого відчуття часу.

Навчання управлінню має традиційну форму. Спершу студенти знайомляться із загальними предметами, аби потім перейти до конкретних, найважливіших в обраній спеціальності. У процесі навчання вони студіюють економіку, математику, статистику, основи бізнеса та іноземну мову.

Куди і як вступити на менеджмент у Польщі

Серед польських вишів пальму першості у навчанні управлінню тримає Варшавський університет. Минулого року на цей напрямок  (стаціонарні бакалаврські програми)  подали 3027 заявок. На другому місці — Економічний університет в Кракові  (1023 заявок), на третьому — Економічний університет в Познані ( 929 кандидатів).

Для вступу на спеціальність управління традиційно вимагаються знання з математики, інформатики, іноземної мови, хімії  або географії — залежно від напрямку діяльності, університету та форми навчання.

Найпопулярніші напрямки в сфері менеджменту: управління інформацією та цифрове видавництво, цифровий маркетинг, електронний бізнес, управління в бізнесі, управління та інженерне виробництво, управління big-data (великими базами даних), управління в сфері ІТ, управління в галузі безпеки та охорони, управління персоналом.

Вартість навчання управлінню і не поступається цінам за навчання на таких затребуваних факультетах, як інформатика чи медицина. У державних вишах цій спеціальності навчають безкоштовно, а в приватних ціна за рік навчання коливається від 7 до 16 тисяч злотих.

Помічено, що «управління» найчастіше обирають абітурієнти, які на момент вступу не визначились з напрямом своєї майбутньої діяльності і прагнуть навчитися тому, що є актуальним у сучасному світі. Або ж це ті, хто цікавиться розвитком власного бізнесу і шукає можливість розширити свої знання та знайомства у цій сфері.

Студії з управління є своєрідною перепусткою у світ корпорацій, банків та великих підприємств, оскільки існують для того, аби дати знання, які можна використати у різних сферах життя.

Фото: Shutterstock

«На НМТ вже зареєстровано більше 220 тисяч потенційних абітурієнтів у системі Українського центру оцінювання якості освіти. З них 20 тисяч осіб, які планують складати НМТ за кордоном», – сказав Винницький.

Подробиці проведення НМТ-2024 та досвід успішної здачі минулорічного НМТ за кордоном вивчало видання Sestry.

Де можна здати НМТ за кордоном?

Щоб охопити усіх охочих здати тест, у 52 містах 32 країн будуть створені тимчасові екзаменаційні центри (ТЕЦ), обладнані комп'ютерами, де з абітурієнтами працюватимуть україномовні педагоги.

Основна сесія НМТ за кордоном відбудеться у таких країнах: Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція — повідомляють на сайті УЦОЯО.

Зокрема у Польщі іспит можна буде здати у Варшаві, Вроцлаві, Кракові, Любліні, Бидгощі та Домброві Горничій. Тож, якщо ви при реєстрації вказували одне місто, а зараз бачите в списку більш зручну локацію — до 15 квітня ще є можливість внести зміни до своїх реєстраційних даних у персональному кабінеті.

«Минулого року донька вибрала Варшаву, бо це було найближче місто до Білостока, де ми мешкаємо від часу повномасштабного вторгнення, — розповідає Юлія Косьміна, мама тодішньої абітурієнтки, а зараз студентки університету, Валерії. — Сам тест проходив у дві зміни, їй дісталася друга — на 13.00».

Валерія розповідає, що тимчасовий  екзаменаційний центр було організовано в офісній будівлі: «Пам”ятаю, там був пропускний пункт з турнікетами, де у нас перевірили документи і провели на другий поверх, в кімнату з комп’ютерами».

Останні тижні підготовки. На чому зосередитись абітурієнту?

Зараз підготовка до НМТ в розпалі, і ще є трохи часу, щоб систематизувати знання та виявити, що саме слід надолужити. 

Найкращий спосіб — це проходити тести попередніх років, фіксуючи для себе ті теми, які потребують особливої уваги. 

Відновити прогалини в знаннях можна з допомогою репетиторів або ж і самостійно, використовуючи онлайн ресурси.

Так, Валерія вчилася сама, зареєструвавшись на платформі ILearn. Дівчині вдалося підготуватися до іспиту цілком самостійно.

Як батьки можуть допомогти абітурієнту зробити підготовку до НМТ максимально ефективною?

Дитина потребуватиме, крім якісних навчальних ресурсів, ще й підтримки батьків  — психологічної і повсякденної. Великий обсяг матеріалу, швидше за все, викличе розгублення, тож найперше, з чим ви можете допомогти — це планування часу підготовки. 

«Я допомогла доньці створити план навчання на тиждень та періодично розпитувала, як у неї йдуть справи», — ділиться Юлія. Жінка розповідає, що сама старалася ставитися до іспиту спокійно, і це створило спокійну, підбадьорливу атмосферу. 

Діти надзвичайно чутливі до того, як налаштовані батьки — пояснюють психологи. Тож загальна нервозність сім'ї буде лише підвищувати рівень стресу абітурієнта, тоді як врівноваженість та спокійне ставлення до ситуації — сприятиме зростанню впевненості у своїх силах.

Подбати про повноцінне харчування та допомогти із дотриманням режиму сну і прогулянок — теж задача, яку можуть взяти на себе батьки. Для підлітка підготовка до іспиту — уже чималий виклик, тож подумати про такі «банальні» речі як їжа, сон і свіже повітря, просто не буде часу. А разом з тим, саме ці прості речі забезпечать хорошу роботу мозку. 

Порадьтеся з вашим лікарем щодо введення додаткового вітамінного комплексу і Омега-З для покращення когнітивних процесів та препаратів магнію — для якісного сну. Слідкуйте, щоб їжа була поживною та збалансованою. Коли мозок працює посилено, перше, що хотітиметься їсти — це щось солоденьке. Але краще його залишити на десерт після повноцінного обіду, який міститиме жири, білки і вуглеводи. 

Добре, якщо паузи в навчанні заповнюються фізичною активністю на свіжому повітрі, прогулянками чи пробіжками

Експерт з навчання Барбара Оклі у своєму курсі “Навчитися вчитися” наголошує, що довге навчання без перерв дає обернений ефект — мозок перевантажується від надміру інформації і перестає її сприймати. Натомість періодичні 20-40 хвилинні паузи після інтенсивного навчання сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Не забудьте також подбати про різні «бюрократичні» справи: перевірити як пройшла реєстрація в персональному кабінеті на тест-порталі, чи всі документи підвантажилися, чи в усіх чинний термін дії. До 8 травня з персонального кабінету можна буде скачати та роздрукувати запрошення на НМТ та сертифікат учасника, які обов'язково слід мати з собою на іспиті.

Якщо ваша дитина через проблеми зі здоров'ям мусить носити будь-які медичні прилади (як от слуховий апарат), то краще подбати про довідку від лікаря, яка підтверджує їхню необхідність. 

Доїзд до місця проведення НМТ: бути завчасно

Усі екзаменаційні центри зачиняться за 10 хвилин до початку іспиту, тож краще бути на місці принаймні за 30 хвилин до початку. Враховуйте це, коли плануєте доїзд, особливо, якщо збираєтеся їхати потягом, які в Польщі часто запізнюються. Можливо, варто подумати про ночівлю в місті, де відбуватиметься НМТ.

«Ми приїхали до Варшави прямо з Білостоку за дві години до іспиту. Якраз встигли гарно пообідати неподалік від місця проведення іспиту, — пригадує Юлія. — Але якби Валерії дісталася перша зміна, на 9.00, то, гадаю, ми б ночували у Варшаві».

Жінка розповідає, що трохи часу пішло ще й на те, щоб зорієнтуватися безпосередньо на місці проведення НМТ і знайти вхід до ТЕЦ.

«Коли я побачила групу дітей з батьками перед входом, то зрозуміла, що таки потрапила за адресою», — розповідає Валерія.

Що треба взяти з собою на НМТ?

При вході до ТЕЦ слід пред'явити такі документи:

• оригінал паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу, і був вказаний при онлайн реєстрації на НМТ (важливо, щоб це був саме оригінал, з копією учасник не допускається до тесту);
• сертифікат учасника НМТ;
• запрошення-перепустку.

Сертифікат та запрошення слід завантажити у персональному кабінеті учасника та роздрукувати заздалегідь.

З собою учасники повинні також мати:

• пляшку з водою для пиття без етикетки;
• дві ручки.

Заборонено використовувати будь-які девайси, включно з калькулятором, та підручники. Також не можна приносити з собою чисті аркуші чи зошити для чернеток

Нагадаємо, що цьогоріч іспит триватиме 4 години із 20-хвилинною перервою після перших двох годин. І така значна тривалість може бути найголовнішим викликом для абітурієнтів. 

Більше про особливості цьогорічного НМТ читайте в матеріалі НМТ-2024 за кордоном. Все, що потрібно знати на порталі Sestry.

‍

‍

Через два роки після російського повномасштабного нападу на Україну війна продовжує мати руйнівні наслідки для українських дітей. Активні бойові дії, обстріли та бомбардування загрожують дітям та їхнім родинам, особливо у прифронтових громадах. 3,7 мільйона людей залишаються переміщеними особами в Україні, а діти продовжують стикатися з підвищеним ризиком розлуки сімей, насильства та нерозірваних боєприпасів. Коли ці діти опиняються в інших країнах, місцеві вихователі у дитсадках та вчителі в школах мають вміти з ними працювати.

Зараз у Польщі 180 тисяч українських дітей відвідують державні польські школи та дошкільні заклади. Цієї осені через зміни закону до них додадуться ті, хто до цього навчався тільки онлайн в Україні. Щоб підтримати цих учнів, UNICEF представив інтернет-платформу Learning Passport. Тут вчителі можуть отримати доступ до ресурсів і тренінгів, спеціально розроблених для розвитку їхніх навичок покращення міжкультурної комунікації та підтримки учнів — особливо тих, хто зіткнувся з травмою, стресом і важкими ситуаціями через війну в Україні.

Польща стала першою країною в світі, яка запустила версію Learning Passport спеціально для вчителів

«У Польщі в кожному третьому класі є мінімум один український біженець, — розповідає Франческо Кальканьо, керівник відділу освіти Управління реагування на біженців UNICEF у Польщі. — Тому вчителям необхідно вдосконалювати свої навички мультикультурного спілкування. А також вміти діагностувати складні емоції та реагувати на них, розпізнавати ситуації, які можуть вимагати спеціалізованого втручання. Learning Passport пропонує курси саме для цих потреб».

Польські вчителі розповідають, що здебільшого не знають, як грамотно працювати з дітьми з травмою війни, адже це для них новий досвід, якому нікого не вчили. Але допомогти українським дітям хочеться, вони потребують інтеграції, шукають собі друзів і сильно переживають, якщо їх не приймають місцеві однолітки. Вони нерідко бувають замкненими, надто вразливими. Плюс їх треба вміти захистити від булінгу, допомогти їм опанувати техніки розслаблення та подолання стресу, а місцевим учням — прийняти цих дітей як своїх.

«Вчителі в Польщі потребують не тільки професійної підтримки — як правильно поводитись в тих чи інших ситуаціях з українськими дітьми, але й підтримки емоційної. Адже завдяки їхній емоційній стабільності виростуть емоційно стабільні діти», — впевнена тренерка платформи Learning Passport Аурелія Шокал.

Зараз Learning Passport представлений вже в 40 країнах. Доступ до платформи безкоштовний і можливий польською, українською й англійською мовами. Після закінчення курсів вчитель отримує сертифікат, затверджений Міністерством освіти і науки Польщі.

Learning Passport вже навчив понад 9500 вчителів у Польщі важливим навичкам і знанням, необхідним для подолання травм і стресу в їхніх класах. Використовуючи ці тренінги, вчителі в Польщі вже змогли підтримати 200 000 дітей та підлітків.

«Звідки ти приїхала? З ким? Коли? Чим цікавишся? Який предмет у школі тобі найбільше подобається?».

Дівчинка, якій ставили ці запитання, сиділа, опустивши голову, байдужа. Трохи зацікавлення з'явилося в її очах, коли запитали про тварин. — Я люблю котів, тільки котів, собак не люблю, — знизала плечима.  Потім знову опустила голову. На подальші запитання вона не відповідала. Працівники школи, які намагалися встановити з нею контакт, не змогли цього зробити. Було видно, що вона дуже старається, але не знає, як це зробити. Дівчинка щойно приїхала з матір'ю і молодшим братом з України, вони втікали від війни, і по дорозі з ними сталося багато жахливих речей.

Ця вправа була однією із найскладніших, з якою довелося зіткнутися учасницям другого випуску Школи міжкультурних асистентів у Більсько-Бялій. Вони взяли на себе роль учениць та працівниць школи. Завдання змусило кожного усвідомити, наскільки важко буває встановити контакт з травмованою дитиною, яка до того ж нещодавно приїхала до Польщі і ще не дуже добре спілкується нашою мовою. Це дійсно вимагає знань і спеціальних навичок.

«Зв'язок» між культурами     

Міжкультурний асистент або міжкультурна асистентка — це людина, яка розуміє іноземців, але також володіє знаннями про те, «як все працює» в Польщі, знає наші закони, культуру, звичаї, систему освіти. Це «сполучна ланка» між двома світами, іноді дуже різними.

Асистенти корисні, зокрема, на робочих місцях, де працюють іноземці, в дитячих садках, але передусім вони працюють у школах.

Їхнє завдання — підтримувати дітей-іноземців та шкільні спільноти: вчителів, педагогів і психологів, батьків. Формально міжкультурний асистент — це особа, найнята адміністрацією школи на посаду асистента вчителя за рахунок коштів, наданих органом управління, але це також може бути особа, найнята в школах неурядовими організаціями.  

Ситуація для дітей з міграційним досвідом часто буває дуже складною, особливо якщо рішення про виїзд було прийнято сім'єю раптово, під тиском, як це буває, наприклад, з українцями, які втікають від війни в своїй країні.

«Для нас це також величезний виклик. Раптом ми маємо справу з дітьми, які бачили, як росіяни стріляють у людей, або які тижнями ховалися в холодних і темних підвалах будинків. Ми не знаємо, як до них достукатися, як з ними говорити. Ми не були до цього готові», — зізнається вчитель однієї з сілезьких шкіл.

Станом на вересень 2023 року в польських школах навчається приблизно 150 000 українських учнів. Дослідження Міжнародного комітету порятунку показує, що 44% опитаних українських батьків помітили негативні зміни в поведінці своїх дітей після приїзду до Польщі.

Деякі діти в Польщі хворіють і навіть потрапляють до лікарень, наприклад, з проблемами дихання, болями в шлунку, серцевими розладами, а також трапляються випадки самоушкодження і спроб самогубства. Існують непорозуміння між учнями з Польщі та з інших країн. Існують також культурні бар'єри. Вчителі розповідають, що мають проблеми з батьками, які застосовують тілесні покарання до своїх дітей. У деяких країнах це все ще поширене явище. «Доводиться пояснювати таким батькам, що в Польщі, якщо дитина каже, що тато її побив, школа зобов'язана викликати поліцію», — розповідають вчителі.

Величезною проблемою, яка перешкоджає ефективній допомозі в школі, є мовний бар'єр. Вчителі з більшим досвідом знають російську мову, але не всі українські діти, навіть якщо добре нею володіють, хочуть нею розмовляти, для них це ворожа мова.

Багато дітей, на щастя, швидко вивчають польську мову, але є й такі, які мають з цим труднощі. Це означає подальші проблеми, такі як ізоляція в класі. Вчителі також повідомляють про проблеми у спілкуванні з батьками учнів. Українська та польська мови нібито схожі, але є багато відмінностей, які можуть викликати непорозуміння, наприклад, польське "zaraz" українською означає «зараз».

«Я викладаю у школі з великою групою українських учнів. Якщо їм зручно, вони вдають, що не розуміють польської мови. Я знаю, наскільки складною є їхня ситуація, вони не знають, чи залишаться, чи зможуть повернутися додому, тому я закриваю на це очі. Мені було б легше, якби мені допомагав хтось, хто розмовляє їхньою мовою», — розповідає вчитель з Сілезії. — «У рамках інтеграції з польськими учнями я хотів підготувати урок про Україну та її різдвяні звичаї, але без підтримки я не зможу цього зробити», — додає він.

Зрозуміло, що підтримка потрібна всім. Попередній досвід шкіл і неурядових організацій показує, що наймати міжкультурних асистентів у школах, які відвідують іноземні діти, є особливо корисним рішенням. 

‍Як проходить навчання асистентів?

Влітку відбулося вручення дипломів другого курсу вже згаданої Школи міжкультурних асистентів.  Це був проєкт, реалізований Товариством друзів Більсько-Бялої та Підляшшя, який фінансувався Ісландією, Ліхтенштейном та Норвегією з фондів ЄЕЗ в рамках програми «Активні громадяни — Регіональний фонд». Діяльність у першому наборі розпочалася ще до того, як 24 лютого 2022 року Росія напала на всю територію України, і мільйони біженців кинулися до Польщі. Тоді ніхто не очікував, наскільки необхідним стане такий проєкт. Два курси школи закінчили кілька десятків лише жінок, польок та українок. Це були вчительки, які працюють у школах Більсько-Бялої та околиць, українки, які вже кілька років живуть у Польщі, а також біженки, які рятуються від російського вторгнення. «Деякі з цих дівчат отримали роботу в школах, і я вважаю це нашим великим успіхом», — каже Сильвія Дерило, директорка Школи міжкультурних асистентів.

Другий набір школи тривав з листопада 2022 року по червень 2023 року. Зустрічі у вихідні дні проводилися раз на місяць. Заняття були присвячені, серед іншого, культурному шоку, ефективній комунікації та її бар'єрам, основам психології розвитку, стереотипам та функціонуванню системи освіти в Польщі. Їх проводили фахівці з усієї Польщі, як-от доктор Рафал Цекєра з Сілезького університету, науковець, який займається міграцією. Багато часу було приділено практичним вправам, пов’язаним не лише з психологією чи травмою, а й, наприклад, з використанням нових технологій, таких як штучний інтелект у повсякденній роботі. Також для охочих польських жінок було організовано курс української мови.

Анастасія — випускниця школи. У вересні вона почала працювати в одній зі шкіл у Більсько-Бялій. Має педагогічну освіту, але в Україні працювала діловодом. Вона каже, що, на щастя, у неї не було великих культурних непорозумінь у школі, де вона працює. Однак є й інші проблеми. Не всі українські учні настільки добре знають нашу мову, щоб справлятися, наприклад, на уроках польської. Для них це дуже складні уроки, особливо коли, наприклад, обговорюється матеріал для читання. «Перекдадаю на вушко учням, що говорить вчитель. Зі всієї школи лише кілька вчителів вирішили, що моя допомога їм не потрібна», — каже Анастасія. Це також сприяє контактам між школою та батьками українських учнів.

Марія Роза, також випускниця школи в Більсько-Бялій, приїхала до Польщі понад п’ять років тому із західної України, із селиша міського типу Івано-Франкове. В Україні працювала в школі, викладала географію. «Я приїхала до Польщі з економічних причин», — каже Марія. У Більсько-Бялій почала працювати на фабриці, продовжила навчання в Польщі та вступила до вищої школи за фахом техніка охорони праці. Марія вже має статус резидента в Польщі. Після того, як 24 лютого 2023 року Росія атакувала всю територію України, до Більсько-Бялої почали прибувати тисячі біженців. Необхідно було швидко прийняти сотні дітей до місцевих шкіл і організувати їх підтримку. «Знайшла в Інтернеті оголошення про те, що готують список людей з педагогічною освітою, які вільно володіють польською мовою, готових допомагати вчителям у школах. Я записалася з застереженням, що можу приділяти лише кілька годин на день, бо працюю на заводі», — каже Марія.

Мар'яна Пелещук працює асистенткою вчителя в Початковій школі № 33 імені Корнеля Макушинського в Більсько-Бялій. Вона приїхала до Польщі ще до війни, має педагогічну освіту і викладала англійську мову в Україні. «Я стежила в Інстаграмі за профілем дівчини, яка є міжкультурною асистенткою у Кракові. Побачила, що такі люди працюють у школах великих міст, у Кракові чи Варшаві», — розповідає Мар'яна. — Одного разу мій син прийшов зі школи і сказав мені, що учнів з України стає все більше і більше, тому він допомагає перекладати», — згадує вона.

За допомогою шкільної програми mobiDziennik Мар'яна надіслала повідомлення директору школи, де навчався її син. У ньому вона пише, що знає українську, російську, англійську та польську мови, тож, можливо, її навички стануть у пригоді зараз. «Я працюю в школі вже два роки», — розповідає Мар'яна. У школі, де вона працює, навчається близько 80-100 учнів з України. Кількість коливається, хтось повертається в країну, хтось приїжджає. «Відчуття тимчасовості — одна із найбільших проблем учнів. Є батьки, які повторюють, що скоро поїдуть додому. Їхні діти не хочуть вчити польську мову, мовляв, навіщо їм ця мова, коли я скоро буду вдома. Я переконую їх, що знання іншої мови — це велика перевага в дорослому житті», — розповідає Мар'яна. 

Перекладає, є сполучною ланкою між школою та батьками і записує учнів на прийом до педагога чи психолога. «Мені подобається моя робота, учні для мене як діти», — каже Мар'яна. Вона сміється, що коли йдеться про мовну інтеграцію, учні з обох країн найшвидше вивчили польські та українські лайливі слова.

Мар'яна каже, що якщо їй чогось і не вистачає в роботі, то це групи підтримки для тих, хто займається такою роботою. «Слухаєш історії дітей, деякі з них трагічні, після них відчуваєш себе вичавленим, як лимон», — каже Мар'яна. 

Де вчитися?

Не лише учні з України потребують допомоги асистентки чи асистента. У польських школах також навчаються учні з Білорусі, Росії, В'єтнаму, Грузії чи Казахстану. «Школа стає мультикультурною, незважаючи на агресію Росії проти України. Міграція до країни зростає, а її характер змінюється. Все більше сімей розглядають Польщу як місце для тривалого перебування, і в світ приходять нові покоління», — сказав професор Міколай Павляк, соціолог з Варшавського університету, в інтерв'ю щоденному виданню "Dziennik Gazeta Prawna". У Польщі є школи, де кожен п'ятий учень — це діти або підлітки з міграційним досвідом.

Освітні та правозахисні неурядові організації (НУО) попереджають, що хоча кількість міжкультурних асистентів у школах стрімко зростає, їх все ще занадто мало.

Як стати асистентом або міжкультурним асистентом? Варшавський університет відкрив першу в Польщі аспірантуру в цій галузі — можливість для тих, хто хоче продовжити навчання в університеті.

Однак асистентки або асистенти зовсім не обов'язково повинні мати педагогічну або навіть вищу освіту. Studium Prawa Europejskiego організовує курс для асистенток та асистентів, обов'язковою умовою участі в якому є щонайменше середня освіта. Фонд «Польський міграційний форум» організовує онлайн-курс для бажаючих працювати за цією професією, де також не потрібна вища освіта. На жаль, це не та робота, де можна розраховувати на високу зарплату. Посада асистента вчителя відноситься до VI тарифного розряду. Це означає, що мінімальний рівень базової заробітної плати на даний момент (до 31 грудня 2023 року) становить 3 550 злотих. Асистент наймається керівником школи на основі цивільно-правового договору, як і інші непедагогічні працівники, наприклад, адміністрація. 

У звіті Фонду «Навчай для Польщі» йдеться про проблеми асистентів та пропозиції щодо їх вирішення. Головними проблемами є мовний бар'єр, нерозуміння їхньої ролі в школі, важкий досвід дітей та мова ворожнечі.

«Професія асистента з міжкультурних зв'язків терміново потребує низки стандартизацій: від кола обов'язків до кар'єрного росту, правил працевлаштування та оплати праці. На даний момент професія створюється в бою. Багато аспектів, які потребують системної підтримки, виявляються лише в повсякденній практиці тих, хто її практикує», — говорить Катажина Набрдалік, президент Фонду «Вчимося для Польщі», яку цитує портал Ngo.pl.

Якщо вас зацікавив курс міжкультурної асистентки та асистента, запрошуємо на сторінку: https://szkola-roznorodnosci.org/

‍

Найчастіше студенти з України обирають у Польщі спеціальність «менеджмент» (20% від усіх українських вступників), на другому місці — інформатика (11%). На третьому — медицина (згідно з останнім дослідженням «Навчання іноземних студентів в польських вузах», проведеним минулоріч Державним дослідницьким інститутом). Українці воліють вчити інформатику в приватних вузах і найчастіше вступають до Польсько-японської Академії комп'ютерних технік у Варшаві або Академії Фінансів і Бізнесу «Вістула». Минулого року інформатику обрали понад 5 тисяч українських абітурієнтів.

«Після першого курсу стає дуже важко»

«Спеціальних іспитів складати не довелося, минулого року я вступила лише за середнім балом атестату і після співбесіди», — розповідає Sestry Олександра Смаль зі Львова, яка навчається у Політехніці Ченстоховській на факультеті інженерної механіки та інформатики. У першому семестрі навчання не було складним — вивчали математику та основи інформатики, для цього навіть особливих знань польської мови не потрібно (Олександра обрала навчання польською мовою, хоч досконало володіє англійською, адже так не мусить за нього платити. Статус UKR дозволяє навчатись безоплатно).

Натомість у другому семестрі почались труднощі, пов'язані з самостійним навчанням. «Якщо ніколи не вчив жодної мови програмування, буде важко. Адже роз’яснюють лише базові поняття. Решту маєш вивчити самостійно. Дають умови і — сам розбирайся. Можна ставити питання, але в більшості випадків у відповідь радять просто прочитати презентацію», — каже Олександра. Дівчина трохи хвилюється, чи вдасться їй скласти іспит з основного предмету, адже студент має тільки дві спроби. У випадку невдачі — відрахування з вузу.  

Олександра — не єдина студентка, здивована здебільшого теоретичним методом викладання в польських вузах. Дмитро Шевчук вступив до Університету Краківська Політехніка імені Тадеуша Костюшка на спеціальність «інформатика» три роки тому на заочну форму навчання. Після закінчення першого року зрозумів, що той підхід, який практикують викладачі цього вузу, Дмитрові не пасує.

«Вчитись було відверто важко. Щотижня були начитки, заняття у вихідні могли тривати весь день, інколи з 8 ранку до 19.00 вечора. На додачу до завантаженості через велику кількість інформації з'ясувалося, що наші викладачі — це академічні теоретики, які мають досвід лише у викладанні, а не у застосуванні своїх знань на практиці»

Тож Дмитро кинув Краківську Політехніку і вступив на прикладну інформатику у Вищу Школу економіки й інформатики у Кракові. «Це приватний вуз, в якому викладають досвідчені інформатики. Вони працюють у комерційних фірмах чи корпораціях, мають практичні знання. Підхід до навчання легший, але, за моїми спостереженнями, корисних і необхідних знань я отримую тут більше», — зізнається студент.

Майже одночасно із навчанням Дмитро почав шукати роботу за фахом, і за три роки змінив кілька фірм. «Я працюю інженером програмного забезпечення: розробляю мобільні додатки. Зараз галузь ІТ переживає не найкращий період, але не можу сказати, що з пошуком роботи є проблеми. Важко знайти роботу тільки тим, хто без досвіду. Останню свою роботу я знайшов два місяці тому за тиждень».

Який вуз обрати для навчання на IT у Польщі?

Рейтинг технічних вузів зі спеціальності «інформатика» останні кілька років очолює Варшавська Політехніка. На другому місці — Гірничо-металургійна академія імені Станіслава Сташиця у Кракові, на третьому — Вроцлавська Політехніка. До першої десятки також увійшли Політехніки з Гданська, Лодзі, Кракова, Любліна — і це все державні вузи. До рейтингу потрапив тільки один приватний — Польсько-японська Академія комп'ютерних технік у Варшаві.

Як з'ясувалося під час розмов з українськими студентами, не завжди варто орієнтуватись на безоплатне навчання в державному вузі. Якщо є можливість, краще обрати приватний університет чи академію, де можна здобути практичні знання та увійти в середовище айтівців з досвідом.

Ціни на навчання на IT-спеціальності в Польщі

Українські абітурієнти можуть вчитись в державних вузах Польщі безкоштовно, якщо мають статус «укр», але лише польською мовою. Навчання англійською мовою коштує від 1500 до 2000 євро за рік.

У приватних вишах вартість навчання за рік може коливатись від 2000 євро (Вищу Школу економіки і інформатики у Кракові) до 4500 євро (Польсько-японська Академія комп'ютерних технік у Варшаві), якщо обрати стаціонарну форму навчання польською мовою. Якщо ж орієнтуватись на навчання англійською мовою, то вартість зросте на 20-25%.

Які спеціальності відносяться до галузі ІТ?

Інженери інформаційних систем, програмісти, розробники програмного забезпечення, спеціалісти з кібербезпеки — ці та десятки інших спеціальностей вимагають постійного навчання. Програми та системи, навіть інформаційне середовище, дуже швидко старіють і потребують оновлення. Обираючи ІТ-спеціальність, треба бути готовим вчитись все життя. Йдеться не лише про короткі курси, а інколи навіть про кардинальні зміни в професійному плані.

Наприклад, ще два роки тому розробки в сфері штучного інтелекту мали лише промисловий характер (застосовувались у виробництві чи промисловості), тоді як сьогодні кожен може використовувати ШІ для приватних чи робочих цілей. У відповідь на це явище вузи стали пропонувати спеціальність «штучний інтелект».

Великою популярністю серед студентів користується спеціальність програмування мобільних додатків. Згідно з дослідженнями ринку ІТ, яке проводила навчальна лабораторія Kodilla, інженер мобільних додатків буде популярною професією щонайменше до 2030 року.

Розробник програмного забезпечення — спеціальність, яку обирають найчастіше. І усвідомлюючи, скільки кодів треба написати для функціонування лише однієї маленької програми, не дивує, що програмісти будуть потрібні чи не завжди. Навіть автоматизація процесу та ШІ не зможуть замінити людину в цій спеціальності.

ІТ як галузь дає можливість поєднувати в роботі не лише суто технічні навички, часом робить мікс творчих і інженерних спеціальностей. Мова про розробників різного гатунку. Веб-розробник, UI/UX-дизанер (це розробник інтерфейсів або дизайнер користувацького досвіду) — фахівці, котрі поєднують і творчі, і аналітичні, і технічні знання в своїй професії.  

Програміст баз даних — ще одна спеціальність, яка набула популярності лише кілька років тому, оскільки саме для її існування знадобились роки розробки систем управління базами даних. Простіше кажучи, накопичені знання в тій чи іншій сфері життя нарешті можна було ввести в програму, систематизувати і користуватись отриманими даними.  

ІТ еволюціонує, а це призводить до появи нових спеціальностей. Наприклад, спеціаліст з кібербезпеки — невід'ємна посада в кожній фірмі, яка володіє приватними даними, секретними чи промисловими розробками. Спочатку такі фахівці мають навчитись створювати системи, потім зрозуміти, як їх можна зламати, і нарешті винайти методи захисту цих систем. Професія-виклик, не інакше.

Основою багатьох спеціальностей ІТ є математика. Знання в цій царині допомагають опанувати навчальні програми з інформатики, інженерної механіки, електроніки та телекомунікацій. Протягом навчання можна обирати спеціалізації, завдяки яким потім працювати в натупних галузях: ІТ-консультант, спеціаліст ІТ-відділу, спеціаліст з ІТ-безпеки, спеціаліст з технічної підтримки, спеціаліст із впроваджень тощо.

Які знання потрібні, аби вступити на IT у Польщі?

Найчастіше вступникам з України потрібно мати атестат або тести з математики та інформатики. Інколи достатньо на відмінно скласти один предмет поглибленого рівня. Деякі вузи беруть під увагу також знання іноземної мови для інформатиків. Добре також пройти кваліфікаційний тест і зрозуміти, чи підходить саме вам професія технічного плану, адже вона вимагає ретельності, посидючості та аналітичного мислення. Часто можна почути від інформатиків зі стажем про професійне вигорання, оскільки доводиться багато днів чи років підряд виконувати ту саму діяльність.

Мотивацією є фінансова винагорода. Фахівці з інформаційних технологій залишаються одними з найкраще оплачуваних в Польщі зокрема та у світі в цілому. Заробітна плата молодого фахівця, навіть якщо він ще не випустився з вузу, стартує від 6 тисяч злотих на руки. У корпораціях розробники та інженери можуть сподіватись на зарплату від 15 тисяч злотих. Якщо посада передбачає ще й керівні функції, то такий фахівець може розраховувати на 25 тисяч злотих.

‍