Дитині з України забороняли говорити українською в польській школі: лист в редакцію

Навколо вакцинації українських дітей у Польщі існує багато міфів, які занадто часто використовуються в антивакцинаторських та антиіммігрантських дискусіях. Варто поглянути на факти.  

Д-р Катажина Зих-Крекора, спеціалістка з педіатрії, зазначає, що хоча програми вакцинації в Польщі та Україні відрізняються в певних аспектах, вони багато в чому схожі. Існують відмінності в частині обов'язкових щеплень: пневмококова вакцинація, яка є обов'язковою в Польщі для дітей, народжених після 31 грудня 2016 року, не є обов'язковою в Україні. Аналогічно, вакцинація проти ротавірусу в Польщі запроваджена як обов'язкова і безкоштовна з 2021 року, тоді як в Україні вона не є обов'язковою.

‍Вакцинація в Україні

Як відбувається вакцинація в Україні? Існує Програма обов'язкової імунізації, згідно з якою діти отримують щеплення від десяти інфекційних захворювань. Це туберкульоз, гепатит В (вірусний гепатит В), дифтерія, правець, кашлюк, інфекції, спричинені гемофільною паличкою типу b, поліомієліт, кір, паротит та краснуха. Вакцинація проводиться до досягнення дітьми та юнацтвом 16-річного віку і є безкоштовною. 

Ще одне питання, яке піднімалося та аналізувалося в різних контекстах, — це рівень вакцинації населення в Україні. Фактом є те, що Україна зіткнулася з труднощами, пов'язаними з розвалом системи вакцинації. Цифри говорять самі за себе: у випадку кору лише 31-57% населення було вакциновано в період з 2010 по 2016 рік, що призвело до величезної захворюваності на цю хворобу в 2017-2019 роках. З 2020 року ситуація почала покращуватися і, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, в 2020 році вакцинація проти кору становила вже 81,9% в Україні та 91,9% в Польщі. Від поліомієліту в Україні було вакциновано 84,2% дітей, а в Польщі — 99,6%. У свою чергу, 81,3% дітей в Україні та 85,4% у Польщі були щеплені від кашлюку, а від гепатиту В — 80,9% в Україні та 85,4% у Польщі відповідно.

‍Колективна імунізація

Д-р Зих-Крекора: Наразі немає даних про рівень вакцинації українських дітей у Польщі. Однак для того, щоб підтримувати поріг колективного імунітету, необхідно розуміти, що це означає. Цей поріг визначається як відсоток імунізованих людей у популяції, після якого кількість нових інфікованих починає зменшуватися. Зазвичай для цього потрібно, щоб 90-95% населення мали імунітет. Однак відсоток людей, які отримали імунітет за допомогою вакцинації, варіюється від хвороби до хвороби. Наприклад, для кору такий «поріг безпеки» становить 95%, для кашлюку — 92-94%, для дифтерії та краснухи — 83-86%, а для епідемічного паротиту — 75-86%. Це означає, що стільки людей серед населення повинні мати імунітет до відповідної хвороби, щоб запобігти інфікуванню в більших масштабах.

Лікарка підкреслює, що Україна є країною з високим рівнем захворюваності на туберкульоз, в тому числі на туберкульоз з множинною лікарською стійкістю. Це одна з головних причин, чому особливо важливо стежити за станом здоров'я дітей, які мігрують до Польщі. За останніми даними, у 2021 році в Польщі було зареєстровано 3704 випадки туберкульозу, що на 8,53% більше, ніж у попередньому році. У 2022 році кількість випадків становила 4020, а в 2023 році — 4231 випадок. Це на 14,23% більше, ніж у 2021 році, що ще раз підкреслює необхідність пильності та профілактичних заходів, особливо в контексті захворювань з множинною лікарською стійкістю, які становлять серйозну загрозу для здоров'я.

‍Вакцинуватися незалежно від паспорта

Експерти погоджуються, що питання вакцинації також не можна недооцінювати в контексті кількості українських дітей, які зараз перебувають у Польщі. Кількість українських дітей шкільного віку становить близько 342 тисяч, з них близько 185 тисяч навчаються в польських школах. Ці цифри є значними, особливо в контексті загальної кількості дітей у Польщі, яка становить близько 6 мільйонів. Зих-Крекора: Такий приплив учнів з України може мати безпосередній вплив на стійкість населення Польщі. Ось чому так важливо, щоб усі діти, незалежно від національності, були належним чином вакциновані відповідно до Програми імунізації.

Вакцинація є ключовим елементом захисту громадського здоров'я, який допомагає запобігти поширенню небезпечних інфекційних захворювань і захищає не тільки дітей, але й усе суспільство

Сучасну епідеміологічну ситуацію в Польщі, особливо в контексті появи нового населення, можна зрозуміти як результат накопичення великої кількості людей, сприйнятливих до вірусних інфекцій. Останніми роками через зниження рівня поведінки, що запобігає поширенню вірусів, наприклад, соціальної ізоляції або носіння масок, спостерігається зростання кількості інфекцій серед дітей, підлітків і людей похилого віку, які мають ослаблений імунітет. Таке явище можна розглядати як своєрідну відповідь природи на зменшення жорсткості епідемії — віруси, які раніше були обмежені у своїй здатності поширюватися, тепер надолужують згаяний час.

‍Як зробити щеплення? 

У Польщі обов'язкові щеплення для біженців є безкоштовними в поліклініках первинної медичної допомоги. Це стосується також тих пацієнтів, які не мають медичного страхування. Важливо, що переклад присяжним перекладачем документації про щеплення не є обов'язковим, і якщо батьки або опікуни дитини не мають картки щеплень, але мають медичну книжку дитини, щеплення виконуються відповідно до чинного календаря щеплень. 

Обов'язок вакцинації випливає із Закону «Про запобігання та боротьбу з інфекціями та інфекційними захворюваннями у людей» і стосується дітей, які проживають у Польщі понад 3 місяці, а також тих, чиє перебування має довгостроковий або постійний характер. 

Новонароджені в Польщі підлягають обов'язковій вакцинації проти туберкульозу (БЦЖ) та гепатиту В за загальними правилами. Обов'язковою є також постконтактна вакцинація (від правця, від сказу), в цьому випадку тривалість проживання в Польщі не має значення.  

‍Щеплення є безкоштовними

Важливо також зазначити, що іноземці, які перебувають у Польщі понад 3 місяці, можуть бути звільнені від обов'язкових щеплень, якщо вони отримали їх за кордоном в обсязі, визначеному Розпорядженням Міністра охорони здоров'я від 18 серпня 2011 року про обов'язкові захисні щеплення, мають про це документальне підтвердження і якщо з моменту проведення цих щеплень минуло не більше періоду імунітету. Звільнення також поширюється на осіб, які мають медичні протипоказання до вакцинації.

‍Не маєте картки щеплень? Ось що робити

Ті, хто не має записів про щеплення, вважаються невакцинованими, а усна інформація від батьків або опікунів не є обов'язковою для лікаря у випадку дитини. 

Українські діти, які не мають при собі карти щеплень, не відмовляються від вакцинації в Польщі з цієї причини. Лікар розглядає таких дітей як нещеплених і скеровує їх на вакцинацію згідно з Індивідуальним календарем щеплень (IKSz). Введення додаткових доз планових вакцин не пов'язане з додатковими ризиками для дитини.

Д-р Зих-Крекора: Якщо дитина з України вже розпочала цикл щеплень у своїй країні, вона може продовжити його в Польщі. Рішення про продовження чи доповнення щеплень приймає сімейний лікар під час індивідуального візиту, і вони проводяться відповідно до розробленого індивідуального календаря щеплень. Слід також зазначити, що якщо мати принесе з собою карту щеплень, зроблену в Україні, немає необхідності перекладати її присяжним перекладачем.

Лікарка наголошує, що обов'язок вакцинації поширюється на всіх дітей, які проживають у Польщі, а ухилення від нього може призвести до серйозних наслідків, як для здоров'я, так і юридичних. У ситуації, коли батьки не реєструють дитину для вакцинації, поліклініка зобов'язана повідомити про це Санітарну інспекцію, що може призвести до штрафу або судового розгляду ситуації в сім'ї.

У повсякденному житті відсутність щеплень також може стати перешкодою, наприклад, при вступі до дитячого садка, де можуть вимагати довідку про щеплення

‍Будьте пильними

В останні роки ситуація з вакцинацією в Польщі погіршилася через зростаючий вплив антивакцинаторських рухів. У деяких захворюваннях, таких як кір або кашлюк, ми вже починаємо втрачати популяційний імунітет. Д-р Зих-Крекора: Тому ще більш важливо бути пильними і забезпечувати охоплення щепленнями в контексті вакцинації проти туберкульозу, кору та щеплень, які зазвичай не входять до українського календаря обов'язкових щеплень (проти пневмокока та ротавірусу). Захист громадського здоров'я є спільною відповідальністю, і вакцинація відіграє ключову роль у запобіганні поширенню небезпечних захворювань.

‍Не вакцинуєтесь? Будьте готові до наслідків

Уникнення або відкладання вакцинації може мати різні причини. Основною з них є мовний бар'єр, який, у свою чергу, сприяє недостатній обізнаності через брак інформації. Є також батьки, які цілком свідомо відмовляються від вакцинації. Однак усім їм доводиться стикатися з наслідками. Якщо батьки не приходять з дитиною на щеплення, поліклініка зобов'язана передати цю інформацію в санітарно-епідеміологічну станцію (повітову санітарно-епідеміологічну станцію). Потім з батьками проводять бесіду, і якщо це не дає бажаного результату, на батьків чекає штраф. У такій ситуації можна також очікувати судового розгляду ситуації в сім'ї. 

Йдеться не лише про захист дітей від хвороби, а й про їхнє соціальне функціонування. Багато дитячих садків вимагають пред'явлення актуальних щеплень, і ненадання такого документа, наприклад, у садочку, може стати причиною відмови у прийомі дитини. Що далі? Перешкоди для інтеграції не тільки дитини, але й батьків, труднощі з поверненням на ринок праці. 

‍Що потрібно знати?

— Щеплення є обов'язковими і безкоштовними

— Дитина може продовжувати цикл вакцинації, отримання додаткових доз не має жодних наслідків для здоров'я

— Інформацію українською мовою можна знайти тут

Марія Ковалевська — спеціальна педагогиня і викладачка польської мови як іноземної, педагогиня з прав людини та тренерка з антидискримінації, активістка, пов'язана з ініціативою Wolna szkoła (Вільна школа).

З нового навчального року отримання допомоги 800+ для громадян України, які проживають у Польщі, буде залежати від проходження дитиною обов'язкової освіти в польській школі. Як ви оцінюєте таке рішення?

Прив'язка можливості отримання допомоги 800+ до завершення обов'язкової освіти є дуже правильним рішенням, яке, на мою думку, запроваджується із запізненням на рік. 

‍Чому?

Є десятки тисяч дітей, про яких ми знаємо лише те, що вони існують і перебувають у Польщі, але вони не ходять до польської школи. Ніхто їх не бачив, ми не знаємо, чи з ними все гаразд, не маємо з ними контакту, не знаємо, яка ситуація в їхніх домівках. Деякі з них навчалися онлайн в українських школах, але ми не знаємо, яка їхня ситуація. Тут важлива пильність, бо навіть віддані, турботливі батьки можуть не помітити, наприклад, що дитина перебуває в депресії. Важливо подбати про стосунки, коли ці діти або повертаються до польської школи, або є новачками в ній. Йдеться також про профілактику.

У якому сенсі? 

Певний час зберігалася невизначеність, як з боку тих, хто приїхав сюди, так і з боку нас: вчителів, громадян, громадськості. Не було відомо, та й самі люди, яких це стосувалося, не знали, як довго вони залишаться. Зараз більш-менш зрозуміло, що значна частина цих людей залишиться тут. Коли я говорю про профілактику, я маю на увазі дії, які дозволять нам через кілька років уникнути різних соціальних проблем, які виникнуть, наприклад, через те, що частина дітей, які виростуть за ці кілька років, не знатимуть польської мови, тому що вони не ходили до школи — польської школи.

Якщо є група людей, які не знають мови, тому вони також не будуть освічені в міру своїх можливостей, ми не уникнемо проблеми геттоїзації

Тому ми повинні зробити акцент на освіті, в тому числі, перш за все, на вивченні мови.

Ми знаємо приклади з Франції чи Німеччини, країн, де міграція була інтенсивною протягом кількох десятиліть. Як тоді проводити мудру інклюзивну освіту? Бракує вчителів польської мови. 

 Це ключовий момент, хоча разові інтеграційні заходи, майстер-класи, фестивалі також важливі, оскільки вони дають дітям і молоді можливість зупинитися і замислитися. Однак у мене є гіркі роздуми про те, що в лютому 2022 року і далі школи та вчителі були кинуті напризволяще, з величезною підтримкою з боку неурядових організацій та співчуттям з боку громадськості. Уряд зробив дуже мало. Я боюся, що зараз, коли до шкіл приходять нові діти, все буде інакше. 

Чому?

Тому що виклики будуть іншими. В одному класі зустрінуться українські діти, які фактично вже вільно володіють польською мовою, тому що вони вивчали її протягом двох років, нові діти, які взагалі її не знають, і польські діти. У моїх класах були діти, які з відомих їм самим причин не хотіли вчити польську, а також ті, які за короткий час вивчили польську настільки, що склали іспити на 90%. Але тепер є діти, які практично не мали контакту з польською мовою. Попереду знову багато викликів. І знову доведеться знайти в собі терпіння і витримку, як і два роки тому. 

‍З чого почати?

На мою думку? З педагогічних колективів, які повинні пам'ятати, що ці діти перебувають тут не з власної волі. Вони не на канікулах

У їхній країні все ще небезпечно — у мене є школярки, які повернулися в Україну, і я щодня думаю про те, чи все з ними гаразд. Це діти, багато з яких були травмовані. Велика кількість з них втекла від війни, і я думаю, що перше, що потрібно обговорити на педагогічних радах наприкінці серпня, — це питання роботи в класах, куди прийдуть нові українські діти.

‍Чи знаємо ми, скільки дітей приєднається до шкіл?

 Ми не знаємо, скільки дітей прийде, ми не знаємо, які школи і класи. А вже майже кінець серпня (на момент проведення інтервʼю — прим. ред. пер.). У червні говорили про понад 100 тисяч, зараз говорять про 20-80 тисяч.

 I?

І у нас є потенційна проблема, тому що може статися так, що ми раптом дізнаємося, що приєднується якась кількість дітей, які потребуватимуть додаткової роботи і підтримки. Але ми не знаємо цього ні сьогодні, ні 24 серпня. Вчителі можуть очікувати будь-чого і бути готовими до будь-чого, тому що це може бути одна дитина, дві або кілька з різним рівнем володіння мовою. Тому ми не знаємо, чи повинні директори наймати додаткових вчителів, полоністів чи ні.

 Гаразд, але ми знаємо одне: асистенти будуть. 

Міжкультурні асистенти повинні допомагати батькам дітей з міграційним досвідом в адміністративних питаннях — вони повинні знати мову дитини і польську на комунікативному рівні. Вони повинні спостерігати, чи відбувається інтеграція в класі, з якими проблемами стикаються діти біженців, підтримувати їх. Варто зазначити, що це непедагогічна посада, з невисокою зарплатою, крім того, людина, яку беруть на таку посаду, може мати середню освіту, а не профільну. Я дуже сподіваюся, що якщо школи вирішать наймати асистентів, то це будуть компетентні люди, але я бачу інформацію в ЗМІ, що вже є проблеми, адже фінансування має взяти на себе місцева влада, тому, ймовірно, все буде інакше. Одна людина на велику школу, кілька десятків людей з України — це недостатньо. Вона не має можливості добре познайомитися з дітьми, по-справжньому підтримати їх, а крім того, сама може перегоріти, бути занадто обтяженою складними ситуаціями учнів та учениць.

Але потрібно підкреслити, що це важлива і необхідна позиція. У моїй школі, завдяки підтримці фонду, працювали два вчителі-українці. Вони брали участь у зустрічах з батьками, були перекладачами, але також пояснювали батькам, як працює польська система освіти. Їм також вдавалося заходити в класи, де було багато українських дітей, і допомагати учням.

Потрібна підтримка психологів. Їх не вистачає. 

Звичайно, не вистачає, і навіть ті, що є, не завжди підготовлені до роботи з дітьми.

‍Ми все ще говоримо про недоліки. Підемо далі. Існує також дефіцит викладачів польської мови як другої мови для іноземців. 

 Є вчителі, які, як і я, не є носіями польської мови, але закінчили курси, щоб мати можливість викладати польську мову. Викладачів польської мови бракує. Минулого року я мала 7 додаткових годин, протягом яких викладала польську мову дітям. Це багато, тому що це заняття, які вимагають великої підготовки, тим більше, що матеріали часто не підходять для групи, в якій можуть бути діти, які вже знають польську мову, і ті, хто тільки вивчає її основи. У мене були учні, які могли побудувати складну розгорнуту промову, але, наприклад, не знали слова «garnek» (каструля — прим. пер.). Це не схоже на курс англійської в мовній школі, де в одному класі навчаються студенти одного рівня, тому що вони закінчили підручник B2. Тут ми маємо мікс дітей, які знають польську мову трохи, зовсім не знають і не володіють нею вільно. Вчителю доводиться жонглювати і вміти працювати як з дитиною, яка вже два роки в Польщі, але не знає польської, бо за цей час навчалася в українській школі, дивилася українські медіа та оточувала себе «своїми», так і з тією, яка функціонує в місцевій системі польською мовою. 

Коли почалася війна, понад два роки тому, всі були здивовані. Цим можна пояснити організаційний хаос, який панував. Але зараз несподіванки вже минули, а рішень все ще бракує.

Ми, вчителі та вчительки, просто змушені знову давати поради. Нас знову ставлять перед фактом, і ми мусимо його прийняти. Чому? Просто тому, що ми хочемо, щоб діти вчилися в мирі та отримували максимум користі від шкільних занять. Тому ми знову будемо організовуватися, хоча я не знаю, що станеться, якщо багато батьків раптом з'являться із заявами 1 вересня. Буде багато хаосу і брак інформації.

Як у цьому всьому зорієнтуються самі діти?

Діти різні, з різними потребами і здібностями — ми все це враховуємо. Є діти, які бунтують і будуть бунтувати, які не хочуть вчити польську мову, які розчаровані тим, що не знають мови і не можуть повноцінно брати участь у заходах. Хтось хоче повернутися додому, хтось хоче вчитися українською і вважає, що навчання польською мовою в польській школі — це спроба позбавити їх національної приналежності чи ідентичності.

Наше завдання — діяти так, щоб вони знали, що це турбота про них та їхнє майбутнє

Є й такі, які після двох років навчання в польській школі на іспиті аналізують книжку Александра Каміньського на «Каміння на шанець» і отримують 80%. Але ми знаємо лише про тих дітей, які навчаються в школі, з якими ми контактуємо і яких можемо підтримати. Ми нічого не знаємо про тисячі. Ми навіть не знаємо, скільки їх.

‍Що робити, якщо дитина не ходить до польської школи, або ж записана, але не з'являється на заняттях? 

 Якщо дитина не ходить до школи, батьки втрачають право на 800+. Якщо, з іншого боку, дитина не відвідує школу, незважаючи на те, що вона записана до школи і продовжує навчання онлайн в українській школі,  вчителі повинні будуть повідомити про це, тому що ці діти не будуть виконувати обов'язкову освітню програму. Ви повинні будете написати заяву до суду, щоб він розібрався в ситуації, що склалася в сім'ї.

 Як реагують польські батьки? Вони підтримують, відкриті чи радше критикують?

 По-різному. У мене не було ситуації, коли батьки висловлювали неприязнь до українських дітей у класі, але в іншому випадку батько сказав, що він сподівається, що українських дітей не додадуть до класу його дітей, тому що вони знизять рівень навчання. Переведення дітей з класу в клас відбувається. Я хочу підкреслити, що проблема не в присутності українських дітей. Проблема в тому, що ця система має мало рішень і пропозицій. Багато з цих дітей виростуть у Польщі, залишаться тут, будуть нашими громадянами і підданими, працюватимуть, платитимуть податки, збільшуватимуть ВВП і зароблятимуть пенсії. Тож давайте просто інвестувати в майбутнє Польщі. А діти однакові, незалежно від того, які у них паспорти.

Переклад: Анастасія Канарська

«Через війну майже у всіх жінок-біженок чи тих, чиї родичі воюють, гарантовано є зміни в щитовидці», — почула якось від лікарки-ендокринологині. Поділилася цією думкою на своїй сторінці у Facebook, як мої підписники почали підтверджувати ці слова. «У мене проблеми з гормонами ось уже 10 років», — написала жінка, якій довелося покинути свій дім у Донецьку на самому початку російсько-української війни — ще в 2014

‍Тож наступного разу до ендокринологині я вирішила прийти не як пацієнтка, а як журналістка — з’ясувати, на що українцям варто звернути увагу, аби гормональні зміни, викликані стресом, не призвели до невиправних наслідків. Отож, про те, чому гормони — це так важливо, які зміни у психофізичному стані мають вас насторожити і що в першу чергу варто перевірити, аби зрозуміти, що з вашим організмом, — про це все у розмові з ендокринологинею вищої категорії Анною Цибуковською.‍

‍Леся Вакулюк: Пані Анно, які ваші спостереження за час повномасштабного вторгнення за гормональним станом українців? Чи можете сказати, що ті умови, в яких вони опинилися через війну, вже наклали свій відбиток на їхнє здоров’я?

Те, що війна наклала відбиток — це однозначно. Зокрема, у частини людей стрес (гострий чи хронічний) спровокував зміни в ендокринній системі загалом. Хоч велика кількість людей і не підозрює про це. І це не лише ті, хто опинився в окупації, під масованими обстрілами, чи ті, хто пішов воювати, чи їхні рідні, які їх чекають.

У перші дні повномасштабного вторгнення ми всі були в стресі (я не побоюся цього узагальнення). У такі моменти організм мобілізується за допомогою таких гормонів стресу, як кортизол та адреналін

Спочатку у пацієнтів, які вже мали діагностовані захворювання (цукровий діабет, захворювання щитоподібної залози чи пацієнти з іншою ендокринною патологією), у них начебто все було гаразд: скарг було менше і, думаю, що звернень до лікарів у той час було менше. Але це відбулося не лише тому, що ніби не на часі було бігти до медиків, а саме через ось цю мобілізацію організму завдяки гормонам стресу. Втім, постійно людина не може перебувати у стані гострого стресу, вмикаються захисні адаптаційні механізми. З часом людський організм переходить у фазу так званого хронічного стресу. А вона, якоюсь мірою, навіть є небезпечнішою, бо є тривалішою і не дає таких активних проявів відразу, а діє підступно. Я впевнена, що є такі пацієнти, в яких, якби не повномасштабне вторгнення, якби не такий потужний стрес, то з ними могло б бути все гаразд.

Коли я йшла до вас, розповіла колезі по роботі, про що буду говорити в інтерв’ю. А вона каже: «Через повномасштабне вторгнення у мене почалося аутоімунне захворювання». І це при тому, що їй не довелося виїжджати зі свого міста, що воно далеко від фронту, що його порівняно нечасто атакують російські ракети і шахеди, що її рідні живі і здорові. 

Власне, я хотіла наголосити, що для аутоімунних захворювань характерно, що стрес (і в цьому випадку неважливо, гострий він чи хронічний), може бути тим пусковим механізмом. Він може запустити чи то цукровий діабет І типу, чи аутоімунні захворювання щитоподібної залози (аутоімунний тиреоїдит, який дуже поширений зараз), чи хворобу Грейвса. Безумовно на розвиток аутоімунних захворювань ендокринної системи вплив мають і вірусні захворювання, перегрівання, але сьогодні ми говоримо про вплив стресу.

А чому? 

Ендокринні органи керуються гіпоталамо-гіпофізарною системою. Гіпоталамус і гіпофіз — це органи, ділянки головного мозку, які регулюють функції як нервової системи, так і ендокринної, а також впливають на функціонування інших органів та систем: серцево-судинної, репродуктивної та ін. Так от гіпоталамо-гіпофізарна система дуже чутлива до стресу. Коли порушуються гомеостаз, рівновага в цій системі — реагує весь організм.

Що потрібно жінці (чи чоловікові) перевірити в першу чергу? ‍

Починаємо завжди із загального аналізу крові — це базовий показник. Також треба перевірити рівень глікемії натще та через 2 години після їжі (вміст глюкози в крові), слід визначати рівень тиреотропного гормону (ТТГ/TSH), вітаміну D. І обов’язково, я наголошую, консультуватися з лікарем. Адже інтерпретувати аналізи потрібно вміти, бо не всі референтні значення (межі норм) лабораторій підходять для різних вікових груп чи статі. Тому пояснювати результати аналізів повинен лікар, а не Google.

‍І як часто робити таку перевірку, якщо все гаразд?

Раз на рік чи раз на пів року було б добре. Я все-таки рекомендую контролювати стан свого здоров’я, бо, до прикладу: лише 3% українців мають нормальний рівень Вітаміну D без вживання Вітаміну D.

Час від часу натрапляю на дописи у соцмережах, коли знайомі запитують:«як ви тримаєте свою кукуху»? Що б ви порадили?

Прогулянки на свіжому повітрі — так. Перегляд позитивних фільмів чи прослуховування гарної музики — так. Тут кожен собі обере, що йому приносить позитивні емоції. Спілкування з людьми теж має психотерапевтичний ефект. Але з тими, з якими вам комфортно, а не з тими, хто негативно налаштований, бо й так достатньо складних переживань довкола.

Можна, звичайно, брати в помірній кількості заспокійливі трав’яні препарати, але знову ж таки, вони мають бути підібрані індивідуально. До прикладу: екстракт валеріани для багатьох жінок підійде, а от чоловікам — ні, оскільки це впливає на зниження потенції. Тому, що стосується лікарських препаратів, краще знову ж таки узгоджувати це з лікарем.

Ви вже згадували отой поганий гормон стресу (хоча, може, він і не такий поганий), який називається кортизол. Як людині зрозуміти, що внаслідок стресу того гормону в неї вже забагато? Які він процеси запускає в організмі?

Насправді кортизол — дуже добрий гормон, ми б без нього не впорались. Він нас рятує. Можна сказати, що він стоїть на варті стресу. Якби він не врегульовував ось ці наші рівні емоцій, скажімо так, то, напевно, було б набагато небезпечніше. Тому він нам просто необхідний, але у відповідних кількостях. Його рівень можна визначити в крові, в добовій сечі чи в слині.

Які ознаки підвищеного кортизолу, які б нас могли насторожити? Він може давати коливання артеріального тиску (чи то дуже високий, чи то дуже низький)

Виникнення на тілі стрій — смуг розтягу, які можуть бути від блідо-рожевого до аж багряного кольору. Типові ділянки: плечі, сідниці, стегна — це ознака гіперкортицизму.

На що ще варто звертати увагу, що вказує, що з нашими гормонами щось відбувається не те?     

Тут багато є моментів. По-перше, кожна людина, яка є уважна до себе, вона знає свій емоційний стан. Часто від пацієнтів можна почути «у мене підвищена тривожність» чи «я дуже дратівливий/ва», або ж «у мене така байдужість, яка мені ніколи не була притаманна», «або ж у мене надмірна сонливість», а ще треба звертати увагу на надмірну вагу, якій не має пояснення, чи також на різке схуднення, надмірну пітливість, набряки, сильну втому. Дуже часто люди звертаються зараз із відчуттям надмірної втоми, апатії… З одного боку, це може бути ознакою депресії, але перед тим, як поставити цей діагноз, потрібно виключити органічні зміни в ендокринній системі.

Що дуже важливо, то це репродуктивна функція: порушення менструального циклу (менструальний цикл стає нерегулярним або ж менструація зникає чи дуже рясна), зниження лібідо, неможливість завагітніти, зниження фертильної функції і в жінок, і у чоловіків

І це може бути спричинено не лише, скажімо, підвищеним рівнем тиреотропного гормону, який відповідає за функцію щитоподібної залози. Це може бути наслідком надмірного виділення пролактину — це ще один гормон, який дуже чутливий до стресу і, власне, до тих недосипань, які пов’язані з нашими нічними повітряними тривогами. Якщо людину турбує надмірна сухість у роті, спрага, часте сечовиділення — слід виключити порушення вуглеводного обміну (порушення толерантності до глюкози чи цукрового діабету).

Чи є якась різниця в реакції на стрес жіночого організму і чоловічого?‍

Якщо говорити про ендокринну систему, то є певні захворювання, які статистично відображаються в жінок частіше. Цукровий діабет, до прикладу, проявляється однаково, що в чоловіків, що в жінок. Аутоімунні захворювання щитоподібної залози в жінок зустрічаються усе-таки частіше. Репродуктивна система у жінок страждає від стресу частіше, хоча й достатньо випадків і серед чоловіків.

І що, до завершення війни ми всі вже будемо хворі?        

Знаєте, запитували одного відомого британського нейрохірурга Генрі Марш, чи правда, що в Україні рівень онкології різко зросте після завершення війни. А він у відповідь поцікавився, чому? І сказав, що в Україні точно буде високий рівень депресії і, можливо, посттравматичні стресові розлади.

Мені не дуже подобається ось це слово «хворі». Варто не затягувати (я про це абсолютно щиро кажу і своїм рідним, і своїм близьким, і своїм пацієнтам), не боятися звертатись до лікарів, що вони щось страшне виявлять, а все-таки пересвідчитися, чи все гаразд, чи нема порушень — йти до лікаря, щоб дізнатися, що нема. А якщо вже лікар щось і виявить, то якомога швидше почати вирішувати цю проблему. Час має значення! Знову перше, що мені спадає на думку, — це репродуктивна система (мабуть, це такий страх за Україну).

Бо це про наше майбутнє…     

Власне, так. Чому в жінок, які довший час мають знижену дію щитоподібної залози, порушується фертильність (здатність вагітніти)? Тому що зникає овуляція. При цьому в жінки навіть може бути менструація, але вона й не підозрює, що її цикли ановуляторні, рівень фертильності впав, а, відтак, вона в цей час не може завагітніти. Але якщо жінка вчасно звернеться до лікаря, той підбере їй адекватне лікування, то здатність народити дитя повернеться. Одні відразу вагітніють, інші потребують трохи більше часу на відновлення — все індивідуально, бо ми — індивідуальні.

Проте я за те, щоб все робити вчасно, не затягувати! Бо ми не знаємо, як надовго ця війна, але мусимо одні про одного і самі про себе піклуватися