Бізнес

Анна Зоря: Коли почалася повномасштабна війна, я взагалі не хотіла нікуди їхати. Але заради дітей довелося, бо вони були дуже налякані. На щастя, ми виїхали вчасно, вже через тиждень після початку вторгнення я з мамою і двома дітьми була в Польщі.

Йоанна Мосєй-Сітек: Чому ти обрала Польщу?

Анна Зоря: У дитинстві, а потім і в підлітковому віці я часто бувала у Польщі. У моїх батьків були близькі друзі у Свідніку, біля Любліна. Ми часто проводили з ними канікули. Я вже тоді досить добре розмовляла польською. Тож Польща асоціювалася у мене з країною мого дитинства. Я знала, що це країна, близька мені за темпераментом і духом. І мушу визнати, що не помилася. Польща прийняла нас з розпростертими обіймами. Вона дала нам всі можливості відчувати себе в безпеці. Мій тоді ще семирічний син одного разу, прийшовши зі школи, сказав: «Я з України, і мій найкращий друг - поляк. Але якщо я вже так добре розмовляю польською, то, може, я вже теж поляк?».

І що ти йому відповіла?

Я сказала: «Ні, ні, це не так». Він, мабуть, теж так подумав, бо в міжнародній школі, яку він відвідує, вчителька на уроці польської мови поділила дітей на тих, хто є носієм мови, і тих, для кого польська мова - іноземна. Вона віднесла мого сина до першої групи, тому що він так добре розмовляє польською, без акценту. Я сказала вчительці: «Вибачте. Мій син не поляк». Вона була дуже здивована. Все це означає, що моєму синові, як і моїй родині, дуже комфортно в Польщі. Звичайно, вдома ми розмовляємо українською, тому що я б хотіла, щоб мій син не забував рідної мови і знав, де його коріння. Але я щаслива, що він так добре акліматизувався.

Взагалі, я вважаю, що відносини між нашими країнами виняткові. Але все ж таки. Також і ділові

Що ти маєш на увазі?

До лютого 2022 року я була партнеркою у великій українській юридичній фірмі, де займалася корпоративними інвестиціями в Україні. Я любила свою роботу. Після приїзду до Польщі мені дуже пощастило. Я познайомилась з фантастичними людьми, які дуже сильно підтримували Україну. Вони оцінили мене та мій досвід, і так я стала партнеркою юридичної фірми Rymarz Zdort Maruta. Це одна із найкращих юридичних фірм у Польщі, і я дуже рада працювати в ній, тому що можу займатися юридичними питаннями, пов'язаними з Україною. Я керую так званим українським відділом, який займається українськими проєктами. Ми намагаємося допомогти українському бізнесу розвиватися в Польщі, а польському шукати цікаві ініціативи в Україні. І щодня я маю можливість спостерігати, як ця співпраця розвивається.

Звідси виникла ідея Ukrainian PE & VC Summit 2024?

Так, я була однією із ініціаторок першої конференції з прямих та венчурних інвестицій, яка відбулася у Варшаві в березні. Я люблю Польщу, зі мною тут трапляються тільки хороші речі, і я дуже зацікавлена у діловій співпраці між нашими країнами. Я давно мріяла провести польсько-український захід, щоб показати, що обидві країни можуть отримати вигоду від співпраці і що у нас більше спільного, ніж того, що нас роз'єднує. Я дуже рада, що конференція відбулася. Я виношувала цю ідею протягом тривалого часу. І знаю, що це була не остання така подія, що будуть інші.

Чому?

Тому що вже є польські інвестори, які шукають цікаві ініціативи, можливості для входження в Україну. Ми маємо на увазі такі проєкти, які польські інвестори хочуть реалізувати в нашій країні. З іншого боку, українські інвестори та український бізнес шукають місце для себе в Польщі. Це українські компанії, які або постраждали від війни, або знаходяться чи знаходилися на територіях, що постраждали від війни, або хочуть розширюватися і виходити на європейський ринок. І дуже часто цей вихід відбувається через Польщу.

Візьмемо, наприклад, шкільний бізнес в Україні - Study UA. До війни вони працювали в основному в Україні, а зараз мають школи за кордоном, в тому числі і в Польщі. Або компанія Bob Snail, яка виробляє натуральні солодощі, дуже популярні серед дітей в Україні. Зараз вони відкривають свої магазини в торгових центрах. Багато українських компаній перенесли свою діяльність до Польщі. 

Коли я йду вулицею у Варшаві і чую українську мову, бачу українські кафе чи ресторани, які я добре знаю з України, я в захваті

‍

Висновки зі звіту Польського економічного інституту «Становище жінок у Польщі з соціально-економічної точки зору», з одного боку, наповнюють оптимізмом, показуючи, як багато змінилося у сприйнятті та участі жінок, зокрема, в економіці за останні 20 років, а з іншого — змушують замислитися і діяти. Хоча участь жінок на ринку праці зростає, а розрив у заробітній платі скорочується, ми все ще далекі від повної рівності, про що свідчать, наприклад, показники участі жінок в економіці та їхня заробітна плата. 

Звіт проливає нове світло на становище всіх жінок у Польщі, включно з жінками-мігрантами та біженками, яким зі зрозумілих причин доводиться важче, ніж тим жінкам, які походять з Польщі і живуть тут. Наприклад, через мовний бар'єр, а у випадку жінок, які приїхали до Польщі з дітьми після агресії Росії проти України, також через те, що працевлаштування заважатиме догляду за дітьми, особливо молодшими за три роки. Вони часто вказують на цю причину своєї бездіяльності.

Вони приїхали сюди зі своїми дітьми, часто змушені були погоджуватися на роботу, яка не відповідала їхній кваліфікації та очікуванням, насамперед через мовний бар'єр, але також з однією основною мотивацією: забезпечити себе і своїх дітей. Саме тому багато хто з них, особливо ті, хто працює в неформальному секторі економіки, не повідомляють про неналежне, дискримінаційне ставлення з боку роботодавців. Вони бояться втратити роботу.

‍Більше половини всіх іноземців

У 2021 році українці та українки становили 57% усіх іноземців, які оселилися в Польщі. Кількість громадян України та громадян з дійсними дозволами на проживання в Польщі на той час становила 300 тисяч. Одних лише жінок було 138 000 — вони становили 46% цієї багатотисячної групи. Наразі 443 000 жінок віком від 18 років мають статус UKR через конфлікт в Україні, згідно з даними за квітень 2023 року, наведеними у звіті. Серед них 384 000 жінок у віці 19-64 років. 

Дані Інституту соціального страхування показують, що 347 000 жінок застраховані, більшість з них у віці 35-39 і 40-44 років

«Слід зазначити, що ми не можемо визначити рівень зайнятості українських жінок-біженок на основі цих даних. По-перше, дані ZUS включають як жінок-біженців, так і тих українок, які тривалий час проживають у Польщі. А по-друге, вони не включають всі види зайнятості, в тому числі роботу в сільському господарстві», — підкреслюють автори та упорядники звіту.

‍Дискримінація та насильство 

На противагу цьому, за даними CASE та CARE International, у Польщі понад 100 000 жінок-мігранток та біженок доглядають за польськими домівками. Вони доглядають за дітьми, людьми похилого віку, готують їжу, прибирають, перуть і прасують. Переважна більшість працює «нелегально», а це означає не лише відсутність страхування, але й незнання своїх прав. Понад 60 відсотків українських жінок, які працюють у польських будинках, визнали, що зазнавали жорстокого поводження, дискримінації та насильства. Зазвичай вони не повідомляють про ці випадки — бояться втратити роботу, часто єдине джерело доходу для всієї родини, але також не знають, де можна отримати допомогу.

Серед тих жінок, які працюють легально, більшість працевлаштовані в адміністративному секторі та у сфері підтримки. Це понад 340 000 жінок

Інші галузі, де багато жінок знайшли роботу: переробна промисловість — 63 тис.; оптова та роздрібна торгівля і ремонт автотранспортних засобів — 34 тис.; діяльність з тимчасового розміщування й організації харчування — 33 тис.; діяльність у сфері надання послуг харчування — 33 тис. 

Жінки-підприємниці

У 2022 році українки заснували понад 6 500 ФОПів, що становить 41% новостворених суб'єктів господарювання цього типу в Україні. Зазвичай вони відкривають бізнес у сфері «іншої діяльності у сфері послуг». Цілих 89% з них — це перукарні та інші послуги у сфері краси. Ще однією популярною галуззю є інформація та комунікації; вони переважно займаються розробкою програмного забезпечення та ІТ-консалтингом. Майже 10 відсотків підприємств, створених жінками, займаються адміністративною та допоміжною діяльністю. У цьому секторі майже кожна третя компанія (30%) займається неспеціалізованим прибиранням будівель і промислових об'єктів. Ще однією галуззю, на яку припадає понад 7% частки підприємств, заснованих українськими жінками, є діяльність у сфері тимчасового розміщування й організації харчування, причому тут українки переважно засновують компанії, пов'язані з громадським харчуванням. 7% компаній, заснованих українськими жінками, займаються професійною, науковою та технічною діяльністю.

Податки більше, ніж допомога

Звіт компанії Deloitte, підготовлений на замовлення та за фінансової підтримки УВКБ ООН, показує, що українські мігранти та біженці внесли 0,7-1,1 відсотка ВВП в економіку країни у 2023 році. «Останні два роки показали, що біженці багато в чому можуть зробити позитивний внесок у суспільство, якщо їм дати шанс. В Європейському Союзі біженці з України мають доступ до соціальної підтримки, а також до ринку праці. Особливо позитивно виділяється Польща. Позитивний досвід, отриманий тут, може слугувати прикладом для багатьох інших ситуацій з біженцями», — Юлія Паторська з Deloitte прокоментувала результати дослідження.

Біженці з України, які залишилися в Польщі як працівники, підприємці, споживачі та платники податків, внесли 0,7-1,1% ВВП у польську економіку в 2023 році

«Податки, сплачені біженцями, досягли 10-14 мільярдів злотих у 2022 році і ще 15-20 мільярдів злотих у 2023 році, що перевищує початкові витрати держави на допомогу» — зазначає Рафал Тшечаковський, старший консультант.

‍Кожна друга працює

Ці цифри збігаються з висновками іншого звіту, підготовленого Міждисциплінарною лабораторією вивчення війни в Україні при Університеті Національної комісії освіти в Кракові. Дослідження за жовтень-листопад 2023 року показує, що лише кожна друга українка в Польщі працює. 63% — в Польщі, 23% — віддалено в Україні, а 8% — в іншій країні. Лише третина опитаних жінок мають роботу, яка відповідає їхній кваліфікації. 16% зазначили, що не влаштувалися на роботу через необхідність догляду за малолітніми дітьми. При пошуку роботи найбільшими проблемами є мовні проблеми (77%), низька заробітна плата, невизнання диплому та необхідність працювати за нижчою кваліфікацією. 45% опитаних дослідниками жінок розмовляють польською мовою, тоді як 20% розуміють мову, але не можуть спілкуватися. 

Але, як зазначив в інтерв'ю керівник дослідницької групи доктор UKEN професор Пьотр Длугош, «з часу проведення попереднього дослідження жінки-біженки стали більш незалежними, живуть в орендованому житлі, краще володіють польською мовою і працюють, а також більш активно борються з психічними проблемами, які часто виникають».

Важливий аспект підкреслила Єва Гавлік, експерт з питань ринку праці, в інтерв'ю Польському радіо: «Ще до початку війни Польща була країною першого вибору для українців, коли йшлося про пошук роботи.  У той час до нас приходили люди, які хотіли заробити трохи грошей, щоб потім або повернутися до сім'ї, або зняти квартиру і привезти різних. Це були дуже відповідальні працівники, тому що вони дбали про заробіток. Інша справа люди, які були змушені покинути країну через війну. Вони приїхали до нас і працюють тут, бо не мають іншого вибору. Для деяких з них робота, яку вони виконують, є принизливою і часто нижче їх компетенції та освіти», — прокоментувала вона, мимохідь підкресливши, що люди з України є «хорошими працівниками, відданими і виконують доручені їм завдання». Вони підкреслюють, що «серед них є видатні професіонали, які займають високі посади в різних галузях Польщі».

‍

Деякий час тому розговорилася з українським таксистом в Польщі, який розповів сумну історію свого життя. Виявилося, що чоловік приїхав до Польщі перед війною — продав все, що мав в Україні, зокрема, власний бізнес, будинок, і переїхав будувати нове життя в сусідній країні. Однак все, за що бралася родина — ‹«прогорало». Спочатку вони відкрили майстерню з ремонту автомобілів, яка закрилася через брак клієнтів. Потім був сервіс з надання послуг дрібного ремонту. Зараз родина вклала свої останні заощадження в цех з ремонту одягу, але й він не дуже прибутковий.

Чоловік змушений працювати в таксі, аби утримувати родину з трьома дітьми, орендувати квартиру та сплачувати податки.

Ця ситуація підштовхнула проаналізувати, чому в одних виходить збудувати успішний бізнес в Польщі, а в інших — ні. За порадами звернулася до Ірини Кім, яка вже понад вісім років очолює Клуб українських бізнесменів у Кракові. До Польщі вона приїхала з Донецької області, є еміґранткою першої повоєнної хвилі. Експертка допомогла багатьом українцям запустити свій бізнес, а також проаналізувати причини провалу їхньої справи. 

Варто пам’ятати про культурні відмінності

Багатьом підприємцям-початківцям здається, що Україна та Польща — це ідентичні країни, зі схожою мовою, культурою, традиціями. Однак ця уявна подібність багатьох вводить в оману. Люди не враховують культурні відмінності, відкриваючи свій бізнес в Польщі. 

Українці роблять дві помилки: або орієнтуються виключно на українську спільноту, або вже на самому початку творять рекламну кампанію незрозумілу для місцевих, –— каже Ірина Кім 

Обидві стратегії є програшними. По-перше, українці, особливо, біженці, дуже нестійка спільнота для сфери послуг. Сьогодні вони живуть в одному місті, потім зірвалися та переїхали в інше, або ж повернулися в Україну, або поїхали далі на захід Європи, в Канаду, в США. 

— Українці не можуть бути для вас цільовою аудиторією, — переконана Ірина Кім, — вони лише одна з груп, на яку може орієнтуватися ваш бізнес. Основна аудиторія — це місцеві мешканці, яких значно більше, вони тут постійно проживають. 

Як звернути увагу цих людей на свій бізнес? Ваші повідомлення мають врахувати особливості польської культури. Елементарний приклад, в Польщі послуги дрібного ремонту рекламують через слоган «золоті руки, якісний дрібний ремонт», в Україні «чоловік на годину». Місцеві просто не зрозуміють, що ви їм пропонуєте, прочитавши таке оголошення. 

Відкриваючи студію художньої гімнастики, не варто очікувати, що батьки понесуть купу грошей на придбання вартісних костюмів, на організацію різноманітних конкурсів, змагань. Якщо ці доходи були частиною стратегії вашого прибутку, то ви нічого там не заробите

— Ми переважно працюємо з українськими дітьми, — каже українка Оксана, власниця однієї зі студії з позашкільної активності у місті Ґлівіце, —  але я бачу різницю у ставленні до занять між нашими мамами та польськими. Наші батьки хочуть перемог, участі в конкурсах, ідеальних образів, медалей. І вони готові за це платити. Польські мами хочуть, щоб діти гарно проводили час, знайшли хобі. Тут навіть дуже важко знайти якісь конкурси, програми, де б студія могла взяти участь. 

У нас різний підхід до краси та кухні 

Дуже багато українок зі сфери б’юті-послуг, які відкрили свої салони в Польщі, швидко повернулися до одноосібної роботи вдома через те, що не зрозуміли різницю у підходах до краси. 

— Мене часто запрошують прочитати лекцію на різноманітних інтеграційних курсах для біженок, і весь час я стикаюсь із ситуацією, що жінки навіть слухати не хочуть про цю різницю, — каже експертка, — вони говорять, що покажуть місцевим полькам таку якість, що вони всі будуть вражені. Питання лише: чи потрібно це польським жінкам? У них інші пріоритети та інші стандарти краси.

Польська жінка швидше поїде десь у подорож, ніж заплатить 600 злотих за фарбування волосся, навіть якщо ці гроші у неї є

Більшість з них не звернуть увагу на ваші дипломи, нагороди, приставки «VIP, ексклюзив, супер». Багато хто ходить у перукарню, яка знаходиться найближче до дому, до роботи, бо там працює знайома людина, з якою можна щиро поговорити. 

 — До мене зверталось багато жінок-підприємниць, які хотіли збільшити чеки на послуги, але не знали, як це зробити. До їхніх салонів приходили жінки з серйозними посадами, високого достатку, які хотіли постригтися, пофарбувати волосся, їх не цікавили ніякі інші додаткові процедури. 

У Польщі взагалі інший підхід до багатьох сфер, де українки непогано заробляли вдома. Набагато меншою популярністю користуються різноманітні «ін'єкції краси». Одна з таких підприємниць, Вікторія, поділилася: 

 — У Вінниці в мене був свій кабінет, тут відкрила майже одразу після приїзду, вклала досить серйозну для мене суму, але виявилося, що мої послуги майже нікому не потрібні. Польки не хочуть робити такі процедури, в українок на це теж менше грошей, ніж вдома. 

Схожі історії з відкриттям закладів громадського харчування. Люди вкладають гроші, хоча не вивчили ринок, смаки. Відкриваються не в «прохідних місцях», або готують страви, які орієнтовані на задоволення «смакової ностальгії» українців. 

У Глівіце так з’явилася пиріжкова. І закрилася менше, ніж за пів року. Українці швидко втамували ностальгію, а поляки не наважувалися купувати страву з інтенсивним запахом та досить масну. 

Польська мова — ключ до успіху 

Ірина Кім розповідає, що коли почала працювати на польському ринку, то одразу взяла собі помічницю польку, яка вичитувала всі оголошення, листи, повідомлення. 

— Вони були написані грамотно, — зауважує експертка, — але моя колежанка часто мені говорила: «у нас так не кажуть». Тексти з помилками, або тексти, які написані не автентично польською, дуже відштовхують потенційних партнерів, замовників. Тому одна з головних порад — не економте на гарному перекладі ваших оголошень грамотними носіями мови. І не шкодуйте грошей на рекламу.

Чомусь в Україні склалася тенденція, що бізнес може вкласти тисячі доларів у дороге обладнання, але робить рекламу самостійно, або винаймає початківця-тарґетолога. Рекламу постять в групи, де спілкуються суто українці, ігноруючи канали комунікації, які цікаві полякам: місцеві ЗМІ, дошки оголошень, локальні польськомовні групи, польськомовні блогери, друкована роздаткова реклама тощо. 

Якщо мова йде про бізнес, де потрібне пряме спілкування із замовниками, там взагалі справа приречена на провал без польськомовного співробітника, який / яка будуть орієнтуватися в місцевих реаліях

— Я мала такий кейс на консультації, коли українці відкрили фірму з прибирання, вони якісно працювали, але кількість замовлень неухильно падала, — говорить Ірина, — ефективним рішенням для них було взяти адміністраторкою дівчину-польку, яка вела всю комунікацію з клієнтами. У фірми виросли замовлення, вона досі успішно працює на ринку. 

Питання не в якійсь упередженості до українців, каже Ірина. Просто, як українцям простіше говорити рідною мовою, так і полякам простіше порозумітися з польськомовними людьми. Власники великого бізнесу в Польщі підтверджують це спостереження. 

Борис Чеханський, який релокував виробництво з Харкова до польського міста Челядзь, говорить, що одним із перших рішень було взяти на роботу поляка в якості торгового представника. Це дуже допомогло налагодити контакти з місцевими ґуртовими покупцями та швидко запустити продажі. 

Шукайте «порожні місця» та будьте в своїй справі профі 

Якщо ви пройдетесь місцевими кав’ярнями, цукернями, перукарнями, то зверніть увагу на старі фотографії цього місця, або навіть на дату відкриття. Кожен місцевий бізнес підкреслюватиме, що це місце з історією. Вони завжди будуть користуватися більшою популярністю серед місцевих. 

 — Коли я їхав до Польщі, то мав список з двадцятьма можливими бізнесами, — розповідає український підприємець Вадим Петренко, який відкрив «Антикав’ярню» в центрі Катовіце, — спочатку була ідея кави на винос. Однак помітив, що це тут не користується таким попитом, як в Україні. Кава на винос є у кожній «Жабці». Також тут інша культура пиття кави. Людина скоріше вип'є каву в кав'ярні, ніж буде купувати на винос. Тоді я почав аналізувати, чого тут немає, що я можу відкрити нового. 

Це добра стратегія — не конкурувати з існуючим бізнесом, а запропонувати щось своє, нове. Для цього треба ретельно вивчити ринок перед тим, як вкладати кошти, запевняє експертка Ірина Кім 

— Вийдіть на вулицю, оцініть кількість салонів краси, перукарень, магазинів — і тоді відкривайте бізнес, якщо там є для вас місце, — переконує вона, — а ще варто бути в цій справі профі не лише як майстер, насамперед як менеджер. Маю приклади, коли люди просто хотіли вкласти кудись гроші — і «прогорали».

Наприклад, жінка гарно робила манікюр, відкрила салон, але не змогла вести справу, бо не залучила клієнтів, створила дуже негативну атмосферу серед працівників. Або людина ніколи не працювала в сфері громадського харчування, відкрила піцерію, яка дуже швидко зачинилася через брак клієнтів. 

— Велика помилка починаючих у бізнесі думати, що можна покласти обов'язки на менеджера, — говорить Ірина Кім, — треба самому досконало орієнтуватись у справі . 

Наостанок попереджає, що польське слово “powoli” (повільно) стосується й бізнесу. Треба запастися терпінням. Швидких прибутків тут не буде, особливо, якщо це сфера послуг, сервіс, де найчастіше працюють українські підприємниці. 

— Перший рік піде лише на знайомство ринку з вашою справою, другий — на те, щоб завести постійних клієнтів, тільки на третьому ви нарешті почнете щось заробляти, коригувати роботу відповідно до потреб ваших покупців та споживачів. Це гра в довгу. До цього варто бути готовими і морально, і фінансово, — каже експертка, — але я не хочу, щоб мої поради сприймалися якось песимістично. Бо якщо ви все зробите правильно, то це варто того. Власна справа дасть вам відчуття незалежності, самостійності та впевненості у завтрашньому дні. Бо тут бізнес будується на десятиліття.

Весна 2022 року. На вокзал у Павлограді приїхала велика 5-тонна вантажівка, з якої почали вивантажувати коробки, ящики, обладнання — й потім складали все це у вантажний вагон. Деревообробні станки, дитячі ліжечка і шафки прямували з Краматорська до Коломиї. Так місцева підприємиця Ганна Ощепкова перевозила свій бізнес за більш ніж тисячу кілометрів від дому, де стало занадто небезпечно. 

Перший заклад відкрили після окупації

Власну справу Ганна почала 10 років тому, а до того, фінансистка за фахом, встигла попрацювати в банках, ломбардах, на виробничому підприємстві — директоркою з економіки. Але якось вирішила, що треба почати робити щось своє.

Однією з бізнес-ідей став центр розвитку дитини, ділиться жінка: 

— Ми підрахували майбутні витрати на оренду, обладнання, зарплату персоналу. На той момент ця ідея дуже спрацювала, бо це була вільна ніша, конкуренції практично не було. Та й ідея виникла радше тому, що власних дітей не було куди водити — возили в інший район. Та й якість послуг мене не влаштовувала. Так і почалась історія нашої «Планети знань».

У січні 2014-го Ганна почала працювати над втіленням ідеї, взяли в оренду приміщення, розпочали ремонт, аж тут Краматорськ опинився в окупації (бойові дії в Краматорську тривали з 12 квітня по 5 липня 2014 року. — Авт.):

— Те, що було в Краматорську в 2014 році, можна назвати «генеральною репетицією». Тоді воно якось не сприймалося як справжня війна. Було багато місцевих, які стояли на блокпостах. Поки одні ходили по місту з триколорною ганчіркою на рукаві, інші ночами збирали продукти і возили на гору Карачун, аби передати нашим військовим (гора Карачун — стратегічна висота на Донеччині, де тривали запеклі кровопролитні бої у травні-липні 2014 року. — Авт.).

На початку літа родина евакуювала дітей у Гурзуф, тоді ще була така можливість.

— 5 липня 2014 року Краматорськ звільнили, у серпні ми вже відкрили свій перший заклад, а у вересні мали повне завантаження — у нашому центрі займалось майже 100 дітей. Ми займалися підготовкою до школи, вивченням англійської мови. А паралельно почали шукати методику для занять з дітьми — і зрештою відкрили методику японського професора Шічіди. 

У закладі навчали ментальній арифметиці, швидкочитанню, були курси з розвитку інтелекту. Всі методики допрацьовували  самостійно, ділиться Ганна Ощепкова: 

— Згідно із даними Шічіди, до трьох років у дитини розвивається права півкуля мозку, яка відповідає за фотографічну пам'ять, математичні, музичні і мовні здібності, інтуїція і навіть телепатія. А уже після трьох років починає розвиватися ліва півкуля, вмикається логіка, критичне мислення. І ось ці знання, закладені в основу цієї методики, ми почали використовувати для студій раннього розвитку.

Один бізнес відкрив нові горизонти для іншої діяльності

Однак постала проблема: спеціальне обладнання, необхідне для занять за системою Шічіди, або практично відсутнє на ринку, або дуже низької якості. Тож чоловік Ганни організував майстерню, де виготовляв дерев’яні іграшки. Згодом майстерня розрослась. Тут почали виготовляти ліжечка Монтесорі та інше дерев’яне обладнання для дитячих закладів.

У 2021 році, використовуючи всі напрацювання, Ганна відкрила в Краматорську перший садочок, де діти перебували цілий день і де застосовувалися методики Монтесорі та Шічіди. На початок повномасштабного вторгнення в Краматорську вже діяло 4 філії «Планети знань». В одній з них був садочок, де займалися 30 дітей, а на початок березня 2022 року планувалось відкриття ще одного — на 60 дітей. Також хотіли набрати два класи початкової школи, бо запит на приватні школи вже був сформований у місті. Бізнес не тільки окупився, а й цілком стабільно розвивався. 

Лінія фронту наближалась дуже швидко

— Наш бізнес припинив роботу буквально миттєво. 24 лютого 2022-го року вже ніхто не привів дітей, ніхто не вийшов на роботу. Ми вдарилися у волонтерство — почали допомагати нашим Збройним силам. Було незрозуміло, що робити, чи треба знову готуватися до нової окупації. Про бізнес тоді ніхто не думав — люди вивозили дітей, виїжджали самі, і місто стрімко стихало.

Ми закрили заклади, розпустили працівників, виплатили їм зарплату — і все завмерло. А 18 березня у наше найбільше приміщення влучила ракета 

Багато оргтехніки, літератури, обладнання було знищено. Ганна почала звозити все, що залишилося в інших вцілілих приміщеннях, додому. Але й тоді виїжджати родина не збиралась. 

— Ми відправили старшу доньку з родичами до Німеччини, а самі мешкали в передмісті Краматорська у приватному будинку, куди все й звозили. Потім лінія фронту почала стрімко наближатися до міста. Уже Святогірськ і Богородичне були окуповані, а від Краматорська до Богородичного — півгодини автівкою.

Чоловік тоді сказав Ганні, щоб вона виїжджала з міста:

— Я забрала сина, маму, кота, сіла в автівку і поїхала в Дніпро до колеги. Тоді дуже багато людей виїжджало і, якщо в звичайному режимі режимі дорога займала 4-4,5 години, тоді ми їхали майже 12. У Дніпрі я мала купити гіпсові бинти і передати до Краматорська. 8 квітня я назбирала цілий ящик, подзвонила до начальника охорони здоров’я спитати, куди відправляти. А той мені каже: «Вибач, не можу говорити — у нас тут купа поранених».

Того дня прилетіла ракета на залізничний вокзал. І ті бинти пішли на потреби цивільних, які були поранені внаслідок атаки

Перевезти садочок за понад тисячу кілометрів

Кілька днів по тому Ганна з сім’єю переїхала до Коломиї — у колеги саме звільнилась квартира, тож було де жити. Їхали на захід країни майже добу:

— Ми виїжджали, маючи мінімум речей: якісь джинси, декілька футболок. Певно, у кішки було речей більше, ніж у нас разом. Ми все сиділи чекали, коли ж нарешті завершаться ці «2-3 тижні» (йдеться про заяву ексрадника Офісу президента Олексія Арестовича про те, що війна завершиться через 2-3 тижні, яка стала мемом. — Авт.). Але коли через місяць ми зрозуміли, що в нас скоро закінчаться гроші і не буде за що купити поїсти, почали міркувати, чим нам тут займатися. Одна колега запропонувала разом відкрити такий приватний садочок, який був у нас в Краматорську. У неї у Коломиї вже був такий розвитковий центр, а садочок вона все не наважувалась відкрити, хоч вже кілька років про це думала.

На той момент я ніяких фінансових вкладень не могла зробити, але в Краматорську в нас залишилось наше обладнання. Ми домовилися, що фінансову частину закриває вона, а я вкладаю обладнанням — меблями, оргтехнікою, посібниками, іграшками

План був дуже крихкий. Від Коломиї до Краматорська — 1200 кілометрів. Пальне в дефіциті, ціни на нього підскочили в рази. Якщо й хтось брався за гроші перевезти все, то правив за послугу космічну ціну — десь 60 тисяч гривень. Тому вирішили, що будуть вивозити все майно до Павлограда чи Дніпра, а звідти пересилати Новою поштою на Прикарпаття. 

— Ми вже їхали в Краматорськ, коли я прочитала у фейсбуці про програму релокації й подала заявку. Чесно кажучи,  я не дуже розраховувала на якийсь результат, бо у нас все ж таки не завод, не щось таке масштабне, а просто дитячий садочок: ліжечка, шафки.  Але буквально щойно я сіла в потяг, як мені зателефонували з Івано-Франківської ВЦА, розпитали хто ми, звідки, яка нам треба допомога, і сказали, що взяли в роботу. А вже наступного дня надійшов дзвінок з Укрзалізниці і запропонували надати нам цілий вантажний вагон, аби вивезти речі. Єдине — ми мали доправити все до Покровська, бо після прильоту на Краматорськ потяги вже туди не ходили.

Тоді й вирішили, що забиратимемо все по-максимуму, у тому числі й деревообробні станки. Тож ми найняли 5-тонну вантажівку і завантажили її на повну

Поки вантажний вагон їхав до Коломиї, Ганна шукала приміщення. Власник, який погодився його надати, пішов на зустріч — виставив прийнятну ціну, навіть зробив мінімальний ремонт власним коштом. Уже незабаром садочок у Коломиї відкрився — і вже за тиждень сюди прийшли перші діти.

— Місцеві до нас, звичайно, спочатку приглядалися. Тож перші наші вихованці — діти вимушених переселенців. Нині ж ситуація змінилась — у нас вже більше місцевих дітей, нам довіряють і до нас йдуть коломияни. 

У Коломиї відновило роботу й виробництво, розповідає Ганна:

— Ми спочатку не планували його запускати. Однак згодом, коли відкривали свій перший центр, то стикнулись із ситуацією, що нам потрібно 8-10 однакових іграшок, а їх немає на ринку. От я шукала картинку в гуглі, йшла до чоловіка, просила зробити щось подібне. Так ми спершу виготовляли речі на власні заклади, а потім в нас почали замовляти дитячі центри з різних регіонів. Щоправда довго шукали тих, хто буде шити текстиль для ліжечок Монтесорі, які ми теж виготовляємо. Зрештою знайшли — взялися майстри з Краматорська, які переїхали до Дніпра. Також завдяки грантам ми придбали два лазерних верстати. 

Переїзд стимулював розширення мережі

У січні 2023-го Ганна відкрила такий же навчальний заклад у Калуші. У серпні родина переїхала жити до Івано-Франківська — і там теж відкрили один клас початкової школи. Поки що, каже Ганна, це перша спроба, але тут вже займається 5 дітей. У планах підприємиці — розвивати цей напрям, адже нині є величезний запит на приватні навчальні заклади, особливо на такі, які використовують нестандартну методику. 

До слова, одна із філій «Планети знань» Ганни Ощепкової у Краматорську відновила роботу з листопада 2023-го. Оскільки тут є сертифіковане укриття, то з дітьми займаються підготовкою до школи і діє міні-садочок. Щоправда більшість працівників виїхали, тож довелося набирати нових та заново всіх навчати.  

Сама ж Ганна Ощепкова жартує, що вимушена евакуація спонукала її до розширення. Раніше вона міркувала над тим, щоб відкривати нові філії в інших регіонах, але все ніяк до цього не доходили руки. Тепер же нову географію закладів довелось вимальовувати через вимушену евакуацію. «Мрійте обережніше, так би мовити», — жартує вона. Жінка чесно зізнається , що, хоч у Краматорську і є власний будинок, та вона не знає, чи повернеться в рідне місто жити:

— Заклади працюють, сподіваюсь, що все буде добре, і вони будуть далі працювати. А чи буду я повертатися? Чесно, не знаю. Бо чим більше часу минає з того моменту, як ми виїхали, тим більше доведеться все починати з нуля після повернення.

А сюди вже вкладено стільки сили та енергії для відновлення роботи в іншому місті, що я і справді не знаю, чи вистачить в мене сил, щоб знову там почати все заново

Разом з обладнанням вивезли колекцію української вишивки

Серед речей, які вантажним вагоном вивезла родина, — коробки з українськими строями, які збирала колишня колега Ганни — вчителька української мови Оксана Проселкова. Жінка їздила в експедиції своїм регіоном, збирала вишиванки, рушники, вишиті ікони, записувала історії старожилів. Після подій 2014-го року деякі з експонатів колекції прислали з окупованих територій — сім повних строїв, причому два з них — з однієї скрині, що взагалі є дуже рідкісним, близько сотні вишитих рушників. Власниця колекції виїхала з донькою до Польщі, а коли фронт наближався, Оксана попросила Ганну забрати і сховати всі артефакти на випадок окупації:

— Ми ту колекцію забрали,  сховали у себе вдома, запакували і поїхали. А потім, коли вивозили своє обладнання, то забрали цю колекцію, замість того, щоб везти щось своє. 

Так склалось, що по сусідству з садочком в Коломиї, який відкривала Ганна, розташований місцевий музей з укриттям. Познайомилась із директором, розповіла про колекцію. Так вдалося організувати виставку національних строїв Слобожанщини на Івано-Франківщині:

— Потім колекція перезимувала в нас на складі в коробках, а мені ледь не щоночі снилися жахіття, що з нею щось сталося, бо на Прикарпатті дуже велика вологість — я переживала, щоб ці речі не пошкодилися. Тож коли ми відкрили наш заклад в Калуші, то я запропонувала там теж провести виставку, щоб і людям показати і «провітрити» так би мовити. 

Згідом колекція експонувалась в Галичі та Бережанах. Наразі вона виставляється у місті Долина.

Ми хотіли показати, що Донбас — це невід’ємна частина України, яка теж берегла українські традиції, попри всі намагання нас розділити

Кожен день Ганни Довженко розпочинається о 6:30 ранку. Жінка годує  перепілок, збирає яйця, сортує, пакує, відправляє, готує корм, прибирає — і так до вечора. Ганна Довженко — родом з Харкова, але мешкає нині у Пустомитах на Львівщині, куди переїхала після лютого 2022 року. Вибрала це місце не випадково — була знайома з цим регіоном раніше, бо працювала у Львові. 

Усе життя присвятила роботі у сфері фінансів — цифри, звіти, бухгалтерія, кризовий менеджмент. Але понад рік тому з нуля відкрила перепелину ферму, яку назвала «Чудова перепілка», виграла два гранти, подалась на третій і планує розширювати свій бізнес та збільшувати асортимент. 

‍Повертатися нікуди

— Останні роки ми з сім'єю жили, так би мовити, на два міста. Поки діти вчилися в школі, то мешкали у Львові, а на літо переїжджали у Харків. У 2022 році навіть планували зовсім повернутися до рідного міста, але тепер нам нема куди їхати. Квартира є, будинок стоїть, але там постійні обстріли. У нашому домі вже пішли тріщини, був частково пошкоджений дах, рік тому там ще й прорвали труби і затопило будинок. Одним словом, повертатися немає куди, — розповідає Ганна Довженко. 

Родина Довженків орендували будинок у Пустомитах. Після 24 лютого жінці знадобилось півроку, аби оговтатися та вийти зі стресового стану. Родина Ганни на власні очі бачила, як ворог руйнує їхнє місто, знищує будинки, вбиває людей.

Крім постійного страху за своє життя у зв'язку з постійними ракетними обстрілами, додалися розмови про небезпеку радіації, захоплення Запорізької АЕС, ділиться Ганна:  

— Я почала вивчати, як захистити родину від радіації. Почитала, що перепелині яйця в Японії використовувалися для виведення радіації з організму, дехто розповідав, що після аварії на Чорнобильській АЕС вживав перепелині яйця — і так позбувся шкідливого впливу. А м'ясо перепілок дуже цінувалось в древньому Єгипті й Китаї. Тож вирішила, що ми будемо вирощувати перепілок.

Більш того, перепелині яйця дуже корисні для організму, містять необхідні нашому організму мікроелементи, амінокислоти, покращують самопочуття, гіпоалергенні

А ще, додає жінка, перепілки — емпати, вони дуже відчувають настрій людини і самі дарують спокій та позитивні емоції. Тож таким чином в родини зʼявився і домашній антистрес. А за щоденними клопотами часу дивитися новини взагалі не залишилось.

Почати все з нуля

Підприємиця зізнається: раніше перепілок бачила хіба що на картинці. Вперше вживу «познайомилась» з цими пташками, коли вони вилупилися у неї. У жовтні 2022 року Ганна придбала 200 яєць, помістила їх в інкубатор. Із двох сотень вилупилось 170 перепілок. Нині ж жінка вирощує більше 1800 особин:

— Десь у січні 2023-го року, через три місяці після початку своєї справи, в мене вже було щодня по 40-50 яєць. Тоді ж я подала заявку на грант від посольства США і виграла професійний інкубатор. Потім я ще подавала заявки, постійно вчилась, цікавилась новими можливостями, новою інформацією. Я загалом дуже швидко вчуся, люблю пізнавати нове.

Завдяки другому виграному гранту придбали ще обладнання. Все розмістили на території обійстя, де мешкають. Зараз Ганна Довженко вчиться робити копчені яйця, для чого освоїла роботу на коптильні. А ще жінка тестує рецепти маринованих яєць і переконує: це дуже смачно і незвично. Загалом така страва популярна в Британії. Яйця заливають маринадом, до якого додають оцет, іноді — сік з буряка. Після того, як мине процес ферментації, оригінальна закуска готова до споживання.

Перепелина ферма — сімейний бізнес, до якого залучені всі члени родини. Самостійно виготовляли клітки, встановлювали вентиляцію. Що не знали — читали чи дивились в інтернеті. Сама ж Ганна багато читала додаткової літератури, заглиблювалась в наукові монографії і вивела найоптимальніший корм, до якого не додає жодної хімії, антибіотиків:

— У мене абсолютно чистий продукт без всього шкідливого. І мені б дуже хотілося змінити культуру споживання. Бо зараз для нас перепелині яйця це якась «святкова» страва. Це має бути в раціоні кожного українця. Бо крім радіації, цей продукт виводить важкі метали, що, своєю чергою, добре впливає на серцево-судинну систему, імунітет, нервову систему.

Тому я свій продукт позиціоную як «капсулу здоровʼя»

Хочеш вижити — вмій працювати руками

Нині на продукцію ферми сформувалась навіть черга. Тож Ганна міркує про збільшення поголів'я, однак, якщо сильно розширюватися, то треба напрацювати надійні канали збуту на ці обсяги. 10-15% своєї продукції з ферми щомісяця передають вимушеним переселенцям і до дитячого будинку, розповідає жінка: 

— І в мене такі принципи, і я вчу дітей цьому, і друзі мої живуть за принципом: «Якщо ти хочеш щось отримати в цьому житті, то треба щось віддати». Наприклад, якщо ти хочеш, щоб тебе любили, треба інших любити.

А якщо я хочу, щоб в життя щось прийшло, — треба щось віддати. Тим більше є люди, яким потрібна допомога, і які не можуть собі щось дозволити 

Починати все з нуля, ще й в агробізнесі — непросто. Адже крім започаткування нової справи, доводилось шукати точки збуту. Спершу продавали самі свою продукцію на Краківському ринку у Львові. Потім познайомились з продавчинею, яка торгувала курячими яйцями і була готова реалізовувати їхню продукцію. Тепер же ця продавчиня торгує виключно перепелиними яйцями з ферми Ганни. Паралельно родина Довженків домовилася ще з кількома торговими точками про співпрацю. 

— З супермаркетом поки не хочу співпрацювати, тому що там працює інша схема: ти віддаєш на реалізацію і тобі дають гроші тоді, коли це продається. Цей варіант нам зараз не підходить, ми ж всі виручені кошти пускаємо далі в розвиток, купуємо постійно корм, за перепілками треба постійно доглядати, лікувати їх. Тому я шукаю шляхи продажу продукції, щоб отримати гроші вже. Наприклад, сьогодні їздили на ярмарок, куди запросили крафтових виробників. Ми трошки пізніше приїхали, і, знаєте, було приємно, коли нам сказали, що про нас уже запитували, цікавились, чи ми будемо, — розповідає фермерка. 

Дехто з клієнтів замовляє яйця поштою. Загалом за день реалізовують більше тисячі штук. Тож продукція не залежується. 

Наразі Ганна планує зареєструвати власну торгову марку, адже це тривалий процес, і рухатися в напрямку розвитку. З літа 2023 року вона розширила свій бізнес — почала продавати не лише перепелині яйця, а й м’ясо перепілок. Нині в асортименті є і копчене, і свіже. Продає його теж в основному через соцмережі та тим, хто постійно купує у неї яйця. Наразі на місяць вдається реалізовувати близько 35 кілограмів перепелиного м’яса.

— Я наполягаю на тому, що люди мають вміти працювати руками. Зараз багато бухгалтерів, коучів, юристів. Але коли йдеться про виживання, маєш вміти працювати фізично, — наголошує жінка.

Серед українських біженок у Польщі є чимало жінок, які створюють прикраси, варять унікальне мило, вишивають, в’яжуть гачком, роблять вироби з дерева, шкіри. У вимушеній міграції вони відклали ці заняття, повертаються до нього лише зрідка, коли хочуть зробити для когось сувенір, чи взяти участь у локальних ярмарках. Однак є й ті, хто хотів би розвивати й масштабувати справу. Одна з можливостей — відкрити магазин на Etsy. Офіційно доступ до платформи для українських продавців відкрився лише у 2023 році. До цього українки працювали там через посередників. Sestry поспілкувалися з досвідченими продавчинями та підготували інструкцію, як працювати з платформою без стресу. 

Що треба знати про Etsy ‍

Для українських виробників Etsy — це доступ до покупців з Азії, ЄС та Америки. Це великий магазин, де ви «берете в оренду» одну з вітрин, «викладаєте» туди свій товар у вигляді фото, робите опис, прописуєте ключові слова та продаєте їх по всьому світу. Основна різниця між продажами у  соціальних мережах полягає в тому, що спільнота активних покупців Etsy налічує більше 90 мільйонів людей, щомісячна кількість унікальних візитів — понад 400 млн. Люди приходять на Etsy вже з розумінням, що вони шукають унікальний товар, і він коштуватиме дорожче за речі з мас-маркету. 

Як почати працювати на Etsy

Своїми спостереженнями поділилася майстриня Поліна Штерн. У неї є досвід відкриття магазинів на платформі Etsy в двох країнах — в Німеччині та в Україні, вона уважно стежить за всіма змінами, бо не лише сама продає тематичні прикраси, а й тривалий час займалася просуванням магазинів інших майстринь.

– Я починала працювати на платформі у 2018 році, зараз вона працює зовсім за іншими алгоритмами, і весь час змінюється, це теж треба брати до уваги, — розповідає Поліна, — свій перший магазин я відкривала у Німеччині, бо там тоді проживала. Я написала для себе бізнес-план. Моє рукоділля — це прикраси, але нішеві, фентезі, готичні. Я вивчила свою аудиторію, побачила, що більшість моїх замовників із середовища тих, хто цікавиться реконструкціями, історичними танцями, рольовими іграми. Виходячи з цього, почала будувати свій малий бізнес. 

Перше, що варто зробити перед запуском магазину, це прочитати правила саме для вашої країни перебування, радить майстриня. Для Польщі ключовими є такі засади: дотримання стандартів платформи (уникнення мови ненависті в оголошеннях, продаж власних дизайнерських виробів), конфіденційність даних клієнтів та спілкування з підтримкою платформи (ви, наприклад, не маєте права в соціальних мережах опублікувати скрін повного листування із клієнтом, службою підтримки мережі тощо), чесність, прозорість, повага до інших продавців. Ви маєте прозоро вести бізнес та поважати авторські права, цьому присвячений окремий розділ правил, зокрема, не можна рекламувати товар, використовуючи фото з фотобанків, тільки власні роботи. 

З правил можна дізнатися всі фінансові моменти співпраці, врахуйте їх, коли будете формувати ціну за товар, за доставку. 

– Відкривайте магазин, коли ви зробите всю підготовчу роботу,  — радить експертка,  — підготуйте фото, описи, вивчіть ринок. У вас має бути все під рукою, лише потім варто сідати за реєстрацію магазину. 

Важливий нюанс для майстринь-біженок 

Якщо ви оформлюєте магазин в країні-перебування, але плануєте повернутися в Україну, вам вже на цьому етапі потрібно подумати про локалізацію. Бо правила відкриття магазину відрізняються для кожної країни. 

У Польщі та інших країнах ЄС, платіжна система налаштовується через місцеві банківські системи. 

– Власне мені довелося закрити «німецький магазин», який мав сотні продажів, і почати все спочатку, коли повернулася в Україну, — ділиться досвідом Поліна Штерн, — тепер я теж початківець, проходжу всю процедуру з нуля. 

Українки раніше працювали через посередників, які відкривали для них магазини в Європі, США, а перераховували оплату через різні платіжні системи. 

З 31 січня 2024 року магазини з локалізацією в Україні повинні зареєструватися в Payoneer. Співпраця з Payoneer відкриває для українських продавців переваги Etsy Payments, включаючи Програму захисту покупок. Коли ви продаєте товар, оплата надходить на платіжний рахунок Etsy. Доступні кошти переводяться у ваш обліковий запис Payoneer щопонеділка. Кошти, що надійшли в аккаунт Payoneer, можна вивести на свій банківський рахунок або використовувати для платежів через Payoneer. Переказ коштів у банківський рахунок зазвичай займає від 2 до 5 робочих днів. Детальніше про це тут. 

Що робити у випадку, коли ви за кордоном, але плануєте повернутися в Україну? Можливо, є сенс створити один магазин з українською локалізацією, а інший — в країні тимчасового перебування? 

– Платформа забороняє продавати однаковий товар в двох різних магазинах, але можна створити два з різним позиціонуванням товару, — пояснює експертка, — тоді відкрити два магазини з різною локалізацією та розвивати їх паралельно. 

Наприклад, ви в’яжете іграшки. Один магазин може бути присвячений дитячим іграшкам, а інший — тематичним, або в’язаним копіям дорослих людей в різних образах. 

– Головне, ви повинні вказати у кожному профілі, що ви є власником ще одного магазину, оскільки політика платформи — максимальна відкритість та прозорість, — наголошує Поліна. 

‍Як щодо податків? 

У Польщі не обов’язково одразу реєструвати діяльність. Нагадаємо, що Sestry раніше писали детальну інструкцію про незареєстровану господарську діяльність, яка дозволяє без стресу перевірити, чи піде у вас справа. В Україні немає таких послаблень. Хоча, звісно, багато хто на свій страх та ризик торгує товарами та приймає гроші на приватні картки.

«Якщо дохід є регулярним, складає більше принаймні 1000 доларів, то це може стати причиною пильної уваги до вас з боку податкової та проведення фінансового моніторингу, — говорить фахівчиня, — доведеться сплатити з суми 19,5% податків. Тому краще оформити ФОП 3-ої групи, відповідний КВЕД, гроші з платформи заходять як за інформаційні послуги, платити свої 5% — і не переживати». 

Варто врахувати, що зараз під час відкриття магазину, людина має надати інформацію щодо своєї  повної ідентифікації — зокрема, фото з паспортом. 

Також відкриття магазину тепер платне — коштує 15 доларів. 

– Бувають випадки блокування магазину на старті, платформа зараз дуже ретельно відбирає продавців, — каже експертка, — я наче говорю про якісь лише труднощі, щоб майстри зважували, чи хочуть вони пройти цим шляхом. Але, повірте, воно того варте, коли ви виходите на міжнародний рівень, отримуєте доходи в доларах та євро за те, що просто любите робити.

‍Особливості відправлення товарів

Ще одна складність, з якою стикаються продавчині на Etsy — поштові вимоги до відправлення товарів. Найпростіше, пояснюють вони, працювати з США, оскільки платформа орієнтована на цей ринок, і сама бере на себе створення всіх супровідних документів. 

З країнами ЄС все складніше, оскільки в багатьох є свої національні законодавчі нюанси, окрім загальноєвропейських вимог. 

– Скажу відверто, тут не можна написати якось єдиного алгоритму, як відправити посилку у Францію, Іспанію, Німеччину, Ірландію, — визнає Поліна, — інколи ти наче все зробила правильно, додала всі супровідні документи, а посилка місяць лежить на пошті, а з тебе вимагають все нові та нові документи. Найважче торгувати з Іспанією, труднощі бувають з Ірландією. Що можу порадити, це користуватися послугами служб доставок, просто оберіть ту, яка візьме на себе всі проблеми з документами. Однак це коштує дорожче, ніж національні поштові оператори. Ще можу порадити уважно вивчати вимоги на сайтах національних поштових операторів, щоб уникнути, наприклад, додаткового оподаткування, непотрібного митного збору тощо. 

Експертка наполегливо радить підписатися на локальні спільноти продавців Etsy. Проблеми з поштовими відправленнями є всюди. Через пошук, чи пряме запитання можна дізнатись, які документи додати, щоб посилка приїхала вчасно та без додаткових витрат для вас та замовника. 

Ось тут можна знайти спільноту продавців Etsy в Польщі, світова спільнота спілкується тут. Однак не варто беззастережно довіряти порадам. Завжди перепровіряйте їх. 

‍

‍Довідник порад для тих, хто хоче продавати своє рукоділля на Etsy 

Згідно з даними сервісу Koalanda, у 2022 році на Etsy активно працювали 24 500 українських магазинів. Переважно, це товари з українською символікою, дизайнерський одяг, вишиванки, картини, етно прикраси тощо. Найбільшим попитом українські товари користувалися в США, Канаді, Британії, Австралії та Японії. Sestry розпитали кількох власниць магазинів, які б поради вони дали початківцям. Ми узагальнили їх у FAQ-довідник. 

‍Як сформувати ціну на товар на Etsy

Перше, що варто зробити, подивитися на аналогічні товари вашої категорії, і намагатися триматися середньої ціни, щоб не демпінгувати на ринку, але й не залишитися у збитках. Якщо товар буде користуватися попитом, то можна буде ще переглядати ціну покроково. Не знецінюйте свій труд, намагаючись поставити найнижчу ціну. 

Що продавати? 

Здавалося б, питання не дуже коректне. Ви вже щось виготовляєте, і хочете це продати. Подивіться спочатку, скільки вже є пропозицій у вашій ніші. Якщо вона перенасичена, то варто змінити фокус, підхід, подачу. Інколи буває з товаром все ідеально, але через перенасиченість ніші, більш високі рейтинги досвідчених продавців, вам просто не вдасться дійти до покупця, він не побачить ваш товар. За допомогою платформ eRank, Koalanda та Marmalead можна отримати аналітичні дані щодо попиту на конкретний товар на Etsy, враховуючи вплив сезонності та середній чек у відповідній ніші, розповіла експертка Катерина Вітковська під час вебінару, проведеного «Укрпоштою».

Де шукати тренди? 

Тут все просто. Google та Pinterest. Окрім того, кожного сезону Etsy публікує власний огляд трендів, відомий як Etsy Marketplace Insights. У цьому звіті компанія аналізує збільшення або зменшення кількості пошукових запитів, що вказує на зростання або зменшення інтересу до певних продуктів в конкретний момент часу.

‍Як себе подати 

На Etsy покупці йдуть не просто за речами, а за атмосферою, за емоцією, які несуть в собі вироби ручної роботи. Тому потрібно ще до старту подумати, якою буде концепція вашої сторінки, що саме ви хочете розповісти про себе, про своє рукоділля. Ви повинні ретельно заповнити всі елементи на сторінці, бо алгоритм платформи працює таким чином, що може знижувати ваш магазин у пошуку, якщо буде вважати, що якихось елементів там бракує.

‍Фото товару

Клієнти обирають очима. Фото повинні бути професійні, зроблені за гарного освітлення, на гарному фоні. Якщо ви бачите, що товар у вас хороший, але ‹не зайшов», варто перезняти його в іншому сюжеті. «У мене була ситуація, коли річ на одній моделі не продавалася, а на іншій у мене не було відбою від клієнтів, хоча обидві дівчини дуже гарні, - поділилася одна із співрозмовниць». 

Для початку роботи на маркетплейсі продавцю потрібно мати наступний набір візуальних матеріалів:

• Банер для магазину: мінімальний розмір — 1200х200 пікселів.
• Іконка магазину: використовується для ідентифікації вашого магазину на платформі.
• П'ять фотографій для історії бренду: зображення вашої продукції, процесу виробництва, фото засновників чи команди, ваші приміщення тощо. Це допомагає створити у покупців уявлення про ваш бренд та його цінності.
• Відео для історії бренду: короткий ролик, який розповідає про ваш бренд, його історію, цінності та унікальність.
• Візуальні матеріали до товарів: для кожного товару потрібно мати не менше десяти фотографій. Ці фотографії мають яскраво та привабливо демонструвати товар з різних кутів, в різних сценаріях використання, дозволяючи покупцеві краще зрозуміти його характеристики та переваги

‍Опис та ключові слова 

Якщо ви не знаєте англійської, це не проблема. Є два інструменти, які стануть вам у пригоді. Онлайн-перекладач, наприклад, Deep.Translator, після перекладу можна попросити  штучний інтелект  «виправити помилки та додати в текст ключові слова (3-5 слів, які описують ваш товар)». 

Потрібно конкретно перерахувати, який у вас продукт, його основні характеристики. Це має бути, умовно, не просто «парасолька», а «червона парасолька з малюнком,  що імітує осінній листопад».

З сео-оптимізацією вам допоможуть також сторонні сервіси. Наприклад, Etsyrank.com, це аналітична служба безпосередньо на платформі Etsy.

Можна створити кілька описів для серії товарів та попросити перевірити тексти когось, хто гарно володіє англійською. 

Подбайте про маркетинг 

«Мої найбільші продажі принесла сукня, яка була зображена у вигляді ескізу, навіть не готового товару,  — розповіла одна із спірозмовниць. Намалювала ескіз, щоб клієнтам простіше було уявити готову сукню, сфотографувала різні деталі з інших суконь: ось таке буде плече, а така спинка, а низ такий. Поки замовлень на таку сукню не було, я вирішила викласти галерею — ескіз та деталі. Замовлення посипалися одне за одним. Ця сукня була відтворена вже кілька разів». 

Cтежте за оновленнями платформи 

Наприклад, до свят платформа робить промоакцію, можна так само запропонувати знижку на якийсь товар. Якщо ви готуєте набори до Різдва, то в магазині вони повинні з’явитися одразу після Хелловіна. 31 жовтня з полиць зникають товари з цим святом, з’являються різдвяні. Маєте так само працювати на випередження. 

Закликайте залишати позитивні відгуки  

Через деякий час після покупки запитайте, чи сподобався замовникам товар. Попросіть залишити відгук, запропонуйте клієнту знижку на наступну покупку — формуйте лояльність. Пам’ятайте, що чим більше позитивних відгуків, тим краще платформа буде просувати ваш магазин. 

Якщо Etsy має вибирати між подібними товарами, він переважно покаже товар від місцевого бізнесу. Для американських покупців Etsy переважно відображатиме товари з США. Однак, якщо порівнювати два аналогічних товари, один від американського продавця, а інший — від українського, і український статистично продається краще, то Etsy підніме його вище у результатах пошуку. 

«В Etsy переважає конверсія над локацією», — пояснює спеціалістка з Etsy-просування Тетяна Бондар.

Потрібно мати асортимент 

Дуже часто майстрині «прогорають» на тому, що виготовляють одну-дві одиниці продукції. Не викладайте всі товари одразу, час від часу оновлюйте вітрину. Якщо у вас не великий асортимент, краще зробити кілька дублів аналогічного товару, але в іншому кольорі, на іншому фоні, в інших варіаціях. Одразу варто робити фото одного чи подібного товару в ‹різних сценах». 

Використовуйте рекламу, коли ваш магазин буде мати продажі 

На Etsy є рекламний інструмент просування, але він працює не так, як в інших соціальних мережах. Якщо магазин не розвинений і немає продажів, то навіть великі бюджети на рекламу йому не допоможуть. Однак є сенс ставити товар на рекламу, якщо його щойно купили, якщо є багато переглядів. 

Ніхто вам не забороняє рекламувати товар зі свого магазину на інших майданчиках, замовити контекстну рекламу у Google, написати про знижку та зробити пост про це в Instagram, на Facebook, можна вести Pinterest. 

Ефективним інструментом є платформа YouTube, можна створити контент, присвячений розпаковці та оглядам товарів, при цьому в описі відео дати посилання на відповідний маркетплейс. При розробці стратегії просування та залучення зовнішнього трафіку важливо враховувати, в яких соціальних мережах знаходяться ваші клієнти.

‍Ви краще за інших знаєте свій товар

Дуже багато розчарованих у продажах розповідають, що довірилися найнятим фахівцям з маркетингу, але замість продажів, понесли лише збитки. Інша людина не знає ваш товар настільки добре, як ви. Перед тим, як намагатися масштабувати свій бізнес, попрацюйте з ним самостійно. Нехай це будуть 2-3 продажі на місяць, але ви зрозумієте алгоритми роботи, це допоможе уникнути помилок та зайвих витрат.

Комунікація з клієнтами 

«Є такі, що купують після першого діалогу, є такі, які ставлять 150 уточнюючих запитань, всіх треба приймати однаково ввічливо та позитивно», – говорять співрозмовниці”. Відповідайте, коментуйте, дякуйте, робіть гарне пакування, це неодмінно окупиться. 

Аналітика платформи говорить, що у 2022 році середній місячний дохід одного українського магазину становив понад $1000. Найпопулярнішими категоріями міжнародних замовлень з України є художні мистецькі твори, декор для дому, крафтові аксесуари, ювелірні вироби, одяг та взуття, товари весільної тематики, аксесуари для електроніки, косметика, товари для тварин.

Якщо це ваша ніша, можливо, час спробувати продавати свої вироби на міжнародному ринку? 

‍

‍

JYSK шукає обхідні шляхи‍

Тиждень тому на українсько-польському кордоні стояло близько 100 вантажівок, які перевозили товари скандинавського ритейлера товарів для дому JYSK. Велика частка вантажівок вимушена рухатися окільними шляхами через сусідні країни, для того, щоб потрапити в Україну, — розповідає Country Director JYSK в Україні Євген Іваниця. Окремо в компанії наприкінці лютого-на початку березня почали тестувати новий спосіб постачання залізницею. 

Утім гарантувати час доставки сьогодні важко. Є вантажівки, які стоять на кордоні понад три тижні. Наразі є питання і з товарами українського виробництва, що замовив JYSK для продажу в європейських магазинах і які застрягли на в’їзді в Польщу, і з постачанням товарів з європейських розподільчих складів в українські магазини JYSK. Щоправда, ця ситуація поки не вплине на вартість товарів, переконує Євген Іваниця:

— На цей час перегляду роздрібних цін на наші товари в сторону збільшення не передбачається. Логістика є лише одним з драйверів, що впливає на собівартість товарів, а ще є девальвація національної валюти. Потрібно зазначити й позитивні драйвери, зокрема зниження світових закупівельних цін на частину меблів, що закуповується JYSK. Тож на цей час позитивні драйвери частково балансують негативний ефект від подвійного росту вартості фрахтів з Європи в Україну. Водночас варто зазначити, що маржинальність реалізованих товарів JYSK в лютому 2024 року суттєво знизилась у порівнянні до минулого року, що підтверджує факт того, що JYSK частково взяв на власні плечі ріст логістичних витрат. 

Загалом товарні запаси закінчуються не рівномірно. До прикладу, залишків готових фіранок може вистачити й на пів року, а то й більше, а от запаси садових меблів, сезон, яких, щойно стартував в магазинах і які ще не у всі магазини встигли завезти, дещо обмежені. 

— У середньому на виставках магазинів представлено 90% від планового активного асортименту, а складських запасів вистачить на декілька місяців, — пояснює Country Director JYSK в Україні.

‍Доставлення подорожчало більш ніж удвічі

Вартість доставлення товарів з портів Польщі зросла у 2-2,5 раза порівняно з тарифами до блокади, зазначає директор напрямку «Меблі» компанії «Епіцентр К» Олександр Лук’янченко. Вантажівки компанії  зараз стоять у чергах 7-10 днів. 

— При цьому наша команда з логістики завжди перебуває в «активному режимі» та в пошуках маршрутів, щоб скоротити терміни постачання меблів, — каже Олександр Лук’янченко.

Відповідно, це впливає на ціну товарів для кінцевого споживача в Україні:

— Найбільше це впливає на габаритні недорогі товари, такі як стільці, офісні крісла, недорогі дивани. На таких товарах собівартість транспорту здорожчала в середньому на 18-22%.

Сподіваємось, що питання розблокування кордону буде врегульовано найближчим часом, адже це зменшить тиск і на меблевий бізнес

Деякі логістичні компанії повідомили своїх партнерів про тимчасове підвищення вартості доставлення вантажів на 10% у зв’язку з блокуванням кордонів польською стороною, що призвело до збільшення витрат на логістичні операції.

Час очікування на кордоні складає в середньому 12-14 днів, якщо не буде критичного повного блокування. Кожен день простою вантажу — це додаткові 100 євро до вартості доставлення. Проте дехто з українських імпортерів меблів знайшов вихід: негабаритну продукцію B2C доставляють Укрпоштою (доставлення до 2 тижнів) чи Новою поштою (3-4 дні). У цьому випадку терміни поки дотримуються. 

Головні проблеми — попереду

Більшість магазинів-орендарів у мережі меблевих ТЦ «Аракс» не відчувають критичного впливу на свою діяльність. Це вдалося досягти завдяки швидкій адаптації логістичних ланцюгів та пошуку альтернативних шляхів імпорту, зокрема через Румунію і формуванню достатніх запасів витратних матеріалів та кінцевих товарів на складах. Про це розповів Про це розповів керуючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін:

— Основне навантаження для сезонних товарів меблевого ринку розпочнеться в березні, ситуація стане більш критичною, якщо до цього моменту питання не буде вирішене. Компанії, які залежні від імпорту через морські порти, вже  відчувають на собі логістичні складнощі, зокрема збільшення термінів доставлення з традиційних 2-3 днів до 2-3 тижнів в деяких випадках строки сягають в загальному неймовірних 3,5 місяця.

Уже зараз це призвело до значного збільшення витрат на логістику, включаючи портові штрафи за зберігання (Storage) та неповернення вчасно порожніх контейнерів (Demurrage), а також оплату за простій транспортних компаній. Також збільшилась і кількість видатків на перевезення, наголошує Панін:

— Один з наших орендарів LLC Cavas Group розповідав, що вантажівки не можуть виїхати з України в ЄС, щоб забрати замовлення з фабрик. Кожен день таких затримок збільшує дефіцит транспорту на завантаження з Європи, а значить швидко зростають ціни на перевезення. Вони вже зросли майже у два рази. Назад із Європи вантажівки теж стоять, іноді по 12 діб. У них виходить доставити набагато менше замовлень ніж раніше, зростає собівартість доставляння.

В імпортерів зараз стоїть вибір — або підіймати ціни, або зменшувати прибуток. Це вплине на загальні заробітки та на подальші податки в індустрії

До прикладу ціла вантажівка коштувала з Європи 2500 євро, а зараз — 4000 євро залежно від країни та маршруту. 

— Експортери також відчувають труднощі, зокрема з вивозом готової продукції за кордон, особливо хто має безпосередні продажі в самій Польщі. Це призводить до зниження торгового обороту та негативних наслідків для державного бюджету через недоотримання податкових платежів. Блокування кордону спричиняє загальне сповільнення економічного розвитку, підвищує вартість життя для кінцевих споживачів, на чиї плечі лягає фінансове навантаження у вигляді заложених витрат на товари та послуги. Це створює додатковий стрес для громадян та підприємств, ускладнюючи їхню фінансову ситуацію та впливає в цілому на національну економіку, — каже Панін.

Тут необхідні невідкладні заходи та міжнародні зусилля для вирішення кризи, відновлення нормального функціонування торгівлі та мінімізації негативних наслідків для української економіки та її громадян.

Як на виклики реагують виробники? 

Українська асоціація меблевиків (УАМ) 6 березня оприлюднила результати опитування членів асоціації щодо вже наявних та прогнозованих наслідків, з якими вони стикнулись через блокування кордонів.

Згідно з результатами опитування, 50% з респондентів зазначили, що блокування кордонів польськими перевізниками призвело до розриву середніх та довгострокових контрактів. Якщо блокада завершить наприкінці березня, 6% респондентів зазначили, що не зможуть відновити роботу. Майже 27% зазначили, що зможуть це зробити лише на 50%. До слова, згідно з цим же опитуванням, 94% респондентів налаштовані не зупиняти роботу підприємства, навіть, якщо ситуація не буде вирішена до кінця квітня 2024 року, проте 6% — не зможуть забезпечити таку тривалу стагнацію і будуть вимушені повністю зупинити роботу, якщо кордони не розблокують до кінця квітня 2024 року.

Заснована у 2014 році компанія Drommel, приміром, повідомила, що поки вони не відчули впливу блокади на виробництво, бо свій товар вони не експортують. Їхні меблі — у мінімалістичному стилі й виготовляються з дерева і сталі, а фурнітура і компоненти поки купуються без проблем.

Натомість засновник компанії з виготовлення меблів Tekstura Home Антон Молчанов зауважує — блокада впливає на їхнє виробництво щодня:

— Постійно зривається постачання тканин, поролону. Наприклад, ми чекаємо тканину, яка має приїхати цього тижня, але нам телефонують, що доставлення відкладається на тиждень, потім — ще на тиждень, Це, звісно, впливає на терміни виробництва. І так само це впливає безпосередньо на продажі.

Коли дзвонить клієнт і чує, що замість, приміром, 3 тижнів, на виготовлення треба чекати усі 6, то він відмовляється і каже, що пошукає, де їм зроблять швидше

До слова, свою компанію Антон Молчанов відродив з нуля після евакуації: одне з виробництв нині в окупації, інше — зруйноване. Тож вільних обігових коштів в компанії майже немає.

— Всі кошти ми вкладаємо в обладнання і наразі не можемо накопичити 20-30 тисяч доларів, щоб мати великий запас комплектуючих на складі. У нас раніше був склад, але після того, як там все згоріло, ми вирішили, що такого більше не будемо робити. Вирішили, що не будемо заморожувати на складі великі суми, щоб у разі знищення майна принаймні не все було знищене, — пояснює бізнесмен. 

Щоб розв'язати ці питання, додає управляючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін, українські компанії-виробники активно шукають альтернативні шляхи доставляння та поступово відмовляються від імпортних матеріалів на користь якісних українських аналогів. Це не лише допомагає подолати поточні труднощі з імпортом, але й стимулює розвиток вітчизняного виробництва.

Олег Звягінцев вже багато років займається аграрним бізнесом в Україні, свою компанію створив у 2007 році. Серед напрямків його діяльності — продаж та дистрибуція насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив та сільгосптехніки відомих світових виробників. Також його компанія займається вирощуванням зернових та олійних культур, тваринництвом. А ще в полі зору бізнесмена — зернотрейдинг, послуги логістики. 

Юлія Малєєва: Ще студентом ви навчались у Великій Британії. Що вам це дало? 

Олег Звягінцев: Це не була класична освіта в коледжі, а програма з виїзду студентів на сезонні роботи до фермерів Великої Британії. Ми працювали на полях, де вирощувались салати, про які в Україні на той момент чули хіба що в Києві. А про вирощування цих культур у нашій країні тоді ще й розмов не було, бо був відсутній ринок збуту. Мене здивувала технологічність вирощування салатів, зокрема технологія поливу: до кожної рослини було підведено крапельний полив. Нині ми вже близько 10 років використовуємо доволі вдало цю технологію. 

Також здивувало те, як фермери викидали частину яблук в поле. Як нам пояснювали, держава відшкодовувала їхню вартість. Як я на той момент зрозумів, тоді ще не було локального перероблення цих яблук, а везти далеко їх було не вигідно. На той час ми технологічно дуже відставали. А ось 3 роки тому, коли я знову був у Великій Британії, я зрозумів, що технологічно ми вже не гірші, а в деяких речах навіть кращі.

Загалом освіта за кордоном допомогла тим, що розширила погляди на життя у світі, змінила картинку в голові молодого хлопця, який приїхав з маленького села. Сам же Лондон зачепив своєю глобальністю та зарядив на все життя своєю міццю.

ЮМ: Як блокування польсько-українського кордону вплинуло на вітчизняний аграрний сектор? Які збитки несуть виробники, трейдери?

ОЗ: Усе почалось на початку весни 2023 року, коли уряд Польщі без попередження заблокував імпорт до своєї держави. У нас тоді було близько 400 вагонів зерна на прикордонних переходах. Щось з цього вдалось переспрямувати транзитом в інші країни, інше ми були змушені повертати на елеватори та вивантажувати. Втрати понесли дуже великі. Але і тоді Польща, яка є нетто-експортером, не була кінцевою країною призначення для обʼємів, які ми відвантажували. Тому підлаштуватися під нові правила транзиту нам було не важко. Згодом, як ми це зробили, вибудували наш бізнес по-новому, створили нову клієнтську базу у різних країнах, змогли домовитись з портами Польщі на перевантаження нашого зерна. І коли ми збудували бізнес на основі транзиту — нам знову кажуть «стоп». Для себе ми зрозуміли, що марно шукати ринок збуту в самій Польщі.

Ми не прагнули для себе розуміння з польського боку, але й не очікували, що і транзит будуть блокувати. При чому так, як роблять це зараз, — варварськими методами

Але цей транзит дає бюджету тієї ж Польщі додаткові гроші. І ми розуміємо, наскільки це блокування їм теж невигідне. Польській залізниці, де працюють поляки, ми платимо за транзит зерна вагонами. Ми платимо за перевантаження збіжжя на кораблі польським компаніям, де теж працюють поляки.

Та й сам польський бізнес інвестував багато коштів в розвиток логістичної портової та прикордонної інфраструктури, щоб збільшити потужності перевезень через їхню державу. Сьогодні боротьба з транзитом — це боротьба з власним бізнесом в Польщі, оскільки інвестори не зможуть повернути свої кошти в заплановані терміни. Це повне безглуздя

ЮМ: Які є обхідні шляхи блокади?

ОЗ: Для українського зерна ми маємо багато варіантів, як їхати на зовнішні ринки. У нас запрацювали одеські порти, через які тільки за лютий ми змогли експортувати близько 5,2 млн тонн. Для порівняння — залізничними шляхами ми відправили 0,7 млн тонн, з яких транзитом через Польщу — 60%. Ще 0,2 млн тонн експортували автотранспортом — з них через сусідню країну взагалі мізер поїхав. Це вже був початок блокувань. Тому, як можна побачити з цифр, Польща відіграє не надто велику роль в експорті для України. Але вона однаково залишається для нас можливістю працювати далі та розвивати для себе ринки Європи. Оскільки ми експортуємо транзитом через Польщу лише 500-600 тисяч тонн зерна, то, зрозуміло, що ми ніяк не впливаємо на формування цін в ЄС.

Це просто схоже на намагання розв'язати внутрішні питання через блокаду нашого спільного кордону

ЮМ: Російська пропаганда ще до нинішніх протестів фермерів широко розганяла тезу про низьку якість українського зерна. Яка реальна ситуація? 

ОЗ: Україна десятки років експортує зерно. Сказати, що ми відправляємо неякісне зерно, це як сказати, що автовиробники продають машини без коліс. Треба зрозуміти, що українські компанії є експертами в експорті саме зерна. Технології, якими ми доробляємо збіжжя на елеваторах, — найсучасніші. І ми цінуємо партнерські відносини з покупцями, тому не можемо дозволити собі підвести їх. Також, до відома, кожна партія, яка експортується, перевіряється на точці відвантаження за кордон. Тому про погану якість українського зерна — це точно непрофесійно. Ще ні разу не було доведено, що якість українського зерна була не такою, яку був готовий купляти покупець.

Україна майже не отримує зауважень щодо якості експортованої в Європу вітчизняної агропродукції. Претензії з боку партнерів становлять не більше 0,1% експортних обсягів. Про це повідомив голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Сергій Ткачук під час підбиття підсумків роботи відомства за 2023 рік в Укрінформі.

ЮМ: З жовтня 2020 року в країни ЄС заборонене ввезення сільськогосподарської продукції, що містить залишки хлорпірифосу і хлорпірифос-метилу, який широко використовували в Україні. Як розв'язали це питання аграрії? Наскільки українська агропродукція відповідає європейським (світовим) екологічним стандартам?

ОЗ: По-перше, дистрибʼютори, агрономи, покупці не перший рік наголошують товаровиробникам не використовувати заборонені в ЄС препарати, щоб не було проблем з якістю продукції під час її реалізації. До цих порад дослухалися. По-друге, покупці прописали у контрактах допустимий вміст хлорпірифосу з 2020 року. По-третє, багато хто з виробників вийшли на прямі продажі в ЄС. Експортуючи самостійно, вони беруть всі ризики на себе.

Також вся продукція, яка поставляється на ринок ЄС, тестується або відправником, або одержувачем в незалежній сюрвеєрській (інспекційній) лабораторії та супроводжується сертифікатами якості. Хлорпірифос — це тільки один з більше як 200 пестицидів, на які тестується зерно.

За наявності залишків того ж хлорпірифосу, товар не експортується в ЄС, не підмішується тощо. Відправити такий товар — це як вистрілити собі в ногу. Довгострокові відносини з покупцями так не побудуєш

ЮМ: Яка ситуація з квотами на агропродукцію в ЄС? Що треба змінювати?

ОЗ: На мій погляд, квоти руйнують ринок. Як їх встановлювати? На основі чого?

ЮМ: Хто наш найголовніший конкурент в глобальному масштабі? Наскільки перспективні ринки Азії? Про які культури йдеться? 

ОЗ: Основні наші конкуренти за експортом кукурудзи та сої — це країни Південної Америки. А ось щодо пшениці, то це скоріш за все країна-агресор. Однозначно для нас в прерогативі будуть залишатись ринки Азії, а саме Китай, Індія та Близький Схід. Ми маємо орієнтуватися на них.

ЮМ: Європейські фермерські господарства дуже дотовані. Коли дотації скоротились, це стало однією з причин протестів фермерів. Чи варто Україні йти цим шляхом? Чи використати американську модель? Це ринок жорсткої конкуренції, де держава відшкодовує хіба що відсоткову ставку.

ОЗ: Шлях дотацій, на мій погляд, — це не наш шлях. Але, найімовірніше, ми до нього прийдемо. Бо якщо ми йдемо в Євросоюз, то ми маємо приймати його правила.

ЮМ: У чому майбутнє українського аграрного сектору — у виробництві сировини чи переробленні?

ОЗ: Для нас як для бізнесу на сьогодні це питання номер один. І ми всі розглядаємо можливості інвестицій в можливе виробництво з сировини, яку ми отримуємо з наших полів. Будь-яке виробництво — це не тільки додана вартість, але і податки, робочі місця та залученість в ланцюги виробництва їжі у світі. Але ми вже зрозуміли, що з виробленими продуктами з доданою вартістю нас не особливо сильно чекають на світових ринках. Тож розуміємо, які виклики нас очікують в майбутньому, ми звикли до цього, тому і рухаємось далі

ЮМ: Продаж землі в Україні: чи доцільно його відкривати у воєнний час? Які ризики? Чи не призведе це до того, що малі фермерства взагалі зникнуть, бо не зможуть конкурувати навіть на внутрішньому ринку?     

ОЗ: Ринок вже відкритий. Якщо банки продовжать фінансування фермерів на купівлю землі, яка буде оброблятися, то, думаю, все буде добре.

‍ЮМ: Як ще перспективи України, крім зерна? Олія, цукор, тваринництво?

ОЗ: Ми давно стали світовим лідером з виробництва соняшникової олії та розвиваємось в бік ефективного перероблювання сої в олію та шроти. Думаю, що наступним етапом буде виробництво ріпакової олії. Це точно наш шлях як для аграрної країни. Ми розуміємо, що досить вже залишатись країною агросировини. 

Також ми інтенсивно розвиваємо тваринницькі комплекси. Технологічно ми ще не дотягуємо до європейських технологій. Нас у цьому напрямку дуже сильно уповільнила війна. Але ми знову почали будувати нові ферми молочного вирощування та м'ясного скотарства. А ось щодо птиці, то ми технологічно йдемо на рівні з європейськими виробниками.

ЮМ: Зважаючи на перспективу вступу  України до ЄС, чи можна спрогнозувати, що конфронтація між українськими й польськими аграріями продовжиться? Що треба нашому аграрному сектору ще в себе імплементувати? Чи можливо це зробити зараз?

ОЗ: Думаю, що загострення буде зростати, але ми маємо розуміти, що аграрний бізнес у наших країнах різний. Якщо ми говоримо про українські реалії, то це — великий бізнес. Орендатор обробляє від 500 гектарів і вище, є агрохолдинги, які обробляють близько 100 тисяч гектарів. Середній фермер в Польщі, якщо я не помиляюсь, це близько 11 гектарів. І він вже стає нетехнологічним порівняно з нами. Над цим мають працювати комісії з обох сторін. На мій погляд, наші можливості обробляти землю також відкриються й європейським фермерам, вони зможуть приїжджати в Україну, брати землю в оренду і спокійно працювати. Тим більше для нас це не нове.

Чимало європейців вже успішно працюють тут — вони відкривають свій ринок, а ми даємо їм можливості так само працювати в Україні

У цьому контексті для України дуже важливим є зосередження на власній інфраструктурі. Варто розширити можливості зберігання, побудувати більше залізничних вузлових станцій та відновити свою залізничну інфраструктуру. Приватний бізнес може виростити, побудувати місця для зберігання,  перероблення. Держава повинна мати стратегію розвитку інфраструктури, яка має бути чітко пов’язана з європейською інфраструктурою.

ЮМ: Сухі порти: чи є в них майбутнє? Як треба модернізувати залізничну інфраструктуру України?

ОЗ: Однозначно є. Ми самі побудували такий сухий порт на кордоні Польщі та України. Хай там як, але стратегічне завдання обох наших країн — з’єднати Балтійське та Чорне моря. Це наші плюси, які мають використовувати Польща та Україна: бути технологічно та інфраструктурно надійними партнерами у світі. Тим більше на фоні загострення в Червоному морі світ шукає інші логістичні шляхи, і вони мають бути надійними. Ми вкладаємо великі гроші в нашу приватну інфраструктуру.

Сподіваємось, що держава після перемоги почне вкладати в залізничну інфраструктуру та автодороги. І це має бути частиною загальної стратегії й України, й Євросоюзу в цілому

ЮМ: З українською залізничною інфраструктурою є ще один момент: ширина наших колій не збігається з європейськими.

ОЗ: Для того, щоб розв'язувати проблему різних колій, передусім треба сформулювати чітко, у чому вона полягає, чого саме хочемо досягти. Лише потім треба ідентифікувати вузькі місця й шукати найкращі шляхи вирішення. Зараз триває багато розмов про перебудову всіх колій чи будівництво євроколії до Львова. Перша ідея взагалі утопічна. Щодо другої, то саме по собі будівництво євроколії до міста Лева не вирішить абсолютно нічого. 

До прикладу, в країнах Балтійського регіону та Фінляндії вся залізниця — ширококолійна. За більш ніж 30 років незалежності та понад 20 років членства в ЄС, там ніхто залізницю не перебудовував. Вузька колія заходить з Польщі в Литву лише до Каунасу, за 80 км від кордону з Польщею. Навіть не до великого порту Клайпеди! Чому так? Бо це економічно недоцільно. Тобто витрати на будівництво не будуть покриті додатковою вигодою. 

Звичайно можна багато говорити, що ці приклади не є релевантними для України через розмір території чи більший товаропотік, але давайте повернемося до головного: яку проблему створює різна колія? Тут ніби все просто: неможливість безшовного переміщення пасажирів та товарів. А оскільки пасажирські перевезення зазвичай дотаційні, та й їхній об'єм не такий великий,  концентруватися треба саме на товарному потоці. Тоді треба дуже уважно придивитися до процедур, які відбуваються в момент передачі вагонів — чи то по євроколії в Україну, чи по широкій колії українських вагонів в країни ЄС, зокрема в Польщу. Саме тут сьогодні «найвужче горлечко». 

Наприклад, потяг, завантажений товарами в Україні, передається через кордон в Польщу. Товар має бути замитнений, вагони мають бути опломбованими митними пломбами, товар мають оглянути прикордонники, за потреби — митники, а також додатково, залежно від типу вантажу, інші органи контролю (наприклад, санітарна служба). Більшість цих процедур відбувається на коліях загального користування, які під час такого огляду блокуються, тобто інші вагони ними проїхати не можуть. І це займає години! Далі потяг УЗ чіпляє ці вагони та тягне їх до кордону, де відбувається передача складу до європейського перевізника, який ще певний час перевіряє всі вагони на технічний стан. Після цього вагони затягуються на першу від кордону європейську залізничну станцію, де органи контролю відповідної країни ЄС проводять подібні до українських контрольні процедури. Приміром, на пункті залізничного переходу Медика-Шегині є лише 3 залізничні колії, якими може відбуватися рух в обидва напрямки, одна з яких виділена під пасажирські перевезення. 

Враховуючи наявну інфраструктуру на кордоні та час на проходження всіх контрольних процедур, понад 6 потягів передати за добу неможливо! Тоді питання: як будівництво євроколії, наприклад до Львова, допоможе збільшити товаропотік? Ніяк! Першочергово треба сконцентруватися на удосконаленні процесів контролю — і з українського боку, і з боку сусідніх європейських країн. Це вимагає відносно невеликих витрат: десь треба розширити штат працівників, десь встановити додаткове обладнання чи навіть створити новий контрольний пункт на відповідній станції, в якому раніше не було потреби. Ці кроки дадуть майже миттєві результати для збільшення товарного потоку. Дещо в цьому напрямку вже зроблено, але цього недостатньо, бо державні машини завжди дуже повільні. 

Другий етап — це розширення саме транскордонної інфраструктури, тобто треба побудувати додаткові колії безпосередньо на кордоні з країнами ЄС. Так, це звичайно триваліший процес, бо потрібні відповідні рішення урядів, проєктні документації, погодження тощо, але знову-таки це не такі величезні витрати. Все це можна реалізувати протягом декількох років. Лише після реалізації цих двох етапів можна переходити до ідеї будівництва євроколії вглиб території України.

ЮМ: Поговорімо й про застосування сучасних технологій в аграрній сфері. На якому рівні Україна у порівнянні з іншими країнами? Які технічні рішення у нас працюють, а які — ні? Які технології застосовуються на вашому підприємстві?  

ОЗ: Я вважаю, що тут Україна займає провідні позиції, ми постійно рухаємось в бік збільшення своєї ефективності. Наша середня врожайність постійно збільшується. Якщо у 2021 році ми зібрали 106 млн тонн олійних та зернових культур, то у 2022-му були плани збільшитись на 10%. Та ми втратили частину територій, ще частина заміновані — й однаково змогли зібрати близько 70 млн тонн зернових та олійних.

Наші фермери завжди в пошуках ефективності, ми постійно підвищуємо орендну плату за землю, в нас дуже сильно подорожчала логістика, тому ми вимушені шукати способи бути ефективними

До прикладу, ми в «Агросем» використовуємо всі наявні інноваційні технології дистанційного аналізу вегетації з космознімків Sentinel Landsat. А також більш детальні — 3 метри на піксель з супутникових знімків Planet (детальна аналітика вегетації разом зі зручним мобільним додатком використовується через програмні продукти Cropwise Operations OneSoil).

Для більш детального аналізу RnD ділянок ми використовуємо дрони з мультиспектральною камерою, якість з котрих не надасть жодний супутник, але в цьому випадку ми не можемо покрити великі площі (це більш точкове рішення для розширеного аналізу ефективності різних гібридів, сортів тощо). Також ми інтенсивно використовуємо дрони під час внесення на поля засобів захисту рослин, це дає можливість швидше виконати ці роботи. Також ми у певні періоди погоди, наприклад, одразу після дощу, можемо вилітати та проводити необхідні роботи в полях.

ЮМ: Наскільки дотримуються в Україні правильної сівозміни, ефективно використовуються площі?

ОЗ: Якщо хочеш бути ефективним, то мусиш дотримуватися правил сівозміни — землю не обманеш. Наші фермери обробляють свою територію довгий час та знають кожний гектар. Усі прийшли до того, що як хочеш віддачі, то маєш дбати про землю.

Ми всі використовуємо заощадливі технології, багато хто переходить на no till технологію (посів без глибокої обробки ґрунту). Ми цінуємо нашу землю!

ЮМ: Чи є в Україні проблема нестачі кадрів в аграрному секторі?

ОЗ: Так, кадровий голод ми дуже відчуваємо. Але це проблема не тільки аграрного сектору, це проблема всього бізнесу в Україні. І, на жаль, ця ситуація буде ще погіршуватись. І не тому, що людей забирають в армію, а тому, що бізнеси приречені розвиватись, а розвиток завжди — це люди!

Крок за кроком українка Наталія Яриш доносить світу свої цінності через власну справу — власний бренд вишиванок. Українська культура, пам'ять роду, національна ідентичність для неї — це не данина моді, а філософія життя, яку вдалося втілити через власну справу.

‍Пам'ять про тепле дитинство

Засновниця бренду Svarga Наталія Яриш — уродженка Волині. Нині  вона провадить свій успішний бізнес у Львові, але досі пам’ятає своє дитинство, яке дуже вплинуло на становлення її як особистості й тепер віднайшло відображення в справі її життя.

— Мені пощастило. Я виросла у великій родині, в українському селі на Поліссі, подалі від шароварщини, виплеканої радянською пропагандою. Фактично я мешкала у Володимирі-Волинському (нині це місто Володимир. — Авт.), але часто бувала в бабці протягом року, а на канікулах проводила там ціле літо.

Бабусина скриня, заповнена лляним одягом, запам'яталась на все життя:

— Пам’ятаю бабину хату, комору, величезні скрині з лляним одягом. І я, мала, тихцем, бо не можна, перебираю той одяг, згадуючи бабусині пояснення: то — на твій посаг, то — на смерть, а то — святковий.

Досі пам’ятаю той специфічний запах — суміш дерева, порохів і залежаної тканини 

А ще в бабусиній хаті повсюди була вишивка. Візерунки були скрізь: подушки, скатертини, серветки, рушники на образах. Дбайливі руки господині завжди намагалися прикрасити хату і творити красу. 

Кожен досвід — маленька сходинка

Шлях до власної справи у Наталії був довгий. Через безгрошівʼя доводилося братися за різну роботу: з сімʼєю обробляли поле цукрових буряків, жінка працювала в лабораторії цукрового заводу, потім в управлінні праці у Володимирі. 

Зі швейною справою Наталія познайомилась на іншій роботі — на володимирській швейній фабриці «Луга». Тут команда під керівництвом жінки створила свій бренд повсякденного одягу та відкрила у Володимирі магазин. Були поїздки по всій Україні — Київ, Одеса, Харків, Донецьк, Луганськ, Вінниця — постійні зустрічі, домовленості, виставки. Налагодили співпрацю із США та Німеччиною. 

І хоч жінка вже мала квартиру в своєму місті, службове авто, хорошу зарплату, та її невимовно вабив Львів:

— Одного дня мене запросили на львівську фабрику з пошиття одягу «Астрон». Погоджуюся одразу — і з маленькою торбинкою вирушаю до Львова. Купую приміщення магазину, винаймаю вбиту квартиру і починаю нове життя. Практично з нуля.

Та «Астрон» швидко перетворився на ще одну рутину. Однак здобутий тут досвід був неоціненний:

— Коли все освоїла, зрозуміла процеси, то забракло нових вражень, масштабування, росту. Коли вода застоюється, вона стає затхлою й мутною — потрібен постійний рух, зміна, свіжі переживання. Я й зараз не можу довго бути на одному місці. Тиждень-два посиджу в кабінеті і знову у мандри. Втім, ціную свою працю на обидвох швейних фабриках — на «Лузі» й «Астроні». З ними вивчила легку промисловість, зрозуміла ринок, здобула ділові контакти, знайомства і, може, навіть і репутацію.

Першу власну справу заснувала разом з чоловіком — їхня фірма «Флекс» займалась домашнім текстилем. Починати з нуля було дуже складно, а для того, щоб не тільки працювати на податки, а й отримувати прибутки доводилось шукати нові шляхи розвитку. 

— В якийсь момент я зрозуміла, що ПДВ «з’їсть» нам людські гроші, мушу щось робити, бо не зможу розрахуватися з постачальниками. Тоді я у колеги попросила японську вишивальну машинку за 60000 доларів з оплатою з розтермінуванням. Коли ж до нас ота машинка на баланс поступила, то вона врятувала наші майбутні прибутки. Безмежно вдячна людям, які мені довіряли і йшли на зустріч, — розповідає підприємиця.

Коли розпався шлюб, цей бізнес довелось закрити. Але Наталія не здалась, а навпаки — вирішила, що час брати справу у власні руки і шити вишиванки.

Біле полотно, на якому «вишивали» бізнес

Над назвою бренду довго міркували. Та за декілька місяців Наталія Яриш вирішила, що бренд носитиме назву Svarga:

— Мені казали, що слово тяжке, вибери щось інше. Та я вірила собі. Якщо мені подобається — значить, воно. Ми вибрали той варіант візерунку, що говорить про силу роду, зв’язок з минулим, з традиціями та цінностями. І це відчуття аж до мурах, коли я фізично відчуваю силу свого логотипу, розумію, що тільки такий шлях у минулому був правильним і вів прямо сюди, до саме цієї реалізації. Гадаю, людям написано їхній шлях, кожен має своє призначення. Та є вибір. Можна відмовитися від свого заради чужого. І це легко зробити. Тих манкуртів стільки, що хоч греблю гати.

Набагато складнішим є вибір залишатися на своїй дорозі і не зраджувати себе

Нині вишиванки бренду Svarga представлені на всіх популярних торгових майданчиках. Але на початках ще треба було завоювати ринок:

— Те, як ми росли, схоже на вишивання. Маєш біле полотно, на якому ще нічого немає. Береш нитки, голку — і стібок за стібком, інколи маленькими такими кроками йдеш вперед: команда, маркетинг, обладнання, виробництво, склади, операційка, створення колекцій, партнери. У нашій роботі сотні деталей, які потребують моєї постійної уваги як керівника. Особливо, коли потрібно бути ощадливими, бо мусимо самі заробляти гроші на розвиток. Можливо, з інвесторами було би швидше, але мені здається, що нам потрібен саме такий поступовий шлях.

Адже велике дерево росте поволі, воно вкорінюється і стає сильнішим. Заробили — вклали у виробництво, заробили — вклали у розвиток

Зараз у Наталії вже шість машинок і власні магазини. Розповідає, що помалу ставали унікальним явищем в сучасній Україні — не проєктом, не бізнесом, а частиною української культури. 

Кризова ситуація як поштовх до дії

Згодом вдалося налагодили гуртові продажі. Але ж не буває все гладко. Бізнесу було дуже тяжко вижити під час ковіду. Продажі впали, але підприємство вижило. Здавалось, ніби бізнес адаптувався до нових умов, а тут — війна.

— Після 24 лютого наше виробництво трохи завмерло, ніхто не знав, куди рухатися, ненадовго ми взяли паузу в роботі. Десь через два тижні від початку повномасштабного вторгнення Наталія Яриш уклала договір з волонтерською організацією — і ми відшивали спальники для військових. Це тривало близько двох-трьох місяців, — розповідає керівниця відділу маркетингу бренду Юлія Васильчук.

Також з іншими виробництвами налагодили пошиття плитоносок. Крім того, відшивали шеврони, закривали інші запити військових, брали активну участь в благодійних аукціонах, де продавались вишиванки, а гроші йшли на допомогу військовим. 

Після того, як виробництво почало-таки відновлюватись, постало питання, в якому напрямі рухатися далі. Адже чимало ідей, які планували втілити, були вже неактуальними, додає Юлія Васильчук:

— Ми вирішили, що будемо відтворювати вишиванки тих областей, які найбільше постраждали від війни. На той момент це були східні області України. І ще тоді дуже постраждав Яворівський полігон. Для нас це стало дуже великим шоком. А потім ми створили яворівську вишиванку.

Таким чином вирішили дати відсіч агресору. Так ми показували, що ми сильніші, що ми відроджуємось, відроджуємо нашу культуру і традиції 

Зрештою народилась ідея колекції «Вишивана Україна», де будуть представлені всі 24 області. Презентація відбудеться цьогоріч у травні. Це новий досвід, кажуть на підприємстві, бо треба було відшуковувати орнаменти, притаманні тому чи іншому регіону:

— Ця колекція народжувалась методом спроб і помилок. До прикладу, ми просто шукали рандомні картинки в інтернеті, перевіряли, чи це дійсно та область, і бралися їх відтворювати, запускали у виробництво. Як вже потім зʼясувалось, деякі з цих взорів були авторськими, тож, щоб не порушувати авторське право, ми почали звʼязуватися з авторами. Тому, наприклад, за використання орнаменту на сорочці «Київщина» ми платимо роялті музею Гончара. Це, до слова, єдиний музей в Україні, який має ліцензійні права на свої експонати, тому ми уклали договір з ними. 

Пам'ять роду й інтерес до українськості

Сьогодні інтерес до вишиванок дуже зріс. Чимало людей, які були змушені покинути свої домівки, часто розповідали про те, як до мінімуму речей клали свої вишиванки. 

— Часто ми бачимо в наших магазинах таку тенденцію: клієнти найперше підходять до вишиванок саме свого регіону. Ймовірно, так на підсвідомому рівні працює памʼять роду або ж задіяні інші якісь ментальні процеси. Але неодноразово наші продавці помічали, що коли приходить людина з Львівщини, то найперше вона звертає увагу саме на львівську вишиванку. Вона може потім купити якусь іншу сорочку, але оце таке перше враження, перший потяг до свого рідного регіону є завжди, — кажуть працівники компанії.

Війна для бізнесу — це шалений виклик. Для тих, хто займається пошиттям одягу, дуже багато залежить від постачання тканин, фурнітури. До невизначеності додалися дефіцит пального, порушення логістики, відсутність електроенергії. Доводилось думати й про такі речі як генератори, аби виробництво не зупинялось. Довелося шукати нових постачальників тканин.

Водночас у світі зріс інтерес до України, до всього українського, адже про нашу країну говорили в усьому світі на всіх майданчиках, розповідає керівниця відділу маркетингу бренду Юлія Васильчук:

— Ми зрозуміли що нам потрібно включатись в цю течію, бо основною місією нашого бренду є те, щоб у кожного українця була вишиванка. Вона не обовʼязково має бути від Svarga. Але кожен повинен відчути цінність нашого національного одягу.

Ми хочемо показувати людям, що це — наша культура, наша спадщина, ми повинні її берегти і передавати наступним поколінням

Ми почали активно шукати орнаменти, розробляли авторські дизайни. Звичайно, не все було гладко, були і помилки. Але ми їх враховували і рухалися далі.

Восени 2022 року Svarga презентувала вишиванки родини Франка: 

— Ми почали думати про якісь колаборації, щоб підтримувати не тільки свою діяльність, а й інших. До прикладу, ми звернули увагу на музеї, які теж потерпали від того, що українці припинили туди ходити. Тож ми розпочали співпрацю з домом Франка, нам дозволили використати відкриті фонди, і ми відтворили вишиванку родини Івана Франка. Пізніше ми зацікавились темою гуцульських кахлів і теж створили до Різдва колекцію з орнаментами цього культурного надбання.

Ще один напрямок роботи — творчі колаборації. До прикладу, парні вишиванки «Борщ», створені в тандемі з ресторатором, дослідником української кухні Євгеном Клопотенком. Нині — це один з найпопулярніших взорів вишивки від Svarga. З Євгеном Наталія Яриш, власниця бренду, познайомилась у черзі на кордоні, коли вирушала в одну із закордонних поїздок. Розговорилися. «Подібне притягує подібне», — часто каже жінка. Так і вийшло — погодились зробити разом щось цікаве, бо й Євген на кухні, і Наталія у вишивці доносять єдиний меседж — українська культура надзвичайна і різноманітна, про неї мають дізнатись якомога більше людей.

Згодом зʼявилась колекція «Довбуш» — серія вишиванок за мотивом фільму режисера Олеся Саніна.

Нині бренд Svarga сконцентрований на розвитку в Україні. Проте дуже багато вишиванок купують клієнти з-за кордону. Це й ті, хто давно емігрував з України, і ті, хто виїхав після лютого 2022 року.

— Зараз покупці дуже змінилися. Раніше вишиванка була святковим одягом, чимось таким, що одягається один раз на рік на якесь свято, а решту часу висить у шафі. Наша ж філософія — добротна повсякденність. Це одяг, який носиться постійно, бо він зручний, гарний і наш. І тепер все більше людей, які теж прагнуть цього, свідомо носять вишиванки і купують їх на всі випадки життя, — розповідає Юлія Васильчук. 

Восени 2023-го року бренд Svarga відкрив свій другий магазин — цього разу у столиці. Але на цьому компанія не збирається зупинятися. У планах — відкриття ще одного магазину в столиці, а також в Одесі, Дніпрі та Івано-Франківську.

Порадьте мовну школу для вивчення польської

Попри те що на початку повномасштабного вторгнення в більшості міст Польщі відкрилися безкоштовні курси з вивчення польської мови, допомогли вони українським біженкам опанувати тільки елементарний рівень, але не заговорити польською. За даними соцопитування, проведеного КМІС, лише 22% українців зі статусом тимчасового захисту вивчили польську, більшість — поверхово, і лише 10% можуть спілкуватися польською вільно. 

Основними причинами такої ситуації вони називають брак часу (33%) та фінансів (33%). Втім під час особистого спілкування українки говорять й про інші причини. Це стресовий стан, коли «нічого в голову не заходить», а також якість організації навчання. 

Маю досвід вивчення польської на різних курсах, — розповідає 40-річна Оксана з Одеси, яка зараз мешкає в Катовіце, — адже так хотіла вивчити мову, що записалася на кілька курсів одразу. Найбільш корисними для мене виявилися курси  Сілезького університету: система знань, чимало роздаткових матеріалів, кожен день нам давали домашнє завдання — підготувати невелике оповідання на якусь тему, всі учасниці були залучені в роботу, нам регулярно влаштовували різноманітні тестування, які змушували готуватися. Єдина проблема, що курс був короткий, тож матеріали, які моя дитина в школі вчила місяць, на курсах ми мали вивчити за два уроки на тиждень. 

Негативний досвід я мала на кількох інтеграційних курсах. На одних відповідали три учениці, які мали базові знання з польської, решта були замість «меблів» у кімнаті, їх не помічали. Були курси, де пів уроку ми обговорювали якісь сторонні теми, до того ж переважно українською, яку розуміла викладачка. Наразі мій рівень польської низький. Звісно, я можу пояснитися в лікарні, магазині, але цього замало, щоб відчувати себе інтегрованою в польське суспільство. 

Питання «порадьте мовну школу, порадьте вчителя з польської» досі залишається одним з найпопулярніших  в онлайн-групах українців. Попит є. Отож, якщо у вас є відповідні знання, організаційний хист і стартовий капітал, відкриття власної мовної школи може стати непоганим варіантом соціально-орієнтованого бізнесу. 

Маркетинг у стилі «польська за три місяці» лише зашкодить   

Киянка Світлана Маташ — за освітою викладачка української та польської мов. Після початку повномасштабної війни вона мешкає в Кракові. Онлайн-школа Світлани Маташ позиціонує себе як український бізнес для українців, тож, зареєстрована вона зараз лише в Україні. Зараз Світлана активно вивчає польське законодавство, плануючи започаткувати підприємницьку діяльність також у Польщі.

— Я закінчила факультет української та польської філології в Київському національному університеті ім.Т.Г.Шевченка, — розповідає Світлана. — Польську обрала за порадою вчительки. Вона підказала звернути увагу не на модну англійську, а на слов'янські мови. Багато українців вже тоді працювали в Польщі й Чехії і дивилися на них як на ринки для розширення свого бізнесу. Польська мені видалась більш цікавою, тому свій вибір я зупинила на ній. 

Після закінчення навчання я стала працювати у різних мовних школах, а також як індивідуальна репетиторка. Якість курсів була різною. Мені не подобалися деякі агресивні маркетингові стратегії, наприклад, обіцянки навчити польської мови за три місяці. У студентів складалися нереальні очікування, бо опанувати мову на високому рівні за три місяці, аби вільно спілкуватися — неможливо. Як викладачка я бачила помилки інших, і це підштовхнуло мене відкрити власну онлайн-школу. 

Це було незадовго до пандемії коронавірусної інфекції, коли навчання у форматі онлайн ще лякало потенційних студентів та учнів. А згодом, під час пандемії, всі призвичаїлись, і кількість бажаючих вивчати польську зросла.

— Довелося замислитись над масштабуванням проєкту, шукати нових вчителів, — пояснює Світлана. — Шукала через ресурси типу work.ua. Учні йдуть на твоє ім’я, тому важливо, щоб інші викладачі школи також були на високому рівні. 

Після розміщення вакансій, відгуків, я проводжу відео-співбесіду з кожним потенційним викладачем. Звертаю увагу насамперед на володіння мовою, співбесіда проводиться польською, а також на те, як тримається людина. Навіть такі дрібниці, як оханий фон має значення. Важлива харизма, бо в навчанні особистість викладача грає велику роль. Усі ми пам’ятаємо, як в школі через повагу та любов до вчителя ми починали любити предмет, хоча раніше до нього не лежала душа. 

У Світлани Маташ є своя авторська методика викладання польської, з якою вона знайомить викладачів. 

— Разом з цим я не закликаю їх відмовитися від власних підходів, — каже Світлана. — Навпаки, найкращий результат дає мікс моїх ідей та їхнє творче опрацювання викладачами. Є моменти, дотримуватися яких потрібно неодмінно. Наприклад, організація робочого простору для занять: заблюрений задній фон, світло, якісна техніка, охайний вигляд тощо. 

Кібератака на сторінку школи в соцмережах несе збитки

Мовна школа Світлани Маташ — це стартап. Тому керівниці доводиться поєднувати різні ролі, виконувати різні функції, а ще — любити математику.

— Бізнес — це не тоді, коли ти падаєш з ніг від перевантаження, а твій прибуток — три копійки, — наголошує Світлана. — Бізнес вимагає ретельних розрахунків, оцінки ризиків, вміння вчасно відмовитися від речей, які зменшують прибутковість, оптимізувати процеси. 

Робота з аудиторією в Україні — це ризики в умовах війни

Минулого року, коли росіяни гатили по енергетичній системі України, чимало студентів не могли бути присутніми на уроках через відсутність електроенергії. 

Однак мій найбільший провал — навіть не ця ситуація, — зізнається Світлана Маташ. — Я б дуже радила всім, чий бізнес залежний від соціальних мереж, дбати про захист своїх сторінок. Минулого року через кібератаку на сторінку школи я втратила до неї доступ. Випадково автоматично натиснула на якесь посилання — і все, у нас вкрали сторінку. Великими зусиллями вдалося відновити доступ. Але ми встигли втратити гроші рекламної кампанії, а також клієнтів одного з наборів, з якими просто не змогли зкомунікувати. 

Мова — продукт, який не псується і завжди потрібний

Засновниця мовної школи «Міцна мала» — українка Наталя Петранюк — народилась у Кракові. Пізніше батьки з дітьми переїхали до України, але Наталя зберегла любов до польської мови та культури. Саме це спонукало стати студенткою Ягелонського університету, одного з найстаріших навчальних закладів Європи. Там отримала ступінь магістра слов'янської філології. Протягом багатьох років Наталя працювала репетиторкою польської мови. Повномасштабна війна стала поштовхом для відкриття власної справи в Польщі.  

— Для мене однаково близькі та рідні Україна та Польща. З перших місяців війни моїм внеском у допомогу українцям стала організація розмовного клубу в Кракові, — розповідає Наталя Петранюк. 

Наталя організовувала зустрічі, вигадувала тематику, знаходила небанальні підходи, щоб «розговорити» українок, які попри сильний стрес почали вивчати польську. З часом учасниці розмовного клубу поставили питання, чи можна було б проводити повноцінні уроки з польської мови — індивідуальні або групові. Спочатку такі курси проводилися в межах різноманітних інтеграційних програм, але з часом Наталя прийшла до рішення створити власну мовну школу.

— У моєму випадку був інвестор, який вклав свої кошти у старт бізнесу, — розповідає викладачка. — Адже мовна школа як бізнес має потенціал для розвитку та отримання прибутків. Комусь треба підтягнути мову, щоб пройти співбесіду, хтось починає вивчати «з нуля», бо зрозумів, що доведеться затриматися в Польщі довше, ніж планували два роки тому. Хтось хоче почуватися більш комфортно у спілкуванні з колегами. Я сама тривалий час жила на дві країни, тому добре розумію, що мова — це один з найважливіших чинників, який допомагає знайти однодумців та знайомства, знімає бар’єри.

Мова — це головний інструмент досягнення успіху, коли ти починаєш життя в іншій країні

Часто запорукою успішного старту справи є репутація власника мовної школи, якого знають в якості репетитора. Однак для того, щоб утриматися на ринку, необхідний комплекс факторів. 

Наталя делегує ведення бухгалтерських справ професіоналам, однак намагається і сама бути в курсі усіх «паперових справ». 

— Для мене дуже важливо, щоб серед викладачів були однодумці, які так само цінують справу та вболівають за неї. Ми обговорюємо, які речі є неприпустимими. Наприклад, коли викладач намагається студентів школи зробити своїми приватними студентами, обіцяючи меншу оплату за навчання. На жаль, за відгуками, такі ситуації досить часто трапляються в цій сфері.

Винагорода викладачів має бути ринковою, ставлення людяним, щоб вони розуміли, що мовна школа — основа їхнього особистого добробуту

Частина учнів приходять за відгуками, однак для стабільного функціонування мовної школи їй потрібна якісна маркетингова стратегія та просування.

— Мій найбільший провал — коли ми «викинули на вітер» дуже вагому для нас цифру на залучення фахівця з таргетованої реклами. Моя порада — тестувати різні способи просування, вкладаючи невеликі суми. Якщо вирішуєте найняти спеціаліста, він має одразу давати результат, а не «годувати» вас обіцянками. 

З освітніх послуг ПДВ не сплачується

Викладання польської мови іноземцям є дійсно перспективною справою, вважає полька Магдалена Гоїк з Битома. Вона викладає польську українцям вже протягом 25 років. А з початком повномасштабної війни як репетиторка вона провела за навчанням українців сотні годин, що і підштовхнуло її до відкриття власної мовної школи. 

— Відкриття мовної школи не тягне за собою особливих труднощів, — розповідає Магдалена. — Адже з освітніх послуг ПДВ не сплачується, і треба сплачувати тільки податок на прибуток. Плюс витрати на послуги бухгалтера, аби не наробити самому помилок. 

Найкраще починати свій бізнес, каже Магдалена, коли вже є фундамент. Легше, коли ти викладач, якого вже знають, і студенти приходять за рекомендаціями. 

— У мовній школі важливі чимало речей: від ведення календаря навчальних програм і планів уроків до придбання онлайн-платформ для навчання. Як і в будь-якій іншій справі, коли працюєш на себе, роботи багато. Інколи по 12 годин на добу.

Немає страховки від того, що завтра студент передумає навчатися. Деякі мовні школи беруть плату наперед за місяць. Вона не повертається, якщо пропуск був без поважних причин. Магдалена окремих договорів зі студентами не укладає. Вони оплачують після кожного заняття, хтось одразу за курс. 

Як обрати свою школу і свого викладача, завдяки яким ви зможете заговорити польською? 

Магдалена Гоїк радить: 

«Перш за все варто звертати увагу на особистість викладача. Людина має вам підходити інтелектуально та емоційно. Між учителем і учнем складаються стосунки, коли вони хороші, ми добре вчимося (і навпаки). Навчання має проходити без стресу, з інтелектуальним заохоченням, уроки мають бути цікавими, іноді навіть захоплюючими, а вчитель має бути сердечним, але водночас вимогливим. Має ставити перед учнем виклики, які тому хочеться здолати». 

Наталя Петранюк радить: 

«Польську можна вивчити, якщо знайти “свою школу”, або “свого викладача”. Українки стільки здолали за останні два роки, що мова точно їм під силу. Треба просто повірити в себе, приділяти час навчанню, виконувати всі завдання — і говорити, говорити і ще раз говорити. Це підтверджують десятки відгуків на сторінках школи. Люди пишуть, що нарешті зі школою “Міцна мала” польська мова  “залізла їм в голову». 

Світлана Маташ радить:

«Моя порада можу пролунати банально, але щоб заговорити польською — треба говорити. Методика навчання польської мови у нашої школи побудована таким чином, що ми з перших занять говоримо. Навіть прості фрази знімають страхи та бар'єри».

Скільки можна заробити на мовній школі?

Спочатку рахуємо видатки. Якщо ви плануєте відкрити школу зі стаціонарним навчанням, то варто до кошторису свого бізнес-плану внести оренду приміщення, бажано вже з меблями, роздатковий матеріал, мати запас на зарплату вчителям хоча б на кілька місяців, поки школа не стане популярною, оплату бухгалтерських послуг (консультацій).
‍
Під час пошуку локації для школи не варто гнатися за недорогою ціною, варто думати, чи зручне це місце логістично. Адже від цього буде залежати, чи приїдуть туди студенти та вчителі. В ідеалі це має бути велике та світле приміщення з власною територією, зручною транспортною розв’язкою, місцем для паркування тощо. Договір оренди варто укладати тоді, коли всі інші паперові справи узгоджено, і навіть коли промо-кампанія школи в соціальних мережах відбулася. Аби не платити оренду за пусті приміщення без учнів.
‍
Майже всі співрозмовники Sestry радили займатися оформленням підприємництва та веденням звітності через бухгалтерію на аутсорсингу. Оскільки польська податкова система досить складна, є десятки різних варіантів оформлення, кожен випадок варто розглядати індивідуально з професіоналом. На старті щойно зареєстрований підприємець у Польщі може скористатися низкою пільг для бізнесу.
‍
Одна з найбільш витратних статей розходів під час створення мовної школи – це її промоція в соціальних мережах, через блогерів, оформлення та регулярне ведення своїх соціальних мереж, виготовлення флаєрів з інформацією про школу, які можна роздавати на заходах для українців. Щомісячний бюджет на промоцію школи може стартувати від 500 у.о. та вище.
‍
Скільки платити вчителям, щоб вони були зацікавлені співпрацювати з вами, а не займатися репетиторством вдома, так само залежить від ринку. Якщо проаналізувати сайт з пропозиціями, то роботу вчителям польської мови як іноземної пропонують за 45.00 –95,00 злотих брутто/год. Йдеться саме про носіїв мови з відповідною освітою.
‍
Якщо говорити про вчителів, які можуть працювати дистанційно, в онлайн-школах, то вакансії на сайті типу work.ua стартують від 10000-30000 грн.
Якщо говорити про онлайн-школу, тут видатки будуть набагато нижчими. Переважно, включатимуть в себе зарплату для вчителів, оренду платформи для уроків, промоцію школи, ведення бухгалтерії.
‍
Якими можуть бути доходи? Ми переглянули вартість мовних курсів у різних школах.
‍
Все залежить від того, будуть це індивідуальні уроки, групові, який рівень, онлайн чи офлайн. Вартість індивідуальних курсів коливається від 80-150 злотих, офлайн групові заняття коливаються від 540-800 злотих за курс, 380-500 злотих – за онлайн-курс.
‍
Окрім основних курсів, школа можна пропонувати додаткові платні послуги: корпоративні курси, консультації, підготовку проходження співбесід з певною професійною лексикою, розмовні курсі, переклад документів тощо.‍

Її господарство навесні 2022-го опинилось під російською окупацією. За місяць ворог майже вщент знищив усе майно Ксенії Костенко. У будинок жінки влучив снаряд, а на її підприємстві з перших днів повномасштабної війни мародерили кадирівці. Зневіритися і буквально повстати з попелу їй допомогло навчання, гранти та підтримка небайдужих. Свою історію Ксенія Костенко розповіла виданню Sestry. 

Людина «навпаки» 

Саме так я себе іноді називаю. Після закінчення факультету кібернетики в університеті імені Шевченка я вісім років працювала в IT-галузі  програмістом. Мала добрі заробітки. Я ніколи не думала, що займатимуся агробізнесом. Хоча мікрофермерство у моєму житті було присутнє завжди. Мої батьки проживали на Київщині, мали ділянку у 40 соток. Щовихідних улітку я була на городі у мами. Допомагала вирощувати городину. І ось одного дня, живучи і працюючи у Києві, я зрозуміла, що мені там не комфортно. Я знайшла земельну ділянку у Бучанському районі і почала зводити будинок. Згодом зрозуміла, що тієї території мені замало — і я викупила занедбану ферму, розташовану неподалік. Так почався мій шлях в агробізнес. Спочатку планувала вирощувати овочі для себе. Утім відмовилась від цього проєкту.

Вирішила у більших масштабах вирощувати моркву та буряк, які не потребують дорогої техніки для обробки. Продукцію оптом купували невеликі фермерські господарства. Вже тоді я зрозуміла, щоб мати добрий урожай, потрібні знання з аграрних наук. І почала глибше занурюватися у цю сферу. Багато читала, перш ніж щось купувати, радилась із фахівцями. Ну, і сарафанне радіо допомагало. Згодом у мене виникла ідея налагодити виробництво добрив. Я хотіла виготовляти такий  екологічний продукт, який би не шкодив землі. На розробку і патент пішло понад два роки. Органічні добрива з використанням цеоліту з українських Карпат тестували в Національному університеті водного господарства та природокористування у Рівному. Результатом були задоволені і я, і науковці. Замовлень було багато. Ми навіть думали про експорт. Та все ж таки на той момент вирішили сконцентруватися на внутрішньому ринку. Знаєте, мабуть, у мене, як і у більшості українців життя до 24 лютого було щасливим. Хоча не всі ми це усвідомлювали. Звісно, було не просто, але ми були живі і мали життєдайні мрії. 

«Араби» на виробництві

Щодо повномасштабного наступу росіян мене підвела моя самовпевненість. Я розуміла, що війна вже йде, просто її назва — АТО [ з квітня 2014 року по квітень 2018 року війну на сході України називали АТО, з 2018 року — ООС. — Ред.]. Навесні 2017-го я була у Волновасі на форумі «Роль жінки в АТО». Розуміла, наскільки це жахливо. Саме тому не могла повірити, що можливі ще більші і жахливіші масштаби війни. До речі, красиве містечко Волноваха знищене ворогом. 

Я маю друзів-одногрупників по кібфаку по всьому світу. Моя подруга з Брюсселя купила для мене авіаквиток на 18 лютого. На той момент в Україні ще працювали аеропорти. Вона мені говорила: «Ксюшо, у вас буде війна!». А я вперто відповідала: «Іро, я нікуди не поїду. Яка війна у 21 столітті в Європі? Це неможливо». Авіаквиток, звісно, пропав. Перед повномасштабним наступом моя інтуїція боролася з логікою. Логіка перемогла, бо вона говорила, що цього не може бути. 

24 лютого я була у Києві. Мене розбудила сестра, яка живе у військовому містечку у Василькові. Вона кричала, що їх бомблять. Після розмови з нею я  одразу набрала охоронця на підприємстві, всі мої господарства були неподалік аеропорту Гостомеля. По прямій — п'ять кілометрів.   Ще й за селом на  пагорбі. У цьому нам не пощастило. Охоронець почав кричати, що на нас напали якісь «араби». То були чеченці. У перший же день окупанти відключили електрику та зв’язок. Ви знаєте, Господь мене любить, тому що того дня я мала бути на підприємстві. Плани змінилися останньої миті. Та й на виробництві того дня була профілактика, тож там перебувало лише троє, а не дванадцять людей. Двоє втекли одразу, а старенький сторож не встиг. Російські військові забрали у нього всі речі, навіть старий телефон. На щастя, лишили живим.

За місяць перебування на моїх підприємствах вони знищили усе. Вікон та частини даху не було. Вкрали  батареї, акумулятори та навіть запчастини, які неможливо ніде використати. Поля та будинки замінували. Сировина перегоріла. Знищено майже тисяча тонн посліду. Збитків було завдано на мільйони.  На підприємство я потрапила у квітні. Згодом зрозуміла, що поїхала зарано. Я бачила, як витягували військову техніку з річки, тіла військових. Люди шукали одне одного  за ДНК.  Після побаченого я не спала кілька днів поспіль. Мені не хотілося нічого робити, відбудовувати. Руки опускалися. Було єдине бажання —  розвернутися і поїхати геть. Але були працівники, які мене підтримали. Всі заощадження вклала у ремонт приміщення. Ми все робили своїми силами. Шукали запчастини, ремонтувати обладнання. Але згодом я знову зупинилася. Виникло питання — куди рухатися далі? Сировини немає. Що робити? І тут мені пощастило. Мене запросили на навчальну програму жінок-фермерів «TalentA-2022. Антикрихкість». Її проводить міжнародна компанія Corteva Agriscience. 

Повернення до життя

Саме викладачі інноваційної освітньо-грантової програми допомогли мені змінити своє ставлення та повернутися до роботи. Навчання тривало два місяці. Серед лекторів були агрономи, юристи, економісти. Вони навчали антикризовим навичкам, веденню бізнесу, управлінню персоналом. Розповідали, яку сільськогосподарську культуру обрати для отримання прибуткового врожаю навіть у складних умовах. Говорили про нові технології. На навчанні були жінки-аграрії з усієї України. Наприклад,  з Харківщини, де їхня земля зараз під окупацією і вони нічого не  можуть зробити. Однак вони навчались на майбутнє. Вперше за 4 роки існування програми додали психолога. Мабуть, це мені й допомогло. Були  дуже прості поради. Я постійно читала новини у телефоні. Психолог порадила мені це робити дозовано. Один-два рази на день і не більше 5 хвилин. Пояснення просте — від вас ті події не залежать, ви нічого не можете змінити. 

Також важливо повернути робочий режим. До повномасштабної війни у мене все було чітко розписано. Наприклад, добривами займаємося до осені. Вирощування овочів — з ранньої весни. У моїх планах навіть були вистави у театрі, які я хочу подивитися. Людям, які мають такі ж, як у мене, проблеми, я б радила одразу звертатися за допомогою до спеціалістів. Маленькими кроками я поверталася до життя.  

Відбудова та гранти

Під час навчання я виграла грант на 340 тисяч гривень. Гроші пішли на відновлення підприємства. Ми відремонтували та запустили одну лінію — і цієї весни навіть зробили невелику партію добрив. Взимку наше підприємство зараз не працює — є проблема з постачанням сировини. Адже дуже багато ферм, де ми купували послід, постраждали. Ще одна проблема — працівники. У  мене донедавна працювало 3-4 людини віком 60+. Інші співробітники служать в армії. Нам потрібно щонайменше 8 людей, які могли б працювати у дві зміни. Бо в  одну — збитково. Щодо потужностей виробництва, то навесні ми виробили лише 30 тонн добрив за весь сезон. До війни це була денна норма. Маю надію, що все ж таки наприкінці лютого цього року ми запустимо лінію, яка зможе робити до 10 тонн добрив щоденно. Руки я точно вже не опущу. На мою продукцію є попит. Троє замовників-фермерів запропонували мені навіть  підтримку. На повне відновлення, за попередніми підрахунками, нам потрібно два з половиною мільйони гривень. Всю проєктну документацію доведеться робити з нуля. А це коштує дорожче, ніж полагодити обладнання. 

Щодо державних програм, то для нашого регіону вони є недієвими, бо маємо заміновані території. Торік я нічого не садила. Дуже сподіваюся, що цього року можна буде обробляти землю. А поки що це небезпечно. Були випадки коли підривалися люди на полях. Чим могла б нам допомогти держава? Мій тато був медиком, у медицині перший принцип — не нашкодь. Тож аби чиновники-бюрократи не заважали. Коли я бачу, як перекладають тротуарну плитку, моя нервова система не витримує. Держава повинна допомагати військовим бити ворога. Якщо буде вибір —  дати гроші моєму виробництву чи купити зайвий квадрокоптер на фронт — я оберу останнє. 

«Ми вже  в Європі»

Ми досить демократична держава. Я б дуже хотіла бачити не корумповану Україну. Ми — європейці, завжди жили на території Європи. У деяких сферах ми на голову вище за інші країни. Наприклад, банківська система. У Швейцарії вона чудова, та ви не зможете швидко відкрити рахунок, в Україні це можна зробити за півгодини. Медична система: спробуйте у Чехії потрапити до окуліста, коли вам потрібно. Вас поставлять у чергу — і до лікаря ви прийдете щонайменше за два місяці. IT-сфера: наші спеціалісти найсильніші у світі. Хто був у Стіва Джобса технічним директором? Стів Возняк з Чернівців. Те ж саме і в інших компаніях. Я просто знаю, де мої одногрупники працюють і ким, тому можу впевнено сказати, що світ тримається на українських айтішниках. А ще я б дуже хотіла, аби молоді, освічені та інтелігентні люди йшли у політику і розвивали державу. Ставали мерами та президентами. Щоб радянський патерн «у владу ідуть тільки негідники» назавжди змінився у нашій країні. Найбільша мрія, як і у всіх, перемога. А у професійному плані – мрію, аби всі мої працівники, які захищають країну, повернулися живими — і ми продовжили спільну роботу. Я вірю у майбутнє України, а значить маю працювати заради його розвитку.

Українські франшизи за кордоном: можливості та виклики

Після 24 лютого 2022 року українські франчайзингові компанії почали активно масштабуватися за кордоном, тож у 2024 році цей процес продовжиться, впевнений Роман Кирилович. 

Водночас він виділяє три основні виклики, які чекають підприємців на шляху до успіху. 

По-перше, франчайзери, які вже встигли відкрити справу в інших країнах, цьогоріч мають закріпитися на ринку та зрозуміти основні вектори подальшого розвитку своєї бізнес-моделі. 

«Підприємці мають розібратися, як саме в конкретній країні працює бізнес, як працюють юридичні процеси, що треба адаптувати в компанії для запуску нових франшиз тощо. Це важливо, оскільки кожна сфера має свої індивідуальні особливості», — зауважує Роман Кирилович.

Наприклад, якщо йдеться про українську food компанію — підприємцю варто частково змінити меню, аби врахувати смаки місцевих споживачів. А якщо йдеться про український sexshop, то вибір інтимних товарів загалом залишиться стандартний.  

По-друге, на думку експерта, українські підприємці мають вивести свої франшизи за кордон. Такі бізнес-моделі можуть зацікавити інших українців, що проживають у цих країнах. Саме вони готові стати франчайзі.

За словами Кириловича, українські франчайзингові компанії віддають перевагу співпраці з українськими партнерами, оскільки їм знайомі бренди, вони легко знаходять спільну мову, є довіра. З іноземцями ж запускати бізнес — складніше.

«Звичайно, іноземці будуть обережніше ставитись до українських франшиз. Вони не знають наш локальний бізнес, не розуміють наші бізнес-моделі. Ситуація може змінитися, коли українські франчайзингові компанії стануть відомими за кордоном. Але на це потрібен час», — пояснює Кирилович.

По-третє, потрібно вижити у перший рік після запуску франшизи. Це непросто.

Чужа країна — чужі правила гри, до того ж часто й висока конкуренція. 

«Саме перший рік для кожного старту є вирішальним, перевіряється стійкість і ефективність даної бізнес-моделі», — звертає увагу експерт.

Популярні напрямки та ціна питання

На думку Романа Кириловича, цьогоріч найбільший попит матимуть франшизи зі сфери гастрономії та сфери послуг. «Чому це буде цікаво? Відповідь проста: в Європі українці дуже сумують за нашим сервісом», — пояснює співрозмовник.

Серед потенційних лідерів за кордоном експерт виділяє такі компанії, як «Multi Cook» (проєкт «Галя Балувана»), «Нова пошта», «Rozetka», «Львівські круасани». Водночас він зауважує, що в Україні зараз є багато й інших молодих та перспективних проєктів.

При цьому Кирилович наголошує, що придбання франшизи —  задоволення не з дешевих. У старт потрібно вкласти близько 40-60 тисяч євро, а окупність таких інвестицій — щонайменше 2-3 роки. «Тож треба розраховувати на те, що це гра в довгу», — наголошує співрозмовник.  

Найбільш активно український франчайзинговий бізнес зараз розвивається в тих країнах Європи, де проживає багато українців — у Польщі, Чехії, Іспанії тощо. За океаном найбільш перспективні ринки — США та Канада.

«Загалом запускати франшизу можна в будь-якій країні ЄС, де багато наших. Винятком, напевно, може стати Німеччина, оскільки там вести малий та середній бізнес дуже складно», — переконаний співзасновник консалтингової компанії «Франч».

Інвестиція у франшизу: з чого почати?

Для охочих спробувати себе у підприємництві за кордоном та стати франчайзі Роман Кирилович підготував кілька рекомендацій.

Франшиза — це не інвестиція, а необхідність працювати в режимі 24/7

Існує хибна думка, що придбавши бізнес можна буде потім нічого не робити, просто отримувати свій щомісячний пасивний дохід. Насправді ж, коли людина купує франшизу — вона фактично купує собі постійне місце роботи.

«Треба відчувати себе класичним підприємцем, який відкриває новий бізнес. Хоч у випадку з франшизою це, звісно, дещо легше: вже є чітка та відпрацьована бізнес-модель. Якщо франчайзі готовий багато працювати та розвивати справу — шанси на успіх дуже великі», — впевнений експерт.

Обирайте франшизу, яка вам справді подобається

За спостереженнями експерта, люди, які купують франшизу — потім часто працюють над цим проєктом усією родиною. Тож перед тим, як прийняти рішення у який саме бізнес вкласти кошти, варто порадитись з близькими та рідними, щоб усім було цікаво.

Також варто врахувати освіту та професійні навички членів родини. Приміром, хтось добре орієнтується у менеджменті, а хтось — гарно готує. Такі деталі допоможуть підійти до вибору франшизи практично та розсудливо, що, в результаті, сприятиме успіху справи.

Інвестуйте у франшизу лише ту суму, яку готові втратити у випадку неуспіху

«Відкриття будь-якого бізнесу — це завжди великий ризик. Тож такі інвестиції не варто робити на останні заощадження, вкладайте лише ті гроші, які морально готові втратити. Як показує практика, успішними стають ті підприємці, хто вміє тримати голову холодною», — наголошує Роман Кирилович.

Дізнайтесь усе про досвід підприємців в Україні

Перед тим, як придбати франшизу для запуску в ЄС, поспілкуйтесь з підприємцями, що працюють за цією схемою в Україні. Їхній досвід — дуже цінний для розуміння перспектив та викликів вашого потенційного бізнесу. Звісно, бізнес в Україні та у Європі — це часто дуже різні правила гри. Однак, як наголошує Кирилович, для українців відкриття франшиз за кордоном, зокрема в ЄС, — все ще мало досліджений шлях.

«Поки що у Європі українських франчайзі небагато, тож виклики на старті можуть бути дуже великими та неочікуваними. Тому якщо людина готова ризикувати, вона має врахувати чимало деталей. Саме такий підхід допоможе українцям стати успішними підприємцями за кордоном і продовжувати розвивати український бізнес на світових ринках», —  переконаний Роман Кирилович.