Українська «Лелека» в Торонто. Про силу жінок за кордоном

Приєднати Канаду, купити Гренландію, перейменувати Мексиканську затоку та встановити контроль над Панамським каналом — усе це нові (та не дуже) ідеї обраного Президента США Дональда Трампа, які він нещодавно озвучив журналістам. Особливо тривожними вони здаються на тлі оголошення Джастіна Трюдо, що він йде з посади прем’єра. Про те, чи стане колись Канада 51-м штатом Америки та як може змінитися підтримка України Оттавою після виборів, Sestry поговорили з генералом у відставці Ріком Гільєром, начальником канадського штабу оборони (2004-2008 рр) та членом Дорадчої Рада Світового Конґресу Українців.

Ідеї Трампа щодо розширення впливу США 

Марина Степаненко: Пане генерале, останні заяви обраного президента США Дональда Трампа про бажання приєднати Канаду до Америки, а також його ідеї стосовно Гренландії та Панамської протоки — чи існує реальна загроза? Особливо, зважаючи на існування воєнного плану «Червоний», який Штати розробили у 1930-х роках та який, зокрема, включає стратегію з захоплення Канади. 

Рік Гільєр: Реальною загрозою є наша нездатність донести до адміністрації Трампа та інших американців, що Канада є неймовірним союзником, другом і партнером США і що наші країни сильніші разом, коли ми маємо спільну безпекову та економічно-торговельну зони. Наша комунікація з цього приводу не було чіткою ані на словах, ані в наших діях — і нам, безумовно, потрібно робити більше в цьому напрямку.Чи вважаю я слова Трампа загрозою? Я думаю, що існують економічні ризики і труднощі, які можуть виникнути внаслідок його підходу. Та чи вважаю я, що існує загроза суверенітету Канади? Ні. Ми уживаємося з нашими великими друзями, кузенами і союзниками на Півдні вже кілька сотень років. І ми будемо продовжувати це робити без жодних сумнівів.

‍На кого розраховані ці заяви Трампа та який сигнал він надсилає країнам з імперіалістичними апетитами, зокрема, Росії та Китаю? 

По-перше, я не думаю, що він кудись надсилає імперіалістичні меседжі. Трамп, в першу чергу, є бізнесменом. А по-друге, він — хижак. Він розуміє, що коли він проникає в думки людей, змушує їх щось обговорювати, то він збиває з пантелику своїх опонентів і має перевагу. Зараз він переслідує мету економічних змін на північноамериканському ринку, у торгівлі між Канадою та Сполученими Штатами Америки — хоче, щоб було менше торгового дисбалансу на користь Канади і більше торгового балансу на користь обох держав. А ще Трамп прагне, щоб Оттава робила більше у сфері безпеки. І він використовує ці заяви про те, що Канада стане 51-м штатом, щоб, на мою думку, вивести наших лідерів з рівноваги і зробити їх, можливо, трохи вразливішими. І Трамп може скористатися цим їхнім станом, щоб зробити те, що вважає за потрібне.

Політична криза в Канаді

Рік тому ви казали, що Канада стикається з «нерелевантністю» на світовій арені. Чи ви все ще так думаєте? Чи перезавантаження уряду у зв’язку з майбутньою відставкою Джастіна Трюдо здатне змінити ситуацію?

Канада вже стала нерелевантною, це не загроза, це вже сталося. Пам'ятаю, як у 2006, 2007, 2008 роках, коли Канада говорила в НАТО, наприклад, усі слухали. Зараз з Канадою навіть не консультуються щодо більшості міжнародних питань. І нам доводиться нав'язувати себе в обговореннях, щоб бути почутими. Ми стали значною мірою непотрібними.

Частково це сталося тому, що ми дозволили розпастися нашим канадським збройним силам. Наша армія набагато менша, ніж має бути

Ми дозволили нашим дипломатичним можливостям, нашому економічному та фінансовому впливу багато в чому погіршитися. І тому наш вплив у світі значно зменшився… До такої міри, що ми, мабуть, не є релевантними у більшості інцидентів, які зараз трапляються по всьому світу.

Як це змінити? 

Перш за все, нам потрібна зміна уряду. Опитування свідчать, що канадці незадоволені станом речей у нашій країні. Нам потрібні вибори і зміна уряду. Потім нам потрібно відбудувати фундамент нації, стовпи державності, які ми зруйнували за останнє десятиліття. Одним з них, але лише одним, є канадські збройні сили. Ми повинні інвестувати в них значні кошти. НАТО встановило 2% ВВП як мінімальну інвестицію у збройні сили країн-членів Альянсу — нам треба перевершити цей показник.

Нам потрібно змінити схему закупівель обладнання і засобів, які потрібні канадським збройним силам. На придбання навіть дрібних речей ідуть роки, іноді десятиліття. І це просто неприпустимо

Метою канадських збройних сил має стати створення воїнів, а не прихильників ідеології woke (соціальний рух, який зосереджується на обізнаності щодо питань расової, гендерної, соціальної нерівності та несправедливості, закликаючи до змін і підтримки прав меншостей. — Авт.). Для цього потрібні фундаментальні зміни. А для них — новий уряд.

Також нам потрібні нові енергія та сили на міжнародній арені. Треба омолодити наше Міністерство закордонних справ, яке представлятиме Канаду за світовій арені, щоб поновити її вплив. При цьому ми маємо дуже ретельно зосередитися на тому, куди ми йдемо і куди збираємося спрямувати свою підтримку, адже ми не можемо бути всім для всіх. Європа, безумовно, залишається для нас ключовим напрямком. Україна залишається абсолютно важливим напрямком. Канада повинна не лише продовжувати нашу підтримку, але й подвоїти її в найближчі місяці та кілька років.

Чи зміниться канадська підтримка України? 

‍Ви сказали, що Канада має не лише продовжувати, а й подвоїти свою підтримку України. Зараз ваша держава обіймає п’яте місце у світі за рівнем військової, економічної та гуманітарної допомоги Києву. Чи варто очікувати у цьому напрямку зміни, враховуючи майбутню зміну керівництва в Оттаві?

Великим викликом для Канади, як і для інших країн, є те, що 99% громадян не розуміють, чому ми вкладаємо мільярди доларів у підтримку України в її боротьбі з Росією. Водночас канадці стикаються з неймовірно високими цінами, астрономічною інфляцією, в деяких випадках мають труднощі з тим, щоб покласти їжу на стіл, з житлом для своїх родин, хвилюються за свою роботу, переживають за вплив адміністрації Трампа, яка прийде до влади в США ось-ось, і за те, як це відобразиться на нашій країні. Отже, на тлі цих проблем, їм важко зрозуміти, чому ми продовжуємо надсилати в Україну обладнання на мільярди доларів.

Насамперед потрібна інформаційна кампанія, щоб донести до канадців аргументи на користь підтримки України через усі можливі рупори — традиційні засоби масової інформації, соціальні мережі, особисті обговорення та дискусії, виступи та дебати по всій країні

‍За результатами 25-го засідання у форматі Рамштайн, Канада обіцяла надати 440 мільйонів доларів військової допомоги, яку спрямують на чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів, снаряди різних калібрів у канадської промисловості, підтримку виробництва дронів в Україні. Як ви оцінюєте вплив військової допомоги вашої країни на оперативні спроможності ЗСУ? Чи бачите ви зміни у динаміці війни завдяки цій підтримці?

Ніщо з того, що Канада здатна надати, не вплине на те, чим закінчиться ця війна — чи переможе Україна, чи більший успіх матиме Росія. Коли ми на самоті, то ми обмежені у своїх можливостях. Лише разом ми можемо щось змінити. Канадське виробництво боєприпасів все ще дуже і дуже обмежене. 

Щодо перспективи розвитку безпілотників, то я вважаю, що це чудово. Я ознайомився з цифрами, що Україна намагається виробляти від двох з половиною до трьох мільйонів безпілотників на рік. І якщо канадські долари допоможуть їй ще більше розвинути вітчизняну індустрію дронів — це дасть українським силам оборони ще більшу спроможність захищатися від російських атак.

Позиція Німеччини та безпекові виклики в Балтійському морі

‍Як ви ставитеся до повідомлень, які надходять з Берліна? Поки Канада анонсує додаткову підтримку, канцлер Олаф Шольц блокує новий пакет німецької допомоги Україні, бо не бачить у цьому «критичної необхідності». Як українцям трактувати такі заяви? 

Ми не повинні дивуватися, що Німеччина в багатьох випадках неохоче надає певну військову підтримку. Як сказав мені один мій друг-солдат, ми витратили останні 75 років на те, щоб Німеччина ніколи не змогла повторити хаос Другої світової. А тепер ми просимо їх раптово, за одну ніч, змінити цю динаміку і взяти участь у війні в дуже прямий спосіб, надаючи обладнання і можливості, які дадуть одній конкретній стороні, Україні, досягти успіху на полі бою. Це розчаровує, а іноді просто гнітить.

Але в демократичній країні ви повинні працювати над тим, щоб виборці і народ зрозуміли, чому ви це робите

‍Ви вже неодноразово згадували необхідність інформаційних кампаній, які пояснять західному громадянину, навіщо Україні потрібна допомога у війні проти Росії. Нас читають по всьому світу. Чи можете просто зараз навести ключові аргументи? 

Перший аргумент я б розділив на дві категорії. По-перше — це свого роду позитивний стратегічний вплив. Ми не повинні дозволяти диктатору в диктаторській державі безжально вторгатися на територію демократичного сусіда після підписання угод про безпеку (на кшталт Будапештського меморандуму. — Авт.), які зобов'язують її не нападати в обмін на те, що Україна, наприклад, відмовиться від своєї ядерної зброї.

Ми не можемо дозволити, щоб міжнародна спільнота так діяла. Канада, наприклад, залежить від стабільного світу. Коли у всіх все добре, то наша нація процвітає. Тоді ми маємо хороші торговельні відносини, хороші економічні результати. І наше населення процвітає. Нам потрібна така стабільність.

Водночас ми не повинні дозволяти безжальному диктатору робити все, що заманеться йому та його збройним силам

Якщо ми будемо миритися з цим і відмовимося підтримувати Україну, то який сигнал це дасть Китаю, коли він, наприклад, дивитиметься на Тайвань? Який сигнал це дасть Північній Кореї, яка дивиться на південь через 38-у паралель (неофіційна назва кордону між КНДР і Південною Кореєю. — Авт.), на Південну Корею?

І який сигнал це посилає Ірану, коли він намагається переозброїти своїх маріонеток в Ємені, Лівані, Сирії або в самій Ґазі? Це були б абсолютно неправильні месседжі. Ми повинні підтримувати Україну як частину стабільності в міжнародному співтоваристві.

По-друге, ми всі є частиною Організації Об'єднаних Націй. ООН має резолюцію, яка називається «Обов’язок захищати». І коли одна країна вторгається в іншу і це є незаконним актом відповідно до будь-якого закону війни, тоді ми зобов'язані підтримати і допомогти цій країні. Канада була однією з країн, яка внесла резолюцію «Обов’язок захищати» в ООН і домоглася її ухвалення. І це означає, що ми повинні підтримувати і допомагати Україні, коли вона зазнає вторгнення з боку диктатора по сусідству. 

Другий аргумент, який я б навів, — вигода для Канади. Якщо росіяни захоплять східні області і залишать їх собі, захоплять центральну частину довкола Києва і зроблять її підконтрольною Росії маріонеткою, а потім занурять західну Україну у нестабільність — ви отримаєте десь від 5 до 25 мільйонів українських біженців, які візьмуть курс на Захід.

Можете собі уявити, який вплив це матиме на Чехію, Словаччину, Німеччину, Францію чи Канаду? Тому я думаю, що ви повинні пояснити, громадянам західних країн, що такі кошмарні сценарії цілком реальні і це те, що нас чекає, якщо припинити підтримку України. 

‍Повертаючись до Німеччини, тамтешній міністр оборони Борис Пісторіус заявив, що гібридні атаки РФ у Балтійському морі фіксують щодня. Як НАТО має запобігати чи відповідати на такі дії Росії? 

Перше, ми повинні почати використовувати наші військово-морські сили, щоб відганяти російські кораблі або навіть китайські судна від місць, де прокладені наші трубопроводи і кабельні лінії. Ми не повинні залишати це на волю випадку, а відсунути їх подалі від цих маршрутів. І по-друге, коли трапляється подібний інцидент, ми повинні діяти як Фінляндія — одразу розгортати військово-морські сили. Ми повинні захопити судна, які нанесли шкоду, а потім заборонити цим кораблям та їхнім екіпажам плавати у цьому районі.

Ситуація на полі бою та шлях до миру

‍Торік, напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення, ви говорили, що Україна переживає «найбільш крихкий, найбільш вразливий період». За півтора місяці настане вже третя річниця. Як би ви охарактеризували ситуацію зараз?

Майже так само, як я охарактеризував її рік тому: що довше триває війна, то більше смертей зазнає Україна і тим більшим є навантаження на її економіку, державу та народ. Я можу лише уявити собі моральний стан переважної більшості населення, яке зазнає нападів у тій чи іншій формі щодня протягом трьох років, і як це впливає на них психологічно.

Україна була феноменальною у своїй рішучості захистити себе і не дати перемогти Путіну. В історії ми ніколи не знайдемо кращого прикладу мужності, наполегливості, завзятості і просто рішучості не дозволити диктатору взяти верх. Та, що довше триватиме війна, то більшим буде тягар. 

Водночас вже три роки ми говоримо, що Росія не може продовжувати війну. І все ж ми не бачимо жодних змін. Ми прогнозували падіння Москви, її економіки, її збройних сил, її техніки. Але за три роки нічого не змінилося. І мені просто цікаво, чи здатність Росії продовжувати цю боротьбу більша, ніж у Заходу?

Я не думаю, що слід очікувати суттєвих змін зараз. Вони можуть настати після 20 січня, коли обраний президент Трамп і його адміністрація сядуть за кермо влади в Сполучених Штатах Америки

А втім, залишається питання, що вони збираються робити? Можливо, з'явиться новий підхід до війни. Яким він буде, я не знаю.

‍Це дійсно питання на мільйон. Володимир Зеленський заявив, що його зустріч з Трампом буде однією з перших серед світових лідерів, адже питання завершення війни для обраного президента США є одним з найпріоритетніших. Своєю чергою Трамп повідомив, що його команда працює над організацією зустрічі з Путіним. Чого очікувати Україні внаслідок цих перемовин? 

Трамп хоче, щоб війна закінчилася. Як це зробити — велике питання. Водночас Україна хоче закінчити війну, отримати гарантії безпеки на майбутнє і повернути території, які Росія захопила на сході. Я не впевнений, що все це можливо досягти без фактичної перемоги.

Якщо у Вашингтоні скажуть щось на кшталт: «Ми більше не будемо вам постачати зброю, віддайте Росії східні області, ми припиняємо війну і гарантуємо мир». У такому разі виникає питання, хто його гарантуватиме? Я також сумніваюся, що Києву запропонують негайне членство у НАТО. Якою може бути альтернатива — я не знаю.

Я думаю, що на Україну і на президента Зеленського буде чинитися величезний тиск з метою досягнення певного припинення вогню шляхом переговорів і, можливо, миру з Росією в довгостроковій перспективі, розуміючи, що не має значення, яким буде той мир, якщо він не буде гарантованим у довгостроковій перспективі. Я думаю, що найближчі кілька місяців будуть безсумнівно важкими.

На початку січня Україна пішла у наступ на Курщині. Водночас Росія посилює свій натиск на Сході. На вашу думку, це підготовка до майбутніх переговорів, які можуть відбутися після інавгурації Дональда Трампа?

Я впевнений, що будь-який наступ з боку України, будь-який наступ з боку Росії, хто б їх не планував і не керував ними, обидві сторони в думках налаштовують себе на успіх у потенційних майбутніх переговорах.

Зі стратегічної точки зору, з точки зору України, вторгнення і цей нещодавній наступ у Курській області є абсолютно неймовірно розумним. Чи є він ризикованим? Так. Це потребує багато ресурсів, які можна було б використовувати задля оборони.

А втім, найкращий захист — це хороший напад. Це одна з тих речей, яка все ще залишається актуальною після століть війни. І я думаю, що те, що робить Україна, є ефективним нападом, який має стратегічний сенс

‍Генерале, чи бачите ви передумови для закінчення війни до кінця 2025 року?

Ні, не бачу. Я бачу потенційне припинення вогню на певний час, залежно від адміністрації Трампа і того, що вона намагатиметься зробити. Але це лише потенційне припинення вогню, а не те, що перетвориться на тривалий мир, який дозволить Україні почати відбудову з упевненістю, що їй більше не доведеться воювати з Росією.

Титульне фото: VALENTYN OGIRENKO/AFP/East News

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Перший навчальний день українських школярів — 2 вересня — розпочався під акомпанемент російських ракет. Замість солодкого сну у своїх ліжках діти були змушені тікати до бомбосховищ, де намагались бодай трішки ще поспати. Та ворог не припиняв атаки, випустивши лише по Києву понад десяток крилатих та близько десятка балістичних ракет. А вже за два дні сталась найтрагічніша подія Львова — під час атаки загинула ціла сім'я — мати та троє доньок. Та, попри це, Україна продовжує жити. Незламні українці демонструють свою міць та силу у танцях, на виставках, на подіумах. Бо російський ворог не здатен зробити одне — зламати дух українців.

7 вересня у Празі демонстранти влаштували протест, тримаючи у руках синьо-жовті парасольки. Учасники мітингу закликали надати ефективну протиповітряну оборону для України та надати їй можливість наносити удар у відповідь. Демонстранти створили «карту» України, використовуючи сині та жовті парасольки.

Студенти Міжнародної академії управління персоналом спостерігають, як рятувальники гасять пожежу в одному з корпусів університету після ракетного обстрілу Києва 2 вересня 2024 року. Ховаючись у бомбосховищі, студенти чули свист ракет та вибухи.

Українські військові медики надають допомогу пораненому українському солдату на стабілізаційному пункті в районі Часів Яру, 6 вересня 2024 року.

Звільнена з полону українська військовослужбовиця розмовляє по телефону зі своїми дітьми. 13 вересня Росія та Україна провели черговий обмін полоненими. Додому повернулися 49 українців та українок — 23 жінки та 26 чоловіків. Вперше за довгий час вдалося повернути в Україну «азовців». В організації обміну допомагали Об’єднані Арабські Емірати.

Українські школярі співають національний гімн під час церемонії початку нового навчального року у Львові, 2 вересня 2024 року.

4 вересня стало найтрагічнішим для Львова за всю війну. Під час атаки загинула мати та три її доньки. У живих залишився лише батько. Все місто прийшло на похорон загиблих. 4 вересня Росія атакувала Львів двома крилатими ракетами, двома «Кинджалами», трьома «Шахедами». Внаслідок цього обстрілу у Львові загинули семеро людей, 66 зазнали травм. Також пошкоджені 188 будівель, зокрема, 19 пам’яток архітектури.

Пара розглядає плакати із зображенням загиблих українських бійців бригади «Азов» на виставці під відкритим небом у Києві, 23 вересня 2024 року.

Фрея Браун, кінолог британської армії, зі своїм службовим собакою Заком під час тренування з українськими військовослужбовцями в казармі у Східному Мідленді, Великобританія, 10 вересня 2024 року.

Презентація колекції Вероніки Данілової в рамках Ukrainian Fashion Week, 1 вересня 2024 року. Свою колекцію під назвою «Сад хмар» дизайнера присвятила своїй батьківщині, натхненна спогадами про український сад й цвітіння яблунь.

Субсидія в Канаді — це не знижка, а оплата садочка на рік

З початком війни в 2022 Канада запровадила для громадян України спеціальну програму CUAET, яка відкрила можливості отримання канадської візи за спрощеною процедурою (діяла до кінця березня цього року), а також отримання після приїзду в Канаду дозволу на роботу для дорослих і статусу відвідувача країни для дітей — терміном на три роки.

До того ж кожен українець мав право отримати 3000 канадских доларів (діти — 1500) і низку інших преференцій, зокрема, доволі істотну для українських новоприбулих можливість — субсидію на дитячий садочок.

Є дитячі садочки, субсидовані державою, і ті, в яких субсидія не діє. Зателефонувавши в усі садочки біля нашого дому, я виявила такий, у якому субсидія діє і є місце для моєї дочки. Далі зареєструвалась на спеціальному порталі, отримала номер заявки. Зі мною сконтактувалася соціальна працівниця, яка по телефону допомогла правильно завантажити на портал необхідні документи. Саме соціальний працівник повідомляє, чи отримаєте ви субсидію, аналізуючи дохід вашої родини за останній рік. У нашому випадку доходу в Канаді ще не було, але як новоприбулі українці ми субсидію отримали.

Моєму здивуванню не було меж, коли я дізналась, що субсидія у нашому випадку — це не часткова оплата, не знижка, а право ходити у дитячий садочок протягом року безкоштовно. Оскільки мінімальна оплата за садок в Онтаріо — 1200 канадских доларів (близько 900 доларів) на місяць, а приватні садочки коштують 1700 доларів і більше, така підтримка держави є дуже відчутною.

У випадку дітей українців діяла спецрекомендація — брати без черги. На жаль, не всі директори дитячих садочків про це знали, тому нерідко українські жінки не могли влаштувати своїх дітей.

Навчився ходити — ласкаво просимо в садочок

В Україні діти зазвичай починають відвідувати садочок в три роки. Коли старша донька пішла у київський приватний садок у два роки, більшість моїх знайомих казали: «Рано!»

Наш дитсадок у Торонто приймає дітей майже від народження. Є спеціальна група від 0 до 18 місяців, де вихователі підлаштовуються під індивідуальний режим кожної дитини.

У Канаді жінка може перебувати у декреті до року, тому зазвичай діти починають відвідувати садочок близько року. Саме в цьому віці більшість канадських дітей на цілий день залишаються без батьків — і це загальноприйнята норма.

Моя Діана розпочала відвідувати садок в 2 роки. Вона не розуміла ані слова англійською, тому персонал попросив мене написати базові слова українською, аби говорити з нею. Одна з виховательок, моцна афроканадка Шерон, яка ніяк не могла вимовити українські слова, стала, жартуючи, говорити «же-же-же», ніби пародіюючи нашу мову. Діану це неймовірно розвеселило, і вони швидко знайшли спільну мову.

Для адаптації моєї дочки вихователі сфотографували нашу родину, роздрукували світлину й повісили її на стіну в групі. Пояснили, що це допомагає дитині заспокоїтись у моменти, коли вона сумує за батьками

Альберт, який народився в Канаді через 3 місяці після нашого приїзду, пішов у садочок в 10 місяців, але він вже впевнено стояв на ногах і робив кроки. Одна з виховательок так емоційно привязалась до мого сина, що інші її колеги навіть жартували, що завдяки Альберту вона тепер хоче мати власних дітей.  

10 вихователів на 10 дітей

Наш садочок має окремий вхід, але у самій будівлі ще є інші соціальні центри. Іноді садочки — це окремі будівлі, огороджені парканом. Кожен садочок має спеціальну територію для прогулянок, у нашому їх три, відповідно до кількості груп:
infants — група тих, хто молодше 18 ти місяців;
toddlers — з 18 місяців до 3 років;
preschool — з 3 до 4 років (але в державних документах написано до 6).

У кожної групи свої приміщення і свої вихователі. Кількість виховательок і дітей у групі також врегульована законом. Наприклад, молодших дітей може бути до 10, а вихователів від 3 до 10. В preschool групі допускається до 24 дітей.

Вихователі — різних етнічних та національних груп. Як мама я бачу лише плюси від такої різноманітності, адже вчити дітей поважати тих, хто суттєво відрізняється від тебе, варто змалку.

Прогулянки в дощ і темна прохолодна кімната для сну

У кожної групи свій графік і режим дня. Якщо в infants групі діти можуть спати стільки, скільки хочуть, а їсти тоді, коли бажають, у групах toddlers та preschool все відбувається відповідно до узгодженої програми.

Садочок відчинений з 8.00 до 18.00. Дитину можна привести коли завгодно. Якщо дитина пропускає, обов'язково треба подзвонити в садочок і пояснити причину.

Дітей з кашлем і нежиттю приводити можна. Не можна — лише з температурою. Повернутись у садочок рекомендовано, коли температура не піднімалась вище 36,6С протягом 24 годин

Діти у всіх групах гуляють два рази на день. Можуть не виходити, коли на вулиці дуже холодно або смог через часті в Канаді лісові пожежі. Проте гуляють в дощ — у захисних комбінезонах.

У середній і старшій групі діти сплять там, де граються. З шафи для них дістають розкладні ліжка, і вони лягають прямо в одязі — спеціально ніхто не переодягається. В групі infants є окреме приміщення з дитячими ліжечками, в якому завжди темно і зберігається спеціальна температура. Мій Альберт іноді спав там по три години.

Харчування відбувається за попередньо узгодженим меню. Можна запросити меню і повідомити вихователів, на що у дитини алергія, тоді ці продукти будуть виключені з раціону. У садочку не готують — але є приміщення, де працює людина, відповідальна за кейтерінг. У кожному районі є спеціальна кухня, де готують відповідно до запитів і меню кожного садка.

Вихователі можуть просити батьків подивитись меню, рекомендувати вводити нові продукти та підгодовувати дітей, якщо ті зголодніли. Я була здивована, але в садочках завжди є, чим перекусити.

У дитячому меню, вишуканому, немов у ресторані, подають страви різних кухонь світу

Жодних чатів у месенджерах — ані з батьками, ані з вихователями

Підготуйтесь постійно отримувати рекомендації від дирекції садочка на електронну пошту. Пишуть про все, що стосується потреб дитини — приміром, щоб діти мали панамки від сонця або сонцезахисний крем.

Персонал садочка люб'язний, відкритий і налаштований на комунікацію. Жодних чатів у жодних месенджерах — ні з вихователями, ні з батьками.

В infants групі в кінці кожного дня дають спеціальний інформаційний звіт про день дитини: коли їла, що саме, коли спала, коли була зміна підгузок і що робила протягом дня. Саме з цих нотаток я дізналась, що мій син Альберт говорить up і down, любить складати щось у горщик і грати на барабанах.

У toddlers групі такий звіт вже щотижневий. А в preschool більшість дітей вже вміють говорити, тому самі можуть розповісти, що було. З цих звітів я зберігаю ті, де зазначено, як саме Альберт грався із м'ячем. У Альберта проявляються здібності до футболу, і кожна вихователька радить відвести мого сина на додаткову секцію. Вихователька-полька додає, що футбол не любить, але коли Альберт виросте і буде грати в збірній, вона дивитиметься матчі й вболіватиме за нього.

Якщо дитина впала чи побилася з кимось, батькам надходить репорт, підписаний вихователями — у ньому описують подію і надану дитині допомогу. Підпис батьків є обов'язковим — що вони ознайомились і не мають претензій до закладу.

Вчать піклуватися про рослини й усвідомлювати різноманіття світу

У Канаді не прийнято дарувати подарунки вихователям. Виключення — презенти перед Різдвом. Я дарувала цукерки і підписані листівки з вітанням, а минулого року ми клали мило, яке власноруч зробила моя старша дочка, після чого виховательки ще довго дякували мені за такий оригінальний подарунок.

Натомість садок балує батьків подарунками. Майже на кожне свято — Різдво, День Святого Валентина, День батька тощо — у шафці кожної дитини можна знайти подарунок, зроблений нею власноруч. Відбитки рук, розмальоване каміння, печиво і багато вау-сюрпризів, які хочеться зберегти.

Одного разу Альберт приніс із садочка насіння в землі та інструкцію, згідно з якою ми мали пересадити рослинку в горщик і спостерігати разом за її зростанням. Це так мило! Згадую весь персонал кожного дня, коли поливаю паросток. Рослини, посаджені дітьми, ростуть також на території садочка. І діти разом піклуються про свою городину.

Канадські садочки часто критикують за толерування ЛГБТ+ спільноти. У нашому садочку є і прапор-веселка, і інформаційні плакати, а ще — дві мами і двоє татусів серед батьків. Діти ростуть з усвідомленням різноманітності світу. А головний фокус, який робиться в навчанні у дитячих закладах — на розвитку вмінь комунікувати одне з одним і взаємодіяти в групі.  

Цьогоріч моя дочка закінчила садок. Був випускний з мантією і дипломом. Вихователі розповіли, ким хоче стати кожна дитина. Так ми дізналися, що Діана мріє стати астронавтом, а її найкращий друг Гаррі — поліцейським.

Вважаю, що моїм дітям дійсно пощастило із садочком, в якому ми отримали шалену підтримку, турботу й увагу, стос малюнків і геніальних витворів моєї малечі, які — як і отриманий досвід — залишаться на згадку на все життя. Де б ми не були — чи в Канаді, чи в Україні.

Фотографії авторки