Майбутнє

Про рішення Європейської ради увечері 14 грудня у мережі Х повідомив її голова Шарль Мішель: «Європейська рада вирішила розпочати переговори про вступ до ЄС з Україною та Молдовою».

Український президент Володимир Зеленський відреагував на новину з Брюсселя:

«Є рішення про відкриття переговорів про вступ України та Молдови до ЄС. Я дякую всім, хто працював заради цього рішення, дякую всім, хто допомагав. Вітаю кожного українця й українку. Вітаю і всю Молдову, і тебе, Має, особисто. Історію творять ті, хто не втомлюється боротися за свободу».

«Стратегічне рішення і день, який залишиться вкарбованим в історії нашого Союзу. Пишаємося тим, що ми виконали свої обіцянки, і радіємо за наших партнерів», — написала у мережі Х президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

«Наше рішення про розширення я присвячую вашим героям, які віддали життя за незалежну та європейську Україну», — так прокоментував історичне рішення польський прем'єр Дональд Туск.

А от як відреагувала прем'єрка Естонії Кая Каллас: «Історичний день! Попри всі труднощі, ми досягли рішення розпочати переговори про приєднання з Україною та Молдовою. Вони зробили свою домашню роботу і готові робити наступні кроки на шляху приєднання до нашої європейської сім’ї».

«Зелене світло Україні та Молдові для початку переговорів про членство в ЄС. Це перемога європейської єдності! Перемога всієї Європи!», — написав у мережі Х президент Литви Гітанас Науседа.

Віктор Орбан, як повідомляє The Guardian, на час голосування за початок перемовин щодо членства України в ЄС вийшов із зали. Це, власне, і дозволило ухвалити одноголосне рішення Європейської ради.

День, який ледь на закінчився фіаско

Від самого початку робота саміту лідерів ЄС пішла не за планом. Зустріч мала стартувати о 10 ранку, а втім затрималась на півтори години. Увесь цей час президент Євроради, президентка Єврокомісії, лідери Франції та Німеччини спілкувались з угорським прем’єром Орбаном. Перед засіданням Європейської ради її голова Шарль Мішель всупереч традиції не вийшов до преси.

Центральні питання порядку денного саміту було — офіційне запрошення України до переговорів про вступ до ЄС. Другий важливий пункт — виділення Києву 54 мільярди євро економічної допомоги і 24 мільярди євро військової.

Проти розгляду обох цих питань виступала Угорщина. Угорський прем’єр Віктор Орбан перед початком засідання на питання, чи він проти вступу України відповів – ні. Але заявив, що наполягатиме на процедурі:

—  Розширення – це не теоретичне питання. Це юридично обґрунтований процес, який має сім передумов. Навіть за оцінкою Єврокомісії, три з семи передумов не виконані (Києвом), тому зараз немає підстав вести переговори про членство України.

«Хлопці, якщо ви не виконали передумови, у нас немає шансів розпочати переговори», – додав Орбан.

Натомість у Єврокомісії наголосили на позитивній оцінці виконання Україною вимог щодо початку офіційних переговорів про членство в ЄС і готові були наполягати на позитивному вирішенні цього питання. Про це заявив Верховний комісар ЄС з питань зовнішньої політики Жозеп Боррель:

— Україна залишається нашим пріоритетом номер один, і ЄС твердо стоїть на боці України. Агресія Росії є екзистенційною загрозою для України та ЄС. Лідерам потрібно буде прийняти важливі рішення на двох фронтах: розширення та фінансові перспективи.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн напередодні саміту сказала, що ЄС має дати Україні все, що їй потрібно, «щоб бути сильною сьогодні, щоб завтра вона була сильнішою за столом переговорів, коли домовлятиметься про міцний і справедливий мир».

Зеленський до Ради ЄС — не тіште Путіна

До лідерів ЄС на початку саміту на запрошення президента Євроради через відеозв’язок звернувся Володимир Зеленський.

Український президент наголосив, що перед початком саміту провів низку переговорів з лідерами ЄС і не почув жодного контраргументу, чому б не реалізувати план, погоджений усією Європою:

— Сьогодні – день, коли рішучість буде або в Брюсселі, або в Москві. Люди в Європі не зрозуміють, якщо «нагородою» за зустріч у Брюсселі стане задоволена посмішка Путіна (...) 10 років тому в Україні люди повстали під прапорами Євросоюзу… Прошу вас сьогодні про одне — не зраджуйте народ і його віру в Європу​. Якщо ніхто не вірить у Європу, що збереже Європейський Союз живим?

Володимир Зеленський заявив, що результатом саміту має бути рішення про згоду на схвалений Єврокомісією план початку руху України до ЄС.

— Був чіткий графік для ЄС — день для політичного рішення у відповідь на те, чого ми досягли. Йдеться про відкриття переговорів про вступ з Україною. А в березні наступного року — про затвердження переговорних рамок для просування вперед.

Також Зеленський заочно відповів Орбану на його закиди, нібито Київ не впорався з домашнім завданням:

— Минулого року Україна отримала чіткі рекомендації, як рухатися далі. Ми ухвалили ключові закони. Ви всі — я підкреслюю: всі — добре знаєте, що ми виконали всі зобов'язання, — заявив він.

Володимир Зеленський, як повідомляють джерела Politico, збирався особисто взяти участь у саміті, але лідери Євросоюзу, зрештою відкинули цю ідею, щоб ще більше не дратувати Віктора Орбана.

Більшість країн ЄС — за Україну

Голова Європейського парламенту Роберта Мецола наголосила на необхідності розширення ЄС заради зміцнення континенту, це вона назвала інвестицією в мир та безпеку.

На запитання, чи є у блоку інструменти впливу на Орбана, сказала, що чує це запитання на кожній Європейській Раді та кожного разу, коли обговорюють наступний пакет антиросійських санкцій:

– Завжди цікавить, чи буде єдність. І вона завжди поки що була. Сподіваюсь, ця єдність зберігатиметься і далі.

Прем'єр Нідерландів Марк Рютте також попри все був впевнений, що вдасться зламати опір Орбана:

— Поки що нам вдавалося досягнути одностайності, в тому числі щодо Орбана. І я абсолютно впевнений, і буду напружено працювати над тим, щоб і сьогодні це сталося.

Як саме Рютте збирався це реалізувати, він не уточнив, але наголосив, що більшість членів ЄС підтримують пропозицію Єврокомісії, яка рекомендувала відкрити переговори з Україною. Також прем’єр Нідерландів зауважив, що рада ЄС розблокувала 10 мільярдів євро фінансування для Угорщини, але назвав це «випадковим збігом» із розглядом українських питань.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц відзначив прогрес України у виконанні вимог Єврокомісії:

— У випадку України особливо важливо продемонструвати, що ми підтримуємо всі їхні дії, спрямовані на те, щоб вжити заходів, про які ми їх просили.

А прем'єр-міністр Ірландії Лео Варадкар заявив, що країни-члени Європейського союзу на саміті повинні сказати Україні «так», коли йдеться про старт переговорів та виділення фінансування:

— Ми маємо сказати «так» принаймні одному з цих двох, а в ідеалі — обом питанням. Бо Україна в небезпеці. Україна не вистоїть без підтримки — постійної підтримки — як з боку Європейського союзу, так і США. І якщо Україна не матиме підтримки з боку ЄС і США, тоді Путін переможе.

Навіть словацький прем’єр Роберт Фіцо, який категорично був проти військової допомоги Україні, напередодні саміту заявив, що не блокуватиме українські питання на саміті ЄС, хоча й не вважає, що Україна готова до членства.

14 грудня лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв отримав найвищу польську нагороду — орден Білого Орла з рук Президента Польщі Анджея Дуди. Про польсько-український діалог за нового уряду Польщі, прогнози щодо саміту лідерів ЄС у Брюсселі, про російську загрозу для Європи і про звільнення Криму — про це народний депутат України ІХ скликання розповів головній редакторці Sestry Марії Гурській.

Марія Гурська: У Польщі цього тижня сформувався новий уряд. Чого очікувати Україні?

Мустафа Джемілєв: Я думаю, це нам на користь. Українці давно знають Дональда Туска давно. Він проєвропейський політик, який дуже підтримує нашу країну. І, я думаю, дуже скоро зникнуть ті непорозуміння, які виникли останніми місяцями. Туск, буде лобіювати наші інтереси як у Сполучених Штатах, так і в Європі. Тому в нас доволі оптимістичні очікування.

МГ: У Брюсселі 14-15 грудня відбувається саміт лідерів ЄС, на якому вирішується питання про початок переговорів про вступ України до Євросоюзу. Яких очікувати новин?

МД: Є країни, які не дуже дружні до України. Йдеться про Угорщину, Словаччину, а також частково віднедавна Нідерланди. Тому будуть проблеми. Але більшість все ж будуть підтримують Україну. Однак, оскільки всі рішення ухвалюються консенсусом, для нас це, звичайно, великі складнощі. Було б добре, якби Угорщина погодилась на підтримку тої допомоги, яку планує Євросоюз для України.  Це дуже важливо.

МГ:  Які маєте очікування від дискусії, яка розгортається у Сполучених Штатах щодо підтримки України? Йдеться, зокрема, про 61 мільярд доларів для нашої держави, за які має проголосувати Сенат. Напередодні, водночас, стало відомо про виділення президентом США Джо Байденом 200 мільйонів доларів для України, але цього недостатньо, щоб перемогти Путіна — потрібна системна підтримка. Як цього добитися?

МД: Проблема в тому, що Захід підтримує Україну, але завжди трохи запізно. Для нас дуже важливо, щоб допомога була швидкою, оперативно. Якби ті санкції, які зараз існують, були запроваджені проти Росії у 2008-му, коли вона окупувала частину території Грузії, або хоча б після анексії Криму у 2014 році, то картина була б зовсім іншою. Ми вдячні і за те, що є. І все ж, США — не монархія, хто б там надалі не був при владі — хай навіть і Дональд Трамп. Президент не все вирішує, є парламент. Тому з надією ми дивимось у майбутнє. Але те, що вони завжди запізнюються, — це факт. Для нас дуже важливо, щоб рішення були швидкі. Затяжна війна не в наших інтересах.

МГ: Видання The Wall Street Journal пише, що в 2024 році Україні не варто очікувати звільнення територій, включно з Кримом. А як ви дивитеся на це питання?

МД: Більш оптимістично. Я сподіваюся, що все ж таки в наступному році ми звільнимо Крим. І цього очікують наші співвітчизники на півострові. Ми сподівались, що це буде ще цього року, але так вже вийшло. Наступного року буде краще. Такої ж думки притримується й новий міністр оборони. Рішення Зеленського призначити Рустема Умєрова було одним із найвдаліших. Коли ми спілкуємося з нашими співвітчизниками з Криму, вони завжди запитують: «А чи не зрадять нас? Чи не домовляться про мир і  поступляться Кримом?». Заява Зеленського про те, що не буде кінця війни, поки ми не звільнимо кожен квадратний метр нашої території, а також призначення Рустема Умєрова дуже надихнули наших співвітчизників.

МГ: У Страсбурзі 13 грудня відбулись слухання щодо системного порушення Росією прав людини в тимчасово окупованому Криму. Наскільки це важливо?

МД: Ми дуже вдячні як Парламентській Асамблеї Ради Європи, так і Європарламенту за їхні рішення щодо України. Але, на жаль, вони не завжди виконуються. Ми, корінні жителі Криму, дуже вдячні передусім за резолюцію кінця 2021 року. Там 98 пунктів. У  пункті №60 чітко говориться, що має робити Україна щодо Криму. Перше — ухвалити  закон про корінні народи. Друге — ухвалити закон про статус корінного кримськотатарського народу. Третє — внести зміни до Конституції України щодо Криму, а саме, переформатувати нині існуючу юридично автономну республіку у національно-територіальну. Перший пункт був виконаний 1 липня 2021 року — тоді Верховна Рада ухвалила закон про корінні народи. На черзі вже другий закон — про статус кримськотатарського народу. Третій пункт виконати буде доволі важко, бо ми не можемо змінити Конституцію у воєнний час.  

МГ: Дональд Туск спочатку у Варшаві, а потім і в Брюсселі заявив, що війна в Україні — це справа всього Заходу, і що союзники мають єднатися задля порятунку демократії. Бачимо, як на очах накопичується втома у світі від війни в Україні. Що в ці дні ви хотіли б сказати світові?

МД: На Заході кажуть: «От, ми втомились від війни. У нас свої проблеми». Так завтра ці проблеми, з якими ми зіштовхнулися, можуть прийти на ваш поріг, і вам доведеться платити не грошима, а людськими життями. Туск це дуже добре розуміє. Бо точно знає, що після України, якщо, не дай Боже, ми програємо, на черзі будуть балтійські країни й Польща. Я дуже сподіваюся, що світові політики прислухаються до Туска.

Титульне фото: Konstantin Grishin/Reuters/Forum

Конгрес США повинен схвалити додаткове фінансування для України. Про таке 12 грудня на спільній конференції у Вашингтоні із Володимиром Зеленським заявив Джо Байден. Він наголосив, що його команда працює з демократами і республіканцям у Сенаті для пошуку двопартійного компромісу. Яке значення мав візит Зеленського до США, які шанси для України розпочати переговори для вступу в ЄС, чим небезпечний Орбан — про це в інтерв'ю Sestry розповів голова Комітету у закордонних справах Сейму Польщі, професор історії Павел Коваль.

‍Марія Гурська: Цього тижня Володимир Зеленський здійснив позаплановий візит до США. Мета — виступ перед Конгресом, перед Сенатом, зустріч із Президентом США Джо Байденом. Нагадаємо, у США триває дискусія щодо пакету допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню. Що ви думаєте про цей візит? Чи буде він ефективним? Чи є шанс на перелам ситуації?

‍Павел Коваль: Останнім часом було декілька візитів українських політиків до США та візитів американців на найвищому рівні до Києва. Всі вони не мали достатнього ефекту. Тепер Зеленський використовує дипломатичну ядерну зброю і сам їде виступати перед американськими політиками. Це демонструє, що Україні потрібно нове лобіювання в Сполучених Штатах. Потрібно працювати з Конгресом, Палатою представників, Сенатом, а не тільки з адміністрацією президента. І це задача для української дипломатії.

‍МГ: І влади, і опозиції.

ПК: Це теж проблема. Не знаю, чи всі в Україні розуміють, що для країни найкраще дотримуватися пропорцій — аби і ті, хто при владі, і хто в опозиції, всі були там.

‍МГ: В Україні є проблема з блокуванням виїзду опозиційних політиків за кордон. Особливо яскраво це продемонстрував нещодавній невдалий міжнародний візит лідера опозиції Петра Порошенка, який їхав переконувати партнерів продовжувати підтримку України, але його виїзд було заблоковано.

ПК: Я не хочу нікому розповідати в Україні, як меблювати кімнати, але, звичайно, якщо хтось у мене запитав про ефективність, то в англосаксонських країнах дуже люблять комплексне бачення. Велика Британія, США  хочуть чути голос із табору більшості, який також підтримується опозицією. 

‍МГ: Чого очікувати Україні від наступних рішень, які можуть бути ухвалені в США?‍

‍ПК: Це найбільша американська допомога в історії нашого регіону — я говорю про Центральну та Східну Європу. Досі не було прецедентів. Водночас,  враховуючи бюджет Сполучених Штатів, це не так вже й багато. Більшість цих коштів, звичайно, залишаються в Америці, бо саме там виробляються основні деталі до закупленої зброї. Тож є кілька різних аспектів. Тим не менш, для України ця допомога є надзвичайно важливою. І наступний пакет військової допомоги має бути проголосований до початку виборчої кампанії в Сполучених Штатах — до того, як ці кілька відсотків оборонного бюджету можуть кимось використовуватися у виборчій кампанії і ставати головною темою дискусій. Дуже добре для України, що питання війни — не те питання, про яке американці сперечаються за індичкою на День Подяки. Хтось скаже, що шкода, що вони мало говорять про війну. А я скажу, що це, навпаки, добре. Бо якби вони почали сперечатися — демократи казали б одне, а республіканці — інше, тоді б почалось... Щоб цього уникнути, потрібно діяти швидко. З цієї точки зору візит Зеленського є хорошим кроком.

‍МГ: Чекаємо позитивних голосувань у США щодо допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню. А тим часом, цитуючи прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, скажемо, що напад Росії на Україну — це атака на всіх нас, на західний світ. І тут союзникам потрібно говорити в унісон і об’єднуватись заради демократії. Вже 14 грудня розпочнеться саміт лідерів ЄС у Брюсселі. Що головне?

‍ПК: На саміті ми будемо говорити про контекст трьох країн: України та Молдови — як країн, які мають розпочати переговори з ЄС (і Україна тут центральна), а також Грузії — на саміті лідерів ЄС розглядатиметься надання їй статусу кандидата на вступ до Євросоюзу. Саміт стосується цих трьох країн. Йдеться про розширення Союзу та надсилання сигналу українському суспільству, що варто воювати, бо попереду не тільки війна, а й перспектива великих змін всередині України теж. Це затягне Київ у західне коло. З Молдовою так само. Що стосується Грузії, йдеться передусім про політичний сигнал суспільству, де є надзвичайно висока підтримка європейської інтеграції. Люди прагнуть цього. А ЄС хоче надсилати сигнали та давати політичні обіцянки, щоб розбудовувати свою безпеку.

‍МГ: Але маємо Віктора Орбана і його блокування ініціатив ЄС щодо України… Чи буде ухвалена низка важливих рішень?

‍ПК: Буде або не буде, бо маємо проблему з блокадою Орбана. Угорський прем'єр намагається блокувати все, що може. І в певному сенсі представляє російську політику в Європі.

‍МГ: Президент Литви Гітанас Науседа заявив, що Угорщина підриває принципи єдності Європейського Союзу. Володимир Зеленський мав нагоду поспілкуватися з угорським прем’єр-міністром на інавгурації президента Аргентини Хав’єра Мілея. Ми бачили фото та відео цієї розмови без звуку, бачили напружені обличчя. Під час спільної пресконференції з учасниками Саміту країн Північної Європи Зеленський розповів, що просив Орбана назвати хоча б одну причину блокування українського членства в ЄС. І тепер чекає відповіді від угорського прем'єра… 

‍ПК: Зеленський добре використовує всі міжнародні можливості для різноманітних зустрічей і донесення своєї позиції. Наразі зоряний час або медовий місяць Зеленського минули. Рік тому він був політиком, якому ніхто ні в чому не відмовляв. На даний момент він входить у фазу, коли, як і кожен політик у світі, який бореться за свою країну, він зустрічає супротивників. Однак він не боїться цих сутичок. Бо це зіткнення з Орбаном — це боротьба за все. Адже угорський прем'єр формально має можливість заблокувати рішення про початок переговорів з Україною. Сподіваюся, у нього не вийде. Якщо ж ви хочете знати мою думку, я вважаю, що немає сенсу мати будь-які ілюзії щодо Орбана, тому що він просто ревізіоніст. Спостерігаючи за його політикою, я впевнений, він думає про зміну кордонів в Європі і просто чекає на якусь нагоду, яка рано чи пізно може виникнути. Це одержимість кінцем Першої світової війни та умовами Тріанонського договору [Тріанонський договір був підписаний 4 червня 1920 року у Парижі, внаслідок якого колишня Угорщина втратила після Першої світової війни дві третини своїх територій, у тому числі Закарпаття. — Ред.]. 

‍МГ: І Путін грає на цих емоціях, підігріваючи їх російськими грошима… 

ПК: Крім того, Путін має вплив в угорських партіях, тому у нього  багато можливостей. Він певною мірою контролює Орбана. А той має одержимість, так званий фантомний біль. Він не може змиритися з тим, що Угорщина втратила значну частину території, і постійно ухвалює погані рішення. Парадокс угорської ситуації полягає в тому, що після Першої світової війни Угорщина втратила свою територію, а після Другої — ще й честь, тому що постійно була не на тому боці. А зараз Орбан знову робить поганий вибір, бо робить ставку на Путіна.

‍МГ: Деякі невивчені уроки 20-го століття даються взнаки для деяких країн зараз, у 21-му сторіччі… 

‍ПК: Мене це особисто дуже вражає. Я досить добре знаю Орбана, я з ним зустрічався, хоча це й виключно політичне знайомство. 

‍МГ: Що це за людина?

‍ПК: Я б представив три обличчя угорського прем'єра. Перше — це Орбан наприкінці комуністичної ери, який дав угорцям нову надію. І я знаю людей з його оточення — тих, хто створив партію «Фідес» і хто був легендами. Наприклад, Імре Надя, героя революції 1956 року, який сказав «ні» радянській системі. Потім у моїй голові виникає другий образ — за часів його першого премєрства [Орбан вперше очолив угорський уряд у 1998 році. — Ред.]. Як колега Єжи Бузека [прем'єр Польщі з 1997 по 2011 рік. — Ред.] я міг зустрічати Орбана на різних заходах. Я бачив його зблизька. Мені здавалося, він випромінював таке світло боротьби з посткомунізмом. Орбан створив такий крутий формат сучасності добре змішаної з консерватизмом. Щось таке, можливо, і я шукав у політиці. Ми зустрічалися з ним за різних обставин, у тому числі на довгих неформальних літніх конференціях. Я пам’ятаю, як Орбан тоді надихав усіх у Польщі — як правих, так і центристів. Він був прикладом того, як можна бути сучасним консерватором і антикомуністом у 21-му столітті. І ще є третє обличчя Орбана, з яким ми маємо справу сьогодні. Це політик, який мобілізує суспільство в Угорщині за рахунок якоїсь негласної обіцянки, що їхня країна буде територіально більшою. Це страшенно важко зрозуміти  сьогоднішнім полякам чи українцям, бо коли хтось каже, що хотів би бачити велику сильну Польщу, йому й на думку не спаде, що йдеться про збільшення території. Угорський інтерес представлений так само, як і російський, що є абсолютно незрозумілим у 21-му столітті. Дуже часто Орбан це візуалізує, використовуючи карти. Одного разу він зустрів Моравецького з мапою Великої Угорщини, яка існувала до Першої світової війни. Польський прем'єр не відреагував на неї, а мав би запитати, де на цій карті Польща. Бо на ній була лише Велика Угорщина. Або ще Орбан носив такий цікавий шалик [ 21 листопада політик прийшов на товариський футбольний матч між збірними Угорщини та Греції з шаликом, на якому зображена карта Великої Угорщини з частинами сусідніх держав в її складі. — Ред.]. Ревізіоністських сигналів Орбана дуже багато, І це бентежить усіх навколо.

‍МГ: А найбільше Україну…

‍ПК: Далеко не тільки. Він дивиться і на Румунію, і на Словаччину… 

‍МГ: Але, на жаль, наша країна страждає першою.

‍ПК: Бо Орбан відчуває тимчасову слабкість України. Горбачову подобалося слово «однодумці» в російській мові. Я думаю, що Орбан — це «однодумець» Путіна. Вони думають однаково. Очільник Кремля дуже добре розуміє, що станеться, коли він запустить такий ланцюжок змін у Центральній Європі. Здається, Путін якось підсвідомо показує Орбану таку перспективу — мовляв, подивіться, якщо кордони десь зміняться, то ваші теж можуть зазнати змін. 

‍МГ: То чого зрештою очікувати Україні від саміту лідерів ЄС?

‍ПК: Усі готуються до того, що Орбана переконають, а значить, рішення буде ухвалено.

‍МГ: Тут я хотіла б процитувати єврокомісара з питань бюджету ЄС Йоганнеса Хана, який сказав, що у разі угорської блокади Брюссель перейде до плану «Б». Це стосується можливості активації процедури 27 мінус один. І це може бути прецедентом на майбутнє.

‍ПК: Краще б цього не було. Але насправді угорський шантаж в ЄС стосується не лише питань розширення, а й безпеки Польщі. Я такий суворий у цих судженнях, тому що для мене це просто замах на безпеку моєї країни. І, чесно кажучи, для мене є важливими тісні стосунки з Угорщиною, у мене там багато друзів, навіть в оточенні Орбана. Але зараз я з ними не спілкуюся. Що я маю їм сказати, якщо кожне їхнє рішення є нападом на безпеку моєї країни? 

МГ: А я грала у фільмі видатної угорської режисерки Марти Месарош, яку знають і люблять у Польщі. І вона часто нарікає, що угорські інтелектуальні еліти дуже страждають від політики Віктора Орбана.

ПК: Орбан спокусив угорців своєю політикою. Вони вигадали такий сатанинський виборчий закон, який фактично унеможливлює перемогу опозиції. Коли я думаю про Угорщину, мені цікаво, чи може там взагалі щось змінитись без революції. 

Угорський прем’єр Віктор Орбан переконує лідерів Євросоюзу взагалі не виносити на обговорення питання, пов'язані з Україною, мовляв, це руйнує загальноєвропейську єдність. Ймовірно, це буде найдраматичніший саміт за останні десятиліття. Чи вдасться подолати угорське вето, які сценарії є у Брюсселя — Sestry зібрали експертні оцінки й прогнози.

На порозі ЄС

‍«Ставки дуже високі як для України, так і для ЄС, — заявив 11 грудня напередодні саміту міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він попередив про «руйнівні» наслідки як для України, так і для Євросоюзу, якщо Києву не дадуть зелене світло для початку переговорів про вступ до ЄС:

— Матір усіх рішень — це, звісно, рішення про початок переговорів про вступ. Я навіть не хочу говорити про руйнівні наслідки, якщо Рада ЄС не ухвалить це рішення.

11 грудня Кулеба зустрівся зі своїм угорським візаві Петером Сійярто в Брюсселі:

— Я поінформував його про останні зміни в українському законодавстві про національні меншини. Ми детально обговорили питання щодо відкриття переговорів про вступ України до ЄС. Я підкреслив, що політичне рішення з цього питання є обґрунтованим і своєчасним. Україна та Угорщина мають спільне європейське майбутнє.

Ще кілька тижнів тому в європейських політичних колах не було жодних сумнівів – грудневий саміт стане історичним і для ЄС, і для України. Свої корективи вніс угорський прем'єр Віктор Орбан.

— Через прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана ЄС опинився в досить складній ситуації. Він, не ховаючись, шантажує ЄС Україною. Але якщо Брюссель не зможе обійти цей шантаж, це серйозно зашкодить репутації Євросоюзу і дуже сильно підірве його заявлену мету — бути важливим геополітичним гравцем. Тому що зараз немає більш важливого геополітичного рішення, ніж початок переговорів про вступ з Україною, — розповідає Аманда Пол, старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center).

8 листопада Єврокомісія офіційно рекомендувала почати перемовини про вступ з Україною та Молдовою. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн тоді заявила, що Україна виконала 90% реформ, яких від неї очікував Євросоюз. Водночас умовою євроінтеграції залишається виконання рекомендацій ЄС. Наступну оцінку прогресу українських реформ Єврокомісія зробить навесні наступного року.

Щоб ЄС формально запустив початок переговорів з Києвом, необхідна згода всіх 27 країн-учасниць блоку.

Як повідомило Радіо Свобода, у проєкті підсумкової заяви лідерів ЄС є рекомендація почати переговори про вступ з Україною, а втім, чи залишиться вона у фінальній редакції заяви, — можна лише здогадуватись.‍

Листи Орбана

На початку грудня угорський прем’єр написав очільнику Європейської Ради Шарлю Мішелю два листи, повідомило агентство Associated Press. Орбан вимагає, щоб на саміт не виносили ані питання про початок переговорів про вступ з Україною, ані виділення 50 мільярдів євро допомоги Києву.  

Ширше свої аргументи Орбан озвучив в інтерв’ю угорському радіо:

— Євросоюзу варто спершу 5-10 років попрацювати з Україною в рамках угоди про стратегічне партнерство і лише після цього можна говорити про переговори щодо членства. 

На думку Орбана, розрив між Україною та ЄС нині надто великий.

В Європейській Раді листи Орбана не коментували. Але під час брифінгу 4 грудня речниця Єврокомісії Ана Пізонеро ще раз наголосила, що «Україна провела вражаючу роботу у проведенні реформ, необхідних для вступу в ЄС». 

Про те, що при підготовці до саміту ситуація вийшла з-під контролю свідчить те, що голова Євроради Шарль Мішель був змушений скоротити свій візит до Китаю і поспіхом повернутись у Брюссель для консультацій з лідерами ЄС.

— Чесно кажучи, мені не зрозуміло, як вони збираються тиснути на пана Орбана, але буде безліч розмов до опівночі, телефонних дзвінків та закритих дискусій, — прогнозує Аманда Пол, старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center), — Якщо бути відвертими, то не можна дозволити одній чи двом країнам ЄС тримати таку важливу тему в заручниках. 

Останнім часом уряд Орбана серйозно підняв градус антиукраїнської риторики. Приміром, в середині листопада в Угорщині запустили так звані Національні консультації — опитування, в якому чотири з одинадцяти питань стосуються України: незгода з перспективою українського членства в ЄС, припинення військової та фінансової допомоги, і заборона на імпорт сільськогосподарської продукції.

‍Французький перемовник

7 грудня видання Politico повідомило, що Еммануель Макрон запросив Віктора Орбана в Париж на вечерю. Французький президент був налаштований переконати угорського прем’єра не блокувати переговори з Україною. При цьому джерела Politico — європейські дипломати — назвали поведінку Орбана політичним спектаклем, влаштованим задля отримання більших грошей від ЄС.

Що говорив Макрон Орбану за зачиненими дверима, достеменно невідомо, але, вочевидь, цих аргументів виявилось недостатньо. На наступний день після розмови Орбан виклав пост: «Зустріч була чудова, позиція Угорщини перед самітом — ясна». А слідом в інтерв’ю французькому виданню Le Point повторив свою улюблену мантру: «Україна найбільш корумпована країна у світі».

Напередодні саміту, 11 грудня, міністерка закордонних справ Франції Катрін Колонна заявила, що ЄС має організуватись і продемонструвати підтримку Україні на довгострокову перспективу: 

— Я хочу вірити, що в різних питаннях підтримки ми будемо єдині, тому що це відповідає і нашим інтересам безпеки і так само нашим цінностям. Тож ми передамо чіткі сигнали нашому угорському партнеру.

І додала: «Ви, без сумніву, бачили, що президент Республіки вкотре підкреслив, що Франція підтримує початок переговорів про вступ з Україною та Молдовою».

У французькому МЗС визначили три першочергові кроки: адаптувати Європейський мирний фонд, щоб він міг і надалі допомагати Україні, розширити європейське виробництво та закупівлю озброєння і посилити санкції проти Росії – 12 пакет має бути ухвалений до кінця року.

За даними агентства Reuters, цей пакет санкцій практично узгоджений. Єдине, про що не можуть домовитись — заборона на продаж Росії старих танкерів.

Росія використовує їх для створення тіньового флоту для експорту нафти і таким чином обходить обмеження цін на нафту, яке встановили країни Великої сімки. Але проти виступають країни середземноморського регіону — з потужним судноплавним лобі — які вважають, що ці санкції вдарять і по них.

А втім, в європейських медіа не має сумнівів, що рішення про новий пакет санкцій буде схвалене під час саміту 14-15 грудня.

Німецький слід

Канцлер Німеччини Олаф Шольц хоче переконати Орбана допомогти Україні. Про таке виданню Bild сказали кілька високопоставлених джерел в німецькому уряді Німеччини. 

Головна ціль — домогтися одноголосного рішення на користь України на саміті — й щодо початок перемовин щодо членства в ЄС, й щодо виділення фінансової допомоги в 50 млрд євро. 

Чи вдасться Шольцу переконати Орбана, питання. Втім у Берліні все ж таки сподіваються на одноголосне рішення всіх 27 держав-членів ЄС.

«Ми явно покладаємося на план «А», а все інше покажуть переговори», — заявили в урядових колах.‍

Останні аргументи

‍10 грудня Володимир Зеленський відвідав інавгурацію нового президента Аргентини. Під час урочистостей глава України мав коротку розмову з угорським прем’єром Віктором Орбаном. Ця розмова потрапила на відео офіційного Youtube-каналу Сенату Аргентини. Згодом Зеленський повідомив: «Говорили максимально відверто і зрозуміло про наші європейські справи».

А надвечір 11 грудня угорські та словацькі громади України звернулись до Віктора Орбана та словацького прем’єра Роберта Фіцо з закликом підтримати початок переговорів про вступ України до ЄС. 

— Ми наполегливо закликаємо всіх лідерів держав-членів ЄС продовжувати підтримувати Україну на шляху євроінтеграції. Цей поступ у забезпеченні демократії та прав національних меншин є невід’ємною частиною Копенгагенських критеріїв членства, і ми віримо, що Україна заслуговує на підтримку її зусиль у цьому напрямку, — йшлось у листі лідерів угорської громади Закарпаття.

Відповідь Орбана не забарилась. Політик запевнив угорську громаду в Україні, що й надалі захищатиме її інтереси. Щодо членства в ЄС, відповідь була не така оптимістична. 

— Європейська комісія не змогла належним чином підготувати питання про вступ України до ЄС, починати переговори з нею наразі не на часі. Тому ми будемо вносити пропозицію, щоб Європейський Союз ставив за мету не юридично складне членство, а стратегічне партнерство з Україною, —  процитував слова Орбана його речник Берталан Хаваш. 

Запасний план

Змоделюємо найгіршу для Києва ситуацію: жодні вмовляння не допомогли — Орбан від погроз переходить до справ і починає блокувати розгляд українських питань. Чи є в Європейського Союзу умовний план «Б» на такий випадок?

Було б добре, якби в ЄС для початку був план «А», на випадок, коли там з’являються персонажі, подібні до Орбана, каже Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках:

—  На жаль, такого плану, судячи з того, що ми бачимо в Європейському Союзі, немає. Тому що замість чіткої позиції, замість того, щоб карати країни, які виконують роль п'ятої колони Кремля, Європейський Союз намагається традиційно ліберально задобрити їх, надаючи допомогу. І це доволі сумна ситуація. Якщо Орбан продовжить виконувати вказівки Путіна відносно блокування будь-якого руху України в ЄС, в Європейського Союзу буде вибір: або капітулювати перед очільником Кремля, ідучи на вимоги його проксі — Орбана, або стати тим союзом, який буде ухвалювати рішення і не зважати на позицію московських сателітів. Для цього треба щонайменше змінити просту процедуру голосування. Про це в ЄС говорять роками. Але поки що, окрім розмов, традиційно нічого немає. 

Водночас, продовжує український дипломат, навіть, якщо під час цього саміту формальні переговори про вступ України в ЄС не почнуться, особливої трагедії — не станеться:

— Є достатньо механізмів на практичному робочому рівні виконувати ті речі, які треба було б виконувати і після політичного рішення. Тобто це не проблема насправді. А паралельно треба вести розмови з Європейським Союзом, щоб там пошвидше нарешті ухвалили відповідні рішення в плані реформування Європейського Союзу. Бо з таким підходом ЄС скоро перетвориться на ООН.  

Якщо Угорщина заветує виділення 50 мільярдів євро фінансової допомоги для України, ЄС знає обхідний шлях. Таке вже було торік — Будапешт заблокував 18 мільярдів євро для України і, зрештою, отримав бажані бонуси від Євросоюзу. Цього разу Брюссель планує звернутись до урядів кожної з країн-членів з проханням розробити окремі пакети допомоги Києву. Сукупно двосторонні договори будуть на ті самі 50 мільярдів.  

— Угорщина ризикує перегнути палицю. Ми б хотіли мати їх у складі, але настає момент, коли людям набридає, що Будапешт тримає всіх у заручниках. Обхідний шлях виснажливий, але ми його маємо, якщо знадобиться, — сказав один із чиновників ЄС.

Ще одне питання, яке буде на порядку денному саміту 14-15 грудня — гарантії безпеки для Києва. Про це заявив Верховний комісар ЄС з питань зовнішньої політики Жозеп Боррель. Він наголосив — важливо, щоб військова підтримка України тривала на європейському рівні, а не лише в форматі двосторонніх угод. «Росія продовжує атакувати Україну, але втрати Росії зростають: настав час підтримувати Київ більше, а не менше», — зауважив Жозеп Боррель. 

‍Фактор виборів і вплив Вашингтона 

Наступного року відбудуться вибори до Європарламенту. Уже з січня після завершення різдвяних канікул, європейські політики будуть більше зайняті виборами, аніж іншими питаннями. Тож цілком можливо, що тема початку переговорів з Україною буде перекладена на плечі вже нового складу парламенту і нової Єврокомісії, — каже Ян Пєкло, посол Польщі в Україні у 2016-19 роках.

А новий склад Європарламенту ймовірно буде менш лояльним для України, аніж нинішній – може побільшати україноскептиків, за рахунок крайніх правих сил, які набирають популярності в ЄС.

Компанію Орбану і словацькому прем’єру Роберту Фіцо, який теж відомий своєю антиукраїнською позицією, може скласти ще й нідерландський політик Герт Вільдерс. Його політсила перемогла на останніх парламентських виборах і, якщо йому вдасться сформувати коаліцію, він очолить уряд Нідерландів.
Вільдерс був ініціатором референдуму 2016-го року щодо підписання угоди про асоціацію Україна-ЄС і агітував проти підписання цієї угоди, а під час останніх виборів закликав припинити постачати зброю Україні.

З огляду на ці ризики, Києву було б краще почати переговори з ЄС зараз. І, скоріше за все, так і відбудеться, прогнозує Євген Криштафович, директор талліннського Центру європейських ініціатив. На його думку, Орбан, зрештою, не ризикне піти сам проти всього ЄС. І, швидше за все, його різка риторика викликана бажанням виторгувати додаткові компенсації. А найголовніший аргумент для старту переговорів з Україною — знаходиться за океаном: 

—  Усі дуже уважно стежать за тим, що говорять Сполучені Штати про Україну. Традиційно позицію США розглядають тільки в контексті НАТО. Але це насправді набагато ширше питання. Багато партнерів Сполучених Штатів, зокрема  й Угорщина, до речі, уважно стежать за тим, яку позицію висловлює Вашингтон: сміливу чи обережну. Оскільки адміністрація Байдена ясно говорить, що Україні необхідно допомагати, думаю, що Європейський Союз навряд чи буде тут плисти в якомусь іншому напрямку.

Ще один аргумент на користь скоріш успішного, аніж ні, саміту для України полягає в тому, що в Європі викликає побоювання через те, що на тлі війни на Близькому Сході, український контекст поволі зникає з порядку денного. І це європейських політиків не влаштовує, наголошує Євген Криштафович.

Нійоле Діргінчене  цьогоріч вп'яте стала мером литовського міста Бірштонаса – одного з курортів Європи. Містечко, схоже на казкову декорацію, надало прихисток і роботу українським біженкам. 

А сама Нійоле добре знає українок, які приїхали до Литви через війну, бо у маленькому містечку зустрічає їх в поліклініці чи парку, мер відкрита до спілкування. У родині Діргінчене серед близьких були репресовані та вбиті радянською владою, литовська політикиня поділяє почуття українців, сприймає їх близько, в тому числі й через власну історію. Про це вона розповіла в інтерв'ю виданню Sestry.

Ірина Касьянова: Як змінилось місто Бірштонас з приїздом українців, війною?

Нійоле Діргінчене: Напад на Україну дуже вплинув на нас. Україна знаходиттся у центрі Європи, ми з вами завжди були дружніми. І ми розуміємо, що якщо ви не переможете, Путін та росіяни прийдуть до Литви, Латвії, Естонії. І Америка це розуміє, тому допомагає.

ІК: Перші біженці з України прибули через 10-14 днів після початку великої війни, ви запропонували їм житло, роботу, матеріальну, гуманітарну допомогу. Як вдалося це організувати?

НД: 24 лютого 2022 року, ми екстрено зібралися. Зв’язувались з кожним підприємством, зокрема із санаторіями, скільки українців вони можуть прийняти. І на момент приїзду біженців мали список робочих місць.

Створили комітет із роботи з українцями. Ми знали про всіх, хто приїжджає. Організували допомогу, всі сім'ї з дітьми, як і литовці, одержують «дитячі» гроші. У Бірштонасі зі 105 українців, які отримали тимчасовий захист, 19 дітей. Власникам житла виплачуємо компенсацію за квартири.

ІК: Як відреагували громадяни?

НД: Приходили і пропонували допомогу – речі, продукти, житло. Звичайно, як і в інших країнах, у нас є усілякі жителі, хтось не любить українців. Але таких мало.

ІК: Чи є втома від війни та українців?

НД: Трохи є, звичайно. Але не у всіх. Є такі, які кажуть – не можна втомлюватися. Багато людей займаються тим, що ллють окопні свічки для фронту. А втомленим від війни я сказала б: втомилися? Ну, то будьте готові бути наступними!

ІК: Чи готується місто до можливого нападу? Чи будуєте сховища?

НД: Так. Спеціальних сховищ у місті немає. Тільки підвали у багатоповерхівках, санаторіях та школі, які можна пристосувати до цього, загалом є 11 таких приміщень. Є програма з облаштування укриттів. Ми відпрацьовуємо всі варіанти на випадок, якщо щось станеться, і потрібно швидко сховати людей.

ІК: Литва – один із головних союзників України. Ви допомагаєте зброєю, гуманітаркою, за що дякуємо вам. Якою є участь Бірштонаса?

НД: Ми часом збираємо гуманітарну допомогу для України – і через «Червоний Хрест», і через «Карітас». Збираємо гроші, закуповуємо необхідне для військових і цивільних, висилаємо у міста в Україні.

ІК: Багато литовських родин торкнулися радянські репресії…

НД: У Литві немає практично сімей, які не постраждали б від радянських репресій. Моїм рідним вдалося уникнути заслання до радянських таборів, оскільки вони встигли виїхати з одного регіону Литви, Жемайтії, до іншого. Хоча рідні були у списках. А ось у сім'ї мого чоловіка є і засланці, і загиблі на засланні. Дядька, який був у партизанах, убили. Тяжкі часи. Не хочемо їхнього повторення.

ІК: Росіянам заборонили в'їзд до Литви. Це вдарило по доходах курортного міста?

НД: Росіян було багато до 1990 року. А перед війною в Україні лише близько 5% туристів приїжджало з Росії. Зараз наші гості – з Німеччини, Латвії, Польщі та Ізраїлю. 

ІК:  Ваша країна одна з перших відмовилася від російського газу. Як обходитесь?

НД: Отримуємо газ з інших країн, наприклад, зі Скандинавії. Є альтернативні джерела енергії – тверде паливо, деревні гранули.

ІК: Я бачу сонячні батареї навіть на даху школи. Які ще ідеї з енергозбереження використовуєте?

НД: Ми будемо продовжувати цей проєкт. Сонячні батареї з'являться на інших дахах. У нашому Каунаському регіоні буде збудовано великий парк альтернативних електромереж, сонячні батареї, вітрові вежі. Це пріоритет. 

ІК: Чи стало дорожчим опалення? Як заощаджуєте?

НД: Звичайно. Все подорожчало – і паливо, і постачання, і логістика. Наша котельня намагається отримати проєкт Європейського Союзу. Збираємось оновити котли, які топляться деревними висівками або «чіпсами» для опалення.

ІК: Майже 20 років Литва є членом Євросоюзу. Що це дало вашому місту? 

НД: Усі наші проєкти – дороги, освітлення, реновація будинків, благоустрій парків, стежка здоров'я, оглядовий майданчик – здійснювалися за гроші ЄС. Литва за цей час дуже змінилася. З'явилися цільові фонди – на благоустрій селищ, водопостачання. Зараз ми працюємо над створенням велосипедно-пішохідного мосту через річку Нямунас.

ІК: Які труднощі на шляху до ЄС стоять перед Україною? Чому треба вчитися?

НД: Маєте розвивати місцеве самоврядування. Ми можемо виступити у цьому питанні експертами. Зараз укладаємо договір із самоврядуванням Шацька (курортне містечко в Україні – ред.). Допомагатимемо, розповідатимемо, як залучити гроші Євросоюзу. Я знаю, що будуть українсько-польські програми, в рамках транскордонної співпраці. Можливо, будуть проєкти Україна-Польща-Литва. Бірштонас із Польщею має дуже багато проєктів. Один з них – з облаштування догляду за людьми похилого віку в нашому первинному медичному центрі.

ІК: Україні часто дорікають корупцією. Розкажіть про досвід боротьби з корупцією у Литві.

НД: Потрібен жорсткий контроль з боку суспільства і політична воля. У Литві корупція суттєво зменшилася. В Бірштонасі працюють антикорупційні комісії, передбачена дуже велика відповідальність за корупцію. Ми чуємо про Україну. В цій сфері вам доведеться багато зробити. 

ІК: Ви бували в Україні?

НД: Звичайно, студенткою їздила до Карпат кататися на лижах. Це Ясіня, Яремча. Була у Львові та Києві. Бувала у Криму, коли починала працювати.

ІК: Ви у політиці з 1985 року. У пресі вас порівнювали з Ангелою Меркель, із Гельмутом Колем. А на кого ви самі хотіли бути схожою?

НД: На залізну леді Маргарет Тетчер. 

ІК: Нійоле, місто Бірштонас, як курорт, є лідером у багатьох рейтингах і за благоустроєм, і за якістю послуг. Дуже красиве сучасне місто. Як вам вдалося цього досягти?

НД: Вперше стала мером у 2007 році. «Взяти» владу у чоловіків було нелегко. Але вже мала великий досвід роботи в місцевому самоврядуванні – як членкиня міської ради, керівниця.

Тоді Бірштонас занепадав. Туристів було дуже мало, нічого не будувалось, не залучалися проєкти ЄС. До 1990 року до нас приїжджали лікуватися із Росії, Білорусі, України, Ізраїлю. У Європі про нас не знали, хоча Бірштонасу, як курорту, понад 170 років. Я прийшла як ураган, сформувала свою міцну команду. Зробили аналіз, чому місто опинилося в такому стані. Провели опитування містян і туристів – щоб вони хотіли бачити у місті. Склали стратегічний план і почали оновлювати санаторії, залучати інвесторів. Мусили довести, що їм вигідно вкладати гроші, бо наше місто – це традиції, репутація, унікальні методики лікування та реабілітації, це мінеральна вода, адже Бірштонас побудовано на джерелах з мінеральною водою, яку можна пити просто із крану.

Вона дуже чиста, надходить у водопровідну мережу із джерел за 10 кілометрів від Бірштонасу. 

Бізнес викупив зруйновані будівлі, оновив, збудував нові. Залучили фінансування Євросоюзу. Якість життя в Бірштонасі стала вищою. Майже кожен другий будинок в місті реконструйовано. Будуються багатоповерхівки, проводиться реновація.

Тепер у нас працюють не лише жителі Бірштонасу, а й мешканці навколишніх міст, зокрема Каунаса. До садка та школи привозять дітей з інших міст, бо якість навчання висока. Вкладаємо гроші в освіту, спорт, культуру.

ІК: Місто організовує масові заходи, на які з'їжджаються гості з різних місць: фестиваль повітряних зміїв, змагання на повітряних кулях, день вуличної музики, фестиваль вогню. Хто вигадує нагоди для свят?

НД: Я проводжу «Сніданки з мером», на які запрошую бізнесменів, громадськість, представників сфери обслуговування, медицини. Обмінюємося планами – що збирається робити місто, що може запропонувати бізнес. І з'являються нові проєкти. Наприклад, найдовша в Литві траса для санок, оглядова вежа Бірштонаса, скеледром. Власник санних трас вже планує побудувати новий атракціон дитячих машинок. А дитячі кімнати у санаторіях з'явилися після опитування туристів. Така синергія.

Я член європейського комітету регіонів. Часто буваю у Брюсселі, спілкуюсь із мерами міст з 27 країн ЄС. Привожу ідеї та досвід. Крім того, керую колегіями Каунаського регіону, це 8 самоврядувань, де теж обмінюємося ідеями. 

ІК: Ваш чоловік Йонас працює у місцевій бібліотеці, невістка Юраті - заступник директора дитячого центру. Чи підказують вони вам ідеї, чи переказують скарги людей?

НД: Ми з чоловіком часто дискутуємо. Іноді жорстко. Але рішення завжди ухвалюю сама. Чоловік та син працювали у приватному секторі економіки. Чоловік мав фірму з виготовлення меблів, потім працював з машинами. Має великий досвід.

ІК: Ви живете у звичайному багатоквартирному будинку. Часто звертаються по допомогу сусіди? чи підходять на вулиці?

НД: У будинку 12 квартир. Ми з чоловіком отримали свою квартиру понад 30 років тому. Із сусідами дружимо. Маємо свою громаду. Якщо вони бачать якісь проблеми у місті, я завжди допомагаю.

Але якщо люди приходять з особистих питань додому, завжди говорю – приходьте на роботу.

Якщо хтось підходить до мене під час прогулянки парком або набережною Нямунаса, можу вислухати, поговорити.

ІК: Ви завжди маєте гарний вигляд. Чи багато часу при своїй суперзайнятості приділяєте собі? Чи є у вас стилісти?

НД: Я публічна людина. Жінка-керівник завжди повинна мати граний вигляд, щоб усі пишалися та обговорювали. Стиліста не маю. Я сама собі стиліст. 

ІК: Готуєте вдома? Яка Ваша улюблена страва?

НД: Вдома у вихідні люблю готувати пироги з яблуками, смажене м'ясо, традиційні цепеліни.

Крім того у нашому місті є традиція: я та члени ради Бірштонасу готуємо сніданок для мешканців та гостей курорту. Смажимо яєчню, печемо млинці, варимо каву. То була моя перша ідея на посаді. Так спілкуємось з людьми за сніданком. У місті багато людей похилого віку. Їм приємно. Вони кажуть, що можуть поїсти і вдома, але їм цікаво поспілкуватися.

ІК: Чи є у вас хобі?

НД: Я люблю розводити квіти. Колись чоловікові дала клятву, що в мене ніколи не буде саду. У нас була велика садиба, ми на ній порались 20 років. Я казала, що це занадто. Але ніколи не треба клястися. Коли син повернувся з Каунасу до Бірштонасу, ми віддали йому цю садибу.

І тепер у нас є садок за 10 км від міста. Невеликий будиночок та квіти. Так я проводжу вихідні.

ІК: Ви майже 17 років керуєте містом. Будете балотуватися ще?

НД: Думаю, ні. Хочу пожити для себе. З радістю займатимусь онуками. Потрібно вчасно приходити та вчасно йти, не сидіти, доки вперед ногами винесуть. Головне, щоб приходили ті, хто знає, що треба робити, щоб місто постійно змінювалося. 

Близько двох годин тривав виступ Дональда Туска перед депутатами Сейму, протягом яких прем'єр-міністр Польщі розповів про пріоритети нового уряду.  

Частину виступу новий голова кабінету присвятив Україні, яка бореться зараз за найважливіші цінності:

«Володимир Зеленський пробує заново переконати світ в тому, за що насправді йде боротьба. Що війна, що атака Росії на Україну — це атака на нас усіх. Будемо, і розраховуємо на співпрацю всіх політичних сил, голосно і рішуче домагатися повної мобілізації вільного світу, світу Заходу в допомозі Україні в цій війні. Тут немає жодної альтернативи. Треба голосно говорити про Україну!»

Туск акцентував, що Польща буде «лояльним, стабільним, впевненим у власній силі та важливості партнером США» і розкритикував «деяких європейських політиків», які висловлюють втому через війну в Україні. «Я більше не можу слухати політиків, які говорять про втому від ситуації в Україні. Вони кажуть президенту Зеленському, що вони втомилися. Я вимагатиму допомоги для України з першого дня!»

А також звернув увагу, що зараз у світі спостерігається небезпечна тенденція: майже всі політичні лідери в Європі й світі, які відрікаються від європейських політичних цінностей — демократії, верховенства права, свободи слова, атакуючи фундаменти західної цивілізації, «за дивним збігом обставин одночасно мають антиукраїнські погляди».

Новообраний прем'єр також пообіцяв швидко вирішити проблеми, пов'язані з протестом польських далекобійників на кількох пунктах пропуску на кордоні з Україною.

А також повідомив, що поїде на саміт Євросоюзу до Брюсселю, де збирається знайти «інші способи» переконати традиційних союзників Польщі в необхідності допомоги Україні.

Знаковий саміт: 14-15 грудня у Брюсселі члени ЄС вирішуватимуть євроінтеграційну долю України. На цій зустрічі обговорюватимуть, чи варто починати перемовини з Києвом про вступ до Євросоюзу. «Ставки дуже високі як для України, так і для ЄС», — заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. А вже за кілька днів, 18 грудня, очікують на нові переговори ЄС та України щодо розблокування польсько-українського кордону. Про ситуацію із блокадою, про тимчасовий захист для біженців та воєнну допомогу США — про це голова Комітету у закордонних справах Сейму Республіки Польща Павел Коваль розповів головній редакторці Sestry Марії Гурській.

Марія Гурська: Через блокування кордону польськими перевізниками затримується гуманітарна допомога для українській армії — про це заявляють організації і волонтери, які допомагають ЗСУ. Що має зробити польська влада, щоб вирішити проблему?

Павел Коваль: Після того, як Європейський Союз скасував дозвільну систему для України [«транспортний безвіз» почав діяти 29 червня 2022 року. — Ред.], польський уряд мав би ініціювати певну форму компенсацій для польських перевізників. Транспортний сектор Польщі становить приблизно 6% ВВП країни. І тут є проблема. Нам потрібно було б знати, наскільки польські перевізники реально втрачають від присутності українців на європейському ринку, як це їм компенсувати, щоб дати можливість українським далекобійникам вільно подорожувати через кордон. Адже йде війна, немає інших шляхів для транспорту —  повітряний простір закритий, морські порти заблоковані. Тому зрозуміло, що єдиний шлях — наземний. Поляки та інші громадяни Європейського Союзу менш охоче їздять в Україну після початку війни — далі Львова бояться рухатись. Польський уряд мав ще у 2022 році перевірити, що відбувається на ринку перевезень, скільки насправді втрачають польські перевізники, домовитися про певну компенсацію. Що треба зробити зараз? Потрібні перемовини, потрібно шукати спосіб розблокування кордону у рамках польського законодавства. Бо заблокований кордон — це погана репутація Польщі. Мені як поляку це дуже не подобається.

МГ: Це також величезні втрати для польської економіки...

ПК: І це відбувається у різних галузях. Група, яка блокує кордон, є важливою. Вони представляють інтереси водіїв 8000 вантажівок. Але загалом у нас 400 тисяч таких автомобілів. Тож блокадники кордону — це меншість. Крім їхніх інтересів, є ще й інтереси інших перевізників. Крім того, страждають інші галузі. Блокада триває з 6 листопада. З польського боку автівки тягнуться аж до Замостя, це становить загрозу для дорожнього руху. І це дуже серйозна справа. Небезпека також пов'язана з тим, що в черзі на кордоні стоять машини зі спеціальним вантажем — зброєю. Вона, до слова, значною мірою перетинає кордон. Тут я з вами не до кінця погоджуюся, що блокадники повністю заблокували передачу волонтерської допомоги. 

МГ: Але перед тим, як пропустити важливий для фронту вантаж,  страйкарі перевіряють спецтранспорт. Куди далі може потрапити ця інформація, невідомо. Це просто подарунок для російських спецслужб. 

ПК: Зброя проїжджає, але через блокаду знижується безпека, це факт. Спецавтомобілі, що минають кордон, стають більш видимими. І це погано. Це чітко допомагає Росії ідентифікувати ті вантажівки, які мають військовий або гуманітарний характер, а також інший спецтранспорт, тому що є також вантажі, наприклад, з клеями або іншими спеціальними матеріалами, які також повинні безперешкодно минати кордон, згідно з міжнародним правом. Весь цей спецтранспорт наражається на додаткову небезпеку.

МГ: Які дії потрібно вжити?

ПК: Треба запропонувати програму пропуску автомобілів, особливо порожніх. Головна проблема в тому, що польські порожні автівки погано вписуються в українську ідею так званої електронної черги. «Е-черга» працює для тих українських водіїв, які їздять по всій Україні. Їм не потрібно чекати, бо вони записуються в цю чергу, коли проїжджають всю територію країни. Польські перевізники їздять на більш короткі відстані, тож для них ця черга є проблемою, а не покращенням, особливо якщо вони їздять без вантажу.

МГ: Так, але Міністерство інфраструктури України вже заявило про готовність до переговорів. Хто має взяти на себе відповідальність з польського боку? Хто буде долати кризу?

ПК: Польща несе відповідальність за цю ситуацію. У нас є ключі для перемовин в Європейському Союзі. Ми є членом ЄС, ми повинні були передбачити ці наслідки. Звичайно, я хотів би, щоб українська сторона також була більш гнучкою і розуміла наші аргументи. І я сподіваюся, що так і буде. Рішення обов’язково буде, і це зробить вже новий польський уряд.

МГ: Коли конкретно це відбудеться?

ПК: Якщо ми вже робимо це інтерв’ю, то маємо відкривати деякі таємниці. Я знаю, що у Варшави є готовий план. Українська сторона, безумовно, теж представить своє вирішення проблеми. І після 18 грудня [цього дня  Європейський союз і Україна знову зустрінуться для переговорів, повідомили в Асоціації угорських підрядників автоперевезень MKFE. — Ред.] ми спільно знайдемо рішення, яке деблокує кордон. 

МГ: Бо поки що Україна змушена возити свої вантажівки потягами. На кордоні також застряг скраплений газ для України, а попереду — зима та  чергові атаки на українську інфраструктуру.

ПК: Поляки повинні розуміти, що українське питання дуже пов’язане з нашою власною безпекою. Те, що скраплений газ стоїть на кордоні і не може потрапити в Україну в умовах, коли пройшла хвиля морозів, є додатковим аспектом, який робить цю блокаду надзвичайно небезпечною. Це питання також використовується в політичних цілях політиками «Конфедерації».

МГ: Антиукраїнські гасла «Конфедерації» надзвичайно тішать Путіна...

ПК: Польща та Україна мають вести діалог, причому з обох боків. А на майбутнє ми повинні мислити стратегічно з точки зору польсько-українського діалогу. Треба знайти синергію на наступні 30 років, спільно подати заявку на кошти ЄС, покращити транспортні маршрути.

МГ: 14-15 грудня відбудеться саміт ЄС. Там є надзвичайно важливі питання щодо України, Молдови та Грузії. Хто представлятиме Польщу на цьому саміті і які головні завдання для польської влади у Брюсселі? 

ПК: Польщу представлятиме новий уряд, тобто буде прем’єр-міністр і міністри, відповідальні за європейські справи, насамперед міністр європейських справ.

Напередодні саміту ЄС відбудеться інша зустріч — Європейський Союз–Західні Балкани. Ідея полягає в тому, щоб надіслати чіткий сигнал про наближення розширення. 

На саміті 14-15 грудня буде підняте питання початку переговорів з Україною та Молдовою про приєднання до ЄС. Відомо, що Україна є ключовою, без неї немає великої східної політики — це велика і важлива країна, яка, до того ж, ще й у війні. Без України ніяк. Ще одна тема — статус кандидата на членство в ЄС для Грузії. 

МГ: Віктор Орбан звернувся до президента Європейської ради Шарля Мішеля не згадувати Україну на саміті. Для Києва ця зустріч у Брюсселі є надважливою. До чого готуватися Україні? Що можна зробити до саміту?  

ПК: Орбан — це людина Путіна в Євросоюзі та НАТО, тобто на політичному Заході. Давайте без ілюзій щодо цього. Тому що він також блокує вступ Швеції до Північноатлантичного альянсу, і зрозуміло, що, попри обіцянки, питання розширення НАТО більше не зможе потрапити на розгляд парламенту Угорщини цього року. Бо план роботи вже було оголошено — і це неможливо зробити до березня. Хіба що довелося б скликати позачергову сесію. Це явна гра між Орбаном і Заходом. І це також стосується безпеки України. По-друге, очільник угорського уряду кілька разів спілкувався з європейськими лідерами, особливо з головою Європейської ради, і обіцяв, що не буде блокувати питання початку переговорів про вступ України до ЄС. Але несподівано надіслав листа голові Європейської ради Шарлю Мішелю. Орбан, ймовірно, хоче щось виторгувати. Я вважаю, що всі західні політики повинні тиснути на Угорщину і боротися з проросійськими схильностями угорського прем'єра, які є очевидними.

МГ: Основою для такої політики є економічна та енергетична підтримка Угорщини Росією...

ПК: І це впливає на всю східну політику ЄС. Блокуючи рішення про початок переговорів з Україною, Орбан також блокує Молдову. І, на жаль, це може призвести до блокування надання Грузії статусу кандидата на членство в ЄС.

МГ: Які реальні перспективи України?

ПК: Сьогодні я можу дати досить оптимістичний сигнал: опір Орбана буде зламано. Я б цього дуже хотів. Це було б добре для Польщі і, очевидно, для України також.

МГ: Після невдалого голосування за допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню в Сенаті США президент США Джо Байден у своєму виступі заявив: якщо Київ не отримає допомоги, Путін піде далі — нападе на країну НАТО, і тоді війська Альянсу воюватимуть з Росією. Чи розуміють це політики на Заході? 

ПК: Хтось розуміє, хтось — ні. Україна показала блискучий результат в битві за Київ і відтіснила росіян у 2022 році. Це була ключова історія. Якби не вдалося захистити столицю, напевно, все б склалося інакше. Крім того, Україні вдалося зберегти лінію фронту. Українці багато чого досягли за останні роки, і отримали велику допомогу від Заходу, про яку Польща, яка також пережила великі кризи (Варшавське повстання, наприклад) не могла навіть мріяти. Тому, з одного боку, я завжди кажу українцям, «цінуйте те, як багато вам дали». Але, з іншого боку, цієї допомоги певною мірою було трохи замало і надійшла вона надто пізно, щоб зламати росіян.

МГ: Третя світова війна може бути набагато дорожчою, ніж поразка Путіна в Україні...

ПК: Це правда. І ми також знаємо, що якщо підтримка України буде зменшена, якщо ми дозволимо стабілізувати цей фронт і зупинити війну на одній лінії, то буде ситуація, коли люди на Заході будуть думати, що все гаразд, бо росіянам буде дуже важко прорвати лінію фронту. Але це буде ілюзія. Бо росіяни використають ці два-три роки, щоб стати сильнішими у військовому плані.

Росія, яка ослабне в найближчі 10 років, як показує аналітика (поступово слабне і російська економіка, і Путін), буде дуже небезпечною для України та її сусідів у найближчі два роки. Історично Захід переможе, й Україна переможе, але ці 10 років будуть роками турбулентності та потенційно дуже небезпечних подій, до яких ми повинні бути готові. Треба зосередитися на тому, що буде у найближчі місяці, наступного року.

МГ: Історик Тімоті Снайдер в одному зі своїх останніх інтерв’ю заявив: якщо Сполучені Штати відмовляться підтримувати Україну, руку допомоги у вирішальний момент має простягнути Європа. Якщо Америка вмиє руки, чи впорається ЄС?

ПК: США не можна просто замінити у тому, що вони роблять. Це ілюзія. Деякі люди говорять про стратегічну автономію Європейського Союзу чи Європи, але це неактуально з часів Першої світової війни, тому що після неї Європа жодного разу не змогла впоратися з проблемами без США. Тож не будемо жити ілюзіями. Це не українське питання, це справа всього Заходу. Отже ключ до його безпеки сьогодні лежить на українсько-російському фронті. Тільки США знають, як  використовувати цей ключ, тому що вона має відповідні ресурси і розвинену індустрію. Іншого шляху немає. Не можна сказати: «Добре, на Різдво Америка перестане допомагати, і в гру вступають Франція, Німеччина, Іспанія, Польща». Це так не працює, тому що система просто до цього не готова. Але Америка не вмиє руки. Ще щось станеться. Перед Різдвом ще варто чекати на Миколая. Я думаю, що такі країни як Польща після формування нового уряду, зокрема, мого комітету у закордонних справах, повинні багато зробити, щоб організувати лобіювання в Сполучених Штатах, і, можливо, ще будуть певні ініціативи спільних дій.

МГ: Єврокомісія рекомендує продовжити тимчасовий захист для українських воєнних мігрантів. Зараз грудень, але наразі немає жодної інформації про те, чи буде надано такий захист у Польщі після 24 березня 2024 року. Як виглядає ситуація?

ПК: До нас приїхали українці. Загалом це був хороший прийом. Навіть коли поляки відчували певний дискомфорт, коли, наприклад, йшлося про охорону здоров’я, ніхто насправді не втрачав бажання допомагати, бо розуміли, що так має бути. Якщо кілька сотень тисяч жінок з дітьми приїжджають до Польщі водночас, система охорони здоров’я не готова до цього відразу і мусить знаходити рішення. Для цього є відповідні кошти Євросоюзу. Зараз ситуація стабілізувалася. Я боюсь того, що наші українці в лапках, які до нас приїхали, з якими ми вже подружилися, живемо поруч, разом працюємо, раптом почнуть виїжджати до Німеччини. Це було б дуже погано. Звичайно, нам вигідно, щоб ті, хто конкретно з нами, хто працевлаштовані на польському ринку праці, залишилися.

МГ: А зараз українців у Німеччині вже більше, ніж у Польщі, хоча було навпаки.

ПК: Це абсолютно не має сенсу. Навіть з прагматичної точки зору, окрім емоцій — ми підготували відповідні законодавчі рішення, вклали в це певні гроші, ми вже стали друзями. На нашому ринку праці багато українців, починаючи від водіїв Uber до суперкваліфікованих дизайнерів та IT-фахівців.

МГ: Журналісти, як і я, платимо податки в польський бюджет.

ПК: Так! І тут раптом ми скажемо — добре, тепер у нас будуть гірші умови. І тоді українці, попри те, що саме у нас трохи оговталися від воєнної травми, поїдуть кудись у Західну Європу. Яка, вибачте, від цього користь Польщі?

МГ: Тімоті Снайдер також сказав, що Європа все ще існує в цьому стані свідомості захищеності, але це далеко не рівноцінно безпеці. Від себе хочу додати, що сьогодні Україна захищає не лише власні кордони, а й всю Європу та демократію у світі. Тож важливо знайти в собі сили бути толерантними і допомагати, скільки потрібно — в ім’я свободи обох наших країн.

Повна версія інтерв'ю Марії Гурської із Павелом Ковалем: Близько до політики, близько до світу

«Нам дуже потрібна допомога. Якщо простими словами, ми не можемо втомитися від цієї ситуації, тому що інакше загинемо. А якщо втомиться світ, він просто дозволить нам загинути», — констатувала в інтерв'ю телеканалу BBC Олена Зеленська. Так вона відповіла на блокування 9 грудня сенаторами-республіканцями в США законопроєкту про допомогу Україні на суму понад 61 мільярд доларів.

Перша леді України також зазначила, що українцям дуже боляче бачити, як на Заході згасає «пристрасна готовність допомогти». «Для нас це питання життя», — наголосила одна з найвпливовіших жінок світу за версією The Financial Times, на плечі якої зараз покладені гуманітарні питання України.  

Олена Зеленська звертається до світу не вперше. Вона використовує кожну нагоду, аби заявити очевидні для нас, українців, але чомусь неочевидні для світу речі.

Зокрема для іспанського ELLE Олена Зеленська сказала: «Людська психіка завжди хоче захищатися від того, що травмує. Але відгородитися від війни в сучасному світі не можна. Прошу світ не ставитися до цієї війни як до такої, що відбувається десь за міцною сусідньою стіною. У світі немає стін. Ракети легко пробивають будь-які з них».

Нагадаємо, що Конгрес США вже понад два місяці не може ухвалити нову програму підтримки України. Ще 20 жовтня адміністрація президента США Джо Байдена подала Конгресу запит на виділення 106 мільярдів доларів. З них понад 61 мільярд призначено для військової підтримки України, 14,3 мільярди — для Ізраїлю, також передбачене фінансування Тайваню.

Законопроєкт підтримали лише 45 сенаторів, 48 виявились проти (потрібно 60 голосів). Республіканці наполягали посилити контроль за імміграцією на кордоні США з Мексикою. Як пише Wall Street Journal, деякі республіканці скептично ставляться до продовження фінансувати українську оборонну війну, а деякі готові погодитись допомагати Україні тільки гуманітарно.  

Разом з тим 11 грудня 2023 року президент України Володимир Зеленський зустрічається у Вашингтоні з американським президентом Джо Байденом, аби обговорити продовження оборонної співпраці між державами, спільні проєкти з виробництва зброї та систем ППО тощо. Крім того, агентство Reuters повідомляє, що Білий дім розглядає варіант піти на поступки республіканцям, аби ті розблокували допомогу Україні. Конгрес має завершити роботу до 14 грудня, після чого розпочнуться канікули. І військову допомогу нашій країні та Ізраїлю треба встигнути схвалити протягом трьох днів.

Бездіяльність, що загрожує українсько-польським відносинам. Так Дональд Туск, який вже незабаром може очолити уряд, описав дії чинної польської влади щодо блокування пропускних пунктів. У Києві прямим текстом говорять, що за правління Моравецького не варто чекати деблокади, всі сподівання — на нового прем'єр-міністра Польщі. Протест, який триває фактично місяць, занадто дорого обходиться не лише політично, але й фінансово. За оцінками Європейської Бізнес Асоціації, в середньому день простою через блокаду завдає одній українській компанії близько мільйона гривень втрат. Загальні збитки української економіки від початку листопада вже сягнули понад 400 мільйонів євро. Які справжні причини протесту, які шляхи вирішення блокадної проблеми та які ризики для подальших українсько-польських взаємин — про це в матеріалі Sestry. 

‍Водії на межі

Більше 2500 українських фур перебувають у блокадній пастці на польській території. Найбільше — на пункті пропуску «Рава-Руська-Гребенне». Його, як і ще два ПП — «Ягодин-Дорогуськ» та «Краківець-Корчова» — польські перевізники блокують майже місяць — від 6 листопада. А з 23 листопада — ще й «Шегині-Медика». До протестувальників на фурах також приєднались фермери з ініціативи «Ошукане село». Блокадники не пускають українські вантажівки на тих напрямках, де кордон можуть перетинати фури вагою більше 7,5 тонн. 

«Водії, які сотні годин чекають в заторах, вже на межі», — розповідає Sestry про ситуацію на кордоні голова Міжнародної транспортної асоціації України Руслан Паращич: 

— Вже є такі випадки, що хлопці (водії) залишають свої вантажівки і йдуть пішки до кордону. Це мало би спонукати польську владу, якось вирішувати це питання, бо саме їм надалі треба буде щось робити з цими машинами.

1 грудня українські водії біля пункту «Краківець-Корчова» оголосили голодування. Далекобійники кажуть, що в них закінчилися харчі та паливо. Вони відчувають себе заручниками. Українські водії вимагали, аби польські перевізники пропускали 14 вантажівок за годину. Дійшли компромісу: 7 автівок на годину, а гуманітарні та військові вантажі — поза чергою. Того ж дня, 1 грудня, українці припинили голодування. Але наголосили: тимчасово. Якщо ж польські перевізники не дотримаються слова, українські далекобійники готові офіційно оголосити голодування.

‍Що не подобається польським перевізникам?

До того, як Україна отримала так званий «транспортний безвіз» — тобто українським перевізникам скасували необхідні раніше дозволи на в’їзд в ЄС — польські компанії фактично панували на ринку загальноєвропейських перевезень. За останні роки на останніх припадало майже 50% всього ринку.  Нині ситуація кардинально змінилась.

Вже цього року обсяги перевезень зросли в рази. Для порівняння, якщо у 2021-му в Польщу заїхали понад 160 тисяч вантажівок з України, то нині йдеться вже про понад півмільйона. До того ж українські компанії пропонують нижчі тарифи, ніж польські. Відтак послугами українців активно користуються компанії з різних країн ЄС.

Після російського вторгнення в Україну Євросоюз створив так звані коридори солідарності, щоб спростити вантажні перевезення між країнами ЄС та Україною. Насамперед йшлося про гуманітарну та військову допомогу, а згодом — експорт зерна.

У підсумку це повністю змінило ринок. Якщо раніше українські компанії виконували 60% транскордонних рейсів, а польські — 40%, то тепер співвідношення становить 90% до 10% — на користь українців. 

«За таких умов, протест польських перевізників цілком зрозумілий», — каже Томаш Вальчак, політичний журналіст видання Super Express:

— Ці транспортні фірми — національна гордість Польщі. Вони, можна сказати,  завоювали майже всі ринки Європи. Ясно і зрозуміло, що нині вони бояться конкуренції з українцями, які платять своїм водіям значно менше. 

Перший тривожний дзвіночок продзвенів ще у травні цього року. Польські перевізники тоді влаштували масштабний протест біля пункту пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Вимагали повернути дозвільну систему для українських компаній.

Тоді Київ пішов на поступки — для всіх польських перевізників, звідки б вони не везли вантажі, скасували дозволи на в‘їзд в Україну. Такого компромісу вистачило на півроку. Те, що протести поновились саме зараз, — не випадковість, — вважає голова Міжнародної транспортної асоціації України Руслан Паращич: 

— Так звані страйкарі скористались ситуацією виборчого процесу у Польщі: нова влада ще не сформувала уряд після виборів і не зовсім активно реагує на ситуацію. Зараз немає дуже з ким говорити. Страйкарі ведуть себе приблизно так, як колись себе поводили приїжджі тітушки в Маріїнському парку: «Чого ви сюди приїхали?» — «Не знаємо». «Які ваші вимоги?» — «Не знаємо». «А що ви тут стоїте?» — «А візьміть телефон, у нас є страйковий комітет, він вам там все пояснить». Тобто вони чітко не можуть сформулювати ні чого вони там стоять, ні чого вони хочуть, ні хто вони такі. Це люди, яким за це стояння платять кошти.

Читайте також: Микола Княжицький: «У мене немає жодних сумнівів, що блокада кордону — це спецоперація Російської Федерації»

Крім повернення дозвільної системи, яку, як уже заявили у Брюсселі, не скасують до 30 червня 2024 року, польські перевізники мають ще низку вимог:

— посилити для іноземних перевізників правила перевезень за ЄКМТ (Європейська Конференція Міністрів Транспорту);

— заборонити реєстрацію компанії в Польщі, якщо її фінанси перебувають за межами ЄС;

— створити окрему чергу для польських перевізників на єврономерах в «єЧерзі»; 

— створити окрему чергу для порожніх фур; 

— надати польським перевізникам доступ до системи «Шлях».

‍«Конфедерація» шукає всіх таких — невдоволених

Одним з організаторів протесту польських перевізників є політична сила «Конфедерація» і безпосередньо очільник Люблінського осередку Рафал Меклер. Ця партія здавна відома своїми антиукраїнськими гаслами. А сам Меклер —  ще й власник компанії «Рафал Меклер Транспорт», яка, попри російську агресію, продовжує возити вантажі до Білорусі та Росії. Політик і бізнесмен свого часу брав участь в акціях, ключова вимога яких була скасувати антиросійські санкції. Його підтримують й інші політики «Конфедерації». Зокрема на кордон приїжджали депутати Кшиштоф Босак, Вітольд Туманович і  Ґжеґож Браун. Останній, до речі, був єдиним депутатом Сейму, який після Бучі не підтримав резолюцію на засудження російської агресії, а також є автором гасла: «Зупинимо українізацію Польщі».

Можна зрозуміти, чому українці схильні шукати політичний підтекст в блокуванні кордону з огляду на роль «Конфедерації» в цих протестах, каже журналіст видання Super Express Томаш Вальчак. Однак, переконаний, не варто зводити ситуацію на кордоні лише до політики:

— «Конфедерація» шукає всіх таких – невдоволених. А також ситуації, де є напруга між Польщею та Україною. З самого початку війни, коли українці почали  приїжджати до Польщі, конфедерати голосно говорили, що для країни — це лихо. І вони використовували будь-яку ситуацію, щоб підкреслити, що поляки і українці не можуть разом жити. Спершу — були етнічні причини. Зараз —  економічні, вони себе вважають захисниками польського бізнесу. Але інші партії не надто охоче до цього підходять. Особливо для нової влади важливішими будуть стосунки з Україною як з державою.

Об’єднання перевізників у Польщі значно впливовіші за будь-яку політичну силу, — наголошує колишній міністр праці Польщі Пьотр Кульпа. Попри те, що, на його думку, причини протестів лежать виключно в економічній площині, негативні наслідки будуть і в політиці:

— Найцінніше для польського і українського народу — це ставлення, це повага одне до одного. Бо саме в такі моменти вороги хороших стосунків між Польщею та Україною намагаються виливати свою ненависть. Як у Польщі проти України, так і в Україні проти Польщі.

Бездіяльність чинної польської влади — головна причина тієї ситуації, яка склалась на польсько-українському кордоні. Про це заявив Дональд Туск, який уже незабаром може очолити польський уряд.

На його думку, нинішня польська влада невдало розіграла українську карту. Політик переконаний — таку бездіяльність не можна вибачити, адже вона загрожує польсько-українським відносинам, і це не про захист польських інтересів.

У Києві підкреслюють, що блокування кордону є відголосом запеклої політичної боротьби на парламентських виборах Польщі. Вихід із ситуації може бути лише тоді, коли сформується коаліційний уряд на чолі із Туском. 

— Оскільки тимчасовий уряд, який очолює Матеуш Моравецький, не активно працює по деблокаді й навряд чи розв'язуватиме проблему, — заявив радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк. 

Однак, коли уряд Туска почне вирішувати питання, пов'язані з ринком перевезень, він насамперед дбатиме про добробут польських компаній, — прогнозує журналіст видання Super Express Томаш Вальчак:

— Я думаю, українці не будуть задоволені рішеннями, які ухвалюватиме нова влада. Але можна очікувати, що принаймні закінчиться страйк на кордоні — і товари без перешкод будуть доправлятись в обидва боки. Однак ще багато часу може пройти перш, ніж ця ситуація вирішиться.

Тим часом Михайло Подоляк наголошує: «Конфедерація» має повне право на протест. Однак він має бути не на українському кордоні, а в серці Європи — у Брюсселі: 

— Ми ж говоримо про єдиний економічний європейський простір, де є відповідна конкуренція. Український перевізник — це конкурент польського перевізника, який свого часу був конкурентом для інших перевізників, зокрема, французьких та німецьких. Тому, якщо ви, польські перевізники, організовані партією «Конфедерація», хочете довести, що маєте право отримати ексклюзивні можливості працювати на ринку перевезень чи винищити конкуренцію, то йдіть, будь ласка, до Брюсселя і проводьте там протестні заходи. 

Читайте також: Блокада не того кордону

27 листопада, вперше від початку протестів на кордоні, уже колишній польський міністр інфраструктури Анджей Адамчик надіслав листа українському віцепрем’єрові Олександрові Кубракову. У повідомленні закликав Київ виконати вимоги польських протестувальників. Принаймні скасувати обов’язкову реєстрацію в системі «єЧерга» транспортних засобів, які повертаються з України до ЄС, хоча б на прикордонних переходах «Зосін – Устилуг» та «Нижанковичі – Мальховіце». 

‍Баланс інтересів: Україна може виконати частину вимог поляків

Україна може частково виконати вимоги польських перевізників, заявила заступниця голови Комітету Верховної ради з питань транспорту та інфраструктури Юлія Клименко. Зокрема, з її слів, українська сторона може погодитись пускати порожні європейські фури без черги, а також відкрити доступ до системи «Шлях».

Єдина вимога, яка не може бути виконана, наголосила Юлія Клименко, — це скасування «транспортного безвізу» Євросоюзу для України та повернення до системи дозволів на автоперевезення:

— Для нас зараз це — основний шлях. Якщо ми повернемо дозволи, які були до війни, а це лише близько 200 тисяч на рік — фактично зменшимо у три рази вантажоперевезення в Україні, і відповідно у три рази менше товарів, необхідних для українців, буде поставлено в Україну.

29 листопада прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький, який очолює тимчасовий уряд, заявив, що домагатиметься відновлення дозволів для українських транспортних компаній на в’їзд до Євросоюзу, як того вимагають польські перевізники. Цю вимогу планує висунути на зустрічі міністрів транспорту ЄС у Брюсселі, яка запланована на 4 грудня.

Читайте також: «Я не допомагаю українцям чи полякам. Я допомагаю людям», — польський волонтер Давід Дехнерт про допомогу заблокованим на кордоні водіям

Тьмяне світло в кінці тунелю з’явилось 1 грудня. Того дня у Варшаві відбулася зустріч заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Сергія Деркача та держсекретаря міністерства інфраструктури Польщі Рафала Вебера під головуванням Ядвіги Емілевич, урядової уповноваженої з питань польсько-української співпраці у галузі розвитку та за участю Міністерства фінансів та Міністерств Польща. Сторони домовилися про три конкретні кроки:

1) відкриття пункту пропуску «Угринів-Долгобичув» для проїзду порожніх вантажівок;

2) створення в «єЧерзі» слотів для порожніх фур на ПП «Ягодин-Дорогуськ» і «Краковець-Корчова». На цих ПП є фізичні смуги для порожнього транспорту безпосередньо у пункті пропуску на обох боках кордону;

3) запуск пілотного проєкту з реєстрацією в «єЧерзі» безпосередньо перед перетином кордону на пункті пропуску «Нижанковичі – Мальховіце» терміном в один місяць.

Європі доведеться субсидувати тих, хто скаржиться

Єврокомісія провела вже кілька малорезультативних раундів перемов з посадовцями з України, Польщі та представниками польських перевізників. 

30 листопада єврокомісарка з питань транспорту Адіна Велян пригрозила польській владі штрафними санкціями за блокування переходів на українсько-польському кордоні і обурилась тим, що Варшава не намагається вплинути на ситуацію:

— Немає доброї волі в пошуку рішення. Це моя сьогоднішня оцінка, і це майже повна відсутність участі польської влади. Кажу це тому, що польська влада має стежити за дотриманням закону на цьому кордоні. Я підтримую право людей на протести в усьому ЄС, але Україна, яка зараз перебуває у стані війни, не може стати заручницею блокади наших зовнішніх кордонів.

Блокада українського кордону польськими перевізниками може призвести до дефіциту та подорожчання імпортних продовольчих товарів. Адже за відсутності авіасполучення та російської блокади українських портів, автомобільні перевезення залишаються єдиним транспортним коридором з та в Україну. 

Найефективніший інструмент Єврокомісії, який допоможе знизити градус напруги, — субсидії галузі протестувальників, вважає експерт UkraineAlert Service в Atlantic Council Пітер Дікінсон:

— Європа завжди так робить, їм доведеться субсидувати тих, хто скаржиться, — поляків, і обмежувати тих, хто конкурує, — українців. Тож Україна матиме нові обмеження, накладені на них, на їхніх вантажоперевізників. А польські та інші східноєвропейські компанії отримають субсидії Європейського Союзу.

Подібні ситуації ближчими роками будуть виникати постійно, продовжує Пітер Дікінсон. Протести польських перевізників, на його думку, — це лише початок:

— Україна інтегрується в ЄС. Тож країни, які збиткують від цього, будуть дуже сильно боротися за фінансування Євросоюзу. По суті, вони борються не проти України, а проти Брюсселя. І уже прямо кажуть: нам потрібні гроші.  

Багатокілометрові черги з українських вантажівок, які блокують польські підприємці, тижнями не можуть потрапити до України. Співорганізаторами протестів виступила партія «Конфедерація», відома в Польщі своїми антиукраїнськими гаслами. Заблоковані всі основні пропускні пункти на кордоні. Український уряд запропонував провести переговори з польськими колегами. Українські водії, заблоковані на виїзді з Польщі, вже декілька тижнів перебувають поблизу кордону без елементарних умов для життя. Вони планують розпочати голодування, якщо ситуація не покращиться.

Українська сторона розпочала підготовку до евакуації водіїв із заблокованих пунктів пропуску на території Польщі. Також є ініціатива зі створення Штабу допомоги українцям на кордоні, аби забезпечити водіїв продуктами харчування, водою, медикаментами, пальним.

Sestry запитали у лідерок громадської думки в Польщі та Україні: про що свідчить ця ситуація на кордоні і як її можна вирішити? 

Це перші отримані нами відповіді. Матеріал оновлюється.  

«Новий уряд РП знайде компроміс з перевізниками, але наслідки некомпетентності попередників ще побачимо» 

Марта Лемпарт, відома громадська діячка Польщі, лідерка потужного руху «Жіночий страйк»:

– Ситуація на польсько-українському кордоні є однією з тих пасток, які нинішня влада Польщі залишає для своїх наступників (у Польщі найближчим часом Сейм має проголосувати за новий уряд, який, найвірогідніше сформує опозиція на чолі з Дональдом Туском – ред.). У попередньої влади не було політики, яка мала би сенс, і ми зараз спостерігаємо наслідки цього. Безумовно, можна було передбачити і попередити конфлікт між перевізниками, тоді як на нинішньому етапі ескалації буде набагато складніше вирішити проблему. 

Попередній уряд був некомпетентний і не впроваджував жодних довготермінових передбачуваних рішень. Зокрема, ми бачимо й відсутність виваженої  соціальної політики, доступу до ринку праці та житла для біженців тощо. Попередній уряд Польщі прагнув усі проблеми в державі списати на те, що у цьому винна війна Росії в Україні і використовував це у виборчій кампанії. 

Для нового уряду Польщі вирішення проблеми протестів перевізників буде значним викликом, оскільки ми бачимо на сьогодні високий рівень ескалації цієї ситуації. Дуже складно буде переконати обидві сторони – польських та українських перевізників – до компромісних рішень. Наслідки некомпетентності чи зумисного створення напруги в різних сферах з боку попереднього уряду Польщі ми, на жаль, ще побачимо, бо це значною мірою відіб’ється на людях, суспільстві. Але новий уряд буде значно компетентнішим, він матиме серйозні підходи до зобов’язань Польщі як члена Європейського Союзу, на відміну від попередників. І тому є всі шанси випрацювати компромісне рішення. Шкода, що нинішній уряд затягує час і не бажає піти гідно, тому ситуація є «підвішеною» вже протягом місяця. 

«Через блокаду на кордоні страждають не лише українці, але й польські експортери»

Леся Вакулюк, українська журналістка:

– Лише невелика частина українців з холодним розумом спостерігає за ситуацією на кордоні між Польщею та Україною і вважає, що те, що там відбувається, – тільки на руку Росії, якщо й не самою Росією інспіровано. Адже добрі відносини між поляками і українцями точно не в інтересах Путіна.

Усе частіше, на жаль, можна почути цитату з «Тараса Бульби» Миколи Гоголя: «Ну, що, синку, помогли тобі твої ляхи?!». Це, звісно, прикро, зважаючи на те, яку величезну допомогу Польща надавала і надає Україні та українським біженцям. Але українці, які не надто розуміються на польській політиці й на теперішній тамтешній політичній ситуації, сприймають кризу на кордоні ледь не як зраду. «Тоді чому польські перевізники і фермери зараз блокують кордон? Війна ж Росією ще не закінчилася?» – Ображено запитують мої співвітчизники. Зрозумілих виважених пояснень від блокувальників в українському медіапросторі не чути. Окрім того, ніхто з польської влади теж не комунікує те, чому так відбувається і що далі. 

Ну, а тим часом, страждають не лише українські перевізники, а й польські експортери. Адже за час повномасштабного вторгнення експорт з Польщі в Україну значно зріс. Зараз же через блокаду в українських магазинах уже помітний дефіцит деяких товарів.

«Блокада кордону є чудовою підкормкою для російської агентури»

Бʼянка Залевська, відома польська журналістка, нагороджена президентом України  орденом княгині Ольги ІІ ступеня: 

– Блокада українсько-польського кордону, як і будь-яке непорозуміння між нашими країнами, є чудовою підкормкою для російської агентури. Відсутність узгодженої позиції і навіть інформація, що має ознаки маніпуляції надходить з кордону, є прекрасною нагодою для Росії, щоб роз’єднати наші держави. Проте від блокади програють обидві країни – Україна та Польща. На жаль, польський уряд, який міг би вирішити цю проблему, не втручається на достатньому рівні. Хоча нарешті відбулися переговори на між учасниками акції протесту з прикордонного переходу в Медиці та новим міністром сільського господарства Польщі. Ці переговори відбулися під Варшавою. На кордоні зʼявляються українські політики, щоб порозмовляти, протестувальники скаржаться, що не бачили нікого з польських політиків. 

Нинішній уряд Польщі, який називають «тимчасовим» або «двотижневим», піднімає цю тему тільки під тиском. Міністри, які пішли з уряду, «ховають голову в пісок», а нові, ймовірно, скинуть це на наступний уряд, який оберуть у грудні. У цій ситуації є велика загроза того, що протест може тривати до лютого, як заявляють протестувальники.

«Проблема на кордоні вимагає негайного вирішення»

Ганна Гопко українська громадська діячка, експертка з адвокації, колишня голова Комітету Верховної Ради із закордонних справ:

– Я наголошую на всіх міжнародних зустрічах, що блокування польськими перевізниками транспортних перевезень, вантажу України – це порушення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, порушення свободи вантажних перевезень. І взагалі порушення принципів і політики: коли українці віддають свої життя за безпеку Європи, то хотілося б бачити відповідне ставлення і повагу. Хотілося б, щоб ЄС якнайшвидше виконав свої зобов’язання по відношенню до України і, відповідно, до Угоди про асоціацію. Це абсолютно неприйнятно: коли Росія вбиває українців, то так само це блокування теж вбиває і теж створює загрозу гуманітарної катастрофи. Проблема вимагає негайного вирішення, а не очікування на зміну польського уряду

«Ситуація є критичною, це загроза економічній і національній безпеці України»

Наталія Форсюк, координаторка проєкту «Відновлюємо Україну разом» громадської організації «Мережа Захисту Національних Інтересів «АНТС»:

– Це виглядає як боротьба за майбутній ринок після війни. І використання повної залежності нашої держави від коридорів солідарності з ЄС, поставок необхідних для виживання країни. Що виглядає, на жаль, відверто цинічно і не дуже далекоглядно. Адже Росія в якості нового сусіда по кордону Польщі точно не потрібна.

Ситуація є критичною, це загроза економічній і національній безпеці України. Не може бути повернення до системи обміну дозволами (на здійснення перевезень компаніями з України до Польщі та ЄС – ред.). Обмін дозволами означав би для нас практично повну зупинку поставок гуманітарної допомоги, пального, медикаментів та банкрутство підприємств, які навіть в таких умовах продовжують заробляти валюту для держави і платити податки в Україні. Потрібно продовжити Угоду про лібералізацію перевезень між Україною та ЄС, як мінімум, до кінця війни з Росією.

«Головне, шукаючи правди в сусідських війнах, не втратити життя, коли справжні вороги підпалюють ваш дім»

Марія Гурська, журналістка, головна редакторка онлайн-журналу Sestry:

– Будь-яке сусідство є незручним. Співіснуючи, сваряться навіть у великій родині (ми, українці, знаємо про це найліпше і навіть оспівали ці сварки в літературі і кіно – чого варта хоча б «Кайдашева сім'я» Івана Нечуй-Левицького). 

Та коли на порозі вашого спільного будинку (Європи) опиняється група злочинців зі зброєю, ви кличете на допомогу саме сусіда. А уявімо, що поки сусід боронить вашу браму і сам на сам б'ється з озброєними негідниками, які хочуть вас вбити і зайняти ваші оселі, ви встановлюєте грати між поверхами, і починаєте збирати підписи за те, щоб сусід не користувався ліфтом, бо позавчора наступив вам на ногу? 

Ділитися простором, ідеями, матеріальними здобутками – це завжди означає поступатися власними інтересами. Якщо така ситуація триває довго, а ви до неї неготові, це може звести з розуму. Головне, шукаючи правди в сусідських війнах і бігаючи між поверхами, не втратити життя, коли справжні вороги підпалюють ваш дім.

«Мусимо вчитися працювати за стандартами ЄС»

Олена Бондаренко, українська журналістка:

– Та ситуація, яку ми бачимо на кордоні, це вже наслідки. Причина ж полягає у тому, що ми мусимо навчитися працювати за стандартами Європейського Союзу. Я вважаю, що вирішення проблеми знаходиться по українській стороні, треба усувати порушення, уніфікувати правила роботи на ринку перевезень. Українська влада мусила би здійснити певні кроки щодо цього і проводити переговори з польськими перевізниками. Це не приватна справа і не справа транспортної галузі, питання є значно ширшим. Із зерном ситуація була дуже подібною.  

Свого часу польські перевізники також були змушені розпочати працювати на ринку перевезень за європейськими нормами.  

Водночас, про причини ситуації, яка виникла на кордоні, зараз не вигідно говорити нинішньому польському уряду. І новий польський уряд, швидше за все, не швидко візьметься за це питання, бо він матиме багато інших проблем. 

«Для українського бізнесу сьогодні дороги до Євросоюзу – це артерії життя!»

Катерина Сухомлинова, координаторка Центру ім. Лемкіна у Варшаві, рятувальниця з Маріуполя:

– Проблеми, якщо їх не вирішувати, створюють кризу у відносинах, що дає можливість не лише тішитись нашому спільному ворогу – Росії, а й вдало «підливати масла у вогонь». Україну і Польщу об'єднує спільна боротьба і розуміння того, що наша країна сьогодні платить своїми життями не лише за свою незалежність, а за Демократії усього світу, за ті самі принципи «рівних – серед рівних».

Через політичну ситуацію в Польщі ще триває процес створення нового уряду. Проблема перевізників на кордоні між нашими країнами щодня добиває економіку України, руйнує логістичні зв'язки, які і без того страждають в часі агресивної війни, розв'язаної Росією. Швидкого вирішення без прямих переговорних ініціатив від української влади не буде. Для українського бізнесу сьогодні дороги до Євросоюзу, без перебільшення – це артерії життя! Обов'язок президента України, який запевняє, що завжди може просто подзвонити і поговорити з сусідами, терміново втрутитись. Зволікання діє вбивче на економіку України. 

Ситуація сприяє задуму російського окупанта, який добивається виснаження України і узгодження неприйнятних для нас умов агресора. Та не діждуться. Я вірю – Україна Переможе! Але кожна країна може зменшити ціну війни для українців, яку ми платимо щодня. Економіка – це теж невід'ємна сторона фронту, того реального – військового. Кров українців – на совісті кожного, хто свідомо чи ні підіграє Росії.

Я закликаю керівників і уряди обох країн до прямого діалогу і якнайшвидшого розв'язання цього питання, яке вартує людських життів, не лише тих, хто може і надалі помирати у черзі на кордоні.

«Ми вважали польський кордон спасінням, а виявилось, що він такий хиткий»

Наталія Сумська, відома українська акторка:

– Польський кордон, Польщу, за нашою спиною ми, українці, вважали спасінням, надійним порятунком під час війни з одвічним ворогом Росією. І цей тил виявився таким хитким.  Одне, коли  не пускають до хати. А тут впустили,  а потім, щоб вийти, двері не відчиняються. Якось дивно звучить. Тоді би вже не пускали на свою територію. Хіба не так? На жаль, уже є смертельні випадки серед українських водіїв. Звичайно ж, не віриться, що влада Польщі на своїй території не може вплинути на ситуацію на власному кордоні. Важко в це вірити. Поляки затяті, амбітні, гонорові. Невже вони не могли би дати ради і в вирішенні цієї проблеми? Виходить, що десятиліття нашого порозуміння і наших культурних обмінів, зв'язків, в тому числі у сфері культури, з країною високого мистецького рівня можуть відійти на задній план. Ця впертість на кордоні залишиться найбільшою подією для наступних років в наших відносинах. Дуже прикро, адже було стільки доброго в українсько-польських відносинах. Бачимо, що польській владі геть не під силу допомогти в нинішній ситуації. Наші відносини обірвалися. А це, звичайно, прикро. А що залишається нам? Вірити, чекати. Хоч Україні є чим займатися, як весь світ знає. Боротися. А ось Польщі зичу здатності і вміння якось проаналізувати і локалізувати цей конфлікт. Попереду Різдво, хочеться святкувати всією європейською родиною, щоб вже не було цієї ситуації на кордоні. Звичайно, хочеться вірити в це.

***

Друзі, ви маєте свою думку про ситуацію на українсько-польському кордоні? Надсилайте вашу позицію на пошту редакції: [email protected]

Марія Гурська: Більше трьох тижнів триває блокада кордону польськими перевізниками. Польські медіа з посиланням на організаторів протесту говорять, що глибинні причини полягають у корупції на кордоні з українського боку, яка, власне, призвела до дискримінації польських водіїв у чергах на пунктах пропуску. Чи це відповідає це дійсності? 

Микола Княжицький: Розмови про те, що причиною блокування кордонів стала корупція з українського боку, не відповідають дійсності. Якщо вона існує, її можна перемогти — для цього в Україні існують антикорупційні органи і прокуратура, так само, як і в Польщі. Польська й українська прокуратури ефективно співпрацюють. Якби були б заяви про те, що на кордоні нібито існує корупція, очевидно, слідчі органи з цим би розібралися. 

‍МГ: Але що тоді мотивує польських перевізників блокувати кордон?  

МК: Передусім це політичне питання. Криза на кордоні ініційована проросійським блоком «Конфедерація» [на останніх парламентських виборах партія набрала 7,16% голосів і стала п’ятою, яка подолала п’ятивідсотковий бар’єр і пройшла до Сейму. — Ред.]. І, на жаль, ця політична сила не звертається до чинної влади, а очікує приходу майбутнього уряду Дональда Туска, який зможе почати свою роботу не раніше середини грудня. Поки він сформується, поки минуть усі свята — на розблокування кордону потрібен буде час. За цей час українці залишаться без необхідного їм скрапленого газу, а Україна, до слова, отримує через Польщу 25% необхідного їй скрапленого газу і входить до п'ятірки країн, які є найбільшими його споживачами. Усе це призводить до підвищення цін на паливо. Очевидно, така ситуація вигідна росіянам, які готують масові обстріли української енергетичної структури. Так звані протестувальники також стежать за тим, які саме військові вантажі надходять до України з Польщі. Деякі з них вони пропускають. А деякі, наприклад, комплектуючі для українських підприємств-виробників зброї, і далі стоять у чергах.

‍МГ: Все більше лунає заяв про блокаду як про операцію спецслужб РФ. Що вказує на те, що до дій перевізників на кордоні причетні росіяни? 

МК: У мене немає жодних сумнівів, що це спецоперація Російської Федерації. Росіяни лише потирають руки. Це абсолютно вигідно російській розвідці. Кремль зацікавлений у тому, щоб блокада відбувалася. 

‍МГ: Хто стоїть за блокадою? 

МК: За блокадою на кордоні стоять якісь невеликі групи людей — на кожному з пунктів пропуску по 5-6 осіб. Загалом у протесті беруть участь не більше шістдесяти перевізників. При бажанні польська поліція могла б навести лад буквально за п'ятнадцять хвилин. Однак українські водії розповідають, що коли вони під'їжджають до кордону, то саме польська поліція їх зупиняє і направляє до протестувальників. Тобто замість того, щоб завадити діям перевізників, правоохоронці сприяють їм. 

‍МГ: До перевізників приєднались аграрії, які обіцяють стояти на кордоні до початку січня. Чому польська влада на чолі з Моравецьким мовчить? 

МК: Аграрії, які приєдналися до перевізників, взагалі не мають жодних підстав протестувати. Після своїх останніх акцій вони отримали дотації і з європейського, і з польського урядів. Українське збіжжя не продається на території Польщі, сільськогосподарська продукція становить не більше 10% — в основному, все це йде транзитом. Тому це все ще раз вказує на політичний підтекст цієї блокади. Чому мовчить нинішній уряд? Бо польська влада на чолі з Моравецьким сподівається перекласти всю відповідальність на майбутній уряд Дональда Туска, який замість того, щоб почати роботу із позитивних речей, буде займатись розблокуванням кордону. 

‍МГ: Хто страждає від цієї блокади найбільше — Україна чи Польща? Хто виграє від дій протестувальників? 

МК: Від того, що відбувається на кордоні, страждають передусім польсько-українські відносини. Польща була найближчим другом України. Зараз завдається дуже сильний удар по цій дружбі. Очевидно, страждають прості люди — водії, які стоять на кордоні, польські експортери, українські отримувачі газу, українська енергетична сфера, малі і середні підприємства, які банкрутують через те, що не можуть отримати товари. 

Україна, звичайно, повинна була б більше робити для того, щоб розблокувати кордон. Я особисто звернувся з листом і до міністра закордонних справ Кулеби, і до міністра інфраструктури Кубракова, де намагаюся уточнити наступне:

— чого саме вимагають польські перевізники?

— чи були проведені переговори?

— чи були задоволені потреби протестувальників?

— чи українські перевізники якимось чином порушують правило Європейського Союзу про лібералізацію автомобільних перевезень (так званий транспортний безвіз) для того, щоб вивозити продукцію з України та завозити до країни?

— чи оскаржувала Польща це рішення Брюсселю?  

За моєю інформацією, нічого такого не відбувається.

МГ: Як ви оцінюєте дії польської влади щодо подолання кризи? 

МК: Цих дій нема, тож їх не можна оцінити. І, з моєї точки зору, для стратегічних відносин між Україною і Польщею — це дуже велика помилка. Незалежно від того, яка саме партія зараз при владі у сусідній країні. Я маю велику надію на польських політиків, на те, що новий уряд зможе розблокувати цю ситуацію. Але я все ж таки очікую більш активної позиції як від українського уряду, так і від нашого президента. 

‍МГ: Серед ваших друзів є багато польських політиків. Що вони кажуть off the record про блокаду кордону? 

МК: Я спілкувався з Павлом Ковалем, депутатом Сейму та головою комітету із закордонних справ, який приїжджав до Києва на роковини Голодомору. Під час свого візиту він мав низку зустрічей — і з президентом Зеленським, і з керівником ОП Єрмаком, і з міністром інфраструктури Кубраковим, і зі спікером Верховної Ради Стефанчуком. Я вірю, що на подібних зустрічах буде розроблено план розблокування кордону. Володимир Зеленський після зустрічі з Ковалем сказав, що треба трошки почекати. Мені здається, що чекати нічого не треба — люди страждають щодня. Українська влада мала б ініціювати швидше розв'язання цієї ситуації.

‍МГ: У 2024-му році у Польщі пройдуть місцеві вибори. Яку роль блокада грає у передвиборчій кампанії тієї самої «Конфедерації»?

МК: Складно про це сьогодні говорити. Я не є польським політиком, але я бачу, що польське суспільство, яке підтримало українців після початку повномасштабного вторгнення, зберегло цю підтримку. Партії, які виступали з антиукраїнськими гаслами, зокрема «Конфедерація», отримали набагато меншу кількість голосів виборців, ніж планували. 

‍МГ: У листопаді Європейська комісія рекомендувала Європейській раді розпочати з Україною переговори про вступ. Яка роль Польщі у цьому процесі? 

МК: Знаю Дональда Туска як політика, який мислить стратегічними категоріями, який обіцяв зробити все для нашої інтеграції до Європейського Союзу, і вірю, що він це зробить. 

‍МГ: Що буде з відключеними опозиційними Еспресо, 5 каналом і Прямим [4 квітня 2022 року представники Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення вимкнули мовлення телеканалів Еспресо, Прямий та 5 каналу в цифровій мережі Т2]? 

МК: У звіті Європейської комісії прямо сказано, що з українського ефіру виключені телеканали Еспресо, 5 канал і Прямий. Те, що вони згадуються у цьому документі, говорить про обмеження свободи слова в Україні. Я вірю в те, що коли в нас будуть предметні переговори про членство, Україна зробить все, щоб ці три телеканали, незаконно вимкнені з ефіру, повернулися. 

‍МГ: Верховна Рада України у першому читанні ухвалила законопроєкт, який на території нашої країни забороняє діяльність релігійних організацій, пов'язаних із РФ. В опозиції був свій варіант відповідного документу, автор якого ви. Які кроки потрібні, щоб припинити діяльність російської церкви в Україні? 

МК: Російська церква — це церква, очолювана патріархом Гундяєвим, проти якого запроваджені санкції в Україні і в багатьох європейських країнах, а також пов'язані із ним структури. Ми вимагаємо заборони їхньої діяльності, бо вони шкодять національній безпеці. Єврокомісія не може виступати проти цього закону, оскільки це повністю відповідає Конвенції про захист прав людини і практиці Європейського суду з прав людини. На жаль, український парламент затягує з ухваленням цього закону у цілому.  Україна, як і будь-яка європейська країна, має дбати про захист своєї національної безпеки, жодним чином не обмежуючи релігійні права віруючих. Урядовий закон пропонує дуже складний механізм, де кожна з громад (а їх більше десяти тисяч) має пройти перевірку. Її робить якась експертна рада, яка ніде законодавчо не закріплена. У випадку, якщо вона побачить зв'язок з російською церквою, готує приписи, які можуть бути оскаржені в суді. Процес заборони російської церкви може зайняти дуже багато років. Це дозволить їй  кричати про утиски прав вірних в Україні. Ми пам'ятаємо, як Комуністична партія, заборонена в 2014-му році, судилася аж до 2022-го року. Лише після того, як її лідер Симоненко втік до Росії, ця партія в судовий спосіб була заборонена. І це була одна організація, а тут ми будемо мати десять тисяч організацій. Тому я роблю все, щоб найефективніші норми з мого законопроєкту були перенесені в урядовий закон до другого читання. І мені приємно, що їх уже підтримали як представники влади, так і опозиції. Вірю, що документ буде ухвалений. Якщо ні, ми будемо наполягати на голосування за наш закон. 

‍МГ: Щоб безперешкодно прямувати до ЄС, Україна має виконати рекомендації Венеційської комісії щодо законодавства про права національних меншин, зокрема, щодо мови, освіти та медіа. Представники владної команди в коментарях нашому та іншим медіа стверджують, що проблема з Угорщиною полягає у недосконалості закону про мову. Як автор закону про мову у чому ви тут вбачаєте проблему?

МК: Урядова ініціатива зі змін закону про мову пропонує повернути його у той період, коли він існував в редакції Ківалова-Колесніченка [закон «Про засади державної мовної політики» був ухвалений 3 липня 2012 року. Він передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. — Ред.]. Це фактичне скасування вже ухваленого закону про законодавче забезпечення української мови. Це абсолютно злочинна ініціатива. На жаль, Україна неефективно працювала з Венеційською комісією. В її висновках дуже багато суперечностей. Вони не є обов'язковими для початку прийняття України до Європейського Союзу. І Київ займав дуже пасивну позицію, коли Венеційська комісія під впливом різноманітних, в тому числі й антиукраїнських факторів, готувала свій висновок. Закон про мову і закон про освіту схвалені Конституційним Судом України. Це означає, що вони прирівнюються до Конституції. Ніхто не зобов'язує Україну змінювати свій основний закон або конституційні норми в угоду проросійським силам. Тому ми зробимо все для того, щоб, з одного боку, Україна врахувала певні побажання, які стосуються національних меншин, але щоб цілісність і ефективність закону про мову була абсолютно збережена. ЄС, як правило, знаходить вплив на Угорщину, і думаю, що і цього разу цей вплив буде ефективним. 

‍МГ: Уже 4 грудня у Конгресі США може відбутись голосування щодо мільярдної допомоги для України та Ізраїлю. Наскільки воно, на вашу думку, буде успішним? Що може та повинна робити сама Україна, щоб переконати партнерів надавати підтримку? 

МК: Я вірю в те, що ми будемо мати двопартійну підтримку у Сполучених Штатах Америки попри те, що певна група республіканців виступає проти надання допомоги. Але те, що закон, поданий у Конгрес, де йдеться про бажання  одночасно підтримати й Ізраїль, і Україну, для нас дуже важливо. Вірю, що буде знайдено компроміс, й Україна буде отримувати підтримку від Сполучених Штатів Америки, оскільки її обстоюють і демократи, і значна частина республіканців.

‍МГ: Чого очікувати від грудневого саміту ЄС? Що може зашкодити початку перемовин про вступ України до Євросоюзу? 

МК: Я вірю, що на грудневому саміті ЄС, буде ухвалено рішення про початок перемовин про вступ до Євросоюзу. Маємо докласти всіх зусиль, виступаючи в єдності, щоб Україна була запрошена до цих переговорів. А вже далі, очевидно, маємо зробити дуже велику роботу, яку багато хто в Україні навіть недооцінює. Тому що для того, щоб привести наше законодавство у відповідність до законодавства Європейського Союзу, для того, щоб захистити наше сільське господарство, місцеве самоврядування, нашу економіку, треба буде провести величезну роботу. 

‍МГ: Ексочільник НАТО Андерс Фог Расмуссен пропонує прийняти Україну до Альянсу на ювілейному саміті, який має відбутися наступного року у  Вашингтоні. Наскільки реальний такий сценарій?

МК: Я б цього хотів, але дуже складно дати відповідь на це питання. Я вважаю, що прийняття України до НАТО — це єдине, що може зупинити цю війну. У мене нема сумнівів, що на цьому саміті будуть зроблені критично важливі кроки для такого рішення. 

‍МГ: Чи можуть Україні надати реальні гарантії безпеки для тих територій, де нема російських військ? 

МК: Ми бачимо, що багато країн, які готувалися вступити до НАТО, наприклад, Швеція чи Фінляндія, отримували відповідні гарантії. І логічно було б надати такі гарантії й Україні. 

‍МГ: Яка вірогідність того, що в Україні у 2024-му році можуть відбутись вибори — як парламентські, так і президентські? 

МК: Ми не можемо проводити вибори в умовах воєнного стану, тому що це суперечить Конституції, тому що ми не можемо забезпечити голосування військових, які перебувають на фронті, ми не можемо забезпечити голосування величезної кількості тимчасово переміщених осіб як в Україні, так і за її межами. Хоча, очевидно, влада готувала ці вибори, бо бачить, що підтримка Володимира Зеленського падає. Пов'язано це з величезними очікуваннями, які були обіцяні громадянам чинною владою щодо звільнення всіх територій, щодо нашої перемоги в короткий час. Але ці обіцянки значною мірою були політичними. Люди розчаровуються, втомлюються від війни і менше вірять політикам. Особливо коли бачать, як чинна влада починає конфлікт з військовими, як деякі її представники ображають представників військового командування, представників Генерального штабу. Це впливає на рейтинг Володимира Зеленського. Демократичні вибори під час війни в тій ситуації, в якій є зараз Україна, організувати неможливо. Є різні стадії війни і різні форми війни. Зараз у нас йде гаряча стадія. Попри те, що на фронті нема особливого просування ані з боку агресора, ані з українського боку, це не означає, що бої не відбуваються. Вони відбуваються постійно. Ворог шукає слабкі місця в нашій обороні. Ми не отримуємо вчасно військову техніку, яку нам обіцяє Захід. У таких умовах, звичайно, проводити вибори фактично є неможливим і антиконституційним.

‍МГ: Таймс пише, що Путін підсилює мережу своїх агентів для дестабілізації України і Європи. РНБО попереджає про сценарій дестабілізації перед Новим роком — наскільки високі ризики, як маємо діяти? 

МК: В Україні завжди долю майданів, долю революції вирішує український народ. Жодна інша країна не може на це вплинути. Всі майдани відбуваються лише тоді, коли є загроза українській незалежності. Зараз це проявляється у дестабілізації всередині українського суспільства. Тому українське суспільство є демократично налаштованим і виступає як проти виборів, так і будь-яких збурень, майданів чи революцій. Але це суспільство, безумовно, хоче контролювати владу, перемогти корупцію і зробити все, щоб між військовим і політичним командуванням була спільна позиція, а не чвари. Так само, як і між представниками різних політичних сил. 

‍МГ: 6 мільйонів українців виїхало після початку повномасштабного вторгнення. Як це вплинуло й продовжує впливати на економіку країни? 

МК: Дуже прикро, що така велика кількість людей виїхала з України. Український уряд має робити все, щоб вони якомога швидше поверталися. Багатьом насправді немає куди повернутися, тому що їхні будинки знаходяться на окупованій території або зруйновані. Але якщо Україна буде будувати демократичний лад, якщо люди будуть бачити, що у нашої країни є майбутнє, якщо буде надаватися справжня підтримка всім, хто постраждав від цієї агресії, особливо тимчасово переміщеним особам, то, очевидно, бажання повернутися в людей буде. Попри те, що багато хто хоче лишитися за межами нашої України, величезна кількість людей мріє про повернення додому.

Довідка: Микола Княжицький — журналіст, народний депутат України. До обрання у Верховну Раду працював журналістом, продюсером, медіаменеджером — пройшов шлях від кореспондента до керівника національної телекомпанії. Працюючи у журналістиці, створював демократичні проукраїнські медіа, боровся проти наступів на свободу слова. Створював телевізійні канали СТБ, Тоніс, ТВі. У 2013-му році заснував «Еспресо» — телеканал Майдану, який з перших днів цілодобово висвітлював події Революції Гідності. До парламенту вперше був обраний у 2012-му році. Як народний депутат України та  член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації зосередив свою законотворчу роботу на професійних питаннях — регулюванні медіапростору. Очолює українську частину Парламентського комітету Асоціації Україна-ЄС та є співголовою депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.

Титульне фото: Ruslan Kaniuka/Ukrinform/East News

Мирослава Керик – історикиня, соціологиня,  відома українка, яка багато років мешкає у Польщі. Вона є головою правління фундації «Український дім», діяльність якого спрямована на допомогу українцям у Польщі. За розбудову добрих взаємин між поляками та українцями у Польщі пані Мирослава нагороджена відзнаками «Золоте віяло» та «Пам’ять справедливих». У 2019 року балотувалася до Сейму Польщі. Була номінована на премію «Варшав’янка року» у 2022 році. 

Дні пані Мирослави розписані погодинно. Як змінилася діяльність «Українського дому» від початку війни? З якими проблемами стикаються українці в Польщі? Які суспільні виклики нас чекають? Про це Sestry розпитали Мирославу Керик в ексклюзивному інтервʼю.  

Оксана Щирба: Відколи живете у такому шаленому ритмі? Коли почалось повномасштабне вторгнення, пригадайте, будь ласка, ваші дії?

МК: Це був дуже важкий період. За кілька днів до цього померла мама. Все якось одразу в один момент. Це було важко. 

В шаленому ритмі я живу давно. Після повномасштабного вторгнення стало значно більше роботи: у 2022 році я нікуди не їздила, а цьогоріч постійно в роз’їздах, намагаюся бути українським голосом у міжнародних дискусіях про війну, про потребу підтримки українських біженців. Під час конференцій наголошую, що люди, які отримали тимчасовий захист, постійно чекають його продовження. Для нормального психічного здоров’я людини потрібна ясність та тривала перспектива. Ми розповідаємо як важливо  співпрацювати з місцевими організаціями, котрі найкраще знають свою спільноту. Треба давати їм дотації, щоб вони допомагали біженцям. 

Ми знаємо, яка допомога потрібна, і самі можемо допомагати. Наш голос  дуже важливий.  

Нещодавно я відвідала Європейський форум діаспор, де теж про це говорила: як не бути на маргінесі, як бути включеними у планування політики в державах Європи, бути  частиною суспільства.

В Польщі є чимало українців, які приїхали багато років тому і часто не мають свого голосу у соціумі, не мають політичного представництва, виборчих прав. Вони живуть тут, платять податки і є частиною суспільства, тому їм важливо бути включеними в планування політики цих країн.

ОЩ: Що потрібно зробити для того, щоб українці отримали політичне представництво?

МК: Потрібні відповідні дії і з української сторони, і зі сторони держав, де живуть українці. Наприклад, в Україні не врегульоване питання подвійного громадянства, досі точаться гострі дискусії. Від початку великої війни українці стукають в усі можливі двері, мотивують, організовують допомогу на різних рівнях. Якщо вони матимуть подвійне громадянство, то зможуть балотуватись на виборах і стануть мостом між країнами, амбасадорами України за кордоном. Вони можуть бути в місцевих органах влади, кандидатами до парламентів тих чи інших держав – таким чином  українці отримають власне представництво. 

Якщо громадяни України отримуватимуть польське громадянство,  політики вивчатимуть їх проблеми. Це важливий важіль впливу. 

Потрібні зміни в українському законодавстві, щоб відкрити можливість для українців за кордоном бути активними – на громадянському та політичному рівнях.

ОЩ: Пані Мирославо, з якими проблемами зараз звертаються українці і наскільки змінилися запити від початку повномасштабного вторгнення?

МК: Як «Український дім» з 24 лютого 2022 року ми фактично стали кризовим центром. Ми надавали інформацію, де знайти нічліг, як отримати гуманітарну допомогу, PESEL. З часом кількість питань розширилася – це і праця, і допомога для дітей, як оформити різні документи. Наприклад, українці почали стикатися з ситуацією, коли їм скасовували статус UKR і виплати на дітей 500+. Повернути PESEL легше, а виплату 500+, значно важче і довше. Для багатьох родин з дітьми це дуже важлива допомога, бо ціни на оренду житла та харчування досить високі. Нині це одна з найчастіших проблем, з якою звертаються українці. 

Ми працюємо зараз в двох напрямках. Перший – Центр підтримки, де надаємо консультації (працює інфолінія), допомагаємо з поселенням. А другий – інтеграційні  та культурні заходи, можливість спілкування та об’єднання в групах підтримки. Усе це дає змогу утримувати психологічну стабільність. Адже культурні заходи мають  позитивний терапевтичний вплив на людину. 

Інше важливе питання – ситуація з дітьми, зокрема підлітками. Діти, які навчаються онлайн в Україні, не змушені перебувати в польській системі освіти, що має негативні аспекти. Діти, які четвертий рік поспіль перебувають в системі онлайн (до війни онлайн навчання було запроваджено через епідемію COVID – ред.), втрачають навички праці в групі, навички комунікації. І це виклик насамперед для української сторони – як контролювати процес і працювати з польською стороною, щоб відкрити навчальні курси, які дозволять учням наздогнати навчальну програму. Або просто погодитись на те, що діти повинні бути в польській системі освіти.

Чому, наприклад, батьки не хочуть віддавати своїх дітей до польських шкіл? Крім мовного бар'єру, іншої навчальної програми, є побоювання про конфлікти на національній основі. З іншого боку, маємо дітей, які пішли до польських шкіл. Перший рік їм було важко, зараз вони адаптувалися і знайшли своє місце у класі.  

ОЩ: Серед поляків активна допомага зменшилася, порівняно з початком війни, коли чи не кожен був готовий прихистити у себе вдома українців. Чому?

МК: Це нормально. Люди втомилися. У кожного є свої проблеми. Своє життя. Війна триває і не всі до кінця розуміють, як це важко. Протягом передвиборчої кампанії в Польщі були розпалювання антагонізму, для політичної вигоди. Звідти була зернова криза, вона, на жаль, погано вплинула на наше ставлення до поляків, які були і є до нас прихильними.

Поляки відчули, що Україна наче невдячна. Але це дуже складне питання. Як бути? Як показати вдячність, коли вона просто є? Як зробити, щоби не було відчуття, що українці не вдячні за ту допомогу, яку отримали від Польщі?

Перед виборами (у Польщі у жовтні ц.р. відбулись парламентські вибори – ред.) спостерігалося розпалювання негативного ставлення до біженців.

ОЩ: Звідки цей негатив?

МК: Це абсолютна політична вигода. Правляча партія (правоконсервативна партія «Право і справедливість» – ред.), яка зараз закінчує своє правління, ще в 2015 році виграла виборчу кампанію, розпалюючи антагонізм і роблячи ворога з біженців із Сирії. Вони вирішили знову використати цю політично маніпулятивну практику для власної вигоди. Проте на парламентських виборах в Польщі восени 2023 року антиукраїнські настрої не спрацювали. Політики, на жаль, не думають довгостроково, що ми сусіди і що у нас є спільний ворог, Росія. І нам треба ставати вище таких тимчасових політичних інтересів. Але на жаль, в правлячої партії немає такого мислення. Йде війна і треба бути спільним фронтом в цій боротьбі.

ОЩ: Важливий напрям Вашої діяльності – інтеграція українського й польського суспільства. Наскільки вдається це робити і з якими основними труднощами стикаєтеся?

МК: Від початку створення ми хотіли інформувати українців про їх права і обов'язки, щоб вони знали, що мають тут права і можуть користуватися ними. Коли українці приїжджають, то стикаються з багатьма юридичними питаннями. Наприклад, коли якісь документи написані польською мовою з використанням складної термінології. Людині потрібно надати доступ до інформації зрозумілою мовою. Офіційна польська мова, скажімо, незрозуміла навіть для самих поляків, бо є дуже складною. Якщо йдеться про інтеграцію, важливо, аби був доступ до культури. В «Українському домі» ми постійно проводимо зустрічі з письменниками, артистами, організовуємо виставки. Ми залучаємо та інформуємо й польське суспільство. Проводимо курси польської мови, які користуються великою популярністю серед українців: у цьому році було майже 100 груп.

Плануємо розвивати курси української мови; також маємо курси для державних службовців – вони самі зголосились. Крім того, разом з польською організацією Клуб Католицької інтелігенції створили українську школу. Це загальноосвітня українська школа від першого до одинадцятого класу. Ми зробили порівняння польської та української програм. Наші діти навчаються за подвійною програмою – польською та українською. Закінчуючи школу, вони матимуть польські та українські свідоцтва. Це дуже важливо. Якщо захочуть повернутися в Україну, то зможуть там продовжити навчання. Якщо залишаться в Польщі, не зіткнуться з проблемою, що не знають навчального матеріалу і продовжать освіту. Це все важливо для інтеграції. З 2016 року в нас працює суботня школа, куди ходять діти українців, які не мають польського громадянства.

Ми створили суботню школу з метою інтеграції і водночас збереження української ідентичності. Навчаємо мові, культурі, історії, географії. Такі ініціативі досить важливі, якщо йдеться про Україну, яка прагне не втратити цілий потенціал дітей, молоді. Важливо  підтримувати та розбудовувати програму суботніх шкіл за кордоном. Досить важливими в діяльності «Українському дому» є клуби українських жінок. Ми почали їх проводити в 2014 році, а після повномасштабного вторгнення зрозуміли, що це дуже важливий проєкт.

Наша мета – надати жінкам психологічну підтримку, спілкування, можливість знайти друзів, отримати своєрідну терапію на різних заняттях. Більше тисячі українок бере участь в цих клубах. Для нас важливо, аби жінки повернулися до нормального психічного стану і могли далі працювати, розвиватися, радіти життю.

ОЩ: Які основні джерела фінансування цих проєктів?

МК: Основне фінансування ми отримуємо від міжнародних організацій, які прийшли до Польщі після повномасштабного вторгнення. Частково маємо кошти зі збірок, які були минулого року, намагаємося заощадливо їх використовувати. Це виклик – знайти подальше фінансування, щоби ми й надалі реалізовували наші програми. Бо якщо їх не буде, боюсь, що українкам і українцям буде важко знайти себе в Польщі, відчувати себе безпечно – в сенсі, коли вони мають доступ до інформації, до організацій, які підтримують їх у скрутній ситуації.

ОЩ: Українці сплачують набагато більше податків, ніж отримують соціальних виплат у Польщі, піднімають місцеву економіку. Чи Польща докладає зусиль, щоб українці залишалися тут якомога довше?

МК: Чим довше йде війна, тим менше людей повернеться. Діти пішли в школу, хтось знайшов роботу, житло. Складно знову все залишати, їхати і починати все спочатку.

Польща не буде нас асимілювати. Бо асиміляція означає, що ми маємо зректися своєї культури, ідентичності і бути поляками. Ми все робимо, щоб протидіяти цьому. Наша українська школа, і заходи, які проводимо, – все для того, щоб зберігати українську ідентичність.

З іншого боку, допомагаємо інтегруватись, вчити польську мову, знати польську культуру і відчувати себе в Польщі частиною суспільства. Нині майже всі українські біженці працевлаштовані, але, на жаль, найчастіше нижче своєї кваліфікації. Звичайно, є люди, які отримують 500+, але якщо додати, скільки вони платять податків і скільки роботодавець платить податків за працівника, то надходження до польського бюджету є більшими, ніж українці отримують допомоги. Звісно, Польща зацікавлена в українцях, які тут мешкають, якщо говорити про ринок праці. Зараз в країні найнижчий рівень безробіття за останні тридцять років. Але і Україна зацікавлена повернути українців – для відбудови країни. 

ОЩ: На Вашу думку, зараз Польща краще підготовлена до прийому біженців, ніж рік тому? 

МК: Дуже велика частина цієї допомоги ґрунтувалася на тому, що ціле суспільство мобілізувалося, величезна допомога надходила від звичайних громадян та громадських організацій.

Польща хвалиться тим, що не має таборів для біженців. Але це завдяки великій мобілізації громадянського суспільства. І якби, не дай Боже, ситуація 24 лютого повторилася, то такого руху, ентузіазму, як на початку, ймовірно, вже не було би.

Я не впевнена, що державні структури мають фінансові засоби, аби знову допомогти на такому ж рівні. Мабуть, знову підключились би звичайні люди та громадські організації. Дуже важливо, щоб держава мала план на такі ситуації. Я не знаю, чи є такий план, чи є опрацьовані механізми. 

ОЩ: Сьогодні Ви для багатьох є мотиватором. Адже двадцять років тому переїхали з України до Польщі, почали з нуля. Яким був Ваш досвід міграції?

МК: Я приїхала до Польщі в аспірантуру Польської академії наук. Тоді ж отримала запрошення на навчання Варшаву. Навіть думала займатися науковою кар'єрою. А потім відбулася Помаранчева революція. Польща дуже підтримала Україну. Для багатьох стало відкриттям, що українці мають такі демократичні цінності, що для них важливі право вибору і свобода вибору.

Я була в Києві на Майдані, і після цього було важко повертатися до попереднього способу життя. Для мене і групи однодумців було важливо продовжити діяти. Ми діяли як громадська ініціатива «Наш вибір-Україна». Протягом наступних п’яти років трохи змінювався склад команди. Тоді ми створили організацію «Наш вибір», яка тепер називається фундація «Український дім». Фактично з 2004 року я зрозуміла, що це моє життя, що я погано себе почуватиму, якщо не буду корисною суспільству. Маю важливу місію – бути українським голосом. Ми з командою намагаємося робити все можливе для допомоги українцям. До нас можуть також приходити люди з інших ініціатив та організовувати заходи. Тобто, «Український дім» (Про Фонд - Ukraiński Dom (ukrainskidom.pl) – це відкритий дім для нових ідей. Кожен може завітати до нас, а ми чим зможемо – допоможемо.

ОЩ: За час війни фундація допомогла тисячам українців знайти притулок та отримати допомогу в Польщі. Для ЗСУ та на різні гуманітарні проєкти також збирали кошти…

МК: Так, ми зібрали приблизно п'ять мільйонів злотих. Передали в Україну медикаменти, респіратори, генератори, аптечки. Продовжуємо відправляти допомогу, на регулярній основі.

ОЩ: Як Вам вдалося завоювати любов і українців, і поляків? 

МК: Я не знаю, чи мене люблять. Нічого спеціально не робила для цього. Якщо це дійсно так, то мені дуже приємно. Мій пріоритет – бути корисною і допомагати людям. Це не завжди легка праця. Йдеться про дуже активну діяльність, знайомства, створення мережі підтримки з різними організаціями та конкретними людьми. Якщо не маєш багато друзів, організацій як партнерів, то складно щось робити. Тому я і моя команда досить активні в напрямку комунікації. І це, звісно, допомагає.

ОЩ: Що плануєте в найближчі півроку?

МК: Ми продовжимо надавати ті послуги, які зараз доступні. Надалі діятимемо як Центр підтримки і як культурний центр, пропонуватимемо курси польської та української мов. Фактично все, що ми робимо зараз, плануємо розвивати. Звісно, є певні обмеження у фінансуванні, але я вірю, що ми дамо раду і знайдемо вихід. Є дуже багато людей, які потребують нашої підтримки: пенсіонери, люди з інвалідністю, багатодітні сім’ї, яким дуже важко водночас працювати і займатися дітьми. Важливо, щоб були ті, хто зможе простягнути руку допомоги цим людям.

ОЩ: Ви бачите себе в політиці? Наскільки номінація на отримання звання «Варшав'янка року» була важливою для Вас?

МК: Щодо політики – пізніше. Може, через чотири роки.

Відносно премії важливо, що Варшава вважає, що українки є мешканками міста. У цьому сенсі для мене така номінація дуже важлива.

ОЩ: Що вас мотивує, робить щасливою? І навпаки, що найбільше розчаровує?

МК: Я щаслива, по-перше, коли моя дитина здорова, добре вчиться і дає собі раду у складних ситуаціях. По-друге – коли ми добре виконуємо свою роботу як «Український дім». І по-третє – коли я бачу, що моя робота має сенс, і вона приносить позитивні результати.

Демотивує, коли б’єшся у якісь двері, а вони не відкриваються. І нечесні люди, які роблять цинічні погані речі для політичної чи власної вигоди. 

Загалом допомагає віра, наполегливість та важка праця. Якщо є якісь помилки – отримувати урок, йти далі й шукати нову ціль. Важливо не розчаровуватись від кожної речі, яка не вдалася.