Майбутнє

Китай і Європейський Союз мають спільний інтерес у мирі та безпеці. Про це йшлось під час тристоронньої зустрічі президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн з главою Франції Еммануелем Макроном і лідером Китаю Сі Цзіньпінем, яка відбулась 6 травня у Парижі.

В Євросоюзі сподіваються, що Китай використає свій вплив на Кремль, аби закінчити війну Росії в Україні, повідомила на брифінгу після тристоронньої зустрічі Урсула фон дер Ляєн:

— Першою темою, щодо якої ми обмінялися думками, була геополітична ситуація. Ми особливо обговорили Україну й конфлікти на Близькому Сході. Ми згодні з тим, що Європа і Китай мають спільні інтереси в мирі та безпеці, і розраховуємо, що Пекін використає весь свій вплив на Росію, щоб покласти край агресивній війні проти України.

Президентка Єврокомісії відзначила і важливу роль Сі Цзіньпіна у деескалації російських безвідповідальних ядерних погроз:

— Я впевнена, що президент Сі і далі робитиме це на тлі безперервних ядерних погроз з боку Росії.

Обговорили на зустріч й зобов’язання Китаю не надавати Москві будь-яку допомогу летальною зброєю:

— Потрібні додаткові зусилля для скорочення поставок до Росії товарів подвійного призначення, які потрапляють на поле бою. І з огляду на екзистенціальний характер загрози, яка походить від цієї війни і для України, і для Європи, це справді впливає на відносини ЄС і Китаю.

Еммануель Макрон перед початком зустрічі заявив, що Європа та Китай перебувають на поворотному етапі історії:

— Майбутнє нашого континенту цілком очевидно також залежатиме від нашої здатності розвивати збалансовані відносини з Китаєм».

Сі Цзіньпін прилетів до Парижа 5 травня. Це його перший з 2019 року візит до Європи. Китайський лідер відвідає три країни — крім Франції, ще Сербію та Угорщину. До Парижа Сі прибув на запрошення Еммануеля Макрона:

— Я маю велике задоволення здійснити свій третій державний візит до Франції на запрошення президента Еммануеля Макрона. Для китайців Франція має неповторний шарм. Це батьківщина багатьох великих філософів, письменників і художників, які надихнули людство.

Глава Китаю у своїй колонці для Le Figaro написав, що сподівається на повернення в Європу миру та стабільності:

— Ми маємо намір працювати з Францією та всім міжнародним співтовариством, щоб знайти правильні шляхи вирішення кризи.

Сі наголосив, що відданий низці норм, що регулюють міжнародні відносини. Серед них, зокрема, взаємна повага до суверенітету і територіальної цілісності, взаємний ненапад, взаємне невтручання у внутрішні справи, рівність і взаємна вигода, мирне співіснування.

Крім пошуків шляхів вирішення війни в Україні китайський лідер мав обговорити із главою Францїі торговельні та дипломатичні відносини між двома країнами.

Литва, Латвія та Естонія стали членами ЄС 1 травня 2004 року разом з Польщею та шістьма іншими країнами. Це було найбільше одномоментне розширення Євросоюзу в історії. Через 20 років після вступу до ЄС більшість жителів країн Балтії заявляють, що задоволені своїм членством у Спільноті та єврозоні.

Естонія першою прийняла євро (2011 рік), за нею йдуть Латвія (2014 рік) і Литва (2015 рік). Опитування Євробарометра, проведене в жовтні 2023 року, показало, що 63 відсотки латвійців вважають, що євро — це добре для їхньої країни, 14 відсотків мають протилежну думку. У Литві це співвідношення становить 68 відсотків до 21 відсотка, а в Естонії — 84 відсотки до 8 відсотків.

PAP звернувся до міністерств закордонних справ Литви, Латвії та Естонії з питанням про основні переваги для їхніх країн від вступу до ЄС.

Зміцнення безпеки та свободи, економічний розвиток, процвітання населення і приналежність до системи, заснованої на верховенстві права, — серед основних переваг членства Латвії в Європейському союзі. Латвійське міністерство закордонних справ повідомило, що за 20 років прямі інвестиції в країну зросли майже в десять разів, а кількість експертів у сфері товарів і послуг збільшилася в шість разів. Середня заробітна плата, тим часом, зросла більш ніж у п'ять разів.

Міністерство закордонних справ у Вільнюсі оцінило, що членство в ЄС «докорінно змінило історичні та геополітичні умови, які визначали долю Литви протягом століть». 20 років членства в ЄС стали для країни часом зростання, стабільності, безпеки. Литовська економіка розвивалася як ніколи раніше. За даними міністерства, рівень добробуту в Литві в кілька разів вищий, ніж 20 років тому, а ВВП на душу населення — в 4,6 раза. Прямі іноземні інвестиції з 2004 року зросли в шість разів.

У Міністерстві закордонних справ у Таллінні зазначили, що Естонія стала більш значущою країною на міжнародній арені:  

Сьогодні ми використовуємо наш досвід, щоб допомогти країнам, які прагнуть вступити до НАТО і ЄС, в тому числі й Україні, на їхньому шляху

PAP також запитав міністерства, серед іншого, про виклики, з якими, на їхню думку, ЄС зіткнеться в найближчому майбутньому.

В МЗС Естонії найбільшим викликом для ЄС назвали протистояння російській агресії проти України та продовження допомоги Києву на шляху до перемоги у війні.

Збереження максимальної підтримки України також було названо серед головних завдань ЄС латвійським МЗС

Серед інших викликів — підготовка до розширення Спільноти, зміцнення економіки ЄС, досягнення кліматичних цілей або підвищення енергетичної безпеки.

Про війну, що триває, у Вільнюсі також наголосили у Міністерстві закордонних справ Литви:

— Війна Росії проти України нагадує нам, що мир в Європі не дається раз і назавжди. Хоча НАТО залишається наріжним каменем нашої колективної оборони та безпеки, водночас необхідні додаткові дії між НАТО і ЄС для зміцнення архітектури безпеки в Європі.

Литва також назвала розширення Спільноти викликом, що стоїть перед ЄС:

— Наша недавня історія показує, що тільки розширення пропонує довгострокову безпеку і стабільність.

Литва підтримує всі країни, які прагнуть до європейської інтеграції, на їхньому шляху до досягнення повноправного членства в ЄС

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

Українські, американські та європейські посадовці, американці українського походження, нобелівські лауреати, науковці, солдатські матері, євангельські лідери та чимало інших долучилися до багатомісячної лобістської кампанії, аби подолати обструкцію законопроєкту про допомогу Україні з боку крайніх правих республіканців. Вони діяли, об'єднані страхом, що Україна може зазнати поразки у своїй екзистенціальній битві проти Росії. Ця кампанія не завжди була скоординованою, але вона була сфокусована на тому, щоб провести закон через Конгрес.

Краплі моря точать скелі

«Я беру таксі до аеропорту у Вашингтоні з почуттям полегшення», — написала у соцмережах після голосування в Палаті представників правозахисниця Олександра Матвійчук. Минулого тижня Матвійчук, співлауреатка Нобелівської премії миру 2022 року, зустрілася з членами Конгресу, щоб розповісти про злочини, які російські окупаційні війська чинять в Україні. А також мала низку зустрічей з лідерами думок.

«Українське громадянське суспільство використовує підхід, який називається «кожен з нас — крапля в морі», що означає, що всі ми, всі наші зусилля є скромними, ми — не боги, ми — люди. Але разом ми можемо змінити реальність на краще».

«Ми намагались діяти на всіх рівнях»

На Капітолійський пагорб Матвійчук привела українсько-американська правозахисна група Razom, яка допомагає координувати лобістські зусилля неурядових організацій.

Саме Razom організувала для членів Конгресу зустрічі з американськими матерями, чиї сини загинули, воюючи в Україні. І з українськими дітьми, які були депортовані до Росії і ціною великих зусиль повернені, а також з десятками інших людей, які могли розповісти про війну з перших вуст. У рідному окрузі спікера Палати представників США Майка Джонсона в штаті Луїзіана представники організації влаштували виставку ― за допомогою спеціальних окулярів віртуальної реальності відвідувачі могли подорожувати зруйнованими війною українськими містами.

На рівні країни Razom запустила інформаційну кампанію на радіо, телебаченні та білбордах, повідомляючи про сотні зруйнованих церков і вбитих християнських пасторів, намагаючись схилити на бік України консервативну аудиторію. Один із таких білбордів поставили прямо навпроти церкви, куди ходить молитися Джонсон, коли буває у своєму окрузі.

«Ми намагалися діяти на всіх рівнях, ― каже один з директорів Razom Микола Мурський. ― Зокрема, привозили до США уламки російських снарядів, що атакували Україну, приходили (до можновладців) і казали: «Ось, подивіться, з чим ми щодня маємо справу! Це влетіло в український будинок, а тепер це у вашому офісі».

Наприкінці січня організація пережила «момент осяяння», адже прийшло усвідомлення, що закон про допомогу може провалитися.

«Ми зрозуміли, що повинні зробити все, що в наших силах», — згадує Мурський і додає, що «десятки організацій і сотні, якщо не тисячі людей, наполегливо працювали» над тим, щоб закон був прийнятий.

Спільна молитва за Україну

У центрі зусиль опинилась спроба переконати Майка Джонсона поставити законопроєкт на голосування.

Razom допомогла організувати розмову Володимира Зеленського з Майком Джонсоном ― і це, як запевняють джерела The Washington Post, відчутно вплинуло на американського політика. Поступово спікер став союзником України. Київ же ухвалив найкраще, як пише медіа, на той момент рішення ― не тиснути на американську сторону й не звинувачувати республіканців у зраді, а просто дати їм, і зокрема Джонсону, час і простір для роботи над питанням.

За словами учасників процесу, для Джонсона, південного баптиста, особливо важливими були аргументи інших членів євангельської спільноти. Спікер зустрічався з численними групами релігійних лідерів із США та України, які повільно, але впевнено підштовхували його до прийняття законопроєкту про допомогу.

Американські євангелісти допомогли розвіяти поширену в консервативних ЗМІ тезу про те, що Україна переслідує християнські громади, вказуючи на те, що насправді це Росія обмежує релігійну свободу.

Джонсон також зустрівся з групами українських євангелістів.

За тиждень до голосування Джонсон розмовляв з євангелістом Сергієм Гайдаржи, чия дружина Анна і 4-місячний син Тимофій загинули в березні в результаті удару безпілотника по їхньому житловому будинку в Одесі.

Сам Сергій та його маленька донька Ліза вижили. Під час зустрічі з Джонсоном Гайдаржи показав спікерові світлини безпілотника. «Того самого іранського безпілотника, який атакував Ізраїль лише кілька днів до цього», — описав його Павло Унгурян, колишній український нардеп, який допоміг організувати знайомство. «Це була дуже емоційна зустріч», — резюмував Унгурян.

Унгурян знає Джонсона понад рік. За його словами, у них «глибокі стосунки». У січні він відвідав «день молитви і покаяння» в Музеї Біблії у Вашингтоні, де Джонсон був головним гостем, а Унгуряна запросили виголосити молитву за Україну.

За його словами, Унгурян і Джонсон встигли лише потиснути один одному руки і обійнятися. «Я попросив усіх, зокрема конгресменів, помолитися за Україну».

‍

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6617f3443bf5da2dcaa3ce5a_Ukraine%20win-Barbara%20Streisand-Sean%20Penn-Timothy%20Snyder.jpg">«Читайте також: «Конгрес повинен дозволити Україні перемогти», — кажуть Барбра Стрейзанд, Тімоті Снайдер, Шон Пенн та інші зірки»</span>

Консульські послуги не для всіх: тимчасове рішення для чоловіків 18-60 років

Марія Гурська: Хотілось би почати нашу розмову з дуже важливої теми — припинення надання за кордоном консульських послуг чоловікам від 18 років. Яким буде очікуваний ефект від цього рішення МЗС? І чого чекати після 18 травня — після вступу у дію закону про мобілізацію?

Василь Зварич: Це був вимушений крок — тимчасово призупинити приймання заявок, щоб вони не накопичувались. Нам потрібно трохи часу, щоб технічно підготуватися до того, як 18 травня запрацює закон про мобілізацію, щоб підтягнути всі алгоритми взаємодії міжвідомчих інформаційних систем, бо прийняття і опрацювання заявок відбувається в електронному режимі. Міністерства повинні відпрацювати цей алгоритм — і ми все відновимо дуже швидко. Призупинення надання консульських послуг можна порівняти із дорогою, яку тимчасово закрили на ремонт. Спочатку, так би мовити, вибачте за незручності. А потім, коли її відремонтують, вона буде гладенька, то всім це буде пасувати. Тобто зараз ми готуємось до технічно правильної формули опрацювання таких заявок в майбутньому.

Давайте детальніше про це: хто зараз зможе отримати консульські послуги у консульських установах?

Давайте спочатку розшифруємо, що таке консульські послуги. Бо коли говорять, що тимчасово призупинили всі консульські послуги, то це неправда. Їх дуже багато.

Тимчасово призупинили лише прийняття заявок від чоловіків призовного віку

Але якщо громадянин України потрапляє в якусь халепу і потребує консульської підтримки, то, звісно, таку допомогу ми надаємо, незалежно від того, цей чоловік призовного віку чи ні. Призупинення прийняття заявок — це більше технічний процес, ми повинні були до цього вдатись, щоб не накопичувались заявки.

Тобто після 18 травня видача паспортів буде, але не для всіх категорій громадян?

Усі заявки, які були подані до 23 квітня до наших консульських установ, у тому числі на отримання паспорта, опрацьовуються і паспорти будуть видані. Варто сказати, що видача оформлених паспортів в консульських установах не припинялась. Щоб тут не було спекуляцій навколо цього. По-друге, треба чітко розрізняти консульські установи від філій ДП «Документ», яке підпорядковане безпосередньо Державній міграційній службі України і жодного відношення до консульських установ чи до МЗС не має. Тому, коли показують черги незадоволених громадян, це не біля консульських установ, це у цих філіях ДП «Документ». У нас, на щастя, жодного ажіотажу не було.

Після 18 травня заявки будуть прийматись у всіх категорій чоловіків. Але, очевидно, будуть якісь додаткові вимоги, які заявник, згідно із законом, повинен виконати, щоб отримати відповідну консульську послугу

Тобто заявник має мати одну з необхідних умов для того, щоб легально перебувати за кордоном, а не стати до лав ЗСУ — наприклад, бути багатодітним батьком і так далі за списком.

Закон України єдиний для всіх — і для чоловіків, які проживають в Україні, і для тих громадян України, які проживають за кордоном. Звичайно, в кожному випадку є свої винятки, які чітко передбачені законом. Але передусім тут йдеться про те, щоб кожен громадянин України, чоловік призовного віку, мав можливість верифікувати свої дані в реєстрах військовозобов'язаних. Зараз, власне, створюється такий механізм, щоб кожен громадянин, який проживає за кордоном, мав можливість зробити це онлайн, без необхідності їхати для цього в Україну.

Паралельно із тим, як відбувається дискусія всередині нашої країни, ми бачимо, як реагують на нововведення наші європейські партнери і сусіди, зокрема Польща. Спочатку міністр оборони Косіняк-Камиш говорить про готовність допомогти з поверненням призовників. Потім міністр внутрішніх справ Кервінський заявляє зворотне, наголошуючи, що відсутність чинного паспорта не буде підставою для позбавлення тимчасового захисту. Якою тут є позиція української дипломатії й уряду? Чого ми очікуємо насправді від наших європейських партнерів, зокрема Польщі, у сприянні мобілізації в Україні?

Передусім, це наше внутрішнє питання. Ми поки не ставимо питання очікувань від наших партнерів. Нам потрібно зробити свою внутрішню роботу, створити можливості для наших громадян, щоб вони могли верифікувати й актуалізувати свої дані в реєстрах. А далі вже будемо дивитися, з якою кількістю таких громадян ми маємо справу. Бо, чесно кажучи, станом на сьогодні ми не маємо точної цифри, скільки чоловіків призовного віку перебуває за кордоном. Всі вони є дуже приблизні. Верифікація цих даних дозволить нам зрозуміти, про яку кількість громадян ми говоримо.

Ми офіційно не звертались ані до польської сторони, ані до будь-кого з партнерів, щоб якимось чином нам сприяли, допомагали у питанні повернення наших громадян в Україну. Бо це дійсно дуже особливе питання

Ми повинні сфокусувати всю увагу на тому, щоб ретельно підготуватися до початку імплементації закону про мобілізацію, щоб для кожного громадянина створити можливості для верифікації своїх даних. І вже відштовхуючись від загальної кількості, будемо продумувати наступні кроки. Але я не хотів би, щоб цю всю тему ми звели до питання якогось примусу чи якихось непопулярних дій.

Передусім ми повинні зробити все для того, щоб кожен громадянин усвідомив свою відповідальність перед своєю батьківщиною, незалежно від місця свого проживання

Звісно, ми розуміємо всі нюанси, всі обставини. Але принцип справедливості діє і повинен бути застосований. Ми повинні думати в першу чергу про наших військових, які перебувають в окопах, наражаючи своє життя, захищаючи батьківщину. Ми повинні брати з них приклад і намагатися донести нашим громадянам, що виїхавши за межі України, це не означає, що ти перестав бути українцем чи громадянином України. Ти, звісно, можеш перестати ним бути, якщо це твоє бажання і твоє право. Але якщо ти залишаєшся громадянином України, ти повинен розуміти, що, окрім прав, у тебе є певні обов'язки.

Європейське бачення щодо сприяння мобілізації в Україні є насправді неоднозначним. Ми бачимо суттєву різницю у підході з боку країн Західної і Східної Європи. Спочатку у Польщі та Литви ми чули про можливі інструменти сприяння. Аж тут лунає заява Німеччини, що вона прийматиме навіть прострочені українські паспорти. І поляки, і литовці були змушені продублювати цей підхід, аби українці, які шукають прихистку в цих країнах, не виїхали до лояльнішої Німеччини на роботу. Але ж справа не в робочій силі, а в тому, що ми стоїмо перед загрозою великої війни в Європі і розуміємо, що після Другої світової війни  не було ще такого конфлікту, як зараз. Реагувати треба зараз, часи змінюються, Європейський Союз мусить виробити якийсь єдиний підхід для того, щоб не Німеччина або країни Західної Європи диктували іншим певні рішення, але й країни Східної Європи, які більше відчувають російську загрозу, також були почуті. Як, на вашу думку, тут потрібно діяти?

Потрібно діяти розумно. Країни Європейського Союзу розуміють, що насамперед має бути відповідний запит з боку української влади. Всі зараз очікують на формування позиції з боку української держави і вже після цього будуть реагувати певним чином в рамках свого законодавства і законодавства Європейського Союзу. Ми всі живемо в умовах війни, розуміємо, наскільки Україні зараз складно. І те, що ми зараз спостерігаємо і бачимо, це відкритість наших закордонних партнерів, які готові нас слухати, готові нас почути і готові реагувати відповідно до наших потреб.

Тому ми будемо далі дуже чітко артикулювати ці свої потреби — і наші партнери відповідним чином будуть на це реагувати

Давайте не будемо драматизувати. Давайте краще фокусуватися на тому, як підтримати наших військових на фронті і як зробити все для того, щоб зберегти українську державу. Якщо не буде української держави, то громадянами якої країни будуть всі ті, хто виїхав за межі країни? Ми повинні так ставити перед собою це питання, а не шукати якісь можливості для того, щоб ухилитися від своїх обов’язків. 

Вертаючись до призупинення консульських послуг для чоловіків 18+, у цій категорії, зокрема, студенти, які не мають зараз підлягати мобілізації — 18-25 років. За словами міністра освіти Польщі Вєчорека, таких 50 тисяч. Коли вони приїхали до Польщі, всі мали паспорти, студентські візи, посвідки на проживання в Польщі тощо. Як бути з українськими студентами в Польщі? Яка позиція української влади відносно них?

Ви виокремлюєте із загального контексту певні категорії громадян. Ми говоримо про всіх громадян і про те, щоб створити їм ще більше можливостей, як не порушувати закон про мобілізацію. Ніхто ж не зобов'язує зараз студентів все кидати і їхати, наприклад, в Україну, щоб отримати послуги, надання яких в консульських установах наразі призупинено. Йдеться про те, щоб той же ж студент отримав можливість верифікувати свої дані у реєстрах військовозобов'язаних.

У нас студенти не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, ніхто їх не змусить припинити навчання за кордоном тільки тому, що вступив у дію закон про мобілізацію

Це трішки такі наративи, які може використати для себе російська пропаганда, але які не будуть на руку тим же студентам. Навіщо створювати серед них паніку? Ніхто не хоче зробити українським студентам гірше. Закон сформований таким чином, що нам потрібно просто зрозуміти і верифікувати дані. Це обов'язок кожного громадянина України. Тут немає ніяких проблем. Ми всі через це пройдемо.

Ми не повинні ділити українське суспільство на тих, хто живе в Україні, і на тих, хто живе за кордоном. Закон один для всіх. Тому кожному громадянину України потрібно шукати можливість, як цей закон виконати

Яка робота ведеться, щоб молоді українські чоловіки хотіли повертатися і ставати до лав оборони української держави?

Це дуже складне питання. Ми спостерігали ще до початку повномасштабної агресії тенденцію, коли невеличкий відсоток громадян, які виїхали, хотіли повертатися в Україну. Зараз в умовах війни ми повинні докласти ще більше зусиль, щоб достукатись до свідомості цих громадян України. Треба не лише здобути перемогу, але й потім відбудовувати цю державу для своїх дітей, онуків.

Ми всі дорослі люди. І якщо в когось свідомість сформована таким чином, що він тікає від української держави, то які б зусилля ви не докладали, ви його назад не повернете. І, можливо, це й добре

Нам потрібно концентрувати свою увагу на тих, хто все ж таки мріють повернутися в Україну, і всіляко заохочувати їх до цього.  

Українські діти у польських школах: основні проблеми

Редакція Sestry запустила великий проєкт, присвячений українським дітям у польських школах — тим проблемам, з якими стикаються маленькі українці, шляхам їхнього вирішення. Як консульська служба регулює питання з українськими дітьми в польських школах? Як працює з інформацією про такі явища як булінг, відсутність психологічної підтримки при адаптації? Чи ведеться певна робота за цим напрямком?

Реальною проблемою є відсутність українських дітей у будь-якій системі шкільної освіти. Є приблизно 200 тисяч українських дітей, які навчаються в польських школах. Умовно кажучи, вони охоплені системою освіти. Натомість є значна частина дітей, їхня кількість невідома, яка або навчається онлайн в системі української освіти, або взагалі ніде не навчається. Це питання, з яким ми намагаємося якось впоратись, аби в першу чергу ставити на перше місце інтерес дитини, а з іншого боку, щоб батьки цих дітей відчували, що держава поруч, що їхні діти не втратять зв'язок з українською системою освіти, що вони будуть нормально розвиватися в дитячому соціумі, спілкуючись зі своїми ровесниками. Тож як варіант — віддати свою дитину навчатися до польської школи і в цих польських школах мали б бути створені умови для збереження дітьми своєї української ідентичності.

Міністерства освіти двох країн зараз працюють над тим, щоб у польських шкільних програмах дати можливість українським дітям навчатися української мови, літератури

І це дуже важливо — і для дитини, бо вона не буде ізольована від суспільства, в якому проживає, а також не буде втрачений зв'язок з українськими мовою, традиціями і культурою. Ця дитина, коли повернеться в Україну, буде більш пристосована для навчання в українській системі освіти. Крім того, ми зараз працюємо над тим, щоб розширити трішки і географічну присутність, і компетенції Міжнародної української школи, яка працює на засадах дистанційного навчання. І мені здається, що потенціал цієї школи далеко не вичерпаний.

Чи реально задіяти всі ці програми вже з вересня, коли українські діти, згідно з рішенням польського уряду, мають обов'язково відвідувати польські школи? Яке місце в цій системі займуть українські школи у Польщі, в яких, власне, сьогодні навчається значна кількість українських дітей? Чи вони будуть змушені змінити навчальні заклади?

Основоположний принцип в цьому процесі — щоб кожна дитина мала можливість реалізувати своє право на навчання. І ми дуже вдячні українським школам, створеним у Польщі, бо вони взяли на себе левову частину у вихованні наших дітей. Я впевнений, що цей формат залишиться, тому що ми не можемо погоджуватись на будь-які зміни у цьому контексті, передусім, щоб не травмувати наших дітей. Ми будемо створювати можливість для того, щоб кожна дитина отримала шанс на навчання — або в українських школах, або через Міжнародну українську школу, допомагаючи їй зайти на польський освітній майданчик і реалізовувати право дітей на навчання, або через польську систему освіти, але з урахуванням певного українського компоненту. Звісно, це певний процес. І для того, щоб і польська система освіти змогла адаптуватися до цього, їм потрібні певні ресурси, їм потрібні люди, їм потрібні відповідні критерії, за якими працювати і навчати українських дітей у своїх школах.

Впевнений, що шляхом діалогу між фахівцями, між міністерствами освіти вдасться знайти такий механізм, який би дозволив з користю для кожної дитини реалізовувати право на навчання

Я так розумію, що зараз Міністерство освіти, уряд України працює над тим, щоб з вересня в тих польських школах, куди підуть українські діти, вони мали можливість вивчення української мови та літератури?

Хоча б частково. З польської сторони ми чуємо, що є певні технічні та законодавчі труднощі, але якщо буде політична воля з обох сторін, можемо вийти на якийсь результат вже з вересня.

Яка доля українських переселенців у Польщі?

Польща є однією з країн, яка тривалий час не дає однозначної відповіді щодо майбутнього українських переселенців. Чого очікувати українцям з тимчасовим захистом після червня, коли добігає термін чергового перегляду статусу біженців у Польщі?

Частково на це вплинула зміна влади в Польщі. Попри це, ніхто з польського боку не залишить поза своєю опікою українських громадян. Ми знаємо, що термін захисту продовжили до 30 червня цього року, але вже є зміни до відповідного закону Республіки Польща, згідно з якими термін буде продовжено до 30 вересня 2025 року. Зараз цей закон уже на завершальній стадії опрацювання.

Я думаю, що найближчими днями його буде ухвалено — і буде ясність щонайменше до 30 вересня 2025 року. І це досить таки серйозний термін, як на мене

Блокада: хто виграв?

Блокада на польсько українському кордоні боляче вдарила по наших країнах і завдала значних збитків. Хто в цій ситуації виграв? Яку роль відіграла у цій блокаді Росія? Чого очікувати далі?

Росія завжди користується суперечками між Україною і Польщею, розганяє ще більше пропаганди, показує, як все погано між українцями і поляками. Насправді не все так погано між українцями і поляками.

Більше того, мабуть, немає ближчих між собою двох народів, ніж українці і поляки, які досконало розуміють одне одного. І цей фундамент міжлюдської співпраці є надзвичайно потужним і міцним

Те, що відбувалося на кордоні, звісно, завдало не тільки економічної, але й такої іміджевої шкоди. Бо світ побачив, що між Україною і Польщею є якісь суперечки. Насправді сьогодні ми вже з вами спілкуємося в умовах, коли кордон повністю розблокований. Жоден пункт пропуску протестувальниками не блокується. І це теж демонструє мудрість наших народів. Дуже ефективним був діалог — і він продовжується на рівні міністерств сільського господарства. Крім того, з ініціативи української сторони ми в цей діалог включили людей, які щодня займаються сільським господарством, — українські і польські асоціації фермерів з різних галузей. І це показує, наскільки ми можемо порозумітися, коли говоримо мовою аргументів і цифр, а не використовуємо популістські наративи, які, можливо, хтось нав'язує нам ззовні.

Це був для нас, скажімо так, ще один тест на міцність. Україна і Польща, два великих стратегічних партнери, успішно пройшли його

Це був урок для всіх і навіть для тих, хто протестував і блокував кордони. Вони теж зрозуміли, що це шлях в нікуди, що блокадою ми нічого не вирішимо, тільки, навпаки, зашкодимо. А в ситуації, коли Україна стікає кров'ю і щодня зазнає ударів наша інфраструктура і економіка, не кажучи вже про людські життя, блокувати кордон, навіть з точки зору моральності, є досить неправильним. Добре, що станом на зараз є розуміння, куди нам далі рухатись і як нам далі співпрацювати. І найголовніше, щоб ми знайшли в собі сили дивитися одне на одного не як на взаємну загрозу, а як на сторони, які мають величезні можливості та потенціал для співпраці.

Шлях до ЄС

Нещодавно почала працювати Рада з питань співпраці з Україною, яка займатиметься, у тому числі, відновленням нашої держави. Розкажіть детальніше, що відомо про роботу, проєкти цього органу?

Я вдячний польському Уряду і Прем'єр-міністрові Дональду Туску за те, що було ухвалено таке рішення. Рада з питань співпраці з Україною — це така досить масштабна інституція, яку очолює Голова комітету у закордонних справах Сейму Польщі Павел Коваль. Фокус діяльності цієї структури спрямований не лише на конкретну тему відбудови, вона охоплюватиме загалом весь комплекс українсько-польських відносин, нашу взаємодію в питаннях різних глобальних процесів, зокрема, діяльності Групи семи і залучення безпосередньо неурядового сектору, бізнесу. До складу цієї ради буде входити громадська рада — представники і бізнесу, й експертних кіл, і неурядових організацій, і органів місцевого самоврядування.

Ми всі знаємо, наскільки важливим для України є досвід Польщі у реформуванні системи органів місцевого самоврядування. Це буде величезний прорив у розвитку співпраці на рівні органів місцевого самоврядування

Протидія ворогу

У ніч на 27 квітня російська ракета впала за п’ятнадцять кілометрів від польського кордону. Це не вперше така ситуація загрози польському повітряному простору з боку РФ. Які можуть бути варіанти реагування з боку польської влади? Чи може йтися, наприклад, про часткове закриття неба?

Ми не можемо вирішувати за польську державу. Єдине, на чому я постійно наголошую, це те, що такий справжній антиракетний щит зараз розташований в Україні. І наші міжнародні партнери з Європи та світу повинні зробити все, щоб максимально зміцнити його. Саме тому і Президент, і уряд України, дуже активно ведуть роботу над зміцненням системи протиракетної оборони України, над збільшенням кількості систем Patriot для оборони повітряного простору. І це буде оборона і захист не тільки повітряного простору України, але також і Польщі. Вважаю, що ефективна робота систем Patriot в Україні не допустила б, щоб російська ракета влетіла в повітряний простір Польщі. 

Україна отримала довгоочікуваний пакет допомоги від США у майже 61 млрд доларів. Який тут внесок польської дипломатії у прийняття в цілому цього позитивного рішення Конгресу в наданні Україні допомоги?

Ми всі були з вами свідками того, наскільки активно включився весь польський істеблішмент у лобіювання ухвалення рішення про цю допомогу. Ми всі були свідками спільного візиту Президента і прем'єр-міністра Республіки Польща до США. Крім того, дуже активно включився так званий десант з польських політиків, депутатів Сейму і сенаторів, які днювали і ночували в Сполучених Штатах, розмовляли з усіма політиками з різних політичних таборів. І це теж дало свій ефект. Вашингтон побачив, що це не лише питання України, це питання всієї Європи. Ми вдячні Сполученим Штатам за те, що врешті це рішення ухвалено, а польським колегам та друзям за те, що вони проявили свою активність.

В одному із звернень Президент України Володимир Зеленський заявив, що хоче отримати запрошення України в НАТО під час саміту Північноатлантичного альянсу в Вашингтоні. Чи зможуть Польща та Україна спільно вже вдруге вибороти вашингтонське диво для України?

Безперечно, членство України в НАТО відповідає також інтересам Польщі, тому що це найкраща гарантія безпеки не лише для України, але і для всього нашого регіону і всього євроатлантичного простору. Тому ми бачимо, що Польща теж дуже активно лобіює нас і в цьому питанні.

Ми ставимо перед собою завдання бути запрошеними до членства в НАТО уже під час липневого саміту Альянсу у Вашингтоні. І мені здається, що це завдання є цілком виправданим і цілком реальним. Потрібна політична воля для цього всіх країн-членів НАТО

У першу чергу, вона повинна базуватися на прагматизмі і на тому, що уже ми бачимо як доконаний факт — з військової точки зору Україна уже себе веде як член НАТО. Ми оволоділи і західними зразками озброєння, ми показали, що цінності, на яких сформоване НАТО, для нас не є порожнім словом, що ми не тільки про них говоримо, але і готові відстоювати їх ціною власного життя. Членство України в Альянсі тільки зміцнить цю структуру і стане значною мірою додатковим стимулом для багатьох інших країн-членів Альянсу посилити свої військові спроможності.

А як щодо безпекової співпраці саме Польщі та України? Наскільки значним є обсяг допомоги, наданої Польщею Україні за ці два роки, зокрема військової допомоги? І чи очікувати створення спільних оборонних підприємств?

Польща одна з перших протягнула руку допомоги Україні. Польща одна з перших надала Україні військову підтримку, такі довгоочікувані танки Леопард, вона бере участь у міжнародних коаліціях, які створені для зміцнення обороноздатності України. І роль Польщі у захисті української держави від російського агресора є величезною.

Варшава зацікавлена в перемозі України, тому що повна справедлива перемога України, яка полягатиме у витісненні російських військ з усієї території України, в тому числі з Криму і з Донбасу, це є теж додатковою гарантією безпеки для Польщі

Усвідомлюючи це, Польща декларує і не тільки словом, але і своїми практичними діями робить все для зміцнення оборонного потенціалу України, постачання зброї і амуніції триває.

Велика угода між Польщею та Україною: коли може бути підписаний цей документ?

У нас всі угоди між Україною і Польщею великі. У нас немає маленьких договорів, тому що всі вони дуже важливі. І якщо ви говорите про цей основоположний договір від 1992 року, який ми хочемо видозмінити трішки до існуючих реалій, то робота над цим документом дуже копітка і вона триває. Станом на зараз вона опрацьовується з польського боку. Але ми також багато уваги приділяємо підготовці договору про безпекові гарантії. Польща приєдналася до декларації Групи семи, яка була ухвалена торік під час Вільнюського саміту НАТО. Одним з положень цієї декларації є власне укладення двосторонніх угод про гарантії безпеки. Ми з Польщею працюємо над таким договором, який чітко окреслить завдання і дії Польщі та України із зміцнення безпеки. Ми сподіваємось, що робота над цим документом буде завершена максимально швидко, тому що це документ про те, що турбує нас всіх уже сьогодні і зараз.

Через два роки після початку повномасштабного вторгнення Росії спостерігається посилення песимізму щодо можливості України до захисту. Контрнаступ України, розпочатий минулого літа, не досягнув заявлених цілей через постійні затримки із постачанням західного озброєння, а тим часом Росія збільшила військове виробництво і досягнула невеликих територіальних успіхів. Як наслідок, почали лунати заяви, чи не настав час для України та її союзників переосмислити цілі та подумати про регулювання на перемовинах.  

В історії Європи вже таке було. Аналогічне питання піднімалось у 1941 році — через два роки після вторгнення у Польщу і початку імперіалістичних захоплень нацистської Німеччини. Серед знаних діячів, які агітували проти вступу США у Другу світову війну, був Чарльз Ліндберг, який стверджував, що жодних шансів на успіх нема, і що буде краще, якщо війна в Європі «закінчиться без остаточної перемоги».

Такі роздуми виглядають дуже схожими на ті пораженські розмови, які лунають щодо перспектив України. Утім, є одна відмінність: у 1941 році ситуація була похмурішою. До кінця 1941 року нацистська Німеччина окупувала Францію, Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди і значну частину Східної Європи, а у червні того ж року напала на СРСР. Країни «вісі» — Німеччина, Італія, Японія — здавались непереможними. 

Крім того, перші два роки Другої світової війни завдали величезної шкоди цивільному населенню. Через масовані атаки міст загинули тисячі людей і нанесено суттєвих економічних збитків. Євреїв зі всієї Європи гнали у гетто і відправляли у концтабори. Експлуатація, силові репресії, геноцид — все це темною тінню огортало значну частину територій, які перебували під німецьким контролем. 

Нацистська Німеччина брала сили із фізичних ресурсів і людського капіталу окупованих територій. До 1941 року 37% ВВП Франції направлялось — у вигляді платежів окупантам — на потреби німецької військової машини. А після того, як у червні 1941 року нацисти віришили розірвати пакт Молотова-Ріббентропа, СРСР втратив половину промислових потужностей і частину найкращих аграрних земель. 

Ця жорстока система експлуатації різко відрізняється від невдалих спроб Росії поставити під контроль українські ресурси. Наприклад, завдяки «гуманітарному коридору» Україна успішно прорвала російську морську блокаду її чорноморських портів. Як наслідок, у грудні об’єми експорту зерна з України перевищили максимальний місячний об'єм, встановлений у рамках домовленостей із Росією за сприяння ООН.  

Крім того, мобілізація в Україні протягом останніх двох років, хоча й була серйозною, виявилась набагато м’якшою, ніж, наприклад, у Великій Британії під час Другої світової війни. У вересні 1939 року Велика Британія оголосила загальну мобілізацію чоловіків віком від 18 до 41 року. До кінця 1941 року різні види мобілізації застосовувались до незаміжніх жінок віком від 20 до 30 років і чоловіків молодше 60 років, притому чоловіки до 51 року призивались на військову службу. Колишні британські колонії, які входили до складу Співдружності (наприклад, Австралія, Канада, Нова Зеландія, ПАР), направляли свої війська для підтримки союзників, хоча на них не було прямих атак. 

Що стосується мобілізації матеріальних ресурсів, то тут Євросоюз має проблеми з постачанням Україні обіцяного мільйона артилерійських снарядів. А ось Велика Британія через два роки після початку Другої світової війни витрачала 53% національного доходу на військові потреби, а Америка заснувала історично важливу програму ленд-лізу і переорієнтувала весь свій промисловий потенціал на потреби оборони. Така підтримка стала ключем до зміни ходу війни, що дозволило союзникам звільнити Європу від тиранії і продовжити шлях до нової епохи миру і співробітництва на континенті.  

Амбіційні плани президента Росії Володимира Путіна виглядають сьогодні явно приреченими на відміну від планів Адольфа Гітлера в 1941 році. Російська армія зазнала поразки під час первісної атаки на Київ, її відтіснили від Харкова і Херсона, вона не зробила жодних суттєвих проривів, хоча її втрати рахуються сотнями тисяч, при цьому знищена вже майже третина військово-морського флоту РФ. Розміри російської економіки, пронизаної корупцією і непотизмом, нікчемні порівняно з об'єднаною економічною міццю союзників України: ВВП Росії приблизно дорівнює ВВП штату Техас. 

У порівнянні з Європою 1941 року, сучасний Євросоюз має можливості для супротиву російській агресії. Однак перемога ніколи не буває гарантованою. Для перемоги треба, щоб Захід (й особливо США) відклав у бік внутрішньополітичні суперечки й проявив політичну волю, надавши Україні постійну й надійну військову й фінансову допомогу. Будь-які нові затримки з фінансуванням загрожують поставити країну у вкрай вразливе становище. Євросоюз, зі свого боку, має мобілізувати економічні ресурси для розширення оборонного виробництва. Жертви, які треба приносити сьогодні, бліднуть порівняно з жертвами часів Другої світової війни, тоді як дивіденди довгострокового миру будуть не менш цінними.

Через два роки після початку Другої світової війни нацистська Німеччина окупувала 33% європейського континенту, а інші країни «вісі» терироризували решту світу. Утім союзники, єдині у своєму рішучому настрої перемогти і у своїй готовності мобілізувати ресурси, відмовилися здаватися. На цьому етапі імперіалістичної агресії Росія контролює лише 18% територї України, і вже більше року вона не може добитись будь-яких суттєвих успіхів. Якщо з'ясується, що Росію занадто важко перемогти, причиною буде не відсутність ресурсів, а кричуща відсутність лідерства.

Автори:

Тетяна Дерюгіна — асоційований професор фінансів в Іллінойському університеті в Урбані-Шампейні. 

Анастасія Федик — асистентка-професорка фінансів у Каліфорнійському університеті в Берклі.

Copyright: Project Syndicate, 2024

— Конкуренція з боку українського сільського господарства неминуча — і ми повинні добре до неї підготуватися. Спосіб зробити це — не перекривати кордон, — твердить професор Познанського університету природничих наук Вавжинець Чубак.

Водночас він підкреслив, що свою конкурентну перевагу треба шукати у вищій доданій вартості сільськогосподарської сировини: розвитку тваринництва в індивідуальних господарствах, переробці агропродовольчої продукції, формуванні якості та бренду польської продукції. На думку професора Чубака, побоювання, що наплив українського зерна зруйнує польське сільське господарство, сильно перебільшені. Також демонізуються наслідки майбутнього вступу України до Європейського Союзу.

Як зазначив Вавжинець Чубак, Україна в першу чергу експортує сільськогосподарську сировину, тобто зернові та кукурудзу, а також є значним світовим експортером соняшникової олії:

— Однак Європа не є традиційним напрямком для українського експорту, який до війни йшов переважно в Азію та країни Північної Африки.

Якщо вдасться зберегти чорноморські маршрути та експорт на ці ринки, ризик розміщення українського зерна на європейських ринках, зокрема у Польщі, значно зменшиться

На думку Чубака, ситуація зміниться зі вступом України до Європейського Союзу, оскільки тоді може виникнути так званий «ефект створення нової сили та пересування ринку» у зовнішній торгівлі — тобто, користуючись перевагами участі України в єдиному європейському ринку, значна частина української сільськогосподарської продукції піде в ЄС, в тому числі на польський ринок.

Він запевнив, що всупереч поширеній думці, експорт українських зернових не стане фактором, який радикально змінить баланс сил і зруйнує ринок ЄС, хоча його вплив, звісно, буде відчутним:

— Важливо усвідомлювати масштаби європейського сільського господарства. Наразі ЄС виробляє 280 мільйонів тонн зернових, а весь український експорт сьогодні становить 20 мільйонів тонн на рік.

Вступ України до Європейського Союзу, на думку професора, є питанням часу. Однак цьому передуватиме процес адаптації законодавства та норм, як це було у випадку всіх раніше прийнятих країн. Й однією з ключових сфер переговорів буде саме сільське господарство. Україна повинна буде відповідати всім критеріям конвергенції:

— Це займе ще багато років, тому ми ще можемо до цього підготуватися. Однак, якщо ми проспимо цей час, зіткнення з реальністю буде болючим, а конкурентоспроможність польського сільського господарства буде серйозно підірвана.

За словами Чубака, Польща вже багато років не має довгострокової аграрної політики. Натомість існують ситуативні заходи, які є політично керованими або вимушеними, наприклад, аграрними протестами.

— Фермери домоглися відтермінування набуття чинності «Зеленої угоди» та введення ембарго на продукцію з України, але це не забезпечить сильної конкурентної позиції польського сільського господарства в майбутньому, — наголосив Чубак.

Прикладом помилок в аграрній політиці є також розподіл коштів допомоги: «Замість того, щоб зосередитися на проінвестиційних заходах, спрямованих на великі товарні господарства, кошти розпорошуються, наприклад, шляхом переведення частини з фондів реструктуризації (так званий ІІ стовп Спільної аграрної політики) на прямі виплати».

На думку експерта, польське сільське господарство зможе ефективно конкурувати з українським, якщо зосередиться на тих сегментах виробництва, в яких воно має перевагу:

— Сферою українського сільського господарства є виробництво так званої первинної сировини: основних зернових, кукурудзи. За різними даними, від третини до половини посівних площ там належить агрохолдингам, тобто великим агропромисловим комплексам, де економія на масштабах є колосальною. Це величезні підприємства, де застосовуються сучасні технології вирощування сільськогосподарських культур і якими керують висококваліфіковані менеджери.

У польських фермерів немає шансів конкурувати з ними в цьому сегменті виробництва

Чубак бачить можливості для розвитку польського сільського господарства у збільшенні виробництва тваринницької продукції. При цьому він зазначив, що в Польщі воно набагато більше, ніж в Україні:

— Ми виробляємо вдвічі більше м'ясного поголів'я, а у випадку зі свинями пропорції ще більш сприятливі для нас.

Водночас він додав, що у Польщі є простір для розвитку свинарства:

— На піку розвитку ми мали 21 мільйон голів у країні. Сьогодні у нас трохи більше ніж 9 мільйонів, а це означає, що у нас є можливість виростити кілька мільйонів тонн зерна, яке можна було б використати для годівлі тварин.

Іншим важливим питанням, на його думку, є розробка продуманої програми розвитку агропродовольчої галузі:

— Нам потрібно будувати дрібнотоварну переробку з доданою вартістю на рівні фермерських господарств. Звичайно, мова не йде про те, щоб кожен фермер відкрив пекарню чи м'ясну лавку поруч з фермою.

Але великі агровиробники могли б створювати виробничі групи або кооперативи, щоб спільно виробляти корми, мати частки в місцевих млинах тощо

Також необхідно створювати польські агропродовольчі бренди на міжнародних ринках, що вимагає не лише роботи, але й фінансових витрат, наголошує експерт:

— Наразі ми не маємо жодного. Ми повинні брати приклад з Італії, Швейцарії чи Франції, де витрати на робочу силу набагато вищі, ніж у нас, але завдяки впізнаваним брендам тамтешні агропродовольчі продукти, наприклад, сири, продаються з високою доданою вартістю.

На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.

Марія Гурська: 23 квітня 2024 року Сенат Сполучених Штатів Америки проголосував за пакет військової та фінансової допомоги Україні на суму майже 61 мільярд доларів. Вже 24 квітня Джо Байден підписав цей закон. Ми розуміємо, наскільки ця підтримка зараз важлива для української армії, для України. А яке стратегічне значення має ця допомога?

‍Павел Коваль: Насамперед ця допомога має тактичне значення, адже якщо зброя вчасно буде поставлена ​​в Україну, ми маємо велику надію, що Путін тактично не пройде, не прорве лінію фронту — і що не трапиться біди. Стратегічне значення тут у дечому іншому — цей пакет допомоги дає усім нам час, щоб виготовити ще трохи зброї та підготуватися до війни у ​​другій половині цього року та у наступному. Про це треба думати. Торік хтось не прорахував і не приготувався з цього боку лінії фронту, бо сама вона дуже добре підготовлена — і з точки зору інформаційних технологій, і в інших відношеннях. Я сам це бачив, коли був на фронті, на мене це справило враження.

Сподіваюся, проблем з боєприпасами більше не буде. Тепер нам, ймовірно, вдасться зупинити Путіна

Він не піде далі на Захід, а українці мають шанс втримати лінію фронту. А поки забезпечуємо українців зброєю. Перше — це захист в повітрі, дуже важливий елемент. Друга річ — розмінування. Торік обладнання серйозно не вистачало. Я говорю про тральщики для забезпечення безпеки у Чорному морі. І третє — це ракети, які можуть вражати на російській території цілі за кілька сотень кілометрів від лінії фронту. 

‍За тиждень до та під час ухвалення рішення у Конгресі, а потім і в Сенаті, ви перебували у Вашингтоні з дипломатичним візитом. Як все це виглядало зсередини і що стало вирішальним? 

На це рішення вплинуло два, а може, й три основні елементи. Першим, на мій погляд, стала напруга серед європейських союзників Сполучених Штатів. Адже раптом виявилося, що США, які звикли бути першими в усьому, не відіграють найвизначнішої ролі в допомозі Україні. Військову американську допомогу ще можна порівняти з наданою європейськими союзниками, а от гуманітарної допомоги від Вашингтону суттєво менше. Тож раптом всі побачили, що Сполучені Штати в цьому відношенні не справляються добре. Почався тиск, поштовхом до якого став твіт прем'єр-міністра Дональда Туска. Він раптово залучив французів, німців, а потім країни Північної Європи, чехи також дуже сильно підключилися. І всі почали тиснути на США, кажучи спікеру Палати представників Конгресу Майку Джонсону: «Чоловіче, ти можеш стати Чемберленом! Ти, мабуть, хочеш бути Черчілем, але будеш-таки Чемберленом». Адже Джонсон міг вже за мить стати тим, хто впустив би цього Путіна — сучасного Гітлера — в Європу. 

Ще одним фактором, як мені здається, була совість. Така собі політична совість. Джонсон вирішив, що не хоче брати на себе відповідальність

Це безперечно мало місце. Значним було і дуже сильне лобі всередині Сполучених Штатів. І тут був наступний аргумент: «Цю зброю та боєприпаси загалом, купуватимуть тут, у Сполучених Штатах. Тому якщо ви не проголосуєте за це, ви послабите оборонну промисловість, виробництво, наприклад, в Алабамі». І, наостанок, важливим аргументом була інформація про серйозний ризик прориву лінії фронту. Про це йшлось у даних розвідки, які дійшли до нас. І про це багато говорили в Сполучених Штатах, у Вашингтоні — і зрештою це вдалося донести до лідерів Конгресу.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66292dc1dc348a5aac74f086_EN_01617742_1590.jpg">Підпис Байдена є: постачання зброї для України розпочнеться негайно</span>

‍Від США Україна отримає далекобійні ракети ATACMS. Чи стане це достатнім аргументом і прикладом для канцлера Німеччини Олафа Шольца, щоб врешті надати Києву крилаті ракети Taurus?

Давайте дивитись на динаміку ситуації. Сьогодні це неможливо, але буквально за два-три тижні ми з вами, ймовірно, побачимо, що це вже можливо. Так було з танками, так є зараз з американським пакетом допомоги. Така вже є природа війни, що країни повільно ухвалюють рішення, але зрештою вони таки їх ухвалюють. Я впевнений, що Німеччина також приєднається до цього. 

‍У Бундестазі припустили, що цей пакет допомоги від США може стати останнім для України у осяжному майбутньому. Чуємо думки експертів про те, що цей пакет важливий, але він не стане проривним, і надалі все може бути тільки гірше. Що можемо сказати критикам і песимістам?

А що ми взагалі можемо сказати про майбутнє? Кожен пакет може виявитися останнім. А може виявитися першим із багатьох. А може бути ще якось інакше. Я дійсно не знаю, чому люди думають, що цей пакет останній. Що я можу відповісти на це? Не будьте песимістами, дійте по-своєму. Якщо це політики, публіцисти, лідери думок, то нехай кожен робить те, що повинен зараз робити. Ця війна — це виклик Путіна всьому Заходу. І в цьому сенсі ми допомагаємо Україні, але передусім — собі.

Ми захищаємо Захід, ми захищаємо наші цінності, нашу цивілізацію від Путіна. Це достатньо серйозні аргументи

‍Українські військові експерти кажуть, що за достатньої кількості зброї Україна вже цього літа зможе розпочати контрнаступ для звільнення своїх територій від російських загарбників. Водночас західні експерти кажуть, що Путін вже цієї осені, а можливо, навіть і влітку, спробує прорвати фронт і захопити Харків. Такі плани підтверджують нещодавні заяви російського міністра Лаврова, стверджують в американському Інституті вивчення війни. Від чого ж залежить розвиток подій?

Від того, хто буде краще підготовлений та наскільки вмотивованими будуть союзники. Що стосується України, то Київ має провести мобілізацію. У цьому українську державу ніхто не замінить. Тут не так багато способів допомогти. Вони мінімальні. Однак Захід повинен вчасно доставити боєприпаси. Без цього нікуди. 

‍23 квітня українські дипломатичні установи припинили надання консульських послуг українським чоловікам призовного віку. Польський міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Польща готова допомогти Україні повернути призовників. Хоча поки нема жодної конкретики, в який спосіб. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас уточнює, що це можуть бути обмеження у соціальних виплатах, видачі дозволів на роботу та інших документів. Але Литва тут чекає на приклад Польщі. Якою буде ця польська ініціатива?

Деякі речі, ми, цілком ймовірно, зможемо це зробити. Проте хотілося б уникнути одного непорозуміння. Питання мобілізації — це завжди питання конкретної країни, її суверенітету тощо. Тому інші країни можуть допомогти, але вони не можуть переступити певну межу, за якою іде усе, що стосується самої української держави. Цим повинні займатися у першу чергу українські інституції. І я не хотів би, щоб ми переносили кордони так далеко, щоб складалося враження, наче це інші країни відповідальні за мобілізацію в Україні.

‍Погоджуюсь з вами, але зараз Україна пішла на ключовий крок і запровадила обмеження. Тепер чоловіки 18-60 років не можуть отримати паспорт за кордоном. Які симетричні кроки може зробити Польща, щоб допомогти Україні повернути військовозобов’язаних повнолітніх чоловіків для захисту європейських кордонів?

Можливо, це мають бути кроки, пов’язані з декларуванням свого статусу щодо оборони, участі в захисті України, при різних процедурах. Я не дуже хотів би вдаватись в подробиці, але все ж хочу, щоб це прозвучало чітко. Це справа української держави.

Ми можемо трохи допомогти з цим. Навіть з різних  психологічних причин ми не можемо переступити певної межі, тому що тут багато аспектів. Але допомогти ми можемо. Допомога буде

‍Росія атакує енергетичну інфраструктуру України, не чекаючи холодів. Politico пише про перспективи проєктів зеленої енергетики в Україні. Ідеться про те, що це гарне рішення для нас, адже об'єкти сонячної та вітрової енергії завдяки своїй розкиданості і малим формам стають складнішими цілями для російських ракет.  Чи бачить тут польська Рада з питань співпраці з Україною простір для рішень?

Енергетичні питання є одними з ключових тем основних напрямків нашої роботи. Це стосується також адаптації України до вступу в ЄС, яка відбуватиметься під час переговорів. Звісно, ​​сьогодні критикують «зелений курс», але це не лише питання сільського господарства, це й питання енергетики, і сільського господарства, й енергоефективності в містах. Про все це йтиме мова в процесі переговорів про вступ. Але це також стосуватиметься плану відбудови, де не йдеться про реконструкцію одне до одного — щоб відновити усе, як воно було до війни. А якщо говоримо про енергетику, то йтиметься також про розумне споживання й використання зеленої енергії і ​​унезалежнення від Росії. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6626d94883dffb2e69082ceb_shutterstock_2223755535.jpg">Нові блекаути: чи буде чергова хвиля українських біженців до Європи після ударів по ТЕС?</span>

‍Тож ми очікуємо в Україні і польський бізнес, і інвесторів!

Не тільки інвесторів, але й державних інвестицій. Це великі кошти, які прийдуть до вас після війни і які будуть частиною міжнародних фінансових структур. 

‍Але найскладнішим тут є те, що для відновлення ми не можемо чекати кінця війни.

Дещо можна відновлювати прямо зараз. Якщо ж говорити про реконструкцію після великої війни, це креативний процес, адже, наприклад, структура населення змінюється, більшість людей живуть зараз в зовсім інших місцях, переїжджають через війну і не хочуть повертатися на старі місця. Країни ніколи не відбудовуються так, як було раніше. Житлові квартали повинні відновлюватися за технологіями, які передбачають екологічні підходи до енергії.

‍І про такі рішення думаємо вже зараз! 

Вже є конкретні базові напрацювання того, як це виглядатиме після війни.

‍1 травня має відбутись зустріч президента Польщі Анджея Дуди і прем'єр-міністра Дональда Туска. Темою розмови буде розміщення ядерної зброї у Польщі за програмою НАТО Nuclear Sharing. Генсек НАТО Єнс Столтенберг під час свого візиту до Варшави 23 квітня заявив, що Альянс не має планів розширення зони дислокації ядерної зброї. На вашу думку, чи потрібне Варшаві та Києву розміщення ядерної зброї в Польщі?

Ми маємо гостру внутрішню політичну дискусію щодо цього. Президент привселюдно оголосив про це без жодних консультацій з урядом. Ця ідея, звісно, давно циркулює серед різних експертів з безпеки. Це має сенс, але лише за певних умов, включаючи готовність США зробити такий крок. На даний момент відповіді дуже стримані. Президент Польщі дуже поспішив із цією пропозицією, а тепер виявилося, що він залишився на льоді [польський фразеологізм, український аналог «обіцяти золоті гори»], бо не отримав чіткої підтримки з боку Заходу.

Я зараз не оцінюю, це була добра чи погана ідея. Потрібно просто думати про те, як і що ми комусь повідомляємо. І не бігти із цими ідеями одразу до преси

‍23 квітня Європейський парламент підтримав продовження на один рік угоди про безмитну торгівлю продуктами харчування з Україною, яка передбачає додаткові гарантії для захисту європейських фермерів. Чи задоволені цим рішенням польські фермери  і чи означає це, що блокади більше не буде?

Були обговорені певні елементи, певні рішення, пов’язані з обробкою і добривами, певні обмеження щодо застосування принципів «зеленого курсу» в сільському господарстві. Про деякі речі вдалося домовитися, якщо говорити про питання сільського господарства. Не про все. Завжди обов’язково знайдеться хтось, хто скаже, що цього недостатньо. Але загалом ми просуваємося в бік спільного бачення в Європі. Є інтереси Іспанії, Португалії, Франції, Італії, наші і багатьох інших країн — і нам потрібно разом на все це поглянути і зрозуміти, де є простір для компромісу. Я можу гарантувати лише те, що ми будемо захищати наших виробників.

Україна також буде захищати своїх виробників, коли вступить до ЄС. Це азбука європейської політики. Ніхто в ЄС ніколи не буде діяти інакше, адже одразу втратив би владу

‍Європейський парламент 22 квітня востаннє у цьому скликанні зібрався на пленарне засідання перед майбутніми виборами в червні. Які підсумки?

Передусім, те, що наступні вибори до Європарламенту через 5 років можуть відбутися вже з українськими кандидатами! Максимум через 10 років. Все залежить від того, як підуть переговори. Сподіваюся, що швидко. Україна повинна мати свої місця в Європарламенті. Я також є прихильником розподілу місць у різних інших органах, наприклад, у Комітеті регіонів. Я думаю, що найближчим часом в Європарламенті повинні з’явитися спостерігачі від України. Раніше така процедура була у Польщі. Якщо ж говорити про роль Європарламенту під час війни, тут потрібно наголосити на постаті самої президентки Роберти Мецоли, яка була дуже активною і заангажованою в українську справу. Європейська влада нинішньої каденції загалом була чудовою — я часто дивився на дії Урсули фон дер Ляєн із захопленням і прихильністю, так само, як і на дії пані Мецоли. Що стосується самого Європарламенту, то це хороша інституція з точки зору вибивання дверей. Це такий таран, авангард політики, який торує шлях для України, коли йдеться про військову допомогу, розширення та переговори про вступ. 

‍Чого Польща очікує від наступних виборів до Європарламенту в червні?

З польського боку є команда добре підготовлених кандидатів, сильних гравців — і це позитивно виглядає. Те, що турбує, це спроби Росії впливати на вибори в ЄС. Та я обіцяю навіть самому собі контролювати цю виборчу кампанію і захищати її від тролів, ботів, спроб дискредитації політиків, які критикують Росію. Всього цього скоро за все буде ще більше, воно обов'язково повилазить.

Але добре, що влада ЄС це вже помітила і каже: «ми захистимося від впливу Росії на виборах!»

‍Наприкінці я хотіла б, аби ми кілька слів сказали про російський вплив в контексті подій у Грузії. Ми розпочинали наш шлях до Європейського Союзу. Грузинські реформи Саакашвілі були прикладом для України. Та те, що зараз відбувається, можна назвати транзитом від демократії в обійми Росії. Що можна сказати з цього приводу?

Опитування громадської думки показують, що Грузія надалі є одним із найбільш проєвропейських суспільств. Саме суспільств, а не держав, тому що грузинська влада є надзвичайно розділеною. Зараз в країні перемагає тренд закручування гайок і застосування рішень, які використовує Путін. Очільник Кремля боїться, що Грузія піде в бік революції, якихось серйозних політичних змін — і він тисне на Іванішвілі та грузинську владу, щоб вони тиснули на громадянське суспільство. Але, знаєте, чим сильніше хтось тисне, тим швидше це викликає якийсь бунт. Тому якщо не зараз, то наступного разу Грузії вдасться.

Якби під час Другої світової війни союзники мали б такі самі суворі обмеження, то вони не змогли б придбати десантні кораблі для висадки у Нормандії в 1944 році, озброїти армію Вільної Франції під командуванням генерала Шарля де Голля чи вчасно розмісити військові облігації. Чинне регулювання знижує здатність ЄС пом'якшувати наслідки цієї війни для Європи і захищатись від широкого спектру гібридних атак, а також пролонгує військову агресію Росії проти України.  

Саме тому деякі європейські лідери все частіше закликають ЄС перевести економіку на військові рейки. Наприклад, президент Франції Еммануель Макрон створює коаліцію країн для посилення підтримки України.

І попри те, що такий крок дуже потрібен, всі зусилля поки що обмежуються лише військовою сферою. Через це Україна та ЄС залишаються вразливими на інших напрямках

Наприклад, процедура фінансування і будівництва нового інтерконектора для зв'язку з енергосистемою України (він може стати вкрай потрібним, бо Росія активізує удари по енергетичній інфраструктурі) навряд чи буде відмінною від довоєнних процедур. Як і тоді, проєкт, на реалізацію якого достатньо було б року, затягується на роки через бюрократичні бар'єри. 

Восени 2022 року, коли Росія почала знищувати генеруючі потужності України, Румунія запросила кошти на будівництво інтерконектора з енергосистемою Молдови (ця країна теж почала зіштовхуватись із відключеннями електроенергії) із фонду NextGenerationEU — програми відновлення економіки ЄС після пандемії. Попередня оцінка тривала 9 місяців. Євросоюз дійшов висновку, що цей проєкт є економічно недоцільним.

Такий висновок є коректним з точки зору критеріїв фінансування проєктів NextGenerationEU, а також з точки зору максимального збільшення прибутку, однак у ньому ігноруються ширші ризики брутальної війни, яку Росія веде з Євросоюзом і країнами-кандидатами на вступ до ЄС

Подібні проблеми виникають і з іншими видами інфраструктурних витрат. Якщо Польщі чи Естонії сьогодні треба побудувати дорогу чи міст для безпекових цілей (наприклад, щоб покращити свою здатність швидко розгортати військові тили вздовж кордонів чи на важкодоступній місцевості), їм важко отримати доступ до пришвидшеного фінансування від міжнародних фінансових інституцій, Фонду згуртованості ЄС чи фонду NextGenerationEU, не кажучи вже про Світовий банк. Але бюджетні витрати, які виглядають нерозумними у нормальні часи, набувають нового сенсу в умовах воєнної економіки.

Більше того, всі країни ЄС отримали би зиск від покращення можливостей прикордонних країн ЄС переміщувати війська та оборонну техніку

Дипломатично Європа займає тверду позицію, але вона ще досі вагається, коли справа стосується виділення ресурсів. Ця ситуація нагадує перші роки багаторічної боргової кризи в єврозоні, яка почалась 2009 року, — принаймні до того моменту, коли у 2012-му президент Європейського центрального банку Маріо Драгі дав відому обіцянку, що ЄЦБ зробить «абсолютно все, що потрібно» для порятунку євро. Євросоюз поки ще не має обов'язку «зробити абсолютно все, що потрібно», щоб залишити Росію без перемоги. Контраст між тим, як блок виділив 750 млрд євро на фонд відновлення економіки після пандемії, і тим, як він ледь-ледь знаходить бодай 100 млрд євро на екзистенційну боротьбу України у найбільшій з 1945 року війні на континенті, пояснюється ворожістю Європи до загальних проєктів поза економічною сферою.    

Євросоюз повинен змінитись — і достатньо швидко, щоб пом’якшити російську загрозу безпеці. Це означає, що треба надати більше допомоги Україні, розробити надзвичайний план нарощування вітчизняного оборонного виробництва, ухвалити європейський закон «Про оборонне виробництво» (скорочено DPA).

По-перше, ЄС варто подумати про підтримку України за допомогою програми «ленд-лізу», яка аналогічна тій, яку США використовували для постачання союзникам військової техніки, продовольства й інших матеріальних ресурсів до того, як Америка офіційно вступила у Другу світову війну. США з відстрочкою оплати виділили товарів на суму близько пів сотні млрд доларів (станом на сьогодні це приблизно 800 млрд доларів). 

Основна частина цих боргів була погашена у рамках «спільних дій» зі створення лібералізованого економічного порядку. Одна частина була зрештою виплачена — Велика Британія зробила останній платіж по цьому кредиту у 2006 році. Євросоюз міг би використовувати колективні запозичення для фінансування такої програми, як це було раніше зроблено з фондом постпандемічного відновлення.

Можна стверджувати, що загроза, яка виникла перед ЄС через війну, суттєвіша за ту, яка була від Covid-19

По-друге, європейська влада повинна розробити план дій на випадок надзвичайних військових ситуацій, у тому числі конверсію цивільних заводів в оборонні. Згадаймо, що під час Другої світової війни компанія Ford почала збирати бомбардувальники B-24, а компанія Chrysler зайнялась виробництвом танків. 

Зрештою європейський закон «Про оборонне виробництво» міг би пом'якшити наслідки гібридної агресії проти ЄС з боку ворожих держав, у тому числі для енергоінфраструктури, телекомунікаційного обладнання і постачання газу. Також він би створив надійну систему, яка допомогла б усунути дефіцит у військовій сфері і сфері безпеки через рекомендації з пришвидшення закупівель, розширення промислових майданчиків, керування контрактами, запровадження контролю за торгівлею, забезпечення надійності виробничо-збутових ланцюжків. 

Моделлю для цього нового законодавства має стати американський закон DPA, ухвалений 1950-го року

Він дозволяв президенту прискорювати і розширювати постачання матеріалів та послуг, необхідних для національної оборони, за допомогою регулювання чи навіть наказів на адресу підприємств приватного сектору

Наприклад, під час Covid-19 приватним компаніям було наказано надавати найвищий пріоритет держконтрактам на медичні матеріали та техніку. Крім прямих закупівель та закупівельних зобов'язань, закон DPA дозволяє використовувати фінансові стимули, наприклад, кредити та гарантії для підвищення вітчизняної готовності, включно з фінансуванням наукових досліджень і розробок.

Європейський закон DPA дозволив би створити систему для відповіді на гібридні (а, може, й традиційні) загрози ворожих держав, допомагаючи пришвидшити процедури держзакупівель і держвидатків й одночасно зберігши систему інституційних стримувань і противаг. Ухвалення такого закону, а також програми «ленд-лізу» для України і плану на випадок надзвичайних військових ситуацій стало би переконливим свідченням прихильності ЄС власній обороні та своїм зобов'язанням перед НАТО. На фоні війни в Україні Євросоюзу час визнати реальність: йому треба захищатися. 

Автори:

Лоранс Бун — член Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), колишній держсекретар Франції з європейських справ. 

Ніку Попеску — член Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), колишній міністр закордонних справ й європейської інтеграції Молдови. 

Copyright: Project Syndicate, 2024

Американські законодавці ухвалили закон, що надає президенту США повноваження конфіскувати заморожені російські активи на користь України. Тим часом у Європейському Союзі підготували план, як передати Києву прибутки від російських активів, які заблоковані в ЄС. Про які суми йдеться, коли Україна їх отримає, на що зможе витратити та чому різняться підходи до поводження з російськими коштами у США та Європі — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком. 

‍Катерина Трифоненко: Обидві палати Конгресу США підтримали конфіскацію російських активів на користь Україні. Про які саме активи йдеться і який механізм конфіскації?

Олександр Савченко: Була заарештована частина активів Центробанку Росії, включно з коштами її суверенного фонду на суму приблизно триста мільярдів доларів. Йдеться про кошти переважно в трьох валютах: в американських доларах — в американських банках, в євро — переважно в банках Євросоюзу (хоча там також були і доларові рахунки, але порівняно невеликі суми) і кошти в британських банках — в доларах, в євро і в британських фунтах. Рішення Сполучених Штатів про конфіскацію активів може стосуватися всіх активів в доларах — як в американських банках, так і в європейських (ЄС та Великої Британії). За різними оцінками, сума суверенних доларових активів, включно з коштами фонду національного добробуту, трошки більше п'яти мільярдів. От зараз про ці гроші йде мова. Механізм конфіскації в Сполучених Штатах дуже простий: ухвалюється рішення, скоріш за все Мін'юстом, і кошти списуються з рахунків банків, де лежать ці п'ять мільярдів, на користь уряду США.

А далі вже він різними каналами може передавати їх Україні — чи в бюджет, чи в спеціальні фонди на закупку зброї для України

‍Остаточне рішення про передачу активів залишається за американським урядом. Якщо до влади повернеться Дональд Трамп, чи зможе він скасувати це рішення?

Якщо Байден дасть вказівку Мін'юсту, а він може це робити, Мін'юст відразу накаже комерційним банкам Сполучених Штатів списати ці гроші на користь бюджету США. Тобто Байден підписав закон, за який вже проголосували дві палати Конгресу, і вже завтра ці кошти можуть бути конфісковані. Все, поїзд пішов. І ні Трамп, ні будь-хто інший не зможе вже нічого зробити. 

‍Куди можуть бути спрямовані ці конфісковані російські кошти?

Є два шляхи. Перший: у Сполучених Штатів є два фонди, через які фінансуються закупки зброї для України. Шлях номер два — кошти можуть бути передані на рахунок Кабінету міністрів в Національному банку України. У такому випадку кошти підуть на фінансування бюджетного дефіциту. Я думаю, що буде комбіноване рішення. Хоча, краще, звичайно, щоб ці кошти пішли на закупку зброї за заявками Збройних сил України.

Чи піде Європейський Союз, де заморожено значно більше російських активів, за цим американським прикладом?

Європейський Союз обрав іншу стратегію, тому що їм складніше. У Штатах уже були прецеденти списання грошей на користь інших набувачів цих коштів — це було в Іраку, у Венесуелі, в Ірані. У США діє прецедентне право — і для американського уряду вже немає жодних проблем списати ці гроші. І ніхто, наголошую, не зможе подавати жодні позови щодо неправомірності цього рішення. Це стовідсотково без шансів. І я би подивився на ту країну чи фірму, яка судитиметься зі Сполученими Штатами, бо там розмова дуже коротка: нові санкції чи арешти. 

Пам'ятаєте Лазаренка, нашого колишнього прем'єр міністра? Так от, з його рахунків в американських банках були списані гроші на користь бюджету США. Аналогічна ситуація була з грошима Коломойського. Гроші конфісковані і зараховані до американського бюджету. І, повірте, ніхто в суд не звернеться. Це американський кейс. 

Що стосується Європейського Союзу, там таких прецедентів ще не було. Крім того, я не впевнений, що законодавство Європейського Союзу стовідсотково буде на боці урядів, які заморозили ці кошти

Мені здається, що країни ЄС через національні парламенти або через Єврокомісію та нові директиви мають значно посилити свою позицію стосовно цих коштів. Тому в ЄС пішли іншим шляхом, а саме — оподаткувати прибутки від розміщення цих заморожених активів і передавати їх Україні. Але Сполучені Штати готуються тиснути на країни Євросоюзу, щоб вони йшли далі. І не лише націоналізували, а потім передали Україні прибутки від заморожених активів, але й пішли на повну конфіскацію. Такий тиск буде. 

У червні на саміті Великої сімки остаточно підіб’ють результати цього тиску. Але повторюю, що для європейців це набагато важче, ніж для американців. І їм потрібно пройти ще процесуальні процедури в національних парламентах і в Єврокомісії. 

І нарешті позиція Великої Британії. Їхня фінансова еліта й урядові структури вирішили й анонсували, що заморожені активи в британських банках, а там ці активи є і в фунтах, і в євро, і в доларах, будуть використані як застава, щоб під них організувати кредит Україні. Аргумент простий — рано чи пізно ці активи будуть в руках Києва, а тому можна без проблем їх використовувати як заставу — і вже зараз почати перераховувати гроші. Вони навіть хочуть відкрити кредитну лінію Україні або дуже схожу процедуру: випустити під ці активи цінні папери, де вони будуть гарантовані російськими замороженими активами, а кошти теж перенаправляти в Україну. 

Отже зараз є три варіанти, що робити з замороженими російськими активами: американці конфіскують, європейці передаватимуть прибутки від активів, а британці використовуватимуть їх як заставу для організації безвідсоткового кредитування України

Віцепрезидент Єврокомсії Жозеп Боррель повідомив, що в ЄС вже розробили план, як використовувати доходи від російських активів на користь України. Про які суми йдеться і коли ми зможем їх отримати? 

Сума в приблизно 200 мільярдів доларів зберігається в євро в депозитарії Euroclear. Це не всі кошти в євро, але поки що йдеться саме про них. Можливо, з ними легше мати справу, бо це один суб'єкт в Бельгії. Ці активи згенерували за рік приблизно лише три мільярди доларів активів. Це дуже мало, тому що зараз дохідність навіть в американських і єврооблігаціях десь на рівні чотирьох відсотків. Тобто теоретично ми мали би отримувати вісім мільярдів, але кошти десь просто лежать безпроцентно. Деякі — на транзитних рахунках, і тому мало генерують прибутків. 

Тобто йдеться про три-три з половиною мільярди з тенденцією до зменшення, тому що інфляція зменшується і доходи, відповідно, зменшуватися будуть в наступні роки, якщо чогось такого не трапиться. Уже два роки гроші заморожені і теоретично нам могли б передати шість мільярдів. Але зараз мова йде про те, що на початку літа хочуть передати один мільярд.

‍Видання Politico повідомило, що ЄС не віддасть Україні 5 мільярдів євро прибутку, отриманого від інвестування заморожених російських активів у 2022-2023 роках, ці гроші залишаться в Брюсселі як страховка на випадок судових позовів росіян. Це ж видання, посилаючись на джерела в уряді Бельгії, пише, що Росія вже подала 94 судових позови проти депозитарію Euroclear. Наскільки результативні можуть бути ці позови?

П’ять мільярдів застави таки забагато, це по-перше. По-друге, потрібно терміново йти на удосконалення законодавства Євросоюзу та національного законодавства країн ЄС стосовно передачі прибутків. А щодо позовів, то тут у країн Євросоюзу бездоганна позиція: російські активи згенерували прибутки, в ЄС ввели податок на ці доходи, наприклад, дев'яносто відсотків і все — це вже кошти ЄС, їх передали Україні.

Але, очевидно, в європейських країнах працюють лобісти з Росії, їх дуже багато серед аналітиків, юристів, юридичних компаній — і вони будуть судитись

Голова Європейського Центробанку Крістін Лагард заявила, що конфіскація заморожених російських активів порушить міжнародне законодавство. Крім того, в західних медіа часто фігурує думка, мовляв, конфіскація російських активів підірве довіру до європейських фінансових установ з боку інших великих клієнтів, наприклад, Китаю чи Саудівської Аравії, що може спровокувати кризу в єврозоні. Наскільки це серйозні аргументи?

‍Це основний аргумент російських аналітиків, що тепер небезпечно тримати гроші в євро, в доларах. У мене таке запитання до китайського центрального банку, до саудитів: а в чому тоді тримати гроші? У нас є резервні валюти: американські долари, євро, японські єни, фунти, швейцарські франки. Можна ще додати канадський долар. Це резервні валюти з дозволу і за лобіювання Америки. Приблизно десять років тому до резервних валют була зарахована китайська валюта юань. Але левова частка — відсотків 80 — резервів центральних банків всього світу — це долари і євро. І якщо щось Китай зробить не так, Сполучені Штати виключать юань із складу резервних валют. 

Тоді світова система просто буде виштовхувати країни-вигнанці, які не погодяться розміщувати свої резерви в дозволених валютах. Це перше. По–друге, рейтингові агенції не будуть вважати резервами кошти центральних банків у будь–яких інших валютах і їхні рейтинги полетять вниз. Це така замкнена система, з неї вийти неможливо і навіть підірвати неможливо. Хіба, ти можеш сам себе спалити, але Китай на це не піде. І Саудівська Аравія теж. Але що треба?

Очевидно посилити позиції країн ЄС, щоб їхні уряди були впевнені, що закони на їхньому боці на сто відсотків, не на дев'яносто дев'ять, а на всі сто відсотків. І я думаю, зараз над цим працюють законодавці і уряди цих країн

Наскільки помічні Україні будуть ці кошти від прибутків російських активів, які надійдуть у вигляді заморожених активів чи відсотків?

‍Якщо зараз розглядати такий не оптимістичний, але й не песимістичний варіант, то в цьому році Україна може отримати десь біля десяти мільярдів доларів. Уявіть собі, що на всю цю суму буде закуплена зброя. Це величезні кошти, це декілька батарей Patriot, це тисячі ракет ATACMS, які можуть бити на триста кілометрів, це сотня F-16 з повним екіпіруванням. Тож це дуже великі кошти і, якщо б на них вдалося купити зброю, яка потрібна Україні, причому наступальну, це могло б переломити хід війни. 

У мене вже давно була пропозиція, як красиво припинити війну. Я пропонував конфіскувати ці активи — триста мільярдів — і запропонувати таку формулу: оголосити Путіну і Кремлю, що за кожен день війни один мільярд буде перераховуватися Україні на закупівлю зброї за її вибором. Причому ця зброя може використовуватись ЗСУ на власний розсуд і українські військові можуть бити, в тому числі, по військових об'єктах на території Росії. А друге — за кожну запущену по Україні ракету теж забирати один мільярд доларів. Запустили десять ракет — забрали десять мільярдів. І тут можна було б сформувати умовний рефлекс у Путіна, як у собаки Павлова, який був видатним російським фізіологом, який ненавидів тодішню російську комуністичну владу, дуже критично ставився до глибинного російського народу і проводив досліди на собаках за допомогою лампочок і формував у них умовні рефлекси.

Путін, думаю, не дурніший за собаку

Зараз у Кремля і Росії є безумовний рефлекс — знищити Україну. Але цим методом: день війни —  мінус мільярд, запущена ракета — мінус ще один мільярд — за декілька тижнів ми могли б сформувати у Путіна і всієї Росії такий умовний рефлекс, що війна — це дуже погано, це дуже боляче, будуть удари у відповідь. Причому коштом самих росіян. Таким чином війна могла би припинитися досить скоро.

Сила і безпека Польщі залежать не тільки від того, скільки у неї дивізій і скільки їх у союзників і ворогів, заявив голова Міністерства закордонних справ Радослав Сікорський. «Це також залежить від ролі, яку наша країна відіграє в міжнародній спільноті, і від того, чи Польща сприймається як відповідальний член цієї спільноти», — сказав міністр.

Він додав, що обсяг польської допомоги у сфері розвитку та гуманітарної допомоги значно збільшився після російського повномасштабного вторгнення.

«За останні два роки ми стали головним донором гуманітарної допомоги Україні. Загалом польські урядові міністерства витратили 16 мільярдів євро на комплексну допомогу Україні та українським біженцям», — передав очільник МЗС.

І зазначив, що кошти на співпрацю з метою розвитку, за яку відповідає МЗС, є значно меншими. «У 2023 році вони становили майже 450 мільйонів злотих. Цього року ми виділимо на ці цілі майже 600 мільйонів злотих», — повідомив Радослав Сікорський.

Міністр також повідомив, що частка Польщі у фінансуванні Офіційної допомоги розвитку Європейського Союзу через членський внесок до бюджету ЄС становить майже 800 мільйонів євро. А внесок до Європейського фонду розвитку, який сплачує Міністерство закордонних справ Польщі, становить понад 30 мільйонів євро.

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65f503c996558e6705bc0d6d_imgonline-com-ua-Resize-6Ef1jlBkJPkN-p-800.jpg">«Читайте також: «Радослав Сікорський: «Хай Путін побачить, що ми теж вміємо робити несподіванки»</span>

Для Києва передбачено виділення майже 61 мільярда доларів додаткової військової та економічної допомоги Україні.

— Це хороший день для Америки, для Європи і для миру у світі. Я щойно підписав законопроєкти щодо оборонної допомоги. Це зробить Америку безпечнішою, це зробить світ безпечнішим. Вони нададуть життєву допомогу і нашим партнерам, щоб вони могли себе захищати та захищати свої суверенні землі, — заявив Джо Байден на брифінгу після підписання ухваленого у Конгресі та підтриманого Сенатом законопроєкту.

В Україну буде направлено обладнання з власних запасів США.

— Я подбаю про те, щоб постачання розпочалися просто зараз. У найближчі кілька годин, буквально кілька годин, ми почнемо відправляти в Україну обладнання для ППО, для артилерії, для ракетних систем і бронетехніки. Ви знаєте, що це постачання — це буквально інвестиція. Не лише в безпеку України, а й у безпеку Європи, — наголосив президент США. — Потім ми замінимо ці запаси новою продукцією, виробленою американськими компаніями тут, в Америці. Ракети Patriot виробництва Аризони. Javelins виробництва Алабами. Артилерійські снаряди виробництва Огайо, Пенсільванії та Техасу.

Іншими словами, ми допомагаємо Україні й водночас інвестуємо в нашу власну промислову базу

Байден наголосив, що треба робити максимально, аби підтримати Україну у війні проти Росії:

— Якщо Путін нападе на союзника НАТО, як він напав на Україну сьогодні, в нас не буде іншого вибору, крім як прийти на допомогу, як наші союзники по НАТО прийшли до нас на допомогу після терактів 11 вересня.

Ось чому ми підтримуємо Україну й надаємо їй підтримку — щоб не дати Путіну втягнути Сполучені Штати у війну в Європі й у майбутньому

Новий пакет військової допомоги

24 квітня Вашингтон оголосив про виділення пакета військової допомоги Україні загальною вартістю 1 мільярд доларів. Попередній, до слова, становив 300 мільйонів доларів.

— Після ухвалення додаткового фінансування для потреб національної безпеки Сполучені Штати сьогодні оголошують про виділення значного нового пакету зброї та обладнання для України, щоби підтримати хоробрий український народ, який захищає свою країну та свою свободу від агресії РФ, — йдеться на сайті Держдепу.

Міністерство оборони США оприлюднило список того, що Україна отримає у рамках цього пакету військової допомоги:

• <add-frame>ракети для протиповітряної оборони RIM-7 і AIM-9M;<add-frame>
• зенітні ракети Stinger;
• стрілецька зброя та додаткові боєприпаси до стрілецької зброї, у тому числі, патрони для боротьби з безпілотними літальними системами
• додаткові боєприпаси для систем HIMARS;
•  артилерійські снаряди калібру 155 мм та 105 мм, а також мінометні снаряди калібру 60 мм;
• бойові машини піхоти Bradley;
• багатоцільові колісні транспортні засоби високої мобільності (HMMWV);
• тактичні автомобілі для буксирування та транспортування техніки;
• протитанкові системи Javelin і AT-4;
• протипіхотні боєприпаси Claymore тощо.

— Цей пакет дозволить збільшити поставки боєприпасів, озброєння та обладнання для підтримки здатності України захищати свою лінію фронту, захищати свої міста та протистояти постійним атакам Росії, — йдеться в офіційному повідомленні Міністерства оборони США.

ATACMS будуть?

В офіційному переліку від Пентагону нема жодної згадки про далекобійні ракети ATACMS. Але є одне але. Кілька видань — АР і Politico з посиланням на власні джерела — пишуть, що цей вид озброєння буде.

Тим часом інше медіа — Reuters — повідомляє, що Україна вже отримувала ATACMS дальністю до 300 км. Ці ракети США таємно передали Україні у рамках пакета допомоги на суму 300 мільйонів доларів, затвердженого 12 березня. Вперше ЗСУ застосувала ці ракети 17 квітня, завдавши удару по військовому аеродрому в окупованому Криму.

Заступник речника Державного департаменту США Ведант Пател розвіяв усі сумніви — він підтвердив, що Вашингтон поставив далекобійні ракети ATACMS Україні. За його словами, це було негласне розпорядження від Байдена, яке він дав своїй команді, котра займається питаннями нацбезпеки. Це озброєння увійшло у попередній пакет допомоги, про який оголосили 12 березня. ATACMS прибули у квітні, зазначив Пател.

— Ми не анонсували цього, щоби забезпечити оперативну безпеку України на її прохання, — повідомив представник Держдепу.

Реакція України

Володимир Зеленський подякував президенту Байдену, Конгресу, усім американцям:

— Вся наша співпраця — України та Сполучених Штатів — кожен прояв підтримки нашого захисту зараз роблять сильніше обидва наші народи і всіх наших партнерів, увесь світ, який прагне жити за правилами, а не в умовах насильства і хаосу.

Дякую всім американцям на оборонних підприємствах, кожному штату, які виробляють зброю, яка зараз реально захищає демократію і наш спосіб життя

Зеленський наголосив, що новий пакет допомоги містить усе те, про що він говорив із Джо Байденом під час нещодавньої телефонної розмови:

— Шлях довжиною півроку подолали. Хто б що не казав, але ми здобуваємо підтримку, якої потребуємо — потребуємо, щоб надалі захищати життя від російських ударів. Цими днями максимально активно працювали з нашими американськими друзями — на всіх рівнях —щоб оперативно наповнити цей пакет від Сполучених Штатів саме такою зброєю, яка потрібна нашим воїнам. Його загальна вартість становить 1 мільярд доларів, і він містить усе те, що ми обговорювали з Президентом Байденом під час нашої телефонної розмови, — від «атакамсів» і артилерії, від протитанкової зброї і ракет для «хаймарсів» до необхідної ППО і техніки.

Що передувало?

20 квітня Палата представників Конгресу США схвалила законопроєкт про національну безпеку, який передбачає військову допомогу на 95 мільярдів доларів для України, Ізраїлю й інших союзників США.

Сенат США 23 квітня проголосував за пакет військової допомоги, який включає понад 60 мільярдів доларів для України, після того, як Палата представників підтримала цей захід 20 квітня після місяців суперечок.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/662837d295c97f11d4ba9557_senate%20usa.jpg">Сенат США також проголосував за пакет військової допомоги Україні на майже 61 мільярд доларів</span>

Обстановка на Східному фронті істотно загострилася від початку квітня, повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Бойові дії активізуються ще більше у травні-червні, прогнозує голова ГУР Кирило Буданов. А поки росіяни посилюють наступальні операції, українським військовим дуже бракує озброєння, про це йдеться вже у звіті Інституту вивчення війни. Як на хід бойових дій вплине американська допомога, чи стане сил у ЗСУ на ще один контрнаступ і де найперше готуються атакувати росіяни, Sestry проаналізували з українськими та європейськими експертами.

‍Час «Ч» 

«Росія хоче до 1 червня мобілізувати 300 тисяч бійців. Ми до цього готуємось. До 9 травня Росія розраховує на сході України зайняти Часів Яр. Я розраховую, що ми вистоїмо, що надійде зброя вчасно, і ми зможемо відбити ворога, а потім розбити плани РФ щодо повномасштабних контрнаступальних дій в червні», — сказав Володимир Зеленський в інтерв’ю NBC News.

Російська влада любить символічні дати, тож, аби Путіну було чим хизуватись в день своєї п’ятої інавгурації — 7 травня і в день перемоги — 9 травня, вони не рахуватимуться з жодними втратами, прогнозує аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд. Водночас він підкреслює, Росія і не припиняла атакувати:

—  Російський наступ триває. Я б не говорив про якесь нове раптове оголошення наступу. Росія, по суті, веде війну на виснаження, поступово просуваючись на кілометр тут, на півкілометра там, на 200 метрів тут — і так практично на більшості ділянок фронту. Але якщо говорити про наступ інших масштабів, на Донеччині, зокрема, там багато надзвичайно добре укріплених міст. До 9 травня залишається два тижні і просування там — дуже складне завдання з військової точки зору. Хоча з політичної — вони не зважають на величезні втрати.

І, скажімо, бажання ще раз спробувати захопити Харків — це теж політичний аспект, бо Путін вважає його російським містом і досі не може зрозуміти, чому він чинить опір ще з 2022-го року

Наприкінці березня Володимир Путін підписав указ про весняний призов, за яким до російської армії мають набрати 150 тисяч осіб. На початку квітня російське міноборони відрапортувало, що від початку року їхні лави поповнились понад сотнею тисяч нових контрактників.

Вже на початку літа росіяни можуть спробувати захопити нові території, зокрема, у межах Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області, — пише британська газета Financial Times. 

Російські збройні сили значною мірою відновили особовий склад за рахунок призову та військовий потенціал за допомогою іноземної підтримки, зокрема, з боку Північної Кореї і Китаю, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень у Гаазі Девіс Еллісон:

— Основні зусилля, схоже, зосереджені на сході, щоб захопити всю Луганську область і створити загрозу для Харкова. Допоміжні зусилля, схоже, зосереджені на півдні, поблизу Криму, з метою відволікти українські війська від головної осі.

Найскладніша ділянка є і буде Донецька область, каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Путін дуже принциповий у тих цілях, котрі він перед собою ставить. Ми вже тричі зірвали їм плани по захопленню Донецької області. Але для того, щоб наступ там був успішним, їм треба додати плюс сорок тисяч, це мінімум. Не замістити, а додати. Поки що не видно ознак, що ці сорок тисяч вже в них є. Плюс ці сорок тисяч потребують вісімсот танків, дві з половиною тисячі броньованих машин і тисячу артилерійських стволів.

Не Армагеддон, але проблеми будуть 

Міністр закордонних справ Сергій Лавров став першим російським високопосадовцем, який прямо назвав Харків ціллю наступу. Це відзначив у своєму звіті американський Інститут вивчення війни: «19 квітня 2024 року Лавров заявив під час радіоінтерв’ю з кількома відомими російськими державними пропагандистами, що Харків «відіграє важливу роль» в ідеї президента Росії Володимира Путіна про створення демілітаризованої «санітарної зони» в Україні для захисту російських прикордонних населених пунктів від українських ударів. Відповідаючи на запитання про те, куди підуть російські війська після створення «санітарної зони», Лавров заявив, що російська влада «повністю впевнена» в необхідності продовження війни проти України».

«Путін, звичайно, хотів забрати Харків, тому що місто був однією зі столиць України і має велике символічне значення», — сказав в інтерв’ю німецькому виданню Bild Володимир Зеленський. Водночас він наголосив: Україна зробить все можливе, щоб цього не сталось.

Зараз у росіян спроможностей наступати на Харків немає, пояснює військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник, але вони намагатимуться набрати достатню кількість ресурсу упродовж найближчих місяців:

—  Чи будуть піднімати коефіцієнти ракетних і шахедних ударів? Так. Але, щоб дійти до Харкова, треба ще пройти сорок кілометрів перетятої місцевості. Вони в районі Бахмута і Авдіївки за добу просуваються на кількадесят метрів. Щоб проходити більше, треба нарощувати сили, як мінімум корпус зі 150 тисяч.

Швидкими темпами вони його не нарощують, але на осінь будуть намагатися вийти на такі показники. Але планові показники в росіян і реальність в росіян — це не одне і те саме

Суто технічно Росія хоче захопити якомога більше територій у регіонах, які вона вже частково окупувала. Щоб оцінити ефективність цього наступу, треба дати відповідь на фундаментальне питання: яка його основна мета? Таке питання ставить колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

—  Швидше за все, Путін зацікавлений в тому, щоб поліпшити свою переговорну позицію за рахунок захоплення територій. Ці території, хай і в менших масштабах, ніж було в планах два роки тому, дозволять продемонструвати себе переможцем, який досяг певних цілей. Але ж, як ми знаємо, його політика спрямована не лише на захоплення якоїсь конкретної території України.

Натепер, за оцінкою Гжегожа Малецького, немає ефективних міжнародних важелів впливу, які б змусили Росію відмовитись від своїх військових планів. 

«Очевидно, що божевілля в Кремлі досі сильне, окупант спробує посилити штурмові дії, наступальні. Будемо відповідати», — заявив Володимир Зеленський після доповідей керівників зовнішньої та військової розвідок. Керівник ГУР Кирило Буданов  прогнозує ускладнення ситуації на фронті:

— Армагеддон не відбудеться, як багато хто зараз починає казати. Але проблеми від середини травня будуть.

Буданов наголошує, плани росіян пов’язані з американськими виборами і вони хочуть загарбати всього по максимуму до інавгурації президента США.

‍Довгоочікувана допомога

В останні місяці росіяни вистрілюють у 5-6 разів більше артилерійських снарядів, ніж українські військові, та вже за кілька тижнів ця диспропорція може становити 10 до 1 на користь Росії. Про це на комітетських слуханнях в Палаті представників попередив головнокомандувач Об'єднаних сил НАТО в Європі, генерал Крістофер Каволі: «Без подальшої американської підтримки в Україні досить швидко закінчаться артилерійські снаряди і ракети до ППО. Сторона, яка не може стріляти у відповідь — програє».

Про очікування американської допомоги в інтерв’ю телеканалу PBS говорив Володимир Зеленський: «Я кажу вам відверто, без цієї допомоги шансів у нас перемогти не буде».

20 квітня Палата представників після багатомісячного блокування схвалила законопроєкт про надання Україні допомоги на 60,8 мільярда доларів до кінця вересня 2025 року. Для Києва передбачено 13,8 мільярда доларів на закупівлю озброєнь та обладнання, ще 13,4 мільярда для заміни та ремонту вже переданого озброєння та навчання українських військових. Ще 23,2 мільярда доларів із цієї суми підуть на фінансування поповнення американських арсеналів. До того ж документ закликає президента США якнайшвидше передати Україні далекобійні ракети ATACMS.

Це великі гроші і потужна підтримка, каже аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— Це означає доставлення Україні необхідних озброєнь. На тактичному рівні це можуть бути артилерійські снаряди і більша вогнева міць, щоб послабити російську логістику. Можливо, високоточна далекобійна зброя, щоб атакувати командні пункти, склади боєприпасів і тому подібні речі. Таким чином, це погіршує тактичні можливості Росії.

І в оперативному плані, якщо 61 мільярд доларів піде на довгоочікувані F-16, озброєні високоточними бомбами і ракетами, то це завдасть ще глибших ударів по російських військах в Україні

«Це брехня, Еммануель це знає»

Оголосити всесвітнє перемир’я, в Україні зокрема, на час літньої Олімпіади в Парижі запропонував французький президент. І в цій ініціативі Еммануель Макрон сподівається на підтримку Китаю: «Лідер Китаю через кілька тижнів приїде до Парижа. Я його попросив допомогти. У 2022 році перед нами теж стояло таке завдання перед зимовими Олімпійськими іграми, які приймав Китай. Тож це може стати дипломатичним моментом задля миру».

Цього не буде, певен колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький:

— Можливо, тут ідея полягає і в тому, що Макрон має на меті спробувати запобігти цьому наступу, який Росія запланувала на травень і червень, апелюючи до певної традиції. Однак, пам'ятаючи про подібні ситуації в минулому, наприклад, війну в Грузії у 2008, мені це не видається реалістичним.

Крім того, я маю сумніви, чи буде це в інтересах України, бо де-факто перемир'я Росія може використати для свого зміцнення

Кремль ніколи не дотримується обіцянок про припинення вогню, наголосив Володимир Зеленський:

— Я не вірю в будь-який формат перемир’я з Росією. Це брехня, Еммануель це знає, він сам свідок цього. Ми разом були у Нормандському форматі, ми разом проходили Мінський процес. Франція, Німеччина, Україна — ми всі є живими свідками, що замороженого конфлікту з Росією не буває.

‍Український контрнаступ‍

Отримавши американську допомогу, Україна може продовжувати воювати до 2025 року. Головне питання для Києва — це людські ресурси, каже  аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— А для Росії питання полягає в тому, що, маючи населення в чотири рази більше, ніж в Україні, і економіку в десять разів більшу, ніж в Україні, вони можуть грати в довгу гру, у війну на виснаження, хоча й з величезним втратами. Це ситуація, коли програють обидва, і один втрачає більше, але кишені має глибші. Я думаю, це і є російський менталітет. З прагматичної військової довгострокової перспективи вони будуть продовжувати виснаження по всьому фронту і намагатимуться розтягнути українські сили так, щоб жодна позиція не могла бути дійсно добре захищеною, щоб забезпечити собі поступове просування вперед.

За низки сприятливих обставин Україна може в цьому році перейти в контрнаступ, це абсолютно реалістичний сценарій, вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Ми ж були в режимі контрнаступу минулого року — з травня по вересень ми наступали. Менша армія чисельно, менша по кількості зброї, але ми зуміли прорубати плацдарм на Запоріжжі — це факт. При тому, що ми не мали переваги у повітрі, а уявіть собі, що у нас буде перевагу у повітрі.

Ми показали, що ми все можемо робити, але за однієї умови — достатня кількість зброї