Польський аграрний економіст Вавжинець Чубак: «Ми вже повинні готуватися до конкуренції з Україною на ринках ЄС»

На початку січня стало відомо, що британський прем'єр Кір Стармер та французький президент Еммануель Макрон ведуть переговори про відправлення миротворчого британського й французького контингенту після можливого досягнення мирної угоди між Україною та Росією. Цю ідею Макрон і Страмер обговорювали також з польським прем’єром Дональдом Туском. Не виключають участі в миротворчій місії німецька міністерка закордонних справ Анналена Бербок та міністр оборони Італії Гвідо Крозетто. Наскільки реально втілити цю ідею на практиці, які ще країни можуть долучитись, якою може бути роль НАТО і чи погодиться Росія на розміщення іноземних миротворців в Україні? 

Потенційні учасники

Миротворчу місію в Україні потенційно могли б підтримати країни Балтії, Польща та Франція, припускає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі Девіс Еллісон. З точки зору логістики, це реально виконати, а втім, подібна місія одразу зіткнулась б з великою кількістю правових нюансів:

— Правові аспекти, в основному, фокусуватимуться на правилах ведення бойових дій для будь-яких іноземних військ.Чи буде дозволено, скажімо, литовським військам, розміщеним уздовж лінії припинення вогню, відкривати вогонь по російських військах? Крім того, домовленості, за якими діятимуть іноземні війська, необхідно буде узгодити з українським урядом — хто фактично командуватиме цими силами? Чи повинні вони будуть координувати свої рішення з Києвом? Якою була б політична мета місії? Виникає одразу дуже багато питань.

Ініціатором питання можливого розміщення західних військових контингентів на території України виступив торік французький президент Еммануель Макрон. Це питання одразу викликало дискусії, які пожвавились останнім часом на тлі повернення в Білий дім Дональда Трампа, який неодноразово заявляв, що швидке завершення війни в Україні — один з його пріоритетів. За даними Reuters, на столі в американського лідера три основні варіанти завершення війни. Це плани спецпредставника з питань України Кіта Келлога, віцепрезидента Ді Венса та колишнього керівника розвідки Річарда Греннела. Усі вони так чи інакше пропонують заморожування бойових дій по лінії розмежування. Країни Європейського союзу, за оцінками Reuters, можуть відправити в Україну до 100 тисяч військових для миротворчої місії в разі припинення вогню.

Одразу кілька країн висловились про перспективи своєї участі в цій ініціативі. Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс допустив обговорення питання відравки військ в Україну, якщо Київ звернеться до західних країн з цим проханням. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що Німеччина як найбільший партнер НАТО в Європі очевидно, відіграє свою роль, й питання миротворців буде обговорено в належний час. Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер підтвердив, що його країна обговорювала ідею миротворчих сил з іншими союзниками. Стармер, як повідомляє Financial Times, збирається обговорити тему західних миротворців в Україні з генсеком НАТО Марком Рютте під час неформальної зустрічі 3 лютого. Польща вважає, що прикордонні з Україною держави не повинні відправляти миротворців до України. На даному етапі відправленні польських військ в УКраїну — виключене, заявив в інтерв'ю Financial Times міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш. Мовляв, як буде мирний план, у Польщі його обговорять, а втім, на його думку, має бути більший розподіл обов'язків всередині НАТО.

Протягом майже трьох років Європа здебільшого поводилася так, ніби їй не потрібно робити вибір. Вона могла підтримувати боротьбу України проти Росії, зберігати європейський порядок безпеки і водночас уникати ризиків для себе. Однак, враховуючи погіршення військової ситуації в Україні, перспективу зменшення військової допомоги з боку США, Європа, ймовірно, більше не зможе уникати складних рішень, вважає військовий аналітик Міжнародного інституту стратегічних досліджень Франц-Штефан Гаді:

— Необхідно чесно оцінити ситуацію. Без значної військової присутності Заходу, будь-які гарантії безпеки для України Росія, швидше за все, проігнорує. Дональд Трамп і його команда вже дали зрозуміти, що не відправлятимуть в Україну американських військових, заявивши, що це має бути відповідальність Європи.

Українські реалії та історичний досвід

Станом на зараз введення іноземного миротворчого контингенту виглядає малоймовірним, адже це може працювати виключно за умови згоди обох сторін, зауважує голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан:

— Причому не просто, коли буде якась заморозка, а коли будуть визначені умови, тобто проведені консультації або переговори і буде визначена, умовно кажучи, демілітаризована зона, в якій не можуть перебувати військові. Там є ціла процедура, і вона складніша, ніж нам здається. Це не просто — оп, і перестають стріляти. Ми маємо неймовірно великий фронт — півтори тисячі кілометрів, і от оця велика демілітаризована смуга передбачає масштабне обслуговування.

Зрозуміло, якщо воно не буде насичене миротворцями, контрольно-пропускними пунктами і фізичною загородою по всій лінії, то дуже швидко там бойові дії розгоряться з новою силою

Миротворчі місії в минулому мали різні результати, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі Девіс Еллісон:

—  Наприклад, миротворча місія в Боснії і Герцеговині загалом вважалася провальною і потребувала втручання НАТО, щоб «врятувати» ООН під час цієї війни. У Косово і на Кіпрі миротворчість загалом вважається більш успішною, але теж із застереженням, що основні політичні проблеми так і не були вирішені і конфлікт завжди може спалахнути знову.

Що стосується Росії, то все залежатиме від умов, в яких буде здійснюватися миротворча діяльність, продовжує Девіс Еллісон:

—  Щоб миротворча місія відбулася, повинен існувати мир, а враховуючи, що поки не йдеться про перемир'я або мирні переговори, будь-які війська, що прибудуть до цього часу, швидше за все, будуть розглядатися як ворожі комбатанти і призведуть хіба що до ескалації. Якщо миротворці прибудуть під егідою українсько-російської мирної угоди, ситуація буде іншою.

Але цілком ймовірно, що Росія наполягатиме, щоб до складу миротворців входили її власні сили або, принаймні, сили з дружніх до Москви країн

Перспективи місії

В інтерв’ю Bloomberg Володимир Зеленський заявив, що європейські союзники не мають достатньої кількості солдатів, щоб стати реальним стримуючим фактором для Росії, і будь-яке інше рішення ризикує відкрити розбіжності в альянсі НАТО. Ця миротворча місія, зі слів Зеленського, не може відбутись без Сполучених Штатів.

Джерела видання також стверджують, що й європейські посадовці нині активно працюють над тим, щоб отримати від адміністрації президента Трампа зобов'язання участі у гарантіях безпеки для України, в тому числі і направлення військ для миротворчої місії.

Поки Україна не стабілізує лінію фронту, розмови про європейські війська залишаються теоретичними. Лише коли Росія визнає, що не може досягти суттєвих військових перемог, вона може розглянути можливість заморожування конфлікту. Це може статися, якщо адміністрація Трампа вирішить дотримуватися стратегії збільшення військової допомоги Україні, щоб посилити її позиції на переговорах, каже військовий аналітик Міжнародного інституту стратегічних досліджень Франц-Штефан Гаді:

— Проте рано чи пізно Трамп може заявити, що Україна — це європейська проблема, й Європа має бути готовою до цього моменту з чітким планом дій. Будь-яка ідея про те, що Європа зможе стримати Росію від порушення перемир’я та нового нападу за допомогою легкої миротворчої місії, є ілюзією. 

Відмінність української ситуації, наголошує голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан, в тому, що тут застосовується взагалі вся найновіша зброя, яка тільки існує у світі: 

— Це означає, що умовні миротворці повинні бути озброєні всіма типами, в тому числі, важкого озброєння включно з гаубицями, далекобійними гарматами, реактивними снарядами. Уявімо, що командир якоїсь бригади з того чи іншого боку сказав, що він не згоден на перемовини і вперед пошурував, то ці миротворці повинні мати силу для того, щоб мирні домовленості були виконані.

Їхньої зброї має бути достатньо, щоб зупинити будь-яке просування з боку тієї чи іншої сторони. І тут питання, а якою ж зброєю повинен тоді бути наділений цей контингент

Роль НАТО, швидше за все, буде обмеженою, враховуючи, що консенсус 32 країн щодо фактичного розгортання військ видається дуже малоймовірним. У кращому випадку може йтись про непряму підтримку, таку як логістика або розвідка, що надається з території НАТО, наголошує стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі Девіс Еллісон.

У російському МЗС ідею з західними миротворцями в Україні назвали категорично неприйнятною для Росії, заявивши, що такий крок може загрожувати неконтрольованою ескалацією.

Розміщення іноземних військ в Україні зараз відкрите питання, продовжує Девіс Еллісон, і оцінки його впливу дуже різняться:

— Прихильники кажуть, що це може стати вирішальним фактором на полі бою і змусити Москву вести переговори на умовах України. Інші попереджають, що це означатиме пряму війну між НАТО і Росією, що може призвести до руйнівної ескалації, коли Україна стане головним полем битви у війні між НАТО і Росією.

Я думаю, що миротворці або, принаймні, спостерігачі за припиненням вогню з нейтральних держав будуть необхідною умовою переговорів, хоча вирішення цього питання потребувати узгодження багатьох питань

Очевидно, що росіяни погодяться говорити про миротворчу місію лише за умови, якщо Україні вдасться збити наступальний потенціал росіян, якщо їм буде задано такої поразки, за якої продовження війни в нинішньому режимі стане для них просто безперспективним, певен голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан: 

— Поки вони бачитимуть перспективу, вони будуть продовжувати. Говорити, що війна виснажує російську економіку, негативно на неї впливає, відкидає Росію на 20 років назад і так далі — це все дурні розмови. Бо наш рівень життя тим часом погіршується, країна відкочується назад, а для росіян це так не працює, для них єдиним аргументом є болюча військова поразка.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

Sestry.eu два місяці тому наполегливо рекомендували переглянути цю стрічку, коли вона демонструвалася у Варшаві в межах наймасшабнішого фестивалю українського кіно «Ukraina! 9. Festiwal Filmowy». Тепер щасливці, які тоді зголосилися з порадою, можуть радо розповідати всім оточуючим, що вони бачила номінанта на «Оскар». Поки що номінанта, бо ж він цілком спроможний стати і лауреатом. Попри вже існуючого лауреату від України, «20 днів в Маріуполі» Мстислава Чернова, премійованого Американською кіноакадемією 2024 року.

Повтор такої історії ймовірний хоча б тому, що російсько-українська війна продовжується, й «Оскар» як не тільки кінематографічна подія, а й політично-соціальна, може знову зреагувати на кіно з України, обдаровуючи його своєю американською, оскарівською увагою, і таким чином поширюючи його наратив, даючи йому розголос. І розголос досі дуже потрібний, адже світ наприкінці 3-го року війни все ще не є цілком згуртований у своєму ставленні до Росії, до країни-агресорки, нового нацистського утворення, що, на основі свого дикунського права сильного, вважає за нормальне загарбати Україну, як Шерхан з казки Кіплінга вважав прийнятним з’їсти Мауглі. 

Тому номінування «Порцелянової війни» вписується в політичну концепцію «Оскара», так само, як колись було політичним кроком номінування фільму «Зима у вогні» 2015-го року, фільму, який розповідав фактично про предтечу російсько-української війни, — протистояння українських громадян взимку 2013-2014-х років на Майдані Незалежності в Києві проросійському уряду Віктора Януковича, котрий вирішив відмінити народне волевиявлення щодо руху до євроінтеграції. Відразу після завершення в лютому Революції гідності у березні Росія вторглася в Україну й анексувала Крим. 

Варто сказати, що й «Зима у вогні» 2015-го року, і «20 днів в Маріуполі» 2024-го, і «Порцелянова війна» 2025-го є майстерними творами, які в повній мірі реалізують задачі документального кіно

Показуючи історію як документ, вони занурюють глядача в проблему сучасності, і це занурення стає важливим і, водночас, захопливим процесом фізичного спостереження і духовного переживання, інтелектуального пізнання й емоційного чудування можливостям кінокамери, спроможної так і таке показати, що душа здригається, примушуючи людину усвідомити жах руйнації, й викликати бажання цю руйнацію зупинити. Саме для цього існує кіно і документальне зокрема — спонукати до кращого.

Навіть якщо згадати те, що у короткому переліку претендентів на цьогорічні «оскарівські» номінації було більше українських фільмів, а лишився тільки один, то печалі не буде — «Порцелянова війна» воістину всеохоплююча, і ледь не кращий можливий претендент від України. Справа як раз в двогострості фільму, адже він зроблений американцем і українцем, режисером і військовим, ручною камерою і з використанням дронів, про цивільне життя і про війну. Він поєднує те, що було до війни, з самою війною, і показує перехід людини від стадії спокою і щастя до стану, коли треба брати до рук зброю і вбивати тих, хто прийшов вбити тебе і твоїх рідних. 

Назагал це кіно про людину і для людей, воно просто і правильно показує події, зв’язуючи їх з людським життям, аби глядачеві, особливо неукраїнському, стало все максимально зрозуміло: ось — причина, а ось — наслідок. І це зрозуміло всім, бо всі ми — люди, як би це утилітарно не звучало. Слава Леонтьєв — військовий, який колись давно відклав зброю для занять мистецтвом, разом з дружиною виліплюючи і розфарбовуючи глиняні фігурки. Але реальність змусила його відкласти мистецтво і повернутися до зброї, і він її використовує з усією фантазією й хистом, породженими Силами Спеціальних Операцій, елітним родом військ ЗСУ.

У кінцевому рахунку «Порцелянова війна» показує і говорить про боротьбу крихкого миру із ґвалтом війни

Мистецтво, творчість і розвиток життя у фільмі вміло протиставляється запустінню, одномірності та холоду смерті. Так, десь це явно і просто. Але здебільшого Белламо і Леонтьєв змогли виліпити тендітне і разом з цим живуче тло перетину життя й війни, яке характеризує порцеляну як тонку керамічну структур, створену під впливом високотемпературної термічної обробки.

І тут надзвичайно доречним і навіть визначальним є походження матеріалу для порцеляни, походження головного героя і його попереднього існування, адже Слава родом з Харкова, багатостраждального українського міста, розташованого у безпосередній близькості з російським кордоном, яке неодноразово хотіли захопити росіяни, яке й досі — щоденно! — обстрілюється КАБами (керованими авіабомбами) й «Іскандерами» (балістичними ракетами). А жив і працював Слава у Криму, вкраденому росіянами і скаліченому. У героя вкрали один дім і намагаються зруйнувати інший. Він, мов той Мауглі супроти Шерхана, втілює образ людини проти значно більшої тварини. І ця філософія казки, втіленої в реальності, зчитується так само, як з усієї російсько-української війни. Тендітність проти грубої сили, життя проти війни. Так банально, згадуючи історію людства, і так наявно, дивлячись у вікно. Дивлячись «Порцелянову війну».       

Всі фото: матеріали для преси

Загалом 54 Всесвітній економічний форум (WEF) зібрав понад 3 тисяч учасників, серед них — лідери 60 країн. Дональд Трамп приєднався онлайн. Володимир Зеленський приїхав особисто і закликав Європу говорити гучніше на світовій арені. Про початок нової політичної ери у США, безпекові виклики для європейців, очікування від миротворчих ініціатив Трампа та зміни світового політичного ландшафту Sestry поговорили з експертами-міжнародниками.   

Давос окреслює виклики

Три роки, як триває повномасштабна агресія Росії проти України. Це був, є і залишається найбільший виклик для світової безпеки, для Європи зокрема і, звісно ж, для української держави, яка бореться проти цієї агресії і робить все можливе, щоб встояти і зупинити цю війну, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський: 

— Тому ми бачимо, що і на полях Давосу тема російської агресії так чи інакше скрізь присутня, що зрозуміло, адже без вирішення цього питання не може бути й мови про нормальні торговельні та економічні зв'язки між країнами. Питання це й надалі залишатиметься актуальним, доки не відбудеться якогось мирного врегулювання. 

Російська війна проти України, а також зловмисна гібридна війна проти Європи, включно з кібератаками на критичну інфраструктуру, дезінформацією та втручанням у вибори є серйозним геополітичним викликом для європейців, наголошує Аманда Пол (Amanda Paul), старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center):

— Серед потенційних викликів — втрата США як надійного партнера. Посилення ізоляції у мінливому світі, зниження економічної конкурентоспроможності.

Станіслав Желіховський закликає не забувати і про Китай, який фігурує в багатьох обговореннях, бо він посилює свої економічні і геополітичні спроможності, й на це не можуть не зважати інші країни, в тому числі США:

— Китай є певною мірою союзником чи партером — не знаю як краще виміряти їхні відносини, але в будь-якому випадку він допомагає Росії в її загарбницькій війні. До того ж Китай може й сам бути агресором — питання Тайваню досі не знято. І, звісно, одним із викликів, насамперед через свою невизначеність, яким він може бути, — є прихід до влади в США Дональда Трампа.

Фактично ніхто не знає насправді, яким буде Трамп

Дональд Трамп виступив перед учасниками WEF через три дні після інавгурації. Світова політична та бізнес еліта намагається зрозуміти, як саме розгортатимуться обіцяні Трампом торговельні війни і як вони вплинуть на світову економіку. Своїми погрозами накласти митні тарифи на товари як з дружніх, так і з недружніх країн, а також заявами про бажання розширити США за рахунок Канади і Гренландії Трамп залишає чимале поле для занепокоєння. 

А поки що, в онлайн-виступі в Давосі, Трамп заявив, що домагатиметься від Саудівської Аравії та ОПЕК зниження цін на нафту: «Їх необхідно знизити. Якщо ці ціни знизяться, війна Росії з Україною завершиться миттєво. Зараз ці ціни достатньо високі для того, щоб ця війна тривала. Знизяться ціни — завершиться війна».

Звернення Зеленського

У другий день роботи форуму перед учасниками Давосу виступив український президент. Володимир Зеленський закликав, щоб у розмовах із Трампом голоси європейських лідерів були гучними і серед потоків дезінформації доносили йому правду про справжні ризики для Європи, мовляв, вона не може дозволити собі бути другою чи третьою в черзі для своїх союзників. Якщо це станеться, світ почне рухатися вперед без Європи, і це буде світ, який не буде ані комфортним, ані вигідним для європейців.

Зеленський також нагадав, що Дональд Трамп у розмові з ним заявив про наміри закінчити війну вже у 2025 році. Українці хочуть цього найбільше, а втім, зауважив український президент, важливо, аби війна завершилась не просто швидко, а справедливо для українців.

Росія вторглася в Україну з армією близько 200 тисяч військових. За три роки війни, зі слів Зеленського, росіяни наростили свою армію втричі. На початку вторгнення 90% військової допомоги Україні надавали США. Станом на зараз 40% військового озброєння забезпечує сама Україна, трохи більше 30% дають США і трохи менше 30% — країни Європи.

«Ми тримаємося за рахунок зростання вітчизняного виробництва зброї. Але ми (Україна) зросли в рази, а Європа — ні», — підкреслив Володимир Зеленський.

Дональд Трамп у промові в рамках WEF закликав всі країни НАТО збільшити витрати на оборону до 5%. Раніше ця планка складала 2%, але деякі країни не платили навіть цього, дорікнув президент США. Дональд Трамп дуже чітко дав зрозуміти, що очікує від європейців активізації і більшої відповідальності за власну безпеку після десятиліть покладання відповідальності на США. Це правда, що Америка вже давно несе фінансовий тягар європейської безпеки, каже старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center) Аманда Пол (Amanda Paul):  

— Трамп навіть погрожував виходом США з НАТО, якщо ситуація не зміниться. Європейці заспокоїлися, покладаючись на добру волю США. Однак вони повинні прокинутися, почати платити свою частку, інвестувати у власний сектор безпеки й оборони і бути готовими захищати себе.

Європа повинна взяти під контроль власну безпеку 

Європейські акценти

Європа стоятиме з Україною стільки, скільки потрібно, заявила з трибуни Давоса президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вона нагадала, що російське вторгнення — це намагання зупинити європейський вибір України і це загроза не лише українському суверенітету, але й безпеці всієї Європи. За її словами, заморожений конфлікт не приведе до миру, відтак потрібні не швидкі, а ефективні рішення, інакше війна може вибухнути знову. 

Про підтримку України заявив і німецький канцлер. Попри те, що Олафу Шольцу закидають блокування додаткових трьох мільярдів євро на військову допомогу Україні, виступаючи на Всесвітньому економічному форумі, він наголосив, що Європі та й Заходу в цілому потрібно зробити все, щоб захистити та зберегти фундаментальні принципи міжнародного порядку — і тому Путін не повинен досягти успіху у війні, яку він розв’язав проти України.

Колишній генсек НАТО Єнс Столтенберг визнав, що найкращим рішенням було б  озброїти українців до зубів: «Бо якщо ми щось зробили не так у 2014 році, так це те, що ми не озброювали Україну з 14-го по 22-й». 

До повномасштабного вторгнення в Україну багато країн ЄС були дуже наївними і проводили політику: «Росія понад усе». РФ розглядалася як важливий стратегічний партнер. Незважаючи на те, що вона вже вторглася в Україну в 2014 році, анексувала й окупувала Крим, Росія не розглядалася як загроза європейській безпеці, каже старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center) Аманда Пол (Amanda Paul):     

— Повномасштабне вторгнення змінило це. Воно зруйнувало давні уявлення про те, що війна на європейському континенті залишилася в минулому. Лідери ЄС усвідомили, що Росія становить екзистенційну загрозу безпеці Євросоюзу.

Єдиний спосіб вирішити цю проблему — збільшити витрати на безпеку й оборону, а також гарантувати, що Росія не досягне успіху в Україні

Чинний генсек НАТО Марк Рютте в інтерв’ю виданню Bloomberg на полях форуму в Давосі підтримав кампанію тиску на Росію, щоб змусити її припинити війну. Погроза Трампа ввести нові економічні санкції проти Росії, на думку Рютте, правильна стратегія і шлях вперед. Крім того генсек Альянсу зауважив, що війна проти України — не регіональний конфлікт і навіть не конфлікт Росії та Європи, а питання геополітичного порядку.

Усі є свідками того, що Україна воює не проти однієї Росії, а мінімум проти двох держав після того, як доєдналася ще й Північна Корея, що додає певного відбитку оцінкам і настроям, зауважує кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський: 

— Однак зараз світ перебуває в періоді невизначеності і форум в Давосі — ще одне нагадування, наскільки ми далекі від вирішення питань, які вже давно на порядку денному. Цей період триватиме ще мінімум півроку і головне питання, наскільки конструктивну позицію займуть Сполучені Штати.

Миротворчий трек

Захід повинен застосувати усі методи, щоб змусити російського очільника благати про мирні переговори, заявив під час Українського сніданку в Давосі президент Польщі Анджей Дуда: «Я не хочу молити Путіна сісти за стіл переговорів, я хочу, щоб він нас молив, аби ми сіли за стіл переговорів».

Не кожне мирне вирішення війни в інтересах України, Польщі, Центральної й Східної Європи та ЄС, наголосив Дуда, мовляв, необхідно ухвалити план, який гарантуватиме мир для України, її суверенітет, а також змусить Росію дотримуватись міжнародного права. 

У США є певні важелі, як це зробити, але їм потрібно створити ще більше важелів, адже очевидно, що на даний момент Росія має сильну позицію, російські війська просуваються вперед, зауважує аналітик Атлантичної Ради (Atlantic Council) Пітер Дікінсон (Peter Dickinson). У Володимира Путіна досить стабільна внутрішня ситуація: у військовому плані в нього більш-менш достатньо солдатів, крім того Північна Корея надає йому війська і разом з іранцями та китайцями постачає військову техніку. Росія більш-менш пристосувалась до санкцій в їхньому нинішньому форматі. Україна перебуває у значно гіршому становищі: втрачає території і не вистачає людей, каже Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Отже, нинішня траєкторія сприятлива для Росії, і немає очевидних причин, чому б Путіну шукати мирну угоду на цьому етапі. Хіба що він думатиме, що зможе отримати майже все, що хоче зараз, і в цьому випадку для нього може бути сенс піти на перемови.

Але якщо це не так, я не бачу, навіщо йому це зараз

Вашингтон на даному етапі міг би посилити військову підтримку України, що дозволило б звільнити території, які зараз тимчасово окуповані росіянами. На думку старшої політичної аналітикині Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center) Аманди Пол (Amanda Paul), Росія демонструє силу, хоча насправді її економіка стає дедалі слабшою, багато компаній у великій скруті, рубль продовжує девальвувати, а Фонд національного добробуту може бути вичерпаний вже до осені:

— Це матиме важливий вплив і покаже російській владі, що Трамп є сильним лідером, який не боїться Путіна та його ескалаційних наративів.

Американці повинні надати Україні різні категорії зброї, які вони не надавали раніше, наприклад, ракети великої дальності, зброю для літаків F-16, яку надають інші країни. Є величезна кількість військових варіантів, щоб показати росіянам, що США будуть озброювати Україну якомога більше, продовжує аналітик Атлантичної Ради (Atlantic Council) Пітер Дікінсон (Peter Dickinson). Заразом є сенс посилити санкційний тиск і закрити лазівки для вже існуючих санкцій, насамперед в енергетичному секторі — як безпосередньо проти Росії, так і країн, які їй допомагають:

—  Це також добре зіграє на користь бази Трампа в Америці, такий крок може бути дуже великою економічною перемогою. Якщо Росія не зможе експортувати, наприклад, скраплений газ до Європи, США з радістю втрутяться в цей процес.

Я думаю, що це була б дуже приваблива стратегія для Трампа, бо вона дозволяє уникнути прямої військової конфронтації з Росією, але при цьому дає можливість чинити значний тиск на росіян, одночасно отримуючи вигоду для Америки. Такий свого роду безпрограшний варіант

Якщо події розвиватимуться за таким сценарієм, ймовірно, вже наприкінці весни або на початку літа це спонукатиме росіян піти на переговори з американцями, прогнозує Пітер Дікінсон. Але тут, на його думку, важливий ще один аспект — Росія, попри все, впевнена, що зможе реалізувати свої плани, бо не вважає, що Америка така могутня як раніше:

— Тож Трампу доведеться зробити крок вперед і надати більше підтримки, йому доведеться розширити цю політику. Але спочатку ми побачимо спробу Америки створити переговорну позицію, посиливши тиск на Росію.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍