Від кави до шашлику: успіхи та невдачі українців у ресторанному бізнесі в Польщі

Спілка українських підприємців (СУП) — одна з найбільших бізнес-асоціацій України — 17 червня відкрила свій перший європейський офіс зі штаб-квартирою у Варшаві. Це знакова подія і для України, і для Європи: вона маніфестує не лише стійкість та амбітність українського бізнесу у часи глибокої кризи, але й готовність до інтеграції в європейське співтовариство. Серед основних завдань, які перед собою ставить представництво — адвокація і підтримка українського бізнесу в Європі, налагодження зв'язків з міжнародними партнерами і залучення інвестицій в українську економіку.

Виконавча директорка організації Катерина Глазкова у Польщі буває часто, не лише з робочих питань: тут вже більше року живуть її діти — 16-річний Павло та 5-річний Марк. Як зізнається, вона дуже тривожна мама, якби сини перебували у постійній небезпеці в Україні — не змогла б сконцентруватись на робочих цілях. «Я розумію однаково наскільки важко тим, хто залишився, і тим, хто виїхав, бо кожні два тижні "міняю капелюх": то в Україні, то за кордоном. Зараз я набагато ефективніша в роботі, коли впевнена, що мої діти в безпеці», — ділиться моя співрозмовниця.

Ми зустрічаємось в одному з українських ресторанів поруч із посольством України у Варшаві, який кілька років тому потрапив до рейтингу найкращих закладів польської столиці.

Ірена Тимотієвич: Пані Катерино, досить показово, що у цей час, під час повномасштабної війни, саме ви представляєте значну частину українського бізнесу в Європі. Мені здається, роль української жінки, а особливо жінки в бізнесі, зараз набуває зовсім іншого значення.

Катерина Глазкова: Колосального значення. В часи війни на плечі жінки лягає додаткова відповідальність. Жінки освоюють чоловічі професії, жінок більш охоче беруть на роботу, бо ризик мобілізації менший. Через те, що ми в буквальному сенсі втрачаємо чоловіків — дедалі більше жінок будуть займати ключові позиції і відігравати важливу роль не лише в країні, але й в рамках міжнародних відносин.

З іншого боку, це може дати певний поштовх. Дуже часто ми, жінки, себе недооцінюємо, не віримо у власні сили. Наприклад, коли наша організація у 2020 році намагалися зрозуміти «портрет» українського підприємця і зробила відповідне дослідження, виявилось, що власники великих українських компаній — це переважно чоловіки. А жінки, як правило, керують невеликою власною справою, яка часто має «скляну стелю» у розвитку. Зараз той момент, коли є і можливість, і необхідність розправити крила. Тим більше, що в Україні й за кордоном є безліч програм підтримки, освітніх програм, ґрантів для жінок-підприємиць. Варто цим скористатись.

Ви пов’язані зі сферою підприємництва вже багато років. Як воно — бути жінкою в українському бізнесі?

Особисто мені — досить комфортно, хоч український бізнес дуже «чоловічий». Можливо, мені просто пощастило, або ж це питання характеру. Я наповнююсь енергією підприємців. У них інше мислення, вони не впадають у стан зневіри: немає проблем — є задачі. Для мене не існує слова «неможливо», — це те, чому від них навчилась. Може бути «дуже складно», може бути «ми сто разів спробували і не вийшло», але «неможливо» — варіант не мій і не моєї команди. Якби ми, українці, жили категоріями, що щось є неможливим, ми би не протрималися у цій боротьбі так довго.

Без економіки війну не виграти

Питання, яке спантеличує усю міжнародну спільноту, коли йдеться про український бізнес сьогодні — як це можливо, що на третій рік повномасштабного вторгнення він не лише функціонує, а й демонструє хорошу позитивну динаміку: виходить на нові ринки, впроваджує інноваційні рішення?

У нас просто немає іншого виходу. Український бізнес має безпрецедентну життєстійкість (resilience). Дуже важко пояснити людям, які ніколи не жили під час війни, що це означає на практиці. 

За 10 років війни і понад 2 роки повномасштабного вторгнення наші підприємці навчились досить успішно працювати навіть попри постійні обстріли, блекаути, блокуваннями кордонів і мобілізацію працівників. І я впевнена, що кейси українських компаній скоро будуть вивчати в міжнародних бізнес-школах.

Тільки члени Спілки українських підприємців за два роки великої війни інвестували в Україні 630 млн євро у розвиток бізнесу: відбудову зруйнованих виробництв, складів, запуск нових продуктів, вихід на міжнародні ринки, впровадження технологій 

Це наша країна, ми в неї віримо.

Як наші захисники та захісниці відстоюють кордони країни на передовій, так і кожен з нас на своєму місці має робити для перемоги все, що від нього залежить і навіть більше. Український бізнес теж робить свою роботу. Бо без економіки — війну не виграти.

Примітно, що незадовго до широкомасштабного вторгнення, у 2021-році, аналітичний центр СУП зробив велике дослідження щодо ставлення різних верств суспільства до стейкхолдерів: уряду, президента, бізнесу, бізнес-організацій, олігархів. Рівень довіри до малого та середнього бізнесу в України був найвищий після Збройних Сил — понад 80%. А якщо порахувати разом ще й великий бізнес та бізнес-асоціації — це безпрецедентний для України відсоток. Для порівняння, уряд тоді займав лише 8-ме місце за рівнем довіри.

З чим це пов’язано?

В найскладніші часи для країни саме підприємці були першими, хто приходив на допомогу. У часи Майдану бізнес збирав загони хлопців, допомагав їжею, грошима. У часи пандемії купував обладнання для лікарень, організовував штаби, розвозив їжу літнім людям, яким не можна було виходити з дому.

А коли сталось повномасштабне вторгнення — евакуював, надавав житло, вивозив з окупованих територій, годував. Підприємці віддавали продукти зі своїх складів хлопцям та дівчатам в ЗСУ, інколи навіть ризикуючи життям. Наразі єдине джерело фінансування армії в Україні — це власне податки, і кожен з нас, хто їх сплачує — допомагає виграти цю війну.

Ми не робили аналогічного дослідження зараз, але бізнес виправдав довіру суспільства.  

Ми говоримо зараз про малий та середній бізнес?

Про будь-який бізнес. І про великий також.

СУП — це теж відображення стану бізнесу. Наша організація працює з 2016-го року. Серед її засновників були і маленькі, і великі компанії, як, наприклад, Нова пошта, Rozetka, UBC Group. Зараз Спілка об’єднує понад 1200 компаній з усіх регіонів України. Функціонуємо за рахунок членських внесків, які залежать від розміру компанії.

У лютому 2022-го з очевидних причин був провал на майже у два місяці, нуль надходжень: членство у Спілці у такі часи — точно не платіж першого пріоритету. Члени нашого колективу також у перші дні займались безпекою власних родин. А потім обдзвонювали членів організації, щоб допомагати одне одному. Сформулювали нові пріоритети і реагували на нові запити. Я пишаюся своєю командою.

Коли в квітні 2022-го ми отримали перший річний членський внесок від однієї невеличкої компанії, подумали: «Ну нарешті, серед нас з’явились нові оптимісти». Ті 5 тисяч гривень [приблизно 120 доларів США, — Ред.] стали певним символом довіри і надії, що все буде добре. І за останні 2,5 роки ми не лише відновились, але й виросли. Маємо 35% приросту нових учасників, щотижня є нові заявки.

Український бізнес — це про високий рівень креативності. З одного боку є стратегія, а з іншого — треба завжди бути готовим до змін, якщо з’явився  черговий виклик

Немає проблем — є задачі

Щодо викликів. З чим зараз живе український бізнес і як з цим дає собі раду?

По-перше — звісно, безпекові питання. Безпека працівників, обладнання, виробництв. Більші компанії інвестують у це шалені кошти. Наприклад, після того, як ворог зруйнував термінал  Нової Пошти у Харківській області — компанія повністю його відновила, з урахуванням покращеної системи безпеки. Це коштувало понад 34,5 млн грн.

По-друге — зниження купівельної спроможності в Україні. Український ринок став занадто малим. І через це компанії змушені виходити на міжнародні ринки, навіть якщо цього не планували.

Водночас певні галузі зростають. Це, передусім, оборонна галузь, перевезення вантажів, медицина, постачальники електро/газового обладнання, яке забезпечує автономність енергоспоживання, видобувна промисловість (наприклад, станом на травень 2024 року «Укргазвидобування» збільшило видобуток природного газу на 10%) та постачання енергоресурсів, онлайн-торгівля, продаж агропродукції. Якщо подивитись на зростання по видам діяльності через надходження в Державний бюджет України за травень 2024-го — бачимо, що ростуть оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів, добувна промисловість i розроблення кар'єрів, переробка, транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність.

Третій виклик — нестача людей. Колосальна проблема з персоналом була й до широкомасштабного вторгнення, а під час війни — це глибока криза, яку бізнес навіть не в змозі самостійно вирішити. Мобілізація, міграція, шалене падіння народжуваності і втрата працездатного населення, — тут дієва стратегія необхідна на рівні держави.

Гроші. Вони завжди потрібні для розвитку. А зараз вони потрібні просто для виживання. Загалом підтримка є, багато ґрантових програм від наших партнерів, за що ми вдячні. Але черга на отримання доступних коштів набагато більша.

Як щодо питання інклюзивності? З останніх оголошених даних, за два роки повномасштабного вторгнення кількість людей з інвалідністю в Україні збільшилась на 300 тисяч осіб. Як компанії пристосовуються у цих реаліях?

Це новий виклик, який нас ще не наздогнав, але вже з’являється. Ми усі лише на початку шляху. Наприклад, СУП зараз шукає в команду юриста — фахівця, який буде працювати саме із запитами ветеранів. Щоб працівники повернулись на свої робочі місця, потрібно пройти усі необхідні процедури, оформити документ учасника бойових дій тощо. Хочемо спростити ці процеси.

А от мережа лабораторій компанії CSD Lab, яка є нашим учасником, працює над тим, щоб зробити кожен свій сервіс доступним для людей з вадами руху — і для працівників, і для клієнтів. Окремі локації планують переоснастити, нові лабораторії будують вже за новими стандартами.

Таких прикладів багато.

Підприємці дуже швидко реагують на всі зміни, впроваджують інноваційні рішення.

Україна вже стає конкурентом і постачальником інноваційних рішень для багатьох розвинених країн. Зокрема, галузь військово-технічних рішень зросла в рази, а Мінцифри визначило цей напрямок як пріоритетний на найближчі роки. Як компанії проявляють себе у цій сфері?

До прикладу, двоє наших учасників — IT-компанії STFalcon і Ajax на початку березня 2022 року створили й запустили мобільний застосунок Air Alert. Він попереджає про ракетну небезпеку в різних регіонах України. Зараз в Україні цей застосунок завантажили 6 мільйонів людей. І я в тому числі. Цьогоріч компанія Ajax також почала виробляти камери відеоспостереження. Це можливість зайняти нішу, де завжди домінували китайські виробники, але зараз ринок змінюється через введені проти певних компаній Китаю санкції.

Продукція інших наших учасники K.tex, виробника нетканих матеріалів, зараз використовується для пошиття одягу для військових, і навіть для укріплення оборонних рубежів та критичних об’єктів інфраструктури. Інший приклад — Milliform, у 2022 компанія релокувала виробництво з Харкова до Львівської області, а вже в 2023 році запустила власне виробництво косметичної тари з інвестиціями близько 600 тисяч доларів.

Власне це теж відповідь на запитання, яке мені часто ставлять за кордоном: Чому потрібно інвестувати в Україну вже зараз, попри високі ризики? Бо український бізнес не чекає закінчення війни. Повітряні тривоги й обстріли сприймаються вже як погода, на яку не маєш впливу.

Я завжди кажу холоднокровною бізнес-мовою: хто перший прийшов — той і заробив. Думайте вже зараз, шукайте партнерів серед українських компаній вже зараз

За словами президента Зеленського, Росія знищила 80% теплової та третину гідрогенерації електрики України. Як плануєте вирішувати проблему з енергопостачанням?

Проблеми з енергопостачанням не нові, ми запаслися обладнанням, і, здавалось, до чергової зими готові. Однак ми не очікували, що руйнування будуть настільки масштабні.

Для безперебійної роботи виробництва деякі великі компанії почали імпортувати енергію з ЄС. Та ж група Nova (до якої входить «Нова пошта») заснувала власну компанію з виробництва електроенергіі. СУП в Україні наразі лобіює зміни до законодавства, які дозволять лібералізувати ринок генерації та постачання електроенергії, що сприятиме розвитку малої генерації. Сотні тисяч малих станцій зруйнувати важче, аніж одну велику, від якої залежить значна кількість споживачів і критична інфраструктура.

Ми вбачаємо стратегічний шлях у розвитку розподіленої генерації на основі природного газу, відновлюваних джерел енергії з використанням сучасних мобільних систем зберігання енергії та інтелектуальних мереж.

Розподілена генерація сприятлива для інвестицій, їх вартість відносно мала. А для запуску в експлуатацію потрібно менше часу

Гра за новими правилами

Один з факторів, який зупиняє інвесторів на шляху до України — поширене сприйняття українського бізнесу як олігархічного. Наскільки сильний вплив олігархічної системи на економіку і бізнес в Україні зараз?

Україна почала грати за новимии правилами. Еліти теж змінюються. Вплив тодішніх олігархів на політичні інститути і на конкретних політиків сильно знизився. У сільському господарстві олігархи дуже умовні. Є питання до походження капіталу, але зараз це ринкові компанії, які торгуються на міжнародних біржах.

Водночас вплив приватного неолігархічного сектору значно зростає. СУП — організація, яка принципово не приймає до свого складу бізнеси, пов’язані з олігархічним капіталом. Після початку війни ми почали також перевіряти на зв’язки з бенефіціарами РФ, Білорусії. Беремо до уваги рішення суду, якщо є питання до окремих компаній. В Україні у зв’язку з війною деякі дані закриті, але в цілому кількість відкритих даних у нашій країні — один із передових прикладів у Європі.

"В зоні нашої постійної уваги податкова система, митне регулювання, регулювання міжнародної торгівлі, державні закупівлі, трудове законодавство, діджиталізація державних послуг"

Джерело фото: фейсбук
‍

У мене немає ілюзій, що всі олігархи зникли з радарів, точно ні. Але представники нашої асоціації — засновники, члени ради директорів — зараз входять в багато навколодержавних інституцій і мають вплив на прийняття рішень. Це люди, які заробили свої гроші власними силами, працею, ідеями

Наприклад, є Рада підтримки бізнесу у військовий час при Президентові України. Це 7 осіб, 6 з яких — підприємці з СУПу.

Є побоювання, що під час війни в Україні може сформуватись нова каста олігархів. Чи є такі ризики?

Ризики завжди є. Жодна країна не ідеальна, наша тим більше. Тут має бути величезна роль медіа, громадянського суспільства, приватного сектору: зробити все, щоб цього не сталося. У медіа просторі зараз багато гучних історій про корупційні скандали в Україні, але тут є й позитивний сигнал: це ознака того, що з корупцією ведеться боротьба. У тиші корупція була більшою. І якби прогресу не було — з нами не розпочали б переговори про вступ до ЄС, оскільки це був один з трьох основних пунктів для початку переговорів.

Власне коли 25 червня стартували офіційні переговори України до ЄС, ви написали на своїй сторінці у фейсбуці: «Сподіваюсь, що в процесі цих перемовин ми не будемо поступатися нашими інтересами, і думка українського бізнесу матиме велику вагу». Про які інтереси йдеться і яку роль хоче відігравати ваша бізнес-асоціація у цьому процесі?

Для бізнес-сектору вступ до ЄС — колосальний стрес, особливо для МСБ [малого та середнього бізнесу, — Ред.], оскільки компанії мають відповідати певним нормам і стандартам: від екологічних норм до мінімальної заробітної плати. Але виробництва не можуть змінитись в один день. У переговорних процесах на рівні урядів, окрім умов торгівлі, мають бути закладені перехідні періоди. Аби не сталась прикра ситуація, коли ми погодились на все й одразу, щоб швидко вступити до ЄС, а потім не змогли вчасно реалізувати зобов’язання.

Наш бізнес конкурентний, але є багато компаній, яким потрібно допомогти такими стати. Наприклад, фармацевтам потрібно переобладнатися. Великі компанії можуть витратити на це кошти, а малі — не можуть. Тоді це ще й питання фінансової підтримки. В рамках єдиного європейського ринку якась французька компанія з величезним досвідом, з підтримкою, з розвитком всі ці роки і без війни — без усього, що переживає зараз український бізнес — точно буде більш конкурентоспроможна, ніж українська.

Ці моменти потрібно враховувати, щоб не «вбити» український бізнес. І в цьому я бачу нашу важливу роль. А з іншого боку — будемо сприяти залученню інвестицій міжнародних компаній в Україну. Без інвестицій ми не впораємось.

Одне з найбільш болючих питань у економічному діалозі між Польщею і Україною — сільське господарство. На вашу думку, як український бізнес повинен будувати діалог, аби уникнути ситуації з протестами фермерів, яку ми спостерігали на польсько-українському кордоні?

У нас в СУП немає великих агрокомпаній, оскільки в більшості вони не проходять наші критерії. Але чому це питання до бізнесу, а не до політиків? Бізнес просто виконує свою роботу. Якщо він робить гарну, конкурентну продукцію — покупець є. І в Польщі теж хтось це купує, такий ринок. Якщо підприємець робить поганий продукт, або завозить його нелегально — для цього є правоохоронні, митні органи, є рішення суду і підприємець несе покарання.

Історії, які відбувались на кордоні — поза межею бізнес-логіки, це більшою мірою політична історія.

В той час, коли польські фермери  виступають проти української продукції, висипають те зерно, яке люди часто збирають ризикуючи життям — у Польщу потоком йде зерно з Росії і Білорусі. СУП із колегами з провідних польських асоціацій Левіатан та Україно-Польська торгова палата піднімали це питання на рівні ЄС, звертались у Брюссель. Росія тут торгує зерном, яке вкрала в Україні

Мені б дуже хотілось донести це до польського суспільства.

З точки ж зору економічних відносин Польщі і України — не секрет, що минулого року цифра експорту товарів з Польщі в Україну була рекордно високою — 51,6 млрд злотих (12 млрд євро). Позитивне сальдо Польщі в торгових відносинах з Україною досягло 6,8 млрд євро. Це історичний рекорд. Водночас імпорт з України в Польщу дуже впав, особливо після накладеного ембарґо на сільськогосподарську продукцію.

Що стосується питань до бізнесу — давайте подивимось, що зробила частина українських компаній, коли стався транспортний колапс. Підприємці порахували і вирішили, що стояти на польському кордоні дорожче, ніж перекинути логістику на Румунію. І там порт Констанца спокійно все приймав. Це теж показова ситуація.

За останньою статистикою, у Польщі кожен 10й бізнес — український. З моїх спостережень, складається враження, що українські підприємці часто виходять не стільки на польські ринки, скільки на «українські ринки» у Польщі. Частина учасників СУП вже мають тут бізнеси, як проходить інтеграція? 

Співпраця між українцями дійсно проходить краще. Знайти польського клієнта, стати постачальником для польської компанії — дуже непросто. Присутній певний скепсис і наративи в медіа, що «це ненадовго», «війна закінчиться і українці повернуться додому». Що українці «ненадійні партнери», які працюють за «низькими стандартами». Попри безліч прикладів, які доводять зворотнє. Ми відкрили тут офіс, оскільки зрозуміли, що маємо будувати тісніші зв’язки. Проводимо просвітницьку роботу з обох сторін, щоб напрацьовувати персональні знайомства серед підприємців і вибудовувати довіру.

В цьому контексті теж варто згадати нещодавні результати дослідження від Deloitte, згідно з якими українці, які приїхали після 24 лютого 2022-го року, додали до польської економіки 0,7-1,1% ВВП (в абсолютних цифрах — це 6-9 млрд доларів). У довгостроковій перспективі цей ефект зросте до 0,9-1,35%.

Я переконана, що частка українського бізнесу буде збільшуватись, а конкуренція з ним — зростатиме.