Про розв’язання проблем на україно-польському кордоні, складнощі із євроінтеграцією українського агросектору, прогнози щодо нового врожаю в Україні та проблеми з його експортом — про це і не тільки в інтерв’ю з генеральним директором Української аграрної конфедерації Павлом Ковалем.
Про розблокування кордону та агрополітику ЄС
Анастасія Новицька: Десь рік тривали проблеми із блокуванням польсько-українського кордону. Ця ситуація ускладнила логістику між країнами. Нарешті польські фермери розблокували кордони. На вашу думку, «перемир’я» надовго?
Павло Коваль: Польські фермери розпочали блокування українського кордону ще минулої зими, потім до них приєдналися перевізники. Коли Україна вперше зіткнулася з цими подіями, для мене це було дивно. Спочатку виникли думки, що блокування кордонів пов’язано з передвиборчою риторикою, тож треба зачекати та ситуація зміниться на краще.
Далі я почав аналізувати цю ситуацію. З чого загалом все розпочалося? Із ринку зерна. У 2022 році в польського бізнесу виникла думка, що внаслідок війни в Україні світові ціни на зерно почнуть зростати. Тому місцеві переробники та експортери активно та у великих об’ємах закуповували зерно, зокрема, українське.
Але світові ціни на агропродукцію за два роки війни розвернулись інакше. Спочатку у лютому-березні 2022 року вони стрімко зросли, а сьогодні перебувають на довоєнному рівні. Для розуміння: зараз у польському порту Гдині тону кукурудзи беруть за 85 євро. Два роки назад цей товар можна було експортувати за 240 євро.
Логічно, що польським експортерам нецікаво продавати за кордоном українське зерно по таких цінах, коли треба також збувати й польську продукцію
Всі ці тенденції не сподобались польським фермерам. Вони не розуміли, хто буде купувати їх зерно та за якими цінами, якщо склади в переробників та експортерів заповнені. Як результат, невдоволення фермерів вилилось в довготривалі акції протестів на кордоні з Україною, тому що це був найкращий спосіб привернути увагу до проблем польського агробізнесу.
Зараз ситуація вирішена, польські фермери розблокували кордон. Цей результат став можливим завдяки активним перемовинам на рівні міністерств та галузевих асоціацій обох країн. Вже є оцінки, що товарообіг виріс на 20%, в основному завдяки експорту української агропродукції автомобільними шляхами.
Загалом ситуація виглядає позитивно, але мої очікування все одно залишаються скептичними. Вважаю, що проблеми на польсько-українському кордоні можуть знову виникнути
Справа в тому, що зараз в Європі йде сезон виборів. Тобто, в кожній країні є свої внутрішні політичні процеси, які є більш важливими, ніж проблеми сусідів. І ці нюанси треба розуміти. Зокрема, якщо говорити про Польщу, восени 2023 року відбулись вибори у Сейм, цієї весни відбулись місцеві вибори, а на початку червня очікуються вибори в Європарламент. Усі ці процеси залишаються на першому плані для Польщі. Тож поки країна не пройде передвиборчий процес та не стабілізує політичну ситуацію, економічні питання, зокрема, з блокуванням кордону, на мою думку, не будуть остаточно вирішені.
Які втрати понесли через блокування кордону польський та український бізнеси?
Навесні українські політики оцінювали митні втрати через блокування польського кордону десь у 7 млрд гривень. Але я думаю, що ця сума більше, якщо взяти до уваги зіпсовані товари, зірвані контракти, штрафи. Такі втрати отримали не тільки український бізнес, а й польський, який возить свої товари до нашої країни. Зокрема, це молоко, рибні консерви, олія тощо. Цей товар має обмежений термін зберігання, тож, думаю, польські виробники несли великі фінансові втрати через зіпсовані продукти. Важливо зазначити, що не всі представники польського агробізнесу підтримували блокування українського кордону.
Ці процеси не подобались експортерам та переробникам, адже їм складно вести бізнес в таких умовах. Наприклад, польські тваринники звикли вигодовувати свиней та корів на наших соєвих шротах
Тож, думаю, розблокування кордону допоможе заспокоїти нерви українських та польських підприємців та відновити пошкоджені робочі відносини. Але тепер український бізнес буде обережно відновлювати логістику свого товару через Польщу, щоб знову не потрапити в пастку заблокованих кордонів. Наш агробізнес вже налагодив різні шляхи експорту товарів в інші країни, тому, скоріш за все, й надалі буде дотримуватися правила диверсифікації, щоб забезпечити стабільну роботу бізнес-процесів.
Україна експортує агротовари через інші країни ЄС, там немає великих проблем із протестами фермерів. Які домовленості допомогли стабілізувати ситуацію?
Прикладом позитивного вирішення проблем можу вважати ситуацію з Румунією. Сьогодні в нас з румунами немає ембарго на імпорт агропродукції чи проблем із транзитом. Виходом з глухого кута стало ліцензування товарів. Для цього український експортер подає заявку в Мінекономіки. Відомство погоджує з румунською стороною цей запит. У результаті наш експортер отримує ліцензію на кожну партію товару. Це зняло напругу у відносинах між країнами.
Подібним чином ми працюємо з Болгарією по насінню соняшника. Є схожі процедури й з іншими країнами. Коли Україна запропонувала механізм ліцензування наших агротоварів Польщі, вони почали вивчати, як організувати ці процеси. Але, наскільки знаю, питання так й не було вирішено.
В Європі фермери періодично проводять страйки та висувають різні вимоги, наприклад, пов’язані зі збільшенням фіндопомоги. Виникає враження, що система дотацій аграріїв неефективна. Чи варто в ЄС змінювати аграрну політику? Яка модель могла б бути більш вдалою?
Гроші — важлива складова для будь-якого бізнесу. Польські фермери не тільки блокували кордони з Україною, а й намагались захистити свої інтереси у Брюсселі. Вони просили в Європарламенту компенсувати частину втрат, що понесли внаслідок засилля української агропродукції у ЄС. Ця стратегія виявилася вдалою: у 2023 році фермери отримали додаткову компенсацію близько мільярда євро. Плюс в Польщі були бюджетні субвенції та асигнування.
Логічно, що ця ситуація стурбувала фермерів в інших країнах, зокрема, в Німеччині та Франції. Вони вважали, що такий підхід з додатковим фінансуванням польських колег є проявом недосконалої агрополітики ЄС. Тобто, чому поляки отримують кошти через близькість з кордоном з Україною, а французи чи німці — ні, адже українська агропродукція продається у всьому ЄС. Тож, думаю, найближчі роки Європа буде змінювати підходи у власній агрополітиці.
Європейські політики розуміють, що рано чи пізно Україна стане членом ЄС, і тоді може не вистачати грошей для дотування нашого АПК
Уявіть, в Польщі є біля 12 млн гектарів сільськогосподарських земель, в Україні — десь 42. Тобто, потенціал нашого агросектору в 3-4 рази більший за польський. Зрозуміло, що фермери у ЄС будуть проти того, щоб за рахунок європейських податків фінансувати український агросектор таких масштабів.
Окрім цього, в Європі вважають, що неправильно надавати держпідтримку нашому сільському господарству, яке в основному складають не сімейні ферми, а великі агрокомпанії. Зрозуміло, що це помилкова теза, оскільки в Україні працює багато маленьких компаній, що вирощують зернові, овочі, фрукти, виробляють мед, соки, джеми.
Але факт залишається фактом: євроінтеграція українського АПК буде йти складно, в тому числі, через існуючу агрополітику ЄС. Тому зміни потрібні, хоча поки не зрозуміло, яка модель може бути ефективнішою за дотації
Про євроінтеграційний шлях та перспективи вступу України в ЄС
Наскільки складною буде євроінтеграція аграрного сектору України?
Євроінтеграція для України — складний процес, особливо в умовах війни. Загалом коли будь-яка країна планує стати членом ЄС, вона може отримати перехідні періоди для різних галузей економіки. Цей час дає можливість адаптувати закони, стандарти якості та правила ведення бізнесу під вимоги ЄС. На жаль, в Україні євроінтеграційні процеси щодо АПК йдуть повільно, тож, можливо, навіть перехідні періоди не допоможуть вирішити проблеми.
Наведу приклад. ЄС розробив для нашої країни програму Ukraine Facility, де передбачено фінансування у 50 млрд євро. Але левову частку цих грошей ми зможемо отримати, якщо проведемо певні реформи протягом 4-х років. Так, в напрямку агросектору Україна має реалізувати 6 великих реформ. Вони мають бути представлені восени та прийняті урядом у вигляді стратегій в цьому році. Такий об’єм роботи складно виконати своєчасно.
Загалом Україна має ухвалити великий масив законів. Зокрема, по агросфері треба гармонізувати декілька тисяч нормативних актів. Чим швидше ми це зробимо, тим краще
Скільки часу Україна робитиме домашні завдання, щоб стати членом ЄС — 5-10 років?
Євроінтеграційний процес зайняв різний час в різних країн. Хтось впорався за 5-6 років, а, наприклад, Туреччина перебуває в статусі кандидата у члени ЄС майже 40 років. Тож наша країна має знайти якусь золоту середину. Швидко ми не зможемо, а повільно не хотілось би, бо Україна платить високу ціну за незалежність. Якщо дивитись на процеси євроінтеграції реалістично, думаю, що Україна може стати членом ЄС за 10-15 років.
Якщо говорити про євроінтеграційні процеси, в чому саме Україна може повчитися в Польщі як члена ЄС, щоб успішно подолати цей шлях?
Польський кейс вступу в ЄС вважається одним з найбільш успішних, тож нам варто вивчити цей досвід. Але треба спілкуватися й із іншими країнами, які мали складний шлях євроінтеграції або досі вирішують проблеми, наприклад, з корупцією. Думаю, Україні буде корисний досвід Чехії, Румунії, Болгарії.
Загалом Україна вже має активно проводити власну комунікаційну стратегію щодо вступу в ЄС. Для цього потрібно вести переговори із кожною країною-членом ЄС окремо, а також у Брюсселі. На жаль, я не бачу широкої діяльності в цьому напрямку.
Коли перебуваю в Брюсселі, агроколеги з інших країн питають: а чому ми не бачимо вас на переговорних майданчиках
Для порівняння: коли Польща була на шляху євроінтеграції, її представники майже жили у Брюсселі. Поляки постійно нагадували ЄС про себе, проводили конференції. Розказували, хто вони такі. Пояснювали, навіщо Польща йде у Європу та які плюси від цього отримує кожна сторона. Думаю, такій проактивній комунікації українцям варто повчитися в поляків. Це точно допоможе нашій країні зайняти більш ефективну позицію в переговорах щодо вступу в ЄС.
Про майбутній врожай в Україні та експортні питання
Який врожай очікують українські аграрії у 2024 році? Чи зможе він закрити внутрішні потреби України?
Україна очікує, що у 2024 році вдасться зібрати врожай зернових та олійних культур на рівні 73-75 млн тон збіжжя. Це на 10-12% менше, ніж у 2023 році. З них 50-52 млн тон будуть зернові: кукурудза, горох, ячмінь, овес тощо. Також отримаємо 20 млн тон олійних та бобових культур: сою, ріпак, соняшник та інші.
Якщо цей прогноз взяти за песимістичний сценарій, врожай дозволить Україні повністю вирішити питання продовольчої безпеки. Для розуміння: до війни українці споживали 3,5 млн тон харчової пшениці щороку, тож новий врожай точно забезпечить громадян хлібом. Але такий прогноз можливий за умови, що в країні не буде активних бойових дій та серйозних втрат елеваторів, хлібозаводів, м’ясокомбінатів тощо.
Із цікавого хочу відмітити, що на звільненій території Херсонської області фермери активно сіють кавуни. Тож українці будуть зі своїми баштанними культурами. Можливо, не в звичних обсягах, але чекаємо на врожай.
Більше того, у 2024 та 2025 роках Україна залишатиметься серйозним гравцем на глобальних зовнішніх ринках — по зернових, м'ясу птиці, яйцю, олії, овочах
Як через війну змінюється структура посівних площ: яких культур сіємо більше та менше? І чому?
Під час війни наша країна втратила десь 7 млн гектарів корпоративного агросектору. Тобто, раніше оброблялось 27-28 млн гектарів, у 2022-2023 роках — 21 млн. Втрачена земля непридатна для обробки через окупацію, фронт, замінування.
Через втрату землі та експортні проблеми українські фермери щороку змінюють структуру посівних площ. Наприклад, Україна не висіває такі обсяги кукурудзи, як до війни. Раніше могли зібрати 40 млн тон, з яких 30 млн йшли на експорт. Тепер наші аграрії обирають для посіву ті культури, що рентабельно вирощувати.
Зокрема, останні роки невигідно засівати ячмінь, пшеницю, горох, гречку, просо. Для розуміння: у 2023 році рентабельність соняшника складала біля 2-3% рентабельності
Чому падає маржинальність колись популярних культур? Зростають ціни на насіння, паливо, добрива, засоби захисту рослин, а вартість агропродукції залишається на тому ж рівні. Також складно отримати кредити для ведення бізнесу. У результаті прибутковість агрокомпаній стає менше.
У цьому році українські аграрії намагаються посіяти більше олійних культур, бо їх як сировину чи готову продукцію цікавіше експортувати. Також буде більше посівів сої, ріпака, цукрового буряка, адже тут присутня гарна маржинальність.
Чи зможе Україна експортувати продукції з нового врожаю протягом року, незважаючи на війну та обмежені логістичні шляхи?
Зараз щомісяця Україна експортує біля 5 млн тон зернових і олійних культур. Це значить, що за рік можна продати за кордон 60 млн тон. Основний експорт йде через порти Одеси — Чорноморський, Південний, плюс через Дунай.
Таким чином, Україна може експортувати за кордон близько 2,5 млн тон. В принципі, наразі цього водного шляху достатньо, щоб забезпечити експортні потреби АПК
Але війна в Україні впливає на операційні процеси бізнесу. Тож не виключаємо сценарії, коли експорт товарів через порти може стати проблемним. Тоді українські аграрії зможуть постачати продукцію за кордон залізничним, річковим та автотранспортом. Для розуміння: таким чином сьогодні можна експортувати біля 1,5 млн тон агропродукції у місяць. Тобто, якщо Україна залишиться без водного шляху, тоді залізниця, ріка Дунай та автодороги не зможуть перекрити експортні потреби агробізнесу. Як результат, на кордоні можуть виникнути черги.
Які ще країни, окрім ЄС, зацікавлені в українській агропродукції? Які ринки Україна втратила через повномасштабну війну?
Традиційно у співпраці з українськими аграріями зацікавлені країни Північної Африки, Азії. Тим більше, наша країна має досвід агроекспорту на нові ринки, наприклад, у Китай, США, Канаду, Мексику. Експортні можливості треба постійно підтримувати, адже якщо Україна десь втрачає долю експорту, туди може зайти наш ворог — Росія. Так, через проблеми з логістикою росіяни почали більше продавати агропродукції в Єгипті, Пакистані.
Українським аграріям дуже складно працювати в умовах війни. Який запас міцності ще мають фермери?
Невідомо. Кажуть, що український АПК може працювати на власних запасах ще 2-3 роки. У великих агрохолдингів запас міцності може бути на декілька років, а малі підприємства — на грані вимирання. На жаль, мої думки підтверджує статистика. За результатами 2022 року зникли 30% агропідприємств. Значна частина компаній фізично знищена війною, оскільки вони розташовувались у Херсонській, Сумській, Запорізькій областях. Не виключно, що негативний тренд продовжиться і велика частка агрокомпаній в Україні будуть збитковими.
Має дві вищі освіти — з журналістики та міжнародної економіки. Закінчила курс «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру удосконалення економічної журналістики при Київський школі економіки. Досвід в журналістиці біля 20 років. Працювала у газеті «Сегодня», в інтернет-виданні «Обозреватель», на телеканалі СТБ.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
