Ексклюзив
20
хв

Їсти, працювати, навчатися: українські ресторани в Польщі

Огляд 4 українських гастробізнесів у Польщі

Сніжана Чернюк

Українські ресторани займають свою нішу у Польщі. Фото: Чорноморка

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Війна знищила чи скоротила частину фірм в Україні, водночас, після 24 лютого український бізнес розпочав динамічно розвиватися за кордоном. Лише в Польщі майже кожна десята новостворена фірма належить українцям, зазначає Польський економічний інститут. Sestry завітали до чотирьох відомих українських брендів у Варшаві й дізнались, як їм вдалося налагодити бізнес у Польщі.

Розширюємося за рахунок франшизи й працюємо виключно з українцями

Володимир Матвійчук, співзасновник мереж «Галя Балувана» та Multi Cook розповів як компанія створює робочі місця за кордоном, зокрема й для воєнних біженців: 

«Після початку великої війни Росії проти України мені телефонували знайомі, які працювали з компанією й виїхали за кордон. Питали, чи не збираємося ми виходити на європейський ринок. Ми вирішили що зараз можемо бути корисними за кордоном, можемо створювати нові робочі місця саме для українців. Це наш невеликий внесок у допомогу в біді. Зараз мережа «Галя Балувана» представлена в 27 країнах світу під брендом Multi Cook, система ґрунтується на франчайзингу.

«Галя Балувана» у Польщі працює під брендом Multi Cook. Фото: «Галя Балувана»

 Ми будуємо франчайзинг на довірі до партнера. Щомісячна плата в 100 євро — цілком доступна. Зараз встановлюємо якісне програмне забезпечення, що дозволяє партнеру на смартфоні відстежувати позиції, які продаються, прибуток, зарплати, бачити аналітику по бізнесу. Цю програму зробили на прохання польських партнерів, інвестували більше 30 тисяч євро. Розробили універсальний сайт, інвестуємо в платформу онлайн-замовлень, оскільки партнери в Польщі починають співпрацювати з барами, кафе, дитячими садочками.

У Польщі налагодили супроводження бізнесу «під ключ»: маємо юристів, які допомагають створити фірму та обрати найоптимальнішу систему оподаткування; є бухгалтерський супровід, який допомагає українцям швидко зорієнтуватися й менше часу втрачати на це. У Польщі партнерів «запускаємо» шістьма блоками. Перший блок — стандартний, 80-90 позицій, кожен наступний — іще 20-25 позицій. Перший блок запускає виїзна команда з України: допомагає навчити українців, які прийшли на роботу, й власника орієнтуватися в питаннях виробництва. Потім фірма певний час працює на цьому пусковому асортименті, найлегшому в навчанні, працівники розуміють, що таке виробничі процеси, що таке клієнт, виробляють навички, а вже після цього партнер може вводити нові страви. Маємо в асортименті 700 позицій, зрозуміло, що засвоїти їх одразу новому підприємству неможливо.

За кордоном  ми займаємо нішу заморожених продуктів, опцію «ресторан», як є в деяких містах України, не передбачено. Для іноземних партнерів ми також створили новий сайт під назвою Multi Cook. Це окрема торгова марка, є окрема етикетка з різними кольорами. 

У Польщі не складно вести справу, створена хороша атмосфера для українського бізнесу, для тих, хто в’їхав після 24 лютого 2022 року. Ми дуже схожі з поляками за споживанням і купівельною поведінкою. 

За кордоном, зокрема й у Польщі, розширюємося за рахунок франшизи й працюємо виключно з українцями, спонукаючи їх за франшизою наймати на роботу також українців. Це наша місія на час війни. Після війни ми відкриємо продаж іноземцям. Дехто відкривається за власні кошти, дехто залучає кредити, а дехто здобуває гранти від польського уряду.

У польських покупців є свої фаворити серед українських заморожених продуктів. Фото: «Галя Балувана»

Процедура така: ми робимо  партнеру проєкт на приміщення, він замовляє обладнання й робить ремонт. За 10 днів до закінчення ремонту партнер набирає персонал. Наша пускова команда виїздить до Польщі й майбутніх працівників розставляє по процесах, навчає приготуванню всіх страв, і нові працівники разом із командою виготовляють страви до відкриття магазину. За 6 днів це приблизно тонна продукції. На 7-й день партнер відкриває магазин.

При доборі працівників не обов’язково обирати кухарів. Оскільки виробництво планове й розділене на процеси, достатньо знати свої 3-4 процеси: хтось смажить млинці, хтось займається котлетами-фаршем, хтось ліпить пельмені-вареники.

Кожен партнер встановлює роздрібні ціни й рекламується сам. Ми контролюємо чистоту в приміщенні, усі працівники мають бути у формі, формовка наших виробів має бути однакова та забезпечена якість продукції. 

Ми вже є в 20 містах Польщі — й кількість магазинів постійно зростає. Скажімо, у Варшаві зараз є близько 20 магазинів.

У невеликих містах партнери легше стартують за рахунок кращих продажів. Припускаю, що це пов’язане з тим, що великі міста насичені супермаркетами. Чим менше місто, тим менше супермаркетів — і фокус споживача більше зосереджений на таких крафтових магазинах.

Серед найпопулярніших наших продуктів у Польщі — вареники з картоплею, пельмені, вареники з м’ясом, зі свининою. Поляки люблять кольорові пельмені, які часто купують для дітей. Дуже добре продаються наші супи й борщі. Поляки дуже люблять вушка й кльоцки. Тож для польського споживача ми їх розробили. Поляки також люблять крем-супи, менш популярні у нас, тож ми розробили лінійку крем-супів, лінійку ресторанної замороженої їжі, цю новинку наші партнери будуть зараз упроваджувати.

Польські клієнти в магазині часто питають продавця, як приготувати ту чи іншу страву, раніше не представлену на польському ринку. Тому до етикетки кожного продукту прив’язали кюар-коди з переходом на ютуб-канали з приготуваннями цих страв».

Ми прийшли не для того, щоби щось просити

Іван Ліфінцев, маркетолог і проєктний менеджер, розкрив особливості роботи мережі ресторанів «Чорноморка» в Польщі:

«За 11 років наша big idea ніколи не змінювалася: ми просто смажимо рибу. Ми «вчимо» нові ринки, що заклади з рибою та морепродуктами можуть бути демократичними. Змінювали певною мірою формат, коли входили до Польщі: не передбачено офіціантів, замовлення приймаються біля вітрин, готові страви виносить ранер.

Ми адаптували назву, замінивши «Чорноморка» на Czarnomorka, щоб було зрозуміло й польською мовою, звідки ми. 

У Польщі вже працюють два проєкти — і ще декілька в процесі відкриття. Для поляків поява одразу двох закладів, замість одного, збільшує довіру: мовляв, оскільки у них два заклади, а не один, то у них усе йде добре. Звичайно, «підтягнулися» українці, які проживають у Варшаві, бо вони знають мережу. 

У Польщі дорожче вести бізнес, це вимагає оптимізації витрат, персоналу, формату. Щодо змін у локаціях, то, крім назви, змінився також колір наших закладів із синього на бордовий.

Меню у Польщі практично ідентичне до українського. Фото: Чорноморка

Звичайно, й цінова політика пристосовується до правил місцевого ринку. Є враження, що європейці більше люблять подумати, реагують повільніше на різноманітні акції. Українцям навіть зараз у стані війни можна сказати, що завтра буде якась божевільна активність — і за день зійдеться пів Києва, а поляки планують свої вихідні, умовно, з вівторка-середи, тож якщо їм сказати про акції в п’ятницю, то в суботу вже ніхто не прийде.

Адаптація меню мінімальна: у Варшаві ми додали польський суп журек, але рибний. Зараз ми навпаки акцентуємо на глобальності мережі, наприклад, запускаючи активність «Макрелевий листопад» і в Україні, і в Молдові, й у Польщі. Робимо тематичні дні, коли є свіжа поставка риби, під неї розробляємо спеціальні пропозиції. Наприклад, у понеділок третя порція мідій у подарунок, у вівторок — устриці за собівартістю. Ці активності працюють у всій мережі незалежно від країни.

Ми виходимо із дуже чіткої позиції, що ми — не біженці у Варшаві, ми прийшли не для того, щоби щось просити від держави. В Україні успішно працює мережа й відкриваються нові заклади, розширення планувалося раніше, а війна лише прискорила цей процес.

Ми практикуємо і франшизу, якій допомагаємо на етапі відкриття, а потім контролюємо, щоби все відповідало стандартам, і інвестиційні проєкти, де інвестор вкладає кошти й потім отримує прибуток. Партнер на франчайзингу самостійно займається проєктом, а інвестиційними — повністю займаємося ми.

Лінійний персонал ми набираємо з країни, в якій працюємо, але на відкриття приїжджає допомогти команда з України. При цьому є керівник у кожному закладі, у кожній країні є свої проєктні менеджери, які підпорядковуються київському офісу.

Нам важливо розуміти одне одного. Лінійний персонал — на 50 відсотків поляки, керівниця — українка, яка в Польщі досить довго живе й вільно володіє польською мовою. Кухарів набираємо через рекомендації, через сайти пошуку роботи.

Специфіка бізнесу в тому, що ми возимо багато свіжої риби й морепродуктів з різних країн і готуємо на місці. Рибу смажимо у соусах, на пательні, на тепані. Напівфабрикати не використовуємо.

Свіжі морепродукти та рибу готують на місці. Фото: Чорноморка

Риба й морепродукти перевозяться в спеціальних термічних умовах. У нас є така можливість, як «риба під бронь», тобто риба ще їде, а її вже замовив конкретний гість. Був «Макрелевий листопад», до нас їхало багато макрелі. Й поки вона їхала — ми її вже продали.

Ми приваблюємо різноманітними активностями, пов’язаними з їжею, наприклад устрицями. Так, в Україні устриці якось були від 17 чи 19 гривень — і це просто «порвало» ринок, ми тоді продали захмарну кількість устриць.

Маємо таку активність, коли устриці можна відкрити самостійно. Це для відвідувачів, така нова інтеракція: наш працівник розповідає, як вставити устричний ніж і правильно відкрити всі замочки.

Серед страв, які користуються популярністю в Польщі, безумовно, спагетті з морепродуктами, різото з морепродуктами, мідії в мушлях, устриці та вже легендарна рибна юшка, якою ми щодня пригощаємо по всій мережі вже більше 10 років».

Найсуттєвіше для нас — якість круасанів

Юлія Князик, маркетинг-директор мережі «Lviv Сroissants» поділилась досвідом виходу на польський ринок після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну:

«Мережа кілька років вивчала різні країни, щоб вийти на міжнародний ринок. Для нас суттєве питання основного продукту: круасани мають вироблятися нами в країні, де ми представлені, або постачатися з України. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, роботи стало менше, частина пекарень закрилися, ми прискорили процес виходу на найближчий ринок — до Польщі. Ідея круасанів із різноманітною начинкою однакова для різних країн.

Раніше, у 2018 році, у нас був заклад у Польщі, але ми наробили помилок і закрилися. У 2022 році  розпочали роботу на польському ринку з початку. Звісно, наш досвід відкриття близько 145 пекарень в Україні включав багато важливих опцій і для польського ринку: розуміння, як пережити локдаун, вміння швидко адаптуватися до нових умов тощо.

Круасан із начинкою з варених яєць є популярним у Польщі. Фото: приватний архів

Наприклад, у Польщі податкове навантаження більше, ніж в Україні — і щодо підприємців, і щодо працівників, це ускладнює бухгалтерію та впливає на ціноутворення. Плюс кожен підприємець є платником ПДВ, відповідно це вносить зміни у фінансові показники. 

Роботу за франшизою на польському ринку ми контролюємо повністю. Є центральний офіс в Україні, який складається з близько ста людей і є регіональний офіс у Польщі з відповідними відділами. Ми завжди — чи в Україні, чи в Польщі — вимагаємо дотримання стандартів. У маркетингу працюємо разом із польськими спеціалістами, тому що людина, яка перебуває на локації, краще знає, що там відбувається. 

Місцевий персонал для польського ринку підбирають наші фахівці, які перебувають в Україні, є HR-відділ, працівник, який володіє польською мовою. У нас багато заяв на роботу від українців, бо багато з тих, хто виїхав, працювали у нас або знали про нашу мережу. Ми чітко розуміємо, що касир має бути поляк, бо має говорити польською, а далі намагаємося підбирати порівну або навіть більше поляків, якщо йдеться про Польщу. Спеціальна освіта не обов’язкова, ми можемо самі навчити працівника. У кожному закладі є касир, сандвіч-мейкер, кухар і офіціант. 

Серед наших партнерів є польські компанії. Це компанія, яка допомогла адаптувати договір комерційної концесії, додатки, стандарти. Це польські постачальники продуктів, дистриб’ютори обладнання, підрядники, маркетингове агентство, шеф-кухар. 

Як мережа в Україні ми мали чимало гостей із інших країн. Ще до епідемії коронавірусу розуміли, що суттєва кількість наших гостей у Львові — це поляки, тобто польські споживачі вже знають бренд. Хоча, звісно, тамтешні клієнти менше обізнані з нашим продуктом. Дещо відрізняється менталітет: українці більше витрачають гроші, живуть сьогоднішнім днем, а європейці живуть накопиченнями, у них мало імпульсивних витрат. 

Є деякі новинки, які успішно впроваджуємо в Польщі, але їх поки що немає в Україні. Наприклад, круасан із начинкою з варених яєць є популярним у Польщі. В Україні немає виробника, який постачав би необхідні інгредієнти, а в Польщі таких постачальників багато, тому виник цей продукт.

Ми вже представлені у Варшаві, Вроцлаві, Зґожельці, Щецині, Ряшеві, Ґданську. З цих міст вирізняється лише Зґожелець, де багато німців, бо польські ціни для німців низькі. Щодо решти — наш бізнес залежить від локації, трафіку. Ви можете бути в столиці, але в поганому місці, а в маленькому місті — у хорошій центральній локації, показники будуть ті самі.

Загалом мережа існує вже 9 років, щомісяця у нас обслуговується понад мільйон гостей». 

Це вже кримськотатарський осередок у Варшаві, водночас — частина української ідентичності

Sestry зустрілися з власником ресторану «Крим» у Варшаві Ернестом Сулеймановим, який розповів про ідею відкрити кримськотатарський ресторан навпроти російського посольства у Польщі і що з цього вийшло. 

«Ми приїхали до Польщі в 2019 році. Якраз син закінчив школу в Україні, вступив до вишу у Варшаві, ми вирішили, що нашій маленькій родині краще жити разом тут. 

Я подумав, що доцільно створити ресторанний бізнес з національною складовою. Пішов навчатися на менеджера гастрономії. Працював кухарем в італійському ресторані. І коли відчув цей бізнес, почав шукати приміщення. На місці нашого закладу був індійський ресторан, у них справа не пішла. Коли я побачив, що навпроти розташоване російське посольство в Польщі — одразу склалася картинка. Я сказав дружині, що є цікава локація, але люди повинні сюди спеціально приходити — поруч немає офісів, мало людей. Дружина погодилася спробувати, сказала, що у будь-якому випадку ми хоч кілька місяців потролимо росіян. 

Джамала разом зі співробітниками ресторану. Фото: Krym Restauracja

Вклали власні кошти. Не вистачало. Розповів другові, що хочемо відкрити ресторан навпроти російського посольства. Він загорівся: «Ресторан «Крим» навпроти російського посольства? Цікаво! Я дам гроші!». І з допомогою його коштів я реалізував проєкт. Мій друг — теж кримський татарин, виїхав із Криму через окупацію і давно живе в Німеччині. Таким чином ми висловлюємо свій протест проти російської окупації, російської агресії. 

Ми очікували, що вести свій бізнес, тим більше у чужій країні, буде важче. Друзі-бізнесмени в Україні застерігали, що багато вимог, велика звітність. Та ми втягнулися, можливо тому, що не мали іншого досвіду. 

Улітку обладнали літній майданчик: була кримськотатарська українська атрибутика. Це великий плюс, що ми не розчинилися серед інших, бо відмовилися від пропозицій рекламувати великі компанії, які могли надати парасольки, столи. 

Страви готуємо самі: м’ясо халяльне, за кримськотатарською традицією. Довго шукали фірму, яка обсмажує каву, й ретельно працювали над її смаком. Наша кава — це спеціально підготовлений для нас мікс із 85 % арабіки з Латинської Америки й 15 % робусти з Індії. Коли знайшли цю пропорцію, то попросили, щоби прожарка не була такою темною, як для турецької кави. Тому наша кава — найсмачніша у Варшаві.

У нас 14 працівників, кухарі — кримські татари. Вони прийшли за оголошенням про вакансії, протягом 3-4 місяців навчали їх. У нас такі рецепти страв, за якими вдома готували наші мами й бабусі. Брали на роботу всіх кримських татар, які приходили. Усі вивіски й спеціальні серветки до ресторану замовляли в Україні, бо хотіли підтримати саме українські фірми, які перебувають у важкій ситуації через війну.

Полякам цікава незнайома для них кримськотатарська кухня. Фото: Krym Restauracja

В Україні кримськотатарська кухня популярна, а для польських відвідувачів вона нова, вони хочуть скуштувати усього потроху. Радимо, що спробувати, вони повертаються за стравами, які сподобалися. Поляки зазвичай приходять великими сім’ями з дітьми. Українці приходять поїсти, згадати смак, який пам’ятають із Криму.

Дітям подобається кримськотатарська пахлава, яку вони порівнюють із традиційними польськими фаворками. Для маленьких відвідувачів часто замовляють татараш — кримськотатарські пельмені, посипані горіхами, й «макарони» —це наші салма й макарне. Маємо веганські й вегетаріанські страви.

Серед найпопулярніших наших страв — чебуреки, янтики, а з м’ясних —кейма-кебаб і супи юфак аш, ми називали його вдома каш-каш, і мерджмек. Поляки дуже полюбили наші супи. Особливо каш-каш — варені на бульйоні малесенькі пельмені. 

Оскільки кухня незвична, постійно чуємо запитання: «а ви справді кримські татари? чому кримські татари не їдять свинину?». Питають, як їсти чебуреки чи янтики. Зазвичай беруть ніж із виделкою, а ми говоримо, що це їдять руками.

Загалом ідея потролити росіян виявилась успішною, викликала інтерес у ЗМІ, про нас багато писали німецькі, польські, українські, американські, англійські видання, але потрібно докладати зусилля, щоб не ставати чимось буденним. Плануємо розширення, продумуємо додаткову концепцію.

Сьогодні наша місія значно ширша, ніж на початку. Зараз ми представляємо в Польщі  кримськотатарський побут, культуру та звичаї. Це вже кримськотатарський осередок у Варшаві, водночас — частина української ідентичності». 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Кандидатка філологічних наук, магістр журналістики, викладачка української літератури та дисциплін журналістики, перекладачка, авторка рубрики на Польському радіо для України «Чи/я інформація», членкиня Конфедерации на българските писатели. Працювала в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, належала до Polskiego Towarzystwa Naukowego w Żytomierzu. У 2011–2018 роках була секретарем Літературної премії Валерія Шевчука.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
косметичний бізнес салон кабінет український Польща

За останні три роки українці в Польщі зареєстрували 77,7 тисяч бізнесів, що становить 9% від загальної кількості ФОПів, відкритих у країні в цей період. З кожним роком кількість українських бізнесів збільшується. Як підрахували в Польському економічному інституті (PIE), близько 37% новостворених фірм відкривають жінки. І одним з найпопулярніших напрямів серед них є індустрія краси — косметичні, манікюрні й перукарські салони (до 13% від усіх українських бізнесів). 

Тетяна Ковнацька до 2022 року мешкала на Житомирщині. Придбала будинок, в якому планувала жити й виховувати двох синів (молодший син має діагноз ДЦП). Але встигла пожити в ньому всього 4 місяці. Війна змусила переїхати до Польщі й самостійно дбати про дітей. Заради них і завдяки ним Тетяна досягла поставленої мети — відкрила в Кракові власний косметичний кабінет. 

«Я — косметолог, але спочатку в Польщі мила під'їзди»

— Коли я з двома дітьми приїхала до Польщі, навіть уявити не могла, що можу працювати за професією, — розповідає Sestry косметолог Тетяна Ковнацька. — Перше, що мені тут запропонували, — мити посуд. Потім — під'їзди. Я на все погоджувалась, хоча платили копійки. 

Коли порахувала, скільки буду отримувати за свою роботу, зрозуміла, що доведеться працювати по 10 годин, а ще — вночі, і навіть так я не зможу забезпечити дітям ні житла, ні школи. Розплакалась… 

Подзвонила своєму старшому сину. Він вислухав мене і сказав:

«Мама, кидай мити під'їзди й шукай роботу за спеціальністю. Кілька днів зможемо прожити. Будемо їсти один суп»

Його слова дуже на мене вплинули. Я прийшла додому, сіла й стала писати у фейсбуці всім салонам краси, що шукаю роботу. 

Зі старшим і молодшим синами

— Розкажіть, як ви приїхали до Польщі. Чому саме сюди?

— 24 лютого у мене була страшна паніка. Що робити? В голові не було жодної відповіді. Старшому сину тоді було 15 років, молодшому — сім. 

Спочатку поїхала до мами, яка живе біля кордону з Білоруссю. Це було небезпечно. Але коли небезпека, то ми, як діти, хочемо сховатися у мами. 

А у мами через постійні вибухи доводилося носити молодшого сина на руках у льох. Сам він спуститися й піднятися не може, бо має діагноз ДЦП. Але навіть тоді, серед вибухів у погрібі, я не думала виїжджати з України. 

Аж поки 1 березня не подзвонила сестра з монастиря, при якому мій син ходив у садочок для неповносправних. Сестра сказала: «Таня, ти повинна вивезти Влада. Ти повинна про нього подбати». І пояснила, що дитина з ДЦП дуже чутлива. І якщо щось вибухне поруч, його контузить набагато сильніше, ніж нас, здорових людей. Так я вирішила їхати з України.

Наступного дня сіла в машину зі своїми дітьми й нарешті відчула силу. Усвідомила, що все роблю правильно.

Перетнувши кордон з Польщею вночі, ми поїхали до центру біженців. Але коли я побачила цей центр, зрозуміла, що там ми не залишимось. Великий спортзал, де дуже багато людей. Гучно, світло не вимикається. Майже ніхто не спить. І ми заночували просто в машині на стоянці. І вже вранці взяли курс на Краків.

«Конкуренція в косметології висока. Майже всі конкуренти — українки»

— Що було після того, як ви розіслали своє резюме краківським салонам краси? Довго довелося чекати відповіді?

— Після того, як я розіслала десятки листів місцевим салонам, два з них взяли мене на роботу. Я працювала одночасно в обох — їздила між двома локаціями. «Хочеш заробити, маєш сама знайти клієнтів». Такі умови висунули мені працедавці. Але я знала, що в мене вийде. Адже я не мала вибору.

А коли у мене в житті немає вибору, я завжди знаходжу вихід

Згодом стала орендувати місце в салоні. Платила 40% з кожного клієнта. На свою справу у мене грошей ще не було. Бо податки, витрати були, а стабільного доходу — ні. Але коли я напрацювала свою базу клієнтів, зрозуміла, що вже готова зареєструвати свою діяльність і працювати «на себе». 

Зараз у мене свій косметологічний кабінет. І шлях до нього був непростий. Довелося витратитися на матеріали, якісні апарати, довго шукати й знайти хороше місце, до якого зручно добиратися. Я позичала гроші, потім віддавала. Мені ніхто не допомагав. Я не називаю себе бізнеследі. Говорю про це як про свою справу. Бо бізнес — це щось велике. А у мене тільки початок великого. 

Зареєструвати свою справу в Польщі не складно. Українцям під час війни спростили умови, тож реєстрація зайняла у мене з пів години. Маю бухгалтера — це обов'язкова умова ведення бізнесу. Він мені допомагає зі звітністю, податками, паперами. 

— Конкурентів багато? 

— Конкуренція в косметології у Польщі висока. Але майже всі конкуренти — українські майстрині. Українці у сфері краси дійсно найкращі.

Конкуренція змушує весь час вдосконалюватися. І це не тільки про техніки, апарати й сучасні процедури. Це й про просування власного бренду. Ти маєш записувати відео, «скакати на камеру», показувати і роботу, і особисте життя. 

Бо тільки зупинився, все — роботи немає. 

Звичайно, доводиться весь час вчитися новим технікам. Тільки в цьому місяці була на трьох навчаннях. Один навчальний курс коштує від 1500 до 4000 злотих.

Чому ще я тут навчилася? Що порівнювати себе з кимось з майстрів неправильно. У кожного свої умови, ситуація, і я живу й працюю згідно зі своїми умовами. Я йду власними кроками. Нехай вони не швидкі й не великі, але я роблю їх сама

— Що для вас найважливіше: прибуток, кількість клієнтів, репутація?

— Репутація для мене завжди на першому місці. Дуже важливо, що клієнт говорить про мою роботу. За грошима я не женусь, але мені треба, щоб грошей було стільки, щоб могли нормально жити мої діти і я. Самотужки забезпечую свою сім'ю, тому ігнорувати прибуток не можу. А він приходить, якщо хороша репутація. Тільки так це і працює — репутація сприяє росту кількості клієнтів, клієнти приносять прибуток.  

— Які б поради ви дали українкам, які хочуть відкрити свій бізнес у новій країні?

— Брати й робити. Боїшся? Все одно бери й роби. Важливо бути як відважною, так і уважною. Заздалегідь розрахувати все: податки, оренду, витрати. Відкрити свою справу — це одне, а от втримати діяльність — окреме завдання. Варто розуміти, що це «гра в довгу». І бути готовою до різних викликів. Але не боятися — найважливіше.

— Скільки треба мати грошей, щоб відкрити свій косметологічний кабінет?

— Щоб відкрити свою справу, я вклала близько 10 тисяч злотих. І це при тому, що частина матеріалів у мене вже була, я привезла їх з України. Довелося купувати лампи, кушетки, столи, а також касовий апарат і термінал. Якщо додати до витрат апарати, з якими я працюю, вийде близько 30 тисяч злотих. Але апарати я купую поступово. Ціни на них — від тисячі доларів. Мої апарати коштують 1,5-2 тисячі доларів кожний. 

Дуже хочу розширятися. Йду до цього. Хочу кращі умови, більший кабінет, більше працівників. 

— Яким може бути дохід і прибуток косметолога в Польщі?

— Взагалі дохід у косметолога може бути дуже непоганим. Якщо завантаженість з 8 ранку до 8 вечора — і так щодня, можна мати 30-40 тисяч злотих на місяць. Але я так працювати не можу. Адже моя дитина потребує мене дома. Логопед, масаж, фізіотерапевт у молодшого сина, школа старшого — і між усім цим треба встигнути. Зараз я заробляю 15-20 тисяч злотих брутто. Віднімаємо податки, зарплату бухгалтеру, витрати на матеріали, оренду (2000 злотих) тощо. Залишається 7-9 тисяч злотих. У косметолога великі витрати. 

Разом з тим у Польщі я дуже виросла, розкрилась. Почала себе впевнено почувати. Можу сама в чужій країні жити в комфорті, розвиватися професійно, відчувати впевненість. Пишаюся собою.

— Що ви вважаєте головним своїм успіхом?

— Те, що я не боюся. Руки трусяться, але я роблю. Вперто і наполегливо. Постійно вчуся чомусь новому. Коли згадую, як вперше робила мезотерапію (ін’єкційна процедура в косметології. — Ред.), аж смішно. Руки трусилися, плакала. Але робила! А далі призвичаїлась, набила руку — тепер легко. І так в усьому. Страшно, але я йду вперед.

20
хв

«Страшно, але йду вперед». Українка про відкриття власного косметичного кабінету в Польщі

Ксенія Мінчук

Якщо війна і непевні часи турбулентності, у котрі нині занурилася чи не половина світу, — це також час для росту, то український видавничий «глянцевий» бізнес показує непогані результати. Інша справа — скільки зусиль для цього доводиться прикладати.

Наталія Дунайська 25 років у видавничому бізнесі, запускала різні проєкти, переважно у люксовому сегменті. Вона — видавчиня глянцю Elle, Elle Decoration, Harper’s Bazaar і Cosmopolitan в Україні. Останні два видання постали вже в часи повномасштабного вторгнення. За час повномасштабного вторгнення їй вдалося не лише зберегти колектив DOMIO PUBLISHING, а й збільшити штат. У Польщі Наталія Дунайська запустила Architectural Digest (AD) із редакцією у Варшаві, який одразу знайшов свого читача і вже успішно завойовує місцевий ринок. З виданням Sestry.eu вона поділилася особливостями видавничого бізнесу в Польщі, а також роздумами про те, якими ми вийдемо з цієї війни.

Про видання

Вихід Architectural Digest (AD) на польський ринок відбувся, коли минув перший шок після повномасштабного вторгнення. Перемовини про отримання ліцензії для нового видання велися приблизно 1,5-2 роки. У партнерів було чітке розуміння польского ринку, а також уявлення про потенційних клієнтів. 

Польський AD — журнал про архітектурний дизайн і мистецтво, вишукані інтер’єри і стильні будинки, технологічні новинки і тенденції. На сторінках представлений також сегмент «lifestyle» — із модою і предметами розкоші.

Обкладинка журналу. Фото: матеріали для преси

У продуктів видавничого дому DOMIO PUBLISHING 90% контенту — виробленого локально. Адже ми добре знаємо, що те, що працює у Польщі, не працює в Україні або у тій же Франції. Так само те, що працює в Україні — не працюватиме у Польщі. 

Я дуже комерційно орієнтована людина і повністю відповідаю за бізнес. Ось тому я розмовляю мовою цифр, мені завжди важливий результат. Люблю свою роботу

Ми несемо людям мрії, нас купують і читають. Це не означає, що хтось обов’язково купить кухню за 100 тисяч євро. Але, принаймні, він може наблизитись до цього, поринути у світ люксу, зазирнути до зі смаком оформленої квартири чи будинку. Ми даємо можливість наблизитися до мрій і реалізувати їх. Адже лише коли ми мріємо, у нас виходить — думки матеріальні.

Про смак

У поляків є смак, він доволі стриманий. Вони менш сміливі у кольорах і відтінках, як от іспанці. Утім, віддають перевагу надійності: дорога річ має бути справді якісною. 

Якщо польський покупець витрачає 100 доларів, то має розуміти, на що їх витратив

Дається взнаки європейський менталітет — у 20 років не заведено ходити в норковій шуби до п'ят і їздити на Bentley. Тобто, для усіх цих атрибутів ти маєш досягти певного віку. У польському сегменті «лакшері» ми бачимо красивих людей, гарно одягнених. Але вони одягнуті стриманіше, аніж в Україні. І машини у них стриманіші, ніж у нас.

Чим ми відрізняємось

В Україні є таке явище як show-off — життя на показ. Ти можеш жити у доволі простих умовах, не мати за душею нічого, але їздити на «Мерседесі». Такий собі дещо азійський наліт потягу до розкоші.

Урочисте відкриття журналу AD. Фото: пресматеріали

Українка, коли виходить на вулицю, наче виходить заміж. Вона завжди із макіяжем, часто на підборах. У Польщі — це виражено меншою мірою. Більше того, люди тут одягнені набагато простіше, часом навіть нудно. Модні люди тут — великі консерватори. І навіть якщо вони добре забезпечені — ці гроші «мовчазні». В Україні багаті люди теж потроху змінюються в цей бік.

Особливості ринку

У нашому сегменті бізнесу Польща — це Україна 7-10 років тому. Ринок люксу в Україні у рази більший. Тут досі немає тих брендів, які є у нас. Приміром, у нас напряму відкритий монобренд — представництво Cartier, CHANEL, Louis Vuitton, PRADA, John Richmond. Тут же корнер Dior відкрився кілька місяців тому. Louis Vuitton тут також корнер, а в нас — окремий магазин. Cartier працює через агента, в Україні — напряму. 

Я думаю, що навіть під час війни за обсягом ринку Україна конкурує із Польщею. Але тут — шалений потенціал. За останні два роки відкрилося чимало шоу-румів у сегменті «дизайн інтер’єрів» і чимало ще збираються відкриватися. 

Поляки люблять своє, захищають його і не пускають чужих. Але є інший бік, коли вони не можуть запропонувати рівень якості речей, щоб замінити ті закордонні бренди, які зараз приходять на ринок

Відкриваються лакшері-магазини, місцеві туди заходять, приглядаються. Щоб витратити $10 тисяч на диван, до цієї думки найперш треба звикнути. Але поляки так само люблять їздять на автомобілях Audi, BMW, Porsche. Вони надають перевагу швейцарським годинникам, ювелірним прикрасам Bulgari, Cartier, Van Cleef тощо. Тобто, поряд із польськими дизайнерами і брендами є запит на західні бренди. Тож я впевнена у потенціалі цього ринку. 

Як усе починалося

За роки у видавничому бізнесі я знаю всі процеси зсередини, розумію, як їх вибудувати. Мені потрібна була правильна команда. І насамперед треба було знайти головного редактора, котрий «під себе» підбере журналістів, які писатимуть. Оскільки я не розумію польську, не маю відчуття мови, була велика небезпека помилитися із людиною. Але нам пощастило.

З дистриб’юцією було все просто, я звернулася до штучного інтелекту і написала: «Дайте мені, будь ласка, найбільші дистриб'юторські компанії в журналах» і отримала їх із контактами. Маємо двох чудових продавців реклами.

У нас повністю польський колектив. Звісно, десь ми корегували, із кимось прощалися, але за півтора року сформувалася дуже хороша команда. Я — генеральний директор компанії і, звісно, розриваюся між двом ринками. 50% свого часу проводжу в Польщі, 50% — в Україні. Але «long distance doesn't work» — як у стосунках, так і в бізнесі, тому потрібно все контролювати. 

Наталія Дунайська з Бріжит Макрон. Фото: приватний архів

Помилки і труднощі

Коли ми зареєстрували компанію онлайн, допустилися невеликої помилки. Ми з’явилися в KRS (Krajowy Rejestr Sądowy — загальнопольський державний судовий реєстр, до якого вносять суб'єкти підприємницької діяльності. – Авт.), але не з’являлися у вайтлисті й не могли рухатися далі. На всі питання, які ми ставили, відповіді не отримували. 

В усіх структурах існує проблема комунікації, особливо, якщо ти — іноземець. У тому числі, відкриття банківського рахунку. Тож і ми були наче у вакуумі. І лише коли виправили помилку, все запрацювало. Ми б набили менше гуль, якби від початку хтось узяв нас за руку і вів. Пізніше наша колега — українка, яка давно живе у Польщі, — полегшила усі процеси і прискорила їх. 

Труднощі виникли із відкриття корпоративного рахунку в банку. Відкритий рахунок чомусь не активувався. Я пишу — що відбувається? Чому для активації потрібно стільки часу? Проходить тиждень-два, мені ніхто не відповідає. Я приходжу в банк і дізнаюся, що при оформленні документів менеджер допустився помилки. Але виправити не можуть, бо немає того самого менеджера. Новий рахунок теж не можуть відкрити, бо я уже його маю. Я кажу: «Дивіться, ось ваш банк, а ось — сусідні двері іншого банку. Нам байдуже, де відкривати рахунок». За дві хвилини усе було вирішено, хоч на це ми витратили місяць. 

Коли ми знайшли приміщення під офіс у Варшаві, рієлтор оголосив: «Через кілька місяців підпишемо договір». Було дивно, бо ж не йдеться про покупку, а лише про оренду. У Києві це робиться набагато швидше. Також ми зрозуміли, що із частиною команди ми «не злітаємо». Тож при збережених ключових позиціях ми змінили 20% польових гравців, здійснили approve і все запрацювало. 

Зараз я можу відверто сказати: для того, аби вийти на ринок, треба мати партнера-поляка, який би був помічником і провідником

Із допомогою місцевих усе пришвидшується й набагато простіше вирішується. Хоча зараз є багато організацій, фондів, котрі допомагають становленню українського бізнесу, виділяють гранти на його розвиток. 

Зараз, уже розуміючи місцевий ринок, я завжди додаю до строків укладання угод кілька місяців з огляду на польську непоспішність. Зате поляки мають міцніші нерви. Ми ж активно працюємо, попри те, що у нас — то революція, то війна. 

Про початок «великої» війни

Ми живемо за кілометр від Бучі. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік скочив у машину і поїхав на Печерськ забирати усіх батьків до нас «у безпечне місце». Перші три доби ми сиділи у підвалі — бо над нами усе літало, адже поруч аеродром у Гостомелі. Я навіть могла розледіти обличчя пілота, який летів над будинком. 

Наступного дня після початку повномасштабної війни у нас відключили світло, а через кілька днів — газ. Із усіх наших друзів в околиці ми мали камін, то хоча б грілися. Чоловік мій — фанат грилю, тож ми готували їжу на грилі. А ще у мене була купа свічок, які я постійно купувала — тож ми палили свічки. 

Вулиця Вокзальна, на якій знищили російську колону, пересікається з вулицею Яблунською (під час окупації росіяни вбили тут щонайменше 60 цивільних. — Авт.) у нас за парканом. Тобто, поряд їздили танки. 

А мій брат живе трохи далі, у Березівці. Третього березня о 3.00 ночі до нього прийшли буряти і сказали: «Элитный котеджный домик — на выход». Його будинок був зруйновний — від вибухової хвилі міжкімнатна кухонна перегородка зрушилася на 20 сантиметрів, скло повилітало. Зараз дім відновлюють. 

Ми виїздили 9 березня. Волонтери казали: «Давайте пробувати пробивати коридор». Їхали з білими ганчірками, на яких було написано «Діти». Ми проїздили через два російських блокпости, машини оглядали. Потім, коли я вже читала про Бучу, я думала: «Господи, над нами, здається, летіла армія ангелів-спасителів». Ми поїхали на захід України. Але щойно у Ворзелі дали світло — наступного дня вже були вдома. 

Стосунки із Варшавою

Я приїжджаю до Варшави як додому, я все тут знаю. Обожнюю її за те, що я тут не їжджу на автомобілі. Навіть якщо хтось пропонує підвезти, відповідаю: «Не треба». Адже у Києві я увесь час пересуваюсь на авто. Маю тут улюблені місця — Музей сучасного мистецтва у Варшаві на Маршалковській, Музей Війська Польського, дуже подобається архітектура Великого театру. Тобто у мене немає відчуття, що для мене це чуже місто. У Варшаві я проводжу багато часу. Коли ми запускали проєкт, першого року я більше провела у польській столиці, аніж у Києві. Це було нестерпно для моїх дітей. Зараз я перебуваю в обох містах однакову кількість часу. Утім, для постійного життя я Варшаву не розглядаю. 

У Києві я маю великий гарний дім, який ми збудували. Переїхати з цього будинку з великим із ділянкою і грилем? Ні. Я люблю гарні українські супермаркети, я — естет. Я люблю нашу швидкість, цифровізацію і застосунки — «Дію», Монобанк. Ми дуже інноваційні. І тут в дечому навіть переплюнули Америку. Той рівень життя, який я маю в Україні, я не отримаю в Польщі. Хоча я маю чимало знайомих, які переїхали у Варшаву і живуть там. 

Я прихильник того, якщо жити в цій країні, то треба бути повністю інтегрованим у цю культуру. Коли вже ти переїхав до Польщі, то граєш за її правилами, спілкуєшся з поляками, живеш цією культурою і привносиш свою. Не варто замикатися у своєму соціумі. Треба бути повністю залученим у цю країну. 

Якими вийдемо з цієї війни

У мене стійке відчуття, що ті межі, які раніше були, в Європі ще більше розмиються. Ми будемо більш інтегровані до Євросоюзу, до європейських країн, вони нас краще розумітимуть. Ми починаємо під них адаптуватися — так само, як і вони під нас. Зміниться навіть наш менталітет. Бо як би там не було, є у нас одна особливість — як легше викрутити, як оминути закон.

Тут у Польщі ми працюємо за законодавством, чітко сплачуємо податки. І це перший крок до нормального цивілізованого суспільства. А також — відсутність корупції

У Польщі мені дуже імпонує розвиток регіонів — тобто, життя не крутиться лише в містах і довкола міст. Добре було б перейняти це для нас.

20
хв

Видавчиня Наталія Дунайська про глянець під час війни й особливості видавничого бізнесу в Польщі

Ольга Гембік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Квиток у пастку. Джон Болтон про переговори з Росією та наслідки для України

Ексклюзив
20
хв

Миротворча місія, санкційний тиск, перспективи військової підтримки: головні підсумки зустрічі в Парижі

Ексклюзив
20
хв

Путін — (не) злочинець. Невже США рятують російського диктатора від суду за воєнні злочини?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress