Ексклюзив
20
хв

Самотнє материнство в часи війни: як виживають жінки без чоловіків?

Особисто я марафон самотнього материнства «біжу» фактично від народження доньки, якій минулого року виповнилося 15. Це надзвичайно складно навіть у мирний час, коли мешкаєш у своїй країні, у власному будинку, маєш стабільну роботу та підтримку великої родини. Мільйони українок стали вимушено самотніми матерями з початком великої війни. Батьки їхніх дітей або пішли на фронт, або родину розділили кордони й відстані. Як живуть ці жінки?

Галина Халимоник

Українка з дітьми на румунському кордоні. Фото: Gabriel Preda RO/Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Наскільки важко мені було всі ці роки, я зрозуміла лише тоді, коли в Польщі потрапила на зустрічі з іншими українськими біженками, — розповідає Sestry самотня мама Ольга Стефан. — Жінки ділилися своїми переживаннями про те, як складно їм за кордоном без чоловіків. Те, що для самотніх матерів було буденністю, для біженок стало неочікуваним тягарем. Слухаючи наших жінок, я зрозуміла, скільки зусиль можна зекономити, коли виховуєш дитину в парі, або коли чоловік після розлучення ділить батьківські обов'язки порівну». От тільки з початком війни це не завжди залежить від бажання чоловіків...

Найважче — це народити дитину, яку тато ніколи не візьме на руки 

Найстрашніша грань самотнього материнства через війну — коли воно сталося через загибель батька дитини. Станом на квітень 2024 року війна зробила сиротами щонайменше 1759 дітей. Це далеко не точна статистика, адже частина територій окупована, тож доступу до інформації там немає, а велика кількість чоловіків-військових перебуває в статусі «зниклих безвісти». 

Лариса Сімончук з Торчина зробила тест на вагітність 22 лютого 2022 року, за два дні до війни. Він показав омріяні дві смужки. На цю вагітність, розповідає жінка Sestry, вони з чоловіком Ігорем чекали довгих 15 років бездітного шлюбу. Це була надзвичайно щаслива новина. Чоловік тоді працював у Польщі, тож Лариса повідомила про вагітність телефоном. Коли почалася війна, переїхала до нього. Вони разом ходили на прийом до лікаря-геніколога, обирали ім'я. Коли дізналися, що буде дівчинка — вирішили назвати її Євою. 

Одного звичайного ранку жінка чекала чоловіка на обід, набрала польський номер його телефона, але він не відповів. Через деякий час Ігор зателефонував їй з незнайомого українського номера: «Я в Україні, йду на війну, вибач, я не можу по-іншому. Щоб не сталося — бережи донечку». 

Лариса знала, що чоловіка мучило сумління. Він переживав, що не на фронті, хоча чимало його друзів були вже там. Ігор не міг часто виходити на зв’язок, за всю вагітність їм вдалося поговорити кілька разів. 

Лариса й Ігор Сімончуки були щасливі разом. Тепер жінка сама виховує їхню доньку. Приватний архів

Чоловік загинув у вересні в боях під Харковом. Лариса народила Єву в листопаді в польській лікарні, через два місяці після його загибелі. З пологового її зустрічали рідні та знайомі. Через деякий час вона вирішила повернулася в Україну, щоб бути ближчою до могили чоловіка, якого поховали в його рідному селі. 

Ми з Ларисою спілкувалися на початку 2023 року, а коли я нещодавно зайшла до неї на сторінку в соцмережі — там все без змін, хоча минуло майже два роки. На аватарці — свічка, статус — заміжня за Ігорем Сімончуком. Лише на світлинах — донька, яка вже підросла. Вона обіцяла чоловікові бути їй за маму й за тата. І це виявилось важче, ніж уявлялось, навіть коли жінка опинилась у рідному місті, а її самотнє материнство розділили рідні. 

Виплакати всі сльози, відпускаючи його на фронт 

Коли чоловік на фронті, а жінка вагітна — це також означає бути самотньою 24\7,  — говорить одеситка Ксенія Реконвальд. 17 грудня Ксенія народила донечку. Її також назвали Євою. Всю вагітність жінка збирала волонтерські передачі на фронт і пішла в декрет всього на 7 днів: три провела «на збереженні», чотири — в пологовому відділенні. Завантаженість допомагала їй не думати, як важко без чоловіка Миколи.

Після зачаття вони бачилися двічі: на 12-му тижні вагітності вона їздила до нього в Краматорськ, щоб повідомити радісну новину, а потім була ще 15-денна відпустка.  

— Не про таку вагітність ми з ним мріяли, — говорить молода мама. — Уявляли, що я буду капризувати, а він буде виконувати всі мої забаганки, возитиме мене гуляти в ліс та до моря, гладитиме животик, щоб дитина відчувала любов батька й звикала до його голосу. 

Ксенія та Микола Реконвальд. Приватний архів

Натомість вимушена самотність навчила її не хотіти нічого особливого: лише те, що можна купити самостійно в супермаркетах — коли вони відчинені. Вона навчилася не плакати, коли бачила щасливі пари, які гуляли й обіймалися, майже не заздрити їм. Навчилася фільмувати усі моменти вагітності й надсилати чоловікові, щоб він навіть на відстані розділив їх разом з нею.

Під час п’ятиденної відпустки, яку дали чоловікові у зв'язку з народженням дитини, вони намагалися встигнути все: він купав крихітку, колисав її, тримав на руках, склав візочок та ліжечко, прикрасив кімнату до виписки. Дрібні шматочки такого простого та банального щастя, які вони вирвали у війни. 

Нині, каже Ксенія, стало ще важче: «Тоді був просто живіт. А зараз дитина, у якої відняли батька». Коли прощалися, Ксенія зрозуміла значення слів «виплакати всі сльози», настільки важко було відпускати чоловіка на фронт, а йому — прощатися зі своїми дівчатами. Її самотнє материнство дає можливість мільйонам інших батьків бути поруч зі своїми дітьми. Та вона мріє тільки про те, щоб чоловіку дали можливість повернутися додому, підмінивши його на фронті. Адже Микола теж заслуговує бачити, як зростає його дитина. 

Микола Реконвальд зміг побути з донькою лише п'ять днів, після чого повернувся на фронт до побратимів. А Ксенія залишилась виховувати маля самотужки. Приватний архів

Близько двох мільйонів жінок раптово стали дітям за батька й матір

За даними Євростату, на кінець липня 2024 року тимчасовий захист лише в ЄС отримали 4,1 млн українців, переважно в Німеччині та Польщі. Майже половина — це жінки, третина — діти, і менше чверті — чоловіки. 

Близько двох мільйонів жінок раптово стали дітям за батька й матір. Жінки розповідають, що дуже важко виявилося тим, хто до війни жив у здорових партнерських стосунках. До самостійного материнства вони звикають так, як малі діти до існування в світі: багато чого доводиться виконувати вперше. І йдеться не лише про побутову чи фінансову відповідальність, які жінки звикли ділити з партнерами. 

Фото: Рулан Литвин/Shutterstock

— Якщо тато був залучений у виховання, то дуже важко бачити, як дитина за ним сумує, — говорить українка-біженка Ольга Старостина

Діти втрачають контакт з татусями, а дехто через вік ще не встиг його налагодити. «Коли почалася війна, старшій було 7, молодшій — рік, — розповідає жінка, — і старша батька добре пам'ятає, сумує за ним. Тоді як для молодшої — він просто картинка в телефоні. Коли була відпустка й він зміг приїхати до нас, старша донька дуже зраділа, а молодша на другий день сказала: «Тато, їдь до себе додому, тут наш дім, а не твій...» Це було боляче і мені, і йому. Він дуже чекав на другу дитину, мріяв про неї. Але навіть за два тижні донька так і не звикла до татка. Мені неймовірно боляче від того, що він не поруч, коли ростуть діти. Що він не бачить, як молодша з «кабачка» у візочку перетворюється на самостійну дівчинку із сильним характером. Як старша входить у підлітковий вік...»

Деякі матері говорять, що у дітей часом накопичується несвідома образа на батьків, які не з ними. Особливо, коли вони бачать, що татусі інших дітей виїхали або в глибокому тилу, тоді як їхній батько три роки на війні. Вони не розуміють цієї несправедливості, але зляться на своїх татусів

—  Ми з чоловіком до війни були разом цілодобово, — згадує Ірина Костюченко, яка зараз з дітьми у Великій Британії. — Навіть працювали разом і понад 10 років були для дітей єдиним цілим. Зараз бачу, що у них є трохи образи на батька, що він обрав захист України, а не бути з ними. Тим паче, що мав для виїзду законні підстави. 

Важко у побуті. Зазвичай було так: кудись поїхати — чоловік за кермом, полагодити-відремонтувати-пошити — все він. Я нічого цього не знала. Готувала, прибирала, але і тут він допомагав. Важко з фінансами. Чоловік воює, а все, що заробляє, витрачає на обладнання та самозабезпечення на війні. 

Для багатьох тимчасово самотніх матерів важлива будь-яка підтримка. Громадська активістка з Сум Наталка Дєнісова, яка тимчасово з двома синами живе в польському Слупську, розповідає, що хотіла влаштовувати клуб зустрічей для українських мам, але ця тема не знайшла підтримки. 

— Виявилося, що найбільше вимушеним мігранткам бракує місця, де вони під надійним наглядом можуть залишити дітей, а самі в ці вільні кілька годин спокійно зробити якісь свої справи: сходити до лікаря, до перукарні, вирішити питання з документами. Те, що було звичайною ситуацією вдома, бо там є чоловік, бабусі-дідусі, подруги — у біженстві стало розкішшю. Немає часу навіть просто побути на самоті
До повномасштабної війни Наталка Дєнісова організовувала заходи для мам, які виховують дітей з інвалідністю, але у вимушеній міграції у самотніх жінок інший запит. Вони шукають тих, хто проведе час не з ними, а з їхніми дітьми. Приватний архів

Самотнє материнство за кордоном: де спокійніше?

Чимало жінок, які мали досвід самотнього материнства в Україні, кажуть, що в багатьох європейських країнах бути в такому ж статусі — простіше. Це й культура рівної відповідальності в питанні батьківства, і розгалужена соціальна підтримка матерів, і стимулювання батьків до рівноправної участі в утриманні дитини. 

— Мене німецька соціальна служба попросила надати довідку про дохід колишнього чоловіка та суму підтримки, і коли я відповіла, що він не допомагає, цим питанням стали займатися соціальні служби. У німецьких родинах, що розпадаються, чоловікам, які ухиляються від своїх обов’язків, створюються перешкоди, а потім стягуються суми в збільшеному розмірі, тож у Німеччині рідко уникають сплати аліментів,— розповідає Надія, мама 7-річного Кирила. 

Марія Брусова, яка виховує сина та мешкає в Німеччині, в Україні перебувала в статусі внутрішньо переміщеної особи (ВПО), оскільки її рідний Луганськ окупували ще в 2014 році. 

— Ці два досвіди навіть порівнювати не можна, — говорить Марія. — В Україні я мала випрошувати 480 гривень підтримки для ВПО, переживаючи постійні образи та приниження. У Німеччині я одразу прийняла рішення підтвердити диплом медсестри, для цього мені потрібно було набрати певну кількість годин практики. Німеччина дала можливість зняти житло, взяла на себе курс німецької мови, транспортні витрати, оплачує 250 євро допомоги на дитину. Ця комплексна соціальна підтримка дозволила мені досить швидко стати на ноги, підтвердити диплом, перейти на робочий контракт. 

Зараз у мене завдання — здати на права й купити машину, бо до роботи їжджу з кількома пересадками. Вірю, що це мені під силу. Протягом всього періоду інтеграції я почувалася захищеною, не боялася, як вдома, залишитися на вулиці з дитиною чи піти спати голодною. Бути самотньою матір'ю у Німеччині не так страшно, як в Україні.  

Зі свого боку в Польщі, відзначають місцеві українки, підтримка орієнтована на те, що жінка живе в парі. Найбільш яскраво це відчули самотні матері, які виховують дітей з інвалідністю. Щомісячна допомога по догляду за людиною з інвалідністю (Świadczenie pielęgnacyjne) становить 2 458 злотих. Таку виплату призначають родинам за умови, що опікун не працює, адже має присвячувати більшість свого часу догляду за дитиною. Українка Марія Ковальова говорить, що ця підтримка, разом з виплатою 800 злотих, дозволяє їм із сином оплачувати помешкання. У хлопчика важка форма аутизму та ДЦП. 

— Нам ледве вистачає цих коштів. Коли вдень дитина на навчанні в спеціалізованій школі, я б могла працювати, але не можу цього робити, бо можу втратити виплати. Добре тим, у кого є чоловік, який працює. Тоді ця підтримка дійсно допомагає матері зосередитися на вихованні й догляді за дитиною.

Марія Ковальова із сином живуть у Польщі дуже скромно, допомоги від держави опікунам дітей з інвалідністю ледь вистачає на життя. Приватний архів

Левова частка самотніх мам-біженок у Польщі жаліються, що їм важко знайти роботу через графіки, які не дозволяють поєднувати працю з материнством. У біженських групах в соцмережах — десятки запитів: «робота без нічних змін», «робота, щоб можна було забрати дитину після школи». Жінки шукають нестандартні рішення, кооперуються, ризикують. Одна з таких жінок — Світлана — змушена залишати двох неповнолітніх дітей самих вдома на ніч. Інша — Валентина — розповідає, що влаштувалася працювати на завод, де були обов'язкові вечірні зміни, які закінчувалися о 00.00. Жінка змушена була через це залишати 11-річну дитину вдома одну. 

— Ця робота дозволяла оплачувати житло й повністю утримувати родину. Зі школи її забирала моя знайома — разом зі своєю дитиною, вдома вона сама гріла собі їжу, робила уроки, купалася та лягала спати. За кілька місяців, поки так працювала, схудла на 28 кілограмів. Не через важку працю, а тому що дуже переживала за доньку. Прийняла рішення переїжджати до країни, де краща соціальна політика щодо родин з дітьми, де надають соціальне житло. Зараз в Норвегії, тут мені спокійніше. 

А деякі українки навпаки дійшли висновку, що вдома хоч і не було соціальної підтримки від держави, були родинні та дружні стосунки, які розвантажували самотніх матерів, вони жили у власному житлі, не боялися щохвилини залишитися без даху над головою. 

— У біженстві я по-справжньому самотня, — зізнається Ольга Ладна. — Вдома було своє коло, можна було залишити дітей рідним і хоча б інколи кудись вийти.

Тут наче простіше: школи поруч, зручний транспорт, вже більш самостійні діти, які допомагають у побуті. Але пустота, екзистенційна самотність, розуміння, що ти тут одна за всіх… ніколи не були такими сильними, як зараз
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
abotak аборти варшава польща клініка

Місце розташування клініки AboTak не випадкове. Саме на вулиці Вейській знаходиться не лише Сейм, але й головний офіс «Громадянської платформи» й Канцелярія Президента, тобто місця на політичній карті, де приймаються найважливіші для країни рішення. Саме тому борчині за право жінок на аборт, — як вони повідомили на пресконференції під час відкриття клініки, — вирішили «забрати собі шматочок цієї вулиці». 

Відтепер сюди може прийти будь-хто, кому потрібні аборт, інформація або просто підтримка. «Це центр сестринства», — кажуть активістки. Сестринство важливе й цінне завжди, а особливо сьогодні, коли політики продовжують блокувати зміни до закону про аборти

Відкладено не лише закон про лібералізацію абортів, але й ті зміни, які під час виборчої кампанії називали «мінімальними». Йдеться про декриміналізацію абортів, тобто зміни до Кримінального кодексу, згідно з якими особа, яка допомагає комусь зробити аборт, не ризикує потрапити до в'язниці, як це відбувається зараз. У Польщі жінки не підлягають кримінальному переслідуванню за нелегальне переривання вагітності, але допомога в здійсненні аборту — кримінальний злочин (за операцію незаконного переривання вагітності польським лікарям загрожує до трьох років позбавлення волі). Зрештою цей закон паралізує лікарів.

У Польщі аборт є законним у двох випадках: якщо він є наслідком забороненого діяння, тобто зґвалтування або інцесту, і коли він становить загрозу для здоров'я та/або життя жінки. На практиці останню передумову складно застосувати саме тому, що пособництво та сприяння аборту карається. І лікарі, посилаючись на «застереження совісті», нерідко відмовляються переривати вагітність, навіть коли вона становить загрозу плоду й матері. У Польщі вже померли декілька жінок, яким лікарі відмовились переривати вагітність на пізніх термінах, хоча ситуація становила пряму загрозу життю жінок.

До жовтня 2020 року в межах так званого «абортного компромісу» 1993 року законними вважались також аборти через дефекти плода, зокрема, несумісні з життям (завмерла вагітність). Але в 2020 році Конституційний суд Польщі визнав і це незаконним. 

Після цього, за даними Міністерства охорони здоров’я РП, кількість легальних абортів у Польщі скоротилася вдесятеро. І в 2021 році було зафіксовано 107 проведених абортів замість 1076 у 2020 році. Але урядова статистика не має нічого спільного з реальною ситуацією з абортами в Польщі.

За оцінками ADT, жінки з Польщі роблять понад 100 000 абортів щороку

Минулоріч тільки Abortion Dream Team допомогла близько 50 000 жінок отримати доступ до фармакологічного аборту, оскільки саме на цей метод переривання небажаної вагітності жінки зважуються найчастіше.

Активісти ADT наголошують, що клініка AboTak — це місце, де вони не лише вимагатимуть доступу до аборту, а й надаватимуть цю послугу. Зараз у центрі доступна послуга медикаментозного аборту (за допомогою пігулок), а жінкам, які потребують хірургічного переривання вагітності, в центрі допомагають знайти відповідний заклад за кордоном, організовують транспорт, часом навіть фінансову підтримку. У центрі можна також зробити безкоштовний тест на вагітність і отримати консультацію лікаря. 

Наталія Бронярчик підкреслює, що ADT допомагає всім, хто потребує допомоги в доступі до аборту. «Щодня до нас звертаються не тільки польки, але й жінки з України. Від початку повномасштабної війни понад 3 000 жінок з України зробили з нашою допомогою аборти», — каже вона. І додає, що ADT — не єдина організація, де люди можуть отримати допомогу. Чимало людей звертаються до «Мартинки» — організації, заснованої українськими жінками.

Мартинка була заснована через 19 днів після початку великої війни в Україні. За три роки роботи вона отримала близько 4 000 звернень за допомогою, а за останній рік ця кількість зросла вдвічі. Це випадки, пов'язані з насильством та торгівлею людьми. 

Якщо ви маєте потребу поговорити, спитати поради — приходьте на вул. Wiejska, 9. «Ми для всіх. Ти не одна», — запевняють засновниці центру.

20
хв

Перша клініка абортів у Польщі відкрилась у Варшаві під парламентом

Анна Й. Дудек
вплив українців на економіку польщі

Оцінка польської допомоги для України 

Офіс Президента Польщі стверджує, що Польща виділила на допомогу Україні еквівалент 4,91% ВВП, з яких 0,71% ВВП витрачено на підтримку України, а 4,2% ВВП — це витрати на допомогу українським біженцям. Цю інформацію одразу підхопили критики польсько-українських відносин. 

У тексті не уточнюється, з чого складається ця цифра. Обсяг військової допомоги (15 мільярдів злотих) при цьому детально розписаний, а от значно більша сума — чомусь ні. Витрати тільки на українських біженців з 2022 року оцінено в 88,73 мільярдів злотих, але ця цифра не підтверджується жодним з інших джерел. Так, авторитетний німецький інститут ifW Kiel, який від початку війни веде детальний підрахунок міжнародної допомоги для України, оцінив загальну вартість польської допомоги (і збройної, і гуманітарної, і фінансової) в 5 мільярдів євро (це трохи більше 20 мільярдів злотих). 

Окремо допомогу, надану біженцям з України, порахували і в Польському економічному інституті: у 2022 році це — 15 мільярдів злотих, у 2023 — вже 5 мільярдів злотих. Цифри за 2024 рік поки немає, але вже зрозуміло, що вона буде меншою. Взяти хоча б таку статтю витрат, як виплати на дітей «800+»: в 2024 нею скористалися 209 тисяч з 400 тисяч українських дітей. На медичну опіку витрати теж скорочуються: в 2024 році меддопомогою в Польщі скористалися 525 тисяч українців, тоді як у 2023 році було 802 тисячі.

Торгівля: економічний баланс на користь Польщі

Починаючи з 2021 року, відповідно до аналітичної довідки Центру східних досліджень, Польща нарощує обсяги експорту товарів до України. Вже у 2023 році обсяги виросли на 80%, а торговий профіцит збільшився з 2,1 мільярда євро до 7,1 мільярда євро. 

Важливим фактором росту експорту польських товарів стала війна. Так, у 2024 році Польща експортувала в Україну товарів на суму 56 мільярдів злотих (приблизно 12,7 мільярда євро), що на 5 мільярдів злотих більше, ніж у попередньому році. Ключові сектори, які забезпечують це зростання, — паливо, військове обладнання, машини та автомобільна продукція. 

Щодо товарів масового вжитку й продуктів, то тут теж пожвавлення. Якщо раніше не виникало питання, що українцям везти з Польщі в якості презента: одяг, взуття, сири, алкоголь, продукцію для рукоділля, то зараз це вже проблема, адже більшість відомих польських товарів можна легко знайти в українських супермаркетах. 

Війна зробила Польщу ключовим логістичним партнером України. Дохід тільки від постачання в Україну військової техніки досягнув у 2024 році майже 10 мільярдів злотих, що вдвічі більше, ніж у 2023.  

Це зростання підкреслює важливість України як торговельного партнера, що є сьомим за величиною ринком польського експорту, випереджаючи США й Іспанію. Саме українська міграція, на думку аналітиків Банка народного господарства Польщі, найбільше вплинула на зміцнення торговельних зв'язків між країнами. 

Україна відкрила двері польським виробникам навіть попри блокування кордонів, «зернове ембарго», намагання деяких політиків грати на історичній пам'яті. Водночас ослаблена війною Україна отримує значно менші прибутки. 

Блокування польсько-українського кордону, 2022. Фото: Filip Naumienko/REPORTER/East News

Як зазначає в.о. директора Польського економічного інституту Павло Слівовський, «інтеграція України з Європейським Союзом та розвиток інфраструктури дозволять Польщі отримати більші економічні вигоди від торгівлі з Україною».

Вплив біженців на польську економіку 

Тут цифри ще більш вражаючі. 78% повнолітніх українців у Польщі — працюють. Вони складають 5% (як трудові мігранти, так і особи зі статусом тимчасового захисту) від всіх працюючих людей в Польщі. 

Відповідно до звіту Державного банку розвитку Польщі, у 2024 році українські вимушені мігранти внесли до Національного фонду здоров'я та Фонду соціального страхування 15,21 мільярдів злотих. Ця сума значно перевищує витрати, які понесла польська держава на соціальну підтримку дітей та медичне обслуговування українців зі статусом тимчасового захисту. 

Bank Gospodarstwa Krajowego звітує, що на кожен злотий, отриманий на дитину за польською програмою «800+», українці сплатили до польського бюджету 5,4 злотих

Українці стали частиною польського ринку праці, особливо в галузі будівництва, у транспортній і сфері послуг, логістиці тощо. Українці заповнюють критичні прогалини. Українські жінки, які становлять більшість серед біженців, часто беруть на себе роботу, якою не хочуть займатися самі поляки, а також працюють там, де традиційно до війни через великі навантаження працювали чоловіки — наприклад, на складах чи м’ясопереробці.

Українська міграція сприяє росту польського ВВП. Так, згідно з дослідженнями Банку народного господарства, йдеться про щорічне зростання ВВП Польщі на 0,5-2,4 відсотки

А колишній віцепрем’єр, міністр фінансів і багаторічний голова Національного банку Польщі Лешек Бальцерович взагалі впевнений, що «якби не біженці, валовий внутрішній продукт Польщі був би на 7 відсотків нижчим».

Є і такий факт: у 2023 році, після низки випадів з боку деяких польських політиків на адресу українських біженців і блокування українсько-польського кордону, стався масовий виїзд українців з Польщі — переважно до сусідньої Німеччини.

Польський економічний інститут пов'язує з виїздом українців зменшення економічного зростання у другому кварталі 2023 року на 0,2-0,3 відсоткових пункти

І йдеться вже не лише про «робочі руки». Польському ринку роками бракує вчителів, лікарів, інженерів, медсестер, доглядальниць за людьми похилого віку. Згідно з цьогорічним «Барометром професій», який визначає попит на окремі професії, 29 зі 168 професій можна вважати дефіцитними, з яких 13 — професії, що потребують високої кваліфікації. І в українців ця кваліфікація є.

Підприємництво та інвестиції: українці створюють робочі місця 

У 2024 році кожен восьмий новий підприємець у Польщі мав українське походження. Із січня 2022 року по червень 2024 року в Польщі було створено близько 59,8 тисяч бізнесів, заснованих українцями, повідомляє Польський економічний інститут. 

Українці перевозять виробництво, відкривають салони краси, ресторації, IT-компанії. За даними Польського економічного інституту, українські бізнеси працюють переважно в таких секторах: будівництво (23% від відкритих українських бізнесів), інформація та зв’язок (19%) та інші види послуг (12%).

Українці йдуть на ризик, працюючи в новому для себе середовищі, розбираються в нових для себе законах, бухгалтерській і податковій системах, щоб не залежати від соціальної допомоги й мати можливість утримувати власні родини

Відзначимо, що попри війну польський бізнес також інвестує в Україну. З початку війни інвестори зі 100 країн заснували в Україні понад 3000 компаній. Серед них поляки посідають третє місце (7,3%), випереджаючи німців, американців та англійців, повідомляє публічний портал Opendatabot. Більше половини польських компаній зареєстровані у Львові. 

Відкриття магазину «Україночка» з українськими товарами в Любліні, 2025. Фото: Jan Rutkowski/REPORTER

Споживання та туризм: українці витрачають гроші в Польщі

Якщо довоєнні мігранти зосереджувалися на тому, щоб переказувати заробітки додому, то воєнні мігранти витрачають зароблене на місці — в Польщі. Дослідження Grupy Progres свідчить, що реальний заробіток українських біженців коливається від 3,3 до 5,5 тисяч злотих нетто, хоча більшість українців розраховує на більші ставки. 

Основна причина в тому, що близько 66% свого заробітку українці віддають на оренду житла, плюс — комунальні послуги, інтернет, телефон, пальне. На чому економити? Якщо 80% опитаних говорять, що на їжу вони витрачають 1,5-2 тисячі злотих на місяць. Нерідко через низькі заробітки українців у Польщі родини біженців змушені витрачати кошти з дому, які надсилає чоловік, батьки. 

— Я вирішила повернутися в Україну, коли нам в черговий раз підняли оплату за квартиру, — розповідає моя приятелька Зоя. — З двома маленькими дітьми важко знайти роботу, мій дохід був 1600 злотих на дітей, 2300 я заробляла прибиранням. Оплату за житло підняли до 2850 злотих, плюс комунальні — і шо, голодувати? 

Національний банк Польщі звітує, що залишитися в Польщі після війни хоче 21 відсоток українських біженців. Основні причини, якими пояснюють бажання виїхати, — крім туги за Україною і рідними, — це відсутність перспективи мати власне житло, необхідність виконувати працю, яка не відповідає освіті та вмінням (лише 34 відсотки українців працюють відповідно до своєї кваліфікації, освіти), відчуття відокремленості від спільноти й незахищеності, негативний досвід під час працевлаштування (41 відсоток українців був ошуканий польськими працедавцями).

Ще один пункт впливу українців на економіку Польщі — туризм з України та виїзд в різні країни ЄС через Польщу. Українці виїжджають до ЄС переважно через три точки: Кишинів (Молдова), Будапешт (Угорщина), а більше половини пасажиропотоку — через українсько-польський кордон. У Польщі українські туристи купують їжу, залишаються на ніч у готелях, купують квитки з місцевих аеропортів у Кракові, Катовіце й Варшави. 

Лише за третій квартал 2024 року ця стаття доходу принесла Польщі 2,2 мільярда злотих. І стала стабільним стимулом для місцевих економік, особливо в прикордонних регіонах.  

Висновки: разом ми сильніші 

Хоча Польща надала значну підтримку Україні та її біженцям, вона має позитивну віддачу від цих інвестицій у власну економіку. Українські мігранти не лише заповнили прогалини на ринку праці, але й сприяли зростанню ВВП Польщі, сплатили більше податків, ніж отримали соціальних виплат, медичної допомоги, вони розвивають підприємництво й витрачають в Польщі гроші як споживачі та туристи, а отже, — приносять користь польському бізнесу й економіці в цілому. Цифри говорять самі за себе. Українці — не лише реципієнти допомоги, а й активні учасники ринку праці, споживачі й платники податків, які суттєво зміцнюють польську економіку. 

Польща та Україна можуть створити партнерство, яке принесе користь не лише їхнім економікам, а й суспільствам. Подальша інтеграція України з ЄС може ще більше зміцнити цей зв’язок, забезпечуючи стабільне зростання обох країн.

20
хв

«Чиста фінансова вигода». Як українці впливають на економіку Польщі

Галина Халимоник

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Я пережила Гітлера, пережила Сталіна, тож і Путіна повинна пережити», — колишня ув'язнена концтабору Аушвіц, українка Анастасія Гулей

Ексклюзив
20
хв

«Шанс зустріти демократичного, а не авторитарного боса, тут невеликий». Як живуть українці в Туреччині?

Ексклюзив
20
хв

Президентка франко-української асоціації у Ніцці: «Наша мета — розповісти французам правду про війну в Україні»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress