Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційності для отримання додаткової інформації.
УподобанняЗаперечуватиПриймати
повернутися
Ексклюзив

Суспільство

20
хв

«Шанс зустріти демократичного, а не авторитарного боса, тут невеликий». Як живуть українці в Туреччині?

Від початку повномасштабного вторгнення до Туреччини приїхали 844 тисячі українських громадян, і що цікаво — 822 тисячі з них країну вже покинули (за статистикою, яку надав колишній посол України в Туреччині Василь Боднар). Sestry дізналися, як живуть 22 тисячі, що залишилися, з якими викликами вони стикаються і чому така кількість українців виїхала

Катерина Копанєва

Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Програм допомоги українцям у Туреччині немає і не було

Киянка Марта Франчук їхала до Туреччини з двома синами, не маючи в цій країні ні родичів, ні друзів.

— Першою країною, в якій ми зупинилися, була Румунія, але ми вирішили їхати далі — і через деякий час опинилися в Туреччині, куди раніше не раз приїжджали як туристи, — розповідає Марта Франчук. — З нами були літні батьки, ми прибули до вже знайомого нам турецького курортного міста Фетхіє, думаючи про те, що після всього пережитого батьки й діти зможуть принаймні трохи відпочити на морі — а далі буде видно. Через ріелторку, яку я знайшла в телеграм-групі українців, вдалося орендувати квартиру. Спершу зняли на місяць, потім продовжили ще на два. А далі підписали контракт на довгострокову оренду.

Марта Франчук розповідає, що на відміну від багатьох європейських країн, у Туреччині українським біженцям не виплачують жодної допомоги

Програм допомоги українцям у Туреччині немає і не було. Спочатку ми заїхали в країну як туристи на 90 днів. Далі можна подаватися на туристичну посвідку на проживання. Ключове слово тут — туристичну, тому що вона не надає ні права на роботу, ні доступу до державної допомоги. Фактично ти отримуєш право просто бути в країні протягом певного періоду. Коли тільки почалась війна, українцям видавали туристичну посвідку на два роки, потім стали видавати або продовжувати на рік або взагалі шість місяців. 

Правила постійно змінюються, як і ціни — отримання посвідки не безкоштовне, ти платиш податок і страховку. Коли ми приїхали, ці витрати складали десь 300-400 євро на людину.

Туристична посвідка дає доступ до середньої школи й державної медицини. Своєрідною поблажкою для українців був той факт, що нам хоча б не відмовляли у видачі посвідок, тому що громадянам інших країн відмовляють досить часто. Навіть британцям, які, до речі, дуже люблять Фетхіє. Британські пенсіонери купують тут нерухомість, їх у місті багато — тому тут (на відміну від Анкари або Стамбула) часто можна почути англійську мову. Навіть ціни в перукарнях можуть бути вказані не тільки в лірах, а й у фунтах.

Оскільки права на роботу посвідка не дає, щоб тут жити, потрібно або бути дуже багатою людиною, або працювати на ринок іншої країни. Останнє саме про мене — я психолог, працюю онлайн. Тут чимало айтішників, які теж працюють на інші країни, а мешкають в Туреччині. 

Перехід на робочу візу складний: це доступно в окремих випадках і лише людям певних спеціальностей — наприклад, лікарям.

«На літо власник квартири просить нас шукати інше житло»

З орендою житла, за словами Марти, є свої нюанси — особливо в курортних містах:

— Туристичний сезон — це час, коли на всю нерухомість ціна зростає вдвічі, а то й утричі. Навіть якщо оренда довгострокова, у ціну буде закладено дорогі літні місяці. Нам власник взагалі здає квартиру лише з вересня по травень, а на літній сезон просить шукати інше житло, щоб здавати квартиру подобово. Це дуже незручно, але оскільки квартира нам справді дуже подобається, ми поки продовжуємо її винаймати. 

Що стосується цін, то вілла (звучить помпезно, але насправді йдеться про невеликий будиночок) не в сезон коштує близько 1000 євро на місяць. Ціни постійно зростають. Два роки тому квартиру можна було винайняти за 300 євро (не в сезон), рік тому вже за 500 євро, зараз — 800. 

Наша квартира розташована на другому поверсі приватного будинку. Вона гарна й зручна, дуже близько до моря. Але немає опалення — і взимку тут буває холодніше, ніж на вулиці. В Туреччині ніде немає централізованого опалення, люди користуються кондиціонерами та обігрівачами.

Сини Марти не пішли до турецької школи, залишившись вчитися онлайн в українській:

—Тиску з боку влади з цього приводу не було: турецькі школи доступні, але віддавати туди дітей чи ні, сім'я, що проживає за туристичною посвідкою, вирішує сама. Для вивчення мови є безкоштовні курси, але не всі бачать сенс її вивчати, бо туристична посвідка не дає права на роботу і не веде до отримання права постійного проживання. Ба більше — ти ніколи не можеш бути до кінця впевнений, що тобі цю посвідку продовжать. 

Ця нестабільність — коли правила постійно змінюються і ніде не прописані — і є головною причиною того, чому люди їдуть.

Серед тих українців, які поки тут залишаються, найпопулярніша тема для обговорення — до якої країни їхати далі

Я також обмірковую можливі варіанти.

Що тут беззаперечно чудово, так це природа, дивовижні ландшафти, море. Гуляючи містом, я бачу гори із засніженими вершинами, а біля мого будинку — дерева з апельсинами й оливками, які я вже навчилася засолювати, як це роблять місцеві. У Туреччині цікава кухня, деякі речі мені дуже подобаються. Наприклад, сушена шовковиця, тахінна (кунжутна) паста, з якою їдять як хумус, так і печиво. У салатах замість бальзамічного оцту тут використовують гранатовий соус — і це дуже смачно. Оскільки Туреччина є мусульманською країною, свинини тут практично ніде не купити. А якщо десь і знайшов, то це буде привезений з-за кордону, запаяний і дуже дорогий шматочок. 

Булінг за те, що приніс до школи бутерброд

— Хоча офіційно Туреччина є світською державою, тут є свої нюанси, — розповідає Анжела із Сєвєродонецька Луганської області, яка теж приїхала до Туреччини з двома синами. — Наприклад, у 2022 році у мого на той момент дев'ятирічного сина виникла неприємна ситуація в турецькій школі. Місцеві діти, які під час суворого посту в певні дні взагалі нічого не їдять, стали висловлювати моєму синові незадоволення тим, що він приносив до школи ланч. Бувало навіть, що вони зупиняли його в коридорі та намагалися змусити читати намаз. Після того, як я звернулася з цього приводу до вчителів, усе налагодилося. 

Релігію вивчають окремим предметом, але син має право відмовитись — що ми й зробили. Зараз сину подобається школа, він вже вільно розмовляє турецькою. Молодшому, якому на момент нашого приїзду було п'ять, мова далася складніше — він заговорив лише зараз. Щодо навчальної програми, тут вона набагато легша за українську. Наприклад, хімію, біологію та фізику вивчають не в середній школі, а вже в коледжі. Мої сини паралельно навчаються в Україні онлайн.

Анжела із синами живуть у статусі очікування міжнародного захисту

Анжела — двічі переселенка. У 2014 році виїхала з окупованого росіянами Краснодона до Сєвєродонецька, а у 2022 тікати довелося вже й звідти.

— В Анкару ми з дітьми поїхали тому, що там мешкає мій дядько, — каже Анжела. — Допомоги від держави не було, але волонтери допомагали одягом, їжею, засобами гігієни. А один турецький бізнесмен вирішив допомогти українцям, які приїхали на той момент до Анкари, і оплатив три місяці оренди житла тим, хто цього потребував. Так ми потрапили до студентського гуртожитку, де живемо й досі — щоправда, тепер уже платимо за оренду.

Одна з найбільших труднощів для мене — незнання турецької. В Анкарі не так багато людей знають англійську. Я пробувала ходити на мовні курси, але через брак мовної практики (друзів серед турків, з якими можна було б практикувати турецьку, у мене немає) я не побачила вражаючого результату. Хоча взагалі турки — чуйні та привітні люди. Дуже люблять тварин, особливо котів і собак. В Анкарі всюди можна побачити милі котячі будиночки з їжею. 

За словами Анжели, через те, що іноземцям складно отримати дозвіл на роботу, багато хто працює неофіційно. Сама Анжела замість туристичного посвідки на проживання подалася на міжнародний захист:

— Статус міжнародного захисту ми так і не отримали і навряд чи отримаємо, але ми у статусі тих, хто очікує на рішення — і це дає нам право на безкоштовну медичну допомогу, навчання у школах. Наш статус очікування міжнародного захисту поки продовжують.

Син Анжели з місцевим учителем

— Етнічним українцям отримати статус міжнародного захисту в Туреччині практично нереально, — розповідає Sestry голова Спілки українців в Анкарі Юлія Білецька. — Податись на нього можна, але, наскільки мені відомо, до рішення — позитивного чи негативного — ні в кого поки так і не дійшло. Отримати цей статус набагато легше, наприклад, кримським татарам з українським паспортом. 

Міжнародний захист дає багато прав, зокрема й доступ до ринку праці, чого немає в українців, які перебувають тут за туристичною посвідкою. Щодо останньої, то передбачити, чи продовжать її чи ні і наскільки, неможливо — наприклад, моїй мамі спочатку видали посвідку на рік, потім продовжили чомусь всього на пів року, зараз ось ще на рік. Пояснити, чому терміни саме такі, не може ніхто.

Допомога — тільки від волонтерів

Сама Юлія приїхала до Туреччини ще до війни і перебуває в країні на робочій візі — вона викладачка в університеті, вільно володіє турецькою і англійською мовами.

— Щоб отримати робочу візу, і ви, і потенційний роботодавець маєте відповідати певним критеріям, — пояснює Юлія. — Ви маєте бути кваліфікованим спеціалістом, а роботодавець — навести переконливі причини, чому він наймає вас замість місцевих. До того ж щоб компанія в принципі отримала право найняти іноземця, вона повинна мати у штаті певну кількість громадян Туреччини. 

Через ці складнощі українці часто працюють неофіційно — у клінінгу чи логістичних компаніях, де потрібні співробітники зі знанням російської мови (наприклад, це актуально в компаніях, що працюють із Середньою Азією). Неофіційно наші влаштовуються і в б'юті-сферу: хтось працює вдома, а хтось навіть у салонах. Влада не дуже за цим стежить: зазвичай перевірки можуть розпочатися лише у разі скарг на конкретну фірму чи людину.

Стамбул

Великий наплив, а потім відтік українців із Туреччини пов'язані з тим, що для багатьох (особливо для тих, кому довелося виїжджати через окуповані території) ця країна була транзитною: люди зупинялися тут на кілька місяців, щоб дочекатися віз, наприклад, до Канади чи США. Багато хто, відновивши документи, відразу виїжджав до країн Європи. 

Ті, хто тут залишився — це переважно люди, які з початком повномасштабної війни поїхали до рідних. Наприклад, чоловік — громадянин Туреччини, але жив з дружиною в Україні. Такі сім'ї переїхали сюди повним складом.

Держава відреагувала на війну в Україні далеко не відразу, і єдині, хто допомагав людям, які приїжджали в перші місяці російського вторгнення, — це волонтери. Потім підключилися міжнародні організації.

Турки співчувають українцям, але водночас дуже поширені антиамериканські настрої. Часто, коли кажеш, що ти з України, можна почути: «А війна ще йде? Це все Америка»...

Тут теж є російська пропаганда і наратив про те, що Росія почала війну, «бо не мала виходу». Навіть в академічних колах, на жаль, можна зустріти людей, які читають російські ЗМІ та вірять написаному.

У Туреччині є й інші непрості моменти. Наприклад, поляризація суспільства між світським та релігійним. Авторитаризм, який розповсюджується практично на всі сфери: коли ректори в університетах не обираються, а призначаються президентом, а деканами стають люди, лояльні до ректорів. Те саме відбувається і в багатьох компаніях: шанс зустріти демократичного, а не авторитарного боса, дуже невеликий, в якій сфері ти б не працював. Багатьом українцям непросто прийняти таку реальність, і це (окрім економічної та візової нестабільності) також впливає на їхнє рішення покинути країну.

Фотографії з приватних архівів героїв

Дата публікації:
22.1.2025
No items found.
Українці в Туреччині
Закон
Історії біженок
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Катерина Копанєва
Київ

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
трамп заборонив слова жінка рівність мігранти меншини лгбт

Суспільство

На інавгурації Дональда Трампа його донька Іванка Трамп з'явилася в образі, який нагадував стиль Серени Джой — героїні роману-антиутопії «Розповідь служниці», колишньої християнської проповідниці. До цього я не читала книгу й не дивилася фільм, який вже став культовим, але останні події підштовхнули це зробити — і паралелі між вигаданим світом Гілеада і реальністю, в яку поступово поринають Сполучені Штати Америки, вразили. 

Зникнення жіночих імен із сайту NASA

З перших днів президентства Дональда Трампа почались обговорювання, що однією з найбільш кардинальних змін у внутрішній і зовнішній політиці стане відмова від програми DEIA (Diversity, Equity, Inclusion, and Accessibility — Різноманіття, Справедливість, Інклюзивність і Доступність). 

DEIA мала на меті забезпечити справедливу участь в різних сферах життя всіх людей, особливо тих, хто раніше був недостатньо представленим або піддавався дискримінації через свою ідентичність чи інвалідність. Йшлося, зокрема, про забезпечення рівних прав жінок, покращення їхнього доступу до освіти, кар'єрних можливостей, участі в політичному житті та ухвалені суспільно-важливих рішень. 

У січні, всього через два тижні після інавгурації Трампа, з'явився перший тривожний дзвіночок. Із сайту космічної агенції NASA зникли згадки про меншини й жінку-геолога — Венді Бохон. Згідно зі службової записки, яка потрапила до рук розслідувального видання 404 Media, змін мало бути набагато більше: зокрема, на сайті  NASA планували видалити цілий розділ про жінок-лідерок у космічній галузі. 

Журналісти The New York Times підтверджують, що ініціатива зі зменшення мовної видимості вразливих соціальних груп, а також жінок, дійсно існує. З офіційних і неофіційних інструкцій, які надходять до федеральних агентств і установ, вони склали список слів, які урядом Трампа наказано видалити з урядових документів, вебсайтів, грантових заявок, науково-дослідницьких проєктів і навіть шкільних програм. 

У відкоригованих до нових вимог версіях більше немає місця, наприклад, таким словам як «жінки», «грудне вигодовування», «доступний», «дискримінація», «турбота, орієнтована на людей», «вразливі групи населення» тощо. Цей список містить 220 слів, і він не повний, відзначають у виданні. Все це слова, які роблять світ більш людяним і справедливим.

Неповний список слів, які зникають з офіційного вжитку в США

Американський талібан

The Washington Post повідомляє, що тільки-но одне з цих «дуже небезпечних слів» виявлено в тексті на урядових сайтах чи в науково-дослідницьких проєктах, співробітники, наприклад, Національного наукового фонду (NSF — агентство з бюджетом у 9 мільярдів доларів, яке фінансує наукові дослідження по всьому світу — Ред.) призначають перевірку аж до заборони проєкту і видалення його з інтернет-простору.

Реакції на американських форумах свідчать, що суспільство там розділилося на дві групи. Одна кричить: «Всі проблеми в США почалися з того, що жінкам дали право голосу». Інша пише про «американський талібан» і «патріархальний хрестовий похід на жінок та вразливі групи» і не може повірити, що це відбувається з Америкою насправді

8 березня, у міжнародний день боротьби за права жінок, Дональд Трамп заявив, що уряд більше не буде сприяти «радикальним ідеологіями, які замінюють жінок чоловіками в просторах і можливостях, призначених для жінок». З огляду на спроби стерти згадки про жінок зі світу науки й не тільки, ймовірно, йдеться про те, що місце жінки знову «на кухні, у церкві та поруч з дітьми».

Місцями доходить до повного абсурду. 

Так, згідно з базою даних, отриманою Associated Press, серед десятків тисяч фотографій і публікацій в інтернеті, позначених для видалення Міністерством оборони США, є не лише інформація про перших жінок, які пройшли навчання у морській піхоті, а й назва легендарного бомбардувальника Енола Ґей (Enola Gay). З нього 6 серпня 1945 року пілотом Полом Тіббетсом була скинута ядерна бомба на японське місто Хіросіма. Літак був названий пілотом на честь його матері — Еноли Ґей Тіббетс. Однак тепер і жінки, і слово «gay» на урядових порталах у США під забороною. 

Спочатку було слово [Євангелія від Іоанна (1:1)]

Нова адміністрація Трампа у наказі про припинення програм DEI, DEIA та «екологічної справедливості» назвала їх «аморальними, незаконними, марнотратними», які не служать меті «зробимо Америку знову великою».

У своєму культовому романі 1985 року «Розповідь служниці» Маргарет Етвуд показала, що тоталітаризм не починається з відвертих репресій, а просочується у суспільство через зміну мови, заборону на вживання певних слів, витіснення їх з офіційного вжитку та заміну страшних понять іншими — умовно нейтральними.

Мова в романі-антиутопії показується знаряддям жорстокого контролю: жінки втратили свої імена, ставши власністю чоловіків (наприклад, героїню Джун Осборн стали називати  «Фредова» — «жінка, яка  належить Фреду»). Слова, що символізували свободу та рівність, замінювалися дискримінаційними термінами, як-от «нежінки» (unwoman) і «жінки, які не народжують». 

Вже тоді, 30 років тому, республіка Геліад не була виключно плодом фантазії авторки.

На кожне своє інтерв'ю Маргарет Етвуд приносила вирізки з газет, які надихнули її на написання книги, — щоб показати, що події, описані в її романі «Розповідь служниці», вже мали місце в американському суспільстві

Ці приклади з реальності підтверджували можливість змін, які сталися під час правління консервативного президента-республіканця Рональда Рейгана. 

Перед тим, як забрати у жінок їхні тіла і громадянські права, у них забирали слова, що їх називають і захищають їхні інтереси. Чи не це зараз відбувається в США?

Дональд Трамп підписує указ, який забороняє трансгендерним спортсменкам брати участь у спортивних змаганнях для жінок, 5 лютого 2025 року, Вашингтон. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

Не враховувати стать у медичних дослідженнях небезпечно

Один з найбільш негативних сценаріїв, кажуть експерти, це загроза здоров'ю американців, зокрема й жінок і дітей, яке новий уряд обіцяв посилено захищати. 

Із сайтів Міністерства охорони здоров'я США вже зникли згадки про расу, стать, сексуальну орієнтацію, обмежені можливості в десятках наукових досліджень. Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США скасувало свої рекомендації щодо залучення різних учасників до дослідження, що ускладнює розпізнавання ефектів ліків, — як хороших, так і поганих, — на пацієнтів, які не є білими чоловіками.

Тривалий час усі медичні дослідження велися з розрахунком на типового пацієнта — 35-річного білого чоловіка вагою у 80 кілограмів, розповідає в циклі своїх лекцій професорка, директорка Інституту гендерної медицини Віденського медичного університету Олександра Кауцкі-Віллер. 

Жінки зазвичай мають меншу вагу тіла, більший вміст жирової тканини, що може вплинути на терапевтичний ефект дії препарату, а також на його побічні ефекти. Існує цілий комплекс хвороб, де вкрай важливо враховувати стать: діабет, хвороби суглобів і кісток, ендокринні хвороби, психіатричні тощо. 

Ребекка Філдінг-Міллер, науковиця з громадської охорони здоров’я UCSD, у коментарі KPBS каже, що список заборонених слів, які кружляють у наукових спільнотах, є оруеллівським і перешкоджатиме важливим дослідженням:

«Якщо я не можу сказати слово “жінки”, я не можу сказати, що заборона абортів зашкодить жінкам. І взагалі не можу говорити про аборти»

«Якщо я не можу сказати про расу та етнічну приналежність, я не можу сказати, що в афроамериканських громадах вакцинації менше».

Нещодавно Центр з контролю та профілактики захворювань (CDC) опублікував дані про материнську смертність. Виявилося, що темношкірі жінки втричі частіше, ніж білі, помирають під час пологів — дані показують, що цей показник не знижується з часом, тоді як смертність білих, латиноамериканських і азійських жінок дещо знизилася. Однак, враховуючи нові обмеження, чи будуть далі збиратися, вивчатися й публікуватися дані, які могли б практично застосовуватися для зменшення материнської смертності, — невідомо. 

Доктор Наташа Мартін, професорка інфекційних хвороб і глобальної громадської охорони здоров'я в Каліфорнійському університеті в Сан-Дієго, каже, що заборона слів позбавляє вчених можливості точно описувати світ: «Терміни в цих списках є основними науковими термінами, і вони мають вирішальне значення як для клінічної допомоги, так і для охорони здоров’я. Це не політичне питання», — підкреслює Мартін. 

Вчені визнають, що узалежнення фінансування від того, чи будуть вони грати за новими правилами та ігнорувати проблеми жіноцтва, рівності й інклюзії, може призвести до того, що фокус з цих тем буде втрачено. Це призведе як мінімум до посилення соціальної нерівності. 

Про що тепер мовчатимуть у США 

Другий виконавчий наказ щодо заборони політики DEIA хоча й називається «Припинення незаконної дискримінації та відновлення можливостей на основі заслуг», насправді скасував  численні виконавчі антидискримінаційні рішення минулих адміністрацій, зокрема, ті, що діяли десятиліттями. 

Одне з них, видане колишнім президентом Ліндоном Б. Джонсоном ще у 1965 році, вимагало від державних підрядників застосовувати недискримінаційні практики при наймі й працевлаштуванні. Не можна відмовляти людині у працевлаштуванні за наявності відповідної професійної кваліфікації тому, що це жінка, людина іншого кольору шкіри, віросповідання, не можна платити за однакову роботу різні оклади представникам різної статі. Не можна було.

Інколи наказ трактувався як надання переваги жінкам чи людям з інших дискримінованих груп, хоча насправді попри давність цих законів та підходів у жодній країні світу до цього часу не досягнуто реальної рівності бодай з оплатою праці. Відповідно до звіту Pew Research Center, у 2024 році жінки заробляли до 85% від окладів чоловіків на такій самій посаді

Разом з тим є країни, які максимально наблизились до цієї рівності — зокрема, завдяки політиці DEIA. Щороку журнал The Economist публікує індекс «скляної стелі»: країни, де жінкам живеться найкраще в професійному плані. У першій десятці традиційно — Швеція, Ісландія, Фінляндія, Норвегія, Франція, Нова Зеландія, Португалія, Іспанія, Данія, Австралія. 

Щоб жінці почуватися реалізованою, їй необхідно жити в країні, де є, наприклад, рівний доступ до університетської освіти, щедра відпустка з догляду за дитиною, доступний догляд за дитиною, рівний розподіл обов'язків між батьками. Дослідники відзначають, що за цими показниками Америка працює особливо погано. Це єдина багата країна, яка не надає жодної загальнообов’язкової відпустки по догляду за дитиною, а витрати на догляд за дитиною перевищують 30% середньої зарплати. Вивчення та оприлюднення цих даних тепер у США теж може бути під забороною. Набагато зручніше виключити жінку з активного сусіпльного життя, посадити її вдома з дітьми та узалежнити фінансово й соціально від чоловіка. 

Такий патріархальний відкат США не залишився непоміченим у світі. Генсекретарка Amnesty правозахисної групи Агнес Калламар засудила дії команди Дональда Трампа, назвавши їх «агресивним патріархальним хрестовим походом» проти прав і тілесної автономії жінок і людей різної статі. 

Це матиме руйнівний вплив на весь світ: «Припиняючи внутрішні зусилля по боротьбі з ґендерною, расовою та іншими формами дискримінації, стираючи визнання трансгендерної ідентичності та припиняючи міжнародне фінансування консультування або направлення щодо абортів, адміністрація США ганебно стирає роки важкої боротьби», — вважає лідерка Amnesty International.

За словами Белен Санс, регіональної директорки UN Women (ООН-Жінки) в Європі та Центральній Азії, сьогодні спостерігається «тривожний відкат» у питаннях захисту прав жінок. 

Якщо керуватися новими рішеннями адміністрації США, нашого видання Sestry, де ви зараз читаєте цей текст, не має існувати. Бо його готують переважно жінки й частково біженки, мігрантки, які пишуть про коло проблем і викликів, спричинених їхнім статусом. Немає слів, які нас називають, — значить, немає і нас. Ця ситуація вкотре доводить, що жодне з прав, які ми, жінки, маємо сьогодні — не є даністю, але результатом боротьби. І, ймовірно, перед нами черговий серйозний бій. 

‍

20
хв

Патріархальний хрестовий похід: адміністрація Трампа забороняє слова «жінка», «грудне вигодовування» і «мігранти»

Галина Халимоник
марсі шов дональд трамп

Суспільство

У другій половині 2014 року відкрите силове протистояння між міліцією та антиурядовими протестувальниками в центрі Києва входило в завершальну фазу. Вуличні бої навколо центральної площі української столиці переросли у розстріли демонстрантів, які шокували Європу і змінили хід політичної історії країни на десятиліття вперед.

Американська дослідниця історії Східної Європи Марсі Шор розповідає про вплив цих подій на велику війну, яка точиться досі, значення перших політичних рішень Дональда Трампа та метафізичний вододіл між добром і злом.

Марсі Шор. Фото: duh-i-litera.com

У своїй книзі «Українська ніч» ви намагалися показати події Євромайдану та Революції гідності в Україні не лише як позицію відстоювання цивілізаційного вибору її громадян, але і як колективний досвід, що назавжди змінив людей. Ви пишете, що на самому початку цієї історії, коли Віктор Янукович не підписав угоду про асоціацію між Україною і ЄС у Вільнюсі, ніхто не збирався вмирати за Євросоюз. Однак пізніше, з наростанням протестів і репресій, українці раптом відчули себе суб'єктом історії та зуміли подолати свій страх перед смертю. Після років запеклої боротьби країна стоїть на порозі ще більшого невідомого. Чи ситуація врешті дійшла до того, що Захід втомився від своєї місії захищати права людини й людську гідність, і що робити тоді українцям, які з 2014 року відчайдушно намагаються зберегти подобу світу, що руйнується на наших очах?

Марсі Шор: Ні Європа, ні Сполучені Штати ніколи не були такими, якими їх уявляли собі українці, а можливо, і не тільки українці. Тобто весь цей романтичний образ «Заходу» завжди був певною мірою ілюзією, і його не слід ідеалізувати. Моя власна країна, Америка, — «land of the free and home of the brave» (українською «земля вільних і дім хоробрих») — також була побудована на рабстві. Нагадаю, що наші збройні сили, що воювали з нацистами, були розділені у той час за расовою ознакою. У нашій країні закони, спрямовані проти міжрасових шлюбів, тобто проти змішування рас, діяли аж до 1967 року. Тобто, через цілих 22 роки після того, як нацисти були переможені. Я сама була так неймовірно захоплена Майданом саме тому, що це був той магічний момент, коли тобі нагадують, що ми як народ здатні на щось краще і більше. У цьому відношенні українці й досі залишаються в авангарді.

Одним з найяскравіших моральних імперативів післявоєнної Західної Європи було гасло «Ніколи знову». Ця максима, своєрідний символ європейської моделі пам'яті, була покликана запобігти виникненню нових конфліктів у Європі. Заразом вона не залишала жодних сумнівів щодо того, яка сторона уособлювала зло і які її дії були злочинними. Чому ж через десятиліття путінське зло, яке відкрито апелювало до мантри «Можемо повторити», чується тепер так легко і так активно релятивізується?

Гасло залишається лише гаслом. Легко сказати щось подібне. Я пам'ятаю, як 20 років тому розмовляла з Константином Гебертом про моторошні події в Боснії на руїнах колишньої Югославії. Він перебував там як воєнний кореспондент, працюючи для «Газети Виборчої». І Костек, розповідаючи мені про те, що він там побачив, сказав, що тепер ми нарешті дізналися, що означає «ніколи знову». Це означає лише те, що ми більше ніколи не дозволимо німцям вбивати євреїв у створених ними таборах у Польщі. Все. І нічого поза тим. 

Варто також пам'ятати, що коли ми говоримо, що «не залишилося жодних сумнівів щодо того, на чиєму боці зло», ми маємо на увазі, що ця істина була усталена після Другої світової війни, згідно з її результатом, так би мовити, ex post. Філософ-ідеаліст Гегель писав про це так: «Сова Мінерви вилітає лише з настанням сутінків». Ми здатні ясно бачити, лише озираючись назад. Не забуваймо, як європейські лідери відреагували на нацистську Німеччину в Мюнхені у вересні 1938 року. Це було дуже схоже до того, як вони відреагували на анексію Криму Путіним. Мюнхенську конференцію англійською називають «умиротворенням у Мюнхені» (англ. the appeasement at Munich). На противагу цьому, чеською мовою кажуть «zrada v Mnichově», що означає «зрада в Мюнхені». Що ж стосується відсутності більшої залученості Заходу до боротьби з Росією, то я не переконана, що найбільшою проблемою сьогодні є релятивізація путінського зла. У мене виникає таке відчуття, хоча я й не зможу його довести, що більшими проблемами, скоріше, є боягузтво, егоцентризм, заперечення реальності у фрейдистському значенні цього явища.

Ви — дослідниця інтелектуальної традиції Східної та Центральної Європи. Власне, визначення «Центральна Європа» спочатку виникло як інтелектуальний конструкт. Мілан Кундера писав про неї як про вкрадену у європейців частину, яка була ментально і культурно ближчою до Заходу, але мілітарно підпорядкованою СРСР. Такий елемент світогляду допоміг полякам, угорцям, чехам і словакам повернутися до сім'ї європейських народів. Однак, продемонструвавши солідарність у 2022 році, цей регіон виглядає втомленим від війни в Україні та біженців у своїх країнах. Суспільна думка в Польщі рухається в бік обмеження або припинення допомоги українцям. Наскільки процеси, що відбуваються на центральноєвропейському просторі, є зумовленими внутрішньо, а наскільки вони є результатом правопопулістського повороту в середині ліберальної демократії?

«Центральна Європа» в термінах Кундери завжди була об'єктом ностальгії, своєрідним фантомом. На семінарі в Ужгороді в травні минулого року Юрко Прохасько говорив про Центральну Європу як про красиве метафізичне поняття. Втім, якщо йдеться про причини скорочення допомоги, то гадаю це дуже гарне питання, на яке, боюсь, я не маю гарної відповіді. Звичайно, є люди, які втомилися від війни, хоча я розумію, що це звучить гротескно для українців, які, звичайно ж, найбільше втомилися, а все ж продовжують воювати. Проте є також чинник цього правого повороту — Орбан, Фіцо та інші. Це, зі свого боку, пов'язано з питанням крихкості ліберальної демократії. Взагалі, по обидва боки Атлантики ми занадто довго довірялись телеології лібералізму. Як нещодавно сказав Іван Крастев: «Ліберали відчувають себе зрадженими історією. Але історія ні з ким не укладала шлюбу».

Чи отримає цей світовий дрейф вправо новий імпульс з поверненням Трампа до влади?

У мене не вистачає слів для того, щоб повністю висловити те, що я відчуваю, будучи американкою і спостерігаючи за тим, що відбувається в моїй країні. Жах, огида, відчуття провини й сорому... Я зараз у Торонто, і канадці говорять про страх «зараження» вірусом трампізму. І, мабуть, небезпідставно. Зрозуміло, що ми живемо у світі, де країни та місця дедалі більше пов'язані між собою. «За вашу і нашу свободу» — це гасло з дев'ятнадцятого століття, яке, втім, має бути все більш актуальним сьогодні, у столітті двадцять першому. Переконання Трампа, що йому все дозволено, засноване на догмі, як писав Федір Достоєвський, що якщо Бога немає, то все дозволено, матиме лихий вплив на цілий світ.

Одна з Ваших книг у польському перекладі має назву «Сучасність як джерело страждань». Сучасний світ справді приносить багато тривоги і непевності для пересічної людини. Грандіозні наративи та пояснювальні схеми дають збій, правда може прийти з префіксом пост-, а через стрибкоподібний розвиток технологій іноді дуже важко сформувати думку щодо нових глобальних викликів. Демагоги грають на полярних аргументах, обіцяючи «допомогти людям відновити контроль» або «знайти прості відповіді на складні питання». Як, на вашу думку, ми можемо підготуватися до змін, щоб уникнути страждань, принаймні моральних?

Я не можу приписати собі заслугу з вигадування назви цієї книжки, яка є збіркою есеїв. Назву придумав Міхал Сутовський, який перекладав їх польською. Назва, звісно ж, відсилає до праці Зиґмунда Фройда «Das Unbehagen in der Kultur» («Культура як джерело страждань»). У будь-якому випадку, дивлячись на наш понівечений світ, я жахаюся. Останні кілька років можна було б назвати «виправданням невротичних катастрофістів». Мені постійно пригадується афоризм Станіслава Єжи Леца: «Коли я опинився на дні, то почув стукіт знизу». Щодо питання «Що робити?», то тут я можу дати досить банальну відповідь. Передусім, треба дивитися на правду відкритими очима. Адам Міхнік у листі з в'язниці у 1985 році до польського комуністичного діяча Чеслава Кіщака писав: «У цьому світі є дві речі — почуйте ж бо цю новину — одна з яких називається Зло, а інша — Добро». Віри не можна зрікатися, навіть коли немає досконалого, невинного вибору, тому що різниця між добром і злом дійсно існує.

<frame>Марсі Шор (англ. Marci Shore) — американська історикиня, дослідниця історії Східної Європи. Здобула ступінь магістра в Університеті Торонто та доктора філософії у Стенфорді. Викладає сучасну європейську інтелектуальну історію в Єльському університеті. Авторка книжок «Taste of Ashes: The Afterlife of Totalitarianism in Eastern Europe» (укр. «Смак попелу. Загробне життя тоталітаризму у Східній Європі»), 2013, «Caviar and Ashes: A Warsaw Generation's Life and Death in Marxism, 1918-1968» (укр. «Кав'яр і попіл. Життя та смерть Варшавського покоління марксистів, 1918-1968», 2006; «The Ukrainian Night: An Intimate History of Revolution» (опублікована видавництвом «Дух і літера» під назвою «Українська ніч. Історія революції зблизька», 2018).<frame>

Розмовляв Ihor Usatenko (PAP)

20
хв

Марсі Шор: «Як американка я спостерігаю за тим, що відбувається в моїй країні, і відчуваю жах, сором і огиду»

Polska Agencja Prasowa

Може вас зацікавити ...

Поради

Ексклюзив
20
хв

Чи потрібно українським авто проходити техогляд у Польщі у 2025 році? 

Історії

Ексклюзив
20
хв

«Я пережила Гітлера, пережила Сталіна, тож і Путіна повинна пережити», — колишня ув'язнена концтабору Аушвіц, українка Анастасія Гулей

Поради

Ексклюзив
20
хв

Важливі зміни у законах Польщі в 2025, що торкнуться українців 

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress