Працювати всупереч: як видавництво «Ранок» в умовах війни в рази збільшило експорт українських книжок

Український бренд жіночого одягу VOVK — бізнес сміливий. Вони першими довели, що напис на бирці «Зроблено в Україні» звучить гідно, й ніколи не ховалися за примітивним «Мade in Italy», як це досі робили інші. В умовах повномасштабного вторгнення компанія змогла вивести бренд на міжнародний ринок і зробила його упізнаваним у Польщі. Нині вони мають амбітну мету — відкрити тут 100 магазинів одягу. 

Тетяна Вовк, співзасновниця бренду жіночого одягу VOVK, має хороше бізнес-чуття. Вона завиграшки могла б написати книгу про розвиток ритейлу в часи турбулентності із унікальними кейсами для бізнес-шкіл. VOVK існує на українському ринку уже 13 років, має упізнаваність до 80%. П’ятдесят українських офлайн-студій одягу VOVK нині успішно працюють, фабрики відшивають звичну «базу», а клієнтки зберігають вірність улюбленому бренду. І все це — попри військові загрози і щоденні обстріли. 

Україна: бізнес у війні

Серце нашого бренду — власне виробництво. Першу фабрику в Києві ми відкрили 10 років тому. Це серйозний фундамент, який унезалежнює нас від багатьох факторів, а також основа успіху. Власне виробництво дає можливість дотримуватися необхідної якості одягу і вчасно випускати колекції. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли, що чотирма фабриками у різних містах і локаціях ми неабияк перестраховуємо себе. Нині ми відшиваємо понад мільйон одиниць одягу на рік. Це приблизно два мільйони метрів тканини. Увесь одяг VOVK проходить п’ять етапів перевірки контролю якості — починаючи з тканини, фурнітури, якості крою, обробки кожного шва, випуску готової продукції

Маємо більше 600 співробітників. Зараз в Україні активно шиють військовий одяг, тож складно розміщувати замовлення — на швачок є велика конкуренція. Торік ми встигли набрати 150 швачок. Попит на одяг VOVK зберігається, тож восени ми були змушені звертатися до підрядника, бо не встигали усе відшивати.

Зараз — ідеальний час для розвитку. Бо в багатьох опускаються руки, хтось не вірить у майбутнє. А ми в цей момент заходимо на кращу локацію, домовляємося про вигідні умови оренди

Робимо те, що маємо робити, як бізнес — розвиватися, заробляти, давати робочі місця. Зараз запустити бізнес простіше, аніж це було до 2022 року. У майбутньому попит на нерухомість зросте, усе почне дорожчати і домовлятися буде набагато важче.

Нас називають «українською Zara». Приміром, якщо клієнтка хоче купити класичні штани — відомо, що вона зайде і в Zara, і у VOVK. Ми знаємо, що таке бути конкурентами із Zara, Н&М, Reserved. Коли з початком повномасштабної війни усі ці магазини зачинилися, приблизно п’ять українських брендів почали активно розвивати свої мережі. Коли великі ритейли повернулися, в українських виробників стався відтік клієнтів. Натомість на нас це ніяк не позначилося — ми так само розвиваємося, бо звикли до умов конкуренції. Цікаво, що коли в Україну повернулися Н&М, ми почали приростати ще більше. 

Ми — соціальний бренд, підсвічуємо важливі питання про Україну, про наших людей. Ми взяли в пріоритет говорити про людей, які нас захищають, і про те, що маємо дбати про їхнє життя після війни

До Дня незалежності України ми випустили ролик, у якому знялася військова з ампутацією. Неймовірний збіг, але перший магазин, до якого вона зайшла після лікування, була саме студія VOVK у Мукачевому. Торік ми на власний страх і ризик відкрили локацію у Сумах. Ми чекали на неї чотири чи п’ять років. І ось закривається російський мережевий магазин, і нам її пропонують. У нас був вибір? Вибору не було, бо така пропозиція може ніколи не статися. Але це на наш ризик, бо укриття у торговельному центрі немає, а Суми — близько до кордону з Росією. За місяць — відкриття нової локації у торговельному центрі Києва. Серед цілей — 20 нових локацій в Україні і 100 — у Польщі. 

Польща: шлях помилок

Перед виходом на польський ринок ми прокрастинували. Спостерігали, як відкриваються і закриваються українські бізнеси у Польщі, перестраховувалися і відтягували. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну прискорило процес. У 2022 році, коли я через воєнні дії опинилася у Варшаві, відвідала виставку ритейлу. Від початку перших консультацій до відкриття бізнесу у Польщі минуло більше року. Підготовка і безпосередньо відкриття зайняли ще п’ять місяців. 

Це були п’ять місяців маленького пекла. Я у жодному разі не негативлю. Але якщо бізнес в Україні працює добре, треба мати увазі, що в Європі його відкрити буде набагато складніше

Серед найбільших наших помилок на польському ринку — невдало підібрана локація, орієнтація на українського покупця замість місцевого польського, відкриття інтернет-магазину через рік та інші.

Невдало підібрана локація

Для відкриття першої магазину-студії ми обрали торговельно-розважальний центр «Blue City» у Варшаві. Орієнтувалися на доволі високий трафік українців (тут розміщується ДП «Документ», українська школа. — Авт.). Але, як показав досвід, потрібно було акцентуватися насамперед на польського покупця. 

Тож довелося пригадати український досвід, коли останні гроші з обороту віддаєш на оренду. Дванадцять років тому на нашій першій локації у Києві виторг першого місяця становив нуль — на усіх шести касах. За увесь період у «Blue City» каса з нулем була один раз або двічі. Тому це ще непоганий результат.

У Польщі дуже дорого облаштовувати вентиляцію, протипожежне обладнання. Тож якщо трапиться приміщення для бізнесу, в якому вже облаштовані готові комунікації, — ви виграли лотерею

Важливо подбати про пожежобезпечність, згідно з місцевими засадами. Для наших магазинів ми багато років замовляємо шпалери на німецькому заводі RASCH. Але для «Blue City» нам довелося друкувати спеціальні пожежостійкі шпалери. Моя найбільша помилка — я затверджувала цю локацію у телефонному режимі. А потрібно було приїхати і «відчути» енергетику: буде працювати чи ні? 

Акцент на українок, а не на польок

Однією з наших помилок було орієнтуватися на українського покупця у Польщі. Адже українки знають і розуміють наш бренд, а польки — ні. Ми ментально різні. Коли українка йде торговельним центром і бачить новий магазин, вона туди зайде, бо їй цікаво — помацати тканину, подивитися ціни. Полька — не зайде, бо їй не відомо, що це за виробник. Зате у польських споживачів добре діє система рекомендацій.

Наші польські клієнти в захваті, що ми в Україні виробляємо якісний і гарний одяг у часи війни. Але їм треба все це спробувати

Як буває у нас — українська клієнтка щось наміряла, а грошей немає. Тож вона дістає 200 доларів із потаємної кишеньки сумки. Тим часом польські покупці ретельно планують свої витрати, тут вони більше подібні до німців.

Звісно, у магазин у Варшаві ми почали одразу набирати наших українок. Але зрозуміли, що польським покупцям важливо, щоб вони чули свою мову без акценту. Коли вони вчувають акцент, починають ставитися інакше. Нам треба було трохи часу, щоб до цього дійти. Коли ми розпочинали бізнес у Варшаві, 80% наших покупців становили українки, 20% — польки. Зараз відсотки вирівнялися — 50% на 50%.

Відкриття інтернет-магазину лише через рік

Магазин ми відкрили 9 березня 2023 року, а інтернет-магазин — лише на початку серпня 2024 року. На «розкачку» цього магазину потрібно ще як мінімум пів року. Ми втратили час, коли клієнти просили посилання на нашу польську Інстаграм-сторінку, а її не було. Здавалося б, банальні речі — ведення соціальних сторінок бренду мовою ринку. Але нам знову знадобився час для усвідомлення цього.

Українки побачать фото, знайдуть ціну. Якщо треба — зайдуть на сайт. Але тут наш пріоритет — польський покупець. Спочатку потрібно було запустити онлайн, а лише потім виходити офлайн

Проблема з логістикою

Ми відкрилися пізніше від запланованого, бо поставки продукції затримали на кордоні. Українські митники не хотіли випускати товар через те, що пластикові тримачі для бирок їхали у коробці, що була підписана китайською мовою. Натомість польські митники неохоче нас впускали. Продукція приїхала через три тижні після того, як ми її відправили з України. Щодня ми сплачували за простій. А це дуже великі суми. Тим часом логістичні витрати закладені у 10% вартості речі. 

Торік ми розмірковували, чи будемо експортувати, а чи шукати виробництво у Польщі. Ми поїхали у Лодзь на швейні виробництва — відвідали одне, друге, третє. Зрозуміли, що це швидше цехи на 15-20 співробітників. Не всі зразки вони були готові відшивати. Кажуть: «Ось це зможемо, а ось це — ні». А нам такий підхід не можна, у нас же колекція! Там були великі питання щодо якості, а по вартості — просто космос.

На найбільшому виробництві у Лодзі, де якість нам підходила, нам озвучили ціни: крій і пошиття базового жакета без додаткових елементів — 80 zl, складнішого — 100-120 zl. А нам їх треба продавати по 300 zl. Зрозуміли, чому великі бренди фешн-групи Inditex (бренди Zara, Bershka, PULL&BEAR та інші. — Авт.) відшиваються у Бангладеш, Індії, Пакистані. Саме тому в Лодзі одне подібне виробництво — на це просто немає запиту. 

Звернення за консультаціями до польських компаній 

Темп руху людей, які живуть у Польщі, ментально не такий, як наш. Поляки — любителі не поспішати. Якщо в Україні ти приходиш на юридичну консультацію, то за кілька годин отримуєш величезний об’єм інформації. Тут інакше. Ми платили юристам 300 євро за годину, а отримували відповіді на 7-8 питань. Щодо решти 38-ми питань, нам казали: «Я на це відповідей не маю. Ідіть отуди». Як у нас в Україні? Якщо керівник юридичного відділу чогось не знає, то він розбереться. Тут так не працює. 

Така ж історія була з бухгалтерами, доки ми не знайшли українців, які відкрили у Польщі свої ліцензовані контори. Це спростило життя і одразу пришвидшило процес. Те саме — з будівельниками. Ми спочатку працювали з польською компанією, і нам дуже все затримували по строках. А для нас це — штрафи і зайві витрати. Згодом ми знайшли на ринку українську компанію і вони все нам швидко зробили. 

Наступне — платіжні системи, які нам не хотіли підключати. Місцеві компанії не пропускали нам це все, а відповідають вони один раз на день електронним листом. Через це відкриття локації затримали ще на більш як чотири місяці. 

І ось ми вже відкриваємося у суботу, а пожежний у четвер о 16.30 каже: «Я прийду в понеділок, бо в мене скоро закінчується робочий день». В Україні теж можуть не поспішати, але завжди можна пояснити і домовитися по-людськи.

На відкритті локації одна клієнтка, яка працює у банківській системі, сказала, що нам дуже пощастило, що ми встигли отримати платіжний термінал під відкриття. Зараз український компаніям видавати термінали не поспішають.

Недостатньо уваги до Польщі через перевантаженість роботою в Україні

Ми недостатньо часу займалися польським проєктом. По-хорошому, потрібно було переїхати до Польщі на 4-6 місяців. Люди і команда дуже надихаються тим, що власник бізнесу залучений у процес. Як показує український досвід, це дуже класно працює. Коли на початку повномасштабного вторгнення я виїхала у Варшаву, то за два місяці відчула, що маю повернутися. Важливо було показати, що я з людьми.

Коли я приїжджаю на фабрику, працівники дуже люблять, щоб ми всі зібралися, поговорили. Я можу бути і хорошим, і злим поліцейським, важливо — що поряд

Бек-офіс знаходиться в Україні, і з перших днів це стало проблемою. Люди в Києві розділились на два табори: хтось хотів розвиватися тут, а хтось ні — навіть із доплатою за новий напрямок. На залагодження цієї ситуації ми витратили більш як пів року. Внутрішньо це було дуже непросто. 

Я знаю, що подібне траплялося із командою Sister’s Aroma (український б’юті-бренд, присутній на польському ринку. — Авт.). Ми навіть консультувалися, як вони із цього виходили.

Робота над помилками

Я не бачу необхідності змінювати ДНК бренду для Польщі. Ми порівнювали себе із польськими брендами і оцінили наш ринок у 100 локацій. Зараз шукаємо нові приміщення для студій та плануємо відкриття стріт-локації.

Наше правило нині: нова країна — новий інтернет-магазин, а потім все інше

Зараз ми запустили інтернет-магазин і найняли підрядників з просування з досвідом роботи в Європі. Через три місяці після відкриття почали формувати команду маркетингу — нині працює четверо співробітників, усі українці, але троє з них дуже добре володіють польською мовою. 

Коли 13 років тому ми вийшли на ринок, то одразу позиціонували себе як український бренд і виробник. Тоді всі боялися заявити про себе як про український бізнес. Важко було це переломити в людях. Коли казали: «Це український бренд», люди вивертали річ і починали обдивлятися всі шви і виточки. Потім почалася Революція Гідності, й українського виробника почали підтримувати активніше. Далі ми вже активно розвивалися.

Основний момент на ринку — позиціонування. Ми спочатку заявили, що в своєму сегменті ми — бренд №1 в Україні, через 6-7 років досягли цього за фактом. Вкладали людям у голови, що ми — бренд. І останні кілька років показуємо його цінність

Наше завдання зараз — щоб про нас говорили якомога більше. Для цього ми почали активно залучати польських блогерів, менші й більші місцеві бізнеси. Я була налаштована оптимістично і планувала відкривати тут по 20 локацій на рік. Зараз розумію, що перші два-три роки треба поспостерігати. Ми й надалі розвиватимемо європейський напрямок, хочемо відкритися по всій Європі, але почнемо із Польщі.

Всі фото із соцмереж Vovk

Тетяна Виговська: Що таке «Women Leaders for Ukraine?» Чим займається організація?

Ольга Луць: Це міжнародна спільнота, об’єднання жінок з бізнесу, політики, а також тих, хто працює у соціальній сфері, тобто в ГО та благодійних фондах. Президенткою є Ірина Папуша, а членкинями — жінки з усього світу, ми зараз присутні в 19 країнах, в 32 містах. Зокрема в Японії, США, Іспанії, Австрії, Чехії, Польщі й, звичайно, Україні. Тобто це мережа жінок. Яка ґрунтується не лише на обміні інформацією, контактах і менторству, але й на розвитку лідерства з умінням впливати на соціальні й політичні зміни. Також це представництво жінок на різних аренах, форумах, конференціях, зокрема на конференції в Давосі, яку варто згадати як найвідомішу.

Ми організовуємо зустрічі, неформальні й формальні, у країнах, з яких походять наші учасниці. Працюємо над розвитком жінки й наданням їй сили, необхідних навичок, щоб вона знала, як і що робити для досягнення своїх цілей.

Звісно, чоловіки також важливі, вони є частиною цього ком'юніті, є підтримкою, або, як це красиво називають англійською, «allies» (союзниками). Але основний фокус — жінки й надання їм можливості висловлюватися, розвиватися та обраводитись важливими контактами, у такий спосіб будуючи майбутнє — своє й України. Бо внесок жінок важливий не тільки зараз — він буде дуже важливим для відбудови України, оскільки на жіночих плечах лежить дійсно чимало.

Зараз багато жінок виїхали з дітьми в інші країни, де дбають про сім'ю, а ще мусять вирішувати, де працювати, що робити: можливо, започаткувати власний бізнес або шукати новий шлях для розвитку. І ці навички будуть безцінними у майбутньому.

Якщо жінки захочуть повернутися в Україну і взяти участь у її відбудові, вони мають знати, як це робити

— Які цікаві й важливі ідеї вже вдалося втілити «Women Leaders for Ukraine»?

— Почну з двох проєктів, які особливо близькі мені завдяки своїй потужній силі. Перший реалізовано спільно з «The Kids of Ukraine Foundation». Це організація з Великої Британії та США, що підтримує ініціативи, які допомагають дітям та їхнім сім'ям подолати травми війни. Ми є партнерами цього фонду і підтримуємо діяльність у сфері надання гуманітарної допомоги, а також організації поїздок SviTY.

Ми зосереджуємося на психологічній підтримці дітей через спорт, гру й активність. Ми організували багато літніх таборів у Карпатах та інших місцях, де діти можуть не лише провести час на свіжому повітрі та відволіктися від складної реальності, а й отримати психологічну підтримку.

Другий проєкт ми реалізуємо циклічно разом з Міжнародною Федерацією Коучингу (International Coaching Federation). Це відома організація, що об’єднує сертифікованих коучів (тренерів із саморозвитку — Ред.) з усього світу. Вона створює простір для глибоких і чесних розмов, можливість побачити себе та свої здібності з іншої перспективи. Це чудова нагода не лише поспілкуватися з кимось з іншого регіону чи країни, а й відкрити нові шляхи втілення своїх цілей. Щоб допомогти жінкам впевнено рухатися вперед, глибше розуміти свої потреби та відкривати власний потенціал.

Взагалі, напрямки нашої діяльності різні. Наприклад, у нас є нагорода «Ukrainian Award of Inclusivity», якою ми відзначаємо лідерок, що несуть зміни для України. Плюс ми активно впливаємо на законодавчі процеси. Україна на шляху до ЄС, і всі ми віримо, що це станеться — але потрібен тиск з різних боків. І з нашої перспективи дуже важливо, щоб жінки були залучені, щоб це не були переговори без жінок, бо, як я вже казала, жінки будуть дуже важливою групою для майбутнього України, для підтримки всіх процесів — економічних, бізнесових, законодавчих.

Наша спільнота відкрита, і якщо хтось з читачів має ідею, хоче щось запропонувати, ми завжди раді новим учасникам.

— Участь у проєктах і подіях є безкоштовною?

— Так, всі витрати покриваються нашою організацією, спонсорами та партнерами. Тож якщо ви є членом нашої спільноти і хочете взяти участь, — після заповнення анкети та інших необхідних документів ви можете долучитися до проєктів «Women Leaders for Ukraine».

— Ви теж брали участь у «Coaching Project». Чим коучинг є важливим для лідерки? І що цей проєкт дав корисного саме вам?

— Коучинг має ключове значення для розвитку лідерських якостей. Він допомагає зазирнути вглиб власного потенціалу, відкриваючи доступ до тих граней особистості, які ми зазвичай не помічаємо або боїмося визнати. Це можливість зрозуміти свої страхи, таланти, сильні сторони, а також зізнатися у своїх обмеженнях. І цей процес важливий, бо лише тоді, коли ми приймаємо себе такими, якими ми є, ми можемо стати справжніми лідерами — тими, хто надихає інших, будує довіру і створює простір для розвитку в команді.

А ще коучинг дає нам сміливість бути вразливими, не ховати свої слабкості під масками і ролями. Це простір, де ми можемо дозволити собі бути собою — і в цьому знаходити силу, яка необхідна для лідерства. Справжній лідер — не той, хто знає всі відповіді, а той, хто вміє бути відкритим до навчання, розвитку і, що важливо, до визнання своїх слабких місць. Тільки тоді лідер може створювати середовище, де інші відчувають підтримку і можуть бути найкращими версіями себе.

У моєму випадку сесія з коучем дозволила впорядкувати сильні сторони, про які я раніше й не знала. І взагалі подивитися на коучинг по-іншому. Це не лише відкриття своїх компетенцій або того, що потребує вдосконалення, але й знаходження відповіді на питання, для чого я роблю те, що роблю, що є моєю мотивацією, адже саме це дає мені енергію на втілення задуманого.

— Ви втілюєте круті проєкти, але ж це волонтерська діяльність? Чим займаєтесь окрім «Women Leaders for Ukraine?» Можливо, маєте бізнес?

— Я працюю в американському банку Bank of New York Mellon у Вроцлаві. Моя посада — директорка з обслуговування в BNY (Investment Manager Relationships, тобто управління відносинами з інвестиційними менеджерами). У мене немає власного бізнесу, але я відкрита до теми women empowerment (розширення прав і можливостей) та лідерства жінок. Було б чудово створити щось своє, і Women Leaders for Ukraine надає мені знання, як це зробити.

Щодо банку — це також цікавий простір для жінок. Наразі це переважно чоловіча галузь: що вищі посади, то більше чоловіків. І я питаю себе: чому так? Що можна зробити, щоб це змінити, щоб дозволити жінкам також досягати певних кар'єрних вершин, якщо вони цього хочуть?

— На вашому сайті я знайшла анкету, яку потрібно заповнити для отримання підтримки своєї ідеї.  Це лише для ваших членів чи для всіх?

— Для всіх. Якщо у вас є ідея власного проєкту та його реалізації, ми з радістю вислухаємо та розглянемо її. Наступним кроком буде розмова, яка дозволить нам глибше зрозуміти вашу концепцію та її потенціал.

— Це має бути соціальний чи бізнеспроєкт? І які цікаві ідеї ви вже підтримали?

— Ми готові розглядати будь-які ідеї. Ми оцінюємо, як вони вплинуть на Україну і яким чином зможуть покращити ситуацію жінок

Проєкти не обов'язково мають зосереджуватися в Україні; вони можуть стосуватися жінок в усьому світі, і ми не накладаємо жодних обмежень щодо їхньої специфіки. Заохочуємо надсилати ідеї, пов’язані з жіночим розвитком, рівністю тощо. Це можуть бути соціальні чи бізнесові проєкти, ініціативи щодо змін у законодавстві — будь-що, що матиме позитивний вплив і стане двигуном змін.

А які цікаві проєкти підтримали? «Kids of Ukraine Charity Found!» Діти у війні найбільш вразливі. Варто також згадати про технологічні стартапи, нові продукти. Також різні конференції, локальні ініціативи. Нещодавно організували форум у Києві, де зібралися жінки-лідерки для обговорення теми розвитку жінок і їхнього впливу в політиці, суспільстві та бізнесі.

Як країна поза ЄС Україна отримує менше ресурсів від Європи. Тому важливо мислити творчо, використовувати потенціал, зокрема в Польщі й інших країнах з великою українською діаспорою.

— А культурні проєкти? Наприклад, я створила українську бібліотеку в Катовицях, зібрала близько 1000 книжок. Також маю в Україні видавництво й чимало ідей щодо видання творів українських письменників польською мовою та просування української літератури…

— Це чудовий проєкт. Культура є дійсно важливою у боротьбі. Війна зробила українську культуру більш видимою за кордоном, і це нагода показати її світу, запропонувати іншим познайомитися з нашими талановитими письменниками, як-от Ліна Костенко, наприклад.

Спалені твори мистецтва, пограбовані церкви та зруйновані пам'ятники — це наслідки актів варварства, які і досі скоюють російські війська в Україні. Умисне знищення культурних цінностей вважається військовим злочином і є шкодою, завданою спадщині не лише одного народу, а й всього світу.

— Що плануєте робити в майбутньому, якими є ваші амбіції?

— Головна мета — розширення, розбудова нашої спільноти з акцентом на більш глибоку співпрацю. Далі зосередимось на політико-соціальних проєктах, підтримці законодавства, питаннях гендерної рівності та різноманіття, братимемо участь у політичних обговореннях і конференціях, де голос жінок є важливим.

Зараз ми підбиваємо підсумки року, щоб зрозуміти, які проєкти мали найкращий відгук, стали реальною зміною, мали позитивний вплив і їх варто продовжувати. Так от «Kids of Ukraine Charity Found» та «Coaching Project» обов’язково продовжимо, адже вони мають великий масштаб і значення. Також «Resilience ship» — просування українського стійкого лідерства у світ.

Сподіваємося, що багато людей мають цікаві ідеї та хочуть діяти. Важливо зберегти зацікавленість Україною, бо, як відомо, цей інтерес трохи зменшився. Ми прагнемо, щоб Україна залишалась помітною в різних аспектах — політичних, соціальних тощо. Це і буде нашою місією.

Фотографії: FB Women Leaders for Ukraine

<frame>Артем Чех «Пісня відкритого шляху»<frame>

Видавництво Meridian Czernowitz
‍‍Читала Марія Сирчина

Про що думає людина перед обличчям смерті? Коли письменник Артем Чех протягом п’яти днів знаходився під обстрілом в окопах під Бахмутом, він шкодував, що так і не дописав свою книгу. А потім повернувся з фронту, дописав. І цю річ, що стала для автора сенсом, який психотерапевт Віктор Франкл, ексв’язень Аушвіцу та Дахау, називав засадничою силою виживання і волі до життя, захотілося прочитати. 

«Пісня відкритого шляху» — це road-вестерн про війну. Але не нашу, національно-визвольну, а громадянську в Америці. А ось головний герой Гнат — наш. Український кріпак, який пройшов і Крим, і мідні труби, після чого опинився на війні в США на боці північних штатів. Цікаво, що він навчився писати й читати англійською, а от українською — ні. Однак вперто виправляє всіх, хто називає його «росіянином», підкреслюючи свою українську ідентичність. Але чи можливо зберегти цю ідентичність, розчинившись в іншій культурі?

Основні події роману починаються, коли «колишній білий раб» Гнат розуміє, що вся ця нескінченна війна йому набридла, залишає військо і разом з новим приятелем, колишнім темношкірим рабом Семом, а також донькою місцевого плантатора Хайке пускається в довгу подорож Америкою, лавіруючи між двома ворогуючими арміями.

У процесі прочитання у багатьох виникає відчуття, що «все це не так про них, як про нас»

Однак достовірність в описах американських подій і побуту того часу — також сильний бік книги. 

Під верхнім шаром динамічних пригод ховаються глибші шари, над якими читач буде думати після прочитання. І всі вони так чи інакше пов’язані зі словом «шлях». Шлях від Москви на Захід, від рабської психології до волі, а ще — шлях безкінечної втоми від війни, яка ніяк не закінчиться. Куди б ти не йшов, куди б не їхав — вона все одно з тобою. 

‍

<frame>Реміґіуш Мруз «Я тобі пробачаю»<frame>

Видавництво Czwarta strona, переклад Маґдалена Єж
‍‍Читала Наталія Ряба

Я вже маю сталу традицію: як їду з Варшави до Києва чи у зворотний бік завжди беру із собою товтелезну книгу: мовляв, почну читати у потязі, а закінчу вже на місці. Але так ніколи не працює. Буквально. Всі товстенні книжки я прочитую рівно за 10 годин. 400 чи 600 сторінок — а, будь ласка. Бо є один секрет. У дорогу я завжди беру собі пригодницькі романи чи детективи. Дуже часто навмання, але завжди у саме моє читацьке сердечко. Так сталося і з Реміґіушем Мрузом —  з першою книгою найпопулярнішого автора сучасних детективів у Польщі, виданою українською мовою. 

В один день стається дві речі: вбивство дівчини на площі Конституції у Варшаві і зникнення чоловіка головної героїні. Ніби жодного зв’язку між цими подіями, але тільки «ніби». «Я тобі пробачаю» — не дуже хотілось би побачити такий меседж у телефоні чоловіка, але головна героїня книги Іна Кобрин потрапляє у таку ситуацію.

Про що іде мова? Хто і за що вибачає її партнера?

Можливо,  повідомлення не набуло б такого значення, якби жінку, яка його відправила, не було вбито. І, звісно, у житті нашої героїні все летить шкереберть. Автор ідеально крок за кроком вибудовує цеглинки сценарію, майстерно ховаючи підказки від читачів. 

Хто вбивця, і до чого тут чоловік головної героїні? Разом з героїнею читач переживає повну напруги пригоду, і який шок чекає наприкінці книги, бо вбивцею виявиться… Розв’язка цієї книги справді шокуюча. Ніби, вже знаєш кожного героя, його характер, його вчинки, але повний пазл збирається лише наприкінці. Як ви вже зрозуміли, я навіть не натякну вам, хто вбивця. Бо треба знайти 10 годин вільного часу - і на одному диханні прочитати цей геніальний детективний роман.  

‍

<frame>Еріх Марія Ремарк «Тріумфальна арка»<frame>

Видавництво «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», переклад Є.Поповича
‍‍Читала Марія Гурська

Забудьте все, що ви знали про Ремарка раніше. Письменник, якого ми читали до війни, і Ремарк сьогодні – це два різних світи. «Довоєнний» Ремарк був романтичними історіями героїв з минулого сторіччя — чимсь далеким, не з нашого життя. Сьогодні ж, коли Росія скидає на українські міста бомби і атакує ракетами, намагається прорвати фронт на Харківщині, окупує нові метри українського Сходу — це історії про нас самих, наші випробування і наше кохання. Вони потрапляють в самісіньке серце, але не для того, щоб змусити страждати, а для того, щоб дати зрозуміти щось більше про себе, переосмислити історію, і по-новому, з надією, поглянути на  світ.

«Тріумфальна арка» — це неймовірна, зворушлива історія кохання, написана Ремарком частково з власного життя.

В основу книги лягли повні краси і напруги відносини письменника з кінозіркою Марлен Дітріх

Це також історія емігранта Людвіга, який рятується від переслідувань через своє німецьке походження у Парижі. Головного героя мучать фантоми війни, і він тікає від них у обійми найпрекраснішої жінки на землі, з якою не може бути разом, адже в ній живуть одночасно ангел і демон. Він хоче бути щасливим з нею, але не може заробити достатньо для утримання розкішної коханої, хоча й є талановитим хірургом. Після Першої світової війни німецькі емігранти у Франції є персонами нон-грата — змушені переховуватися від міграційної поліції і працюють нелегально. Людвіг, під підставним ім’ям Равік, заробляє тим, що таємно виправляє помилки паризьких лікарів-гінекологів — зокрема, місцевого «світила» — бездарного професора, який дере з жінок шалені кошти за аборти, а насправді калічить пацієнток. Між нічними викликами, за кожним з яких — окрема поламана доля, Равік переживає щемку любовну історію, якій, однак не може віддатися цілком. Герой одержимий ідеєю помсти кату-гестапівцю через вбивство нареченої та пережиті тортури в концтаборі, і це перетворює його життя на цілодобовий детектив.

Читаю це у Варшаві, де моє перебування і роботу визначає статус UKR, а тексти у нашому медіа — це часто свідчення героїв, які пережили російські тортури в окупації. З Ремарком у руках минуле і теперішнє зливаються в одне. Наче чарівне дзеркало, відкривається портал між Києвом, Львовом, Варшавою і Парижем. І поки я, тимчасова воєнна мігрантка через війну, лікую душу біля картин і скульптур у Національному музеї Варшави, головний герой у 1939-му вирушає за ліками від розбитого серця в Лувр:

«Це був один із тих днів, коли Лувр працював до пізнього вечора. Деякі зали були освітлені. Равік пройшов залами давньоєгипетського мистецтва, що скидалися на велетенські освітлені гробниці. Тут стояли в різних позах закам'янілі фараони, що жили три тисячі років тому, й дивилися гранітними очима на купки студентів, які тинялися по залах, на жінок у старомодних капелюшках і на літніх знуджених чоловіків. Тут тхнуло порохом, застояним повітрям і безсмертям.

У давньогрецькому відділі перед Венерою Мілоською перешіптувалося кілька дівчат, зовсім не схожих на неї. Равік зупинився. Після граніту й зеленавого сієніту єгиптян мармур здавався м'яким і якимось декадентським. Лагідна тілиста Венера чимось нагадувала задоволену хатню господиню в купелі. Вона була гарна й бездумна. Аполлон, переможець Пітона, мав вигляд гомосексуаліста, якому не завадило б більше часу віддавати гімнастичним вправам. Але ці скульптури стояли в закритих залах, які їх убивали.

Єгиптянам це не шкодило. Їх створено для гробниць і храмів. А грекам треба було сонця, повітря, колонад, осяяних золотим світлом Афін

Равік пішов далі. В просторому залі назустріч йому здіймалися холодні сходи. І зненацька, високо над усім, знялася Ніка Самофракійська. Він давно вже не бачив її. Коли він востаннє приходив сюди, день був сірий, мармур здавався дешевим і непривабливим, і богиня перемоги в бруднуватому зимовому світлі ніби зіщулилася з холоду. Тепер вона у світлі прожекторів здіймалася над сходами на уламку мармурового корабля, у прилиплих до тіла шатах, які з неї зривав зустрічний вітер, з широко розгорненими крилами, осяйна, готова знятися й полетіли. Здавалося, що позад неї шумить червонясте, мов вино, море Саламіна, а над ним темним оксамитом напнулося сповнене очікування небо. Ніка Самофракійська нічого не знала про мораль. Її не мучили ніякі проблеми. Вона ніколи не відчувала темної бурі в крові. Вона знала тільки перемогу й поразку і не бачила між ними великої різниці. Вона не спокушала, а здіймалась у височінь. Не вабила, а безжурно ширяла. В неї не було ніяких таємниць, а проте вона хвилювала дужче, ніж Венера, що затуляла свій сором і тим самим привертала до нього увагу.

Вона була споріднена з птаством і кораблями, з вітром, хвилею і обрієм.

У неї не було батьківщини. Не було батьківщини, подумав Равік. Але їй і не треба було ніякої батьківщини. На кожному кораблі вона почувалась як удома

Її стихією була відвага, боротьба і навіть поразка, бо вона не знала відчаю. Ніка Самофракійська не тільки богиня перемоги, але й богиня всіх шукачів пригод та емігрантів, поки вони не складуть зброї.» («Тріумфальна арка», Е.М.Ремарк, фрагмент)‍