Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Обмеження 800+ для українців: нові правила можуть вдарити по найбільш вразливих групах
Зміни до програми «Родина 800+» можуть негативно вплинути на становище українських біженців у Польщі. Фонд «Український дім» у Варшаві зазначає, що найбільше від змін постраждають матері з маленькими дітьми та люди з обмеженими можливостями. В організації закликають до вирішення цієї проблеми
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Фонд «Український дім» у Варшаві опублікував свою позицію щодо змін у правилах підтримки українських біженців у межах програми «800+». Фонд висловив глибоке занепокоєння спробами використати проблеми українських біженців у політичних цілях.
У середині січня кандидат на посаду президента Польщі від партії «Громадянська коаліція», мер Варшави Рафал Тшасковський закликав уряд попрацювати над зміною законодавства, щоб такі виплати, як «800+», могли отримувати лише ті громадяни України, які живуть, працюють і платять податки в Польщі. Минулого тижня прем'єр-міністр Дональд Туск заявив, що пропозиція виплачувати «800+» лише мігрантам — зокрема українцям — які відповідають зазначеним критеріям, буде терміново розглянута урядом. Голова Канцелярії польського прем’єра Ян Грабєц повідомив, що Міністерство внутрішніх справ і адміністрації вже працює над законопроєктом поправок, який вже знаходиться в Сеймі.
У своїй позиції Фонд «Український дім» підкреслює, що допомога призначена для часткового покриття витрат на виховання дитини, і дискусії про посилення системи підтримки повинні зосереджуватися не на тому, чи підуть гроші конкретній групі батьків, а на тому, чи отримають конкретні діти необхідну підтримку
У заяві Фонду зазначається, що більшість біженців з України в Польщі офіційно працює (78%), тому вони можуть брати участь у польській системі солідарності. Посилаючись на дані, представлені урядом 23 січня 2025 року, «Український дім» повідомив, що у 2023 році українські біженці внесли до державного бюджету 15 мільярдів злотих у вигляді податків та внесків до Національного фонду охорони здоров'я (NFZ) та соціального забезпечення (ZUS).
Фонд закликав зберегти чинні правила надання допомоги, аргументуючи це тим, що така підтримка є важливою для соціальної інтеграції. «Український дім» закликав, щоб урядовий проєкт поправок до спеціального закону, незалежно від його остаточної форми, враховував особливе становище біженців, які належать до вразливих груп.
«Це можуть бути діти, які перебувають під опікою пенсіонерів, хронічно хворі діти, які потребують постійного догляду, або діти з інвалідністю», — навів приклади експерт Фонду Олександр Пестриков.
До таких випадків він відносить також випадки непрацюючих матерів з дітьми до трьох років, людей з інвалідністю або обмеженою працездатністю, самотніх батьків після смерті чоловіка/дружини поляка тощо.
«Тобто життєвих ситуацій, в яких особа перебуває поза ринком праці та потребує допомоги, при цьому в жодний спосіб не виманюючи для себе вигоди — дуже багато», — наголосив експерт.
Він додав, що версія закону «500+» від 2016 року враховує подібні життєві обставини. На думку Пестрикова, розмови про скорочення допомоги під час виборчої кампанії в Польщі є «інструменталізацією біженців».
«Зрозуміло, що зараз новелізація закону подається під таким кутом, немовби це стосується тільки тих людей, які не працюють. Проте якщо вона пройде, то карта використання біженців у виборчому процесі може стати нормою, що може викликати небезпечну ситуацію для всіх категорій мігрантів, і не тільки з України», — оцінив експерт.
Українка Людмила, яка утримує двох малих дітей коштом зарплати чоловіка-далекобійника каже, що з огляду на останні новини вона вже шукає роботу.
«Я розумію, що я в зоні ризику і вже в пошуках роботи. Проте у моєму випадку головна проблема в тому, що в околиці, де ми живемо, немає місця в садочку для молодшої доньки», — розповіла вона PAP.
Натомість мати двох дітей Ольга розповідає, що коли у 2022 році перетинала з дітьми українсько-польський кордон, тікаючи від війни, то «не думала про те, яку допомогу нададуть їй поляки, але тільки як вберегти своїх дітей».
«У моєму випадку було так, що першу виплату на дітей за програмою 800+ я отримала за місяць до того, як офіційно працевлаштувалася на роботу в Польщі», — розповідає жінка.
Дослідниця міграції в країнах Центральної та Східної Європи, журналістка Олена Бабакова оцінила, що, комунікуючи із суспільством, польський політичний клас активно використовує полеміку довкола неконтрольованої міграції, яка притаманна Західній Європі, але і далеко не є такою актуальною в Польщі, в якій не фіксуються проблеми з мігрантами.
За словами журналістки, за останні три роки в польському соціумі радикально змінився суспільний консенсус щодо допомоги Україні та українцям.
«Особливо це торкнулося питання допомоги громадянам, які в'їхали до Польщі як біженці. Бабакова каже:
— Від майже одностайного схвалення владою підтримка українців трансформувалая до «робимо лише мінімум», або «хай вони якнайшвидше поїдуть, коли війна закінчиться»
«Представники найбільших політичних сил просто намагаються відповісти на суспільну емоцію в найбільш традиційний для останніх років польської політики спосіб, а саме — зайнявши жорсткішу позицію та дрейфуючи вправо. Їм здається, що саме така позиція відповідатиме вимогам їхнього електорату і бажанням електорату політичного опонента», — зауважує вона.
Зі свого боку, за словами Пестрикова, рано чи пізно війна в Україні закінчиться, спеціальний закон про біженців перестане діяти, але «основний польський закон буде діяти ще дуже довго».
«Тому в інтересах українських біженців і польського уряду, щоб ті люди, котрі працюють у Польщі, платять внески до NFZ, ZUS, якомога швидше отримали документи подібні до тих, які мають українці, що приїхали в Польщу до війни. Тоді вже ніхто з політиків не зможе маніпулювати темою марнотратства та біженців, тому що всі ці люди будуть мігрантами, які безпосередньо докладаються до польського бюджету і тому мають право отримувати з нього належні їм послуги», — підсумовує Олександр Пестриков.
Польське агентство преси — єдине державне інформаційне агентство в Польщі, засноване у жовтні 1918 році
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
У січні у Польщі виявили чергову групу, інспіровану російськими спецслужбами, яка намагалася вплинути на польські вибори шляхом поширення дезінформації. А втім, свій вплив на європейські країни Москва здійснює не лише за рахунок таких інструментів. Як результат, проросійські настрої в Європі міцнішають, а політичні партії ультраправого спрямування займають все сильніші позиції.
Німецька політикиня («Союз 90/Зелені»), євродепутатка (2004-2019 рр.) та віцеголова наглядової ради Європейського центру свободи преси та ЗМІ Ребекка Гармз в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry розповіла про найбільші виклики, які постали перед ЄС з провини Росії, та чи достатньо робить Європа, щоб ним протистояти.
Вплив РФ у Європі
Марина Степаненко: У червні ЄС заборонила європейським політичним партіям, аналітичним центрам та іншим організаціям приймати фінансування від Росії. А втім, чи існують лазівки, завдяки яким Москва продовжує поширювати свій вплив на країни Європи?
Ребекка Гармз: Маємо новий приклад, базований на розслідуванні німецьких журналістів та експертів з дезінформації. Ми знаємо, що з листопада 2024 року ведеться систематична кампанія проти німецьких політиків. Вона пов'язана з російською фабрикою тролів, якою керував покійний Євген Пригожин. Розслідувачі виявили, що були створені понад 100 фальшивих веб-сайтів, які провадили кампанії проти віцеканцлера Роберта Габека і міністра закордонних справ Анналени Бербок з використанням потворної, фальшивої інформації щодо них.
Думаю, що подібне відбувається у більшості країн-членів ЄС, відколи Росія вирішила розпочати інформаційну війну і підтримувати антидемократичні та прокремлівські партії по всьому Європейському Союзу
Росія активно намагається впливати на такі країни, як Вірменія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Молдова та Сербія через економічний, політичний та військовий тиск. Чому важливо, щоб вони зберігали європейську орієнтацію? Та як Німеччина і ЄС можуть посилити підтримку цих країн задля досягнення цієї мети?
У нас немає чудодійного інструментарію для цих країн, але багато що залежить від того, чи є всередині них критична маса громадян і політиків, які могли б чинити опір. Візьмемо, до прикладу, Вірменію. Прокремлівські й авторитарні лідери програли вибори. І це дозволило Пашиняну і його уряду прийти до влади. Це свідчить про певну стійкість, й Європейський Союз повинен підтримати її, зокрема, тримаючи двері відчиненими для перспективи членства Вірменії в ЄС.
Ви також згадали Молдову. Частково завдяки зусиллям України вона не лише отримала перспективу членства в ЄС, але й незабаром розпочне переговори про вступ. У деяких випадках зовнішня підтримка має значення. А втім, у Грузії після нещодавніх виборів виклики зросли. Незважаючи на це, Європейський Союз продовжує використовувати демократичні та правові механізми, щоб заохотити Тбілісі повернутися до демократичного врядування.
Демонстранти тримають плакати на знак протесту проти рішення уряду відкласти переговори про вступ до ЄС до 2028. Фото: GIORGI ARJEVANIDZE/AFP/East News
Зростання ультраправих настроїв у багатьох європейських країнах часто супроводжується проросійською риторикою. Наскільки серйозно це загрожує європейській єдності й які дії можуть бути ефективними у протидії цим настроям?
Європейський Союз не може виграти цю битву проти Росії самотужки.
Необхідна стійкість, а інколи — опір як у країнах-членах ЄС, так і в країнах, що зазнають тиску. При цьому ЄС може надати вирішальну підтримку
Ми бачимо, що це відбувається зараз, коли ЄС посилює свою участь на Балканах, а також у Грузії та Молдові. У Грузії, на жаль, ЄС занадто довго адекватно не реагував на зміну пріоритетів правлячої партії, яка контролюється грузинським олігархом. Водночас президентці Саломе Зурабішвілі, яку я дуже поважаю, також знадобилося доволі багато часу, щоб зайняти чітку позицію проти уряду.
ЄС має інструменти для забезпечення чесних виборів, моніторингу процесу голосування та реагування на випадки фальсифікацій на виборах. У нас також є механізми для просування свободи ЗМІ, інституційної незалежності та верховенства права. Ці інструменти сильніші в ЄС, але громадяни країн, які зазнають російського тиску, дедалі більше усвідомлюють їхню важливість.
Візьмемо, наприклад, Сербію. Зараз ми є свідками потужної громадської реакції проти глибоко вкоріненої корупції, яка безпосередньо пов'язана з президентом Вучичем та його найближчим оточенням.
Російська дезінформація та вибори
Незабаром у Німеччині відбудуться дострокові вибори. Чи помічаєте ви ще якісь спроби втручання з боку Москви, окрім кампаній, ініційованих «тролями»? Як вони відбуваються?
Нещодавні розслідування підтверджують, що підконтрольні Росії «ботоферми» і впливові особи активно поширюють дезінформацію через соціальні мережі, використовуючи як державні пропагандистські канали, наприклад, Ruptly, так і прямі маніпуляції в Інтернеті. Крім того, проросійські наративи за допомогою виступів у ЗМІ просувають впливові політики. Деякі з них діють добровільно, так би мовити, на громадських засадах, а деякі, ймовірно фінансуються промисловими імперіями, пов'язаними з Путіним.
Риторика цих осіб ставить під сумнів НАТО і ЄС. А втім, повна міра їхнього впливу стане зрозумілою лише з часом
Дві партії в Німеччині — ультраправа AfD і нова партія Сари Вагенкнехт (Союз Сари Вагенкнехт, — Авт.) — відкрито просувають кремлівську пропаганду не лише щодо України, але й проти Європи та демократичних інститутів. Залишається незрозумілим, чи отримують вони пряме фінансування з РФ, чи лише непряму підтримку. Тим часом у великих партіях, таких як СДПН і ХДС, залишки старого табору «путінферштеєрів» (принизливе називання німецьких політиків і експертів, які висловлюють співпереживання Володимиру Путіну і заявляють, що німці повинні розуміти позицію Путіна. — Авт.) все ще стверджують, що Росія є важливим партнером для зміцнення та єдності Європи. Це позиція ґрунтується на застарілій Russlandpolitik (політика Німеччини щодо Росії. — Авт.), а втім, вона все ще має свій вплив.
Чому проросійські чи відверто антиєвропейські кандидати — наприклад, Зоран Міланович у Хорватії чи Келін Джорджеску в Румунії — знаходять підтримку серед населення? Чи пов’язано це із зростанням скептицизму щодо ЄС або впливом дезінформаційних кампаній?
Через соцмережі та проросійські ЗМІ, прямо чи опосередковано підтримувані Росією, пропагандистам вдається переконувати людей, що проблеми їхніх країн — від охорони здоров’я до міграції — є наслідком поганого управління ЄС та недостатнього патріотизму урядів. Особливо показово це щодо міграції. Наприклад, саме російські військово-повітряні сили, а не лише сирійський режим, спричинили масову хвилю біженців із Сирії. Те ж саме відбувається сьогодні з біженцями з України. Російська пропаганда маніпулює цією темою, ігноруючи очевидний факт: люди змушені тікати саме від російських бомбардувань.
Приголомшливо, як легко сьогодні, використовуючи неконтрольовані медіа та соцмережі, змусити людей повірити в брехню. Європа зіткнулася з проблемою, яку майже неможливо вирішити
Ці так звані «соціальні медіа» зовсім не є соціальними — вони є осередком поширення несправедливостей та дезінформації, які мають руйнівні наслідки. Але коли вони з’явилися, лівий ліберальний табір вбачав у них «землю обітовану» свободи та рівності, тому ці політсили опиралися будь-якому регулюванню.
Тепер ті ж самі люди вимагають жорсткіших правил, але це надзвичайно складно. Молодь, яка, наприклад, користується TikTok, вважає, що обмеження загрожують їхній свободі, хоча насправді йдеться про заборону відверто дурнуватого контенту. Раніше спроби встановити правила для цифрових медіа провалювалися через опір великих інтернет-компаній. Тепер ми стоїмо перед одним із найбільших викликів — нарешті впровадити необхідне регулювання.
Антипутінська демонстрація в Берліні. Фото: IMAGO/Andreas Friedrichs/Imago Stock and People/East News
Польща довгий час була і залишається одним із головних союзників України. Які ризики несе потенційне російське втручання у травневі вибори в Польщі і як це може вплинути на підтримку України в регіоні?
Вирішальне значення для Європи має не лише Польща загалом, а й конкретно Дональд Туск. Як колишній президент Європейської Ради та досвідчений лідер, він є чіткою мішенню для російських зусиль з підриву стабільності. Крім того, Польща є одним з найсильніших прихильників України і ключовим адвокатом зміцнення військового потенціалу ЄС, що робить її пріоритетною мішенню для російського втручання.
А втім, польський народ має знати, що його новообраний демократичний уряд, сформований за допомогою складної, але легітимної коаліції, добре підготовлений для того, щоб протистояти цьому тиску
Енергетичний шантаж ЄС
Пані Гармз, наскільки успішними є зусилля ЄС щодо зменшення залежності від російських енергоресурсів?
Порівняно з 2022 роком залежність знизилася. Принаймні, за останніми даними, які я бачила у Німеччині, ситуація нормалізувалася. Та якби ми діяли послідовніше у питанні санкцій, результат був би кращим і швидшим.
Мене обурює, що «Росатом» досі не потрапив під санкції. Ця компанія була частиною ядерного терору з перших днів війни: напад на Чорнобиль, атаки й окупація Запорізької АЕС, а тепер — удари по енергетичній інфраструктурі, які створюють величезні ризики для атомних електростанцій в Україні.
Тому щоразу, коли читаю позитивні статті про ядерну промисловість у Франції, мене дивує, що ті, хто захоплюється нею, не згадують про її зв’язок із «Росатомом». Наприклад, EDF, французька ядерна компанія, є одним із його ключових клієнтів, а французький енергетичний сектор значною мірою залежить від імпорту з Росії.
Як Євросоюз може протидіяти шантажу Віктора Орбана, який намагається використати питання транзиту російського газу для ослаблення санкцій проти Росії?
Я думаю, що Європейський Союз здатен компенсувати імпорт з Росії за рахунок інших джерел. Отже, це проблема або завдання, яке може бути вирішене тільки в тому випадку, якщо Орбан також захоче його вирішити. Але навіть Угорщина може вижити без російського газу.
Зрив членства України в ЄС та ризики затягування війни
Які механізми, на вашу думку, використовує Росія для саботажу євроінтеграційних прагнень України? Чи достатньо ЄС робить, щоб зупинити ці спроби?
На кожному заході, що стосується інтеграції України до ЄС, я відчуваю, що це найкраще рішення, свідком якого я стала. Хоча ЄС відкрив двері для України занадто пізно, це нарешті сталося — незважаючи на російську агресію.
Це було сміливе рішення як для України, так і для Європейського Союзу. Зараз ми на етапі підготовки до відкриття перших етапів переговорів
Безумовно, існують російське втручання, дезінформація та інші проблеми. Процес євроінтеграції і без того є складним. Але саме війна ускладнює виконання вимог. Отож, перед нами абсолютно новий інтеграційний процес, і передбачити його майбутнє складно.
Ми зараз чуємо багато заяв щодо завершення війни в Україні. Особливо уважно зараз усі стежать за діями Президента США Дональда Трампа. І поки ми не маємо конкретних результатів, на вашу думку, які ризики затяжна війна в Україні становитиме для економічної, політичної та військової стабільності Європейського Союзу?
Не тільки Трамп каже, що було б краще, якби війна закінчилася. Насправді, ті, хто постраждав, втратив свої сім'ї, будинки, міста, набагато краще розуміють чому так важливо, щоб війна закінчилася якнайшвидше. Вони знають це набагато краще за Трампа.
Але, з іншого боку, умови припинення вогню або встановлення перемир'я повинні бути такими, щоб гарантувати, що Росія не повторить напад на Україну в майбутньому. Це важливо як для ЄС, так і для України
Усі хочуть перейти до періоду відновлення та реконструкції, але ми ще не на цьому етапі.
У Давосі Президент Зеленський заявив, що «Європа має затвердити себе як сильний, глобальний та незамінний гравець». Чи можна вважати підтримку України ключовим тестом для Європи як глобального гравця?
Так, я думаю, що так. Європейський Союз, особливо деякі провідні держави, які стали на захист України ще до лютого 2022 року, став набагато сильнішим гравцем у сфері оборони та безпеки. Однак, є ще значні кроки, які потрібно зробити, і це ще раз стало очевидним після вступу Трампа на посаду.
Прикро бачити, що, незважаючи на всі дискусії перед його інавгурацією, Європа не була по-справжньому готова до повернення Трампа до влади. Хоча з 2022 року ЄС доклав чимало зусиль, він все ще далекий від того, щоб бути здатним повністю захистити континент. НАТО є ключовим гравцем тут, і Європі зараз потрібно серйозно інвестувати у Північноатлантичний альянсі свої власні сили безпеки і оборони.
Це одне з найбільш нагальних питань, на мою думку. На жаль, якщо ви подивитеся на німецьку виборчу кампанію, цьому питанню не було приділено достатньо уваги. Навіть після майже трьох років російського вторгнення в Україну багато політиків все ще не наважуються обговорювати ці важливі питання зі своїми виборцями.
Титульне фото: IMAGO/Andreas Friedrichs/Imago Stock and People/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Президент України Володимир Зеленський наголосив, що країна прагне завершити війну ще цього року, але ключовою умовою є наявність надійних гарантій безпеки. Без них, за його словами, російський президент Володимир Путін може повернутися з новою, ще більшою армією.
Зеленський підкреслив, що для запобігання повторному вторгненню Росії після встановлення режиму припинення вогню необхідно залучити щонайменше 200 тисяч європейських миротворців. І деякі європейські країни не виключають можливості відправки свого контингенту в Україну, зокрема, Німеччина. На яких умовах це може статися, а також, що буде з підтримкою Києва після виборів у ФРН? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів колишній генерал Бундесверу і НАТО Ганс-Лотар Домрезе.
Миротворці в Україні та гарантії безпеки
Марина Степаненко: Генерале Домрезе, очільник міноборони ФРН Борис Пісторіус не виключає присутності німецьких солдатів в Україні. За його словами, вони могли б охороняти буферну зону у разі припинення вогню. Як ви оцінюєте таку перспективу? Та чи це може стати реальною гарантією безпеки після припинення вогню?
Ганс-Лотар Домрезе: Я абсолютно згоден з міністром оборони Борисом Пісторіусом. Якщо припустити, що Путін готовий вести переговори з Трампом або Зеленським, чи ще з кимось, тоді в певний момент має настати припинення вогню. Опісля ми повинні переконатися, що Україна в достатній безпеці, а для цього потрібні гарантії.
Якщо членство в НАТО стане недосяжним, вам доведеться розгорнути західні сили, наприклад, багатонаціональну американську дивізію, багатонаціональну німецьку дивізію і так далі, і так далі.
Загалом вам потрібно щонайменше 4 багатонаціональні дивізії на території України, щоб захистити ваших людей
Франція рік тому першою заговорила про можливе залучення своїх солдатів як миротворців на території України. На вашу думку, такі ініціативи мають ухвалюватися країнами окремо чи обговорюватися на рівні блоків, на кшталт НАТО? Яка вірогідність консенсусу?
Я не впевнений, що структура НАТО спрацює у цьому випадку, тому що зараз Альянс перевантажений координацією допомоги у штаб-квартирі у Вісбадені для підтримки українських сил і українського народу. Водночас НАТО, ймовірно, і не бажає розгортати війська. Тож це справа окремих держав, навіть якщо вони є країнами-членами НАТО.
Розгортання миротворчих сил цілком може відбутися під егідою Організації Об'єднаних Націй або ЄС, наприклад. Або це може бути коаліція охочих на чолі з Францією, Німеччиною, США чи будь-ким іншим.
Миротворці можуть розгорнутись в Україні під егідою ООН. Фото: ANWAR AMRO/AFP/East News
Чи є готовність німецького суспільства підтримати рішення про відправку військових до України?
Гарне питання. Побачимо. Є одна річ. Підтримка України німецьким суспільством є величезною. Ми знаємо, що ви страждаєте, що ви захищаєте Європу. Однак є певний прорахунок.
Більшість людей хочуть бути як громадяни Швейцарії і нічого не робити на міжнародній арені. Але це так не працює
Гарантії безпеки — одна з найобговорюваніших тем зараз. Партнери України розуміють, що без них війна не закінчиться, а лише призупиниться на певний час, давши росіянам час перегрупуватися та піти в атаку знову. Яким є особисте ваше бачення довгострокового миру в Україні?
Ми не можемо дозволити Росії знову напасти на Україну. Тому, з моєї особистої точки зору, ми повинні допомогти Києву, розгорнувши війська, а вже потім думати про розвиток подальших відносин. Одного дня Україна буде в ЄС, а наступного — членом НАТО. На це знадобиться певний час. Поки цього не сталося, ми повинні мати сильну коаліцію охочих допомогти.
Допомога Україні і питання Taurus
Чому досі пробуксовує питання надання тримільярдної понадпланової допомоги Україні, перелік якої Берлін склав ще торік у листопаді?
Ви повинні зрозуміти, що через кілька тижнів у нас загальні вибори. І у нас є багато партій, чиї лідери претендують на посаду канцлера. Тож питання в тому, яка партія має кращі аргументи для виборців? У цьому вся причина.
Справа не в 3 мільярдах євро. Це політична гра
Німеччина перебуває в очікуванні виборів і обрання нового канцлера. Фото: ОПУ
Українців найбільше зараз хвилює постачання далекобійних ракет Taurus. Такого рішення ще немає. Чи очікувати його після дострокових виборів до Бундестагу через місяць?
Якщо припустити, що лідер німецької опозиції Фрідріх Мерц (голова партії Християнсько-демократичний союз) виграє вибори, то він казав, що відправить Taurus Україні. Але спершу нам потрібен новий уряд.
Чи вважаєте ви, що разом з постачанням ракет Taurus Україна також одержить дозвіл на їхнє використання вглиб російської території?
Вони вражають цілі не на таких вже й великих дистанціях — усього 500 кілометрів. Тобто, це менше, ніж від Києва до Криму. 500 кілометрів — це небагато, але принаймні ви можете вразити штаби, транспортні вузли — все, що допомагає Росії продовжувати воювати.
Якщо українці захочуть, то вони зможуть наробити шуму, наприклад, ці німецькі ракети за необхідності долетять до Москви
Так, особливо якщо Україна буде використовувати їх з територій, ближчих до лінії фронту. Та чи вважаєте ви, що не буде жодних обмежень на використання ракет Taurus?
Так. Тому що, насмілюся це сказати, не можна бути наполовину вагітною. З боєприпасами те саме. Традиційно, коли комусь дають зброю, то дозволяють робити з нею все, що треба.
У випадку України, безумовно, можливі певні переговори між обома міністрами оборони або закордонних справ, або президентом Зеленським і канцлером. А втім, у колі друзів — це не проблема.
Володимир Зеленський нещодавно визнав, як багато Німеччина зробила для України. При цьому він повідомив, що хотів би, аби у політиці Берліна, цитую: «щось» змінилося. На вашу думку, яких аспектів німецької політики щодо України це стосується?
Ми не маємо заявляти, що Україна не повинна програти цю війну і водночас недостатньо підтримувати її. Якщо такі заяви лунають, то потрібно допомагати повною мірою.
При цьому нинішня влада балансує десь посередині, коли каже, що Україна не повинна програти і водночас робить недостатньо, щоб їй допомогти
Це прикро. Але це стосується всіх західних держав. Навіть Сполучених Штатів. Ми всі відправили Києву танки другорядних моделей.
Чому другорядних?
Коли почалася війна, ми боялися, що може розпочатися щось ще більше, що Росія пройде крізь Україну, як ніж крізь масло, і тоді ми залишимося «голі». Ось чому. Але потім ми побачили, наскільки сильними є українські солдати, суспільство й президент, і як вони вистояли, дали відсіч росіянам.
Українські сили оборони перемогли їх на північ від Києва, у Бучі. Вони перемогли росіян під Харковом. А втім, ми маємо цю катастрофічну ситуацію на сході, у чотирьох областях, адже Росія досягає певного прогресу, і Україна змушена відступати, щоб врятувати життя своїм бійцям.
Президент Трамп сказав, що припинення вогню буде за 100 днів. Тож давайте почекаємо і подивимося, що лідер США принесе за стіл переговорів.
Трамп доручив Келлогу завершити війну в Україні за 100 днів. Фото: Mark Schiefelbein/Associated Press/East News
Генерале Домрезе, чи реально домогтися того, про що каже Трамп? Чи реально за 100 днів домогтися припинення вогню?
Все залежить від Путіна. Він може зупинити війну хоч сьогодні. Насправді, він єдиний, хто може її зупинити. Трамп каже, що посилить санкції проти РФ, якщо це не вдасться зробити. І ви вже бачите перший результат. Індія припиняє купувати газ і нафту в Росії, адже боїться потрапити під санкції. Останні друзі Путіна відвернуться від нього.
Тримаю пальці схрещеними, щоб ми дочекалися припинення вогню. І що потім розпочнеться довгий шлях переговорів про мир. Припинення вогню — це не мир.
Титульне фото: Ukrinform/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
20 січня 2025 року до Сейму РП було подано законопроєкт щодо внесення змін до спеціального закону про допомогу вимушеним мігрантам з України.
«А далі події розвивалися зі швидкістю світла. Ідея обмежити доступ до 800+ сподобалася всім політичним силам, які мають 80% місць у Сеймі. Рідкісна ситуація, коли «всі зірки зійшлися», незалежно від політичних поглядів, і всі ключові фігури польського політикуму підтримали ідею, щоб соціальні виплати іноземці зі статусом UKR отримували тільки в тому випадку, якщо будуть жити, працювати й платити податки в Польщі, — зазначив юрист Василь Ільницький.
— Виборець не буде занурюватися в деталі, що українець зі статусом UKR буде мати обмеження в доступі до соціалки, а якщо отримає карту побиту — то вже ні. Головне, що в новинах сказали — «українець». Кожна партія таким чином намагається сподобатись виборцю».
Право на отримання виплат 800+ хочуть залишити лише тим українцям, які проживають на території Республіки Польщі разом з дитиною, офіційно працюють або здійснюють підприємницьку діяльність у Польщі, сплачують податки та інші внески до польського бюджету. Тож якщо українець отримує 800+, але не виконує бодай одну з цих умов, то після набуття чинності закону виплати зупинять. Йдеться про заяви, складені з 01.02.2025 року. І тільки коли заявник зможе виконати всі вимоги знову, виплати відновлять.
Мер Варшави й кандидат у президенти Польщі Рафал Тшасковський налаштований впевнено. 2022. Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Станом на 14 січня 2025 року в Польщі перебувало майже 400 тисяч українських дітей до 18 років, які мають PESEL з приміткою «UKR». Однак, згідно з інформацією Александри Гаєвської, державного секретаря Міністерства сім’ї, праці та соціальної політики Польщі, лише близько 209 000 з них у 2024 році отримали допомогу 800+ (за даними ZUS — 292 000). Тобто допомогою скористалися далеко не всі діти, які втекли від війни.
Згідно з даними, оприлюдненими польським урядом 23 січня 2025 року, 78% українських біженців офіційно працюють у Польщі. І якщо, за даними ZUS, в 2024 році на виплати українським дітям було витрачено 2,8 мільярдів злотих, то тільки в 2023 році (даних за 2024 рік ще немає, але цифра буде більша) українці внесли до польського держбюджету 15 мільярдів злотих у вигляді податків і внесків до Національного фонду здоров’я та ZUS
І з цієї різниці не можна забезпечити українським матерям, які не можуть працювати, мінімальний спокій?
За даними закладу соціального страхування (ZUS), українці — це найбільша група іноземців, які сплачують страхові внески в Польщі. Станом на кінець листопада 2024 року внески до ZUS сплачували близько 800 тисяч українців. Але і це не все. Адже ці дані ZUS не враховують тих українців, які працюють на підставі договору підряду (Umowę o dzieło). Бо з таких видів цивільноправових договорів не сплачуються соціальні внески.
Маршалок Сейму Шимон Головня заявив щодо ідеї законопроєкту, що не робив би з нещасних українських матерів, які не можуть працювати, заручниць виборчої кампанії.
Чому в Польщі є українські біженки, які досі не працюють?
Бо більшість цих жінок — самотні мами, які виховують дітей з інвалідністю або дітей дошкільного віку. І не можуть працювати, якщо графік праці не є еластичним. Поруч немає нікого, хто міг би допомогти безкоштовно опікуватися дітьми, якщо вони, наприклад, захворіють. А зарплати ледь вистачає на найнеобхідніше.
Наприкінці 2024 року я писала наукову статтю «Воєнні біженці в Польщі: між домом і безпритульністю» для третього тому книги «Війна в Україні» польського історика Станіслава Стемпєня. У ній розглядаються проблеми адаптації, інтеграції та виклики, з якими стикаються в Польщі воєнні біженки з України. Для цього я записала більше ста інтерв’ю з українками віком від 25 до 75 років, які приїхали до Польщі від війни. Це розмови-сповіді біженок, в яких жінки наголошували, що погодились говорити про своє життя в Польщі тільки тому, що були знайомі зі мною, знали, що я — біженка, а отже, зможу їх зрозуміти й не нашкодити.
Так от у процесі розмов я побачила, як проявляється так званий «фактор мовчання» біженців. Йдеться про те, що для того, щоб вижити в нових умовах, воєнні біженки, пристосовуючись, готові промовчати у відповідь на образу й не проявляти своєї позиції. Люди зазначали: «Вдома ми б у цій ситуації боролися, а тут — мовчимо».
Прояви «фактору мовчання» біженок чітко простежуються під час їхніх розповідей про роботу. Особливо, якщо це жінки вразливої групи — самотні мами, які виховують дітей з інвалідністю, дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Це жінки, які бояться втратити роботу, адже вона для них означає можливість вижити. Наприклад, якщо діти біженок часто хворіли, то вони погоджувалися працювати більше за нижчу зарплату; або готові були визнати себе винними, якщо виникали проблемні чи конфліктні ситуації на роботі не з їхньої вини.
Краків 2022. Фото: Beata Zawrzel/REPORTER
«Працювала останні півтора роки на умові злеценя, — розповіла 33-річна Марія з Сумської області. — Мені дозволили працювати не 8, а 7 годин, але я мусила прибирати кілька приміщень площею 2500 м². Тоді як люди, які працювали там на повну ставку 8 годин, прибирали не більше 1300 м². Тобто я працювала за двох, а мені платили вдвічі менше, ніж їм, за цю саму роботу. Але я не нарікала, бо мені був важливий такий графік. З вересня моя семирічна донька почала безперервно хворіти: ангіна, запалення легенів, грип, ковід. Зрештою я мусила звільнитися з роботи, щоб доглядати за дитиною. Зараз знову шукаю роботу».
«За спеціальністю я бухгалтер, — розповіла 40-річна Олена Яценко з Харківської області. — У Польщі спочатку працювала на касі в магазині. Бувало, підходить покупець і голосно говорить щось образливе, бо почув мій український акцент. У таких випадках я завжди мовчу у відповідь. Потім працювала помічницею кухаря в дитсадку. Думала, якщо матиму менше контактів з людьми, буде легше. Але не пощастило, бо в колективі було упереджене ставлення до українців. Я часто плакала, але мовчала. Зрештою не витримала й звільнилася. Якщо не знайду роботу до весни, поїду з шестирічною донькою та восьмирічним сином до України. Наше село знаходиться в Харківській області».
«Я працювала понад два роки на умові злеценя у фірмі, що надає послуги з благоустрою і прибирання територій, — розповіла Наталя з Херсонської області. — Це сезонна робота. На зиму людей скорочують. Зазвичай ми працювали на вулиці, і колеги між собою розмовляли російською, бо у колективі були білоруси й грузини. І часто було так, що перехожі кричали до нас: «Їдьте у свою Україну, не забирайте наші 800+!».
Жодної іншої соціальної допомоги, крім 800+, я ніколи не отримувала. Це допомога на дітей, яких я рятую від смерті. Власниця квартири підказала мені, що можна написати заяву в MOPS, бо я маю низькі доходи й тому мені можуть дати допомогу на обіди в дитсадку.
Працівниця соцслужби одразу запитала: «Чому не працюєте? Де ваш чоловік? Чому не повертаєтеся додому?». Я відповіла: «Працюю, але заробляю мало, не можу на повну ставку, бо сама тут з двома дітьми дошкільного віку. Мій чоловік зник безвісти понад два роки тому, коли росіяни окупували наше місто Олешки, що на лівобережній Херсонщині. Пізніше місто затопили внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС. Тому зараз мені немає, куди повертатися». Працівниця відповіла, що я мушу прийти на наступному тижні, бо людина, яка займається цими питаннями, у відпустці. Але я більше туди не ходила. Знову шукаю роботу»…
Підтримка не може закінчитись, поки війна триває
У Польщі з 2022 року діяло чимало проєктів з метою інтеграції біженців у польське суспільство. Наприклад, в Ольштині на програми підтримки й інтеграції виділяли сотні тисяч злотих з фондів Євросоюзу, державного й регіонального бюджетів. Протягом майже трьох років ці гроші йшли на курси польської мови, лекції про польську культуру, літературу, історію, системи освіти й медицини тощо. Проводили розважальні ініціативи польською мовою, купували квитки на перегляд фільмів, мультфільмів, до театрів чи музеїв. Утім працюючі українки зазвичай реєструвалися, але не приходили на ці зустрічі. Бо їх проводили в робочий час. І здебільшого скористалися цією допомогою люди вразливих категорій. Тобто ті, хто, вірогідно, буде змушений виїхати з Польщі, якщо втратить єдину соціальну допомогу на виховання дітей — 800+.
І у мене питання: навіщо майже три роки витрачались гроші на інтеграцію біженців у польське суспільство, якщо тепер цих людей об’єднали в категорію «пільгові шахраї»?
Заняття для українсьих жінок-біженок і дітей в Ольштині. Фото Тетяни Бакоцької
Спрощення і стереотипи небезпечні тим, що не враховують важливих винятків. Серед біженців є люди, які шукають роботу, навчаються, здобувають нові кваліфікації, а також люди, які належать до особливо вразливих груп. У законопроєкті про зміну умов виплати 800+ українським біженцям нічого не сказано про таких людей, як:
діти, які перебувають під опікою пенсіонерів,
діти батьків з інвалідністю,
хронічно хворі діти, які потребують постійного догляду,
діти з обмеженими можливостями,
діти, які виховуються самотніми батьками (зокрема, після смерті подружжя-поляка, який тривалий час легально працював у Польщі).
Замість епілогу
Я також належу до вразливої групи біженців — так званих «пільгових шахраїв». Я — вдова загиблого військовослужбовця, сама виховую двох дітей. Мій чоловік Руслан Хода, командир відділення розвідвзводу, 4 серпня 2022 року загинув у бою під час російського артилерійського обстрілу в Херсонської області. Його тіло залишилося на окупованій території. І наші двоє дітей — Мирослава (11 місяців) і Михайло (11 років) стали напівсиротами й воєнними біженцями в Польщі.
Я виїхала з України, бо російські танки стояли біля воріт мого дому в Миколаївській області. Почала легально працювати, тільки молодшій дитині виповнився рік, — з вересня 2022 року. За 2024 маю 5 трудових договорів. Зараз працюю на підставі договору підряду (Umowę o dzieło). І працюю не тому, що прагну отримувати виплати 800+. Хоча без них нам з дітьми буде набагато складніше вижити.
Розповідь про тата, який загинув на війні, Ольштин, 2025. Фото Тетяни Бакоцької
Півтора роки тривали виснажливі бюрократичні процедури щодо пришвидшення процесу повернення тіла мого чоловіка. Тільки в лютому 2024 році я отримала фрагменти тіла й свідоцтво про смерть. Але досі не отримала не тільки державну допомогу у зв’язку із загибеллю чоловіка, а навіть висновок про її призначення. І, маючи такий досвід, хіба можу я сподіватися на соціальну допомогу в іншій країні?
Кожна країна дбає насамперед про власні інтереси (тоді як українські біженці також дбають про економіку Польщі). Але я не знаю, що відповісти сину загиблого на війні солдата, коли він запитує: «Мамо, ти завжди говорила, що ця війна не тільки за територію. Що українці віддають свої життя за те, щоб жити в нормальній країні, у демократичному суспільстві. За європейські цінності, що, зрештою, є цінностями загальнолюдськими. Але що це за цінності, якщо на них так легко заплющити очі, коли йдеться про голоси виборців»?
Україна і Польща є країнами-учасницями Віденської конвенції про дорожній рух 1968 року, яка визнає національні технічні огляди автомобілів, зареєстрованих в інших країнах-учасницях. Авто з українською реєстрацією можуть тимчасово пересуватися дорогами Польщі без обов'язкового проходження польського техогляду, але технічний стан авто має відповідати міжнародним стандартам та вимогам безпеки.
Проходження ТО в Польщі для українців: обов'язок чи за бажанням?
«Важливо розуміти, що відсутність зобов'язань не звільняє від відповідальності. Міжнародний техогляд не є обов'язковим для перетину кордону Україна-Польща, але це не виключає можливості контролю технічного стану автомобіля в РП. До того ж, якщо ви плануєте залишатися в країні більш ніж на пів року, потрібно проходити місцеві технічні огляди та перереєструвати автомобіль. Незалежно від того, коли автомобіль прибув до Польщі, якщо його зупинить поліція та виявить несправності, водієві може загрожувати штраф та вилучення техпаспорту. Приводом для претензій поліції може бути непрацююча фара, розбите скло, чорний або синій дим з вихлопної труби. За ці несправності загрожує штраф у розмірі 500 злотих. Правоохоронці можуть заміряти вихлопні гази. За законами Польщі, власник має 7 днів на усунення несправностей. Якщо їх ліквідовано, техпаспорт повертають. А якщо ні, його відправляють у країну реєстрації авто. Подібні перевірки можуть проводитися не тільки при ДТП, а й просто як дорожній контроль», — пояснює юристка та фахівець з легалізації Юлія Колодзей.
У 2025 році, якщо ви приїхали до Польщі на авто і плануєте залишатися тут на термін понад 6 місяців, ТО стане обов'язковим. Транспортний засіб треба буде вивезти або перереєструвати в РП. За ігнорування цього правила власник авто отримає штраф від 1000 злотих.
«Так, таке правило є, але зараз воно стосується тих українців, у кого оформлена карта побиту. Якщо у вас оформлений тимчасовий захист, це вас не стосується. Але знову ж таки це не означає, що вас не може оштрафувати поліція за поганий стан автомобіля», — пояснює юрист.
Коли проходити ТО власникам авто, зареєстрованих у Польщі?
Після перереєстрації проходити техогляди у Польщі потрібно буде регулярно. Для нового автомобіля перший техогляд проводиться на третій рік з моменту першої реєстрації, друге ТО — через два роки, для транспортного засобу старше 5 років проходити техогляд слід щороку. Якщо у авто є газова установка, то технічний огляд проводять щорічно незалежно від віку автомобіля.
ТО в Польщі включає перевірку гальмівної системи, амортизаторів, системи шасі (контроль люфта на кермі), зовнішнього освітлення, шин, наявності корозії на кузові, герметичності двигуна, склоочисників та омивачів, викидів вихлопних газів та обов'язкового спорядження (вогнегасник, аптечка, знак аварійної зупинки).
Вартість проходження техогляду в Польщі:
• для легкових авто до 3,5 тонн — 99 злотих •для легкових автомобілів з газовим обладнанням — 162 злотих • для мотоциклів — 63 злотих • для мопедів — 51 злотий
Страховка і технічний стан автомобіля
Як місцеві, так і українські автомобілі зобов'язані мати поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Але в ньому є свої нюанси: отримання компенсації зі страхового випадку можливе лише за наявності у автомобіля діючого технічного огляду.Тому навіть якщо ви можете їздити без техогляду, страхова компанія має право відмовити в компенсації за відсутності сертифіката ТО.
Чи можуть українські машини проходити техогляд у Польщі?
Так, це можливо на тих самих умовах, які діють для транспортних засобів на польській реєстрації. Проводиться він на Okręgowa Stacja Kontroli Pojazdów, де автомобіль перевіряють за всіма стандартними параметрами безпеки та екологічності.Але якщо український автомобіль проходить ТО у Польщі, то такий огляд офіційно визнається лише у РП і не визнається в жодній іншій країні. Якщо ви перереєструєте автомобіль і поміняєте номерні знаки на польські, технічний огляд буде визнано і в інших країнах ЕС.
«Розмови з українськими пацієнтами нашої клініки наштовхнули мене на думку розробити анкету. Завдяки опитуванню ми отримали важливу для нас інформацію щодо того, як можна покращити надання медичних послуг вразливим групам людей, якими, зокрема, є біженці», — розповідає Sestry польський лікар Томаш Кардач (lekarz rodzinny Tomasz Kardacz), ініціатор дослідження, засновник і керівник клініки імені Людвіка Ридигера в Ольштині, автор кількох десятків публікацій та статей у медичних виданнях.
Дослідження тривало із січня до жовтня 2024 року. Зібрали 54 анкети українських біженців, які отримували медичні послуги в польських лікарнях.
Більшість опитуваних зазначили, що приїхали до Польщі з тих регіонів, де, згідно зі звітом Всесвітньої організації охорони здоров’я, зафіксовано найбільшу кількість зруйнованих та пошкоджених закладів охорони здоров’я: Херсонської, Харківської, Донецької областей.
Ініціатор дослідження лікар Томаш Кардач. Приватний архів
Платити чи не платити?
Отримати в Україні належну медичну допомогу люди не могли не тільки через обстріли. На доступ до лікування впливає висока вартість ліків (бо зріс рівень бідності) та неформальні платежі (в Україні пацієнти часто мусять платити лікарям). Томаш Кардач розповідає:
Українські пацієнти і в Польщі хотіли платити державним лікарям з власної ініціативи. Розповідають, що пропонують гроші, бо звикли так робити в Україні. Люди вважають, що якщо не заплатиш лікарю за консультацію, не отримаєш якісної допомоги
У 2023 році кожен другий пацієнт в Україні платив за лікування — амбулаторно чи в стаціонарі. 60% платили в стаціонарах державних та комунальних клінік. У 2018-2020 роках таких пацієнтів було понад 80%.
Тобто людей, які платять за лікування в стаціонарі, поменшало. Але зріс розмір витрат. Майже вдвічі вищими стали неформальні платежі «подяки» лікарю чи іншому медичному персоналу (середня сума — 5273,30 грн (понад 500 злотих).
Щодо амбулаторної допомоги, то 40,8% пацієнтів платили під час візиту. Це без урахування видатків на ліки, лабораторні й діагностичні дослідження. Чотири роки тому за амбулаторну допомогу платили 62,6%. Розмір неформальної плати — від 300 гривень (30 злотих). Томаш Кардач коментує:
Відмінність польської системи охорони здоров’я від української в тому, що в Польщі немає неформальних платежів. І українці вважають цю рису позитивною
Українські громадяни, які прибули до Польщі після 24 лютого 2022 року, так само, як і поляки, мають право на безкоштовне медичне обслуговування в межах послуг, що надаються Національним фондом здоров’я Польщі. Цей фонд за рахунок додаткових коштів з державного бюджету покриває витрати на візити українців. Це стосується також вартості ліків, які відшкодовуються.
Час очікування на прийом спеціаліста шокує
Щоб отримувати базову медичну допомогу, біженцям треба вибрати поліклініку й там зареєструватись у сімейного лікаря. Це фахівець первинної медичної допомоги (lekarz podstawowej opieki zdrowotnej — POZ), який визначає наявність захворювання, діагностує, ухвалює рішення про подальшу допомогу. За необхідності направляє до інших фахівців чи в стаціонар.
З направленням від сімейного лікаря можна записатися на безкоштовну консультацію до спеціаліста. Чекати на прийом можна від кількох днів чи тижнів до кількох місяців аж до року.
Часто наші пацієнти — не тільки українці, а й поляки, — нарікають на те, що на візит до спеціаліста доводиться чекати довго. І деякі українці вирішують, що якщо заплатити сімейному лікарю неформальний платіж, візит до спеціаліста можуть призначити швидше. Але це так не працює
Ще однією відмінністю, на яку вказували біженці в анкеті, є офіційні платежі в українських лікарнях. Середній розмір платежу на стаціонарному лікуванні в Україні в касу медичного закладу становить 12247,54 гривень, благодійного внеску — 3428,50 гривень. У кожного другого пацієнта з тих, хто платив на рахунок благодійного фонду, вимагали таку плату (58,8%).
«У цьому питанні нам потрібно більш детально вивчити досвід України, — вважає Томаш Кардач. — Польща — одна з небагатьох країн Євросоюзу, де Національний фонд здоров’я повністю компенсує витрати на за медичні послуги. Ті ж норвежці також доплачують за медичні послуги. А їхня система страхової медицини — одна з найкращих у Європі. І бюджет набагато більший від польського. Чому вони це роблять? Бо жодна, навіть ідеальна медична система, може не витримати навантаження на неї».
Недовіра до польських психологів і психіатрів
Результати опитування біженців свідчать також про те, що стан психічного здоров’я українців погіршився. Але здебільшого люди не звертаються до лікарів і психологів
Найпоширенішою практикою українців у разі різних хвороб є самолікування. Ліки, які не можна купити в Польщі без рецепта, людям привозять з України. Також опитувані зазначали, що користуються методами народної медицини. Наприклад, якщо болять коліна, роблять компрес з листя капусти й меду. Фіксують компрес бинтом або пов’язкою з бавовняної тканини і на ніч обгортають ноги теплою ковдрою.
Дві 50-річні біженки (з Миколаївської та Одеської областей) зазначили, що жодного разу, відколи приїхали до Польщі в березні 2022 року, не зверталися за медичними послугами. Кілька разів вони їхали в Україну й там за тиждень-два проходили медичні обстеження, отримували необхідну допомогу.
«Результати нашого опитування можуть стати підґрунтям для глибших досліджень, що допоможуть зрозуміти, як можна покращити функціонування системи охорони здоров’я в умовах війни», — впевнений Томаш Кардач.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
