Зенон Войтас: «Військові кажуть, що якщо Україна впаде, то противниками вже будуть не росіяни, а українці»

Оцінка польської допомоги для України 

Офіс Президента Польщі стверджує, що Польща виділила на допомогу Україні еквівалент 4,91% ВВП, з яких 0,71% ВВП витрачено на підтримку України, а 4,2% ВВП — це витрати на допомогу українським біженцям. Цю інформацію одразу підхопили критики польсько-українських відносин. 

У тексті не уточнюється, з чого складається ця цифра. Обсяг військової допомоги (15 мільярдів злотих) при цьому детально розписаний, а от значно більша сума — чомусь ні. Витрати тільки на українських біженців з 2022 року оцінено в 88,73 мільярдів злотих, але ця цифра не підтверджується жодним з інших джерел. Так, авторитетний німецький інститут ifW Kiel, який від початку війни веде детальний підрахунок міжнародної допомоги для України, оцінив загальну вартість польської допомоги (і збройної, і гуманітарної, і фінансової) в 5 мільярдів євро (це трохи більше 20 мільярдів злотих). 

Окремо допомогу, надану біженцям з України, порахували і в Польському економічному інституті: у 2022 році це — 15 мільярдів злотих, у 2023 — вже 5 мільярдів злотих. Цифри за 2024 рік поки немає, але вже зрозуміло, що вона буде меншою. Взяти хоча б таку статтю витрат, як виплати на дітей «800+»: в 2024 нею скористалися 209 тисяч з 400 тисяч українських дітей. На медичну опіку витрати теж скорочуються: в 2024 році меддопомогою в Польщі скористалися 525 тисяч українців, тоді як у 2023 році було 802 тисячі.

Торгівля: економічний баланс на користь Польщі

Починаючи з 2021 року, відповідно до аналітичної довідки Центру східних досліджень, Польща нарощує обсяги експорту товарів до України. Вже у 2023 році обсяги виросли на 80%, а торговий профіцит збільшився з 2,1 мільярда євро до 7,1 мільярда євро. 

Важливим фактором росту експорту польських товарів стала війна. Так, у 2024 році Польща експортувала в Україну товарів на суму 56 мільярдів злотих (приблизно 12,7 мільярда євро), що на 5 мільярдів злотих більше, ніж у попередньому році. Ключові сектори, які забезпечують це зростання, — паливо, військове обладнання, машини та автомобільна продукція. 

Щодо товарів масового вжитку й продуктів, то тут теж пожвавлення. Якщо раніше не виникало питання, що українцям везти з Польщі в якості презента: одяг, взуття, сири, алкоголь, продукцію для рукоділля, то зараз це вже проблема, адже більшість відомих польських товарів можна легко знайти в українських супермаркетах. 

Війна зробила Польщу ключовим логістичним партнером України. Дохід тільки від постачання в Україну військової техніки досягнув у 2024 році майже 10 мільярдів злотих, що вдвічі більше, ніж у 2023.  

Це зростання підкреслює важливість України як торговельного партнера, що є сьомим за величиною ринком польського експорту, випереджаючи США й Іспанію. Саме українська міграція, на думку аналітиків Банка народного господарства Польщі, найбільше вплинула на зміцнення торговельних зв'язків між країнами. 

Україна відкрила двері польським виробникам навіть попри блокування кордонів, «зернове ембарго», намагання деяких політиків грати на історичній пам'яті. Водночас ослаблена війною Україна отримує значно менші прибутки. 

Як зазначає в.о. директора Польського економічного інституту Павло Слівовський, «інтеграція України з Європейським Союзом та розвиток інфраструктури дозволять Польщі отримати більші економічні вигоди від торгівлі з Україною».

Вплив біженців на польську економіку 

Тут цифри ще більш вражаючі. 78% повнолітніх українців у Польщі — працюють. Вони складають 5% (як трудові мігранти, так і особи зі статусом тимчасового захисту) від всіх працюючих людей в Польщі. 

Відповідно до звіту Державного банку розвитку Польщі, у 2024 році українські вимушені мігранти внесли до Національного фонду здоров'я та Фонду соціального страхування 15,21 мільярдів злотих. Ця сума значно перевищує витрати, які понесла польська держава на соціальну підтримку дітей та медичне обслуговування українців зі статусом тимчасового захисту. 

Bank Gospodarstwa Krajowego звітує, що на кожен злотий, отриманий на дитину за польською програмою «800+», українці сплатили до польського бюджету 5,4 злотих

Українці стали частиною польського ринку праці, особливо в галузі будівництва, у транспортній і сфері послуг, логістиці тощо. Українці заповнюють критичні прогалини. Українські жінки, які становлять більшість серед біженців, часто беруть на себе роботу, якою не хочуть займатися самі поляки, а також працюють там, де традиційно до війни через великі навантаження працювали чоловіки — наприклад, на складах чи м’ясопереробці.

Українська міграція сприяє росту польського ВВП. Так, згідно з дослідженнями Банку народного господарства, йдеться про щорічне зростання ВВП Польщі на 0,5-2,4 відсотки. 

А колишній віцепрем’єр, міністр фінансів і багаторічний голова Національного банку Польщі Лешек Бальцерович взагалі впевнений, що «якби не біженці, валовий внутрішній продукт Польщі був би на 7 відсотків нижчим».

Є і такий факт: у 2023 році, після низки випадів з боку деяких польських політиків на адресу українських біженців і блокування українсько-польського кордону, стався масовий виїзд українців з Польщі — переважно до сусідньої Німеччини.

Польський економічний інститут пов'язує з виїздом українців зменшення економічного зростання у другому кварталі 2023 року на 0,2-0,3 відсоткових пункти

І йдеться вже не лише про «робочі руки». Польському ринку роками бракує вчителів, лікарів, інженерів, медсестер, доглядальниць за людьми похилого віку. Згідно з цьогорічним «Барометром професій», який визначає попит на окремі професії, 29 зі 168 професій можна вважати дефіцитними, з яких 13 — професії, що потребують високої кваліфікації. І в українців ця кваліфікація є.

Підприємництво та інвестиції: українці створюють робочі місця 

У 2024 році кожен восьмий новий підприємець у Польщі мав українське походження. Із січня 2022 року по червень 2024 року в Польщі було створено близько 59,8 тисяч бізнесів, заснованих українцями, повідомляє Польський економічний інститут. 

Українці перевозять виробництво, відкривають салони краси, ресторації, IT-компанії. За даними Польського економічного інституту, українські бізнеси працюють переважно в таких секторах: будівництво (23% від відкритих українських бізнесів), інформація та зв’язок (19%) та інші види послуг (12%).

Українці йдуть на ризик, працюючи в новому для себе середовищі, розбираються в нових для себе законах, бухгалтерській і податковій системах, щоб не залежати від соціальної допомоги й мати можливість утримувати власні родини

Відзначимо, що попри війну польський бізнес також інвестує в Україну. З початку війни інвестори зі 100 країн заснували в Україні понад 3000 компаній. Серед них поляки посідають третє місце (7,3%), випереджаючи німців, американців та англійців, повідомляє публічний портал Opendatabot. Більше половини польських компаній зареєстровані у Львові. 

Споживання та туризм: українці витрачають гроші в Польщі

Якщо довоєнні мігранти зосереджувалися на тому, щоб переказувати заробітки додому, то воєнні мігранти витрачають зароблене на місці — в Польщі. Дослідження Grupy Progres свідчить, що реальний заробіток українських біженців коливається від 3,3 до 5,5 тисяч злотих нетто, хоча більшість українців розраховує на більші ставки. 

Основна причина в тому, що близько 66% свого заробітку українці віддають на оренду житла, плюс — комунальні послуги, інтернет, телефон, пальне. На чому економити? Якщо 80% опитаних говорять, що на їжу вони витрачають 1,5-2 тисячі злотих на місяць. Нерідко через низькі заробітки українців у Польщі родини біженців змушені витрачати кошти з дому, які надсилає чоловік, батьки. 

— Я вирішила повернутися в Україну, коли нам в черговий раз підняли оплату за квартиру, — розповідає моя приятелька Зоя. — З двома маленькими дітьми важко знайти роботу, мій дохід був 1600 злотих на дітей, 2300 я заробляла прибиранням. Оплату за житло підняли до 2850 злотих, плюс комунальні — і шо, голодувати? 

Національний банк Польщі звітує, що залишитися в Польщі після війни хоче 21 відсоток українських біженців. Основні причини, якими пояснюють бажання виїхати, — крім туги за Україною і рідними, — це відсутність перспективи мати власне житло, необхідність виконувати працю, яка не відповідає освіті та вмінням (лише 34 відсотки українців працюють відповідно до своєї кваліфікації, освіти), відчуття відокремленості від спільноти й незахищеності, негативний досвід під час працевлаштування (41 відсоток українців був ошуканий польськими працедавцями).

Ще один пункт впливу українців на економіку Польщі — туризм з України та виїзд в різні країни ЄС через Польщу. Українці виїжджають до ЄС переважно через три точки: Кишинів (Молдова), Будапешт (Угорщина), а більше половини пасажиропотоку — через українсько-польський кордон. У Польщі українські туристи купують їжу, залишаються на ніч у готелях, купують квитки з місцевих аеропортів у Кракові, Катовіце й Варшави. 

Лише за третій квартал 2024 року ця стаття доходу принесла Польщі 2,2 мільярда злотих. І стала стабільним стимулом для місцевих економік, особливо в прикордонних регіонах.  

Висновки: разом ми сильніші 

Хоча Польща надала значну підтримку Україні та її біженцям, вона має позитивну віддачу від цих інвестицій у власну економіку. Українські мігранти не лише заповнили прогалини на ринку праці, але й сприяли зростанню ВВП Польщі, сплатили більше податків, ніж отримали соціальних виплат, медичної допомоги, вони розвивають підприємництво й витрачають в Польщі гроші як споживачі та туристи, а отже, — приносять користь польському бізнесу й економіці в цілому. Цифри говорять самі за себе. Українці — не лише реципієнти допомоги, а й активні учасники ринку праці, споживачі й платники податків, які суттєво зміцнюють польську економіку. 

Польща та Україна можуть створити партнерство, яке принесе користь не лише їхнім економікам, а й суспільствам. Подальша інтеграція України з ЄС може ще більше зміцнити цей зв’язок, забезпечуючи стабільне зростання обох країн.

Що Польща експортує в Україну: основні групи товарів

Відповідно до даних Євростату, у порівняльній таблиці експорту основних груп товарів з Польщі до України у 2021–2023 роках найвищі показники експорту в Україну мали такі групи товарів:

• Мінеральні продукти (переважно паливо) — у 2023 році обсяг експорту сягає 2,18 мільярдів євро, що перевищує показники 2021 і 2022 років.
• Електричне та електронне обладнання — збільшення з 1,13 мільярдів євро у 2021 році до 1,42 мільярдів євро у 2023 році .
• Транспортні засоби та обладнання — зростання експорту з 0,74 мільярдів євро у 2021 році до 1,40 мільярдів євро у 2023 році.
• Зброя та боєприпаси — у 2021 році експорт становив лише 0,02 мільярдів євро , а в 2023 році зріс до 1,28 мільярдів євро.
• Хімічна продукція, пластмаси, текстильні матеріали й продукти харчування демонструють стабільне зростання.
• Металеві вироби, продукція рослинного та тваринного походження — незначне зростання.

У 2024 році ситуація суттєво не змінилася, детально ми писали про це тут. Як бачимо, більша частина товарів, які експортує Польща, відноситься до оборонної промисловості або до підтримки стратегічних галузей під час війни. Варто зазначити, що навіть після вирахування категорій, пов’язаних з війною, експорт залишається на рівні 30 відсотків і вище, ніж до російського вторгнення. 

У 2024 році польський експорт в Україну (окрім ключових категорій, зазначених вище) також зріс у категорії споживчих товарів. Серед них найбільше зростання демонструють:

алкогольні та тютюнові вироби (збільшення експорту на 128,8 відсотків);  

• готові харчові продукти (напівфабрикати, випічка, борошняні вироби);
• хімічна та косметична продукція (миючі засоби, косметика);
• одяг і взуття.

Як свідчать дані Держмитслужби, основу продуктів польського виробництва в Україні становить корм для котів та собак. Далі в переліку — молочна продукція, насамперед сир, а також печиво, соуси, заморожені та консервовані овочі. До умовної десятки найпоширеніших польських продуктів в Україні можна також віднести шоколад, воду, свинину й каву.

Варто зазначити, що, незважаючи на міграцію (з початку війни з України виїхало близько 7,7 млн осіб), побутові потреби українців залишаються високими. Експорт польського одягу та взуття в Україну в першому кварталі 2024 року вищий, ніж до війни.

Що Україна імпортує в Польщу 

Російсько-українська війна суттєво вплинула на зовнішньоекономічну діяльність України. У найбільш кризовому 2022 році на перше місце за обсягом експорту з України вийшла Польща (понад 5,6 мільярдів доларів або 15,4 відсотків від обороту). 

А вже в 2024 році експорт з України становив 20,5 мільярди злотих. Серед того, що ввозиться до Польщі з України, домінує агропродовольча продукція. Водночас експорт основних зернових культур у Польщу припинився в серпні 2023 року через “зернове ембарго”. Товар йшов транзитом через територію Польщі в умовах блокування Росією українських портів. Завдяки відкриттю Чорноморського коридору в останні місяці 2024 року понад 95 відсотків експорту пшениці й кукурудзи та близько 90 відсотків закордонних продажів ріпаку відбувалися через порти, як до початку війни.

Польща залишається одним з найважливіших покупців української продукції. Польща закуповує українську олію, корми для свійських тварин, макуху, зерно й насіння. У менших обсягах — молочну продукцію, консервацію, льодяники, соки, дріжджі та морозиво.

Основні тенденції торговельних відносин між Польщею і Україною:

•  Позиція співпраці у стратегічних галузях — особливо у постачанні енергоресурсів, транспорту та військової продукції.
• Логістична перевага Польщі — завдяки географічному розташуванню Польща є одним з ключових торговельних партнерів України.
• Транзитна роль Польщі — країна виступає головним каналом для перевезення товарів з ЄС до України, зокрема в паливному секторі.
• Збільшення експорту з Польщі в Україну в усіх ключових секторах, що збільшує зростаючий попит на польську продукцію.

Загалом, експорт з Польщі в Україну й навпаки — з України в Польщу — демонструє позитивну динаміку, підтверджуючи важливість торговельного партнерства між країнами та його стратегічне значення для обох країн.

Альдона Гартвіньська: Від початку повномасштабного вторгнення Польський Інститут у Києві працює практично безперервно. У складних умовах, у невизначеності, іноді навіть під обстрілами. Як працюється в такій установі у воєнний час і чому так важливо не переривати цю роботу на час війни?

Ярослав Годун: Це правда, Інститут працює досить нормально, організовуючи заходи, звичайно, з урахуванням усіх обставин, які можуть тут відбуватися. Після початку повномасштабної війни Інститут призупинив свою роботу на три місяці, тому що на той час ніхто не знав, що буде далі. Було відомо лише, що Київ оточений і все може обернутися трагічно. Сьогодні всі знайомі з тими страшними кадрами з Бучі та Ірпеня. Але пам'ятають і той момент, коли Київ захищався, коли відносна безпека, можна сказати, поволі почала повертатися до столиці. Почали повертатися дипломати, установи, інститути, співробітники. Їхня діяльність поволі продовжувалася і розширювалася, хоча варто зазначити, що крім мене і директора Чеського інституту, ми, мабуть, єдині директори, які весь час залишаються в Україні разом зі своїми співробітниками. 

Чому ви вирішили залишитися тут, незважаючи на загрозу?

Я вже був директором інституту з 2010 по 2014 рік. Тож маю певний досвід, тим більше, що в цей період реалізовувалося багато проєктів. Це був час польського головування в Раді Європейського Союзу — для мене дуже важливо, що я повернувся до Києва, оскільки ми починаємо головувати в Раді вдруге. Це також був час проведення Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році. Я пам'ятаю, що в листопаді 2013 року я був на святкуванні Дня Незалежності, організованому Генеральним консульством у Севастополі, а в квітні 2014 року я був на відкритті приміщення нашого Генерального консульства в Донецьку. Це був також, звичайно, час, коли кількома місяцями раніше розпочалася Революція Гідності.

Звичайно, я усвідомлюю, звідки і коли я приїхав. Моя сім'я залишилася в Польщі. Однак я не сумніваюся, що це час, коли дипломати повинні стояти перед вибором. Я зробив цей вибір свідомо, хоча, безумовно, міг би поїхати кудись в інше місце і працювати в більш безпечному місці. 

Але я зробив цей свідомий вибір з кількох причин. По-перше, це час, коли в Україні відбуваються події, які матимуть дуже великий вплив на безпеку Центральної та Східної Європи

З іншого боку, це також вираз солідарності з людьми, які залишилися тут або тільки повертаються і хочуть жити відносно нормальним життям.

І як на це впливає робота Інституту?

Ми не стоїмо зі зброєю в руках, але ми, в певному сенсі, є для них підтримкою в цей дуже складний час. І ми не знаємо, чим ця ситуація закінчиться. Ми тут, ми працюємо пліч-о-пліч. 

Тільки за минулий рік нам вдалося разом з нашими українськими партнерами зробити понад 90 проєктів. Ці події, звичайно, були зосереджені навколо Києва чи західної України, але ми також були активні в Одесі чи Харкові. Я дуже часто чую від людей з культури, мистецтва або від українських урядовців, що вони вдячні за мою і нашу присутність тут. 

Основою діяльності таких інституцій є промоція польської культури, організація виставок, зустрічей чи виступів польських митців, розбудова співпраці на цих інтелектуальних рівнях. Але війна, безумовно, змінила це? 

Звичайно, змінила. Звичайно, все змінюється природним чином, але це не означає, що ця діяльність повністю звузилася до віртуального простору. Ми намагаємося, звертаючи увагу на безпековий аспект, йти назустріч людям. У жовтні 2024 року в межах проєкту «Дні польського кіно в Харкові» ми організували показ фільму «Селяни». 

Люди, які прийшли на нього натовпами, казали, що раді можливості познайомитися з частинкою польської культури. 

Великою популярністю користуються зустрічі з польськими письменниками. Наприклад, на зустріч з Войцехом Тохманом, який також працює тут волонтером, допомагаючи вивозити тварин з прифронтових територій, що відбулася у Львові чи Києві, прийшло понад 200 людей. При тому середній вік учасників — 20-25 років. Люди, які знають про його роботу як репортера, а також як громадського активіста і журналіста. А після зустрічі з автором вишикувалася годинна черга за автографами — це дуже вражає і налаштовує оптимістично. Так само було і з Павлом Решкою та його «Столом з видом на Кремль». Спочатку книга викликала різні реакції та емоції, але коли люди заглибилися в неї, то зрозуміли, наскільки вона своєчасна і критична щодо Росії. Вони побачили в ній зовсім іншу та цікаву перспективу: перспективу польського репортера.

Ще однією такою подією став 11-й Міжнародний фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі. Дивовижно, як люди з різних куточків світу, які знають, що в країні йде війна, все ж таки ризикують і приїжджають в Україну, щоби бути тут і взяти участь у цьому фестивалі. Це були не лише митці, але й письменники, перекладачі, науковці, як з Польщі, так і з-за кордону. ШульцФест — це подія, яка організовується вже понад 20 років, але користується великою пошаною в науковому світі та має величезну впізнаваність. Ніхто вже не сумнівається, що Шульц народився в Дрогобичі. У 2012 році Юрко Андрухович зробив новий переклад Шульца українською мовою, і тепер українці також можуть ним насолоджуватися і пишатися. 

Я думаю, що це чудовий приклад того, яка величезна трансформація відбулася у свідомості українців, що їхня культура є не лише українською, але й переплетена з польською, єврейською, німецькою, румунською чи угорською. І вона є частиною європейської великої національної спадщини, виплеканої в Україні.

Але Інститут також має кілька таких проєктів, які є нашими флагманськими проєктами. Після трирічної перерви повернулася Літературна премія імені Юзефа Конрада-Коженьовського для молодих українських письменників і письменниць. Ця премія була заснована Польським Інститутом у Києві у 2007 році. Серед лауреатів — такі видатні постаті української літератури, як Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Таня Малярчук, Софія Андрухович, Артем Чех та Вікторія Амеліна, яка померла внаслідок поранень, отриманих після звірячого ракетного обстрілу піцерії «Ріа» в Краматорську. Лауреатом цієї нагороди 2024 року став Андрій Любка, поет, прозаїк, есеїст, великий друг Польщі, а також волонтер, який веде активну діяльність від початку повномасштабної війни. Він вже доставив на фронт понад 300 автомобілів.

Після п'ятирічної перерви повернувся конкурс імені Єжи Ґедройця на кращу наукову роботу про польсько-українські та українсько-польські відносини. Це надзвичайно важливий проєкт. Він показує, наскільки великим є інтерес до відносин між нашими країнами, і як вони відображаються в науці. Минулого року було подано понад 17 таких робіт, але ми знаємо, що їх було набагато більше з такою тематикою. 

Можливо, діяльність Інституту не є чимось таким, що могло б суттєво переломити всю ситуацію і змінити долю війни, але, з іншого боку, вона підкреслює той факт, що ми разом з українським суспільством даємо заохочення чи бачення певної нормальності. 

Це все звучить дуже обнадійливо, особливо в контексті наших складних політичних відносин та суспільних настроїв, які змінюються як в Україні, так і в Польщі. Антиукраїнські настрої в Польщі зростають, так само як і неприязнь до поляків в Україні. Ми особливо відчуваємо це в соціальних мережах, і тут виявляється, що ми можемо подивитися на польсько-українську співпрацю через призму діяльності Інституту, що дає багато свіжості і надії.

Я б не був настільки критичним, як ви. Або, інакше кажучи, не був би таким песимістом. Звичайно, ці настрої коливаються, і це природно. Війна суттєво впливає на сприйняття, є навіть втома від цієї теми. З іншого боку, важливо розуміти, що досі поляки та українці бачать один в одному стратегічних партнерів, бачать, що ці двосторонні відносини постійно розвиваються, незважаючи, звичайно, на певні розбіжності та розбіжності в поглядах. 

Якщо ми подивимося, скільки українців навчається в Польщі, скільки українців вивчає тут польську мову, то це означає, що є величезний інтерес до Польщі

Ми бачимо це, наприклад, на прикладі Школи польської мови, яка діє при Польському інституті і в якій навчається понад 120 учнів. Серед цих людей є також люди з Канцелярії Президента, з Міністерства закордонних справ.  Наші відносини мають тенденцію до постійного зростання і розвитку, що показує наша щоденна робота.

Тобто війна, яка є страшною, парадоксальним чином допоможе нашим народам зблизитися?

Вона вже допомогла. Ми повинні пам'ятати, що сталося у 2022 році, як поляки відкрили свої домівки для людей, які тікали від війни. Але ця допомога триває, поляки досі допомагають Україні, навіть їздять з підтримкою солдатів на саму лінію фронту. 

Це чудовий приклад того, що це був не просто спонтанний порив, а свідоме і послідовне рішення, особливо з огляду на початковий наратив — що ця спецоперація триватиме три дні, або що війна закінчиться через кілька тижнів. Ніхто не розраховував, що за мить буде вже три роки. І хоча ця сумна річниця вже близько, українці будуть боротися і продовжуватимуть утримувати свою незалежність. Україна відстояла свою незалежність і однозначно обрала свій цивілізаційний шлях на майбутнє. 

Це дуже сильне твердження, що Україна захистила свою незалежність. Нещодавно я розмовляв з Матеушем Лаховським, який сказав, що на даний момент загроза з боку Росії є найбільшою з весни 2022 року, коли російська армія відійшла з-під Києва, і війна йде не за Донецьку область, а за незалежність України. Чи точно все найгірше вже позаду?

Наразі я не маю жодних сумнівів, що Україна відстояла свій суверенітет. У лютому чи березні 2022 року ця ситуація могла б скластися зовсім інакше. Українці показали своїм ставленням, а також своєю хоробрістю, що навіть якщо певні території все ще перебувають під російською окупацією, Києвом керує демократичний український уряд. 

Народ усвідомлює, з ким він хоче співпрацювати, і усвідомлює, з ким він обрав своє цивілізаційне майбутнє. Здається, зараз ні в кого не виникає сумнівів, що Україна може розглянути можливість вибору іншого союзу, окрім союзу із Заходом — НАТО та Європейським Союзом. 

На даний момент цей альянс із західною цивілізацією є даністю, навіть якщо він коштує величезної ціни. І я говорю не тільки про загиблих і поранених, про територіальні втрати, а й про повсякденне життя, тому що війна жорстока до дітей, які втрачають дитинство, не маючи можливості ходити до школи, до студентів, яким важко вчитися, до тих, хто втратив роботу, тому що їхні підприємства і робочі місця піддалися бомбардуванням. 

Наразі дуже багато залежить і від нас, від Заходу, від того, чи продовжимо ми підтримувати Україну і допомагати їй у відбудові — дослівній відбудові, але також і в інтелектуальній відбудові

Надзвичайно важливо, щоб Україна змогла відновити свій людський потенціал, зважаючи на те, що значна частина українців виїхала з країни в різні куточки світу ще до війни. Багато залежить і від самої української влади, яка має показати українцям, що залишилися на Заході, що варто повертатися і відбудовувати свою країну.

‍

Переклад: Анастасія Канарська