Ексклюзив
20
хв

Краса і війна: як розширити бізнес у прифронтовому регіоні і досягти успіху

«Можливо, я це робила для того, щоб не збожеволіти від страху, але це мене і врятувало. Бо сидіти склавши руки — не моя тактика», — бізнесвумен з Кривого Рогу Леся Кодацька

Юлія Малєєва

Салон краси після обстрілу російською армією. Фото: приватний архів

No items found.

Уродженка Кривого Рогу Леся Кодацька у б’юті-бізнесі віддавна: ще у 2014 вона відкрила у своєму місті салон краси. А у 2023, під час повномасштабної війни, підприємиця вирішила розширити власну справу — і до салону краси додався ще й трихологічний центр. Постійні обстріли, періодична відсутність світла та води, вибиті у закладі шибки внаслідок вибухової хвилі — ніщо не завадило Лесі працювати, розвиватись та досягати поставлених цілей.

Через стреси в українців проблеми з волоссям

Трихологія як бізнес-напрямок зацікавила Лесю Кодацьку ще до початку вторгнення Росії в Україну. За її спостереженнями, багато українців зіткнулись з проблемою втрати волосся через наслідки коронавірусної інфекції:

— Під час пандемії COVID-19 чимало людей почали скаржитись на випадіння волосся, в тому числі й я. Бачила, що клієнти нашого салону запитують про процедури для його відновлення. Тому захотілося додати відповідний напрямок до переліку б’юті-послуг у салоні. Однак коли я заглибилась в цю тему, то зрозуміла, що тут потрібен медичний підхід. Вирішила відкрити цілий трихологічний центр. Але прийшла війна… 

З початком війни запит на консультації трихолога лише зріс: через стреси у багатьох українців погіршилось самопочуття, а це, своєю чергою, позначилось й на зовнішньому вигляді.

— За час існування нашого салону краси ми і клієнтську базу напрацювали, і налагодили систему роботи. Але новий напрямок — це також нова цільова аудиторія. Наприклад, раніше до нас нечасто звертались чоловіки, а зараз серед нових клієнтів їх чимало.Також ми дещо змінили пріоритети роботи: якщо досі концепція була побудована навколо теми краси, то тепер акцент більше на здоров'ї. Наші клієнти — це люди, для яких важливо не просто «навести красу», — додає підприємиця.

Можливості під час війни

Кодацька зізнається: відкрити трихологічний центр — процес не з простих. Для цього необхідно отримати медичну ліцензію, залучити фахових лікарів. Окрім того, потрібно знати клінічні протоколи та розумітися на сучасних засобах і методах лікування.

— Наразі в Україні існує небагато методів лікування, які ухвалені Міністерством охорони здоров'я. Часто у наших лікарів просто «зв'язані руки», оскільки вони повинні лікувати згідно з чинним клінічним протоколом. І, відповідно, інколи не вдається розв’язати проблему тим же шляхом, яким це робитимуть в європейських чи американських центрах, де можливості значно ширші. Трихологічне лікування вимагає кваліфікованого підходу. Наприклад, деякі проблеми з волоссям можуть провокувати навіть хронічні захворювання, звичайними косметичними засобами тут не обійдешся. Отримання ліцензії МОЗ України [наявність ліцензії свідчить про те, що послуги закладу відповідають рівню, визначеному державою як необхідний. — Ред.] — ще не означає успіх нової справи.

Бізнесвумен не приховує, що відкрити трихологічний центр — процес не з простих. Фото: приватний архів

Як зізнається Леся, їй дуже допомогла участь у ґрантових програмах — урядової «єРобота» та від БФ «Жіночі можливості в Україні». Завдяки такій підтримці вдалося написати ефективний бізнес-план, а ще — придбати необхідне обладнання для центру. Також підприємиця презентувала свій стартап в рамках акселераційної програми «Відважна» для українок, які заснували мікро- чи малий бізнес, або мріють розпочати власну справу.

Леся Кодацька не приховує: розширювати власний бізнес було не страшно, але не очікувала, що все вдасться реалізувати так швидко:

— У мене все склалось так, як ніби так і мало бути. На початку 2023 року стартувала акселераційна програма «Відважна», в якій я взяла участь. Я намагаюсь не пропускати подібні можливості, беру участь у різних навчаннях. У рамках презентації свого проєкту я вперше озвучила, що мені хочеться відкрити трихологічний центр з ліцензією МОЗ, в якому працювали би фахівці з медичною освітою. Тоді мені здавалося, що реалізація плану займе кілька років. Однак вже через два місяці я знайшла відповідне приміщення. Воно знаходиться навпроти мого салону і завжди мені подобалося. Одного дня я побачила, що там відкриті двері — зайшла і познайомилась з власником, він рідко бував на місці. Приміщення виявилось дуже красивим та світлим: мені всі «карти лягли» — йди і роби. 

Трихологічний центр Лесі займає приміщення вдвічі більше, аніж її салон краси. Наразі у штаті працює трихолог, дерматолог, реабілітолог. Окрім того, бʼюті-послуги клієнтам закладу надають і перукарі:

— Ми намагаємось навчати наших майстрів так, щоб вони працювали не лише з позиції «гарно», але передусім, щоб це було «здорово». Ми не пропонуємо клієнтам процедури, які можуть негативно впливати на здоров'я шкіри голови й волосся. Трихологія — це вузька спеціалізація дерматології, яка потребує знань. Тому ми увесь час вдосконалюємось і заохочуємо наших спеціалістів постійно підвищувати свою кваліфікацію.

Без світла, води і вікон

Дніпропетровщину російські війська обстрілюють регулярно — ракетами та артилерією. У Кривому Розі, невдовзі після відкриття трихологічного центру Лесі Кодацької, стався «приліт»: ворожа ракета впала поряд із закладом, вибуховою хвилею вибило всі шибки:

— Був дуже потужний вибух, не залишилось жодного вцілілого вікна. Лише у той день, коли служби розгрібали завали, ми не працювали. А вже з наступного — приймали клієнтів. Ані дня без роботи, усе відбудували власним коштом.

Салон після російського обстрілу. Фото: приватний архів

Провадити бізнес в Україні під час війни — це не лише постійні загрози ракетних обстрілів, але теж періодична відсутність світла та води, додає бізнесвумен:

— Після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС, у Кривому Розі не було води. Нам тоді ще відносно «пощастило», адже саме в нашому районі водопостачання працювало, але з перебоями. Зі світлом була та ж історія. Ми мусили підлаштовуватись під обставини. Тож першочергово вирішили питання з генераторами. У нас, мабуть, вже нікого не здивуєш тим, що бізнес продовжує працювати навіть за відсутності електропостачання.

Війна — це страшно, але ще страшніше — нічого не робити

У трихологічному центрі Лесі Кодацької клієнтам підбирають не лише необхідні лікувальні, але також й доглядові засоби. Уся наявна у них косметика проходить особливий відбір.  

— Ми працюємо лише з тією доглядовою косметикою, яка сертифікована в Україні. Окрім того, для нас дуже важливо, щоб ця косметика не була завезена через РФ, щоб це не були бренди, які підтримують країну-агресорку, або ж бренди, які досі не вийшли з російського ринку. Це дещо обмежує у підборі продукції, однак така наша свідома позиція, — розповідає жінка.

Війна, а також інші зовнішньополітичні обставини впливають і на логістику постачання необхідних для бізнесу обладнання, матеріалів та засобів. Затримки відбуваються через зміну торгових шляхів, порушення логістичних ланцюжків, а також через блокування польськими перевізниками кордону з Україною.

Леся Кодацька радить не зупинятись під час війни, навпаки, слухати своє серце і діяти. Фото: приватний архів

Попри усі виклики, Леся Кодацька переконує, що не шкодує про своє рішення розширювати бізнес у прифронтовому регіоні:

— Коли я планувала проєкт, у мене було чимало страхів, сумнівів. Я думала: «Господи, що я роблю, коли тут небезпечно навіть спати лягати». Але якщо ти ухвалюєш рішення не сидіти склавши руки, то треба рухатись вперед. Ми не знаємо, як довго триватиме уся ця ситуація. Але ми вже ніколи не повернемось у ті довоєнні чи доковідні, чи ще якісь часи. Люди продовжували жити у будь-якій ситуації.

Тим, хто сумнівається у доцільності своєї справи, Леся Кодацька радить прислухатись, до чого лежить душа. І діяти:

— Мені було дуже страшно втратити час, «законсервуватися». Зараз я дуже рада, що йшла вперед незважаючи ні на що. Можливо, я це робила для того, щоб не збожеволіти від страху, але це мене і врятувало. Бо сидіти склавши руки — не моя тактика.

No items found.

Журналістка, працювала директоркою та головною редакторкою ІА «ВСН», кореспонденткою ІА «Волинські Новини». Випускниця курсу «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру журналістики Київської школи економіки. Магістр української філології.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Лютий 2022 року, який ніяк не закінчується

Якщо для багатьох українців 24 лютого 2022 року — це день, коли все змінилось безповоротно, то для Анжели такий день настав раніше – 8 лютого. Того дня її коханий чоловік загинув в автокатастрофі. В одну мить жінка стала вдовою з двома доньками: старшій було 14 років, а молодшій — лише 8 місяців.

«І от як це сталось 8 лютого, то цей лютий 2022 року  для мене досі триває», — розповідає вона.

На початку травня 2022 року жінка наважилась виїхати. Все, що з собою захопили, вмістилось в невеликий багаж. Їхала тижнів на два — перечекати. Покинула будинок, власний бізнес, вивозила найдорожче — дітей.

Лютий 2022-го року став для Анжеліки найстрашнішим в її житті

Спершу поїхала в Дніпро, орендувала кімнату в готелі, але грошей було небагато, треба було шукати інший прихисток. Побачила оголошення, що один із санаторіїв на Волині приймає переселенців, тож приїхала сюди. 

Утім це не всі випробування, які випали на її долю. У Бахмуті стерегти будинок залишились батьки чоловіка. Та в липні 2022 року вони потрапили під обстріл. Свекор залишився без ніг, в свекрухи — теж поранення кінцівок. 

— Я просила, щоб їх перевезли до Луцька, щоб я могла за ними доглядати, бо ж куди мені їхати — молодша донька геть маленька. Один фонд мені на рік винайняв в місті будинок, тож ми змогли переїхати з прихистку в санаторії, — згадує Анжеліка.

Продовжила справу чоловіка

А життя тривало, діти підростали. Старша донька вступила на навчання до медичного коледжу. Молодшій виповнився рік. 

— Удома, в Бахмуті, в чоловіка була коптильня домашня. Для себе, для друзів і родичів часто коптив рибу, я теж йому допомагала. Коли приїхала до Луцька, я й згадала про це. З дозволу власників на подвір’ї поставила маленьку коптильню під накриттям, купила кілька скумбрій і запропонувала дівчатам-переселенкам спробувати. Їм сподобалось. Створила групу в соцмережах. А паралельно в Луцьку проводили курси з економічних можливостей для жінок, чий бізнес постраждав від війни, де вчили писати бізнес-план на грант. Було кілька наборів.

Мене кілька разів кликали взяти участь, але я все відмовлялась. Куди мені — батьки хворі, дитина маленька на руках. На третій набір таки погодилась, та й то збиралась лише повчитись, але не складати жодного бізнес-плану

Анжеліка взяла участь в курсах «Економічні можливості для жінок, які постраждали внаслідок війни» від громадської організації «Розвиток Волині», що проходили на початку 2023 року. Проєкт був спрямований на тих, хто прагнув відновити власний бізнес або хотів започаткувати нову справу на новому місці. Повчившись, бізнес-план Анжеліка таки написала. Вирішила протестувати ідею коптити рибу. 

Там же, на курсах, познайомилась з Ольгою Стоногою з Харкова, яка згодом стала її компаньйонкою. Ольга спершу хотіла продавати жіночий одяг, але потім вирішила підтримати ідею Анжели. Бо хоч і сама не надто мала справи з копченням риби, але її батьки раніше займалися копченням м’яса, тож приблизне уявлення точно було.

— Так ми з Олею другий рік і барахтаємось, — посміхається Анжеліка.

Анжеліка на місцевому ринку зі своєю продукцією

Анжеліка і Ольга перемогли у конкурсі бізнес-проєктів для жінок, організованого луцьким кар’єрним хабом «ВОНА» у 2023 році за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення. Цей конкурс давав жінкам, які опинилися у складних життєвих обставинах, шанс реалізувати свої підприємницькі ідеї. Завдяки гранту вдалось докупити обладнання: морозильну камеру, ваги тощо.

І закрутилося. Починали з кількох видів риб, а нині в асортименті Анжели та Ольги — більш як 30 найменувань. Це в’ялена, копчена, солена риба і морепродукти: креветки, мідії, кальмари, марлін, форель, тунець, лосось, горбуша, скумбрія. Завдяки ще одному гранту вдалось винайняти цех. 

Це лише частина асортименту рибних страв від Анжеліки Сищенко

Рибні зірки на ринку

Крафтову рибу тепер можна придбати на фермерських ринках і на виробництві. 

— Щосуботи ми приїжджаємо на фермерський ринок у Луцьку, а щочетверга — їдемо у Ківерці (невелике містечко за 20 км від обласного центру). Коли на ринок приїжджаємо, у нас завжди класний настрій, всі підходять, нас вже знають. Ми пропонуємо продегустувати, пропонуємо сети, нарізки з різних видів риби. Дзвонять, просять поради: «От нас 10 дівчат, збираємось в лазню, що порадите взяти?». Ми і нарізку зробимо, і креветки, мідії запропонуємо. В соцмережах постійно розказуємо, показуємо, що ось — щойно нова партія зготувалась — приїжджайте або приходьте на ринок. Маємо сторінки в соцмережах. Завжди маємо в наявності свіжу продукцію у себе на виробництві, якщо хтось хоче придбати самовивозом.

Анжеліка ділиться процесом — від сировини до готового продукту треба кілька днів роботи: рибу треба розморозити, зачистити, засолити, вона певний час ферментується, потім її треба промити, посушити, і тоді — коптіння. На виготовлення партії копченої скумбрії, наприклад, треба витратити 3 дні.

— Це розказувати зараз легко, а насправді нам було непросто: знайти обладнання, знайти гарну сировину, знайти постачальників. Коли починала свою справу — дзвонила до знайомих в Авдіївку (місто в Донецькій області, сильно постраждало від боїв, з лютого 2024 року окуповане росіянами. — Авт.), які мені дали номер їхніх конкурентів у Києві. Ті, своєю чергою, ще порадили звернутись до постачальників зі Львова.

Почула, що на Волині в Оконську (село за 80 км від Луцька) вирощують форель. Поїхала туди, купила живої форелі, щоб спробувати, чи вийде рибу приготувати. Отак по крихтах, по своїх каналах все шукала, збирала все

Потроху підсадили місцевих на свою рибу, каже Анжеліка:

— Бо тут, на Волині, люди більше їдять прісноводну — щуку, карася, товстолоба. А ми їм запропонували тунця, марлін, масляну, різні балики (просолені й пров’ялені спинні частини червоної риби), юколу (в’ялена риба тривалого зберігання за рецептами народів Півночі й Далекого Сходу).

Анжеліка та її партнерка підсадили місцевих мешканців на свої смаколики

Від старту проєкту, розповідає Анжеліка, їм з партнеркою вдалось вирости разів у п’ять. Доводиться постійно вчитися, імпровізувати, тестувати нові ідеї і рецепти. Звичайно, додає жінка, продукція, яку вони виготовляють, — дорожча, аніж магазинна. І річ навіть не в обмежених партіях чи крафтовості, а в тому, що продукт натуральний, без консервантів, які збільшують термін зберігання.

Анжеліка і Ольга мріють про власний стаціонарний магазин. Навіть написали проєкт:

— Цього літа виграли декілька грантів, писали бізнес-плани на свій фірмовий магазин. Планували, щоб у нас там було три відділи: охолоджена риба і заморожена, готова продукція (тарталетки з рибою, салати, шпажки, рибний фастфуд), і третій відділ — готова копчена риба, солена, в’ялена, вакуумована. Бо у Луцьку насправді немає таких магазинів з таким великим вибором, як ми собі запланували. Але, коли порахували, то зрозуміли, що ми ще до цього не доросли, це надто великі гроші. Нам треба мінімум у чотири рази вирости, щоб утримувати такий магазин: треба мати хороший склад, запустити хорошу рекламу, зробити гарну вивіску, навчити продавців.

Нам не хочеться мати якийсь маленький магазин, як на ринку, а мріємо про великий якісний магазин. Тому ми реалізацію цієї ідеї поки призупинили і докупили собі за виграні кошти на виробництво додаткове необхідне обладнання
Анжеліка та її напарниця мріють відкрити великий магазин

Найбільший біль Анжели — відсутність житла. Серед руїн Бахмута залишився і її рідний дім. А у Луцьку вона мусить винаймати квартиру. Житло — дороге. Заощадити не виходить.

— Мене часто питають, чому я тут сиджу в Луцьку. Батьки зараз переїхали в Київську область, там їм надали житло, і мене кличуть. Колеги з інших міст розповідають, як їх там підтримують… Я й сама не знаю, що мене тримає. Ідей — багато, є куди рости, розвиватися, але оця відсутність свого житла дуже стримує. Все, що заробила, все і витратила. А ще ж діти, якщо молодша донька захворіє і не піде в садочок, то я не піду в цех. Не накоптила — не продала. Не продала — не заробила. І це дуже образливо: в мене був дім, але його просто в одну секунду не стало і тепер мушу все сама. Я пів життя працювала і в 40 років опинилась на вулиці з двома сумками — і треба починати все заново. Це ж скільки мені буде, коли я зароблю на нове житло? Соціальні виплати з мене зняли, бо я фізична особа-підприємець. Тому, коли мене часто запрошують на різні заходи, розповідають, як мною і моєю історією пишаються, — це трохи тригерить, — відверто каже підприємиця, однак, додає, здаватись не збирається.

Попри всі труднощі, жінка не збирається зупинятись на досягнутому

Всі фото: з приватного архіву

20
хв

Крафтова риба за 1000 км від дому: історія бізнесу бахмутянки

Юлія Малєєва

Сімейна пасіка перетворилась у бізнес

Faina Bee — сімейний бізнес, який виріс на родинній справі, розповідає співзасновниця бізнесу Катерина Водолажська. Кілька поколінь родини її чоловіка мали пасіку. Зараз крім традиційного меду тут виготовляють та реалізовують вощину для свічок і медові десерти: крем-мед (мед з сублімованими фруктами та ягодами, кремований за спеціальною технологією) та горішки в меду. Зараз на сімейній пасіці 90 вуликів, але їхню кількість хочуть збільшити до 140, розповідає Катерина:

— Ми планували збільшити кількість вуликів ще у 2022 році. Тоді ми тільки мали пасіку і продавали мед заготівельникам, але гуртова ціна знизилась. Тож ми думали спробувати створювати медові десерти, які набирали популярності. Але замість цього були змушені через вторгнення тимчасово виїхати в Івано-Франківську область. 

Пасіки залишились на Харківщині. Фото: приватний архів

Пасіку не перевозили — батьки залишились її доглядати, а Катерина з чоловіком в іншому місті міркували над планом розвитку своєї справи. На початку 2023 року подружжя повернулось у Харків і почало втілювати свій план виготовляти перші медові десерти:

— Восени 2023 року вже були непогані продажі. До цього часу ми вже отримали декілька грантів, і завдяки цим коштам отримали експлуатаційний дозвіл на харчове виробництво. Ці дозвільні документи було доволі складно зробити, бо чинне законодавство дуже суворо регламентує всі процеси. 

Наразі вся продукція Faina Bee виготовляється з дотриманням політик і процедур НАССР (система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок; наявність сертифікатів НАССР дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції. — Авт.).

Для чого це робили? По перше, щоб працювати у правовому полі, по-друге — щоб мати можливість вийти на більші ринки, великі торгові мережі, по-третє — це впевненість у собі і якості своєї продукції. І будь-який клієнт може ознайомитися з документами, які засвідчують якість продукції, розповідає Катерина:

— Для маленького виробника отримання таких дозволів — це максимально дорого. А ще — майже всю інформацію про те, що і як треба робити, коли і які документи подавати, доводилось шукати самотужки. 

Мед у десертах Faina Bee — власний, а бджільництво — ціла наука. Ситуація з обстрілами у прифронтових регіонах знову напружена, а бджоли дуже погано реагують на звук, тож розводити їх на Харківщині непросто. Комахи постійно намагаються кудись полетіти в пошуках тихішого місця, додає Катерина, Тому для збору меду пасіку возять по західній частині області, де менше прильотів і немає такого забруднення повітря. 

Утім це не всі виклики. Місто, яке постійно зазнає обстрілів, дуже потерпає через зруйновану енергетичну інфраструктуру. У Faina Bee є декілька виробничих приміщень: виробництво десертів та окремо — виробництво вощини, пояснює Катерина:

— Магазин з виробництвом десертів розташований поруч з медичним закладом і там світло майже не вимикають. А ось там, де розташоване виробництво вощини, електроенергія вимикається і спланувати взагалі нічого не можна, бо навіть встановлених графіків не дотримуються. Наприклад, світло мають вимикати з 9:00 до 16:00, а насправді його немає з 7:00 до 18:00. Якщо використовувати генератори, то собівартість продукції буде занадто високою.

Як крафтовим виробникам шукати клієнтів

З попитом на медову продукцію нині доволі складна ситуація, додає підприємиця. Faina Bee розраховує більше на роздрібного покупця, а людей у Харкові поменшало. Особливо медові десерти купували дітям, але багато сімей з дітьми виїхали. Крім того, купівельна спроможність людей дуже знизилась.

Щоб залучати нових покупців, вирішили розклеювали листівки на під’їздах, шукати інші точки збуту — розмістили свою продукцію в кількох невеликих магазинах, але через обстріли деякі з торгових точок або закрились, або там припинились продажі. А ось щоб крафтовому виробнику потрапити на полиці великих супермаркетів, крім цілої низки дозволів і сертифікатів, треба ще пройти тривалу процедуру погодження:

— У великих супермаркетах велика бюрократія. Ми зараз листуємося з однією такою мережею. Але це складно, попри те, що ми маємо всі сертифікати за системою НАССР.

Один із варіантів продажу продукту — через соцмережі. Фото: приватний архів

Ще один варіант продажів — соцмережі. Та, зізнається Катерина, щоб правильно їх вести, треба наймати фахівця і вкладати гроші в рекламу:

— Ми зіткнулися з тим, що наша маржа не дозволяє просуватися в інстаграмі максимально ефективно. Ціна за клієнта виходить 3 долари, а в нас один продукт стільки коштує. СММ-агенції, таргетологи, які могли б допомогти, не дуже хочуть спрацювати з малим бізнесом, бо орієнтуються на більший бізнес і більші рекламні бюджети. Тому ми зараз розробляємо сайт і будемо запускати контекстну рекламу, щоб до нас йшли люди, які вже мають запит на нашу продукцію.

Наразі власники Faina Bee міркують над тим, щоб вивести свою продукцію на експорт, але для цього теж потрібно пройти ще низку дозвільних процедур (залежно від країни, в якій планують продавати). Щоб працювати на міжнародних маркетплейсах, треба ще й розбиратися в митних процедурах: знати, яка країна може не пропустити такий товар через кордон.

20
хв

«Бджоли весь час хочуть полетіти у тихіше місце»: як провадити медовий бізнес під обстрілами

Юлія Малєєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Єврейські погроми і агресивні мігранти. Як Європу шатають гібридними війнами осі зла?

Ексклюзив
20
хв

Що буде завтра?

Ексклюзив
20
хв

Зворотний відлік для Шольца: як політична криза в Німеччині впливає на Україну та європейську безпеку

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress