.avif)
Влітку оренда квартир у 4-5 разів дорожча, ніж взимку
Олеся Марчук з Києва приїхала до Болгарії з мамою, сином-школярем та кішкою у березні 2022 року. До болгарського міста Святий Влас вирушили, бо раніше часто тут відпочивали.
— Ми знали місто і були у добрих стосунках з однією болгарською родиною, — розповідає Sestry Олеся Марчук. — Ці люди нас зустріли і допомогли влаштуватися в готель, де місцева влада розміщувала новоприбулих українців. У березні всі готелі на узбережжях порожні, тому місць вистачало. Нас одразу попередили, що у готелі зможемо жити до 1 червня — тобто до початку туристичного сезону.
Проживання було безкоштовним. Передбачалося, що харчування мало бути безкоштовним теж, але в нашому готелі «Чайка» з цим було складно — на обід, наприклад, могли дати лише терту моркву чи одну чашку супу на трьох. Тому їжею забезпечували себе самі. На нашу родину із трьох осіб виділили один номер. Знаю, що деякі українці залишились у готелі на літо, але вже за доплату. Суми, які вони платили, не надто відрізнялися від вартості оренди квартири. Ба більше — адміністрація готелю могла підселити до них у номер інших людей — якщо, наприклад, вас двоє, а номер на трьох.
Ціни влітку в Болгарії злітають до небес. Це стосується як готелів, так і квартир. Навіть якщо ти постійний орендар, який винаймає одну й ту саму квартиру роками, ціна однаково може відрізнятися залежно від сезону
Наприклад, місяць оренди нашої невеликої квартири з однією спальнею та кухнею-студією не в сезон коштує 250 євро (плюс комунальні послуги), а за кожен літній місяць потрібно віддавати більше тисячі євро. Хазяїн може запропонувати заплатити одразу 5 або 6 тисяч євро на рік уперед. Таким чином у перерахунку виходить дещо дешевше. Але далеко не всі мають змогу відразу віддати такі гроші.
Соціальних виплат для українських біженців у Болгарії немає.
— За весь час, який ми перебуваємо в Болгарії, нам один раз виплатили 350 левів (близько 175 євро), — каже Олеся. — Оскільки ми з моєю мамою вважаємося різними сім'ями, вона отримала таку саму суму. На цьому все. У Болгарії для українців немає допомоги з безробіття, тож працюєш ти чи ні — нікого не хвилює.
Те саме з освітою дітей: якщо українська дитина не ходить до школи, ніхто не відправлятиме її туди силоміць.
Влада українцям не допомагає, але й не заважає. Якщо в тебе є гроші, щоб винаймати житло і себе забезпечувати — залишайся. Якщо грошей немає, їдь додому
Тому більшість українців, яких я знаю, працюють. Незнання болгарської тут не є великою проблемою — особливо зараз, коли у Святому Власі на вулицях частіше можна почути українську, ніж болгарську. Українці вже відкрили тут свої ресторани, розважальні центри, дитячі кімнати, кав'ярні, магазини, салони краси, студії йоги.
Більшість болгар розуміють російську, а тепер уже й українську. Англійської не знають. Я після приїзду почала ходити на курси болгарської, склала іспит на А1. Вивчати мову далі не бачила необхідності, бо все моє коло спілкування тут — українське.
За спеціальністю Олеся — лікар-гінеколог. Але в Болгарії зараз працює масажисткою:
— Курси масажу я закінчила ще в Україні, під час пандемії коронавірусу. З того часу підробляла, роблячи масажі колегам та подругам. Мені вже давно хотілося піти з гінекології, і переїзд до Болгарії цьому сприяв.
Почалося все з того, що я запропонувала свої послуги масажистки українцям, з якими проживали в одному готелі. Придбала масажний стіл, купила всі необхідні речі, почала шукати клієнтів в українських групах. Ще ми з сином роздруковували листівки з моїм номером телефону і підкладали їх під двірники машин з українськими номерами. База моїх клієнтів стала зростати. Тепер заробітку вистачає, щоб забезпечувати родину.
Влітку кожен мій день розписано — дуже багато клієнтів. Взимку буде не так. У Болгарії навіть такі бізнеси, як мій, залежать від сезону.
Живеш у готелі — працюй 24 години на добу!
— У Болгарії без знання болгарської та підтверджених дипломів ти або працюєш у сфері послуг, орієнтованої на українців, або у клінінгу. Останній варіант вельми поширений, — розповідає Sestry Олеся Шикірлицька з Одеської області, яка переїхала із сином-школярем у болгарське місто Варна.
— Коли влітку 2022 року потрібно було або виселятися з готелів, або платити за подальше перебування, адміністрації готелів пропонували українкам роботу — у клінінгу чи на кухні. Обіцяли восьмигодинний робочий день із проживанням.
Чимало дівчат погодилися, але потім пошкодували: виявилося, що оскільки ти мешкаєш у готелі, то насправді працюєш 24 години на добу.
Якщо, наприклад, вночі потрібно щось прибрати, це робитимеш ти — попри те, що це не за графіком і зміна не твоя
Я теж спочатку хотіла влаштуватися на роботу в готель, але коли сказала, що приїжджатиму в призначений час (бо вже жила в орендованій квартирі), мені відмовили — їм потрібні були люди, які були б під рукою цілодобово.
У певному сенсі ринок працевлаштування у Болгарії більше нагадує український, ніж західноєвропейський. І ринок оренди також. Житло навіть для довгострокової оренди знайти нескладно — довідок про доходи чи відгуків від попереднього орендодавця ніхто не запитує. Є гроші — заселяйся хоч завтра. Але й виселити тебе можуть будь-якої миті. Ми, наприклад, зараз шукаємо іншу квартиру, бо ту, де живемо, господар пообіцяв своїм знайомим. Знаю дівчат, до яких господарі заходили у квартиру за їхньої відсутності, переставляли там речі. Все залежить від того, на яку потрапиш людину.
Чимало болгар співчувають українцям, ставляться доброзичливо. Але не всі. Тут можна зустріти людей, які прихильні до Росії, тому що вважають, що Москва звільнила їх від турецького ярма. Зустрічаються й українці із явно проросійськими поглядами
Серед батьків однокласників мого сина були українки, які хвилювалися, що в Україні їхні діти більше не зможуть вивчати російську літературу. Деякі дивляться російські канали, які у Болгарії, на жаль, є. З цієї причини не можу сказати, що почуваюся тут комфортно. За законами Болгарії, українці, які мають болгарське коріння, можуть пройти процедуру й отримати болгарський паспорт. Знаю людей, котрі вже цим займаються. Але особисто я — ні, бо не планую залишатися.
Зараз Олеся працює у кафе:
— Спочатку була на митті посуду, зараз — помічниця кухаря. Колектив і ставлення хороші. Щодо болгарської кухні, то вона на поціновувача. Дуже багато смаженого і приправи досить специфічні. Топ-страва в місцевих кафе — смажена картопля з сиром. Тут часто використовують абсолютно синтетичні, як я їх називаю, приправи — в Україні такі вже десять років як не продаються.
Вся допомога українцям у Болгарії — від волонтерів, а не від влади
Лікарка із Одеси Анастасія Бордєєва — одна з небагатьох українок, кому вдалося підтвердити в Болгарії свій диплом лікаря. Зараз Анастасія вже сама веде прийом пацієнтів у місті Варна та чекає іспитів для підтвердження спеціалізації.
— Першою вимогою для підтвердження мого диплома було знання болгарської мови, — каже Анастасія. — Я пішла на інтенсивні мовні курси, де займалася по п'ять годин щодня. Паралельно вчила мову за мобільними додатками, дивилася телепрограми та читала болгарською. Через шість місяців такого інтенсивного навчання склала мовний іспит — і це був перший етап мого довгого шляху. Сам іспит був безкоштовним, але для того, щоб мене до нього допустили, потрібні були сертифіковані та нотаріально засвідчені копії величезної кількості документів, за які довелося заплатити чималі суми.
Треба було скласти п'ять іспитів за шостий курс університету. Вартість кожного — 250 євро. З оплатою трьох з них допомогли волонтери
Наприкінці цього року на мене ще чекають іспити — цього разу вже для підтвердження спеціалізації. Лише подача документів на ці іспити (з необхідними перекладами та нотаріальними процедурами) вже обійшлася в тисячу євро. І допустили мене до них лише тому, що в українському університеті я навчалася вже за болонською системою. Знаю лікарів з великим стажем роботи, які закінчили українські виші раніше, ніж я (коли болонської системи у нас ще не було) — і їм сказали вчитися заново щонайменше п'ять років.
Зараз я вже маю право працювати, але поки що як лікар без спеціальності. Веду прийом у кабінеті сімейного лікаря. У Болгарії сімейні лікарі відкривають свої приватні кабінети, які потім працюють у загальній системі охорони здоров'я.
Медицина у Болгарії страхова. Страховий внесок — від 20 євро на місяць. Діти та пенсіонери страхові внески не сплачують. Якщо є страховка, прийом у лікарів і досить широкий пакет аналізів коштують близько півтора євро. А от якщо страховки немає, то тільки прийом обійдеться в 25-30 євро.
Великих черг тут нема. Маючи направлення від сімейного лікаря, до вузького фахівця часто можна потрапити вже наступного дня. Українцям складно звикнути до певних нюансів — наприклад, люди не розуміють, чому їм не показують результатів їхніх аналізів (їх бачить сімейний лікар, а не пацієнт). Часто непорозуміння виникають і через мовний бар'єр, тому наші намагаються шукати українських лікарів.
Перекладачів держава не надає — з цим можуть допомогти лише волонтери. Насправді, тут вся допомога українцям — виключно від волонтерів, а не від влади. У Болгарії непросто виживати — розраховувати потрібно лише на себе та свій гаманець. Але той, хто шукає, знаходить можливості.
Чи задоволені біженці умовами прийому?
У липні 2024 року Агентство ООН у справах біженців опублікувало Міжвідомчу доповідь про захист та підзвітність біженців з України, в якій було проаналізовано умови прийому українських переселенців у семи європейських країнах: Болгарії, Чехії, Угорщині, Молдові, Польщі, Румунії та Словаччині. На основі результатів опитувань було сформовано рейтинг задоволеності українців умовами країн-хостів. Болгарія у цьому рейтингу посіла передостаннє місце (рівень задоволеності — 69 відсотків). На останньому місці Румунія, умовами перебування в якій задоволений лише 61 відсоток українців.
У звіті наголошується, що в Болгарії все ще приймають українських біженців і якщо людині ніде жити, то навіть улітку в межах урядової програми її мають тимчасово розмістити на комунальній базі чи у готелі. Наприклад, ще у лютому 2024 року на базах та у готелях проживали 5600 українців. У звіті сказано, що новоприбулі біженці мають такі самі права, як і ті, хто приїхав одразу після початку повномасштабного вторгнення.
З соціальних виплат їм щорічно може бути надана одноразова фінансова допомога, але лише у разі надзвичайних обставин. Сума виплати — 1578 лев (806 євро)
Згідно з офіційними даними, таку допомогу отримали 142 українці. Інших виплат у Болгарії немає. Розраховувати на підтримку держави можуть лише люди з інвалідністю (її розмір від 19 до 152 євро на місяць — залежно від стану людини), але практика показує, що добитися цієї допомоги дуже складно.
Так, волонтерка з Варни Варя Добрєва розповіла місцевому виданню Mediapool, що отримати таку допомогу вдається одиницям і навела приклад українки з чотирма дітьми, в одного з яких ДЦП та епілепсія. Одне тільки парентеральне харчування для цієї дитини обходилося в 2000 лев на місяць. За словами волонтерки, лише після численних скарг та заяв родині вдалося отримати щомісячну допомогу 1250 левів.
Серед проблем, з якими стикаються українські біженці, Варя Добрєва також називає відсутність допомоги та податкових пільг на дітей та недоступність курсів підвищення кваліфікацій, які могли б допомогти українцям швидше знайти роботу
До речі, офіційна статистика працевлаштування українських біженців у Болгарії зовсім не вражає. За даними Національного агентства доходів з регістру зайнятості, станом на 30 червня 2024 року офіційно працевлаштовано лише 14 786 зі 175 000 українців. Більшість зосереджена у Бургаському районі, Софії та Варні. У міжвідомчій доповіді сказано, що більшість українців працюють у готелях та ресторанах, у торгівлі та на виробництві. «Разом з тим частка українців, зайнятих у тіньовій економіці країни, залишається невідомою», — зазначено у звіті.
Фотографії: приватний архів героїнь, Shutterstock
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
