«За нашу і вашу свободу»: мітинг на підтримку Грузії у Кракові

Українські громадські діячі опублікували відкрите звернення до світових лідерів та міжнародної спільноти, що стосується питань справедливого завершення війни та встановлення сталого миру. Документ підписали понад 160 осіб, серед яких правозахисники, народні депутати, дипломати, науковці, відомі митці, лідери найбільших бізнес-асоціацій та різних релігійних громад (християнської, мусульманської та іудейської). Звернення під назвою «Не потурайте злу» висвітлює українське бачення далекосяжних загарбницьких цілей Росії, а також змальовує позитивні та негативні сценарії завершення війни, які залежать від позиції світових лідерів та міжнародної спільноти.

Новий 2025 рік приносить багато невизначеностей, але й багато надії для України та Європи, оскільки ми намагаємося знайти просте рішення складної проблеми: як закінчити велику війну. Як українські громадські діячі та інтелектуали, ми звертаємося до світових лідерів та міжнародної спільноти, щоб поділитися своїм баченням майбутніх викликів та очікувань.

Перш за все, ми хотіли б підкреслити, що захоплення додаткових територій не є головною метою Росії у цій війні. Вона вже має величезні неосвоєні землі, і коли вона захоплює нові, ця територія систематично занедбується. Аналогічно, мета полягає не лише в тому, щоб повернути Україну під свій контроль. Це лише одна з проміжних цілей.

Кінцева мета Росії — зламати нинішній світовий порядок

Вона прагне повернути собі статус наддержави, яка діє свавільно і за правом сильнішого нападає на сусідів, втручається у справи інших країн, вчиняє терористичні акти, підтримує авторитарні режими і незаконно озброєні угруповання по всьому світу. Ніщо з цього не є поодиноким випадком, примхою Путіна чи тимчасовим «відхиленням від норми». Це частина стратегічного задуму. Саме тому три роки тому очільник Кремля висунув ультиматум Сполученим Штатам та їхнім союзникам в Європі, вимагаючи повернення до диспозиції 1997 року. Україна, в силу своєї історії та географії, стала наступною мішенню на шляху до реалізації цих реваншистських намірів.

Для самої України ця війна має екзистенційний характер — це війна за виживання української нації, суспільства і держави

Українське демократичне та російське авторитарно-імперське політичне бачення, по суті, є взаємовиключними. Це означає, що будь-яке «заморожування» конфлікту на тій чи іншій лінії розмежування не призведе ані до зниження напруженості, ані до встановлення сталого миру. Для Росії таке заморожування в першу чергу означатиме слабкість Заходу і заохочення до подальшої агресії та війн, які проливають кров європейців і американців. Сталий мир настане лише тоді, коли під спільним тиском України та її союзників Росія зіткнеться з системною кризою і поразкою путінського режиму. Як доведено історією, тиранії недовговічні.

Ця війна не обмежується Україною, й «українське питання» не може бути вирішене виключно в рамках російсько-українських відносин. Якщо світові лідери вимагатимуть від України поступки територій і суверенітету без надання ефективних гарантій безпеки, вони, по суті, призведуть до поразки України, що стане сигналом для Китаю та інших ревізіоністів, що вони можуть захопити все, що захочуть. Північнокорейські війська з'являться в різних гарячих точках. Піратство, блокування торговельних шляхів, атаки на інформаційні системи та глобальні комунікації саботуватимуть світову торгівлю. Багаторічні зусилля з обмеження розповсюдження ядерної зброї будуть зведені нанівець. Російський вплив на ЗМІ, кібератаки, таємні операції та втручання у вибори в демократичних країнах підірвуть світовий порядок. А можливе падіння України створить велику хвилю біженців і відкриє шлях Путіну для просування далі на захід.

З іншого боку, ефективне припинення російської агресії проти України могло б стати вирішенням багатьох проблем демократичного світу

Поразка Росії в її агресивній війні проти України відновить порядок, заснований на правилах і взаємозалежності відповідальних гравців. Безпека світової торгівлі, глобальної ядерної енергетики та продовольчої безпеки буде посилена. Терористичні режими та організації по всьому світу втратять російську підтримку і ослабнуть.

Сьогодні Україна виграє час для демократичного світу, щоб об'єднатися і зміцнитися. Але цей час не безмежний. Сили, які захищають мир, свободу і людську гідність, повинні перейти в наступ. Україна і весь демократичний світ можуть перемогти тільки разом, або здатися і програти разом. Ілюзія миру ціною ганьби вже не раз призводила до нової війни.

Сила демократії полягає у здатності вчитися на минулих помилках. Україна також боролася і продовжує боротися за демократію методом спроб і помилок. На цьому шляху вона платить непомірну ціну. У кожного з нас є родичі та друзі, які втратили майно, здоров'я чи навіть життя. Але ми розуміємо, що ціна війни буде ще вищою, якщо наші союзники спокусяться на ілюзію припинення війни без усунення її причин. І це стосується не лише України, а й усього світу. Саме тому ми закликаємо наших партнерів шукати спосіб не умиротворення агресора, а спільної перемоги. 

Зло не можна умиротворити. Воно має бути переможене і покаране заради безпечного майбутнього України, Європи та всього світу.

Список підписантів можна знайти на сайті New Eastern Europe

Заяві Кобахідзе передувала резолюція Європарламенту про невизнання результатів парламентських виборів у Грузії, які відбулися 26 жовтня. В ЄС закликали Тбілісі провести нові вибори, запровадити санкції проти лідерів партії влади, зокрема, олігарха Бідзіни Іванішвілі, прем’єр-міністра Іраклі Кобахідзе та мера Тбілісі Кахи Каладзе. Чи схожі події в Грузії на український Майдан 2013-14 років, наскільки потужний вплив Росії на грузинських очільників, чи бояться у Грузії російського військового вторгнення, які перспективи у протестів та чи вдасться грузинам вийти з російської орбіти? 

Передумови протестів

Все почалося після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, каже грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Після цього «Грузинська мрія», яка керує зараз Грузією, повністю змінила своє ставлення до Євросоюзу, до Америки. Вони не підтримали однозначно Україну, мовляв, це десь далеко, а ми — тут, нам треба берегти мир:

— Після цього «Грузинська мрія» зробила перший антизахідний крок — це був закон про іноагентів. Через масові протести вони спершу від нього відмовились, але зрештою протягнули його.

На той момент протести зупинились, бо всі чекали парламентські вибори. Але вони якраз й стали тією червоною лінією. Були масові порушення — про це говорять і грузинські, і міжнародні спостерігачі  

Що прикметно, продовжує Георгі Іналішвілі, під час виборчої кампанії «Грузинська мрія» використовувала зображення руйнувань в Україні, які скоїла Росія, і супроводжувала це коментарями, на кшталт, якщо ви будете голосувати за опозиційні партії, тут теж буде, як в Україні:

— Цей фактор дуже вплинув на людей. І вони частково проголосували за «Грузинську мрію» — тобто за мир.

За даними ЦВК, перемогу на парламентських виборах здобула партія влади «Грузинська мрія» з результатом 53,9% голосів і, за грузинськими законами, отримала право одноосібно сформувати уряд. Бар'єр у 5% подолали ще чотири опозиційні партії: «Коаліція за зміни» — 10,92%, «Єдність — Національний рух» — 10,12%, «Сильна Грузія» — 8,78% і «Гахарія — за Грузію» — 7,76%.

Представники ОБСЄ заявили, що виборчий процес у Грузії порушував міжнародні демократичні стандарти: були випадки підкупу голосів, подвійного голосування, залякування, однак не підтвердились факти прямих фальсифікацій.

Між Росією та Заходом 

Більша частина населення не визнала результати цих виборів. І тут вже йшлося не про те, хто зміцнює позиції у владі. Народ вважав ці вибори свого роду референдумом: між Європою і поверненням назад у Російську імперію, пояснює грузинський політолог Гія Хухашвілі. І відчуття було таке, що різними спецметодами влада була узурпована саме проросійськими силами:

— Опозиційні партії, потім президент не визнали результати, та на початку протести мали політичний вимір. Тригером ескалації протесту стало те, що прем'єр-міністр Грузії  зробив заяву, що вони до 2028 року припиняють переговори з Євросоюзом про вступ. Ви, напевно, одразу побачили схожість з тим, що відбувалося в Україні у 2013 році. З цього моменту почалися масштабні стихійні протести.

І тут політика уже ні до чого: політичні партії відійшли на другий план, вони практично не беруть участі в організації цих акцій. Це стихійний процес практично всього народу, протести розвиваються по всіх містах Грузії

Потрібно ще враховувати, що ці протести викликані тим, що одна й та сама партія при владі вже 12 років, вона вже пішла на четвертий термін, багатьом людям це набридло. Тиждень тому проурядові сили заявили, що не будуть самі подавати заяву на те, щоб Євросоюз відкрив переговори про вступ, і це спровокувало велике обурення. Але причини значно глибші, ніж одна заява, зауважує грузинський політолог Торніке Шарашенідзе:

— В Європейській парламентській резолюції йшлося про те, що Грузія повинна накласти санкції на Росію, звільнити Саакашвілі, має запровадити санкції проти лідера правлячої партії і повинна провести позачергові вибори. Я думаю, саме на це відреагувала правляча партія, зробивши свою заяву у відповідь. Вони переборщили зі своєю реакцією і викликали цим бурю невдоволення частини народу. 

Що стосується російського впливу, то на даному етапі, певен Торніке Шарашенідзе, Росію влаштовує той статус кво, що склався на південному Кавказі: РФ надто зайнята Україною, якісь заворушення чи серйозні зміни їм тут ні до чого.

Рушії протесту

Багатьох вразили кадри насильства на вулицях грузинських міст, що стало додатковим імпульсом для протестів, каже Торніке Шарашенідзе. Кілька сотень людей були затримані під час протестів, 300-м висунули звинувачення в опорі при арешті і хуліганстві. Поліція поливає мітингувальників з водометів і жорстко розганяє зібрання. Символічно, що протести мають виразні жіночі образи.

Ударна сила протесту — це грузинська молодь, каже політолог Гія Хухашвілі:

— Це здебільшого студенти, це покоління міленіалів і вище. Це покоління протестує, тому що вони народилися у вільній країні, і для них те, що зараз відбувається, — це абсолютна нісенітниця. Вони готові боротися за своє європейське майбутнє. Ніхто не хоче назад у Росію, це зрозуміло. А влада діє дуже жорстко: студентів б'ють під час розгонів. Найстрашніше те, що відбувається після їх затримання.

Слава богу, що фатальних випадків поки немає, але, наприклад, 22-річний хлопчина зараз у комі лежить у лікарні

2 грудня три країни Балтії домовилися ввести національні санкції проти посадовців, відповідальних за придушення протестів у Грузії. Литва пішла ще далі і запровадила персональні заборони на в’їзд для 11 посадовців, серед них засновник керівної партії «Грузинська мрія», олігарх Бідзіна Іванішвілі, міністр внутрішніх справ Грузії Вахтанг Гомелаурі, його заступники та керівники силових структур. 5 грудня Володимир Зеленський підписав указ про застосування санкцій проти чинної грузинської влади, зокрема проти Бідзіни Іванішвілі. Загалом у списку 19 високопосадовців, з-поміж них голова уряду Іраклі Кобахідзе та мер Тбілісі Каха Каладзе.

Подальші сценарії

Не виключено, якщо тут загостриться ситуація, як на Майдані, Росія може атакувати Грузію і вирішити грузинське питання, якщо не назавжди, то хоча б тимчасово, але до цього справа не дійде, прогнозує політолог Торніке Шарашенідзе:

— Найімовірніше, я думаю, що або ми отримаємо якийсь компроміс, можливо, вони погодяться провести позачергові вибори навесні. Бо саме тоді у нас мають бути місцеві вибори, то можуть проводити місцеві та парламентські паралельно. Або просто влада вистоїть.

Що стосується того, що ці протести підтримала президентка Саломе Зурабішвілі, то, на думку політолога, це б'є по позиціях владної партії, але, скоріш за все, по міжнародних позиціях, а не внутрішніх:

— Саломе Зурабішвілі, насправді, скажімо так, не дуже популярна лідерка. Свого часу вона обиралася якраз від «Грузинської мрії», вони ледве її протягнули в другому турі на  вибори президента в 2018 році. Її тоді лаяли всі опозиціонери і їхні прихильники, а зараз лають прихильники правлячої партії. Вона в офісі залишається до кінця цього року, тож, ймовірно, вона думає зараз, як змусити владу зректися або піти на компроміс.

Я думаю, що вона мотивується не тільки європейськими цінностями, а, можливо, й своїми особистими інтересами. Вона точно хоче залишитися у владі

Росіяни вже фактично пропонують допомогу і хвалять у будь-який спосіб грузинську владу, каже політолог Гія Хухашвілі, а втім, як розвиватиметься ситуація прогнозувати складно:

— З одного боку, масштабний протест, який загрожує владі розвалом системи. Бо в систему цей протест теж проник. Сама по собі вона є конформістська, провладні політики в певному очікуванні. Але там є Міністерство закордонних справ, близько 150 дипломатів заявили про протест.  Дуже багато академічних кіл зробили те ж саме — близько пів тисячі людей підписали петицію. Система поступово, повільно, але починає розгойдуватися. Це важливий фактор. Але ресурси влади поки що чималі. Тут дуже важливий фактор, щоб Захід почав діяти, не просто критикою та обуренням, а демонструвати силу.

Суть в тому, пояснює політолог, що система сама по собі корумпована і щойно будуть посилені економічні санкції, в тому числі й на головного грузинського олігарха Бдзіну Іванішвілі, це й буде найефективніша демонстрація сили:

— Буде зруйнована міфологія всієї сили об'єднання Іванішвілі, який обіцяє, що він вирішить всі їхні проблеми. Люди почнуть думати, що ця людина не здатна вирішити власні проблеми. То ж як буде вирішувати наші? І цей момент критичний — коли система ще більше ослабне, протест стане ефективніший.

Для політичного рішення кризи потрібні політичні методи, зауважує грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Нині грузинська опозиція формує перелік єдиних вимог, ключова — призначення нових виборів:

— Але хто буде ці вибори проводити, це головне питання. Якщо нинішня виборча комісія, то вона під повним контролем «Грузинської мрії». Тому опозиція вимагає, щоб до складу виборчої комісії увійшли і її  представники.

Якщо буде масовий тиск всередині «Грузинської мрії», буде зовнішній тиск на неї, тоді грузинське суспільство може здолати цю кризу

Звісно, Росія втручатиметься, як вже дуже багато років втручається у різні справи. Їхня пропагандистська дезінформаційна машина працює дуже добре. І «Грузинська мрія» активно використовує цей стиль роботи російської пропаганди, продовжує Георгі Іналішвілі:

— На зараз ми можемо сказати, що в нас проросійська влада, яка можливо отримує деякі схеми роботи від Росії. Що стосується прямого втручання російської армії, це малоймовірно, тому що зараз у РФ немає достатніх можливостей — у них економічні проблема, проблеми в армії. І головне — триває війна з Україною, і в них немає можливостей, щоб перерозподіляти великі ресурси. До того ж в них з'явилася нова проблема — Сирія, де вони втрачають позиції. Тому я думаю, що зараз тут вони не втручатимуться силовими методами.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

20 років тому почалась Помаранчева революція. Останні два десятиліття стерли подробиці події, яка насправді стала найяскравішим підсумком перших 13 років незалежної України. 20 років стерли з пам’яті багато деталей і подробиць. Багато фактів сприймається спрощено.

Але залишається той факт, що події Помаранчевого майдану стали надпотужною акцією непокори людей, які вийшли на захист свого вибору і свого права

Віктор Ющенко «йшов на президенство» красиво. 4 липня 2004 року. Співоче поле. Він — в білій сорочці, сила людей — у вишиванках. Помаранчеві прапори, літнє сонце і синє небо. Ющенко говорить, що ми, українці, маємо право на гідне майбутнє. Людям відгукувалось кожне слово. Натхненні обличчя і посмішки, надія в очах. Звучала музика, у тому числі, мої «Ми йдемо» та «Не бійся жити». 

Із Віктором Ющенком українці асоціювали європейський вектор розвитку — відхід від імперського сусіда і здобуття реальної незалежності. Україна почала відриватись від Росії. По-різному еволюціонували і розвивались політичні системи двох країн, потрібно було визначатись із поглядами в майбутнє. У Віктора Ющенка і Віктора Януковича вони, очевидно, були різні. 

Із Віктором Ющенком я познайомилась у 1999 році. І це стало дуже важливим для мене. До того в моєму житті була «Червона Рута» в Чернівцях у 1989 році.  «Рута» в Запоріжжі, заключний концерт якої і виступ на стадіоні Вячеслава Чорновола збігся із початком путчу у 1991 році. Голодування студентів, протестні акції в Харкові та україноцентрична позиція та  українська музика, яку і далі намагались не помічати.

Спілкування із Віктором Ющенком надихало, давало сил і надію, що український лідер може бути іншим. Сучасним, розумним, українським і водночас європейським

На момент того знайомства я була близька до зневіри. До всього українського було зневажливе ставлення. Багато так званих «діячів» часто демонстрували меншовартість і принижувались перед «старшим братом». Я ніколи не прогиналась під «рускій мір» (і, як виявилось, була абсолютно права). Знайомство з Ющенком справило на мене величезне враження, підтримало мене і дало сили у стоїчності.  

Він сказав мені тоді «Я дякую тобі за те, що ти робиш. Це важливо для України і українського народу». Задовго до президентських виборів у 2004 році я була із ним «по один бік барикад». Він був людиною, з яким я уявляла собі майбутнє України. Йому вірили. Його поважали. Він подобався своєю щирістю і справжністю.  

Дуже добре пам’ятаю мітинг на Європейській площі, коли Віктор Ющенко, із спотвореним обличчям, вперше виступив перед людьми після отруєння. Це вже потім ми дізнались, що вміст діоксину в його крові перевищував норму в тисячу разів. Дотепер незрозуміло, що ж сталося на тій вечері, де імовірно відбулось отруєння. Але, на жаль, таких запитань без відповіді в українській новітній історії є дуже багато.

Хотіли Ющенка вбити, спотворити чи налякати? Врешті, це мало зворотний ефект

21 листопада 2024 року відбувся другий тур виборів. Разом із іншими музикантами ми голосували на дільниці в будинку профспілок разом із кандидатом у президенти Віктором Ющенком. Були там, аби підтримати його. Ввечері зібрались у штабі, вже тоді були свідчення численних фальсифікацій. У ніч на 22 листопада просто неба почала будуватись сцена. Я прокинулась вранці і відразу поїхала на Майдан, де побачила багато друзів і однодумців. 

Я стояла на Майдані і бачила очі людей. Вони приходили з дітьми, з помаранчевими іграшками. Це відбувалося щоденно. Було багато музики і промов зі сцени, на Хрещатику постало наметове містечко. Люди не знали, що відбувалося в кулуарах, не знали, що насправді все буквально трималося як «на пір’їні», події могли розвиватись зовсім не так. Люди сприймали все, як фестиваль. 

Насправді ми розуміли, наскільки оманливим було відчуття ейфорії, безпеки і радості від того, скільки поряд однодумців

Помаранчева революція була безкровною. Цьому є своя ціна. Власне, великою мірою ціною незастосування сили були конституційні поступки. Україна стала парламентсько-президентською республікою. А за певний час президент Ющенко втратив частину своїх повноважень. Про це мало знають і мало усвідомлюють ті, хто називає Ющенка «слабким президентом». Це не так. Насправді він — надзвичайно розумна, інтелігентна, делікатна і антитоталітарна людина. Яка не допустила кровопролиття. 

Напевно, ця революція змінила мене. І не лише мене. Вона змінила країну. Вона змінила розуміння у світі, що таке демократія і як за неї можна боротись.  Люди в Україні  зрозуміли, що вони можуть перемогти. Що їхні цінності мають значення. І що їх багато.

Помаранчева революція змінила хід історії. Українці зрозуміли, що вони — сила

На сцені Майдану я співала пісні «Ми йдемо», «Не бійся жити», потім вони звучали і на Революції гідності. Через дев’ять років після Помаранчевої революції українці знову будуть відстоювати свій вибір. Революція Гідності буде трагічною. Але правда переможе. Східний сусід не відпустить Україну, й 2014-й рік буде позначений окупацією Криму, так званою АТО і початком війни. А 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення РФ в Україну. І вже більше тисячі днів наша держава кров’ю виборює свободу і свою реальну Незалежність.

Всі фото надані авторкою