Ексклюзив
20
хв

Як українських підлітків у Вельсі від самотності рятували

Найбільш самотніми серед біженської спільноти у Вельсі виявилися підлітки. Багато хто в стані заперечення і саботує інтеграцію в шкільний колектив. Межа депресивного стану загрозливо наблизилася впритул. І саме у цей момент одна з мам затіяла «рятувальну операцію»

Катерина Городнича

Вистава українських підлітків у Вельсі. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Батьки підлітків у переважній більшості знають, які заспокійливі краще пити, щоб вижити у власному будинку. З часом багато хто вчиться, що легше просто не заходити в кімнату свого тінейджера, ніж хапатися за серце щоразу, коли намагаєшся пролізти крізь завали розкиданого одягу, брудного посуду і обгорток з-під усього на світі.

Тобто всі, хто пережив пубертат своїх чад, автоматично стають ветеранами батьківства

А тепер давайте додамо у цей коктейль війну і біженство — іноземна мова, чужа країна, інший менталітет в суспільстві і, головне, чужий дім. Це у себе в квартирі ми можемо призначити кімнату підлітка «депресивною індустріальною зоною» і пересидіти в засаді, аж поки він нарешті не поїде кудись вчитися. Після того в дитячій можна зробити капітальний ремонт і чекати на канікули вже адекватну дорослу людину. Коли ж ти селишся у чужих людей або знімаєш житло за правилами інших країн, то в контракті може бути пункт про те, що в ваш дім у будь-який момент можуть завітати господарі. У таких умовах перетерпіти вже не виходить.

Але будьмо об’єктивними. Важко не тільки батькам, а й самим підліткам. У момент, коли вони мають формувати свою самоідентифікацію, їм доводиться ще й намагатись вписатися в неукраїнське суспільство.

Комусь пощастило — і діти виявилися достатньо гнучкими. У першу чергу, йдеться про тих, хто до вимушеного виїзду вже знали мову

Ми два роки живемо у Вельсі. Мій чотирнадцятирічний син виявився тим самим рідкісним виключенням. Він володів англійською, легко знайшов місцевих друзів в школі і відчуває себе зараз, напевно, навіть більше інтегрованим, ніж це було в українській школі. Тому я довго жила з «упередженням виживання». Тобто мені здавалося, що діти в цілому адаптуються краще за дорослих. Допоки все частіше не стало звучати від батьків інших українських тінейджерів, що син чи донька — у вакуумі, замикається і стає більш похмурим, ніж це має бути у цьому віці.

Лариса Марцева та діти зі школи Film4Teens. Фото: приватний архів

Українська сценаристка та продюсерка Лариса Марцева восени 2023-го року вирішила, що українських підлітків варто було би принаймні зібрати докупи і перезнайомити між собою. Рішення прийшло само собі, бо має теж 15-річного сина, якому важко давалася інтеграція. Так виникла Film4Teens — кіношкола для тих, кому від 14 до 18 років. Вона згадує, що на початку основною метою було хоча би змусити їх виходити з дому і спілкуватись. Втім, проєкт розростався на очах. В один з днів кіношколи Лариса нарахувала 62 учасники:

— Власне, моя ідея була створити безпечне середовище для підлітків. Ми ніякі високі завдання перед собою не ставили, особливо щось, на кшталт, психологічної реабілітації. Тому що я не фахівець аж ніяк, не психолог. Але потім підходили батьки і розповідали окремі історії, як кіношкола врятувала дітей, бо самотність і неможливість спілкуватися з кимось зі своєї зграї просто вбивали наших дітей.

Через те, що вони знайшли одне одного, вони створили дружнє коло, якого їм так не вистачало

Від початку учасники кіношколи навчалися писати сценарій, знімати відео і монтувати короткометражки. Нічого дорогого у виробництві — все в телефоні. Коли в кінці двомісячного курсу діти зробили 5 коротких фільмів, з’ясувалося, що розходитися вже ніхто не хоче. Далі Ларисі довелося створити різдвяну п’єсу — і вчорашні малолітні кінематографісти перетворилися на театральних акторів. 

Українські підлітки Вельсу активно беруть участь у театральних постановках. Фото: приватний архів

На цьому етапі вже підключилися й батьки. Костюми, реквізит — все це робили всією спільнотою. Декому з батьків і на сцену довелось вийти. Наступним викликом стала річниця початку повномасштабного вторгнення. 13 тінейджерів і декілька дорослих стали частиною мовчазного перфомансу, який показали в торговельному центрі в Кардіффі. 

Феномен «оживання» українських підлітків Південного Вельсу став настільки очевидним, що зараз у Лариси є запити на проведення лекцій в інших регіонах щодо створення подібних дитячих спільнот. Тож, це показник того, що проблеми у цієї вікової групи поширені всюди, додає жінка: 

— Вони — найбільш вразлива група, тому що підліткова, гормональна та криза самоідентифікації, вже свідоме сприйняття того, що відбувається в країні і з їхніми батьками, з ними самими, — все це накладається одне на одне. І їм адаптуватися і пережити все значно важче.

Театр відкрив приховані таланти українських підлітків. Фото: приватний архів

Кардіффська міська адміністрація безкоштовно виділила українській громаді приміщення для хабу. Це дозволило Ларисі Марцевій розгорнути цілий план розвитку «точки збору». Одним із проєктів стала «Чоловіча розмова».

Не секрет, що серед семи з половиною тисяч українських біженців у Вельсі абсолютна більшість, — жінки і діти. І це ще один виклик, особливо для підлітків-хлопців

Відсутність чоловічої фігури поруч, особливо в той момент, коли це так потрібно, Лариса вирішила компенсувати спецподією. Вона запросила працівника кардіффської Ради з питань біженців, Ніка Височанського, який, маючи українське коріння, абсолютно вільно володіє українською мовою. У призначений день вхід до хабу жінкам і дівчатам був суворо заборонений. Тому що там відбувалась «Чоловіча розмова». Хлопці говорили з Ніком і ставили йому питання, які не можуть обговорювати з мамою. Але про що саме йшла мова, ми з вами не дізнаємось, тому що мені, мамі підлітка, як ви розумієте, вхід теж був заборонений.

Підсумовуючи, можна впевнено сказати, що завдяки кіношколі, у українських підлітків Південного Вельсу з’явилось суспільне життя. А у декого — навіть особисте.

Звісно, це не допоможе їм з інтеграцією в британське суспільство, але свою «зграю» вони знайшли
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка, продюсерка, сценаристка. Має двадцятирічний досвід роботи на українському телебаченні і в онлайн-виданнях. Членкиня Української кіноакадемії, засновниця Stories production. У 2022-му році переїхала до Великобританії, у Вельс, де разом з колегами заснувала фестиваль українського мистецтва в Кардіффі. Наразі є тьюторкою та редакторкою-консультанткою видання Harbingers’.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
World Press Photo 2025 скандал

На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.

На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу. 

Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo

Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою

Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення. 

Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.

Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...

А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.

Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді

Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.

20
хв

Чи можуть жертва й агресор перемогти одночасно? Престижний міжнародний фотоконкурс вважає, що так

Альдона Гартвіньська

Як грім з неба пролунала новина про вихід США зі складу Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, до якого входили прокурори, що збирали попередні докази про очевидний злочин росіян. Звісно, на тлі тотальної економії в імʼя прогресу імені Маска це було очікувано. Але неприємно. Речниця Білого дому Керолайн Левітт дуже обтічно прокоментувала, що нічого не чула про це рішення. 

Утім, воно цілком вкладається у затяжний медовий місяць між адміністрацією Дональда Трампа та Владіміром Путіним. Дуже хоче 47-й президент укласти угоду з російськими диктатором. Аж настільки — що готовий заплющити очі на те, що вирішувати питання України, ядерної програми в Ірані та співробітництво по копалинах Сибіру треба буде з реальним військовим злочинцем. 

Тіла мирних жителів лежать на вулиці Яблунській у Бучі. Фото: RONALDO SCHEMIDT/AFP/East News

Взагалі, коли мова йде про окупантів із РФ, я не вірю в достойні суди. Я вірю в ліквідацію. Красиву, продуману, підступну. Торік у грудні українці відчули деяку сатисфакцію після того, як у Москві ліквідували Ігоря Кирилова — генерала, який наказував застосовувати хімзброю проти ЗСУ. Коли він виходив із дому — біля підʼїзду вибухнув самокат. 

«Посадовець відповідальний за використання хімічної зброї на східному та південному фронтах України. За наказом Кириллова з початку повномасштабної війни зафіксовано понад 4,8 тис. випадків використання ворогом хімбоєприпасів», — написали у некролозі фахівці із СБУ. 

За наказом Кириллова окупанти використовували боєприпаси з отруйними речовинами у вигляді скидів з FPV-дронів на пункти оборони українських захисників. Після цього чимало бійців потрапляли до лікарень з тяжкими опіками слизових оболонок та дихальних шляхів. 

Ліквідація Кириллова стала ударом для Путіна — він кілька разів дав зрозуміти, що його тривожить смерть товариша. Набагато більше за заочні суди, де би вони не були

Тож це вкотре підтверджує, що росіяни мають боятися українців, поляків, литовців — і всіх інших, на кого вони кладуть очі і лапи, — скрізь. На суші, на морі, у барі безлімітного алкоголю у турецьких готелях на пʼять зірочок. 

Політична ставка президента Трампа зрозуміла. Якщо вже містер президент хоче переможних зустрічей з лідерами Росії, Ірану та Північної Кореї, то йому, звісно, не потрібно, аби ці чоловіки носили тавро «воєнних злочинці». Інакше не буде рукостискання. 

У відкритих джерелах можна знайти інформацію, за що США були відповідальні в групі, звідки їх вивели, — надавали матеріально-технічну допомогу та допомагали нашим прокурорам дещо їх розвантажити. Але основний масив роботи лежить саме на українських фахівцях, яких дуже не багато — і, крім воєнних злочинів, є ще цивільні справи. 

Аби осягнути обʼєми роботи, нагадаю, що з початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано більше 150 тисяч воєнних злочинів Росії на території України

Усі ці справи треба довести хоч до якогось суду — аби родичі закатованих отримали компенсацію та моральну сатисфакцію. І головне — аби єдиною згадкою про геноцид не був якийсь просто памʼятний хрест і деревʼяна капличка. 

Додамо ще кілька неприємних рішень від США, які можуть хіба запевнити диктаторів, що «хто сильний — той і правий». Почалось це з того, що в лютому представники США, ймовірно, відмовилися називати Росію «агресором» на зустрічі Core Group — країн, які готують міжнародний трибунал над Путіним за його воєнні злочини в Україні. Далі Вашингтон різко відмовився бути співавтором заяви Організації Об'єднаних Націй, яка підтримує територіальну цілісність України та вимагає від Москви вивести свої війська з окупованих територій країни.

Адміністрація Трампа також відмовилася підписати заплановане комюніке G7, яке називає Росію «агресором» у війні з Україною на відзначення третьої річниці війни 24 лютого 2025 року

«Європейські чиновники побоюються, що лестощі пана Трампа Путіну можуть призвести до того, що російського диктатора звільнять від наслідків за його вторгнення в межах будь-якого мирного врегулювання», — йдеться у матеріалі британського видання The Telegraph. 

Також днями трапилась вкрай детективна історія. 43-річна прокурорка Джессіка Абер, яка розслідувала воєнні злочини РФ, була знайдена мертвою у своєму домі. До приходу до влади Дональда Трампа вона входила у команду фахівців міністерства юстиції США, яка розслідувала воєнні злочини Росії в Україні. Крім того, пані Абер вела низку проваджень щодо кіберзлочинності і відмивання грошей росіянами.

В умовах, коли свідки воєнних злочинів помирають, а вкраденим дітям Росія якісно прошиває мізки проросійською пропагандою — збирати воєнні злочини вкрай тяжко. А кожен втрачений день — це шанс воєнним злочинцям уникнути відповідальності, жити своє краще життя і набиратися досвіду до нових актів геноцидів у майбутніх війнах. 

Працівники ДСНС копають могилу цивільного під час ексгумації у районі Ізюма. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Може трапитись так, що США через деякий час змінять своє ставлення до Путіна і Росії, коли мирні переговори закінчаться нічим. Утім, якщо Вашингтон десь відступає з поля гри, це означає лише одне, що європейські країни мають бути більш активними та зубатими. Адже сьогодні російські герої СВО викладають відео, як вбивають українських полонених, а завтра можуть повторити досвіди уже десь в лісах Балтії.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Путін — (не) злочинець. Невже США рятують російського диктатора від суду за воєнні злочини?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Знання — наш перший притулок

Ексклюзив
Дезінформація
20
хв

Маніпуляції у мережі: як російська дезінформація дісталася чатботів

Ексклюзив
20
хв

Квиток у пастку. Джон Болтон про переговори з Росією та наслідки для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress