Як говорити з дітьми про війну?

20 років тому почалась Помаранчева революція. Останні два десятиліття стерли подробиці події, яка насправді стала найяскравішим підсумком перших 13 років незалежної України. 20 років стерли з пам’яті багато деталей і подробиць. Багато фактів сприймається спрощено.

Але залишається той факт, що події Помаранчевого майдану стали надпотужною акцією непокори людей, які вийшли на захист свого вибору і свого права

Віктор Ющенко «йшов на президенство» красиво. 4 липня 2004 року. Співоче поле. Він — в білій сорочці, сила людей — у вишиванках. Помаранчеві прапори, літнє сонце і синє небо. Ющенко говорить, що ми, українці, маємо право на гідне майбутнє. Людям відгукувалось кожне слово. Натхненні обличчя і посмішки, надія в очах. Звучала музика, у тому числі, мої «Ми йдемо» та «Не бійся жити». 

Із Віктором Ющенком українці асоціювали європейський вектор розвитку — відхід від імперського сусіда і здобуття реальної незалежності. Україна почала відриватись від Росії. По-різному еволюціонували і розвивались політичні системи двох країн, потрібно було визначатись із поглядами в майбутнє. У Віктора Ющенка і Віктора Януковича вони, очевидно, були різні. 

Із Віктором Ющенком я познайомилась у 1999 році. І це стало дуже важливим для мене. До того в моєму житті була «Червона Рута» в Чернівцях у 1989 році.  «Рута» в Запоріжжі, заключний концерт якої і виступ на стадіоні Вячеслава Чорновола збігся із початком путчу у 1991 році. Голодування студентів, протестні акції в Харкові та україноцентрична позиція та  українська музика, яку і далі намагались не помічати.

Спілкування із Віктором Ющенком надихало, давало сил і надію, що український лідер може бути іншим. Сучасним, розумним, українським і водночас європейським

На момент того знайомства я була близька до зневіри. До всього українського було зневажливе ставлення. Багато так званих «діячів» часто демонстрували меншовартість і принижувались перед «старшим братом». Я ніколи не прогиналась під «рускій мір» (і, як виявилось, була абсолютно права). Знайомство з Ющенком справило на мене величезне враження, підтримало мене і дало сили у стоїчності.  

Він сказав мені тоді «Я дякую тобі за те, що ти робиш. Це важливо для України і українського народу». Задовго до президентських виборів у 2004 році я була із ним «по один бік барикад». Він був людиною, з яким я уявляла собі майбутнє України. Йому вірили. Його поважали. Він подобався своєю щирістю і справжністю.  

Дуже добре пам’ятаю мітинг на Європейській площі, коли Віктор Ющенко, із спотвореним обличчям, вперше виступив перед людьми після отруєння. Це вже потім ми дізнались, що вміст діоксину в його крові перевищував норму в тисячу разів. Дотепер незрозуміло, що ж сталося на тій вечері, де імовірно відбулось отруєння. Але, на жаль, таких запитань без відповіді в українській новітній історії є дуже багато.

Хотіли Ющенка вбити, спотворити чи налякати? Врешті, це мало зворотний ефект

21 листопада 2024 року відбувся другий тур виборів. Разом із іншими музикантами ми голосували на дільниці в будинку профспілок разом із кандидатом у президенти Віктором Ющенком. Були там, аби підтримати його. Ввечері зібрались у штабі, вже тоді були свідчення численних фальсифікацій. У ніч на 22 листопада просто неба почала будуватись сцена. Я прокинулась вранці і відразу поїхала на Майдан, де побачила багато друзів і однодумців. 

Я стояла на Майдані і бачила очі людей. Вони приходили з дітьми, з помаранчевими іграшками. Це відбувалося щоденно. Було багато музики і промов зі сцени, на Хрещатику постало наметове містечко. Люди не знали, що відбувалося в кулуарах, не знали, що насправді все буквально трималося як «на пір’їні», події могли розвиватись зовсім не так. Люди сприймали все, як фестиваль. 

Насправді ми розуміли, наскільки оманливим було відчуття ейфорії, безпеки і радості від того, скільки поряд однодумців

Помаранчева революція була безкровною. Цьому є своя ціна. Власне, великою мірою ціною незастосування сили були конституційні поступки. Україна стала парламентсько-президентською республікою. А за певний час президент Ющенко втратив частину своїх повноважень. Про це мало знають і мало усвідомлюють ті, хто називає Ющенка «слабким президентом». Це не так. Насправді він — надзвичайно розумна, інтелігентна, делікатна і антитоталітарна людина. Яка не допустила кровопролиття. 

Напевно, ця революція змінила мене. І не лише мене. Вона змінила країну. Вона змінила розуміння у світі, що таке демократія і як за неї можна боротись.  Люди в Україні  зрозуміли, що вони можуть перемогти. Що їхні цінності мають значення. І що їх багато.

Помаранчева революція змінила хід історії. Українці зрозуміли, що вони — сила

На сцені Майдану я співала пісні «Ми йдемо», «Не бійся жити», потім вони звучали і на Революції гідності. Через дев’ять років після Помаранчевої революції українці знову будуть відстоювати свій вибір. Революція Гідності буде трагічною. Але правда переможе. Східний сусід не відпустить Україну, й 2014-й рік буде позначений окупацією Криму, так званою АТО і початком війни. А 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення РФ в Україну. І вже більше тисячі днів наша держава кров’ю виборює свободу і свою реальну Незалежність.

Всі фото надані авторкою

Попри те, що раніше було нормально бути максимально толерантним до різних культур та плекати різноманіття, зростання антиєврейських настроїв у світі в 2024 році досягнуло критичної точки. Ба більше — є щось страшне у тому, що, згідно соціологічних опитувань, 20% молодих американців не знають, що таке Голокост. 

Україна першою стала жертвою гібридної війни за участю використання біженців із Сирії, Іраку та Афганістану. Восени 2015 всі акценти із окупованого Криму та війни на Донбасі було зміщено на фото загиблого трьохрічного хлопчика із Сирії Айлана Курді. Тіло дитини на турецькому пляжі сфотографували чи не всі документалісти світу. І це змусило тодішню канцлерку Німеччини Ангелу Меркель розчинити під тягарем вини двері для мільйонів людей іншої культури, інакшого світогляду — а головне тим, хто не хоче вчити мову, приймати культуру нової країни і жити за єдиними законами. 

Путін, Лукашенко та їхній китайський друг Сі Цзіньпінь неодноразово використовували нелегалів із країни Африки та Ближнього Сходу для того, аби випробувати на міцність кордони Європи. Всю осінь 2021 року польські прикордонники виловлювали агресивних туристів із Іраку та Афганістану, які хотіли потрапити на щедрий соціал Німеччини. Тепер можна твердо вважати, що це була попередня підготовка до окупації України, де осі зла важливо було ще й обвалити польський кордон, або обвалити будь-яку поміч Києву.

У ті часи багато хто сварив польський уряд за надмірну жорстокість, але досвід показав, що все було правильно

У ніч на 8 листопада цього року в Амстердамі після футбольного матчу Аякс-Маккабі Тель-Авів група агресивних прихильників Палестини — із мігрантів — напала на ізраїльтян. Євреїв жорстоко били, наздоганяли автівками, кидали в річку і шукали по ближніх барах та готелях. Сталося це напередодні річниці «Кришталевої ночі» — нацистських погромів 1938 року, спрямованих проти німецьких євреїв. І багато хто задався питанням, якщо це сталось в Нідерландах, де нинішній прем'єр Дік Схооф — професійний розвідник і спеціаліст у сфері протидії тероризму, який раніше займався розслідуванням збиття росіянами рейсу MH17 над Донбасом. 

Варто очікувати, що це перший дзвіночок і подібних актів насилля та тероризму з боку тих, кого цікавлять ресурси європейців, а не адаптація до європейського стилю життя, буде більше

І це відчувають усі. Зовсім недавно у Німеччині розпався уряд та розбіглась коаліція через те, що країна заганяла себе у пастку мігрантською політикою пані Меркель. І бюджет уже не витримує спонсорувати тих, хто хоче захищати Палестину в центрі Берліна. Більше того німці, згідно соціології, відчувають тривожність та небезпеку — тож старим партіям як СДПН чи ХДС-ХСС доведеться вирішувати цю проблему, поки її на вулицях не почали вчиняти різні акти крайні праві. 

Росія та Китай прагнуть знищити стару Європу. І поки не виходить її окупувати,  завдання номер один — втопити її у крові на вулицях. Саме тому антисемітизм і крики про те, що Європа проти різноманіття культур та релігій, — так активно лунають через соцмережі та подкасти. 

Якщо раніше це здавалось милим і тиснуло на гуманізм і мир у всьому світі, зараз така риторика — добрий ґрунт для гібридних війн проти демократії. І реванш Трампа та республіканців в США став можливим, бо пересічні американці відчули, як меншість навʼязує їм свої правила. До того ж такі, що руйнують таку Америку, про яку мріють мільйони. 

Дивна річ, але нарешті Європейський союз визнав, що рішуча відмова Польщі багато років поспіль пускати будь-кого на свою територію — має сенс

У жовтні 2024 року лідери держав-членів ЄС висловили солідарність із Польщею в питанні протидії нелегальним мігрантам, а також «рішучість щодо забезпечення ефективного контролю над зовнішніми кордонами ЄС». Недавно уряд Польщі прописав міграційну стратегію з прицілом для громадян країн Африки, Азії та Близького Сходу, які все частіше їдуть як студенти в польські університети.  

«Це наше право і наш обов’язок захищати польські та європейські кордони. Їхня безпека не обговорюватиметься. Ні з ким. Це завдання, яке потрібно виконати. І мій уряд виконає це завдання», — написав напередодні прем'єр-міністр Туск у соцмережі Х.

Згідно документу — уряд вирішуватиме, кого лишати, а кого ні. А ті, хто хочуть стати поляками, мають вчити мову і поважати закони

У перспективі це цікаві намітки для України, адже з еміграцією мільйонів українців через війну постає питання робочої сили. І тут вряди-годи нагора вилізають експерти з порадами, як нам можуть стати в поміч мігранти із Середньої Азії або пакистанці. Мовляв, ось вони точно зможуть і таксистами бути, і офіціантів замінити. 

Утім, для країни з низкою безпекових проблем і хиткою національною ідентичністю свого населення — це може стати викликом. Ми не дуже вміємо справлятись із тими колаборантами, які тривалий час маскувались під потужних господарників і говорили, що вони за мир без політики. Інша справа, якщо доведеться боротися ще і з тими, хто буде розказувати, які спідниці мають носити наші жінки або їздити в Умань влаштовувати акції проти єврейських паломників.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Ну ви ж в курсі, що у нас тут всьо піздєц, всьо пропало, всьо несеться. Нєрви в людей і так ні к чорту за 10 років війни і скоро вже 3 роки великої такої повсюдної капітальної війни. А тут ще й оце от усе. Звісно, ще на першому році горизонт планування змістився до 1 місяця і то з обмовкою «якщо доживем».

Зараз от я думаю, чи міняти в квартирі кран, бо буде обідно, якщо поміняю, а хату з новим краном шахед роз’їбашить. А зараз і поготів

Фейсбук знущається, пропонує мені тренчі на наступну весну. Альоу, дурачок ти електронний, ти кому і шо пропонуєш. Пише він мені англійською «що ти одягнеш наступної весни?». А я йому кажу: «Слухай сюди мене, електронна хрінь, у мене на весну можуть бути варіанти — гамівна сорочка, прикольна домовина або костюм хімзахисту — і то в кращому випадку. Про що ти шепчеш? Яка весна? Тут би до суботи дожити — і бажано не в божевільні».

Я от нещодавно була в Німеччині, й одна німкеня каже мені: «Через 2 роки ми поїдемо відпочивати…. За 3 роки переїдемо…». Я на неї дивлюсь, як на інопланетянку. Я вже не памʼятаю тих часів, коли планувала щось на рік вперед. В Україні це і за кращих часів було шаленою розкішшю. «Ця родина володіє цим замком вже 3 століття», — каже екскурсовод. Я подумки регочу, мені в спадок від бабусі дісталися лише радянські простирадла, які в 2015 пішли на маскувальні сітки.

Своїм дітям я, мабуть, не лишу нічого, окрім психотравм і книжок, які встигла написати ще у відносно спокійні часи

Мою подругу на співбесіді в іноземній компанії запитали, ким вона хоче бути за 5 років. Вона задумалась крепко, а тоді сказала: «Ну, якщо не здохну до того часу від ядерки або шахеда, то хотілось би бути психічно здоровою людиною з усіма кінцівками». Її не взяли, настрої занадто песимістичні і фаталістичні.

Зараз от мене питають, з огляду на вибори в США і політичні настрої Європи, що буде з нами в майбутньому. Я теж крепко задумуюсь. Ні, не прораховую прогнози, не вираховую вірогідності, у мене в принципі з математикою так собі. Я просто підбираю влучну відповідь, щось типу «за теорією Бризмана-Шпільгауза (абсолютно вигадана теорія мною щойно) у нас є вірогідність вижити, десь відсотків 50, ну, або не вижити, теж із таким відсотком». Це буде найточніший прогноз нашого майбутнього. І це не я така. Життя таке, розумієте?!

Вранці я прокидаюся, пʼю свою чорну каву, яка радше нагадує бітум на вигляд і на смак, і дивлюся у вікно. За вікном вже голі дерева, сіра дійсність, сірі будинки. І я думаю, ну от, пощастило, цієї ночі ні ракета, ні шахед не порушили оцю мою сіру завіконну дійсність. Пощастило

Плануючи поїздку за кордон, я до останнього тягну з бронюванням готелю. Бо я забронюю, оплачу, а тоді — хоба — і всьо. Нікуди не поїду. Грошей жалко. Хоча, очевидно, що якщо всьо, то і на гроші вже пофіг.

«Чому ти така спокійна?» — питає подруга. Я кажу, що написала заповіт. За ним, усі, хто виживе і переживе мене на той час, мають вибрати мої найвсратіші фотки і заставити ними прощальну залу. А ще ця подруга має прийти з батогом, щоб шмагати кожного, хто схоче сказати, що я була пророчицею. Я, звісно, ще та пророчиця, але звучить це крінжово, погодьтесь.

«Ти що, вмирати зібралася?», — питає вона. І я кажу цілком щиро, що я вже вмерла, просто поки що ще жива. Тому дивлюся на все це довкола і мене вже нічого не лякає, в принципі. Прожила день — пощастило

І от в цьому всьому я якось парадоксально, відчайдушно і шалено насолоджуюсь життям. За першої можливості зустрічаюся з друзями, іноді можу зупинитися посеред тротуару і довго роздивлятися хмарку, бо вона красива. На кожне «а давай…» я погоджуюсь, бо це прекрасно — щось зробити, щось встигнути зробити. 

Із Мюнхена я привезла в кармані каштанчик, бо він торохнув мене по голові і мені від нього так радісно стало, що я так і ношу його в кармані куртки. Іноді я знаходжу якийсь вірш і він такий прекрасний, що я вчу його напамʼять, як в школі, просто так. Мені стало не страшно. Мені стало важливо лиш встигнути. Бо хочеться все ж до свого останнього дня ухайдохать якомога більше ворогів — прямо чи опосередковано. Для цього оце все. Тільки для цього.