Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Уже більше трьох тижнів триває блокада кордону польськими перевізниками. З 6 листопада вони розпочали страйк на трьох пунктах пропуску — «Корчова–Краковець», «Гребенне–Рава-Руська» та «Дорогуськ–Ягодин». Однак з 23 листопада заблокували рух вантажівок й на четвертому ПП — «Медика–Шегині». Основна вимога польських перевізників — скасувати так званий транспортний безвіз, запроваджений торік Євросоюзом. Згідно із ним, українські перевізники не повинні отримувати дозволи на двосторонні та транзитні перевезення до держав ЄС. За попередніми підрахунками Федерації роботодавців України, прямі втрати економіки України від блокування пунктів пропуску на польсько-українському кордоні уже перевищили 400 мільйонів євро. Однак йдеться не лише про економічні збитки, а й про людські життя. У черзі вже померло двоє українських водіїв. Люди чекають на розблокування кордону у жахливих умовах — на морозі, без їжі та води, душу та туалету. Та й цього разу знайшлися небайдужі поляки, які кинулися на допомогу українським водіям. Один із них — Давід Дехнерт. Раніше він возив допомогу у дитячі будинки в Україні, зараз же — українцям, які заблоковані на кордоні.
Наталія Жуковська: Давіде, коли і чому ви вирішили їхати на кордон допомагати водіям?
Давід Дехнерт: Майже три тижні тому із соцмереж я дізнався про блокаду кордону. Побачив багатокілометрові черги з вантажівок, водіїв, які перебувають у важких умовах, а кульмінаційним моментом стала смерть першого водія на кордоні [11 листопада від серцевого нападу помер керманич фури, який застряг у черзі з Польщі до України. — Ред.]. У польському медіапросторі ця тема не є популярною — про блокаду мало говорять. Тож я вирішив сам поїхати і подивитися, що там відбувається і чого потребують люди. Ось так я і почав допомагати.
НЖ: Чого насамперед потребують водії?
ДД: Найбільше водії хочуть повернутись додому. Далі — прийняти душ. Деякі з них стоять на кордоні у черзі понад три тижні. Якщо говорити про матеріальні потреби, то найбільше потребують води, хліба та чогось до нього — наприклад, паштетів чи джемів. Ми якось привозили шоколад. Намагалися кожному дати по плитці. Також водії потребують готових обідів. А ще — звичайних вологих серветок, які зараз хоч трішки можуть замінити душ. Також чоловіки потребують цигарок, але їх ми не привозили. Розмова з водіями мотивувала мене допомагати і надалі. Багато хто каже: «А, це той поляк, який допомагає українцям!». Я ж завжди відповідаю: «Я не допомагаю українцям чи полякам. Я допомагаю людям».
НЖ: Чи вистачає на всіх тієї допомоги, яку ви привозите?
ДД: Під час нашої поїздки 26 листопада до пункту пропуску «Дорогуськ–Ягодин» ми проїхали повз всю чергу. Всі, хто до нас вийшов і хотів взяти допомогу, всі її отримали. Вистачило всім. І я був дуже щасливим з того. Щоправда, того разу ми мали аж чотири машини з допомогою. У розмові з водіями виявилась ще одна проблема — відсутність інтернету та поганий мобільний зв’язок. Бути відрізаними від світу дуже складно. Водії не можуть навіть зі своїми рідними поговорити. І тут ми, на жаль, не можемо допомогти.
НЖ: Звідки берете гроші на закупівлю необхідного краму для водіїв?
ДД: Я оголосив збір грошей в соціальних мережах. І люди почали скидатися. Як виявилося, 80% — це були українці, які живуть у Польщі. Зараз маємо 36 тисяч злотих для допомоги. Я спочатку думав, що зможу сам все зробити, — візьму причіп, сяду за кермо автівки і поїду. Втім одразу до мене звернулися два українці і запропонували свою допомогу. І в першу поїздку ми поїхали з ними. Один із них був медиком. І це було чудово, бо серед заблокованих водіїв було багато з хворим горлом, нежитем, шлунковими проблемами. Очевидно, що їхній стан — наслідки тих умов, в яких люди змушені перебувати. Навколо поля. Один магазин є лише біля самого кордону. Санітарні умови жахливі. Немає, де помитися, мало туалетів — деякі стоять на відстані кілометра одне від одного. Харчування незбалансоване. Звісно, це все впливає на стан здоров’я.
НЖ: Скільки вже витратили грошей на допомогу?
ДД: На сьогодні наші витрати становлять близько 20 тисяч злотих. Зараз є 36 тисяч. Наступного разу повеземо допомогу вже наступного тижня (після 4 грудня). Я ще не знаю, сам поїду чи попрошу тих волонтерів, які зголосилися допомагати.
НЖ: Скільки волонтерів вам допомагають?
ДД: Загалом п’ятеро — чотири українця, які зголосилися допомагати, і мій товариш поляк, підприємець із Катовіце. Разом зі мною він допомагає дитячим будинкам в Україні. Мій друг підтримує всі мої наміри, допоміг купити причіп, переказує чимало грошей. За це я йому дуже вдячний.
НЖ: Давіде, як часто ви їздите до кордону?
ДД: Я живу неподалік Варшави, це орієнтовно 300 кілометрів від кордону. Тому їжджу раз на тиждень. Перетинаю кордон, їду спочатку до польських водіїв, які стоять на українському боці, потім повертаюсь до Польщі і вже роздаю допомогу українським водіям.
НЖ: Яка ситуація з польськими водіями на українському боці? Скільки їх там? Про що розповідають?
ДД: Я їжджу лише на пункт пропуску «Дорогуськ–Ягодин». Польські водії на українській території перебувають в набагато кращих умовах, ніж українські на території Польщі. Хоча, звісно, стояти так довго в черзі — дискомфортно. Польські фури не стоять у полі — і це найголовніше. Там є великий паркінг, де вони, власне, зупинилися. Територія охороняється. Від нього тягнеться черга до кордону — можливо, до кілометра. Неподалік є магазини, бари. Мають інтернет. Нормальні туалети. Умови просто неможливо порівнювати. Коли ми туди поїхали, то виявилося, що нашої допомоги особливо ніхто не потребував.
НЖ: За кожною людиною — своя історія. Яка вас вразила найбільше?
ДД: Історія кожного водія зводиться до одного знаменника — всі хочуть повернутися якнайшвидше додому і до нормальних побутових умов. Ми з ними не говорили про особисте. Більше — про їхні потреби. Для мене це певною мірою така трагічна історія, коли у 21-му столітті люди мріють про душ і дорогу додому. Ми ж у Польщі, нібито маємо демократію, Конституція гарантує кожному гідність, а тут бачимо таке.
НЖ: Про що говорять блокадники? Чому вони стоять? Чого добиваються?
ДД: Коли возив допомогу, то стало цікаво поговорити із тими, хто блокує кордон. Вони мене впізнали — завдяки моєму ТікТоку. Спочатку не хотіли зі мною розмовляти. Однак згодом запросили на каву. Першим аргументом їхньої блокади є те, що польські водії на українській стороні теж чекають у чергах. Другим аргументом є те, що українці їздять до Європи на більш вигідних умовах. Я вважаю, що цей ринок має бути контрольованим, а ціни вирівняні — щоб кожний мав рівні шанси. Але то має вирішуватися на рівні країни — політиками. Звісно, що ця блокада позначиться на забезпеченні України, яка потребує постійних постачань (гуманітарної допомоги, ліків, продуктів, палива), особливо під час війни. Морські шляхи України зараз відрізані, через Білорусь і Росію, звісно, нічого не поїде. Лишаються або Польща, або Угорщина, або Словаччина. Угорська влада, як відомо, не дуже підтримує Україну. А тепер ще й словаки мають антиукраїнського прем’єр-міністра Роберта Фіцо.
НЖ: Чому, на вашу думку, польська влада так кволо реагує [на момент запису інтерв’ю стало відомо, що міністр інфраструктури Польщі Анджей Адамчик надіслав листа своєму українському колезі Олександру Кубракову та закликав виконати вимоги польських протестувальників. — Ред.]?
ДД: У польської влади зараз інші проблеми — насамперед формування нового уряду. У закордонних медіа пишуть, що уряд Моравецького є урядом «зомбі», бо вже незабаром піде. Ті політики не знайшли довіри серед людей. Опозиція виявилася сильнішою. «Конфедерація», яка стоїть за блокадою, є популістичною політичною силою. Її представники користуються тим, що прості люди потребують допомоги. Вони показово кричать: «Ось, дивіться, ми допомагаємо підприємцям!», «Дивіться, українці забирають у польських підприємців можливість заробляти гроші». Відомо, що «Конфедерація» — це партія з антиукраїнськими поглядами. Їхній голос не є голосом всіх поляків. Мало людей, які підтримують їхню діяльність. Блокада на кордоні націлена на допомогу Росії. Чим довше вона триває, тим більше шампанського відкорковують у Москві. До речі, під час розмови з водіями дехто мені говорив: «Слухай, Давіде, там серед польських протестувальників є підприємці, які переважно їздили до Росії. І я в них свого часу працював. У них там були свої інтереси. Наразі не працюю у них, бо вони не платять за роботу».
НЖ: Як вдається поєднувати роботу і волонтерство?
ДД: Я був підприємцем, але вирішив змінити своє життя. Зараз вивчаю право, на 4-му курсі, працюю в адвокатській канцелярії. У мене троє дітей. Зізнаюся, що поєднувати родину, роботу і волонтерство — непросто. Наразі думаю над тим, щоб створити якусь фундацію, аби легше було.
НЖ: Як думаєте, коли припиниться блокада кордону?
ДД: Сподіваюся, що Європейський союз відреагує на ту блокаду. Бо, на жаль, допоки новий уряд не сформується, думаю, нема шансів на врегулювання цього питання. Політики мають сісти за стіл переговорів і знайти нарешті компроміс.
Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я. У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
