Ексклюзив
20
хв

Уроки російсько-української війни

Десять років триває російсько-українська війна. А два останні роки цієї війни за інтенсивністю бойових дій, кількістю використаних боєприпасів та обсягом руйнувань зробили її наймасштабнішим конфліктом в Європі з часів Другої світової війни

Ганна Маляр

Український військовий на передовій. Бахмут, Донеччина, серпень 2023 року. Фото: Libkos/AP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Позиціонування цієї війни виключно як «російсько-української» не відображає суті подій. Насправді це не просто війна двох держав. Це війна цінностей і культур — західної та східної. Це дуже добре видно за характером бойових дій. Попри те, що Україна стала жертвою агресії і є ризик втрати держави, вона дотримується правил та звичаїв війни, встановлених міжнародним правом, та зберігає усі демократичні практики. Водночас Росія, навпаки, воює без правил і перейшла всі межі знецінення людського життя та людської гідності.

Ключове питання цієї війни — чи може держава, яка сповідує демократичні принципи і цінності, перемогти тоталітарну державу? 

Якщо Україна почне програвати, це означатиме програш демократії тоталітаризму, західних цінностей — дикому варварству. А головне, це розв’яже руки Путіну та дасть поштовх продовжувати агресію вже щодо країн Євросоюзу. Бо він воює насамперед проти обраного Україною демократичного шляху розвитку. Путін змагається з Україною та західним світом і прагне довести перевагу державної системи та ідеології, яку він створив.

Поточна ситуація: висновки та прогнози

Два роки повномасштабного вторгнення дають змогу подивитись на бойові дії системно й робити певні висновки і прогнози. Отже, станом на зараз мета Росії незмінна — захоплення всієї території України. Перший план росіян — захопити Київ за тиждень — провалився. І тепер вони поставили собі дедлайн до 2026 року та вирішили рухатись поетапно, починаючи із захоплення Донецької та Луганської областей. 

Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Люди їдуть в евакуаційному автобусі з Лиману. Донеччина, квітень 2022 року. Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News

У 2023 році основним напрямком наступу Росії був Схід України. Там російські війська протягом усього року намагались рухатись вперед на 5 напрямках, вистрілювали сотні тисяч снарядів щотижня, інтенсивно застосовували авіацію та свої найкращі десантно-штурмові підрозділи. У росіян значна перевага у кількості людей та озброєння, втім, українська армія міцно стримувала тиск ворога та завдала йому значних втрат. Приміром, у 2023 році у боях за Бахмут була знищена найпотужніша приватна російська армія «Вагнер».

У вуличних боях росіяни завжди програють українцям, тому просуватись вони можуть, тільки перетворюючи наші міста на попіл 500-кілограмовими бомбами

У 2023 році росіяни відновлювали витрачені 2022 року ресурси, збільшували обсяги оборонного виробництва та накопичували сили для наступної фази війни. Тож, можна припустити, з новими силами вони будуть продовжувати агресію. Крім того, варто враховувати фактор президентських виборів у Росії, які повинні відбутись вже у березні 2024. Взяти Авдіївку ціною невиправданих втрат — і було задачею для виборів. Росіяни майже два роки не могли взяти Авдіївку під контроль, але заради демонстрації бодай якогось результату для виборців Путіна, вони пішли традиційним російським шляхом — не рахуватись із ціною.

Їхні бої за українські міста вже увійшли в історію як найдорожчі та найбезглуздіші з точки зору військової стратегії рішення

Зараз ситуація на фронті вкрай складна. Росіяни посилюють тиск на сході, намагаються прорвати оборону на декількох напрямках одночасно. Українська армія з усіх сил тримає оборону в умовах дефіциту озброєння. 

Уроки для Європи та світу  

Україна сьогодні закриває собою кордони Євросоюзу, адже імперські амбіції Росії виходять далеко за межі нашої країни. І ця загроза — не примарна і не гіпотетична, а реальна як ніколи. Так само, як свого часу Росія готувалась до війни в Україні, вона це робить зараз на території країн Євросоюзу. Ось лише деякі ознаки: фінансування політичних партій та проєктів, фінансування ЗМІ, фінансування мистецьких та культурних заходів, посилення агентурної мережі, фінансування багатотисячної фабрики ботів і тролів у соцмережах європейських країн. Є чимало ознак намагання вплинути на громадську думку та політичні процеси країн Євросоюзу. В Україні усі ці названі ознаки виявились одним з етапів готування до війни.

Аби зупинити Росію, потрібно насамперед позбавитись всіх ілюзій та вивчити уроки цієї війни

Урок перший — не варто прогнозувати дії Росії з точки зору формальної логіки. Приміром, помилковим є припущення, що РФ слабша за країни НАТО, тому вона не наважиться здійснювати щодо них агресію. Є багато історичних прикладів, коли Росія неадекватно оцінювала свої сили і втягувалась у завідомо програшні для себе операції.

Навіть у війні з Україною росіяни не змогли врахувати всі фактори нашого опору та рушили на Київ у завідомо програшну для них операцію 

Урок другий — не вірити Росії щодо намірів вести перемовини. РФ зараз активно просуває наратив готовності до переговорного процесу. Але предметом таких перемовин вона бачить території України — суверенної держави з міжнародно визнаними кордонами. У цій ідеї криється серйозна небезпека для підтримання миру в усьому світі, адже такі перемовини будуть мати наслідком легалізації міжнародного злочину агресії. Не може бути предметом переговорів зі злочинцем те, що від нього захищено нормами права.

Наш суверенітет, наші кордони, наші території — не можуть обговорюватись з агресором. Бо це буде продовження агресії та нав’язування волі агресора

І це не проблема лише України та Росії, адже агресія посягає на загальнолюдське благо. А отже, якщо РФ в результаті перемовин отримає контроль у будь-якій формі бодай над якоюсь частиною наших територій, це означатиме для всіх інших країн, що «так можна було». Напасти, а потім шляхом перемовин забрати собі частину територій суверенної держави. 

Тисячі воронок від російських бомб. Бахмут, Донеччина, листопад 2022 року. Фото: Alex Babenko/East News

Тож про що можливі перемовини у разі вчинення злочину? Виключно щодо притягнення до відповідальності, міри та розміру покарання. Тобто в обмін на припинення агресором вчинення злочину ми можемо поступитися не територіями, а частиною нашого права притягти РФ до міжнародної кримінальної відповідальності та відшкодування завданих збитків.  Інститут перемовин та угод зі злочинцем є в законодавстві багатьох країн світу. Це переговори про обмін визнання провини та допомоги слідству на зменшення покарання. Але ж зовсім не про те, яку кімнату в квартирі жертви займе злочинець.  

Тобто перемовини щодо втрати наших територій — це фактична легалізація міжнародного злочину агресії

Ще один урок цієї війни — світ на сьогодні не має ефективного судового інструменту притягнення держав до міжнародної кримінальної відповідальності за злочин агресію, воєнні злочини та злочини проти людяності. Україна ще у 2015 році подала заяву до Міжнародного Кримінального Суду з приводу воєнних злочинів, скоєних Росією. 9 років триває розслідування. За цей час дії агресора досі не отримали юридичної оцінки міжнародного суду. А сам агресор продовжує вчиняти міжнародний злочин. 

Втім, проблема притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності за агресію значно глибша, ніж кейс України. З часів Нюрнберзького процесу жодна країна світу не була засуджена за злочин агресію. Вироки були лише за скоєні воєнні злочини і злочини проти людяності, які в умовах війни є похідними від агресії.

Тобто сьогодні в світі міжнародна юстиція не працює як інструмент запобігання та протидії війнам і не притягує до відповідальності за агресію військово-політичне керівництво країн-агресорів

Ще один урок 10 років цієї війни полягає в тому, що зупинити Росію може тільки зброя у відповідь та миттєва реакція на її дії. Протягом усіх 10 років тактика «не дратувати Путіна» виявлялась неефективною та навіть шкідливою, адже через зволікання у допомозі ми втратили можливість зупинити очільника Кремля ще у 2014-2015 роках. І внаслідок цього він отримав час на підготовку повномасштабного вторгнення.

Висновки

Тож чи може держава, яка сповідує демократичні принципи і цінності, перемогти тоталітарну державу? На це питання ми намагаємось відповідати щодня на полі бою. 

Натомість відомий теоретик війни генерал-майор Карл Фон Клаузевіц вважав, що у війні між цивілізованим і диким народами переможе останній. Бо у диких народів війни більш жорстокі та більш руйнівні, а пануючі наміри формуються під впливом емоцій. Росія не лише «дика» та воює без правил. У неї ще є перевага у кількості людей та озброєнні. А втім, навіть у таких умовах українській армії за два роки повномасштабної війни вдалось захистити столицю, звільнити північ країни, Харківщину та Херсон. Вже два роки у щоденних запеклих боях Збройні Сили України стримують потужний наступ росіян на сході. 

Мотивація та фаховість українських військових викликає захват в усьому світу. Українці будуть стояти за свою землю до останнього

Але єдиний  фактор перемоги у війні з «диким» ворогом — це перевага в озброєнні. Україна самостійно не зможе створити цю перевагу. Тому відповідь на питання — чи може демократична держава перемогти агресію тоталітарної держави — перебуває в руках наших партнерів та союзників.

Ганна Маляр: без західних партнерів Україна не зможе створити перевагу в озброєнні. На фото: Джо Байден, Еммануель Макрон, Олаф Шольц та Ріші Сунак на саміті G7. Японія, травень 2023 року. Автор фото: Jonathan Ernst/ AP/East News

Редакція Sestry.eu не завжди поділяє думку авторів блогів

No items found.
Р Е К Л А М А

Заступниця Міністра оборони України (2021—2023 рр). Кандидат юридичних наук. У жовтні 2022 року увійшла до списку 25 найвпливовіших українських військових за версією видання НВ. Є автором більше 40 наукових праць у сфері злочинів проти основ національної безпеки, військових злочинів та злочинів проти миру. Викладала у Національній школі суддів України за напрямом кримінально-правової кваліфікації агресивної війни та інших злочинів, які вчиняються в зоні бойових дій. Розробила концепцію правової оцінки подій в Криму та на сході України, яка використовується у слідчій та судовій практиці. Була тренером підрозділів Служби безпеки України зі стратегічних комунікацій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
ядерна зброя польща

Росія в ході широкомасштабного вторгнення в Україну неодноразово вдавалася до ядерного шантажу, який набув якісно інших форм порівняно з періодом холодної війни. Починаючи з осені 2022 року, у Москві неодноразово й безпідставно говорили про прагнення офіційного Києва використати «брудну бомбу». Два роки тому, 25 березня 2023 року, Путін оголосив про розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Попри оцінки аналітиків про прагнення принизити цим кроком білорусів у День Волі, логіка Кремля, як видається, була іншою. Рішення Путіна було пов’язане з видачею Міжнародним кримінальним судом ордеру на його арешт за співучасть у викраденні українських дітей. Тому кремлівський щур радо показав ядерний кийок. Ці дії суттєво десакралізували фактор ядерної зброї як інструменту стримування, і низка країн Заходу продемонструвала у відповідь, що в цю гру цілком можна грати вдвох. 

Хоча достеменно підтверджених даних про наявність російських тактичних ядерних боєголовок у Білорусі немає, президент Польщі Анджей Дуда в інтерв’ю Financial Times висловив впевненість у її наявності на території Білорусі. Це означає, що фактор психологічного тиску Кремлем використовується достатньо успішно. Польща і країни Балтії відчули себе у ядерних лещатах, адже дивізіони «Іскандерів» (можливих носіїв ядерних боєголовок) розміщені також у Калінінградській області. 

Анджей Дуда обговорював перспективи розміщення американської ядерної зброї в Польщі з Кітом Келлогом під час візиту останнього до Варшави у лютому 2025 року. Щоправда, апаратна вага колишнього радника Трампа зараз суттєво зменшилася. Тож орієнтуватися маємо на позицію віцепрезидента США Джей Ді Венса, який у березні заявив, що був би шокований, якби Дональд Трамп вирішив перемістити ядерну зброю далі на схід Європи. Тобто на територію країн, які стали членами НАТО наприкінці 90-х років ХХ століття й у яких Кремль у грудні 2021 року вимагав демонтувати військову інфраструктуру.

Президент Польщі Анджей Дуда і спеціальний представник президента США з питань України та Росії Джозеф Кіт Келлог у Варшаві, 8.02.2025. Фото: Wojciech Olkusnik/East News

Нагадаю, у межах програми НАТО Nuclear Sharing Бельгія, Нідерланди, Італія, Німеччина й Туреччина з 2009 року розмістили на власній території американську ядерну зброю. Всі ці країни стали членами НАТО в роки холодної війни, тоді як на членів Євроатлантичного клубу пострадянського призову подібна практика поки що не поширюється. 

Про прагнення Польщі долучитися до програми Nuclear Sharing у червні 2023 року заявив тодішній прем’єр Матеуш Моравецький. Можна припустити, що ця заява була частиною передвиборчої риторики партії «Право і справедливість», але про аналогічні прагнення вів переговори з адміністрацією Джо Байдена і Анджей Дуда. До того ж доволі активно, — викликавши у квітні 2024 року коментар польського МЗС про необхідність проконсультуватися з урядом у цьому питанні. Уряд на той час вже очолював Дональд Туск. Польща має на своїй території інфраструктуру зберігання ядерної зброї ще з часів перебування у Варшавському договорі, і сьогодні її долучення до ядерного клубу, нехай у пасивний спосіб, могло б посилити її політичні позиції в Європі.

Разом з тим геополітична ситуація стрімко змінюється. Дональд Трамп зумів знайти лише 10 хвилин для спілкування з Анджеєм Дудою, який побував у США на Конференції консервативних політичних дій. А вже в березні 2025 року про готовність розгорнути французьку «ядерну парасольку» над країнами Європейського Союзу Дональд Туск заявив, що Польща була б у більшій безпеці в разі реалізації планів Макрона. Політично контакти Туска й Макрона виглядають більш перспективними за можливість ефективного діалогу адміністрації Трампа з майбутнім новим польським президентом, ім’я якого ми дізнаємося вже влітку 2025 року. 

З 2020 року фінансується Польська ядерна програма, яка має завершитися побудовою у 30-х роках ХХІ століття польської АЕС. Поки це у планах, проте активізація дискусії навколо використання ядерної зброї безумовно може прискорити цей процес. Україна у цьому питанні може виступити партнером Польщі, адже у нашій державі чимало фахівців-ядерників і тих, хто пам’ятає гіркий досвід прощання з ядерним арсеналом. Логічним наслідком взаємодії Києва і Варшави могла б стати спільна реалізація ракетної програми, адже без засобів доставки значення ядерної боєголовки суттєво зменшується.

Ядерна зброя на тлі російсько-української війни й ітерацій команди Трампа з величезною амплітудою втрачає свій статус «зброї обраних», натомість перетворюється на інструмент реалізації амбіцій. Відверто кажучи, буде дивно, якщо Польща залишиться осторонь прагнень здобути ядерний арсенал і поставити його на службу своєму захисту та збільшенню геополітичної ваги в Європі. Сьогодні єдиним формальним стримуючим фактором залишається Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, вага якого зменшується на очах
4
хв

Польща і ядерна зброя: амбіції та реальність

Євген Магда
World Press Photo 2025 скандал

На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.

На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу. 

Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo

Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою

Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення. 

Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.

Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...

А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.

Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді

Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.

3
хв

Чи можуть жертва й агресор перемогти одночасно? Престижний міжнародний фотоконкурс вважає, що так

Альдона Гартвіньська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
5
хв

Як в Україні допомагають жінкам, які зазнали сексуального насильства від окупантів? 

Ексклюзив
9
хв

Тарифна війна Трампа: що означає нова політика США для світу та України

Ексклюзив
5
хв

Знання — наш перший притулок

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress