Ганна Маляр

Минув місяць, як Україна розпочала наступальну військову операцію на території Росії. Якби Україна мала всі необхідні дозволи від партнерів на застосування далекобійної зброї та відповідні далекобійні ракети і снаряди, то такі операції були б непотрібні. Але Росія готувалась до наступальних дій з боку Сумщини та безжально обстрілювала прикордонні райони України. Тому іншого виходу не було, як переносити війну на територію Росії та створювати зону безпеки. 

Військове мистецтво

З військової точки зору операція майстерно спланована та здійснена Головнокомандувачем Сирським. Ворог не очікував. З українського боку був забезпечений безпрецедентний рівень секретності.

З точки зору швидкості просування операція також вражає. За перший день Курської операції українські війська просунулись вперед на 14 кілометрів. І це в умовах, коли з початку повномасштабного вторгнення російська армія зберігає  десятикратну перевагу в озброєнні та кількості людей. Про що це говорить? Що українська армія опанувала високий рівень військового мистецтва. 

Втім, ситуація дійсно нетипова для цієї війни, тож, закономірно виникло питання — як розцінювати такі дії української армії з точки зору міжнародного права

Як кваліфікувати дії України?

Українські війська фізично перетнули кордон РФ і рухались вперед — то це наступ чи оборона? Злочин агресії розпочався у 2014 році і досі триває. Вчинила його Російська Федерація. Україна в цьому злочині є жертвою агресії та користується своїм невід’ємним правом на самооборону передбаченим ст. 51 Статуту ООН. Злочин агресії або війна буде тривати до її завершення. Це єдиний злочин охоплений єдиним умислом агресора. І в рамках цієї війни між двома державами агресор один. Той, хто першим почав агресію. Про це йдеться у статті 2 Резолюції ГА ООН від 1974 Визначення агресії.

Тож дії України не можна розглядати окремо від цієї війни — як окремий акт чи окрему операцію, адже вони є прямим наслідком війни проти України і вчинені виключно з метою військового ослаблення противника та зупинення війни. Україна не планує привласнювати російську територію. Тобто дії України — це елемент оборони.

Хто повинен зупиняти війну?

Війна — це міжнародний злочин проти миру між державами і народами. Тому Росія вчиняє злочин не лише проти України. Росія посягає на міжнародний порядок, який встановлює мир між державами. А Україна сьогодні боронить від російської навали не лише власні кордони, а й європейські. 

Протидія та запобігання цьому злочину — це компетенція Ради Безпеки ООН, що несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Тобто Україна самотужки не повинна зупиняти цю війну, будучи членом ООН. І поки Рада Безпеки не вдасться до заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру, держава, яка зазнала нападу, може користуватись невід’ємним правом на самооборону, згідно ст. 51 Статуту ООН.

Як ми бачимо Радбез ООН досі до цих заходів не вдався. Тому Україна користується своїм правом на самооборону

Крім того, Україні доводиться відстоювати свою свободу у часи, коли міжнародні суди неспроможні протидіяти війнам та притягати країни, які нападають на інших, до відповідальності. З часів Нюрнберзького процесу вироки за злочин агресії міжнародні суди не виносили. Були вироки за воєнні злочини та злочини проти людяності, які є похідними від агресії. Тобто будь-який потенційний диктатор чи агресор знає, що за розв’язування війни його не покарають. 

Сьогодні не працює жоден міжнародний механізм, який би міг зупинити цю війну. Тому в України немає вибору, окрім як захищати себе і своїх людей всіма доступними методами. 

Як захищатись від агресора?

Міжнародне право не дає відповіді, як повинна захищатись країна, на яку напала ядерна держава з багатократною перевагою в озброєнні та кількості людей. Або як захищатись, коли агресор воює без правил, не дотримуючись жодної норми міжнародного гуманітарного права? Або як діяти Україні у повномасштабній війні, коли міжнародна спільнота не може зупинити цю агресію. 

Але в українського народу є право вижити

Взаємна повага до територіальної цілісності, кордонів та суверенітету іншої держави — це принципи співіснування держав мирного часу.  Втім, якщо для захисту життів сотень тисяч людей необхідно перетнути кордон країни-агресора, то це вимушений крайній захід, який держава, що захищається, має право здійснити, якщо інших способів ослабити ворога немає. 

У виборі методів захисту Україна обмежена лише нормами  міжнародного гуманітарного права, яких вона дотримується з першого дня повномасштабного вторгнення.

Правовий режим районів Курської області, зайнятих українськими військами

Це непросте питання. На сьогодні немає в світі єдиного підходу до визначення ознак, за якими можна було б беззаперечно кваліфікувати певний випадок як окупацію. Втім, є абсолютна очевидна різниця між перебування російських військ на тимчасово окупованих територіях України та українських військ у районах Курської області Росії. Для України на відміну від Росії зайнята територія не самостійна і не кінцева мета, земля — взагалі не мета, а виступає лише інструментом ослаблення військової спроможності  ворога. 

Сам факт тимчасового контролю військами на певній території не породжує права на цю територію, натомість породжує низку зобов’язань щодо місцевого цивільного населення. Це один з базових принципів ведення війни — військові не чіпають цивільних та на контрольованих територіях забезпечують цивільним задоволення базових людських потреб.

Україна наразі дотримується прав місцевого населення Курської області, передбачених міжнародним правом, та надає людям на цих територіях гуманітарну допомогу 

Безумовно Курська операція — це успіх української армії, але до перемоги ще тривалий і  дуже важкий шлях. Тож треба пам’ятати, що агресор у цій війні один  — Росія. Агресор, який воює без правил та одержимий знищенням України. Агресор, від якого Україну не може захистити міжнародна спільнота. А отже, Україна має право захищати своїх людей і свою державу всіма доступними способами. 

Позиціонування цієї війни виключно як «російсько-української» не відображає суті подій. Насправді це не просто війна двох держав. Це війна цінностей і культур — західної та східної. Це дуже добре видно за характером бойових дій. Попри те, що Україна стала жертвою агресії і є ризик втрати держави, вона дотримується правил та звичаїв війни, встановлених міжнародним правом, та зберігає усі демократичні практики. Водночас Росія, навпаки, воює без правил і перейшла всі межі знецінення людського життя та людської гідності.

Ключове питання цієї війни — чи може держава, яка сповідує демократичні принципи і цінності, перемогти тоталітарну державу? 

Якщо Україна почне програвати, це означатиме програш демократії тоталітаризму, західних цінностей — дикому варварству. А головне, це розв’яже руки Путіну та дасть поштовх продовжувати агресію вже щодо країн Євросоюзу. Бо він воює насамперед проти обраного Україною демократичного шляху розвитку. Путін змагається з Україною та західним світом і прагне довести перевагу державної системи та ідеології, яку він створив.

Поточна ситуація: висновки та прогнози

Два роки повномасштабного вторгнення дають змогу подивитись на бойові дії системно й робити певні висновки і прогнози. Отже, станом на зараз мета Росії незмінна — захоплення всієї території України. Перший план росіян — захопити Київ за тиждень — провалився. І тепер вони поставили собі дедлайн до 2026 року та вирішили рухатись поетапно, починаючи із захоплення Донецької та Луганської областей. 

У 2023 році основним напрямком наступу Росії був Схід України. Там російські війська протягом усього року намагались рухатись вперед на 5 напрямках, вистрілювали сотні тисяч снарядів щотижня, інтенсивно застосовували авіацію та свої найкращі десантно-штурмові підрозділи. У росіян значна перевага у кількості людей та озброєння, втім, українська армія міцно стримувала тиск ворога та завдала йому значних втрат. Приміром, у 2023 році у боях за Бахмут була знищена найпотужніша приватна російська армія «Вагнер».

У вуличних боях росіяни завжди програють українцям, тому просуватись вони можуть, тільки перетворюючи наші міста на попіл 500-кілограмовими бомбами

У 2023 році росіяни відновлювали витрачені 2022 року ресурси, збільшували обсяги оборонного виробництва та накопичували сили для наступної фази війни. Тож, можна припустити, з новими силами вони будуть продовжувати агресію. Крім того, варто враховувати фактор президентських виборів у Росії, які повинні відбутись вже у березні 2024. Взяти Авдіївку ціною невиправданих втрат — і було задачею для виборів. Росіяни майже два роки не могли взяти Авдіївку під контроль, але заради демонстрації бодай якогось результату для виборців Путіна, вони пішли традиційним російським шляхом — не рахуватись із ціною.

Їхні бої за українські міста вже увійшли в історію як найдорожчі та найбезглуздіші з точки зору військової стратегії рішення

Зараз ситуація на фронті вкрай складна. Росіяни посилюють тиск на сході, намагаються прорвати оборону на декількох напрямках одночасно. Українська армія з усіх сил тримає оборону в умовах дефіциту озброєння. 

Уроки для Європи та світу  

Україна сьогодні закриває собою кордони Євросоюзу, адже імперські амбіції Росії виходять далеко за межі нашої країни. І ця загроза — не примарна і не гіпотетична, а реальна як ніколи. Так само, як свого часу Росія готувалась до війни в Україні, вона це робить зараз на території країн Євросоюзу. Ось лише деякі ознаки: фінансування політичних партій та проєктів, фінансування ЗМІ, фінансування мистецьких та культурних заходів, посилення агентурної мережі, фінансування багатотисячної фабрики ботів і тролів у соцмережах європейських країн. Є чимало ознак намагання вплинути на громадську думку та політичні процеси країн Євросоюзу. В Україні усі ці названі ознаки виявились одним з етапів готування до війни.

Аби зупинити Росію, потрібно насамперед позбавитись всіх ілюзій та вивчити уроки цієї війни

Урок перший — не варто прогнозувати дії Росії з точки зору формальної логіки. Приміром, помилковим є припущення, що РФ слабша за країни НАТО, тому вона не наважиться здійснювати щодо них агресію. Є багато історичних прикладів, коли Росія неадекватно оцінювала свої сили і втягувалась у завідомо програшні для себе операції.

Навіть у війні з Україною росіяни не змогли врахувати всі фактори нашого опору та рушили на Київ у завідомо програшну для них операцію 

Урок другий — не вірити Росії щодо намірів вести перемовини. РФ зараз активно просуває наратив готовності до переговорного процесу. Але предметом таких перемовин вона бачить території України — суверенної держави з міжнародно визнаними кордонами. У цій ідеї криється серйозна небезпека для підтримання миру в усьому світі, адже такі перемовини будуть мати наслідком легалізації міжнародного злочину агресії. Не може бути предметом переговорів зі злочинцем те, що від нього захищено нормами права.

Наш суверенітет, наші кордони, наші території — не можуть обговорюватись з агресором. Бо це буде продовження агресії та нав’язування волі агресора

І це не проблема лише України та Росії, адже агресія посягає на загальнолюдське благо. А отже, якщо РФ в результаті перемовин отримає контроль у будь-якій формі бодай над якоюсь частиною наших територій, це означатиме для всіх інших країн, що «так можна було». Напасти, а потім шляхом перемовин забрати собі частину територій суверенної держави. 

Тож про що можливі перемовини у разі вчинення злочину? Виключно щодо притягнення до відповідальності, міри та розміру покарання. Тобто в обмін на припинення агресором вчинення злочину ми можемо поступитися не територіями, а частиною нашого права притягти РФ до міжнародної кримінальної відповідальності та відшкодування завданих збитків.  Інститут перемовин та угод зі злочинцем є в законодавстві багатьох країн світу. Це переговори про обмін визнання провини та допомоги слідству на зменшення покарання. Але ж зовсім не про те, яку кімнату в квартирі жертви займе злочинець.  

Тобто перемовини щодо втрати наших територій — це фактична легалізація міжнародного злочину агресії

Ще один урок цієї війни — світ на сьогодні не має ефективного судового інструменту притягнення держав до міжнародної кримінальної відповідальності за злочин агресію, воєнні злочини та злочини проти людяності. Україна ще у 2015 році подала заяву до Міжнародного Кримінального Суду з приводу воєнних злочинів, скоєних Росією. 9 років триває розслідування. За цей час дії агресора досі не отримали юридичної оцінки міжнародного суду. А сам агресор продовжує вчиняти міжнародний злочин. 

Втім, проблема притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності за агресію значно глибша, ніж кейс України. З часів Нюрнберзького процесу жодна країна світу не була засуджена за злочин агресію. Вироки були лише за скоєні воєнні злочини і злочини проти людяності, які в умовах війни є похідними від агресії.

Тобто сьогодні в світі міжнародна юстиція не працює як інструмент запобігання та протидії війнам і не притягує до відповідальності за агресію військово-політичне керівництво країн-агресорів

Ще один урок 10 років цієї війни полягає в тому, що зупинити Росію може тільки зброя у відповідь та миттєва реакція на її дії. Протягом усіх 10 років тактика «не дратувати Путіна» виявлялась неефективною та навіть шкідливою, адже через зволікання у допомозі ми втратили можливість зупинити очільника Кремля ще у 2014-2015 роках. І внаслідок цього він отримав час на підготовку повномасштабного вторгнення.

Висновки

Тож чи може держава, яка сповідує демократичні принципи і цінності, перемогти тоталітарну державу? На це питання ми намагаємось відповідати щодня на полі бою. 

Натомість відомий теоретик війни генерал-майор Карл Фон Клаузевіц вважав, що у війні між цивілізованим і диким народами переможе останній. Бо у диких народів війни більш жорстокі та більш руйнівні, а пануючі наміри формуються під впливом емоцій. Росія не лише «дика» та воює без правил. У неї ще є перевага у кількості людей та озброєнні. А втім, навіть у таких умовах українській армії за два роки повномасштабної війни вдалось захистити столицю, звільнити північ країни, Харківщину та Херсон. Вже два роки у щоденних запеклих боях Збройні Сили України стримують потужний наступ росіян на сході. 

Мотивація та фаховість українських військових викликає захват в усьому світу. Українці будуть стояти за свою землю до останнього

Але єдиний  фактор перемоги у війні з «диким» ворогом — це перевага в озброєнні. Україна самостійно не зможе створити цю перевагу. Тому відповідь на питання — чи може демократична держава перемогти агресію тоталітарної держави — перебуває в руках наших партнерів та союзників.

‍Редакція Sestry.eu не завжди поділяє думку авторів блогів