Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Нині в країні під тимчасовим захистом перебувають понад 102 тисячі українських біженців. Показник працевлаштування поки що невисокий: згідно з даними на кінець 2023 року, офіційно працюють лише 15 тисяч біженців. Це значно менше, ніж у сусідній Великобританії, де працевлаштовано понад 52% українців. З чим пов'язана така статистика і як виглядає життя українських переселенок в Ірландії, дізнавалися Sestry.
Два тижні на стільцях
Анастасія Солопенко приїхала до Ірландії у серпні 2022 року. Війна зруйнувала її життя двічі: у 2014 році, коли довелося тікати з рідного Луганська, та у 2022, коли виїжджала вже з Києва. Розповідаючи про свій досвід приїзду до Ірландії, Анастасія зазначає: якщо нема в кого зупинитися, треба бути готовим спати в адмінприміщенні.
— Усіх біженців після прибуття відправляють до готелю Сіті Вест поряд із дублінським аеропортом, — розповідає Анастасія. — Але в номери в цьому готелі не селять — усіх направляють до приміщення, схожого на концертну залу, що виділене спеціально для прийому біженців. Там відбувається оформлення документів. Процес займає від кількох днів до кількох тижнів. І весь цей час ти маєш там знаходитись.
Люди сплять тут прямо на стільцях. Так ночують і сім'ї з дітьми, і люди похилого віку
Кажуть, у виняткових випадках волонтерів можна попросити, щоб готель виділив номер — наприклад, якщо людина з інвалідністю або з зовсім маленькою дитиною. У Сіті Вест я провела три дні. Знаю тих, хто просидів там два тижні.
Після оформлення документів розпочинається етап розселення. Мене разом з іншими українськими дівчатами спочатку поселили до студентського гуртожитку під Дубліном. Там були гарні умови: окрема кімната з душем та туалетом, спільна лише кухня. Але вже за кілька тижнів приїхали студенти, тож нам довелося виселятися. Далі когось розселяли до інших гуртожитків, когось до будинків, які власники нерухомості надавали спеціально для українських біженців, а когось навіть у старовинні замки — особисто знаю такий випадок. Звучить романтично, але насправді у таких замках дуже холодно, а в деяких навіть немає туалету.
Мене направили до гуртожитку коледжу. Проживання там було безкоштовним, ми платили лише за електрику. Тарифи в Ірландії високі, тому з кожної кімнати виходило близько ста євро на місяць. Я намагалася майже не використовувати опалення, але зовсім без нього було ніяк — в Ірландії дуже сиро і вітряно, постійно йдуть дощі. Вікна старі, всюди щілини, часто утворюється пліснява.
І гуртожитки, і замки вважаються тимчасовим житлом. Передбачається, що пізніше біженці переїдуть до квартир, які зніматимуть вже самі. Але на практиці все інакше. Багато хто живе в цих гуртожитках уже майже два роки. В Ірландії, якщо у тебе немає роботи, орендувати житло практично нереально. Перше, на що дивиться орендодавець, це наявність стабільного доходу. Соціальної допомоги, яку тут отримують безробітні українці, на оренду квартири не вистачає. Хоча суми виплат в Ірландії високі (220 євро на людину на тиждень), вартість оренди все одно вища за місячну суму виплат. Наприклад, отримуєш 880 євро, а квартиру дешевше ніж за 1000 євро немає. А тобі ще треба харчуватись і якось жити. Тобто щоб орендувати житло, людина обов'язково має працювати. Оскільки не всі можуть знайти роботу (і не всі активно її шукають), багато хто залишається в гуртожитках.
%20(1).jpg)
Ще є варіант отримати від держави модульний будиночок, але для цього потрібно бути сім'єю із чотирьох осіб — не більше і не менше. Ці будинки розраховані саме на чотирьох. Там заборонено жити із тваринами. Вартість місяця оренди такого будинку становить 16% від доходу сім'ї (чи то зарплати, чи виплат). Плюс комунальні послуги. Згідно з умовами договорів, сім'я платить за такою схемою три роки, після чого будиночок стає умовно її: тобто платити відсоток від доходу вже не потрібно, але приватною власністю помешкання не є. І родина не може цей будиночок ані продати, ані здати. Плюс при від'їзді з Ірландії вона втрачає право проживання в ньому.
Я орендувала квартиру, коли до Ірландії приїхала моя сестра і ми вирішили жити разом.
На пошук житла пішло пів року (!). Часто навіть того факту, що ти маєш роботу та дохід, недостатньо, аби орендодавець вибрав саме тебе — адже претендентів на квартиру багато. Я навіть просила організацію, яка поселила мене до гуртожитку, дати характеристику, що я адекватна та неконфліктна людина
Знайти двоспальну квартиру за дуже гарною ціною — 1100 євро на місяць — нам у результаті допомогла рієлторка. Ціна справді дуже хороша — у нашому районі (ми живемо в місті Лімерік на західному узбережжі Ірландії) двокімнатні квартири коштують від 1500-2000 євро на місяць.
Три посади в одній
Першою роботою Анастасії в Ірландії став супермаркет.
— Це було єдине місце, де мені відповіли на резюме, — каже Анастасія. — Я приїхала до Ірландії з мінімальною англійською. Тут є безкоштовні курси для іноземців, але, як на мене, вони мало що дають. Найефективнішим для мене виявився тримісячний онлайн-курс в українській приватній школі. Співбесіда при прийомі на роботу стала тим ще випробуванням: я не була впевнена у своїй англійській, а ірландець, який ставив мені питання, не вимовляв деяких звуків. Здається, я зрозуміла його виключно завдяки стрибку адреналіну.
Це була важка робота з непростими умовами. Мені дали підписати одразу три контракти, за якими я мала працювати і в пекарні, і на касі, і у відділі кулінарії. За законом роботодавець не має права давати працівникові більше 40 робочих годин на тиждень. Але за контрактом роботодавець може щодня вигадувати новий графік, що не дає тобі можливості бодай щось спланувати.
Сьогодні працюєш допізна, завтра виходиш на шосту ранку
Після того як роботодавець дізнався, що я шукаю нову роботу, він перестав давати мені достатньо робочих годин: і замість 1700 євро я якось отримала 1200. Якщо орендуєш житло і живеш від зарплати до зарплати, така ситуація може бути критичною.
Зараз я вже працюю у міжнародній компанії, на платформі якої продаються та купуються квитки на заходи. Я співробітник служби підтримки, моє завдання — спілкуватися з клієнтами по телефону. Рівень англійської мені вже це дозволяє, хоча спочатку боялася, що не впораюся. Нову роботу знайшла за рекомендацією подруги. Перевагою був досвід роботи в Ірландії. Декілька знайомих українок знайшли тут роботу через рекрутингові агенції. На відміну від державних центрів зайнятості, такі агенції справді зацікавлені у тому, щоб працевлаштувати людину, бо вони потім отримають відсоток із її зарплати. При цьому поки робота не знайдена, платити агентству нічого не потрібно.
Людей, які без поважних причин (інвалідність, зовсім маленькі діти, навчання в університеті) не працюють, місцеві біржі праці зараз всіляко намагаються змусити це робити. Виплати одразу не знімають, але можуть, наприклад, відправити на громадські роботи: підмітати вулиці, збирати чи сортувати сміття. Якщо відмовишся, виплати скасують. Відвідування мовних курсів в Ірландії не вважається поважною причиною, аби не працювати.
Рекомендації сусідів понад усе
Практично одразу почала працювати й українка Іванна Копчук. В Україні Іванна мала свій бренд одягу і магазин, який відкрився якраз перед початком повномасштабного вторгнення. Опинившись в Ірландії з мінімальними знаннями англійської, Іванна вирішила працювати у клінінгу — і це переросло у відкриття власної справи.
— Я пройшла через Сіті Вест двічі: перший раз у червні 2022 року, коли приїхала сама, а потім ще раз — коли привезла до Ірландії свого 15-річного сина, якого спочатку, не знаючи, що на нас чекає в Ірландії, залишила з рідними на Прикарпатті, — розповідає Іванна Копчук. — Спершу я жила у студентському гуртожитку, потім — у хостелі. Далі знайшла через інтернет хост-сім'ю: ірландку, яка погодилася поселити мене у своїй оселі. Я жила в неї безкоштовно, і крім мене вона також прихистила студента-іспанця, який приїхав до Ірландії за обміном. Прийняти у своєму будинку ще й мого сина вона вже не могла — не було місця. Тому, забравши дитину, я знову пішла до Сіті Вест.
Цього разу нас уже відправили до наметового містечка в Дубліні. Це величезне приміщення на кшталт спортзалу, де стоять п'ятдесят ліжок, відгороджених одне від одного. Ми пробули там два тижні, після чого нас поселили до шкільного гуртожитку за 50 кілометрів від Дубліна. Це було не дуже зручно, тому що на той час я вже заснувала свою компанію зовсім в іншому місті — там, де мешкала раніше в хост-сім'ї. Дорога громадським транспортом до цього місця займала три години в один бік. Тому я почала пошук житла під оренду.
Через знайому волонтерку Іванна знайшла ірландську родину, яка здавала в оренду кімнати у своєму будинку в Дубліні. Іванна з сином орендували дві кімнати.
— У Дубліні ціни вищі, ніж в інших містах — оренда однієї кімнати стартує від 700 євро, — розповідає Іванна. — Якщо однокімнатна квартира, то не менше ніж 1800 євро. Будинок — від 2200 євро на місяць. В Ірландії існує програма, за якою держава може компенсувати до 30 відсотків вартості оренди, якщо дохід сім'ї недостатній. Я на таку програму не подавалася, але знаю від інших людей, що це працює.
Розповідаючи про те, як заснувала свою клінінгову компанію, Іванна каже, що все почалося з ідеї ірландки, в якою вона проживала.
— Ще коли жила у першому гуртожитку, нам розносили листи з пропозицією прибирати у цьому ж гуртожитку номери, — каже Іванна. — Я погодилася, і це була моя перша робота на неповний робочий день. А потім уже ірландка, у якої я жила, сказала, що може запропонувати мої послуги в чаті місцевої ком'юніті. В Ірландії жодні оголошення не працюють так добре, як рекомендації сусідів. Тож у мене швидко з'явилися перші клієнти. Спочатку це були друзі моєї хоста, потім — їхні друзі та друзі їхніх друзів. Якоїсь миті я зрозуміла, що сама вже фізично не справляюся з такою кількістю замовлень — потрібно відкривати фірму та наймати співробітників.
В Ірландії відкрити підприємство не дуже складно. Стартовий капітал був мені не потрібен — я не купувала обладнання, лише миючі засоби. Особливістю компанії стало те, що всі ці засоби — екологічно чисті. Ті, що були вдома у клієнтів, токсичні, з ними було складно працювати.
Співробітників у компанію знайшла без проблем. Точніше, співробітниць. Зараз у мене працюють 14 українок. Люди іноді змінюються, але знайти заміну не складно — на таку роботу не потрібні знання англійської, а для багатьох наших дівчат це саме те, що потрібно. Сама я вже на замовлення не їжджу. Займаюся організацією процесу та розвитком бізнесу. За цей час непогано підтягнула свою англійську, тому листування та телефонні розмови з клієнтами вже не є проблемою. Питаннями зарплат та податків займається бухгалтерська компанія. Зараз працюю над масштабуванням компанії: у планах купівля обладнання та автомобіля. У нас є свій сайт та сторінки в соцмережах, які я активно рекламую у місцевих онлайн-спільнотах. Ірландцям подобається якість нашої роботи і вони охоче діляться контактами зі своїми знайомими. А нам, зі свого боку, подобається працювати з ірландцями. Більшість із них — це дуже ввічливі та привітні люди.
Один з основних принципів в ірландських школах — протидія булінгу
Я переживала, що моєму 15-річному синові буде складно адаптуватися у новій країні, але ірландська школа йому сподобалася. Один з основних принципів в ірландських школах — протидія булінгу. Дитину не лаятимуть при всіх: якщо є зауваження, вони будуть озвучені окремо. Навіть оцінки у присутності інших дітей ніхто не оголошує — ні погані, ні гарні. Результати за семестр приходять батькам на пошту, успішність оцінюється у відсотках. Якщо дитина захворіла та пропустить школу, це потрібно зафіксувати у спеціальному онлайн-додатку. Там же фіксуються запізнення. Шкільна програма в певному сенсі навіть легша за українську. Щоб синові було легше адаптуватися, я окремо зареєструвала його на курс англійської в українській онлайн-школі, де він щодня займався після уроків в ірландській школі.
.jpg)
Іванна не тільки започаткувала клінінгову компанію, вона на додачу є членом ради бізнес-клубу Innovative business club, який підтримує українських підприємців.
Все почалося з нашої волонтерської роботи в Українському кризовому центрі в Ірландії, — каже Іванна. — Перші зустрічі, на яких обговорювалися нюанси ведення бізнесу у цій країні, були ще тоді. Запитів від українців, які хотіли відкрити тут власну справу, ставало дедалі більше — і ми вирішили заснувати бізнес-клуб, де організовуємо консультації з бухгалтерами, юристами та іншими фахівцями, які можуть допомогти розібратися з нюансами. Спочатку такий клуб був лише в Ірландії, а тепер уже й у Швейцарії, Німеччині, Великій Британії та Іспанії. Ми плануємо відкриватися і в інших країнах Європи, тому що допомога біженцям, які хочуть відкрити свою справу, потрібна скрізь. Перевага клубу ще й у тому, що його члени мають можливість ділитися досвідом один з одним. Наприклад, я вже знаю багато українців, які теж відкрили в Ірландії свої фірми у різних сферах: це ремонти, ресторани, поштові перевезення, салони краси та навіть рекрутингові агенції.
Для новоприбулих українців єдиний вихід жити в Ірландії — офіційно тут працювати
Нові правила для українських біженців в Ірландії, згідно з якими соціальні виплати урізали вп'ятеро, стосуються лише тих українців, що прибули до країни починаючи з лютого 2024 року. Для тих, хто приїхав раніше, розміри виплат наразі залишаються незмінними. Щодо новоприбулих українців, то міністр соціального захисту Ірландії Хізер Хамфріс зазначила, що 38,80 євро на тиждень замість 220 людина отримуватиме доти, доки живе у тимчасовому державному житлі. А після того як вона орендує житло самостійно, зможе отримувати вже 220 євро на тиждень.
Насправді ж є нюанс. Оскільки в Ірландії існує криза житла, здають його здебільшого тим, хто вже має роботу. А якщо людина вже працює, виплати від держави їй не надаються. Отож, єдиний вихід залишитися в Ірландії — офіційно працювати.
Ще одне нововведення ірландського уряду полягає в тому, що відтепер українці не зможуть перебувати у тимчасовому житлі від держави довше 90 днів — тобто на пошук роботи та квартири дається лише три місяці. Але знову ж таки, це стосується новоприбулих. Для тих, хто встиг приїхати до 2024 року, обмежень щодо проживання у тимчасовому житлі поки що немає.
Хізер Хамфріс також повідомила, що відтепер спеціальні центри для біженців прийматимуть лише тих українців, які приїжджають до країни вперше. Щодо тих, хто проживає у тимчасовому житлі від держави, то вони не можуть залишати Ірландію ані на день. Ще у жовтні 2023 року уряд скоротив можливі сім днів виїзду до нуля, пояснивши це тим, що в країні катастрофічно не вистачає місць для розміщення біженців. У правилах йдеться, що у виняткових випадках( якщо для короткострокового від'їзду є дійсно поважна причина), українець має повідомити про це Департамент інтеграції. Якщо там підуть назустріч, після повернення до Ірландії його зможуть поселити знов — але вже не туди, де він жив раніше.
Коментуючи нововведення, прем'єр-міністр Ірландії Лео Варадкар зазначив, що поки в Україні триває війна, українці точно зможуть залишатися в країні, але є сенс «прирівняти підтримку Ірландії до тієї, яку дають інші країни ЄС».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
.avif)
.avif)
