Ексклюзив
20
хв

Україна не має іншого вибору, крім шляху до НАТО

Леся Ігнатик-Еріксен: «Я бачу Україну державою з відкритим громадянським суспільством, без корупції, з можливостями для розвитку людини. Країною, в якій можна жити на достойну зарплату, отримувати гідну пенсію»

Наталія Жуковська

Так виглядала Данія в день візиту Президента Зеленського. Серпень 2023-го року.

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Леся Ігнатик-Еріксен — голова Асоціації Українців Данії. З 2014-го року активно волонтерить та допомагає Україні. Після початку повномасштабного вторгнення організовує мітинги у Копенгагені, зокрема,  на підтримку якнайшвидшого приєднання України до НАТО, адвокатує у Данії передачу літаків F-16 Україні та допомагає налагодити бізнес-співпрацю між українськими та данськими підприємцями. Про життя у Данії, волонтерство, українських біженців та роль громадських організацій у допомозі Україні — Леся Ігнатик-Еріксен в інтерв’ю Sestry.

Наталія Жуковська: У серпні 2023 року подружжя Зеленських відвідали Данію. Про що вдалось вам із ним поспілкуватись? 

Леся Ігнатик-Еріксен: Їхній візит був прихованим через питання безпеки. Запрошення на пошту ми отримали від парламенту Данії, бо президент мав там виступати. Вони надіслали запрошення основним українським і данським організаціям. Воно прийшло о 6-й годині, до 8-ї ми мали його підтвердити, а в 9-й ранку бути в парламенті. Коли президент підійшов до нашого українського столика, я подала йому руку і сказала: «Пане Президенте, ми дуже раді вас вітати в Данії. Ви нам завинили цей візит, бо Данія з перших днів війни дуже допомагає Україні. Ми дякуємо, що нарешті ви це зробили». Також ми подякували йому за адвокацію F-16 і за те, що він втримався в перші три дні війни. Ми сказали, що вся українська волонтерська спільнота в Данії робить все можливе і неможливе, аби допомогти Україні вистояти.

Леся Ігнатик-Еріксен із Президентом України та Першою леді
Володимир Зеленський з прем'єр-міністром Данії Метте Фредеріксен на борту винищувача F-16. Фото: Sergei Gapon/AFP/East News

НЖ: Данія передасть Україні 19 літаків F-16. Яка роль вашої організації і особисто ваша у цьому процесі?

ЛІЕ: F-16 — це гордість зараз усієї Данії та українців. Це єдиний випадок в історії країни, коли уряд, політичні партії, які входять до парламенту, і данський народ були єдині у своєму рішенні — передати ці винищувачі Україні. Звісно, основна заслуга — Президента Зеленського, він працював на найвищому рівні.  Українське посольство в Данії та особисто Посол Михайло Видойник на своєму рівні дуже багато займалися адвокацією. Є тут внесок і наших громадських організацій. Це цікава історія. Вперше про адвокацію F-16 почула на Копенгагенському демократичному форумі у квітні, коли до нас приїхали громадські активістки Ганна Гопко разом з Дариною Каленюк і депутаткою Олександрою Устіновою. Ми там представляли Асоціацію українців у Данії. Розмовляли з активістками про те, що потрібно добитись передачі F-16 — зокрема, проводити заходи, зустрічатися з кожним політиком і переконувати данців, що це дуже потрібно Україні. І ми почали це робити.

Ми, Асоціація українців у Данії, говорили: «Допоможіть захистити українські міста, допоможіть закрити наше небо. Коли ми отримаємо F-16, буде менше цивільних жертв». І це був наш основний меседж.

Переломний момент стався у червні, коли проходив Данський фестиваль демократії та діалогу «Folkemødet» або, як його ще називають, Данський Давос. Оскільки Данія взяла шефство над відбудовою Миколаєва, тож ми вирішили запросити миколаївського міського голову Олександра Сєнкевича. Була величезна зацікавленість, і ми змогли поспілкуватися з прем’єр-міністеркою Данії Метте Фредеріксен, а також міністром оборони Данії Троельсом Люндом Поульсеном. Був важливий момент, я досі зберігаю це фото і вирізку з газети, коли ми підвели міського голову Миколаєва до глави данського оборонного відомства, познайомили, вони коротко поспілкувались. А наступного дня вперше було заявлено, що Копенгаген передає Києву F-16. Тому маленька, але якась роль наших громадських організацій, таки є. 

Міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич під час зустрічі з міністром оборони Данії Троельсом Люндом Поульсеном

НЖ: Лесю, яким для вас був перший день повномасштабного вторгнення? Якими були ваші дії? 

ЛІЕ: Чоловік щоранку приносить мені у ліжко каву. Того дня у нього трусилися руки, він був блідим. Вимовив: «Лесю, почалася війна». У мене батьки у Києві. Перед очима був туман, я не вірила до того моменту, поки не побачила новини у телефоні. У перший день у мене було 150 дзвінків. Від різних волонтерів. Всі говорили: давайте щось робити. І пам’ятаю, що в цей день сказала своєму чоловіку: «Хенінгу, зараз ти маєш бути для наших дітей і мамою, і татом». Вперше у житті я поставила своїх дітей не на перше місце. Завдяки попередньому голові Асоціації українців у Данії Андрію Кузьміну, було створено штаб кризового реагування. Наша греко-католицька церква в Копенгагені надала нам приміщення. І першого ж дня до України поїхала фура з гуманітарною допомогою. Данці дуже сильно нас підтримали. Вони самоорганізувалися: хтось забирав українців від кордону, інші — розселяли людей. Всі українці з мого оточення, а їх багато, волонтерили. 

НЖ: Як саме була організована допомога для перших переселенців? 

ЛІЕ: Пам’ятаю, як приїхала мама з дітьми у літніх капцях. Я питаю: «А чого ви так взуті, холодно ж?». А вони кажуть, що так втекли від війни, потрапили до  Польщі і їх одразу посадили на літак до Данії. Перше, що ми зробили, — знайшли їм взуття. І я пам’ятаю, як та мама раділа йому. Такі звичайні побутові моменти дуже запам’ятовуються. 

НЖ: Данія багато допомагає Україні — у відбудові міста Миколаєва, в передачі управлінського досвіду місцевим громадам та лідерам з усієї країни. Що ми можемо запозичити у данців, а що вони в нас? 

ЛІЕ: Нам потрібний їхній досвід. До нас приїздили міські голови Миколаєва та Житомира. У нас дуже багато досвіду з озеленення, системи очищення, сортування і переробки відходів. У данців багато технологій, які можна використати. Звичайно, що Україна теж багато досягнула, але Данія робить це системно. Також багато нових технологій у сфері будівництва. У них є так звані «будинки, що дихають».  Натомість, у нас вони можуть взяти людські цінності — українці дуже щирі, емоційні. Цієї емоційності часто не вистачає данцям. Українці урізноманітнили данську культуру. Побутової сфери тут не вистачало. Данці доволі аскетичні. Українці це змінюють — зокрема, відкрили у Данії багато перукарень, салонів краси. 

НЖ: Що, на вашу думку, ми  маємо робити, щоб не зменшилась підтримка з боку Європи?

ЛІЕ:. Європейцям потрібно постійно нагадувати: «Друзі, якщо Україна впаде, хто буде наступним? Польща, Балтійські країни, Молдова. Тоді весь цей жах запалає у вас. І тому вам дешевше підтримувати і допомагати  Україні у себе вдома». Багато хто питає: для чого потрібні громадські організації? Дехто каже, що вони грантоїди та нічого не роблять. Але це не так. Для європейців дуже важливо чути думку громадських організацій, не тільки влади. В Європі відчувається певна втома від війни, і тут якраз наша задача відкривати третє чи десяте дихання, наголошувати, що не час зупинятися. А ще ми дуже сподіваємося, що з приходом нового міністра оборони України всі скандали зникнуть.

Дуже важко було відповідати данським політикам, чому в Україні яйця по 17 гривень. Для них це не зрозуміло. 

НЖ: Як родина сприймає вашу активність? 

ЛІЕ: Чоловік змирився. Він зі мною волонтерив з 2014-го, а коли почалося повномасштабне вторгнення, ми вирішили, що у сім’ї хтось має бути «нормальним». Мені пощастило з чоловіком, він розуміє, що це дуже важливо. Ти або живеш з постійним відчуттям вини, або щось робиш і тобі легше. Вдома намагаємося про війну не говорити — мені треба десь місце, де я можу переключитися. Утім не завжди виходить. 

НЖ: В Україні ви працювали журналісткою та мали інвестиційні проєкти. Як ви стали данською бізнесвумен? 

ЛІЕ: Я мало що розповідаю про своє особисте життя. Можна сказати, що я з категорії тих жінок, які якщо не вийшли заміж після 25 років, то далі їм то не цікаво. Я вже була самодостатньою жінкою, мала квартиру, машину, собаку та бізнес. Мене все у житті влаштовувало. Одного дня до Львова приїхав мій майбутній чоловік. Моя сестра була його перекладачкою. На той момент лише у мене була машина, і я знала англійську, тож вона попросила показати йому Карпати. Я погодилася. Повезла в Славське на Львівщину. Чоловік старший мене на 15 років, тоді я зовсім не звернула на нього уваги. А він мені сказав, що закохався, коли лише побачив моє фото у нас вдома. Після поїздки у Карпати ми дуже багато спілкувалися. Таке враження, що були на одній хвилі, незважаючи на різницю у віці. Він тоді поставив собі ціль, що доб’ється мене. Переїхав до України і оселився поруч. Він довго добивався мене, і через рік ми одружилися.

Бізнесвумен я стала не одразу. Після приїзду до Данії  я стала прибиральницею. Історія прозаїчна, але я цього не соромлюся. Це теж досвід, хоча й болючий. І він мені знадобився. Коли я зараз багато спілкуюся з українцями, то кажу: бути прибиральницею — це не остання сходинка. Сприймайте це, як перший крок. З чогось треба починати. Я приїхала сюди у 33 роки, мала дві  вищі освіти і ніде їх не могла застосувати. Мій чоловік розуміє: якби я знала, через що доведеться пройти, я не поїхала б з України. Але так склалося  життя. 

НЖ: Як вдалось впорядкувати життя у Данії? 

ЛІЕ: Коли я приїхала в Данію, мені нічого взагалі не сподобалося — ані люди, ані погода, ані їжа. Дуже важка мова. Однак Данія поступово мене закохувала в себе, я її почала відкривати. Найбільшим і найпершим позитивним шоком для мене була прогулянка у парку у вихідний, коли я взагалі не побачила жінок з дітьми. З малечею гуляли лише чоловіки. Виявилося, що кожної суботи жінки у Данії у першу половину дня відпочивають. Ще вразила привітність людей. Данці вміють залишати свої проблеми вдома. Також Данія — це країна, де всі працюють.

І дуже часто можна зустріти данця, який з гордістю скаже, що платить податки. Також тут невідчутний розрив між бідними і багатими. Данія — країна для людей.

2013-го року я вперше стала мамою. Півтора роки не працювала, вивчала мову. Потім трапилася війна на Донбасі, і я була однією з перших, хто створив благодійну організацію у Данії — «Допоможіть українськими дітям». Таким чином почалась моя волонтерська діяльність. Згодом вирішила займатися тим, що добре знаю, — залучати інвестиції у бізнес між Україною і Данією. Новий посол, який тоді приїхав, підтримав мої ідеї. Я зареєструвала фірму. Далі було завдання — знайти першого клієнта. До мене через посольство звернулася данська компанія, найбільший виробник дитячих меблів. На той час вони шукали виробництво в Україні. Я надала їм список з 5 фабрик, які могли б для них підійти за ціною і розташуванням. У перший візит вони підписали контакт на 5 млн євро. І після цього пішла справа далі.

Члени Асоціації Українців Данії. Фото: приватний архів

НЖ: Над якими проєктами працює Асоціація  українців у Данії, яку ви очолюєте?

ЛІЕ: Асоціація українців у Данії — це організація-парасолька, яка об'єднує на даний момент 12 українських організацій по всій країні. Наша ціль — збирати українців разом та займатися адвокацією України. У нас є організація «Ластівка», яка нараховує 1000 членів, маємо «Пласт» і багато українських навчальних закладів. До речі, у Данії функціонує 12 українських суботніх шкіл. Ми постійно намагаємося сприяти тому, щоб їх все більше тут відкривалося, бо мову треба вчити і знати. Це свого роду зброя. Є Bevar Ukraine — благодійна організація, яка виникла 2014-го року, і з початком війни фактично стала флагманом рекордного збору гуманітарної допомоги для України — завдяки українським волонтерам у Данії. Тут є центр психологічної допомоги переселенцям, центр юридичної та соціальної допомоги та допомоги військовим, які перебувають на лікуванні у країні. Громадська організація «Файно» займається збором на медичні та військові потреби — дрони, машини швидкої допомоги, проводять Фестиваль борщу, ярмарки, аби зібрати гроші для України. Наша Анна Волощенко-Синчук від «Файно» реалізовує проєкт «Українська полиця« і передала вже 2000 українських книжок Королівській бібліотеці Данії для розповсюдження в комунальних бібліотеках по всій країні, аби новоприбулі українці мали доступ до українських книжок.

Для нас найважливіша задача — не дати українській темі зникнути з екранів данських телевізорів.

А ще у нас відкрився Український дім у Данії. Наталя Попович — ідейний натхненник і його директор. Тепер вона з командою займаються ще й культурною дипломатією. Ми також проводили заходити з адвокації за вступ України до НАТО, переконуємо данських політиків, що це дуже важливо. Спільно з Наталею Попович, Жанною Шевченко працюємо над важливим проектом до 90-річчя Голодомору.  Данія — одна з країн, яка ще не проголосувала про визнання геноциду українців. Тож ми зустрічаємося з данськими політиками, переконуємо їх, щоб місцевий парламент проголосував за це. Також ми плануємо заходи щодо ментального здоров’я. У Данії проводили дослідження: кожен 3-й новоприбулий українець має посттравматичний синдром. Ми хочемо допомогти українцям звертатися до психологів і не боятися цього. У Данії на психічне здоров’я звертають увагу. Це таке ж само, як ти зламав коліно, і тобі треба звернутися до лікаря. У них навіть віцепрем’єр-міністр ходив у відпустку через проблеми з психологічним здоров’ям.  

НЖ: Війна на Донбасі почалась у 2014-му. Як тоді вдавалось допомагати своїй країні? 

ЛІЕ: У нас в Данії багато активних волонтерів, ми постійно збирали допомогу. Волонтер Альона Еванс з 2014-го року постійно збирала медикаменти та відвозила в прифронтову зону військовим медикам. І робить це зараз, хоча в неї маленька дитина. Інший волонтер Володимир Дудка з 2014-го року постійно збирає та відвозить в Україну машини швидкої допомоги. Ми у фонді «Допоможи українським дітям» сфокусувалися на медичній допомозі. Відправляли карети швидкої допомоги, інкубатори для новонароджених дітей, рентгени. Багато медичного обладнання йшло саме у прифронтові зони. Станом на 2014-й рік ми передали гуманітарної допомоги на понад 21 млн гривень. Загалом Данія за рівнем допомоги Україні на другому місці в Європі. 

НЖ: Як ця війна змінить Україну і українську політику? Яким ви бачите наступний політичний цикл після перемоги?

ЛІЕ: Я не є політиком, але думаю, що українці не пробачать бізнес на крові і жодної корупції. Ми вже заплатили занадто високу ціну. Оцей процес самоочищення не зупинити. Я дуже вдячна, що українці як громадянське суспільство більш викристалізовуються. Вони не готові закривати очі на будь-які прояви корупції. Я дуже сподіваюся, що ми дійдемо до того етапу, коли буде прозоре суспільство. Наприклад, таке, як у Данії. Українці за це борються.

У нас немає вибору. Нам треба відстояти державу. Якщо ми цього не зробимо, у моїх батьків, дітей та у мене не буде майбутнього в Україні. 

НЖ: На вашу думку, як взагалі будемо відбудовувати країну? Як подолаємо всі ті кризи, які у нас попереду? 

ЛІЕ: Якщо бюджет не розкрадатиметься, вдасться подолати корупцію і правильно розподілити гроші, то у держави буде можливість зробити привабливі умови, аби українці поверталися і відбудовували Україну. Звичайно, треба буде запрошувати й іноземних спеціалістів. Але найперше — ефективне повернення до своїх. Також потрібно повертатися до питання освіти. Ми повинні підняти всю історію України, яку було заборонено нам знати і переписати її. Треба займатися національною самоосвітою українців. Тільки так можна зробити, аби знову не з'явилася та категорія українців, які хочуть повернення до минулого. Крім того, Україна має стати привабливою для інвесторів. І найперше я б розглядала не іноземні інвестиції, а внутрішні. Треба створити умови для розвитку українського бізнесу. Якщо він процвітатиме, то платитимуться податки. А відтак, розбудовуватиметься інфраструктура, ремонтуватимуться лікарні, садочки, будуть гроші на пенсії. І, звичайно, нам доведеться бути країною, яка повинна дбати за свою безпеку постійно.

Тут у нас вибору немає — це шлях до НАТО. 

НЖ: На початку повномасштабного вторгнення  влада Данії заявляла, що не має наміру інтегрувати українських біженців у данське суспільство, і всі, хто отримає прихисток, мають потім повернутися в Україну. Як ситуація виглядає сьогодні? Як українці адаптуються в Данії? 

ЛІЕ: Так, Данія заявляє про те, що після закінчення війни українці мають повернутися додому. Але це не просто заяви. Це також меседж президента Зеленського, який просить не інтегрувати українців — і не лише в Данії — бо Україні потрібні будуть ресурси для відновлення. Щодо інтеграції українців, то Данія вже визнала, що шокована, як швидко у нас це виходить. Серед усіх хвиль іммігрантів-втікачів від війни, українці на першому місці за рівнем інтеграції і пошуком роботи. За останніми статистичними даними, 60% українців віком від 18 до 60 років вже працевлаштовані. Частково Данія вже окупила кошти, вкладені в українців, і частково закрила питання нестачі робочих рук. 

НЖ:  Лесю, якою ви бачите Україну для своїх дітей після перемоги? 

ЛІЕ: По-перше, це країна з кордонами 1991-го року. Також я хотіла би бачити такий порядок, як у Данії. Це країна з відкритим громадянським суспільством, без корупції. Країна з можливостями для розвитку людини. Країна, в якій можна жити на достойну зарплату, отримувати гідну пенсію. Я би хотіла бачити країну, яка залучала би світові мізки і мала свою силіконову долину. Розвивала інноваційні бізнеси. Мені хотілося би побачити державу, яка повернеться обличчям до своїх людей, де будуть створені умови, за яких людина буде платити податки і бачити, куди вони йдуть. І, звичайно, хотілося би бачити країну без війни. І щоб молодь могла сказати: я бачу своє майбутнє тільки в цій країні — Україні. 

Фотографії у галереї — Анни Бовкун.

Фото: Анни Бовкун
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Захід мав усі інструменти, щоб передбачити війну Росії проти України, — і проігнорував їх. Ще до 2014 року аналітика надходила до найвищих кабінетів НАТО: анексія Криму, загроза Маріуполю, домінування РФ у Чорному морі. Прогнози були точними, але більшість країн-членів обрали ілюзію партнерства з Кремлем.

Чи ще можливі зміни? Що для цього потрібно? І чи зможе НАТО залишитися ефективним безпековим союзом у нову епоху загроз? На ці та інші питання в інтерв’ю Sestry відповіла докторка Штефані Бабст — одна з найвпливовіших стратегів у сфері безпеки в Європі, яка понад 20 років працювала в апараті НАТО, зокрема очолюючи команду стратегічного прогнозування. Сьогодні вона — незалежна аналітикиня, авторка книжки про «сліпі зони» Заходу у стратегії щодо Росії та активна учасниця міжнародних дискусій про війну, мир і безпеку.

Україна, Росія, і стратегічні прорахунки Заходу

Марина Степаненко: Ви очолювали команду стратегічного прогнозування в НАТО. Як ви оцінюєте здатність Заходу передбачити повномасштабне вторгнення Росії в Україну? Чи були сигнали, які просто не почули чи, можливо, не захотіли почути?

Штефані Бабст: Було багато попереджень, до яких не прислухалися. Дозвольте мені пояснити. У міжнародних відносинах дуже важливо точно оцінити мислення, можливості і наміри іншого актора. НАТО не змогла цього зробити з Росією. Як керівниця відділу стратегічного передбачення Альянсу, я зробила перше серйозне попередження в 2013 році — за кілька місяців до анексії Криму. Я представила аналіз, в якому виклала злісні наміри Росії і її військові підготовчі заходи проти України.

Він був розглянутий генеральним секретарем і обговорений з державами-членами, але жодних дій не було вжито

Деякі країни — країни Балтії і Польща — сприйняли цей аналіз серйозно. Інші — зокрема Німеччина, США і Велика Британія — вважали за краще зберегти партнерство між НАТО і Росією. Починаючи з 2014 року, ми посилили наш аналіз, передбачаючи такі дії, як захоплення Маріуполя, домінування в Чорному морі і використання Донбасу як плацдарму. Ці прогнози були оприлюднені на найвищому рівні, в тому числі в Раді НАТО, але зрештою були відкинуті.

У 2015 і 2016 роках ми розширили наш фокус, включивши Китай і його зв'язки з Росією, пропонуючи сценарії майбутнього і передбачення та званих «чорних лебедів» — події з високим рівнем впливу, які важко передбачити, здаються малоймовірними, але можуть мати серйозні наслідки, якщо вони стануться. Знову ж таки, багато хто сприйняв це лише як «інтелектуальні вправи». Так, НАТО мала інструменти передбачення і проігнорувала їх. І це має дуже високу ціну.

У своїх роботах ви закликаєте до перегляду західної стратегії щодо Росії. На вашу думку, які «сліпі зони» досі залишаються у підходах Заходу — особливо в контексті підтримки України?

Три роки тому я закликала до потужної, багатогранної стратегії стримування, щоб допомогти Україні не просто заморозити війну, але й перемогти в ній. Я покликалась на підхід Джорджа Кеннана часів холодної війни, закликаючи використовувати весь інструментарій — економічний, дипломатичний, військовий, щоб витіснити Росію з України. Але, за винятком деяких країн Балтії та Північної Європи, ніхто не сприйняв це всерйоз.

НАТО і ЄС досі не мають визначеної кінцевої мети. Якби метою була перемога України, була б розроблена відповідна стратегія

Натомість західні лідери недооцінили стійкість України і не змогли діяти рішуче навіть після того, як Росія перетнула незліченну кількість червоних ліній. Президент Байден, будучи відданим Україні, сформулював свій підхід навколо того, чого США не робитимуть: ми не будемо провокувати Росію, ми не будемо давати українцям далекобійну зброю, ми не будемо робити те і се. Це не стратегія. І зараз, з поверненням Трампа, багато європейських урядів пасивно сподіваються на американо-російську угоду, яка просто заморозить війну, — те, що я вважаю небезпечним як для України, так і для Європи.

Моя основна критика — це брак політичної волі Заходу. Занадто багато хто все ще вважає, що це війна Росії проти українців. Але це і наша війна також

Штефані, як ви вважаєте, чому Європа не змогла ефективно підготуватися до президентства Трампа?

Планування в НАТО і європейських урядах часто є складним завданням, оскільки політики, як правило, зосереджуються на короткострокових цілях — зазвичай лише на місяць вперед. В умовах надзвичайної ситуації, особливо через непередбачуваність з боку Вашингтона, Європа повинна відійти від режиму кризового управління і припинити реагувати на кожну подію — таку як новий твіт. 

Європа повинна бути твердою зі США, чітко повідомляючи, що їхні дії, включаючи погрози таким країнам, як Канада і Данія, приховування розвідданих від України і припинення кібероперацій проти Росії, є неприйнятними. Ці рішення мали смертельні наслідки, і держави-члени не повинні боятися притягнути США до відповідальності за порушення базових принципів Вашингтонського договору.

Марк Рютте, генеральний секретар НАТО, нещодавно відвідав Флориду, щоб зустрітися з президентом Трампом, сподіваючись вразити його цифрами оборонних витрат. Він похвалив лідерство Трампа і навіть заявив, що той «вийшов з глухого кута» у відносинах з Росією. Однак це відірвано від реальності безперервних російських атак. 

Якщо генеральний секретар НАТО не має чіткого меседжу, найкращим підходом є мовчання — зосередження на підтримці країн-членів і захисті їх від будь-якої загрози. У нас немає часу на порожні слова і політичні ігри.

Європейці повинні залишатися поза впливом американського політичного театру, зосередившись на зміцненні обороноздатності і підтримці оборонної промисловості України, щоб вона могла протистояти російській агресії
Рютте: НАТО хоче зробити Україну сильною державою. Фото: ОПУ

Міграція і війна 

Німеччина більше не є лідером ЄС за кількістю клопотань про надання притулку, якщо говорити про біженців з Південної Америки та Близького Сходу. Водночас у першому кварталі 2025 року кількість звернень від українців зросла на 84%. Про що це свідчить? 

Цілком зрозуміло, що багато українців з особистих та професійних причин вирішили покинути свою країну — це природно, і нікого не можна в цьому звинувачувати. Але ця міграція має політичні наслідки в Німеччині, особливо коли ультраправі партії використовують її, зображуючи українських біженців як тягар для соціальної системи, незалежно від їхніх навичок чи мотивації. Ці настрої особливо сильні на сході Німеччини, де такі партії, як AfD та деякі ліві популістські рухи отримали підтримку.

Що мене турбує, так це відсутність сильної протидії з боку федерального уряду в Берліні — мають бути більш чіткі меседжі та політичне лідерство

Якщо приїде більше українців, я сподіваюся, що наступний уряд позитивно поставиться до цього, визнавши, що багато хто з них може зробити значний внесок у німецьку робочу силу. Це означатиме скорочення бюрократії, прискорення інтеграції та полегшення їхньої роботи. Чи станеться це, ще належить з'ясувати.

Продовжуючи цю тему, в останні тижні деякі округи в Німеччині публічно заявили, що більше не можуть приймати українських біженців через перенавантаження соціальних систем. Як ви оцінюєте ці настрої?

Це правда, що місцеві громади по всій Німеччині все ще стикаються з труднощами у прийнятті біженців — проблема, яка виникла після рішення канцлерки Меркель відкрити кордони, що призвело до появи великої кількості біженців з Сирії, Афганістану та інших країн. Багато муніципалітетів залишаються перевантаженими питаннями надання житла, мовної та інтеграційної підтримки. Але українські біженці не створюють таких проблем. 

Українці, як правило, добре інтегруються, приносять з собою сильні навички та освіту і не сприяють соціальній напруженості

На відміну від них, деякі біженці з Близького Сходу важко адаптуються до ліберально-демократичних норм, що підживлює ультраправі наративи — особливо на сході Німеччини. Партії на кшталт AfD і такі діячі, як Сара Вагенкнехт, використовують це, просуваючи антиукраїнську, проконцесійну риторику, яка ігнорує реальність російської окупації. 

На жаль, основні демократичні партії не роблять достатньо для того, щоб дати відсіч. Зі зростанням підтримки з боку американських правих популістів, як-от тих, що пов'язані з Трампом чи Маском, ця поляризація може ще більше поглибитися, створюючи серйозну загрозу для демократичної згуртованості в Європі.

Європа на порозі війни

На тлі повномасштабної війни в Україні, у Польщі та Німеччині звучать ініціативи щодо підготовки школярів до надзвичайних ситуацій. Чи свідчить це про глибший злам у безпековій культурі Європи — коли оборона вже не лише справа армії, а всього суспільства?

Хоча в Німеччині розпочалися деякі курси, пов'язані з обороною, їх все ще не вистачає, і широка громадськість залишається в основному непідготовленою — як ментально, так і фізично — до виконання оборонної ролі. 

Зараз розгортаються серйозні дебати навколо відновлення призову до армії, але опитування показують, що дві третини 20-30-річних відмовляються служити, а багато хто каже, що радше емігрує, аніж захищатиме країну.

Це відображає глибшу проблему: десятиліттями політичної пропаганди німців привчали до того, що вони живуть у мирі, в оточенні союзників, і їм не потрібно готуватися до конфлікту

Як наслідок, у Німеччині також бракує бункерів на випадок кризових ситуацій, тренінгів з цивільної оборони, а базові заходи з підвищення стійкості населення практично відсутні. Зміна такого мислення вимагатиме сильного політичного лідерства. Без цього Бундесвер залишатиметься недоукомплектованим і не зможе зробити значний внесок у зусилля, подібні до потенційної коаліції в Україні.

Ми бачимо, як цивільна оборона стає частиною публічної політики — від навчання дітей до перевірки систем тривоги. Чи не запізно Європа починає серйозно думати про власну стійкість у разі ескалації за межами України?

Безумовно. Деякі країни, такі як Фінляндія, Швеція, Польща та країни Балтії, в останні роки надавали пріоритет як військовому потенціалу, так і стійкості суспільства. У таких містах, як Рига і Варшава, добре розуміють російську загрозу. Однак такі країни, як Німеччина, Бельгія, Португалія, Франція та інші, все ще розглядають війну Росії проти України як регіональну проблему. 

На щастя, такі лідери як Кайя Калас наполягають на довгостроковій стратегії проти Росії. З самого початку повномасштабного вторгнення Росії я стверджувала, що нам потрібно готуватися до тривалого конфлікту, адже поки режим Путіна залишається при владі, Росія продовжуватиме становити загрозу для України і всієї Європи.

Стратегічне бачення

Враховуючи ваші погляди на еволюцію НАТО та необхідність нової коаліції, якою може стати так звана «коаліція охочих», як ви уявляєте собі її структуру? Які стратегічні або інституційні рамки будуть важливими для ефективної протидії російській агресії, враховуючи виклики всередині НАТО, зокрема через вплив популістських лідерів, зокрема Трампа?

Під час моєї роботи в НАТО я пишалася здатністю моєї команди передбачати виклики ще до того, як вони виникали, особливо коли йшлося про розширення НАТО. Я брала активну участь у прийнятті нових членів, зокрема, країн Балтії, Словенії та Словаччини. 

Одним з моментів, на який я сподівалася, було побачити прапор України в штаб-квартирі НАТО, але я більше не вірю, що це реалістична мета 

Натомість я вважаю, що Україна повинна зосередитися на створенні нової коаліції з країнами-однодумцями, а не на прагненні до членства в НАТО. Альянс, особливо під впливом деструктивних політик, дедалі більше розділяється. 

Якби я консультувала президента Зеленського, я б рекомендувала не витрачати енергію на вступ до НАТО, а натомість зосередитися на зміцненні ширшого, гнучкішого альянсу для протидії російській агресії. Це дозволило б нам вийти за рамки статус-кво і підготуватися до майбутнього.

Зважаючи на нинішню динаміку в НАТО, як довго, на вашу думку, Альянс зможе зберігати свою нинішню структуру, перш ніж серйозні зміни стануть неминучими? Чи є у вас на прикметі часові рамки?

Коли був обраний президент Трамп, я передбачала, що він підірве порядок, заснований на правилах, і ми вже бачимо значну шкоду, завдану НАТО, особливо в плані зобов'язань США. Європейські країни почали обговорювати посилення європейської складової в НАТО, плануючи підготуватись до можливого виведення американських сил і засобів протягом п'яти-десяти років. Проте я вважаю, що ці терміни є надто оптимістичними — у нас може бути лише п'ять-десять місяців до того, як ми побачимо нові зриви.

Що чекає НАТО у майбутньому? Фото: BRENDAN SMIALOWSKI

Озираючись назад, можна сказати, що НАТО втратила можливість підготуватись до цих викликів. У 2016 році я підготувала документ для генерального секретаря Альянсу з описом потенційної шкоди, яку може завдати Трамп, але тоді він був відхилений. Зараз підняті мною питання все ще актуальні, а бюрократія НАТО надто не схильна до ризику, щоб планувати сценарії на випадок непередбачуваних ситуацій.

Якщо Альянс не діятиме, то ризикує залишитися реактивною організацією, яка постійно реагуватиме на твіти Трампа замість того, щоб проактивно працювати на перспективу

Я сподіваюсь, що такі країни, як Франція, Велика Британія і країни Північної Європи, співпрацюватимуть з Україною для створення нового спільного об'єднання, яке зможе краще протистояти майбутнім викликам.

Титульне фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Марина Степаненко

Перемовини між Україною та США про співпрацю у сфері корисних копалин тривають від лютого. Спершу планувалося підписання рамкової угоди, яка передбачала, зокрема, створення інвестиційного фонду, куди Україна мала спрямовувати кошти, отримані від продажу власних мінеральних ресурсів. Наприкінці березня у США запропонували нову редакцію угоди — офіційно її текст не поширювали, однак Зеленський заявив, що цей документ потребуватиме ратифікації Верховною Радою. А витік деталей нової редакції угоди спричинив неабиякий резонанс — адже, якщо вірити цій інформації, США фактично хочуть позбавити Україну контролю над власними ресурсами та інфраструктурою.

Проєкт угоди, позиція України, червоні лінії

Майбутня угода має врахувати інтереси обох сторін, і ніщо в цьому документі не може підірвати чинні зобов'язання, які має Україна, зокрема фінансові, в рамках Європейської програми макрофінансової допомоги Україні з боку МВФ, наголошує віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. Раніше міністр закордонних справ України Андрій Сибіга підкреслив, що принципова позиція України — майбутня угода не має суперечити курсу України на вступ до ЄС. 

Поточна версія угоди про надра, яку США представили Україні, виходить далеко за межі корисних копалин і гірничодобувної промисловості, якщо 55-сторінковий проєкт, що потрапив до FT, є достовірною версією, зауважує старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер (Patrick Schröder):

— Як на це вказували багато коментаторів, проєкт ставить чимало вимог і зобов'язань перед Україною, в той час як США тільки виграють, не беручи на себе обов'язкових зобов'язань. Це видається досить незбалансованим.

Проєкт угоди передбачає створення американсько-українського фонду з наглядовою радою у складі п’ятьох осіб, троє з них від США з повним правом вето, такі подробиці американської пропозиції оприлюднив народний депутат Ярослав Железняк.

За його даними, угода також нібито стосується не лише рідкісноземельних металів, а всіх копалин, зокрема нафти та газу по всій території України. США пропонують вважати своїм внеском у фонд — допомогу, надану Україні з 2022 року. Дональд Трамп називає різні суми, однак найчастіше фігурує 350 мільярдів доларів. До того ж американці хочуть, щоб це була безстрокова угода. Змінити чи розірвати її можуть теж лише Сполучені Штати.

Складно серйозно оцінювати подібні пропозиції, каже доктор економічних наук, професор Олександр Савченко:

— Якщо чесно, те, що я прочитав, то спочатку сміявся, потім думаю, що це хтось навмисно з адміністрації Сполучених Штатів написав такий абсурд, що весь світ має сміятися чи плакати.

Це сигнал Україні — біжіть як найдалі від цього

Перемови в стилі Трампа

Будь-хто, хто підписує угоду з Трампом, повинен бути дуже обережним, тому що немає значення, про що йдеться в угоді — американський президент може просто вирішити не виконувати її. Також, можливо, він забуде, що саме підписав і до чого зобов'язався, бо Трамп не дуже добре розуміє основні факти, наголошує старший науковий співробітник Демократичної стратегічної ініціативи (Берлін) Аарон Барнетт (Aaron Burnett). Показовий приклад — Трамп наполягає, що США найбільше витратили на допомогу Україні, хоча в абсолютних цифрах — перше місце посідає Європа. І загалом безглуздо говорити в цьому контексті про те, що Україна якимось чином щось винна:

— Але реальні факти не мають значення для Трампа. У нього в голові з'являється якась ідея, і він буде з нею працювати. Трамп така людина і такий лідер, що якщо він вирішить, що небо зелене, хоча насправді воно блакитне, то небо буде зеленим. І вам доведеться сперечатися з ним про це.

Це і є найбільший ризик — йому не можна довіряти
Чого більше в угоді про копалини — ризиків чи переваг? Фото: СЕРГІЙ СУПІНСЬКИЙ/AFP/East News

Нині перед Україною постає питання, як захистити свої національні інтереси в перемовинах з адміністрацією Трампа. У нинішньому варіанті угоди для України більше ризиків, ніж переваг, каже старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер:

— Але Україна перебуває у складній ситуації, адже нездатність домовитися про угоду може означати, що США припинять військову підтримку — як це сталося після зустрічі в Білому домі Зеленського і Трампа кілька тижнів тому. Виділення правових рамок у переговорах є ключовим, оскільки таким чином Україна зможе захистити свої національні інтереси. Важливо також додати положення, що цю угоду з часом, скажімо через 5 років, коли у США буде новий президент, можна буде переглянути. У разі зміни умов, угоду потрібно буде оновити.

Перспективи підписання

Хоча Сполучені Штати офіційно заявляють про повну готовність до укладення угоди з Україною у сфері корисних копалин, останні тижні засвідчили суттєве напруження в риториці американської сторони. Кульмінацією стала заява Дональда Трампа — 31 березня він звинуватив Володимира Зеленського у намаганнях відмовитися від угоди про рідкісноземельні метали і попередив, що в такому разі на Україну чекатимуть великі проблеми. Трамп також сказав, що нібито чув про наміри Зеленського підписати угоду виключно з розрахунку на просування України до вступу в НАТО.

Зеленський публічно заперечив, що тема НАТО будь-яким чином фігурує в угоді про надра. Проте на цьому критика з боку США не завершилася. 5 квітня міністр фінансів США Скот Бессент в інтерв’ю Такеру Карлсону звинуватив Україну, мовляв, Зеленський тричі давав згоду на укладення угоди, однак жодного разу не виконав своїх обіцянок. Бессент пригадав інцидент у Білому домі, коли, за його словами, всі документи були готові до підписання, але українська сторона зруйнувала те, що мало бути найлегшою справою у світі. Та водночас американський міністр сподівається, що угода все ж буде підписана найближчим часом. 

Україні потрібно буде продовжувати переговори з адміністрацією Трампа, не поспішаючи, вважає старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер (Patrick Schröder):

— Українському уряду та учасникам переговорів потрібно буде виокремити та вилучити з угоди ті пункти, які прямо суперечать українському законодавству. Важливою частиною буде зосередитися на довгостроковому інвестиційному механізмі та забезпечити інвестиції з США в український гірничодобувний та переробний сектор.

Очевидно, в адміністрації Трампа є політичний стимул спробувати і побачити, чи є спосіб використати цю угоду, щоб забезпечити реалізацію якоїсь мирної угоди з Путіним, припускає старший науковий співробітник Демократичної стратегічної ініціативи (Берлін) Аарон Барнетт (Aaron Burnett):

— Я думаю, що це дуже хибний підхід, але в адміністрації є люди, які вважають, що це надійний спосіб. Ще одна деталь — Трамп не розглядає переговори з точки зору безпрограшного сценарію. Я маю на увазі, що Трамп — тип переговірника, дуже схожий на Путіна.

Для того, щоб він відчував, що виграв, людина, з якою він веде переговори, має програти

До того ж, продовжує Аарон Барнетт, адміністрація Трампа повинна показати якийсь результат своїм виборцям:

— Сказати їм: агов, ми отримали щось з того, що підтримали Україну. Тоді вони зможуть обертати це так, як захочуть, і вони будуть це робити. І багато затятих прихильників MAGA купляться, але поки немає угоди, немає можливості розкрутити це.

Україні було б непогано виставити посередника для перемовин із США, каже доктор економічних наук, професор Олександр Савченко: 

— Зеленський має прямо сказати, вибачаюся, але ми втратили досвід створення подібних фондів, давайте звернемося, скажімо, до Європейського банку реконструкції розвитку, хай нам допоможуть. І цей банк буде працювати десь півроку чи рік, і я гарантую видасть дуже гарний продукт. 

А Трамп міг би аналогічну угоду запропонувати російському керівнику, міркує Олександр Савченко:

— Путін же, разом з Дмитрієвим, керівником фонду прямих інвестицій, каже, що ми хочемо створювати спільні фонди для видобутку земельних елементів і всього чого завгодно.

От, хай, Трамп замість України в тій угоді напише «Раша» і запропонує укласти їм таку угоду і побачимо реакцію

Потенційні партнери і дипломатична підтримка

До переговорів Києва з Вашингтоном безумовно повинен бути залучений ЄС, каже старший науковий співробітник Chatham House доктор Патрік Шредер (Patrick Schröder):

—  Це було б корисно не лише для України, щоб уникнути підписання поганої угоди. Юристи ЄС зможуть вказати на проблемні елементи, які можуть поставити під загрозу членство України в ЄС. Навіть якщо не у формальний спосіб, українському уряду слід звернутися до ЄС за юридичною консультацією щодо поточної пропозиції.

Відкритий титановий кар’єр у Житомирській області. Фото: РОМАН ПІЛІПЕЙ/AFP/East News

Українцям має сенс продовжувати говорити і вести переговори з США, не лише з адміністрацією Трампа, але й з усіма потенційними зацікавленими сторонами — з колегами в Конгресі тощо, а також підтримувати дуже добрий контакт з рештою союзників і дійсно опрацьовувати всі можливі альтернативи, бо те, що зараз —  це експлуататорська пропозиція, наголошує старший науковий співробітник Демократичної стратегічної ініціативи (Берлін) Аарон Барнетт (Aaron Burnett):

—  Я думаю, що український уряд також повинен особливо наполегливо лобіювати європейські уряди, щоб, по суті, сказати — це європейська безпека, це ваша сфера відповідальності, і є багато інших речей, які ви можете зробити, ви не безсилі. Одна з найважливіших речей — це підштовхнути європейські уряди до того, щоб вони підтримали ідею конфіскації російських активів — 300 мільярдів доларів заморожених коштів, що дійсно забезпечило б Україну тим рятівним кругом, якого вона потребує. Україна повинна мати можливість звернутися до своїх європейських партнерів і сказати, якщо ви не можете допомогти нам з життєздатною альтернативою, ми можемо бути змушені підписати це.

І, зрештою, немає жодних гарантій, що навіть якщо нам доведеться це підписати, американці під керівництвом Трампа будуть дотримуватимуться якихось угод

В історії людства ще не було пропозицій подібних фондів, навіть при капітуляції Німеччини чи інших країн, наголошує Олександр Савченко:

— Тим більше неможливо капіталізувати віртуальні українські борги, які в голові у Трампа, там чи у Венса, чи в Маска. З цих придуманих боргів не можна розпочати підприємство, бо треба наймати людей, закуповувати техніку, робити проєкти. З економічної точки зору — це мертва угода, яка не має жодного шансу бути реалізованою.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Катерина Трифоненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Ми — безхатченки, але не самотні»: як переселенці, бездомні і волонтери рятують одне одного  

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Психіатр Кшиштоф Станішевський: «Часто бачу в дітях біженців вражаючу внутрішню силу. Вони емоційно зріліші за своїх іноземних однолітків»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress