Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
У Грузії тривають мирні громадянські протести проти фальсифікації парламентських виборів, на яких переможницею себе оголосила правляча проросійська партія «Грузинська мрія». Міжнародні спостерігачі заявили про випадки підкупу та залякування виборців, а Президент України Володимир Зеленський сказав, що «сьогодні в Грузії перемогла Росія», яка «спочатку забрала частину Грузії, а потім змінила там політику й уряд на проросійські».
Влада Грузії вже формує списки так званих «іноземних агентів», і серед них є українські організації. Свого часу прийняття подібного закону в Росії призвело до узаконення репресій проти громадянського суспільства. Після ухвалення документа Євросоюз зупинив процес євроінтеграції Грузії, а США запровадили санкції проти «відповідальних за підрив демократії» в цій країні. Sestry розпитали українок, які виїхали від російської війни до Грузії, як їм живеться там зараз і чи з’являються «тривожні дзвіночки» про ускладнення ситуації.
Проросійська партія зіграла на страху війни
— За два роки життя у Тбілісі ні я, ні мої діти жодного разу не стикалися з поганим ставленням до себе чи до інших українців, — розповідає киянка Світлана Вишневська, яка зараз живе та працює у грузинській столиці. — Багато грузинів не підтримують провладну партію. Це люди з проєвропейськими поглядами, які володіють англійською, здобули освіту в Європі. За моїми спостереженнями, більшість молодих людей у Тбілісі саме така. Інші погляди є серед людей старшого покоління, але й про них я не сказала б, що вони люблять Росію.
Причиною того, що вони голосували за провладну партію, був страх війни. Я ніколи не бачила такої брудної передвиборчої кампанії, як та, яку тут проводила правляча партія. На їхніх бігбордах були фотографії зруйнованих росіянами українських міст і поруч відбудовані стадіони та дороги в Грузії — на контрасті. Основний меседж: голосуйте за нас, якщо хочете миру. Інакше буде так, як зараз в Україні. А грузини добре пам'ятають війни в їхній країні, які торкнулися кожної родини. І дуже бояться, що це може повторитися. Населення Грузії менше, ніж довоєнного Києва, а територія всієї країни — десь як наша Одеська область. Вони так і кажуть: «Ми маленькі, воювати в нас немає кому». На цьому страху війни й зіграла проросійська партія.
В Грузії є росіяни, але, на щастя, я з ними практично не перетинаюсь. Працюю координатором в організації, що допомагає українцям, і моє коло спілкування — українці та грузини. Мені пощастило досить швидко знайти роботу, для якої не потрібне знання грузинської: організація шукала людину з освітою психолога та англійською — а це саме про мене. Безумовно, знання грузинської не було б зайвим. Але грузинська складна, зовсім не схожа ні на українську, ні на англійську. У Тбілісі є безкоштовні мовні курси. Але я поки що в побуті користуюсь англійською — більшість грузинів її розуміють. Серед старшого ж покоління є ті, хто добре розуміє російську.
Діти Світлани ходять у місцеву школу та садок. Разом з тим старша донька навчається українською мовою.
— Щоб працювати або влаштувати дітей до школи чи садка, українцям не потрібно оформлювати жодних статусів, як це відбувається у країнах ЄС
—Ти просто приїжджаєш і живеш, — каже Світлана. — Спочатку українцям можна було залишатися в Грузії рік, потім термін продовжили до трьох років (але навіть якщо термін закінчився, можна виїхати і заїхати наступного дня знову).
Школи та садки безкоштовні. Моя донька навчається в українському секторі грузинської школи — такі сектори з початком повномасштабної війни з'явились у Тбілісі та Батумі, де мешкає більшість українців. Навчання відбувається українською мовою. Відмінність у школах — грузинська мова та історія серед предметів, а також 12 років навчання замість 11. Благодійники, чиїх імен ми не знаємо, досі оплачують трансфер дітей до цих шкіл у Тбілісі — тобто в якому б районі не проживала українська дитина, її забере автобус. Ба більше — цей український сектор дав можливість працевлаштуватися багатьом українським вчителям.
Від держави я не отримую жодних виплат. Грузія є небагатою країною, тут немає таких програм соціальної підтримки, як у країнах ЄС
Зарплати невисокі. Середня — 1000-1200 ларі (350-420 євро). Цих грошей може вистачити на продукти, але не на оренду (у Тбілісі ціни на оренду однокімнатної квартири стартують від 300 євро). Громадяни Грузії мають можливість оформити деякі пільги та субсидії.
Щодо українців, то є ті, хто отримує допомогу від неурядових міжнародних організацій. Здебільшого це доступно пенсіонерам, людям з дітьми до 18 років чи з інвалідністю.
Допомога невелика — близько 100 євро на місяць на людину. Також ці організації можуть допомогти з оплатою комунальних послуг або ваучерами на дитячий одяг. Щоправда після того, як у Грузії було прийнято сумнозвісний закон про іноагентів, постає питання, чи зможуть міжнародні організації продовжувати в Грузії свою діяльність.
.avif)
Грузини вчать українську мову, а росіяни не звертають увагу навіть на грузинську
— Підтримка українських біженців на рівні держави була на початку повномасштабного вторгнення, — розповідає Sestry голова молодіжної організації українців у Грузії «Світанок» Катерина Козак. — Українців, яким не було де зупинитися, селили у готелях, і там вони могли жити безкоштовно кілька місяців — до початку туристичного сезону. Держава це компенсувала власникам готелю. Після того як розпочався турсезон і українці покинули готелі, їм стали надавати фінансову допомогу — 340 ларі (близько 100 євро). Але оскільки це навіть не половина вартості оренди у таких містах, як Тбілісі чи Батумі, чимало українців не змогли дозволити собі житло й поїхали до інших країн. Різкому стрибку цін на оренду нерухомості восени 2022 року сприяв наплив росіян, які виїхали з Росії через оголошену мобілізацію. Серед них було чимало платоспроможних.
Росіян, на жаль, багато і зараз. Це й не дивно з огляду на проросійський курс правлячої партії. Але серед грузинів я не знаю нікого проросійського. Мої знайомі грузини вважають результати виборів сфальсифікованими, виходять на протести — зокрема, з українськими прапорами… Я навіть знаю місцевих, які вчать українську мову. До нашої організації «Світанок» досі пишуть деякі місцеві роботодавці — мовляв, хочемо взяти на роботу саме українців.
А робота українцям потрібна. Основна перешкода в її пошуку — мовний бар'єр. Попри те, що тут більшість розуміє англійську, без знання грузинської опцій у людини небагато. Тому більшість українців працює у сфері будівництва чи сільського господарства. Наша організація допомагає із працевлаштуванням. Іноді нескладно знайти вакансію, але людина губиться, не знаючи, як скласти резюме, написати супровідний лист — і в цих випадках ми приходимо на допомогу. Ми також надаємо українцям можливість набути певних навичок, які вони можуть монетизувати, поширюючи при цьому українську культуру. Наприклад, люди створюють вишиванки традиційними українськими техніками — і така ручна робота високо цінується в Грузії.
— У Грузії заробляють непогані гроші ті, хто має власний бізнес, — наприклад, ресторани, нерухомість під здачу в оренду чи якийсь креативний проєкт, — розповідає Sestry українка Марія Микільченко, яка від початку повномасштабної війни приїхала до Батумі, а зараз живе у Тбілісі. — Також можна працювати онлайн на ринок іншої країни, що я і роблю. Я — IT-рекрутер, працюю на український та європейські ринки.
Оренда житла в Грузії набагато дешевша, ніж у країнах ЄС, і заробляючи в ЄС, тут можна нормально жити. А от якби я працювала в Грузії, то навряд чи змогла б. У більшості сфер зарплати тут є низькими. Моя знайома, яка в Україні працювала артдиректоркою і спробувала знайти аналогічну роботу в Грузії, була шокована, дізнавшись, що тут за це отримують 300-500 доларів на місяць. При цьому ціни на продукти відсотків на 30 вищі за українські.
Спочатку я жила в Батумі. На відміну від Тбілісі, ціни там навіть на довгострокову оренду житла залежать від сезону — орендодавець заздалегідь попереджає, що влітку квартира буде дорожчою. У Батумі мене сильно тригерили росіяни, які там на кожному кроці. І поводяться відповідно. Якось я стала свідком того, як російська дівчинка запитала у своєї мами: «А чому ця вивіска не російськими літерами?» На що мама відповіла: «Не звертай увагу», навіть не пояснивши, що це грузинська мова, бо вони в Грузії.
Я була рада переїхати до Тбілісі, де росіяни непомітні за межами своєї ком'юніті. На видноті в Тбілісі українські прапори, написи українською
Багато підтримки від місцевих і якась атмосфера легкості. Тут навіть якщо в тебе немає на даний момент роботи і ти не знаєш, як за кілька місяців платитимеш за оренду, ти не панікуєш, а… їдеш у гори. Саме так роблять грузини, зокрема у стресових ситуаціях. Їдуть і кажуть собі: «Якось воно буде». Тут неймовірно красива природа, і такі поїздки дійсно допомагають відволіктись і перезавантажитись.
У Грузії тебе ніхто не чіпає, не змушує вивчати мову чи працювати на місцевому ринку праці. Тут ти не є частиною бюрократичної системи, як, наприклад, у Німеччині. Але й розраховувати можеш лише сам на себе. Тож це водночас плюс і мінус.
Медицина у певному сенсі схожа на українську — немає черг, потрапити до фахівця нескладно. Прийом у лікаря у приватній клініці може коштувати близько 100 ларі (35 євро). З аналізами буде дорожче (я нещодавно здавала цілий пакет аналізів і заплатила близько 200 євро). Але з мінімальною зарплатою приватні клініки навряд чи є доступними. Також люди оформлюють медичні страховки.
Шопінг у Грузії інший — тут не купити багатьох європейських товарів та брендів, до яких ми звикли в Україні. Їх можна замовити онлайн, але доставка виходить відчутно дорожчою, ніж в Україні. Також тут дуже недешева б'юті-сфера, адже вартість матеріалів залежить від тієї ж доставки. У супермаркетах є чимало російських товарів. У мене склалося враження, що в Батумі їх було навіть більше, ніж грузинських, що знову ж таки пов'язано з політикою правлячої партії. Ця політика зараз дуже турбує українців у Грузії. Поки що ми маємо право тут жити, але оскільки влада не приховує проросійської позиції, ніколи не знаєш, чого чекати завтра...
Фотографії з приватного архіву
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)