Різні федеральні землі — різні підходи
Німеччина — це федеративна держава, яка складається з 16 федеральних земель. У кожній з них діють свої правила та порядки. На сьогодні існує три підходи до організації навчання вимушених переселенців та біженців у німецьких школах:
- Попередня підготовка у інтеграційних чи «привітальних» класах або так званих класах «німецької як другої мови» [Deutsch als Zweitsprache. — Peд.] (Мекленбург-Передня Померанія, Саксонія, Баден-Вюртемберг та Шлезвіг-Гольштейн);
- Повне занурення у мовне середовище, зарахування до звичайних класів з позаурочними інтенсивними курсами німецької мови (Бранденбург, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саарланд);
- Змішаний тип навчання, який поєднує інтенсивне вивчення німецької в окремих групах та відвідування окремих уроків в звичайній школі (Гессен, Північний Рейн-Вестфалія, Тюрингія).
Освітня інтеграція залежить також й від величини населеного пункту. Sestry дізнались, в чому відмінність в підходах щодо навчання вимушених переселенців у німецьких містах та у провінціях на прикладі досвіду школярок Соломії та Олесі. Обидві вони — з Києва. Однак сім’я Соломії після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну опинилася в невеличкому німецькому селищі, а сім’я Олесі — в Гамбурзі.
Як розповідає мама Солі, Марія Криворучко, оформити дитину в населеному пункті, де всього одна початкова школа — було легко.
«Все швидко. Попередньо узгодили час, потім у призначений день прийшли на зустріч із свідоцтвом про народження, заповнили анкету, і вже на наступний день донька пішла до школи. Директорка володіла англійською мовою, це значно спростило наше спілкування», — каже Марія. Як додає, початкова школа там — сімейного типу: невеличка і дружня, а Соля в ній — єдина українка.
Фото з приватного архіву
Батько Олесі Медяної з початком великої війни долучився до лав ЗСУ, а вона разом з мамою та молодшим братиком виїхала до Німеччини. Гамбург — друге за чисельністю населення місто країни, а також найбільше нестоличне місто ЄС.
«Тут ти не можеш просто так прийти в школу з вулиці і записати дитину. Треба спочатку подати документи у Департамент освіти за місцем прописки й чекати, поки дитині знайдуть місце в одній із шкіл району», — розповідає Оксана, мама дівчинки. На місце в школі чекали більше місяця, а знайшли його, в результаті, зовсім іншим шляхом.
Фото з особистого архіву
«Школу нам допомогла знайти українка, яка приїхала сюди ще до війни. Познайомились в парку, коли почули, як вона говорить українською. Жінка, в свою чергу, познайомила нас із вчителькою, яка допомогла доньці потрапити в інтеграційний клас. В звичайні класи приймали лише учнів перших та других класів, усі старші, в тім числі й Олеся, мусили йти в інтеграційні», — додає Оксана.
«Привітальні» класи у Німеччині
Концепція «привітальних» класів для Німеччини не нова: кілька федеральних земель вже створювали їх для біженців із Сирії 2015-2016 роках. Тоді якість освіти у цих класах критикували експерти, однак альтернативних варіантів вирішення питання на той час не було.
У зв’язку з величезним напливом українських вимушених переселенців, перед німецькою системою освіти постав серйозний виклик: як забезпечити освітою таку кількість українських дітей? Назріла потреба у створенні нових класів та розширенні тих, що вже існували.
Однак виник катастрофічний дефіцит вчителів. Тож Німеччина прийняла рішення дозволити працювати педагогам без відповідної німецької ліцензії та запровадити систему інтеграційних або «привітальних» класів, де діти та молодь навчаються окремо від німецьких учнів. Таким чином, для українських дітей навесні 2022 року в 11 із 16 федеральних земель Німеччини запрацювали «привітальні» класи, а деякі вчителі з українськими дипломами і знанням німецької мови отримали робочі місця.
Інтеграційні класи: очікування та реальність
«Мені пояснили, що завдяки навчанню в такому класі Олеся зможе легше інтегруватись у систему німецької освіти та соціально адаптуватись. І протягом року, поступово, усіх дітей переведуть до звичайних класів», — згадує Оксана Медяна.
На практиці вийшло інакше.
У школі українські діти з німецькими практично не перетинались, лише епізодично під час перерв. Інтеграційний клас, в якому навчались українці, на позашкільні екскурсії — не запрошували
Окрім того, виявилося, що це різновіковий клас, а діти — з дуже різним досвідом, здібностями та інтересами. Частина діток розмовляла українською, частина — російською.
«Спочатку ставлення до дітей було дуже добрим. Вчителька буквально огорнула їх увагою та підтримкою, діти між собою здружилися, навіть незважаючи на різний вік та досвід. Але з часом, ізольовані від інших у школі, вони почали сильно конфліктувати. Вчителька, звісно, докладала неабияких зусиль, щоб гасити суперечки», — додає мама Олесі.
Проблеми, пов’язані з освітою в інтеграційних класах Німеччини підтверджують також результати дослідження Німецького Інституту молоді (DJI), в рамках якого своїм досвідом поділились українські школярі.
Про досвід вчителювання у німецькій школі видання Sestry розпитало Юлію Куманську (Смаль) — українську письменницю та поетесу, авторку книг «Теплі історії з корицею», «Цікава хімія», «Вибухова історія людства», «П'ять колосків» та інших. Раніше в Україні Юлія працювала вчителькою хімії, а до Німеччини приїхала на початку 2020 року. На момент повномасштабного вторгнення володіла німецькою на достатньому рівні, аби почати працювати в одному із інтеграційних класів у місті Вайден.
Фото з особистої сторінки у Фейсбуці
«Такі класи були сформовані виключно з українців, дітей інших національностей туди не зараховували», — розповідає Юлія.
Однонаціональне середовище значно знижує мотивацію до вивчення німецької мови, а саме це було метою інтеграційних класів
За словами української вчительки, діти в класі часто між собою спілкувались російською, оскільки велика частина з них прибула зі східних, російськомовних регіонів України. «З вчителем — в найкращому випадку українською. Але вчитель, як би він не хотів навчити, який би він мотивований не був, після фрази: "Ну добре, ви нам пояснили німецькою — а тепер по-нормальному поясніть", піддається і переходить на "нормальну", тобто спілкується з дітьми українською чи російською. І діти просто не відчувають необхідності говорити німецькою ані на уроках, ані на перервах. Вони залишаються у своєму комфортному середовищі, до того ж ще й зросійщеному».
За даними Конференції міністрів освіти та культури федеральних земель, станом на 26 листопада 2023 року у загальноосвітніх та професійно-технічних школах Німеччини навчалось близько 217 тисяч дітей та молоді з України. Тож, ймовірно, тимчасове рішення «привітальних» класів доведеться переглядати, адже Німеччина зацікавлена в ефективній інтеграції цих дітей.
Професор Джуліан Каракаялі, соціолог Євангелічної Вищої школи Берліна, окреслює найгостріші виклики для німецьких освітян на цьому шляху: «Єдиної системи навчання дітей біженців та іммігрантів немає. Немає єдиної навчальної програми. Уроки дуже відрізняються від землі до землі та від школи до школи.
У багатьох федеральних землях підготовчі класи поступово перетворюються на паралельну освітню систему. Батьки та учні не знають, коли вдасться перейти з підготовчих класів у звичайні
Це викликає особливу напругу, оскільки численні дослідження показали, що учні в цих класах навчаються гірше, ніж їхні однокурсники, які відвідують звичайні заняття».
Звичайні школи та гімназії у Німеччині
«До повномасштабної війни, дітей, які сюди приїздили, зараховували до звичайних німецьких класів, де були німецькі педагоги і німецькомовне оточення. В таких умовах у дитини не було інших варіантів, як вивчити німецьку мову», — ділиться Юлія досвідом, який отримали і її власні діти.
Соломія, яка в травні 2022 потрапила в таку школу, розповідає, що адаптуватися до німецькомовного оточення їй допомогло знання англійської мови, бо в класі була дівчинка, яка вільно розмовляє і англійською, і німецькою.
«Я спостерігала за ровесниками, слухала їхній акцент. Якщо вони хотіли поговорити зі мною, то Емілія, моя подруга, допомагала перекласти», — розповідає дівчинка.
Фото з приватного архіву
Мама Соломії додає: «Соля залишалась на групу продовженого дня на 2 години після уроків, де вони разом з німецькими дітьми робили уроки і грались. Через гру друзів знайти легше. Також були дві вчительки, які трохи знали англійську. Решта праці — це інтуїтивне вивчення мови».
Однак, як застерігає Юлія Куманська, для деяких не німецькомовних дітей звичайні класи можуть навпаки стати «пасткою».
«Наприклад, діти з дислексією. Для них треба спеціальні умови, спеціальні тексти, шрифти, відповідні спеціалісти. І хоча в Німеччині дуже серйозне методичне забезпечення шкіл, багато можливостей — але особливі потреби таких дітей можуть просто не розпізнати шкільні психологи саме через те, що не володіють мовою дитини», — пояснює вчителька.
Звичайний клас підходить для нормотипових дітей, або ж для тих, хто вміє самостійно вчитися, вільно володіє англійською мовою.
Німецька школа: можливості для наполегливих
Після року навчання в інтеграційному класі Олесі вдалось перейти до звичайної німецької гімназії. Туди приймають дітей, які продемонстрували кращі від середніх результати навчання та отримали рекомендацію вчителя. Було непросто. Дівчинка бере додаткові уроки німецької, вчиться вперто і наполегливо.
«Ми такі ж самі європейці, як і німці, — діляться спостереженнями Оксана та Марія. — У нас схожі цінності та традиції: родина, бажання працювати та вчитися, спільні свята».
Фото з приватного архіву
«Дисциплінованість і вміння вчитися — сильна сторона українців, яка може допомогти якнайкраще адаптуватися до німецької системи освіти», — каже Юлія Куманська. І додає: Німеччина досить сувора країна у питанні дотримання встановлених правил. Але водночас вона й не закриває шляхів тим, хто має бажання інтегруватися.
«Наприклад, минулого року велика кількість дітей з нашого інтеграційного курсу пішла в FOS/BOS — ліцей технічного спрямування. Зазвичай туди набирають один підготовчий клас на рік, а цього року було оголошено про набір аж трьох. Це було зроблено спеціально для українських учнів, щоб вони могли підтягнути рівень німецької мови для подальшого навчання. І українські учні використали таку можливість», — зазначає Юлія. Що дає така школа? Її випускники отримують аналогічний за рівнем результат, як і учні гімназії, а отже — мають право вступати в університет.
Для дітей 18+, які не хочуть продовжувати шкільне навчання — є альтернативний варіант, можна обрати так зване «практичне навчання»: ausbildung. «В України немає аналога цьому поняттю, але загалом це можна назвати практичним навчанням, — пояснює Юлія Куманська. — Ти ходиш на роботу три-чотири дні на тиждень, щоб вчитися у майстрів якомусь вибраному ремеслу: до електро майстра, наприклад, чи автомеханіка або офіс-менеджера. А один–два рази на тиждень — ходиш до школи і вивчаєш свою спеціальність теоретично».
Заняття тривають майже повний робочий день, з восьмої до четвертої. Протягом першого року учень отримує близько п’ятдесяти відсотків від зарплатні, яка належить за таку роботу, протягом другого року — близько сімдесяти, а на третій рік — дев'яносто. Закінчення курсу ausbildung автоматично означає закінчення школи. І з цим документом вже можна йти далі вчитися в університет.
Такий освітній шлях триватиме довше, однак у Німеччині можна собі це дозволити — пенсійний вік для жінок і чоловіків там встановлений на рівні 67 років.
Освітня консультантка, тьюторка для підлітків; мама двох синів-гоумскулерів; багаторічна адміністраторка найбільшої української ФБ-спільноти про альтернативну освіту; пластова виховниця, організаторка сімейних таборів; сертифікована тренерка програми підтримки українських мам у Польщі «Додати сил» від IMID.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
